| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
Любовь нагрянет неизбежно,
Как ясный день, как солнца луч,
Что зясияет счастьем нежно
Среди житейських серых туч.
Или сирени веткой белой
Весенним утром расцветет,
И той улыбкою несмелой,
Что вимг растопит сердца лед.
А для кого-то летом красным
Долиной ляжет алых роз,
И воспылает чувством страстным,
Поднимет вихрем сладких грез.
К кому-то осенью нагрянет
На склоне лет в унылый дом,
Вторым дыханием воспрянет,
Закружет в вальсе золотом.
Или зимой придет, под старость,
В ответ на долгие мольбы,
И вновь вдохнет былую радость
В две одинокие судьбы.
Любовь сама все так устроит,
Чтоб всех собою одарить,
Ее дождаться только стоит
И двери в сердце отворить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210240
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.09.2010
Любімо Батьківщину, браття!
Забудьмо чвари всі свої,
Спрямуймо все своє завзяття
На єдність нашої сім’ї!
Нехай від батька і до сина
Вітчизні вірність перейде,
І дух козацької родини
В оселю кожну увійде.
За нашу долю всі гуртуймось,
За вільне нації життя,
Ми того варті – то ж шануймось,
Бо ми – країни майбуття.
Я вірю, що настане час,
Прийде колись така година,
Що стане злагода між нас,
Й розквітне в світі Україна.
Що на землі захазяйнуєм,
По праву визначеній нам,
Й міцну державу розбудуєм
На заздрість лютим ворогам.
Нехай вони тривогу б’ють,
Ми ж з вами маєм буть єдині,
Бо єдність – перемоги суть.
Героям слава! Сдава Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207515
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.08.2010
Крізь сльози й біль мого народу,
Через катів нестримну лють
В кривавій битві за свободу
Пройшла я свій тернистий путь.
Та не судилось вільним птахом
Злетіти до відроджених надій,
Здобутки всі зотліли прахом,
І мій народ – уже не мій.
Немов жебрачка, йду по світу,
Де не існує заборон,
Де обкрадають рідні діти
І зрада зайняла свій трон.
Де власні люди добровільно
Мене ганьблять, мов вороги,
І виставляють легко й вільно
На міжнароднії торги.
Не ті століття вже настали,
Коли Вітчизна – над усе,
Тепер вже люди інші стали,
І нові гасла час несе.
Колись сини мої страждали
За честь, до мене за любов.
Навіщо голови поклали,
Як я тепер рабиня знов?
Для чого полягли, відважні,
Високими курганами в степах,
Якщо їх правнуки продажні
По ним стоптали інший шлях?
Народе мій! Що ти накоїв?!
Чому відкинув у сміття,
Усе, за що твоїх героїв
Було заплачене життя?
Чому зухвало зневажаєш
Все рідне серцю знов і знов?
Чому давно не поважаєш
Тараса мудрих настанов?
Не можеш все ніяк збагнути,
Де саме маєш бути ти,
Чи то на Захід завернути,
Чи то на Схід кудись піти.
Мов птах приручений, сідаєш
На різних хазяйвів вікно
Й покірно так собі з’їдаєш
З чужих долонь чуже зерно.
Ти втратив здатність до любові,
Вже друг – не друг і брат – не брат,
Тепер усе в одному слові,
Тепер ти лиш «електорат».
Патріотизм – вже не прикраса,
А рідні звичаї – срамота,
Тепер ти – просто «біомаса»,
Слабка, нікчемная голота.
І в очі знов дивлюсь я нині
Тим, хто не раз мене продав,
І сплюндрував мої святині,
І честь за безцінок роздав.
І схаменутись вас благаю,
Останній раз кажу всім вам,
Бо хто Вітчизну зневажає,
Той буде проданий і сам.
За вас усіх молюсь тихенько,
Готова все вам пробачати,
Бо я – Вкраїна ваша ненька,
Своїх дітей стражденна мати.
Для вас моя любов і врода,
Для вас що маю, все віддам,
Анічогісінько не шкода.
Чого ж іще потрібно вам?
Я вас любить не перестану,
Допоки вічність не мине,
Наскільки сил останніх стане,
Лиш ви не кидайте мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206501
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 18.08.2010
Раскинув крылья по бокам,
От пола оторваться,
Чтоб устремиться к облакам
И воздуху предаться.
