Ігор Крикотун

Сторінки (1/39):  « 1»

Негадані зміни

Негадані  зміни  ідуть  непоборно,
Нагостреним  лезом  постала  ця  мить:
Попереду  –  темрява  світиться  чорним,
Позаду  –  розлита  безмежна  блакить.
На  сонці  виблискують  золотом  бані,
В  долині  ще  мариться  місто  надій  –  
Та  світ,  той  що  був,  я  вже  бачу  востаннє  –  
Його  поглинає  страшний  буревій.
Із  хмар  долі  тягнуться  жадібні  вирви.
Пронизує  небо  небачений  рух.
А  тут,  на  краю  незбагненної  прірви,
Від  захвату  й  жаху  захоплює  дух.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020


Земля занурюється в води

Земля  занурюється  в  води  –  
Поза  вітри,  сніги,  негоди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020


Ми маємо більше, ніж маємо мати

Ми  маємо  більше,  ніж  маємо  мати.
Ми  знаємо  менше,  ніж  варто  нам  знати.
Нам  світ  –  не  збагнути,  нам  час  –  не  впіймати
І  не  осягнути  –  як  все  це  сприймати?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020


Не все відкрите – є збагненним

Не  все  відкрите  –  є  збагненним,
Не  все  зазначене  –  є  дійсним.
Наш  світ  –  у  мареві  вогненнім  –
Немов  сплюндроване  обійстя.
Не  все  приховане  –  є  правда,
Не  всі  наркотики  –  снодійні.
Хто  відповів  би,  а  чи  знав  би,
Чи  все  на  світі  –  безнадійно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020


Мої незнайдені Ґраалі

Мої  незнайдені  Ґраалі
Мене  ведуть  у  забуття,
А  нерозгадане  життя  –
Провадиться  все  далі  й  далі.
Здається  –  нескінченний  шлях,
Під  сонцем  –  жовтим  і  пекучим  –  
Веде  у  нетрі  і  на  кручі,
Йде  по  байраках  і  полях.
Видніє  далеч  звідусіль  –  
Чи  буде  там  перепочинок?
За  кожен  крок,  за  кожен  вчинок
Відплата  буде  –  кров  і  біль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Блимає, блимає над небокраєм

Блимає,  блимає  над  небокраєм.
Звуки  всмоктало  в  палаючі  хмари.
Поміж  землею,  пеклом  і  раєм,
Ми,  помираючи,  з  вуст  –  ані  пари.
Вітер  закляк,  у  повітрі  –  ні  руху.
Світ  –  затаївся  –  як  перед  лихом.
Тільки  пітьма  нашорошила  вуха
Щоб  дослухатись  до  шепотів  тихих.
В  цьому  предвічному  чорному  лісі
Дихати  важко  –  тихо  і  темно.
Світлом  химерним  осяяні  висі.
Все  –  незбагненне.  Все  –  недаремно...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020


Сховались ластівки під стріху

Сховались  ластівки  під  стріху,
Розлився  смерк  гірким  вином  –  
Вже  впала  ніч,  і  стало  тихо.
Вже  вщухнув  вітер  за  вікном.
Весь  білий  світ  –  немов  зомлілий.
Урвався  темряві  терпець  –
Порозкривалися  могили:
Під  кожним  деревом  –  свій  мрець.
Чиїсь  давно  забуті  долі
Блукають  в  пошуках  життя.
Вони  –  без  радості  і  болі  –
Нас  кличуть  –  із  невороття...
Став  місяць  кволим  і  безсилим,
Йдуть  геть  всі  тіні  манівцем...
Колись  –  під  деревом  похилим  –
І  я  стоятиму  мерцем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020


Настане день

Настане  день,  коли  старі  дахи
Пливтимуть  посеред  садів  квітучих  –
А  я  –  котитимуся  з  кручі,
Не  вибираючи  шляхи.
І  відлетить  у  небеса
Усе  пригадане  й  забуте  –
І  недоречні  –  всі  спокути,
І  недосяжна  –  вся  краса.
Не  зазирнути  –  крадькома  –
В  дні  радощів  і  в  дні  скорботи,
Серед  тривог,  надій,  роботи  –
Що  там  –  чи  світло,  чи  пітьма?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877850
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020


