| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
Як Гільгамеш собі шукав у квітці
Років незлічних – то ніхто тепер
Згадати зразу ясно і не зміг би,
Але ім’я героя все живе.
Хто кедри страшного Хумбаби знає?
Кому гнівлива вдача та жінки,
Що мав Урука цар, були цікаві?
А все ж несе його народ віки.
Він стіни збудував потужні місту,
Він люд зберіг від напастей жахних,
І вмер у славі, що іде незгинно.
О давній, нащо жить безплідну вічність?
І нащо сонце бачити тоді,
Коли підсильні звершив добрі дії?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022
Чи тільки вітер по мені заплаче,
Чи горем вкриє ввесь народ землі,
Коли я стану бездиханним спадком
Русинів поколінь, що йдуть по мні?
Чи мій талант оцінить люд сучасний,
А чи мину я тихо час життя,
Неначе тінь незмічена постави
Моєї днини жаху й каяття?
О! сум, коли затихі будуть крики,
У цих віршах закутії моїх,
Усім, хто нині сонце може зріти;
О! страх, що будуть чутні неодмінно
Ляменти погребальні, котрі тінь
Співала цій епосі безупинно.
[i]27.07.22[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954563
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022
[i]Kaj li havis en sia dekstra mano sep stelojn; kaj el lia buŝo eliris akra dutranĉa glavo; kaj lia aspekto estis kiel brilas la suno en sia forteco.[/i]
[b]Ap. 1:16[/b]
Mi estis kiel ston’, ĵetita en mallumo
De mano de Sizif’, vivanta sur monteg’,
Kaj iris tie mi, kun sonoj kaj mortuloj
Per vojoj de koler’ eternon sen lumer’.
Sed ree fajra kri’ leviĝas sub ĉielo,
Ci aŭdas ree min – dukapa ega best’
Ĉestaras antaŭ Di’, kaj liaj haroj stelaj
Tutejon, kiel ret’, fikaŝas en poŝeg’.
La tempo de reven’! Kaj de venĝilo mia!
Ĉu vidas, mondo, min? Ĉu vidas, malamik’?
Ti’ venas cia fin’, varmega kaj soifa.
Templeto cia nun ne povas diri pacon,
Kuraĉu de la vent’, cin savu de l’diid’ –
Li longe en enfern’ atendis tian tagon.
22-23.06.22
* Lumer` = lumo+er;
** Ĉestaras = Ĉe+stari;
*** Tutejo = tuto+ej;
**** Venĝilo = venĝo+il;
***** Ti` = tio;
****** l`diid` = la dio+id;
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951251
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.06.2022
Сонце сховане за хмари,
Ллються сльози з хмар кілками
Другий день нового літа,
І тепло клопоче людність,
Що оковом шкіри скута
Безнадійно і довіку.
Наче в колі, де той Кербер
Розриває плоті мертвих
Під дощами та снігами,
Мій світок постав сьогодні,,
Наче в темній тій безодні,
Плачі й горе жиють з нами.
А он там, в далеких землях,
За горами, – синє небо
Без затемнень і без жалю,
Там жінки сміються й діти
У полях посеред квітів,
У промінні, що не палить.
Підуть якось бурі пекла
До щасливих країв, певно,
Нас полишать на руїні
Нові квіти насаджати
У нових трудах і марах,
Що не вернуть більше зливи.
Хто лойс не поставив -
Той п*дор дірявий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949644
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2022
Бувайте… слів легких сказати я не зможу,
Коли прощатись час – мені забракне сил;
Моєму суму меж не знайдете ніколи,
Як не знайдете Ви і у небес країв.
О панно, мить таку, що ї боявся страшно,
Кому б вдалось знести без болю та падінь?
І навіть Місяць сам у ніч цю закривавив,
Його обличчя більш не зігріває світ.
Якби я тільки міг гіркій зарадить долі
Чи Вас розвеселить під цю червону тінь,
Тоді б усе зробив, най хутко, най поволі.
Але Вам йти пора за волею обставин,
І все, що можу я – подарувати вірш,
Аби хоча б рядок на спомин Вам зоставить.
15.05.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
_UU_UU_//UU_UU_UU_U
_UU_UU_;
[i]Pulvis et umbra sumus.
Hor.[/i]*
Ось зеленіють уже за вікном густовіті дерева,
Танець весни гомонить,
Перші птахи майорять, і на ріках розбитая крига,
Наче у вирій пливе.
Світ оживає в цей час, зацвіте на руїнах зимових
І не згадає ніхто
Скоро про білі сніги, що рослини нові напували,
Гинучи в сонці й землі.
Бачиш, повсюди життя, розігралось воно в повні груди,
Щоби не знати біди,
Аж до наступних лихих, несприятливих днів передзим’я,
Аж до наступних снігів.
Друже, триває життя, переходить у інше незмінно,
Тільки байдужим до нас
Стане воно через час, незабаром і ми посивієм,
Як посивіли діди.
Скільки нам часу дано? – Таємниця розкриється потім,
Зараз ми знаєм одне:
Парки уріжуть нитки, безпросвітна зима неминуча,
Вкриє і нас заметіль.
Танути будемо ми, проростуть навесні нові люди,
Взявши води з наших тіл,
І не згадає ніхто; заспівають птахи, як поснемо,
Наче й не було таких.
Марно тікати кудись – все одно нас роки наздогонять,
Де б не ховалися ми.
Візьмемо чарки до рук – подолаємо смуток сп’янінням,
Що подарує вино.
Поки сайтові поетики змагаються у коломийках про паяльник, я написав ось це. Бло. Я плачу. Мені шкода своїх конкурентів.
*Так-так, читачу, це - Горацій оригіналом, так. Місцеві із запинками ранкову промову Зеленського переказують. Відчуй різницю рівнів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Між серцем і умом сама лиш дика прірва,
Одне розпече люд, а інший холодить,
Той грамоту дає, щоб те її згнітило –
У ревній боротьбі живуть із віку в вік.
Шляхами почуттів, однак, життя проходить,
А задуми людей – то зір далеких блиск,
І ближчі перед час не стануть тії зорі,
Хоча б ти їх гукав, хоча б ти біг до них.
І той став мудрецем, хто вщерть уже постарів,
Хто захолов уже та близиться до меж,
Що їх лиш перетнуть примари в світі марів.
Нерівні вояки у цім зійшлися герці:
Чому мовчить закон, коли лютує меч?
Що ж розум одповість, як заговорить серце?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022
_UU_UU_UU_UU_UU_U;
[i]Kwiateczku suchy, ale mni kochany...
Jan Andrzej Morsztyn[/i]
Був я тоді школярем невисоким і зовсім скорботним,
Вірші писав про усякі дрібнички життя гамірного,
Часто блукав коридорами серед юнацького люду
І відзначався лиш норовом схильним до лютої бійки –
То осоружні для мене часи, заболочені тінню.
