Cheese_Boy

Сторінки (1/34):  « 1»

Кіт

[i]  Мені  сказав  якось  блукаючий  кіт,

поглянь...Ми  можемо  зупинити  світ,

і  навіть  повернути  час  назад

забравши  з  нього  все  що  треба,  як  пірат.

Ми  можемо  жити  у  десятьох  світах

ніколи  не  знаючи  слова  біль  чи  страх,

Але  друже  мій  запам'ятай:

З  головою  туди  не  поринай,

адже  мрії  це  не  рай...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2015


Чому люди розчаровують?

 Люди  як  довбанна  китайська  техніка.  Одні  виходять  з  ладу  уже  при  першому  використанні,  є  звісно  ті,  хто  навіть  поламавшись  намагаються  показувати  справний  вигляд  аби  їх  не  викинули  на  звалище  до  того  непотребу  який  взагалі  не  витримав  ввімкнення.
Є  в  нашому  житті  і  така  китайська  техніка  яка  працює,  роками  не  ламається,  і  в  неї  ти  вже  віриш  бо  вона  заслужила  твою  довіру  вірно  відпрацювавши  купу  літ..
До  чого  я  ввів:  деякі  люди  мають  настільки  прогнивше  нутро  що  з  ними  навіть  перша  розмова  буває  зайвою..А  є  ті,  яких  не  хочеться  втрачати  роками...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497560
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.05.2014


Мандруючи…

Заплутався  в  туману  нитках
І  блукаю  по  примарних  слідах
Серед  кольорових  квадратиків
А  збоку  війна  олов'яних  солдатиків
Туман  повільно  їх  огортає
Як  дим  турецького  кальяну
Шукаю  ту  думку  п'яну
Блукаючи  містами  ліхтарів
Бачачи  безліч  місячних  дворів
Будинки  без  вікон
Поринаю  все  глибше  у  цей  сон
Вулиці  наповнені  вершками
І  знов  іду  примарними  стежками
Ще  невідомими  шляхами
У  пошуках  безумства  нових  ідей
Пролітаю  повз  дітей
Мов  та  страшна  примара
І  зникла  туману  остання  хмара...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014


Льох…

Мене  починає  заганяти  все  глибше  у  похмурі  підвали  моєї  свідомості  для  пошуку  нових  відповідей  щоб  отримати  нові  питання...
так  сумно...і  одноманітно...  все  якесь  похмуре  і  брудне..  І  тиша..  Не  гробова  і  не  мертва,скоріш  жива,  але  якась  зовсім  інша,  вона  відрізняється  від  тієї  яку  ми  звикли  чути...  Вона....  Вона  лякає.  Вона  підіймає  нагору  всі  найпотаємніші  страхи.  Хоча  це  не  страхи.  Це  скоріш  жахи.

Порожня  темрява.  Відсутність  дна.  Туманність  розуму.  Неусвідомлення  дій.  Феєричний  танець  страхів.Відьми  танцюють  навколо  полум'я  мертвої  душі  .Демони  свідомості  і  їх  шабаш,  котрий  розпочався.  А  ви  зможете  показати  своє  справжнє  єство  без  завуальованих  і  продуманих  наперед  відповідей  котрі  приховують  справжню  мету  ваших  вчинків.  Чи  зможете  ви  відчинити  двері  погребу  в  якому  сховані  ваші  найтемніші  секрети???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497476
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.05.2014


Сумно без тебе…

Спокій  і  сон  втрачено
наче  за  це  не  проплачено
і  лікар  знову  шви  накладає
в  серці  дирку  чергову  латає
мізки  тілу  не  хочуть  підкоритися
адже  бояться  знову  помилитися
картинки  в  голові  -  це  лиш  ти
свою  любов  не  зміг  я  вберегти
і  я  знову  ніхто  для  тебе
і  ворог  для  самого  себе
одягнута  маска  на  лиці
глибокі  шрами  на  руці
вітер  на  вухо  тихенько  щось  шепоче
ну  навіщо,  що  він  від  мене  хоче
щоб  забув  твоє  обличчя  і  вуста
але  ж  це  задача  не  проста
вона  ж  змогла  до  серця  мого  доторкнутись
це  навіть  змусило  мене  усміхнутись
подарувала  спогади  щасливі
і  моменти  красиві,  а  не  юродиві
голос  звучав  як  музика  для  серця
і  воно  билось  в  такт  кілогерцам
а  зараз  його  ледве  чути
і  я  стараюсь  тебе  не  забути...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2011


Будем…

Я  тут  а  ти  там  
Ходим  по  різним  берегам  
Бачу  тебе  лиш  у  сні  
Тьмяно  без  тебе  проходять  дні  
Серце  б'ється  без  зупину  
і  чекає  лиш  ту  днину  
Коли  тебе  зможу  обійняти  
повільно  і  ніжно  поцілувати  
Нядагну  на  твій  палець  кільце  
Тоді  нарешті  закінчиться  усе  
Будем  мріяти  про  сина  або  дочку  
на  цьому  ніколи  не  поставим  точку  
Будем  згадувати  ті  дні  коли  ми  чужі  були  
і  один  до  одного  підійти  не  могли  
Боялись  втратити  ту  мрію  
А  можливо  і  надію  
На  те  що  буде  нас  тримати  разом  
і  вестимемо  боротьбу  із  часом  
щоб  наш  вогонь  не  погас  
і  не  рухнуло  все  ураз...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2011


