| Сторінки (1/30): | « | 1 | » |
Сліпий козак, і тягнеться його дорога,
від синіх гір до божого хреста,
яка б не трапилась пригода,
він буде з тим хрестом йти до кінця.
Пройде землею сонячний потік,
благословить вологістю весняний ранок,
відкриє піснею замки старих воріт,
знайде душі загублений уламок.
Сліпий козак, і тягнеться його дорога,
зірки шепочуть йому шлях,
і тільки но звеличиться нагода,
бандура заговорить у руках.
Затужить тяжко про скорботи,
прольє сльозу на сіру твердь,
розкаже правду із невидячого ока,
відмолить за живих…тих, хто відправляється на смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023
Ворочає по вітру клубчастий дим,
по гладі блакитного неба лягає,
не може глядач милуватися ним,
тарілка розжарена на небі вже сяє.
Кругленьке обличчя і сяючий шик,
поважно по небу ступа воно з сходу,
сонце яскраве, божественний лик,
являє сьогодні народу.
І дим із труби лоскоче все вітер,
і грає з ним хитро у ігри смішні,
повітря холодне, і сонцем не гріте,
а все ж так приємно і мило душі.
Дим сірий й пухнастий, м'який як пісок,
Гортає все сонце і вабить до себе,
з проміння все сонце плете свій пасок,
й кидає у димні тенета:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
А день яскравий, лунає гомін,
дбайливо матері виглядують дітей,
кришталик радості в повітрі,
його скував був Прометей.
Весняний дух і птах небесний,
ступає вільно, говорить чесно,
чітко, швидко, без турбот,
якась плететься павутинка,
любові й радості стоїть хвилинка.
І тут ударом блискавки мете свій шлях -
момент благовоління спиняє жах.
Пазур гострий впився у всесвіт,
і крає суть його в шматки,
затопчує під землю всі надії,
всі прожиті у благості роки.
Просвічує гарненько складену картинку,
кошаче око хитрюще накида ряднинку,
граційно знищує сади гармонії і день,
весна сховала всі свої скарби натхнень.
Манірно вушками ворушить кішка..
..пантера страху, і вушка наче в чорта ріжки,
приходить в душі ніжні і п’янкі,
і вже далеко чутно дитячі голоси дзвінкі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022
Дзвенить коробка у попа,
вітер дужий стіни їй качає,
коробка та - пустячна його голова,
дмухне ще трохи і ламає,
крихкий каркас злиденних слів.
Чи є тут чудо, світло і любов?
Ти все життя на це поклав, а Бога так і не знайшов.
Читав той піп священні тексти,
та сам судить їх не зумів,
бо якби вмів, то вже б здурів,
і втік далеко від фарбованих ікон,
від догматичних і безсовісних канон,
що перекручені попами,
і служать в славу владі їх земній.
Дзвенить коробка у попа,
бісівська його голова,
і ворон уві сні його літає,
про муки пекла сповіщає,
і золотом манить його церковний купол,
карбованець у кошику лежить,
якщо ж таке є благосне те діло,
то можна й Сатані служить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022
Велика й мохната, беззуба стара,
приходить одразу образа моя,
із гнівом під ручку крокує ця пані,
несе в подарунок всі муки незнанні.
Чого ти прийшла, і що тобі треба?
чого ти сьогодні забрала все небо?
не бачу я сонця, трави і роси,
бери що завгодно - і йди собі, йди.
Все сиве волосся розкинула долом,
пустила шипучих зміючок на волю,
й повзуть вони блазнем хутчіш до ноги,
тікай-но скоріш, он туди! он туди!
Стоїть на узбіччі в мішковій одежі,
із палок колючих будує все вежі,
це те, що тобі подарує вона,
спалені ранки й ночі без сна.
Створилась вона із несказанних слів,
у стосунках неясних, з кармічних вузлів,
з незгоди твоєї на існуючий лад,
й гармонія швидко пішла вся на спад.
Як же хочеться знову погрітись на сонці,
побачити сяйво його крізь віконце,
бо в образі проходять лиш дні із дощем,
образа лиш те, що в собі ми несем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2022
В чулані димнім, у лісі сизім десь,
де борсається чадний світ з туманом,
де затиснуте дебелим все капканом,
живе собі душа у світі,
для себе власної незнаном.