Наші душі

Наші  душі  –  то  хижі  птахи.
Їхні  пазурі  рвуть  нашу  плоть.
Їх  домівки  –  замшілі  дахи,
Що  створив  колись  сивий  Господь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020


Вже Химера померла

Вже  Химера  померла,
В  лабіринтах  –  луна,
Задивляються  жерла
В  мертве  віко  вікна.
Всі  дороги  –  незнані,
Всі  будинки  –  сумні,
Загубилися  грані
В  переплутанім  сні.
Всіх  неправих  –  і  правих  –
Дивне  світло  віта.
Вже  ворота  іржаві
Відчиняють  літа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020


Тиша падає – неначе перший сніг

Тиша  падає  –  неначе  перший  сніг.
Світ  охоплений  зненацька  німотою.
Що  з  ним  буде?  Що  з  тобою?  Що  зі  мною?
Хто  вже  завтра  переступить  цей  поріг?
Тиша  тане  під  колесами  машин  –
Мить  минає  –  недоречно  і  раптово.
Виринає  –  чи  то  клекіт,  чи  то  слово  –
Як  сліпий  левіафан  з  морських  глибин.
Голоси  птахів  прадавніх  в  нас  бринять,
Будять,  кличуть,  вимагають  більше  крові.
Вони  з  нами  –  в  кожнім  русі,  в  кожнім  слові  –
Не  баряться,  не  вагаються,  не  сплять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877541
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020


Лютує вітер за вікном

Лютує  вітер  за  вікном  –
Гойдає  тіні  полохливі.
Земля,  завдячуючи  зливі,
Позбулась  хворощів  і  втом.
І  вабить  вулиць  філігрань  –
Заплутана,  мов  павутиння  –
У  цю  безмежну  ніч  осінню
Пірнути,  вирватись  за  грань.
На  чорний,  наче  смерть,  асфальт
Ніхто  в  цей  час  не  заблукає.
Обличчя  міста  прозирає  –
Тьмяне  –  немов  з  розмоклих  шпальт.
За  містом  –  сосни  вікові
В  задумі  кронами  хитають.
Не  відгукнуться,  не  спитають  –
Чи  вмерли  ми,  чи  ще  живі?
Зацьковані  лісовики
Вдивляються  в  вогні  химерні.
Їх  світ  –  ніщо  вже  не  поверне.
За  ними  –  правда  і  віки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020


Таж я не знаю – що за рогом

Таж  я  не  знаю  –  що  за  рогом,
Що  за  межею  криги  і  сльоти.
Я  намагаюсь  –  до  знемоги  –
У  чорні  двері  увійти.
Приходить  ніч,  приходить  повідь  –
І  з  тріском  падає  старий  мій  дім.
Пливуть  уламки  –  наче  сповідь
Під  божу  пісню  –  грізний  грім.
Потік  змітає  перепони,
Я  виринаю  –  і  пірнаю  знов,
А  під  водою  –  чути  дзвони
Давно  затоплених  церков.
Важке  наслання  –  враз  зникає,
І  в  мить  цю  –  тиша  раптом  настає,
Та  вороття  уже  немає
В  минуле  зламане  моє.
Над  вічним  степом  –  блискавиці,
Химерний  ліс  чорніє  вдалині.
Всі  пожадання  –  надто  ниці,
Щоб  залишитись  по  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020


ень розсипався на скалки

День  розсипався  на  скалки
І  згорів  у  небесах.
Відьми,  мавки  і  русалки
Десь  блукають  по  лісах.
Зацілують  спраглі  губи,
Залоскочуть  вщент  під  сміх.
Всі  їх  пестощі  –  то  згуби,
Та  принадний  надто  гріх.
Як  доступна  одаліска  –
Тягне  в  шалу  коловерть,
А  в  очах,  що  надто  близько  –
Чи  кохання,  а  чи  смерть.
Ваблять  очі  волошково
Ув  обійми  неземні  –
Тільки  пазурі  раптово
Відчуваєш  на  спині...
Коли  біль  і  трепет  плоті
Й  страх  вже  випиті  до  дна  –
Розлякав  всіх  мавок  потяг,
Що  промчав  з  Яготина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020


