| Сторінки (5/431): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Лежить вуалькою туманний дим,
нічого не розрізнити за ним.
То темний морок приспав всі вогні…
Я йду одна крізь морок ночі,
І навіть, якщо похмурий шлях,
Туманний шлях…
Обірвався тут і кінець дороги…
Та не знайти фіналу із -
за вуальки туману…
То світом править біс,
І знову не туди поліз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2023
Скрізь морок і тиш глуха;
Прорвалася вуалька в храмі,
Пролилася крізь вуальку грішна кров
Ти ж бачиш, друже, я не свята,
То я граю всіма вами,
Як зі своєю лялькою,
І природній гріх це моє,
І свій, навіть злий
і порожній погляд вмію ховати,
Хоч дивлюсь усім в очі…
То засміюся, то заплачу
Дві хвилини - і чорна вуалька сльоза!
Серце б’ється,
Усе робіть, як накажуть, тілом, друже мій,
То керуєш моїм,
А ти іншим про це розповіси,
Не біда, на нас всіх чекає суд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2023
Навколо серед гніву та брехні,
кривавий дощ йде…
З неба падає важкими краплями червоною кров’ю,
Чорніший за небозвід,
Душа твоя гадюка,
Як змій кривавий дощ - краплинчатої вуалі
торкається чорної вуальної душі,
Але все - таки полон душі -
Її вбивча вуальна мука,
палять самі мені знов і знов вогні - очі твої
Не зазирнути під чорну вуаль без страху,
Та закохалася в морок безвидний…
Її вбивча вуаль красива,
Неначе падають зірки на Землю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
Бачиш, прикрила місяць чорна вуаль,
То розплітає ніч ніжною хвилею коси свої,
І приховуючи імлою його,
у шовках сон гойдала,
І знаходячись під пеленою хмар блідний місяць,
То він торкається рукою своєю Землі,
І він чекає все…
Та й коли запліте ніч ніжною хвилею коси свої
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
Вийшов темної ночі вартовий вуалі зла -
Ангел з вогняним мечем та
вартовий вуалі зла проговорив,
домовляючись з вартовим вуального зла:
«Хто б ти не був!!! Ти помреш прямо зараз!!!»
Він змахнув вогняним мечем над землею
ударив по землі,
вся земля покрилася темрявою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2023
То вуальна димка над Україною
Висить туман із вуальною димкою,
Доля важка випала…
В Україні тепер все чорне:
Ця вуальна димка і гар, будинків руїни, душ нутро…
Цей туман із вуальною димкою
шматує небо,
І прагнучи
Його розлучити з життям Землі,
Бо травмована Україна,
Зруйнована Україна,
І досі болить Україна
І біль не вщухає
Та все гадає…
І коли мирний час настане
Та зірки доповідають їй: Незабаром
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2023
Спускаючись в темряву,
І дивляться очі з темряви туманної вуалі,
Та дивляться вперед…
То вийшла фігура туманної вуалі із туману вуального,
І рухаючись вздовж річки води!
Туманний привид одягнутий вуальним мороком
Бродить туманний привид вулицями порожніми,
струмує розмите світло
з вікон будинків на камінній бруківці,
проходять перехожих
туманні фігури смутною стороною
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2023
З’явилося обличчя з - під серпанку мороку,
То диявола була тінь,
Але ж він, намагаючись серце жахом скувати,
І майже втрачен світ,
Тому влаштував диявол свій бенкет:
Та й стали чорними небозводи,
То він мріє про майбутнє під димчастим серпанком,
Пропадаюче світло, зникаюче у брехні чарівної,
І знищуючи світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2023
прозирав привид крізь серпанок,
І, підкорюючись привиду,
За серпанком ховаючи в темниці душу,
І все, що він зберігав, збирав в собі
І вирощував всі свої страхи привид,
Та відбив у жестах, у очах і стиснутих губах,
Відкриваючи небу своє обличчя,
Як у єдиному лиці картину
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2023
Серпанок темряви зовні.
Серпанок темряви всередині.
серпанок темряви душу з’їдає,
всередині мене дивлячись,
серпанку темряви так багато,
Але часом боюся самої себе,
А часом у душі так багато болю,
Аж всередині розриває на шматки,
І зупинитися не може…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2023
Малює чорна ніч у вікні чорний серпанок - вигляд,
Дивиться він у вікно і плаче тихо,
Стікаючи на сторінку чорні сльози,
Повільно розтікаючи мої печалі,
лягаючи на неї красиво, утворює чорний серпанок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2023
Схилився серпанок нічних небес над Землею,
І зник світящий день у далині, як привид…
То плакала небесна душа у похмурому просторі,
І чорним серпанковим небом прикриваючись,
То сльози моєї чорної душі проливаючи,
І капали на чорну землю проливним дощем,
Та бачучи чорні заплакані очі чорна Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2023
Зигзагами мимоволі петляє похмура вуалька
Тримає в неволі…
А я тим часом сміюся,
не шкода минулого мені.
Але чому ж серцю все ж таки боляче?
І світлом закриваючи мою щільну похмуру вуальку,
Та сковує важкий оксамит стіни,
лежить у бруді розтоптана шаль,
І порвана на шматки, боляче стогне…
Друкуючи тривоги на серці знову,
Затоплена сталь, то чорніє і чорніє вуалька,
І кадри порізів і шрамів довгих драм, пошкоджуючи їх
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023
Я - раб чорної пути вуальки,
Визволи мене від окути,
І розірви мою путу,
Визнавши свої гріхи,
Та знайшовши їх в собі,
Ви куди ж поділися мої світлі пастиралі,
То моя окута вуальки літає,
І пута дзвенить розпаччю,
Та накручує чорні спіралі,
І все ж тики ув’язнила мене пута
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023
Літає по небу вогонь,
а над землею теж літає,
І у огні горіла та ревіла війна, як вогняна вуалька,
І знову в ночі палаюча війна.
Так спалює міста, не заллє вода,
То у огні яскравим полум’ям горить
і бути їй покірним говорить.
Плавить все навколо до тла,
Не втече і не піде ніхто та ніщо,
Навіть від цієї вогняної вуальки,
Нині, чий жар виходить від війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2023
Відчинилися двері у невидимий чорний світ,
Там панує чорна тінь - вуалька у ньому…
І у місячному небі ледве видно ясні зірки,
Так дивиться мертвим поглядом у скло череп місяця.
То рухає темний шар хмар чорною вуалькою,
проступаючи на ньому обличчя чорних магів,
пропливає у нічній тиші тінь - вуалька,
Та вирішуючи злу долю чиюсь.
І завдають маги силою злою за ударом удар,
Перетворюючи життя на кошмар,
то так ллється пекельний бруд у нічній тиші на землю,
Пропускаючи пекельний бруд через тінь - вуальку,
і пророкує загибель чиєїсь душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2023
Навкруги було темно
Панувала чорна вуалька,
І, ховаючись з виду,
Так сховалася, що ніхто не бачить її,
Та з'явилася злобна вуалька, бачучи її
навкруги все поринуло у дрімоту,
Та прогнати зловісну вуальку не може
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2023
Вона має два чорних та сильних крила
Вона знає, то похмура вуаль безодні,
Їм не страшна зовсім вуальне бездоння,
Та злетять до небес два чорних крила,
не злетіти їм, бо крила під тягарем,
не зловити їх, бо тягар все давить
і тягне вниз прямо у саме дно провалля,
І не скинути їх, бо мають померти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2023
В темряві землі живе відьма пітьма
Та - та там жахливі речі відбуваються,
Бо темна Земля була безвидна та порожня
Літає темний дух над темрявою Землі,
То має відьма силу та владу над духами пітьми,
витає жахлива темрява липучою імлою,
Лягає існуюча над даллю сіро - прозора,
жахлива вуаль чорних річок на землю.
Та за кожною жахливою темрявою вуалі Землі
Інша пітьма приховує густе світло, але чаклує.
Почавши відступати, коли задощило, але зникла магія,
мовчала там жахлива тьма і навіть духи темноти
І все одно існують жахливі дії відьми і духів темноти
тьма існувала завжди, існує і буде існувати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
Не панікуй. Це найжахливіше.
Якщо не панікувати -
вихід завжди знайдеться.
Нічого так не рятує від паніки,
як прості та виразні дії
Якщо панікуєте,
панікуйте за напрямом до виходу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
У людиниє повинно вистачати розуму на те що,
щоб ненавидіти своїх ворогів.
Темрява не може розігнати темряву -
може лише світло.
Ненависть не може зруйнувати ненависть -
може лише кохання.
Коли ми ненавидимо своїх ворогів,
ми даємо їм владу над нами –
вони впливають на наш сон,
апетит, кров'яний тиск,
наше здоров'я та наше щастя…
Наша ненависть не приносить їм шкоди,
але вона перетворює наші дні та
ночі на кошмари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
Великі душі переносять
страждання мовчки.
Піддатися душевним стражданням
без опору - все одно,
що залишити поле бою,
ще не переможеним.
Щоб зцілити страждання,
потрібно пережити його повністю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
https://youtu.be/ceo2QnH9QDk?feature=shared
на задвірках гуляє пліткарка - осінь,
пліткарка - осінь віє, плітки віє,
то вітер осіннє листя - плітки руді -
розносить по світу,
вона розповсюджує листям плітки скрізь,
падають, шумлять ... шепочуться осінні листя,
чути плітки пліткарки - осінь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
Розумну людину неможливо образити;
ображаєшся рівно на стільки,
на скільки почуття перевершують розум
Справедливість запанує тоді,
коли кожен сприйматиме чужу образу як свою.
Ворог не той, хто завдає образу,
але той, хто робить це навмисно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
Кожен може розізлитися - це легко;
Але розізлитися на того, на кого треба,
і настільки, наскільки треба, і тоді,
коли треба, і по тій причині, по котрій треба,
і так, як треба, - це дано не кожному.
З усіма людьми обережний будь,
Чи не таять злобу у серці своєму
За світлим ликом,
І із чорної душі
Чи не подвійний язик лукавить?
Вчись розгадувати вираз обличчя,
за зовнішнім знакам читати душу.
Розрізняй: хто завжди сміється -
від дурності; Хто ніколи не сміється -
від злості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
Коли люди дорожать один одним,
коли хочуть бути разом,
коли готові приймати свого чоловіка
або дружину такими, які вони є -
тоді ніякі кризи не страшні.
Життя завжди чекає,
коли настане якась криза,
перш ніж проявиться у найяскравішому світлі.
Я помітила по всьому своєму житті,
що кризи для мене – найулюбленіший час.
У мене це швидше відчай.
І я люблю поринути в нього.
Воно так поживне. Напевно, дивно,
але я намагаюся повністю віддаватися цьому почуттю.
Не все ж себе зберігати,
є так насолоджуватися.
Розпач стимулює до чогось нового.
Дає думки, емоції, змушує рухатися далі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2023
ходить оксомитова пора по землі святої,
взявши фарби в руки осінь золота,
тихо оксамита малюючи оксамитові краєвиди,
Змінюючи з кожним днем осінні пейзажі,
перетворюючись із зеленого на жовтий,
або поморанчовий або червоний.
поступово залишаючи гілки оголені на деревах,
як змивало водою.
так золота осінь одягала святу землю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
Зціли травми, які заважають
тобі бути щасливим,
коханим та багатим!
Ми всі зламані.
І саме в місцях надломів
ми часто найсильніше.
Коли поруч близька людина,
яка готова втішити і підтримати,
травми виліковуються легше і швидше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
Агресія слабких, спокій сильних.
Істина часто буває нищівною зброєю агресії.
За істину можна збрехати і навіть убити.
Агресія без опір стає заразною хворобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2023
Проєкт «я - жива, я - людина»
На все життя візьміть собі звичку
робити те, чого боїтеся.
Якщо ви зробите те,
чого бійтеся, ваш страх напевно помре.
Я нікого не боюся! Тільки себе іноді…
Сенс не в тому, щоб стати безстрашним.
Це неможливо. Сенс в тому,
щоб навчитися контролювати свій страх
і стати вільним від нього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993269
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2023
Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Літаки - винищувачі,
потрапляючи на її поле не знищуються
Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Бойові кораблі,
Потрапляючи на її поле не тонуть
Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Ворожі ракети,
Потрапляючи на її поле не взриваються
Невидима жінка - Україна
захищає всю землю,
Вороги,
Потрапляючи на її поле вмирають
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993113
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2023
Якщо хочеш дізнатися істину
про себе,
шукай її у ворогів —
вони тобі скажуть.
Наші вороги в судженнях
про нас набагато ближчі до істини,
ніж ми самі.
Не зводьте з істини ока.
Не переставайте з нею йти.
Якщо застилає погляд сльозу,
Не сходіть з правильного шляху.
Не зводьте з істини ока.
Безліч підмін запропонує ворог.
Їм увагу приділяти не можна.
На шляху нам дорогий кожен крок.
Стривай! Не вбивай ворога - словами,
Зупинися, не бий його - руками,
Не варто, не вбивати - зброєю,
Примусь, коритися поглядом.
Не зводьте з істини ока,
Погляд тримайте, як на маяку!
Щоб наш скромний шлях
Не зникла десь далеко.
Ах, світ жорстокий і сповнений зла,
і болю,
Фальшивої гордості, зарозумілості,
Але ти не бий, навіщо вся ця кров,
О, прояви та подаруй, своє - кохання!
А якщо дурного, не зможеш навчити,
Не варто руки, репутацію бруднити,
А краще дурість, мудрістю покрити,
Вчися, ворога лише поглядом – вбивати.
Не зводьте з істини ока.
Хто б проти істини не встав -
Голосуйте сміливо лише «ЗА».
ЗА Святе Слово. ЗА Христа!
Не зводьте з істини ока.
Потрібно погляд на істині тримати!
І коли страждань смуга
І важче Бога розуміти,
Не злість править – милосердя!
Друг - важливий, але корисніше - ворог.
пристрасть обпалює, гріє - ніжність...
світло відкриває, ховає морок!
Вчись у собі спалювати образи,
але їхній образ - запам'ятай...
і відрізняй "долі флюїди"
від каркання воронячих зграй!
Просувайтесь через біль, друзі!
Та не завадить вона нам!
Не зводьте з істини ока.
Все це окупиться сповна.
Будь сміливий, мій онук, але обережний;
слова, як кулі, бережи...
і меч не виймай з піхов,
поки не вийняли вороги!
І знай, рідний, що сила - у правді,
але, правда - в оточення брехні...
ти Розум не зберігай у ломбарді,
ти при собі його тримай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
Війна, страх прірви,
залишила в морі,
Реальність життя на війні,
Тих двух світів,
що назавжди сперечаються
Народжують істину в вині ...
І життя зараз пливе безстрашно,
Реальність знесе в пух і порох.
І лише в руках порожня чаша
Нагадає істину і страх
І бачить світ несправедливість ту,
Але мовчить і навіть не зітхає.
Та ж зрозумійте істину просту,
Росія клята плани певні має.
Вона на нервах людських заграє,
Щоб власну перевагу показати.
Не має розуму, та зброя в неї є,
Щоб вибухами землю всю зорати…
Та знищити націю з лиця землі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2023
Істину серед тіней шукала,
і ось, ти знаєш, всі вирішили за тебе вже,
давно, на темному примарному небі:
істина не в тому, що пишуть тіні
А У світінні ночей і днів стародавніх,
Пусті значення їх переплетень,
А істина у темряві самих тіней.
А тінь повсякденно ходить за тобою
І образ минулий танучий з днями,
Розсік твій розум і серце розламав.
Але не зрозумілими віршами,
кличе він знову не до свого дому.
У будинок, де все давно чуже.
Що ж ховатися від усіх,
Ті, веселки, що були у хмарах,
ніколи не лежали в твоїх руках,
а дзвони слів були обманом,
обманом часу тіней.
Тієї темної тіні,
живою істиною здававшись,
Обманом у накресленні тих днів.
Настане світлий день, але не уві сні.
І новий рахунок почнеться знову,
не відлякавши її початку,
свій образ, що стигнув на склі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2023
Крапелька за крапелькою
Втекла вся вода з неба,
а час випаровується над полум'ям свічки.
Вогонь жорстокий
І сутінки розтікаються, по кімнаті вночі.
Поллється з неба вода
Нас понесе з собою вона
Ми не повернемося сюди ніколи
нас роз'єднала вода
понесла по різних напрямках.
тепер ти самотній
Ні чипати, ні торкнутися, ні відчути
Не зможеш ти
цей вогник...
І пам'ять ховається за прозорою вуалью
Твої риси...
змиваючи все на своєму шляху
Під марш дощу з собою звуть,
щоб все повернути
знай
Ми не повернемося сюди ніколи
Світ світобудови
Хтось померає, а хтось народжується
Життя землі дає вода
А рано вранці випаровується
Вигин руки не повторить чарівності
Колишніх ночей
І в шумі вітру чується розпач:
«Нічого… Нічого…»
Поллється з неба вода
Нас понесе з собою вона
Ми не повернемося сюди ніколи
нас роз'єднала вода
понесла по різних напрямках.
тепер ти самотній
Ні чипати, ні торкнутися, ні відчути
Не зможеш ти
цей вогник...
І пам'ять ховається за прозорою вуалью
Твої риси...
змиваючи все на своєму шляху
Під марш дощу з собою звуть,
щоб все повернути
знай
Ми не повернемося сюди ніколи
Гріхи не змиє вода! Ні! Не обманюй
в цю світлу днину!
Лиш кров пречиста Господа свята.
Очистить від гріха і зла людину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2023
На дворі ясна ніч, на небі повний місяць по всьому місту увімкнені ліхтарі,
по вулиці майже нікого немає, нічого не передбачувало біди.
Я їхала по вулиці на своєму мотоциклі. вночі я любила трохи
провітритись по місту, очистити свої думки та насолодитись дорогою.
Але цього разу зі мною щось було не так, не могла зрозуміти
що зі мною, та все-таки я сіла за руль, та це обійшлось мені дорого.
Їхавши знайомою мені вулицею в якій я не раз бувала,
збільшивши швидкість, тому що нікого не було на дорозі.
Раптом я побачила яскраве світло, я різко звернула ліворуч.
трохи зходом,
Побачивши білу стіну у мене перед очима промайнуло все життя
я ще стільки всього не зробила, та у мене відчуття наче від мене
ховали якусь таємницю, і її треба відкрити. я тільки пам’ятаю яскраве світло.
через тиждень я відкрила очі, побачивши що я знаходжусь у медичній палаті,
розглядаючи її я бачила як тіні людей відбиваються через стіну.
зрозумівши, що я в лікарні і що я не померла.
потім я побачила медсестру яка сповістила,
що сестра близнючка померла, розчарувавши мене
мені захотілося трохи поспати.
Так ось мені приходили сни,
що густий яскравий пучок світла розсіювався згори та падаючи на мене
та на мою сестру,
захоплював в полон свого сяйва, відчуваючи неймовірне піднесення
та шалений прилив енергії й сил, що аж розпирали мене всередині.
А коли прокинулась я зрозуміла, що сестра жива
і при цому було присутне якесь дивне відчуття,
ніби збирається дивна сила в єдиний шар,
вростаючи в моє тіло в районі сонячного сплетіння, а вже звідти
тоненькими цупкими нитками, тягнучи до контурів мого тіла,
розходиться кожною клітиною, яка стає пружною від того енергетичного наповнення,
наче надута кулька, готуючись вибухнути від найменшого дотику зовні.
Через деякий час знов снилось, що Навкруги стало темно,
я наче падала, але дна не бачила, потім я побачила як падаю повільніше,
в низу я побачила велике дзеркало, я думала що впаду в це дзеркало
та мене щось зупинило за кілька сантиметрів від нього.
Проглянувши по блище до дзеркала я побачила себе,
я сама себе невпізнала, я бачила образ сестри.
Я торкнулася рукою дзеркала і враз дзеркало стало водою,
мене поглинула хвиля і все знову стало темним.
Прокинувшись до мене прийшов батько,
розповівши що мені снилося
раптом на обличчі батька намалювалася гримаса з нестерпним болем
та розчарування, в очах почало темніти і затягнула пітьма,
коли я приклала руку до його рани обличчя посвітліло,
а погляд став ледь затуманеним майже ясним.
батько сказав, що я маю світлу силу, як і моя сестра близнючка -
мого віддзеркалення, яка допоможе мені побороти темну силу демонів.
по розповіді батька я зрозуміла скільки часу я жила в невіданні,
а він носив собі цю таємницю про сестру і про причину її смерті.
я спитала про сестру та батько сказав, що ми сестри близнюки
і дуже схожі як дві каплі води наче відзеркалення одна одної.
Батько навмисно дав нам дзеркальні імена Еві та Іве,
та сказав, що нас розлучили ще в дитинстві,
щоб демон не дізнався про сестеру та нагадав,
що тільки ми його дочки віддзеркалення можемо допомогти,
бо за словами батька мою сестру і мене можуть забрати демони і вбити.
заснувши знову до мене прийшов сон, що сестра розмовляє зі мною
та погодившись на авантюру сестри - мого відзеркалення,
сестра близнючка запропонувала мені спосіб потрапити до порталу,
бо за допомогою магічного порталу викликає в уяві жахливих демонів.
Щира злість відображалась на моєму обличчі.
і направляючись до сімейного портрету, що висів на стані,
який слугував порталом для переміщення.