Їй років, едак, три-чотири,
вона стара, старіш ніж білий світ,
для молодості первозданної своєї,
їй ще прожити треба десь сто літ.
В очах стоїть війна, вона була давно,
разом з війною спускався мир на дно,
тяжкий спомин стоїть перед душею,
а перед спомином війни стоїть місцина,
в місцині хаток древніх і старих,
а трохи ближче й попіл їх,
і хмиз горить, над стріхою клуби з пилюки наганяє,
солдат німецький, фюрер він стоглавий,
дві ноги, однією ногою кульгає.
Біжить душа між падаючих брил,
до річки хід веде на дикий схил,
за схилом в танці кружить дружній наш народ,
і жар війни його ще не вкусив.
Проб'є годинник ще раз третій час,
нестримно тягне душу в поле,
негайно до керма, воля хід очоле!
Шукає душенька свою відраду,
сто миль пройшла, сто миль уже позаду,
точніше, шлях іде вперед,
у закутки свого минулого буття,
у ті хвилини, де починалося життя,
де милим був весь божий світ,
і де ти знав, що є малим,
таким веселим, спонтанним і живим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2022
Якою незвичайною є ця днина,
розкинулась вона перед очима,
для чого, батьку, ти мені,
наснився сьогодні уві сні?
Відтоді споглядаю у дзеркалі одну,
а потім другу, й третю сивину.
Так рано, дуже рано,
від роду немає й тридцяти,
але з волоссям сивим цю дорогу треба йти.
Чи є в білесому волоссі,
мудрість, почесть, благодать,
чому про старість раптом,
молодості треба знать?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2022
Скажіть мені, чи то є страх, чи то є чорная гармата,
що по ночам будить солдата,
вона горлає вибухом чимдуж,
почуєш звук – звиваєшся як вуж,
Нема коли тут навіть подрімати,
підведусь з окопа – тю, раніше ж там були хати,
нема нічого, чисте поле,
щось в грудях наче серце коле.
В очах переплітаються картинки:
весна, мій дім, босії ноги, лоскочуть у траві росинки,
чоботи кремезні йдуть по полі зораним ще вчора,
сьогодні вже один, у грудях непокора.
Незвіданим є лік цих тяжких днів,
коли ти маєш битися за себе,
коли не впаде перемога тобі з неба,
коли рушницю завжди носиш при собі,
важливо так не здатись на поталу цій війні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2022
Я маю біль, і він нестримний,
він трощить серце на шматки,
і хоч цей час іде невпинно,
все ллють емоції в поетику рядки.
Твої слова топили душу,
в полон солодких снів забрала усмішка твоя,
однак тепер страждати мушу,
бо так далеко ті твої вуста.
Вуста, що лили жар на кригу ночі,
яка сидить в нутрі сухім,
і заглядав в мої ти очі,
проте і був ти зовсім не моїм.
І світ твій раптом став тривожним,
вертнувся швидко згори вниз,
змінив своє обличчя в лик безбожний,
принісши тим мені сюрприз.
В словах твоїх одна опала,
бунтує дух твій хворий і дурний,
гострющий погляд, як удар кинджала,
і образ твій ізнов кривий.
Гнітишся ти у злобі й люті,
кидаєш вістря спис хутчіш,
спасіння ти б знайшов б в спокуті,
прошу, ти танець біса цей залиш!
Вся гра твоя – безглуздий фарс дитяти,
й журливо дні проходять у стіни,
стіни жалю, та що про це ти можеш знати?
Не знає жалю солдат кривавої війни.
І так полинув демонічний янгол,
і сонця промінь, ти мене не втіш,
і сотворивши думи у безсмертнім танго,
а з ним цей перший чудернацький вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2022
І що ж ти милий, любий друже,
сидиш собі десь тихо у кутку,
і настрій в тебе щось не дуже,
а все твоє єство вола нестримного ривку.
«Я - цілий космос,
я є Людина, я є тут»,
шепоче глибоко десь голос,
та наяву «я – звід законів, я механізм, я є статут».