Лететь туда, куда душа
Отчаянно так рвется,
И ощущать, едва дыша,
Как сердце жадно бъется.
Нестись вперед, под небесами
И тихо наслаждаться,
Как солнце нежно с волосами
Решило поиграться.
Вдали над городом лететь
Под ветра дуновенье
И вместе с птицами смотреть
Восхода зарожденье.
И в золото лучей нырнуть,
И в небе искупаться,
И свежесть раннюю вдохнуть,
Чтоб новых сил набраться.
И невесомости мгновенье
Пьянящее ловить,
И той свободы ощущенье,
Что сладко манит жить.
Лететь, не зная перепон,
И солнцу улыбаться…
А дальше – все… растаял сон
И время просыпаться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206324
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.08.2010
На уличной дороге, в грязной пыли,
В тени давно поблекнувших ветвей
Под страстный поцелуй на миг застыли
Двое обычных сизокрылых глубей.
Но ощущалось нечто очень необычное
В таком вот поцелуе их простом,
Сугубо светло-нежно-личное
И сладко-бережно-невинное при том.
И ни асфальтный омут липкой грязи,
Ни шумный вихрь столичной суеты
Не разорвали крепкой этой связи
И не счернили поцелуя чистоты.
Разные лица все менялись и менялись,
Перерастая в нескочаемый поток,
А голуби все так же целовались
Хватая нежности целительный глоток.
Вокруг все мелко-пустяковым стало
И с поля зрения исчезло наконец,
Кроме любви большой и небывалой
Двух маленьких, но преданных сердец.
Прохожие украдкой любовались,
Давая волю зависти своей,
Как двое птиц влюбленно целовались,
Внимания не обращая на людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205481
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.08.2010
Я маю запитання риторичне:
Чи то є факт, чи то є жарт –
Оте поняття, всім так звичне,
Що десь у нас є старший брат?
Чи правда малоросами звемося,
Наче мала російськая сім’я,
Чи просто лиш зізнатись боїмося,
Що українці – справжнє нам ім’я?
Чи дійсно на «Окраїні» ховаєм
Себе подалі від народів світових?
Чи європейське серце-таки маєм
В своїх слов’янських грудях вольових?
Чи може, як Москви придаток,
Наш «брат» нас біля себе примостив?
Однак про нього – жодних згадок,
Як Київ Володимир ще хрестив.
І звідкіля ж бере коріння
Навік безсмертна наша Русь,
Що вже із покоління в покоління
Всі Київською звуть її чомусь?
То як же вік той визначають,
І в чому «старшість» – поясніть?
Чи всі по-різному читають
Літопис пройдених століть?
Напевно, правду кажуть люди,
Мабуть, історію і згадувать не варт,
Бо де ж тоді із двох нас буде
Той славнозвісний «старший брат»?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203487
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2010
Її свіжу і ніжну красу
Я назавжди у серці залишу,
Крізь життя я її пронесу,
Бо не знайду таку я ще іншу.
Полум’яні барвисті світанки
Я душею поглину навіки,
І росою окроплені ранки,
І гаї, і озера, і ріки.
Таємничу розмову лісів
Я у шелесті листя відчую
Й колискової тихої спів
Вітру в полі пшеничнім почую.
Озирнувшись, побачу довкола
Дні, прибрані калиновим цвітом,
І вдихну вечори з матіоли,
І зігріюсь ночей оксамитом.
Мов цілющий нектар, увіп’ю
Кришталеві джерела прозорі,
І вінок з її квітів зів’ю,
І вплету в нього яснії зорі.
Із дощів її візьму краплини
У пелюстки піонії чисті
Й нанизаю, неначе перлини,
В діамантово-срібнім намисті.
Я на шлях у життя простелю
Зі степів її трави шовкові,
І блакитним струмком розіллю
Соковиті стежки барвінкові.
І куди лиш по ним побіжу,
І чужини які мене зваблять,
Наче дар, у душі збережу
Про красу її вічную пам’ять.
На країни ж бо щедра земля,
Та вона на землі лиш єдина,
Синьоока красуня моя
З мелодійним ім’ям – Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202231
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2010
Остраждане, омріяне,
Оспіване в піснях,
Десь у душі посіяне
І вирощене в снах.
