| Сторінки (4/312): | « | 1 2 3 4 | » |
Біліє пі́дняте вітрило
в тумані, в далечі морській.
Що на вітчизні залишило?
За чим пливе у край чужий?
Негода хвилю підіймає,
в щоглі зігну́тій легкий трвск…
Цей човен щастя не шукає
і не від щастя він утік.
Під ним потік блакиттю світлий,
над ним проміння сонце ллє…
А він, буремний, прагне битви,
неначе спокій в битві є!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Нет у вас родины, нет вам изгнания.
М.Ю. Лермонтов
Хмари небесні, як пе́рлами вислані!
Степом блакитним коштовними мушлями
ви пливете́, наче як і я вислані
з милої півночі в землі посушливі.
Що ж вас прогнало, чи ви всі знедолені
заздрістю темною злобою кутою,
чи вас обтяжують злочини скоєні,
чи друзів наклепи – в серці отрутою?
Ні, вам набридло, як нива хвилюється.
Ви ж не радієте і не сумуєте;
туга за втратою вас не стосується.
За батьківщиною ви не жалкуєте.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024
Приносить якось грек з торгів
для їжі гусака та лебедя для співу.
Послав під ніч раба до хліву,
щоб на вечерю гусака забив.
А темно вже, тож раб хапає
за шию лебедя, та той співає,
і відпуска його рука,
і вже хапає гусака.
Мораль: колись, біля межі,
мій хист, мене ти збережиь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2022
Раз дроворуб втопив у вирі
свою сокиру і в сльозах
жаліється, що ох і ах,
хоч сам топися без сокири.
Почув його слова Гермес,
коли прогулювався бором,
тож розпитав його про горе
і виник в бога інтерес.
Пірнає в річку, дістає
страждальцю золоту сокиру:
– «Твоє – віддам, тобі повірю.»
– «Ні – каже дядько – не моє.»
Пірнає вдруге, де стояв,
виносить срібну вже сокиру,
а той відповідає щиро:
– «І ця сокира не моя!»
Його сокиру дістає
Гермес і дядькові за чесність,
за простоту і за відвертість,
всі три сокири віддає.
Приходить дроворуб в село
і всьому, що в шинку́, народу
розповідає про пригоду,
як з богом йому повезло́.
Та заздрість за людьми стоїть.
Один втопив сокиру й відчай
вдає і все Гермеса кличе,
благає, щоб дістав її.
Та як побачив золоту,
– «Моя!» – кричить. Бог посміхнувся
та до Олімпу повернувся;
сокиру не дістав просту.
Мораль: і ти завжди буть чесним
в душі перед Отцем небесним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022
Повзуть з дрімучої Росії
убивці з ханом на чолі
у край, де мирні гречкосії
їх зупинити не змогли.
Плюндрують землю, убивають
міщан цивільних, ті втікають
на захід, навіть за кордон,
для себе захисту шукають
за морем, де стоїть ООН.
І не збагнути їм немужнім,
що зупинити треба біг
та зброю взяти, бо за них
не вступляться чужі потужні.
В кафе російськомовний бевзь
волинську піцу навертає.
Він трохи випив, він тікає:
диви – захеканий увесь.
Не бачив, бо не був ніколи,
а якби був на цвинтарі
там, де поховані соко́ли,
що дивляться на нас згори,
місцеві хлопці, хто оружні
на москаля звелися, «мужність» –
таке б він слово пригадав,
якщо не ворог. А до лав
в містах призовників ловити
не треба у ці вихідні.
Не маю змоги татя вбити,
бо за 65 мені…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2022
Дитинство – найщасливіші роки життя,
та тільки не для дітей.
Майкл Муркок
Нема тих місць, вони назавжди зникли,
де ми росли та пізнавали світ.
Лиш в пам’яті проекторному світлі
вони лишили мерехтливий слід.
Глибоко уві сні вони являють
свої напівзабуті почуття
і тихо на світанку залишають
нам образи колишнього життя.
Там нас батьки та їх батьки чекають,
поблажливо всміхаючись до нас,
нам співчувають і спостерігають
за нами весь відпущений нам час.
На світі кожен з нас живе, як може,
та вранці покидаючи диван,
згадавши сон, себе питає кожен:
в раю, чи то в дитинстві побував?
Частіше відчуваємо тривогу –
нас бус не дочекається колись –
все важче нам знаходити дорогу
до тих незайнятих дитячих місць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Почався час для байки за столом.
– «У нашім озері живе цар-сом.
Онукою – русалка молода.
Коли спадає до води – вода,
про мандри небом щось розповідá,
тоді удвох збираються вони
і тихо випливають з глибини.
Вже з місяць, як я ставив перемет.
Тут, раптом, вітер, дощ і в очерет
мій човен, мов ту тріску понесло.
Я глядь – вони! Спочатку – за весло,
а потім, думаю, який я лох:
з собою пляшка – вип’ємо на трьох!
Прощались, як закінчилась гірка́.
Дав сомові в колекцію гачка…
Русалка запросила до батьків,
та баби стало жалко – не схотів.
З тих пір страшний почався в мене кльов!
Їй Богу не брешу! Свій весь улов
сусідам роздаю, також і вам,
як підете, з собою трохи дам...»
Скінчи́вся час для байки за столом.
Дрімає дід, темніє за вікном.
З густої хмари до води – вода
про мандри небом щось розповідá…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022
Він не нена́видить мене.
Йому це просто ні до чого –
відчути біль, що не мине,
коли вбивають друга твого.
«Якісь хохли на «Азовсталі»
спокійно жити не дають.
Що, б’ють хохлів? Ще мало б’ють,
бо вже боятись перестали.»
Невтямки дурневі, йому,
що все його життя – собаче.
Жив у пітьмі й піде в пітьму,
ніхто по ньому не заплаче:
Та часто б’ється в скроню гнів
на тих хто нам його привів.
02.06.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022
Oddzielili cię, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
malowali krajobrazy w żółe ściegi pożóg,
wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut – zło.
Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
Czy to była kula, synku, czy to serce pękło?
20 III 1944р.
Кшистов Каміл Бачинський
Елегія про польського хлопця
Відділили тебе, синку, від твоїх хлопчачих снів,
гаптували тобі кров’ю погляди очей сумні.