Дере на шмаття протиріччя,
бо в бій вступа фантазія тривка,
і так рум’янцем загорить обличчя,
що пісня проривається гучна.
Бо знаєш ти, що можеш більше,
то все фіксована межа,
ти можеш все робити ліпше,
до цього заклика тебе життя.
Дебелі і вологі стіни,
не є твоїми крилами, повір,
пройдуть часи, й залишаться лиш тіні,
те все блискуче лиш засліплює твій зір.
То ж всі дари й скарби в самій людині,
та в димі чаднім вони сплять,
то ж наберись сміливості й віднині,
крізь дим пройти й дорогу власну торувать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022
…стоять будинки пишні, стиль бароко,
за ними сірі стіни халабуд,
прекрасні юрбляться красуні,
переплітаються естетика і блуд.
Весна хлюпоче водами бурхливо,
зима неподалік ще точить сніг в ногах,
панянка літо серп в руках несе,
у листях осінь десь бреде.
По сторінках біжать зухвало люди,
хтось з них неспішно прохожа,
когось я знаю добре, когось гляділа лише раз,
когось із них давно уже нема,
когось уві сні я бачу раз у раз.
Такий сумбур плететься по старих і пильних сторінках,
там є розчарування, там бувала злоба,
бував і страх.
Все те, що є людське,
не встигло оминути ці всі сторінки,
на них мальовано мости,
що спалені були колись,
але у пам’яті вони все ще збереглись.
Гортати любо цей архів крихкий,
ходити легко по дорогам, що були,
легко ступа нога туди,
де живе дитинство,
де пройдені минулого стежки.
Картинки пролітають повз зір рухливо,
нагадують про сліз гіркий потік,
про сміх, про радість,
про те, що серцю дуже мило,
карбуються в історії вже більш ніж сотий рік….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Лиш кілька слів скажу про вічність,
вражає чудо її дій,
вона веде у потойбічність,
є сіллю у землі твердій.
Вона з'єднала землю з морем,
створила купол неба для людей,
і дарувала радість з горем,
сім днів і тисячу ночей.
І крутить колесо сансари,
з ефіру ліпить тіло для душі,
народженням ще древні це назвали,
й косою смерті є ключі,
що відкривають двері в простір,
ми охрестили це життям,
минуле років хід веде зворотній,
щасливі ми в теперішнім, взлітаєм в майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022
Тернисто лягла кропива на дорогу,
гуляє у лісі вітер дурний,
обпалені ноги болять аж нівроку,
і щоки хапають рум’янець рясний.
Тіні живуть тут ошатні у листях,
вітаються радо й не знають біди,
носять червінне на шиї намисто,
й плетуть все дорогу з трави-кропиви.
Завивають в гаю вони рівно опівніч,
І несеться їх танець в духмяний кураж,
як приходить пора у зірках мерехтінні,
ніч чорнява несе у руці свій алмаз.
Його звуть місяць ясний,
він торує всім путь,
світло кидає власно,
і толоче всім тіням ось таку свою суть:
«[b]І немає крім неба і землі як такої,
основи всім тіням такої близької,
бо релігії пишуть устав для мети -
отримати владу,а при владі раби[/b].
Не ставайте такими, не будьте дурні,
не вникайте в слова, що служать хвалі,
не живіть в лицемірстві, не звикайте брехати,
ви всі рівні богам, вам правду казати».
Чи внімали, чи вслухали,
сповідь місяця вони,
тіні, що дурливо танцювали,
й музику їм грали цвіркуни.
«Ми все знаєм, ми все чули,
не турбуйся батько ти,
цю науку не забути,
в люди будем ми це все нести».
І все озеро шипіло,
люпотіло від тіней,
вони стрибали у воду,
через цвіття орхідей.
Шабаш той гудів до ранку,
і не пам’ятав уже й ніхто,
золотий відлив серпанку -
сонце по небеснім обрії плило.
Місяць же і досі сходить ввечері щораз,
як приходить ночі тихий час,
й усміхається він людям, дивлячись з гори,
на вкриті тінями, вишневі хутори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2022
Велика тінь розкинулась над листям,
вхопила землю до корінь,
за чуба потягла її над вістрям,
хотіла силу показать злостиво всім.
