Marija

Від А до Я

А  я  весні  всміхаюся  душею:
Блакить  небес  замріяно  ловлю.
Вологий  ранок  спогадом  лелію,
Грайливою  іскринкою  жалю.
Далеко  десь  відлунюються  звуки
Енергією  давньої  весни…
Єднаються  пташині  перегуки,
Жадібну  мить  скрадають  від  війни.
Заграви  сяйні  світяться  вогнями,
Ирій  роси  спивають  промінці.
І  між  тим  раєм  тягнеться  дугами
Їдучий  дим  в  туманнім  молоці.
Йо  й!  Як  же  нам  позбутися  отого
Кривавого  страхіття  та  біди.
Лелеки  прилетять  з  краю  чужого
Моїй  Вкраїні  спокій  принести.
Небо,  либонь,  від  спалахів  втомилось,
Обриси  горизонту  змутніли
Прошарками  вогню  все  перелилось;
Роздуми  надій  наших  зміліли.
Травичка  де-не-де  вже  зеленіє,
Сум  торкає  незажиту  рану
Урвище  попелищем  чорним  тліє…
Фронт  відійшов,  війни  смут  не  канув.
Хоча  і  вдалині  бої  гримучі;
Ця  млосна  тиша  лячно  куняє.
Часи  цвітіння  не  спішні,  дрімучі,
Шукають  просвіт,де  сонце  грає.
Щасливий  день  зігріє  Україну.
Мягким  -  знаком  людського  степління.
Юна  весна  збере  у  дім  родину…
Я  знаю,  сходи  щастя  з  коріння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2024

Самотня ніч

І  знову  ніч  самотня  і  пуста…
Пишу  тобі  короткого  листа…
Болить,  але  нізащо  не  скажу,
Я  про  хороше,  любий,  напишу.
Як  швидко  діточки  наші  ростуть
Синочок  обирає  твою  путь.
Він,  як  і  ти:  високий,  запальний.
І  мудрий  та  розсудливий  такий.
А  донечки  у  дзеркалі  сидять,
Й  з  погордою  на  парубків  глядять.
Красунечки,  цвітуть,  як  маків  цвіт,
Хоч  їм  обом  іще  маленько  літ.
Ти  не  хвилюйся,  добре  все  у  нас.
Чекаємо  на  переможний  час.
Коли  ота  закінчиться  війна
Й  залишить  Україну  чорна  тьма.
Тоді  посадимо  з  тобою  сад  
І  біля  хати  пишний  виноград.
Та    слічні  квіти  :  жовті  й  голубі,
Щоб  радісно  було  мені  й  тобі.
І  діточки  на  шлях  свій  полетять
Дороги  в  щастя  сонячне    помчать.
Ми  внуків  приголубимо  удвох
Й  добро  буде  примножувати  Бог.
Ітимуть  наші  роки  в  теплоті
Вір,  незадовго  вже  хвилини  ті.
Кохаю,  рідний,  й  мріями  живу,
Прийдешню    зустріч  бачу  наяву.
А    ти  себе,  коханий,    бережи
Думки  погані    опріч  залиши.
Молімося  за  той  щасливий  час,
Коли  Господь    зведе  всіх  разом  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2024

Чекання

Здається,  вічність  я  тебе  чекала…
І  ось  ця  ніч,  я  на  твоїм  плечі.
Свіча  тьмяніла  й  плавно  догоряла,
І  північ  віддавала  нам  ключі.
Сіріло  за  вікном,  а  ми  мовчали…
Та  не  хотіли  тиші  ворушить.
Обіймами,  мабуть,  усе  сказали
Й  посолодили  ту  блаженну  мить.
Відпустки  дні  збіжать,  я  знаю,  скоро,
Й  ти  знову  відійдеш  в  боїв  дими.
Та  нині  з  часом  я  таки  поспорю,
Поки  весна  простелить  килими.
Війні  тебе  не  хочу  віддавати:
Ти  мій  сьогодні,  завтра  і  завжди…
Ми  молоді  та  створені  кохати,
А  ти,  злодійко,  із    Вкраїни  йди.
Іще  не  народились  наші  діти,
Життя  тільки    звернуло  за  поріг.
Ми  не  навчилися  усе  зуміти,
Ще  стільки  не  пройшли  в  житті  доріг.
А  вже  лиха  війна  краде  стежини,
І  серце  завмирає  кожен  раз,
Як  днями  обертаються  години,      
Коли  чекаєш  звісточки  від  вас.

І  молишся…  Пройде..  Та  не  проходить.
Все  буде  добре  серцю  запевняєш…
А  за  вікном  тьма  чорна  душу  зводить.
І  ти,  не  спиш,  не  дихаєш,  чекаєш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024

Цінна посилка

Я  надішлю,  коханий,
Тобі  в  зимі  весну,
Щоби  присмерк  туманний
Закрив  оту  війну.
І  замість  вирв  глибоких
Мрії  розквітнув  сад.
Та  в  небесах  високих
Кружляв  пташиний  ряд.
І  рої  бджіл  сідали  
На  квіти  весняні.
Та  ви  усі  живими  
Вернулись  по  війні.
Як  ґвалт  не  дає  спати,  
Пригадуй  ту  весну.
 Де  вишні  біля  хати,
Й  хміль  в’ється  по  тинУ.
І    уяви  нас  поруч:
Відчуй  моє  плече.
Й  страху  навкружний  обруч
Невидимо  стече.
А  щоб    додати  сили
Гнать  з  краю  ворогів,
Я  передам  із  тилу
Букет  ласкавих    слів.
Хай  тебе  захищає
Вірна  любов  моя.
Й  Господь  оберігає  --
Молюсь  щоднини    я.  
Я  вітерцем  прилину
Розвіяти    дими.
Та  посаджу  калину
На  травні  килими.
Зрівняються  окопи
Й  зазеленіє  скрізь.
І  земляні  підкопи
Покриє  рясний  ліс.
Тікатимуть  ординці  
Всі  з  нашої  землі.
Й  вернуться  українці
В  поселення  свої.
Тоді    тебе  обніму  
У  променях  сяйни.
Печаль  із  серця  зніму
Й  навію  теплі  сни.
Усім  нам  зараз  важко:
Цей  біль  знесла  війна.
Й  скорботно  розлучає  
Людей  рідних  вона.
Але  прийде    час  гідний,    
Та  зміниться  усе…
Весна,  я  вірю,  рідний,
 Нам  мирні  дні  несе.
Ще  будемо  радіти  
До  сивих  скронь:Я  й  Ти.
Виростуть  наші  діти,
Злетять  всі  у  світи.
Й  присядем,  старі  люди,
Обоє  край  вікна.
Та  згадкою  лиш  буде
Для  нас  ота  війна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024

Пригорни мене

А  ти  мене  до  себе  пригорни
отак,  як  промінь  землю  обіймає.  
У  відголоссі  пізньої  весни,
що  у  цвітінні  радісно  співає.
Своєю  теплотою  обігрій,  
бо  я  давно  тобою  захворіла.
Та  осяйни  у  щасті  плинних  мрій
так,  щоби  я  над  хмарами  злетіла.
І  подаруй  цю  сонячну  струну,  
яка  в  тобі  коханням  ніжним  грає.  
Я  в  теплоту  ясних  очей  впірну,      
у  радість,  яка  серце  наповняє.
Розвій  думок  розхлюпаних  потік,
й  заколиши  навіяні  надії.          
Та  розверни  рядно  рясних  утіх,
на  чародійні  хвилі  ностальгії.  
Хай  полум’я,  жевріючи  в  тобі,
зігріє  нас  у  пристрасні  хвилини.
Серця  обгорне  спокоєм  в  журбі
та  встелить  у  любов  світлі  стежини.
Ти  пригорни  мене,  як  промінь  цей,              
щоб  стала  кожна  наша  мить  зваблива.  
Щоб  від  тепла  твоїх  палких  грудей
навік  була  б  жадана  та  щаслива.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2024

Ми кохаємо

1.Хоч  білий  сніг  засипав  твої  скроні
Й  крадеться  завірюха  із  легка
Зимі  навстріч  підставлю  я    долоні
І  біди  всі    стряхне  моя  рука.

Вкладемо  путь,  де  промінь  простелився.  
Там  з  виш  небесних  йде  до  душ  тепло.
Крилом  небесний  ангел  притулився,
Щоб  нам  з  тобою  сонячно  було.


Життя  для  двох  весною  розквітає,  
Коли    кохання  серце  зігріває.  
Рука  в  руці    по  долі  пара  йде
Й  смеркання  літ    в  світанок  днів  веде.

2.Коли  ми  разом,  віхола  стихає
І  осінь  літ  зникає  без  сліду.
Нас  кожний  день  любов’ю  наповняє
І  щастя  простеляє  нам  ходу.

Всі  перестороги  подолаємо,
Лиш  руку  із  руки  не  відпускай
Лиш  тоді,  коли  удвох  кохаємо,
Бог  нам  і  на  землі  дарує  рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2024

Прийди

Без  тебе  ніч,  без  тебе  день,
без  тебе  мить…
Ти  знаєш,  як  розлука  
болісно  щемить.
Глухим  мовчанням  замела
шляхи  зима
І  просвіт  далі  закриває
біла  тьма.
Твоя  надія  заблукала
на  путі;
сонце  узори  не  малює
золоті.
Минулі  зустрічі  заплутались
в  снігах.
Й  мені  з’являєшся  лише
в  коротких  снах.
А  я  так  прагну  прихилитись
до  плеча,
так,  щоб  горіла,  як  колись,
для  нас  свіча…
І  знову  грілись  в  теплоті  
гарячих  рук.
Та  поринали  в  мелодійний
серця  стук.
Вже  за  вікном  дрібна  
метелиця  мете.
Хмари  молочні  вкрали
давнєє  оте.
Лиш  хватко  згадка  пробігає  
поміж  строк,
моїх,  збуджених  холодом,  
думок.
Без  тебе  ніч,  без  тебе  день  --  
мовчань  стіна.  
І  застигає  у  зимі
печаль  німа.
Стирає  віхола  розлук    
той  давній  слід.
І  шлях  до  щастя  закриває
в  серці  лід.
Коли  ж  протягне  промінь  руку
з  висоти,
По  хвилях  сяєва  путь
сонячну  знайди.
Тепло  вогню  розтопить
холоду  льоди,
Й  на  оклик  долі  ти  
по  них  прийди,
прийди…  
 
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024

Пісня кохання

Здається  вічність  я  тебе  чекала.
І  ось  та  ніч,  я  на  твоїм  плечі…
Свіча  розлуки  нашої  згасала
І  опівніч  віддала  нам  ключі.
Поза  вікном  сіріло,  ми  мовчали…
Бо  не  хотіли  тиші  ворушить.
Мрійливі  очі  таїну  ховали
Та  протягали  у  майбутнє  нить.
І  не  важливо,  що  чекає  після…
Нам  тепло  поруч,  у  цю  мить  і  час.
Вогнем  свічі  народжується  пісня,
Яка  благословить  на  щастя  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2024

Самотня жінка

Я  Новий  рік  в  самотності  стрічала:
так  склалось,  так  вже  доля  повела.
Не  рвала  душу,  сліз  не  проливала  --
із  Богом  тиху  бесіду  вела.
Наряд  вдягла  святковий  під  дракона
та  очі,  як  годиться,  підвела.
І  хоч  уже  здавалось  майже  сонна,
шампанське  у  бокали  розлила.
Із  першими  курантами  приткнула  
його  до  губ,  хоч  зовсім  не  пила.
Лише  гірчичний  запах  в’язко  вчула
й  знесилена  спочити  прилягла.
Думки  роїлись  жалісно,  надривно,
з  гулом  сирени  рвалося  ниття.
Бо  в  мить  цю  хтось  на  грані…  І  не  дивно,
вже  третій  рік  ніщо  людське  життя.
Я  ж  прожила..,    та  віку  біль  немає.
Вдовине  горе    б’є    до  сивих  скронь.
Воно,  як  той  дракон,  в  душу  вдихає
пекучий  димно  вогняний  вогонь.
Іде  війна,  та  не  для  всіх,  напевно,
хто  втратив,  відчуває  те  сповна…
Удвох  ділили  радість  й  біль  взаємно
і  святкували  –  все  взяла  вона…
Й  хвилюєшся:  ну,  як  він  там,  на  фронті?
Страхами  й  смутком  рвуть  жінки  серця.
Й  ракети,  що  летять  на  горизонті,
жалоблять    їх  неспокій  до  кінця.
Бо  в  кожної  задуми  розчинились
і  ніби  обірвалося  життя,
як  в  чорній  хустці  мрії  залишились;
без  виходу,  без  слів,  без  вороття…    
В  тих  роздумах,  просиділа  пів  ночі…
Й  на  місяць  поглядала  із  вікна.
А  він  манив  сяйвом  тужливі  очі,
немовби  промовляв:  ти  не  одна.
Уже  свіча  задимлено  коптіла,
в  молитвах  і  забула  їхній  лік,
бо  так  приємно  з  Богом  говорила…
А  час  поволі  до  світання  тік.
Кімнатна  тиша,  мов  музИка  мліла…
Мій  погляд  плив  в  портретах  на  стіні.
У  спогадах  душа  теплом  тремтіла    
і  закривала  пройдене  в  тіні.
Колись  з  тобою  день  отой  чекали
й  кришталь  бокалів  дзвонами  лунав!
Ми  мріями  майбутнє  наповняли  
та  кожний  на  їх  здійснення  чекав.  
Хіба  гадалось,  що  поверне  доля
і  незадовго  ти  залишиш  дім.
Та  видно,  що  на  все  Господня  воля:
й  самотність  у  свій  час  дається  всім.
Та  таке  горе  краще  б  не  відчути:
Бо  лезом  воно  ріже  й  плодить  страх.
Здається  тіло  все  в  льодах  закуте…
У  небо  б  полетів,  якби  був  птах.
Це  правда,    що  земним  належить  жити,
в  надіями  радіти  кожним  днем.
А  як  зболілу  тугу  погасити,
коли  вона  в  дні  свят  пече  вогнем?!
Й  стараєшся  забутися    на  днину,
придумуєш  причину  без  причин,
і  відвертаєш  думку  щохвилинно,
щоб  не  вертатись  у  минулий  плин.
Підшукуєш  собі  одежу  в  свято
 та,  звично  вже,  наводиш  макіяж.
І  дзеркалу  лише  моргаєш  радо
та  настрій  підіймається  ураз.
Ми  звично,  всі  чекаємо  на  нове..
І  віримо,  закінчиться  війна
та  щастя  прийде  в  кожну  хату  знову.
Лише  вдова  залишиться  одна…
Та  їх,  на  жаль,  уже  немало  нині,
Такі  жахливі  наслідки  війни!
Вдовиний  біль  застигне  у  родині
від  молодих  років  до  сивини.
І  хай  вона  ще  юна,  безклопітна.
Не  пожалійте  їй  свого  тепла..
Щоби  не  відчувала,  що  самотня
й  увагою  обійнята  була.  
 
 
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2024

Без тебе

В  який  вже  раз  без  тебе  прокидаюсь.
Й  сповзає  по  душі    розлуки  лід...
У  спогади  минулі  загортаюсь,
І  по  снігу  шукаю  в  давнє  слід.
З-за  сонечка,  що  світить  за  плечима
Мене  голубиш  ласкою  тепла.
Й  блищать  сніжинки  твоїми  очима
І  вітерцем  торкаєшся  чола.
Малює  промінь  два  серця  в  одному
Й  заховує  змальоване  в  сніги.
І  я  шукаю  в  просторі  німому
 Утрачені    надії  береги.
Яв  постаті  твоєї  віддаляє
У  завірюсі  білизни  зима.
Минає  час,  та  думка  не  звикає,
Що  поруч  стільки  літ  тебе  нема.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2024

Радіймо життю

Я  закриваю  двері
у  минуле.  І  живу…
Самотньо  йду  по  сквері,
мов  в  небеса  пливу.
Світанок  пестить  душу
в  мелодії  дощів,
й  набіглий  біль  приглушу,
щоб  в  смуті  день  не  скнів.
І  хай  та  пізня  осінь
краде  у  тишу  мить
та    у  моїм  волоссі  
протягне  сиву  нить,
я  просто  посміхнуся
промінчику  згори,
що  все-таки  зуміла
дожить  тої  пори.
Господь  дає  наснагу
любити  і  творить,
та  множити  увагу
усе  боготворить.  
Що  вже  одній  вільготно
ступати  в  казки  рай.
Біжить  час  не  зворотно,
неначе  водограй…
Хоч  пройдене  ніколи  
нам  не  вернуть  назад,
та  з  деревця,  що  голе,
зросте  весною  сад.
Лиш  обігрій  узимку
коріння  молоде,
і  у  порі  ужинку,
плід  діточкам  зросте.
Їх  ними  обдаруєш
у  спомині  тепла,
як  в  засвіти  змандруєш.
Згадають,  що  була.
А  нині,  радій  сонцю
та  молодій  в  душі,
хай  світить  у  віконцю
твій  промінець  в    вірші.
Та  обгорнись  в  погідний,
природи  земний  рай.
І  прошепчи:  Мій  рідний,
мене  не  забувай!
Ти  станеш  розквітати,
хоч  відлік  літ  летить,
як  будеш  відчувати,
що  тужить  він,  й  не  спить.
Важливо  всім,  без  віку,
щоб  хтось  на  нас  чекав…
І  до  дощу  та  вітру
самотньо  ревнував.
 
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023

Твоє щастя

Минає  осінь,  осінь  вже  минає…
У  приморозку  ружа  замерзає.
Вже  не  танцює  впалий  лист  у  вітрі,
І  завмирає  день  в  сірій  палітрі.
І  ранок,  начебто,  застиг  в  тумані…
Й  дівочі  сльози  скрапують  в  обмані.
Його  слова  нічого  вже  не  варті,
Ти  опинилася  в  жорстокім  жарті.
Але  не  хмурся,  знову  день  настане.
І  промінь  розжене  білі  тумани.
Кришталями  впадуть  на  землю  роси
Й  фата  покриє  твої  жовті  коси.
Господь  для  щастя  нам  дає  кохання,
А  не  для  мук,  печалі  та  страждання.
Лиш  з  тим,  хто  обігріє  у  морози,
Навік  забудеш  про  дівочі  сльози.
Така  ще  молода  ти  в  мене,  доню,
То  ж  обминай  в  житті  ту  путь  сторонню.
Той,  хто  зумів  єдиною  назвати  --
Буде  тебе  усе  життя  кохати.
А  ті,  які  розваги  в  нас  шукають,
Дівочу  мрію  в  присмерк  обгортають,
У  них  немає  суті  чоловіка:
Заблуда  він  –  розчавлений  каліка.
Вони  уже  далеко  не  мужчини,
Плутаються  по  світі  без  причини.
Не  стане  він  опорою  й  стіною;
Не  ти  за  ним,  він  буде  за  тобою.
Тоді    вже  не  сплакнеш,  просохнуть  очі.
Бо  виплачуться  всі  сльози  жіночі.
Хіба  такої,  доню,  хочеш  долі,
Щоби  життя  перетворити  в  болі?
У  мене  ж,  мила,  ти  цвітеш,  мов  ружа.
І  не  страшна  тобі  зимова  стужа.
Лишайся  з  тим,  хто  зможе  так  плекати,
Любити  так,  як  твоя  рідна  мати.  
Він  сам  прийде,  знайде  тебе,  голубко.
З  ним  крила  ти  розправиш,  моя  любко.
Краса  в  польоті,    де  злітають  двоє.
Оце  і  є,  дитино,  щастя  твоє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023

Я живу

Закрию  ніч,  день  щастя  розпалю.
Загою  рани  і  зрощу  надію.              
І  знову,  ніби  вперше  полюблю.
На  зло  усім  душею  змолодію.  
Хай  увесь  світ  зніметься  на  диби
І  забурлять  магічні  пересуди  .
Переорю  розбурені  шляхи
Й  засію  зерна  радості  усюди.
Зіллю  цвіт  слів  з  відкритої    душі  
Розквітлими  жагою  почуттями
І  оживу  у  кожному  вірші,
Збереженими  в  пам’яті  думками.
Погрітися  на  вогник  запрошу
Найближчих  й  найдорожчих
мені  друзів.      
Я  відганяю  впертістю  біду,
Й  легких  шляхів  по  долі  не  чекаю.
Усе  давно  задумане  пройду
Нікого  для  підтримки  не  благаю.
Я  сильна  та  рішуча,  не  мертва…
Та,  що  із  пекла  вибралась  живою.
Як  романтична  муза  божества,
Захищена  небесною    стіною.
Самотності  давно  вже  не  боюсь.
Розмовний  голод  нині  не  бентежить.
За  ненадійних  я  давно  не  б'юсь,
Вдавання  дружби  –  не  терплю,  як  нежить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023

Закоханість

Вона  ішла  щаслива  і  натхнена.
Струнка,  кмітлива,  мила,  молода.
Широко  розправляючи  рамена,
немовби  в  небо  йшла  її  хода.
У  мальовничій  при  озерній  тиші,
розклалася  в  альтанці  голубій.
Вийняла  аркуш,  й  малювала  лише
навкружний  краєвид  і  хвиль  прибій.
Й  здригнулася  стривожено  в  задумі,
на  голос  одинокого  старця,
який  присів  навпроти.  Й  у  хвиль  шумі  
не  вчула  його  смирного  слівця.
Але  про  всяк,  як  звично,  відповіла:
- Ні!  Ви  не  заважаєте  мені.
Я  в  метушні  теж  бути  не  хотіла,
твориться  ж  краще  нам  в  самотині.
А  він  красуні  юній  посміхнувся,
відкрив  блокнот,  взяв  ручку  і  писав…
Все  поглядав  на  юнку  і  незчувся,
як  вірш  про  їх  кохання  змалював.
Блакитні  очі  небо  обіймали  
та  потопали  в  мрійливість  німу,
немовби  те  написане  читали,
яке  було  відомо  лиш  йому.
Вже  малістю  смеркало,  вода  в  штилі...  
І  він,  піднявшись,  заховав  блокнот.
Знов  зазирнув  їй  в  очі,  й  наче  хвилі,
зі  старості  піднесли  до  висот.
Дівчина  встрічно  погляд  зупинила,
розгублено  промовивши:  Ви  вже?
- Мені  старому  тут  сидіть  несила,
мабуть,  зайняв  я  місце  те  чуже.
Ні,  що  ви!  Мені  з  вами  так  приємно,
бо  змалювала  аркуші  аж  три.
Хоча  і  ви  сиділи  дуже  чемно,
я  ж  чула  ніби  голосів  дари.
Навкруг  вас  вони  музикою  грали
І  наспів  їх  шептав  мені:  Твори!
- Це  ж  так,  ми  творчі  душі  відкривали,
і  направляв  нас  Янгол  із  гори.
Тоді  ступнув  повз  юнку  й  посміхнувся,
 і  руку  ніжно  їй  поцілував.
До  тіла  молодого  доторкнувся
немовби,  дівча  миле  вчарував.
Пішов...  А  вона  довго  ще  сиділа.
Хотілося  так  день  цей  повернуть.
Його  обличчя  згадувала  й  мріла…
І  вбачилося  їй  –  хвилі  цвітуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2023

Повертайся живим!

