Mariami

Сторінки (1/11):  « 1»

Де ми були?

Де  ми  були,  коли  вони
Нас  розіграли  і  втекли?

Де  їх  носило,  коли  ми
Зліпили  з  глини  високі  стіни,
Навколо  річки,  вглиб  долини,
Де  ми  сідали  спочивати,
Де  водорості  обплітали  ноги.

Як  нам  вдавалося  мовчати,
Леліяти  свою  тривогу?

А  тут,  тепер,  в'язка  рілля.
Нами  розкидана  земля.
Нами  росте  густа  трава.
Нами  розтрощені  ворота
У  дім,  в  якому  
У  нас  на  двох  одна  хвороба.

У  нас  на  двох  і  на  одного
Немає  пана,  немає  Бога.

Мабуть,  копали  мало  глини.
Мабуть,  ми  зводили  не  стіни,
А  з  мрій  й  тонкого  павутиння
В'язали  в  присмерках  руїни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2020


Отражение

Рассчитываются  за  будущие  ошибки,
В  прошлом  такие  невинные,
Вскормленные  мягким  шепотом
И  светлой  тенью  улыбки.

Они  -  не  привыкшие  к  ропоту.
Они  родились  в  изоляции.
Для  них  абсолютно  пусты  и  бездушны
Манифесты  времен  реформации.

Они  словно  куколки  бабочки,  
Только  без  трансформации
В  яркие  летающие  существа.
Для  них  бессмысленны  любые  божества.

Они  не  слушают,  не  смотрят,  не  вкушают.
Они  не  копят  деньги(они  их  не  теряют).
Они  не  учат  ни  кусочка  нового,
Не  вспоминают  забытое  старое.
Чем  же  они  отличаются  от  временно-мертвого  или  вечно  усталого?

Они  просто  занимают  место  в  пространстве
И  раздражают  случайных  прохожих
Простодушной  улыбкой  и  равнодушным  взглядом.
Они  так  похожи
На  своеобразную  гиперболу.

Ведь  это  из-за  них  мы  ненавидим  зеркало.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886608
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.08.2020


Перші

Падають  мертвими  чорні  комахи.
Можливо,  це  попіл.  
Можливо,  -  це  сльози  самотніх  монахів,
Або  задубілих  циклопів.

Сьогодні  не  варто  дивитися  вгору,
Бо  там  вже  немає  нашого  двору,  
Бо  там  вже  немає  для  нас  порятунку.
Бо  там  не  сховають  нас  від  негоди.  
Бо  ми  не  коректні  в  питаннях  свободи:
Один  тільки  погляд  -  і  ми  поза  грою.
Один  тільки  доторк  -  і  ми  схопим  зброю.
Одне  тільки  слово,  -  і  ми  у  глибинах  власного  его…

Тільки  краще  туди  не  копати  -
Вже  не  перші  зламаємо  спину  й  лопату,  
Ще  когось  ненароком  образимо
І  зачепимо  чиюсь  гідність.
Коли  нема  необхідності  -  краще  будемо  тихі  та  мирні.
Якщо  судді  у  нас  справедливі,  то  все  у  нас  добре.
Головне  -  не  дивитися  вгору.

Наша  подорож  -  вниз,  туди,  де
Все  темно  та  бридко  від  комах,
Що  попадали  з  неба.
Перелічи,  чи  на  місці  всі  ребра?
Бо  можуть  забрати.
Таке  вже  траплялось  у  давні  часи.

Нагадай,  чому  ми  покинули  хащі  лісів?    


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2020


Непорушний

Ти  стоїш  на  краю  гори,  
Там,  де  глина  змішалась  з  травою.
Твої  ноги  грузнуть  у  гної.

Гора  тягне  тебе  углиб.

Твої  очі  виказують  спротив,
Твої  руки  розкопують  ноги.
Твоє  серце  породжує  стогін.

Нерухомий,  сліпий  і  німий.

Трохи  більше  мені  налий
Синьої  гіркої  рідини,
Щоб  навік  запеклися  судини.

Мені  вистачить  менше  хвилини.

У  тебе  червоні,  як  яблука,  щоки.
Тонкі  мармурові  пальці.
І,  як  у  неандертальців,
У  волоссі  гніздяться  птахи.

Ти  стояв  на  краю  гори,
Там,  де  глина  змішалась  з  травою.
Ти  полишив  мене  вдовою.

Нерухомий,  сліпий  і  німий.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2020


Форевер лост

Переставати
грати
у  трансформації.
Зупиняти
комунікації  і  деградації.
У  чужому  
дворі
не  шукати  
локації.

Що  я?  Де  я?

У  голові  
пустка.
На  голові  
хустка.
Навколо  
натовп.
Біжу  на  пагорб.

Що  там?  Де  там?

Філософи,  
аристократи,
демократи,
бюрократи.

Тікай,  ховайся,  щоб  не  здуріти.
Щоб  не  знайшли  тебе  твої  діти.

Схопили  
за  руку.
Кохати  
без  звуку.
Чекати  
розлуку.

Що  буде?  Як  бути?