я почала сперичатись довго з сестрою, яку я уявила,
аж раптом ми опинилися в лігво демонів.
І помічником мені стала сестра - моє віддзеркалення, Про яку демон не знає.
Таким чином ми подолаємо демона зруйнуємо його могутність.
Тільки ми володіли і могли вбити дракона при цьому маючи своє віддзеркалення
та ми запустили подвійну силу, віддзеркалення в демонів.
так ми побороли темну силу.
Та на цей раз її чекають зловісні привиди минулого
при цьому шле хтось їй загадкові імейли з підказками,
і в цих імейлах вона завжди знаходить чергову заховану сторінку із щоденника її сестри.
І ці сторінки, одна за одною, повертають дівчинку назад у минуле
в заДзеркальну країну, де ховається правда.
повернулась вона у старий, похмурий та таємничий кам'яний будинок,
з вузькими звивистими коридорами та темними нішами.
Живе у будинку заДзеркальної країни - яскравий уявний світ,
яка надійно сховалася серед стін.
Я і сестра йшли на запах моря, доки ряди багатоповерхівок не злилися.
в один величезний похмурий будинок, де мешкали вбивці дітей.
відпустивши руку сестри вона раптом зникла і більше її ніхто не бачив
і знайти її ніхто не міг крім мене, бо у мене було Дивне відчуття:
наче все знайоме і водночас інше.
відчувши, що за мною хтось спостерігають.
Дивлюся на червоний дім а звідти відголосок:
«Це заДзеркальний дім. Зовсім як ти зі мною. Зовсім як «заДзеркальна країна».
Штурхаю двері,
входжу до будинку, бачу у середині малиново-червоні стіни.
Заплющую очі і утворився Спалах чорної темряви.
знов чую відголосок:
«Біжи!»
Злякано оглядаюсь, але двері відкриті, і із неї ллється тепле сонячне світло.
Повертаю бронзову ручку других дверей,
ловлю в ній свій відбиток переляканої особи і опиняюся власне у холі;
вдалині маячить згинається тінь сходів.
Сонце проникає крізь фрамугу над дверима,
і я виразно бачу себе в дитинстві: сиджу в плямі світла на килимі.
подумавши що моя сестра не просто зникла -
вона пішла на яхті у море та пришвартована у гавані.
Раптом перед очима встає картинка з минулого:
Спальня номер три і Біля матово-чорних дверей виявляю,
що міцно обхопила себе руками, боячись торкнутися стін.
Взявшись за дверну ручку, чую крик Іве:
«Не входь! Нам туди не можна!»
Всеодно захожу і бачу, що все виглядає таким справжнім, як і колись.
у часі два десятиліття та чую знов відголосок сестри, припини!
Це лише привиди.
мама сама нам завжди читала та вигадувала казки про персонажів –
про піратів та чудовиськ – страшні, захоплюючі,
повчальні історії для дурних, наївних та боягузливих,
та водночас приходили спогади, мамині поради:
«Ви завжди повинні триматися один за одного. -
Вона стискає пальці. - Покладайтеся тільки на себе. Не довіряйте нікому.
Окрім один одного, у вас ніколи й нікого не буде».
Нікуди я не піду!
Підходжу до пофарбованої білою фарбою шафи,
де мама зберігала наші книги, відчиняю дверцята.
Прямо на мене дивляться блакитні очі Іве, і я відхиляюсь до стіни.
Обличчя бліде, землісте. Навколо очей і рота зморшки, зовсім як у
мене.
Фарба густа, мазки недбалі. На задньому плані – велике дзеркало,
відображення всередині відбиття, темне втомлене обличчя стає все менше,
і так до безкінечності. Занадто багато Іве. Звичайно,
дивитися на сестру завжди було однаково
що заглядати у дзеркало.
Ненавиджу! Катись звідси подалі! - гаркає Іве з торжеством у погляді. -
Знати тебе не бажаю!
Зачиняю дверцята шафи, втомлено притуляюсь до неї пульсуючої від болю голови.
і раптом хтось шепоче мені прямо в вухо:
«У цьому будинку живе чудовисько!»
Тому що вона завжди так робить.
Я так ніколи не роблю. Ми з нею дуже різні і ніколи не були однаковими.
Іве - моя повна протилежність, моє відображення,
мій задзеркальний близнюк...
і намагаюся
не зважати на звуки старого будинку. Іве і я годинами таїлися
в наших фортецях і замках, прислухаючись, як він стогне і здригається,
і вона гаряче шепотіла мені на вухо:
«У домі повно привидів!»
Ми обидві вірили в це.
Однак привиди лякали нас набагато менше потвор.
Ми просто вдавали, що не чуємо їх.
і раптом помічаю
«НЕ РОЗКАЗУЙ НІКОМУ».
з'являються два слова:
"ВІН ЗНАЄ".
Опускаю погляд на підвіконня і бачу штук п'ять цвяхів,
убитих у раму, як у кафе "Клоун".
Проводжу ними пальцями знову і знову, до болю.
Вас тут не повинно бути!
Кому знадобилося забивати рами? Спійманий у пастку скла
тепле сонячне світло нітрохи не зігріває, мої зуби стукають,
по шкірі біжать мурашки.
Усього одна пропозиція.
«ПІДКАЗКА 1. ТАМ, ДЕ ЗАВЖДИ ПОЧИНАЛАСЯ НАШЕ ПОЛЮВАННЯ ЗА Скарбами».
стоючи нагорі сходів, що ведуть на заднє подвір'я, і бачу свою Іве,
яка марширує по периметру, штовхаючи сріблясті та сірі камінці,
намагаючись не послизатись на кутах,
спустившись сходами далі, де починалося наше полювання за скарбами.
там сестра ховала підказки, шовши за ними. Розгорнувши і побачивши те,
що вирізано на папірі.
"КОПАЙ".
копавши яму та побачивши глибоку дірку, Торкнувшись чогось твердого,
виймачи дивну коробку та знімаю кришку, побачивши порожню пляшку.
усередині пляшки посміхаються пірати із шаблею в руці,
поставивши ноги на барило.
нагадуючи, що Синя Барада та Чорна Барада – брати.
Синя Барода живе на суші а Чорна Барада – у морі.
Ночами в нашому будинку блукає чудовисько.
У пірата синя барада воно таке страшне і потворне,
що всім леді слід від нього негайно ховатися і не водити з ним компанію.
Синя Барада набагато небезпечніша але я більше боюся Чорної Баради,
тому що він пірат.
заплющити очі, і я бачу слова, виведені кров'ю на папері:
ВІН ЗНАЄ
з гори відблискувала іскра, те місячне світло.
Зриваюсь і біжу вгору сходами повертаюсь назад від страху.
раптом на стині виникло слово иди до маминої Спальні –
кімната Синьої Бороди. Вночі синя борода нишпорить коридорами,
заглядає в кімнати і шукає нових жертв.
змусило згадати, що я з Іве ховалися від привидів і потвор,
що мешкали в нашому будинку, від Синьої Бороди –
лише у заДзеркальній країні.
Згадавши, що мама показала нам потаємні двері і це секретне місце.
Відразу заходжу в мамину спальню підійшовши до шафи
усередині шафи виявляю подерті шпалери
Знайшла! Переді мною двері в заДзеркальну країну.
ми жили на Острові. там була Нерівні берегової лінії скелі і пляжі,
всередині ліс і рівнина. Тропічний рай замість засніженої країни чудес –
заДзеркальна країна стала для нас рідним домом,
відчиняючи нам двері.
Раніше на внутрішній стороні дверей висіла карта скарбів.
Чорні дороги та зелені простори, синя вода, вулкан.
спускаюся в темряву, вийти з цього будинку і потрапити до іншого світу.
Покидаю шафу і будинок, зробивши крок на першу сходинку.
я з Іве пробиралися тут у темряві, залишили свої привиди сліди на стінах
і перилах, від місячних променів танцюював відсвіт, наш приглушений
сміх і шепіт – луна голосів.
місяць висвітлював шаля у темряві. Від потворного білого світла
тіні розбігаються.
побачивши чорний прохід роблячи крок до проходу
і ступаючи на підлогу таке враження, що Тут більше влади й у темряві,
й у спогадів.
Ось я й у заДзеркальній країні!
почувши відголосок
Іве, припини! Ти всього лише в проході між будинками.
прохід знаходиться перед будинком на заході
та пральним будинком на сході.
Крізь щілини в дерев'яному даху проникає ранкове сонце,
пронизуючи повітря яскраві промені. Мені ніяк не вдається повірити,
що час тут зовсім не зупинився, і все, що я бачу і відчуваю, –
лише старі привиди, луна мене колишньої, луна моєї сестри...
І чарівної країни.
насправді прохід є чорним ходом, приміщення у проході порожне.
з одного Більше заДзеркальної частини
З іншого боку, знаходиться ще один довгий прохід,
ще один схожий на похмуру печеру.
Прохід звужується біля великої замкненої шафи у маниній спальні,
на дверях шафи вбито
"Срібний хрест".
Двері шафи не зачинені, її ніколи не замикались.
шафа в спальні була найважливішою частиною ЗаДзеркальної країни.
Відчиняю шафні двері, ступаю на старі пильні дошки.
Вони стогнуть і небезпечно прогинаються.
опиняюся у приміщенні, яке освітлюється світлом, що ллється зі дзеркала.
чую відголосок
- Боже мій!
здалося, що Голос віддається луною, слабким і хрипким.
оглядаю стіни приміщення. Синє небо та бірюзовий океан,
білі хмарки та піна хвиль. Шепчу назви частин корабля, проходячи ними.
Верхня палуба та батарейна палуба, чорні каракулі Іве:
«Запаси води та рому – тут! Пороховий льох – тут!»
Рухаюся від одного кінця пральні до іншого:
крізь який струмило місячне світло, і ми вели свій корабель,
орієнтуючись по зіркам.
стіни просвічувалися масивним кораблем Чорної Бороди.
аж страх перехоплював коли бачила це картинка приміщення виглядала
так, ніби ми з сестрою пішли звідси тільки вчора:
зі сміхом вибралися на сушу, місяць освітлює нам шлях у темряві.
Повільно йду назад лініями, що позначають головну палубу.
Раптово усвідомлюю, що вперше за багато днів усміхаюся. Корабель –
найперше, що ми збудували у заДзеркальній країні.
Корабель був душею заДзеркальної країни. Ми жили і дихали його магією,
грілися як біля вогню і спалахували як від гніт,
а потім кидалися назустріч пригодам.
Іве стоїть біля штурвала, вигукуючи команди:
«До повороту! Легти у дрейф! Свистати всіх нагору!».
історичні персонажі у нас в честі - залітні ковбої, або індіанці з Бумтауна,
або клоуни.
Постійних членів команди було лише троє. Енні, другий помічник
і головний штурман.
В інші ночі ми просто плавали - шукали Острів
і намагалися хоч трохи випередити корабель Чорної Бороди.
В інші ночі кидали якір, щоб зробити набіг або пошукати заховані скарби.
В інші ночі намагалися придушити бунт команди та вигадували різні
покарання.
в інші ночі боролися зі штормом та чужими кораблями:
військовими та торговими та іншими піратськими кораблями.
вигукуючи
«Вперед, сини пожирачі печінки! Не щадити нікого! Ні видобутку – ні
грошей!»
Чорна Борода завжди сидів у нас на хвості. щоб ми могли побороти чорну
бороду ми таємний шифр вигадали.
Хоча він і став невід'ємною частиною заДзеркальної країни,
ця картка не схожа на старі листи. Вона нова.
і чулися тільки відголоски
"Він знає".
раптово гасне, я відхиляюся від стіни і чую знайомий голос,
що несамовито репетує:
«Біжи!»
І я біжу. Темний і застиглий коридор за спиною наздоганяє мене
немов чудовисько та біжала на мене ревуча хвиля.
Сходи були надто круті. та я руками схопилася за них.
забралася на верх і Біля самого верху оступаюся.
І ось я вже знову в шафі; захлопую за собою двері в заДзеркальну країну.
я рада що моя Іве - жива. якщо вона листи ховає в коробки
і залишає зашифровані попередження. і чую її відголоски.
Ворушить наше минуле і назавжди, грає у свої чортові ігри...
Я знаю, що вона задумала. Вічно одне й те саме!
Це – полювання за скарбами. Карта у сестри, і мені нічого не залишається, окрім як чекати наступної підказки.
ми знали що нікому не можна довіряти. Ми маємо врятувати себе самі.
відмикаючи двері.
залишивши будинок, ми залишили позаду майже все,
що нас об'єднувало та змушувало бути однаковими
у кімнаті зі шпалерами у вигляді тропічного лісу,
що зберігала луну наших ігор перед сном, де ми були відважними
дослідниками.
Різко обертаюсь і бачу силует людини,
що спостерігає за мною з протилежного кута вулиці. Стоїть і дивиться.
Чоловік у темному одязі і маска на обличчі. Мертві вогні,
горіли в очах піратів у темряві. А ще мертві вогні – це очі тих,
хто нишпорить у ночі. Хто прийшов за тобою...
Насилу переводжу дихання і все ж таки роблю крок уперед.
Ледве чути гукаю незнайомця, потім кричу голосніше, але він зникає.
повернення у задзеркальну країну. Я знала,
що після стільки років доведеться нелегко, але не настільки ж!
Намагайся бачити у всьому хороше, а не лише погане»
і чую знову відголосок
Він знає
І раптом з’явилося повідомлення:
«Підказка 2. Там, де помер моя сестра».
над кораблем на стині був вираз:
"на будь-якому судні знайдеться свій поганець, і якщо його немає,
то поганець – ти».
знаходжу у шафі корабля біля задньої стінки крихітну чорну пляму,
то пляма-Дияволова западина. моя Іве любила псувати шафки
на кораблі, влаштовуючи в них схованки та ховаючи підсказки.
знаходжу підкаску і розгортаючи читаю
раптом хтось шипить мені прямо у вухо:
«Ах ти, бридка паршивка!»
злісний голос все ще дзвенить у вухах.
І десь далеко під світлом місяця виринає образ мами - відьми.
яка завжди казала:
«Не журись, дівчинка, ніхто в нас поки не помер!»
Повертаюся до шафки, дивлюся
ночами Синя Барада нишпорить у пошуках нової дружини
щоб замкнути її і повісити на гак коли розсердиться.
Синя Барада – боягуз.
Вона каже, що коли ми плаваємо на кораблі, то повинні бути пильними
та коли ми зупиняємося на острові, то не повинні бути обережними
залишаючись там і не сваритися інакше Чорна Барада за нами прийде.
Він хитрий і підлий тільки й знає, що бреше. Він хоче зловити нас
обдурити і кинути на поїдання акулам. Але в нього нічого не виходить.
Нам довелося захищати місто і самих себе самим
особливо коли привид вилазить із нашої заДЗЕРКАЛЬНОЇ КРАЇНИ
Серед білого дня ми заходили до заДзеркальної країни
зверху на стелі кімнати відчиняли вікно-люк і зістрибали у заДзеркальну
країну.
У заДзеркальній країні наші фантазії ставали неприборканими та
нещадними, а персонажі видумані нами перетворювалися на демонів
відчуваючи що хтось за мною ходить я питаю
"Хто ти? Моя сестра зникла безвісти. Якщо не скажеш, хто ти,
я піду скаржитися на тебе»
Відповідь приходить так швидко.
"Не ходи"
На цей раз я відповідаю без вагань.
"Чого ти хочеш?"
«Я знаю те, що ти змусила себе забути
Він не хоче, щоб ти це згадала
Не кажи нікому.
Ти в небезпеці
Я можу тобі допомогти"
«Та пішла ти, Іве!. Я знаю, що це ти.
Припини! Ти маєш повернутися.
Досить!
Повертайся».
Вона не відповідає.
І раптом у коридорі лунає шум. Встаю, повільно йду до дверей
і відчиняю, немов на порозі хтось причаївся і ладен на мене накинутися.
У коридорі пусто. Будинок почав стогнути, стіни рівномірно вдихають
та видихають. Ловлю своє відображення у дзеркалі над шафою -
скло в плямах від крові.
Обличчя у мене біле, як у клоуна, і розкреслено потворними тінями.
Знову лунає шум, і я завмираю.
Крадусь до дверей Повертаю ручку, відчиняю двері. Вона несамовито
скрипить,
При цьому почуття було глибинне, застаріле, дуже давнє.
Все одно, що виявити двері в заДзеркальну країну...
Єдине, чого я хочу, щоб воно пішло!
«Я дещо знаю. Він не хоче, щоб ти це згадала».
Кого ж Іве мала на увазі.
Хтось залазив через вікно-люк і стрибав у наш світ.
ВІН ЗНАЄ
ПІДКАЗКА 3. шукач шифру
Я почала підбирати шифри та згодом чорна борода покинула нас.
ми перемогли
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2023
не відчиняй усім у душу двері,
все одно ми любимо душу виливати свою -
Розповідаємо те,
Що з нами було, є і буде,
Розкрити готові потаємну мрію свою
навіть не здогадуємося від чого душа взяла,
Та й охолонула..,
Розкажемо відверто всю правду, як на духу -
Ніщо не приховавши,
Не прикрасивши,
І тим розруху в життя внесемо своє,
знаю, винні самі,
відкривши всім у душу двері не тим,
усвідомивши наївність згодом.
А вирок заздалегідь був ясний,
Адже неможливо довірятися,
Не впізнавши -
У яку посудину ми інформацію зливаємо,
І потаємне комусь розповівши,
Побачимо,
Що посудина з діркою буває,
І все, що влили,
Витікає в ту ж мить,
І миє вуха всім, хто любить плітки,
А ті,
Хто удостоївся лише бризок
Додадуть від себе,
І комусь тих пліток зліплять...
не відчиняй усім у душу двері
Тримайте все в собі, не довіряйте людям,
Адже всякі знайдуться серед них -
Є ті,
Хто слухає розвісивши вуха,
А потім видасть все за твоєю спиною -
Потішивши інших...
Але час зарубцює рани-
і біль…
Ще залишилися в серці шрами
стривай-
Не наступай на ті ж граблі-
повір-
щоб уникнути душевної травми-
не відчиняй усім у душу двері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2023
довгою ниткою - життя моє тягнеться,
Приваблюючи когось кольоровим візерунком,
іноді течеш нерівним рядком...
зав'язавши тугим вузликом.
Туго ниточки-дні веретенцем долі,
Полотно мого життя сплітаєте…
Вдень і вночі... видно-не видно...
Про мене наперед все
безпристрасні Богині знають ...
Павутиночки - ниточки
нашого життя наче нитка,
Вона така ж тонка і тендітна,
З кожним болем нитка тягнеться убік,
Не терпить біль, життя тендітне як нитка.
зав'язалось наше життя у вузол тонкий,
Як у ніч вплітає нитку свою світанок,
так сплітаються нитки нашої долі
в нескінченний візерунок,
Заплуталися в ньому міста, імена,
як порошинки.
І моя не зрозуміла, химерна німа розмова,
А наші благання, наші сльози –
їм просто дождинки.
Безпристрасні Богині, невтомно,
весело ткуть,
Всі знають вони: наші радості та гріхи.
Але тільки бажання наші
до уваги не беруть.
Сплітаються долі,
в нас не запитавши дозволу.
так Доля сплітаючи життя нитки,
Зв'язати їх може вузликом.
І нам із них ніяк не вийти,
Поки ми їх не проживемо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2023
Птаха-віщуна до мене прилетіла,
Сіла віддалік і дивилася з тугою,
під вікнами то співала,
то кричала,
то плакала кривавими сльозами,
жахливий звук повис у ночі
так сказала мені,
щось чекає на мене попереду?
від переляку...
прогнавши її своєю рукою.
Птаха-віщуна пурхнула
і плескання крил
луною звучить у моїй голові,
світло неземне виходило від дерев
веселкою яскравою блиснув по траві.
все чекаю таємничу
птаху-віщуна,
що мені співає та плаче та пророкує
стрімкою злою колісницею,
крилатий нічний птах, чорніший за ніч...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2023
Щастя життя та горе життя,
Щастя смерті та горе смерті.
завжди йдуть поряд...
і Все переплелося в клубок протиріч.
Сьогодні життя, а завтра смерть,
Сьогодні щастя, а завтра горе…
То щастя собою висвітлювало мені шлях
Горе ж будувало у житті перешкоди
Щоб я в сльозах могла потонути.
Щастя проб'ється крізь хмари, тумани
Яскравим променем засяє знову
Горе знаходить і в цьому вади
Промінчик надії, намагаючись відняти...
І як врівноважити
Життя зі смертю та щастя з горем.
Лише любляче серце дасть відповідь
І Шлях у безсмертя відкриє
Двом люблячим серцям,
Всесвіту, що стали воєдино.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2023
скрізь панував спокій...
і тіні в небі пливли,
тільки чутно тихий
Вій вітру за спиною
чиясь тінь ковзає…
Над чорною скелею
то стоїть призраком
тінь воїна.
тінь воїна мовчки
дивиться в ніч.
В очах його туга.
Шум вітру за спиною.
Мить до битви.
тінь воїна, знає,
ворог приречений.
у бою
воюють до смерті фатальної.