Задимілись  далекі  дороги,
Заслонила  туманом  сльоза.
Листопад  в  мряці  сіє  тривоги  
Й  червоніють  в  вогнях  небеса.
В  запотілі  вдивляюся  шиби
Й  душу  холод  здіймає  в  диби.
І  розтрощені  навкруг  садиби
Стоять,  наче  цвинтАрні  гроби.  
Серце  лине    думками  до  тебе:
Я  не  в  силі  тугу  зупинить…
Та  зі  мною  заплакане  небо,  
Мов  покров,  над  бійцями  висить.
Прагне  Бог,  рідні,  вас  захистити:
Господь  чує  молитви  усі…
Від  ворожої  кулі  закрити
Й  відвести  смертні  болі  в  страсІ.
Грузнуть  ноги  в  холоднім  окопі,
Побратими  тримають  рубіж.
Ну,  а  ти,  похилився  в  ознобі:
Попав  в  руку  осколок,  мов  ніж.
Біля  тебе,  коханий,  я!  Чуєш?!
Рану  тілом  закрила  своїм…
Знаю  подихи  серця  рахуєш.
Та  ми  разом  цю  мить  вистоїм.  
Зараз  буде  тепліше,  я  грію..
Ти  вдихай  подих  мій,  твій  благий  !
Біль  смертельної  рани  розвію.
Не  віддам  тебе  їй,  дорогий!
Не  засни  тільки,  я  отут,  поруч!
Молю,    вічі  лише  не  змикай!
Проникає  вже  сонячний  обруч
Крізь  їдучі  дими,  почекай!
Ти  згадай  наші  весни  щасливі,
І  обійми  в  цілунках  палких.
Та  пташині  пісні  галасливі,
Як  тонув    ув  очах  голубих.
Коли  йшли,  міцно  взявшись  за  руки,
По  стежині  мрійливих  надій.
Ввись  злітали  в  тиші  наші  звуки
Й  відбивались  в  далі  зоряній.
Відчуваєш?  Вже  стало  тепліше…
Й  не  така  прохолодна  земля.
Ось-ось  буде  навкруг  спокійніше
І  прийде  допомога  здаля.
Уяви,  що  на  мене  схилився
І  світанок  настане  за  мить.
Промінець  з-поза  хмар  появився,
Лиш  не  думай  про  те,  що  болить.
Ми  ще  пройдемо  зрання  росою
І  зустрінемо  першу  зорю.
Намилуємось  щастям  з  тобою
Ще  не  раз,  милий  мій  лицарю.
Скоро  вже  зникне  з  неба  завіса
І  закінчиться  люта  війна.
Вийдемо  із  кривавого  лісу;
Й  переможна  наступить    весна.
Тільки  ти  не  відходь  у  нікуди!
Не  розквітне  без  тебе  земля...
Й    мені  сонце  світити  не  буде
І    зачахну,  як  мерзле  гілля.
 
 
 
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2023

Осінній дощ

А  дощ  осінній  якось  хлинув  так  не  в  пору…
Замокли  кроки  твої,  лишені  від  вчора.
І  я  у  бабиному  літі  залишилась.
Й  душа  моя  зосіннім  сумом  навіч  злилась.
Танцюю  листям  пожовтілим  у  промінні
І  теплотою  наповняю  дні  осінні.
Шукаю  радості  в  невтраченій  надії
І    притягаю  ще  недавні  наші  мрії.
Душевні  фарби  у  намріяне  вкладаю.          
Й  усе  небажане  із  серця  вириваю.                  
Тебе  малюю  вже    уявними  мазками  
І  вибудовую  місточок  поміж  нами.
Бо  точно  знаю,  ти  колись  пройдеш  по  ньому;
Зеленим  плюшем  по  килиму  золотому.
Мене    пробудеш  й  опроміниш  смутні  очі
Й  переплетеш  дороги  наші  в  дні  із  ночі.
Уже  не  в    сні,  відкриєш  двері  в  мою  осінь
Й  зазолотиться  пасмо  сиве  у  волоссі.
На  зло  рокам,  з  тобою  знов  помолодію.
І  в  долю  спільну  принесу  мрійну  надію.    
А  нині  хай  ллє  дрібний  дощик  й  не  змовкає…
Він  щораз  стукіт  твого  серця    наближає.
Відосениться  хай  та  світ  сніжком  притрусить.  
Прийде  весна  і  все  для  нас  вернути  мусить.
Кохання  ті  краплинки  щастя  навівають,        
Немов  мене  в  минулі  роки  повертають.              
 Зливають  з  моєї  душі  невтішність  туги,  
Та  рветься  розпашіла  кров  в  нові  потуги.          
Уявні  дотики,  мов  клавіші  стрибають.
І  на  сердечних  нотах  нову  пісню  грають.
Дощів  рапсодія  зливає  срібні  звуки
В  обіймах  ніжних    завмирають  наші  руки.
Я  на  плечі  твоїм  тихенько  засинаю,
У  хвилі  дихання  легесенько  пірнаю.
І  вітерець  відносить  бабине  знов  літо
Та  воскрешає  душ  тепло,  нами  зігріте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2023

А у душі моїй сопілка плаче

А  у  моїй  душі  сопілка  плаче,
Думками    підбираючи    мотив.
Все  не  могло  і  статися  інакше,
Бо  дощ  пусті  надії  в  вікнах  лив.
Я  не  пила  із  вуст  твоїх  цілунків
І  не  були  з  тобою  ми  близькі….
Ти  розсівав  порожні  обладунки,
Уяви  свої  марева  пливкі.
Той    жовтий  лист  розлуки  не  барився
Дощі  його    по  осені  несли
Та  сон  щасливий  все-таки  здійснився
Плачу    небесні  хмари  відійшли.  
І  стало  все  в  душі  моїй  інакше
Відчула  у  промінні  теплоту.
І    скрипка  долі  більше  не  заплаче,
Життя  закриє  мою  самоту.
Закутаюсь  в  осінню  позолоту
І  в  подиху  любові  попливу.
Бо  не  прийнявши  в  серце  прохолоду
На  нових  хвилях  в  щастя  попливу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023

Нерозгадана жінка

Вона  ішла  до  зоряної  мрії
І  вітру  подув  мило  обіймав.
Ніжно  ховала  у  душі  надії.
Всміхалась,та  чому  ніхто  не  знав.  

А  може  з  неба  Янголом  спустилась,
Щоби  зігріти  всі  смутні  серця.
З  її  душі  любов  блаженна  лилась,
Наповнена  від  задуму  Творця.  

У  ній  жила  непоборима  сила
Та  лагідність  і  врода  чарівна.
Вона  весь  біль  в  собі  колись  закрила
Й  вже  не  була  серед  людей  одна.  

Ішла  уся  в  промінні  золотому:
Велична,  як  Богиня,  як  Весна.
Даруючи  любов,  гасила  втому,
І  цілий  світ  в  ясних  очах    несла.  

Блаженно  йшла  і  мило  усміхалась
І    усміх    людям    щастя    дарував.
Любов’ю  у  прохожих  розчинялась
І    кожний  в  собі  радість  відчував.  

Вона  звичайна  жінка,  й  незвичайна,
Бо  та,  в  якій  струмить  струна  тепла
Живе  краси  та  нерозкрита  таїна,
Яку  Господня  воля    в  ній  вплела.
 


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023

А якби так

А  якби  так,  щоб  ніч  печалі  зникла…
І  страхи  щезли.  Й  поруч  я  і  ти.
Щоби    без  тебе  жити  не  привикла,
І  долею  могли  б  пліч-опліч    йти.  
Утихомиритись  і  не  страждати,
Не  гартувати  душу,  наче  сталь.
Лиш    ніжною  пушинкою  злітати
По  хвилях  мрій  у  піднебесну  даль.
Щоб  не  нести  одній  тягарів  долі:
Ділити  навпіл  радість  та  печаль.
Довіритися  чоловічій  волі,
Та  стерти  назавжди  із  серця  жаль.
Щоб  разом  всі  затори  подолати
Опершись    на  надійності    плече.
Та  просто,  по-жіночому  кохати…
Хай  струмок  літ  у  сонечко  тече.
У  пристрасних  обіймах  розквітати
Обгорнена  у  сяєво    тепла.
У  ласках  рук  рай  неземний  пізнати,
Щоби  весь  вік  щасливою  була.
А  якби  так,  щоби  війни  не  стало…          
Й  скрізь  мир,  сім’я,  та  поруч  я  і  ти.
Щоб  радість  щастя  долю  двох  обняло
І  все  життя  подружжю  в  парі  йти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023

Запізнілий полонез

А  ми  по  різних  роз’їжджаємось  містах.
Близькі  й  далекі,  але  різні  в  нас  дороги.
Із  мрій  крихких  будуєм  замок  у  думках.
А  на  шляху  одні  страхи  й  перестороги.
І  наші  долі  не  вплітаються  в  одну.
Усе  прийшло  якось  невчасно  та  поспішно.
Сторінку  повісті  складаємо  сумну
про  спільну  долю  у  якій  обом  затісно.
Хиткі  мости  лягли  по  темряві  бездонь.
А  ми  шукаємо  в  зимі  забуті  весни.
Вже  не  зігріти  час  у  холоді    долонь.  
І  наше  пройдене  ніколи  не  воскресне.
Здається,  завтра  буде  знову  не  для  нас.
Вчорашні  мрії  опечалились  словами.
Промінчик  щастя  в  долі  зливами  погас.
І  я,  мабуть,  лише  в  уяві  разом  з  вами.
Танцює  осінь  запізнілий  полонез.
У  ньому  мрії  закружилися  думками.
Пливу  сніжинкою  у  зиму,  але  без…
В    танку  забутім  і  не  спільними  стежками.  
Зимова    віхола  тривожитиме  дні.
Мороз  привіти  малюватиме  на  шибі    
Ви    ще  не  раз  будете  снитися  мені.
Але  місток  наш  в  людяній  промерзне  глибі  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023

Війна

Ось  і  все!  Розбрелись  наші  мрії.
Розлучились,  побравшись  лише.
Над  тобою  гармат  буревії,                                                
Ніч    безсоння  у  дім  мій  несе.
Мчать  з  забитих  вокзалів  вагони;
Й  стукіт  рейок,    мов  серцебиття…  
І  твій  образ  віддаленням  тоне.
Й  наче  віск,  застигає  життя.  
В  мить  прощання  душа  знемагала…
Як    відходив,  дивилася  вслід.
Що  сказати  тоді  я  не  знала,
Скочив  в  поїзд  й  слова  скував  лід.
І  став  дім  наш,  мов  мертва  пустеля.
Одиноко  сиджу  край  вікна…
У  страху  все  зриваюся:  Де  я?!
Мить…  й  отямлюсь:  Ще  вдома  й  ВІЙНА.
 Й  знов    ридаю  в  мольбі    до  ікони
і  благаю  його  вберегти  …
Край  горить…  І  церковні  вже  дзвони
Сповіщають  про  нові  хрести.  
Чи  живий  ?!  Усе  звістки  чекаю..    
Місяці,    як  немає    яви…    
Там  де  ти,  майже  пекло,  я  знаю.
Але    вистій!  Благаю,  живи!
Бо  мені  не  прожити  без  тебе;
Чорну  хустку  зарано  носить.
Я  прошу,  не  бери  його  небо!
Бо  змогли  всього  рік  разом  жити.  
Й  тут  війна…  Стрясли  тишу  сирени…  
Скрізь  сполохані  люди  біжать.
Це  не  цирк,  тут  немає  арени!
Ми  не  звірі,  щоб  нори  шукати.  
Ну,  а  ворог  скрізь  ставить  капкани,
Владарює  на  моїй  землі.
Рве  над  нами,  мов  вогненні  чани,
Свої  гради,  й  усе  в  попелі.
Скрізь  уламки,    будинків  немає…
І  дорогами  трупи  лежать.
Та    русинський  обріз  не  змовкає,
Й  навіть  вбитих  не  дасть  поховать.  
Кожен  день  прилітає  ракета:
Біль  і  лемент  несе  руський  мір.
Що  ж  мовчиш  миротворна  планета?
Вбивство  це  до  яких  буде  пір?!
Скільки  будемо  ще  хоронити
Молодих  і  здорових  людей?
Бог  життя  дарував  їм,  щоб  жити!
Зупиніть  на  землі  мір  оцей!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2023

Пізня осінь

Завмерла  наша  осінь  біля  тину,
де  пам'ять  заховала  давні  дні.
Цілує  дощ    засмучену  калину,
А  ти  чомусь  не  снишся  вже  мені.
Тут    довгі  вечори    похолоділи.
І    ночі    не  такі  уже    ясні.
Небесні  зорі    в’яло  посмутніли
Й  пишу  не  прОжите  в  самотині.
Рядки  складаю,  де  немає  болю,
Розкривши    душу  в  новий  день  іду.
Відводжу  від  страждань  невтішну  волю,
Щоби  від    інших  відвернуть    біду.
Кружляє  листя  в  золотім    багатті:
Горять  останні    іскорки  тепла.
Творець    затримав  осінь  в  жовтім  платті,
Поки  зима  в  кожушок    не  вдягла.
Де-не-де  лише  просвіт  замалює
У  сірувато-темні  кольори.
І    пасмами  дороги  затушує    
Й  розчинить  твердь  до  зимної  пори.
Та  просіче  дрібненькими  дощами,
Щоб    вбити  у    траву  опалий    лист.
І  застелити  землю  килимами,
Допоки  не  ввірвався  хуги  свист.
Бо  листопад  стоїть  на  почеканні,
Та  гостя  без  запрошення    іде,
Бо  має  в  собі  наміри  захланні
І  час  для  неї,  наче  щось  пусте.
Лиш  до  обіду  промінець  гуляє,
Плекає    мокрі,  голі  гілочки.
І  грона  калиноньки  обіймає,
Як  замовкають  дощові  смички.
Стемніє,  й  вітровій  насуне  хмари
І  рване  злива,  й  холодом  війне.
Померкнуть  в  сонній  ночі  денні  чари  
Й  обгорне  смуток    буле,  осяйне.  
Але  прокинусь  зрання  та  пройдуся,
Вгортаючись  у  променевий  блиск.
Та  в  світанковій  свіжості  скупнуся
І  зачарує  серце  денний  лиск.  
Бо  завтра  може  цього  і  не  бути…
Хтозна,  чи  знов  прийдемо  в  новий  день.
Тому,  жену  від  себе  краплі  смути
Й  з  природи  набираюся  натхнень.
І  хай  вона  буває  дуже  різна,
Та  в  кожній  порі  року  чарівна.
Як  жінка:  то  сварлива,  а  то  ніжна,
Але  завжди  красива  і  мрійна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2023

Воїни світла

Я  не  знала,  що  буде  так  боляче  серцю  моєму.
І  я  гадки  не  мала,  що  рватиме  душу  струна,
коли  воїни  мужні  відходять  у  марево  диму,
і  їх  світлі  обличчя  від  нас  забирає  війна.
Вони  рідні,  блаженні…  Усі  близькі  серцю  навіки.
і  за  кожним  кровить  свіжа  рана  навічних  розлук.
Як  болять  Україну,  сльозами  наповнені  ріки
юних    вдів,  не  пізнаних  так  й  радості  в  мареві  мук!
Ми  сюди  тої  бойні  кривавої  не  зазивали,
та  немало  лишилось  притишених  тут  зазивак.
І    наводять,  крадуть  та  на  людських  смертях  
роблять  славу,
й  гублять  кращих…  й    оправдують  злочин…
Ну  як  же  це  так?!!!
Хіба  гоже  на  людському  горі  багатство  творити
і  точити  зсередини  край  свій  в  угоду  кату?!
Як  же  нам,  українцям,  на  крові  навчитись  любити
і  у  єдності  всім    захищати  країну  святу!
Ви  погляньте  в  обличчя  отих  юнаків,  що  відходять,
у  них  неба  сіяє  безмежна  і  чиста  блакить…
Їхні  очі  взивають  у  вічність,  де  промені  сходять,    
Вони  платять  собою  за  нас  всіх,  щоб  ми  могли  жить.  
Та    не  знаємо,  що  нас  чекає,  як  доля  поверне,
бо  усі  в  Божій  волі  та  шлях  на  землі  всіх  один.
Тож,  нехай  в  наших  душах  ніколи  добро  не  померкне,
всі    з’єднаємось  прагненням  в  колі    душевних  родин.
Як  не  ми,  завтра  може  уже  і  не  бути.
І  замовкне  живе  на  землі  у  вогнищі  скорбот…
Пам’ятайте,  що  кожен  окремо,  то  -    це  лише  люди,
А  всі    разом,  ми    сила  Вкраїни  -    НАРОД!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2023

Час лікар

Хоча  надії  розпливлись  в  імлі.    
Та  я  усе  попробую  спочатку…
Поки  живу  на  цій  святій  землі,
Промахи  зашиваю,  наче  латку.
Затулю  щем  усіх  своїх    утрат
І  посміхнуся  дню,  як  не  бувало.
Я  зможу!  Зможу  все!  –  кажу  в  стократ,
Хоч  залишилось,  може,  зовсім  мало.
Я  піднімусь,  як  оживає  сад;
Зранені  крила  вірою  злітають.
І  пройдений  по  долі  снігопад
Потуги  волі  із  путі  зливають.
Знов  стану  на  краю  своїх  надій
І  протягну  назустріч  щастю  руку.
Вже  вкотре  пригублю  щастя  напій,
Який  заллє  мою  душевну  муку.
І  знову  обгорнусь  в  чуже  тепло
Та  перейду  страхи  минулі  й  болі.
Зрощу  в  душі  приховане  зело,
Яке  дає  вітрила  і  смак  волі.
В  небеснії    обійми  упаду
Та  пролечу  над  хмарами  стрілою.
Затру  печалі  всі,  усе  змету…
І  проросту  вербою  над  водою.
На  ній  медами  пишно  зацвіту
Й  у    лагідних  руках  зазолотію.
Промінчиком    упевнено  пройду
І  все  здійснить  задумане,  зумію.
Здолати  біль  непросто  у  житті;
Я  сотню  раз  вмирала  й  воскресала.
Проходили  в  чагарниках  путі,
Та  моя  зоря  щастя  не  згасала.
Шрами  на  серці  вже  ятрять  давно,
Але  дає  надію  сила  волі.
Поки  промінчик  світить  у  вікно
То  час,  як  лікар,  залікує  болі.
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2023

