Небайдужий

Сторінки (3/214):  « 1 2 3 »

Ми вимірюєм час не роками.

На  відміну  від  вас,
Ми  цінуємо  час.
Не  секундами  і  не  роками,
Ми  свій  час  відміряєм  кроками.

Крок  вперед    -  ти  впадеш,
І    у  вічність  підеш,
А  життя  як  секунда  летить,
Все  ,  що  було  -  єдиная  мить.
Бо  не  тліє  воно,  а  горить.

Ми  в  окопах  -  гуркоче  гармата,
Обіймаєм  життя,  наче  брата.
Нам  учора,  неначе  сто  літ,
На  обличчі  залишило  слід.
А  на  серці  болючії  шрами  ,
Понаповнились  кров'ю,  як  ями.

А  рашист  не  мовчить,
Знов  ракета  летить,
І  згори  сипле  “град”,
От  такий  зорепад.

Все  навколо  кричить,
Знову  смерть  прилетить.
І  у  кожную  мить,
Хтось  на  небо  злетить.

От  тому  кожен  раз,
Ми  цінуємо  час.
Тож  звертаймось  до    Вас,
Пам‘ятайте    й  про  Нас.
Тих  хто  час  захищає  для  вас.

Небайдужий.  Березень  2024.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2024


Дітей люблю…


Люблю  дітей,  і  мам,  та  й  тато,
Про  них  не  треба  забувати.
Бо  татусів  буває  мало,
А  враз  війна,  й  їх  геть  не  стало.

То  й    діти  сироти  -    нещастя,
Батьків  побачить  їм  не  вдасться.
Але  чомусь  мене  дивує,
Та  навіть  так,  скоріш  дратує.

Якщо  двох  діток  маєш  мати,
То    можуть  на  війну  забрати.
А  народив  не  двійку  -  троє,
То  не  візьмуть  тебе  до  строю.

Не  хочу  владу  я  повчати,
Але  і  важко  промовчати.
Виходить,  двоє  байстрючата,
І  їм  не  шкода  свого  Тата.

А  три,  ото  велике  щастя,
Їм  вберегти  татуся  вдасться.
Тому  дивлюсь  і  розумію,
Як  за  колискою  хтось  вміє.
Сховатися  так  від  повістки,
Мов  від  страшної,  злої  звістки.

До  вас  звертаюсь,  депутати,
Закон  пора  такий  прийняти,
Щоби  усіх  в  правах  зрівняти.

Чоловіки  багатодітні,
Вони  ж  не  зовсім  ще  вагітні.
Змогли  свій  борг  сім'ї  віддати,
Та  йшли  Державу  захищати.

Злий  Дід.
Лютий  2024.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024


Чому мушу писати?


Вірші  волають,  не  мовчать,
А  рими  кров'ю  в  них  блищать,
Бо  від  сестер,  братів  і  мами,
Гіркії  сльози  мчать  струмками.

Вдови  стогнуть    невтішні,
Й  плачуть  діти  безгрішні.
А  немічна  стареча,
Теж  кричить  як  малеча

У  віршах  правда  й  сум,
Біль  поранених  дум.
Крик  Душі,  що  злетіла,
І  покинула  тіло.

Та  й  помчалась  до  раю,
Чи  до  іншого  краю.
Щоби  там  зупинитись,
Та  й  спокою  напитись.

Тож  писати  я  мушу,
Тішу  віршами  душу,
Та  й  плекаю  надію,
Що  від  цього  зрадію.

Тут  я  можу  сміятись,
В  словах  добрих  скупатись,
Не  багнюку  жбурляти,
Друзів  нових  пізнати.

Зневажати  зневагу,
Й  цінувати  Повагу,
Хамовитих  й  пихатих,
Не  бажаю  я  знати.

Небайдужий.  
Лютий  2024  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024


Любить Україну - то землю любить


Любить  Україну  то  землю  любить,
В  час  добрий,    та  й  злий,  і  в  негоду,
Любити,  та  так  що  себе  поважать,
А  не  комусь  там  в  угоду.

Любити  як  лагідну  матір  свою,
Як  батька  суровеє  слово,
Без  страху,  в  час  грізний  упасти  в  бою,
Й  як  фенікс  піднятися  знову.

Любить,  то  не  є  поцілунки  взасос,
Отих,  хто  сьогодні  при  владі,
Кумирів  нема,  не  було  й  не  знайшлось,
А  тим,  що  були  вже  не  раді  .

Нема,  вже  того,  хто  пихато  казав,
Що  мали  то  й  зараз  ми  маєм,
І  іншого,  вектор  хто  другий  вказав,
Ми  також  його  забуваєм.

Нам  глечики  вперто  отой  назбирав,
Трипілля  хто  тільк  и  лиш  славив,
Та  й  дон,  сам  кудись  накивав,
Й  Петра  Бог  від  нас  також  сплавив.

Ми  бачимо,  чуємо,  сталась  біда,
Але  подивись  на  знамення,
Бо  зовні  та  ще  й  всередині  орда,
У  вічність  знесе  й  сьогодення.

А  нам  Україну  любить  й  зберегти,
Відбитися  щоб  від  навали,
Це  зробим  всі  разом,  Вона,  Він  і  Ти,
Для  долі  щасливої  й  слави,
Й  життя  України,  Держави.

Небайдужий.  
Лютий  2024.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006093
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024


Під час війни десь краще промовчати.

Десь  там,  колись,  давно  в  Китаї,
Конфуцій  жив  у  тому  краї  .
Тож  він  повчав:  Всім  треба  знати,
Як  в  час  війни  уміть  брехати.

Якщо  ти  тут,  хай  ворог  знає,
Кричи,  що  тут  тебе  немає.
Якщо    далеко  військо  маєш,
Кажи  що  тут  війська  тримаєш.

Якщо  плануєш  наступати,
То  краще  про  таке  мовчати.
А  в  оборону  стійко  станеш,
Кажи,  що  завтра  наступаєш.

А  що  ж  робили  наші  хлопці?
Вони  ж  бо  мудрі  посадовці.
Та  заявляли  в  сотий  раз,
Ми  наступаєм  на  Донбас.

А  далі  -  повертаєм  Крим,
І  від  рашистів  тільки  дим,
По  морі  Чорному  пов'ється,
А  вся  росія  розпадеться.

Приблизно  так  ото  кортілось,
Та  з  часом  те  бажання  ділось.
Геть  зникло,  кров'ю  постікало,
Бо  відкривали  ба́зікало.

Отож,  повинні  всі  мовчати,
А  не  з  дурних  трибун  кричати,
Та  й  плани  ворогу  здавати.
Та  навіть  з  кожної  розетки,
Кричали  ті  маріонетки.

От  із  Авдіїївки  сьогодні,
Війська  виводять,  як  з  безодні.
Так  от,  таке  зроби  це  тихо,
Щоби  не  розбудити  лихо.

Рашист    без  розвідки  вже  знає,
І  наших  хлопців  там  чекає.
Бо  ти  ж  назвав  і  день  і  час,
Щоб  ворог  убивав  там  нас.

Бо  краще,  краще  щось  жувати,  
Ніж  свого  рота  відкривати.

Небайдужий.
Лютий  2024.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2024


Інфаркт.


Така  біда  і  то  не  жарт,
В  людини  трапився  інфаркт.
Швидка  всім  маячком  мигоче,
Бо  кожен,  бачиш  жити  хоче...

В  реанімації  бригада,
Хто  током  б'є,  той  тисне  груди,
А  той  повітря  піддуває,
Тут  все  не  так,  не  як  усюди,
Маневр  свій  кожен  добре  знає.

Та  ось,  в  недобрий  час  сказати,
Зайшов  главлікар  до  палати  .
З  фонендоскопом,  й  рукавиці,
Як  маршал,  хочеться  вклониться  .

По  правді,  лікувать  не  вміє,
Але  командувати  сміє.
І  ще,  якщо  він  щось  захоче,
То  всіх  до  смерті  залоскоче.

Радійте,  що  я  не  спізнився,
Тай  так  ото  розпорядився.
Все  припинити,  все  відставить,
Достатньо  клізму  тут  поставить.

У  всіх  враз  руки  опустились,
Бо  в  сні  страшному  їм  не  снилось.
Але  нема  кому  сказати,
Що  так  не  можна  лікувати.

Це  щось  нагадує,  й  тривоже?
На  щось  знайоме?  Дуже  схоже?
Такі  діяння,  в  тому  суть,
Когось  до  смерті  приведуть.

Злий  Дід.
Лютий  2024  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2024


На полі бою перемога…


На  полі  бою  перемога,
Не  сніг  на  голову  від  Бога.
Вона  в  боях  важких  кується,
Бо  так  з  покон  -  віків  ведеться.

Маневри  є:  обхват,  обхід,
І  третій,  звуть  його  відхід.
Непопулярний  -  відступати,
Не  можна  ворога  здолати.

Якщо  ж  цих  заходів  не  вжити,
В  оточенні  бійцям  не  жити.
В  полон  до  ворога  підуть,
Чи  смерть  геройську  там  знайдуть.

Нам  не  потрібні  сльози  й  кров,
Щоб  проливати  її  знов.
Та  вбитих  славити  героїв,
Дивись,  що  вже  рашист  накоїв.

Ми  не  здамось,  а  відійдемо,
Зберемось  з  силами  й  прийдемо,
Піймаєм  ту  щасливу  мить,
Ворожу  силу  щоб  громить.

Відвоювать  щоб  Землю  й  Волю,
Й  щасливу  Україні  Долю.
Амінь.

Небайдужий.  
Лютий  2024.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2024


Гельмінти

Було  здорове  й  сильне  Тіло,
Але  погратись  закортіло,
Взяло  до  хати  цуценятко,
Таке  собачеєє  малятко.

Те  цуценя  пішло  гуляти,
Собак  знайомих  облизати.
Тай  трапилась  там  з  ним  пригода,
А  для  гельмінтів,  то  нагода.
На  Тіло  яйця  занести,
Щоби  виросли  із  тих  глисти....

Не  гострики,  власоголовці,
Таких  не  знали  й  науковці  .
Скажу  я  прямо,  без  прикрас,
Зелений  мали  ті  окрас.

Росли  гельмінти,  розвивались,
Над  Тілом  було  й  насміхались.
Та  так  тихенько  і  несміло,
А  з  часом  зовсім  знахабніло....

Проникли  в  мозок,  в  серце,  в  очі,
Сосуть  те  тіло  вдень,  тай  ночі,
Гельмінтів  геть  не  зупиняють,
Тож  і  вночі  не  припиняють.

Отож  висмоктують  той  "сок",
Їх  не  десятки,  їх  клубок.
А  потім  раптом  заявили,
Коли  ще  більш  набрались  сили...

Ми  будем  Тілу  тим  служити,
Що  соки  з  нього  будем  пити.
За  це  нам  ордени  й  медалі,
То  ми  служити  будем  й  далі  .

А  Тіло  що?    Воно  мовчить,
Хоча  страждає  і  болить.
П'є  сік  цибулі,  чи  травиця,
Це  не  лікує,  не  годиться.

Бо  знищити  такого  "змія",
Потрібна  сильна  терапія,
Та  ліків  добрих  прийнять  дозу,
Сліди  щоб  знищить  гельмінтозу.

 Небайдужий.  
Лютий  2024  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2024


Лизоблюди


Звичайно,  гарні  є  поети.
Але  й  бувають  псаки.
Що  хвостиком  виляють,  як      підкормлені  собаки,
Що  владі  руки  лижуть  і  заригане  обличчя,
Й  на  пузі  повзають,  для  них  таке  годиться.
На  то  й  живуть  поети,  щоб  думку  свою  мати,
І  владу,    в  тілі  чорному  тримати,
А  не  хвалить  її  нізащо  й  догоджати,
Та  ще  і  зад  закаканий    лизати.
То,  от  такі  не  лебідь,  а  обскубана  ворона,
Що  підібгавши  хвіст  і  тулиться  до  трона.
І  про  таких  ще  кажуть  Люди,
Такі  писаки  -  лизоблюди  .
Ну  а  поет,  чи  журналіст  всує  не  хвалить  владу,
А  робить  все,  щоб  у  Державі  було  все  до  ладу.

В.  Небайдужий.  
Лютий  2024.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2024


Як добре бути капітаном

Як  добре  бути  капітаном,
Не  вся  у  цьому  суть.
Не  сон  ти  бачиш,  не  міраж,
Боїться  й  славить  екіпаж.
Твої  слова  -  то  є  закон,  помилуєш,  засудиш,
Незгодних  викинеш  за  борт,
Й  завжди  правий  ти  будеш.

Повага  й  слава  в  тебе  є,
Жінок  гарненьких  Бог  дає,
Та  й  зустрічають  всюди.
Ще  й  можна  так,  для  показухи,
Копитом  стукать  в  груди.

Погано  -  сталася  біда,
В  борту  пробоїна  й  вода,
Наповнила  раптово  трюм.

Вітрила  впали  й  щогли  враз,  як  сірники  зламались,
Й  навколо  кораблів  нема,  кудись  всі  позмивались.
Ото  тоді  всім  покажи  своє  геройське  -  Я.
Бо  Ти  ж  привів  той  корабель  до  судного  до  дня.

Це  ж  ти  старпома  поміняв  на  столяра  із  низу,
Май  на  увазі,  в  морі  шторм,  й  не  скоре  буде  бризу.
Ти  бачиш  з  палуби  усе  змивається  водою,
Якщо  не  справишся,  таке  закінчиться  бідою.

У  час  нещасний,  екіпаж,
До  шлюпок  кинеться  у  раз.
На  весла  швидко  всівся  ,
Та  й  в  морі  десь  подівся.

А  що  ж  тобі?    Та  в  тому  суть,
Що  з  кораблем  тобі  тонуть.
На  морі,  бач  регламент  є,
Який  тобі  права  дає,
Але  й  обов'язки  ти  маєш,
Тому  в  воді  і  сам  сконаєш.

Дід  Валерій  .  
Лютий  2024  року.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2024


Про Авдіївку

Про  Авдіївку.

Про  ту  Авдіївку  не  дбати,
Давно  потрібно  було  здати,
На  інший  відійти  рубіж,
Бо  ворог,  встромить  в  спину  ніж…

Хтось  каже  політична  воля,
За  що  ж  бійцям  лихая  доля?
Щоб  знов  вмирать,  чи  гнить  в  полоні?
Й  рашисти  хлопали  в  долоні....

Проснись,  веселий  Главковерх,
Сюди  дивись,  а  не  наверх.
Тут  буде  смерть,  полон  і  страх,
Тут  буде  навіть  більший  жах.

І  вмиється  тут    кров'ю  знов,
Якийсь  підрозділ,  чи    “Азов”.
Знов  буде  битися  й  волати,
І  Господа  на  поміч  звати.

А  ви  всі  будете  мовчати,
Чи  по  коров‘ячи  мичати…
Та  може  й  думати  про  те,
Якби  ще  щось  комусь  продати.

Амінь.  
Дід  Валерій.  Лютий  2024  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024


Високе інтерв‘ю.

У  студії  сидять  ,  еліта,
Накормлена,  пихата  й  сита,
І  всюдисущі  журналісти,
Людей  багато,  ніде  сісти.

Спілкуються,  ведуть  розмову,
Про  те,  про  се,  що  буде  знову.
Що  було,  й  буде.    Що  зробити,
Щоб  вижить  й  ворога  розбити.

Про  перемоги  та  і  втрати,
Й  про  них  потрібно  пам'ятати,
Про  те  що  цілі  політичні  ,
Не  для  війни,  й  не  зовсім  звичні.

Що  на  війні  потрібно  дбати,
Й  про  те,  щоб  вижили  солдати.
Що    є  безглуздя,  що  доцільним,
Питають,  як  вогнем  прицільним.

Хтось  дошкуляє  Головного,
Словами  злими  криє  того,
Що  це  не  так,  й  те  не  туди,
Що  мало  справ,  що  більш  води....

Рахують  яйця  не  в  десятки,
Усе  крадуть,  ще  й  без  оглядки.
От  ви  як  Командир,  скажіть,
Й  суворо  винних  накажіть.

Той  хрипло  зашипів  від  злості,
Що  в  студії  притихли  гості.
І  відповів,  так  гордовито,
Що  все    нормально,  шито  –крито…

А  я  для  вас  не  Командир,
Я  є  Верховний,  просто  звір.
Коли  у  дзеркало  дивлюся,
Боюсь,  що  сам  від  страху  всруся.

Біда,  коли  дурні  до  слави,
Дорвались  до  керма  Держави.
Та  скільки  той  клубок  не  в‘ється,
Відповідати,  все  ж  прийдеться.

Дід  Валерій.  
Лютий  2024  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024


У зоні сірій на Донбасі… ( Із розповіді бійця 3 ї штурмової бригади Азов )

У  зоні  сірій  на  Донбасі,
Щоб  “поганять”  там  підарасів,
Та  й  дроном  полякати  їх,
Хто  близько  підійшов,  не  всіх...

Та  раптом  трапилось,  чи  “гради”,
Летіли  звідусіль  снаряди.
Отож,  сховався  з  побратимом,
Тоді  з  ним  вижили  ми  дивом.

В  якійсь  норі  чи  то  щілині,
Кацап  лежав  і  морда  в  глині.
Роззявив  рота,  наче  яму,
Він  вбитий  був  і  так  не  втямив.

Що  все  скінчилось,  все  минулось,
Що  все  позаду,  все  відбулось.
Не  буде  ні  грошей  ні  “Лади”,
Бо  смерть  прийшла,  бо  всі  ви  гади.

Я  розмовляв  із  ним  як  міг,
І  слів  недобрих  не  беріг…
Бо  тут  і  не  в  розмові,  діло,
Земля  від  вибухів  тремтіла.

“Навіщо  ти  прийшов  смердіти?,
У  тебе  теж  мабуть  є  діти?  .
А  ти  для  путлєра  в  в  угоду,
Робив  у  нас  йому  “погоду”.

То  ж  тут  тобі  і  вікувати,
Й  не  будеш  ти  спокою  мати,
В  чужій  землі,  й  на  тому  світі,
І  не  оплаче  твоя  мати…

Ти  вже  гниєш,  а  твоя  мати,
Тебе  не  може  обійняти.
Для  чого  ти  смердиш  отут,
Чому  тебе  не  заберуть?

Вони  ж  кричать,  що  не  кидають,
Хоча  не  дуже  і  “ридають”.

Тут  раптом  обстріл  закінчився,
То  я  з  смердючим  тим  простився.
Нехай  з  ним  звірі  чи  собаки,
А  може  хробакам  до  смаку…

Для  них  велике  буде  свято,
Коли  здиха  рашистський  тато..
А  я  тим  трупом  просмердівся,  
Що  довго  від  такого  мився.

Із  розповіді  бійця  штурмової  бригади.  

Записав  Дід  Валерій.
Січень  2024  року.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2024


До “Бога земного”, чи то Чому?