Малювали краєвиди жовтими вогнями,
наче крони на деревах шибениць листками.
Научали тебе, синку, що земля то матір,
як сталевими сльозами стежки нарізати.
Відчував ти в мороці жах камінних глиб
і на дотик в темряві гриз камінний хліб.
Ти пішов зі зброєю, синку, в темну ніч,
бачив, як всміхається злоба увсебіч.
Як об землю кинула тебе вража сила –
серце розірвалося, чи куля влетіла?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022
Поділили Україну «пахани»
Святий Кріпкий, Україну борони.
Йдемо, брате, на засніжений майдан,
де не править Україною «пахан».
Приспів.
Де позбулись можновладних брехунів,
бандюганів, депутатів – «паханів»,
де настала вседолаюча Весна –
йдемо, брате, проганяти «пахана»!
Приспів.
За Європу, за батьківську сторону
натовчемо товсту пику «пахану»!
Приготуйся яйцем битий «пахане»!
Є Суд Божий – він тебе не обмине.
Приспів:
Буде наша перемога,
хоч лютує смерть навкруг –
серед шинового смога,
серед крові, серед мук,
в глину, чим були для Бога,
Бог вдихнув майдану дух!
Буде наша перемога!
Буде наша перемога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2022
День затамованого горя
та незабутньої скорботи…
Це де про свято ще говорять,
що всіх зуміли побороти,
замовчуючи неспростовні
слова з пожовклої газети:
життів до тридцяти мільйонів –
ціна за «свєтлий дєнь Побєди»?
Якби їх кулі не пололи
та табори не виривали…
Ніхто не взнає вже ніколи
які б вони тепер постали,
яким у них було б, незбутнє
життя під мирним небом вдома?
…Водою мертвою – майбутнє
у півстакані від наркома*…
* «Наркомівські сто грам» - неофіційний термін, що мав ходіння в 40-х роках минулого століття у період ведення Червоною Армією бойових дій, яким позначали норму видачі алкоголю (горілки) військовослужбовцям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022
Поділили Україну «пахани».
Святий Кріпкий, Україну борони.
Йдемо, брате, на засніжений майдан,
де не править Україною «пахан».
Приспів.
Де позбулись можновладних брехунів,
бандюганів, депутатів – «паханів»,
де настала вседолаюча Весна –
йдемо, брате, проганяти «пахана»!
Приспів.
За Європу, за батьківську сторону
натовчемо товсту пику «пахану»!
Приготуйся яйцем битий «пахане»!
Є Суд Божий – він тебе не обмине.
Приспів:
Буде наша перемога,
хоч лютує смерть навкруг –
серед шинового смога,
серед крові, серед мук,
в глину, чим були для Бога,
Бог вдихнув майдану дух!
Буде наша перемога!
Буде наша перемога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2022
Уявою в дитинство я ітиму.
На холодець готується відвар.
У сінях втулено для цього примус.
Я, дошкільня ще, під напливом чар
в кутку на стільчикові примостився
і так уважно на вогонь дивлюсь
та слухаю, як він гуде. Щасливця –
як я тоді, шукати не візьмусь.
Цей мідний примус золото-червоний,
цей звук, що аж мурашки по спині́,
мене і досі по життю боронить
від стресу у важкі для всіх нас дні.
Які шляхи уява малювала
мені у тому пружному вогні
не пригадаю, їх було чимало
і всі вони всміхалися мені.
А на Великдень кликали до столу
«багатого» – життя в той час – важке́…
Такого потім не було ніколи
зі мною. Пригадається ж таке…
22.04.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2022
Не обертайся ти на схід спино́ю,
бо за плечима з’явиться мутант,
ображений, стурбований Весною
«зелений чоловічок» – окупант.
В камуфляжі, у барвах «триколора»,
неначе та матрьошка з Хохломи,
зомбована пропутінська потвора –
«стал грудью» за цивільними людьми.
По стрічці, що нагадує гадюку,
по вдачі (європейський азіат) –
запам’ятай назавжди цю тварюку,
це – ворог твій, це твій брехливий «брат».
Не пожалій отруйливого гада,
відкинь під зад ногою до межі.
Нехай сичить: «чужой зємлі нє нада» –
як матір, землю рідну бережи!
Мерзоту вилізлу з нори зі сходу
й плюючу труйно на землі твоїй,
заради спокою свого народу
скоріше вбий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
Мила, про тебе пам'ять
гостра о цій порі.
Зігнані ми вітрами.
Ватра іскрить вгорі.
Вухо смартфон чіпає,
погляд у вись забрів –
ніби не помічає
крони струнких борів.
Вклала на землю втома.
Десь за межею сну
тепло, неначе вдома,
вітер торкнув струну –
в серці, чи то в ефірі
чисту, як перший сніг;
це у міській квартирі –
твій неповторний сміх.
У березневий вечір –
тіней голубизна.
Мила моя, сердечна,
в небо поглянь з вікна;
ватри знайди очима
іскру в зірках ясну;
змерзло здвигни плечима,
що їх за мить торкну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022
З давніх пір відомо людям –
дим не буде без вогню.
Я прошу, а інший судить –
вже сідло вдягнув коню.
Знатиме вороже плем’я
скільки важить лиха фунт.
Кинув нѐнависті сім’я –
пожинай кривавий бунт.
Там на полі битви ворон дзьоб наситив,
і очиць провали – в небо без благань.
Там на полі битви всім не до молитви,
сніг по полю талий, смерть без нарікань.
Як людей перемогти,
воронів поцілити?
Ось нехитрий мій урок –
плавно ти́сни на курок.
Перша на війні з порад –
ворогу завдати втрат,
уцілієш – повезло
всім смертям на зло.
Там на полі битви ворог біг розбитий,
навздогін у спину полетів свинець.
Там на полі битви воїн ліг не вкритий,
там від втрати крові помирав боєць.
Та течуть життя річки.
Я би потонув таки
і не досягнув мети,
якби, друг, не ти.
Друг, в оточенні ти стін,
як піднімешся з колін,
чи почуєш рідний сміх?
Тільки, як на гріх,
там на полі битви рясно кров’ю вмитих,
ворогів і наших безліч полягло.