Я тоді тільки ставав на шляхи, що значущі сьогодні,
Тільки зростав як людина шляхетна та словом могутня,
Та досягнути зумів вже поважного посту у школі,
Хоч не бажав я ніколи такого високого місця
Через до скромности схильність уроджену, дивну для інших.
Піст той керовний було необхідно ділами зміцнити,
Тож відправляли мене по дорученнях різних повсюди;
Так, засідаючи разу одного із полчищем дужим,
Я нудьгував надзвичайно і сильно втомився від шуму,
Прагнув розваги якоїсь на тому зібранні важливім,
І, обернувшись раптово, побачив дівицю чарівну,
Що позіхала також безперервно з якоїсь причини.
Наче вітрами мене пройняло у хвилину ту милу,
Став роздивлятися діву без сорому вїдливим оком,
Був я помічений швидко та погляд здобув дивовижний,
Тихо дивилася дівчина в очі мої з півхвилини,
Потім писати взялась на папері тендітнії букви,
Той папірець передали мені крізь юрбу густолюдну,
Глянув я хутко на напис важливий і ймено дізнався,
Що не забуду ніколи, як перші всмідомлені миті;
Очі підвів, та красуні уже не побачив пянкої,
Десь розчинилася видивом раннього млистого поля,
Більше не бачив в житті я тієї дівчини ніколи,
Марні були намагання її на землі відшукати.
Того весняного дня написати вдалося сонета,
Що розпочав у житті мандрування до величі слова,
Знову зумів народитися, тільки тепер як вітія;
Досі несу у душі благодатний той вогник незмінний,
Він зігріває мене у години холодні донині,
Тільки шкода, що лиш вогник і той папірець залишились,
Більшого я не спромігся від дівчини тої узяти.
Друже, цей сайт тобі справжньої естетичної насолоди не подарує. Тут публікуються графомани із дебільними псевдонімами та ще більш дебільними віршами. Давай-но, закривай цю сторінку та йди копатися в електронних бібліотеках, читай нормальну поезію, що пройшла випробування часом і критикою, а не ось цей увесь бруд. Тут уже котрий рік іде змагання на найдебільніший і найбезталанніший твір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022
_UU_UU_UU//_UU_UU_U;
День закінчився омріяний, я вирушаю додому,
Тільки лишається в памяті добрая думка смілива:
Не помилився людиною і віднайшов супокійність,
Що загубилась, здавалося, на безкінечні століття;
Ще залишилися усмішки та потемніла скорбота.
Ми розійшлися, товаришко, не перетнутись тепера;
Сяєво сонця сховалося за небокраєм далеким –
Місяця промені яснії нам показали дороги.
Ах! Розставання жахіттями душу зїдає миттєво,
Серце лишилось засмученим, тіло усе посиніло.
Знову рятуюся радістю, котру дарує ізгадка
Про одлетілую дівчину, мирну пташину небесну.
Я понесу усамітнено зустрічей давніх солодкість,
Зовсім забувши злостивости темну отруту нікчемну,
У далечінь життєпростору, наче якуюсь ікону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
abab; aba cbc;
[i]Із книгами Рембо та Рільке[/i]
Почуй ти голос мій, незгадана дівице,
Чимдужче я кричу у твій незнаний світ,
Палаючи вогнем в обіймах лихолицих,
І тонучи у них, неначе у ріці.
Аж тиш настала ось над морем помарнілим,
Що з річки розплилось під небом твоїх зорь,
А очі більш мої твого не бачать світла –
Я каменем мерщій іду на рівне дно.
Без імені твого у марищах скорботи,
Без імені твого лежу на глибині,
Та вод страшний тягар, тягар важкий безодні...
Ізнову закипить колись шкло океяну,
Аби поглинув я ізнов води стрічки
І бачив знов оту очей небесних ману.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Дівице молода, вродлива, як Гелена,
Нової Трої ти такий кінець сладкий
І чар щасливих днів та будучність буремну
Даруєш ти комусь поблизу хвиль морських;
І ясний усміх твій – то восьме в світі чудо,
Яке не всім дано, та бажане таке;
Я бачу сяйва див віднині поусюди,
Що у тобі злились і варті всіх пісень.
Однак собі скажу: далекий промінь діви,
А джерело його – це даль червоних зір,
І не торкнуся я ніколи сонць тих світлих.
Але юначка та, як спогад добрий, гріє
Усе моє життя та пестить легко зір
З небесних тих далів і розпаляє мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
abab; aba cbc;
І знов пишу вірша про яснії очиці,
Хоча поклав був я своє перо важке,
Хоча зарікся я не бачити різниці
Між карканням ворон і сяйвом тих очей.
Я голос чую знов, що манить у простори,
Що захопив мене та дихать не дає,
І знову тихий сум, неначе синє море,
Поглинув розум мій, неначе сонце те.
Зізнатись варто все ж: невільник я і досі,
І все ще я поет, якому добрий світ
Пустим здається лиш горіхом на дорозі.
Але в мені життя воскресло птахом дивним,
Коли відчув я знов своєї долі гніт,
Коли я взяв перо співати очі світлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
abab; aba cbc;
У світі марів я знайшов свою країну
І завжди поруч ти, куди би я не йшов,
Уявний друже мій, якого не зустріну
в заправдности лихій, що в себе тягне знов.
Подалі від юрми зігріюся марами,
Спокійно розповім історію свою
Уявним дітлахам, що зроблені з туману,
А потім розпочну таємних думів гру.
Лишилася мені в житті одна надія:
До марів одійти, далеко від людей,
Бо надто важко тут, де вічно ходить злива.
Колися прийде все ж остання мить до мене,
Відчинить для душі фантазій сто дверей,
Настане вічний сон, з якого вже не верну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2022
_UU_UU_//_UU_UU_;
aa/aa/aa/aa/aa/aa
bb/bb/bb/bb/bb/bb;
Вітри буяють хуткі, важко дорогою йти,
Тамо далеко ясні сяють досвітні вогні,
Сном оповиті усі, гордо крокую один,
Тільки сума пошумить на послабілім плечі
Й посох торкнеться землі, котрий тримаю в руці –
Ося усі говіркі друзі попутні мої.
Дрога такая пуста, довга такая вона,
Ніяк продовжувать шлях: ніг перестав одчувать,
Сяду побіля куща, трохи спочинути час,
Як пломеніє зоря, бачу покинутий я,
Ніч дивовижа дола, ранку зайнялась свіча,
Сонцем її назива всякая божа іскра.
Тіло підняло моє диво природне оте,
Як розвидняється день, так розгорівся огень,
Ноги який поведе у засіялу далень,
Котра повабить мене чарами пташих пісень;
Рань оживляє усе, шлях пожвавілий іде,
Далі мене понесе доля вандровних сердець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abbab;
В оточенні дзеркал – так легко закохатись!