Немає  свят,  які  свята?
Вода  лиш  лиється,  й  не  та,
У  вуха,  голови  і  душі,
І  не  рятують  -  ні    беруші.
Бо  як  брехали,  так  і  брешуть,
Та  вдало  язиками  чешуть.
І  не  про  те.  Не  в  тому  суть,
Що  брешуть,  страшно,  що  крадуть.  
Той  каже  -  Крим  візьмем,  чи  взяли,
А  ви  Херсон  навіщо  здали?
Чонгар  розмінував,  то  хтось?
Чи  геть  розумних  не  знайшлось?
В  Чорнобиль  збудував  дорогу,
Робив  рашистам  допомогу?
Де  ділась  танкова  бригада?
Па  Раша  була  дуже  рада.
З  під  Києва  та  у  Ромни,
Десь  за  два  дні  відправив  ти.
Два  роки  вже  війною  плачим,
Такого  ні!    Ми  не  пробачим.
Чому  нема  снарядів  й  мін?
Чом  в  промисловості  без  змін?
Чому  прості  не  робиш  дрони?
Для  України  оборони  .
Чомусь  у  голові  не  мобілізація,
А  дивно,  скрізь  кипить  приватизація  .
Під  час  війни  ніхто  не  може  Землю  продавати,
Цю  Землю  нам  від  ворога  потрібно  захищати.
Щей  кажеш  –  менеджерів  сім,
Чи  хворий,  чи  здурів  зовсім?  
Та  нам,  щоб  ворога  здолати,
Потрібно  їх  мільйони  мати.
Квартал  свій  й  далі  “піднімаєш”,
Мабуть  й  від  цього  статки  маєш.
Чом  не  будуєш  ти  ракети?
Стратег  великий,  спиш,  чи  де  ти?
Чи  знов  поїхав  десь  в  дорогу,
Просить  чергову  допомогу?
Прийшов,  назвався,  то  трудись,
Якщо  не  вмієш,  Геть!  Котись!
А  Нам  не  Свята    -    нам  біда.
Бо  Україна  в  нас  Одна.
Бо  в  нас  немає  іншої  Землі,
Ми  переможемо,  інакше  знов  потонемо  в  імлі.
Дід  Валерій.
Січень  2024  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2024


Отут у вас пусті слова і тихі пуки…

Отут  у  вас  пусті  слова  і  тихі  пуки,
А  десь  іде  війна,  і  чути  зовсім  інші  звуки  .
Ти  бач,  війна  йому  набридла,  з  під  спідниці,
Він  вигляда  своєї  молодиці.
Та  ще  й  висловлює,  судачить,
Багато  знає,  чи  то  інакше  бачить:
Не  так  воюють,  та  не  наступають,
Та  й  зброю  бач,  не  зовсім  правильно  тримають  .
У  них  символіка  якась  безліка,
А  інший  каже  -  агресивна  й  завелика.
Потрібно  звичаї  і  правила  війни  тримати,
Щоб    в  білих  рукавицях  ворога  перемогати.

А  щож  рашист???
Та  він  цинічний,  підлий,  злий  ,  підступний,
Безжалісний  і  неприступний.
Такого  щоб  здолати,
Потрібно  більше  нього  злісті  мати.
Він  терорист,  убивця  і  катюга,
Йому  лиш  пекло  й  смерть  подруга.
Ви,  перелякані  повісткою,
Що  тремтите  перед  страшною  звісткою.
Якщо  самі  не  смієте  в  окопи,
То  хоч  мовчіть  і  язики  свої  засуньте  в  жопи.
Дід  Валерій.  
Грудень  2023  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2023


Бо те що є, то не для себе…

Звичайно,  що  життя  не  є  для  себе,
Це  нам  дароване  від  Господа  чи  від  Небес,
А  може  від  Дідів,  та  й  наші  Батько  й  Мати,
Навчили  нас  як  правильно  Життя  сприймати,
Щоби  собі  ковток  того,  і  з  близьким  поділись,
В  тім  щастя  будеш  мати.
Хліб  маєш,  то    подивись  навколо,
Можливо  хтось  голодний  в  ближнім  колі,
Тож  з  Тим  нужденним,  візьми  і  поділись,
Бо  обжираючись,  дивись  не  подавись  ...
Дід  Валерій.  Грудень  2023  року.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2023


Антилопа Гну (Із пережитого. )

Автівку,  тут  я  “не  загну”,
Бійці  звуть  “Антилопа  Гну”.
Там  взяти  і  поставить  Тут,
Автівці  тій  ремонт  дадуть,
Чи  може  буде  їй  ТО,
Хто  зна?  Все  те  на  СТО.

Ще  й  дрон  ремонтувать    віддали,
В  салон  багато  що  напхали.
Сказали,  ти  туди  не  ліз,
Тобі  що  дали,  то  й  завіз.

Отож  -  доїхать  в  Краматорськ,
І  десь,  в  якомусь  там  дворі,
Чи  сам  знайду,  а  може  хтось,
Підкаже  в  вранішній  порі...

Туди  дорога  хоть  куди,
Ти  заплатив,  й  тебе  везуть,
Чи  каву  пий,  чи  спи,  сиди,
Та  не  про  те,  не  в  тому  суть..  .

Добравсь,  таксисти  “байки  труть”,
До  них.  Прошу  про  допомогу,
Ці  люди  шкури  три  здеруть,
Не  до  грошей  мені,    в  дорогу  ...
А  їх,  чорти  нехай  візьмуть.

Побачив  я  “Бомбас”  до  краю,
Доріг  тамтешніх  я  не  знаю,
Тож  навігатору  повірив,
І  все  своє  йому  довірив.

А  були  плани  хоч  куди,
Доїхать  завидна  Туди,
Та  кажуть,  хто  багато  хоче,
Той  і  рівчак  не  перескоче...

Чи  чорт,  чи  біс,  чи  хто  послав,
Бо  краще  б  того  не  пізнав.
Блок  -  пост,  знайшов  він  дві  гранати,
Словами  важко  передати...

Була  оперативна  група,
І  слідчий  був,  ну  просто  дупа...
“Де  вкрав,  куди  везеш,  на  що?”
“Та  я  не  знаю  ні  про  що  ?!...
Я  не  дививсь,  не  перевірив,
Бо  хлопцям  на  слово  повірив.
Ну  а  для  них  такі  гранати,
Пусте,  то  на  війні  начхати”…

Та  слідчий  впертий,  каже:  “Ти,
Підсядеш  років  так  на  три,
А  може  навіть  і  на  п'ять,
Не  нам  з  тобою  вибирать.
То  суд  вже  буде  сам  рішати,
На  скільки  дідуся  саджати”.

Приїхав  ще  якийсь  там  чин,
Та  й  каже:  “Діду,  на  удачу,
Оформим  добровільну  здачу.
Тут  розпишись,  й  тут  щось  пиши,
Сідай  і  далі  в  путь  чеши”...

Отак  було,  була  негода,
Паршива  була  там  погода.
Йшов  дощ,  а  потім  сипав  сніг,
Та  я  доїхав  Бог  зберіг,
А  може  просто  чорт  не  взяв,
Та  краще  б  того  я  не  взнав.

Але  то  все  пусте,  тривога,
Покличуть,  буде  знов  дорога.
Для  Перемоги  все  що  вмію,  
Що  в  змозі,  в  силі,  все  посмію.
Амінь.  
Дід  Валерій.
Краматорськ  –  Київ.  
Листопад  2023.  Із  пережитого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2023


Песику допоможіть.



На  прогулянку  і  зранку,
Вибіг  песик  на  світанку
Щоб  побігать  у  дворі,
В  тихій  вранішній  порі.

Пошукати  там  затишку,
Ну,  на  що  підняти  ніжку  .
Можна  стовбик,  загорожу,
Бо  терпіти  вже  не  може.

Та  нема  -  в  дворі  лиш  квіти,
Нюхати  їх  люблять  діти.
Чисто  й  прибрано  навколо,
Працював  двірник  Микола.

Пес  шукає  “п'ятий  кут”,
Та  нема  такого  тут.
Люди  псу  допоможіть,
Туалет  в  дворі  зробіть  .

Ви  ж  тримаєте  собачку,
Не  робіть  йому  болячку.
Та  й  не  вступите  ногами,
Коли  зловите  ви  гави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997295
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023


Щодо проекту Закону


Продали  Все,  продали  Землю  й  Славу,  
Продали  Україну  як  Державу,
Та  ще  не  край,  додумались  продати,
З  Країни  як  втікти,  ну  щоб  не  воювати.

Оце  такі  у  нас  “народу  слуги”,
До  кого  ж  ви  найнялися  в  прислуги?
Бо  враження  таке,  вам  хочеться  й  свербить,
Щоби  рашистам  якось  прислужить.

Отямтесь  “слуги”,  схаменіться,
За  розум  трохи  вже  візьміться,
Бо  прийдуть  ТІ  -  з  окопів,  й  на  гілляку,
Повісять  як  скаженую  собаку.

В.  Небайдужий.
2023  рік,  жовтень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023


Вечір нічку обіймає.


Вечір  нічку    обіймає,
Ніжно  щось  шепоче,
Її  рученьки  тримає,
Бо  кохання  хоче  .

Моя  мила,  темні  коси,
Мрія  зависока,
Підем  в  гайок  сіять  роси,
Моя  волоока.

Якщо  хочеш,  то  я  з  неба  познімаю  зорі,
Подарую  тобі  Люба  Світанки  прозорі.
Я  для  тебе  буду  ткати  місячні  доріжки,
Щоб  по  ній  змогли  пройтися  твої  гарні  ніжки.
Я  для  тебе,  повір  мені,  в  килим  розстелюся,
Ради  тебе,  моя  Люба,  в  тобі  розчинюся  .

Слухає  його  чорнява,  тай  мовчить,  бо  знає,
Прийде  ранок,  на  світанку  її  День  чекає.
Міцно  схопить  у  обійми,  і  як  подарунки,
Будуть  Нічці  чорноокій,  палкі  поцілунки.

В.  Небайдужий.
Жовтень,  2023  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023


Осінь.

Злетіло  листя,  дерево  втомилось,
Без  одягу  до  сонця  притулилось,
А  день  сором’язливо,  
Крізь  дощик  спогляда  осіннє  диво,
Та  й  тішиться  тим  золотом,  що  впало.
І  землю  вкрило  жовтим  покривалом,
А  вітерець  те  золото  збира  собі  у  жменьку,
Та  у  кутки  здуває  в    кучу  чималеньку,
Та  й  тим  мабуть  отак  собі  радіє,
І  він  що  статки    має,  тим  і  багатіє…
Бо  осінь  звуть  порою  золотою,
Хоч    те  добро  все  змиється  водою,
Та  й  десь  подінеться,  бо  до  зими  вже  йдеться,
Все  буде  в  пору,  і  як  солодкий  сон  минеться.
В.  Небайдужий.  
Жовтень  2023  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023


Жили були два брати у гарній хатині.


Десь  в  заможному  селі  у  тихій  місцині,
Жили  були  два  брати  у  гарній  хатині  .
Жили  гарно  було  все,  у  хліву  корівка,
Сито  хрюкала  свиня  й  поросяток  двійка.

Старший  той  про  брата  дбав,
Дбав  про  двір  і  хату,
Ну  а  менший  ледар  був,
Не  допомогав  брату.
Менший  той  собі  “Свати”,  “Інтерни”    дивився,
До  роботи  не  беручий    -  зовсім  не  годився.

Якось  Злий  сусід  вночі,  прийшов  на  подвір'я  ,
Вбив  корову  та  й  з  курей  полетіло  пір'я.
Старший  б'ється  з  супостатом  і  рятує  хату,
Менший,  дивиться  кіно,  й  не  допомога  брату  .

Старший  зве,  допоможи    ворога  здолати,
Якщо  будеш  там  лежати  лишимося  хати  .
Менший  той    собі  лежить,  не  змінивши  позу,
Брату  він  відповіда  на  таку  загрозу.
Я  тут  напрямок  сюжету    втратити  боюся  ,
А  за  твого  шуму  й  гвалту  фільм  не  додивлюся  .

Скаже  хтось,  а  це  про  що,  про  що  йдеться  мова,
І  навіщо  нам  сьогодні  от  така  розмова.  
Я  вам  відповідь  знайду  і  не  забарюся,
Гірку  правду  сказать  в  вічі,  Ні  не  побоюся.

Я  про  те,  що    в  Україні    глисти  завелися,
Повтікали  хто  куди,  в  прийми  подалися  .
Хто  в  Європі  пиво  п'є,  хто  забрів  у  Штати,
Хтось  там    в  Азії  живе,  дехто  в  Емірати.

Що  ви  будете  робить  коли  час  настане,
Польський  пан  й  німецький  Гер  кормить  перестане.
В  азіатів  там  бувають  страшніші    “приколи”,
В  Еміратах  же  своїми  не  будете  ніколи.

Не  шукайте  порятунку  на  чужій  землі,
Бо  загубитесь  ,  навіки  зникните  в  імлі.


В.  Небайдужий.  
Жовтень  2023  року.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023


Біля стіни Плачу. (Із пережитого)

На  площі  на  Михайлівській  стою,  тай    бачу,
А  бачу  Тих,  що  встали  тут  на  стіні  плачу,
Зніми  кашкет,  й  пройди  тут  тихо,
Дивись,  що  наробило  лихо.

Та  перед  кожним  стань  і  поклонися,
І  кожному  заглянь  у  вічі,
Не  раз  не  два,  десятки,  а  не  тричі.

Вони  отут  на  цій  стіні  навіки,
В  бою  закрили  очі,  склепили  повіки.
Щоб  рідну  землю  від  рашиста  захистить,
У  ту  страшну,  свою  останню  мить.

Вони  могли  б  жінок  кохати,
Чи  діточок  своїх  плекати,
Дівочі  цілувать  уста,  
Й  щасливо  жити,  хоч  й  до  ста.

Та  от  біда,  сусід  сказився,  
Чи  то  дурману  він  об‘ївся,
Він  знищив  і  міста  і  села,
Дітей  убив,  їх  сміх  веселий.

Та  ще  й  собаку  пу  десь  за  людину  мають,
Бо  зло  таке  убить,  на  жаль  його  приймають....

Небайдужий.  Жовтень  2023  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2023


З Архіву. Дивлюсь в вікно і наче щастя бачу.

Дивлюсь  в  вікно  і  наче  щастя  бачу

Дивлюсь  в  вікно  і  наче  щастя  бачу,
Майдан  і  Жінку,  що  злетіла  в  височінь.
І  гордий  я!  Ще  трохи,  і  заплачу,
Висить  Свободи  велетенська  тінь.

Задимлений  Донбас  і  не  покорені  Карпати,
Чорнобиль  злий,  блакитно-білий  Крим.
Моя  земля,  то  наші  батько  й  мати,
То  наш  для  всіх,  єдиний  рідний  дім.

Я  твердо  знаю,  що  за  цим  сплетінням,
За  павутинням  арматури  і  доріг.
Сидить  неначе  стовп  під  гордим  ім’ям,  
Наш  Президент  –  Держави  Оберіг.

Він  пам’ята  про  все  і  наче  “добрий  тато”,
Канабіс  роздає  і  землю  продає,
І  ворогові  в  очі  загляда,  неначе  брату,
Хоч  в  голос  страх  сказать,  хто  ворог  є.

Коли  щось  обіця,  то  зморшки  йдуть  по  чолу,
Та  репліками  сіє  невпопад,
Чекає  оплесків,  бо  він  “Слуга  народу”,
Йому  і  Байден  з  Путіним  та  і  Макрон,  ні  кум  ні  сват.

Війнуі  закінчить,  то  два  пальці  намочити,  
Тарифи  зменшити,  то  видайте  наказ,
Коли  ж  всі  кажуть,  що  важче  стало  жити,
Відповіда,  Народ,  то  не  указ.

І  взагалі-  обіцянка  –  цяцянка,  
Як  каже  свита,  Президент  пожартував,
Казала  Мендель,  “приближена  панянка”,
Він  на    увазі  зовсім  інше  мав…

Дослухайтесь  до  нас,  “народні  слуги”,
Згадайте  носієм  хто  влади  Є,
Хто  вас  утримує  та  платить  гарно  за  послуги.
Бо  знаєте,  бува  Господар,  слуг  поганих  -  бʼє…

©  В.  Небайдужий  ,
М.  Київ.  2020  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2023


До дня пам‘яті бійців 3 ї окремої штурмової бригади “Азов”

До  дня  пам‘яті  бійців  3  ї  окремої  штурмової  бригади  “Азов”

Я  був  от  там,  щоби  згадать  страшенну  мить,
Коли  від  болю,  ні  не  плакати,  а  хочеться  завить.
В  день  пам'яті  героїв,  що  в  бою,
Віддали  все,  життя  і  молодість  свою.
Поклали  в  землю  не  ціловані  уста,
Якби  сховалися,  змогли  б  дожить  й  до  ста.
Дивлюсь  я  на  портрети,  Друзь,  Вігран,
Там  далі  Усачов,  Мягкий,    а  над  усім  Титан.
Гринько,  Еколог,  Сидор,  Юнгер,  Музикант,  
Там  Шуберт,  Сампер,  Білотур,    Сокира,
А  далі  жіночка,  Морська,  була  для  діток  своїх  мила.
За  Україну  згинули,  згляги,
А  по  інакшому  вони  і  не  змогли.
От  десь  недавно  зовсім,  
Я  бачив  їх  живих  оціх  Азовців.  
А  те  кричить,  що  люди  йдуть,  й  ходу  не  зупиняють,
Бо  бач,  у  них  своє,  якісь  проблеми  мають….
29  серпня  2023  року.  
М.  Київ,  Софіївська  площа  ,  близько  11ї  години.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2023


Що в пам‘яті зберіг



Не  можна  в  душу  заглянути,
Та  ще  й  думки  чиїсь  почути.
Бо  то  чуже,  не  сунь  свій  ніс,
Чужа  душа,  то  темний  ліс.

Тож  насолоджуйся  красою,
Дівчини  гарною  косою,
Обличчям  милим,  чорні  очі,
Що  разом  вартували  ночі.

Згадай  про  вуст  солодких  смак,
Червоними,  неначе  мак.
Коли  гнучкий  стан  обіймав,
Й  долонь    її  в  своїх  -  тримав.

Той  сміх  дзвінкий  та  дні  веселі,
І  стіни  рідної  оселі.
Ті  вже  забуті  давні  дні,
Про  що  лиш  згадки  є  одні  .

Це  все,  що  в  пам‘яті  зберіг,
Та  ще  й  згадав,  про  те  що  зміг.

Небайдужий,  2023.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2023


Побратим. ( Із згадок бійця 3 ї штурмової бригади Азов)

По  командира  замислу  -  в  бою,
Спостерігач  повинен  сісти  “на  броню”.
Він  досвід  мав,  і  зір  –  орлине  око,
Та  й  позивний  –  Мальтійський  Сокіл.
Умів  усе,  і  в  наступі  і  в  обороні,
Ще  й  на  броні  сидів,  як  цар  на  троні.
От  завтра  бій,  а  через  тиждень  весілля  має  бути,
Одне  і  друге,  аж  ніяк  не  вдасться  оминути.
 
Ми  гордимося  тим,  що  з  нами  Побратими,  
Вони  за  нас,  і  ми  теж  стоїмо  за  ними.
Прийшов  той  Побратим  та  й  каже,  друже,  май  надію,
При    наймі  з  двох,  одну  я  заберу  подію.
Я  теж  умію  в  наступі  і  в  обороні,
Умію  діяти  в  середній,  дальній  і  найближчій  зоні.
Отож,  іди  радій,  будуй  сімейне  щастя,
Я  ж  заміню  тебе  в  бою,  мені  це  вдасться.

Був  бій  важкий.
З  рашистів,  згинув  хто,  а  інший  здався,
А  дехто  добривом  в  землі  українській  зостався,
Та  кров‘ю  і  сльозами  вмилась  перемога,
Загинув  Побратим,  а  правильно  –  пішов  до  Бога.