Там на полі битви не спасли молитви
і благословення не допомогло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
Ми на храмових сходах стояли,
в лабіринті забутих епох,
ми стояли, було нас замало:
ворогів ми ділили на двох.
Хоч нам втеча була за образу,
але й смерть ні до чого була,
та промовив друг – «Доки нас разом
ще ніхто не здолав.»
Стань до спини́, пліч-о-пліч стань,
від нас нема де правди діти:
плачу я кров’ю свіжих ран
за те, щоб другу далі жити.
На донжоні розбитого замку
в лабіринті інтриг та ідей
ми стояли і нам було жалко,
що не вивести навіть дітей.
Та промовив мій друг – «Веселіше!
Нам ще долею разом іти,
ставши поряд, ми вдвічі сильніші –
нас не перемогти.»
Сьогодні черга не моя,
допоки близький друг зі мною –
з ним за спиною справлюсь я
з чортами, Богом та судьбою.
За опаленим пеклом блокпостом,
в лабіринті окопних ходів
ми стояли, було нам не просто,
відступати ніхто не хотів.
І промовив друг – «Доки є кулі,
не посмій залишити собі –
нумо, браття, ви що там, поснули?
Разом! Вперед! У бій!»
Стань до спини, пліч-о-пліч стань,
одної матері ми діти,
звелися разом без вагань,
щоб Україну захистити.
На асфальтах зруйнованих вулиць,
в лабіринті задимлених міст
стоїмо ми, ми знов повернулись,
з нами честь, сила духу та хист.
Нині, наче з минулого поклик,
стали не зі своєї вини,
стали поряд, зійшлися пліч-о-пліч,
спи́ною до спини́.
Проти обману марноти,
нехай над нами ворон кружить,
ми завжди поряд, я і ти,
спино́ю до спини, мій друже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Сіло сонце,
і змахнуло повіками ночі небо.
Тихо втома
від зірок до землі відпускає сни.
І напевно
саме так, як і я, десь не спить хто не́буть:
задивився
на зірки з протилежної сторони.
В потойбіччі,
у житті його склалось усе непросто –
він шукає
даль – куди простяглася життя межа
і бажає
він потрапити десь на безлюдний острів,
де на небо
задивлятись ніхто б там не заважав.
Не печалься
мій далекий, близький мені антиподе,
на світанку
на смарагдове небо зоря зійде́,
в синіх джунглях
зачекались на тебе дива́ природи,
ну а місто
зачекає, не дітись йому ніде.
Та в цей вечір
мій товариш по мріям плекає віру:
свою долю
сподівається взяти на абордаж;
підставляє
у лусці золотистій блискучу шкіру
під проміння,
що шле місяць плямистий, такий, як наш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022
Ну хто для неї я! Вона була в Парижі,
і вчора зрозумів – була не тільки там.
В. Висоцький
У Римі багато фонтанів.
У Відні багато палаців.
У тебе багато фанатів
в Афінах та ще на Парнасі.
А я, захопившись тобою,
ім’я уві сні промовляю:
долаю тебе, наче Трою,
гоплі́том царя Мінелая.
В Європі усе, як у казці:
у Римі багато фонтанів,
у Відні багато палаців,
у Ліссі багато тюльпанів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2022
ІX Портрет
Добре бачить лише серце!
Найголовнішого очима не побачиш
Антуан де Сент-Экзюпері
Вони зустрілися в кав’ярні
на перехресті двох доріг.
З жінками зустрічі вже давні
він в пам’яті своїй беріг,
та ця була на них не схожа,
немов поезією проза
перетворилася й за мить
світ водоспадом полетить.
Так і його життя буденне
в затонах річкових заплав
спинилось, мов без вітру став,
і раптом ринулось буремне,
пошкодивши (який конфуз)
урівноваженості шлюз.
Вона його відчула погляд,
коли він малював ескіз.
У відповідь – миттєвий огляд
і позитивний фейс-реліз
він в її погляді помітив
в портрет домалювавши квіти.
Коли доїла «гентський ніс»*
на столик їй поклав ескіз.
– «Це до майбутнього портрету,
що малюватиму для Вас.
Знайдете позувати час?
Зізнаюся без пієтету:
неписану ніким красу
на полотно перенесу.»
*
Захоплений її портретом,
що в Муінтпарку* малював,
сеанси запивав кларетом,
поїсти часом забував.
Був емоційним, невгамовним,
у спілкуванні нетактовним,
вдавався, часом, до образ
і перепрошував щораз.
Замирення були чудові:
маленький човник винаймав
і по Граслей* її катав.
Вони пливли у човникові
і цілувались тет-а-тет,
смакуючи «Бордо-Кларет».
– «Цей рік для університету
напевно стане визначним:
високу честь надавши Генту,
ти долю поєднала з ним.»
І, долучаючись до жарту,
вона всміхнулася: – «Не варто.
Якби не університет,
не написав би мій портрет.
Сидів би в закутках каналів,
свої пейзажі малював
і згадував, як воював,
в уяві вибухи лунали,
а ти не вдаючѝсь до слів
в пейзажах сам себе жалів.»
І він збагнув: це його кличе
із посмішкою на устах
його прекрасна Беатріче*
далекий розпочати шлях.
Три роки навчання̀ у Генті,
а там, як будуть документи,
на них чекає Амстердам.
На Амстелі, де площа Дам,
вони оселяться на баржі.
Там в нього власний є причал,
Від нього шлях колись почав.
Він малюватиме пейзажі,
а їй – підкорювати світ…
І буде в них усе, як слід!
* гентські носики, або кубердони – цукерки
* Муінтпарк – парк у Генті
* Граслей канал у Генті
* Беатріче – див. «Божественну комедію»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
«Ван Эйк увібрав всю існуючу
донині історію живопису!».
Иеронимус Мюнцер 1495р.
В соборі кафедральному Бавона
в молитві перед вівтарем стояв,
не розуміючи де сон, де яв,
чи сам Творець звертається з амвона
до нього образа̀ми і за мить
душа його на небо полетить;
той ідеальний задум в Божій мислі
що явлений спочатку і вже вслід
явився Словом Бог і власний світ
створив, щоб віра, як дитя в колисці,
пливла до Нього натовпом людей,
як змалювали це брати ван Ейк.