Ми зустрінемось

У  такий  же  малиновий  вечір
Серпень  згорне  липневі  вже  дні.
Покладеш  мені  руку  на  плечі,
І    полинемо  в  мрійливім  сні.
Притулюсь  до  грудей  почуттями,        
Обійму  теплотою  душі.
Й  пробіжаться  грайливо  віршами  
Ті    пестливі  рядочки  в  тиші.
Буде  ніченька  зорі  вплітати
У  віночки  сяйних  чарувань.
В  піднебессі  пейзаж  малювати
Недосяжних  для  нас  раювань.    
Я  ловитиму  звуки  в  музИці
На  сердечного  ритму  струні.
Й  підійматимусь  крилами  птиці,
Залишаючи  думи  смутні.
І  розвіються  присмерки  болю,
Подув  вітру  шепне  новий  день.
Й  розкриватиме  штори  поволі,  
Нам  світанок  у  звуках  пісень.    
Серпень  злота  внесе  промінцями..
Крізь  осмуту,  всміхнемось  життю…
Хоч    і    порізно,    але  Бог  з  нами,
Й  нас  з’єднає  в  душевнім  злиттю.
Як    грозу  люту  вітер  остудить,
Й  проясніють  в  сяйві  небеса,
Господь  тиші  мелодію  збудить
І  воскресне  з  руїни  краса.
Розколише  поля  вітерцями    
Й  розманіжить  на  сонці  траву.
І  гаї  переповнить  піснями,
Голосисту  піднявши    птахву.
Оживуть  міста  знищені  й  села,
Засрібляться  у  руслах  річки.
З  вирв  глибоких  проб’ються    джерела
Й  озеленять  землЮ  потічки.  
Я  тебе  приголублю  думками,
Як  ранковий  промінчик  вловлю.
Нерозтрачені  кольори  гами
В  панораму  пейзажу  втулю.
Літні  ночі  впадуть  водоспадом,
Освіжаючи  зелені  май.
І  ми  стрінемось  між  зорепадом,
Щоб  пірнути  в  надуманий  рай.
Інші    будуть    тулитись    вустами,  
Зігріватись  обіймами  тіл.
Лиш  нас  двоє,    вночі    янголами
Споглядатимуть    з  неба  довкіл.    
Казку  ночі  мені  подаруєш,
Подолавши    затори  розлук.
З  неба  стежку  коханням    гаптуєш
Між  страхами  тривоги  та  мук.
Заколишеш  легенько  вітрами,
Прихистивши  у  своїх  руках.
Фата  зоряна  буде  над  нами
Колихатись  в  Молитви  словах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023

Ромашка

Чи  не  з  тобою,  чи  з  тобою...
Я  --  мрія,  скупана  росою.
Ромашка,  перелита  в  літі.
Радію,  що  живу  на  світі.
Не  обростаю  бур’янами:
Мій  корінь  сплівся  з  ясенами.
З  глибин  дитинства  в  зрілість  віку
Несу  любові  дар  без  ліку.
Вони  від  гроз  оберігають,    
У  сильну  спеку  затіняють.
Щоб  пелюстки  не  обпалились
І  нелюди  не  поглумились.
Там,  в  теплоті,  колись  зростала,  
Та  з  кожним  літом  розквітала.    
Міцніла  квіткова  стеблинка,
Пишніла  кожна  пелюстинка.
Я  з  тих  країв,  де  слічне  літо.
Де  квітне  поле  розмаїто.
І  на  ромашках  не  гадають  --
Їх  у  віночки  уплітають.
Цвіт    розсіває  аромати,
Щоб  всім  радіти  та  кохати.
Щасливо  в  парі  проживати
Й  ніжну  ромашку  величати.
А  чи  з  тобою,  чи  без  тебе:
До  мене  горне  промінь  небо.
В  його  сяйві  ромашка  квітне
Й  насіння  розсіває  плідне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023

Поверни мене з розлуки

1.Вже  літній  вечір  бродить  за  вікном
Усе  навкруг  завмерло  в  сонній  тиші
Запах  жасмину  сіється    кругом  
І  свіжість  вітерець  легкий  колише.
На  крилах  дум  летять  мої  слова
В  небесний  простір  сяючого  раю,
Де  зорі    нам  малюють  кружева,
Якими  я  до  тебе  долітаю.

А  ти  мене  з  розлуки  поверни    
Почуй    мій    голос  у  своєму  серці
В  биття  його  впірни  ,  неначе  в  сни,
Та  ім’я  прошепчи  у  пересерді.
Та  так,  щоб  розцвіла  уся  земля.
І  заблистіла    річка    промінцями
Розлилась    ніжна  пісня  солов’я  --
Поклич  мене  душевними  словами.

2.  Акорди  наших  душ  з’єднає  даль
й  протягнемо  назустріч    свої  руки.
І  літній  день  заграє,  мов  скрипаль,
З’єднавши  в  одну  музу  наші  звуки.
Мелодію  сердець  почує  світ
Вир  почуттів  розбудить  сплеск  любові.
Сонечко  мрій  обійме  щастя  цвіт
І  радість  розцвіте  у  кожнім  слові.

Лише  мене  з  розлуки  поверни
І  музика  душі  повік  не  згасне    
В  її  акорди  упірну,  як  в  сни,
І  вернеться  до  нас  усе  прекрасне.
І  розцвіте  по-новому    земля.
Заграє  позолота    промінцями
І  в  музиці  почується  здаля    --
Твій  оклик  знов  душевними  думками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023

Іскра кохання

Впаду  у  тебе  зіркою  з  небес
І  в  пристрастях  тілесних  злетимо.
Ти  мій  сьогодні,  мій  лише  увесь,
Давай  вогні  сердець  запалимо.
І  я  злечу  в  обіймах  твоїх    рук;
Обгорне  тіло  в  ласках,  теплота.
І  зазвучить  сердечний  перестук
Й  проллється  душ  мелодія  свята.
Коханням  спалахне  в  очах  іскра
І  враз  усі  забудуться  слова…
Ця  ніч  безумством  нас  оповила.
Та  зайшла  в  ранок  стрілка  часова…
 
Й  ти  знов  у  своє  завтра  відійдеш.
І  може  не  зустрінемось  уже…
У  інші  руки  пристрастю  впадеш
Й  обгорнешся  в  терпке  тепло  чуже.
Так  непомітно  літо  пробіжить;
Поміж  тернами  долю    прокладе.
Не  те  проміння  сонце  буде  лить,
Й  не  так  медово  в  лігво  упаде.
Твій  телефон  назавжди  замовчить.  
Я  з  осені  до  тебе  не  прийду.
Минулих  днів  уже  не  воскресить,
Й  погаснуть:  чи  на  радість,  чи  біду.
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023

Ой, Марічко синьоока!

Тече  річка  невеличка  біля  водограю
Там  Марічка  бере  воду,  я    її  кохаю.
Я  не  знаю,  як  до  неї  слова  підібрати,
Щоби  якось  ненароком,  та  й  не  налякати.  

Ой,  Марічко  синьоока,  спокій  мій  забрала;
Твоя  врода  мальована  мене  зчарувала.
І  не  знаю,  що  робити,  як  діяти  маю,
Як  зізнатись  тобі  мила,  що  тебе  кохаю.

Ой,  Марічко  любко,  та  любов  глибока
Я  тебе  кохаю,  кралю  синьоока!  

У  маленькому  відерці  вода  плюскотіла
Я  ішов  й  не  міг  зізнатись  –  душа  заніміла.
Поки  в  собі  я  вагався,  міркував  тремтливо,
То  Марічка  підморгнула,  та  вчинила  диво.


Ой,  Марічко  синьоока,  душу  відродила.
Твоя  усмішка  тремтлива  мене  окрилила!
Знаю  добре,  що  робити,  як  діяти  маю,
Буду  подвиги    вершити,  бо  тебе  кохаю.
 
Ой,  Марічко  любко,  та  любов  глибока
Я  тебе  кохаю,  кралю  синьоока!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023

Незламна

Наче  вихор,  у  даль  я  лечу,
Й  дарма,  любий,  мене    зупиняєш.
В  устремлінні  усе  по  плечу,
Хоч  і  туго  за  вішки  тримаєш.
Мчусь  конячкою,  кріпка,  
мов  сталь,
Білу  гриву  вітри  розвівають,
Хай  непевна    моя  магістраль
і  каміння  під  ноги  кидають.
Але  я  пробіжу,  перейду,  
І  заслони  усі  подолаю.
Якщо  треба  прискорю  ходу,
Та    з  путі  нізащо  не  зблукаю.
Завше  юно  палає  душа  
Й  кров  по  венах  бурлить…
В  любов  рветься.
 Ще  не  видна  остання  межа  --
Знак  вогненний  в  житті  
 не  здається.
Ти  не  знаєш,  мабуть,  як  такі
Вміють  болі  нестерпні    долати.
Як    торуючи  милі    хиткі,    
Вони  здатні  життя  підкоряти.
Вогняна  в  них  з  народження  
 стать,
Їх  нічим  у  житті  не  зламати.
Проти  вітру  стрілою  летять,
І  нікому  їх  не  розгадати.
Пробігають  крізь  прірви  та  шквал,
Їх  не  втримати  й  не  упіймати.
І  змітаючи  все  наповал,
Вміють  вміло  кермом  керувати.          
Чи    тримай  їх,  чи  то  не  тримай,
Жінок  гордих    не  втримає  сила.
Як  захочуть,  то  створять  тут  рай,
й  спалить  в  пеклі,  як    буде  немила.
З  таких  я,  й  нізащо  не  зломлюсь,
Мені    витримки  вже  не  забракне.
Крізь  затвори,  як  вихор,  промчусь,
Моя    доля    в  стражданнях  не    чахне.
Нерозгадана    я,  так  і  є…
І  ключів  до  розгадки  немає.
Відкривається  серце  моє
Лише  тим,  хто  мене  наповняє.
Ніжна  наша  любов  й  осяйна,  
Та,  яку  нам  Пречиста  дарує.
Нас  всесильними  робить  вона  
Й  місток  вічного  щастя  будує.
Сила  світла  у  ній  неземна,
Вона  здатна  усе  подолати.    
Кажуть,  люди    --  ця  жінка  стальна.  
Ні!
Це  -    жінка,  яку  не  зламати.
 
 
 
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2023

В'язні кохання

То  я  люблю,  то  ненавиджу…
Чи  щастя  ти,  а  чи  біда.
То  проганяю,  а  то  кличу,
То    м’якшаю,  а  то  тверда.
Не  знаю  жар  ти,  чи  остуда.
Але  без  тебе  пустота…
Іду,  немов  якась  приблуда,
З  посушливості  в  болота.
То  веселюся,  то  страждаю,
Заплутана  у  лабіринт.
Гоню  тебе  і  знов  вертаю  -
Ти  наче  водоспаду  плин.
Замкнувся  круг  й  по  ньому
броджу.
Вже    не  шукаю  світлих  смуг.
Від  спокою  свого  відходжу,
Гартуючи  в  напрузі  дух.
Вдвох  горимо  в  полоні  болю
Та  воскресаємо  з  пітьми.
Хоч  доля  кличе  нас  на  волю,
Та  видно    вічні  в’язні  ми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2023

Трояндові пелюстки

Полину  у  мелодію  троянд,
Пірну  у  вітру  звуки  колискові…    
Та  викину  з  душі  тремкий  роман
Твоєї  загадкової  любові.

І  спалахнуть  між  нами  всі  мости
Та  в  недовір’ї  втратять  колір  гами.
Затру  їх  сірий  відтінок  мазками,
Розгорнутої  в  серці  теплоти.
 
І  заколише  вітер  ніжний  цвіт
Та  крапельки  обсушить  на  пелюстці.
Вразливе  серце  розворожить  світ,
Де  Бог  простелить  путь  у  благовісті.

І  зацвітуть  трояндами  думки,
Змалює  день  у  барвах  світлі  гами.
І  я  пройдусь  весняними  стежками,
Відкривши  знову  в  щастя  сторінки.

І  музика  в  трояндовій  красі
Обгорне  душу  в  сяйнім  аметисті.
Пройдусь  у  ранніх  крапельках  роси
По  золото-оранжевому  листі.

Заграє  в  цвіті  осінь  золота                
Та  попливуть  пейзажі  пелюстками.
Й  кохання  малювати  буде  гами
У  кольорові  сонячні  літа…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023

Терновий віночок

Знаєш…  часто  у  снах  літаю
У  незнані  іще  дороги.
Може,  я  і  тебе  не  знаю,
Ми  ж  зустрілись,  як  дві  тривоги.
Та  сердечка  розвеселились;
Пташечками  в  душі  співали.
Разом  заново  жити  вчились,
Й  світ  по-новому  пізнавали.
Ми  сплели  із  терня  віночок,
Уплітали  троянди  в  нього.
І  яскравів  у  доль  струмочок
Від  потоку  того  живого.
Та  розмов  було  нам  замало,
Щоб  відкрити  для  щастя  душу.
В  тобі  стільки  тепла  дрімало…
І  таїлось  під  серцем  плюшу.
Скільки  я  лугів  обросила  
Й  позолоту  в  собі  ховала.
Часом,  навіть  було  не  сила
Нести  ношу  того,  що  ткала.
Пролітали  літа  та  зими
І  струмочки  пливли  у  веснах.
Світ  в  кохання  стелив  килими,
Та  дорога  між  нас  не  скресла.  
 Заблукали  думки  між  мряки
І  дощі  їх  рясні  змивали.
Мліли  душі  в  огні  атаки      
Й  серця  порізно  відстраждали.
Стала  тиша  між  доль  стіною…
Стежку  радості  тьма  закрила.
Не  питай  чи  жила  тобою,
Якщо  було,  то  я  любила.
А  тепер  відлечу  далеко..
Змахну  крилами  попід    хмари.
Буду  вільною,  мов  лелека,
Яка  в  небі  парить  без  пари.
Обгорнуся  у  літній  промінь
І  вдихну  цілий  світ  очима.
Ще  не  видна  зимова  повінь;
Я  ще  бажана  і  любима.
Наче,  біла  троянда  в  літі,
Ще  обласкана  теплотою.
Як  півонія  в  ряснім  цвіті,
Обмережена  чар  канвою.
І  дорога  моя  щаслива
У  вишиванім  розмаїті.  
Ще  не  скошена  життя  нива
Й  світить  сонечко  у  зеніті.

Нині,      Знову  я  в  сні  летіла:
Промінь  гладив  мою  стежину.
Там    півонія  пишно  цвІла  
Обняла  віночка  тернину…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023

Нам теба жити…

Казала  мені,  мамо,  ти  колись,
Що  доля  моя  буде  веселкова...
Лише,  дитино,  Господу  молись,
Бо  з  ним  і  в  болях  радісна  розмова.
Сказала…  та  у  засвіти  пішла…
Вже  й  милого  плече  мене  лишило.
І  щоби  жити  я  без  вас  змогла,
У  темряві  вишукую    світило.
Ні!  Не  сиджу  самотньо  край  вікна,
Не  плачу,  не  кляну  тужливу  долю.
Не  маю  права  бути  я  сумна,  
Вкладаю  в  рими  слів  рядки  від  болю.
Тумани  розсіваю    по  лугах,
Струмочки  із  горбів  тягну  додолу.
Промінчики  свічу  по  берегах,
Й  забарвлюю  весну  по  видноколу.
І  по  деревах  пишний  ряст  кладу
Та  проліски  малюю  на  поляні.
Тиху  розмову  з  вітром  я  веду
Й  вдихаю  свіжі  подихи  весняні.
Пробуджую  вже  вранішню  зорю
Та  сонечко  з-за  хмари  зустрічаю.
І,  ніби,    життям  заново  горю,
Коли  з  душі  рядочки  виливаю.
 Життя  пишу,  вкладаючи  слова,
Та  кожна  думка  -  дар  небес  безцінний.
Розмова  наших  душ  така  жива,
Її  почерк  глибокий  і  нетлінний.
Кожна  морщинка  –  прожиті  роки.
Як  дорого  вона  мені  дісталась.
Та  виливаю  вам  свої  думки    ….
Й  раділа,  коли  словом  душ  торкалась.      
Свою  весну  для  вас  я  бережу…
Бог  мені    променів  сяйнув  із  неба:
Їх  кожному  в  стежину  я  вложу
Й  попрошу  ще,  коли  буде  потреба.
Лиш  би  розвеселити  тужний  світ,
Усім  сердешним  ласки  уділити
Мені  б  іще  хоч  малість  –  кілька  літ,
Щоб  в  радість  вам  музику  серця  лити.
Я  знаю,  як  розлука  вас  пече,
І  вірю,  що  втомилися  чекати…
Але  ще  трішки,  вже  струмок  тече,
Весна  буде  коханих  повертати.
А  ви  їх  грійте  поки  у  душі.
Нічого,  що  вони  від  вас  далеко.
Для  теплоти  сердець  нема  межі,
У  ній  згоряє  ревна  небезпека.
А  коли  доля  випала  гірка
Й  прийшлося  чорну  хусткупов’язати.
Не  лайте  небо,  там,  із  висока,  
Він  буде  через  сни  вас  потішати.
Повірте,  що  розлука  –  це  міраж.
Навіть,  коли  нема  поряд  людини,
Вона  із  неба  з  вами,  наче  страж,
Вас  береже  від  лиха  щогодини.
Лиш  не  тамуйте  у  собі  сльозу;
Поплачте  вволю,  коли  серце  хоче.
Розчулена  душа  змете  грозу
І  відійде  печаль,  біль  відстрекоче.
І  знову  посміхніться  новим  дням
Нам  з  вами  іще  треба  довго  жити.
Наперекір  всім  грозовим    вітрам  -
Ростити  діток,  будувати  та  любити.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2023

Пташині переспіви

Весна  спустилась  на  ліси  й  поля
І  обняла  село  моє  далеке.
Й  розчулилась  заморена  земля,
Як  з  вирію  вернулися  лелеки.
Підладили  вони  старе  гніздо
І  обняли  крильми  наше  подвір’я
Тут  не  завадить  їм  уже  ніхто
Збирати  для  м’якого  ложа  пір’я.
Тут  править  царство  різних  пташечок
Від  щонайменших  крихт  чистять  землицю
І  пір’ячка  маленький  дріб'язок
Лелека  встелить  у  свою  світлицю.
В  пташиному    розливі  їх  пісень  
Наш  двір  від  зими  стане  оживати
Наповнений  мелодіями  день
Чари  весни  буде  переливати.    
Окреслять  навкруг  кола  ластівки
Горобчики  зцвірінькають  акорди
А  там  і  соловей  подасть  свистки
Й  затьохкає  тремтливо    клавікорди.
Розвинуть  ряст  дерева  та  кущі
І  плюш  травички  ляже  по  стежині
Й  там  їжачок  прокинеться  в  гущі
І  вигляне  із  земляної    скрині.
Протягнуться    промінчики  ясні
І  на  галявці  блиском  затанцюють
В  них  відіб’ються    звуки  голосні
Й  природи  чудодійність  закільцюють.  
Голівки  свої  квіти  підіймуть
Та  посміхнуться  радісному  співу
Й  пташині  голоси    лунатимуть
У  божестві  весняного  розливу.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2023

Не тобі

Вечірнє  місто  гасить  ліхтарі,
Але  мій  сон  не  плине  так  одразу.
Сиджу  й  пишу  про  тебе,  до  зорі,
Та  загортаюся  в  холодну  фразу…
Пишу  не  відправляючи  листів.
Хоча,  можливо,  потайки  чекаєш.
Все  розумієш    навіть  і  без  слів,
Хоч  свої  почуття  давно  ховаєш.  
Придумала  тебе,  мабуть,  собі.  
І  поглядом    читаю  твою  смуту.
Можливо,  ти  лиш  гість  в  моїй  судьбі
Й  в  не  зустрічі  несеш  свою  спокуту.
Не  вмієш  порадіти  вдалим  дням
І  в  розпачі  поплакатись  душею.
У  колі  близьких,  ти  по-суті  сам,
І  долею  живеш  вже  не  своєю.
Мовчанням  заморожуєш  стежки,
Розгублюєшся  у  своїм  бажанні.
Та  прошиваєш  лиш  криві  стіжки
І  затишку  в  без  затишші  шукаєш.
Не  я  тобі  суддя,  ми  вже  самі
У  радість  вибираєм  свою  долю.
Йдемо  назустріч  літу,  чи  зимі:
Будуємо  земний  рай,  чи  неволю.
Можливо,  не  тобі  мій  шквал  думок:  
Мабуть,  пишу  надуманому  тому,
 Хто  відчайдушно  робить  в  житті  крок,
І  не  належить  більше  вже  нікому.
Мені  не  імпонує  холод  душ;
Зимою  я  вже  вдоволь  наситилась.
Біжу  навстріч  весні  уже  чимдуж
І  вже  давно  з  самотністю  змирилась.
Творіння  надихає  на  життя,
За  день  прожитий  Богу  поклоняюсь.
Прискорює  весна  серцебиття
І  я  у  ній,  немов  би  розтворяюсь.
Літаю,  як  дитина,  в  своїх  снах…
Якого  щастя  можна  ще  бажати!
Давно  здолала  сумніви  та  страх,
Тепер  радіти  б  й  мріями  літати.
Я  напишу  немало  ще  рядків,
Які  комусь  таки  зігріють    душу.
А  тому,  хто  мене  не  зрозумів,
Напевно  і  писати  я  не  мушу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2023