Здається (не) романтична історія…

Найжвавіше  перехрестя  міста…Тут  завжди  повно  машин.  Сльози  на  очах,  перебинтована  рука  на  якій  пов’язка  вже  давно  просочилась  кров’ю,  коса  чорна  чілка,  пірсинг  на  обличчі.”Жалюгідно  виглядаю”,-  подумав  Рік.
Сльози  котилися  горохом.Його  покинула  дівчина  з  якою  він  був  уже  2  роки.  У  них,  як  він  думав  все  було  чудово:  жодних  сварок,  він  на  неї  жодного  разу  не  накричав,  був  завжди  ласкавий  до  неї.Цього  ранку  він  побачив  на  столі  записку:”Ти  жалюгідний,  плаксивий  шмат  лайна.  Весь  цей  час  ти  мене  обманював”.  Він  різко  зірвавсяз  ліжка,  одягнувся,  почав  телефонувати  їй.  Ніхто  не  відповідав.  Побачив  на  підлозі  порване  фото.  Це  були  вони.
Цілу  ніч  він  провів    у  сльозах  з  пляшкою  горілки,  з  дурними  думками  про  смерть.  Зранку,  коли  ще  тільки  сонце  просиналось,  він  повільно  пішов  у  ванну  тримаючи  у  правій  руці  канцелярський  ніж.  Легкий  рух  рукою.  З  рани  почала  текти  ця  життєво-важлива  для  людей  червона  рідина.  Він  сидів  споглядав  як  кров  витікає  з  цього  глибокого  порізу.”От  і  все.  Фінал  моєї  історії  життя”,-  в  думках  говорив  Рік.  Та  задзвонив  телефон.  Він  ліниво  почав  витягати  з  кишені  своїх  завужених  штанів.  На  екрані  видніло  ім’я  Мія.  “Якого  біса  ти  дзвониш?  І  так  мене  покинула.  А  тепер  ще  дзвонить”,-  злився  Рік.  Та  трубку  все  таки  підняв:
-  Ріку….Вибач  що  пішла…Так  треба  було…
-  Говори  швидше…В  тебе  мало  часу…
-  Будь-ласка,  давай  зустрінемось…  
-  Де???
-  На  тому  перехресті…Добре???
-    Добре,-  кинув  слухавку.
“З  такою  раною  я  далеко  не  зайду”,-  думав  Рік.  Почав  шукати  бинти.  Ось  вони.  Туго  перев’язав  рану,  щоб  кров  так  не  цібеніла.  Перекинув  через  плече  свою  улюблену  сумку  і  вийшов  з  квартири.Закривши  двері  вставив  у  вуха  навушники,  увімкнув  улюблену  музику,  поправив  чілку  і  пішов.
На  дворі  чудова  сонячна  погода.  Та  Ріку  було  не  до  цього.  В  руках  тримав  шматки  того  фото.  Згадалось  як  2  роки  тому  він,  17-річний  хлопчисько  перебігаючи  дорогу  врятував  від  смерті  її.  Це  була  Мія.
Маленька  ростом  чорнява  дівчина,  одягнута  в  чорну  кофтинку,  потерті  джинси  і  кеди.  Вона  пробувала  кинутись  під  машину.  Він  встиг  упіймати  її.  Поклав  на  землю.  З  руки  в  неї  текла  кров.  Він  зняв  свою  футболку,  розірвав  її  і  перев’язав  дівчині  руку.  Швидко  витягнув  свій  потертий  телефон  і  викликав  карету  швидкої  допомоги.  Поки  не  було  швидкої  дівчина  прийшла  до  тями,  ледь  чутно  промовила:”Ти  янгол?  Я  померла?  Я  в  раю?”.Рік  з  посмішкою  сказав  їй:”Не  хвилюйся  ти  жива”.ТА  дівчина  вирубилась.
Цілу  ніч  він  просидів  під  її  палатою.  Зранку  швиденько  сходив  в  квітковий  магазин,  купив  букет  ромашок.  Пізніше  взяв  ще  трохи  фруктів  і  сік  повернувся  в  лікарню  чекати  коли  до  неї  нарешті  пустять.  З  ординаторської  вийшов  лікар  з  якоюсь  заплаканною  дамою.  Лікар  показав  на  Ріка  рукою  і  щось  їй  сказав.  Рік  не  розчув  слів  лікаря,  та  все  було  зрозуміло.  Жінка  кинулась  до  Ріка,  дякувала  йому,  обіймала.  Та  Ріку  було  не  до  цього.  Подякувавши  за  усі  похвали,  він  підійшов  до  лікаря.
-  Як  вона?
-  Жити  буде…Хоч  і  вратила  багато  крові…
-  А  можна  до  неї?
-  Так-так,  звісно…Проходь…
Рік  увійшов  до  палати.  Так  як  у  палаті  було  дуже  багато  світла  і  все  було  білим  що  Ріку  здалось  що  це  якась  райська  кімната.  Крихітка  яку  він  вчора    врятував  сиділа  на  ліжку  і  пила  сік.  Рік  простягнув  їй  букет  сказавши:
-  Це  тобі  новонародженна…
-  Це  чому  я  новонародженна?  В  мене  день  народження  аж  в  грудні.
-  Лікарі  витягли  тебе  з  того  світу…
-  Чекай…Це  ти  мене  вчора  врятував?
Рік  промовчав,  щиро  посміхнувшись.
-  Дуже  дякую,-  і  вона  вже  висіла  у  нього  на  шиї.
Рік  теж  обійняв  її.  Притис  до  себе.”А  вона  не  така  вже  і  крихітка”,-  подумав  Рік.
-  Мене  до  речі  звуть  Мія…А  як  звати  мого  рятівника?
-  Мама  з  татом  Ріком  назвали.
З  цього  почалась  довга,  наповнена  сміху  і  радості  розмова.  Кожного  дня  ввечері  Рік  йшов  від  неї  з  обіцянкою  що  прийде  завтра,  і  він  приходив.  Так  тривало  кілька  днів.  Рік  почав  писати  вірші  про  неї,  почав  відчувати  одинокість  коли  її  не  було  поряд,  йому  ставало  сумно  коли  він  ішов  додому  з  її  палати.”Здається  я  закохався”,-  писало  у  нього  в  кожній  думці  про  Мію.
Минув  тиждень.  Мію  виписували  з  лікарні.  Рік  біг  у  шаленому  темпі.  Він  запізнювався.”Бідолашні  ромашки”.-  подумки  сказав  подивившись  на  букет  у  правій  руці.  Влетівши  на  другий  поверх  одразу  галопом  побіг  до  її  палати.”Фу-у-у-у….Пощастило.  Ще  не  виписали.  ”,-зрадів  він.  Повільно  зайшов  до  палати,  привітавшись  з  батьками  Мії  подарував  її  матері  квіти,  і  почав  допомагати  Мії  збирати  речі.  Через  пів  години  вони  нарешті  покинули  палату  і  повільно  пішли  коридором  що  вів  до  сходів.  Рік  зібравшись  з  силами  зупинив  Мію  і  ледве  витиснув  з  себе:
-  Мія,  я  повинен  дещо  тобі  сказати…
-  Ні….Це  я  тобі  дещо  скажу…І  якщо  ти  відповіш  мені  ні  то  я  тебе  вб’ю…
-  І  що  ти  мені  скажеш???
-  Будь  зі  мною…
Рік  поцілував  її.  Поцілував  настільки  сильно,  що  Мія  впустила  пакет  зі  своїми  речами.
-  Ей….Підлабузник….Ти  так  і  не  сказав  мені…,-  посміхаючись  сказала  Мія  і  підібрала  свій  пакет.
-  Ну…Еее….
-  Говори  виразно…
-  Ну  звісно  буду  люба.…
В  шаленому  ритмі  проживали  вони  літо.  Різноманітні  вечірки,  тусовки  у  її  друзів  і  вона,  та  що  танцювала  як  богиня.  Мія  познайомила  його  зі  своєю  тусою.  Рік  був  приємно  здивований,  коли  після  знайомства  з  усіма  з  ним  говорили  як  з  давно  знайомою  людиною.  А  скільки  там  було  веселих  і  творчих  людей.  Були  люди  різних  жанрів:  були  письменнки,  поети,  музиканти,  скейтери,  і  просто  чудові  люди.
Єдина  риса  яка  поєднювала  їх  разом  це  те  що  всі  були  різнокольорові,  з  чудними  зачісками,  з  пірсингом.