Із серцем я борюсь, але така краса,
Такий чарівний шарм і ці тонкі вуста
Мене полонять так, що гріх їм не віддатись –
Сладка любові мить! Сладке серцебиття!
Як не любить себе самому Аполлону?
Бажаю я свою рожевую щоку,
Що манить так мене, у тайному краю
Цілунком вшанувать, однак того не зможу:
Я пробував не раз пограти в тую гру.
Та відчаєм гірким, котрий долає душу,
Не можна врятувать себе від того зла;
Любов спасе мене! Цнотливою вона,
Що розцвіла з дзеркал, тепера бути мусить,
Але то буде дар, а не страшна туга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2022
_U_U_U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Квітко! Ти – юнацьких літ оздоба
Для поета, що дорослим стать не зможе,
І в очах моїх завжди твоя подоба,
Дивний образе розумности погожий.
Ні, Аллах, Осіріс та Пурушотама
Не зрівняються із Маздою-тобою.
Мудросте й Красо, безсмертна, бездоганна,
Ти пророка вшанувала самотою,
Тільки здалеку дивитися можливо
На достоїнства твої величні, Славо,
Та того мені достатньо, ясна діво.
Розуме прекрасний, вічні звязі наші,
І якимсь ти літнім нетуманним ранком
Вірну забереш собі мою фраваші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2022
_U_U_U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Девы-квитки горькой льются речкой слёзы ,
Заливают всё вокруг, как дождь июля,
И дивится мир потокам этим водным,
Как дивился он когда-то грозным бурям.
Плачет дочка сивоокой ясной Славы,
Нет конца её невиданным стенаньям,
Кончился блаженный танец грустным нравом
И молчит в дали угла фортепиано.
Что случилось, муза лучшего пииты?
Кто посмел смутить тебя ночами сими?
Ты поведай людям горя речи злые!
Но рыдание в ответ лишь на вопросы,
А в главе звучит обиды черной имя,
Что поэт расслышать только смог сквозь грозы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943989
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2022
_UU_UU_//_UU_UU_;
Скоро зима чарівна
прийде в країну мою,
Русь зачекалася вже,
небо безхмарне цілком,
І полетіли птахи,
що закривали його;
Ріки поснули усі –
зовсім спокійні вони.
З півночі віють вітри;
хутром рятується звір
Від войовничих синів
діда Стрибога тепер;
Люди ж сумуючи йдуть
по задубілих стежках,
Наче великая тінь,
що розлилася вітьми.
Якось забракло й мені
радости світлої днесь –
Скоро зима чарівна
прийде в країну мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022
_UU_UU_UU//_UU_UU_U;
Милая німфо статечная, милая квітко дніпровська,
Я захотів несподівано пісню найкращую скласти
Щоб вшанувати взаємини, котрі мене надихають;
Ясністю віршів буяючи, буде поема довічна,
Наче імення поетове, наче кохання дівчини;
Даром тобі, нареченая, будуть рядки пишнословні,
Щоби залишився в памяті місяцем я променистим,
Не загубився в темнявищах лісу марнотности якось
І зоставався закоханим, попри заправдності світу,
Котрі нахабливо знищили всяке в мені почування.
Слави жадаючи вічної, кличе віршар Калліопу,
Музу тендітну поезії, що поважають століття,
Він учинити наважиться справу величну Вітчизні:
Пісню потужну гекзаметром, складом старого Гомера,
Буде писати розважливо, доки стачатиме сили;
Пісня лунатиме барвами про різнорідні красоти,
Що залишилися в памяті руського люду навіки
І усолоджують даності грізного часу сьогодні.
Всіх звеселяючи красністю, слово поллється пісенне
У далечінь неосяжную, за небокрай широченний –
Там розійдеться гротесками та розлетиться птахами
Милеє слово поетове, ставши останнім привітом,
Що посилатиме світові Дніпра пісняр одинокий.
Справу таку титанічную треба содіяти русу,
Щоб повернулись одвічнії люду місцевому сили –
Їх позабирано начебто, деся вони погубились –
Та помогли оживитися у боротьбі неминучій
Руському племені грізному, жителю світлого краю.
Ти поможи, сонцеликая, втілити задум шляхетний,
Вірш укріпляючи силою, котру в собі заховала,
Котра Вергілію римському й Віслиці мужньому сину
Неба сягнути величного легко дозволила раптом;
Лаври поділяться порівну, йменом, однак, Самослава
Я підпишу яснобарвнії білії співи поеми,
Задля уславлення русичів, що піснопінь зачекались.
Смутнії хвилі гойдаються, міст велетенський тривожать,
Дніпр сивоокий пускається у дивовижнії танці –
Осінь прийшла златотканная, з нею прийшли буревії,
Що усолоджують погляди мирних вандрівних рутенів,
Тамо поля золотистії теж розважаються з вітром,
Морю подібними робляться під небесами сумними,
Котрі оплакують літечко, що полетіло назавжди
У світлолюбні далекості, у полудневі країни;
Марно шукати веселощі – тільки краса напівмертва
І працьовитії русичі всюди порадують очі.
Тут віднайшов упокоєння грізливий Рус-мечоносець,
Пращур словянських народностей на благодатному Сході,
(Леху відважному родичем і русовласому Чеху
Був войовник убилинений), тут відбувалися війни,
Що усесвітню історію швидко ламали собою;
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022
U_U_U_U_U_U
U_U_U_U_U_;
U_U_U_U_U_U
U_U_U_U_U_
U_U_U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Посіяне насіння смерти людом,
Вже сходить, вже зростає тьма німа,
І ревом болю лине грізна смута
У серце тих, хто з неба начить нас.
Сини й доньки, нащадки і предтечі,
Куди ідете ви, в які краї?
Куди несуть вас руки порожнечі
Та чи поверне вас колись помин?
Старий кружляє ворон над полями,
А тінь його світліша за туман,
Що став повсюди хвилями дурману;
І спів його приємніший за громи,
За громи, що ховають в бурянах
Від нас той квіт, який не лишив плоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
_U_U_UU_U_U
_U_U_UU_U_U
_U_U_UU_U_U
_UU_U;
Війни та сльозинки колися зникнуть –
Вірте, панно, завжди у щастя ревно.
Та і щастя вічним не буде, знайте,
Що б не робили.
Сонце й хмари владні над небом нашим,
Змінюють нерідко вони картину,
Дощ іде сьогодні – прозріє потім –
Вічна мінливість.
Тільки грім ударить на землю знову
Після тиші сяйвом, поб’є супокій,
Вітер гореносний шуміти стане,
Звалить дерева...
Щастя й горе – то половинки світу,
Все подвійне: смуток у чомусь світлий,
В чомусь радість кисла; ніколи Всесвіт
Іншим не буде.
