| Сторінки (1/27): | « | 1 | » |
Незабутній Вікторії
.
.
А якщо це - початок дороги?
Скажений грюкіт коліс,
нескінченні вагони галопом
протинають міста наскрІзь.
І дерева, що втратили розум,
здоганятимуть поїзди...
Гострокутна скрипуча проза
прориватиметься тоді
крізь рядки, що просились вІршем,
крізь пісенні його паси.
Розсипатимуться попелищем
найдрібніші іскри краси.
...але ось несміливі зорі
проростають крізь небозвід
над руїною станції.
Вчора
ти рушала звідси на схід.
* * *
Чи помітили ви, сестрове,
не приходять пісні нові.
Тільки точиться, слово за словом,
як сукровицею по шві,
вся затлумлена в серцю пам'ять.
Записати - якнайскоріш!
Бо як нас, сестрове, не стане,
то бодай залишиться вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024
Майже потоплена Коста Конкордія
дише в мокрий рукав.
Вбивці, щурі, конокради та злодії
кИдають пароплав.
Хтось, у надії дістатися берега,
ломить крізь натовп шлях.
Коста Конкордія дим нагледіла
на своїх рукавах.
Ті, хто не зв'язані честю й присягою,
рвуть посадкові квитки.
Ти покидаєш Коста Конкордію.
Видих. Ковток води.
.
.
2012-2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2024
Ось ти сидиш, а воно в тобі зріє і зріє.
Повниться кров'ю, пускає нові пелЮстки.
Світло по краплі точиться, як олія
в вигнутих стеблах старої тьмяної люстри.
Ось ти встаєш, а воно в тобі корчиться, в'яне,
хрипло тріпоче листком, обіймає шИпом,
ти його тиснеш, в слова норовиш зашити
та ще повЕрх притискаєш його словами.
Але воно пручається, відпихає,
ріже по літері кожен стібок терночком.
Згадуєш слово. Видих і...
"Пам'ятаю".
Згадуєш ще одне мовчки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2023
Так завмирає кров,
не маючи з серця поштовху.
Тисяча тисяч верстов
неба хустково-чорного,
хмари, крізь них зірки,
як цигарковими дірами.
Погляди їхні важкі,
губи твої обвітрені.
Майже усе... Під шворкою
лагідно-чорного диму
оком вугільним підморгує
окоп твій неопалимий.
Що може дати епоха ця,
сміливице Ґвіневеро,
як дітям, крім ляльки та брязкальця,
в колиску вкладають ґвера?
Кликнеш, а чи махнеш кому,
кинеш свої набої,
глянь - а стежкою у диму
ділиться світ надвОє...
Так випускає кров квіткИ
пуп'янками з гортані.
Тисячу тисяч верстов іти,
але по вертикалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2023
Я - камінь, що під дніпровим морем прісноводну вбирає сіль.
На дні його прочинена брама, по шию врОсла в пісок та іл.
Під віком темним і непрозорим надійно схований наш палац.
Ми - тихі камені.
До ополонок з розгону кИдають нас.
Як тільки засіється перша крига, затягне воду в ламкий мороз,
до набережних злетяться юрби дітей - рої золотавих ос,
повибігають на всі дороги
й стіну, що тримається на воді,
і наше військо, мовчазне й суворе,
слухняно стрибне туди,
куди без жалощів посилає
чіпка і владна діточа рука.
Тут пропливають примарні зграї
корів, що на них поросла луска.
Тут кожну ніч великодні дзвони
озиваються до старих,
що у тумані між сном та безсонням,
забули, котрий зараз рік...
Спливають пОдушки і перини,
піристі айсберги на ріці,
проступають крізь шумовиння
вимиті хвилями камінці.
Питають вві сні постарілі діти
про їх хати з річкового дна
і починає крізь воду світити...
Чи світить сама вода?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2023
Зійшлися нам сірі хмари, зійшлося сіреє птаство,
посипались білі іскри з-під їх металевих пер.
Коли вони пролітали, небо ставало смугастим,
як смугами зір береться, коли виходиш на світло,
сидівши в підвалі недовго... учора була неділя,
а нині уже четвер.
І тільки, дзеркально небу, тонесенькі смужки жару,
легкого, як дим цигарки, упертого, ніби кров,
розтягуються од тіні кожного, хто чекає,
зростають все далі й далі од кожного, хто чекає,
до тих, хто пішов добровольцем
і хто підпав під призОв.
Вони ж прогинають кордони,
де всі юнацькі любові,
де кожен болючий спогад
туманить вугільний дим,
де, замість зозуль пісенних,
вугільно-чорні ворОни,
де, замість Зорі на небі
фосфорно-білий німб.
Різдво. Тож коляд співають, кожен - свойого роду.
