| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
Тож року кожного, мені, дитині,
Гак гарно пам’ятаю аж до нині,
Найпершу абрикоску у саду
Дідусь сусідський зберігав. Прийду,
Вона чека гостинцем для малої.
Дар з абрикоси під вікном старої.
Здавалася великою мені.
Ох, так ніби було то у вісні.
Як сонце в небі в діда на долоні
Золото-жовта. В радості полоні
Я смакувала, посміхаючись йому.
Дідусь Макар світивсь, радіючи тому.
Й мені так затишно, як мабуть у раю,
Знов в спогадах своїх я в тім дворі стою…
Хіба тоді, дитям, я розуміла?
Вселенська то любов мені світила!
Така, що по сей день крізь роки зігріває.
Через сумління, що повеліває.
Мені тепер Вам світло дарувати
У всіх рядках, що маю написати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2023
Путь друг к другу, он так не прост...
Когда двое вдруг повстречаются,
В голове обоих вопрос:
А с чего суть твоя начинается?
Может станешь бальзамом ран?
Может болью невыносимою?
Что в з глазах этих - свет, обман?
Жаждешь ласки душой ранимою?
И вот так ведь всегда... у всех...
Перед друг другом мы предстоим...
А душа уж не ждёт утех,
Ищет гавани тихой двоим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2023
Я все гадала: на чому ж гра муза,
Коли виспівує свої пісні мені?
Аж ось почула дивні звуки у вісні,
Дивлюся, та й побачила на лузі
Поважну статну арфу, чарівницю,
Лилася пісня, ніби з казки дивина,
Торкалась муза струн тих пальцями сама,
Співала тихо мила мандрівниця…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2023
Вона, блукаючи де їй заманеться, змінювалася у настрою та поведінці. У погляді Осені печаль та несказана туга змінювалася на веселе здивування, а інколи у нім була навіть дитяча хитринка та грайливість.
Летючою ходою Осінь увірвалася до лісу і відразу почувся шалений гучний шелест під її ногами, вона весело підкидала листя. А воно, підіграючи настрою цієї бешкетниці, аж підплигувало уверх під дзвінкий сміх Осені. Вона сама підхвачувала листя обома руками та підкидала їх високо над собою. І під небом створювався різнокольоровий вальс листопаду. Осінь якийсь час спостерігала за листям своїм сяючим поглядом. А потім покрокувала далі по лісу.
Загадкова мандрівниця нахилившись взяла листок, що їй сподобався і зупинившись довго задумливо вертіла його у своїх пальцях. Осінь, торкаючись листком своєї щоки, повільно крокувала далі, Яскраве сяйво в її очах раптово змінилося сумом… Дивлячись перед собою, вона ніби над чимось розмірковувала, так Осінь довго йшла лісом… Та не помітила як залишила його.
Під самим лісом було поле, на якому спокійнісінько росли собі жовтогарячі гарбузи. Та золотоволоса творча особа і їх не оминула. Намела на них листя і, довго стоячи поруч, милувалася своїм експромтом. З часом Осінь легкими кроками майже пливла до берегу річки через парк. Її задумливий погляд летів поміж віття дерев, то задержуючись на якісь миті, а то поспіхом мандруючи далі… Цей погляд інколи задоволено охоплював усе навкруги, у ньому була гордість господині, що наполегливо працювала над декором своєї оселі. Інколи її очі зосереджено спостерігали за легеньким вітерцем, що ні з ким не порадившись, завзято та натхненно створював навколишній вид на свій лад. Осінь ніжно та зворушливо посміхнулася.
Мандрівниця підвела свій замріяний погляд до неба, у якому гучно цвірінькали пташки. Вона якийсь час милуючись дивилася на них, потім потягнулася до птахів руками, ніби намагаючись схопити їх таких швидко рухливих. Здивування у веселих очах Осені промайнуло коли ні одна пташка не опинилася в її руках.