Немов калина, спіле,
Духмяне та палке,
В думках давно дозріле,
Гаряче і п’янке.
Уперше, як востаннє,
І раз у сотні літ,
Це не просте кохання,
Це просто серця цвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2010
Это не сон и не виденье,
И не парад невест, что под венец идут,
Это весны то чудное мгновенье,
В котором густо яблони цветут.
Ажурным кружевом увенчаны,
Подняли ветви в синеву небес,
С весенней сказкою повенчаны,
Дверь приоткрыли в мир чудес.
Они – природы совершенство,
Одаренное щедро красотой,
И белых лепестков блаженство
Пускает аромат пьянящий свой.
Дурманом сладким томно дышит
Весенний яблоневый сад
И плавно на ветру колышет
Свой нежный свадебный наряд.
Нельзя забыть такое диво,
Что раз бывает только в год,
Когда весной отчаянно красиво
Сад яблонь молодых цветет.
03.2010 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200965
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 14.07.2010
Вона барвінком в’ється
У ніжних слів квітках,
Водою срібно ллється
В стрімких гірських річках.
І птахою швидкою
Летить у синю даль,
І на щоці сльозою
Бренить, немов кришталь.
Від неї серце плаче,
Стискається й болить,
І б’ється нетерпляче,
Коли вона звучить.
Коли вона лунає
У полі навпростець,
Веселка в небі грає
Й стихає вітерець.
Довкола оживають
Поля, степи, ліси,
Коли її співають
Натхненні голоси.
Відгукуються звучно
Озера і гаї,
Й підспівують їй гучно
Завзяті солов’ї.
Така ось рідна пісня…
Прекрасна й чарівна.
Від неї в грудях тісно
І на душі весна.
Вона – це сповідь щира
І нації краса,
Її незламна віра,
Чистіша, ніж роса.
Її жива надія,
Що квітне знов і знов,
І нездоланна мрія,
І вічная любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200749
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2010
Беззвучно затаив дыхание,
Стряхнув оковы суеты,
Затихли горы в ожидании
Передвечерней красоты.
Они все сверху наблюдают
За тем, как солнечный закат
В воде морской алмазно тает,
Играя тысячей карат.
Словно небесное светило,
Кувшин хрустальный опустив,
На море серебро разлило,
Сияньем воду ослепив.
И в этом голубом просторе
Все постороннее исчезло вдруг,
Остались лишь закат и море,
И целая вселенная вокруг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200541
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 12.07.2010
Она светлее солнца света
И снега чистого белей,
Прекрасней красного рассвета
И лета теплого теплей.
Лишь в сладких снах она витает,
Живет лишь в сказки чудесах,
Быстрей ветров она летает
И птиц свободней в небесах.
В своем огромном тайном мире
Она имеет сотни лиц,
Вселенной безграничной шире,
Вовсе не ведает границ.
Желанья пламенем пылает
И недоступной красотой,
И потому лишь называют
Ее несбыточной мечтой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199056
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.07.2010
Зеленый, синий, бирюзовый,
Лиловый, нежно голубой,
И каждый раз оттенок новый
Таит в себе морской прибой.
То тихий он, то беспокойный,
То мелко плещется волной,
То мирно дремлет в полдень знойный
Безбрежной ровной пеленой.
То он в лазури плавно тает
Под восходящею луной,
То неба краски отражает
Сапфировой голубизной.
То изумруда он сияет
Зеленью чистой красоты,
То с солнечным лучом играет
На синем атласе воды.
То темным бархатом ласкает
На нем застывший чей-то взор,
То пену белую пускает
В идущий вдаль морской простор.
То черным омутом бурлящим
Стремится в бездну поглотить,
Или в закат горячий уходящим
Пурпурным пламенем спалить.
Оттенками, цветами и тонами,
Что словом их не описать,
Так море разговаривает с нами,
Пытаясь свою сказку рассказать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198864
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 02.07.2010
Хто ми такі? Яке у нас коріння?
Яким шляхом блукали увесь час?
Чи будуть здатні нові покоління
В майбутньому згадати нас?
В якій країні ми живемо?
Чи маємо історію нам рідної землі?
І що ми для нащадків збережемо?
Чи є у нас майбутнє взагалі?
Чи є в нас гордість, слава і свобода?
Чи є вогонь відваги, що в душі горить?