Мія  познайомила  Ріка  зі  своєю  найкращою  подругою.  Всі  кликали  її  Фея,  хоча  звати  її  було  Наталі.  Навіть  Фея  не  розуміла  чому  її  так  кличуть…
-  Коли  весілля  закохані?,-  жартувала  Фея.
-  Та  яке  весілля,  це  ще  рано,-  відповідала  Мія.
-  Дійсно  рано,-  підтримував  думку  Рік.
-  Ну  як  хочете.  Ви  ж  така  гарна  пара,-  продовжувала  Фея,-  Рік  такий  красунчик  що  я  не  проти  була  б  одружитись  з  ним.
-  Ти  на  що  натякаєш?,-  здивовано  запитала  Мія.
-  Натякаю  на  те  що  в  тебе  чудовий  хлопець  і  що  тобі  пощастило  з  ним…
-  Ааа…Ну  дякую  дякую…А  ти  чому  сама  ходиш?  Чому  собі  когось  не  знайдеш?,-  говорила  Мія.
-  Нєєє…Мені  ще  рано.  Я  ще  маленька,-  з  посмішкою  відговорювалась  Фея.
-  Ми  йдем  погуляєм.  Скоро  будем,-  вмішався  Рік.
-  Знаю  я  ваше  скоро,-  посміхнулась  Фея.
Завжди  Рік  з  МІєю  втікали  в  якийсь  провулок,  або  ж  сиділи  в  парку.  Як  вона  захоплено  розповідала  про  себе,  про  свої  захоплення,  завжди  щось  розказувала  про  емо.  Мія  говорила,  що  емо  це  не  лише  сльози  і  порізані  руки,  це  також  і  шалені  танці  під  улюблену  музику,  щирі  дитячі  почуття.  Вона  з  таким  захопленням  про  все  це  розповідала  що  Рік  боявся  ворухнутись  щоб  не  злякати  музу  що  витала  навколо  Мії.  З  цими  розповідями  Рік  відчув  що  сам  змінився  всередині,  та  й  почав  змінюватись  ззовні:  почав  відпускати  чілку,  став  більш  розкутим.  Так  почало  закінчуватись  літо…
Почало  осипатись  листя.  Непомітно  підійшла  осінь  зі  своїми  холодними  вітрами,  дощем  і  сірі  дні.
Під  дощем  стояли  дві  непорушні  постаті  що  застигли  в  палкому  поцілунку.  Мокрі  та  щасливі,  Мія  з  Ріком  пішли  до  нього.  Розмістились  собі  на  кухні,  Рік  заварив  зеленого  чаю.  Вони  сиділи  і  не  зводили  погляд  один  з  одного.  А  за  вікном  свою  симфонію  розпочав  вітер.  Рік  мав  якийсь  стурбований  вигляд  і  хвилювало  Мію.
-  Ріку…Щось  сталося?,-  спитала  Мія.
-  Так  люба…Сталось…Але  я  не  знаю  як  сказати...,-і  опустив  очі.
-  Кажи  як  є…,-  почала  ще  дужче  хвилюватись  Мія.
-  Ем…Ну…Давай  житии  разом…
Стурбоване  обличчя  осінила  посмішка.  Вона  одразу  обійняла  його  і  почала  цілувати.
-  Звісно  любий…Звісно  давай….
         Всю  ніч  вони  провели  в  щасливих  обіймах.  Заснули  аж  під  ранок….Та  Мію  розбудив  телефон.  Дзвонила  Фея.”Що  їй  потрібно  так  рано?”,-  думала  Мія.
-  Алло.
-  Привіт  Мія.  Я  тебе  не  розбудила?
-  Та  ні  Наталі.  Що  ти  хотіла?
-  Рік  тебе  обманює.  Весь  цей  час  тобі  брехав.
-  Звідки  ти  знаєш?
-  Він  спав  зі  мною.  Ходив  зі  мною  на  побачення  коли  тебе  не  було…Я  просто  вирішила  що  тобі  варто  знати…
Одне  лише  мовчання.  Кинула  трубку.  Сльози  хлинули  рікою  і  вже  не  було  сил  їх  зупинити.  Витягла  з  сумки  блокнот,  вирвала  сторінку  і  почала  писати  записку.  Написавши  поставила  її  на  стіл.  Дістала  з  гаманця  їхнє  фото.  Подивившись  на  нього  кілька  секунд  почала  безжально  рвати  його  на  шматки.  Швидко  зібрала  свої  речі  і  не  оглядаючись  пішла.
Гул  машин  розбудив  Ріка  з  цього  сну.  Ось  він  стоїть  на  тому  самому  перехресті  де  колись  він  врятував  Мію.  Він  з  одного  боку,  вона  з  іншого,  а  між  ними  прірва  яка  виникла  з  нічого…Набравшись  відваги  перебіг  дорогу  підійшов  до  неї:
-  Мія  будь-ласка  вислухай…
-  Я  не  збираюсь  тебе  слухати…Я  слухала  твою  брехню  останні  два  роки…
-  Фея  тебе  обманула…
-  Вона  розповіла  правду.  А  ти  хоча  б  не  відпирався…
-  Ти  розумієш  я  подобаюсь  і  вона  хоче  бути  зі  мною…Саме  через  це  вона  влаштувала  цей  обман..
-  Обман  -  це  твої  почуття…  Ти  мене  обманював…А  я  тобі  повірила…Дура..
-  Будь-ласка  Мія…
-  Все…Між  нами  все  скінчено  назавжди…
 Ріка  щось  заболіло  всередині…Він  не  міг  повірити…Думав  що  це  страшний  сон.  Та  нажаль  це  був  не  сон.
-  Ну  якщо  скінчено  то  скінчено…Прочитай  це  будь-ласка  коли  я  перейду  дорогу  ,-  і  вклав  їй  в  долоню  папірець.
Вставив  навушники  у  вуха,  увімкнув  улюблену  группу,  дістав  цигарку,  закурив  і  повільно  пішов.  Рік  не  звертав  уваги  на  машини  що  пролітали  мимо  нього.  Він  йшов…  Повільно  йшов…  І  подумки  прощався  з  нею.  Запищали  тормоза…Рік  відчув  глухий  і  різкий  удар.  На  землю  посипалось  скло  і  легким  струмком  потекла  кров.  Підбігли  люди,  з  авто  вибіг  водій.  Всі  старались  допомогти.  Та  було  пізно.
Мія  була  ошелешена  тим  що  сталось,  почала  кричати  від  жаху  і  бігти  до  нього.  Обійнявши  просила  щоб  він  проснувся…Та  він  не  спав.  Його  вже  не  було  в  живих…
Минув  майже  рік…Мія  вже  7  місяців  як  вийшла  з  лікарні  після  всього  того  що  сталось  з  Ріком.  Судову  справу  теж  закрили.  Фея  забрала  свою  заяву.  Мія  пробувала  вбити  її  бо  вважала  що  саме  Фея  убила  Ріка.  Фея  сама  добре  розуміла  що  накоїла  і  тому  після  того  як  забрала  заяву  переїхала  в  інше  місто.
Мія  щодня  приходила  до  Ріка  на  могилу.  Прибирала  на  ній  а  потім  годинами  сиділа  і  мовчала,  проклинаючи  всіх  за  те  що  забрали  у  неї  Ріка.  З  слізьми  на  очах  поверталась  додому.  На  столі  завжди  стояло  його  фото  і  та  записка  яку  вона  не  змогла  прочитати.  Настав  день  народження  Ріка.Мія  вирішила  що  боятись  немає  сенсу  і  почала  розгортати  записку:”Кохана  Мія…Я  закінчив  те  що  ти  не  змогла  закінчити…Я  тебе  не  обманював…Ніколи…Будь-ласка  не  сумуй  за  мною…Я  завжди  буду  з  тобою…Ти  навчала  мене  жити…Та  я  не  зміг  втримати  життя  в  собі  і  не  жалію  про  це…Ми  ще  зустрінемось…Не  хвилюйся…Живи  і  радій  життю”.  Вона  почала  плакати.  Плакала  дуже  довго.  Тут  Мія  крізь  сльози  відчула  як  хтось  ззаді  обійняв  її.  Вона  одразу  повернулась  і  не  повірила  своїм  очам.  Перед  нею  був  Рік.
-  Я  ж  казав  що  ми  ще  зустрінемось,-  і  поцілувавши  почав  зникати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268468
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.07.2011