Рухи Осені були повільними та по жіночому легкими. Дні були ще доволі теплими і вона поспіхом розбулась і занурила свої ноги у пісок берегу, блаженно підвівши очі до блакитно – сірого неба, воно поспіхом розчинилося в її очах темно – золотого кольору. Осені здалося, що небо м’якою долонею легенько торкнулося її волосся. Обличчя мандрівниці - красуні засяяло виразом втішеної дитини… Осінь нахилилася, дивлячись на пісок,що сипався по її ногам і, задоволено посміхаючись перегортала його, йдучи далі. Вона зупинилася біля самої кромки води і знову чомусь засумувала… Довго задумливо дивилася кудись у далину, злегка прижмуривши очі. Інколи стиха зітхала. Повільно водила своїм спокійним поглядом по протилежному берегу ріки, по високим кронам дерев, що на нім були. Перевівши свій погляд на міст, Осінь із зацікавленістю спостерігала за їдучим по ньому транспортом… Її вуста раптом беззвучно зарухалися, мабуть вона щось прошепотіла про себе…
Густе волосся Осені павутинкою заснувало обличчя, очі вогниками світилися з під нього, лінія вуст була доброю та м’якою. Вона граціозно прибрала волосся назад. Чарівна красуня задивилася на себе у річкову воду, окрім свого обличчя вона побачила, що і небо зазирає сюди теж. Її погляд усміхнено засяяв. А й справді, після цього моменту у Всесвіті залишилася чудова світлина!
Згодом мандрівниця повернулася обличчям до парку і знову… задивилася… Я намагалася зрозуміти, що було у цих гарних очах, про що говорив її погляд, але… його багатомовність мені розгадати виявилося не під силу… Мабуть вона віддала перевагу тому, щоб деякі речі залишити при собі… Осінь помітила мене,всміхнулася і привітливо зімкнувши та розімкнувши вії , поспішно відвела свої очі та й пішла по кромці берегу. Вона прямо тримаючи голову, дивилася перед собою. Рухаючись легко та граціозно, ця загадкова пані була схожа на птаха з гордою осанкою, що летить у вирій, захопивши з собою свій світ з його дивними таємницями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997779
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2023
А кому разповіси про все?
Та чи варто те розповідати?
Рани гояться... час геть несе
Все, що душу могло розідрати...
Годі обертатися назад!
Та й себе жаліти уже досить..!
Треба встигнути чимало... У сто крат
Обдарує Муза і попросить:
"Ти ж мене, дивись, не підведи...
Я до тебе шлях такий долаю..."
... та які там рани... ти веди,
Горлице моя, до того краю,
До якого маю я дійти.
Ні, не жаль зітерти ноги й душу!
Покажи мені оті світи,
Через них поетом стати мушу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023
Плоди своєї творчості треба розприскувати в душі, як сонце своє світло та тепло. І так, як і сонце, не очікувати слави...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997645
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023
Вона... талановита...
Їй все вдається так, ніби... вона просто... робить рухи і... створює, створює, створює... Створює легко, ніби просто... живе...
А небо... підтримує її своїм сірим поглядом. І вона, відчуваючи таку потужну підтримку... працює над образами, що невпинно підказує їй натхнення...
Вона... талановита... та хизуватися цим.. навіть не вміє. Це просто, як подих... Так! Творити..
ніби дихати... Вона відчуває себе улюбленою дитиною Всесвіту..
і це... створює у ній самій... митця... Їй це необхідно... по іншому, ніяк... Усі її натюрморти, мелодії, екібани... Це... без перебільшення - сенс життя... І вона... вдало та легко бере цю вишину... Ні, не подумайте, вона сама, не залишила собі іншого вибору... бо як інакше? Саме цей вибір... створив її саму... вона... талановита... Бо вона... осінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2023
Пелюстка щастя у очах дитячих,
Тендітна, ніжна, радістю тремтить...
Як вберегти? Як відвести злу мить?
Хай горе буде у їх бік незрячим...
Вони на всій планеті мов котята,
Душа пухнаста й тепла, світла їх.
О, людство! Не роби страшний той гріх!
Їх подих слухай... не горлань завзято...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023
Хліби моя бабуся випікала
В найширших пательнях, що в хаті були!!!
Бувало хміль в опару добавляла …
Такі вже пахощі хатою пливли.
Хлібину ту руками обійняти
Дитиною ніколи не могла.
Під хусткою тепленька аромати
Так щедро віддавала, ніби вона
Повільно дихала і зігрівала
Мою маленьку душу, й подію ту
Роки усі у серці зберігала
Я милим святом, світлу радість просту!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023