Як  бити
на  сполох?
Йому  ти  не  ворог.
Кому  тоді  ворог?
Винось  з  дому  мотлох.

Куди?  Навіщо?

Вітер  розсудить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020


Погоня

Мы  идем  по  гористой  местности.
По  дорогам  немногих  странников.
По  лесам,  в  которых  заблудимся.
Мы  не  путники,  мы  -  изгнанники.

Мы  здесь  никогда  не  останемся.
Нам  чуется  страх  и  слышится  шаг
тех,  кто  не  смог  выпутаться,
вовремя  сойти  в  сторону.
Кто  блуждал  в  пространстве  и  голоде.
Кто  не  сумел  совладать  с  истиной
и  теперь  сидит  под  деревом,
укрытый  стыдом  и  листьями.

Укрытый  мраком  познания,
он  ждет  своего  времени.
Засыпает  с  рассвета  пламенем,
открывает  глаза  закату.
Он  увидел  тебя  -  тянет  руки,
как  старый  солдат  к  солдату.

Но  мы  не  можем  остаться
и  слушать  его  страдания.
Нам  надо  уйти  из  леса.
Нам  надо  самим  спасаться.

У  нас  впереди  долины,
а  дальше  долин  -  река.
Нам  столько  идти,  и  снова  идти,
так  долго  идти...
Мы  в  бегах!

А  может  остаться?
Расстаться?
Нет.

Мы  просто  приляжем.
Немного  вздремнем.
Смотри,  вон  солнце  садится  огнем!
Вон  странник  идет,  укройся  листвой,
он  к  нам  подойдет,
ты  окликни  с  мольбой,
чтобы  он  тут  прилег.

Пускай  не  стыдится,  что  дал  слабину.
Он  ведь  сильно  устал.
Пусть  садится  со  мною.
Я  все  расскажу!
Я  сниму  с  его  глаз  пелену,
что  вела  его  этим  путем.

А  вот  и  он.

Он  признал  этот  шелест  листвы.
Лес  вздохнул  и  сомкнулся  над  ним.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884233
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.07.2020


Ожидание

Не  задавайте  глупые  вопросы.
Не  становитесь  лицемерными  лжецами.
Не  надо,  не  чекист  вы  на  допросе,
вы  ни  над  кем  не  властны.

Я  знаю,  вы  несчастны,
но
не  просите  времени  и  встречи.
На  эту  встречу  не  придет  никто,
а  временем  делиться  -  это  слишком
долго,
страшно,
тяжело.

Вы  будете  расстроены  конечно.
Вы  разнесете  вдребезги  квартиру,
в  которой  убирали  так  поспешно.
В  которой  вы  сидели  трое  суток
и  ждали  вашей  встречи  с  Человеком,
а  Человек  пошел  на  встречу  с  миром,
и  вашу  злобу  вы  так  прятали  стыдливо
все  это  время.

И  когда  Человек  придет,  а
вы  его  вечность  ждали,
вы  накроете  сладкий  стол,
вы  закроете  входы  и  выходы
(вы  ведь  так  без  него  страдали!)
Вы  заклеите  щели  в  стенах,
вы  поставите  парапет.
Вся  квартира  -
это  ваша  с  ним  сцена.
А  на  сцене  -  печальный  дуэт.

И  вы  станете  проводить  допросы.
И  опять  вопрос  на  вопросе.
И  Человек  в  вашей  полной  власти.
И  Разговоры  про  вечное  прошлое,
про  части  когда-то  целого
уже  никогда  не  закончатся.

Вот  так  вы  отплатите
за  свое  одиночество.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884216
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.07.2020


Втеча

У  твоїх  руках  чотири  речі
(чашка,  тарілка,  ручка,  блокнот).
Чотири  вершники  твоєї  втечі
з  бетонно-сірої  фортеці,
де  час  і  хаос  порожнечі
втискають  твоє  тіло  в  стіну.

Де  ти  смієшся  безупину
(інакше  будеш  плакати).
Де  ти  розвчився  марити
(Ви  знали,  що  у  ваших  будинках  
гине  фантазія?
І  це  не  прикра  помилка,  
а  лиш  спосіб  вижити
у  коробках  з  коридорним  пилом,
сигаретним  попелом,  ароматом  мила
та  пляшками  з  топливом
(найчастіше,  з  ромом)).

І  це  ти  називаєш  домом?
Тут  немає  нічого  від  простору.
Порожнеча  під  ліжком  сумує  за  монстрами,
що  рушили  в  ліси.
Чуєш  хрускіт  листя  і  шелести  сосни?
Тікають.
Бояться,  щоб  ти  не  забрав  їх  знову  у  морок.

Тож  і  у  тебе  на  все  є  днів  сорок.
Знайди  собі  новий  дім,  
де  буде  і  світло,  і  тінь.
У  якому  будеш  щасливий  в  нещасті,
до  якого  повернуться  монстри  із  хащі.
І  ти  звісиш  з  нового  ліжка  ноги,
а  тебе  полоскочуть  їх  кручені  роги.
І  ти  посміхнешся,  або  швидше  злякаєшся,
сховаєшся  під  ковдру  і  заснеш.