Глибокий і бездонний образ,
не було там ні початку, ні кінця,
із ненависті виросла ця кобра –
ні жалості, ні любові, ні краплі співчуття.
Холодний як крижина,
під нею лиш пилюка й пустота,
не може буть такой людина,
згинається тут віра, правда і краса.
Таких істот, здавалося б, нема на світі,
лиш фільм малює образ цей лихий,
кривий оскал з’являється щомиті,
як в пастку потрапляє хтось слабкий.
Язик зміїний лестить радо,
лепече щось дівчині й зрадливо огляда,
для нього вона зовсім не людина,
це нова іграшка, мішень для дротиків вона.
Є дивний шарм у кобри цієї,
манити голосом чимдуж,
розповідати байки до глухоти німої,
звиватися у ніг як вуж.
Таке ж бо миле це хлоп’я,
добряче з виду янголя,
за спиною зашморг вже на готові,
туди потраплять жертви безголові.
Я підіймаю свій маленький меч,
І виклик кидаю одразу,
емоції звертаються всі в смерч,
не можу я терпіти цю відразу.
Й недовго в думах змій сидів,
від люті весь одразу збагровів,
Весь арсенал своїх лещат,
посилив швидко він в стократ.
Він бив чимдуж згори і вниз,
все прикидаючись тим милим всім хлоп’ятком,
і підкладав для вогнища все хмиз,
щоб шабаш залишити на згадку.
Вдалося вижить після бою,
із ранами важкими бути рік,
ентузіазм шумів і ще рікою,
та мудрості прийшов потік.
Немає героїзму більш дурного,
ніж з коброю боротися вживу,
немає бачення більш сліпого,
ніж не побачити в людині ту змію.
Не грати в ігри хвацькі й небезпечні,
не бурхають звіра без причин,
бо справи будуть твої кепські,
Тож не ходи у ворогів царин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022
Життя своє я не віддам,
я починаю лиш любити,
скажу лише я вам,
це було тяжко пережити.
Від холоду тремтіли руки,
розбите серце завмира,
такі важкі дитячі муки,
немає мами, навколо темно, я одна.
Ти біг збиваючи всі ноги,
молив, просив не залишать,
а плачучи ковтав солоні сльози,
від горя захотілося кричать.
Чомусь не видно було світла,
ніщо не майоріло на шляху,
вона нібито була бездітна,
чому вона зробила так?! я в тями не візьму…
Збивались ніжки в кров нещадно,
поки шукала мамину любов,
блукала в холоді дорогою безладно,
й ніхто мене там так і не знайшов.
Через літа дивитись сумно,
на страшний сон в дитячій голові,
як обернешся, то стане дурно,
думки полонять важкістю чумні.
[b]Для чого жити, коли всередині лиш пустота?
й чи зможе ще колись любити,
покинута малесенька душа?[/b]
Можливо, лиш віра є твоїм спасінням,
а страх загинуть в небутті,
сотворить з муки лиш видіння,
знайдеш опору ти в житті,
відкриєш двері в новий простір,
захочеш дихати бажанням знов,
і скинеш з себе груду млості,
для того щоб відчути цю любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2022
.…і день і ніч Ост-Індський шлях вони тримали,
і шаблями лупили всіх підряд,
топтали, били грабували,
кому є діло: ти син? чи брат?
« Я не хотів, я не такий,
повір на слово, ти мені земляче,
волею долі я є факір,
а зараз на війні, і б’ю добряче»
І служить цей розбійник долі,
і не за них, і не за нас,
збира він злитки золоті в подолі,
і все чекає слушний час.
Постійно плут цей щось мудрує,
ногою однією на землі стоїть,
із пальців рук він щось чаклує,
і все хребет свій гне, а він і не скрипить.
А деколи ступнями дивиться він в небо,
макітрою додолу прилипа,
а то бува й підвішує себе ганебно,
ногою догори до першого стовпа.
А погляд його десь свердлить простори,
далеко пробиваючись у далечінь,
він вічності пізнав опори,
й не знає більше суму й тягосних ревінь.