Там де не існує болю….

Виглянув  у  вікно...Знову  паде  сніг...Все  навколо  біле.  Під  цією  білою  ковдрою  ховаються  сірі  кольори  світу...Сумно...Так  хочеться  щоб  зараз  хтось  тихенько  підійшов  ззаді,  закрив  своїми  ніжними  рукми  мої  очі  і  сміючись  запитав:"  А  знаєш  хто  це?"...Вже  пройшло  багато  часу,  та  забути  не  вдалось...Починають  текти  сльози.  Навколо  відчувається  порожнеча.  Сльози  течуть  все  сильніше  і  сильніше.  Стає  важко  дихати.Перевожу  погляд  з  вікна  на  свою  руку...Видно  глибокі,  аж  рожеві  шрами...В  якому  розпачі  я  тоді  був.  На  щастя  встиг  зупинитись.Якось  егоїстично  поступив  що  навіть  почав...
На  підвіконня  сів  голуб...Білий  голуб...Біліший  від  снігу...Чому  вони  символізують  любов???Вони  ж  вільні...Доторкнувся  рукою  до  вікна...Налякався  і  полетів  кудись...Сльози  не  припиняють  текти...Проснулись  спогади...Навіщо?...Не  треба...І  так  боляче.  Та  пізно.  І  знову  голова  наповнюється  спогадами  про  неї.  Щось  заболіло  всередині.  Скільки  часу  я  все  це  заліковував  щоб  просто  забути...Та  не  вийшло.  Завжди  повертаються  в  невдалий  момент.  Може  це  все  на  краще???  Але  навіщо  стільки  болю???
Запекли  шрами  на  руці.  Невже  згадала  про  мене?  Нехай...І  так  їй  немає  діла  до  мене.  Я  був  лише  черговим  захопленням...Не  більше...А  я  дурак,  повірив  їй  що  любить.  Віддав  серце.  А  вона  його  просто  затоптала  в  болоті.  Надіявся  що  будем  завжди  разом.  Не  судилося...
Вмикаю  музику.  Настільки  гучно  щоб  не  чути  своїх  думок.Занурююсь  з  головою  в  мелодію  улюбленої  группи.  Намагаюсь  припинити  плакати...Та  марно...І  нехай...Може  так  біль  хоч  трохи  пройде...Зараз  мене  нема.Я  втік...Втік  у  інший  світ.  Там  де  не  існує  болю,  де  всі  щасливі,  де  панує  любов  і  тобі  ніколи  не  розіб'ють  серце...
Не  зчувся  як  наступив  вечір...Вимкнув  музику..Не  можна  жити  одними  мріями  але  більше  нічого  і  не  лишилось...ДІстаю  цигарку.  Закурив.  Гіркий  дим  почав  проникати  в  кожну  клітину  мого  тіла.  Так  спокійно  стає  коли  курю...
Знов  марно  потрачений  день...Лише  для  того  щоб  провести  його  в  намаганнях  придусити  біль  і  забути  тебе...Старання  марні...Тобою  наповнене  моє  життя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2011


Тобі….

Знов  прийшло  дивне  відчуття
Впустив  в  серце  це  чудове  почуття
від  я  кого  метелики  літають  в  голові
і  ладен  віддати  серце  назавжди  я  тобі
биття  переходить  в  кілогерци
чуєш  як  б'ється  моє  серце
рветься  воно  до  тебе  
а  думки  на  крилах  в  небо
довго  я  тебе  шукав
і  нарешті  цей  час  настав
скільки  до  цього  я  страждав
кожен  шрам  кров'ю  серце  заливав
а  час  ще  більше  шматував
та  на  біль  уваги  не  звертав
лиш  крізь  сльози  сльози  посміхався
і  нарешті  я  тебе  дочекався
на  прекрасну  чаклунку
що  випити  дала  чарівного  трунку
який  залікував  мої  рани
і  я  знов  серед  людей,  я  з  вами....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2011


Тiнi…

Втiкаю  у  свiт  тiней
ховаючись  мiж  лiнiй
цього  горизонту
де  як  на  лiнiї  фронту
вiйна  йде  за  дурнi  iдеї
i  ось  кiнець  свiту  в  апогеї
захiд  сонця  останнiй
холодний  i  безжальний  
i  вийде  темрява  на  свободу
i  полiтика  вже  не  творить  погоду
i  останню  вiйну  розпочато
таких  як  я  багато
тiней  що  з'являються  в  ночi
замiсть  прощення  в  руках  мечi
без  жалю  i  сумнiвання
i  потоне  свiт  у  кровi  грiшнiй
нiхто  не  залишиться  лишнiй

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2011


Мысли….

Глаза  не  видят  красок  мира
Зачем  тогда  они
Сердце  не  чуствует  любви
Его  тогда  я  вирву  из  груди
Уши  слышат  лиш  вопли  зла
Даже  глухота  не  спасла
Может  зделать  взмах  рукой
кровь  прольеться  мертвою  рекой
и  закончатся  страдания
в  поисках  лекарств...
И  будет  тело  лежать  в  поле  одиноко
вижидая  того  строка
когда  поднимутся  с  земли
все  те,  кто  давно  уж  умерли...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260538
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 19.05.2011


Передсмертна записка.