Виблискує сталь вогнями
І повітря голосно стогне
І тіні дві кружляють
У смертельній битві,
то тінь воїна
убивши мечем ворога
і тіні
відступили в нічну хмару,
залишивши
назавжди храм земний
Над похмурою скелею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023
Суміття, суміття думок
обрисів німих танцюють
Роються в небі німому,
то обрис суміття думок,
як тіні, діти під вікном,
дивляться у темряву
Сумне, сумне небо
обрисів німих співає
суміття думок обрисів
німих нам серед лиха
Про буття та музику вітру,
хочуть крізь сльози сміятися
Сумне, сумне небо
обрисів німих плаче
і падають суміття думок
обрисів німих вниз,
Невидну у довгу темну нічку
Не стуляє небо
обрисів німих
ні на хвилинку очей,
Плачучи суміття думок
обрисів німих через сльози
все шукатимуть провідну зірку,
Ясну владарку темних ночей
Суміття, суміття думок
обрисів німих сплетуться
в обривки фраз,
швидко змінюючи
важливі думки обрисів німих.
Змінюється сумне небо
обрисів німих кардинально
і зовні та всередині,
починаючи розуміти,
що сталось.
Сумне, сумне небо
обрисів німих незрозуміле
суміття думок обрисів німих
У сумбурному вихорі граней
Тепер живуть серед реалій,
А суміття думок
обрисів німих летять далі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2023
Вам, фашистам,
нашу волю не згробите!,
не підкорити нашого сталевого духу,
Не розвіяти наших переконань!..
не стерти ніколи нас
вам, фашистам,
у нас нашу волю не вбити,
не зламати нас, як не намагайтеся,
не задушити в нас волі крик,
Вам не зрозуміти нас, як не намагайтесь.
не затягнути нас у ваш світ
вам, фашистам,
нас у ваш світ не забрати,
не шукали ми смерті у вашому світі,
А ви штовхаєте нас у цю прірву,
ми жити хочемо, радіти чи
Йти вперед
і набирати для життя швидкість.
вам, фашистам,
нашу волю не згробите,
не потрапимо ми на ваші виверти,
хоч наставили ви на трасі нам пасток,
І переконували, що ми гірші за ваші душі.
Врахуйте,
Скільки будете воювати, -
Стільки буде у вас поразок!
Вам агресія з'їла мізки,
Бісить вас толерантність, воля...
Все навколо для вас - просто вороги,
Окрім вашого мерзкого зброду!
Ви бажаєте нас залякати,-
Тільки це не так вже і просто!..
Будемо вічно за правду стояти,
А на вас - брехливого бруду короста!
ми собою залишимося назавжди,
Ви ж - одягнені в фальшиві маски...
Не погубите добро ніколи
Ваші злісні, брехливі казки!
ми кидаємося грудьми на ворога,
Під зливою куль, під стогін гранати,
ви ж - смієтеся з нас,
кажучи,
то так захищаємо свою Батьківщину.
Поїдемо
ми в інші країни для Яскравих фарб.
І станемо фарбою Блакитно-жовтою,
Повернувшись з фарбою блакитно-жовтою додому,
ВАМ, фашистам,
нашу волю НЕ ЗГРОБИТЕ,
ми НЕ НАДІНЕМО МАСОК, як ви.
ми не підкорятимемося вам ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2023
У давні-давні часи, коли Земля була благодатною,
коли Небо було блакитним,
коли Сонце було ласкавим із космосу на землю прилетіло насіння.
Йому настільки сподобалося навколишнє середовище,
що за лічені хвилини воно проросло. Земля давала їжу,
Небо - вологу, Сонце ласку і тепло, а паросток у свою чергу радував усіх
своїм міцним зеленим стеблом. Так вони всі разом стали щасливо жити,
виконуючи кожен свої обов'язки. Минали дні, минали тижні,
паросток виріс і перетворився на великий богряний безсмертник,
радуючи опікунів своїм гарним виглядом. Жуки, бджоли, метелики
прилітали до яскравого безсмертника, щоб втамувати голод
і насолодитися смачним, солодким нектаром. Так пролетіло червоне літо,
настала красуня осінь. Усі живі істоти почали готуватися до зими.
Вони приповзали, прилітали до безсмертника, хто як міг,
і попереджали про небезпеку, яка може підстерігати на нього холодною, лютою зимою.
Безсмертник щиро всім дякував за добре ставлення до ного.
Він не турбувався за своє життя, він був просто щасливий в теперішній
момент від того, що може бути потрібним та корисним іншим.
І зима настала. Вона була холодна і люта. Раз у раз снігова завірюха
заметала богряний безсмертник, колючий північний вітер,
не щадить своїх сил тріпав яскраві пелюстки, а безсмертник сміливо стояв
один в холодному засніженому полі, як запалений ліхтар,
не піддаючись підступності Зими. Усі три місяці, Зима знищуючи терзала його,
злившись і біснуючись від його непокорності. Але ніхто в цілому світі не
міг допомогти йому. А він вистояв перед силою природи,
перетворившись на безплідну пам'ятку безсмертя.
Прийшла весна. Травневий грім, веселі струмки, шалені вітри рознесли
звістку про Безсмертника. Всі говорили про нього, що йому єдиному
вдалося вистояти не підкорившись всемогутній силі Зими, згадували його смачний нектар,
але ніхто більше з живих істот йому не радів, бо крім безплідної холодної
краси у Безсмертника нічого не залишилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990714
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023
Як п'явки, смокчуть сили,
П'ють кров душі, як п'явки.
Як присмокталася! – Боже, правий!
Плювати на все, всіх здала,
Надавши тій, іншій, справи,
збиравши фальшиві факти.
Проженемо тільки цих упирів,
Хтось до чужої землі присмоктався,
як п'явка.
Я знала, висока тут ставка!
Не пошкодують життя ні мого,
І ні твого, коли кінець учують.
Я вірю, що їх викрила я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2023
Літають думки,
як зірки десь у висоті,
Ширяють під небозводом,
немов вільні птахи,
Виблискують, як іскристі зірниці
У безмовній напруженій тиші.
скільки світять зірок на небі,
стільки живуть у ній мільярди думок.
Розсипаються і світять думки,
як зірки у темряві,
і проходять сліди думок
Крізь світобудови
і раптом зникаючи,
народжуються знову
під світлом яскравих думок,
як зірки
думаючи про щось зловити їм
складно в мережі різних слів,
але можливо,
висвітлюючись на воді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2023
Настали сірі і жахливі дні і ночі самотні,
тонеш у своїх думках і спогадах,
повертаючись постійно у жахливу подію, змінивши твоє життя.
Так тримають тебе кайданами Старі Думки та спогади,
від них треба позбутися як найшвидше, щоб не потонути,
якщо раптом здійметься буря,
заплутавшись у своїх думках та спогадах, мов у павутинні,
втративши відлік часу, а небо для мене потьмяніло.
Стало сірим як саме життя. І немає з ким порадитися,
обговорити те, що сталося. Перетікали дні у присмерки,
у ночі з неспокійними сновидіннями,
де розтікалися паркетними візерунками криваві патьоки,
і пробудження не давало відчуття відпочинку.
Замкнувся час у страхітливе коло самотності,
з якої немає виходу,
здавалося це паска чи чергове випробування,
віддавши свій браслет,
який оброблений чорним камнем із зарисом прадавнього злочину
та дивовижного металевого птаха
ворогу…
Звалився жах на мене, мов грім із ясного неба…
Нажилася собі стільки проблем, тепер не можу вирішити,
почала втрачати віру в себе:
втрата - смерть особлива,
дізнавшись помер мій ворог,
відкривши серце ворогам,
впустивши ворогів у свою душу,
та взявши на себе їхні провини і пролиту кров,
то стають вороги із тобою одним цілим:
їхня життєва енергія,
їхні долі єднаються з тобою, єднаються з твоєю.
Вплив цей схожий на нафтову пляму,
вкриваючи воду плівкою, від чого в воді гине все живе,
щоб відділити від себе ці інші негативні енергії потрібний час,
і найкраще, коли ніхто не заважає своєю присутністю.
Якщо ж цього не зробити, змінюється людина,
живучи надалі життям того, хто був її щирим ворогом.
Не можна жаліти ворогів…
зненацька явилася примарне диво Небесна,
Побачила, що втратила віру у душі свого господаря…
Промовивши:
- не відводь очей,
скажи мені прямо ти не бачиш мене,
я твоя сліпа пляма і все бачу…
Розумієш, що я твоїм вироком буду,
тільки не відводь очей,
я не зникну нікуди,
Обернулася до Небесної.
Перехрестилась, просячи підтримки,
подумки благаючи про відновлення сил,
повернення втраченого браслету і порятунку від самотності…
Не дивилася небесна на мене, склавши руки у молитві…
При цьому золотилися зірки над її головою,
то була не корона,
а щось важливіше за атрибут земної могутності - небесна влада.
Вважалося:
Жива небесна для тих, хто вірить у неї.
І являє небесна кожному свій лик такою,
якою лише ти побачиш небесну,
попросила пробачення у небесної.
Відчувши, зовсім поряд, тривало життя, звичайне
і не менш важливіше, ніж мої страхи, сумніви і печалі.
Потрібно захищати це звичайне життя,
щоб у ньому перемагало щастя.
Якщо є шанс ступити за межу, то ступай, а ти від нього відмовляєшся,
шкодуватимеш усе життя…
Подивившись у небо над землею, засліпило його блакиттю.
Знову повернулися у світ кольори, вітерець дихав прохолодою,
танцювали тіні від шурхотливого листя на траві під деревами.
Можливо,
Видавався світлий день неймовірною подією на тлі всіх цих жахів,
обступивши їх останніми місяцями.
Ось тобі і вихід із замкнутого кола чи відповідь на твої благання.
Ти вільний, хай і тимчасово.
І не самотній, якщо не відгородишся від людей новою стіною.
Раптом опинився брасле на моїй руці,
провела рукою над браслетом у зворотньому напрямку,
гасячи сяйво, неначе підказував браслет,
як керувати, могла рухати голографічним світлом карту
і змінювати масштаби, відразу ж металева птаха ожила,
так що миті дихала життям, навіть ожили камені,
освітилися в глибині
і над зап’ястям піднялися мерехтливі малюнки,
схожі на карту,
взявши та одночасно труснула металевого птаха за крила,
зненацька задзвеніли мелодійно пера,
піднявши свій могутній голос:
- вільні тут землі - загарбника не люблять.
Загарбнику вільні землі ніколи не дістануться,
і поки ми непроханих зустрічати будемо,
не буде їм спокою на нашій благословенній землі.
вмить всі околиці небесного лику
перетворилися в дзеркальну гладь через крававу війну.
Так вирішила Зоряна рада над землею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2023
уві сні відкриваючи двері,
Знаючи,
Там незвідана сила існує,
Та коли ти сумуєш,
Я відчуваю поруч щастя призрачне,
ти в мої сни приходиш часто,
моє ти призрачне щастя.
Уві сні бачу силу незвідану,
І навіть здатне дістатись небес…
Ось така є можливість,
Летіти зі мною немов у хмари,
так бережу Я щастя примарне,
Не відходжу ні на хвилинку від тебе,
Відчуваю силу незвідану у небесах,
знаю я в силах, я зможу,
Зло перетворити на простий жарт,
Лише тебе побачити,
Мені непідвладні небеса
і незвідані сили небес,
але сидячи на краю всесвіту,
я відчуваю силу із небес,
Тепер я знаю ти поряд
і я бачу поруч своє призрачне щастя,
то почуття смутку мені
передаються з небес,
Можу Доторкнутись до тебе,
тільки уві сні,
То з тобою разом уві сні на небі літаю...
Так про наше призрачне щастя мрію,
Та вірю,
відбудеться від любові священної...
все те, про що мріяли...
не шкодуй, про те,
що призрачне щастя тепер не поруч,
нехай краще залишається
щастя призрачне невидимим,
ставши ближче і ріднішим,
коли заснеш у ночі
І відкриєш небесні двері…
То вночі будемо спати з тобою в обнімку,
просто вір, любов розлуки сильніше,
вернешся знову чарівною птахою,
Принесеш за собою незриму силу,
і знову посміхнешся любові своєї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2023
Вбивши молодого хлопця на чужині,
Знайшовши труну,
Опинився раптом мертвий у труні
та почали насміхатися над мертвим сміятися.
Сміялися так з мертвого, аж з труни промайнув голос:
- підійміть повіки мені…піднялися повіки покійного,
відкриваючі мертві очі,
відчувши як мертві очі уп‘ялися на насмішників,
жахнулися там всі насмішники.
Від побаченого, Побігла мати до турин мертвого сина,
закриваючи його очі та викрикнула:
- Господи, що ж ви зробили.
зненацька з’явилася стара і промовила від побаченого:
- Дуже погано
Знаючи, що не просто так відкриваються очі у покійного,
То так покійний Шукає собі супутника,
забираючи на той світ,
з ким зустрінеться своїм мертвим та млосним поглядом,
того і забере із собою.
Так і робив,
приходячи до кожного насміхаючого,
а той глядів у мертві очі,
стоячи перед обличчям насмішника,
той був вже мертвим, забирав із собою.
Своїм млосним поглядо Мертвий у душу зазирав
і одразу вбивав, то було жахливо…
Не плакала мати мертвого, за неї ридала душа,
Примітила мати, що вона не сама.
Стояв з іншого боку її син, зрозумівши, син живий
та раптом все змінилося, підвівши млосний погляд на неї
і при цьому посміхаючись,
у матері замлоїло погане передчуття та
подивившись на мертві очі сина, померла відразу.
швидко летіла машина на одного з насмішників,
а насмішник не зупинився, йшовши далі…
Прокричав голос водія:
- а ну зупинися, якщо жити хочеш, але його не чули,
Почав хтось штовхати його ззаду, повернувся
і поглянув насмішник та виявилося,
то був призрак мертвого, дивлячись своїм млосним поглядом
і при цьому посміхаючись, у насмішника замлоїло погане передчуття, подивившись у очі мертвого,
всеодно машина переїхала насмішника, помер відразу.
Опинившись в натовпі і при цьому Слухаючи музику
в навушниках та натягнувши капюшон один із насмішників,
почував себе невидимкою, бо оминали люди його,
йшли повз, обходили,
несподівано заступив насмішнику хтось дорогу, аж зупинився
та піднявши голову насмішник,
подивившись у мертві очі,
а призрак подивився своїм млосним поглядом і промовив:
- ти наступний,
той аж жахнувся та у насмішника замлоїло погане передчуття
і щось раптом вдарило у вухах, то був струм, помер відразу.
Святкуючи своє день народження один із насмішників,
почув з далеку собачій гавкіт,
Озирнувшись навкруги, побачив насмішник очі мертвого,
дивився млосним поглядом на насмішника і при цьому посміхаючись,
у насмішника замлоїло погане передчуття
та несподівано на нього налетів справжній монстр, схопивши
та прокусивши горло, помер відразу.
Залишились ще насмішники із насмішників,
боялися власної тіні і сіпалися від шороху, боючись померти.
Ївши солодкий з горіхами тортик,
навіть відкриваючі закриті очі від насолоди, розкривши
і побачивши свій страх млосний погляд і посмішку покійного,
у насмішника замлоїло погане передчуття,
аж горіх з торта застряг у горлі, помер відразу.
Помітивши у вікні мертві очі і мертву посмішку один із насмішників,
побіг до вікна,
почавши завис призрак у повітрі,
виманюючи млосним поглядом насмішника,
намагаючись при цьому насмішник
дотягтися до дивного силуету та призрак промовив:
- ти останній,
у насмішника замлоїло погане передчуття
та так задивився насмішник,
що непомітив як полетів вниз, помер відразу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2023
Я – зернятко, а ти – зоря осіння,
Навіки в полі поєднались ми.
Виношу з глибини, з важкої тьми
Твоє сіяння в промені насіння.
...нехай зберігає... оберігає...
наше щастя... наше життя...
Проростає зернятко
У моїх руках.
Світить ясно сонечко,
і бачу сіяння насіння.
Проростає зернятко
У Матінці-Землі.
Тягнеться вгору до сонечка,
Ласкаво до мене.
Проростає зернятко
У мене всередині.
Життя нового сонечка
Світло всьому дарує.
проросло зернятко,
у руки взявши його,
мені розповідає:
про сонечко світанку...
про смуток... про долю...
...і про щастя різнокольорове...
немов веселка... і десь на полі...
одного разу...почую голос з небес:
все твоє - з тобою...
йди бажаною стежкою...
ось тобі моя рука...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2023
щодня відчиняю вікна
за якими живе інше життя,
вона друг чарівної сили,
завжди блищить
і рясніє розмаїтими фарбами
вдень і вночі,
обсипається мішурою
і підганяє суєтою,
виявилося поділяють вікна
паралельними світами,
розуміючи життя інше не схоже
зовсім на повсякденне життя.
щодня закриваючи вікна,
перед ними живе повсякденне життя,
вона до краю потворна -
куди вороги прийшли з війною
іноді змінює маску
перетворюючись на теплі
та затишні дні та ночі,
виявилося поділяють вікна
паралельними світами,
розуміючи життя інше не схоже
зовсім на повсякденне життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023
йде Війна на Україні, принісши за собою стільки будинків зруйновано…
стільки доль скалічено…гинуть невинні люди, вмирають діти…
зникають цілі міста…Боже…стільки лиха, стільки горя...
І в моїй душі лише одне запитання: за що? і чому так сталося?
«- мати Україна: ...Не кажи!
- Ангел: Добре. Зате я добрий, веселий і вмію піднімати настрій людям.
А ти – жорстока красуня з крижаним серцем!
- мати Україна: Сам такий!
- Ангел: Господь попросив мене побути з тобою сьогодні, це для Ангела важливо,
Господь тебе любить. А я – Ангел Миру, мене куди пошлють, там я і воюю.
Ще мені видали необмежену ліцензію із правом на Любов.
Тобто я можу розбити своє серце об когось завгодно».
«Є два роди співчуття. Одне — малодушне і сентиментальне, воно,
по суті, не що інше, як нетерпіння серця, що поспішає якнайшвидше
позбутися тяжкого відчуття, побачивши чуже нещастя; це не співчуття,
а лише інстинктивне бажання захистити свій спокій від страждань ближнього.
Але є й інше співчуття — істинне, яке потребує дій, а не сентиментів,
воно знає, чого хоче, і повно рішучості, страждаючи та співчуваючи,
зробити все, що в людських силах і навіть понад їх».
Штефан Цвайг. Серце нетерпіння.
...здається, я тримаю долю людства у своїй долоні.
Фрідріх Ніцше
***
І перетворилося Серце матері України від болю, горя та перенесених страждань на камінь,
і наповнилося крижаними голками запеклості, і втратила мати Україна
здатність до Любові та згас промінь надії. І послав Господь найсильнішого
зі своїх Ангелів, щоб показати матері Україні, що любить Господь свою матір Україну
і гідна мати Україна Любові та Прощення та світлий промінчик надії,
і якщо навчиться мати Україна знову довіряти людям і любити заново,
випромінюючи промінь надії, то стане щасливою знову, раз і назавжди.
І вийняв Ангел Серце своєї матері України кам'яне з грудей і
дбайливо взяв у свої теплі руки-крила, і почав зігрівати своїм диханням.
І розмерзло Серце, і розтопило гаряче дихання крижані голки,
і ожив камінь, перетворився на гарячу плоть; і поставив Ангел Серце
своєї матері України на місце, обійняв Ангел свою матір Україну, Жінку та Кохану,
початок всіх початків, своїми м'якими та потужними крилами,
і відчула мати Україна Захист та Спокій Господа.
І знову спалахнув Вогонь Любові у серці матері України.
І став Ангел таким яскравим, що висвітлив усю Світобудову,
до найдальших куточків. І побачив Господь, що недосконалий Світ,
який він створив, і на землі накопичилося дуже багато зла,
і що Злоба переповнює серця людей, що в кожному серці людському є камінь,
у когось більше і важче, у когось менше і Легше, Ненависть один до
одного переповнює людські душі, і брат йде війною на брата,
і жадібність і прагнення володіти володіє людьми.
тому хтось мусить зупинити орків. Ці діти в цілому не винні,
бо вже народилися в поганих умовах. І при всій ситуації Ангел сказав:
я бачу тут особливих людей. вони мають особливу силу,
вселяючи промінь надії. І цих людей хоч хтось не зможе зламати.
І покликав до себе Господь Ангела, і сказав йому: Сину мій,
ти найсильніший серед моїх Синів, ти зміг заново запалити Вогонь Любові
і вселити промінь надії в серці матері та Жінки, яка зневірилася на шляху
до свого Щастя і втратила віру, намагаючись вселити Промінь надії.
Вирушай до людей і допоможи їм, у тобі найбільша Сила серед усіх моїх синів.
Ми маємо їм допомогти стати щасливими.
І прийшов Ангел до Людей і сказав їм: Я Ангел Миру, я готовий віддати
всю свою Силу Божественну всім Вам без залишку, я готовий навчити Вас бути щасливими,
повернути віру та вселяти промінь надії у цьому світі.
У орків нічого не вийде... Вороги хотіли роз'єднати Україну,
але Україна згуртувалася, як ніколи. Орки хотіли Україну стерти з лиця землі,
щоб про цю Україну забули, але зараз про Україну говорить увесь світ.
Вороги хотіли забруднити кров'ю Український мирний прапор,
але Україні вдалося всю планету розфарбувати у кольори пшениці та неба.