Кривавими  маками  плакало  поле,
Героям  така  випадає  ще  доля.
А  нам  від  Перемоги,  хотілося  б  радіти,  
Та  серденько  болить,  тут    ніде  правди  діти.

Записав,  Із  згадок  бійця  3  ї  штурмової  бригади  Азов,
В.  Небайдужий.  Серпень  2023  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2023


ПИРІЖОК (Зі слів бійця3 ї штурмової бригади Азов )

Земля  горіла,  плавився  метал,
І  зле  повітря  рашо-м'ясом  засмерділо,
Ми  наступали,  як  вогненний  вал,
Був  день  важкий,  страшне  то  було  діло.

Там  руки  й  ноги,  в  шлемі  голова,  
Окремо  геть  лежать  від  тіла,
Життя  людське,  що  сіно  чи  солома,  
Яка  згоріла  чи  раптово  спріла.
А  бій  іде,  і  радіо  кричить,  що  там  трьохсотий  є,
На  флангу  правому  в  окопі,  хтось  передає.

Туди  мчить  "Пиріжок",  між  вирвами  виляє,
А  ворог,  ні  не  спить,  з  повітря  настигає,
Водій,  він  смерті  в  очі  заглядав  не  раз,
От  і  тепер,  без  страху  й  сумніву,  ногою  тисне  газ.

А  хто  сміливий,  тому  Бог  допомогає.
А  потім  ще  за  другим,  десь  у  лісосмузі,
Туди  не  тільки  на  автівці,  а  страшно  і  на  пузі.
Тай  другого  привіз  у  “жовту  зону”,
То  може  зась,  посидь,  ти  жити  хочеш  теж,  
Та  повернутися  додому…

Знов  просить  радіо,  там  третій  кров'ю  витікає,
Він  знову  мчить  туди  де  біль  і  смерть  літає,
І  лише  чути  Його  голос  через  грім  гармат  та  тріск  завад,
Якщо  щось  трапиться!!!
Скажіть,  що  я  живий  й  колись  та  повернусь  назад.

Зі  слів  бійця3  ї  штурмової  бригади  Азов,  записав,
В.  Небайдужий.    Серпень  2023  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023


Що можу…


Що  можу,  в  час  важкий,  то  те  й  роблю,
На  що  ще  Сила  є,
Любити,  свого  часу  вмів,
Сьогодні  ж  –  ненавидить  ворогів,
Мені  здоров‘я  трохи  Бог  дає.

В.  Небайдужий.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023


Щоб Україну, боронити…


Щоб  Україну,  боронити,
Та  ворогів  -  рашистів  бити,
Щоб  в  пил  рознести  кляту  рашу,
Та  вберегти  державу  нашу  .
Йдуть  кращі  дочки  і  сини,
Чим  вмотивовані  вони?

Ні  не  вульгарний  “зелень  сміх”,
Їх  об'єднав  до  бою  всіх,
І  не  бажання  заробляти,
На  тому  -  Землю  щоб  продати,
Чи  ще  “гешефт”  якийсь  створити,
Кишені  грішми  щоб  набити.

За  Україну  Кращі  гинуть,
Вони  Землі  і  Правди  сіль,
Такі  в  біді  не  можуть  кинуть,
Для  них  чуже,  як  рідний  біль.
Ті  хлопці  б'ються  за  свободу,
І  є  елітою  Народу.
Що  крізь  віки  пронесли  мрію,
Про  Волю,  Правду  і  Надію.
Надію  про  життя  без  раші.

Там  не  міністри  і  чинуші.
Мілкі  для  того  мають  душі,
Й  дітей  там  їх  немає  теж,
Вони  хворіють  всі  без  меж  .
Немає  шуфрічів  і  бойки,
Вони  лиш  гарно  кажуть  байки.

Народ  в  окопах  там  стоїть,
У  цю  страшну  криваву  мить.
У  них  патріотизм  й  мотив,
А  ворог,  котрий  виліз  з  хащів,
Непотріб  гонить  на  утиль.
Та  ще  й  отрутою  плюється,
Зі  всіх  сторін  собака  преться.
То  й  є  фашист,  Росія  зветься.

В.  Небайдужий,  серпнь  2023  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023


Вже ночі спека не колише

Вже  ночі  спека  не  колише,
Серпневий  сипле  зорепад,
Доріжку  місяць  світлом  пише,
Врожаю  радий  степ  і  сад.

Знов  уповільнила  біг  річка,
Кудись  сховалися  струмки,
А  нива  як  дівоча  стрічка,
Вплела  у  коси  колоски.

В  гайку  з  дерев,  понуро  листя,
От  вітер  дуне  й  полетить,
Небес  блакить,  прозора  й  чиста,
Ще  мить  і  літо  пролетить.
В.  Небайдужий,  2023р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2023


Пролітає Літо.

Як  пожали  жито,
То  й  скінчилось  літо  .
Пшеницю  зібрали,
Все  що  поля  дали  .
Не  колише  полем,
Наче  хвиля  морем.
Лиш  стерня  без  краю,
Серце  біллю  крає  .
Та  спекотний  вітер,
Дихає  повітрям.
Марево  далеке...
Пече  сонце  -  спека.
Пташки  не  співають,
Бо  турботу  мають.
Скоро  знов  летіти,
Підростають  діти,
Їхні  пташенята,
Радість  мами  й  тата.
Літо  пролітає,
Як  той  день  минає.
В.Небайдужий.  Серпень  2023  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023


Ви за колиски не ховайтесь…

Хтось  обіймає  молодицю,
Та  навіть  лізе  під  спідницю,
А  другий  той  не  лиш  тримає,
А  факт,  що  молодицю  має.
Там  хтось  -  в  спортзал,  качає  м'язи,
Щоб  збільшить  їх  в  десятки,  рази.
А  той  дивись  яке  пузище,
То  він  не  бачить  все  що  нище.
Багато  їде  відпочить,
У  цю  страшну  воєнну  мить.
Всім  хочеться  в  спокої  бути,
Щоби  нещастя  це  забути.
Комусь  уже  набридла  спека,
Для  всіх  чомусь  війна  далека....

А  Он!  Привіз  три  домовини,
Прийшли  ті  біди  до  родини.
І  не  одної,  а  до  трьох,
Невже  оце  не  бачить  Бог?.
Та  й  піп  отой  святив  що  зброю,
Та  кликав  рашиків  до  бою.
Той  чорт,  посмів  благословить,
Чужую  землю  захопить.

А  ти  і  ти,  що  ви  зробили,
Щоби  ми  ворога  розбили.
Ви  за  колиски  не  ховайтесь,
І  за  спідниці  не  тримайтесь.
Отож  ,  беріть  до  рук  повістку,
Не  як  змію,  а  гарну  звістку.
Ті  що  боїться  й  ухилянти,
Усім  прийдеться  воювати.
Амінь.
В.Небайдужий.
Серпень,  2023  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023


Одного разу у зброярні. (Із пережитого) .

Одного  разу  у  зброярні...
Приїхали  Козаки  гарні  .
То  Хлопці  –  “Закарпатська  Січ”.
Таких  у  Друзях  треба  мати,
Дивись,  в  них  плечі,  як  Карпати,
Запитую,  мабуть  Брати?
Ми  просто  з  долею  на  ти.
І  взагалі,  в  строю  ми  з  тими,
Хто  нищить  зло,  ми  Побратими  .
Приїхали  здавати  зброю,
Яку  не  приведеш  до  бою…
То  був  згорівший  пістолет,
І  без  приклада  кулемет,
Гранатомет,  чи  шість  чи  сім,
Розбиті,  знищені,  зовсім.
За  кожним  то  чиєсь  життя,
Тих,  хто  пішли  у  небуття.
Що  зміг  -    я  в  ноги  Їм  вклонився,
Та  й  Богу  тихо  помолився.
Ще  й  мовчки  прокричав  до  неба,
“Героїв  берегти  нам  треба  .
Якщо  ти  є  отам    Вгорі,
Допоможи,  коли  ми  в  горі  .
Надай  нам  Міці,  Люті,  Сили,
Щоб  ми  рашистів  тих  косили.
Щоб  Україну,  Землю  й  Волю,
Щоб  відстояли  свою  Долю”.
Із  пережитого.  
В.  Небайдужий.
 Липень  2023  року.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023


Кровавая калина-лада.



Не  раши  землю  защищать,
А  Украину  убивать,
Жечь  города  и  рушить  сёла,
И  сыпать  с  неба  тонны  тола.

По  воле  карлика,  веленья,
Ничуть  не  выразив  сомненья,
Ты  ночью,  в  мирный  дом  ворвался,
Не  ожидал,  и  враз  нарвался.

Ты  не  вернёшься  к  своей  мамке,
Гнить  подлецу,  вот  в  этой    ямке.
Закапывать  не  будут  глубоко,
Смерть  примешьты  за  Украинца  зуб  и  за  его  окǒ  .

Пришёл  с  войной,  поработить,
Немного  денег  зашибить.
Тебя  благословил  ваш  поп,
Крест  начертив  тебе  на  лоб.

Семье  твоей  придёт  награда,
Кровавая  калина-лада.
Ты  сдохнешь,  нету  в  том  сомненья,
И  станешь  в  поле  удобреньем.

И  бабы  в  раше  будут  выть,
А  мужики,  могилы  рыть.
Для  тех  кого  вернут  как  части,
Кто  пал  без  совести  и  чести.
Аминь.
Небайдужый.  Июль  2023  г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987669
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2023


Перемога, Ніколи не впаде на голову від Бога…

Не  пишеться...
Слова  лихі  лиш  маю,
Та  й  тими  думи  нелегкі,
Немов  важке  каміння  я  перевертаю.
Та  й  хочу  скинути  на  голови  отих,
Хто  нас  втішав,  чи  шашликом  кормив,  а  ось  тепер  затих.

А  ті,  котрі  крадуть  і  брешуть,
Цинічно  язиками  чешуть.
Отой  дивись,  він  яйця  в  кілограмах  важив,  не  десятки,
Бо  каже,  що  на  фронті,  все  рівно  їх  їдять  "усмятку".

А  воєнком,  той  ні,  на  фронт  не  попросився,
Він  тут  в  тилу  на  хабарях  озолотився  .
Суддя,  зарплата  -  пів  мільйона,
А  совісті  лиш  "гулькин  ніс",  а  має  бути  тона.
Парк  ремонтують,  доріжки  прокладають,
То  що?  Для  Перемоги?  Чиновники  від  того  статки  мають.

Хтось  скаже,  схаменись,  ти  на  Народ  дивись,
Ним  насолоджуйся  й  гордись.

Да  дійсно,  кращі  з  ворогами  б'ються,
А  інші,  хто  тихо,  а  хто  голосно  сміються.
Є  ось  такі!  Останні  20  ть  гривень,  а  на  дрон  здають,
А  ті  дивись,  в  басейн  за  тисячі,  поплавати  ідуть.
Отой  ремонт  в  квартирі  закінчити  сам  зміг,
А  той  в  Карпатах  відпочив,  здоров'я  там  зберіг.

А  там  в  окопах  ллється  кров,  а  не  водиця,
До  тих  хто  рашу  нищить,  обличчям  повернутись  не  ліниться.
Та  й  зрозуміть  що  Перемога,
Ніколи  не  впаде  на  голову  від  Бога.
Що  за  таке  усім  годиться,
Потрібно  все  віддати  й  мужньо  з  ворогами  биться.

В.  Небайдужиий.  Червень  2023  рік.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023


За старість втрачену.

Хотілося  б  відпочивати,
Ловити  рибку  на  ставку,
Чи  внука  ще  чомусь  навчати,
Та  й  мати  старість  от  таку.

Та  не  вдалось  спокійно  жити,
А  старість,  щож,  нехай  ще  почекає,
Війна  іде  страшна,  і  правди  ніде  діти,
Пока  рашисти  нашу  землю  топчуть  -  спокою  не  має  .

Болять  і  руки    і  суглоби,
Спина  болить  і  від  утоми  стогнуть  ноги.
Не  чує  вухо,  але  бачать  очі,
Ворожу  силу  навіть  серед  ночі  .

Тому  тепер  не  внука  обіймаю,
І  рибка  хай  плескає  водну  гладь,
В  руках  же  міцно  автомат  тримаю,
Щоб  ворогів    без  жалю  убивать.

Й  рашистам  тут  не  заховатись  –  Ні!
Всі  будете  отам  в  землі,  в  пітьмі.
В  мішках  поїдете  ви  "к  матерям",  вдовицям,
За    старість  втрачену  -  бажаю  кров‘ю  вмиться.

В.  Небайдужий.  
Червень  2023  рік..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023


Пройшлися маками косою.



Пройшлися  маками  косою,
Тож  і  з  нікчемною  травою,
Червоні  голови  зносили,
Отак  красу  і  покосили.

І  пелюстки,  як  каплі  крові,
Червоні,  білі  і  прозорі,
Злітали  вгору,  щоб  упасти,
Й  навіки  до  землі  припасти  ...

Все  було  тихо  і  без  крику,
Зробили  справу  ту  “велику”  .
Тай  навести  в  садку  порядки,
Щоб  були  рівні  й  чисті  грядки.

Тут  вчора  полум'ям  пашіло,
І  око  тішилось,  раділо,
Як  вітер  килим  з  квіт  колишить,
Хто  знав,  що  завтра  все  це  знищать.

Отак,  цю  правду  ніде  діти,
Не  завжди  є  чомусь  радіти.
В  цім  світі  вічного  немає,
Краса  і  та  кудись  зникає.

В.  Небайдужий.
Червень  2023  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2023


Де хата батьківська була.

Ото  тривожило,  бувало  що  і  покою  не  давало.
Неначе  й  не  боліло,  але  десь  там  у  глибині  душі  тихенько  мліло...
Ті  згадки  про  село,  що  у  пітьмі  років  розстало,
Щось  вмерло,  щось  роз'їхалось,  та  й  жити  перестало.

Десь  там  далеко,  де  три  балки  у  одну  зійшлися,
Де  хата  батьківська  була,  де  ми  колись  на  світ  знайшлися  .
Де  зігрівали  ніжні  мамині  долоні  й  лагідні  слова,
А  тато,  той  хвалив  а  то  й  сварив,  усе  бува...

Отож  туди  доїхав,  і  не  полінився  ,
Та  наче  сон,  в  дитинстві    опинився...
Отут  стернею  босоніж  я  йшов,
А  там  подалі,  кимсь  загублене  знайшов.

 Мій    Брат  -  оцей  дідусь,  котрий  до  мене  притулився,
Був  хлопчаком  й  отут  водою  вмився.
Коли  ми  з  ним  сюди  ходили  до  криниці,  
Щоб  принести  до  хати  свіжої  водиці.

Дивись,  дерева  виросли  й  колишиться  пшениця,
А  там,  де  все  колись  засохло,  тепер  тече  водиця  .
Ставок,  нехай  і  невеликий  -  дзеркалом  блищить,
Пташина  в  небі  оспівує  цю  мить.

Я  тішусь  згадками,  радію  а  душа  чомусь  болить!?

Із  пережитого.  
В.  Небайдужий.  Червень  2023  року.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2023


І нам зустрітися прийдеться, І з тими, рятувавсь хто сам. …

Той  за  кордоном  десь  ховався,
А  інший,  грижу  зміг,  придбав,
А  той  повістку  приховав,  
І  в  час  потрібний  не  з'явився…
Сказав,  я  не  служив,  не  вмію,
Тому  до  війська  не  згодився.

Нас  нищить  смерть,  і  палять  “гради”,
Ви  ж  тихо  п’єте  пиво,  гади.
Ідете  з  сумкою  в  Спортлайф,
Щоб  там  “зловить”  черговий  кайф.

А  хто  отут  Героїв  вбитих,
Замінить  їх,  землею  вкритих.
І  не  “ліпіть”,  що  я  не  вмію,  
Бо  не  служив,  чи  не  посмію…

Що  вам  сказать,  в  той  лютий  час,
Невмілих  -  більшість  серед  нас,
Але,  таки  змогли  і    бились,
Та  й  там    на  полі  бою  вчились.
Як  Україну  захищати,
І  горло  ворогові  рвати.

Отож,  не  всіх  нас  там  уб'ють,
Рашистів  знище  наша  лють.
Хтось  вижеве  та  й  повернеться,
І  нам  зустрітися  прийдеться,
І  з  тими,  рятувавсь  хто  сам.
Під  боком  молодиці  спав.

То  як  з  таким?  По  пиці  дати?
Як  можна  руку  тим  подати,
Та  й  просто,  як  таке  назвати?

Звернутися,  назвавши  Друже,
Для  нього  забагато  дуже.
Назвати  братом,  він  не  брат.
До  пана  не  доріс  він  схоже,
На  кого  ж  ця  істота  схожа.
То  хто  ж  він,  та  простий  примат.

Ми  тут,  контужені  й  побиті,
Нерідко  були  кров‘ю  вмиті.
За  нами  Слава  й  ваша  воля,
Й  України  щаслива  доля.    

(За  мотивами  листа  з  фронту).
В.  Небайдужий.  Травень  2023  рік.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2023


В житті по всякому буває….

У  довгому  житті    усякеє  буває,
Хтось  день  по  своєму  розпочинає  ...
А  люди  кажуть,  день,  то  як  життя,
Як  розпочнеш  його,  така  і  буде  вдача  .
Змарнуєш  час,  чи  буде  цілий  день  удача  .
Так  може  бути  -    все  до  рук,  до  ладу,
Чи  будеш  цілий  день  за  кимсь  плестись,  позаду.

Отож,  один  проснувшись  в  ліжку  до  пів-дня  лежить,
А  от    життя,  немов  вода  біжить,
Не  просто  так  собі  тече,  назад  не  повертає,
А  час  пройшов,  ото  і  так    буває.

Хто  каву  п'є,  не  покидає  ліжко,
Таке  від  ліні,  то  вже  лишко.
А  хтось  цигарку  запалив  і  дим  смердить,
З  тим  димом  виліта  його  життя  і  кожна  мить.

А  інший  молодицю  пригортає,
Щасливий  він,    бо  втіху  таку  має.
Хтось  чарку  взяв  до  рук  тай  похмелився,
В  безодню  впав  та  й  в  небуття  він  провалився.

А  хтось,    умившись,  Богу  помолився,
Став  на  коліна  перед  образком  й  перехрестився.
В  тім  сенс  великий  є,
Господь  таких  хранить,  бува  їм  все  дає.

А  он  дивись,  той  одягнувся,
Вперед  пішов,  назад  не  оглянувся,
Тай  там  побіг  собі  по  кругу,
Для  тіла  важко  те,  над  ним  творить  наругу.

Та  то  не  є  біда,  життя  то  рух,
Ще  кажуть,  що  в  міцному  тілі  і  здоровий  дух.
То  я  про  що?  Про  те,  що  все  життя  то  мить,
Воно  не  повертається,    горить  чи  як  вода  біжить.
Тому  його  потрібно  цінувати,
Про  тіло  турбуватись  й  глузд  здоровий  мати.

В.  Небайдужий.  Травень  2023  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023


Пора прийшла.