Несказані слова

Упав  останній  лист  календаря.
І  кроків  їх  іще  недавні  звуки
Померкли  у  самотності  згоря,
Заплутавшись  у  закутках  розлуки.
Ота,  зима  зморозила  серця:
Її  не  зрозумів,  вона  змовчала…
Гудки  злітали  з  телефону  без  кінця
Не  піднімала,  хоч  душа  кричала.
Здавалося  весна  додасть  тепла  
Зігріються  серця,  почнеться  все  з  початку
Обійме  щастям  лагідна  пора
І  заново  вкладуть  в  кохання  кладку.
Та  знову  сіра  ніч.  Дні  в  мряку  затягло    
В  серцях  їх  видно  крига  не  відтала    
А  вона  стати  могла  б  долею  його
На  жаль,  не  зрозумів:  про  що  мовчала.
Не  я  в  її  думках  –  у  голові  спливало,
У  нього  друга,  я  йому  байдужа    
І  серця  два  в  самотності  страждало  --
Закохані  й  незрозумілі  душі.
А  час  біжить,  його  не  повернуть.
Й  самотність  крає  серце  одиноке.
Він  гордий  й  не  розверне  свою  путь.
Та  й  вона  горда  і  не  пише  поки.
Хто    винен,  хто  правий  -    не  розібрати.
Мовчать  обоє,  й  душу  точить  рана.
Живуть  Один..Одна…  А  варто  б  лиш  сказати:
Мені    потрібний,  милий  ти,  
потрібна  й  ти  мені,  кохана.
Обпалені  розлукою  цурались:
Між  ними  пролягла  мовчань  стіна
Лише  серця  відлунням  відзивались          
Мені  потрібний  милий  ти,  
 потрібна  й  ти  мені,  кохана.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2023

Берегиня

Ти  мені  справді  Богом  була  дана
Для  радості  та  щастя  у  житті,
Як  промінець  блиснув  серед  туману,
То  я  знайшов  тебе  у  суєті.
Така  блаженна,  мила,  терпелива.
З’явилась    мені  в  бажаній    порі.
В  росинах  скупана  краса  тужлива
При    світанково-вранішній    зорі.
Влетіла  янголом,  як  було  гірко,
І  вивела  на  сонячну  стезю…
Я  любувавсь  тобою,  моя  квітко,
 Й  обожнював  у  миті  ці  усю.
Любилися  і  рано  побралися…
І  наче  два  в  одне  сплели  серця.
Ми  бережно  й  сердечно  обнялися,
Щоб  разом  йти,  гадалось,  до  кінця.
Ти  ніжністю  обвила  мою  долю
І  змалювала  сяйні  кольори.
Немовби  розвернула  парасолю,
Щоби  гнізда  не  зрушили  вітри.
Раділи  донечці,    а  потім  другій.
І  ти  між  ними  куполом  була,
У  слабостях  їх,  часто  в  думці  тугій
Брала  на  себе  біль  їх,  як  могла.  
Мене  жаліла,  та  сама  не  спала,
Коли  хворіли  донечки  малі.
Носила  їх,  співала,  колихала.
Старалась  втихомирити    жалі.
Плекали  їх…  й  дорослішали  доньки:
Обом  ти  свою  вдачу  віддала.
І  разом  ми  тулили  їх  долоньки,
Щоб  в  доленьках  жила  снага  тепла.
Нас  старіли  літа,  та  не  зуміли
Ми,  видно,  втримати  свого  тепла.
Мене  чужі  жінки  уже  манили,
А  ти  страждала  та  усе  ждала.
Зятів  прийняла,  бавила  онуків.
І  далі  берегла  наше  гніздо.
Не  склалося…  і  винуватив  круків,
Які  між  нас  всівали  тільки  зло.
А  я  не  звик  просити  та  вмовляти:
Така  вже  в  мене  вдача  непроста.
Й  дружину  іншу  на  раз-два  шукати,
Яка  не  важно,  лиш  би  «холоста».
А  роки  йдуть,  їх  важко  зупинити.
Й  сидить  сива  бабуся  край  вікна…
Красуні-Берегині  тільки  б  жити,
Та  на  окраєць  літ  вона  одна.  
А  той  кого  леліяла,  жаліла
Не  дуже  часто  згадує    з  теплом.
І  нинішня,  яка  любов  змінила,
Для  нього  стала  справжнім  ідолом.
Життя  непередбачливо-мінливе:
То  сваримось,  то  гідно  живемо.
Та  не  робити  б  висновків  стрімливо,
Бо  всі  земні  й  під  Богом  ходимо.
І  якби  там  не  повернула  доля:
Помилки    треба  визнати  завжди.
Коли    й  прогнутись  варто  мимоволі,
Будь-яким  шляхом  й    в  злагоду  дійти.
Як  відійшов  й  провина  за  тобою  --
Відмолюй  вік  свої  тяжкі  гріхи.    
Бо  та,  яка  була  дана  судьбою
Єдина    Берегиня  на  віки.
Ота,  що  береже  ваше  гніздечко,
Нехай  воно  уже  напівпусте.
Та  Богом  їй  дароване    колечко,
А  інші  всі  безлисте  деревце.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023

Переможна весна

Ніби  й  на  хвилинку  небо  стихло…
Веснонька  блиснула  за  вікном…
І  зимовий  промінь  уже  стисло
Проповзає  змоченим  багном.
Всюди  од  ворожих  ракет  вирви;
Сніг  зчорнів,  замішаний  в  землі.
І  щодень,  неначе  на  дні  прірви,
Борсаємось  в  згарищ  попелі.
В  нас,  коханий,  хати  вже  немає.  
І  саду  немає  та  хлівів.
Лиш  собака  жалібно  волає,
Здалось,  нескінченну  кількість  днів.
У  квітнику  незірвана  ракета.
Ну,  а  поряд  ми  зробили  гріб;
Там  лежить  моя  матуся  де  то,
Її    вбили  тому  кілька  діб.
Нас  війна  загнала  у  підвали;
Сидимо  з  маленькими  дітьми.    
Вороги  усе  вже  зруйнували,
Й  де  не  глянь,  здіймаються  дими.
А  душа  болить  і  рветься  навпіл.
Ти  там,  де  гримлять  страшні  бої.
Я  з  синочком  нашим,  і  тут  навкіл
Ні  будівлі,  ні  брами  вцілілої.              
Й  знову  ніч…  тривожна  та  безсонна.            
Коптить  їдкий  запах  від  свічі…
По  лиці  пливе  сльоза  солона
Й  коле  серце,  наче  там  мечі.
Тільки-но  маленького  приспала,  
Хоч  би  часок  в  тиші  подрімав…
Війна  у  нас  спокій  й  сон  забрала,
Людські  життя  ворог  поламав.
І  продуктів  майже  вже  немає;
Згортки  лише  давнього  пшона.
Сухий  хліб  сестра  в  дрібки  ламає,
Та  ворожа  лють  нам  не  страшна.
Витерпимо  все:  нужду  та  голод,
При  свічі  посидимо,  у  тьмі.
Не  страшні  розрухи,  ані  холод,
Лиш  не  бути  б  в  їхньому  ярмі.  
Ми  зберемо,  милий,  усі  сили,
Наш  народ  єдиний,  мов  сім’я…
Якби  вони  нас  і  не  гнітили
Знищимо  їх  хиже  полум’я.
А  мені  б  хоч  знати,  що  з  тобою?!
Чи  живий  та  цілий  тільки  знати.
Вберегла  б  від  куль  тебе  собою,  
Чи  то  рани...  то  забинтувати.
Звісточку  отримати  б  маленьку,
Тоді  б  мені  трохи  полегшало…  
Вірю,  і  тебе  болить  серденько,
Воно  так  за  нас  перестраждало.
Знаю,  що  холодними  ночами
Ти  очей  в  окопі  не  змикаєш.
У  боях  земля  горить  вогнями…  
Стоїш  мужньо,  край  наш  захищаєш.
Я  за  тебе  молюся  щоднини
Й  пригортаю  до  грудей  синочка.
Вірю,  незадовго  ті  хвилини,
Звільнимо  всі  землі,  до  шматочка.
Ти  писав:  Завзято  боремося!        
Будемо  вже  незадовго  вільні.
За  людські  страждання  помстимося,    
Бо  ми  зараз,  як  ніколи,  сильні.
Вже  весна  несе  нам  перемогу.
Ми  її  щоденно  наближаємо.
Разом  фронт  і  тил  кладуть  дорогу,
По  якій  ми  в  мирні  дні  ступаємо.
Ну,  а  там,  загоїмо  всі  рани.
Піднімемо  рідну  Україну.
І  квітучим  садом  вона  стане
Й  зі  світів  збере  свою  родину.
Повернуться  із  війни  кохані
І  пригорнуться  до  них  синочки
Навкіл  зацвітуть  квіти  весняні
Й  пробіжать  із  горбиків  струмочки.
Затишний  збудуємо  будинок
І  квітник  засіємо  розкішний,
Та  зберемо  всіх  на  відпочинок
В  сад  наш  молодесенький,  потішний.
Знаю,  рідний,  так  воно  і  буде!
Вже  затихло.  Гул  гармат  далеко.
Ворога  женуть  з  Вкраїни  люди…
І  вже  скоро  прилетять  лелеки.
 
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023

Ангел земний

Ти  поглядом  мене  не  відпускаєш.
Так,  як  умієш  тільки  ти  одна…
Дивуюсь  часом,  звідки,  мила,  знаєш
Мої  думки,  принцесо  чарівна.
Не  можу  уявить  життя  без  тебе,
Кохання  твоя  сила    у  мені.
Я  за  любов  твою  благаю  небо,
Щоб  поряд  була  ночі  всі  та  дні.
Усе,  що  найпрекрасніше  на  світі
Живе  у  тобі,  АНГЕЛЕ  ЗЕМНИЙ!
Твій  милий  сміх,  як  трепет  вітром  віття--
Легенький,  мелодійний    хвильовий.  
Люблю  я  ніжність  губ  твоїх  атласних,
Колір  сяйно-каштанових  волос.
І  спогади  тих  дотиків  прекрасних,
Які  лишають  таємний  відголос.
Весь  зміст  мого  життя  в  тобі,  кохана,
Прийди  в  мої  обійми  назавжди.
Без  тебе  у  душі,  неначе  рана,
Ясний  ПРОМІНЧИКУ,  мені  світи!
Бувало,  я  тобі  приносив  болі.
Хотілось  би  забрати  це  назад,
Щоб  заново  почати  розквіт  долі
І  вдвох  зайти  у  наш  весняний  сад.
Прилинь  же  у  мої  жаркі  обійми,
Нашу  Любов  освітить  ніч  ясна.
Сяєво  зір  на  крилах  нас  підійме
Й  звінчає  піднебесна    таїна.
Люблю  я  ніжність  губ  твоїх  атласних,
Колір  сяйно-каштанових  волос.
І  спогади  тих  дотиків  прекрасних,
Які  лишають  тайний  відголос.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023

Великий син України

Його  вогонь  горить  в  наших  серцях.
Його  запал  дає  нам  міць  та  силу.
Щоб  захистити  Батьківщини  дах,
Нас  умовляв:  НЕ  загубіте  віру!
Він  став  пророком  правди  у  житті,
Вказав,  що  кригу  можна  таки  знести.
Долати  всяке    рабство  на    путі,
Не  вічно  українцям  хрест  свій  нести.
І  палким    словом  нас  до  правди  вів
Будив  повстати  проти  супостата
Іти    вперед,  ніяких  сумнівів.
Бо  тут  наш  край,  земля  і  наша  хата.
Та  з  чужини  вимолював  думками
Свою  святу  землицю  у  Богів
Благав  скорботи  й  відчаю  словами
Дати  нам  міць  здолати  ворогів.
То  ж,  нині  ми  слова  твої  пророчі
Несемо  гідно  й  встали,  як  один:
Дивись,  Тарасе,  ми  долаємо  ночі
І  світла  день  несемо  для  родин.
Нелегко…  Скільки  душ  пішло  на  небо,
А  скільки  сліз  поглинула  земля.
Та  ми  з  колін  встаємо.  ТРЕБА,  треба
Вигнати  їх,    й  почати  все  з  нуля.
Несемо  гордо  твій    дороговказ:
Боротися  за  землю  та  за  волю.
Як  непохитні  будемо  щораз,
То  виборемо  людям  добру  долю.
Ми  зможемо,  бо  з  нами  іде  Бог
Захистимо  рідненьку  Україну.
На  цій  землі  Всевишнього  посох
Невільно  з  неї  створювать  руїну.
Вона  свята  Окраїна  Землі
Тут  небеса  всівали  свої  сходи
І  помирали  вороженьки  злі
Народжувались  вольові  народи.
Тут  панував  козацький  вільний  дух
Тут  слава  України  не  вмирала
І  заривав  вороже  плем’я    плуг
Та  перегній  їх  земленька  змивала.
Тут  сяйвом  благ    просочені  поля
І  мужністю  благословенні  люди
Звитягами    прославлена  земля
І  вольна  слава  дихає  повсюди.  
 
 
 

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023

Ранній березень

Краплинки  березневі  розлились
І  зазирнула  в  серденько  весна.
Дні  не  такі  яскраві,  як  колись,
І  не  така  природа  запашна.
Сніги  іще  лавинами  лежать
Вітрець  морозом  дихає  сповна
І  промені  заманливо    дрижать.
Сковзають  лише  шибою  вікна.
Ще  птахи  в  кутках  знічено  сидять.
Тиша  стоїть  з  тугою  в  переплет.
Чи  то  сніги,  чи  то  дощі  косять
І  мряка  заслоняє  божий  світ.
Стирчать  в  пітьмі  деревні  стовбури,
Ховаючи  стидливо  наготу.
Чекають,  як  все,  теплої  пори,
Коли  весна  забарвить  чорноту.
Зима  не  скоро    вішки  їй  віддасть,
Вона  не  проти  й  рулити  сама.
Хоч  знає,  що  маліє  її  «власть».
То  ж,  силиться  в  потугах,  та  дарма
Ще  мить,  й  красуня  відійде  від  сну
Маніжиться    у  променях  сяйних.
Вкладе  на  полі  першу  борозну
Та  стряхне  стік  потоків  снігових.
Війне  в  природу    витвори    творінь
Вишиє  землю  в  сяйних  кольорах  
Увімкне  звук  пташиних  голосінь.
І    переспів  звучатиме  в  хорах.
Торкнеться  та  рапсодія  сердець
Акордами  дивної  таїни
Й  на  крила  мрій  знесе  теплий  вітрець
Божественну  мелодію  Весни.

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023

Мої світлі мрії

Я  злечу  у  своїх  мріях  
попід  сяйні  небеса.
І  побачу,  як  в  узорах
зацвіте  вкраю  краса.
У  любові  приголубить
промінець  весь  божий  світ,
і  Господь  пришле  на  землю
наших    Янголів  приліт.
Подарує  мир  планеті,
спокій  й  радість  між  людьми.
У    весни  блаженнім    злеті
всім  життям  пройдемось  ми.
Змовкнуть  назавжди  ракети
 і  відродиться  земля.
Божа  сила  лихо  змете,
заврожаються  поля.
Виростуть  новобудови,
Оживуть  наші  міста.
 І  в  розкішності    обнови,
Сяйнуть    усміхом  вуста.
Видихнуть  страхи  всі  люди
та  щасливо  заживуть.
Злагода  й  любов  повсюди
прокладати  буде  путь..
Я  побачу  Україну  
у  вишневому  цвіту,
мов  привабливу  дівчину,
наряджену,  молоду.
Ні  руїн,  ні  чорних  згарищ  --
Господь  болі  відведе.
І  видіння  страшних  марищ
в  небуття  навік  зійде.
Будуть  сім’ї  розростатись  
та  радіти  дітворі.
Молоді  пари  єднатись
і  кохатись  до  зорі.
Скрізь  пісні  будуть  лунати;
та  веселі,  запальні
Край    будемо  прославляти
та  збиратися  в  рідні.
Земля  стане  красуватись
так,  немовби  у  раю.
Рясним  цвітом  наповнятись
й  співом  птаства  у  гаю.
Незадовго  та  година,
як  ватагу  відженемо,
й  вільну  нашу  Україну
успіхами  сколихнемо.
І  воздасть  Божа  правиця
покарання  ворогам.
Хай  чуже  їм  і  не  сниться:
хто  з  мечем    йде  --    згине  сам.
Наш  народ  Господь  обійме  --
Правда  подолає  зло.
Янголи  злетять,  щоб  крильми
захистить    людське  тепло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2023

Україна переможе!

Кріпись,  моя  Україно,
Вистояти  зумій!
Нас  не  зігне  на  коліна
Рашистський  змій.
Усе  здолаємо,  чуєш,
Пройдемо  все!
Подув  вітрів  переможних
Нам  Бог  несе.
Тільки  тепер,  а  не  потім,
Прогнати  їх  .
Земля  ця  промочена  потом
Людей  твоїх  .
В  ній  кров  українців  пролита
В  боях  важких.
Де  ниви  буяли  жита
Дим  чорний  застиг.
Міста  та  села  в  руїни
Русин  розбив…
Та  вени  пульсують  Вкраїни,
Нам  вистачить  сил  .
Ти  здавен  була  невільна
В  руках  лихих.
Та  воля  народу  сильна
Супроти  них.
Ми  разом  з’єднали  руки,
Сплели  серця.
І  витерпимо  всі  муки  -
Йдемо  до  кінця.
Тримайся,  моя  Україно,
Не  падай  з  ніг!
Ми  боремось  всі    єдино
В  рядах  твоїх.
Ти  була,  ти  є  і  ти  будеш
Квітуча  й  вольова.
Мир  в  інших  народах  пробудеш
Незалежна  
Та  вічно  жива!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2023

Захід життя

Годинник  будить  тишину.  
Терпка  самотність  у  кімнаті.
Мені  давно  вже  не  до  сну
Й  в  думках  блукаю,  як  в  лататті.
Вже  за  вікном  іскриться  день,
Розплівши  сітчасте  проміння,
І  проблиски  сяйні  лишень
Відволікають  від  творіння.
Холодна  кава  на  столі…
А  я  блакить  між  хмар  шукаю,
Немовби  порпаюсь  в  золі,  
Коли  зітліле  не  приймаю.
Давно  позаду  тихий  плес,
 Яскрава  вічність  за  плечима.
Й  білінь  знекровлених  небес
Не  світить  радості  очима.
Болить  в  мені  затертий  слід,
Мов  корінь,  вирваний  із  серця.
Серед  засніжених  вже  літ,
Тепла  відкопую  озерця.
Нам  розбіг  долі  не  спинить;
Кожний  до  фінішу  підходить.
А  там  -  тримає  лише  нить,
По  якій  спогад  давній  бродить.
Та  поки  свічечка  душі
Теплить  нас  вогником  надії,
І  старість  тільки  на  межі    -
Най  порив  серця  пломеніє..
Й  вдягнувшись,  вибігаю  в  двір;
Холодне  сяйво    грудня  грію…
Морозним  дням  наперекір,  
Я  впевненістю  молодію.  
Біжать  надумані  рядки;
Пейзаж  зими  в  них  оживає.
І  до  людей  несу  думки,
В  яких  недавній  сум  щезає.
Отак  звільняюсь  від  зажур,
Жарінням  спалюю  тривоги.
Й  плечей  невихололий  мур
Вмить  розправляю  від  знемоги.
Колише  маятник  час  дня,
Година  не  одна  минає…
Та  вже  недавня  метушня
Поволі  стишено  куняє  .
Згортає  темінь    яснину  
Й  фарбує  синяву  імлисто.            
Свинцеві  зорі  білизну  
Землі  освічують  сріблисто.
Й  любов  Всевишнього  мене
Голубить  ніжності  рукою.
Ржаві  думки  опріч  жене
Та  сном  плекає  в  супокою..        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023

Непереможні

І  знову  в  нічній  темряві  свіча…
Тремтить  в  кімнаті  роздумами  тиша.
І  хочеться  так  рідного  плеча,
Опертися,  хоча  би  трішки,  лише.
Й  тобі  нелегко,  знаю,  та  мовчиш.
Затінюєш  усмішкою  тривогу.
Та  стійкістю  відваги  мене  вчиш              
І  будиш  тверду  віру  в  перемогу.
Не  відаєш,  що  може  бути  й  в  мить,
Та  головне  себе  в  строю  тримати.        
Ти  впевненістю  здатний  запалить,
Бо  ні  на  крок  не  можна  відступати..              
Нормально!  –  кажеш.  Ніби  й  не  в  бою…
І  в  голосі  -  ні  боязні,  ні  суму.
Та  ніжно  мовиш  :  Я  тебе  люблю!
Казкових  снів,  кохана,  облиш  думу!  
Немає  довго  звістки…  і  щемить..
Тут  зоряне  видніється  нам  небо.
А  десь,  неподалік,  воно  димить…
Але  гоню  печаль,  її  не  треба.
Й  вітання  запалить  биття  сердець,
Як  новорічна  ніч  скрізь  зазоріє.        
І  ти  черкнеш  з  окопу:  Молодець!
В  обіймах  слів  твоїх  мені  тепліє.
Й  я  пригорну  до  себе  телефон
Нехай  звучать  в  повторі  ніжні  звуки.
З  уявою,  під  мелодійний  тон,
неначе  обіймають  твої  руки.
Дзвіночок  той  на  декілька  хвилин,
Немов  роман,  написаний  словами.
Вбирати  буду  довго  його  плин:
Усе,  що  залишилось  між  рядками.
Нелегко,  але  я  усе  стерплю.
Листаю  дні,  шукаючи  просвіти.
І  пічку,  хоч  дровами,  розпалю,
Бо  вже  навчилась  все  на  світі  вміти.
Якщо  ти  там  не  мерзнеш  в  холоди
Й  мене  теплом  душевним  зігріваєш,
То  ми  не  можем  того  не  пройти?!
Духу  в  народі  нашім  не  зламаєш.
Бо  точно  знаю,  що  душі  тепло  
Дасть  силу  побороти  всі  напасті.
Ми    разом  подолаємо  те  зло
Та    заживемо  в  радості  та  щасті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2023