Кров  по  зап'ястю...Кожна  нормальна  людина  зараз  би  думала  чи  прожила  вона  життя  гідно...Хоча  яка  б  нормальна  людина  сама  себе  вбила...Але  все  таки....Замість  того  щоб  думати  про  смерть  я  думаю  про  неї...Навіть  тоді  коли  я  для  неї  нічого  не  вартий...Думаю  про  одне....Щоб  не  врятували...І  тоді  біль  залишить  назавжди...А  зараз  моя  кров  створює  під  мною  багряну  калюжу...А  я  так  надіявся  що  ми  будем  разом....Та  не  судилося...Хтось  з  адекватних  людей  би  зараззапитав:"  А  дійсно  чи  не  час  задуматись  про  своє  життя???"...Ні,  не  час...Бо  воно  нічого  не  варте....Не  варте  без  неї...Тепер  лише  вона  зможевитягти  моє  серце  з  болота  в  якому  воно  загрузло...Щось  я  занадто  відхилився  від  самого  задуму...
Моя  кохана,  знаю,  ти  прочитаєш  йе  коли  мене  не  буде  між  живими  та  знай  Я  завжди  буду  з  тобою....Я  тебе  люблю....І  не  зможу  нікого  полюбити  так  як  полюбив  тебе...Ти  мій  найцінніший  скарб....Ти  моє  восьме  диво  світу....Я  знаю  ти  мене  залишила....та  я  тебе  не  покидав  ні  на  мить...І  зараз  коли  життя  покидає  мене  всеодно  не  покину.....Я  не  зміг  стати  іншим....Навіть  не  треба...Я  думаю  на  тому  світі  на  це  не  дивляться....Жаль  що  не  зможу  більше  прийти  до  тебе  і  сказати:"  Привіт  кохана....Як  справи???...Сумувала  за  мною???"...Знаю,  що  принаймні  я  для  тебе  більше  не  коханий....Та  всеодно  люблю  тебе...
От  і  все....Сили  майже  покинули....З  великим  болем  пишу  ці  останні  рядки....Будь  щаслива  з  тим  кого  ти  обрала...
Вже  фактично  з  того  світу  пишу  тобі  я....Твій  майбутній  янгол-охоронець  якому  ти  розбила  серце...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240616
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2011


Вибач мене.

Вибач  мене...Вибач  за  все  погане  що  зробив  і  те  добре  що  не  зміг  зробити...Вибач...Що  зробив  тобі  можливо  боляче...Вибач  за  те  що  я  приніс  тобі  розчарування  і  біль,  за  те  що  був  до  тебе  неуважний,  за  те  що  не  зміг  зігріти  твоє  серце  коли  ти  віддавала  мені  все...Я  напевне  тепер  для  тебе  сволота...Розумію  і  навіть  не  заперечую...Але  люблю  тебе...Прошу  зі  сльозами  на  очах,  зміни  мене....Навчи  бути  до  тебе  ніжним,  бути  чуйним...Будь  ласка  розпали  полум'я  у  моєму  серці  яке  чомусь  почало  згасати...Можливо  згасає  тому  що  віддаляюсь  від  тебе  а  цього  я  не  хочу...Я  хочу  бути  з  тобою...Наповни  кожен  мій  день  своїми  словами  які  наче  розмальовку  розмалюють  цю  сіру  буденність...Наповни  мої  сни  своєю  присутністю  щоб  не  було  так  самотньо  і  холодно  в  цій  темряві  в  очікуванні  світанку,  який  прожене  ніч  і  розпочавши  новий  день  подарує  нову  можливість  зустрітись  з  тобою  якої  я  так  чекаю,  бо  лише  коли  я  з  тобою  порожнеча  навколо  мене  відступає...Лише  попроси  і  я  виріжу  своє  серце  з  грудей  і  віддам  тобі  зі  словами:"Люблю  лише  тебе"...Дай  шанс  змінитись  і  я  змінюсь  змінивши  все  навколо...Відкрий  своє  серце  мені  щоб  я  зміг  його  оберігати  від  цього  жорстокого  світу...



         For  Why  Why...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240384
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2011


Пагорб…

Вітер  повільно  жене  хмари  десь  на  схід...Небо  починає  набувати  ніжного  рожевого  відтінку...Скоро  наступить  ніч...Окутає  своєю  ковдрою  і  без  того  сонне  місто...Люблю  цей  пагорб...Тут  завжди  можна  сховатись  від  людей,  від  всього  того  поспіху...Час  тут  наче  зупинився...Тут  думки  завжди  вільні  і  можуть  собі  гуляти  по  просторам  поля  грайливо  просячи  вітер  щоб  той  зіграв  щось  разом  із  самотніми  деревами...
Як  тут  чудово...Шкода  що  звідси  не  видно  її  дім,  так  би  залишився  на  цілу  ніч  дивитись  у  її  вікно...Цікаво  про  що  вона  зараз  думає...та  мені  це  не  буде  відомо....Жаль...Знаю  зате  що  наші  серця  б'ються  в  унісон...
Вітер  почав  відчувати  себе  не  лише  музикантом...Почав  малювати  щось  на  полотні  неба  хмарами...Дивно.....Цей  малюнок  знайомий  мені....Де  я  бачив  ці  очі???...Ну  звісно  ж...Це  ж  її  очі...Дякую  тобі  друже  за  цей  подарунок...Лягаю  на  м'яку  ковдру  з  трав  і  квітів..Постійних  жителів  цього  пагорба...Вже  не  можу  відвести  погляд  від  неба...З'явилась  перша  зірка....Змушений  іти,  бо  вже  скоро  сюди  прийде  сива  ніч  і  почне  диктувати  свої  правила....Повільно  спускаюсь  сховавши  обличчя  під  капюшоном....Дістаю  цигарку  і  вирушаю  назустріч  вечірньому  місту  з  надією  зустріти  її....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239716
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.02.2011


Ти хотіла щоб я доказав.