Це - сопфічна строфа, друже. А тепер порівняй із тутешніми віршиками, які гірші за ті, що я писав у першому класі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
U_U_U_U//_U_U_U
U_U_U_U//_U_U_U;
aabb;
Моя сестрица, квитка,
чистая душою,
Людей так много в мире,
но лишь мы с тобою,
По воле злой судьбины,
знаем жизни цену
И знаем цену горя,
что идёт на смену
Минуте счастья скоро,
слишком преходящей,
Желанной столь людишкам,
что под небом спящим;
Близка по духу очень
и близка по нраву
И ты любовь поэта
заслужила сразу,
Художник, музыкантка,
недурной учёный –
Твоим талантам счёты
слишком уж огромны,
Но есть любовь большая
также и к Отчизне,
Меня давно родившей
к непутёвой жизни,
Люблю просторы сильно,
но не государство,
Не жалких человечков,
но язык прекрасный;
Когда придёт за мною
смерти представитель
И приговор владыки
зачитает быстрый,
Тебя, сестра, я вспомню
да Руси красоты –
Всё то, что сердцу мило –
и уйду в пустоты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943739
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2022
_UU_UU_UU//_UU_UU_U;
Я уві сні небувалому бачив наступнії речі.
Небо червоними пломнями раптом усе загорілось,
Очі боліли дивитися: надто сіяло безмежне,
То спалахнула гігантськая, ясна зоря Бательгейзе,
Дана картина жахливая врізалась в память навіки.
Стало спекотно до вдушности, наче в країнах південних,
Трави зелені забарвлення в лічені миті змінили,
Жовто-сухими зробилися, їх погубила пекельна
Сила з небес окривавлених, тварі рухливі померли,
Крики останнії линули, чуть їх було звідусіля.
Я обережно звугіленим, пустковим шляхом поплівся,
Брів безперервно годинами та упізнать намагався
Краю свого життєдайного обриси в чорнім камінні,
Важко вдавалася даная страшная справа очицям,
Бачив на місці чарівности смерти суцільне прокляття.
Далеч ні крапельки радости, ані краплини надії
Дати вандрівнику скорбному зовсім чомусь не хотіла.
Після побачив я білую яркую постать людини,
Їй вистачало яскравости пекло довкільне затьмити,
То очевидність одкритая, що за явилась мні сила.
Янгол стояв незворушною кріпкою скелею мовчки,
В мене же моцности мовити зовсім чомуся забракло;
Ружицю впевнено дивную, кольору літньої ночи,
Кинувши під окривавлені путника сумного ноги,
Зник блискавицею жовтою. Я пробудився одразу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abab;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
aba cbc;
Тепера я один... Кохана залишила,
Немає друзів більш, а родичі втекли;
Зломилися зусиль мої слабенькі крила,
що в небеса тягли надії всі мої.
Така лиха прийшла до мене нині доля,
Лишилося лише її прийняти всю
І випити свою бездонну чашу горя,
Аби віддати честь мінливому життю.
Чека на всіх людей моє страждання люте,
Воно не омине нікого із живих,
Бо це закон буття, яке було і буде.
Невдовзі прийде смерть, потішниця спокійна,
І забере мене до крайовини криг,
Де дні усі одні, де будучність надійна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Вже поспіль рік який я згадую щоденно
Яскравий липня день, коли з тобою ми
Сиділи на траві та мріяли натхненно
Про будучну тропу, якою нам іти.
Юнацтва світлий час! Я досі памятаю
Краси бурхливу мить, червоний небокрай,
Вони питали нас у тім чарівнім краю,
що буде по життю, під вітром листя зграй.
Закінчується день, підходять чари ночі,
А все ще марю я вогнем душевним тим,
Далеким часом тим і не гамую очі.
Минулим все живу, сучасного не знаю,
І будучність свою зневажив словом злим,
Адже кінець життя – у тім чарівнім краю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Очей твоїх блакить мені не усміхнеться,
Бо в них тепер лише жахливий темний сум,
Він розбиває все, неначе мутні шкельця,
що у тобі жило під світлим співом сурм.
Нові прийшли часи, ми вже не діти зовсім,
Та доля знов чомусь нагадує мені
У березневих снах спокійний погляд гордий,
І прокидаюсь я, палаючи в огні.
Ти, мабуть, вже чужа, тендітна донько Слави,
Або мене давно забула ти уже,
А віршики мої давно вже стали зайві,
Але дізнайся ти про сни мої бурхливі,
Які в заправдний світ вогнем женуть мене,
Аби в очах твоїх щось давнє пробудилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
U_UU_UU_U//U_UU_UU_U;
Поезії берег далекий,
що ближчим ніколи не стане,
Так манить мій розум сьогодні
і кличе мій дух безупинно,
Та я удаю незворушність,
обличчя моє скамяніло.
Невдалий вітія безрідний,
стою у човні без надії,
А всюди хвилюється море,
будечности море холодне.
Бувало по юности ранній,
шукав я у небі натхнення
І мріяв колись я сміливо
про зорь вогняних величавість,
Бажання достатньо, здавалось,
аби зацвісти самобутньо,
Та я помилився жахливо,
(бо дар необхідний не менше,
А дару не мав я ніколи),
тому обірвалися мрії.
Мені сумувати й надалі
у човні своїм не обридне –
Хоча розумію напевне,
що прийдуть безсмертні поети,
Яким усміхнеться Всевишній,
які береги поетичні,
Такі недосяжні для мене,
так легко і швидко підкорять, –
Адже все життя пролетіло
посеред морів гореносних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2022
U_U_U_U//_U_U_U
U_U_U_U//_U_U_U;
aabb;
Гнию живцем я нині,
квіткою ти стала,
В мені убивчий спогад,
наче гостре жало,
А ти і не згадала
в добрую годину,
Йяких тепер багато,
про живу людину,
Що вбила ти колися
словом тихим лютим
І мкнула шляхом далі
з усміхом несмутним.
Розбита доля ниє,
крики чути болю,
Та повз ідеш спокійно
знищених тобою;
Натура бридом віє,
хоч обличчя ніжне,
І, все ж, я радий буду
не побачить більше
Твого лихого ока
у житті своєму,
Нехай назвав сестрою
і чекав взаєму.