На  жаль,  прийшла  пора,  я  –  Дід,
Здоров‘я  трохи  маю,  і  зберіг  я  честь,
І  не  боюсь,  що  згину  чи  загину  десь.
Далеко  від  домівки,  там  і  поховають….
Звичайно,  якщо  таку  можливість  мають.
Якщо  не  вдасться,  то  лиш  закрийте  мені  очі,
Та  й  так  землею,  закидайте,  щоб  до  ночі.
Щоб  плоть  мою  не  рознесли,  та  і  не  познущались,
Якщо  вже  не  вдалось,  і  по  людськи  не  попрощались.  
Амінь.
Небайдужий.  Квітень  2023  рік.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023


Маки


Маки  виросли  не  в  полі,
Квіти  ці  зросли  у  школі.
На  асфальті,  при  дорозі,
На  міському  перелозі.
Квітка  ніжна  і  примхлива,
Навіть  дотику  чутлива.
Червоніють  мов  кровинки,
Між  ірисів    і  травинки.
Сонце  маки  обіймає,
Вітер  пелюстки  здуває.
Діти  маків  тих  не  рвуть,
Як  не  дивно  –  бережуть.
І  тому  радіють  Люди,
Що  красою  сяє  всюди.

В.  Небайдужий.  
Травень  2023  рік.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2023


Чим більш старішаю

Чим  більш  старішаю,  твердішим  я  стаю,
Тим  важче  гнутися  та  й  нахиляться,
Ще  й  дивно,  в  собі  узнаю,
Що  важче  стало  іншим  підкоряться.

Чому?    Та  лиш  тому,  з  літами  зник  і  страх  і  жах,
Бо  вже  нічого  й  нікого  не  боюсь,
Та  й  навіть  cам  ,  не  маю  страху  -  перетворитись  в  прах.
На  своєму  стояв,  стою,  й  не  відступлюсь...

Радію  –  підкорятися  нікчемам  ,  я  не  буду,  
Таку  собі  вже  не  прощу  облуду.
В  тім  признаюсь  -  було,  колись  таки  боявся,
Що  викинуть  кудись,  чи  то  зашлють.

Щоб  ради  втіхи  проявити  свою  лють..
Отож,  отим  радію,  що  прийшов  той  час,
Коли  повага  з‘явилася  до  мене  та  й  до  всіх  до  нас.  
Небайдужий.  2023  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023


Я довгий вік прожив

Я  довгий  вік  прожив  ,
Тому  й  багато  бачив....
Хтось  за  копійку  честь  продав,
А  он,  дивись,  той  за  мільйон
Образу  не  пробачив.
А  сміло  плюнув  ворогу  в  обличчя,
Та  й  проти  сильного  пішов,  бо  страху  тут  не  сниться.
Бо  Він  обома  ногами  на  правді  цій  стоїть,
Для  ворога  це  вічність,  а  для  нього  мить.
Він  землю  України  захищає  ,
І  в  серці  злість  до  ворогів  тримає  .
Амінь.  
Травень  2023  .  м.  Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2023


Побєдобєсіє.

Дивлюсь  на  світ,  на  цих  надутих  кугутів,
На  лукашенка,  казаха  та  армяшку,
Що  одягнули  путінську  "тєльняшку",
Та  ще  й  приперлись  на  парад  у  рашку.

Казах  дивує,  на  коні  примчався,
До  цього  розумом  світився,  
Але  приїхав,  з  чортом  обіймався.
Тай  з  пу  про  щось  там  пошептався..

Не  дивно,  лукашенко,  той  що  хлопчик  із  девятки,
Завжди  готовий  пану  цілувати  пятки.
Середньоазіати,  ті  від  страху,
Своєю  головою  вже  поїхали  із  даху.

Від  страху,  подивись  в  них  кінчики  тремтять,
Й  соплями  он  обвішалися  -  млять.
Один  затравлено  мовчить,
А  інший  -  очима  зиркає  з  під  лоба.
А  в  третього  в  очицях  -  безнадія,  страх  і  злоба.

Всі  розуміють,  та  сміливості  не  вистачає,  щоб  сказати,
Пора  прийшла,  катюгу  потрібно  покарати  .

Тож  правду  кажуть  -  не  бійтесь  ворогів,
Все  що  ті  можуть  -  вбити  ....
Та  й  друзі  не  страшні,  ті  можуть  зрадити  чи  то  продати...
Чи  просто  так  від  заздрощів  віддати.

А  бійтесь  тих  хто,  хто  очі  пускає  і  мовчить,
Коли  біда,  коли  з  розбійником  він  за  одним  столом  сидить,
А  не  звинувачує  убивцю,
Та  і    про  це  на  світ  увесь  він  не  кричить…

Ось  отакі  людці,  чи  може  то  істоти?
Ці  можуть  зрадити  й  продати,
Та  навіть  страх  сказать…  
Такі  на  втіху    ворогу  і  матір  рідну  в  рабство  зможуть  здати  .

В.  Небайдужий.  2023  рік.  М.  Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023


Братику Василю.


Сьогодні  подвиг  Я  вершу,
То  правда,  цим  я  не  брешу.
Бо  сам  піднявся  і  проснувся,
Без  допомоги  -  вмився,  взувся.
Ще  сам  попісяв  і  покакав,
При  цьому  не  кричав  й  не  плакав.
Пішов  он  містом  я  гуляти,
Собак  можливо  дратувати.
Бо  йду,  ціпком  асфальту  -  Ток,
А  для  собак,  то  молоТок.
Ворона,  он  і  та  свариться,
На  слимака  я  наступив,  а  він  у  їжу  їй  годиться  ....
Болять  мої  коліна  й  ноги,
Та  й  нерви  рвуться  від  тривоги,
При  цьому  не  терплю,  та  й    не  мовчу.
Якщо  безладдя  бачу,  На  світ  увесь  кричу....
Турбую  тих  ,  хто  владу  зараз  мають,
А  Людям  Ні  -  собі  крадуть,  допомогають.
От  отакий  Василь  і  впертий  Дід  ,
А  76  сть,  було  оце  в  обід....
Оце  і  є  Герой,  бо  робиш,  те  що  можеш.
Отим  й  ворожу  силу  переможеш.
Небайдужий.  2023  рік.  Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023


У матері в руках сокира.

 

Пішов  Андрій,  пішов  від  хати,
Не  просто  так  пішов,
Не  за  бажання  воювати,
Пішов  щоб  Землю  Рідну  від  рашистів  захищати.
Вклонився  Матері,  сказав  дружині,  я  тебе  кохаю,
Дітей  люблю  і  щиро  обіймаю..

Десь  там  трощив  кацапів,  не  ховався,  сміливо  бився,
Робив  свою  роботу,  не  боявся  й  не  лінився.
Та  на  війні  буває  смерть  і  лють,
Трапляється  що  і  героїв  вб'ють...

Отож,  прийшли  до  матері  солдати,
Й  закриту  домовину  занесли  до  хати.
Та  й  кажуть,  відкривати  дозволу  немає,
А  хто  таке  заборонив,  ніхто,  сказать  не  знає.

А  мати,  що  вам  людоньки  сказати,
Вона  ж  хотіла  сина  обійняти.
Вона  на  світ  оцю  пустила  плоть,
Нехай  там  буде  лиш  його  частина,
Отож,  невже  не  взнає  мати  свого  сина  ?

Тож  жінка  каже,  самі  відкриєте,  чи  я  візьму  до  рук  сокиру,
Щоб  плоть  свою  побачити  та  й  уклонитись  сину.
Те  що  побачила,  а  краще  б  і  не  знала,
Щоб  там  не  було,  вона  його  впізнала.
Герой  потрощений  лежить,  кістки  й  частини  тіла,
Побачивши  синочка  жінка  враз  зімліла…

Я  не  пробачу  всім  кацапамбидлу,  й  путіністам,
На  вас  ці  смерті  повисли  як  намисто.
Тисячоліття  будете  собаки  відмиватись,
Щоб  із  людьми  дозволили  вам  знатись.

Ті  матері  із  рук  сокир  не  кинуть  вже  ніколи,
Хіба  що  з  плеч  кацапських  полетять  голови  .
Амінь.
Небайдужий.  
Травень  2023  року.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023


Із пережитого, або (На Варті) .

Із  пережитого
Бо  спати  діду  геть  не  хочеться  вночі,
А  ще?  -  Назавжди  рано  закривати  свої  очі  .
То  сила  трохи  є,  а  вміння  не  проп'єш,
Тому  із  задоволенням  на  варту  йдеш.
Та  ще  й  послухати  для  втіхи  соловейка,
Що  цілу  ніч  відспівує  із  ближнього  гайка.
Та  навіть  жаби,  на  болоті  що  крякочуть,
І  ті  життю  радіють,  бо  кохання  мабуть  хочуть.
А  там  десь,  недалеко  зозуля  закричала,
При  цьому  мало,  краще  б  промовчала.
Аж  раптом  -  знов  сигнал,  рашист  летить,
Все  стихло,  бо  чекає  ту  страшенну  мить,
Коли  від  вибухів  земля  заплаче,  
А  світ,  повітря  від  страху  затремтить…
Там  чую  то  не  просто  щось  дринчить,
То  ця  нікчемна  “зялізяка”  дрон  летить,
Команда  поступила,  
То  таке  потрібно  з  автома  збить.
Чи  збили  ,  а  чи  ні,  то  є  велика  таємниця,
І  розголошувать  таку,  для  мене  не  годиться.  

Із  пережитого.  Травень  2023  рік.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023


Чи сплю, а може й ні? 18+

Чи  сплю,  а  може  й  ні,  та  мабуть  сниться.
Бо  темрява  в  вікні,  а  може  вже  сказився.
По  ліжку  лап  –  праворуч  ні,  нікого,
Ліворуч,    раптом  –  молодиця,
То  є  подія,  і  велике  дійство,
Мені  таке  згодиться.

Дивлюсь  в  обличчя,  не  взнаю,
Тут  правди  ніде  діти,  таке  воно  собі,
Та  що  я  з  нього  буду  воду  пити???
А  перси,  як  хліба  дві  буханки,
Цілуй,  смокчи  чи  обіймай,
Всі  чоловічі  забаганки.

І  тіло  шовкове,  м‘яке,  податливе  й  гладеньке,
Та  ще  й  слухняне,  й  перевертається  легенько.
Я  Кравчука  згадав,  що  маю,  то  і  маю,
І  все  Оце  моє,  його  я  обіймаю.
Та  сон  мій  не  про  це,  а  в  тому  суть,
Що  хочеться  цій  молодиці  вдуть.
По  самі  ядра  ,  навіть  глибше,
З  головою  щоб  туди  пірнути.

Та  все  що  тут  у  цьому  світі  твориться  забути.
Тож  відкіля  прийшов  –  туди    і  повернувся,  
Пірнути,  з  головою  геть,  та  ще  й  закритись,
І  від  страшного  сьогодення  відхреститись.
Аж  раптом  –  Ні!  Завчасно  схаменувся.

Бо  чую  -  гуркіт,  знов  летить,
Тож  кажу  –  Ні!  Туди  ще  рано,
Ти  Діду  щось  роби,  проснись,
Від  тих  ілюзій  відійди  та  схаменись.
Тобі  отут,  на  світі  цьому  є  поки  що  робить,  
Думки  дурні  та  й  сни  пусті  пора  забути.
Ти  ще  здоровий  Дід,  і  ворога  повинен  бити.

Небайдужий  .  Квітень,  2023  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2023


З очей сльоза тече стареча…


З  очей  сльоза  тече  стареча,
Болять  коліна  і  душа  тремтить,
Бо  чую  плач  я  матерів,  коли  від  вибухів  малеча,
Від  страху,  що  рашист  до  нас  приніс  кричить.

Я  злістю  висушу  сльозу,
Бо  ще  через  приціл  ворожу  силу  бачу,
Їм  смерть  українських  дітей,  онуків  і  братів,
Ніколи  і  нізащо  не  пробачу.

Що  можу,  в  час  важкий,  то  те  й  роблю,
На  що  ще  Сила  є,
Любити,  свого  часу  вмів,
Сьогодні  ж  –  ненавидить  ворогів,
Мені  здоров‘я  трохи  Бог  дає.

І  той  рашист,  котрий  зі  зброєю  заліз  до  хати,
Хто  нам  приніс  розруху  і  “рашистський  мір”,
Повинен  те  почути  і  пізнати,
Що  здохне  в  цій  землі,  мов  дикий  звір.  

В.  Небайдужий  2023  рік.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023


Хлопчик Юрій.


Лиш  о  восьмій  ранку  ,
Я  на  світ  з‘явився.
Ще  не  встиг  второпать,
Де  я  опинився.

Я  –  маленький  Хлопчик,
Ще  й  ім‘я  не  маю,
Краще  всіх  на  світі,
Свою  маму  знаю.

Пахнуть  Мами  коси.
Як  весняні  роси,
Мама,  наче  сонце,  
Світить,  що  в  віконце.

На  руках  матусі,
Я  кричу,  не  плачу,
Все  що  є  на  світі,
Чую  й  добре  бачу.

Добрі  Мамо  й  татко,
І  моя  Сестричка,
Ти  ж  тепер  найстарша,  
Хоч  і  невеличка.

Ім‘я  мені  дайте,
І  назвіть  найкраще,
На  увазі  майте,
Вибір,  то  найважче…

Хочу  вас  просити,
Я  не  помилюся,
Ви  назвіть,  будь  ласка,
Іменем  –  Юруся.
2013  рік.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023


Бажаю друзів добрих мати



Ніхто  не  зна  коли  і  де,
І  з  ким  нас  доля  десь  зведе.
Тож  друзів  добрих  завжди  мати,
І  це  як  правило  сприймайти.

Таке  звичайно  бережіть,
Як  мить,  як  блискавичне  щастя,
Від  рук  нечистих  стережіть,
Тоді  ковтнуть  добра  вам  вдастя.

Кохайтесь,  зустрічайтесь  та  дружіть,
Та  навіть  дуже  палко  обіймайте.
Та  все  ж  не  забувайте,  що  таке  лиш  мить,
Тож  правильно  життя,  як  є  сприймайте.

Нехай  тих  друзів  зігріє  ваша  хата,
Тож  і  шануйте  їх,  ну  як  сестру  чи  брата.
Тим  друзям  все  що  маєте  віддайте,
Лиш  в  серце,  ні,  нікого  не  пускайте.
Небайдужий  2023  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2023


То вам пообіцяли раю…



То  вам  пообіцяли  раю,  
Лиш  Пекло  буде,  твердо  знаю.
Ніякого  раю,  лиш  Пекло,  я  знаю.
Для  вас  буде  втіха  від  краю  до  краю.
Для  тих,  хто  підтримує  клятую  рашу,
Хто  це  сотворив,  заварив  оцю  “КАШУ”.
Від  діток  рашистів,  що  путіну  славу,
Співають  про  дику  нікчемну  державу.
Що  путіну  ноги  цілують  бабки,
Та  ті,  що  втікли,  за  тридевять  раби.
Пілотів,  що  бомби  на  нас  закидають,
Та  тих,  що  ракети  в  Украйну  пускають.
Хто  чоботом  встав  і  прийшов  з  автоматом,
Ублюдки,  ненавиджу,  крию  вас  матом.
Хто  танками  їздить  по  нашій  землі,
Бажаю  вам  здоху  і  смерті  в  імлі.
Без  честі,  без  памяті,  слави.
Погибелі  вашій  державі.  
Небайдужий.  Січень  2023  р.  
М.  Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2023


Коні


Дивлюсь,  на  цих  Коней  і  що  я  бачу?
Поляну,  озеро  і  простір  безкінечний  наче!
Отам  за  озером  маячить  поле  і  далекий  ліс,
Куди  маленьким  пензликом  талант  художниці  мене  заніс.
Оцей  гривастий  Коник  Білий  скаче,
Він  не  біжить,  скоріш  як  Птах  летить  неначе,
А  той  Червоний  Кінь,    ото  біжить,  
Немов  пожежа,  ліс  горить.
І  вітер  коней  гриви  роздуває,
А  під  копитами  коней  земля  тремтить.
Але  мабуть  картина  не  про  те?
А  в  тому  суть,  що  люди,  навіть    жадібні  і  злі,
Коней  таких  на  м'ясо  не  здадуть...
Бо  ця  картина  про  свободу  й  волю,
Про  перспективу,  про  буття,  не  лише  Кінське,
А  про  щасливу  й  радісну    Людськую  Долю.
©  Небайдужий.  2022.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2023


Бува питають, Діда.

Бува  питають,  Діда.

Бува  мене  питають,  Діду  як  потрібно  жити?
Як  правильно  себе  подати?
Можливо  кожен  день,  так  як  вино  елітне  пити,
Ковтнути  так,  щоб  краплі  не  пролити,
А  може  випити  усе?  А  що  не  зміг  -  роздати...
Чи  може    краще,  вигідно  продати.
Та  і  від  такого  статки  мати  
Щоб  вище  в  цьому  світі  місце  обіймати...

На  мене,  так  скажу,  Людині  не  потрібно  забагато,
Не  можна  все  під  себе  підгрібти  й  забрати,
Бо  все  ж  колись  туди  підеш,
Тоді  усе  це  втратиш.
Тож  краще  з  ближніми  своїми  поділиться,
То  може  і  вони  за  тебе  не  забудуть  помолиться.
©  Небайдужий.  м.  Київ.  2022  рік.  Грудень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2022


Щоб пекло стало рашим раєм.

Той  сон  мені  приснивсь,  чи    ні!
Що  воював  я  на  війні,
Ходив  на  рашиків  в  атаку,
Та  навіть,  вішав  на  гілляку...
Дивись,  рашисти  всі  оті,
Радіють  нашої  біді.
Тим,  що  Дитя  Вкраїни  плаче,
Кацап  у  цьому  радість  баче.
"Вєлікая  русь",  щоб  ти  зникла,  проклята,
Сусідів  як  ти,  краще  зовсім  не  мати.  ..
Тож  дай  мені  в  рюкзак  тротилу,
Й  закиньте  тишком  на  рашУ,
Я  знайду  там  ворожу  силу,
Й  на  місці  тим  і  порішу...
Щоби  рязанська  мать  та  сльози,
Свої  не  встигла  витирати,
Щоби  кацапські  ***  знали,
Війна  прийшла  й  до  них,  до  хати.
За  кожну  мамину  сльозину,
За  крові  пролиту  краплинку,
За  тих  дітей,  що  поховали,
За  те,  що  ви  у  нас  покрали...
Все  підрахуємо,  все  згадаєм,
І  пекло  стане  вашим  раєм.
©    Небайдужий.  
Грудень,  2022.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022


Я побував в полку Азов

На  фронт  я  Сина  проводжав,
Як  міг  йому  я  догоджав,  
Побув  серед  Героїв  цих,
І  літніх  й  дуже  молодих,
Там  жінка  ходить  з  автоматом,
І  снайпер  -  дівчинка  із  татом.
Хлопчак,  який  ще  вус  не  брив,
Він  світ  не  бачив,  ще  не  жив.
Але  життя  своє  з  набатом,
За  Україну  положив...
Суворі  є,  веселі  й  хмурі,
Є  що  радіють,  є  похмурі,
В  важких  броньованих  жилетах,
В  набоях,  а  не  еполетах.
Вони  ще  тут,  а  завтра  в  бій.
Горжуся  ними,  Боже  Мій,
Не  вірю,  що  ти  є,  але  тобі  б  молився,
Якби  ти  з  Неба  та  до  нас  спустився,
Та  подивився,  що  оці  рашисти,
В  у  сотні  раз  страшніше  ніж  фашисти....
Невже  не  можеш  вбити  Путіна,  повір,
Це  не  людина,  то  істота,  найстрашніший  звір.
©  Небайдужий.  2022  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2022


Буде Воля, прийде Слава буде Світ радіти….