Коли ми місто залишали

Коли  ми  місто  залишали  –
Дзвенів  відлунням  кожен  крок.
Химерні  блискавки  злітали
Від  небокраю  до  зірок.
Вже  не  було  для  нас  притулку  –
Згасало  світло  крадькома,
Старі  квартали  і  завулки
Позаду  нас  –  ковтала  тьма.
Не  знать,  куди  ми  йшли  й  навіщо  –
Не  заховатись  від  біди.
Всі  небеса,  всі  сили  вищі
Нас  залишили  –  назавжди.
Цей  шлях  в  нікуди,  без  надії  –
За  всі  гріхи  судився  нам.
Ми  –  віддавались,  як  повії  –
Зневірі,  відчаю  й  страхам.
Лив  дощ  –  холодний,  мов  могила,
Додачею  до  інших  лих.
Якась  істота  тоскно  вила  –
Немов  оплакуючи  всіх.
Імла  підступно  огортала
Слизький,  непевний,  темний  схил.
В  проваллі  –  пекло  клекотало  –
Там  регіт  був  і  шурхіт  крил...
Та  хтось  протримався  до  ранку  –
Був  розшматований  туман.
Сліпуче  полум’я  світанку
Гойдав  зелений  океан.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020


У мене попереду – вічність

У  мене  попереду  –  вічність,
У  тебе  попереду  –  день.
З-за  неба  встає  потойбічність
Рядками  прадавніх  пісень,
І  день  так  раптово  минає  –  
Відходить  нараз  в  небуття.
Він  сутінками  відміняє
Твоє  безпорадне  життя.
Чи  кров  небосхил  окропила,
Чи  стріли  вогненні  летять  –
Твої  то  веселкові  крила
Зірками  вгорі  мерехтять.
Венера  засяяла  ніжно,
Зійти  Оріону  –  вже  час  –
Ніч  вітряна,  мов  чорнокнижник,
Обплутує  чарами  нас.
Відходить  розгублена  звичність,
Оточує  тьма  зусібіч.
У  тебе  попереду  –  вічність,
У  мене  –  всього  лише  ніч.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020


Давне місто

А  ти,  зґвалтована  пітьмою,
Лежиш  у  темряві  глевкій.
Повитий  тишею  сумною
Вертеп  задушливо-тісний.
Старі  осики  і  берези
Тебе  в  цій  пастці  стережуть.
Шофери  –  змучено  тверезі  –
Повз  ліс  авто  свої  женуть.
Той  ліс  ворожий  –  вже  поглинув
Твій  степ,  де  вітер  сновигав  –
Пустив  коріння  в  жовту  глину,
Віття  у  небо  увібгав.
Твоє  розірване  намисто
Ніяк  в  траві  не  віднайти.
Навічно  зникло  давне  місто,
Що  пам’ятаєш  тільки  ти.
Давно  розсипались  оселі  –
Буяє  папороті  цвіт.
Згадай  про  дні  свої  веселі  –
І  сну  важкого  зникне  гніт.
Почуй  –  тебе  хтось  тихо  кличе,
Порозривай  всі  корінці,
Торкнись  долонею  обличчя  –
Відчувши  глину  на  щоці,
Крізь  хащі  –  темні  і  недобрі  –
Злети  миттєво  –  над  усім,
Побач  –  за  лісом  –  є  ще  обрій,
І  степ,  і  місто,  і  твій  дім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020


Коли вже забракло сили

Коли  вже  забракло  сили,
Коли  вже  немає  вір,
Випурхує  із  могили
Холодний  нічний  нетопир,
Коли  всередині  –  морок,
І  присмак  біди  на  вустах,
І  –  наче  із  пляшки  корок  –
Злітає  під  стелю  страх,
Коли  так  сльотаво  і  сиро
І  дощ  всі  надії  змив  –
Встає  некерованим  звіром
Сліпий  і  скажений  гнів.
Відлунням  відповідає
Із  закутків  чорна  бридь
І  світло  в  очах  згасає
У  цю  опівнічну  мить.
Та,  наче  прадавня  пісня
Бринить  посеред  самоти:
До  тебе  був  посланий  вісник...
А  може  –  до  нього  –  ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020