Спина його в крутих відмітках,
вони накладені цвяхом,
цвяхів цих в нього ціла сітка,
і спить на них від поверхом.
Та б’є годинник знову час,
коли аскези хвиль скінчилась,
й до бою треба стати йому враз,
бо лезо шаблі вже нагрілось…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2022
І неможливо жити так,
щоб і не чути під ногами землю,
лише її вапняний смак,
і хрускіт лісового кремню,
лиш дотиком руки, що несміливо гладить квіти,
торкати ніжності струни,
звертати всі слова у вітер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
І не пускав сльози він повз щоки сухої,
не знайдено в нім горесті і туги тяжких літ,
він з благосклонністю дитини,
все дивиться на цей суворий світ.
Лиш погляд ясний, дещо різкий,
розкаже мудрощі пройдешнього життя,
із-під м'якої оболонки твого батька,
побачиш ти титана духа, силача.
«І тільки той, хто може бути ласкавий,
хто добрим є до ближнього свого,
хто не вдягає на себе образ страшний і лукавий,
достойний роду нашого».
Не говорив він цього, і нічого не повчав,
та в кожні русі, в кожнім слові,
поміж рядків ти все читав.
«Не бійсь втрачать, не бійся бути проти,
твоє життя одне і в ньому має бути суть,
не зазіхай на волю того, хто стоїть навпроти,
але й не віддавай свого, май власний над собою суд.
Не підіймай ти шаблю за кожне злісне слово,
тримайся осторонь від балагану, натовпу, хвали,
дружи ти з розумом, а не вчиняй лиш безголово,
можеш щось зробити? Так зроби!
Завжди, ти чуєш? Завжди тримай своє ти слово,
у боротьбі за власну ціль не відступай,
не одягай ти маску великого святого,
ти просто будь людиною, ти просто міру собі май ».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2022
Жбурляє вітер у вікно,
свій подих грізно і невпинно,
павук в кутку плете сукно,
рахує подих щохвилинно,
царя, що з немочі схиливсь,
на поручні склепіння золотого,
у трона гордий лев вмостивсь,
і б’є від горя все чола старого.
“Сміливий поклик гартує в серці,
не можу я престолом лиш одним,
мені сидіти тут подібно смерті,
запалом володію молодим.
Ласкає вухо шабель гострих,
звучання їх мелодії в боях,
рушниці легковажний постріл,
звитяга війська закарбована у віках”
Розкинулась широким ланом,
бувала слава мужнього царя,
і понеслась конем буланим,
імперська почесть в небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022
Ступа нога стежиною тендітно,
все хочеться знайти уділ,
залізти в свіже сіно не помітно,
послухати дзижчання бджіл.
Не можна бігти, бо загубиш долю,
а стиха йти - забудеш все,
що змушує тебе біжать на волю,
загубиться у темряві усе душі близьке.
Не страшно бути наодинці,
так з Богом говорить простіш,
і так прекрасний блиск росинки,
лиш крапля сліз її ясніш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022
І день почався знову з неї,
думками він летить у вись,
п’янкою стежкою Медеї,
він йде і бачить її скрізь.
“Ох, як приємно бачить сон,
такий легкий і ледь тривожний,
я Ваш покірний вовк Ясон,
і вітру голос переможний.
Я так хотів зловить цю мить,
щоб образ Ваш навік залишився зі мною,
і бурю в морі зупинить,
а Золоте Руно втопить на дно імглою.
Мій рай небесний за горами,
зневірою серце б'ється там,
я вистраждав цей біль роками,
повірте, вірністю лиш Вам,
горить життя у грудях сильних,
та батогом січе туга,
в думках своїх таких чорнильних,
мені вже спокою нема”
Бринить за бортом дивний спів,
сирена плач Ясона розсипає,
по гладі моря вище хвиль,
слова його Медеї відправляє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2022
Була балада про сіреньку мишку,
втонула в молоці від ліні й дрімоти,
не збила вона сметану ніжкою,
й полишила цей світ із сумом сироти.
Людина ж біль не літром виміряє,
їй би виговорить всю суть,
і суть не молоком ми напуваєм,
вином й дурманом тішимось, бо хочемо забудь.