Чи  ми  поборемо,  чи  ні,
У  цій  страшній  і  злій  війні.
Чи  вбʼєм  ненависних  рашистів,
Чи  ляжем  знову  під  фашистів  .

Чи  може  нас  на  всі  століття,
Очікує  знов  лихоліття  ?

Ми,  вже  старі,  а  внуки  знову,
Забудуть  Українську  мову.
А  будуть  "что"    казати  й  "как",
Та  схожі  стануть  на  макак,

Що  чухають  москальські    воші,
За  їх  посади,  чи  то  гроші.

Тож  в  голос  я  кажу,  що  Ні!
Бо  Кращі  зараз  на  війні  .
Я  впевнений,  Герої  ці,
Вони  живі,  Не  манівці.

Вони,  настане  час  прийдуть,
Рашистьську  силу  розіб'ють.

Буде  Воля  буде  Слава,  буде  світ  радіти,
Нові  виростуть  дерева,  й  будуть  рости  діти.
Відбудуємо  ми  знову,  те  що  кат  розрушив,
Та  повернуться  додому,  ті  кого  він  змусив.

Що  від  вибухів  та  смерті  світом  розбрелися,
Коли  грім  не  став  гриміли,  додому  зійшлися.
Були  часи  в  полон  брали    турки  та  й  татари,
Від  поляків  свого  часу,  теж  добра  не  мали.

Москалі,  рашисти  кляті,відібрали  мову,
Не  вдалося,  ми  вчимося  розмовляти  знову.

Буде  Воля  буде  Слава,  буде  світ  радіти,
Нові  виростуть  дерева,  й  будуть  рости  діти.
Відбудуємо  ми  знову,  те  що  кат  розрушив,
Та  повернуться  додому,  ті  кого  він  змусив.
Повтікати…
©  Небайдужий  .  м.  Київ  .  2022  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2022


Країн на світі є багато

Країн  на  світі  є  багато,
І  в  кожній  з  них  Правитель  є,
То  їхній  Бог  і  їхній  Тато,
Хто  небом  взнаний,  чи  так  є.

В  Росії  є  диктатор  -  путін,
А  в  Білорусі  “бацька”  є,
Пуштун  сидить  Афганістані,
Що  наркоту  всім  продає.

Є  Чилі,  там  сидить  чилієць,
В  В'єтнамі  править  Лі  ЗУ  Ань,
Китай,  звичайно,  в  них  не  німець,
І  гроші  там  свої  -  юань.

В  Японії  свої  порядки,
Там  самураї  “правлять  бал”,
Тож  харакірі,  а  не  статки,
Якщо  державу  ти  просрав.

В  англійців    -  Королева  –  Мати,
Всі  змушені  її  кохати,  
У  німців  Шульц,  чи  Франц,  чи  Ганс,
Що  люблять  так  рашистський  газ.

У  греків  -  на  олімпі  Грек,
Проблеми  є,  але  не  “зек”.
От  дуже  складно  -  італійці,
Чи  Рим  у  них,  чи  сицілійці?
Але  все  рівно  -    править  Рим,
Хоча  бува,  то  просто  й  дим.

Там  фіннами  керує  Фін,
Правий  завжди  буває  він.
А  в  Швеції,  там  править  Швед,
Тому  й  життя  у  них  як  мед.

В  Парламентаріях  то    їх,
Вітають  вихідців  з  усіх….
Наприклад,  США,  чи  кажуть  Штати,
Та  і  про  інших  досить  знати.

Що  демократію  “блюдуть”,
Та  до  пори,  бо  в  цьому  суть.
Що  деяких  країн,  Ксеноти,
Українцям  там  зась  -  не  квоти  .
А  от  у  нас  в  Верховній  Раді,
Теж  українцям,  геть  не  раді…
Там  шуфріч,  й  зовсім  він  не  бойко,
Що  так  нам  довго  бреше  з  толком.

І  Юля,  хитрая  лисиця,
Не  вірте,  то  нам  не  годиться.
Та  й  червоненко,  це  -  ротман.
Куди  не  плюнь,  один  дурман.

Щоправда  рабінович  є,
Сци  в  очі,  каже  дощик  ллє.
Ну  от  такі  діла  турботи,
Українцям  немає  квоти.

Що  дивно,  на  своїй  Землі,
Ми  почуваємось  в  в  імлі.
Чому  ж  дивуємось  буває,
Що  нам  Бог  щось  не  так  дає.
Послухайте,  у  нас  все  є..

То  люди,  може  схаменіться,
Самі  за  справу  тут  візьміться.
Та  гордо  голову  підняти,
А  не  варягів  править  звати.

Та  разом  відібʼєм  навалу,  
Яку  до  речі,  ми  не  звали.  
©  В.  Небайдужий.
07.09.  2022  року  .  м.  Київ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2022


До 44 річчя нашого шлюбу.



Є  сонце  на  небі,  та  й  місяць  там  є,
Земне  є  красиве  довкілля,
Жінок  теж  багато  на  світі  цім  є,
Для  мене  ж  одна  є  -  Надія.

З  якою  по  життю  пройтись  вдалося,
Так  швидко,  що  життя  хвилиною  здалося  .
Чи  сплю,  а  може  й  так  собі  гуляю,
Десь  щось  забув,  а  більше  пам'ятаю…

Тих  сорок  років  ще  й  чотири,  що  пройшли,
Й  той  час  далекий,  де  себе  тоді  знайшли.
Цілую,  плачу,  обіймаю  ,  переймаюсь,
Без  тебе,  моя  Щастя,  страждаю,  маюсь.

Надіюсь,  що  наступить  час,
Котрий  з'єднає  знову  нас  .
Тай  створить  ту  великую  подію,
Та  поверне  мені  мою  Надію  .

Небайдужий.
28.07.022  року.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022


За результатами перегляду телебачення.

Дивлюсь  я  відео,  й  по  своєму  все  бачу,
Рашистам  ні!  Ніколи  не  пробачу.
Мій  зять  пішов,  Він  йде  у  тім  строю,
В  якому,  я  на  жаль  вже  не  встою.

Але,  о  Боже,  як  я  хочу  в  стрій  той  стати,
Щоб  цю  сволоту  знищити,  дістати.
Щоб  кулею,  снарядом  чи  багнетом,
За  щастя  було  б,  вдарим  мінометом.  

Чи  просто,  якби  міг  то  "вдризг",
В  горлянку  "рашика"  вчипитися  я  зміг.
А  зараз,  я  дивлюсь  на  Український  стрій,  радію,
Очікуючи  переможную  подію.

Скоріш  не  так,  зубами  учепитися  в  горлянку,
І  так  до  здоху  його  тримати,  до  останку  .
За  те  ще  нищиш,  ось  дивись  убив  дітей,  та  ще  й  зробив  сиріт,
За  те,  що  розігнав  нас  з  рідної  землі,  на  цілий  світ  .

За  все,  за  ці  насильства,  вбивства,
За  смерть  людей  за  кровопивство.
Я  проклинаю  вас  рашисти,  ви  підлоти,
Нема  на  світі  більшої  сволоти.
Амінь.

Небайдужий.  Червень  2022  рік.  М.  Київ.  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022


Молитись, ні не буду.

Молитись,  ні  не  буду,  бо  в  Бога  я  зневірив,
А  по  великому  рахунку,  я  зовсім  у  таке  не  вірив,
А  так  собі,  як  звичай  взяв  хилитись,
Бува  що  страх  місцями  нападав,  то  починав  як  всі,  молитись.

Нема  тебе  Господь,  ні  в  Небі,  і  не  на  Землі,
Як  би  ти  був,  то  ми  б  не  опинились  в  оцій  страшній  імлі  .
Як  би  ти  був  то  Справедливість,  Мир,  Людей  оберігав,
Тоді  біди  такої  як  оця  ніхто  б  не  взнав.

Як  би  ти  був,  орди  б  зухвалої,  цинічної  не  було,
І  цей  рашизм  та  путінизм  з  землі  як  вітром  здуло.
Отож,  тебе  нема,  а  може  ти  Господь,  помер,
Чи  може  десь  сховався,  де  ти  є  тепер???

Літаєш  на  “калібрі”,  може  що  від  Кучми  в  “хашці”?
Чи  у  кремлі  засів,  чи  то  заліз  від  страху,  чи  то  спʼяну  в  хащі?
То  ти  тоді  не  Бог,  а  сатана  і  вбивця.
І  я  тобі  не  зобовʼязаний  молиться.
©  В.  Небайдужий.  2022  рік.  М.  Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022


Розмова дівчинки з мамою в Польщі.



Ми  може  мамо  вмерли,  а  бог  десь  мав  нас  діти,
Бо  ми  ж  святі,  не  в  пеклі  ж  нам  горіти?
Ось  подивись  навкруг,  я  твердо  знаю,  
Що  нас  відправили  до  раю..

Бо  після  бомб,  смертей,  снарядів  і  пожеж,
Господь  нам  допоміг,  ми  вижили,  авжеж  .
Стара  Європа,  обняла,  як  добра  Мати,
Притулок  надала  та  і  готова  всіх  нагодувати.

А  той,  хто  наш  народ  вбиває,  нище  та  калічить,
Краде,  грабує  і  трофеї  лічить.
Нехай  він  зникне  з  світу,  злий  рашист,
Зухвалий  та  цинічний  путінофашист.

©  В.Небайдужий.  2022  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2022


Дивлюсь я на вбитих рашистських собак

Дивлюсь  я  на  вбитих  рашистських  собак,
Не  просто  дивлюсь,  я  втішаюсь  отак.  
Дивлюсь  я  на  вбитих  рашистських  "героїв",
На  те  що  цей  пес  в  Україні  накоїв.

Он  там  лежить  розірваний,  а  далі,  той  згорілий,
Дивись,  чорнявий,  це  кавказець,  а  інший,  посивів,  чи  білий?
Он  ген  -  чеченець  й  бойовий  бурят  ,
всі  в  землю  нашу  влізти  ”норовят“.

На  жаль,  превеликий,  від  смерті  радію,
Це  все  чим  я  вплинути  можу,  чим  дію.

Не  просто  так  дивлюсь,  чи  споглядаю,
Я  тішусь,  радію  та  слину  ковтаю.
Від  скрючених  пальців,  зубів  та  обличчя,
На  їх  обгоріле,  люблю  я  дивиться.

Отут,  в  землю  цю,  хробакам  на  обід,
Послав  вас  безглуздий  і  жадібний  дід  .
Не  в  Путіні  справа,  вина  та  на  вас,
Усіх  хто  прийшов  гвалтувати  тут  нас.

Ще  смерті  бажаю  батькам  їх  та  мамам,
І  сестрам,  братам  і  усім  їхнім  справам.
Отож,  що  шукали,  знайшли  то  і  майте,
Та  в  рота  побільше  землі  набивайте.
©  В.  Небайдужий.  2022.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022


Ви кликали його сюди

Ви  кликали  його  сюди,
Ви  зневажали  мову,
Не  чули  руської  біди,
Його  ви  звали  знову  й  знову....

Какая  разница,  опять,
Хахли  нас  учат  как  вещать,
Великий  Пушкіна  язик,
Ми  любим,  каждий  к  ньом,  прівик.

І  ось  він  тут,  ракет  крилатих,
В  будинках  полум'ям  обятих.
У  Маріуполі  і  Бучі  ,  радійте,
Не  биваєт  кручє  .

Ви  кликали  біду  роками,
Ви  звали  Путіна,  він  з  вами,
Чому  в  Європи  повтікали
Сховали  там  немиті  жопи?

Чом  не  поперлись  до  Росії?
Чому  берізки  вам  не  милі???
Чому  бажанний  русский  мір,
Так  водночасно  став  не  міл?

Хоть  хтось  скажіть,
Сміливість  майте,
Від  відповіді  не  тікайте.
©  В.  Небайдужий.  2022  рік.  Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022


Молитва

Наш    Боже!
З  нами  будь,  щоб  Путін  той  не  жив  серед  Людей  тепер,
А  зник  назавжди,  як  пліснява  зі  світу,  чи  помер.
Йому    щоб    в  пеклі  було  б  місця  мало,
Щоб  зло  це  підле  ще  й  гниле  людей  не  турбувало.

І  ось  тепер  оце  нещастя,  бачиш  Боже  ти,  чи  ні?
Дітей,  жінок,  старих  вбиває  нечисть.
А  кращі  б'ються  на  війні.
Тож  Боже,  ти  проснись  чи  схаменися,
На  нашу  землю  на  страждальну  подивися.

Ти  чуєш-  плачуть  наші  діти?
Не  грім  гремить,  гармати  бʼють.
То  не  струмок  дзюрчить  водою  грає,
То  сльози  матерів  течуть.  

Бо  схоже,  Господи,  що  ти  заснув,  чи  може  нас  покинув,
Та  високо  здійнявся,  що  до  тебе  звук  гармат  ще  не  долинув.
Бо  якби  бачив,  чув…
На  Світ  такому  злу,  не  дав  би  народись,
То  щось  роби,  та  не  мовчи,  невже  тобі  на  отаке  не  страшно  звисока  дивитись.

©  В.  Небайдужий.  2022  рік.  Березень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2022


Лиш Злість жива .

Все  вмерло.  Зникли  добрії  слова,
Як  ті  страждальні  Діти  й  Люди,
Що  від  російських  бомб,  загинули  по  Україні  всюди.
Лиш  серце,  серденько  моє    болить  і  як  дитя  скалічене  війною    плаче,
В  моїх  старих  грудях  від  злісті  б'ється  і  тремтить  та  безпорадно  скаче  .
Лиш  одного  боюсь,  щоби  не  лопнуло  до  часу,  до  пори,
Коли  зустріну  наволоч,  щоб  горло  розірвати  вам,  російські  вороги.
©  В.  Небайдужий.  10.03.2022  року  М.  Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2022


Телефонный разговор с российской матерью.

О  Мам,  привет,  я  с  Украины,
Нас  здесь  никто  не  ожидал.
Народ  Украины,  он  никого  не  обижал.
Ни  русских,  ни  татар  да  и  Донбасс,
Всё  это  выдумки  от  путина,  для  нас.

Нас  почему  то,  без  цветов  встречали,
При  этом  громко  “Геть  !  Домой!”  кричали.
А  с  нашей  роты  ,  полегло  два  взвода,
Такая  вот  в  Украине  “погода”.

Но  мать,  почмокав,  выпив  водки  стопку,
Сын  мой,  в  твоих  словах  не  вижу  толку.
Ты  деньги  получил,  что  обещали?
А  что  там  у  тебя  ?  Нам  как  то  без  печали.
©  В.  Небайдужий  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941619
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.03.2022


Мій Оберіг.

Хтось  носить  Хрестика  -  чудовий  Оберіг,
А  інший  Образок  придбати  зміг.
Та  й  опираючись  на  Віру,  в  тім  велика  сила,
Що  зберегла  його,  де  б  доля  не  носила  ...
Та  ще  й  кидала,  а    бувало  й  била,
Можливо  і  безжалісно  й  не  зовсім  мило.

Мій  батько,  Сина  відпускаючи    в  далеку  путь,
Сказав,  ти  жменьку  рідної  землі  з  собою  не  забудь.
Отож,  я  завернув  тоді,  собі  в  хустинку,
Найбільш  цінніщого  і  рідного  частинку.

Частину  двору  і  частину  хати,
Ще  й  того,  чим  цей  світ  почав  пізнати.
Повітря  запаху,  трави,  степного  вітру,  сонця,
Що  заглядало  в  хату  крізь  віконця.

Слова,  що  чув  я  лагідні  -  матусі,
Той  смак  води  з  батьківської  криниці,
І  дивний  запах  з  печі    паляниці.
І  спів  пташини,  що  гніздечко  в  полі  звила,
І  плач  трави,  коли  її  коса  безжалісно  косила.

Все,  в  жменьці  цій  землі  вмістилось,
За  чим  я  потім  сумував  і  що  лиш  тільки  снилось.
Та  й  з  тим  маленьким  вузликом  пішов  у  Світ,
Від  батька,  мами  і  сільських  воріт  .

Бувало  так,  що  падав  й  підіймався,
Дні  були  що  радів,  а  то  і  з  лихом  знався.  ...
Тоді  до  того  вузлика  всім  серцем  я  тулився,
І  тим  я  тішився  й  душею  грівся.

Часи  пройшли…
От  з  внуком  я  сиджу,  і  як  годиться,
Що  найцінніше  в  мене  є,  пора  прийшла  хвалиться.
Й  перебираючи,  для  хлопця  то  мотлох,
Коли  ми  залишилися  удвох...

На  щось  таке  наткнувшись,  він  питає,  Діду,  що  це  за  "добро",
Чому  не  викинув  цей  вузлик,  Ти  давно.
Ні  сину,  то  не  є  "добро",  то  є  Землиця,
З  якою  я  прожив,  вона  мені  згодиться  .
Коли  прийде  моя  пора  іти  в  останню  путь,
Цю  Землю  в  домовину  Діду,  покласти  не  забудь.
Бо  найцінніше  є  Земля,  на  котрій  ти  родився,
На  котрій  зріс,  і  в  час  важкий  згодився.
©  В.  Небайдужий.  2022  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2022


Не будьте жадібні і злі.


Спимо  ми  вночі,  аж  до  самого  ранку,
Та  знов,  з  нетерпінням  чекаєм  світанку.
І  в  день,  он  як  тільки-но  сонце  займеться,
Чекаєм,  щоб  щастя  прийшло,  чи  знайдеться?

Комусь  в  бідноті  і  достаток  лиш  сниться,
В  одного  “синиця”  в  руках,  в  тих  -  “жар  –птиця”.
“Хот-догом”  -  буває  насолодився,
А  хтось  з  порцеляни  несмачно  наївся.

Маленькою  ковдрою  хтось  там  укрився,
А  інший  в  палацах  замерз,  не  зігрівся.
Один  хтось  радіє  життю  в  недостатку,
Когось  не  втішає  тепло  та  і  статки.

Та  всіх  нас  турбує  майбутнє,  нас  манить,
Воно  чимсь  тривожить,  дивує  й  цікавить.
Таке  непізнанне,  сумнівне,  незвичне,
Не  завжди  безпечне,  та  все  ж  таки  -  кличе.

Ми  щось  шукаємо,  коли  кудись  йдемо,
Буває,  що    знаходимо,  нерідко  -  губимо.
Та  переймаємось,  коли  щось  не  знайдемо,
А  не  знайшовши,  шкодуємо  і  далі  йдемо.

І  все  ж  Воно  нас  кличить,  незрозуміле  і  далеке,
Як  зіронька    що  високо  тремтить,
На  небі,  що  на  безкінечному  горить.
Сумнівне,  дивне,  небезпечне.
Далеке  недосяжне,  вічне.
Не  впізнане,  завжди    незвичне...

Тому,    ми  всі  йдемо,  в  майбутнє.
Хтось  обережно,  кроками  ледь,  тихо,
Десь  пригинаючись,  схиляє  голову,
Щоб  не  накликати  на  себе  лихо…

А  хтось  мов  тур  розгніваний  біжить,
Земля  під  ним  здригається  й  тремтить.
Та  всіх  розштовхує,  ногами  топчить  й  розкидає,
Той  теж  в  майбутнє  так  спішить,  і  вже  нікого  не  сприймає.

Хтось,  йде  долаючи  над  прірвою  місток,
Так  обережно,щоб  не  розкидати  кісток,
Бува  хтось  падає  від  спраги,  чи  то  втома,
Таким  майбутнє  зась,  таким  сидіти  вдома.