Там – за парканом темних снів

Там  –  за  парканом  темних  снів  –
Скажені  пси  на  ланцюгах,
Прикуті  міцно  до  стовпів.
На  іклах  –  кров,  і  лють  в  очах.
А  серед  дня  –  безмежжя  бань
І  надмір  клопотів  і  справ,
Примарна  тінь  старих  кохань,
Які  забув  і  поховав.
Накриє  крук  цей  день  крилом  –
Закриє  сонце  –  буде  дощ,
Який  назвуть  у  злобі  –  злом  –
За  те,  що  змив  бруківку  з  площ.
Благословенність  божевіль
Веде  крізь  зливу  навмання
І  без  зазначення  зусиль
Дає  приховані  знання.
Тож  врятуватися  –  не  варт
Коли  ламає  всі  мости
І  переповнює  азарт
На  грані  знайдення  мети.
Передчуття  –  неначе  біль  –
Скажені  пси  перегризуть
Іржаву  сталь  –  і  звідусіль
З  виттям  веселим  нападуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020


Як грають скрипки – божевільні

Як  грають  скрипки  –  божевільні  –
Так  сяє  місяць  в  небесах.
Всі  почуття  мої  невільні  –
Як  темний  птах  лишає  страх.
Холодна  річка  протікає
Серед  насторчених  лісів,
Де  все  бринить  -  і  не  зникає  –
П’ятитисячолітній  спів.
Поміж  цим  пагорбом  і  небом
Нема  нічого  –  тільки  ніч.
Не  оминути  –  і  не  треба  –
Примар,  що  сунуть  зусібіч.
А  ніч  подовжується  в  часі  –
Хто  зна,  який  сьогодні  вік?
Мені,  як  кожному  невдасі,
Не  віднайти  потрібний  лік.
...Вже  ранок  йде,  а  темінь  тане
І  блякнуть  стомлені  зірки.
А  всі  примари  –  то  тумани
В  долині  тихої  ріки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020


Прибулець

Зазирає  у  двері  прибулець
З  ночі  –  першої  в  цьому  сторіччі.
Вже  –  майбутнє,  чи  все  ще  минуле?
В  тих  питаннях  –  самі  протиріччя.
За  грошима  ми  визнали  чари,
За  коханням  –  залишили  владу.
Навкруги  позбирались  примари.
Мої  сумніви  –  то  їх  принада.
В  ніч  цю  зимну  так  затишно  з  ними,
З  їхнім  марним,  оманливим  сяйвом.
Вони  стогонами  голосними
Перехожих  розлякують  зайвих.
Я  вдивляюсь,  прибульцю,  у  тебе  –
Твої  очі  –  як  ніч  –  непроникні.
Зачекалось  напевне  вже  небо  –
Трохи  ще  постоїш  ти  –  і  зникнеш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020


В осінньому лісі

В  осінньому  лісі  –  під  сонцем  останнім  –
Безжурно  блукає  замріяна  смерть,
І  листя,  вже  зморене  довгим  чеканням,
Від  дотику  вітру  –  летить  шкереберть.
Над  жовто-багряним  мереживом  тління
Панує  тут  шурхіт  –  легкий,  наче  спів.
Без  жалю,  без  сумнівів,  з  чистим  сумлінням
Життя  –  засинає  до  кращих  часів.
Надії,  страхи,  сподівання  –  забуто,
Усім  пориванням  –  покладено  край.
Вже  скоро  –  настане  розлючений  лютий  –
І  –  десь  там  за  ним  –  метушливий  розмай.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020


Розлетілась порцеляна

Розлетілась  порцеляна  –
П‘єш  з  долоні  ти  отруту  –
Не  твереза  і  не  п‘яна,
Непотрібна  і  забута.
Наче  полум’я  на  вітрі  –
Ти  колишешся  й  тріпочеш.
Рукавом  зеленим  витри
Марне  виплакані  очі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020