Вечір...Засніжений  бульвар...Добре  знайома  доріжка  парку...Стою  з  букетом  троянд  які  почали  легенько  припадати  снігом...Очікування...Довге  очікування  коли  вона  прийде.  Докурюю  цигарку...Дістаю  з  кишені  фото,  фото  того  першого  поцілунку  з  якого  все  почалось.  Який  же  він  був  чудовий  цей  поцілунок  а  вона  ще  чудесніша.НІколи  не  забуду  її  закоханого  погляду  її  красивих  очей...
Почав  падати  лапатий  сніг.  Він  падав  на  лице  і  створював  відчуття  що  це  падали  пір'їни.Чому  її  ще  немає???Беру  прикурюю  ще  одну  цигарку  і  починаю  жадібно  поглинати  сизий  дим...Стає  якось  спокійніше...Парк  опустів  і  я  залишився  його  єдиним  відвідувачем.Інколи  ходили  сонні  перехожі  які  навіть  не  дивились  в  сторону  парку...Знайома  граційна  хода...Це  вона...Так  вона...Серце  прискорило  своє  биття,  почав  хвилюватись  наче  все  вперше...Вона  ж  тим  часом  наближалась  все  ближче...Моя  красуня...Мій  янгол...
-  Доброго  вечора  кохана...
-  Привіт  котику,-  і  поцілувала.
-  Я  скучив  за  тобою...Це  тобі  зай,-  простягнув  букет  квітів  і  ніжно  обняв.
-  Дуже  дякую,-  з'явилась  посмішка,-  А  ти  мене  любиш?
-  Ну  що  за  питання,  звісно  люблю...Ти  мені  потрібна  більше  ніж  повітря...
-  Не  брешеш??
-  Довести???
-  Попробуй...
-  Йдем...
-  Куди????
-  Зараз  сама  все  побачиш...
Вже  майже  дах  багатоповерхівки...Серце  не  дає  признаків  присутності  затаївшись  десь  всередині...Не  розумію....Чому  мені  так  легко  і  спокійно  на  душі???Ну  звісно  ж...Я  ж  не  збрехав...Ось  цей  дах...Дах  який  забрав  вже  багато  життів....А  забирав  через  нерозділену  любов....Ніхто  ще  не  залишився  живим...Ніхто...Страх  починає  проникати  в  думки.  А  якщо  він  і  мене  забере???Якщо???Та  зараз  це  не  головне...І  я  вже  без  вагань  стаю  на  край  будинку.  Погляд  привертає  її  сумне  обличчя.Здається  їй  страшно...
-  Ну  що  ж...Ти  хотіла  щоб  я  доказав...
-  Але  я  не  хочу  щоб  ти  помирав....
-  Штовхай...
-  Ні....Не  буду.....Я  не  хочу....Злізь.....Будь  ласка  злізь...
ПІдбігає  до  мене  і  обійнявши  ледь  чутно  прошепотіла:"  Не  стрибай...  Я  сказала  це  жартома.Я  не  хочу  тебе  втрачати".  Тепер  я  знав  що  вона  любить...Любить  щиро...
Сильний  порив  вітру...Засніжена  бляха  стала  занадто  слизькою....Дякувати  Богу  я  встиг  її  відштовхнути....Встиг...Дивна  невагомість  і  єдині  слова:"  Я  тебе
люблю..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238804
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.02.2011


Я знаю відповідь…

Сльози...Які  вони  теплі...коли  щирі.Настільки  теплі  що  обпікають  обличчя.Та  навіть  вони  не  рятують  від  болю  розбитого  серця.Любий  скаже,  що  дуже  боляче  стояти  і  дивитись  як  йде  в  темряву  ночі  та  людина  кохати  яку  ти  клявся  вічно.Замість  вічності  стоїш  перед  уламками  серця,  а  рани,  як  сильно  вони  починають  кровоточити  від  одного  лише  спогаду  про  неї,  про  її  ніжні  уста,  про  глибокі  і  красиві  як  море  очі,  про  її  палкі  поцілунки  які  зігрівали  холодними  вечорами,  про  те  як  дивились  на  зорі  не  думаючи  що  втратим  один  одного  назавжди,  не  побачимось  більш  ніколи,  а  якщо  і  буде  зустріч  то  лише  як  друзі  які  зустрілись  чисто  випадково.Більш  ніколи  не  буду  тихенько  і  ніжно  шептати  на  вушко  що  кохаю  тебе  до  нестями.  Не  скажу  нічого  поганого  про  тебе,  бо  і  нема  що  казати.  Ти  була  досконалою,  тою  єдиною  з  якою  жив  би  до  кінця  але  більше  ніколи  не  зістрінеш  у  цьому  світі...
Сигарета  тліє  і  окутує  лице  синім  і  водночас  теплим  димом  в  якому  губляться  думки  і  сльози.  Вітер  спокійно  починає  награвати  свою  чергову  симфонію  серед  дахів,  які  відблискують  сяйвом  місяця...Як  легко  зараз  зробити  лише  один  крок  щоб  цей  біль  залишив  назавжди...Так,  це  егоїстично,  дуже  егоїстично,  але  зараз  це  здається  єдиний  вихід  опустити  руки  і  не  боротись  з  цим  світом,  з  його  жорстокістю  яка  приносить  лише  біль  і  горе.Дощ,цей  теплий  літній  дощ...Він  мій  найкращий  друг.  Він  завжди  допомагав  мені  і  зараз  не  покинув  омиваючи  моє  лице  від  сліз....Які  вони  зараз  гіркі....Чому  не  можна  просто  все  забути???....Чому???.....Я  знаю  відповідь.......Таких  як  вона  не  забувають......Ними  живуть....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238631
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.02.2011


Діти інтернету або віртуальна любов…

За  вікном  новий  сірий  день.  Все  як  завжди:  ті  самі  люди  ідуть  по  тій  самій  дорозі  з  незмінними  виразами  обличчя.Це  вже  увійшло  в  звичку  спостерігати  як  ця  сіра  маса  поспішно  кудись  іде.Думки  в  цей  момент  наповнені  зовсім  іншим,  як  там  вона,  чи  вже  проснулась,  як  її  самопочуття,  чи  ще  любить  мене.  З  цими  думками  повільно,без  поспіху  вмикаю  комп'ютер  і  як  завжди  захожу  на  свою  сторінку  вконтакте,  одразу  ж  дивлюсь  чи  вона  онлайн,  перехожу  на  її  сторінку  щоб  поглянути  на  статус  чи  ще  не  змінила.Все  без  змін  та  в  мережі  її  немає.  Захожу  на  добре  знайомий  форум,  погляд  одразу  привертає  стаття  про  соціальні  мережі.З'являється  душевний  біль,  невже  каже  все  це  просто  так,  невже  не  любить.Серце  починає  битись  швидко,  настільки  швидко  що  його  стукіт  чутно  у  кімнаті.  Починають  окутувати  туманні  думки,  безглузді  здогади  щодо  наших  відносин,  які  були,здається,  надзвичайно  міцними.
Тут  вона  з'явилась  в  мережі.Похапцем  допиваю  каву  і  починаю  набирати  повідомлення:"Доброго  ранку  кохана.Як  спалось?...=*".Чекаю  чи  відповість,  а  може  і  проігнорує.  НІ  відповіла,  але  відповідь  якась  рівнодушна,  без  тих  грайливих,  по-дитячому  написаних  слів.
-  З  тобою  усе  гаразд?
-  А  тобі  це  навіщо??
-  Я  хвилююсь  за  тебе...Все  таки  ти  мені  стала  майже  рідною...
-  Та  невже???
-  Що  з  тобою???
-  Я  тобі  весь  час  брехала...
Кров  закипіла  у  венах,  з'явилось  відчуття  що  хтось  проштрикнув  серце  ножем.
В  голові  починає  крутитись:"  Як???  Це  ж  неможливо...Все  ж  було  як  у  казці...
-  Чому  не  сказала  цього  раніше??
-  Боялась...
-  Чого???
-  Розбити  тобі  серце...
-  Ти  ж  і  так  його  розбила...
-  Знаю....Пробач...
-  Пробачив...
-  Я  ж  знаю  що  ні....
-  Бувай....
-  Ти  куди???
-  Побачимось  у  наступному  житті...
Екран  наповнював  кімнату  своїм  блідим  світлом,  а  на  ньому  було  видно  сухі,  наповнені  лише  бездушевної  статистики  рядки:"...За  статистикою  проведеної  перевірки  у  соціальних  мережах  їхні  користувачі  утричі  частіше  вживають  слово  "Люблю"  а  ніж  "Привіт"...