І приступив Ангел до Роботи, і без сну та спокою розмовляв Ангел з
кожним з Людей і навчав їх шляху до Щастя, повернув віру та вселив промінь надії.
Величезна була в Ангела Сила, і дарував він кожній людині стільки енергії,
стільки світлих сил, скільки було потрібно для перетворення каменя в живе серце.
І після того, як навчив Ангел Щастю останню Людину, вичерпався запас його енергії,
бо надто багато було каміння в людських серцях. Усього себе віддав
Ангел без залишку Людям. І стали вони щасливі, маючи силу з вірою
і випромінювали світло з променя надії.
І припинилися Війни у Всесвіті. Господь нагороджуючи за таку велику
місію спитав у Ангела, який не міг уже літати і спостерігався у палацовій лікарні:
Чим нагородити Ангел тебе, Сину мій, проси чого хочеш. І сказав Ангел:
хочу стати я щасливою Людиною, при цьому я маю силу з вірою,
поки зовсім не згасла моя віра і світлий промінь надії, поки ще можу вселяти,
дуже вже це здорово.
І став Ангел Людиною, полюбив свою матір і Жінку-Кохану,
і вони жили разом довго і щасливо, і допомагали Людям бути щасливішими,
повертаючи силу з вірою і вселяючи промінь надії.
Ще й при хороших умов народжували купу дітлахів.
У силах кожного з нас перетворити свій Камінь на Живе Серце,
кожен із нас може і має стати Ангелом Світу.
оскільки це важко, оскільки для цього доводиться приборкати в собі Звіра
і стати Людиною, це вдається небагатьом. На мій глибокий жаль.
Усіх здібних і бажаючих прошу допомогти мені, і таким як я,
у цій найскладнішій і найархіважливішій справі.
Ми повинні встигнути врятувати цей світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990052
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2023
Я сама з ілюзій свою стіну збудувала,
де вже зовсім немає мене,
де є самі мої фантазії.
Адже у світі сну та думок,
де йде війна,
можна заблукати
Мої фантазії і допомагають,
але можуть і зруйнувати
все те, що збудувала:
Гармонію душі, що грає на флейті
Серед вищих сфер,
І ввергнути в безодню,
Де вихід лише один -
з липкого меду ілюзій вийти
і вічний пошук самої себе,
просто звикла за поводирами
ходити нитками.
Прийняла себе такою, яка я є
і побачила,
дав натяк згори,
і почув Творець.
Настав час усі баги виправити,
вистрибуючи із цих стін ілюзій.
Вчепилася чіпкими руками в гори
та біжу.
Закохуюсь і страждаю,
не чекаю прелюдій,
Ламаю стереотипи та
йду вперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
злившись століттями на неньку,
заздривши чужому щастю,
і ось нарешті наважилися
напасти на Україну
З лайна потрапивши до князів,
Не відмити до смерті бруду,
Тієї плями, що змалку збиралася,
Як потреби колишньої немилості.
Не зрозуміємо: звідки злість
Гнівом сповнить ситий рот?
Це минулого утробу
Верх над розумом бере.
вмить піднялися наші Браття,
Горить у пам'яті Багаття...
Горить, горітиме Віками,
Вже не відмити Тої плями,
Яка на душах Їхніх висне,
Ночами в думах Їхніх кисне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2023
Настала ніч. І все занурилося у морок. Стояла атмосфера мороку.
Подекуди ледь мерехтіли точки самосвітячих зірок.
Запахло дихання чорної планети, воскресивши в пам'яті страшні
та захоплюючі дні важкої боротьби, попередивши відкидання світла.
Нічна темрява стояла там усіяною сяйвом зірок стіною.
Шари хмар висувалися велетенськими плотами, що повисли один над одним.
Під ними в темніючій прірви поверхня землі котилася під стіну мороку,
ніби назавжди йдучи в небуття. Покрив ніжного сяйва одягав планету
з затіненого боку, світячись у чорноті космічного простору.
Над освітленою стороною планети стлався блакитний хмарний покрив,
відображаючий могутнє світло сталево-сірого сонця.
Знайоме мерехтіння чорної примари з'явилося над землею.
Раптовим стрибком воно злітало вгору, піднявшись і миттєво
простягаючись покривалом темряви по всій землі. Мимоволі вселяючи
страх своїми швидкими та беззвучними рухами. Велику тяжкість носило
воно за собою з того чорного дня, дня чи ночі! То були Вісники неба,
космосу будуть у ближньому, земному небі, як дух вітру, а тоді духи
пучин це Дух води.
Вітер рушив назустріч білої зірки. Подивившись униз, де висіли хмари.
Щось утворилося спалахуючими світлячками, коли відображаюча
поверхня виглядала з тіні. Розподіл хмарних мас показав вітру безодню чорного неба.
адже він найдовше знаходиться тут, на цій висоті, відкритій усім випадковостям космосу.
Самотність вітру у відкритому космосі, над безоднею без неба та ґрунту
сильно відчувалося.
Духи вітру парили в просторі йшовши на нічний бік землі.
У нічному мороці, як у пучину, але довго світло від розсіяних зон
атмосфери сонячних променів освітлював застиглий мороз.
Глибока темрява космосу настала разом із посилюючим холодом.
Зірки світили несамовито яскравими блакитними голками.
Незримий і нечутний політ метеоритів уночі здавався особливо страшним.
На поверхні темної кулі, внизу в течіях атмосфери спалахували
різнокольорові хмари електричного сяйва. Ураганні вітри сильніше
за будь-яку земну бурю проносилися там, внизу, у верхніх шарах
повітряної оболонки. Насичена випромінюванням сонця та космосу,
атмосфера продовжувала жваве перемішування енергії.
Несподівано щось змінилося у маленькому світі, загубленому в мороці
та жахливому холоді. Ще чорнішою стала темрява, потьмяніли люті зірки,
але Ангелики виділялися в білому яскравому світлі.
Зимового дня сиділи ангелята після уроків у небесній школі
й розглядали землю крізь віконце у хмарах.
– Яка ж непривітна й гола земля взимку, – зітхнув один ангелик.
– Так, – погодився другий. – І це вдвічі прикро, коли знаєш, що скоро свято Різдва.
– Треба нам якось зарадити цьому.
Нумо прикрасимо землю до приходу маленького Ісусика! –
запропонував найстарший ангелик.
А найменший сказав:
– Нумо створимо на землі щось таке, як на небі.
Щось біле й пухнасте, наче хмари!
Стали ангелята розмірковувати, як же їм землю до Різдва прикрасити.
Думали-думали й придумали: створювати сніжинки, так утворився сніг із сніжинок
та ангелики почали одягати снігом землю. Захопившись небесні діти своєю роботою,
що аж не помітили, як дух вітру разом з ангеликами вийшли в небо,
щоб запалити Різдвяну зірку.
Зійшло сонце, і сніг засяяв усіма барвами веселки,
як діаманти (або як святкові шати ангелів та ангеликів).
Янголи і Ангелики в небі пісні співають. Вважаючи,
Різдво вселяє в наші серця віру, надію, любов.
Тепер Сміливий Вітер в’ється у хиткій і невірній порожнечі!
Вітер переживав насолоду своїх предків. Після довгої дороги в холодній пустелі
або обмерзлих горах вітер йшов ледве волочивши ноги,
коридором космосу в гнітючому просторі міжпланетної порожнечі.
Тепер дух Вітеру стояв, широко розставивши ноги і пильно дивився вниз,
у страшну безодню між розійшовшимися шарами хмар.
Там видніється поверхня планети. Вітер дізнався свій будинок ось
увігнута лінія з спрямованими поперек неї темніючими смужками гір.
Внизу блищить річка, а під ногами – вузька передгірна долина.
Хмари розійшлися над тією ділянкою планети, де мешкає дух води.
Там, біля підніжжя прямих уступів чугунно-сірих гір, знаходиться десь давня пещера,
що просторими поверхами йде в глиб землі. Там дух води вибирає з німих
і запорошених хмар минулої життя вітру ті дрібниці історичної правди,
без якої не можна ні зрозуміти сьогодення, ні передбачати майбутнє.
А вітер послав думаючий привіт сумнівно вгаданій точці,
приховуючись під крилом перистих, нестерпно блискучих хмар.
Вітрова бриж на пронизаній сонцем прозорій воді здавалася хитаючою
сіткою хвилястих золотих ліній, накинутою на рясніючу гальку дна.
Непомітні шматочки моху та водоростей пропливали у воді,
і під ними бігли по дну цятки синіх тіней. За річкою хилилися по вітру
лілові великі дзвіночки.
То річка дивилася на небо.
Чисте небо над річкою посрібленим помахом широкого крила перистих хмар.
Наче річка наповнювалася тінню з чорного скла.
Почав ширяти над планетою, занурюючись в глибину дна річки.
Обидві лінії широко розходилися, віддаляючись одна від одної.
Дух вітру думав, що він теж мрійник космосу. Після світу темряви.
Дух вітру кохання поніс повною чашею, боячись пролити з неї краплю на Землю,
щоб віддати космосу.
Дух вітру сказав духу води одного разу:
І ні ангели неба, ні дух пучин
Розлучити ніколи б не могли,
Не могли розлучити мою душу з душею
Це справді був виклик древнього чоловіка у вигляді духа вітру силам природи,
взявшим його кохану.
Духи шуміли урочисто й рівномірно під неослабним вітром.
Холодне і щільне повітря тече швидкою річкою, несучи із собою незвичайну чистоту
і свіжість, властиву лише повітрі відкритої річки або високих гір.
Але в горах стикнувшись з вічними снігами вітер сухий, злегка обпікаючий,
подібно до ігристого вина. Тут дихання річки було відчутно вагомим дотиком,
що волого обтікав тіло. Пізньовесняна полярна ніч висвітлила
і рівняла всі фарби у своєму особливому белесоватому світлі,
що ніби виходило з глибин неба і річки. Сонце приховалося на годину за
плоскогір'ям.
Звідти широкою аркою спливало величне сяйво, що розкинулося по частині неба.
Це був відблиск могутніх льодів, зберегючих на високому горбі гори.
Біла крижана зоря, перетворила все навколишнє на спокійний світ
легкого світла без тіней.
Небо стало бездонно глибоким та загадковим.
Ожила Струна в душі духа води.
Зіткнувшись із протиріччями життя.
Десь у душі є тривожна порожнеча. Вона існує разом із впевненою радістю та силою,
не виключаючи їх, але не згасаючи сама.
Там у години самотності перед річкою тебе всю охоплює нескінченна печаль,
як розчиняюча в однотонній далі тоскна пісня. Тільки загальна праця
і спільні думки можуть врятувати від цього - приходить корабель, здавалося б,
ще менший, ніж острів, але неосяжна річка вже не та.
Це вже особливий світ, прагнучи у доступні і покірні йому далі.
Дух вітру вказав на світле беззіркове небо, де мала б горіти яскрава зірка, -
довести по шляху, не пройденим ще нікому (землі чи кільця).
Промені сонця змітали всю таємничість білої зорі.
Річка дихала холодом, накочуючи на пологий берег рядів безпінних
хвиль-тяжкий бриз бурхливої річки. З цікавістю дивилася на сталеву воду,
швидко темніючу з глибиною і під променями низького сонця прийнявшу
лілуватий відтінок льоду. Прекрасне створення моєї милої землі має
зникнути в безднах космосу з його мороком і жахливим холодом.
Холодні хвилі прийняли Дух води і відпливаючи далі,
сильними поштовхами пронизуючи хвилі. Вітер неохоче наближався до заплесків
річкового накату хвилі. Вітер злітав на вершину хвилі і ковзнув у темну западину другої.
вітер, здавалося, ніс подих річок. Грім чекає на мене, а я попрацюю у своїй пучині,
в нещодавно відкриту печеру - сховище світу іншого. Гігантські хвилі,
повільно поширюючи в просторі.
Підемо ангел неба дух води протягнула свою руку під лікоть вітру.
* «Ангели - так за старих часів у релігійних європейців
називалися уявні духи неба, вісники волі богів.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989830
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2023
ніч крізь темряву зрить
і все чорна маса ночі бачить втиші,
Адже місто спить
і все навколо,
готуючись до чогось.
сміливо чорна маса ночі
зайшла до нас у гості,
проникаючи крізь стіни,
летить до міст тихих людських,
крізь стіни та дахи,
крізь сон та крізь пітьму -
граційною ходою
грається, коли
ми спим у нашому просторі,
думаючи тут хтось почує,
зачинившись у домі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989744
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2023
Послухай, як душа звучить,
Прислухаючись до світу,
кличу світло,
Як відгукуються у ночі
На звук її пориви вітру.
і звуки змінюються за рахунок вітру.
послухай, як Октави
граються у небі
І у глибині Небесних звуків. Краса
Звучить молитви у кожній фразі.
Ще не народжені слова,
Але звуки силу знаходять,
Послухай як
Звучить трава, вода, небеса,
планета...
Відчуй, як рідшає Морок,
Народжуючий потоків Світла.
і навіть Дерева слухають
мелодії небес,
І я зливаюсь із ними.
Ми єдині...
І відчуваю биття сердець
Землі моєї та Неба вночі синій.
Відкрийся світу, трохи дихаючи,
Наповнись звуками Всесвіту...
Мовчи!
молитву тиху послухай,
І нехай співає душа,
Без слів співає вона, проникливо...
Здіймав з надією всі гілки до небес,
Творять дерева чудову молитву.
І тихий шелест кожного листа,
Як тихий шепіт, навернений до серця.
Тихенько молитву мені
співають небесні звуки...
Ловлю душею звук чарівної ночі,
Коли з небом каже душа,
І розлучатися з нею вона не хоче.
І кожну мить ловлю,
І серце в ньому живе та завмирає...
я в Ангела вчуся молитві тієї,
З надією піднімаючи руки до неба.
І серце відкриваю у годину ночі,
Прагнучи почути небесні пісні звуки.
Душа бажає з Богом говорити,
Перед Його величчю завмираю
І над землею, блаженствуючи,
ширяю...
Молитви, немов Ангели святі,
Летять до престола вічного Творця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2023
Сонце сіло.
Чорнильне небо в бордовому заході сонця,
від тягаря зовнішніх потуг і пристрастей,
готовий у найкоротший час пролитися,
потоком із вод на воду.
У воді все відобразилося,
Обрієм відокремилося.
і застрягли в ньому зірки, як цвяхи,
запалюючи яскраві зірки на небі,
І місяць так таємниче світить вдалині,
Немов знає всі таємниці на світі.
І така в ній ласка і нега,
Що звучить ніч струною від ліри,
Навіває мрії натхнення.
ми могли розповісти місяцю,
якщо він запросить нас у гості
або сядемо в нього, як у човен,
проходячи по чумацькому шляху
так зірки манять у висоту
І нічну красу.
Ось дві падають, згоряють,
Колір перлинний залишають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2023
душа у кишені,
Вивертає все по ночах,
тільки загляни
і ти побачиш...
У душі дві величезні кишені:
В одній кишені образи,
обмани та біль лише зберігається.
А в іншому радість тільки зберігається,
Щоб втішити себе
і довго не злитися.
відкриваю одну кишеню,
вилазить
в цей момент злість, як джин.
душа лиходійка,
неначе моторошний ураган,
Накуролесить, звинуватить -
і знову у кишеню,
несячи за собою вантаж.
струснувши інший,
вилазить у цей момент радість,
як джин.
А може, є вихід?
Образ, обмани та біль не помічати,
Злість на доброту перемикати.
Тоді в ній щастя пісні співатиме,
і радість у кишені бродитиме,
перегороджуючи дорогу всім образам,
обманам та болям.
так душу у кишені
Закриваю на п'ять замків,
Щоб минулого міражі
Не вбили моє кохання.
Щоб минулого міражі
Не змогли всі замки відімкнути.
Щоб минулого міражі
Не змогли мене знову розіп'яти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2023
Цитата:
«Зображена людина та портрет – це дві різні речі»
Був яскравий сонячний день. Навколишні були оповиті яскравим
сонячним світлом і випромінювали щастя. Аміт відчував себе набагато
краще в ранковій сонячній атмосфері. Його розум був гірким протягом багатьох днів.
Через невисокий зріст його друзі нехтували ним. Його також
принижували та знущалися у школі однокласники.
Всі його товариші були вищими і сильнішими, тому в них була
невиправдана перевага перед Амітом. Через цю психічну травму Аміт
насильно замкнувся у саморобній оболонці.
Вирішив прогулятися біля озера та заглянув у нього.
Аміт продовжував дивитись глибоко в свої очі. Він все сподівався,
що вони відкриють йому таємницю, таємницю, яку приховували весь цей час,
таємницю, розкриття якої надасть сенсу його життя, а може, й усьому світу.
Він відвів очі від озерного дзеркала. Він втомився шукати сенси,
намагаючись вирватися з безодні та знайти себе. Він знову подивився у
озерне дзеркало і помітив, наче його очі потонули в гарячих сльозах,
що поколювало озеро.
Він наче впав в яму, темну, нескінченну яму. Щоразу, коли він думав,
що досяг дна, його тягло вниз ще нижче. Він запитував себе,
чи не впав він так низько, що не зможе підвестися,
навіть якщо хтось кине йому мотузку.
Та раптом, Він майже відчув, як вибирається з ями, крихітний промінчик
сонця зустрів його очі. Хтось кинув йому мотузку, і він з подивом виявив,
що опинився на кілька дюймів вище за те місце, де був раніше.
Він не міг зрозуміти, як щось настільки тривіальне може змусити його
почуватися так по-іншому. Крихітна посмішка ковзнула по його обличчю,
коли він відчув себе трохи ближче до щастя, трохи ближче до себе.
Того ясного дня, блукаючи парком, Аміт побачив щось блискуче в траві на землі.
Під час найближчого розгляду Аміт був здивований, побачивши об'єкт,
схожий на лицьову маску. Воно було кольору шкіри.
З цікавості Аміт взяв його і струсив бруд із поверхні. Потім наклав на обличчя.
Маска була гнучкою структурою і облягала його обличчя, як зліпок.
Пізніше Аміт перевірив своє обличчя у дзеркалі озера, схожому на скло,
і виявив, що маска на його обличчі невпізнана. Щоб ніхто не помітив,
що він надів маску. Ця маска тепер стала осередком його інтересу.
Одягнувши маску, Аміт помітив зміни у своїй поведінці та мисленні.
Тепер він почував себе дуже впевнено, чого раніше не було.
Домашнє завдання, яке Аміт приносив додому, виявилося таким
трудомістким та нудним, тепер здавалося таким цікавим та захоплюючим.
Складні математичні завдання тепер міг вирішувати за такий короткий час.
Весь світ навколо нього змінився на краще, коли він надів маску.
Тепер маска стала частиною його одягу. Перед сном Аміт зняв маску
і поклав поруч із подушкою. Він був досить обережний,
щоб приховати його від членів своєї сім'ї. На щастя, він спав сам.
Тож ніхто не прийшов турбувати його у спальні. Але він був обережний,
щоб маска не потрапила до чужих рук. Щоранку мати приходила його будити.
Але тепер страх, що мати побачить маску, змусив Аміта стати самостійним.
Вмивши обличчя, він одягав маску, щоб ніхто не міг її побачити.
Його батьки були здивовані, побачивши цю раптову зміну у звичках Аміта на краще.
Аміт подолав страх перед знущаннями з боку друзів. Раніше він гадки не мав,
як протистояти таким знущанням, але тепер він знайшов нові ідеї,
щоб відігнати хуліганів. Його друзі були вражені, побачивши цю раптову зміну в Аміті.
Вони таємно обговорювали та обирали стратегії та способи переконати Аміта.
Але всі їхні зусилля скінчилися невдачею. Тепер вони залишилися без роботи,
оскільки більшу частину часу в школі витрачали на знущання з Аміту.
Тепер Аміт став самостійною людиною та успішно долав життєві негаразди.
Він став притчею в язицех. Його успішність у школі значно покращилася
до вищого рівня. Вчителі спочатку були здивовані, побачивши таку
раптову зміну в Аміті, але не надали цьому особливого значення.
Швидше вони тепер пишалися ним.
Повільно за допомогою маски Аміт повністю змінився. З відсталого
та аутсайдера він перетворився на високопродуктивну, цілеспрямовану
та успішну людину. Це все через маску.
Потім одного разу він дуже поспішав, і через його поспіх Аміт забув надіти маску.
Він і гадки не мав, що на його обличчі немає маски. Високий рівень
виконання став для нього другою натурою. Він зовсім забув про себе колишнього.
Маска повністю змінила його та його розум.
Прийшовши додому, він, вмиваючись, виявив, що на його обличчі немає маски.
Він занепокоївся, кинувся до своєї кімнати та почав гарячково шукати захисну маску.
Потім його мати голосно сказала з кухні, що їхня служниця Руна знайшла
з-під його ліжка дивний гумовий матеріал. Не знаючи, що з ним робити,
вона викинула його в муніципальний смітник, коли прийшли збирати сміття.
Почувши це, Аміт був у нестямі від люті. Але він не насмілюється
показувати його назовні, щоб інші не змогли дізнатися про його захисний щит.
Спочатку Аміт відчував себе дуже вразливим і думав, як він прожив своє
життя без маски. Ця маска була для нього важливою. То був його щит,
його захист, його мотивація. Він боявся, що його колишні вразливості
знову випливуть на поверхню, і люди знову скористаються цим.