Світло – сліпить

Світло  –  сліпить,
Ніч  –  шле  прозріння  –  
Тільки  на  мить  –  
Наче  видіння.
Темна  сосна  –
Дивна  є  вежа.
Світло  вікна  –
Давня  пожежа.
Серед  ланів  –
Темрява  встала.
Нинішніх  днів  –
Як  не  бувало.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020


Помирившись з померлими

Помирившись  з  померлими  –  вирушаю  в  дорогу,
Де  нічого  немає,  де  лиш  вітер  в  пітьмі.
Всі  нещастя,  всі  радощі  –  залишаю  за  рогом,
Сам  не  знаю  до  кого  –  промовляю:  -  прийми...
Білий  місяць  примарою  повисає  над  шляхом,
Наче  дар  йому  даний  -  насилать  забуття.
Я  –  прямую  за  тінню  безголосого  птаха,
А  з-за  пагорбів  чую  –  чи  то  плач,  чи  виття.
Всі  обтяжливі  спогади  більше  не  потурбують  –
Серед  білих  зірок  розчинились  вони.
Темні  вітри,  лютуючи,  мої  болі  лікують  –
Де  зникає  минуле  –  там  немає  вини.
Все  огорнуте  мрякою.  Шлях  веде  у  долину  –
Там  непевну  цю  стежку  рве  холодна  ріка,
Що  пливе  серед  мороку  крізь  північні  країни
З  незбагненної  далі  –  аж  від  льодовика.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876660
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020


У цьому місті

У  цьому  місті,  що  спорожніло  –
Немає  горя,  немає  болі.
Нема  нічого  –  лиш  ми,  о  мила,
Нема  нікого  –  лиш  ми  з  тобою.
Твої  то  кроки  дзвенять  луною,
Моє  то  серце  –  мов  навіжене?
Зірок  холодних  торкнись  рукою  –
У  небі  –  Лебідь,  чи  Хрест  Південний.
Згасає  світло,  стоять  машини  –  
Порожніх  вулиць  безмовний  цвинтар.
Ввійди  у  тишу,  пірни  в  глибини  –
І  хміль  відчуєш  –  осінніх  вин  дар.
Ця  тиша  –  вітром  гілки  гойдає,
Пливе,  мов  хвиля,  і  щось  шепоче,
Наздоганяє,  і  огортає,
І  віддає  нас  під  владу  ночі.
Даремні  –  віра,  сліпа  відвага  –
Чекають  біди  і  руйнування,
І  нездійсненність,  і  вічна  спрага.
Лиш  мить  коротка  –  порятування.
Зітре  на  порох  міцні  споруди,
І  зникне  небо,  і  сонце  згасне  –
Все  незбагненно  піде  в  нікуди.
Хто  знає  –  пізно,  а  чи  завчасно?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020


Ноче

Ноче,  моя  чорношкіра  коханко  -
Випий  отруту,  ляж  поруч  зі  мною.
Ми  –  цілий  всесвіт,  до  самого  ранку  –
Будемо  ятрити  віссю  земною.
Спалить  обох  нас  пекельне  кохання,
Біль  розіпне  –  неминуча  розлука.
Ближче  і  ближче  смертельне  світання  –
Не  відпускай  же,  тримай  мою  руку.
Все,  що  чекає  –  всі  біди  і  лиха,
Добре  обом  поіменно  відомі  –
Що  ж  ти  шепочеш,  тремтливо  і  тихо,
В  цьому,  у  тьмі  потонулому,  домі.
Це  –  лишень  буде,  забудь  же  про  втрати.
Місяць  і  зорі  на  дах  опустились.
Спи,  моя  ніч,  буду  я  вартувати,
Щоб  щось  недобре  тобі  не  наснилось.
Нині  всі  марення  наші  –  доречні,
В  них,  як  в  безодню,  душа  моя  лине.
В  час,  коли  сонце  зійде,  безперечно  –
Хтось  із  нас  двох  неодмінно  загине.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