Поснули в лісо-смузі побратими
на сході України у бою.
Він з ними душу залишив свою
та дивиться на диво разом з ними.
Він – через туристичну тісняву,
а хлопці бачать Бога наяву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2022
Ми, українці, драматизувати
гаразді наші вчинки та думки.
Прості слова нас можуть налякати,
ми бачимо в них наслідки важкі.
Турбуємося, щоб чого не сталось
та завжди зважуємо кожен крок.
Вже стільки війн і голодів промчалось,
та з них усіх свій винесли урок.
Ми вижили, наївні українці,
хоч і багато з нас лягли кістьми,
нехай хоч піняться до нас чужинці,
завжди ми щирі з добрими людьми.
В душі ми хуторяни-гречкосії,
віками ми свій оремо наділ
і вже ніколи кочовій Росії
не відібрати наших міст і сіл.
Своє ми захищаємо скажено,
іти на жертви – Богом нам дано.
Все перетерпимо, переживемо;
нам це не вперше, звикли вже давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2022
Бельгию вигадали англійці
на зло Франції.
Шарль де Голль
По сходам гвинтовим, вузьким, похилим
піднявся він на Белфорт* і дракон*
до нього, нахиляючись зі шпилю,
йому всміхнувся, мов Ален Делон.
Ще дві дзвіниці височать обабіч:
святий Микола та святий Бавон
злетіли в небеса посеред пабів,
кав’ярень та каналових припон.
Сьогодні баржу він припнув у Генті*
і Якоб* привітав на постаменті.
На Грасі рідну мову він почув,
слова, що й не згадав би при нагоді.
До групи туристичної примкнув
і вже годину разом з ними ходить,
ретельно прислухаючись до слів,
свою байдужість вдаючи щосили.
Він сам колись так само говорив
і всі його так само розуміли.
Тож з ними на дзвіницю він заліз,
за вісім євро нахилився вниз.
– «Ген в тому замку мешкав Джеральд Диявол*.»
– «А там і замок графів Гравенстен.»
– «Той Джеральд Диявол мав жінок чимало,
вбивати їх в житті він бачив сенс.»
Ховаючись за їхніми плечима,
хоч зараз їх візьми і налякай
він поглядає їхніми очима
на європейський недосяжний рай.
Такі наївні, геть не європейці…
і, раптом, потеплішало на серці.
* Белфорт – сторожова храмова вежа в Генті
* золотий дракон – символ незалежності Гента
* Гент – містечко в Бельгії
* Якоб ван Артевельде – гентський купець, лідер опозиції міст Фландрії проти Франції
* Грас – міст у Генті
* Джеральд Диявол – Джеральд Віліана, син графа Гента Зегера III, мав темний колір шкіри та чорне волосся, за що був прозваний Дияволом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2022
– Значить, я права? В ньому є щось не зовсім нормальне?
– Моя дорога юна леді, хто з нас повністю нормальний?
Агата Крісті, «Побачення зі смертю»
В чарі̀вному хитросплетінні
вже місто огорнули тіні.
Ледь чутний розпочався дощ
молитвою вечірніх прощ.
Прощаючись із днем минулим
та людством стомлено поснулим,
до світанкової зорі
горять реклами й ліхтарі.
По площам та проспектам чистим
шукають враження туристи
і запах трункових грибів
йде від червоних ліхтарів.
В крисані, темному плюмажі
чекає хтось його на баржі –
жіноча постать. Краплепад
її ретельно оминає.
Йому здалось її він знає,
чи знав багато літ назад.
– Уклін мій Вам, шляхетна пані!
– Я бачу ти мене впізнав.
Ми зустрічалися в останнє,
як ти поранений лежав
снаряду вражений уламком.
– Вас бачив, як лежав за танком...
(Якщо дивитись довго в небо,
здається, що війни нема
і помирати вже не треба –
війна закінчиться сама.
Якщо дивитись довго в небо,
здається, що шумлять гаї,
а не трава навколо тебе
і шурхіт кулі у землі.
За мною тихо спить Європа,
до неї подумки пливу,
а сам лежу на дні окопа,
від хмар очей не відірву.)
На каву за́йдете у трюм?
Знайомі хвалять, як готую.
– Що ж з задоволенням скуштую.
До кави що? – Рахат-лукум.
– Жінки до ласощів охочі,
та ще, коли посеред ночі…
– Жартуєте. Живу осібно…
Ввімкнути світло? – Не потрібно.
Люблю дивитися вночі
на легкий пелюсток свічі.
– Свічки запалюю, буває,
коли електрики немає.
Тож зараз запалю. Ну як
Вам кави аромат і смак?
– Пристойні… Побратими, друзі,
всі хто поліг у лісо-смузі,
передають тобі привіт,
бажають, щоб ти зміг як слід,
на цьому непростому світі
за себе і за них прожити.
Про тебе згадують якраз.
Живи за них. Мені вже час.
В турботах зранку воскресав
дощем омитий Амстердам.
Виблискує вологе чадо.
Збігає по дахам вода,
у їхні схилені свічада
небесна глибина спада.
Запрошують людей кав'ярні
в затишні закутки свої.
Омите місто у чеканні
від сонця пестощів стоїть.
В ранковій сонячній заграві –
пусті дві філіжанки кави.
* "давня знайома" - смерть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
“Про голландські міста кажуть –
Роттердам працює, Гаага править,
а Амстердам гуляє.“
Іен Мак’юен
У небо – далями омитий
пейзаж Голландії старої –
тече серпанком ледь помітним
канал весняною водою.
І підкорили колорити
фасадів ветхі гобелени;
театр заплавою залитий,
являє пасторальні сцени:
ледь рухається у затоні
з відпочивальниками човен;
від вежі, наче з неба, дзвони
несуть у вічність спів церковний;
втопила праля в річці скалку –
у хвилі полотно біліє –
відволікаючи рибалку,
що по той бік завмер в надії;
купкуються, спішать по мо́сту
голландці вбрані в чисте й біле;
міщани вийшли на підмостки
у п'єсі з назвою «Неділя».