Чи є у нас чарівна та природа,
Що серце божевільно від неї тріпотить?
Чи є у нас собори стародавні,
Що захищають свій народ від лихоліть?
Чи є культура і традиції ті славні,
Що надійшли до нас крізь сивину століть?
Чи є в нас честь і віра, що за неї
Великі прадіди у битві полягли?
Чи не даремно крові пролили своєї,
Щоб у країні вільній діти їх жили?
Чи є в нас мова власна солов’їна?
Чи має наша нація ім’я?
Чи є у нас держава, що зветься Україна?
Чи є козацька дружняя сім’я?
Чи є в нас пісня, що рікою ллється?
Чи є в народу нашого душа?
Чи маємо це все, чи лиш здається?
Чи то лиш тільки мрія є чужа?
Та ні, не мрія то і не омана,
То є благословення, що послане з небес,
То є країна наша – рідна і бажана,
Одне з найдивовижніших чудес.
Ми маємо усе, та не навчилися любити,
У нас все є, однак не здатні цінувать,
Ми звикли завжди чогось іншого хотіти,
А те, що біля нас – не помічать.
Все те, що ми отримали у спадок,
Ми завжди боїмося визнавать,
І що народу ми великого нащадок,
Усе частіше стали забувать.
Що є в нас мова і культура власна,
Традиції є власні вікові,
І що ми – нація велична і прекрасна,
Соромимось зізнатися собі.
Ми звикли по чужим законам жити,
Чужі надбання звили поважать,
І як нам в інших шану заслужити,
Коли себе ще не навчились шанувать?
І як збираємось ми далі жити?
Який зоставимо позаду себе путь?
І що ми зможемо онукам залишити,
Коли настане час у вічність зазирнуть?
Так хто ж ми є? Чи довго доведеться
Собі таке питання задавать?
Чи, може, хтось нарешті схаменеться,
Щоб відповідь почати вже шукать?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198700
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 01.07.2010
На тротуары тень ложится
И в город шумный ночь спешит,
Ему покой лишь только снится,
Он лиш стихает, когда спит.
И только ветер непослушный
В свете неоновых огней
Спешит покинуть омут душный,
Чтоб вырваться с его сетей.
Он здесь не хочет оставаться,
В иной мир путь его лежит,
Прохладой ночи надышаться
Он прочь из города бежит.
Туда, где нету серой скуки,
Унылых улиц и домов,
Лишь запахи, цвета и звуки
Спокойных летних вечеров.
Где спать ложится тихо лето,
Где молкнет жизни суета,
И где на самом краю света
Раскрыл закат свои врата.
Где вечер пахнет свежей мятой,
Где нет обыденных тревог,
Где за тумана белой ватой
Вдали остался шум дорог.
Где ночь укроет покрывалом
Все реки, горы и поля,
И где перед утра началом
Заснет уставшая земля.
Где за чертою горизонта
Асфальт остался городской,
Где травы шепчуться о чем-то
И плавной жизнь течет рекой.
Где очень рано, на рассвете,
Душевно соловей поет,
И где при первом солнца свете
Роса слезинками блеснет.
Где в предрассветный миг свободы
Время идти вдруг прекратит,
Чтоб посмотреть, как в мир природы,
Раскинув крылья, день влетит.
Ах, как же хочется, бывает,
Мне вместе с ветром улететь,
Когда он новый день встречает,
Чтоб тот рассвет с ним посмотреть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198581
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.06.2010
Как русалки распустили
Волосы игриво,
Ветви в воду опустили
Плачущие ивы.
Печально головы склонили
У мелкого ручья
И тихо слезы уронили
Под пенье соловья.
Гибкие ветви колыхались
Изящно над водой
И бережно ее касались
Зеленою листвой.
О чем-то тихо шелестели,
Проснувшись поутру,
И песню мелодично пели
На бархатном ветру.
И с травами перекликались
В пьянящий летний зной,
А травы чутко отзывались
Им шелковой волной.
Ветер же стих лишь на мгновенье,
Чтоб дальше улететь
И жизни пышное цветенье
В природе вновь воспеть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198516
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.06.2010
Нічого зайвого немає,
Лише два кольори одні,
Що прапор їх в собі єднає
На шовковистім полотні.