Вакханки

Коли  повстали  ті  мерці,
Яких  ніхто  не  пам’ятає,
І  смерть  на  кожного  чекає,
Життя  тримаючи  в  руці  –
Не  залишається  надій
Хоч  у  шпарину  заховатись  –  
Ніхто  не  зможе  врятуватись,
Ніщо  не  змінить  хід  подій  .
Безсонне  місто  навкруги  –
Таке  химерне  і  байдуже.
Тож  –  чи  живі  ми,  чи  недужі  –
Те  все  не  матиме  ваги.
Десь  за  вікном  лютує  ніч,
Скажено  б’ється  в  стіни  з  лету,
Снує  підступливі  тенета
Світ,  сплетений  із  протиріч.
Тих,,  що  всередині,  за  склом  –  
Це  все  наразі  не  турбує.
Примарна  темрява  вартує,
Небес  торкаючись  чолом.
Немає  сил  ступити  крок
З  цієї  тиші  і  безпеки  –
Щоб  повернутись  в  день,  у  спеку  –
Страхи  замкнувши  на  замок.
А  тут  лишились  –  тільки  сни,
Які  вертаються  щоразу,
Мене  доводячи  до  сказу
Чуттям  переляку  й  вини.
...  І  знов  дорога  крізь  ліси.
Вже  –  рання  осінь,  вечір  ранній.
Спижеві  крони  –  наче  бані
Неоспіванної  краси.    
Було  тут  місто,  був  тут  міст  –
Тисячоліттями  пізніше,
А  зараз  –  тут  панує  тиша
І  опадає  жовтий  лист.
Лунає  тиша,  наче  рев.
Вона  є  пастка,  що  чатує
Мандрівника,  який  прямує
Між  зачарованих  дерев.
Щоб  власну  смерть  відволікти  –
Приносять  жертву  юні  жриці  –
Чарівні  –  і  безумнолиці  –
Мов  сплав  жорстокості  й  цноти.
Вже  той  невдаха  кров’ю  сплив  –
Несли  роздерте  тіло  яром...
Я  прокидався  від  кошмару  –
Над  містом  лився  щемний  спів.
Так  треба  –  спалимо  живцем
Зеленооких  цих  вакханок.
Зустріну  я  безжурний  ранок,
Йдучи  в  зажурі  манівцем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020


Відьомське кохання

Ти  котишся  лісом  в  ночі  непроглядній
Вогненною  кулею  попід  дерева,
Розшпурюєш    іскри  –  жорстокі  й  безладні  –
Спалахують  ворохи  листя  миттєво.
На  душі  заблудлі  ночами  полюєш  –
То  твій  ритуал  і  весела  розвага.
Під  місяцем  жовтим  ти  час  не  марнуєш,
І  кров’ю  гамуєш  цікавість  і  спрагу.
Несешся  мов  вітер  в  осінньому  лісі  –
Загинуть  тут  всі  –  винуваті  і  праві,
Тримаючи  жертву  на  довгому  списі  –
Даєш  причаститись  пожадливій  наві.
То  як  же  здобути  відьомське  кохання  –
Тебе  розшукати  у  кублах  і  норах?
Немає  ні  смутку  уже,  ні  вагання  –
Розвіяний  вітром  мій  страх  –  наче  порох.
Вже  холод  любові  охоплює  серце.
Кінець  настає  і  терпінню  й  покорі.
Відсвічують  очі  твої,  як  люстерця  –
Я  в  них  задивляюсь  і  бачу  там  зорі.
Їх  сяйво  здіймається  вище  і  вище  –
Прямую  за  мить  крізь  палаючу  браму.
У  лісі  –  замовклім,  немов  кладовище  -
Лягаємо  разом  у  темну  цю  яму.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020