А  інший  впав  і  вже  ніколи  не  піднявся,
Він  сам  не  зміг,  та  і  нікому  він  не  здався.
А  он  отой  дивись,  лежати  не  зостався,
Бо  іншим  допоміг  і  сам  піднявся.

Отож  бо,  Люди,  йдучи  не  штофхайтесь,
Турбуєтесь  про  себе,  й  ближнім  переймайтесь..
Цей  світ  великий,  вистачить  землі,  води  і  неба,
Не  ситими  не  будьтье,  скільки  то  вам  треба...
Живіть  у  мирі  й  у  добрі,  не  будьте  жадібні  і  злі.

©  В.  Небайдужий.  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2022


Минає тихий день.



Ще  очі  не  злиплись  і  розум  жевріє,
Бо  сонце  в  обрій  тільки  уляглося,
Крадеться  степом  тихо  вітерець,    не  віє
Набігатись  за  день,  йому  вдалося.

Схилились  трави,  степу  поклонились,
Обличчя  на  ніч  заховали  квіти,
І  кураї  долиною  в  рівчак  забились,
Минає  день,  всім  хочеться  спочити.

Над  містом  ніч  розкрила  темні  крила,
Сховалось  сонце,  день  пропав,
Туманним  мороком  накрила,
Гуляти  вітер  перестав.

Спить  місто,  тихо  засинає,
Стихає  гуркіт,  стук  колес,
Все  має  край,  життя  минає,
Щоб  вранці  знову  день  воскрес.

©  В.  Небайдужий.2022  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2022


Хмаринка і Вітер.



Маленька  Хмаринка,  втікла  на  хвилинку,
Без  мами  по  небу  гуляти.
Знайшла  серед  хмар  невелику  шпаринку,
Тай  геть  полетіла  від  хати.

От  тільки  но  вийшла,  назустріч  Хмаринці,
Веселий  летить  Вітерець.
Він  просить  побігати  десь  наодинці,
Ось  глянь,  я  такий  молодець  .

По  небу  гуляю  і  вже  самостійно,
Без  мами  і  татка  й  бабусі,
Умію  вже  віяти  тихо  й  постійно,
І  сильно  також  не  боюся.

Коли  ж  підросту,  ще  і  сил  наберуся,
Тайфуном  тоді  можу  стати,
Й  донизу  тоді  я  від  хмар  опущуся,
Морями  щоб  хвилі  ганяти.

А  схочу,  піду  над  землею  пожити.
Та  шкоду  велику  робити,
І  стану  великим  і  злим  ураганом,
Тай  буду  я  сушу  гнобити.

А  ти,  що  ти  будеш  робити?
Як  виростеш  й  станеш  страшною,
Ти  ж  зможеш  когось  ото  градом  побити,
Чи  з  неба  полить  всіх  водою  .

Ні!  Каже  Хмаринка.  Навіщо?
Звичайно,  літать  стану  вище.

Та  зла  я  не  буду  творити,
На  морі,  на  небі  й  на  суші,
Водою  звичайно  я  можу  полити,
Та  втішити  людям  їх  душі.

Чи  дощиком  теплим  оросити  поля,
Від  пилу  та  бруду  щоб  вмилась  земля  ,
Щоб  зло  та  нещастя  з  бідою,
В  канаву  те  змились    водою.
 
До  чого  це?
Бо  є  такі  люди,  як  Вітер  й  Хмаринка,
Є  змалечку  добра  та    злюща  дитинка  .
І  як  тільки  їх  не  навчайте,
Від  злих  ви  добра  не  чекайте  .

©  В.  Небайдужий  .2021  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2022


Повзе до нас убогий Пу. Біда!

Напившись  десь  там  крові,  та  нажершився  людської  плоті,
Повзе  до  нас  убогий  Пу.    Біда!
Та  що  зросла  в  московському  болоті.
А  Світ  гадає,  піде  він  війною?  Ні?  Чи  може  –  да!

Пригнав    “Іскандери”  свої  й  “Тополя”,
Націлив  на  наші  міста  і  поля.
На  півночі  й  сході,  броньованих  вбивць,
В  ударнеє  кодло  зібрав  цей  фашист.

Розтоптаний  Крим,  він  теплом  геть  не  дме,
А  злістю  й  ненавистю  дише,
Та  щей  Придністровʼя,  не  зовсім    просте,
Від  нього  біда  навіть  ближче.

Не  тішить,  що  “братній”  російський  народ,
Такий  же  як  Пу,  безпринципний  урод.
Їм  бачиш,  також  пригодиться,
Свята  українська  землиця.
Ще  й  і  з  каналу  нашої  водиці,
Їм  дуже  сильно  хочеться    напиться.

То  що  ж  робити  нам  в  ці  дні?
Схиляти  голову  чи  ні?
Чи  може  зброю  в  руки  брати,
Тай  й  ворога  з  тим  зустрічати?

Чим    й  як    ми  маєм  відбиватись,
Тай  як  ми  будем    захищатись?

З  “екрана”,  каже  нам  якесь  чувирло,
Липучим  словом,  немов  плює  повидлом  .
Наш  тішить  слух  і  в  очі  “ліпить”,
Брехнею  щирою  в  обличчя  сипить.

Не  бійтесь  ворога,  спокійно  все  сприймайте,
На  краще  всі  надію  майте.
Ми  будем  жарити  шашлик,
Живіть  же  так,  як  хто  до  того  звик.

А  ворог  той,  якщо  до  нас  прийде,
Мене  отут  він  точно  не  знайде.
Я  буду  там  десь,  “урядом  у  вигнанні”,
А  ви  отут  рятуйтеся  самі.

Ось  отаке  нещастя  нами  править.
Він  нас  всіх  здасть  і  Україну  теж  прогавить.
Бо  в  час  тривожний  нелегкий,
Потрібно  заходів  ужити…

Міста  та  села  українські,  “їжаками”  оточити,
Та  проти  їхньої  піхоти,
Копать  окопи  та  будувати  “Дзоти”.
А  щоб  десант  ворожий  збити,
Потрібно  ППО  державі    відродити.

І  всім,  хто  може  Україну  захищати,
Стрілецьку  зброю,  щей    гранати  дати.
Агресор  він  завжди    лиш  сильного  сприймає,
Покірних  ворог  “топчить”,  та  геть  не  поважає.

©  В.  Небайдужий.  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022


Весільне побажання Онучці. (Із архівних) .



Бабуся  я  Ваша    -  Наташа!
І  Юлі,  Оксані  і  Ваша.
А  ось,  для  Аліни,  тут  я  зізнаюся,
Що  я  найрідніща  Бабуся.

Бо  тільки  -  но,  ти  народилась,
Найбільше  тобі  я  згодилась.
Вночі  молочком  я  кормила,
Як  мати  була  тобі  мила.

А  потім,  в  той  край,  де  далеко,
Не  всі  долітають  лелеки.
Там  холодно  взимку,  а  літо,
До  жаркого  пекла  нагріто.

З  тобою  вокалом  співала,
І  в  школу  музичну  вступала.
А  першого  вересня  в  клас,
Я  йшла  ніби  в  перший  свій  раз.

Сьогодні  –  на  то  Божа  воля.
Щоби  поєднала  Вас  доля.
Щоб  разом  Ви  були  Сімʼя,
Не  просто  удвох  –  а  “СІМ  -  Я”

Вас    щиро  я  Діти  вітаю,
Великого  щастя  бажаю,
Здоровʼя,  багатсва,  удачі,
Усього  найкращого  –  ВДАЧІ.

©  Рима  Небайдужий.  2005  рік.
На  слова    Тещі  –  Наталії  Кирилівни  Савченко  (1925  –  2017  р.р.)  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2022


Втрата



Писать  вірші,  то  подарунок  є  від  Бога,
Творити  щось,  завдання  завжди  є  не  убоге...
Щоб  з  купи  отого  словесного  шмаття,
Створить  будову,  навіть  вежу  словесного  буття.

Та  потім  це  творіння  загалу  показати,
Щоб  люди  про  таке  змогли  щось  прочитати  .
Аж  раптом,  бах,  і  все  твоє  пропало,
Все  що  збирав,  творив,  писав,  його  не  стало!!!

Отож,  дивлюсь  я  на  пусті  сторінки,
Тай  в    відчаї  перебуваю…
Бо  враз  частину  отого  мого  життя,
Хтось  викинув,  в  непотріб,  як  сміття.

©  В.  Небайдужий.  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022


Свята Водиця.

Йду  до  бювету,  набирати  воду,
Бо  не  сприймаю,  ту  -  з  водопроводу.
Бува  питають  люди,  гарна  тут  вода,  чи  ні?
Що  зберігала  нам  природа  мільйони  літ  на  глибині.
А  може  не  мільйони,  а  десятки,  сот,
Нам  надіслав  в  дарунок  Юрський  горизонт.

Хтось  каже,  ця  вода  тверда,
Що  лужність  трішки  вище.
Що  в  ній  є  сірководень,  залізо,  мінерали.
І  що  амонію  багато,  тому  її  раніш  не  добували.
Я,  всупереч  усім,  та  ще  й  водопроводу,
Йду  до  бювету,  щоб  набрать  собі  ту  гарну  воду.

Бо  ця  вода,  це  майже,  що  криниця,
З  якої  хочеться  із  задоволенням  напиться.
А  в  день  Святого  Водохреща,
Води  найкращої,  тим  паче  в  місті  -    не  знайдеться  .
Тож  Люди!  Не  годиться  Вам  лінитись,
Йдіть  до  бювету,  щоб  водиці  доброї  напитись.

©  В.Небайдужий.  2022  рік.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2022


Синиця

То  вітер  то  дощ  -  непогода,
Чи  інша  біда  та  негода.
Сніг  випаде,  не  залежиться,
Розстане,  й  стече  як  водиця  .

Учора  сніг,  сьогодні  вже  нема,
Якась  незвична,  дивна  ця  зима.
За  вітром  хмар  багато  прилетіло,
Та  й  землю  вкрили,  наче  одяг  змерзле  тіло.

А  потім  вітру  враз  і  десь  не  стало,
І  Землю  сонце    променем  дістало.
Туман  за  вітром  покотився,
Та  й  теж  розвіявся  й  десь  дівся.

Птахи  затихли,  навіть  горобці,
Чомусь  не  цвірінчать  погоді  цій.
Пісні  нерадісні  співають  лиш  ворони,
Ліниво  каркають,  як  похоронні  дзвони  .

Аж  ген  дивлюсь,  летить  Синиця,
Їй  сумувати  не  годиться.
Цей  птах  такий,  що  при  бажанні,  вмить,
Зуміє  Чорне  море  підпалить.

Отож,  тоді  пожежа  як  годиться,
По  Україні  може  прокотиться.
Тай  плісняву  “зелену”  знищить.
І  перспективи  відродиться  не  залишить  .

То  дай  же  нам  Господь,  щоб  ця“Синиця”,
В  краю  у  нашому  зуміла  зупиниться  .
Та  і  на  радість  всім,  до  чого  ж  я  веду,
Спалила  ту  зелену  плісень  та    біду.
©  В.  Небайдужий.  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2022


Ніхто не зна коли і де.


Ніхто  не  зна  коли  і  де,
Та  з  ким  нас  доля  знов  зведе.
Хто  буде  ворог,  інший  друг,
Чи  просто  знаєш  всіх  навкруг.

Хто  ощасливить,  хто  продасть,
Хтось  відбере,  хтось  все  віддасть.
Хтось  пожаліє  всіх  невдах,
А  хтось  розділить  хліб  та  дах.

З  ким  можна  все,  до  простоти,
А  з  ким,  не  ризикнеш  на  ти.
Комусь  і  серце  ти  розкриєш,
А  перед  іншим  дім  закриєш.

Комусь  ти  віриш  як  собі,
Не  до  вподоби,  хтось  тобі.
З  одним  в  біді  ти  хоч  куди,
А  з  іншим,  радість  –  дві  біди.

Ніхто,  що  буде  з  ним  не  знає,
Що  нас  попереду  чекає.
Одним  удача  і  успіх,
Кому  ганьба,  за  тяжкий  гріх.

Одним  везіння  все  життя,
А  іншим  –  біль  та  забуття.
Одним  за  правду  –  вічний  бій.
Брехні  й  неправді  дехто  -  свій.

Так  і  живемо  на  землі,
Хтось  у  чесноті,  інші  в  злі.
Бува  грішимо  просто  так,
Хтось  інший,  той  грішить  мастак.

В  чужому  оці  бачимо  смітинку,
Свою  ж  не  завжди  визнаєм  помилку.
В  обличчя  можем  кинути    образу,  
І  за  таке  не  вибачаємось  ні  разу.

Ми  мовчимо,  коли  настане  час  кричати,
Та  кричимо,  де  треба  промовчати.
Святинями  й  тими  не  дорожим,
А  перед  сірістю  буває,  що  тремтим.

Плекаємо  своє  велике  Я,
Та  звинувачуєм  когось  щодня.
Перебуваємо  у  вічній  метушні,
Аж  раптом  дивимось,  а  ми  уже  не  ті.

Ніхто  не  зна  коли  і  де,
До  чого  все  це  призведе...
Життя  ж  швиденько,  чи  то  тихо,
Кудись  відходить,  нам  на  лихо.
В.Небайдужий.2022.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022


Безчестя, то й є втрачене життя


Немає  смерті,  існує  забуття,
Безчестя,  то  страшніш,  ніж  втрачене  життя.
У  час  смертельної  загрози,
Коли  сусід  скажений  шле  погрози,
Зусилля  об'єднать  та  страхи  геть  забути,
До  спротиву  підготуватись,  бо  інакше  нам  ніколи  вже  не  бути  ...
Нас  знов  зашлють  в  Тюмені  нафту  добувати,
Цілинні  землі  підіймать,  чи  БАМ  добудувати.
На  наші  ниви  і  поля,  вже  не  впадуть  щасливі  роси,
А  нас  Московія  знов  буде  називати  -    нікчемні  Малороси.
Отож,  страшна  не  смерть,  страшніше  -  забуття,
Безчестя,  то  й  є  втрачене  життя  .
©  В.  Небайдужий.  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2022


В щасливий час дитинства

Бувають  неспокійні  ночі,
Коли  не  сплять  -  дрімають  очі,
Думки  ж,  з  такої  от  вини,
Летять  у  роки  давнини.

В  Батьківську  хату  у  селі,
Де  я  з  братами,  ще  малі,
Сестра  в  колисці  тихо  плаче,
Щось  на  горищі  наче  скаче  ...

Там  місячне  сяйво  фіранки  колише,
Мороз  на  шибках  візерунками  пише  .
Зима  завиває  в  холодній  печі,
А  у  світлиці  на  столі,
Лежать  різдвяні  калачі...

Тепер  лиш  зрозумів  -.  тоді,
Батьки  були  геть  молоді  ...
В  сім'ї  великій,  так  затишно,
На  диво,  не  бувало  тісно  .

Всім  вистачало  місця,  сісти.
За  тим  столом,  де  гарно  їсти,
Молилась  баба,  з  нею  дід,
І  ми  вели  себе  як  слід.

Але,  у  тому  примітиві,
Чомусь  ми  були  всі  щасливі  .
Старі,  дорослі  та  і  діти...
Так  було,  правди  ніде  діти…

У  сьогоденнеє  буття,  знесла  нас  течія  життя,
Нажаль,  в  щасливий  час  дитинства,  у  нас  немає  вороття  ...

©  В.  Небайдужий  .  2022  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2022


Сніг летів неначе пух.

Сніг  летів  неначе  пух.

Сніг  летів  неначе  пух,
Як  багато  білих  мух.
Все  засипало  подвір'я,
Мов  пухким  біленьким  пір'ям.

Та  упало  не  багато…
По  лопаті  десь,  на  брата.
Нам  нема  чого  чекати  ...
Знову  може  він  розтати.

Нумо,  хлопчики  й  дівчата,
Запрягайтесь  у  санчата.
Та  спішіть  на  гірку  -  швидко,
Он  її  з  під  снігу  видко…

Сніг  летить,  полозки  гнуться,
Дітки  радісно  сміються,
Обганяють  вітерець,
Ніби  коник  стрибунець.

Поки  є  мороз  і  сніг,
Радісний  лунає  сміх.
Бо  вже  скоро  любі  друзі,
Сніг  збіжить  собі  в  калюжі...

Та  й  закінчиться  зима.
Влітку  ж  снігу  -  геть  нема….

©  В.  Небайдужий.  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022


Скажу я в голос, що рашист…

Скажу  я  в  голос,  що  рашист,
Немає  сумніву    -  фашист.

Солдат  російський,  ти  негідник,
Бещестя,  рабства  проповідник  .
На  землі  іншого  народу,
Несеш  біду  ти,  не  свободу.

Весь  героїзм,  на  що  ти  можеш,
Кремлівським  старцям  вірно  служиш.
В  краях  чужих  ти  нищиш  долю,
Народів,  що  бажають  волю.

Російську  хочеш  славить  зброю,
Нехай  залишиться  тобою.
В  труні  додому  повернешся,
Якщо,  дурний,  не  схаменешся.

Ми  пам'ятаєм  Крим  й  Донбас,
Де  взагалі  “не  було  вас”.
Надію  маєм,  що  й  не  буде,
Десь  зникнете,  бо  скрізь  і  всюди,
Від  вас  страждають  добрі  люди.

©  В.  Небайдужий  .  2022  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022


Солдат российский, не герой

Солдат  российский,  не  герой.
Бандит,  каратель  и  убийца,
Холуй,  прислужник,  кровопийца.

Чужая  будет  плакать  мать,
Когда  летишь  ты  помогать,
В  чужом  краю,  “мочить”  Свободу,
На  троне,  засидевшемся  уроду.

Бездумно  выполнив  приказ,
Не  в  первый,  а  в  который  раз...
В  людей  поехал  ты  стрелять,
И  без  суда  их  убивать…

Во  сласть  и  славу  Подлеца,
Уже  без  чести  и  лица,
Никчёмный  старец  горд  и  рад.
Что  воздвигает  Путин  -град.

И  давит  он  Свободу,
Казахскому  народу.

Но  знай,  чужие  слёзы́  так  не  льются,
И  даже  волку  отольются…
А  ваши  матери,  отцы,
Они  не  меньше  подлецы  ...
Когда  кричат,  вернись  живой.
Всех  постреляй,  вернись  домой  ...

И  лишь  тогда  начнут  стенать,
И  справедливость  вспоминать,
Когда  гробы  с  чужой  страны,
Придут  слезливо  получать  ...

Чужие  слёзы  отольются,
И  многократною  бедой,
В  российские  дома  вернутся…

©  В.  Небайдужый.    2022  год.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936290
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.01.2022


Жив бобер з сім'єю…



Тихо,  де  тече  водиця,
Біля  озера  -  Стариця...
Пахне  квітами  розмай,
Й  густо  зеленіє  гай  ....

Жив  Бобер  з  сім'єю,  тихо,
Діток  мав,  любив  Бобриху....
Взагалі,  бобровський  рід,
Жив  собі  там  сотні  літ.

Із  людьми  не  спілкувався,
Їх  не  бачив  та  й  не  знався.
Та  й  навіщо  їм  то  лихо,
Коли  жити  гарно  й  тихо.

Чисте  Озеро  й  водиця,
Є  дерева  і  травиця.
Із  дерев  верба  й  осика,
Взагалі,  місцина  дика.

Нірки  в  берегах  копали,
Жили  та  й  біди  не  знали...