Дві смуги, злиті воєдино,
Глибокий зміст в собі несуть,
Вони є символом країни,
І в цьому їх найвища суть.
Одна зі смуг – то колір неба,
Його безмежная блакить,
На нього глянути лиш треба –
І в височінь душа летить.
Під ним і дихається легше,
Й серце прискорює биття,
І б’ється так, немов уперше
Відчуло у собі життя.
То материнські очі ніжні,
Що випромінюють любов,
Пробачать помилки колишні
І стануть лагідними знов.
Ці очі пам’ять не забуде,
Куди б життя не занесло,
І завжди згадувати буде
І їх блакить, і їх тепло.
А друга смуга – то пшениця,
Що дозріває у жнива,
Золотом сонця колоситься
Й шепоче з вітром, мов жива.
То соняшників цвіт рум’яних,
Що вкрили степові поля,
Немов в обіймах полум’яних
Палає влітку вся земля.
То праці тяжкої години
Біля тієї рідної землі,
То щира усмішка людини,
Що українцем звуть її.
Мов сама доля фарби взяла,
І що не знайдеш у словах,
Навіки пензлем змалювала
У двох звичайних кольорах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198379
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.06.2010
Шипами острыми и гибкими стеблями,
Словно в единой песне отчаянно слились,
Две розы – красная и белая, как будто лед и пламя,
Между собою тесно вдвоем переплелись.
И красным жаром лепестки пылая,
Касаются жемчужной чистоты,
И остывает пламя, как будто не желая
Обжечь невинность белоснежной красоты.
Любовь и страсть кружатся в танце диком
И связь эту вовек не разорвать,
Где меркнет власть пред хрупким ликом,
И нежности стремится силу дать.
Как ночь и день, как запад и восток,
Они так далеки, но неразлучны вечно,
Как свет и тень, законам вопреки,
Друг друга дополняют безупречно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197711
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.06.2010
Несется осень, быстрыми шагами
И оставляет терпкий запах позади...
И легкий шелест слышен под ногами,
И тихие осенние дожди
Оплакивают землю, будто знают,
Что все вокруг печально увядает
Перед суровым долгим зимним сном...
В густом тумане буйство красок тает,
И ветер аккуратно укрывает
Дорогу золотистым полотном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197312
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 23.06.2010
Играя с пеной белой и пушистою,
Переливаясь изумрудной пеленой,
Перекликаясь с чайкой голосистою,
Воркует море плещущей волной.
Оно под солнцем нежится лениво,
Покачиваясь синею водой,
И там, за горизонт, игриво,
Уходит в вечность шелковый прибой.
Характер моря сложный и таинственный,
Никто не в силах точно предсказать,
Какой суровый нрав воинственный
Скрывает в себе бархатная гладь.
Она может быть тихою и нежною,
В легких волнах корабль качать,
Словно младенца безмятежного,
В своих руках колышет мать.
А может гневом воспылать мгновенно
И в одночасье лишь решить
Все на пути своем презренно
Волной холодною крушить.
Душа морская, словно птица вольная,
Несется вдаль, не ведая преград,
Бежит вперед волна зеленая
И плавно поглощает пылающий закат.
А ночью длинной, в темной неизвестности,
Печальную морскую колыбель поет,
Яркие звезды отражает на поверхности
И лунную дорожку за собой ведет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197157
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 22.06.2010
Її волосся золотим колоссям в’ється,
Її характер – грози навесні,
Джерельною водою пісня її ллється,
А сльози в неї – то дощі рясні.
Очі її синіють волошками у житі,
Вночі сузір’ями виблискують вони,
Її любов горить у маках цвіті
І полум’ям запалює дерева восени.
У неї гнів – бурхливе Чорне море,
Безмежний, мов простори степові,
Низьким гулом трембіт лунає її горе,
Карпатських гір торкає вершини вікові.
У неї сміх – дзвінкий пташиний гомін,
Радість веселкою у небі мерехтить,
А туга – то печальний вітру стогін,
Що в полі стрімголов собі летить.
Її душа – собори стародавні,
Серце навіки в Києві лежить,
Де квітнуть вздовж алей каштани славні
І де Богдану пам’ятник стоїть.
І як її таку нам не любити,
Єдину, неповторну, чарівну,
Країну, де нам честь випала жити,
Для нас на цілім світі лиш одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197144
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.06.2010