Але поступово консолідуючи свій розумовий процес, Аміт виявив,
що його вразливості більше немає. Він опанував мистецтво долати життєві
труднощі впевнено та новаторськи. Маска більше не була потрібна Аміту,
щоб одержати опору у своєму житті. Він опанував мистецтво подолання слабкостей.
Маска зробила свою справу. Аміт сподівався, що маска допоможе комусь ще,
хто відчував себе слабким, щоб протистояти життєвим викликам та вразливості.
Просто подумайте, що вас може оточувати багато людей,
які зображають, що вони такі милі з вами, вони можуть піклуватися про вас ,
вони можуть радіти своїм успіхам і досягненням, але чи замислювалися ви коли-небудь,
чи дійсно вони дбають про вас, чи дійсно вони задоволені вашими успіхами
та досягненнями? це з їх обличчя, щоб показати їх справжні кольори.
Навіть ми самі носимо цю маску багато разів, як?Просто подумайте,
що багато разів ми стикаємося зі зрадою, невдачею, стресом, але щоразу,
коли ми виходимо перед кимось, ми просто одягаємо Маску, яка показує,
яке щасливе і мирне життя, в якому ми живемо. Отже, так, у всіх нас є дві
особи самих себе, у небагатьох людей є обличчя щастя та смутку, тоді як
у небагатьох людей є обличчя добра та підлості. Багато разів ми бачимо, як люди,
в яких ми найбільше віримо, час від часу змінюються, тому я сказав би:
«Іноді змінюються не люди, а просто спадає маска».
І останнє, але не менш важливе: я хотів би закінчити цитатою:
«Я хотів би мати ворога, який визнає, що ненавидить мене,
замість друзів, які таємно мене принижують».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989415
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
Вийди із сутінку.
Встань біля світанку.
Бачиш, закипає зоря.
У очах місяця недостатньо світла -
Випий трохи бурштину.
Нам надали шанс, отже, треба
Вічності не прогавити.
Вийди з тіні ночі,
озирнись навколо
прокинувся світанок.
Стали ми світлом і,
сонця не чуючи,
Злилися один з одним знову.
зникли злі чари,
відкриваючи своє обличчя.
посміхається світанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2023
Візьми мене, кохання, в обійми
І міцно, міцно обійми...
Міцно Притисни до себе,
відчуваючи щем між грудей.
Чудовою хмарою накриєш,
Зігрієш, моє серце заспокоїш,
Собою до країв наповниш своїм теплом,
Порожню мою душу оживиш...
Візьмеш мене, кохання, в обійми,
Нехай ненадовго, хочь на мить!
Але ця мить в обіймах щастя,
Просто необхідно мені, як повітря
Лише мить і я дізнаюся,
Що життя моє не дарма пройшло...
Кохання! Візьми! Я благаю!
У свої обійми мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2023
Подвійне дно бачу в твоїх очах,
Хоч не покаже це зовнішній вигляд,
там всередині зберігається якась таємниця.
мені в цю таємницю сенсу увійти дано,
навіть можна досягти іншого берега,
і пірнувши під берег,
і пропливши його,
і винирнувши з-під нього,
опинившись раптом в іншому місці,
і знову спустившись на дно,
я в глибині побачила
зростаючі водорослі з тиною,
норовлять перетворитися на
величезну хмару суспензії...
через яку нічого не видно.
виявляється Подвійне дно,
підроблені надії.
Де справжній, де для натовпу взірець?
Ввести в оману майже всі воліють,
Якщо їм віриш, мабуть ти сліпець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2023
я нині торую свою дорогу,
припускаючись подібних помилок,
бо немає жодного керівника,
який би десь не помилився.
інколи Бог торує до нас дорогу,
але вибираємо непроторені шляхи.
озирнутися, тобі необхідно побачити
і почати торувати нову дорогу.
щоб пройти випробування
Не легко підійматися сходинками –
тяжко долати непроторений шлях
Щоб відшукати власний непроторений шлях
до власної долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2023
Давним-давно, у далекій Країні жила одна звичайна Дівчина та чоловік,
яка чомусь вважала себе негарною. Щоб змінити свою зовнішність,
за порадою проїжджої чужинки, вона почала робити різні маски.
Від цього заняття, батьки Дівчини прийшли в невимовний жах.
Вони просили і благали її зупинитися, погрожували та вимагали.
Але Дівчина була непохитною.
Минули роки. І оскільки обличчя впертості завжди було приховано маскою,
оточуючі забули, як вона виглядає насправді.
Усі подружки Дівчини вийшли заміж, народили дітей.
А нещасна жила зі своїми, ще нещаснішими, батьками і ніхто не бачив її обличчя.
Ці історії дійшли до прекрасного Принца їхнього королівства.
Вражений глибиною трагедії, він вирішив на власні очі побачити Дівчину та чоловіка.
Поглинаючись у роздумах принц вирішив запросити одну людину та заодно побачиться з дівчиною.
Якось людина отримала запрошення на бал-маскарад від принца.
Він з'явився на свято у яскравому костюмі та веселій масці арлекіна.
Привернув до себе увагу танцями та жартами, витівками та розіграшами.
І в його компанії всім іншим гостям бал виявився веселішим, ніж будь-яке інше свято.
Але на інший бал він пішов у масці нещасного П'єро,
розповівши історію розбитого серця, нерозділеного кохання і страждань,
викликаних жорстокою бурею пристрастей. І всі інші гості співчували йому і співчували.
Втретє він прийшов вирядився у пух і порох у масці Казанови - бауте,
і зачаровував одну даму за іншою, обходжуючи їх компліментами,
подарунками, і жодна коломбіна і моррета не могла встояти перед
чарівністю білої маски під заздрісні погляди, що стоять осторонь Панталоне. , і зітхання на балконах Леліо.
Іншого разу прокрався він на бал у звичайному одязі в непоказній масці вольто
і всі спілкувалися з ним, як із рядовим гостем, говорячи про повсякденні справи,
обговорюючи насущні проблеми і ділячись житейськими плітками.
Вп'яте гість прийшов у таємничій масці лікаря. І заворожив людей секретами алхімії
та таємними знаннями, показуючи їм чудеса, витягуючи з келиха шампанського діамант,
показуючи в дзеркалі бачення стародавньої старовини та позамежних місць,
заклинаючи духів стихій. І гостям здавалося, що не зустрічали вони у
своєму житті таку мудру і незвичайну людину.
На цьому Бал - маскараді зустрілися принц і дівчина, на її обличчі,
як завжди, була маска. Майбутнього короля вразили грація та голос Дівчата.
Він одразу закохався. Вже за годину спадкоємець престолу схилив свою голову і,
тремтячим від хвилювання голосом, попросив її руки, і серця. Він сказав Дівчині,
що любитиме її вічно, незалежно від виду її обличчя.
Дівчині Принц також дуже сподобався. Вона навіть заплакала.
Але не уявляючи свого життя без маски, йому відмовила.
Тоді батьки Дівчини, в повному розпачі, впали перед Принцем на коліна і
попросили дати їм три дні.
Але одного разу, принц вирішив влаштувати новий маскарад,
щоб перевірити дійсність, то ця людина прийшла на бал без маски.
Ходив він по залах і балконах, а інші гості шарахалися від нього,
йшли в інші кімнати, відверталися зі здивованими й обуреними поглядами.
Так він і тинявся самотній, втрачений, не розуміючи – чому ніхто більше не хоче знатися з ним.
І коли свято закінчилося, підійшов до нього господар урочистостей і тихо запитав:
- Навіщо ж ви одягли цю маску?
Після побаченого майбутній король вирішів знову приїхати до дівчини додому,
і батьки вивели свою доньку без маски, закоханий онімів від щастя.
Красою нареченої були вражені всі присутні. Щастя не було меж...
Тільки батьки Дівчини виглядали стомленими. Три дні вони щосили боролися за щастя своєї дитини:
- перший день – до хрипоти, умовляли;
- другий – до упаду, ловили;
- весь третій день, тато з мамою насильно змивали з обличчя дочки,
що засохли за стільки років маски: огіркову, гарбузову, бананову, яєчну, грязьову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988980
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2023
ніч космічних чар наливає в наші келихи,
запрошуючи нас випити зірки до дна -
я пила ці чари не одна,
то наші погляди пили зірки,
випиваючи чари в наших келихах,
як вогненну пристрасть тіло поглинає вином,
так спалювало кохання дотла...
ніч космічних чар наливає в наші келихи,
запрошуючи нас випити зірки до дна -
ми беремо в руки келихи
і нитки плоті зшиваються вогнем,
кохання розгорається в ньому,
як вогненну пристрасть тіло заповнює вином,
так спалювало кохання дотла...
ніч космічних чар наливає в наші келихи,
запрошуючи нас випити зірки до дна –
ніч космічну таємницю розкриває нам
і наповнює вогнем світ двох,
іскра кохання оживає в ньому,
як вогненну пристрасть тіло зігріває вином,
так спалювало кохання дотла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2023
За версією російської імперії, як пишуть російські історики,
що в історії України було змішані два типи етнічних найменувань:
природні найменування, які використовував сам народ
для самоідентифікації або якими його нагороджували сусідні народи,
та штучні найменування, що народжувалися у тиші наукових кабінетів
та чиновницьких канцелярій. Іноді між ними виникала амбівалентність походження:
деякі, виникши в гущавині народу, з часом ставали надбанням канцелярії (українці);
інші, маючи штучне походження, входили до народного ужитку (малороси);
треті постійно мутували у протилежних напрямках, змінюючи своє значення (русини).
Були терміни, які, проіснувавши кілька століть, безслідно стиралися з народної пам'яті (черкаси),
як і начебто вдалі наукові узагальнення,
які зі зміною наукової парадигми припинили своє існування («південноруси» у М. Костомарова).
В якості прикладу розглянемо генезу поняття «русин».
Довгий час, у XV-XVII ст., Терміни «русини» і «руські» являються синонімами.
М. Ясинський, вивчаючи Статутну грамоту Бєльському повіту,
надану Великим князем Олександром в 1501 р., виходив з наступної установки:
«Вказівку на панування в Литві російського звичайного права
ми зустрічаємо ще в договорі Ольгерда з Польським королем Казимиром
і з князями Більської та Подільської землі (від 1366 р.), де... сказано,
що поляки повинні позиватися до польської,
а русини (тобто мешканці Литви та Русі) за російським правом
(тут і далі при цитуванні виділено підкресленням мною. — В.В. )».
Синонімічність розглянутих термінів, підтверджує і Літопис Самовидця:
«У 1340 році, після смерті князя Олельковича,
король польський Казимир I князювання Київське на воєводство змінив
і всю Малу Росію на повіти розділив; з Русинів постановив воєводи,
каштеляни, старости, судді та протчих урядників та багатьох руських людей честю
та вільністю польським чиновникам і шляхті порівняв
і спадкоємцями своїми присягою затвердив.
І потім король Яггелон, Владислав Яггелович, Олександр Казимирович, аж до 1410 року,
ті ж права, від I Казимира Русі надані, при коронаціях своїх присягою підтверджували
і тримали непорушно, а Жикгімонт I і по ньому інші королі польські на підтвердження давної
і прав, їхні козацькі та привілеї свої давали їм».
У наступному уривку літопису ми зустрічаємо ще більш цікавіше ототожнення.
Тут русини не лише є росіянами, а й проживають в Україні,
яка тоді обмежувалася Подніпров'ям, що також витікає з тексту документа:
«Року 1648 року. А козаки знову збагатилися з обозу польського так великих панов,
же срібро малою ціною продавали. Которого потреба, альбо война,
під Корсуном була на тій неділі по святій Тройці.
Була та поголоска на всій Україні, або хвалка, від шляхти,
а по знесенню тої сваволі з Хмелницьким, мали панові Україну плюдрувати
і більшу частину осаджувані людьми Німецькими та Полськими.
Також і у віри руської прсмішка велика була від уният и ксьондзів,
бо уже не тільки унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати.
У Чернігові архімандритові один по одному зоставили;
але піших містах церкви православні запечатали.
До чого помічниками цим шляхта, уряд і ксьондзи були, бо вже в Україні,
що місто, то костел був. А в Києві теж утиск чималий церквам Божим старожитнім лагодили,
так воєвода Київський Тишкевич, на той час будучий, як теж Єзуїти,
Доменекани, Бернадини та інші закони наїздами правами митрополиту утискуючу
і науки шкіл забороняючи, згода староруску православну християнську віру
собі перекладаючи нерізну від поган, Бо краще пошанувані аби жідіще спросному було,
а ніж найкращих християнинів Русинів. А найгірше насміхом і утиском
терпів народ Руський (від тих?) які з руської віри прийняли римську віру.
І так народ посполитий в Україні, почуявши про знесення військ коронних і гетьманів,
зараз почали їх купити у полки, не тільки ті, які козаками бували,
але хто й ніколи козацтва не знав».
В «Історії Русів чи Малої Росії» Георгій Кониський,
розкриваючи події польсько-турецької війни 1444 р.,
приводить бойовий епізод, в описі якого ми також виявляємо встояний погляд на русин,
як на росіян: «Війська Руські були на цій битві в числі тридцяти тисяч
під начальством воєводи свого Ольговського, і полковників... Вони,
по розбитті всієї Польської армії, рятувалися в Булгарію,
а народи тамтешні, бувши Русинам одновірні і одноплемінні,
з Слов'янського роду від річки Волги вийшли, давали їм безпечні у себе притулки
і провели їх потаємними шляхами за річку Дунай;
але з них до половини чиновників і рядових впало на битві».
В іншому місці «Історії Русів...» автор розмірковує про походження козацтва
і в тому самому випадку цілком рівноправно застосовує слова
«русини» та «руські»: «Щодо Татар, то вони, будучи прибульцями в землі Руській,
натурально воїнів своїх Русинам не давали, а навпроти того,
з їхніми воїнами вели повсякчасних боротьбах і ніколи з народом Руським не мішались,
отже, Козаки Руські від них статися ніяк не могли ».
Однак з часом термін «русин» змінив сенс. Якщо раніше руські
та русини були у свідомості хроністів одним і тим же слов'янським «племенем» Русі та Литви,
то на початок XIX ст. русини стали розумітися вже тільки як частина руських,
яка жила на Передкарпатті та Закарпатті.
«Досі, існування народонаселення Руського поза-Росії, — писав М. І. Надєждін, —
позитивно і офіційно відоме тільки в межах Монархії Австрійської;
і тут, саме: в Галичині та в Угорщині. Ці Австрійські Руси,
або як вони самі себе називають — Русини і Русаки,
чисельністю своєю представляють... значну масу, простягаючи,
за позначенням тубільця Шафарика, до 2.774,000 душ,
з яких припадає на Галичину — 2.149,000, на Угорщину - 625,000 душ».
У той період етнічна ідентифікація австрійських руських,
тобто русинів, не приводила великоруського дослідника до ясних висновків:
«Ці руські складалися і складаються під впливом обставин,
абсолютно відмінних від тих, при яких народ руський виробився в основне ядро нинішньої Росії.
Між тим, їхня народна особність, у цілості вочевидь Мало-Російська,
у багатьох подробицях представляє набагато більше схожості та спорідненості з особливостями народності власне Велико-Російської,
ніж у наших Українських Мало-Росів, що жили завжди біля нас,
Велико-Росіян, і майже завжди мали з нами одну спільну історію».
Таким чином, безумовна для Н. І. Надєждіна російськість русин ще не
означала їх точного віднесення до малоросів або великоросів.
Незабаром ситуація стала ще більш заплутанішою.
Русини деякими спостерігачами ототожнювалися з усіма малорусами.
«В даний час, — фіксував М. Левченко, — Південноруси, Малоруси,
або, вірніше, Русини, живуть в Росії суцільною масою, в губерніях:
Полтавській, Харківській, Київській, Волинській та Подільській,
а також у землі Чорноморських Козаків. Крім того,
Русини займають місця у Чернігівській губернії,
на південь від річки Десни (на півночі від Десни живуть Білоруси),
у Курській губернії на південь від річки Сейму та весь Суджанський повіт;
у Воронезькій, на захід від річки Дону; у Катеринославській
та Херсонській становлять головну масу населення;
Азовські козаки (колишні Запорожці, що вийшли з Туреччини 1828 року),
в Азовському градоначальстві; у Таврійській губернії на північ від Перекопу;
у Бессарабській Області заселяють Хотинський повіт;
у Люблінській губернії Царства Польського становлять дві третини населення (усі Уніати);
у Гродненській губернії заселяють Пінський повіт (Пінчуки).
У Галичині Русини становлять суцільну масу населення на схід від річки Сана;
в Угорщині суцільною масою займають Мармишську, Беречську,
Угоцьку та Унгварську столиці (комітати) і більшу частину Сукмарської,
Саболчської та Землинської, а також Шарішської столиці.
У Буковині Русинське плем'я становить третину населення.
Малоруси поселені також місцями по Волзі і в Сибіру, за Байкалом,
ще з часів Петра I, і в Туреччині, в так званій Добруджі, тобто в кутку,
утвореному Дунаєм та Чорним морем.
Ці останні сутьності нащадків Запорожців, які пішли в Туреччину при Катерині II,
і побіжних русинських селян, і називаються там Бутколами».
Крім використання поняття русинів у широкому сенсі слова М. Левченко згадав
і його вузьке значення, яке з часом стало етимологічною основою особливого етносу:
«Південноруси Люблінської губернії зберегли свою древню назву Русинів.
У Галичині, мешканці плоскої її частини також називаються Русинами, або Русняками».
Точка зору «русини=малороси» проіснувала аж до початку ХХ ст.
Так, виступаючи в 1908 р. на засіданні Галицького крайового сейму,
її емоційно озвучив доктор М.П. Король "Я визнаю єдність “руського” народу,
однак єдність тільки культурне, що, однак не виключає зовсім того,
що я відчуваю себе “малоросом", що відчуває себе "русином"».
Однак з даної позиції співіснували й інші.
Одна з них стверджувала, що русини — це самостійна гілка руських,
хоч і близька малоросам. «Волинь і Поділля, — писав 1866 р.
А. М. Сергєєв, — є земля русняків чи русинів. Цей народ,
багато в чому подібний до малоросів, населяє всю область Дністра,
від австрійського кордону до Чорного моря».
Інша точка зору на русинів того часу зводилася до того,
що цей народ вважався органічною, хоч і специфічною, частиною малоросів.
Про це ми можемо дізнатися,
відкривши «Географічно-статистичний словник Російської імперії» 1866 р.
При описі етнографічних особливостей «різних підрозділів малоруського племені»
було виявлено «різні його галузі»: «мешканці Пінського повіту називаються Полещуками,
мешканці Червоної Русі — Русинами і русняками, та ін.».
У звіті етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Російський край,
спорядженій Імператорським російським географічним суспільством,
також вказується: «Втім, у більшої частини місцевостей, уніати знають,
що вони Русини. Солідарність із рештою Малорусів у них дуже мала».
Подібні погляди ми зустрічаємо і на початку ХХ ст.
«У західних малоросів, — відзначав І. Попов, — яких поляки називають русинами,
що залишалися довше під польським пануванням,
у наріччі помітна домішка польської мови, а в житті не помітно достатку.
Навпаки, у першої групи, тобто у східних малоросів, мова збереглася у чистому вигляді,
й у житті помітний деякий достаток, що їх дає чорноземна родюча земля.
Отже, основні проруські наукові напрями пострадянської епохи сходилися в одному:
русини — це гілка руських (тобто східних слов'ян за сучасною термінологією),
яка в одних авторів тотожна всім малоросам, в інших — є тільки їхній західний різновид,
у третіх — живе своїм самостійним етнічним життям.
На початку ХХ ст. останній погляд був мимоволі активізований
розпочавшийся природною і штучною «українізацією» малоросів.
Вона протікала суперечливо і багато в чому трагічно.
Далеко не всі південноруські селяни та козаки вважали себе українцями,
тому що слово «українці» — це історична самоназва лише подніпровської гілки південнорусів.
Цитувавший нами раніше М. Левченко, перераховуючи різновиди русинів,
згадав і українців: «Українці — мешканці Київської губернії,
яка називається Україною». Цікаві й інші регіональні самоназви південнорусів:
«Гетьманці — мешканці Чернігівської губернії, чи, вірніше, південної її частини,
бо ті, що живуть на північ від Десни, відомі у сусідів під ім'ям Литвинів.
Степовики - мешканці Полтавської та Катеринославської губерній»;
«Польщаки — мешканці Подільської губернії, так зване у простолюддя Польщею.
Поліщуки – мешканці Полісся. Патлачі - Русини, що живуть у Бессарабії та Буковині;
назву отримали за довгим волоссям (патлі), ними носимим.
Пінчуки - мешканці Пінського повіту Гродненської губернії».
У звіті етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Російський край,
підготовленому П. П. Чубинським, відзначається, що «топографічні умови
та історія не могли не зробити вплив на місцеве малоруське населення
і не породити особливостей. Це населення може бути поділено на три типи:
Український, Полеський та Подільсько-Галицький.