Забудь, що був таким сліпим,
і темінь була замість світла,
що був таким слабким,
і стан хилився твій від вітру,
ти старанно писав свої рядки,
що виливалися на лист віршами,
надіявся ти до зими,
згорить важка туга піщаними клубками.
як спраглий у пустелі на вихід путь шукаєш,
й боротися супротив темних хмар нема нужди,
у темну глибочінь свідомості все поринаєш,
щоб там знайти краплиночку цілющої води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022
В глибокім темнім закапелку,
в холоднім і неправеднім краю,
чатують очі із далеку,
з безликого і Грішного Раю.
Там гинуть паростки любові,
нема там слів добро і честь,
нема надійності у слові,
лиш тисячу невдач й одна нашесть.
Блукають тіні люті й страху,
зчорніло сяйва благодать,
там доблесті розбито чашу,
про дух свободи там не знать.
Ідуть дорогою кривою,
що гнеться з ходу в один бік,
маленькі люди, зігнуті дугою,
і йдуть вони так сотий рік.
Й нема життя у них під кровом Бога,
не знають світла, чуда і добра,
хоч інколи й бере їх всіх знемога,
та б’є їх по спині нужда.
Не в спокої роджені їхні душі,
творець не чує нарікань,
і долі всі поради слушні,
все ж гірш ніж пролежні незнань.
Без тями люди, що життя жевріє,
як свічки стовбур на столі,
і без знання розум дуріє,
й серця згорають в пустоті.
Штурмуйте ж ви дороги грізні,
шукайте миру і життя,
життя, де сплетені стежинки різні,
будуйте світ, де злобі й болю немає вороття.
Й іскра бажання і серця стук,
невпинно линутимуть в часі,
блищатиме як меч незламний дух,
й сади краси розкинуться в терасі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022
Є істина одна, вона сама,
бовтається десь гомоном серед дерев,
все б'ється у серця людей,
лиш дехто впустить до дверей,
реальну ціль, реальну річ,
що править світом, править ніч.
І день вона скеровує циклічно,
створює весь світ собі подібний органічно.
Закон він є, він світить сонцем,
яскравим променем ласкає,
чи бо ж бо засяє за моїм віконцем,
ця істина єдина, і подібних їй немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022
Я чую вітер, він йде ні звідки,
і курс тримає в нікуди,
він подих свій спиняє лиш зрідка,
не знать його подоби: чи вітер правди, чи біди?
Він легкий, спритний, дух свободи,
нема перепочинку, життя торує вдалечінь,
швидкий момент шукає знов нагоди,
вже звершень видно миготінь.
І крутить вітер колесо невпинно,
на ньому секторів юрба,
ти вічна подруга, величності її Фортуна,
моя надія, радість і журба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2022
Фортеця кладена роками,
мурами валяна з усіх сторін,
і сотворена вона руками,
дідів, батьків і їх синів.
Велика башта сторожем стоїть над верху,
непоборима та стіна лихим,
віддай ти шану старшим спершу,
у тебе теж були батьки, ти теж колись був тут малим.
Ворота грізні скріплено залізним і міцним,
замком родинної спільноти,
нема ходи сюди чужим,
в нас свій уклад, свої чесноти.
Так жив мій дід, так жив мій батько,
і я традицію у літопис пишу,
і кожен в світі вуличний безхатько,
повинен мать свій дім й свою сім'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022
Увертюра тонка крізь простір лунає,
око моє в залі зіркою сяє,
як хвацько оркестр підкорює зал,
і ось на сцені казковий йде бал.
Гарненька й маленька, пушинка легка,
вона на пуантах свій танець вверта,
так ніжно й чуттєво гойда вона стан,
сталева пушинка, незламна мадам.
Чи тож бо Сельфіда, чи тож бо вона,
сьогодні прекрасна Мавка лісна,
у пір’ї Одилії робить батман,
а в залі лиш шепіт «Шарман,о шарман!!»
Софіти грайливо пускають свій жар,
і музика лине над нами як пар,
блискучий паркет все здригається знов,
а ніжки її все збиваються в кров.