Розквітну незабаром,
наче літня ружа,
Тобі судилось зникнуть
у брудних калюжах,
Адже розплата швидко
і дарунки долі
Людей наздоганяють
в світі цім просторім,
Одначе я згадаю
про нещасну діву,
Здобувши цінне щастя
у свою хвилину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2022
_UU_UU_UU_UU_UU_U;
Хтось прославляє Едему красоти, для ока незримі,
І затуманює яснії думи читацькі спокійно
Описом тих незнайомих нікому пишнот дивовижних,
Славить він ріки потужні, але життєдайні для тварі,
Що породив безкінечний Творця усесвітнього Розум,
Славить рослин надзвичайних чарунки рожевого цвіту,
Звірів швидких, що укрили земні велетенські простори,
І небеса недосяжні у хмарних одежах легеньких,
Він намагається знову вернути до Саду людину,
Хоч би й словами суворими для надприродного надто,
Тільки би лаври здобути жадані у сонмі суспільства, –
Кожному мабуть захочеться бути поважним поетом
Серед людей швидкоплинних на нашому дивному світі, –
Шлях той не варто засуджувать іншим вітіям,
Як і не варто казати погане про вірші любовні:
Сам-бо колись піддавався чарунку кохання земного,
Що не вдавалося навіть ступити тропою без болю
У неспроможних, здається, для жару потужного грудях;
Силою пісня кохання усе ж віддає неодмінно,
Мабуть, потрібне кохання людині земній усечасно,
Бо починає життя у цім світі воно речовиннім,
Смерть відганяють від роду усякого стріли Амура;
Хтось возвеличує шклянку і радощі тлінні надміру,
Важко життя проживати без оних, скорботне часами,
І неможливо пізнати усе без пянучости оних;
Я би і сам перевівся в мерці, не пізнавши забави,
Котрі дарує напій благодатного буйного хмелю,
Кілька шалених юнацьких років проводжати вдалося
У нетверезому стані в обіймах низької дівиці,
Тільки катуюся досі гріхами сладкими отими,
Що чоловіка шляхетного, певне, не варті ніколи;
Є ще багацько пошани поетів до різних дарунків
Нашого світу, що повен всілякого красного дива,
Я не наважуся далі про них говорити сміливо,
Бо забагато словес витрачати важезних не хочу
На усілякі діла, що чимало далекі від мене;
Я прославлятиму битви криваві в русинському краю
Та у суворій узимку для люду країні Московській
Поміж народів, споріднених давньою отчою кровю,
Поміж русинами гордими і незворушними в січі
Та величавими росами, що завітали до русів;
Справа та гідна найвищої шани усякого люду,
Тільки ж бо в битвах людина насправді здобуде ту славу,
Що непідвладна часам руйнівним і ніколи не згине,
Тільки у битвах зясується справжня ціна чоловіка,
Хоч і лякається будь-хто меча осоружного Марса –
То вже, напевне, знання, що із батькових уст застарілих
Сину дається младому, як мудрість життя гамірного, –
Лиш навіженому страху не знати у серці своєму
У закривавлений час смертоносної лютої битви,
Та здобувається слава страху подоланням відважним –
Це й відрізняє людину від іншого звіра земного:
Вміння зневажити смерті косу гостролезу, сувору.
Описом страшної січі здобули пошану прадавні
Та нещодавні вітії, що нині кудися ізникли;
То велетенські мужі непомірного ясного слова:
З Віслиці Ян і Вергілій, Радван і Гомер славнозвісний,
З ними разом походжає Симон Пекалід вітчизняний,
Ймен ще багато назвати я можу для списку такого,
Та довжелезним він вийде для ока читацького, чесно;
Я лиш плекаю надію до списку того долучитись,
Хоч полюбляю я мирні часи швидкоплинні й тендітні
Більше за рубку невпинну на полі жадобного Марса,
Що забирає життя дорогі для Вітчизни сумної
Та для сердець материнських, і братських, і отчих навічно,
Щоб у безмежнім Аїді надати життям тим спочинок.
Варто почать з описання картини русинського краю.
Дніпр-Бористен дивовижний ті землі на часті дві ділить
Хвилями сильними, що розрізають каміння столітнє, –
Місце каменам таке для сидіння до духа пристале –
Та надпотужна ріка в ширину кілометри займає,
Так, що не кожна пташина зуміє дістать середину
У недосяжнім людині польоті своєму стрімкому;
Риби в ріці для ужитку достатньо і вод солоденьких,
Саме тому уподобали руси поблизні місцини,
Після відходу від Дніпра давніших народів славутих:
Тут проживали віки кочовії кіммери та скити,
Тут і сармати знайшли відпочинок тривалий від ходу,
Готи та гунни з Дніпра попивали водицю колися,
Грізні авари та люті хазари змінили їх скоро,
Тож наглядівся достатньо усього той дід сивоокий;
Тільки здається спокійним він лиш молодечим очицям,
Страшні на ньому бувають трясіння часами якимись,
Човен гойдає на хвилях, що можна упасти в потоки
І потонути в глибинах закритих для променів сонця,
Що і тілеса людини не знайдуть ніколи шукальці.
Степ по обидва боки Бористена розкинувсь широкий,
Котрим прославилась також країна рутенська велика,
Батьком його називають русини південні незмінно,
Бо він дарує пожитки народу серйозні щорічно,
Нарід удячний йому за гостинність сердечну століття,
Ти перетнути арктойського степу за тиждень не зможеш,
Сидячи верхи на бравім коні швидконогім і дужім,
Многі утнули ту справу содіять геройську сміливо,
Та не вдалося нікому задумку утілити горду.
Є ще багацько лісів густодревих в русинській сторонці,
Котрі байками давно оповиті про різні дивнички:
Мавок там повно чарівних обличчям та станом тоненьких
І перелесників – їхніх палких наречених в каптанах, –
Все віднайти у лісах ретенійських можливо для справи,
Та небезпечно ходити по них самостійно, людино,
Бо усілякої тварі зустріти там легко страшної,
Що нападає на перших зустрічних і в пазурі гострі
Міцно бере нещасливців, порушників спокою лісу;
Також два моря бреги омивають русинські на півдні –
То велетенський для гордости привід тутешнім живальцям,
Бо надають неймовірні можливості завжди життєві:
Зєднують русів зі світом великим, дають їм поживу,
Солі чимало дарують драгої на продаж і харчі;
Тільки краса на Русі рукотворна іще чарівніша:
Міст збудували хороших багато онуки Дажбога,
Я перелічу відомі із них, випадковий читачу;
Першим іде златоверхий сивань і столичний град Київ –
Скільки століть пережив на своєму віку той громила? –
Він побудований був за часів найдавнішого Риму
Старшим з братів, що прибули колись із далеких просторів,
Ймено засновника носить незмінно велике те місто,
Хоч і багато династій по тому сиділо у ньому;
ЛЬвівгород далі іде у красоти одітий драгії –
То осередок культури в русинському пишному краю,
Що побудований князем колись вінценосним могутнім,
Най він молодший од Києва-града на цілий порядок,
Та не поступиться в славі безсмертній йому він нітрохи,
Бо поборолись за нього багато народів потужних,
Боряться й досі, нехай без мечів смертовбивчих, та словом –
Часто бувають слова за мечі велетенські сильніші.