Він дивиться крізь часу чари
один в партері серед залу:
старі будинки, як примари
зникають в далечі каналу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
Самотність – це вигнання до себе.
Володимир Шойхер.
Коли він підпливав до міста,
не грали труби урочисто –
лише в його уяві. Шум
від купи збуджених моторів
та натовпу у світлофорів
породжував тривожний сум.
В одному з бокових каналів
за ним закріплений прича́лик,
вірніше, за його човном.
Там офіційну мав адресу,
поштову скриньку, де всю пресу
поштар лишав йому гурто̀м.
За жѝтло баржа слугувала,
яку він, власне, до причалу
кормою і втулив туди,
на «радість» звичну вже сусідів,
що також на човнах всіх видів,
як він, жили серед води.
– Привіт! – Здоров будь! – залунали
знайомі голоси з причалу,
що одночасно слугував
за набережну для туристів,
які завжди присутні в місті,
бо місто звалось Амстердам.
У цьому місті є багато,
як в нього, барж, в них на кімнати
переробляють люди трюм;
і квадратури вистачає,
а на воді і шум стихає,
і підключити можна струм…
Сплативши чималі̀ рахунки,
книжкові обійшов лавкѝ.
Колишні поновив стосунки
з салонами картин таки:
усі відвідав вернісажі,
де виставлялися пейзажі,
що у мандрівках малював,
чи, кажуть критики – «писав».
Хай невеличкий, все ж прибуток
приходив на його рахунок.
Пейзаж голландський, знаний скрізь,
багатий не минав турист.
Як повертався вже додому,
побачив морду він знайому
й на ній до себе інтерес.
Що ж, дочекався. Гарний пес.
Господарка поблизу бару
дає притулок сенбернару,
до речі, пиво там завжди
густе знайомим наливає,
а вдень туристам добавляє
до пива крапельку води.
Що ж, треба покормить Таліба –
їсть м'ясо і не хоче хліба.
Він любить мріяти, що десь
його кохана виглядає
і, заклопотаний увесь,
в дорогу скоро він рушає,
та тільки справи не дають…
І він придумує ті справи:
ще щось доробить, щось підправить
і завтра зранку – в добру путь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2022
Пролог
О тихий Амстердам.
К. Бальмонт
Я з вами поділюся дечим:
задумав я уявну втечу
у милий серцю Амстердам,
де Амстелом від площі Дам
Рембрандт пливе з Тюссо мадам
до парку Вондел, а можливо,
по Сінгел*, чи Херегенграхт*…
Облишу назви полохливо,
бо заблукаю. Хоч назад
вже не планую особливо.
В човні-будинку оселюсь
і змінюватиму адресу,
якщо заради інтересу,
кормою берега торкнусь.
* назви каналів
І Пастораль
Війна – не пригода, війна – хвороба.
Як тиф.
Антуан де Сент-Екзюпері
Уже два роки на цій баржі він живе,
куди прокладені – каналами пливе,
спиняється там, де йому цікаво:
в містах приморських, в річкових заплавах,
малюючи пейзажі берегів,
гаїв густих і заливних лугів
населених багатими стадами,
сільських будиночків захованих садами;
спостерігає побут у селян,
щоденну працю – данину полям
в переплетіннях жанрових історій,
аж доки не зійдуть на небо зорі.
Повільно ночі вісник настає
і тихо спокій кольорам дає,
окрім одного – ультрафіолету;
приймає ніч у нього естафету,
на світ людський розстелюючи тінь,
мов ковдру вовняну для сновидінь,
щоб м'яко їм зліталось на оселі
тих, хто на них очікує в постелі.
Тож і йому вже час спускатися у трюм,
на нього там чекають Кант і Юм,
стоять ще не розкриті Ніцше й Гегель –
замість снодійного – читання перед сном,
але спочатку сандвіч з молоком,
холодний душ і вогник у каміні,
і що ще треба молодій людині
в її не виповнених тридцять літ
на цій добром обділеній Землі?
Сюрпризів є багато у природи,
дощі піти не оминуть нагоди –
понад травою заливних лугів
посеред ночі грім прогуркотів.
Та тільки він ще спить і дріб розбитих крапель
доречним шумом в сон його потрапить.
Щораз зі сходу прилітає сон
і сниться: він в окопі, бій, патрон
заклинило затвором – не дістати,
в країні з назвою, що не згадати;
колись він жив там, сотні літ назад
і армії її він був солдат.
Осколком реактивного снаряда
йому пробило груди і він падав
сповільнено, неначе у кіно –
був спокій, і було вже все одно.
Але він вижив, навіть без каліцтв.
Вже після госпіталю будні потяглись.
Він пригадав потрохи малювати
(мав Львівську академію мистецтв
своїм здобутком). З сайтів продаватись
його «фламандці» стали, як протест
щоденному буттю без цілі й суті.
Емігрував до Генту все забути.
Від продажу прибуток підоспів,
але війна приходила до снів.
Під ранок він прокинеться і заведе
старенький дизель, баржу поведе
до узбережжя (ближче щоб до моря,
де оксамитовий сезон і де немає горя).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2022
to be or not to be
Шекспір
Є формула: «to be or not to be»,
що проти неї «m» на «c» в квадраті?
Чи в тому річ, тобі чи не тобі
прийшлось її аргýменти долати?
Чи об’єктивний світовий закон,
чи вираз вищої над людством влади –
звучить – і треба відкривать вогонь,
звучить – і треба жѝтло захищати.
В кривавій безпощадній боротьбі,
коли, всі як один – у грізний порух,
ми молимо Отця, щоб нам «to be»,
а перед нами – в прах розбитий ворог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022
Господар мав осла й собачку з Мальти.
Як цуцик лащився, та руки облизав
то був почуханий. Осел собі почав
господаря штовхати та лизати,
за що ціпком був битий по спині́
та без вівса лишився на два дні.
Мораль: хоч ми всі перед Богом рівні,
та в кожного з нас долі різні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022
Два друга на шляху ведмедицю зустріли.
Молодший на платан шугнув щосили,
а старшому одному вже не сила дертись,
отож прикинувся він мертвим.
Чи в настрої, чи сита, чи то ведмежата
повиростали і не треба захищати –
ведмедиця обнюхала старого
і до узлісся подалася з богом.