Рання зима

Уже  сніги  покрили  лист  опалий
Спішить,  не  спотикаючись,  зима.
Несе  свої  сніги  до  нас  із  далей
І  тишу  навіває    крадькома.        
Встеляє  білі  ковдри  на  дороги
І  забирає  втому  із  душі.
Стелить  килим  пухкий  людям    під  ноги
Й  не  полишає  в  просторі  межі  .  
Пливу  у  ній  ,  немовби  небесами,
Вдихаючи  ту  свіжу  благодать.
Й  не  передати  відчуттів  словами,
Її  лиш  мовчи  можу  споглядать.
В  ній  забувається  усе  на  світі,
Відходить  з  серця  туга  в  одну  мить,
Коли  у  сяйно  білому  софіті
Ізранена  земля  моя  лежить.
Попрацювала  пензликом  природа
Підтушувала  вирви  на  стезі
І  в  перших  днях,  дарована  погода,
Прийшла  до  нас  у  радісній  сльозі.
Мені  відрадно,  що  відходить  осінь.
Теплю  надію  все  на  кращі  дні.
Бо  відчуваю  навіть  в  безголоссі
Твої  іще  не  складені  пісні.
Для  тебе  намалюю  теплі  строки,
де  кожна  крапля  в  душу  упаде.
Й  горітиму,  немов  свіча,  допоки
Моя  любов    у  серце  перейде.  
Запромінюсь  на  білому  покрові
Іскринками  малесеньких  вогнів,
Щоб    їх  сяйні  узори  веселкові    
Ти    розпізнати  серед  всіх  зумів.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967324
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022

СВІЧЕЧКА ЩАСТЯ

Горить  затінено  свіча
Й  кімнату  огортає  тиша.
А  за  вікном  білінь  густа
І  вітерець  стрибає  лише.
І  зорі  падають  з  небес
Та  в  переливах  сніг  синіє.
Летять  ракети  вдалі  десь
І  гул  сирени  шаленіє.
Який  вже  вечір  лиш  отак…
Та  віра  з  кожний  днем  міцніє.
І  розум  чує  Божий  знак
Й  все  навколишнє  в  ньому  тліє.
Молитва  ллється  із  душі;
Я  мовчки  з  Богом  розмовляю.
Й  спогадів  давніх  клавіші
У  роздумах  перебираю.
В  років  впірнаю  давнину,
Коли  каганчик    вечорами
Горів  в  нас  нічку  не  одну,
Й  ми  грілись  розповіддю  мами.
Раділи  й  слухали  казки
Та  мріяли  про  дні  щасливі.
І  відкидали  всі  жахи  
З    її  дитинства  жалісливі.
Свіча  тієї  доброти
Й  душевності  ,  що  зігрівала,  
Життя  теплила  нам  завжди
І  впевненості  додавала.
Нелегкими  були  часи,
Але  ми  вчилися  й  мужніли
Не  бачили  і  ковбаси,
Та  хліб    з  картоплею  лиш  їли.    
До  комунізму  гордо  йшли
І  кукурудзу  смакували.
Зате  в  «Союзі»    ми  жили
Й  вожді  нам  благо  обіцяли.
А  старший  брат  розкошував
І  закривав  народи  в  гетто.
Капіталістів  відсікав,
Не  дай  Бог  їх  зустріти  де  то.
Як  незалежність  здобулиИ
То  він  почав  гострить  сокиру.
І  до  цієї  аж  пори
Тримав  для  нас  «формулу  миру».
Замало  знищив,  міркував,
Після  війни  та  в  роки  непу.
Як  українців  не  вбивав,
А  вони  рвали  оту    цепу.
Мами  уже  давно  нема…
Ми  проживали  й  світлі  миті,
Коли  світилася  зима
І  свічі  були  в  інтим  влиті.
Не  уявляли,  що  колись
До  нас  прийде  така  ж  година.
Бо  той  же  ворог  пробудивсь
І  знову  петлю  нам  накине.
Не  забарилось,  він  прийшов
З  землею    весь  наш  край  зрівняти.
Й  країну  від  добра  обнов                  
В  рабство  русинів  передати.  
Це  повторялось  вже  не  раз,
Отож,  зростили  в  собі  силу.
І  не  зломити  уже    нас,
Не  вирити  на  всіх  могилу.
Як  пам’ять,  ставимо  свічі
І  поминаємо  героїв.
Та  для  вас,  наші  палачі,
Вони  палатимуть  ганьбою.
І  темрява  нас  не  страшить
Та    голодом  не  залякати,
Лишень  би  вас  позбутись  вмить
І  перемогу  наближати.
Із  світу  стерти  «рускій  мір»
Й  планета    буде  в  мирі  жити.
І    свічечки,  як  сотні  зір,
Будуть  на  щастя  всім  світити.



   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022

Моя незламна Україна

Хоч  над  тобою  небо  спохмурніло,
Ракет  ворожих  грохотить  гроза
І  твоє  тіло  в  болях  оніміло,
Попремо  зайд.  Й  осушиться  сльоза.

Тебе  не  віддамо  ми  на  наругу,
Твій  усміх  відвоюємо  в  борні.
У  нас  ще  вистачає,  рідна,  духу,
Щоб  захистить  простори  осяйні.

У  тобі,  Україно,  безмір  сили
Й  незламності  в  кривавій  боротьбі.
Тебе  роками  гнули  та  гнобили,
Ти  ж  непокору  множила  в  собі.

Твої  захисники  та  захисниці
Образити  Вітчизни  не  дадуть.
Теплом  до    тебе  світять  їх  зіниці,
До  ворогів  ненависть  й  лиха  лють.

На  захист  твій  щитом  залізним  стали,
Боязнь  в  собі  згасили,  біль  та  страх.
І  навіть  пекло  разом  всі  здолали,
Щоб  над  Вкраїною  створити  дах.

Й  обійме  промінь  грона  калиноньки,
Розвіє  вітер  м’ятою  поля,
Бо  відімстять  за  все  наші  синоньки,
Й  розквітне  на  весь  світ  моя  земля.

Вже  скоро  Перемога  нас  чекає,
Бо  з  нами  Правда,  з  нами  разом  Бог.
Покровом  Богородиця  вкриває
Й  оберігає  від  усіх  тривог.  

Народ    вкраїнський  ворога  здолає;  
Ми  виженемо  їх  із  наших  міст.
Й  розквітне  Батьківщина  пишним  раєм…  
І  витреш,  Україно,  краплі    сліз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2022

Осіння казка

Поки  ще  сонце  пестить  луки
Й  тумани  білі  не  злягли,
Впірну  в  пташині  перегуки
На  крутім  березі  гори.

Кану  в  люстерко  чудотворне:
Кругом  божественна  краса.
Яскравий    промінь  радість  горне
Й  кладе  на  воду  небеса.

Озерна  гладь  малює  осінь.
Природа  творить  чудеса  .
Вербові  кучері  волосся
Змочила  вранішня  роса.

Навколо  тиша  застигає,
Вода  дзеркалить  краєвид..
І  у  ній  казка  оживає,
Немовби  полотна  розкид.

Іду  по  стежці  берегами
І  зачаровує  пейзаж.
На  сяйнім  плесі  промінцями  
Виблискує  вогнів  міраж.
 
Ще  на  деревах  золотиться,
Хоч  по  лаштунках  млявий  лист.
В  бляклій  траві  ледь  зелениться,
Та  осінь  зберігає  хист.

Збігаю  із  горба  в  долину,
Й  заходжу  у  казковий  ліс,
Та  обминаючи  соснину,  
Я  потрапляю  на  див  зріз.
 
Малесенька  частинка  раю
Із  тих  Карпатських  полонин,
Які  із  давна  пам’ятаю    -
Край  всеукраїнських  перлин.

Древній  провулок  з  деревини
Майстерно  в  витворі  ожив.
Так,  начебто,  живі  картини  
Руками  майстер  сотворив.

Тут  млин  прадавній,  й  молодиця,            
Мов  мавка,  дивиться  в  розріз.  
У  закутку  стара  криниця
Вп’ялась  коромислом  у  зріз.  
     
Ось  дерев’яная    хатина  
Красується  серед  кущів.
Й  вже  зачекалась.  Павутина
Аж  звисла  в  гущині    хащів.
 
Заходжу,  й  душу  дух  проймає:
Розстелені  скрізь  килими…
Глядь,  скатерть  вишивкою  грає,
Й  стільці  стоять  з  накидками.

Пахтить  повітря  деревною            
Та  з  свіжістю  вдихається.  
Тут  вабить  око  давниною
Й  легко  відпочивається.

Охристе  листя  проміниться,
Заволікаючи  стежки.
А  зверху  позолота  ллється
Й  веде  доріжка  навпрошки.

Занурюсь  мить  у  свої  мрії,
В  природі  розтворяючись.                              
Й  по  золотім    пройдусь  сувії,
В  ту  осінь  обгортаючись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2022

Мої спогади

Я  запалю  свічу  й  букет  поставлю.
Пригублю  за  кохання  двох  вино.
Сльозу  набіглу  міцно  в  собі  здавлю
Й  полину  серцем,  в  пройдене  давно.
Цей  жовтень  в  моїй  пам’яті  лишився,
Як  ми  кружились  в  золоті  листви.
Промінчиком  ти  в  долю  мою  влився,
Назавжди  протягнув  литво  сяйви.
Уже  пливе  без  тебе  третя  осінь;
Жовтить  поля,  дороги  та  мости.
Жаль,  з  засвітів  нам  вісток  не  приносять
І  в  сни  приходиш  щораз  рідше  ти.
Дощі  зливні  по  долі  пробігають
Й  життя  похмуре  в  нинішній  порі;
І  довкіл  темні  штори  закривають,
І  тиша  множить  страхи  до  зорі.
Розквашує  природа  лист  опалий,
Й  тускніє  день  у  вимірі  своїм.
І  сірість  непроглядна  із  тих  далей
Тебе  вже  не  поверне  у  наш  дім.
Колишня  ж  осінь  пестила  дарами...
Там  позолота  сонячно  цвіла.
В  ній  хвиля  щастя  пропливала  з  нами;            
Коханням  нас  окрилено  несла.
А  нині  я,  як  осінь  посмутніла    
Й  перегортаю  прожите  життя.
Путь,  мов  опале  листя,  збагровіла,      
Та  в  ті  літа  немає  вороття.
Кріплюся,  і  не  лаю  свою  долю.
Й  пишу,  щоб  скоротить  безсонну  ніч.
І  відпускаю  спогади  на  волю,
Й  з  минулим  розмовляю  віч-на-віч.
Свіча  горить  й  зливає  туги  сльози.
Самотній  вечір  плутає  думки;
В  уяві  то  весна,  то  літні  роси    -  
Всі  наші,  як  казав  ти  ,  здибанки.
Я  пом’яну  та  буду  пам’ятати…
Таке  кохання  раз  лише  в  житті.
З  тобою  я  навчилася  літати.
Без  тебе  -  приземляюсь  в  самоті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022

А ти просто прийди…

А  ти  просто  прийди  в  мою  осінь...
Ми  ж  мовчати  навчилися  вдвох.
Приберемо  засніжену  просідь
І  поверне  нас  в  молодість  Бог.
Ми  розбудемо  давнє,  заснуле.
Очі  ще  не  згасили  вогню…
Так,  щоб  наші  обійми  відчули
Любов  щиру,  відверту  пізню.
Хай  пливе  іще  бабине  літо;
Й  срібні  сіті  пов’яже  тепло…
І  те  все,  що  серцями  налито,  
Ми  пригубимо  долі  на  зло.  
Знаю,  що  у  самотності  тлієш,
Мов  лист  впалий  гориш  на  межі.
І  в  погорді  не  скажеш,  що  мрієш
Привідкрити  кохання  в  душі.
Та  думки  твої  нишком  гортаю.
Хоч  й  заплутала  осінь  слова,
На  сторінці  прикритій  читаю,
Що  у  серці  любов  ще  жива.
Й  поки  кружиться  осінь  листвою
Та  танцюємо  в  музиці  мрій,
Серця  грають  одною  струною,
Й  ми  уявно  пливемо  у  ній.
Все  ж  боюсь,  що  погода  мінлива;
Дощі  хлинуть,  підуть  холоди…
І  розверзне  шляхів  наших  нива
Й  заблукають  недавні  сліди.
Листопад  приморозить  надії
І  в  життя  увірветься  зима.
Завірюха  стежини  завіє
Й  там,  весну  вже  чекати  дарма.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022

Я давно вже осінь

Розлетілося  осіннє  листя…
Вже  давно  за  обрієм  весна.
Верби  над  водою  розплелися.
Ну,  а  я  лишилася  одна.

Я  давно  уже  не  літо  -  осінь,
І  така  ж  печальна  та  сумна.
Душа  моя  спокою  вже  просить,
Бо  натягнута,  немов  струна.

Скільки  їх  просилося  у  долю,
Щоб  заслоном  бути  на  путі.
Але  як  вернутися  на  волю,
Щоб  весною  стати  у  житті?

Та,  нарешті,  треба  прокидатись:
Відпущу  всі  болі  по  вітру.
Щоби  у  собі  не  сумніватись,  
Страх  із  свого  серця  приберу.
           
Золотом  прикрию  в  косах  просинь
І  веселий  промінь  пригорну.
Усі  скажуть,  що  я  щедра  осінь,
Яка  теплить  у  собі  тайну.

Зазоріюсь  в  бабиному  літі
Срібними  іскринками  роси.
Й  весну  простелю  в  осіннім  віті  
Звабою  чарівної    краси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2022

Свята прихильність

Закриває  ніч  темні  штори  
І  самотня  свіча  горить…
Їдкий  дим  відсікає  горе
І  щасливить  у  тужну  мить.
Ти  читаєш  любовні  строки:
Хтось  кохання  кладе  до  ніг…
Серце  вже  не  тремтить,  бо  роки….
Поступово  летять  в  нічліг.
Ти  нікого  вже  не  кохаєш;
Все  минуло,  і  це  мине…
Простір  часу  в  думки  вплітаєш,  
Щоб  відчути  тепло  земне.
Крило  ангельське  обіймає
Твою  постать,  й  вже  ти  не  та.
А  чи  більше  в  житті  буває,
Ніж  прихильність  й  любов  свята?!
Як  в  довірі  тебе  не  зрадять,
Радість  гріє  із  глибини.
Коли  помислом  тобі  радять,
Й  за  так  люблять  і  без  вини.
І    кладеш  на  папері  строки,
Та  гаптуєш  у  довгу  нить.
Щедротою    багата,  поки
В  серці  блага  вогонь  горить.
А  все  інше  не  дочекання  -  
Рядки,  писані  по  воді.
Вчинки  гідні  розчарування  -
Слова  зваб  потайні  й  пусті.
Мов  несуть  на  скляній  парцелі        
Кольоровий  смачний  десерт.
Й  грають  барвами  акварелі  -
Та  для  тебе  -  пустий    конверт.  
Й  закриваєш  в  ваганні  двері,
Бо  зайшла  на  чужинний  путь.
І  сидиш  в  самоті,  у  сквері,
Вже  минулого  не  вернуть.
Повз  закохані  йдуть  щасливі,
Дітвора  навздогін  біжить.
І  спадають  локони  сиві,
Щоб  морщини  чола  закрить.
Все  пливе,  все  в  житті  відходить;
Свій  сприймаєш  належно  вік…
Та  в  задумі  десь  спогад  бродить,
Ніби  юності  клич  пробіг.
І  проходиш  знов  гордівливо  
Та  думками,  мов  лань  пливеш,
Що  говорять  вже  неважливо
Бо  в  душі  світ  тепла  несеш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2022

Нас розділила війна

Нас  розділила  війна  вже  по  різні  боки.
Ми  попрощались  ,  та  вірю,  що  не  на  роки.
Знаю,  що  вже  незадовго  настане  той  час,
Як  все  затихне  і  доля  з’єднає  знов  нас.

Тут,  у  тилу,  звук  сирени  крізь  жах  пустоти.        
А  там,  де  пекло  вогненне,  знаходишся  ти.
Жаль,  ми  не  встигли  відчути  палкого    тепла,
Чом  же  та  доля  жорстоко  так  нас  розвела?!

Ніч    навертає  щоразу  в  таємні  думки…
Ніби  торкаюсь    уявно  твоєї  руки.
Хто  ж  нас  нарік  на  страждання  і  муки    такі  -
Дні,  що  без  тебе  пливуть  невимовно  тяжкі.

В  погляді  кожному  мислено  бачу  тебе..
Згадую  сяйво  небесних  очей  голубе.
Й  усміх  твій  щирий  промінням  плекає  вуста,
Та  цю  уяву  краде  знову  темінь  густа.

Але,  по  ночі  приходить  світанок  ясний.
Й  після  дощу  урожай  дозріває  рясний.
Шлях,  що  зросився  сльозами,  осушить  нам  час.
Сонечко  там,  за  горою,  вже  світить  для  нас.

Моя  молитва    від  кулі  тебе  захистить.
І  незадовго,  я  вірю,  прийде  щастя  мить.
Час  переможний  принесе  щасливі  нам  дні.
Бог  лише  знає,  як  ти  тут  потрібний  мені.
 
Лиш  не  розтрать  наших  мрій,  не  згуби  почуття.
В    болях  страждань  ми  народимо  нове  життя.
Все,  що  засіється  думкою,  сходи  дає…
Це  так  прекрасно,  що    ми  один  в  одного  є.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022

Неждана розлука

Як  все  жовтаво  зацвіло
В  терпкім  промінні!
І  літо  віднесло    тепло
В  осінні  тіні.
В  ту  пору  погляди    злились
В  бурштині    раю.
Цю  осінь,  де  серця  сплелись,  
не  відпускаю.
Мела  листкова  заметіль
У  наші    очі.
Тулились  в  спразі  двоє  тіл
В  обіймах  ночі.
Меди  солодкі  з  вогких  губ
В  спразі  спивали.
Й  як  розгорявся  потік  згуб  
не  помічали  .
Хмурніло  небо  і  дощі    
Йшли  прохолодні.
Зливались  в  пустоту  слова,
Як  ночі  блудні.
І  ми  неждано  розійшлись,
Не  попрощавшись,
Мовчанню  в  гордій  глухоті,
злісно  піддавшись.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022

Зловіщі грози

Струмить  мелодія  дощів  у  днях  осінніх.
Вплітає  нам  в  сліпе  майбутнє  довгі  тіні.
Життя,  немовби  зупинилося  печалю,
Й  лиш  висне  промінь  золотою  пектораллю.
В  шалик  думок  мертво  закутана  природа.
Й  поміж  дощів  свистить  задимлена  негода.
Добро  і  зло  зійшлися  тут,  на  полі  бою,
Зловіщі  грози  розгромити  прагнуть  волю.
Скресає  небо  синюватими  вогнями
Й  земля  ридає  та  здригається  димами.
Лиш  боязливо  вітерець  відносить  хмари
І  розвіває  чорний  смут  злої  примари.
Й  дитячий  лемент  розриває  сірий  довкіл
Та  не  змокає  в  цьому  шумі  гучний  постріл.
І  ця  гроза  в  небесних  пасмах  блискавиці  
Здається  пеклом  в  суднім  часі  громовиці.
Вмирають  мрії  та  куплети,  думки  чахнуть.
Але  з  молитвою  серця  людські  не  слабнуть….  
Світ  має  жити  поки  сонце,  поки  зорі.
Зло  Бог  потопить  у  його  ж  кривавім  морі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2022

Рання осінь

Ця  рання  осінь  так  на  літо  схожа:
ще  позолота  сонячна  блистить.  
І  вересень  тримає  дні  погожі,
і  в  серці  літній  відголос  тремтить.
Мінливий  дощ  навідується  зрідка;
іще  в  осінню  смуту  не  спішить.
Неначе  вітерця  узяв  за  свідка,  
щоб  протягнути  літоплинну  мить.
І  тільки  гріти  сонечко  втомилось:
лягає  вже  раніше  на  нічліг.
І  покривало  земляне  зголилось,
й  дерева  гублять  листячка  до  ніг.
Лиш  неба  синь  стоїть  посоловіло
у  журавлинних  розчерках  ключів.  
Та  розсіваються  дими  невміло  
від  поруху  задумливих  вітрів.  
І  вечори  стоять  в  туманній  тиші,  
та  ранки  прохолодою  снують.  
Мов  заворожена,  природа  дише,  
бо  відчуває  в  незворотність  путь  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2022

Осіння пора

Ця  рання  осінь  так  на  літо  схожа:
ще  позолота  сонячна  блистить.  
І  вересень  тримає  дні  погожі,
і  в  серці  літній  відголос  тремтить.
Мінливий  дощ  навідується  зрідка;
іще  в  осінню  смуту  не  спішить.
Неначе  вітерця  узяв  за  свідка,  
щоб  протягнути  літоплинну  мить.
І  тільки  гріти  сонечко  втомилось:
лягає  вже  раніше  на  нічліг.
І  покривало  земляне  зголилось,
й  дерева  гублять  листячка  до  ніг.
Лиш  неба  синь  стоїть  посоловіло
у  журавлинних  розчерках  ключів.  
Та  розсіваються  дими  невміло  
від  поруху  задумливих  вітрів.  
І  вечори  стоять  в  туманній  тиші,  
та  ранки  прохолодою  снують.  
Мов  заворожена,  природа  дише,  
бо  відчуває  в  незворотність  путь  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022

Нерозгадана таїна

Осінь,  осінь..  Краса  мальована!  
В  копні  волос  позлоти  слід.
Тайна  жінки  в  тобі  прихована  -
Дами  із  бальзаківських  літ.
Ніжність  свою  прикрила  в  золоті
І  розлила  печаль  в  дощах.
Гордовито  проходиш  в  холоді
По  річках,  полях  та  садах.
Усміх  ніжний  в  ранкових  променях  
Розсіваєш  сяйним  теплом.  
Та  листкову  одіж  у  струменях,  
Тусклим  змінюєш  кольорОм.
То  багрянцем,  буває,  зваблюєш,
То  кокетливо  золотиш.
То  дощами  дрібними  вкраплюєш
Свою  ауру  тайних  тиш.
То  манлива,  а  то  -  зажурена.
Незалежна  та  чарівна…  
В  тобі  гордість  жінки  занурена,
Нерозгадана  таїна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2022

Ми один в одного є

Нас  розділила  війна  вже  по  різні  боки.
Ми  попрощались  з  тобою,  та  не  на  роки.
Хочеться  вірити  дуже,  що  скоро  той  час,
Як  все  затихне  і  доля  з’єднає  знов  нас.

