| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Мудрість де ж ти блукала,
У молоді роки?
Скільки я горя зазнала,
Шрами в душі на віки...
Скільки не розуміла,
Падала та піднімалась.
Ти ось прийти зуміла,
А за тобою старість.
Де ж ти скажи ходила,
В кого проводила час.
Де були твої крила,
Чи захищали нас?
Мудрість за стіл присіла,
Я була завжди поруч.
Просто маленька сила,
Разом росла з тобою.
Бились твої колінка,
Я розправляла крила.
Разом з тобою, з віком,
Я набиралась сили.
Разом з тобою завжди,
Ангелом за плечима.
Ти мене відчувала,
Серцем,душею,очима.
Зараз ровесники стали,
Маєм про що говорити.
Буду вже я вечорами,
В гості до тебе ходити.
Будемо розмовляти,
Пам'ять минулих днів.
Є нам про що згадати,
Поки Бог час відвів.
Може це навіть краще,
Більше з роками цінуєм.
І коли дуже важко,
Мудрість вона врятує.
Мудрість вона підкаже,
Шлях по якому надійно.
Правильний вибір вкаже,
З нею завжди спокійно.
Знаєш приходь до мене,
Я заварю смачний чай.
Знаю ти любиш "зелений",
Книги читаєш про "Рай".
Будем з тобою разом,
Вечір проводити вдвох.
Хай почекає старість,
І збереже нас Бог.
Хто ж як не ти усе знає,
Ти моя слабкість і сила.
Мудрість не кожен має,
Просто мені пощастило.
Автор:Lyuda Zaveruha
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
Господи,напевно я старію,
Хоч немає в косах сивини.
Стали зовсім інші мої мрії,
І солодші стали мої сни.
Не вдягаюсь зараз як по моді,
А тепліша шапка чобітки.
І даремно не хвилююсь, годі,
Досвід був пройшли уже роки!
У життя людей не підпускаю,
Тих що продадуть за копійки.
Мало вірю і багато знаю,
Бо в житті бували помилки.
Дихаю тепер на повні груди,
І ціную кожну мить і час.
Іншого життя уже не буде,
Якщо буде може не для нас.
Полюбила з часом я негоду,
Сонце вітер затяжні дощі.
Чи різниця є яка погода,
Головна погода на душі.
Господи,напевне я старію,
Ти пробач що інколи грішу.
Бо тепер здоров'я-моя мрія,
Більшого у тебе не прошу!
Автор Lyuda Zaveruha
https://www.facebook.com/groups/zaveruhalyuda/?ref=share
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
ЧОМУСЬ ХОЧЕТЬСЯ ПРО ЦЕ ПИСАТИ🙏🙏🙏
Полетiли за обрiй душi,
Стали рідко ночами снитись.
Залишили нас на землі,
Щоб могли ми за них молитися.
Щиро вчили,вірити в Бога,
В храм ходити молитву читати.
Як закінчиться їхня дорога,
Бо їх з часом,може не стати.
Закінчилась життя дорога...
Служба в храмі гомін притих.
Стоїмо на церковнім порозі,
Стоїмо...Та уже без них.
І без них ми вчимося жити,
У молитві уся наша сила.
Нам би цього дітей навчити,
Бо колись,всі складемо крила.
Це життя не вічно триває,
Відлітає душа наче птах.
Ми молитися тут за них маєм,
А вони за нас на небесах
Хтось підмітив сказав дуже вірно,
Що життя це всього лиш мить.
Спочивайте з миром спокійно,
Свічка в храмі уже горить!
Автор Люда Заверуха
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
Не засвітився вогник в моїй хаті,
Стежину снігом замело давно.
Колись було там радощів багато,
Та з часом опустіло все пройшло.
Колись колядники сюди ходили,
І кожен день було там щось нове.
А зараз двері на замок закрили,
І більш ніхто у хаті не живе.
Пішов дідусь за ним пішла бабуся,
Життя пройшло неначе не було.
Я у той час,нажаль не повернуся,
Та гріє мене їх душі тепло.
Не вистачає радощів і сміху,
Простого, того щирого тепла.
І замело стежинку мою снігом,
Туди де я щасливою була.
І хоч давно вже зовсім не дитина,
Та залишилась там душа моя.
Сумує лиш старесенька хатина,
А разом з нею гірко плачу я...
Автор Lyuda Zaveruha
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
Заплітала мені бабуся,
У дитинстві біленькі коси.
Мені три.Я до неї горнуся,
Дуже гарно-напевно, досить.
Мені десять.Колінця побиті,
Ніжно дмухає-біль відганяє.
Як без тебе, бабусю, жити-
Ще маленька не уявляю.
Чотирнадцять.Плани захмарні,
Ми найкращі із нею друзі.
Ой яка вона мудра!Як гарно,
Що ніколи нікого не судить.
Вже сімнадцять.Поринула з дому,
Хоч би з свого шляху не збилась.
Тільки Богу одному відомо,
Як вона за мене молилась.
Мені двадцять.Аж надто рідко,
Приїжджати стала додому.
Тільки скрипне надворі хвіртка-
І бабуся забуде про втому.
Зустрічати біжить по стежині,
Та старенька моя бабуся.
Бо до неї приїхала нині,
Найрідніша її "лялюся".
Пролетіли роки...Двадцять пять,
Вже бабусі важко ходити:
"Біля мене,дитино,присядь,
Хоч хвилину поговорити".
Де ж присісти?Часу немає,
Стільки всього потрібно зробити...
А бабуся...Вона почекає
Ми ще встигнемо поговорити.
Я приїду,ти тільки чекай,
Обійми мене на прощання.
Тільки Бог один тоді знав,
Що ця зустріч буде остання.
Мені тридцять.Хата пустує,
І ніхто не біжить зустрічати.
Рідний голос уже не почую,
І немає кого обійняти.
Так проходить життя.Все минає,
Нам би зараз поговорити!...
Дуже жаль: як душа відлітає,
Лиш тоді починаєм ціннити.
Автор Lyuda Zaveruha
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021