Того на дереві, з платану наче змило:
– «На вухо що тобі казало те бурмило?»
– «Щоб друзям та рідні́
не бути у печалі,
порадила мені
не йти з тобою далі!»
Мораль: щоб не гадати на воді,
чи вірний друг, пізнаєш у біді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022
На скотному подвір’ї жи́ли
осел та півень. Якось лев,
забіг у двір, схопив осла й щосили
потяг його в узлісся до дерев.
Когу́т закукарікав, лев лишає
осла злякавшись, в ліс побіг один.
Відмер осел, побачив – лев тікає,
тож кинувся за левом навздогін.
Забігли в ліс, де півня вже не чути,
лев на осла накинувся та з’їв…
Такій моралі у цій байці бути:
не зневажай смертельних ворогів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022
У погребі розлили мед.
На мед поналітали мухи
і прирекли себе на муки
а згодом, навіть і на смерть.
Та слізно жалкували, що
останній час їх надійшов.
Мораль лише для сластолюбців:
всі сластолюбці – самогубці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022
Галера прямувала на Коринф.
У небі – хмари в передвісті бурі.
Наляканий грек небесам похмурим
пообіцяв пожертви для богів.
Стих не почавшись шторм – на небі ясно.
Став дякувати долі пасажир.
Промовив шкіпер: – «Не радій завчасно,
шторм ще повернеться, мені повір.»
Мораль: зарання щастю не радій –
мінливий рок по сутності своїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2022
Олень, сховавшись від мисливців,
у виноградних ліг кущах.
В азарті, недолугі вбивці,
промчали мимо втікача.
А виноград – достиглий, сма́чний,
тож о́лень грона виноградні
став об’їдати; а один
мисливець, трохи забарився –
помітив, що кущ нахилився
і в оленя стрілу всадив.
Пасує тут мораль така:
шануй свого́ рятівника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2022
Всі стільники, ще й меду повні
вкрав злодій з вулика вночі.
Приходить зранку пасічник,
та бджоли з пересердя, зовні
всього скусали, аж набряк
червоний ніс, немов буряк.
– «Негідні ви малі тварюки» –
на бджіл покусаний кричить.
– «Ви б краще покусали руки,
що крали мед у вас вночі!
Ви ж руки, що вас доглядали,
не розібравшись, покусали!»
Мораль: трапляється, що й люди
не розбираються, а судять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2022
Так ста́лося, що в шторм пливли
два вороги на кораблі.
Один став на кормі, а другий
на носі. Через хвиль потуги
галера показала кіль.
– «Що перше зникне серед хвиль,
ніс чи корма?» – один спитався
керманича. – «Ніс.» – «Дочекався
нарешті щастя! Ну тоді,
припало би мені до серця,
як ворог першим захлине́ться.
Хоч мить я б вдячний був біді!»
Мораль: на все життя затям
клич праведний «Смерть ворогам!»,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022
Знайшов один з двох подорожніх
капшук і зовсім не порожній.
А другий каже до дружка:
– «Оце нам знахідка така!»
– «Не «нам» – «йому» – звучить вірніше» –
відповідає йому інший.
Та бачать раптом, що біжать
ті, що калитку загубили.
Один кричить: – «Нам час линять!»
– «Не «нам» – тобі, і то щосили.»
Запам’ятай таку мораль:
в житті є радість та печаль;
будь щедрим у веселі миті,
бо лишишся один на світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2022
Зайшли в крамницю м’ясника
два злодія, два юнака.
М’ясник, з клієнтом у розмові,
не бачив, як один узяв
кавалок м’яса і сховав
за пазуху напарникові.
Розмову закінчи́в м’ясник
і бачить, що кавалок зник.
– «Де м’ясо ділося?» – питає.
– «Не брав я – свідки боги всі» –
той, в кого воно в пазусі,
ображено відповідає.
– «Якщо й відбрешетесь в цей раз,
та боги знають все про вас,
а Немезида – покарає.»
Мораль: як не клянися нею –
брехня залишиться брехнею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2022
Собаки покусали грека.
Заледве втік, хоч біг здалека.
На своїх близьких напосів:
– «Як покарати диких псів?»
І ось ті радять, що все знають:
– «Своєю кров’ю хліб змочить
і псів тим хлібом накормить,
то ж пси на ранок поздихають.»
– «Е ні.» – він їм. – «Зроблю я так,
то не втечу вже від собак.»
Мораль: як догоджати злим –
не важити життям своїм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2022
До мешканців Афін
Демад з промовою звертався.
Уваги не домігшись, він
в них, раптом, запитався,
чи може їм розповісти́
Езопа байку. Гомін стих.
– «Деметра, ластівка та вугор
до берега ріки прийшли.
Потік той вугор переплив,
а пташка швидко, мов комета,
перелетіла. – «А Деметра?» –
спитав котрийсь із слухачів.
– «Деметра – сердиться на вас:
Езопа байки увесь час
ви б слухали, бо вам вони цікаві,
збувши про державні справи.»
Мораль: поглянь на наш парламент –
віки пройшли, та все те саме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2022
З акулами дельфіни почали́ війну.
Аж ось до них на глибину
приплив піскар та став мирити.
Хоч був поранений дельфін,
та відповів нікчемі він:
– «Краще загинути у битві,
ніж слухати таких, як ти.»
Мораль: до справ чужих мізерні люди
сують свої носи, паскуди,
щоб власний рейтинг підтягти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2022
Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.
Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы — мы! Да, азиаты — мы,
С раскосыми и жадными очами!
А. Блок "Скифы"
Хай ранок десь іще далеко,
я штору на вікні підняв.
«Ночь, улица, фонарь, аптека…» –
твої рядки я пригадав.
Кори́сно знати гарні вірші –
в мороз життя – душі теплом
пролилося у сфери вищі
аі* небесним золотом.
Водо́хреща вже скоро чудо
прийде з водою на вівтар.
Чому ж так болісно б’є в груди –
«… аптека, улица, фонарь…»?
Тебе, Поете, не покину,
хоч де ти там тепер і з ким?
Хоч на кохану Україну
повзе розкосо-п’яний скіф.
*- «Я послал тебе чёрную розу в бокале
Золотого, как нёбо, аи.»