Та  одного  разу  -  стук,
Ліс  стривожив  дивний  звук  .
До  бобрівської  до  хати,
Надійшло  людей  багато.

Люди  берег  розкопали,
Всі  дерева  порубали.
Привели  собак  з  собою,
Забавлялися  водою  ...

В  тім  біда,  що  злії  люди,
Розповзаються  повсюди...
Тож  Бобрам  життя  не  стало,
Бо  зажерам  місця  мало  .

Ми  забули,  що  Бобри,
Мають  право  як  і  ми  .
На  життя,  на  ліс  і  воду,
Для  дітей  своїх  свободу  .

Людям  теж  потрібно  знати,
Тай    потрібно  поважати....
Всіх  Бобрів  та  Бобренят,
Й  інших  звірів  і  звірят  .

@  Небайдужий.  2022  рік
З  берега  озера  Срібний  Кіл,  де  зникли  Бобри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2022


Дивлюсь на сцену…

Дивлюсь  на  сцену,  вийде  Безголосе,
І  щось  таке  нам  бекотом  голосе.
Бо  думає,  що  то  воно  співає,
І  не  соромиться,  бо  нас  за  дурнів  має.
Та  мабуть  ще  і  зневажає…

То  перси  винесе,  ну  зовсім  недорослі,
Або  спідницю  задере,  й  покаже  свої  кості.
А  їй  так  щиро  плескають  елітні  гості.
Щей  в  захваті  скандують:  Ти,  найкраща  Оля!!!  .
Погоджуюсь,  у  кожного  своя  є  доля.
То  є  життя,  на  все  є  Божа  воля.

При  цьому,  глузд  здоровий  нам  потрібно  мати,
Та  гідність  Чоловічу  зберігати.
Щоб  вміть  зерно  відсіять  від  полови,
Й  не  залишатися  смішним  та  безголовим.

@  В.Небайдужий.  2022  рік.  Під  впливом    споглядання  сучасних  співачок  на  ТБ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2022


Португальська Роксолана.

Через  город,  через  балку,
Опираючись  на  палку.
Тихо  стогнучи  від  втоми,
Наче  вантажів  дві  тони,
Потягнула,  що  знайшла,
Баба  Галя  в  гості  йшла.

До  сусідки,  як  годиться,
Побалакать  й  похвалиться...
От  сьогодні  від  невістки,
Прилетіли  гарні  звістки.
Поштою,  прийшла  світлина,
Кольорова,  гарна,  дивна.

Отож,  Галя  до  сусідки,
Принесла  новини.  Звідки?
З  Португалії  світлину,
Їй  поштар  до  скриньки  кинув.
Галя  таке  роздивилась,
Та  й  сама  насолодилась.

Вирішила  похвалитись,
Й  дать  сусідці  подивитись.
На  світлині  -  Дід  в  водиці,
У  обіймах  молодиці.
Обіймає  молодицю.
Як  бугай  свою  телицю.
Та,  до  Діда  палко  жметься,
Об  його  щокою  треться.

Хто  ж  це  й  де?  Пита  сусідка.

Та  хіба  ж  погано  видко?
Гордовито  каже  Галя...
На  руках  та  в  діда  –  Краля,
Мабуть  бачили  ви  рідко,
От  така  весела  звістка.
То  висить  моя  Невістка.

Хто  ж  ото  її  тримає?
Ще  й  так  палко  обіймає???

То  господар,  Дон  Вільям,
На  фазенді  живе  сам.
Пʼє  текілу,  ром  та  бренді,
Дід  той  -  португальський  Денді.

А  коли  йому  не  йметься,  
За  дівчат  тоді  береться…
Тож,  невістка  поважає,
Та  як  може,  розважає.
За  таке,  Дон  песом  платить,
Обіймає,  та  ще  й  гладить.

Що  скажу  я  вам  сусідко,
На  таке  дивитись  бридко  .
Бо  невістка  -  Лярва  ваша,
І  світлина  ця  не  бреше.

То  є  так,  але  ж  красиво,
Подивіться  яке  диво...
Море,  сонце  і  пісок,
Ще  й  невістка,  жінка  -  сок.
Та  й  до  того  ж,  за  це  плесо,
Дон  Вільям  їй  платить  песо.

В  тім  біда  велика  наша…
Роксолана,  Дуня,  Даша.
По  Європах  розбрелися,
Зароблять  тим  навчилися,
Що  готові  мити  Жопи,
Для  успішної  Європи.

©  В.  Небайдужий.  2022  р.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2022


Ще Рік один пройшов.


Пройшов  ще  рік,  життя  стає  миліше,
А  там,  куди  оцей  пішов,
Днів  стало  набагато  більше,
Ніж  Ген  попереду,  куди  ще  Новий  не  дійшов.

Чим  дивував  та  тішив  нас,
Цей  рік  у  кожен  день  і  час?
Коли  дрімали  світанками  надії,
В  очікуванні  дня,  та  довгожданної  події.

Красою  вранці,  літньої  роси,
Цвітінням  трав,  що  лиш  бери  й  коси.
Чи  колосками  стиглої  пшениці?
Відром  прозорої  води  з  батьківської  криниці.

А  може,  піснею  що  шепотіла  річка,
Та  колисковою,  яку  співала  нічка  .
Чи  дивним  криком,  яким  кричать  лелеки,
Збираючись  в  той  край  такий  чужий  й  далекий.

А  може  свистом  хуртовини?
Промерзлої  та  снігом  вкутаної  зимової  днини.
Струмків  весняних  дзюркотінням,
Що  прокладають  шлях  собі  поміж  камінням.
Осіннім  дивним  листопадом,
Короткочасним  серпневим  зорепадом.

То  Все  було,  з  пройдешнім  роком  сплило.
Як  день  короткий,  незвичайне  диво.
Все  було!  
Не  завжди  веселе  цього  року.
Чекаємо  Нового  року…

Майбутнє  нас,  нема  чого  лукавить,
Воно  завжди  турбує  щей  цікавить.
На  небі  світиться,  горить,
Шлях  вказує  вперед,  мов  зіронька  тремтить.
Нічним  метеликом  нестійко  мерехтить,
Та  нас  заманює  в  далеко...

Думками  дурень  багатіє,
Хтось  кращого  шукає,  діє  .
Та  не  цінує  кожну  мить,
Яка  як  в  прірву,  пройденного  летить  .

А  треба  цінувать,  хвилини  сьогодення,
Та  не  шукать  у  космосі  знамення.
Надіятись  на  краще,  й  берегти,
Все  те,  що  вже  вдалось  в  житті  отримати  й  знайти.
Та  й  дякувати  долю,  і  життю  радіти,
А  діями  своїми  Бога  не  гнівити.

©  В.  Небайдужий.  2022  рік.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2022


Крок вперед та два назад.


Шляхом  вибитим  й  широким,
Скільки  можна  кинуть  оком.
Тягнеться  ота  дорога,
Не  коротка,  дуже  довга…

Ген  далеко,  там  Європа,
Вправо  -  НАТО,  зліва-  Ж..а  .
Так  ото  ж,  автівка  мчить,
В  кузові  -  народ  тремтить  .

Хто  за  що  вчепивсь  й  трясеться,
Хтось  за  краще  місце  б'ється,
Бо  керує  недолугий,
Той  водій  не  п'ятий,  другий...

Правил  не  вивчав  й  не  знає,
Та  і  прав  мабуть  не  має  .
Тож  несеться  по  дорозі,
Як  уміє  та  й  у  змозі  .

Наш  керманич  крутить  дишло,
Вліво,  вправо,  так  як  вийшло  .
Де  нерівно  -  давить  газу,
Не  загальмував  ні  разу.

Рівно  де  дорога  в'ється,
Може  там  він  розженеться???
Навпаки,  він  тут  гальмує,
Всіх  лякає  та  й  дивує  .

Хтось  он  там  стоїть,  махає,
Жестами  допомогає.
Та  водій  і  далі  мчить,
Щось  волає,  не  мовчить.

На  клаксон  руками    давить,
Вголос,  на  весь  світ  сигналить  .
Може  хоче  похвалиться,
Як  ото  він  швидко  "мчиться".

В  кузові  народ  трясеться,
Ця  їзда  так  не  минеться.
Крок  вперед  і  два  назад,
Робить  “автоапарат”.

До  Європи  геть  не  близько,
В  НАТО,  вимог  ціла  низка.
Ось,  ось  -  звалиться  з  дороги,
Попри  всі  перестороги  .

Сам  не  кине  він  керма,
Й  геть  не  піде,  чорта  з  два.
Може  хтось  таки  знайдеться,
Щоб  з  кабіни  вигнать  хлопця???

От  таке  страхіття  сниться,
Коли  геть  не  міцно  спиться.

@В.Небайдужий.  2022  рік.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2022


Бажаю Вам.


У  ці  останні  дні  Старого  року…

Бажаю  Вам  пройденне  відпустить,
Сумне  забути  і  болючу  мить.
Пробачити  несправедливість.
Щоби  завжди  і  всюди,
Оточували  Вас  найкращі  люди.
Забути  втрачене,  а  найдорожче  зберегти,
І  найцінніше,  в  майбутньому  знайти.

©  В.  Небайдужий.  2021  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2021


Оптимістична пʼєса в 4 – х діях, написана до Нового 2022 Року.

Події  відбуваються    в  школі  під  казковою  назвою  “Рукавичка”.
Ідея:  Ізвєкова  Н.В.
Сценарій:  Ізвєкова  Н.В.  та  В.  Небайдужий.
Рима:  В.  Небайдужий.  
Діючі  особи:
Ведучий.
Пʼятачок.
Вінні  Пух.
Звірі  та  звірята,  які  по  ходу  дії  мовчать.
Ведмідь  -  Директор  школи  “Рукавичка”.
Лисиця  Завуч  школи,  що  відповідає  за  розклад  уроків.
Дід  Мороз  –  він  і  в  Африці  –  Дід  Мороз.
Снігурочка  –  онучка  Діда  Мороза.
Наречений  №  1  –  “крутий”  громадянин  іноземного  походження.
Наречений  №  2.  –  ще  “крутіший”  першого.

Дія  перша.

Ведучий.  
Йде  черговий  Новий  Рік!
А  Старий  -  назавжди  зник.
Швидко,  так  як    перший  сніг.
Полежав  й  водою  стік.

Наче  білії  сніжинки,
Що  летять  біля  ялинки,
Пролітають  дні  і  роки,
Ми  ж  живі,  й  радієм,  поки…

Віруси  нас  не  згнобили,
Щеплення  бо  ми  зробили,
Астро-зенека,  Модерну,
Пфайзер,  чи  Коронавек,
Ця  біда  не  пройде  так…

Тож,  працюючи  радієм,
Вчим,  вчимося,  мудро  дієм.
Робимо  добро  для  Слави,
Української  Держави.

А  сьогодні,  ось,  будь  ласка,
Прийде  Новорічна  казка.

Ведучий.
Поряд  зимнім  лісом  йдуть,
Вінні  пух  і  П’ятачок.
Йдуть,  гуляючи  удвох…

Пʼятачок.
Був  я  Вінні,  ой  далеко,
Зараз  там  не  холод  –  спека.
А  тому  новин  не  знаю,
Тож  у  тебе  запитаю…

Бо  таку  вже  маю  звичку,
Що  про  школу  “Рукавичку”,
Дуже  я  переживаю,
Бач,  новин  усіх  не  знаю.

Вінні  Пух.
А  чого  тобі  та  школа?
Та  стоїть  вона,  не  нова.

Пʼятачок.
Ти  не  знаєш,  чи  забув,
Випадок  нещасний  був.
Там  он,  ген  -  сусідній  ліс,
Птах  новину  ту  приніс.

Школа  та  була,  як  наша,
Діточок  в  ній  “повна  чаша”.
Всі  вмістилсь,  було  тихо,
Раптом  трапилося  лихо….

Хтось  спізнився  на  нараду,
В  “Рукавичку”  вскочив  ззаду,
І  тому  такеє  сталось…
Школа  луснула,  зірвалась..

Вінні  Пух.
Та  ти  що?  Оце  так  дивно!
В  нашій  школі  все  відмінно.
Навіть  ось  ремонт  зробили,
Вікна  й  двері  замінили.

Стелю  опустили  низько,
Тож  до  світла  стало  близько.
Та  на  всі  такі  події,
Наш  Директор  не  радіє.

Пʼятачок.
Ні,  чому?  Медвідь,  він  радий,
Далі  що?  Там  -  безпорадний.
Від  важких  страждає  дум,
В  лісі  скрізь  дитячий  бум.

Он  Зайчиха  начудила,
Два  десятки  народила,
Бачиш  он  той  довгий  ряд,
“Новоспечених”  зайчат.

Білка  й  та  собі  десяток,
Принесла  малих  більчаток.
А  Кроти,  Кабан,  Олені?
Добре,  що  хоча  б  Тюлені,
Ті  до  нас  не  припливуть,
Бо  морський  відсутній  путь.
Ще  й  із  “луснувшого”  лісу  ,
Йдуть  до  нас,  якогось  бісу.

Та  не  просто  йдуть  -  благають,
А  бува,  що  вимагають…
Протиснутись  в  “Рукавичку”,
От  таку  всі  взяли  звичку.

Вінні  Пух.
От  тому  біда  тривоже,  
Нам  ремонт  не  допоможе.
“Рукавичка”  й  наша  лусне,
Бо  не  з  гуми,  також  тісна.

Пʼятачок.
Стій  но,  я  ідею  маю,
Лиш  тобі  розповідаю.

Дія  друга.

Ведучий.
Дрона  запустити  треба,
Щоб  побачити  з  під  неба.
Тай  гарненько  роздивиться,  
Що  у  лісі  тім  твориться.

Ведмідь.
От  біда,  важка  та  сума,
Думати  нелегку  думу.
Досвід  є,  заслуги  маю,
А  вчинити  як,  не  знаю.

Парти  є,  а  класів  мало.
От  уже  дві  зміни  стало.
З  розуму  вже  майже  схожу,
Розмістити  всіх  не  можу.

Ведучий.
Раптом  з  лісу,  як  годиться,
Вийшла  мудрая  Лисиця.

Лисиця.
Я  і  так  і  сяк  мудрила,
Все  одно,  немає  діла.
Друга  зміна  теж  не  може,
Розклад  нам  не  допоможе.

Ведмідь.
Що  ж  робить?  Де  вихід  мати?
Третю  зміну  відкривати?
Ще  й  біда,  не  літо  досі.
От  уже  зима  на  носі.
Холодно,  й  звірячі  танці,
Не  станцюєш  на  полянці.

Лисиця.
О!  А  хто  там  лісом  преться?
Дід  Мороз  до  нас  несеться.

Дід  Мороз.
Ой!  Я  к  добре,  що  впізнали,
Й  головне  –  не  покусали.
Все  працюєте,  в  роботі?
Дні  і  ночі  у  турботі.

Я  ж  не  просто  так  приліз,
Свято  в  торбі  вам  приніс.
Хочете  мабуть  ви  дива?
Вчителям  –  корпоратива?

Ведмідь  +  Лисиця.
Нам  ні  свят  ні  подарунків,
Ні  морозних  візерунків,
Знехтуєм  корпоратив,
Й  інших  новорічних  див.

Нам  би  “Рукавичку”  вмить,  
Збільшити.  От  що  болить.

Дід  Мороз.
Що  ж,  почув  Вас.  Розумію.
Зроблю  можу  що  й  умію.
Пропоную…
Кинуть  звірам  в  лісі  клич,
Та  й  поставить  могорич,
Хто  придумає  як  знову,
Збільшити  хоч  трішки  школу.
В  телеграм  “Лісні  колеги”,
Розмістіть  обʼяви  тези.

Ведмідь  +  Лисиця.
Діду,  що  ж,  ти  розум  маєш,
Ще  й  ідеї  підкидаєш.
Звірина  вся  в  лісі  знає,  
Тут  деменсії  немає.

Дія  третя.  

Ведучий.
В  резиденції  у  Діда,
Де  людей  немає  й  сліда.
Лиш  Снігурка  й  Дід  Мороз…

Дід  Мороз.
Слухай  -  но,  моя  онучко,
Ти  така  весела  й  гнучка.
Знаю,  що  боїшся  жару,
Та  пора  шукати    Пару.
Бо  залишишся  одненька,
Як  твоя  холодна  ненька.

Снігурочка.
Ой,  Дідусь  не  переймайся,
Краще  справами  займайся.
Хлопця  маю,  звуть  Іванко.
Він  кохає  мене  палко.
Та  “трезвонить”  кожним  ранком.

Маю  ще  багато  інших…
Може  кращих,  може  й  гірших.

Дід  Мороз.
Хто  ж  такі?  Чужі  чи  наші?
Де  живуть?  Чи  мають  гроші?

Снігурочка.
Ті,  що  інші  -  закордонні,
З  Азії,  є  й  англомовні.
Знають  бо,  що  українки,
Гарні  всі,  ну  як  з  картинки.
А  окремо  –  вчительки,
Їх  сприймають  залюбки.

Дід  Мороз.
Тож  признач  сьогодні  дату,  
Ну  хоча  б  одному  свату.

Снігурочка.
А  чого  то  їх  чекати,  
Хтось  уже  спішить  до  хати…

Наречений  №  1.
О!  Хелло!    Хеллолуїн,
Я  найкращий,  я  один.
Пфайзер  в  власності  я  маю.
Світ  увесь  в  руках  тримаю.

Снігурочка.
Не  люблю  тебе  вражину,  
Бо  не  знаєш  ти  Вкраїну.
Ми  звичайно  не  з  Парижа,
Розкажи,  що  наша  їжа?

Наречений  №  1.
Бургер,  чіпси,  кока  кола…

Ведучий.
Чеше  лоба  Нью  Микола.

Снігурочка.
Що  ж,  звернемось  до  загалу,
Та  попросим  всіх  із  залу,
Нам  надати  допомогу.
Є  сміливці?  Нумо,  з  Богом.
Проводиться  конкурс  серед  глядачів  на  знання  назв  українських  страв.

Дід  Мороз.
Начеб  гарний  чоловік,
Та  до  нашого  не  звик,
Що  ж,  наступному  прийдеться…  
Може  краще  щось  знайдеться.

Наречений  №  2.  
Я  приїхав  із  Китаю,
Здалека,  то  майже  з  раю.
Маю  весь  “Короновак”,
А  не  просто  аби  як.

Не  якийсь  простий  “чурбан”,
Мій  товариш  –  Джекі  Чан.
Так  що  бачиш  все  і  чуєш,
Йди  в  Китай,  не  пошкодуєш.

Снігурочка.
Що  ж,  почула,  ну  -  Спіноза,
Заспівай  но  -  Китайоза.
Українську  пісню  знаєш?
Вийду.  Гарно  заспіваєш.

Наречений  №  2.  
Опа  -  на,  щось  чув  і  десь,
Знаю  я  лиш  Джінг  і  белз.

Снігурочка.
Що  ж  ,  звертаємось  до  друзів,
З  ними  ти  побудь  в  союзі.

Проводиться  конкурс  серед  глядачів  на  виконання    українських  пісень.
 
Снігурочка.  
Містер  Пфайзер  й  Корновак,  
Не  залишитесь  ви  так.
Бо  одні  у  нашій  школі.
Ви  не  будете  ніколи.
Тут  в  лісній  у  нашій  школі,  
Ви  знайдете  свої  долі.

Дія  четверта.