Полещуки займають Полісся Київської та Волинської губернії —
країну лісів та боліт — і Підляшшя, тобто частину Седлецької
та Гродненської губернії. До Подільсько-Галицького типу слід віднести
мешканців західної Волині та Галичини, це — піднесена,
більш гірська смуга; вони населяють повіти: Кам'янецький, Ушицький,
Проскурівський, частини: Старокостянтинівського, Кременецького,
Дубенського та Володимир-Волинського повітів та Холмську Русь.
Потім мешканці решти, більшої частини Київської, середньої частини
Волинської та південно-східної Подільської губернії належать до українського типу.
На їх основі у першу чергу позначимо межі України Малоросійської.
Для цього скористаємося грамотою Юрія Хмельницького
(титулованого князем Малоросійської України) Великому Государю Царя
і Великому князю Олексію Михайловичу, посланий у 1660 р.:
пребагатий Такий Вашої Царської Пресвітлої Величності милості велце дякуємо,
адже Ваша Царська Величність зволив послів наших…, дозволивши їм
вільне мовлення, там про межі Вашої Царської Величності Української опустити,
і надавши їм свої Царської Величності пресвітлі очі, звідки всі особливу в такій справі
Вашої Царської Величності пізнаємо ласку, і за весь вік життя нашого невідступно,
за багато милості, Вашій Царській Величності служить обіцяємо.
Що пригадається поглядом Вашої Царської Величності Дворянина Івана Афонасовича Желябужського,
до нас в Україну присланий, милі кожні словеса, від його мовнного,
прийняли, де і про кордон Української зневаж змінка була,
тоді і Вашій Царській Величності слушно, раптом Зборовський старий вчинив,
заявив навмисно, яку небіжчик славної пам'яті Пан, родич мій,
і все військо Вашої Царської Величності Запорозьке, з Королем Польським
та його Сенаторами постановили. А починається той Зборівський кордон,
окреслений від річки Горені та від місця Острога, тоді Острог,
Заславль, Гюща, межує від Волиня. Межибіж, Вінниця, Бар, Зенков межує від Подоля.
Студениця, Могильов, Янпіль, Рашков межує від Волоської землі.
А стоять іменовані міста над Случчю, Горенню річками і Бугом,
Горінь упадає в Припях, а Припях впадає в Дніпро,
і не займають Кам'янця Поділського, а не Волиня, а не Подоля».
Зазначена межа загалом підтверджується і Літописом Самовидця:
«Того ж року Господар Волоський, огнявши волості Немеровські
та всіх Побожан, строив собі двір у Ценилівці, на цьому боці Дністра,
на мешкання, і у Немерові від себе наказного Гетьманом залишає,
і від того часу Господар став над Україною, розпочавши від Дністра до самого Дніпра,
а у Волохах інший Господар над Волохами,
бо на Україні дано волю від Турчину звільняючи від данини до якогось часу,
жеди люди до свого неповернуться українці,
а Подоля особливо повернуться до Кам'янця Поділського,
і тими містами Паша Кам'янецький управляв
і по містах свою старшину Турецьку з військами поставив, як то Бару,
в Межибоку та інших, аж до тих Господар Дука справи не мав».
Слідом за межами України слід визначити, який народ жив на даній території
та як він себе називав. Це можна з'ясувати по жвавому діловодству
верхівки козацтва середини XVII в. Так, гетьман Іван Брюховецький у листі
до донських козаків від 26 квітня 1668 р. відзначав, що живуть на Україні
православні люди «породи української».
А гетьман Григорій Дорошенко того ж року ідентифікував населення України
як «природних українських козаків». Отже, використані у промові
тодішніх керівників України терміни «природний» та «порода» стосовно
мешканців цієї країни можна однозначно перекласти у вигляді поняття
«істинні, первинні місцеві мешканці».
Отже, степове Подніпров'я у XVI-XIX ст. населяли люди, які називали цю країну Україною,
а себе природними людьми української породи, тобто українцями, з
обов'язковою козачою самоідентифікацією.
І це логічно. Навіщо волинянам, галичанам, подолянам, поліщукам
називати себе українцями, якщо так називали себе мешканці київщини?
Однак всі південноруси, хоч і через образу, відносили себе до «хохлів»
і протиставляли себе «кацапам» (великоросам) та литвинам (білорусам).
Адже «хохол» з Волині був ближчим за мовою, звичаями, одягом,
общинним правом, побутом до «хохла» з Подніпров'я, ніж усі «хохли» до «кацапів» Курської,
Орловської чи Воронезької губерній, — хоча саме тут вони найчастіше стикалися .
І ці ж самі «хохли» при спілкуванні зі своїми західними сусідами чітко
себе позначали як русин, тобто руських: «Малорус був Руським і є Руський.
Якщо він так себе не називає там, де зустрічається з Великорусом,
то там, де він зустрінеться з Поляком, Молдованином і Угорцем, твердо знає,
що він — Русин». Отже, єдиний етнос у Південній Русі (Росії) був!
Не було тільки чіткої політичної та культурної самоідентифікації себе в якійсь одній якості:
або як українців, або як малоросів, або як русинів, або як південнорусів
(а «хохляцька» самоідентифікація була надто образливою і тому не змогла прижитися).
Весь ХІХ - початок ХХ ст. за це велася то млява стихійна,
то гостра цілеспрямована боротьба не без участі іноземних держав.
На початку ХІХ ст. першість оскаржували терміни «черкаси», «українці», «малороси».
У середині століття протистояли «малороси», «русини» та «південноруси»;
наприкінці — «малороси» та «українці». На початку ХХ ст. «малороси»
та «українці» — це вже синоніми. В останньому дорадянському (1916 р.)
фундаментальному дослідженні з українського питання та в СРСР термін «українці» перемагає.
Чому ж ця назва виявилася сильнішою за термін «малороси»?
По-перше, Подніпровська Україна була степовою околицею Речі Посполитої,
а Слобідська Україна — Московського царства, в чому можна переконатися,
заглянувши в документи обох держав. Згодом обидві України злилися
в один степовий простір — Україну як країну,
яка згодом увійшла згодом до складу Російської імперії під назвою Малоросії.
По-друге, тому що слово «українець», на відміну від імені «малорос»,
було самоназвою хоч і однієї тільки гілки «хохлів»,
але дуже засвітленої в історії — козацтва.
Саме українські козаки здійснили вільну
і примусову територіальну експансію на південь і схід від Дніпра,
заповнили всю Новоросію, крім Криму, Кубань, Дон, частину Курської, Орловської
та Воронезької губерній, дали початок Азовському, Донському, Чорноморському,
Кубанському козацтву, а від них іншим козакам. Ще задовго до XVI ст.
на просторі Дешт-і-Кипчак і Кавказу у тюрських, кавказьких
і слов'янських народів існували окремі ватаги та загони козаків,
але військова організація життя та військової діяльності найближчих
предків козаків ХХ століття — козацьке українське військо та запорізьке військо -
цілеспрямовано створювались польськими королями Сігізмундом І та Стефаном Баторієм
для захисту Речі Посполитої від набігів татар, а не мимоволі виникли під
напором хвиль побіжних селян. І тільки пізніше деякі відчайдушні селяни,
тобто посполиті мешканці (або хлопи) України, Волині та Поділля,
примкнувши до повсталих українських та запорізьких козаків, влилися до їхніх рядів.
По-третє, за часів Богдана Хмельницького Подніпровська Україна
територіально майже збігалася з Малоросією, а за іншою версією — тісно
стикалася з нею.
Поділля, Волинь, Галичина і тим більше Новоросія до України-Малоросії не входили.
Однак у XVIII ст. у зв'язку з військовим розширенням Російської імперії на захід усі ці землі
приєднувалися до Малоросії і відповідно термін «Украйна»,
потягнувшись за назвою «Малоросія», мимоволі став поширюватися
і на всю западинщину та Причорноморський Південь. Хоча зрозуміло,
що «хохол»-волинянин, «хохол»-подолянин і «хохол»-галичанин
і чувом не чували про те, що вони якісь українці, їм ближче було ім'я
«русина» (не плутати з сучасними русинами), польщака, русняка чи
гуцула, що й зафіксували дослідження сучасників,
а також комісія Російського географічного суспільства у середині ХІХ ст.
Звідси й усі непорозуміння зі сприйняттям багатьма «українськими»
селянами себе як українців у 1920—1930-х роках.
Цей факт намагаються роздувати сучасні великоруські націоналісти,
відводячи увагу людей від іншого факту — факту етнічної близькості
південнорусу подільсько-галицького типу (більшості волинян, галичан, подолян),
українців (киян, полтавців, чернігівців і всіх пішовших на схід і південь козаків) і полещуків.
«Незважаючи на особливості, всі три зазначені типи малоруського
населення південно-західного краю, — писав П. П. Чубинський, —
мають з усіма іншими Малорусами однаковий світогляд, обряди, норови, звичаї,
пам'ятки народної творчості, корінні властивості мови та ін.» .
На цей факт вказав і Д. Л. Мордовцев: «У південно-російській великій
сім'ї спостерігача вражає також загальність більш - менш одноманітного світогляду,
однаково висловлюємо — на обширному просторі всієї південнорускій території —
в обрядах, піснях, легендах, казках, прислів'ях і навіть думах — одних
і тих самих, як на Дніпрі, так і в Карпатах, у Біловезькій пущі і де -
небудь у південних степах, на березі моря і за Волгою —
о пліч з киргизькими та калмицькими улусами...».
Отже, справжні українці були, і згодом на всіх «хохлів» поширилася
ця регіональна самоназва.
Один із парадоксів українського питання полягав у тому, що на початку ХХ ст.
у різних дослідженнях та офіційних документах Малоросія мала дуже різну географію,
в якій завжди зберігалося полтавсько-чернігівське ядро
і до нього додавалися в різному складі довколишні губернії:
Київська та Харківська, а іноді навіть Курська, Воронезька,
Катеринославська, Херсонська, Подільська та Волинська.
Однак при такій різноголосиці всі дослідження згадували малоросів (українців),
як етнічний феномен, найпоширеніший далеко за межами Подніпров'я.
І отже, у цей час виникло два розуміння Малоросії та слідом за нею України.
Перше - Малоросія (Україна) має бути прив'язана до свого споконвічного історичного місця;
друге - Малоросія там, де живуть малороси. Вочевидь,
що при створенні Радянської України більшовики спробували знайти
компроміс між цими двома підходами: малоросам (українцям)
дали можливість реалізувати своє право на національне самовизначення, -
але не на всій території їхнього компактного проживання,
про що свідчать етнографічні матеріали та карти Російської імперії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988793
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2023
Яка брудна йде війна,
то руська нечиста сила прийшла,
принесла і вилила весь бруд,
багато брехні, жорстокості,
божевілля, вбивства та насилля.
Давно вже у орків вселився біс,
Сам біс над Господом сміється!
Одягнувши на себе Людську маску,
Осівши На крісло панське.
Як спритно сховав, чорт роги,
Урвавши шматок від пирога.
Не для того, він випікався,
Святим вогнем він схвалювався!
Іди, і згинь ти сатана!
Зрозумій у ньому Божа іскра!
Не чекай ти, гнів і смерть з небес,
Залиш землю святу і людські душі,
бісе!
Встала величезна країна - Україна,
ціною крові
на захист світла
і переможе знову ворога Україна
і знову планета -
від окупацій буде врятована...
Росія не впустить своєї честі,
фашизму знову жорстоко
відсіч дано буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023
небесний храм над нами.
у ньому збираються божі діти
і у домі молитви звучать тихі молитви,
так через молитву
звертаємося до неба,
Бо небо – це Божий дім молитви.
раптом торкнулась чиясь рука до нас,
то була Духа рука,
і переродила Духа рука нас у домі молитви,
стаючи чистими та світлими людми.
Та відразу ж очистила Духа рука нашу землю
від бруду, від крові, від ворогів,
тепер дивиться з посмішкою на небо українська земля
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2023
прикордонники світла ранку,
дня і ночі,
стоїте на варті кордону
вірну службу несете у ранкових,
денних та нічних кошмарах,
вірні служителі країни
у золотих рукавицях зіжмете автомати та
вершите правосуддя терору
і роздаєте милостиню раптової смерті
тут ворог не пройде,
навіть якщо злочинці сердяться
все одно дихнути не дамо їм
та дорогу до Росії ворог тут не знайде
тільки могила їх забере.
так збережете кордони України
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2023
Між життям і смертю лише хитка,
тонка грань...
Та коли уві сні відчиняються
нам двері життя або двері смерті
і при цьому знаходимося у комі
нам легко увійти у двері смерті,
І навпаки,
нам важко увійти у двері життя.
хочя уві сні,
хтось може повернути нас до життя,
А бо повернути нас до смерті
Так ми стоїмо перед вибором жити
чи не жити,
Але ми не маємо вибір смерті,
І не знаємо коли
Відійдем на той світ
Такий ось поєдинок життя і смерті,
який не обходиться без втрат,
Бо війна не покидає Україну
на жаль наше життя вирішують,
навіть смерть
Та ми повинні побороти все, щоб жити далі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023
дивилася ніч своїм темним поглядом
і раптом чорні хмари впали у воду,
то вже темне небо живе у воді,
де дробляться і тонуть
вогні зірок,
розчиняючи хвилею сліди у воді,
Відобразилася на дзеркальних полях
небо темної води.
дивився ранок своїм світлим поглядом
раптом з води піднялися білі хмари,
то вже блакитна вода живе у небі,
де небо стало чистою водою,
розчиняючи чистою водою сліди у небі
відобразилася на дзеркальних полях
чиста вода неба
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2023
люди і ангели дружили між собою
та люди стали ангелами - людьми у храмі,
та чорт - ченець побачив ангелів - людей,
які виходили з храму,
розізлившись чорт - ченець у лютій злобі
хотів знищити людей і храм,
за те що люди - ангели покланялися
Божим ангелам у храмі.
Поніс чорт - ченець величезний камінь на гору,
розчавити святилище
і накапостити ангелам - людям біля храму.
чорт - чернець з чортинятами побачивши
біля гори річку та при цьому нісши камінь далі,
швидко Підійшов до річки
та чорт - ченець Дмухнув силою вітру —
вода в річці розступилася.
Але пройшов чорт - ченець зі своїми чортинятами
та принісши камінь,
обмастившись в болоті
та й сіли відпочивати на горі аж до раноку.
раптом двічі проспівали півні
та Чорт - чернець раптово втратив силу
і не зміг докинути камінь на місце злоби.
та й третій раз проспівали півні,
Раптом зник чорт - чернець,
А камінь залишився на горі.
З того часу лежить чортовий камінь на горі,
трохи вгруз у землю
та На камені залишилися сліди чорта - ченця
і малих чортенят.
та коли чортяка - ченець сяде на камінь,
того слід на каміні відіб’є
і багато проблем наживеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2023
Сьогодні мені знову не до сну
з неба на землю дивиться місяць
Ніхто про це не знає,
Що вервольф в умі приховує.
Що вночі жахи в імлі,
але Рівно опівночі в час повного місяця
мужик подобу свою змінює
Перетворюючись на вервольфа прямо на очах.
Верх бере звіряча натура
при цьому мені невідомий страх.
І з диким страшним ревом вию на місяць.
Людиною знову стати намагаюсь.
Я намагаюся, тільки не можу.
Прокляття духу вовка,
Дано було дитині.
Він з дитинства на звіра був схожий
Ікла та пазурі наростив!
і миттєво прокидався якийсь звірячий апетит.
Розірву будь-яку жертву на жмути!
Від мене ніхто не втече!
Знову вистежуватиму свій видобуток.
Знову жертву свою очикувати.
Вбиваю з дикою байдужістю будь-яку жертву.
Просто вовку теж треба з'їсти когось.
коли вовк бачить чийсь силует,
миттєво летить зловити свою здобич
і відразу Встромляє в плоть свої ікла,
випиваючи з її плоті теплу кров.
Щоб наступної опівночі жертва
перетворилася на вовколака.
Лякав він однолітків своїх
Очима, що ні як у них.
слідом за тобою йду.
Нікому не втекти Від вовка.
Не намагайтеся впоратися зі мною.
Проти вервольфу вам не встояти.
Мене вам точно не спіймати.
Адже я народжений, щоби вбивати.
З немислимою швидкістю
Свою наздоганяю ціль.
Не впоратись вам зі мною.
Адже я справжній звір – не людина.
і залишуся їм навіки.
А при місяці собача тінь,
Прокляття духу-перевертень…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2023
Бог, знаю, кожній людині
дав свою місію,
тепер у всіх людей є місія своя,
повинні її кожний зрозуміти,
що мусиш ти, що можу в світі я робити,
перед тим, як її виконати.
коли знайдеш свій талант
та відкриваєш здібності свої
та знай кожна людина думати повинна.
спочатку думай, а тоді роби.
Роби тільки те,
що приносить тобі радість та зодоволення.
Що приносить радість серцю.
Прислухайся до себе і роби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2023
Небіжчики сумують за життям,
Нема їм в батьківщину вороття.
Ось на цвинтарі стали ридати
Люди всі почали предків звати.
Закликали предків в гості:
«Встаньте з могили,
підніміться із землі сміливо
Та подивіться на дітей своїх
і на рідну мати - Україну,
що з ними і з Україною зробили,
Адже ми завжди готові
Чути всі поради в вашім слові»
Тож нехай розкриється вся українська земля
І душі предків раптом з'явилися,
то повстали предків безсмертні душі
та вони знаходяться під захистом сили,
і вийшов з землі дух оберіг,
погубити осквернителів.
захищаючи цінності,
за які борються українці та
готові погубити осквернителів.
Тож могутні стражи могил повстали,
то душі предків з потойбіччя пробудилися,
вони летять по душу осквернителів.
Бо осквернителі оскверняють чужу землю
та на них чекає темне прокляття.
І не врятує більш ніяке замовлення....
той Хто хоче всі багатства і землі України,
Той сам впаде в прадавню могилу…
так давні могутні всесильні душі предків
мстяться осквернителям,
Діє на них прокляття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023
шукачка, вона скрізь шукає здобич
І пильно дивиться,
де і що погано лежить.
побачивши здобич,
шукачка, забувши про все,
швидше до здобичи летить.
шукачка підійшла до здобичи близько,
кинувши погляд свій жадібний,
швидко схопивши здобич,
понесла здобич до дому
і поклавши здобич,
почала швико розглядати свою здобич,
і відразу здійнявся в ній настрій.
шукачці захотілося повернутися
І швидко побігла до поля
та блукаючи серед степу
необережно заблукала тут
не знайшовши здобичи своєї
шукаючи вихід до дому
і відразу знайшла й здобич
й вихід до дому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2023
ми втомилися від цього жаху,
триває досі гібридна війна.
Російська зброя не мовчить і днями.
Росія злісно мій народ вбиває,
навіть тишу порушили земного храму
Руйнують села і міста, спалюють поля
знищюють і крадуть людей і дітей,
не жаліючи мати Україну,
навіть тиша збунтувала на нашій землі
та що ж це коїться у земному храмі
та продовжуючи Підвозити зброю нелюди затяті,
Вже день і ніч ведуть страшні бої,
навіть тиша не мовчить на цій землі,
вона стогне різними голосами,
пояснюючи, що я теж так можу,
тільки ви за це заплатите власною кров'ю,
так засяє темінь земного храму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2023
Дзеркала гримаси з нами говорять,
І запрошують у задзеркальний світ.
лукавлять з нами, брешуть нам і мудрують,
потрапивши туди,
Ми боїмося здаватися нав'язливими
Що аж до болю здається байдужим
Здаватися намагаємося добрими
А насправді є злими
"Штукатурка" наших грішних обличь,
нам видають за правди єство,
Навіщось ховаємо себе за масками
Із головою йдучи у світ ілюзії
Намагаємося прикрасити себе, як брехуни
і відразу в вилицях стискаючи злість
Дзеркала гримаси з нами говорять,
І запрошують у задзеркальний світ.
лукавлять з нами, брешуть нам і мудрують,
потрапивши туди,
Ми боїмося визнати порожні обличчя і очі
Посмішкою блищим, за гримасою розпачу
Фальшивій грі даємо продовження
Не краплі немає милості та співчуття
"Штукатурка" наших грішних обличь,
нам видають за правди єство,
Коли потрібно залишитися, йдемо без жалості
Коли потрібно піти, залишаємося бажаючи бути
У кам'яних джунглях, не відчуваємо радості
Не змінюючи себе, залишаємось за течією плисти
Дзеркала гримаси з нами говорять,
І запрошують у задзеркальний світ.
лукавлять з нами, брешуть нам і мудрують,
потрапивши туди,
Ми не можемо говорити, що думаємо
Адже боїмося залишитися незрозумілими
Хоча в реалі здається дурним
І навіщось не потрібно, наполегливими
"Штукатурка" наших грішних обличь,
нам видають за правди єство,
Коли не потрібно, ми просимо про допомогу
Коли потрібно, ми залишаємося гордими
Ми як зомбі, бездушні, овочі
Залишаємося гниючими, уявними
Дзеркала гримаси з нами говорять,
І запрошують у задзеркальний світ.
лукавлять з нами, брешуть нам і мудрують,
потрапивши туди,
Ми намагаємося жити за тенденцією
Всі женемося за модними трендами
Вимірюючи все байтами, герцями
До життя залишаючись індиферентними
"Штукатурка" наших грішних обличь,
нам видають за правди єство,
Мають пам'ять наші дзеркала.
І минулого на них лежить наліт.