А. Блок
14.01.2022р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2022
Скарб виорав орач з ріллі
і так вже вдячний був землі,
що аж вінок лишив на полі.
Від цього прикро стало долі:
– «Невдячний! Як невдалі дні,
то дорікаєш ти мені,
забув, що все – з моєї волі?»
Мораль: будь вдячний тільки тим,
з ким входить радість у твій дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2022
Чиж в клітці за вікном висів,
співав посеред ночі.
Кажан до клітки підлетів,
спитав: – «Чому ти хочеш
вночі співати, вдень – мовчиш?»
Відповідає йому чиж:
– «Співав колись по світлій днині –
потрапив у сільце людині,
вночі ж – невидимий очам».
– «Якби раніше ти почав
пасток людських остерігатись,
то б не прийшлось вночі співати» –
так чижика кажан повчав.
Мораль: на воду дуєш після
того́, як молоком обпікся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2022
Малюк до тельбухів з бенкету
дорвався, їх доїв таки,
і мамі каже по секрету:
– «Мої вилазять тельбухи.»
– «Нічого, вижити нам вдасться», –
жартує матір, – «бо на щастя
вони і не були твої –
це тельбухи, що ти доїв».
Мораль: як позику вертаєш,
якби від себе відриваєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2022
Тягнув дід з лісу хмизу в’язку,
в дорозі притомився вщент
і з відчаю покликав смерть,
бо все набридло під зав’язку.
Прийшла смерть, почала питати:
– «Навіщо кликав?» А селюк:
– «Щоб донесла цей хмиз до хати,
стомився – не підняти рук.»
Мораль: не легко нам на світі,
та кожен вперто хоче жити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2022
Заходив лікар до старої,
бо слабшає у неї зір,
щоб очі мазати насто́єм,
вже з місяць. Кожен день з тих пір
таємно брав у неї речі
в оплату послуг. Ось під вечір
промив повіки, змазав їх
і, чи покращало, питає.
– «Та ні – вона відповідає
– речей не бачу я своїх.»
Мораль ця не нова для нас:
хворіти дорого в наш час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2022
Одна селянка мала курку,
що за добу яйце несла.
– «Як більше їй зерна дала,
то б два яйця мала прибутку» –
подумала і вже кормила
так, що несучка розжиріла
і не змогла яєць нести́.
Мораль: жадо́бу не здолаєш –
від неї глузд в житті втрачаєш,
а з ним добро, що маєш ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021
Стоходом* лине місяць вповні,
занурюючи в срібні сни
прозорі річкові безодні
і водорості з глибини.
М`якого дна ти досягни.
Все що було напередодні
забудь наза̀вжди і засни –
хай будуть сни твої холодні.
По місячній тонкій струні
у невідомій стороні
тектимеш біля ніг у нього.
Туманом докору німого,
нагадуватимеш йому,
що залишив тебе саму.
*Стохід – річка на Волині
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021
Забігла в кузню ласка:
нанюхала – мастило
вкривало пилку рясно –
лизнути захотіла.
З цікавості лизнула –
смачним було мастилко.
Тож болю не відчула,
порізавшись об пилку
і так її лизала,
аж язичка відтяла.
Не всім лижи, (мораль така)
бо лишишся без язика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021
З гадюкою водя́ний змій
За берег, що біля болота,
там затишно, трава висока,
призначили на ранок бій.
Змій водяний для жаб, це – смерть.
Гадюку жаби підмовляють,
що з нею разом подолають
вужа, коли почнеться герць.
На ранок, розпочався бій.
Усі жаби́ лише співали,
лише її відволікали,
а не допомагали їй.
Подався геть у ранах вуж.
Гадюка докоряти стала
жаба́м, що зграя вся співала,
лишивши з ворогом саму ж.
Жаби одне відповісти
змогли: а що ж вона хотіла?
Кричали з усієї сили,
бо сильні в них лиш голоси…
Мораль: коли є справа спільна,
не допоможе говорильня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2021
Маленька ласка Афродіти
так сильно покохала юнака,
що почала її молити
себе на дівчину перетворити.
І чутка є така:
богиня їй явила свою ласку
і на красуню обернула ласку.
У серце хлопцю вцілив лучник-послане́ць
і вже вони, від пристрасті безтямні,
ідуть в альков, щоб на кінець
там поєднатися в коханні.
Але боги, ще ті жартівники
і ось, коли лягали вони в ліжко,
пробігла повз маленька мишка –
красуня скочила на неї залюбки
і з’їла. Тож мораль: так люди від природи
міняють вигляд задля насолоди,
приховуючи, хто вони такі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2021
Змії́ невмисно малюка вкусити
прийшлося – наступив на неї він.
А батько, як помер у нього син,
хотів біля нори змію забити,
але поцілити все ж не вдало́сь,
лиш камінь від сокири розколовсь.
Злякався селянин, почав миритись.
У відповідь змія йому сичить:
– «Ми станемо довічно ворогами –
мені нагадуватиме це камінь,
тобі – могила, де твій син лежить.»
Мораль: кого образили колись,
не переймайся, але й не мирись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2021
Зі стада в пастуха теля пропало.
Обітницю самому Зевсу склав,
що йому в жертву принесе козла,
як зна́йде злодія. Тож так і сталось:
натрапив, як лев їв його теля.
Напав на селянина переляк:
– «Володар Зевс! Я обіцяв козла,
тепер тобі вола я обіцяю,
якщо п’ятами зараз накиваю
і цілим доберуся до села!»
Мораль на цей раз підійшла така:
шукав, знайшов і на́що я шукав?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2021
Служниці вдвох одній вдові служили.
Їх кожен ранок півень всіх будив.
Служницям так набриднув його спів,
що якось вони півня порішили:
вітати сонце звичку мав таку,
що спонукала братись до роботи,
не важив ні неділі ні суботи –
таємно придушили в курнику.
Вдові без чоловіка – довга ніч
і на когута вже не сподіватись,
тож стала до схід сонця прокидатись
і вже служниць будила, певна річ...
Мораль: так хитрим людям ненароком
їх власні хитрощі вилазять боком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2021
У горах випав раптом сніг.
Пастух з отарою в долину
ніяк спуститися не міг.