P.S.  Любіть  щиро...Без  обману....))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238409
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.02.2011


Збрехала…

Сльоза  на  щоці
біль  у  серці
Навіщо  було  брехати?
а  ти  про  що?
про  нас
я  ж  тобі  серце  подарував
а  ти  його  затоптала
я  тобі  поклявся
а  ти  збрехала
як  дурак  повівся
не  побачив  маску
маску,  що  твоє  обличчя  тоді  ховала
намгався  розтопити  твій  лід
а  ти  на  мої  слова  лиш  відповідала:
"Це  що  черговий  вірш?"
Ні!...Це  не  вірш.....Це  мої  почуття...
як  сильно  сльози  лице  обпікають
а  ще  сильніше  кровоточать  рани
Хто  кохав  той  носить  шрами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232506
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 02.01.2011


Навіщо…

Навіщо  було  називати  ангелом  чудесним
творінням  чудовим  і  небесним
якщо  насправді  був  демоном  із  рогами
ми  завжди  йшли  різними  дорогами
може  десь  поряд  проходив  наш  шлях
та  твою  душу  заполонив  страх
серце  почало  кам'яніти
забуваючи  про  слова  любов  та  чудові  квіти
я  ж  тебе  не  зможу  зігріти
бо  зігріти  камінь  треба  ще  уміти
поцілунки  твої  наповнені  отрутою
користуєшся  мовою  забутою
про  мене  не  залишилося  спогадів
ні  мерехтінь  у  голові,  ні  догадів
ким  я  був  для  тебе
що  ж  тебе  у  цьому  житті  веде
усе  втратило  ціну  давно
де  моє  життя,  де  воно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2010


Фотографія…

Вечір,  засніжений  бульвар
небо  окутали  тисячі  хмар
бліде  світло  ліхтарів
від  кожного  подиху  чуть  не  млів
в  руках  букет  троянд  білих
а  в  думках  повно  слів  незрозумілих
чому  на  дзвінки  не  відповідає
то  з'явиться  в  мережі,  то  зникає
і  тут  фотографія  в  кишені  нагадає
що  сьогодні  ось  ось  другий  рік  минає
як  належить  серце  їй  моє
тільки  для  неї,  і  більше  нічиє
а  на  фото  чудовий,  той  перший  поцілунок
де  я  і  вона,  найпрекрасніша  із  чаклунок
та  от  дзвінок,  номер  невідомий
голос  для  вуха  вже  знайомий
і  тут  чути  фразу
Нам  більше  не  бути  разом.
Фотографія  на  снігу
кров  на  чистому  льоду...
Вечір,  засніжений  бульвар
небо  окутали  тисячі  хмар.....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2010


Сон…

Багато  часу  вже  минуло
а  серце  тебе  не  забуло
чекає  зустрічі  з  тобою
коли  слова  хлинуть  рікою
і  зможу  тебе  обняти
лиш  три  слова  прошептати
чекаючи  поцілунка
для  мене  ти  чаклунка
яка  полонила  своїми  чарами
відстань  і  час  назву  карами
загляну  в  твої  очі
а  серце  співає  і  тріпоче
Жаль  що  треба  просинатись
та  зустріти  тебе  буду  намагатись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2010


Незнаю як назвати.

Кров  стікає  по  зап'ястю
не  бути  в  моєму  житті  щастю
покохати  не  змогла,а  жаль
в  тіло  проникає  холодна  сталь.
Життя  виходить  з  мого  тіла
скзати  правду  ти  не  сміла
тепер  стоїш  на  моєму  похороні
тримаєш  квіти  у  долоні.
Труну  замля  почала  накривати
не  зміг  для  тебе  кимось  у  житті  стати
зробити  міг  щось  не  так,  можливо
для  мене  ти  була  неймовірним  дивом...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2010


Без назви…

Дах,  карниз  будинку
подих  в  останню  хвилинку
серце  наповнене  слізьми  болю
Дайте,  дайте  мені  волю.
В  думках  бажання  смертельне
до  нього  веде  полум'я  пекельне
серце  розбите,  сльози  на  очах
а  в  душі  лиш  страх.
Що  вона  забуде
і  почуттів  ніяких  не  буде
стрибок,  дивна  невагомість
і  втрачена  свідомість.
Кров  на  асфальті  брудному
під  світлом  місяця  чудного
Вона  не  знала
що  ця  ніч  для  нього  фатальною  стала...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2010


Сльози, Біль, Кохання…

Сльози,Біль,Кохання

кажеш  що  це  покарання

чого  ж  тоді  мене  кохала

чому  мені  майже  рідною  стала

чому  пішла  і  нічого  не  сказала

коли  по  мені  кров  стікала

це  було  заради  тебе

по  життю  любов  мене  веде

дивлюсь  тепер  на  тебе  із  небес

а  ти  цілуєш  когось  там  десь

знаю,  більше  про  мене  не  згадаєш

всі  слова  мої  позабуваєш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2010


Часи легенд.

Минули  часи  легенд
де  завжди  був  хеппі  енд
де  лицарі  боролися  за  дам
де  казали:"Лиш  їй  серце  я  віддам"
коли  кохання  було  перш  за  все
течія  минулого  від  нас  це  віднесе
і  може  десь,колись  прочитаєм
що  не  так  як  тоді  кохаєм
для  нас  це  звичне  діло
щоб  в  серці  щось  боліло
зараз  хто  кохав  той  носить  шрами
не  підійдем  і  не  скажем  щось  щдоброго  для  мами
кажу  ж  минули  часи  легенд
де  завжди  був  хеппі  енд...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210068
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.09.2010


World…

Всі  шляхи  спасіння  давно  забуті  

ти  вже  так  далеко  що  голоси  вже  не  чутні  

і  ти  один  нікого  не  має  

ніщо  душі  не  заважає  

накінець  то  думки  вільні  

та  всеодно  вони  не  задовільні  

не  відповідають  стилю  цього  світу  

і  вже  не  чутно  біту  

віддам  данину  літу  

покладу  на  постамент  білі  квіти  

життя  людини  нічого  не  коштує  

машина  в  душі  все  побудує  

не  важливо  мислити  і  знати  

головне  якось  виживати...