А  через  дві  хвилини
тобі  насняться  таємні  долини  з  річками
і  бурштинове  сонце,  і  дорога,  якою  ти  ще  не  ступав.

Уночі  ти  прокинувся  і  написав  
на  стіні  послання:

"Я  зібрав  свої  речі.
Я  готовий  до  втечі.
Я  заручник  свого  вигнання"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2020


Homo Homini

Людина  людині  вовк.
Людина  людині  ворог.
А  вовку  людина  хто?
Для  кого  в  кишені  порох?

Я  Мауглі  камню  й  бетону,
Я  привид  підземних  полів.
Я  ворог,  я  вовк,  я  людина?
Не  знаю,  чому  я  вцілів.

Коли  я  здер  свої  кігті,
Хто  вирвав  ікла  мої,
Щоб  продати  за  пару  центів
Шаману  з  великих  доріг.

Гарую  у  звуках  заліза
На  двох.  Втратив  дві  у  бою.
Я  втік  тунелями  міста
Від  смутку,  скорботи  й  жалю.

Людина  вовку  не  ворог?
Я  шукав,  де  пришиють  мій  хвіст.
Густий  кислуватий  морок
Втягнув  у  вологий  ніс.

Печера  моя  із  картону.
Зі  стелі  звисають  дроти.
Мій  дім  -  це  частина  понтону.
Не  знаю,  чому  я  вцілів.

Людина  вовку  не  вовк.
Я  сплю  в  швидкісному  вагоні.
Сусід  через  вічність  замовк,
Я  ж  -  вічність  стою  на  кордоні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2020


Єдині

Цеглиною  до  цеглини,  цементом  та  голими  руками
вона  будувала  стіни,  вона  зводила  йому  храми.
Знаходила  білі  сукні,  трави  і  дикі  квіти  
вплітала  в  тоненькі  коси.

Йому  вона  була  мила,  як  пагорби  Мармаросів.
Йому  її  голос  й  рухи  були,  як  ранкові  зорі.
Не  вмів  він  про  це  сказати,
тільки  в  очах  усміхався  і  тримав  за  засмаглі  руки.

І  тихо  вони  ходили  углиб  і  навколо  міста.
У  неї  рясніли  сльози,  у  нього  тремтіли  ноги.
Удвоx  їм  було  затісно  в  єдиному  організмі.

Долонею  за  долоню,  годинами  без  перерви,
допоки  наб'ють  мозолі,  допоки  геть  мокрі  руки
не  звільняться  самі  по  собі.

Тоді  вже  можна  впасти  на  пагорбах  біля  храму,
який  вона  збудувала,  щоб  там  надто  довго  мовчки
водити  мокрим  мальцем  по  мурашиних  дорогах
і  слухати  втомлений  подих  єдиного  організму.

Монахи  навколо  храму  руками  згрібали  листя.
Вона  їм  сумно  всміхнулась,  вітром  змахнуло  сльози.

Вона  там  лишила  трави,
вона  там  лишила  квіти,
вона  там  лишила  коси.

Йому  про  неї  згадали  мурахи  на  Мармаросах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020


Мій друг пароплавом став

Привіт.  Ти  думаєш,  хто  я?
Подай  мені  гілку  й  мотузку,  а  я  розкажу,
Як  я  тут  і  чому.
Це  буде  сумно,  але  ти  не  плач,  
Не  припипяй  подавати  гілки  
І  не  топчи  моїх  трав.

Знаєш,  колись  мій  друг  пароплавом  став,
І  пішов  у  далекі  світи.
А  я  тут  на  березі  вже  десять  років  
Сплітаю  з  дерев  плоти,
Щоб  рушити  за  ним  в  його  безумну  путь.

Мені  тоді  хотілося  того  ж  безумства,  сили,
Жорстоких  бур,  хмарин,  натягнуті  вітрила  і  
Крики  істеричних  чайок.
Хотілося  ледь-ледь  померти  і  дуже  повно  жити,
Зустріти  там  пірата  і  з  ним  наворожити,  
Щоб  друг  шукав  мене.

А  я  б  лишила  того  пірата,
І  десь  у  тумані  знайшла  б  старезний  білий  маяк,
Який  став  мені  домом.
А  друг  мій  з’явився  б  за  секунду  до  того  пірата,
І  врятував  би  мене  від  погрому,
І  я  дала  б  йому  хліба  і  солі,
І  сказала  б,  що  така  наша  доля  -  жити  вдвох
На  старезному  білому  маяку  посеред  океану.

Я  б  кожен  ранок  йому  готувала.
Читала  б  йому  казки  і  давала  б  спокій.
Казала  б  “ти  мій  сокіл.
Тільки  не  лети.”

І  одного  сірого  ранку,  через  десять  років,
Я  б  помітила  його  сумний  погляд,
Його  швидкі  рухи,  його  нечіткий  силует.
І  тоді  я  б  вже  знала,  що  він  лиш  мій  спогад,
Що  вплівся  у  пліт  крізь  щільний  очерет.

Ти  вже  йдеш?
Не  топчи  моїх  трав!
Я  казала  тобі,  що  мій  друг  якось  соколом  став?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020