Тут,  у  тилу,  звук  сирен  і  зривають  мости.        
А  там,  де  пекло  вогненне,  знаходишся  ти.
Жаль,    ми  не  встигли  відчути  палкого  тепла,
Чом  же  та  доля  жорстоко  так  нас  розвела.

Ніч  поглинає  мене  у  таємні  думки…
Знов,  доторкаюсь  уявно  твоєї  руки
Хто  нас  нарік  на  страждання  та  муки  такі
Дні,  що  без  тебе  пливуть,  невимовно  важкі.

В  погляді  кожному  мислено  бачу  тебе.
Згадую  сяйво  небесних  очей  голубе.
Й  посмішка  променем,  ніби  плекає  вуста.
Та  цю  уяву  краде  знову  темінь  густа.

Нашу  любов  вбережу  через  віддаль  розлук.
Ти  не  печалься,  розженемо  марево  мук.
Тільки  прошу,  не  губи  віри  в  страхах  безсонь
Серця  мого  не  пускай  з  тепла  своїх  долонь.

Моє  кохання  від  кулі  тебе  захистить.
Вже  незадовго,я  вірю,  прийде  щастя  мить.
Лиш  не  розтрать,  своїх  мрій,  не  згуби  почуття.
В    болях  страждань  ми  народимо  нове  життя.

Знай,  що  по  ночі  приходить  світанок  ясний.
Й  після  дощу  урожай  дозріває  рясний.
Час  переможний  принесе  щасливі  нам  дні.
Бог  лише  знає,  як  ти  тут  потрібний  мені.  

Нині  минуло  гіркотно  й  безвтішним  жалем.  
Та  ще  чекає  те  завтра  омріяним  днем.
Шлях,  що  зросився  сльозами  осушиться  враз  
Сонечко  там,  за  горою,  вже  світить  для  нас.

Не  полишай  давніх  мрій  серед  зливних  дощів.  
Хай  береже  тебе  тайний  мотив    моїх  слів.
Все,  що  засіється  думкою  сходи  дає…
Як  це  прекрасно,  що  ми  один  в  одного  є.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2022

Ти сильна

Ти  найкраща!  –  скажи  собі  тихо.
І  сльоза,  мов  у  блиску  алмаз.
Хай  в  житті  і  було  гірке  лихо,  
Та  його  змінить  радості  час.
Не  жалій  себе,  що  пережити
Довелося  розлуку  та  біль.  
За  те,  ти  змогла  ніжно  любити  
І  на  рани  не  сипала  сіль.
Ти  зуміла  пройти  крізь  страждання,
Та  сильнішою  стала  зате.
Після  ночі  приходить  світання,
День  проміння  нам  ллє  золоте.
А  між  світла  земного  є  люди,
Яким  зможеш  в  житті  помогти.  
І  знайдеш  вірних  друзів  усюди,
Й  подаруєш  ковток  теплоти.
Нелегку  перейшовши  дорогу,
Ти  для  інших  засвітиш  путі.
Й  за  уроки  подякуєш  Богу,
Бо  щасливою  будеш  в  житті.
Й,  коли  очі  чиїсь  ощасливлені        
Вдячно  глянуть  колись  тобі  вслід,  
З  відчуттям,  ніби  крила  оживленні,        
Піднімаються  руки  в  політ.

В  добрих  справах  сум’яття  долаємо,
Коли  іншим  розраду  несемо.
Коли  ближнього  обігріваємо
І  любов  свою  всім  віддаємо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2022

Ліг в роси серпень

Ліг  в  роси  серпень  легким  промінням
Зіскрився  день.
Поміж  гілками  сіяє  раєм
сонячна  плинь  .
В  зелені  літа  світить  красою
Дзеркальна  нить.
На  жовтім  полі  квітучий  колос
В  стеблі    горить.

Злотистий  вітер  дмухнув  на  трави
Свіжим  теплом.
І  пробудились  сонні  заграви  
Десь  за  селом.
Й  пірнуло  сонце  в  білі  хмарини,
Дихнув  довкіл.
Та  темні  тіні  завальсували
Узором  кіл.

Заграли  барвами    веселково
Пишні  сади.
Соками  здалеку  запахтіли
Рясні  плоди.
Руді  серпанки  покрили  стерню  -
Жнивна  пора.
І  над  просторим  змореним  полем
Стала  жара.

Злетіло  сонечко  апельсином
З  небесних  виш.
І  з-за  вершини  впало  у  лігво
В  спокої  тиш.
Й  знов  вишиванка  із  зір  яскравих
Небом  сяйне.
Та  у  спочинку  з  дня  трудового
Нічка  майне.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022

Вдивляюсь в пройдені літа

Вдивляюся  у  пройдені  дороги;
Життя  уже  зажовкло,  мов  листва.
Багрянцем  впали  болі  та  тривоги,
А  щастя  -  наче  клаптика  канва.

Були  осінні:то  з  дощем,  то  теплі,
То  памороззю  пройняті  до  сліз.
Яри  та  височини  й  глухі  нетрі,
А  на  вершинах,  як  від  леза  зріз.

Невтоптані  тягнулися  стежини  -
Я  сміло  йшла,  хоч  віхола  мела.
Життя  дало  поважну  роль  дружини,
Весна  -  вдовину  долю  принесла.

І  сотні  раз  я  падала..  Й  вставала
Та  закривала  серце  на  замок.
Несла  важку  ту  ношу  і  мовчала,
Бо  з  кожного  виносила  урок.

Я  відкривала  навстіж  людям  душу
І  все  тепло  до  краплі  віддала.
Тепер  в  холодних  днях  тулитись  мушу
І  часто  укриватись  коцом  зла.

Порозуміти  можна  у  невмінні,
У  помилковім  вчинку  й  незнанні.
Та  в  не  замовчуванні  і  у  несумлінні,
У  лицемірній  хитрості  й  брехні.

Життя  навчило,  й  друзів  вибираю,
Не  з  тих,  хто  в  душу  з  усміхом  плює.
Таких  людей  від  себе  відганяю,
Вони  назавжди  недругами  є.

Бо  вірні  друзі  -  праведні  й  хороші,
До  ближнього  з  теплом  любові  йдуть.
Своєї  не  кладуть  на  інших    ноші,
А  чесно  та  по-совісті  живуть.  

І  вислухати  витримано  можуть,                      
Підкажуть  та  направлять,  прихистять.
І  мовчки  у  любій  біді  поможуть,  
Не  дорікнуть  ніколи  й  захистять.

Я  винесла  з  життя  прості  уроки:
Не  гнутись  під  облуди  батогом,
Відстоювати  чітко  свої  кроки
І  завжди  йти  упевненим  шляхом.

Моя  душа  таки  не  зачерствіла
Хоч  твердості  та  розсуду  не  брак.
Бо  теплоту  я  зберегти  зуміла
Життя  пройти  з  любов’ю  був  мій  знак.

Але  в  протистоянні,  я  зміцніла.
Вправі  зло  від  правди  відрізнити.
Дорогою  життя  іду  уміло...
Вже  мене  нікому  не  зломити.


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022

Заведи мене в осінь

А  ти  мене  в  осінь  оту  заведи…
Мабуть,  в  ній  лишились  ще  наші  сліди.
Дивись,  як  у  златі  палає  земля,  
Немов  нас  чарують  літа  ті  здаля.  

Промінням  ласкавим  мене  обгорни
Тепло,  яке  нас  зігрівало,  верни.
Блиск  сяйний  згадає  той  зустрічі  сад
Й  поверне  хоч  кілька  нам  років  назад.

Збуди  мої  мрії  в  щасливому  дні
Та  радість  недавню  верни  знов  мені.
І  в  подуві  вітру,  що  кружить  листки,
З  тобою  станцюємо  вальс  залюбки.  
     
В  обіймах  промовиш  чарівні  слова:
Кохання  яскравим  без  них  не  бува.
Пройдемось  з  тобою  у  рижому  тлі
І  ти  запалиш  вогник  в  тужній  імлі.

Лише  мене  в  осінь  оту  заведи
І  в  ній  залишися  зі  мною.  Не  йди!
У  погляді  ніжнім    розсію  блакить
І  вогники  серце  обом  запалить.          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022

Мій осінній сад

Ця  осінь  у  моїм  саду
така  розкішна  й  благотворна…
Сюди  крізь  зжовклі  трави  йду,
де  промінь  стиглі  груші  горне.

Зарожевілі  яблуньки  
виблискують  соками  плоду.
Й  у  краплях  синяви  сливки
спивають  сонячну  погоду.

Легенький  подув  вітерця
розложисте  колише  гілля.
Й  маленьких  пташечок  тільця
злетом  вливаються  в  довкілля.

Тут  чорнобривці  на  межі
в  царство  природи  закликають.
Й  в  цій  зачарованій  тишІ
мене  з  привітністю  вітають.

Іду  сюди,  як  в  Божий  рай,
занурюючись  в  рій  бджолиний.
Й  з  небесних  виш  злотий  ручай          
обіймами  до  мене  лине.

В  смачній  духмяності  плодів
спиваю  день  травним  настоєм.    
Серед  Божественних  дарів  
я  наповняюся  спокОєм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022

Зупиніть руський мір!

Ось  і  все!  Розбрелись  наші  мрії.
Розлучились,  побравшись  лише.
Над  тобою  ревуть  градобої  ,                                                
Ніч  безсоння  у  дім  мій  несе.
Мчать  з  забитих  вокзалів  вагони;
Й  стукіт  рейок,  мов  серцебиття…  
І  твій  образ  з  віддаленням  тоне.
Й  наче  віск,  застигає  життя.  

В  мить  прощання  душа  знемагала…
Як  відходив,  дивилася  вслід.
Що  сказати  тоді  я  не  знала,
Скочив  в  поїзд  й  слова  скував  лід.
І  став  дім  наш,  мов  мертва  пустеля.
Одиноко  сиджу  край  вікна…
У  страху  все  зриваюся:  Де  я?!
Мить…  й  отямлюсь:Ще  вдома  й  ВІЙНА.
Й  знов  ридаю  в  мольбі  до  ікони
Та  благаю  його  вберегти  …
Край  горить…  І  церковнії  дзвони
Сповіщають  про  нові  хрести.  

Чи  живий?!  Усе  звістки  чекаю..    
Місяці,  як  немає  яви…    
Там  де  ти,  майже  пекло,  я  знаю.
Але  вистій!  Благаю,  живи!
Бо  мені  не  прожити  без  тебе;
Чорну  хустку  зарано  носить.
Я  прошу:  Не  бери  його  небо!
Ми  змогли  разом  рік  лише  жить.

Й  тут  війна…  Стрясли    тишу  сирени…  
Скрізь  сполохані  люди  біжать.
-Це  не  цирк,  тут  немає  арени!
Ми  не  звірі,  щоб  прихист    шукать.  
Ну,  а  ворог  скрізь  ставить  капкани,
Владарює  на  моїй  землі.
Рве  над  нами,  мов  вогненні  чани,
Свої  гради,  й  усе  в  попелі.
Скрізь  уламки,  будинків  немає…
І  дорогами  трупи  лежать.
Та  русинський  обріз  не  змовкає,
Й  навіть  вбитих  не  дасть  поховать.
 
Кожен  день  прилітає  ракета:
Біль  і  лемент  несе  руський  мір.
Що  ж  мовчиш  миротворна  планета?
Вбивство  це  до  яких  буде  пір?!
Скільки  будемо  ще  хоронити
Молодих  і  здорових  людей?
Бог  життя  дарував  їм,  щоб  жити.
Зупиніть  на  землі  мір  оцей!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022

Затихає осінь золота

Затихає  осінь  золота,
Завмирають  одинокі  звуки.
Й  заглядає  в  душу  пустота,
Хоч  ти  протягаєш  мені  руки.

Обпеклась  вже  на  твоїм  вогні,
Знаючи  їх  замисел  болючий.
Й  в  нікуди  човгають  мої  дні
Й  тягнуть  за  собою  щем  колючий.

Опустіло  поле  і  гаї
Та  все  менше  промінь  заглядає.
І  моїх    рядочків  врожаї  
Сонний  плин  печалі  обгортає.

Відійшло  вже  літо  золоте,
Мрії  розлетілися  обманно.
Крутиться  життям  усе  не  те
Й  затягає  замисли  туманно.

Мряка  та  вже  буде  до  зими,
Злива  жовтня  ще  затягне  далі.
І  пройду  я  не  одні  терни,
Щоб  не  потраплять  в  слова  зухвалі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022

Самотня ніч

Закриюся  в  кімнаті  з  темнотою  .                  
Воркує  круглий    місяць  за  стіною.
Яв  тиша  обгортає  пеленою  ;
Самотня  ніч,  коли  ти  не  зі  мною.
Я  щораз  в  свої  роздуми  впірнаю.
Все  буде  добре,  я  це  відчуваю.
 Дякую    Богу  за  усе,  що  маю.
Що  можу,  хочу,  вірю  і  чекаю.  
Дні  радісні  у  свою  душу  горну,
Щасливі  миті  плесом  думки  торкну.
І  відчуваю  погляди  жаданні,
Це  щастя,  коли  знаєм,  що  коханні.
Зізнання  теплотою  наповняє,
Бо  справжнє  почуття  віку    немає.
Воно  живе  в  єстві,  воно  злітає…
І  сонцем  наші  душі  наповняє.
Навіть  в  бою,  нас  рідні  відчувають
І  почуття  їх  рани  заживляють.
Й  минає  куля,  в  думці,  я  з  тобою,
Й  Бог  захищає  вірою  святою.
Боюся,    свою    мрію  забувати,  
Навіть  ,  коли  не  буду  вже  чекати.
Коли  погасиш  в  серці  моїм  віру.
І  пробіжишся  холодом  по  тілу.  
Закрию  навіч  штори  підвіконня
Щоб  не  дивитись  в  спогади  спросоння
І  викинути  навіч  з  душі    муку,    
Й  не  притягати  думки  про  розлуку.
Перегорну  заплямлену  сторінку
Й  просію  нові  сходи  для  ужинку  .
І  цей  важкий  в  житті  шматочок  долі
Закрию  навіч  у  сердечнім  болі.
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2022

І знову осінь

І  знову  осінь  за  вікном,  плакуча  осінь.
І  терпко  сіється  між  нами  долі  просідь.
Хоча  ми  порізно,  і  близько  не  стикались,
Але  уявою  так  тісно  поєднались.
Між  нами  даль  і  недомовленості  фрази.
Слова  заховані  в  надумані  образи.
Чудні  пришельці,  видно  двоє,  з  того  світу
З  життя  осіннього  йдемо  назустріч  літу  .

То  віддаляємось,  то  руки  протягаєм.
Як  бути  разом  нам,  у  роздумах  шукаєм?
Та  сил  в  обох  нема,  щоб  роз’єднатись,
Й  небесній  волі  мусим  підкорятись.
 
Природа  плаче    в  голім  листопаді,
Кругом  туман  провис  у  сірій  шаті
І  я  не  в  силі  слів  тобі  дібрати,
І  ти  не  знаєш,  що  мені  сказати.
Як  перейти  нам  через  люті  зими
Стежками  непрохідними  крутими.
В  невидимості  віхол  й  бездоріжжя
До  літнього  щасливого  безсніжжя.

Але,  нічого,  що  осінні  дощі  грають  -  
Вони,  неначе  солов’ї  в  весні,  співають.
І  хоча  тиша  поміж  нами  ще  гуляє,
Та  мрія  літа  нам  палкі  серця  єднає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022

Ще один день…

Ще  день  лиш..  літній  промінь  на  землі.
Ще  холоду  думки  не  сколихнули.
Й  бджолині  звуки  маячать  в  імлі,
Й  пташині  переспіви  не  заснули.

Надія  ще  не  змокла  у  дощах,
І  в  паморозь  не  вбралася  негода.
Ще  біжимо  по  золотих  полях.
Й  по-літньому  всміхається  природа.

Ще  свіжить  ранок  пахощами  трав
Та  вітерець  обіймами  голубить.            
І  рожевіють  відблиски  заграв,
А  поміж  них  білінь  хмаринок  блудить.

І  поки  Бог  сяйний  дарує  день,
Та  очі  рідних  гріють  теплотою,              
Черпаймо  щедроту  із  їхніх  жмень  
Душевності  своєї  чистотою.  

Вбираймо  цю  небес  голубизну    
В  оправі    відхідного  вже  сезону.
Бо  ще  лиш  день,  і  літню  таїну
Сховаємо  у  пам’яті  заслону.

І  сплеском  чарівних  сердечних  хвиль
Даруймо  близьким  спокою  розраду.
Поки  ще  не  сповзає  із  трав  пиль,  
Під  вогкою  вагою  дощопаду.

Допоки  ми    радіємо  теплу
І  можемо  відчути  плече  друга,
Любімо  світ,  супроти  горю  й  злу.
І  не  вкрадеться  в  душу  нашу  туга.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022

Спадали роси

Спадали  роси  в  рожевий  ранок,
сріблився    день.
Пітьма  холодна  поволі  гасла
в  співі  пісень.
Плекав  промінчик  зелені  трави
в  весні  заграв.    
Хилила  гілля  на  тин  калина,
вітрець    гуляв.
Дивилась  мати  удаль  дороги  
в  задумі  мрій.
Чекала  сина  в  сумі  тривоги,
вірі  надій.
Він  там,  далеко,  де  хмари  чорні  
снують  в  борні.  
Де  мужні  хлопці  нас  захищають    
в  страшній  війні.
Вона  співала  про  Україну  -
гасила  жаль.
Свого  соколика  виглядала,
хова  печаль.
І  промовляла  святу  молитву  
й  хрестила  шлях.
Просила  Бога,  щоб  не  дав  впасти    
йому  в  боях.
Жила  в  надії,  що  незадовго
кінець  війні.
Й  цей  біль  стражденний,  що  точить  душу,
мине,як  в  сні.
Коли  наллється  соками  груша
й  в  златі  блисне
День    перемоги  на  землі  нашій    
сонцем  сяйне  .
Тоді  вернуться  до  своїх  рідних  
наші  сини.  
Й  назавжди  щезнуть  у  цьому  світі
жахи    війни.  
Вони  обіймуть  своїх  стареньких
та  діточок.
Дружинам  серденька  заспокоять
в  мріях  думок.
Й  розвеселить  всю  Україну  
наш  мирний  рід.  
Та  залікує  їі  руїни,
щоб  щез  й  їх  слід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2022

За вікнами дощове літо

За  вікнами  дощове  літо  плаче…
Вже  половина  серпня  пропливло.
Крізь  сіру  мряку  образ  твій  маяче,
То  ж,  не  кажи  собі,  що  все  пройшло.