У них відбилося стільки брехні та зла,
Що аж темрява печаткою на склі живе...
Дзеркала гримаси з нами говорять,
І запрошують у задзеркальний світ.
лукавлять з нами, брешуть нам і мудрують,
потрапивши туди,
Не спокушайтеся, дивлячись у дзеркала.
У них правду неможливо втримати!
Не дарма традиція у нас була,
Небіжчик у будинку, треба закривати
Будь-яке дзеркало...
Наше життя, як гра,
ми в ньому не вміємо любити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2023
Навіщо ми прощаємо одне одного?
Навіщо ми дивимось крізь зло?
Просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Хтось, все життя у своєму горі,
Точить кинджал об кути,
Які були полум'ям без кохання!
Просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Хтось, все життя всіх прощає,
Під кінець свого життя "втомився",
І перед самою смертю шлях свій скоротив.
просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Хтось, як був егоїстом,
Так все життя і прожив,
знаючи Що нікого, ніколи не любив
Просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Хтось, у минулому копаючись,
Намагається правду дізнатися.
Щоб потім бути щасливим.
просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Хтось, маючи багатства,
з ненавистю дивиться на матір.
У цьому випадку помста чекатиме.
Просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Хтось, влада, цінує більше!
Чим сльози голодних дітей?
Це вже не люди .... вони гірше за шалених звірів!
просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Хтось, живе як хоче, а втім не важливо!
Головне! не Ким ти був, а як прожив!?
просто карма
за зло - карає
за добро - винагороджує
Так ось карма винагороджує всіх уміло.
карає всіх уміло.
просто у карми немає улюбленців.
карає або втнагороджує і нещасних,
І героїв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2023
Потрапивши на саме дно колодязя,
бродивши там
і побачивши, що на нього падає місяць -
подвійне відображення місячного танцю,
Приходить ніч, як символ зміни,
Там - хтось спить, тут - мається без сну,
Суперечності ці незмінні.
Змінивши лише місяці світло відображене
і як дзеркало місяць,
на дні криниці плаває місяць
Потрапивши на саме дно колодязя,
бродивши там
і побачивши, що на нього падає місяць -
Подвійне відображення місячного танцю,
Мені сниться вночі чоловік один,
Напевно, він прийшов із казки.
з самого дна колодязя шепіт землі чутніший,
і дзюрчить під ногами вода,
А я тихо сиджу на самому дні колодязя,
На сяючий місяць дивлячись.
Таке відчуття, що ось ось з неба,
Опуститься колодязя баддя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2023
Давним-давно біля підніжжя гори Фуна жили добрі мирні люди.
Вони займалися господарством, рибальством, збирали трави.
Але Одного разу на кримську землю хлинули орди кочовиків,
де на півночі Алуштинської долини розташувалася одна
з найкрасивіших гір Кримського узбережжя – гора Демерджі
або Коваль-гора. Як вогненна лава, розтікалися вони по степу,
спалюючи селища, вбиваючи жителів.
Все далі і далі просувалися кочівники в глиб півострова,
поки не досягли гір. Біля високої гори, вершина якої була оповита димом,
вони зупинилися. Місцеві жителі називали цю гору Фуною,
тобто "Димна", що димить.
А форми скель гірського масиву Демерджі (Демерджі-яйла)
нагадують силуети людей, тварин та таємничих казкових істот.
Часом над цією групою природних скульптур нависає туман.
І тоді здається, що кам'яні привиди оживають і починають рухатися.
Не дарма вже багато років цю місцевість називають Долиною привидів.
- Кращий горн де знайдеш? Тут будемо кувати зброю, -
сказав старший воєначальник.
Він підкликав до себе одного зі своїх наближених. Був той високий,
широкогрудий, мав довгу чорну бороду, очі великі, гарні, а погляд -
страшний.
Сказав воєначальник кілька слів чорнобородому, той кивнув головою
і з загоном спустився до села. Відібравши найсильніших чоловіків,
він повів їх на вершину Фуни. Там на самій вершині чорнобородий
влаштував гігантську кузню. Цілими днями і ночами виготовляв зброю
та звідти Дим розвіювався на багато кілометрів навколо,
із неї танцювало полум'я, чувся дзвін заліза та стук молотів.
З тієї пори у завойовників з'явилося багато зброї. І тому, що чорнобородий володів якоюсь таємною силою, сталь з гори Фуни
була така міцна, що рубала будь-яку іншу.
Палає на горі полум'я сушило землю. Вичерпувалися джерела,
міліли річки, Від нього вмирали рослини, тварини та птахи та чахли сади.
Не витримали від непосильної праці та голоду люди.
Зібралися старійшини кількох сіл, щоб обміркувати,
як загасити пекельну кузню. Найшанованіших послали вони до коваля -
пішли просити головного коваля припинити роботи хоча б на якийсь час,
тобто піти з гори. Довго їх не було, і раптом доставили з Фуни ще
гарячий глечик із попелом та залишками кісток.
Але жорстокий воїн убив тих, хто прибув до нього з благанням.
Добре зрозуміли в селищі, що хотів сказати їм коваль.
Тоді одна безстрашна сільська дівчина, яку розглядали
як погруддя жінки вирушила піти до кочівників одна,
точніше до володаря вогню, щоб умовити їх пощадити місцевих жителів.
Звали її Марією. Трохи помітними стежками, ховаючись від варти,
дісталася вона до кузні. Похмуру картину побачила Марія.
Під навісом клекотіли вогнем десятки горнів, гули хутра,
іскри розліталися яскравими снопами. У ковадел стояли напівголі люди,
били молотами по розпеченому залізу.
Марія підійшла до чорнобородого.
- Слухай мене, чужинець, - сказала вона, - йди з гори,
не губи наших людей.
Засміявся коваль.
- Ні, не піду я. І тебе тут залишу. Ти будеш моєю.
Вона довго розмовляла з ним. Але головний коваль і не слухав дівчину.
Натомість одразу вирішив зробити її своєю наложницею.
Дуже вже Марія йому сподобалася! Не хотіла молода жінка такого життя і
спробувала вибратися з кузні.
Раптом він простягнув руки до дівчини.
Відштовхнула вона його з шаленою силою. Упав він біля горна,
обпалив волосся, одяг.
Заревів коваль, схопив щойно викуваний гострий кинджал із піхви і
встромив дівчині в серце. І впала Марія мертвою до його ніг.
Кажуть, не витримала стара сива гора не витримала такого злодійства.
Здригнулася вона від основи до вершини і ще сильніше почала дихати вогнем.
Розверзлася земля і впала важким тягарем на кузню, коваля та його народ.
Коли погасло полум'я, вляглися уламки скель, жителі навколишніх селищ
побачили незвичайне видовище:
На тому місці виникло химерне каміння, яке й назвали Долиною привидів.
А на схилі гори височіли вигадливі кам'яні статуї.
А на самій вершині з'явилася скеля, обрисами своїми схожа на жіночу голову.
Вона дуже нагадувала всім про дівчину Марію - останню жертву
жорстокого коваля.
Тому незвичайні скелі виникли внаслідок впливу на кам'яні брили опадів,
сонця, вітру та землетрусів. А коли гори огортає туман,
кам'яна скульптура молодої жінки оживає. З тих пір заспокоїлася Фуна,
не стало видно вогню над її вершиною, і люди назвали її іншим ім'ям -
Демерджі, що значить коваль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987492
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023
у лютий ранок
Піднялися козацькі предки,
прокинулися джерела -
українського роду.
Всі наші цінності духовні
Збудили українську лють
Та українці вилили її на зовні
на звірів орків.
Ніхто не думав,
ніхто не бачив,
Яка насправді буває
українська лють.
Катів проклятих
безжально мочим.
і тих, хто на нашу землю
пруть і пруть,
то наші воїни - герої
звірів орків
б’ють і б’ють!
Тож, жоден з злобних орків
не встоїть,
бо Свята є українська лють!
та їх як букашек вітри зітруть
з лиця землі,
бо Загарбникам одна дорога світить,
їм віками під землею
спати й спати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2023
Знай:
Бродить одна половинка світом!
Десь забарилася.....десь поспішила...
Але всі завдання вона не вирішила...
знай:
блукаю між світами,
Зустрітися, злитися з іншою воєдино!
Шкода! Їх колись доля поділила...
та знай:
ти в мене один єдиний
Може, і не дарма! Але, прагнучи ідеалу,
Важливо, щоби ті половинки збіглися!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2023
Прикрий мене своєю долонею,
Лечу, як пір'їнка у вітрах я в височінь.
себе віддам тобі я в небі,
танцюючи для тебе танець
Ми в космос полетимо з тобою,
Щасливішим буде наше "життя".
І будемо висвітлювати вдвох ми,
Наш світ від суєти земної.
Дощем пролитою рікою,
Візьмемо ми красу із собою.
і як пір'їнка летимо...
прокравшись у дитинство по-новому,
адже бути дорослими не хочемо
Я буду веселкою для Миру,
А ти будеш дощем проливним.
Очистимо Світ від темряви,
Сапфіром в душі, ти станеш моїм.
летячи ясним днем і темною ніччю,
то злітаючи, то падаючи вниз
Душа від щастя посміхнеться,
обійме райдужний світ.
І Світ від смутку, сну прокинеться,
І щастя, і радість у мить прийдуть.
а війна сховається в тіні
і не прокинеться більше ніколи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
Хазяйка Долини цвіла в ній. Вона не дозволяла нікому заходити до її будинку,
але люди все одно приходили до Долини.
просто загадкова сила тягнула їх туди, коли намагалися подивитись на Долину здалеку.
Тільки господиня могла піднятися по скелі, а коли починала сходження,
то завжди залишилася приголомшеною, побачивши проблиск долини з вершини.
Можна було побачити все місто Долини, що купається у різних відтінках сонячного світла.
Огорнута хмарами гора з малиновим сонцем, що сяє між ними,
нагадали їй малюнки дівочого дитинства. Там сяюча річка бігла луками,
розділяючи долину на 5 частин.
Долина дуже широка і глибоко йде в хребет.
Дно долини буде зовсім плоске, широке, і на ньому – ланцюгом – п'ять озер.
Останнє п'яте озеро Гірських духів. і це озеро мало згубну силу.
Як тільки люди бачили криваво - червоні вогні в скелях,
миготіння синьо-зелених прозорих примар, вони починали відчувати
дивні відчуття. Оточуючі снігові піки ніби чавили жахливим тягарем на їхні голови,
в очах починався нестримний танець світлових променів.
Людей тягло туди, до круглої конусовидної гори,
де їм мерехтіли синьо-зелені привиди гірських духів,
що танцювали навколо зеленої хмари, що світилася.
Але, як тільки добиралися люди до цього місця, все зникало,
лише голі скелі похмуро сторожили його.
Задихаючись, ледве пересуваючи ноги від раптової втрати сил,
з пригніченою душею, нещасні йшли з фатального місця,
але зазвичай на їх шляху наздоганяла смерть.
Лише кілька сильних мисливців після неймовірних мук дісталися близької місцевості.
Тому якісь незрозумілі сили часто губили людей, що приходять до озера.
Хтось із них помер, інші довго хворіли, втративши назавжди колишню силу та хоробрість.
З того часу широко розійшлася недобра слава про долину,
і люди майже перестали бувати на ньому.
Низькі, похмурі хмари швидко пролітали над кедрами,
наче поспішаючи до таємничого озера. Чортове озеро було невелике та кругле.
З блакитно-сірої води, покритої курним серпанком,
стирчала гряда гострого каміння. Я стояла на березі Озера Гірських Духів.
Синьо-сіра гладь озера дихає холодом і мовчазним спокоєм.
Біля каміння на плоскому березі, де зелений покрив трави перемішується
з плямами чистого снігу, лежить стовбур кедра.
Велика блакитна крижина приткнулася до берега. Дрібні крижини та
великі сірі камені відкидають на поверхню озера то зелені,
то сіро-блакитні тіні. Два низькі, змучені вітром кедра піднімають густі гілки,
наче піднесені до неба руки. Прямо в озеро обриваються білі кручі
зазубрених гір зі скелястими ребрами фіолетового і палевого кольорів.
А льодовиковий відрог опускає в озеро вал блакитного фірну,
а над ним на страшній висоті піднімається алмазна тригранна піраміда,
від якої в'ється шарф рожевих хмар. Гора у формі правильного конуса,
також майже повністю одягнена у мантію.
Тільки рідкісні пальові смуги позначають скелясті кручі.
Гора стоїть на широкому фундаменті, кам'яні сходи якого гігантськими
сходами спускаються до далекого кінця озера ...
Біля підніжжя конусовидної гори піднімалася зеленувато-біла хмара,
що вивчала слабке світло. Небо дивилося на озеро
і на дивовижне віддзеркалля гори у воді,
наче віддзеркалює сонячне проміння слабкого світла від поверхні до глибини води.
Відбиття цього світла і світла, що перехрещуються,
від блискучих снігів на воді давали довгі смуги тіней чомусь червоних відтінків.
Такі ж, тільки густіші, до кривавого тону плями виднілися в зламах урвищ скель.
А в тих місцях, де із-за білої стіни хребта проникали прямі сонячні промені,
над льодами та камінням вставали довгі, схожі на величезні людські
фігури привидів синювато-зеленого диму або пари,
що надавали зловісного та фантастичного вигляду цьому ландшафту.
Попелястий колір печалі лежав на воді та снігових схилах гірського ланцюга.
Я одразу ж упізнала в ньому храм гірського духу.
І мені вдалося схопити прозорість гірського повітря.
скелі знижувалися скошеними сходами до невеликої западини,
над якою вився легкий димок. Упадину заповнювала каламутна гаряча вода.
Навколо з глибоких розколін били гарячі ключі, огортаючи туманом краю западини.
крізь пелену туману до підошви гори. серпанок рожевого туману затягнув хребти.
У долині стемніло. Тільки гострі вершини білків ще довго світилися
в невидимому промені сонця. Потім вони згасли.
Попеляста завіса приховала гори. Блискнула затуманені похмурим небом зірки.
абсолютно плоске дно долини між третім та четвертим озерами.
Середина долини лежала рівним зеленим килимом мохового болота,
без єдиного деревця.
Наполовину приховане кам'янистою грядою, блищало тьмяним
і зловісним блиском озерце. Поверхня озерця здавалася опуклою – душа гори.
По небу йшли густі хмари, змінюючи освітлення,
і тільки тоді Хмари розійшлися і відкрився алмазний гранований пік.
Косі сонячні промені прорвалися крізь ворота далекої ущелини,
вся долина наповнилася прозорим світлом.
нарешті побувала у володіннях гірських парфумів.
Тут я побачила духів озера у вигляді синьо-зелених привидів,
що миготіли в нещодавно покинутому місці.
Над прозорою гладдю води пропливла тінь низької хмари.
Сонячні промені, що навскіс перетинали озеро,
стали ніби яскравішими після хвилинного затемнення. На межі світла
і тіні, що віддалялася, я раптом помітила кілька примарного
синьо-зеленого кольору, схожих на величезні людські фігури в мантіях.
Вони то стояли на місці, то швидко пересувалися,
то заглядали у своє власне задзеркалля, то танули в повітрі.
Ще кілька хвилин продовжувався безшумний рух примар,
потім у скелях замиготіли відблиски та спалахи кривавого кольору.
А над усім висіла хмара у формі гриба, що світилася слабким зеленим світлом.
Легкий вітерець промайнув над озером, і миттю зникли і хмара,
і синьо-зелені привиди. Тільки червоні вогні в скелях, як і раніше,
похмуро поблискували, дроблячись на воді в тінях, що відкидалися скелями.
Вітер над озером посилювався. Прозоре блакитне дзеркало померкло.
Хмари закрили вершини гір, і яскраві фарби оточуючого швидко тьмяніли.
Одухотворена і чиста краса озера змінилася сумною похмурістю,
червоні відблиски на місці привидів згасли, і лише темні скелі чорніли там серед плям снігу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987158
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2023
Я знаю, моя рідна душа, ти - моя душа!
ти та, що закралася до мене в серці,
ти та, що пригорнулася, обійняла,
І зрушити не може з місця!
ти в житті – моє благословення
Я знаю, моя рідна душа, ти - моя душа!
Ти райський острів доброти
І думки мої Нескінченні:
Як наші душі раптом зійшлися,
І як визначити їм вічність?
Я знаю, моя рідна душа, ти - моя душа!
Ти безперестанне благання
Про моє щастя Нескінченне
Моя душа на тебе хвора,
Ти теж не безсердечний!
Я знаю, моя рідна душа, ти - моя душа!
Твоя душа в мені живе,
Моя чарує твоє серце!
Подвійна сила до нас йде,
З нею наша дружба нескінченна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2023
Навіть будь я майстерною художницею,
Все одно я не змогла б тебе малювати:
І точно з портрета змалювати тебе
я так і не зуміла -
Тільки щоб віддатися ідеї –
Або віщому сну –
Хто ж зрозуміє…
Коли візьму я полотно та фарби,
Я напишу без маски твій портрет.
Змалювати не ласки,
Тут немає удавання і розголосу.
Зображу все, що захочу,
адже я пишу, що захочу - без маски.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2023
Там, за високою стіною,
кляті кати знущаються над нами,
Від куди вся Росія на долоні,
На троні сидить клятий кат,
Любитель крові та агоній.
Нізащо карає,
і судить не по справедливості
Там, за високою стіною,
кляті кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Там, за високою стіною,
кляті кати знущаються над нами,
А правда наша встане.
Бо Ми віруєм Божій силі
І Духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986896
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2023
Компас життя у кожного свій
Він вказує шлях, а куди піти вибираєш сам
Одні вибирають не той шлях після жалкують,
інші зовсім збиваються з обраного шляху
Хтось сумнівається,
чи правильний він вибрав шлях
і чи не шкодуватиме він до кінця свого життя
А за когось цей вибір роблять обставини,
що склалися за його молоді роки з власної дурості
Вибравши неправильне рішення
можна жалкувати все життя думаючи,
а що було б якщо зробив інакше
І ця думка не піде ніколи,
приходитиме завжди в нових фарбах,
з новим результатом
І щоразу ці думки
будуть твоїм порятунком від реального життя.
компас життя вказує час,
яке відіграє головну роль у вашому житті
і ось один випадок змінив те,
як я дивлюся на себе, і своє життя.
за чиєюсь порадою,
книги дають мені бачення,
щоб йти по чужому життю,
Так ось читаючи одну книгу,
яка була книжковим черв'яком,
наполягаючи на тому,
щоб дотримуватися правил книг і слів.
книга так радить будувати своє життя.
я знову повернулася до читання книги
Раптом я відчувала,
ніби хтось ударив мене ножем,
не можу читати далі.
і ось мені довелося кинути книгу.
кинувши книгу відразу ж звільнило мене
від ув'язнення у стінах ідей, чужих ідей.
я зрозуміла,
що не повинна працювати за чужими думками
та правилами, вважаючи,
що кожна людина є унікальною.
Ніхто у світі не живе моїм життям
і не може за мене прожити,
бо справляються з такими труднощами, як у мене
і мені так треба вчитися робити.
просто мене не влаштовують способи,
які книга пропонувала мені
і радила справлятися з обставинами,
з якими я стикаюся.
Тож, я подумала:
я хочу прожити своє життя,
не як прожити чуже життя,
а зробити своє життя краще.
я хочу прожити своє життя самостійно.
я дійшла висновку, що Ніхто не живе,
ніколи не жив і не житиме моїм життям,
відкривши для себе способи прожити своє життя,
проживаючи його. Я знаю,
що втеча від власного життя
тимчасово дороможе прожити чуже життя,
але це не правильно.
Я маю знайти свій шлях сама,
проживши своє життя так, як хочу,
бо вітер життя мене направить.
Вітер життя змінюється,
паморочиться, світ простору
та часу руйнується,
прагнеш подолати
всі перешкоди на своєму шляху.
вітер життя теж затихає
Ти не можеш міняти
Напрям вітру життя,
Але завжди можеш.
Підняти вітрила.
Щоб досягти своєї мети.
Вітер життя буває суворим.
Занісши мене в далеку далечінь,
Життя не стане меду медовим,
тому що життя суворе,
зате його осяює світло вічності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2023
Жили-були дві родини та жебрак:
одна багата, одна бідна та один жебрак.
У кожній сім'ї було по 4 члени, єдина різниця полягала в тому,
що бідна сім'я не була фінансово благополучною,
а багата сім'я була фінансово дуже благополучною.
Бідолашній сім'ї доводилося стикатися з багатьма проблемами,
такими як брак коштів, брак їжі і т. д.,
проте вони ніколи не залишали надій, всі вони старанно працювали,
щоб заробити гроші, щоб виконати свої вимоги,
іноді вони терплять невдачу, іноді вони проходять,
але вони завжди намагалися з широкими можливостями
все робити добре
їхній девіз: усміхнися і доведи один рядок "Спробуй, спробуй, але не плач".
бідна сім'я жила біля церкви і їхня дитина відвідувала церкву,
де жив жебрак. Бідна родина допомагала жебраку.
Жебрак не мав грошей, і йому було дуже некомфортно.
Він вирішив піти до церкви, щоб поклонитися Богу
та подолати свої труднощі.
Якось до дитини багатої сім'ї прийшов жебрак і попросив трохи хліба.