Кінець сторіччя

День  згасає.  Вітер  віє,
сніг  жбурляючи  в  обличчя.
Вже  ніщо  нас  не  зігріє  –
То  настав  кінець  сторіччя.
В  домі  вибито  всі  шибки.
За  вікном  –  пустеля  гола.
Світ,  учора  ставши  дибки,
Зараз  –  плентає  спрокволу.
Не  дамо  собі  ми  ради,
Що  було  –  нам  не  збагнути.
І  сумні  ми,  і  не  раді,
Бо  не  знать,  що  має  бути.
Сонце  в  мороці  втопилось.
Ми  заклякли  на  узбіччі,
Бо  не  кожному  судилось
Пережити  це  сторіччя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020


Цей світ – не мій

Цей  світ  –  не  мій,  немов  німий  –
він  слова  доброго  не  скаже.
Ну  що-ж  –  мовчи,  прехитрий  враже,
У  неспроможності  своїй.
Цей  вік  залізний  –  геть  чужий,
А  мій  –  із  пороху  і  глини,
І  я  шукаю  без  упину
Хоча  б  єдиний  слід  старий.
Та  давніх  стін  спливає  час
І  зріже  хтось  старезну  вишню,
Поза  зірками  десь  всевишній
На  шахівницю  ставить  нас.
Замкнулось  коло  –  треба  йти.
Що  буде?  –  хто  се  може  знати.
Тож  залишається  –  шукати
Те,  що  вовіки  не  знайти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020


Під корінцями

Під  корінцями,
за  небокраєм,
В  мороці  ночі,
в  холоді  вод  –
Є  інший  світ,
в  який  шляху  немає.
Там  –  доживає
Давній  народ.
Мариться  щось  нам,
майже  незрячим,
В  попелі  сивім,
В  шурхоті  тьми.
Марне,  слідів  їх  
ніхто  не  побачить.
Нам  не  збагнути,
що  ми  не  самі.
Зораний  степ
і  зоряне  небо  –
Все  переплуталось,
все  навпаки.
Ми  –  загубилися
(так  нам  і  треба)  –
На  півдорозі
у  правіки.
Тож  від  страждань
не  врятує  і  втеча  –
Світ  наш  став  меншим
за  шафу  і  стіл.
Всі  наші  біди  –
лише  порожнеча,
Що  відбирає
надлишок  сил.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020


Я побачив примару

Я  побачив  примару,
В  файні  вдягнуту  шати.
Лиш  на  мить  –  незабаром
Вона  має  зникати.
Те,  що  ледь  майориться,
Вже  таке  призабуле  –
Лиш  ночами  насниться,
Як  земля  потонула.
Вже  життя  –  не  вернути,
Вже  минулого  –  більше.
Як  обридли  спокути  –
Скільки  марних  зусиль  ще?
Та  нехай!  Все  –  даремне!
Можна  –  тільки  радіти.
Довелось  в  дні  буремні
Небуремно  прожити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020


Темний князь

Встане  мій  темний  князь.
Буде  він  вищім,  ніж  ліс.
Здійметься  вітер  враз,
Гнучи  дерева,  як  хмиз.
Де  ж  ти,  володарю  тьми,
Був  стільки  марних  літ?
Ставши  серед  зими  –
Бачиш,  загинув  твій  світ.
Тільки  не  бачить  він,
Що  уже  ніч  –  не  та
І  що  йому  –  серед  змін  –
Речена  –  самота.
Очі  я  підійму,
Гляну  –  лише  на  мить  –
Як,  загорнувшись  в  пітьму,
Темний  мій  князь  стоїть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020


Нічні спогади

Наче  дзеркало  розбите  –
Світло  спогадів  нічних,
Сяйво,  в  темряві  розлите
Серед  обрисів  німих.
Давні  спогади  –  неначе
Краплі  літнього  дощу.
Все,  що  мав,  те  зараз  трачу,
Що  було  –  не  захищу.
Давню  спеку  біля  моря
Серед  вивітрених  скель,
Що  здійнялись  в  непокорі  –
Де  нема  людських  осель,
Там,  де  сонце  інше  сходить,
Де  незнані  –  всі  зірки,
Де  течуть  невпинно  води
Каламутної  ріки,
Де  нема  прокляття  часу,
Де  не  вбило  все  життя  –
Світ,  до  руйнування  ласий,
Проковтнув  без  вороття.
І  по  краплі  весь  стікає
Віск  розтоплених  днем  чар.
І  минулого  немає
В  місті  втоми,  злиднів,  чвар.
І  згасають  мерехтіння
Серед  мороку  ночей.
Від  небесного  склепіння
Світло  лине  до  очей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020