Глянь-но в блискіт грайливих очей,
як іскри з вогню кидає в людей,
трагедію й радість сплете воєдино,
і пристрастю враз охопить невпинно.
Ти ходиш по сцені, чи то ти літаєш?
Кінчиком пальця паркету торкаєш,
граційна краса, містична Папесса,
оживає у русі твоєму ця п’єса.
Кохана ти сонцем, і мила зорі,
ти люба принцесо, дивись не згори,
Джульєтта нещасна, чи Кітрі красна,
у танці твоєму буяє весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022
Я є один, й не вітер в полі,
я не боюсь, я вільний птах,
люблю цей світ, шаную шлях,
де йду тихенько й мимохіть,
я бачу друга, бачу його серце,
там болі дикої відерце,
що так хотілося б забрать,
і нову душу йому дать,
щоб він зумів зі мною в небесах,
так легко вільним птахом політать.
Я одинокий, самотній вовк,
брожу я дикими лісами,
забутими давно людьми дворами,
тобіж для них я всіх дивак,
й мене не нітить це ніяк,
бо жив той дух передусім в мені,
що відділя від миру світського тварину,
та він же ж і створив в мені людину,
і він рахує день за днину.
Я бачу друга, бачу його очі,
він бродить стомлено дворами,
людська молва полонить йому голову сітками,
і так хотілося б ту сітку із голови його дістать,
гострючим зубом перервать,
і волю вовчу по степам,
йому по дружньому віддать.
Я є один і не турбує,
що за спиной юрба чатує,
щось каже, кличе, белькотить,
ох, мій лик безбожний,
та в очі бога все глядить.
Я хочу бачить світ цей прямо,
нема бажання зиркать знизу вверх,
туди де боги засідають,
так вправно долю заправляють,
і змушують коритись владі їх повік.
Я є один, я одинокий вовк,
нема снаги до боротьби сліпої,
за крихточки хвали скупої,
й ніколи не пристать мені до логова богів,
і бути завжди вільним птахом,
а птаху тільки небо служить дахом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2022
Не милий суд ні правий ні безбожний,
немає суті в критиці людській,
вони говорять, що хочуть правди,
здіймають глас на нашій площі завжди.
А що є правдою на волі?
Мабуть, за неї треба з’їсти пудів з двадцять солі,
й чи буде то єдина віра,
що вкриє голови людські?
І біс вселився в наш народ,
ґвалтує він повітря нечестиво,
жадає доблесних він нагород,
за те,що слово викривить красиво.
Як має буть і як не є –
творіння дивних дум людини,
доводячи правдиву правдоньку свою,
у запалі нагадує тварину.
І сонце світить дурно й бридко,
засліплює очей їх ясний зір,
з гріхом народжений потворний,
практично кожен живучий звір.
Не так трава росте на ґанку,
зоря не бачила світанку,
нам треба терміново все змінить,
і правду світлу сотворить!
На критиці лежить критична маса,
не розібрать критерію, нема мети,
дорога ця заплутана, то ясно,
знайди ти крила, вдягай на спину і лети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022
Шумить вода і б’є об ноги хвилі,
мій океан без броду й без слідів,
я йду без шляху, йду у воду,
дорогу все будую серед грізних і морських вітрів.
Хвилює доля, хвилює ніч,
укрита ковдрою із золотих топазів,
пливе корабель, пливе у ніч,
нема на кораблі інструкцій і наказів.
А курс стрілою мчить туди,
де сонце палить променем весь обрій,
де полотняні й білі береги,
де сизий птах, де дух є добрий.
І море згодом буде тихше,
і хвилі загальмують швидкий хід,
я стану на корму ще вище,
й залишу під ногами старий пліт.
Корабель тоне, йде на дно,
дно не морське, а дно небесне,
душа від криги враз воскресне,
звільниться від морозу, стужі, від зими,
на горизонті з’являться малюнки жвавої весни!
Спрямовую я курс, вітрилу давши знак,
в безодню космосу одвічну,
десь там горить у темряві маяк,
й веде дельфін у горизонт міфічний.
І горщик глиняний тріщить в руках,
він мерехтить у всій красі зірками,
й луна вже спів по всіх кутках,
то арфа музику плете нитками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2022