У праві рід одне одного нині вважати своїм.
І гОстять про свято ланей, вечерю тримаючи в дланях,
і горобців пригощають, довірливих та сумних.
...І пролітають зі свистом посеред лісовного листя
уламки, що нині не сміють влучати в жодного з них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022
"Не закутуй землею віко,
бо крізь нього нічого не бачу..." -
Крізь завію й холод собачий
Чутно вітер, подібний до крику.
Буде човен-труна під снігом,
Буде хрест під котримсь із селищ -
Попливеш до країв щасливих,
До братів дитинно-веселих.
Тут завжди буде зимно й біло -
З подушОк натрусило пуху.
Тільки мокрі пелюстки світла
опадуть, невловні для слуху.
"Не закутуй снігами віко..."
Це неглИбоко, жменька ґрунту
І дві жменьки глевкого снігу.
Буде лютий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022
"А вже тому сім літ буде,
Та як жовнір гаєм блудить...
...Ти, зозуле сивенькая,
Мамко ж моя рідненькая,
Виведи ня з цього гаю,
Бо дороги я не знаю..."
.
Механічна зозуля кувала у га́ю, що в нім
проблукаєш сім літ, ніби спав, не бачивши снів.
Примостившись у стружці металу, подібній до пір'я,
жовнір спав. Йому снився беззвучний зозулин спів.
З хмарних балок, підвішених високо угорі,
до його узголів'я посходили ліхтарі.
Стрепенувся від сміху скрипучого і дзвінкого -
поруч нікого.
Тільки пташка, важка, як граната, втислась в долоню.
Він говорить до неї. П'яний либонь чи сонний:
"Я щоразу заплющую очі, як помираю. Виведи з цього гаю!"
Пташка стріпнула кри́льми і ледве чутно говорить:
"З цього гаю не виведе жоден можливий провід.
Тут не чуєш ні пекла внизу, ані раю понад.
Нескінченний від краю до краю землі цей гай.
Ляж собі та вмирай".
Вона спурхнула, аж загойдались ліхтарні опори,
іскри сипались до́лі і знову здіймались угору,
опадали крони дерев, як зелені хмари,
і від звуку удару
він здригнувся, зломивши в руці свій жетон надвоє.
Команда "до бою".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2021
Дай мені ві́ршів і того важкого вина,
Що робить із крові спокійне свинцеве плесо,
Що змінює на "відправлених" тільки адресу
Та імено́,
Не виправивши у тексті
Ні йоти, ні коми,
Ні станції за вікном...
Що грюкає в скроні,
Як провідник по колесах.
Хай дим розправляє хвоста над хребтом змії
З заліза і скреготу. Хай їй добре зміїться
По білих нічних полях.
Хай сама земля
Зітре собі пам'ять про змазані в вікнах лиця
Її пасажирів.
Хай курява й попели́
Проростять нові вокзали на цій землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021
По морю полину́ курсують су́дна з медом,
Ще й пароплави з теплим молоком...
Ось хмари підіймають хоругви́
Й пророщують дощу прозорі стебла.
І спершу кожне зрощене стебло
Тонке й незрушне, ніби молитви́,
Як хрестики, затиснуті у жмені
Так міцно, що кулак стає свяченим.
Ось гуркіт. Знак, що нам не допливти...
...
Маріє всіх матросів, вдов і праль,
Що тут зібрались. Ми Тобі навряд
Складемо оду кращу од наявних.
Але тепер, у штормовій хвилині,
Насмілимось сказати, що повинні
Промовити втопаючі в воді.
Не пригадай прихованих і явних,
Не вимолених, зболених і давніх.
Скеруй наш човен в зоряні сади.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934101
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021
Блаженний той, хто невідомість зносить...
Ми молимось. Гуде у вікнах. Спи.
Перевивають хату чорні лози
так щільно, що не впаде до весни.
Летять зірки з гадючими хвостами.
Таки не спиш. Сіріє.
І гаряче від крохмалю полотно на шворці в кухні
Куриться туманом.
Поміж нами
У темряві спалахують свічки,
Немов тюльпани.
2009-2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021
Під лядою нишком плавають риби,
Під кришкою люку шепочуться во́ди.
До я́дра Землі досягає гли́бінь,
Прихована під шкоринкою льоду.
Нехай, подорожній, тобі не вдасться
П'ятою своєю той лід вломити.
Бо, хто зазнає́ крижаного причастя,
Не вміє до дна ізпи́ти.
Їм за́шпори шиють по синій шкірі
Зміїсті сліди, як від блискаво́к,
Їм сняться птахи, що злітають в вирій,
Стаю́чи мільйоном ясни́х цято́к.
Їх переслідують чорні грози
І ластяться лагідно до руки.