Пливуть  по  шибах  невгамовні  сльози;
Природа  вимиває  туги  шлях.
Щоби    збирати  щастя  срібні  роси,
Посіяні  на  доль  рясних  полях.

Плоди  м’ясисті  у  сповитку  зріють
Соками  їх  осінні  дні  наллють.
Десь  на  стерні  ще  колоски  зоріють
І  незабудки  поміж  них  цвітуть.

Ще  залишила  пам'ять  дні  мрійливі
Та  літо  тче  заквітчану  парчу.
І  промені  викреслюють  на  ниві                            
Комусь  надії  стежку  сяючу.

Листочки  ще  тріпоче  жвавий  вітер,
Зорі  на  щастя  падають  в  траву.
І  сонечко  із-за  хмар,  неначе  светр,
Вдягає  в  тінь  поляну  гайову.

Мов  прикриває  болісні  хвилини,
Затаєно  відкладені  колись.
Поспішно  недописані  картини,
Які  в  пейзажі  часу  не  вплелись…

Напоїть  землю  дощова  водиця
Й  озеленіння  оживе  рясне.
І  казкою  життєвою  явиться
Усе,  Богом  дарове,  земне.
 
І  в  тій  яві  простелиться  палітра,
Підібраних  душею,  кольорів.
Та  від  узору  місячного  світла
Воскресне  подих  наших  почуттів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2022

День Святої Трійці

Вранці  знову  пройдуся  лугами,
Де  спиває  промінчик  росу.
Й  в  свято  це  в  хаті  тата  і  мами
Озеленення  встелю  красу.  
І  на  скатерть  знов  поля  освяту,
Як  тоді,  з  калачами  вкладу.
Та  духмяну  освячену  м'яту
Довго-довго  вдихати  буду.
Буду  слухать  церковнії  дзвони  
І  пригадувать,  як  за  столом,
Ми  довкола  сиділи,  й  ікони
В  час  молитви  сіяли  теплом.
Як  тоді,  у  Зелену  неділю,
Наші  вікна  в  любистку  цвітуть.
Святу  цьому  щороку  радію,
Хай  цей  день  радо  всі  проведуть.
За  столом  і  сьогодні  збираю
Я  маленьку  родину  свою.
Вас  усіх,  любі  друзі,  вітаю!
Щастя  зичу,  бо    всіх  вас  люблю!
Хай  незгоди  ваш  дім  обминають.
Будьте  щедрі  завжди  на  тепло.
Лиш  веселі  дні  долю  плекають
І  Господь  посилає    добро!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022

Пізнє кохання

Знов  закриваєш  штори.  Й  без  розмов,
Думками  поглинаєш  у  любов.
Лягаєш  на  дивані  в  самоті,
Заглиблюючись  в  роздуми  пусті.
Й  гадаєш,  що  складеться  все  само…
А  поки  в  різні  сторони  йдемо.
-Нехай  не  в  такт  звучать  наші  серця…
Колись  почнемо,  кажеш,  із  кінця…
Й  відштовхуємо  своє  почуття.
Навіщо  ті  тривоги  без  пуття?
А  воно  лізе  в  голову  і  скнить,
І  що  не  робиш  все  одно  болить.
Вже  й  ніби  у  житті  усе  пройшов,
Й  від  втрат  в  душі  лишився  грубий  шов.
Та  так  й  не  зрозумів  суті  життя    -
Для  чого  двом  одне  сердець  биття.
Чому  кохання  бурить  яро  кров
І  мучить  душу    болісна  любов?…
Розлука    розриває  нас,  чому?
Й  несе  життя  в  безвихідну  пітьму.
Чому  дві  половинки  не  зложить
Так,  щоб  без  мук  обом  на  світі  жить?
Щоб  без  страждання  свій  долати  путь
І  до  кінця  дійти  коли-небудь.
Та  Бог  не  просто  зводить  двох  людей  -
Пізнати  кожен  мусить  рай  оцей.
Кохання  через  муки  дістаєм,  
Щоб  потім  дорожити  могли  ним.
Ми  щастя  досягаємо  в  борні.
Висаджуємо  урожай  в  зерні.  
І  поки  плід  із  кореня  зросте,
Немало  сил  йому  ви  віддасте.
Отак  Господь  людину    сотворив,
Щоб  кожен  з  нас  по-справжньому  любив;
Готовий  на  пожертву  повсякчас,        
Щоби  кохання  вік  цвіло  для  нас  .          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022

Тепло спогадів

Наша  весна  давно-давно  минула…
Бузок  відцвів  і  згадка  засмутилась.
Але  я  нас  з  тобою  не  забула,
Я  просто  уже  з  болями  змирилась.
Хороше  наше  в  серці  обіймаю
І  наповняюсь  спогадом  любові.  
Щораз  тебе  у  пам’яті  тримаю                
Й  занурююсь  у  вчора  на  півслові.
Любов  твоя,  що  ллється  через  тишу
Легким  спокоєм  серце  зігріває.
І  я  скупі  рядки  про  тебе  пишу,
Коли  сльоза  щаслива  набігає.
Самотніми,  із  часта,  вечорами
До  півночі  занурююсь  в  блокноті.
І  душу  виливаючи  віршами,
Не  стримую  емоцій  у  щедроті.
Та  крізь  вікно,  відкрите    в  літоплинні,
Вбираю  в  себе  свіжості  пахтіння.
Нектар  життя  спиваю,  поки  нині,
Вкладаючи  ростки  в  своє  творіння.  
А  завтра,  може,  прийде  не  для  мене.
Та  літо  це  також  у  цвіті  буде.
Таке  ж  розкішне  і  таке  зелене…
І  мої  строки  прочитають  люди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022

Дві річки

Ми  вже  по-різні  береги
Нас  річка  розвела  туги.
Ввірвалася  в  життя  війна
І  мрію  знищила  вона.
Ти  там,  де  точаться    бої.
Й  з  тобою  всі  думки  мої.
А  в  тишу,  де  сьогодні  я,
Летять  ракети  іздаля

Бурхлива  річка  вдаль  біжить
Ми    мусимо  її  спинить  .        
Вона  несе  біду  й  плачі
Крик  смерті  на  своїм  плечі.
Вона  трощить  ущент  міста
Від  неї  ллється  кров  густа.
Спалахує  земля    в  вогні
Від  диму  посіріли  дні.

Я  знаю,  милий,  гряде  час,
Як  нова  річка  зблизить  нас.
Знищивши    чорну  течію,
Руку  потисну  знов  твою.
Зоря  щаслива  зацарить
У  світлу  переможну  мить
Ми  подолаємо  орду
Відновим  земленьку  святу.

Повільна    річка    попливе  
В  голубім  руслі  оживе                
Й  нестимуть  хвилі  вже  її  
Нас  разом  в  тихій  течії.  
Промінь  сягне  блакиті  нить
На  воді  плесо  засріблить  
Й  з’єднаються  два  береги  
В  обіймах  страсної  жаги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022

Ніч для нас

А  я  хотіла,  щоб  ця  ніч  була  для  нас…
І  вдвох  пливли  у  зорепаді  чар-рікою
Щоби  вогонь  душі  твоєї  не  погас,
А  зігрівав  мене  своєю  теплотою.
Щоб  казка  ночі  відкривала  двері  в  рай
І  ми  здіймалися  увись  над  небесами
Й  благали  очі  :  обійми  й  не  відпускай.
Нехай  нап’юсь  кохання  спраглими  вустами.
Так,  щоб  серця  злились  у  миті  забуття
І  довшав  час  у  насолоджені  хвилини.
Й  закарбувались  ці  жагучі  відчуття
І  солод  раю  ми  спивали  до  краплини.  
Я  так  хотіла,  щоб  любов  нас  піднесла
На  крилах  щастя  у  небесну  вись  кохання.
Щоб  я  тобою  зачарована  була
Допоки  не  настане  наша  мить  остання.
Листаю  мрії  у  задумі  нових  днів.
Перегортаю  недописані  надії…
Й  закутуюся  в  ночі,в  ночі  своїх  снів
Де  було  завтра,  й  знову  й  знов  думки  лелію.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2022

Подружня рівність

Ви  дивитесь  проникливо  очима
І  губитесь  в  надуманих  словах.
Можливо,  і  галантний  ви  мужчина,
Але  не  пташка  в  ваших  я  руках.
Ви  прагнете,  щоб  жінка  підкорялась  -
Вона  для  вас  слабенька,  видно,  стать.
Так,  щоб  з  чоловіками  не  змагалась,
Їй,  мабуть,  варто  б  місце  указать.
«Манерність  та  уважливість  в  минулім,
Дворянські  часи  вже  у  давнині»  -
Говорите  з    усмішкою,  щоб  чули
Всі  небайдужі  вам  в  величині.
Дотримуєтесь  ще  того,  що  було,
Коли,  ламались  вибрані  жінки.  
Але  з  тих  пір  немало  вже  минуло
І  в  паспорті  давно  не  ті  роки.
І  не  на  тих  ви,  мабуть,  попадали:
Простеньких  вибирали  залюбки.
І  за  свій  вік,  боюсь,  що  не  пізнали,
Що  є  на  світі  непрості  жінки.
Є  ті  в  яких  є  гордість,  аж  до  болю.
Та  знають  собі  ціну  повсякчас.
Ті  незалежні,  що  будують  долю
Без  мужиків,  які  не  варті  нас.
Бо  більшого,  аніж  подружня  рівність  
Немає  для  щасливої  сім'ї.
В  стосунках  двох  панує    обопільність,
Порада  кладе  кроки  в  довір'Ї.
І  неважливо  хто  вніс  першим  лепту,
Важливо,  щоб  підтримка  скрізь  була.
Щоб  в  парі  йти  було  вільготно  й  легко
І  гріла  вірність  ласкою  тепла.
Але,  між  тим,  ніхто  не  відкидає
Сильного  чоловічого  плеча.
І  коли  жінка  впевненість  ту  має,
Вона  вогником  світить,  мов  свіча.
Зігріє  й  приголубить  його  долю,
Надійним  тилом  стане  у  житті.
Розсіє  щастя  по  їх  спільнім  полю,
Обгорне  у  любові  й  доброті.
І  лагідною  стане,  мов  голубка,
Коли  принесе  голуб  їй  зерно.
Вона  тоді  захоче  бути  слАбка,
Про  що  і  мріють  всі  жінки  давно.

   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2022

Кохання

І  знову  день  в  тривозі  пролистаю
Й  полину  у  безсонну  знову    ніч.
Сказати  так  непросто,  що  чекаю
У  тузі  незакритих  в  ночах  віч.
В  холодних  стінах  відчай  закриваю        
І  тиша  ранить  глибину  душі.
Сказати  так  непросто,  що  кохаю,
Коли  одне  для  одного  чужі.
Вікно  відкривши,  зорі  споглядаю,
Й  гадаю,  чи  злетить  хоча  б  одна…
Сказати,  що  твій  образ  уявляю  -
Тебе  в  собі  вже  випила  до  дна.
Пишу  рядки,  вкрадаючись,  й  ховаю,
Думки  твої  читаю  у  весні.
Сказати  так  непросто,  що  страждаю  -
Я  просто  проживаю,  наче  в  сні.
У  мріях  в  небеса  щораз  злітаю
Й  малюю  нашу  зустріч  в  кожнім  дні.
Сказати  так  непросто  все  це,  знаю,
Що  ти  собою  світ  закрив  в  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022

А воно розцвіло…

А  воно  розцвіло  весняними  букетами  вроди…  
Твоє  рідне  село  у  травневому  лиску  природи.  
Нахилив  цвіт  бузок  й  вишня  вже  пелюстки  розсипає,
Наче  горстка  думок  по  травичці  зеленій  зповзає.
І  лелеки  в  гніздо  своє  знову  до  нас  прилетіли.
Пам’ятаєш,  як  ми  відпускати  їх  з  дому  не  хтіли.  
Як  боялися  їх  перельоту  й  в  тривозі  чекали;  
Виглядали,  коли  сніг  відліг,  й  на  гніздо  споглядали.  
Як  в  садочку  своїм  деревця  молоденькі  голубив.
І  мурашник  прикрив,  щоби  він  пагінців  не  позгубив.  
Як  вглядався  в  горіховий  цвіт  і  про  себе  пророчив:
Щоб  рясний  урожай  з  нього  зріс,й  приморозок  не  сточив?
Пестив  ніжно  калину  й  горнувся  до  неї  душею….  
Ти  свій  двір  так  любив,  Кобзарівкою  марив  своєю.  
Крізь  роки  поспішав,  щоб  напитись  досхочу  красою.  
І  землицю  скрашав  й  у  природу  вносив  лепту  свою.  
Вже  подвір’я  в  траві  й  ніжним  сонячним  цвітом  зжовтіло.  
Й  над  ним  птаство  літає,  шукаючи  здобич  несміло.  
І  зозуля  кує…  Комусь,  мабуть,  бо  довгії  роки.  
Й  зеленіє  листва,  набираючи  з  земленьки  соки.  
З  лісу  линуть  пісні  -  переспіви  пташиного  хору.  
Дні,  мов  сон,  чарівні,  які  тільки  бувають  в  цю  пору.
Все  буяє  навкруг  переливами  справжнього  раю  –
Кобзарівку  твою  і  я  нині  з  любов’ю  стрічаю.  
Й  переношу  у  сни  свої  ніжно-казкову  природу  -
Частку  раю  земного,  гніздечка  твого  милу  вроду.
 Квіти  ці,  що  цвітуть  пелюстками  недавнього  щастя,
 Бо  спиваю  красу  ту  щоденно,  мов  Боже  причастя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2022

Моя Україна

Вже  заросилось  поле,  заросилось…
Чомусь  моя    Вкраїна    засмутилась.
Весна  навкруг  квітує  килимами,
Та  край  наш  у  війні  застиг  димами.
Завмерла  в  сірім  тлі  червінь  світання.
Маркітно  сад  стоїть  в  вісні  мовчання.  
Розлук  туга  волочиться  стежками
І  біль,  як  та  ріка,  між  берегами.  
Лежить  у  вирвах  не  зоране  поле.
Обпалені  вогнями  ліси  й  доли.
Зчорніла  від  ракет  трава  лугами.
Син  воювать  пішов  із  ворогами.                                      
Ти  опустила  в  гіркім  сумі  плечі:
Оплакуєш  невтішну  путь  малечі.
Й  болять  на  тілі  завдані  руїни  -
Не  плач!  Орду  поженимо  з  Вкраїни.
Все  буде  добре,  нене,  усміхнися!
Який  народ  у  тебе,  подивися!
Сини  та  дочки  землю  захищають
І  твої  сльози,  рідна,  витирають.
Нас  Господь  береже  в  тяжку  хвилину,  
Бо  захищаємо  свою  країну.                
Час  перемоги  вже  ось-ось  гряде,  
І  мир  на  нашу  земленьку  прийде.
Вернуться  наші  соколи-синочки
І  до  серденька  їх  прилинуть  дочки.
Й  сім’ї  будуть  поповнення  чекати  
Та  край  для  покоління  будувати.
Ще  трішки…  й  пшениці  заколосяться.
У  гніздах    лелечатонька    з’явлЯться
Розчеше  вітер  гребені  травички
І  звеселіють  у  маляток  личка.
Міста  всміхнуться  новими  домами
Й  плоди  садів  наповняться  соками.
Замерехтять  у  барвах  клумби  свіжі
Й  зустрінем  літо  мрій  на  роздоріжжі.
Рясні  дощі  зростять  врожайні  ниви
І  Батьківщина  заживе  щасливо.
У  рідний  дім  зійдеться  вся  родина
І  буде  мати,  син  та  Україна!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2022

Тебе вже немає

День    білий  в  чорній  смузі  завмирає,
Руїнами  земля  скрізь  спочиває…
Вогонь  знов  спалахнув  …  Тебе  немає.
І  сірий  пил  усе  навкруг  ховає.
Удалині  розсіялися  хмари;
Стою  й  чекаю,  мов  якоїсь  кари.
Не  зупинила  і  не  все  сказала.
Ти  і  не  знав,  що  я  тебе  кохала.
І  страшно  стало…  сум  в  тиші  дрімає.
Вже  вогник  наш  навічно  догоряє.                                  .
Гашу  в  душі  іще  недавні    мрії.
Лиш  мить…  і  всі  розсипались  надії!
І  знов  рядки  в  своїм  блокноті  пишу,
І  знову  у  страху  ховаюсь  в  тишу.
Ніч  болю  у  розлуці  серце  крає.
І  я  кричу  щосили  :  Вже  немає!
Крізь  дим  іду,  вдаряючись  в  каміння.
Уже  застигло  в  серці  голосіння.
В  розвалених  будинках  вітер  свище,
Можливо,  десь  в  отих  руїнах,  ти  ще.
Мені  уже  від  розпачу  не  страшно.
А  в  голові  звучить:Як  це  не  вчасно!
Ти  не  вагавсь,  а  я  не  зупинила.
Що  ж  та  війна  із  нами  натворила.
Ми  ще  не  встигли  радості  зазнати,
Ще  не  змогли  по-справжньому  плекати.  
Ще  порізно  дві  мрії  малювали
І  їх  одне  від  одного  ховали.
Хотілось  просто  зустрічами  жити
Й  пізніше  серця  два  в  єдине  злити.
Ще  буде  життя  довгим  ми  гадали,
Й  що  так  ураз  обірветься  не  знали.
Як    же  мені  тепер  без  тебе  жити?!
Вже  пазли  нам  в  єдине  не  зложити.
Душа,  неначе  ніч,  навік  стемніла
Іду…  й  не  відчуваю  свого  тіла.
Запалюю  свічу  в  пам’ять  про  тебе,
Від    стогону  страшного  никне  небо.
Й  ту  розпач  у  скупих  словах  не  злити,
Й  закривши  біль  у  серці,  буду  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2022

Весняний день

Цей  день  весняний  Бог  мені  дає.
До  мене  усміхається  природа,
Коли  із  неба  сонце  промінь  ллє,
і  оживає  в  чарах  її  врода.    
Для    мене  ота  зелень,  отой  квіт,      
Й  травички  густий  килим  між  стежками.  
Та  завірюха  вишень  й  липи  цвіт  -
Етюд  краси,  змальований  віршами.
Я  часточка  цієї  теплоти,  
Яка  тече  в  стрімку  ріку  любові
До  краю,  де  живеш  сьогодні  ти,
Де  краєвиди  простяглись  казкові.
Це  все  моє,  воно  в  моїй  душі.
Із  нього  я  вкладаю  в  рими  слово.
В  замилуванні  ним  нема  межі,
Бо  з  кожним  днем  усе  для  мене  ново.
Цей  солов’їний  перелив  пісень
І  подув  вітру  в  свіжості  духмяній,
Коли  світання  відкриває  день
В  заграві  сонця  пастельно-рум’яній.
Де  плесо  річки  сріблом  мерехтить
І  луг  зелений  в  хвилях  пропливає.
Де  полотно  доріг  удаль  біжить
Й  село  в  садах  квітучих  потопає.
Ховаю  тіні  ночі  в  забуття,
Черпаючи  з  життя  мудрі  уроки.
І  заново  проходжу,  як  дитя,
Шліфуючи  красою  свої  кроки.
Попри  розруху,  в  серці  бережу,
Немов  картину,  цілісність  природи.
Й  закривши  очі,  на  папір  ложу
Усю  розкішність  чарівної  вроди.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022

Молитва за дітей

Я    за  сина  молюсь  та  доньку,
І  за  сім’ї    їх  прошу  у  Бога.
Дай  їм,  Господи,  долю  легку,
Хай  щасливою    буде  дорога.
Дай  їм  мудрості,  сили  й  снаги,
І  опорою  стань  їм,  благаю!
Укріпи  їх  життя  береги  -
Любов  твоя  всесильна,  я  знаю.
Не  дай  болю  пізнати  й  страху,
Біди,  розпачів  й  розчарування.
Та  позбав  всіх  негод  на  шляху.
Дай  рішучості  йти  без  вагання.
Пригорни  у  хвилину  лиху,
Бо  без  тебе  іти  їм  не  сила.
Відведи    від  неправди  й  гріху,
На  добро  наверни  їх  вітрила.
Не  відмов  у  проханні,  прошу!
Як  прийдеться,  нестиму  покару.
Й  непосильну  страждання  ношу
Сама  візьму  при  долі  удару.
На  весь  вік  дай  спокою  й  тепла,
Миру,  світла,  любові  й  терпіння.
Щоби    твоя  правиця    вела
По  житті  наші  всі  покоління.
Я  з  покірністю,  Боже,  молю:
Пригорни  їх  в  негожу  годину  .
Бо  буває  й  ночами  не  сплю                    
Й  вболіваю  за  кожну  дитину.  
Я  за  сина  молюся  й  доньку,
За  їх  сім’ї  серденько  благає    
Подаруй  їм  з    небес  зіроньку
Хай    любов  Твоя  скрізь  захищає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022