дитина багатої сім'ї відмовилася. Тоді жебрак попросив молока,
сиру та води, але дитина все одно відмовилася.
Нарешті жебрак сказав дитині багатої сім'ї:
«Сину, чому ти не просиш милостиню, ти ще бідніший за мене!»
Наступного дня він спробував влаштуватися на роботу поблизу церкви,
і йому це вдалося, бо йому допомогла дитина бідної родини.
Робота полягала в тому, щоб мити брудні пляшки
та надягати кришки на наповнені пляшки на якомусь складі.
Він наполегливо працював тиждень.
Через тиждень він перерахував монети,
і в результаті вийшло 42 золоті монети --- 6 на день.
Наступного дня жебрак пішов у храм, і коли він збирався увійти,
охоронець багатої сім'ї сказав: Що! Жебрак у храмі!
Жебрак не може увійти в таке священне місце.
Ви покарані Богом Багатства за якийсь гріх».
Сказавши це, охоронець багатої сім'ї штовхнув жебрака.
Жебрак відчув себе погано. Навіть якщо хтось згрішив,
то хіба він не може зустрітися з Богом?!
при цьому він думав про інші способи зустрічі з Богом.
З іншого боку, багата сім'я вірила у цінність залежності.
Їхні діти відчувають, що, оскільки їхня сім'я багата,
вони теж будуть багаті, якщо робитимуть що завгодно,
що ясно доводить, що в даному випадку має значення спадщина,
а не важка робота.
Багата сім'я вклала багато грошей на будівництво церкви.
Тому й робили все, що хотіли.
Наступного дня господар довідався, що охоронець прогнав жебрака.
Зраділа і цій ситуації дитина багатої сім'ї
і забрала зароблені гроші у жебрака.
дізнавшись про цю ситуацію дитина бідної сім'ї зі слів жебрака,
позичила гроші у мами і віддала жебраку.
Він вирішив піти до магазину, щоб купити ідола Будди.
Він купив його за 30 золотих.
На 12 штук він купив ароматичні палички, сірники, олію,
вату та запальничку.
З чистою любов'ю та відданістю він один за одним клав перед собою кожен зі своїх інгредієнтів.
Він був дуже задоволений своїми
аранжуваннями. Він почав свою шану,
як тільки запалив ароматичні палички від запальнички.
З кожною секундою множилася кожна крапля відданості в серці жебрака.
Нарешті нафта добігала кінця.
Коли остання крапля олії збиралася згоріти, було помічено іскра.
Раптом вогонь розрісся до величезних розмірів, і пролунав голос.
Якщо ви почуєте голос, ви подумаєте, що чули його раніше.
Голос солодкий, як мед, ароматний, як троянда, і барвистий, як блиск.
Голос сказав: "Яке благо ви хотіли б, щоб я дарував?"
Жебрак сказав: «Чесно кажучи, я хотів би не багатства, а комфорту».
Потім вогонь зменшився, зменшився, а потім згас.
Жебрак був такий зачарований цим голосом,
що навіть не бачив свого оточення.
Тепер він перетворився на багату людину! Хоча він не бажав багатства,
він отримав його від Бога завдяки своїй чесності.
наступного дня, Він вирішив піти до церкви, щоб подякувати Богові.
Тепер охоронці багатої сім'ї вітали його. Чоловік був дуже щасливим.
Охоронцю багатої сім'ї та дитині багатої сім'ї стало соромно
і вони зрозуміли свою помилку. Вони ввійшли всередину
і подякували богові. Звістка облетіла все місто.
У кожній газеті на першій сторінці була фотографія цих людей.
Усі зробили урок із цих людей, і всі стали релігійними.
З того часу церква – святе місце.
Бідняки, хоч і були слабкими матеріально,
завжди всім простягали руку допомоги, ніколи не сварилися,
завжди стояли один за одного, і тому ми щасливі. Але багата сім'я,
хоч і була благополучною у фінансовому відношенні,
не завжди простягала руку допомоги, а також багато сварилася
і тому була нещасливою. Так що всі розуміли, що щастя мир
і велике серце не завжди в грошах, а в поведінці та характері людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986720
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2023
в небі Божі Янголята,
граються, як малі дитята.
вони живуть в Душі людей,
немов червоні крапки,
Так людей охороняють від злого духу,
і ось в небі з’явилися Божі янголята,
тепер можна побачити їх з висоти.
Ось одна червона крапка з них,
розгоряючись,
Світить крізь шар століть.
так любов зберігає і зігріває,
а Якщо біда кудись прийшла,
сірий попіл із краю,
Ледве в темряві світить.
Божі янголята побачивши жах,
зриваються з неба,
Неначе надія жива.
летять на поміч людям у страшний світ
Душу стискаючи в обіймах ніжних,
Наче багаття, роздмухує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2023
Там, за хмарною даллю,
Сонце заходило за хмари
скинувши на землю вуаль,
і небо стало сірою вуалью,
Опускались сірі хмари в гори ніжно
Обіймаючи, наче шаль
Печалі земної вуалі
Сірі хмари немов кораблі
усі пливуть, пливуть у світ далі,
то вечір накинув на землю сіру вуаль
все причаїться, засне і печаль
Що відбувається у вечірній тиші?
Просто печаль торкнулася струнки душі.
Накривши на землю сіру вуаль,
Сірими нитками розшита вона,
не радуючи око земної вуалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2023
збираючи зоряні вогні,
де стискається вогняна шаль на землі
і утворюється жива рана землі,
то земля палає натягнувши вогняну вуаль
і тепер на моїй землі рани гарячі,
як вогонь вогняно - рожевої вуалі,
здавалось обпектися можна,
Наче Палаюча пожежа -
Вогонь вогняно - Помаранчевої вуалі.
Любові божевільний жар,
Але прогоріти не шкода
на жаль палає вогонь
не знаючи, як загасити цей вогонь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2023
У давні часи жила собі одна бідна музикантка. Звали її Лале.
Єдиним скарбом Лале, що супроводжували її завжди,
були лише пуп‘янок тюльпану і флейта. Ідучи містом з нею,
вона нікого не залишала байдужим.
Біля неї завжди збиралося безліч глядачів.
Вона лише підносила флейту до губ – і в її звучанні чувся веселий сміх
і тужливий плач, вона дзвеніла струмочком навесні
й шелестіла вітром в очереті. Також біля неї лежав пуп’нок тюльпану
і люди мими ного ніколи не проходили.
При цьому надзвичайно грала молода музикантка!
Своєю музикою вона змушувала людей мріяти й радіти,
дарувала лише найкращі почуття та емоції.
І всім навкруги хотілося її слухати і слухати.
А квітка щастя радувало кожне око.
Коли вона грала на площі, ходили чутки, стверджуючи,
що щастя перебувало у золотому, щільно стуленому пуп‘янку тюльпана.
Ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися:
хто - силою, хто хитрощами, хто - заклинаннями. І йшли до тієї квітки
і старі, і молоді, і здорові й малі. Йшли царі та цариці
і жебраки з торбами, і бідні, йшли багатії і злидарі.
Натовп біля квітки музикантки збирався і згодом розходився ні з чим.
Щастя нікому не давалося до рук.
Одного разу повз площу, де грала Лале,
проїжджала багато убрана карета. Порівнявшись з музиканткою,
карета зупинилась,
і на чарівні звуки флейти з віконця визирнув надзвичайно гарний чоловік.
Зустрівшись з ним поглядом, Лале знітилася, проте флейта – вірний друг,
передала її почуття. «Ти найпрекрасніший!.. – співала флейта.
– Ти – наче ранкова зірка! Ти – ніжність східного вітру!
Ти – свіжість роси на світанку! Ти – кохання, кохання, кохання…».
Кілька секунд, зачарований чоловік слухав, а потім, всміхнувшись,
кинув на мостову золоту монету. За мить карета умчала,
а флейта протяжно заплакала, змушуючи ридати всіх навкруги.
Та раптом пуп‘янок тюльпану почав в’янути.
Всі були шоковані та ніхто нічого зрозуміти не зміг навіть музикантка.
Кохання до прекрасного незнайомця переповнило музикантку.
Проте вона розуміла, що чоловік цей знатного роду,
а вона лише жебрачка. Але ще ніколи вона не грала так гарно, як зараз.
В кожному акорді жило її кохання, ніжне і палке водночас,
піднесене та … невзаємне. А поруч пуп‘янок тюльпану в’янув
і в’янув.
Відомі титуловані музиканти,
які чули гру Лале були вражені її талантом.
І незабаром її запросили грати в театрі, а ще минуло трохи часу,
стала Лале музиканткою королівської опери.
Тепер вона була відома, всіма визнаним метром.
Єдине, чого не схотіла вона змінювати, це свою стару флейту.
«Мене люди пізнають за грою на флейті. І де б я не виступала:
в королівській опері чи на площі в центрі міста,
люди побачать мою флейту ще здалеку
і прийдуть послухати мою музику». А флейта, як і завжди,
була найкращим другом, який розумів її.
Варто було лише торкнутися – вона розливалась в мелодійній симфонії
почуттів. А пуп‘янок квітки продовжував в’янути.
Одного разу, де лежав млявий пуп‘янок квітки проходила натомлена
тяжкою працею бідна жінка і вела за руку свого маленького сина.
Їй хотілося бодай подивитися на пуп‘янок чарівної квітки щастя,
якого вона так і не бачила за все своє життя,
лише тяжко зітхала, згадуючи про нього.
Наступного дня на одному з концертів,
де перебувала бідна жінка із своїм хлопчиком,
раптом у королівській ложі вона знову помітила його,
того прекрасного незнайомця з карети.
Вона не могла відірвати від нього очей,
і грала в цю мить лише для нього. «Я так довго тебе шукала, -
линули флейтовою мелодією почуття. – Ти став ще гарнішим!
Ти як травневий світанок! Ти, наче Хорс під місячним світлом!
Ти – сонячний промінь після дощу! Ти – кохання, кохання, кохання…».
Їй аплодували стоячки, викликали на біс, на сцену летіли квіти,
записки, проте вона бачила лише єдиний млявий пуп‘янок квітки щастя,
що впала їй до ніг з королівської ложі.
Поки вона нахилялася за пуп‘янком, незнайомець знову зник.
Раптом бідна жінка зі своїм хлопчиком,
якого тримала на руках тихесенько,
із завмиранням серця наблизилася до квітки і її хлопчик,
побачивши пуп‘янок чарівної квітки, раптом дзвінко
і голосно розсміявся.
І сталося диво: тієї самої миті пуп‘янок розкрився.
Те, що не вдавалося зробити ні силою, ні хитрощами,
зробив веселий безтурботний дитячий сміх…
За кілька днів Лале грала на весільному балу в королівському палаці.
Це король одружував свого старшого сина, спадкоємця престолу.
Під веселі звуки флейти, заходили до святково убраної зали молодята.
Побачивши нареченого, Лале навіть не здригнулася,
тільки флейта заспівала тужливіше: «Ти – кохання!
Ти – метелик, підхоплений вітром! Ти – вогник в беззоряній ночі!
Ти – перлина в глибині океану! Ти – кохання, далеке кохання…».
Ще жодного разу його флейта не звучала так несамовито,
пристрасно й натхненно.
Весілля продовжувалося. Ніхто не помітив,
як вийшла з зали музикантка з флейтою. А вона, зімкнувши зуби
і міцно стиснувши в руці флейту, йшла вглиб ночі.
У душі вирувало безліч почуттів, щоб випустити їх на волю,
піднісла Лале до губ флейту, але… та від сильного стискання,
вона тріснула й зламалась надвоє.
З уламка найвірнішого друга роздався страшний звук,
наче якийсь розлючений звір, намагався вирватись з флейти на волю.
«Оце і в душі моїй так само…» - думала Лале,
і вперше в житті заплакала без своєї флейти.
У залі та в саду всі здригнулись, почувши той дикий звук.
Проте скоро про це забули.
З того часу ніхто вже не бачив музикантку Лале.
Тільки раз на рік навесні починав розквітати пуп’янок тюльпану у місті
і чарувати усіх своїм звуком, наче флейта грала.
Будь-якій людині важко збагнути, що не все модна купити за гроші,
не все можна здобути силою чи хитрощами.
По-справжньому щасливою може бути лише дитина.
Лише їй так небагато для щастя треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986368
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2023
душа зняла свою вуаль
болить поранена душа лежачі на дні,
вона наче птаха без крила,
бажаючі тепла та світла
вона тільки хоче бути тут і там
не може побачити,
що над нею дух Ангела
не може побачити,
що над нею дух земного Ангела
просто висть між світами
та винайти вихід немає сили,
притлумлюючи свій біль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2023
я подивилася на небсний
зірковий килимок з хмарами,
за яким хтось ховається,
можливо там живуть примари,
які здатні спускатися на землю
і подумала
там є паралельний світ
і хтось там мешкає,
воліючи знаходиться в ньому.
та мирно жити в паралельному всесвіті.
Раптом опинилася у паралельному світі
і я все бачу між світами, як на долоні
Там інший простір, інший вимір,
Там паралель із двох сердець,
Де небо вже зробило вибір:
Любов'ю їх з'єднав вінець,
з'єднуючи паралельний світ із Землею,
щоразу відвідуючи паралельний всісвіт.
і в своїй подорожі настільки зблизилась
з іншими планетами,
перебуваючи недалеко від Землі,
блукаючи паралельним світом
у пошуках справжнього кохання
Тож настав час забрати його
в паралельний всесвіт
і втягнути його
у свій паралельний світ
і між світами,
прокладаючи шлях
у паралельний всесвіт.
На нашому шляху
з'явився дивний космічний візерунок
у вигляді
Туманність Вуалі в Сузір’ї Лебідя,
відображався між всесвітом
і нашою планетою.
Настав час повернутися на Землю
і між світами прокласти шлях
у паралельний всесвіт.
І інколи дивитися на небо
І бачити там космічний візерунок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2023
Давним-давно коли була магія. Люди, що жили в лісах,
здатні жити у світі чарівництва. Де все було фантазією.
Люди лісу були поділені на три групи: лідер, торговець та вартовий.
Лідер керував лісом, піклуючись про потреби людей,
Торговці торгували з іншими частинами світу
і зазвичай мали таємну особистість, а останніми були Стражі,
які захищали Ліс від некликаних гостей.
А Інші чарівні ліси були вирубані, щоб збудувати міста.
Людям не дозволялося виходити за межі лісу, бо вони боялися,
що хтось піде за ними до лісу та їхнього єдиного будинку,
ліс теж буде вирубаний.
Але одна смілива дівчина вирушила у подорож чарівного лісу.
Після цього вона не повернулася із чаріного лісу.
Її родичі шукали дні, місяці та роки.
Родичі так хвилювалися і розпитували про чарівний ліс у старої бабусі,
яка там жила. Дізнавшись про чарівний ліс,
родичі вирішили знайти кращого детектива, щоб допомогти їй.
Родичі розповіли про свою проблему детективу
та попросили про допомогу. Детектив сказав, що не хвилюйтеся,
я обов'язково вирішу проблему.
детектив починає розкривати таємницю.
перед цим детектив дізнається, що смілива дівчинка вирушила у тур,
знаючи таємницю лісу, яку їй розповіла бабуся.
Просто бабуся побачила, що смілива дівчинка плачить
і вона почала розповідати таємну історію.
смілива дівчина перестала плакати і спробувала вислухати бабусю:
" у чаріному лісі існує чарівне місце, де живуть чарівні істоти,
людей, які живуть під водою,
і які живуть у хмарах у вигляді примари, але вона попредила її,
що у лісі існує дивна гора, де живе диявол. І сказала,
щоб була з цим місцем дуже обережною."
Детектив передав цю інформацію родичам. Родичі були шоковані
і не могли зрозуміти, навіщо вона пішла в чарівний ліс,
знаючи таємницю чарівного лісу.
Детектив почав збирати інформацію про таємницю чарівного лісу.
хтось сказав, що багато років тому ліс був помічений
як туристичне місце. У ті дні люди часто ходили до цього місця
і щасливо насолоджувалися.
Тепер ця ситуація змінилася через якийсь інцидент,
який стався між туристичними людьми та жителями лісу.
Бо мешканці лісу вважали,
що люди жорстоко поводяться із чарвним лісом,
як наприклад, руйнували ліси, замість лісу будувати міста
або робили туристичні ліси,
де не можливо було жити мешканцям чарівного лісу.
Детектив пішов у бібліотеку.
Там він побачив книгу за мотивами того ж таки чарівного лісу.
Детектив дізнається,
що авторка книги може знати вирішення цієї проблеми.
але детектив думав раніше, що він повинен прочитати книгу.
Він узяв книгу до себе додому.
Діставшись до будинку, детектив почав читати книгу.
коли почав читати книгу навколо нього виникає звук
і все руйнується,
де планувалося перетворити чарівний ліс в туристичний ліс,
хоча детектив не втрачає надії. Не втрачаючи надії,
детектив приступає до читання книги.
У тій книзі автор написав, що поки
що чарівний ліс помічений як туристичне місце.
одна смілива дівчинка стояла перед вибором:
перша небезпека походила від примар.
Хоча досі ніхто не стикався з жодною примарою,
а друга небезпека походила від диявола.
Дівчинка вирішила йти далі…Вона потрапила на чарівне місце,
де побачила далеко гору. ця дивна гора виглядала принадною
і дівчинку манила якась дивна сила,
яка перенесла її до дивної гори
і несподівано відімкнула горезвісного диявола.
дівчинка була вражена, побачивши горезвісного диявола.
Горезвісний диявол контролює всіх
і приводить людей у горезвісне диявольське місце
і поводиться з ними як з рабами.
поки детектив перевертає наступну сторінку, щоб прочитати,
горезвісний диявол з'являється перед ним
і голосним звуком каже не читати. детектив вийшов з дому
і вирушив до автора книги,
якому запеклий диявол нічого не може зробити.
Детектив каже йому все і питає розгадку. Автор сказав,
що лише одне рішення є, це дуже небезпечно.
Детектив сказав, що я готовий зробити та попросив рішення.
Автор дав ментальну карту для однієї гори та сказав детективу,
що якщо ви досягнете вершини гори, там буде бабуся,
яка підкаже вам, що робити. Там буде багато небезпек перед тим,
як досягти вершини гори. ви повинні подолати всі небезпеки,
тоді ви дістанетеся до місця.
Детектив потрапляє у всі небезпечні ситуації та, нарешті,
досягає вершини гори.
Там детектив побачив бабусю та розповів усе про проблему
та запитав рішення. бабуся дає детективу чарівну скриньку,
щоб той завів горезвісного диявола назад у скриньку.
бабуся розповіла як ним користуватися.
Але вона попередила, що існує чарівне місце, де живуть примари.
Бабуся розповіла, що існує храм
і у храмі біля озера є Блакитний камінь. Іди та візьми його
та збережи його. Дізнавшись, як користуватися чарівною скринькою,
щоб заманити горезвісного диявола та знайти чарівне місце,
де лежить блакитний камінь,
він вирішив вирушити до чарівного лісу.
Перед цим детектив навчився магії,
щоб обдурити запеклого диявола. Навчившись магії,
детектив увійшов у чарівний ліс.
Горезвісний диявол намагається контролювати його,
але за допомогою детективної магії
він вирушив у місце горезвісного диявола, обдуривши,
і горезвісний диявол почав контролювати його.
Детектив бачив у цьому місці кожну людину, яка заблукала в лісі.
Разом з ними детектив починає поводитися як раб.
Тим часом він обмірковує ідею завезти горезвісного диявола у чарівній
скриньці.
раптово детективу спала на думку чудова ідея,
і він замкнув горезвісного диявола в чарівному ящику.
горезвісне диявольське місце почало зникати.
Ліс знову перетворився на туристичне місце,
і всіх людей врятовано.
Але згадавши, що він не знайшов камінь, він побіг до храму,
там був човен, за допомогою якого треба пройти всередину храму.
Він ніколи раніше не був тут, тому що вважалося,
що тут мешкають привиди, але йому потрібно увійти всередину,
щоб знайти те, що залишили лідер, торговці і стражі.
Пройшовши всі небезпеки у храмі він знайшов блакитний камінь.
Ліс знову перетворився на чарівний ліс. Після такого випадку,
Навіть Туристичні люди не захотіли руйнувати чарівний ліс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986089
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2023
Люті Слова гостріші за леза ніж холодне лезо ножа,
Вони січуть не тіло, а в душі.
тому й боремося з загарбниками і вбиваємо їх
Бо не змити загарбникам слідів нашої крові.
Так не втечуть від гострого слова
Люті слова небезпечніші за лезо ніж небезпечне лезо ножа,
Загоємо біль наших ран у душі, страшніший за звичний біль.
Щоб припинити страждати від жаху
Вони образою застряють у горлі.
будь обережнішим з нашим небезпечним словом.
Люті слова вбивчі за леза ніж вбивче лезо ножа
Вони не залишають шрамів, лише сльози.
Але запам'ятайте для нас загарбники примарні іграшки
тому наша лють перетвориться у кошмари для вас.
зметемо з лиця землі вбивчим словом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2023
на лузі плакала стомлена земля.
падали сльози з роси на лице землі,
то роса заплітає посивілі пшеничні коси на лиці землі.
на лузі плакала стослена земля.
падали сльози з роси на лице землі,
то роса росплітає зелені пшеничні коси на лиці землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2023