І врешті у них відбирає розум
У товщі тієї ріки.
Як порошинки, вони осідають,
Сходячись разом при серцю Землі.
Світіння ядра її схоже до Раю,
Якби не відго́нив запах смоли.
Світає сонце над першим снігом,
Що припорошує то́нкий лід.
Ступивши по ньому, о подорожній,
Подумай, як слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2021
Лінії моря, як шрифт брайля на дотик.
Білі хвилі. Біле матове тло.
Очі заплющені, нема нічого, крім білості
і світла, що проглядється крізь повіки.
Острів, з якого часом хочеться вибратись,
як із промоклої куртки.
Дощ дме паралельно поверхні води.
Не знаю, як у цьому морі виживають риби.
Може саме тому
лосось, що його продають тут,
завжди норвезький.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2021
Судина гілки у кроні сягає зірок -
місце гніздитись для дуже сміливого птаха.
Жоден сміливець не виб`є з першого маху
так запопадливо вИсоко звите гніздо.
Під небесами холодно жити. Проте
від хмари, що застрягла у кроні, тепліше.
І пташенята, закутані в неї, малі ще,
спостерігають, як перший листочок росте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2021
Тонка пелена снігу. При ній латунна купіль.
Латунній купелі йменні калюжа, в калюжі - сіль.
В калюжі плавають рибки червоні, рибки - листки,
гублять в калюжі бульбашки й рештки своєї луски.
Асфальт, посипаний сіллю, репає, як кавун,
з асфальту сукрОвиця точиться, кольору, як латунь,
стоять дерева-менОри над плесом рудої води,
гублять листя і грона. Під ними тріщать льодИ.
Хмари женуть - сонмища хижих голодних птиць,
сніжинки, важкі від вологи, падають долілиць…
...от і рання весна, вулиця спить в сповитку.
Листя нове проростає. Риби ростЯть луску.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2021
Розвесняніло, хмарами зарясніло,
репнув старий асфальт по лінії згину.
І от душа, наче вбрана в святкове тіло,
випростує спину.
І от душа, сама, як ясна стебелина,
втопає серед цвітіння - червоно й біло.
Репнув старий асфальт по лінії згину.
Хмарами замлоїло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2021
Ти, що проламуєш лід каблуком без знання глибини,
ти, що втопаєш у ній по коліно чи й тім'я,
глянь, твоя вулиця днесь покривається пір'ям,
нині ця вулиця бачить різдвяні сни.
Ти, що закутався у недешеве хутро́,
з думкою, що не купив ковбаси чи ялинки,
мчиш повз фіякри, люди і коні до ринку
в надії купити усе це ще перед Різдвом...
Ти, що проходиш повз юрмиська жебраків,
які навіть взимку п'ють "рево" на меморіалах
і солодко домом зовуть стрихи та підвали...
Ти, що проламуєш кригу міську каблуком,
глянь на дівчисько з обвугленим сірником.
Ти, що людним провулком щойно пробіг,
глянь на дівчатко, що спить, примерзле у сніг…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2021
А складність уся зійшлась у пісню просту.
співаєш її в час бурі й куле́вого свисту -
про пав, які зимували в міському саду,
про пав, що й нині літали задимленим містом.
До часу облоги були тут їхні хатки́
і сині хвости їх, як райдужки в більмах снігу...
Місцеві пригадують тільки про сплеск ріки
і пір`я, що вмерзло в тонку березневу кригу.
Вони ще казали про постріли. "Кілька черг,
Посеред нічних боїв ніхто й не помітив".
Тільки проро́слий із льоду сухий очерет
зашурхотів без вітру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2021
обхопити руками голову.
між руками топле́не олово,
ніби те нескінченне Лемове
іншопланетне море.
просвітити пальці над лампою.
коли світло правильно падає,
чи побачиш ти, як під шкірою
море нуртує?
капіляри тонкі, мов корені
рослин, що на дні посаджені.
ті рослини, здалеку везені,
не надаються
до тиску цього підводного,
до плину німого рибовного,
до берега, солі повного.
як же д`горі́ тягнутись?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2021
Рану носиш, як щит - через плече.
Навскид
одягаєш, як бронь - звикло, крізь ранній сон.
Де приплавлені наколінники до колін,
де здригаєшся, бо вночі горлопанить дзвін,
незнайомець твердИть "хай святиться ім'я Твоє..."
там, де ранку не ждуть, а він таки настає.
Де по спогаду кожен забрав, щоб завжди нести
поворот водомета навколо своєї осі,
автомати у "смарті"… і навіть шматок ковбаси,
що нарешті нарізався правильно, навскоси.
Рану носиш, як щит - через плече.
Навскид
одягаєш, як бронь - звикло, крізь ранній сон.