Ведучий  .
Раптом    вискочили  з  лісу,
Наче  б  -  то  злякавшись  бісу.
Пʼятачок  і  Вінні  пух  .
Переводячи  свій  дух  ...

Пʼятачок  +  Вінні  Пух.
О,  ура!  У  лісі  свято!
Щоби  помістить  багато.
В  "Рукавиці"  розмістити,
Ми  придумали,  як  бути.

Дід  Мороз.
Тихше,  свині  й  медвежата,
В  голос  не  кричіть  багато.
Тут  весілля  на  порозі,
Й  Новий  Рік,  ось  у  дорозі  .
Та  ідею  розвивайте,
Нумо,  всім  доповідайте!.

Пʼятачок  +  Вінні  Пух.  
Замість  цегли  і  бетону,
З  гуми,  виготовити  школу  ...
Усього  лиш  гуми  -  тону,
Замість  -  тисячі  бетону.
Нам  потрібно  лиш  придбати…

Й  не  потрібно  будувати.
Поверх  новий...
Ось,  дивіться,
Ця  ідея  нам  згодиться!!!

І  тоді  то  в  нашій  школі,
Тісно  буде  вже  -  ніколи.
Можуть  з  лісу,  з  джунглів  діти,
Йти  до  нас,  куди  ж    їх  діти?

Крокодили,  бегемоти,
Тигри,  леви  і  єноти  ...
Всі  до  “Рукавички”  йдуть.
Та  ще  й  друзів  хай  ведуть.

Дід  Мороз.
Дякую,  мої  ви  любі,
Йдіть  но,  вас  я  приголублю..
З  цим,  що  маємо  те  маєм,
Новий  Рік  ми  зустрічаєм.

Нумо  всі  до  столу  швидко,
Вже  на  небі  зірки  видко  .
Будем  пити  пепсі-колу,
Та  радіть  за  нашу  школу.

Ведучуй.
З  Новим  Роком  всіх  вітаєм,
Щастя,  радості  бажаєм.
Щоб  дітей  веселий  сміх,
Нас  потішити  всіх  міг.

Щоби  Мир  прийшов  усюди,
Не  страждали  наші  Люди.
Ворогам,  то  хай  їм  грець,
Щоб  війні  прийшов  кінець.

Український  диво-цвіт,
Щоби  дивував  весь  Світ  .
Щоб  усім  у  нашій  школі,
Тісно  не  було  ніколи.

Святкувать  розпочинайте,
Пісню  гарну  заспівайте.

©  В.  Небайдужий.  2021  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934893
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021


Абрикос

Хтось  до  села  привіз  плоди  -  солодкий  Абрикос,
Казали,  що  на  півдні  диво  те  росте,  як  в  Африці  кокос.
Був  Абрикос  великий,  розмір,  з    куряче  яйце,
І  гарний  та  рожевий,  наче  дівчини  лице.

Хлопчина  з'їв,  отримав  насолоду,
Яку  не  встиг  відчути  зроду.
А  потім  кісточку  хотів  розбити,
Та  вийняти  ядерце,
Що  є  для  кожної  рослини  серце.

А  тато  йому  каже  -  сину,
Ти  краще  в  землю  посади,  та  виростиш  рослину.
Місцину  цю  познач  та  захисти,
А  по  весні  там  паросток  повинен  прорости.
Доглянеш  ти  його  й  переживеш,  бо  Абрикоса  вік,
Коротший  твого,  бо  ти  є  Чоловік.

Той  Абрикос  лишився  біля  хати,
Хлопчина  в  світ  пішов,
Щоб  там  в  краях  далеких  щастя  пошукати.

А  Абрикос  багато  років  захищав  хатину,
Яка  стояла  всім  вітрам  відкрита,  та    ще  й  не  мала  тину.
Розлоге  дерево,  широке  і  гіллясте…

То  дерево  росло,  вітри  його  бувало  обіймали,
А  ще  бувало  і  за  ворога  сприймали.
Ото  тоді  над  деревом  вітри  знущались.
Чи  просто  так  собі,для  втіхи  забавлялись.

Ту  хату  Абрикос,  закрив  гіллястими  руками,
І  так  беріг  її  і  днями  і  роками.
Вернувсь  до  хати,  не  хлопчак,  а  сивий  Дід  .
По  світу  що  блукав,  не  залишивши  слід.

Нема  нікого,  опустіла  хата…
Померла  мати  і  давно  не  стало  тата.
У  хаті  посилився  Дід,  він  свого  віку  доживав,
Бувало  взимку  мерз,  бо  палива  не  мав.

У  Абрикоса  плодів  вже  було  мало,
Бо  дерево  старе  і  віку  свого  доживало.
Але  рука  не  піднялась  те  дерево  зрубати,
Бо  це  таке,  що  вбити  тата,  чи  страшніще  -    Мати  .
Так  сталось,  що  до  рук  чужих  віддав  Дід  хату.....
А  міг  би  залишить  сестрі  чи  брату.

Пройшов  чи  рік,  чи  два  і  захотілось  Діду  знову,
На  хату  подивитись,  повернутися  додому.
Щоб  по  землі  по  рідній  походити,
Та  все  що  було  гарне,  вкотре  пережити…  

І  бачить  Дід,  що  дерева  немає,
Тепер  хатину  вже  ніхто  не  обіймає.
Не  захищає  від  лихих  вітрів,
І  не  шепоче  листям  добрих  слів.

Зник  абрикос,  лише  пеньок  широко,
Роззявив  темне  вже  померле  око.
Господар  новий  відповів,  як  відрубав,
Я  з  абрикоса  дров  на  пів-зими  надбав  .

©  В.  Небайдужий.  2021  рік.  
Із  пережитого.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2021


Маєш Честь.

Маєш  Честь.

Чим  далі  -  часу  все  не  вистачає…
Бо  щось  чомусь  не  зміг,
До  іншого  ще  не  дійшов.
А  дні  летять.
Все  швидко  так  чомусь  минає...

Спішу,  бо  скільки  того  часу  зосталось?
Ніхто,  один  Господь  лиш  знає.

А  що  ж  робив  колись?  Тоді,
На  що  втрачав  дні  молоді?
Та  й  ночі,  не  завжди,
Їх  також  проживав,  як  воду  лив.

За  часом  шкодував,  вряди  -  годи.
Багато  дечого  не  встиг,
Але  мабуть,  якби  і  біг,
То  також  не  вдалось  встигати…

Отож,  собі  кажу,
Не  час  та  і  не  потрібно  шкодувати.

Радій  тому,  що  зараз  є.
Та  насолоджуйся,  що  Бог  тобі  дає.
Здоров'я  трохи  маєш,  маєш  Честь.
Яку  зумів,  зберіг,  не  втратив  десь…

@  В.Небайдужий.  2021  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2021


Бурʼян



Тим  України  славиться  Земля,
Що  хліб  на  ній  росте,
Й  під  сонцем  добре  зріє.

При  цьому,  де  -  інде,  буває  густо,
Росте  Осот,  чи  Бузина  біліє,
А  там  он  ген  дивись,  і  Лобода,
Своє  насіння  на  полях  за  вітром  сіє.

У  тому  ще  нема  великої  біди,
Але  й  користі  важко  тут  знайти
Бо  в  тих  місцях  пшениця,
Не  зовсім  густо  колоситься…

Тому  такий  бурʼян,  як  правило  годиться,
З  корінням  треба  рвати,  не  ліниться.
Чи  гербіцидом  покропить,
То  зілля  це  нікчемне  счезне  та  й  згорить.

Отак  і  серед  нашої  спільноти,
Є  різні  люди  чи  людці,
А  правильно  назвать  таких  -  істоти...

Отут,  вони  на  цій  Землі  на  світ  з'явились,
На  цій  Землі,  вони  зросли,
Але  чомусь  до  ворога  хилились.
Готові  руки  тому  лобизати,
Й  кланятися  в  ноги…

Можливо  то  не  є  великою  бідою,
Бо  в  кожного  свої  шляхи  дороги.
Цей  бруд  колись  знесе,
Та  й  змиє,  десь  в  канаву  чистою  водою.

Ще  кажуть,  поки  сонечко  зійде,
Росою  виїсть  очі.
А  в  час  тривожний  і  страшний,
Коли  не  спить  ворожа  сила  і  лихої  ночі.

То    з  цим  ворожим  зіллям
Не  гарно  нам  миритись,
Та  і  терпіть  таке,  при  наймі,  хоч  сваритись.
А  може  краще  цей  Осот  і  Лободу,
Потрібно  нищити,  бо  більшу  принесуть  біду.

©  В.  Небайдужий.  2021  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2021


Син до Батька підійшов.

Син  до  Батька  підійшов,
Тай  питає  Тата.
Золото  у  того  є,
Чим  сім'я  багата?

Може  срібла  кілограм,
Діаманти  маєм,
Чи  в  офшорах  вклади  є,
В  банках  щось  тримаєм?

Є  земля,  будинок,  дача,
Ти  ж  людина  не  ледача.

Може  “Мерс”,  чи  “Бмв”,
Може  “Ленд”  чи  “Крузер”.
Ти  ж  у  мене  програміст,
А  не  просто  юзер.

Сину,  каже  тому  тато,
В  світі  золота  багато.
Є  алмази  і  опали,
аметист,  рубіни  є,
Та  найбільше  я  горжуся.
Тим,  що  Ти  у  мене  є.

Так  скажу,  мій  Рідний  Сину,
Все  моє  богатство  -  Ти,
А  тому  навчайсь,  старайся,
І  щасливим  будь,  рости.

@  В.  Небайдужий.  М.  Київ.  2021  рік  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2021


Білка .


Білка  бігає.  Горішки,
Діткам  он  назбирає,  трішки.
Найсмачніші,  білченятам,
Повідносить,  білка  -  мати.

В  те  дупло,  що  ген  -  високо,
Знизу  не  побачить  око.
Там  в  домашньому  затишку,
Все  з'їдять,  навіть  без  лишку.

Скоро  виростуть  більчата,
Та  й  покинуть  мами  хату.
Підуть  свій  шукати  ліс,
Щоби  щастя  їм  приніс.

©  В.  Небайдужий  2021  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2021


Як Словом славить Україну.


Йдучи  по  світу  і  з  людьми,
При  зустрічі  вітався.
Пройшов  я  дуже  довгий  шлях,
То  й  з  багатьма  я  знався.

Багато  в  світі  є  країн,
І  різні  там  є  люди.
Тож  і  вітаються  вони,
По  різному  теж,  всюди.

Хтось  каже  “Здравствуй!”  чи  “Привіт!”,
“Гут  моннінг!”,  “Гутен  таг!”.
Чи,  головою  лиш  кивнуть,
А  десь,  минають  так…

Радієм,  добрі  люди  йдуть,
Виносим  хліб  і  сіль.
Й  тоді  вітаємо  гостей,
Що  прийдуть  звідусіль.

Колись,  хто  входив  в  дім  чужий,
З  далекої  дороги,
Казав  господарям:  “Мир  Вам!”,
Та  кланявся  їм  в  ноги.
То  й  зустрічали  тих  людей:
“Й  Тебе  приймаєм  з  миром”…

Буває  інший  хтось  зайде,
Та  скаже:  “Слава  Богу!”,
“Навіки  славимо  його!,
І  щастя  всім,  в  дорогу”.

За  атеїстичної  доби,
Про  Бога  геть  забули  ми.
Навчились:“Здрасьтє”  та  “Прощай”,
Слова  чужі:  “Хелло,  Гут  бай”.

Забули  з  Батьком  як  вітатись,
Із  Мамою,  йдучи  прощатись.
Що  всі  ми  сестри  і  брати.
Що  разом  нам  вперед  іти.

Тож  нагадаймо  внукам  й  сину,
Як  Словом,  Славить  Україну.

Слова,  що  Добрі  треба  знати,
Та  вміло  їх  використати.
Тоді  й  Героям  буде  Слава!,
І  стане  сильною  Держава.

©  В.  Небайдужий.  М.  Київ.  2021  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2021


Без мами у хаті не білая стеля…

Ми  любимо  брата  й  сестру,  і  раділи  ми  тату,
Коли  повертався  він    з  двору  у  хату  .
Але  без  Матусі  тепла  і  затишку,
Немає  в  хатині  геть  зовсім,  ні  трішки…

Без  Мами  у  хаті  не  білая  стеля,
Без  Мами  пуста  й  не  весела  оселя.
І  вікна  маленькі  і  сонце  ледь  світить,
А  на  підвіконні  зав'янули  квіти.

Без  Мами  не  хочеться  їсти,
Й  водиці,  не  п'ється,
Іти  до  криниці  самому  прийдеться.
Без  Мами  на  ліжку  м'якому  не  спиться,
А  темної  ночі  страхіття  лиш  сниться.

Аж  ось,  повернулась  до  хати  Матуся,
І  світ  наче  знову  всім  дітям  вернувся  .
Засяяли  радо  обличчя  і  очі,
І  день  наче  свято  і  світлії  ночі  .
Бо  Мама  вернулась,  вона  мовчки  любить,
І  навіть  сваривши  за  щось,  приголубить.

Всі  виросли  діти  та  стали  далеко,
До  них  уже  також  "злітали  лелеки",
Онуків  на  літо  везуть  до  Матусі,
Й  радіють  такому,  радіють  бабусі.

А  потім,  біда  -  Мами  зовсім  не  стало,
І  сонце  не  сіло,  а  з  гуркотом  впало.

©  В.  Небайдужий.  30.09.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2021


Бо не однаково й мені.


Хтось  каже,  вірш  твій  не  ліричний,
Звучить,  не  як  вода  тече,
Що  склад  простий,  не  поетичний.
Слова  такі,  що  “не  пече”.

Що  струн  душевних  не  чіпає,
Багато  політичних  тем,
Ціни  високої  немає,
Що  це  не  творчість,  просто  мем.

Не  буду  сильно  нервувати,
Пишу  про  те,  що  бачу  й  чую,
Й  собі  не  буду  співчувати.
Та  й  з  бороди  волосся  рвати.

Знайдуться  ті  що  прочитають,
Мої  невигадливі    вірші,
Та  й  там  когось  чи  щось  пізнають.
А  ні,  то  щож,  буває  й  гірше.

Я  не  мовчу,  роблю  що  можу,
Подобається  це  чи  ні,
Когось  цим  розбужу  й  стривожу,
Бо  не  однаково  мені...

Що  нас  вже  три  десятка  літ,
Як  баранів  кудись  ведуть.
Нас  скоро  винищать,  лиш  слід,
Залишиться…
Бо  лиходії  сміючись,
Нас  й  нашу  землю  продають.

Тож  не  однаково  мені,
Коли  народ  мій  у  біді.
Тому  отак  писати  смію,
Роблю,  що  можу  й  трохи  вмію,
Бо  не  однаково  мені!

©  В.  Небайдужий.  2021  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2021


Слідами дідуся Уелса



Є  лиш  в  Росії  нафта  й  газ,
Та  це  чомусь  не  тішить  нас.
Ще  є  Кувейт  і  Емірати,
Ірак,  Іран,  Великі  Штати.
Всі  інші  до  “труби    припали”,
Давно  вже  нафту  так  сосали.
Немає  на  землі  вже  тиші,
Пора  прийшла,  ресурси  вийшли.
На  Сході  голод  й  мор  лютують.
В  других  краях  -  злі  урагани,
Й  вітри  великі,  сильно  дують,
Земля  врожаю  не  дає,
Чи  дощ  іде.  Потоками  водиця  льє.
А  то,  нема  води  -  задуха,
Чи  то  страшніш  біда  -  засуха.
Тому  звичайно  в  тих  краях,
Життя  таке  собі,  не  Ах.
Хтось  утікає  до  Європи,
Чи  то  в  Америку  галопом.
Там  кажуть  можна  не  робити,
А  лиш  на  допомогу  жити.
Європа,  Штати  та  й  Канада,
Гостям  таким  не  завжди  рада.
Бо  про  своїх  повинні  дбати…
Там  ширяться  чутки.  Дебати,
Такі  уже,  та  щей  живучі...
Недобрі  і  завжди  колючі.
Отож,  в  “Раю”  не  гарно  все,
Буває,  Зло  і  їх  трясе...
Бунтують  антиглобалісти,
“Зелені”,  також  люблять  їсти...
А  тут,  така  ось  незадача,
Ресурсам  всім  "гаплик",  нестача...
Повітря  будуть  на  годину,
Давать  на  кожную  родину.
Водицю  будуть  продавати,
А  Людство  стануть  “чіпувати”.
Ну,  тобто  все,  скінчивсь  "безвіз",
Та  й  щоб  без  черги  хтось  не  вліз.
І  не  вхопив,  щоб  навіть  трішки,
Не  кажучи  уже  про  лишки.
То  не  біда  чи  горе.  Всюди,
Є  на  землі  розумні  люди...
Які  такі  проблеми  знають,
Й  для  рішення  ідеї  мають....
Один  такий  чи  Маск  чи  Макс
Він  в  голос  каже:  “Треба  нас,
Переселити  всіх  на  Марс!”.
Звичайно,  то  не  всім  годиться,
Бо  поки  це  як  сон,  як  сниться.
Тут  хтось  згадав,  чи  твердо  знає,
Де  є  земля,  яка  гуляє.
Адже,  три  четверті  землі,
Лежать  у  глибині,  в  імлі.
Ото  б  ті  землі  на  дні  моря,
Перетворить  в  лани  і  поле.
Велике  поле  розорати,
Тоді  біди  вже  зась,  не  знати...
Ні!  То  не  так,  бо  кажуть  інші,
Новини  є,  і  трохи  гірші...
Що  там  десь  глибоко,  на  дні,
Істоти  десь  живуть  одні.
Живуть  в  воді  цікаві  хлопці,
Що  звуться  дивно  -  Посейдонці  .
Істоти  дивний  вигляд  мають...
Від  того  не  переживають.
Їх  вигляд  подивує  всіх,
Бо  зовні,  то  є  страх  і  сміх.
Так  їх  описували  греки,
В  ті  давні  вже  часи,  далекі.
Хто  бачив,  кажуть  жабенята,
Усі,  чоловіки  й  дівчата.
Але  в  них  інтелект,  високий,
Знання  й  уміння  теж  глибокі.
Працюють,  щей  відпочивають,
А  із  води  все  добувають.
В  воді  є  золото  й  метали,
Такі,  що  ми  про  них  не  знали.
Ще  й  нових  елементів  ряд,
А  може  й  цілая  таблиця,
Що  людям  на  Землі  не  сниться.
Ті  що  потонуть  кораблі,
Не  просто  так  лежать  в  імлі.
Їх  на  частини  розбирають,
Ще  й  технології  вивчають.
Цікаво  те,  що“Жабокряки”,
Не  сплять  в  воді  неначе  раки.
А  водні  гладі  розсувають,
Й  над  океанами  літають.
Комусь  побачить  пощастило,
Їх  дивнеє  для  нас  вітрило.
Хто  бачив,  то  казав  воно,
Як  сумнозвісне  НЛО.
По  небу  носиться,  вражає.
І  раптом  в  глибину  пірнає.
Отож  бо,  зайнято  вже  й  море,
То  це  вже  не  біда,  це  Горе  .
Прийдеться  все  ж  таки  на  Марс,
Комусь  переселяти  нас.
А  там,  колись  казав  Уелс,
Сховались  марсіани  десь.
Тож  ніч  пройшла,  пора,  проснувся,
Та  від  нестями  схаменувся.
Ото  таке  пусте  присниться,
Коли  вночі  погано  спиться.

©  В.  Небайдужий.  2021  рік  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021