Пагорби

Пагорби,  вкриті  рудою  травою.
Низько  пливуть  небеса  каламутні.
Час  не  женеться  уже  за  тобою  –
Де  те  минуле  і  де  те  майбутнє?
Де  ті  міста,  ті  лани  і  ті  бійні?
Все  проминуло,  не  стало  і  сліду.
Морок  приймає  тебе  ув  обійми  –
Буде  коханкою  лячна  сновида.
Що  криють  обрії  –  те  не  пізнати.
Пагорби  таїн  не  в  змозі  відкрити.
Не  зупиняюсь  –  несила  чекати  –
Краще  мерщій  за  них  перевалити
В  білий  туман,  навмання  –  хай  що  буде...
Все,  що  було  –  те  далеко  позаду.
Тануть  надії,  зникають  облуди  –
Я  не  сумний  вже  тепер  і  не  радий.
Пагорби,  пагорби  вкриті  туманом.
Всюди  –  до  обрію  –  трави  зів’ялі.
Йду  –  Диким  Полем,  сплюндрованим  ланом?..
Не  відгадати,  що  тут  і  що  далі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020


Холодна ніч

Холодна  ніч  –  немов  остання  –
Не  вщухне  вітер  ні  на  мить,
А  чорна  неба  оксамить
Не  зичить  дневі  починання.
Зоріє  небо  навісне
Очима  з  сполохами  криги.
Мене  –  закутого  в  вериги  –
Цей  погляд  зимний  геть  жене.
Лише  непевний  манівець
Веде  в  яри  і  нетрі  дикі.
Нічних  птахів  протяжні  крики
Надію  зводять  нанівець.
Обабіч  мене  лисі  гори,
Де  відьми  чинять  шабаші.
Зі  мною  поруч  –  ні  душі  –
Ніхто  цю  темряву  не  зборе.
Ця  дивна  ніч,  осіння  ніч
Тривоги  й  захвату  всесвітом,
Коли  вже  промайнуло  літо,
На  мене  дивиться  –  віч-в-віч.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020


Не згадаємо

Не  згадаємо  –  що  ми  бачили,
Не  спитаємо  –  що  не  чули  ми.
Стали  кволими  і  ледачими  –
Не  веселі  і  не  розчулені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020


Шлях смерті

Шлях  смерті  проходить  долиною  мрій,
Де  місто  забуте  поховане  лісом.
Пробита  парсуна  з  поламаним  списом
Розкидані  там  серед  зілля  і  змій.
До  них  доторкнутись  –  і  стати  своїм,
І  вийти  за  межі  і  часу  і  плину,
Знайти  свої  спогади  поміж  полину
І  раптом  збагнути:  тепер  –  це  мій  дім.
Втішатиме  рій  невимовних  утіх
І  спалить  пекуча  отрута  пізнання
Того,  хто  навіки  зневажить  вагання
І  сприйме,  як  дар,  невідпущений  гріх.
А  далі  на  схід,  за  збіговиськом  пасм,
Заходиться  море  від  реву  і  крику.
Воно  не  вміщає  вже  знуджені  ріки,
Що  хочуть  впадати  в  нього  повсякчас.
Несприйняті  ріки,  що  рвуть  суходіл,
Лютують,  як  біди  у  рік  високосний.
Невпинний  потік  викорчовує  сосни,
Що,  втомлені  жити,  не  мають  вже  сил.
І  морю  і  рікам  й  мені  –  невтямки:
Навіщо  жага  і  навіщо  волання?
Встановлені  кимось  колись  риштовання
І  вигадав  хтось  недоречні  думки.
У  бога  –  нелічена  кількість  обличь
Істот,  які  жили  і  житимуть  далі.
Колишеться  щось  в  неосяжнім  проваллі
І  дивиться  сонмом  очей  зусібіч.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020