Поглянь  на  світ  з  іншого  боку
 
у  людей  не  лишилось  для  життя  соку  

демони  все  заполонили  

свободу  тихо  задушили  

ангелів  не  залишилось  

лице  Бога  жахом  вмилось  

він  втікаючи  забув  

що  хтось  коло  вже  замкнув  

і  немає  спасіння  

у  вогні  палають  Божі  володіння  

а  хтось  казав:"Вони  нетлінні"  

та  часи  швидкоплинні  

болю  стає  все  більше  і  більше  

від  мук  не  стане  тихше  

щоб  не  бачити  і  не  знати  

дияволу  душу  мусиш  ти  віддати  

ось  що  бачу  я  

це  доленька  моя  

по  ночам  не  спати  і  завжди  знати  

що  пекло  біля  нас  

і  вже  вийшов  час...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209636
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.09.2010


Подарунок долі…

Доля  подарувала  лиш  кілька  днів
саме  тоді  покохати  я  тебе  зумів
метелики  літали  в  голові
а  почуття  з'являлись  все  нові  й  нові
любов  причарувала  нас
та  тік  занадто  швидко  час
завжди  з  тобою  бути  я  хотів
та  втримати  тебе  я  не  зумів
пройшло  часу  так  багато
розмова  з  тобою  для  мене  це  є  свято.
Я  без  серця  бо  віддав  його  тобі
не  взявши  нічого  собі
дякую  Богу  за  ті  чудові  сни
тобою  завжди  наповнені  вони
приходиш  до  мене  ти  щоночі
дивлюся  завжди  в  твої  очі
смілості  не  вистачило  сказати
що  буду  лиш  тебе  одну  кохати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2010


Почуття…

Вже  стільки  часу  минуло
а  серце  й  досі  тебе  не  забуло
пам'ятає  ті  слова
від  яких  кругом  голова
хотів  бути  лиш  з  тобою
але  не  міг  залишитись  самим  собою
та  нажаль  усе  змінилося
не  знаєм  що  з  нами  зробилося
давним  давно  про  любов  забули
не  думаєш  ти  що  ми  палицю  перегнули
ось  так  просто  затоптали  почуття
без  будь-якого  каяття
серця  повиривали  із  грудей
вже  навіть  не  говорим  до  людей
бо  якщо  там  пустота
не  може  бути  в  тобі  любов  свята...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2010


Без назви.

Взлети  і  падіння  

втрачається  терпіння  

знесилююсь  до  знемоги  

у  пошуках  дороги  

яка  приведе  мене  до  раю  

але  щоразу  я  її  втрачаю  

невідомо  що  зробити  

щоб  дорогу  цю  не  загубити  

а  світ  цей  вже  загинув  

і  Господь  його  покинув  

потрібно  змінити  стереотипи  

щоб  вижити  треба  вбити  

вбити  треба  душу  і  свободу  

щоб  зберегти  риси  людського  роду  

ми  прокляті  з  давніх  віків  

і  нарекли  на  це  своїх  дочок  і  синів  

полум'я  пекла  нас  чекає  

навіть  молитва  свята  недопомагає  

і  ось  пульс  зникає  

картинка  пропадає  

нерозумію  загинув  чи  живу  

стабільності  не  збережу  

лежу  я  в  палаті  вкоматозі  

до  воріт  пекла  на  півдорозі  

чути  гільйотини  звук  

врата  відчиняються  "тук-тук"  

все  навколо  зупинилось  

ал  ось  спасіння,серце  знов  забилось....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2010


Мрія

Якби  я  хотів  щоб  коло  мене  була  ти  

та  шляхи  ведуть  нас  не  туди  

скільки  раз  казали  що  любити  будем  ми  

та  перешкоджали  в  цьому  нам  вони  

відстань  і  нехороші  часи  

я  чекав  тебе  як  земля  ранішньої  роси  

любов  наша  стала  електронна  

і  ще  трохи  монотонна  

писали  вже  заучені  слова  

я  зажди  говорив  що  ти  мені  дуже  дорога  

та  слова  ціну  вже  втратили  

і  ось  на  ще  щось  натрапили  

серця  трохи  підігріли  

і  далі  робим  те  що  вміли  

навіщо  стільки  болю  

щоб  знайти  свою  долю  

яку  будеш  ти  кохати  і  любити  

а  не  вовком  в  небо  вити....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2010


Чому?

Чому  не  можна  почати  все  спочатку  

але  пізно,диявол  поставив  на  мені  печатку  

з  ранку  до  вечора  лиш  виживаю  

наступного  дня  з  тугою  чекаю  

бо  знаю  кращого  не  буде  

а  так  розум  про  минуле  хоч  забуде  

ні  зла  ні  добра  я  вже  не  бачу  

бо  нічого  не  втрачу  

може  житття,  але  воно  не  цінне  

йду  по  ньому  наче  це  поле  мінне  

полум'я  пекла  п'ятки  лоскоче  а  демон  на  вухо  тихенько  шепоче  

прийшов  твій  час  

ходи  тепер  до  нас  

до  душ  загублених  у  часі  

а  я  і  досі  блукаю  в  людській  сірій  масі....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2010


Не  ховай  від  мене  очі,я  тебе  благаю  
будь  ласка  дай  сказати  я  тебе  кохаю  
душу  дияволу  готовий  я  віддати  
щоб  тебе  не  забувати  
сльози  стікають  по  обличчю  
я  вже  Бога  кличу  
і  в  молитві  лиш  одне  
дай  побачити  тебе  
дай  побачити  на  мить  
а  далі  хоч  в  могилі  гнить  
та  всеодно  ти  одна  а  я  сам  
втікаєш  по  загубленим  світам  
не  хочеш  навіть  мене  почути  
що  ж  так  і  бути  
хочеш  вийти  в  дамки  
на  візьми  ці  уламки  
коли  побачиш  що  я  дав  
будеш  знати:я  кохав

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2010


Про неї.

Немов  сонечко  маленьке  з'явилась  ти  в  моєму  серці  і  душі  

я  тебе  благаю  ти  мене  не  залиши  

але  ти  мене  не  чуєш,покидаєш  знов  і  знов  

тепер  я  знаю  яка  жорстока  ця  любов.  

Невідомо  чи  проживу  я  ще  хоч  день  

для  тебе  я  лише  перевертень  

зараз  видно  що  ти  торгуєш  дрібними  почуттями  

і  ніколи  не  кохала  до  нестями  

все.ніхто  мене  не  упізнає  

через  те  що  серця  в  мене  вже  немає  

минуле  і  старе  вже  давно  забуте  

а  нове  і  майбутнє  важко  здобуте  

всі  кажуть  що  я  зі  шляху  збився  

але  чомусь  через  темряву  пробився...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2010


Волоцюга…

Він  так  само  одинокий  як  птах  в  полі  
питає  навіщо  стільки  болю  
люди  подивіться  ви  на  мене  
ця  біда  могла  бути  і  в  тебе  
не  маючи  сил  вилізти  із  ями  
він  не  бачив  ні  батька  ані  мами  
ніхто  до  себе  його  не  підпустив  
лиш  безжально  в  спину  бив  
гнав  від  себе  чим  подалі  
а  він  лиш  плакав  у  підвалі  
бо  не  мав  куди  сховатись  
а  люди  знаходили  сили  над  ним  знущатись  
гуляючи  по  алеях  уночі  
він  дусив  біль  у  душі  
та  болю  стало  забагато  
я  йду  небесний  тато  
заблистіло  лезо  ножа  
і  вже  на  небі  його  душа  
може  там  знайде  щастя  
бо  тут  він  пропащий...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199322
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.07.2010