Ось Переяслав до брані готовий завжди славнозвісний,
Він натерпівся багато від часу свого заснування
І заслужив непомірну пошану посеред величних,
Ще Левессар де Баплан возвеличував місто билинне
У невеличких трудах, що відомі в Європі далекій;
Я ізгадаю Полтаву, незмінну в своєму обличчі,
Давнє то місто і дуже наповнене людом русинським,
Славних багато воно породило за час існування,
Наче старий Борислав і прадавній Дрогобич могутні,
Що віднайшли заснування своє в благодатних цих землях,
Ще є Брацлав красномурий, Вітчизна героїв славутих;
Міст велетенських і давніх перелік продовжити можна,
Бо пересичена ними арктойська країна чудова,
Та утомляти я очі читацькі не хочу рядками,
Щоб звинувачень уникнути у неповазі суворій,
Тільки скажу наостанок, що варта Рутенія вклону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2022
_U_U_U//_U_U_U;
Неба переливи надто недосяжні,
Що Атлант тримає на кремезних плечах,
Під вагою тою сильно ізігнувшись,
Хоч легкі на вигляд велетенські хмари,
Ви почуйте голос юного поета,
Вельми незначущий для ясного сяйва,
Він-бо щирий дуже та походить з думи,
Важної такої для усього людства,
Дітища Адама та благої Єви,
Що були із раю вигнані навіки
За тяжку провину перед вами, грізні:
Ви чароти миру поверніть до світу,
Котрий потопає у кривавих війнах
Вже яке століття без тривалих впинів,
Бажаних людині нелегкої праці
І усій планеті, матері живого,
Що дає дбайливо всім своїм дитяткам
Плід для проживання, стиглий і солодкий,
Та усім тваринам під ясними вами;
Бо іде на брата брат з мечем сталевим
За шматочок спадку, що батьки лишили
Для усіх нащадків ніжного кохання,
Що кипіло в грудях кожного із оних,
Щоб благополуччя в тих нащадків буйних
І було, й зростало кожної хвилини;
Дайте сильний розум нашому коліну,
Нашим дітям дайте той величний розум,
Мир аби любили понад всяке злато,
Із землі здобуте не відомо нащо,
Бо смертельна січа тільки на папері
Виглядає красно і серця чарує,
У житті нікому не бажають воєн,
Хоч лише на війнах кожен знайде ціну
Всім життям вразливим і надійним друзям,
Котрих стало мало щось останнім часом;
Ви позбавте сили тих людців злостивих,
Жадібних, жахливих, розумом убогих,
Котрі проганяють мир від дому людства,
Щоб не стало більше під блаватом вашим
Сварки між ріднею, що по чину рівна,
Що бажає жити до віків старечих,
Радощів напившись од життя земного,
Дорогих всім людям під сумними вами;
Ви зробіть потужну для життя підпірку
Щоб побачить знову величаве людство,
Що прямує купно до мети чіткої,
До далеких далей по степах широких,
Де талант заквітне, милощі не згаснуть,
Де ніколи жоден не пізнає смерті,
Де знайдуть для себе всі місця хороші,
А все зло ізникне, наче й не бувало,
Наче не вкушали прабатьки від древа.
Ви зробіть ці речі – вас поет благає
Потаємним словом у годину люту,
Щоб доброти ваші стали видні ясно
Для очей людини, котру породили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2022
_U_U_U//_U_U_U;
Раннього туману ти дитя тендітне,
Що не знає вітру та снігів зимових,
Ти стоїш над світом, наче на сторожі,
Щоб серця юнацькі звабити собою;
Так і я попався на гачок підступний,
Більше не знавати волі гамірної,
Не бувати більше у садах весняних,
Вже рука поета іншої не славить;
Я блукаю світом в пошуках красуні,
Що причарувала поглядом ласкавим,
Дивовижним станом, до берез подібним,
Голосом спокійним, спокою не знаю,
Нуджуся роками по земних країнах,
Та ніяк натрапить на сліди завітні
Не вдається досі, хоч очами пильний,
Хоч людей зустрічних я питаю часто.
Тож явився задум написати пісню,
Словом величавим і потужним складом,
Перлу красномовства із морського краю,
Що принадить діву на розмову ніжну,
Що увічнить диво молодого серця,
Дасть мені надію на щасливі миті;
Наджадані духу та младому тілу
Так багато часу, так багато років.
Пісня та велична буде про походи,
Про криваві битви давнього ґатунку,
Що землею грізно якось походжали,
Ону руйнували, забирали душі
До країн незнаних на спочинок вічний;
Я писати буду, що навіє спомин,
Зайвого сказати не дозволить гонор,
Тільки щиру правду, в наші дні забуту,
Щоб була та справа гідним спадком світу,
Справжнім тим мистецтвом для людей шляхетних
І здобула лаври справжньому поету,
Бо немало стало різних словоблудів
Під небесним сяйвом в наші ясні днини,
Що зганьбили слово віршами бридкими
І змогли затьмарить поетичне сонце,
Наче не буває із пером вітії,
Та мені ті лаври зовсім не потрібні
Без очей красуні, що мене скорила,
Без очей тих милих пісня буде марна,
Кинута далеко на шляхи широкі;
Я пишу для того, щоб здобути діву,
Про яку я мрію тихими ночами,
Що мене складати научила вірші
Та поваги гідна й захватів сміливих;
Най почнеться повість на тій щирій ноті,
Най заграють лютня та могутня ліра
Про великі битви у місцевих землях
На потіху людям, для надії серця;
Хай же пісня лине, най уся іскриться,
Зготував чорнила, за перо беруся
І рядок струмиться, набирає моці,
Що потрібна конче для мого сказання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2022
_U_U_U//_U_U_U;
Ночі неспокійні
котяться чарівні,
Щоб піти назавжди
у незнані далі,
Згадую минуле,
що пройшло у дівах,
Дивних красотою
чи безмежних в думах…
Я згадаю кожну
для життя важливу,
Хоч таких чимало
стрілося потоком,
І багато часу
витратити варто
Для пошани чуда,
баченого мною.
Першою Яніна,
дівчинка-сусідка,
Котра научила
цінувати розум
Більше за поставу
і яскраві речі,
Гордою ходою
йде у списку тому,
Їй велика частка
всіх важливих рішень
На шляху моєму,
мабуть, одпадає;
Я людей шаную
перш за все за розум
І розумних друзів
завжди вирізняю.
Далі старша Їнна,
що на кобзі грала
Та мене схилила
до музичних чарів,
Що в мені збудила
поетичне слово
У юнацькім віці
для років майбутніх,
Їй привіти славні
посилаю й нині,
Най мене ніколи
не пошанувала
Навіть добрим словом
дівчина спокійна,
А шляхи широкі
нас на вік розбили.