Доторкає іній щороку той са́мий брук,
Іскристий на дотик і звук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2021
Невідома донині земля. Me mortuo terra.
Страшно ступити і боляче звідси іти.
Янголи розкривають золо́чені пера,
ніби ховаючи вра́та в Едемські сади.
Ось тобі сад. Кілька порожніх сіл,
кілька будівель, згарища очерету,
кілька місцевих кличуть до себе за стіл,
один кладе вибухівку до банки з медом.
Ось, дивись, вони нам той мед несуть,
ось, дивись, озираючись, йдуть до хати.
Дивна любов, любити зотлілий грунт,
ще дивніша - так довго на ньому стояти.
.
Ось, дивися на янгола зі спини́,
хмари над ним лежать, як вугільні пласти.
Янголе, порожнечу мою храни…
сад храни, що має тут прорости.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2021
Розпласта́ла весь обрій довга і вперта зима.
"Я - замерзла ріка, ні звуку в мені нема.
Я триваю від гір і до моря, пливу горілиць.
Прориваю загати і напуваю лисиць..."
Розтинаються доби, як яблука. Вістря ножа
обіперлось об землю - ночі і дня межа.
І над дахом моїм розколина ця тонка
розділяє надво́є пла́то материка.
Над дахом моїм зоряна плине роса,
вибухаючи феєрверком у небеса,
підлітає висо́ко-висо́ко і опада
на тіло ріки - і в ріці закипає вода.
Дочекатися повені. Зняти ляду. Тоді
допливати до берега із головою в воді.
Не узявши ні крихти, із чобітьми у руках
загрузати по ли́тки у прибережних пісках.
Розтинаються доби, як яблука на порі.
Щось тріщить і хлюпоче над лядою угорі.
Виринаю і падаю на пісок горілиць…
Звесняніла ріка рве загати і по́їть лисиць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2021
Тепер він уважно пливе між будинками з цегли
дрібної й рудої, як юрби місцевих дітисьок.
Давно уже жоден моряк (завчасу полеглий)
не розряджав по цьому місту рушниці.
Пропливає крізь порт. І ось у затоплених стінах
неглибока заплава. Ріка, як тонка рукавиця.
Міст піднімає замулене піднебіння...
Й чіпляє рушницю!
Мости у мережці заліза, фарбованій білим,
по жебраку із кожного боку мосту.
У того, хто має знайомства в ХАМАСі й ІДІЛі,
шкварчить папіроска.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2021
Одягаєш любов, як сорочку на виріст. Рукав
колихається, ніби загорнута в нього рука,
замала,
ледь помітно росте з-за рукавного краю.
І тиша дзвінка, і пальці дзвінко тонкі,
тканина ледь доторкає контур руки
і світ разОм зі зростом твоїм проростає.
Звиваються м`язи, як гнізда, суглоби хрустять,
ти вища на голову нині від себе самої…
Чи до снаги тобі, дівчинко, воїнська рать?
.
Як крига об кригу б`ється, тремтять рукави
ріки, яка проросла на крижини зламі.
У бортовому журналі суцільні плями
замість чепУрно виведених рядків.
Хтось кинув в холодну воду і каже “пливи”...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913595
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
Маленьке світелко в надбитому гранчаку
і джміль золотий в паперовому сповитку,
повітря, що прориває очерети́,
злітає під хмари і падає з висоти…
Усе, як на стрічці парчевій, летить крізь зір
тієї, чий лик загорнутий у папір,
тієї, яку відправлять в останню путь
цілісіньким містом уздовж каналу Юсуф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021
Мала стеблино, всіяна у чагарях, рости.
Будуй собі тонесенькі з корінчиків мости,
розігрівай листочками відхухані квітки
при тихому й упертому
при витоку ріки.
І навіть як над чагарем чужинські прапори
по новоприпасованих флагштоках догори
попнуться, ніби вчасно не помічена змія,
запам`ятай. Під прапором. Оцим. Земля. Твоя.
І навіть як пройдуть вони, зламавши твій хребет,
понаставляють в чагарях захованих лабет,
будуй собі над прірвою з корінчиків мости,
стеблинко, що покликана флагшток перерости!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2021
Лінія берега. Довгий пунктир води.
Дно пооране - то кораблів сліди.
Дивна оранка, тільки пісок і багно.
Дощ полив. Огортає водою дно.
Мушлі перекочуються вві сні,
балясини сходів, мов стовпи соляні,
вкручені міцно до вимоклої землі,
стоять, як одна, споглядаючи кораблі.
Ту́га терпка тут, як прибережні піски,
як промінь, віддзеркалений від луски.
Скільки човнів припливало, лишилось одно…
Дощ полив. Огортає водою дно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2021