Весна без тебе

У  завірюхах  вишні  потонули
Й  промінчик  обійняв  розкішний  цвіт.
І  в  душу  мою  спогади  сягнули  
Й  заповнили  печалями  просвіт.
Третю  весну  без  тебе  зустрічаю…
Здається  ніби  вчора  все  було.
Й  в  холодне  ліжко  з  острахом  лягаю,
Шукаючи  в  думках  твоє  тепло.  
Вже  не  біжать  в  майбутнє  мої  мрії,
У  весни  жадно  крадеться  зима.
Не  нам  уже  співають  соловії,
Крізь  сад  життя  уже  іду  сама.
Давно  немає  усмішки  твоєї,
і  радість  щастя  у  струмках  спливла.  
Та  вузька  стежка  пам’яті  моєї  ,
Всі  наші  весни  в  серці  зберегла.
І  ними  я  живу,  й  малюю  кроки.
Зливаю  болі  розписом  пера.
Й  несуть  мене  удаль  бурхливі    роки,
Де  за  горою  тягнеться  гора.
Уявою  пливу  в  твоїх  обіймах
У  піднебесся,  в  сонячній  красі.
Під    музику  весни,  у  своїх  римах  ,
По  світанковій  голубій    росі.
Тебе  я  відчуваю  завжди  поруч,  
Як  витираєш  з  вуст  моїх  сльозу.
Променем  обгортаєш,  ніби  обруч.
Закутуючи  в  прожиту  красу.
Нектар  наснаги  із  надій  збираю
Посолодити  сад  свого  буття.
Душею  із  роками  розквітаю,
Щоб  не  зламатись  ранами  життя.
Весни  красою  серце  наповняю,            
Спиваючи  природи  сяйний  сік.
Промінчиком,  цвіт  вишні  обіймаю,
Як  твої  плечі,  поспіль  третій  рік.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2022

В сільському затишші

Вечір  плавно  летить              
У  пастельну  блакить,      
В’яже  шаль  в  білій  димці  туману.
В  надозерній  тиші
Набігають  вірші,
Як  з  небес  мені  благовість  дану.
Ліс  в  задумі  стоїть
Й  заворожено  спить.
Замовкають  пташині  розливи.
Сонце  в  лігво  лягло,
Затишіло  село.
Й  затягнулись  у  темряву  ниви.
Тут  не  чути  гармат,
Ясні  зорі  горять
І  роса  на  травичку  спадає.
Її  блиск,мов  кришталь,
Розгаптовує  даль
І  мереживом  землю  вкриває.  
Тут  не  видна  війна.
В  тьмі  лежить  далина.
Лише  спогад  тайком  пробігає.
В  згадках  плаче  душа,
бо  це  тільки  межа,
За  якою  земля  спочиває.
Обгортаюсь  в  цю  тиш
На  хвилиночку  лиш,
Та  болю  за  своїми  краями.
Бо  думками  я  там,
Де  горить  навіть  храм,
І  спалахує  небо  над  нами.
Людей  скільки  вже  в  тім,
Залишили  свій  дім,
Щоб  на  мить  хоч  не  чути  гармати.
Діточок  вберегти,
Батькам  прихист  знайти,
Щоб  їх  душі  в  війні  не  ламати.
Тут  пливе  тихо  ніч
Промінцям  дня  навстріч
І  злотить  небосинь  в  казці  раю.
Весна  ніжно  струмить,
Сяйні  бризки  манить,
Переливами  радості  грає.
Тут  не  стерта  краса,
Не  прокралась  гроза.
Сюди  вража  рука  не  сягає.
Та  й  мій  край  оживе  -
Світло  тьму  розірве.
І  народ  наш  орду  подолає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2022

Я тебе люблю

Тебе  обійму  й  прошепочу:  Рідний…  
А  завтра  путь  чекає:  Від’їзджай!
Пройдений  час  був  лагідний,  погідний.  
Та,  видно,  в  радості  початок  є  і  край  .
Я  знаю,  ти  врятуєш  наше  щастя:
Й  повернемося  разом  в  наш  куток.
Серцями  подолаємо  ненастя  
Й  сьорбнемо  знову  радості  ковток.  
А  поки,  випало  в  думках  блукати  
По  павутинках  тих  минулих  днів.  
Та,  між  боїв,  будеш  мені  писати
Коротку  есемеску  Із  трьох  слів.
Й  відчую  в  них  твої  сильні  обійми,
Вологий  дотик  ніжно-теплих  губ.  
Смартфон  мій  в  кожнім  слові  ласку  прийме,
Твоє  кохання  крізь  короткий  звук.
Не  наша  воля  в  тім  ,  що  невмолимо
Дороги  розійшлись  на  два  боки.  
Та  ти  тримаєш  в  пам’яті  незримо  
Уявний  дотик  ніжної  руки.  
Мої  вуста  надіями  цілуєш
І  тонеш  у  глибокій  річці  мрій.  
А  я  в  чужому  місті,  милий,  чуєш,
Шукаю  у  прохожих  образ  твій.  
Наш  дім  згорів  і  саду  вже  немає.  
Все  спопеліло,  скрізь  земля  горить.
Сльоза  вже  не  тече,  серце  схлипає  
Та  ми  здолаємо  усе!  -  душа  твердить.  
Щемить  розлука  болісно  чеканням.
У  лабіринті  доля  кладе  путь.  
Хоч  смерч  в  повітрі  кружиться  смерканням,  
Та  дні  весняні  все  ж  проміння  ллють.  
І  віриться,  проб’ється  неодмінно  
Через  вогонь  й  дими  просвітний  час.  
І  прийде  щастя  тихо,  безгомінно
Й  обійми  рідні  знов  з’єднають  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022

Я - українка!

Я  та,  хто  родом  з  України.
В  мені  живе  її  душа.
Гірко  болять  її  руїни
Й  кладу  печаль  в  рядках  вірша.
День  свій  народження  святкую
Уперше  в  попелі  війни
Як  за  вікном  сирени  чую,
Як  бачу  смерті  без  вини.
Коли  тремтить  щоразу  серце
Від  знищених  у  друзки  міст
І  засихає  слів    озерце
Й  мертвіє  від  жаху  їх  зміст.
Я    -  українка,  яка  сміло    
Душею  проклинаю  тих,
 Хто  палить    краю  мого  тіло,
Закопує  іще  живих  .
В  мені  здригається  щоразу
Ревучий  звук  руських  ракет,
Їхня  бездушність  та  образа,
І  смерть  несучий  кулемет.
Це  важко  злочином  назвати.
Це  -  проти  людства  геноцид.
Їх  буде    Бог  усіх  карати,
Світ  ,  іроди,  вам  не  простить.
Я  –  словом  й  вдихом    українка
І  народилась,  щоб  любить.
Й  мого  тепла  ясна    іскринка
Народу  мирному    горить.
Дав  нині  Бог  всім  святкувати,
Та  сотні  в  погребах  сидять.
Над  ними  вогненні  гармати
І  день,  і  ніч  в  жаху  летять.  
Я  вірю  ,  що  це  гарне  свято
Принесе  нам    благую    вість:  
Ми    переможно  та  завзято
Орду  попремо  з  наших  місць  .
І  заквітує  Україна  
Щаслива    серед    інших  всіх
І  мирно  спатиме  дитина
Й  житиме  мій  народ  для  втіх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945444
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022

Ти - жінка, Україно!

Ти  –  жінка,  моя  Україно!
Це  свято  жіноче  й  твоє.
Твоя  мова  й  пісня  не  згине:
Ти  була,  ти  будеш,  ти  є!
В  світанках  встаєш  синьооких
Над  обрієм  світлим  землі.
В  ланах  золотистих,  широких
Зерном  колосишся  в  стеблі.
Ти  -матір,  моя  Україно!
У  тобі  є  ніжність  й  любов.
Воскреснеш  з  руїн  неодмінно
Й  розквітнеш  трояндою  знов.
Терпляча,  розумна  та  сильна…
І  мирна  завжди  й  вольова.
У  вірі  своїй  неухильна.  
Відверта,  правдива,  жива.
В  душі  незалежна  й  манлива,
Чарівна  красуня  для  всіх.
Шляхетна,  як  жінка  гордлива,
В  якої  привітний  Усміх  .
ТИ  –  ненька  для  нас  Україно!
Плекаєш  і  тулиш  дітей.
Єднаєш  нас  всіх  породинно,
Вселяючи  міцність  в  людей!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2022

Вдихну весни щасливу плинь

Вдихну  весни  щасливу  плинь
І  заплутаюсь  в  верховітті,
Щоб  із  засмучених  яскинь    
Тебе  уздріти  в  іншім  світі.
Щоб  обгорнутися  в  тепло
Твоїх  обіймів  й  ласк  любовних.  
Й  на  мить  забути,  що  стекло
Все  в  прохолоді  днів  безмовних.
І  погляд  твій  із  далини
Відчути  у  своїм    полоні.
Та  терпким  присмаком  весни
Затримати  надії  сонні.    
Встелити  цвітом  мрії  синь.
І  обгорнутися  досхочу
У  весни  першої  ще  плинь,
В  ласку  закутавшись    дівочу.
Забутися  на  мить  в  думках,
Черпнувши  із  небес  снагою
Твоє  кохання  у  струмках,
Розлитих  радості  рікою.
Тремтінням  в  дотик  твій  ввійти,
Занурившись  у  сині  очі.
Й  серед  весняних  хвиль  знайти
Ті  наші  –  ніжні,  світлі  ночі.
І  ними  заново  іти,
Вдихнувши  аромат  весніння.
Й  серед  весни  тебе  знайти
У  ніжних  паростках  цвітіння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2022

Знаєш…

А  знаєш,  все  пройде  коли-небудь:
зрубцює  час  глибоку  серця    рану.  
І  строки  проримують  нову  путь
в  потоці  хвиль  людського  океану.  
Закрию  давню  пам’ять  на  замок.
Усмішкою  засію  нові  сходи.
І  мій,  мабуть,  уже  наступний  крок
пройде  крізь  сни  зболілої  негоди.
І  повернусь,  неначе  в  забуття,
в  теплінь  уже  змальованої  прози.
Де  струменем  всміхається  життя,
ховаючи  в  душі  минулі  сльози.
Але  я    стану  іншою  тоді.
І  йтиму  зовсім  новими  шляхами
Все  те,  що  залишила  на  путі
закрию  десятьма,  мабуть,  ключами.
Не  повернуся,  ні,  уже  назад!
Відкину  те,  що  серце  травмувало.
Засох  навіки  втіх  зелений  сад,
його  близьке  минуле  те  забрало.
Пройде  печаль,  пройде  коли-небудь.
Час  зарубцює  щему  мого  рану.
Зачерствівши,  змалюю  нову  путь,
в  потоці  хвиль  людського  океану.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022

Поспішне кохання

А  ми  по  різних  роз’їжджаємось  містах.
Близькі  й  далекі,  але  різні  в  нас  дороги.
Із  мрій  крихких  будуєм  замок  у  думках.
А  на  шляху  одні  страхи  й  перестороги.
І  наші  долі  не  вплітаються  в  одну.
Усе  прийшло  якось  невчасно  та  поспішно.
Сторінку  повісті  складаємо  сумну
про  спільну  долю  у  якій  обом  затісно.
Хиткі  мости  лягли  по  темряві  бездонь.
А  ми  шукаємо  в  зимі  забуті  весни.
Вже  не  зігріти  час  у  холоді    долонь.  
І  наше  пройдене  ніколи  не  воскресне.
Здається,  завтра  буде  знову  не  для  нас.
Вчорашні  мрії  опечалились  словами.
Промінчик  щастя  в  долі  зливами  погас.
І  я,  мабуть,  лише  в  уяві  разом  з  вами.
Танцює  осінь  запізнілий  полонез.
У  ньому  мрії  закружилися  думками.
Пливу  сніжинкою  у  зиму,  але  без…
В  танку  забутім  і  не  спільними  стежками.  
Зимова  віхола  тривожитиме  дні.
Мороз  привіти  малюватиме  на  шибі.    
Ви    ще  не  раз  будете  снитися  мені,
Але  місток  наш  в  людяній  промерзне  глибі  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022

Дівочі мрії

Похилили  верби  віти  в  чисту  воду,
Де  плюскоче  хвиля  попід  береги.  
Там  зустріла  хлопця,  біля  того  броду,
Як  в  гладь  задивилась  в  мріях,  вдаль  ріки.

Щоби  наші  літа  у    промінні  
Обгортали  серденька  теплом.
І  кохання  в  рясному  цвітінні
Аж  до  старості  йшло  бережком.

Заблищали  щастям  її  сині  очі
І  знялися  руки,  наче  журавлі.
Обіймались  з  милим  вони  до  півночі,
А  хвиля  тулилась,  в  сяєві,  землі.

Щоби  наші  літа  у    промінні  
Обгортали  серденька  теплом
І  кохання  в  рясному  цвітінні
Аж  до  старості  йшло  бережком.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022

Ти - жінка

Ти  красива,  весела  й  манка.                            
Терпелива,  розважлива,  ніжна.                
То  троянда  червона  й  палка,                            
То  немов  королева  ти  сніжна.                      

Чарівниця,  що  знеслась  з  небес.                  
І  скрізь  радість  свою  розсіваєш,                          
Бо  тримаєш  в  очах  світ  увесь,
Змахом  рук  твоїх  все  розквітає.

Ти  -  жінка  і  тим  сказано  усе….                                      
Життя  даруєш  світу  та  надію.                                
В  твоїх  очах  завжди  весна  цвіте,                      
Та  в’яже  у  любові  кожну  мрію.                            

І  неважливо  скільки  тобі  літ,                                  
Бо  в  усміху  їх  тільки  вісімнадцять.                  
Нехай  щасливі  миті  плодить  світ                      
Та  доброти  душі  роки  не  втратять.                  

Захищаєш  любов’ю  від  бід  -
Господиня  життя  та  опора.  
І  дітей  на  плечах  несеш  цвіт.  
Ти  -  дружина  і  мати  й  сеньйора.

Хай  дарує  життя  теплоту
І  коханої  вірність  людини.
Жене  з  серця  печальну    сльоту,  
Прокладає  до  щастя  стежини

Бо  жінка  ти,  тим  сказано  усе….                                    
Життя  даруєш  світу  та  надію.                                
В  твоїх  очах  завжди  весна  цвіте                      
Та  в’яже  у  любові  кожну  мрію.                            

І  неважливо  скільки  тобі  літ,                                  
Бо  в  усміху  їх  тільки  вісімнадцять.                  
Нехай  щасливі  миті  плодить  світ                      
Та  доброти  душі  роки  ́не  втратять.                  


     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022

Випадкова зустріч

Помережила  осінь  світ…
Кружать  вітром  листки  опалі.
Нам    з  тобою  немало  літ
Й  двоє    звідали    вже  печалі.

Йдемо  парком  серед  листви
І  не  друзі,  і  незнайомі.
Обгортаючись  в  тінь  канви,
Зійшлись,  наче  в  однім  шоломі.

Вмостились  на  лавочці  вдвох,
І  усмішка  тайком  підкралась.
Видно,  нас  хотів  звести  Бог
І  ця  зустріч  неждана  вдалась.

У  розмові,  посеред  слів,
Пробігали  щасливі  ноти.
Заховати  він  їх  не  вмів,
Навіть  в  подиві  позолоти.

Спілкувались..  а  час  збігав.
Сонце  в  лігво  уже  лягало…        
Та  ніхто  з  нас  не  піднімавсь,                                              
Ніби  дня  нам  було  замало.  

Місяць  визирнув  із-за  хмар
Й  ми,  обнявшись,  вже  йшли  у  парі
У  світилі  зоряних  чар,
По  вечірньому  тротуарі.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2021

А він її відпустив…

А  він  її  відпустив…  І  замовк  в  кімнаті  рояль…
І  штиль  від  притишених  хвиль    затримав  в  душі  печаль.
Затремтіла  болю  струна,  її  звук  заточився  в  імлі
Він  думками  до  нею  злітав  по  уявнім  надії  тлі.

Її  образ  у  снах  споглядав,  в  розмальовках  вечірніх  зір
В  своїх    роздумах    довго  не  спав  та  розписував  мріями  твір.  
Кожний  порух    в  собі  тримав  й  усміх  в  серці  таємно  ховав.  
Як    з  душі  почуття  не  гнав,  та  кохання  таки  не  здолав.

Він  до  неї    по  зорях  ішов,  по  просторих  синіх  морях.
В  собі  ніс  ту  жагучу  любов  у  невимовлених  словах.
Розлука  гірчила  вуста  й  відчуття  щему  болем  пекло.
Лилась  в  серце  темінь  густа  й  закривала  недавнє  тепло.

Ніжний  говір  в  уяві  звучав  і  тремтінням  жар  пробігав
Її  очі  блакитно-ясні  серед  інших  жінок  шукав.
І  здавалось  йому:  час  застиг,  там  в  побаченнях,  й  ще  не  збіг.
Він  летів    до  тих    днів  золотих,  бо  забути  її  не  міг.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2021

Незабутній кінець літа

Забутим  словам  говорили  відрадні  надії.
Збентежений  вітер  тривожні  думки  навівав.
Лишались  сліди  із  просоння,  мов  плями  на  тілі.
Те  літо,  той  серпень  давно  вже  мені  відспівав.
І  знову  спад  літа,  день  зменшує    вимір  у  часі.
Зарання    вкладається  сонце  у  лігво  своє.
Лягає  на  присмерк  в  своїй  прохолодженій  масі
вечірнє  повітря,    і  роси  поквапливо  п’є.
Ще  промінь  голубить    останки  недавнього  літа.
Він    відплески  радості  хватко  у  днях  заховав.
Та    тиха  мелодія  щастя,  у  серці  зігріта,
мені  виграє  вже  на  струнах  печальних  октав.
Снує  сонний  ранок  в  задимлені  хмари  туману.
І  сонечко  стиха  сковзає  в  його  сизий  дим.
Втирається  осінь  невидимо  пасмом  обману,
ховаючись  нишком  за  сяєвом  дуг  золотим.
Згорає  в  бурштині  проміння  так  болісно  літо.
Стернею  оголення  дихає  мліла  земля.
І  там,  де  недавно  шуміло  замріяно  жито,
Чорніють  ріллею    давно  вже  спустілі  поля.
Лелече  прощання    навіє  сумбурну  тривогу.
По  краплях  стечуть  у  любові    напоєні  дні.
І  радість  відійде  назавжди  в  далеку  дорогу.
Й  зітліє  остання  надія  моя  у  вогні.
Той  залишок  днів  не  приносить    у  серце  розради.
Відходить  знов  літо  й  відносить  з  собою  тепло.
І  страх  обгортає  від  того,  що  довго  чекати,    
й  з  надією  жити  ,  щоб  тільки  скоріше  прийшло.
І  знову  брести  крізь  холодні  засмучені  ранки…
Отой  кінець  літа  мені  дні  прощання  згадав.
Пішов…,    і    тумани  закрили  прозорі    світанки…
Те  літо,  наш  серпень…    давно  вже  в  мені  відспівав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2021

Я у твоїх очах пливла

А  я  тоді  в  твоїх  очах  пливла…  .
Пливла  недовго,  й  раптом,  потонула.
Троянда  щастя  в  серці  розцвіла.
А  як  це  сталось,  я  і  не  збагнула.
Блакитні  очі,  наче  небеса,
мене  несли  у  невідомі  далі.
Весь  світ  заполонила  їх  краса      
та  розсівала  сонячні  спіралі.
Палав  любов’ю  вогник  теплоти
і  щастям  наповнялися  години.                                        
Чарівність  днів  вдихнув  у  мене  ти
І  все  життя  піднялось  до  вершини.
Як  подих  наших  ніжних  почуттів,
розсіювались  зоряні  потоки.
І  завмирало  все  уже  без  слів:
збігали  тижні,  місяці  та  роки.
Ті  очі  через  всі  мої  літа
сіяли  дивовижними  вогнями.
У  них  теплилась  мрія  золота,
трояндовими  звита  пелюстками.
І  тільки  стукіт  серця  зберігав
цю  тайну,  не  довірену  нікому.                      
Бо  вперше  і  назавжди,  покохав
й  з’єднались  долі  в  подиху  одному.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2021

Навіяна печаль

Це  осінь  нам  навіяла  печаль…
В  твоїх  очах  поникли  іскри  щастя.
Тепла  того  обом  ще  трішки  жаль.
Та  чи  вернути  вже  його  удасться?!
Дощами  плаче  опустілий    сад,  
Безслівно  програють  музичні  ноти.
Вернутися    б  ще  в  ту  весну  назад,
Щоб    обігрітись  осені  супроти.
Ту  голубінь  побачити  в  очах,
В  той  усміх  обгорнутися  душею.
Кохання  пролетіло,  наче  птах,
І  сіло  десь  над  нашою  межею.
Тумани  протягають  долі    шаль,
У  теплий  край  летить  ключ  журавлинний.
І  віддаляє  нас  тужлива  даль,
Лишаючи  лиш  промінець  єдиний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2021