Чудна Ганна Мінська,
Кривії перлина,
Розумом могутня
та красуня світла,
Фізик, математик,
просто чудодійка,
Що мене з’єднала
з цілим світом новим;
Я Купали вірші,
Віслицького моці,
Чисту ніжну мову
получив од неї,
І науки точні
полюбив сердечно,
Я її портрети
малював невпинно.
Гідні перші твори
присвятив я Квітці,
Це – легка кульбабка,
муза довговічна,
Що мені зустрілась
у житті лиш тричі,
Та веліла бути
в віршуванні точним;
Після стрічі з нею
я в літератури
З головою ринув,
і десятки стилів
Я змінить спромігся
у шуканнях вільних
На просторах літер,
на шляху мистецькім.
Ще була Христина,
подруга найближча,
Що мене скривила
легко та назавжди
Одиноким словом,
вісником розлуки;
Котра спопеляла
так нестерпно душу;
Дівчину сестрою
називав тендітно,
А опісля втрати
научився жити,
Попри здерту шкіру,
що була до того,
І з дірою в грудях,
грізною і досі.
У роки студентства
знав панянку Віку,
Надто вже самотню,
та скупу на дружбу
До мені подібних,
язикату трохи,
Поглядом нещасну
та до болю рідну.
Психіки секрети
я почав взнавати,
Посварившись з нею
через дурість малу,
І пізнав багато,
помінявши напрям
У житті своєму
більшости захоплень.
Зосю ізгадаю,
на прозвання злюка,
Перчика такого
не стрічав я більше:
Хоч язик гостренький,
а натура добра,
І вона чимало
мудростей пізнала;
Не дарма зійшлися,
не дарма розстались,
Тільки світлий спогад
залишились в серці,
Велетенська вдячність
і хороше слово,
Сумно тільки трохи,
що давно не бачив…
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
………………………..
Чуйна неслов’янка
у житті моєму
Голку залишила,
про яку сказати
І бракує сили,
і часами бридко,
Тільки неодмінно
Для навчання треба:
Горе-наречена
і копняк дебелий,
Віршів про зітхання
їй писав багато,
Хоч і не судилось
нам прожити разом
Це життя минуче –
та і слава Богу!
Після того чуда
зрікся я дівчаток
На тривалі роки,
поки мила Еля,
Добрая Світлана
та Гелена ясна
У побите серце
не вернули шану
До дівоцтва всього,
що, здавалось, зникла
На безмірний термін,
на сторокі літа;
Їм я вдячний щиро,
за такий рятунок,
І його забути
зовсім я не зможу.
Список закінчився
і сказав багато,
Хоч іще немало
різних дівиць бачив,
Що мені ночами
не тривожать душу
Через незначущість
у житті моєму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2022
_U_U_U//_U_U_U;
Крики поусюдні та волосся рветься,
Панна Замотевська скуштувала болю,
Вже гарненьке личко не властиве діві,
Що колись ловила неуважний погляд
Вільного хлопчини, як легкі пушинки;
В католицькім храмі чути галас дикий,
Він лякає людність, перервав молитви –
Се блакитний Німан вилився за берег,
Щоб навести жаху на народ трудящий,
У сльозах дівиці зовсім молодої;
Панна Замотевська скуштувала болю
Від дівчини злої у літах юнацьких
І сховати сльози не вдається більше,
Що, неначе Німан, затопили людність
Та молитви тихі перервали швидко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022
U_UU_UU_U//U_UU_UU_U;
І знову зустрів я видіння,
що так турбувало іздавна,
Воно потемнішало дуже
і зовсім утратило вроду,
Очей зелененьких чарунок
кудися подівся тепера:
Життя розглядіти минуле
було не під силу в зіницях.
Що сталося, славна дівице,
сестрице моя непутяща?
Невже відшукати жадане
тобі не судилося в далях,
Що вкрали тебе так зухвало
та тільки в примарах являли?
Невже обернулися пеклом
сади дивовижного раю?
Хоча відновити спромігся
поламані розуму пути,
Без тебе надалі страждаю,
дорослішим став набагато,
А чорні душі порожнечі,
які заповнялись тобою,
І досі нікуди не зникли –
вони моє тіло вкривають .
Мені б повернути, примаро,
твою покалічену сутність
Бодай на хвилинку єдину
до цього мерзенного світу,
Щоб виправить давні помилки
та слово любові сказати,
Що я позабув був промовить
у миті страшні розставання.
Так-так, читачу, нормальні вірші на цьому графоманському сайті теж бувають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022
_UU_U;
aabccb;
Темні хмарища,
Тануть обличчя
У переливах
Вікон тендітних,
Бо непомітно
Линула злива.
Зовсім не спиться
І небилиці
Дощ проспіває
Про обважнілі
За небосхилом
Хвилі Дунаю.
Знову постануть
Образи жваві
Перед очима,
Щоб нагадати
Дивні блавати
Давньої днини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2022
U_UU_UU_U//U_UU_UU_U;
Знайшов я дурманову квітку,
вона вже посохла від часу,
Який провела у шухляді
за сьомим замком потаємним,
Та досі живе молодиця,
що квітку просила зростити
І їй на могилу покласти,
коли її очі погаснуть.
Катуюся спогадом часто
про квітки владарку чудову,
Горять наді мною очиці
і світле волосся чарує,
Одначе далеко насправді
від мене красоти жадані,
І їх досягнути не вдасться,
невдачами повен мій досвід.
І все ж я чекаю нагоди
дівиці прохання здійснити,
Аби з благодатного неба
на мене дощі пролилися –
У них я побачу усмішку
і голос у них я почую,
Що так добиватись втомився,
що спокій мені подарують.
Геніально! Геніально!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abab
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
aba cbc;
Чудовий день прийшов: сіяє сонце в небі,
А небо голубе, немає зовсім хмар,
Ось вітер одчинив моєї хати двері,
Аби побачив я весни нової чар.
І дійсно я відчув, як ожила природа,
Зима, напевне, вже до небуття пішла,
Відкрилася очам річок тендітних врода,
Пробилися квітки та відступила мла.
Одначе досі є легкий зимовий осад
У закутках душі, котра спокійно спить,
Їй прокидатись лінь, хоча Усесвіт просить.
Живу зимою ще, посеред буйноцвіту,
Туманний пілігрим, але настане мить,
Коли весна мене зуміє захопити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abab
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
aba cbc;
Блищить нічна зоря над містом побліднілим
У пошуках очей, чутливих до краси;
Вона німу пітьму жене у переливах,
Але сьогодні їй ті очі не знайти.
А завтра полетить у невідомі далі
І більше не сяйне прекрасная зоря.
Її лиш через рік по клаптиках туману
Відкриє астроном, що гляне в небеса.
То буде відкриття, що запізнилось надто,
І розрахунок лиш на місці пустоти
Відновить ту зорю, якій вже не сіяти.
Подібних зірці цій величних є чимало:
Їх бачитиме люд, коли підуть вони,
А доти всі вони у світі наче зайві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abab;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U
aba cbc;
Текла невинна кров з ручиці краснодіви,
Вона собі сама зробила рани ці,
Аби душевний біль, що мучить щохвилини,
Угамувати так, щоб більше не ревти.
Та тіло не дало ніякої надії
На звільнення душі від муки через ніж,
Воно лише тепер підсилювало дію
Болючих світу слів, зробило тільки гірш.
Куди іти тобі, де віднайти рятунок
Од всюдисущих ран, дитя небес сумних?
Що знищить сліз твоїх солоний візерунок?
Одна любов тебе врятує від пожежі,
Вона ж і захистить від поглядів лихих,
Відкриє всі тобі до благоденства стежі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abab;
Ти знову віддаєш якійсь шалаві серце,
Поете берегів безмежного Дніпра,
Та чи тебе колись у блудодійства герці
Потвора та лиха слівцем благим згада?
Ти витратив усе, чим дух твій був багатий,
На гидло гамірне і на підлоту злу,
Отримавши лише невдячностей зухвалих,
Яких не заслужив ніколи на віку.
Не вартими були твоїх високих віршів
Оті тупі дівки, що ти нарахував
Уже сто тридцять сім або сто тридцять вісім,
І краще б їм було не пізнавати лавр.
Гнили би у пітьмі Дніпровського архіву,
А не цвіли в віршах, проклятих імена,
І зникли би вони у горах того пилу,
Що нищить всяку шваль, неначе сарана.
Але ти не сумуй, адже ти будеш вищий
Ніж те усе лайно, якому вічність дав;
Прославляться любов і твій рядок величний,
А імена дівок накриє темінь ґав.
Надалі будь лише хоч трохи розумніший,
Аби не буть співцем якихось там шалав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abbab;
Поетова рука тепера значно важча,
Адже блищить на ній обручка золота,
І не напише вже вона того вірша,
Що так хотілось їй у березневих хащах
До милих молодиць писати зарання.
Минув свободи час, минула вільна творчість,
Прийшли лихі часи, натхненности кінець,
І потягли рядки тернами навпростець
Під овтарі сухі, де гине всяка почесть,
А майорить один порожній гаманець.
Помер тоді поет, коли обрав дружину,
Коли утілив він свою легку любов;
Відродження його – то світлий тільки сон,
І явом він стає лише у зрад хвилини,
Що теплою на мить поета роблять кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_;
aabb
Дорога всё идет, и нет конца скитаньям,
Уже который год терзаюсь ожиданьем
Конечной цели я, попутчик всех ветров,
Что дали лишь тропу и удалили кров.
Для жалоб нет причин, но есть излишек мыслей,
А голову укрыл простор небесных высей,
Он заменил собой былых материй пыл,
Что нынче позади и мучает других.
Как Байрона герой… скорее, как Печорин,
Увидел много зла и много видел боли,
Рождён я дурачьём, воспитан гнилью был,
И ненавистен я создателям своим;
Я предан сотню раз, осмеян подлой шлюхой,
И вовсе счета нет врагам и мерзким слухам,
Но жизнь идёт путём куда-то к огонькам,
А лишний человек не вышел из меня.
Я радуюсь судьбе, что так меня терзала,
Что подарила мне все эти с ядом жала,
Ведь пилигримом стал без страха злых дорог,
Которым нет конца, и истым добряком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942792
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.03.2022
_UU_UU_//_UU_UU_;
Горісно стало мені,
бо відійшли холоди,
Котрі життя берегли
від променистих небес,
Зараз панує весна,
щедро дарує тепло
І перетворює сніг
на осоружні бруди.
Ще ранувато птахам
вести любовні пісні,
Та починається час
для катувань нелегких,
Що зачекались давно
у потаємках душі,
Тільки й рятуюся я
лютнею біля стіни.
Вітер навіяв сльозу –
кригою стала вона,
Щоб розповісти усім
замість вітійливих слів
Про хворобливість страшну,
злий подарунок пори,
Я ж приховаю сльозу
за велетенським замком.
Скоро настане краса,
скоро засяють поля
І гамірний краєвид
муки мої понесе
До невідомих країн,
звідки повернуть вони
У повносилих тілах
через півріччя одне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022
_UU_UU_UU//_UU_UU_U
_UU_UU_//_UU_UU_
_UU_UU_UU//_UU_UU_U
_UU_UU_UU//_UU_UU_U
_UU_UU_//_UU_UU_;
Небо осіннєє добрістю мирною сяяло днини ,
Що обережно тебе, подружко ніжна зірок,
Несла назустріч тривожному духу моєму в перлинах
Радости тихо-блаженної, наче самую богиню
Мудру Атену святу; наче ружовий струмок.
Ввесь огенями палаючи, я залишався несміло
Деся в далеких кутках. Сяєвом ніжним твоїм
Я милуватися звіддаля вирішив чомсь неодмінно;
Ти ж подивилася виразно в очі мої пожвавілі,
Тихшою стала одраз і усміхнулась мені.
Думи напали щасливії на бунтівничого мене,
Тіло зблідніло моє, землю втрачати почав,
Тільки утримався чудними силами вишнього неба,
Зникла-втекла променистая, ти полетіла далеко,
Швидко взмахнувши крильми, маро солодка моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_;
abab;
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_U
U_U_U_//U_U_U_
U_U_U_//U_U_U_U;
aba cbĉ;
Мене зломити всі так щиро намагались
Що заздрити лише отим зусиллям міг
Могутній буревій, який розірве парус
Найбільшого з усіх у світі кораблів,
Та досі цілий я і став іще міцніший,
Ніж був колись давно, коли свій шлях почав
Кульгавим юнаком, любителем всіх інших
І мрійником простим із вогником в очах.
Тепер сміливо йду один по хвилях моря
Зрадливого життя я плотом мовчазним
У пошуках земель, де вже чекає доля,
І ревно бережу свій життєдайний вогник
Від погляду людей далеких і близьких,
Неначе старець той від смерті тихий подих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
_U_U_U_U_U_U;
abab; aba cbc;
Хвилі Бористена чари сіють давні
Під мостом Новим незмінно роки довгі
І сама надчасність постає у славі,
Що не знає марних справ людини зовсім.
Та мені, чомусь, згадалися моменти
Із мого життя юнацького булого,
Як гуляв колись сумним Дніпровим брегом,
Як шукав життя я там собі нового.
О ріка велична, моцна, широченна,
Ти і я злилися у єдине ціле –
Вічність і така минуща мить поета.
Тільки зміни будуть неодмінно сильні:
Всохнуть рік потоки, стануть обмілілі,
А вірші, зявившись раз, не зникнуть більше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022