Сидить в печері котру днину.
А їсти треба, тож вівцю́
почав на ватрі запікати.
Пси між собою: – «Час тікати –
за нас візьме́ться, як з’їсть цю.»
Мораль: як – з рідними на людях,
так люди і про тебе судять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2021
Сільський хлопчина равликів до ватри
підклав, щоб зготувати на обід.
Як зашкварчали – «Коли дім горить
співаєте, тож співчуття не варті!» –
промовив переконано малюк
і ними пообідав без жалю́.
Мораль така: щоб виглядати гідно,
поводься до обставин відповідно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2021
Сліпець вивчав таку науку:
на звіря міг покласти руку,
погладивши хутро́ м’яке,
вгадати, хто воно таке.
Йому на спір якогось дня
до рук поклали вовченя.
Погладив, на долоні зважив
і тим, хто обступили, каже:
– «Маленьке зовсім, не збагну,
що з нього виросте. Одну
мою пораду пам’ятайте –
його в отару не пускайте.»
Мораль: хто добрий, а хто злий
не оком – серцем розумій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2021
Звіздар, гуляючи вночі,
на зорі в небі задивився
і у колодязь провалився.
Почули люди – хтось кричить –
під ранок витягли його.
– «Захоплюєшся небесами,
не дивлячись, що під ногами» –
підколювали вченого.
Мораль: прямуй за небокрай,
та рідний край не забувай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2021
Як на деревах омела
раптово й рясно зацвіла!
А в грудні за́вжди відмічали
у Римі свято Сатурналій:
під гілочками омели,
які додому принесли,
майбутні пари цілувались.
Уперше дивні гілочки́
принесли людям ластівки,
за це дозволив Зевс цим пта́хам
селитися в хатах під дахом.
Мораль: завбачливі пташки́,
як виявилось, ластівки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2021
Маленька ласка Афродіти
так сильно покохала юнака,
що почала її просити
на дівчину перетворити.
Тож чутка є така:
богиня їй явила свою ласку
і на красуню обернула ласку.
У серце хлопцю вцілив лучник-посланець
і вже вони, від пристрасті безтямні,
ідуть в альков, щоб на кінець
там поєднатися в коханні.
Але боги, ще ті жартівники
і ось, коли лягали вони в ліжко,
пробігла повз маленька мишка –
красуня скочила на неї залюбки
і з’їла. Тож мораль: так люди від природи
міняють вигляд задля насолоди,
приховуючи вдачу, все ж таки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2021
Грек з Паном приятелювали
і разом горами блукали.
Добралися до висоти –
повіяли вітри холодні,
почав грек дихати в долоні.
Питає Пан: – «Що робиш ти?»
Грек Панові відповідає:
– «Я так долоні зігріваю.»
Спинились якось на обід.
Пшоно на вогнищі зварили,
куліш гарячий, як і слід,
грек знову дмухає щосили.
– «Знов дмухаєш?», – питає Пан.
– «Так охолоджую я кашу.»
– «Я розриваю спілку нашу, –
говорить бог, – ти сам поглянь:
то теплим духом, то холодним
по черзі дмухав ти сьогодні.
Душею непохитним стань!»
Мораль: тобі товариш – вірний,
якщо душею лицемірний?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2021
Птах риба́лочка – морський.
Він притулок за́вжди свій
робить в скелях у щілинці,
щоб сховатись від чужинців.
Якось пташенят лишив
і по здобич полетів.
В бурю трапилося горе:
пташенят всіх змило в море.
Рибалочка горював:
– «В моря захисту шукав,
звив гніздо всім недоступне,
але море – більш підступне!»
Мораль: горю не завадиш,
якщо ворог – твій товариш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2021
Лисиця з крокодилом сперечалась,
хто виріс у поважніших родах.
Тож крокодил доводив: – «Так вже сталось,
що прадід в мене був гімнасіарх.»
Лисиця, посміхаючись привітно,
киває на рептилії слова:
– «І не кажи – по шкірі твоїй видно:
в гімнасії* він важко працював.»
Мораль цієї байки в нас одна:
сам вигляд викриває хитруна.
*Гімна́сій (дав.-гр. γυμνάσιον) — виховно-освітня установа в Стародавній Греції.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2021
В Афінах чоловік заборгував
і на базарі разом з кредитором
свою любиму льоху продавав
сплатити борг – на серці сум і сором.
Ось покупець запитує про крам:
– «Чи льоха ваша добре пороситься?»
– «Вже до Містерій свинкам час з’явиться,
до Панафеній – час кабанчикам.»
А кредитор і ляпнув невпопад:
– «До Дионісій приведе козлят!»
Мораль: щоб зиску у житті добитись
за правду видаємо небилиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2021
Пастух побачив, що до стада
прибилось кілька диких кіз,
загнав усіх в кошару радо.
Назавтра зливи почали́сь,
тож кіз не гнав на пасовище,
в печері сіно розкида́в:
дав диким набагато більше,
аніж своїм – їм трішки дав.
А згодом подалися в гори
всі дикі. В слід пастух молив:
– «Я доглядав за вами вчора,
а ви мене покинули!»
Вони ж йому: – «Твої не гірші
в отарі кози, аніж ми.
Якщо прийдуть в кошару інші,
ми станемо теж гіршими.»
Мораль: як зневажаєш друзів,
тобі самотність – по заслузі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2021
Орел за зайцем гнався, заєць знає,
що недосяжна йому схованка,
та раптом скарабея помічає;
про захист молить він жука.
Жук заспокоїв зайця, просить птаха,
щоб він вухастого в цей раз помилував.
Орел при ньому зайця розірвав
і з’їв. Запам’ятала це комаха.
Почав жук слідкувати і колись,
якраз в орла знеслися яйця,
до сплячого орла жук у гніздо заліз,
помстившись за образу, не за зайця,
орлину кладку викотив з гнізда.
Така орлові трапилась біда:
коли орел у небо відлітає,
жук тут як тут в гніді і яйця викидає.
Орел, сам – Зевса птах, до нього, як до татка,
летить в сльозах, бог взяв у нього кладку –
надійнішого місця не знайти.
А скарабей зліпивши з гною кульку,
злетівши на Олімп, кидає грудку
за пазуху – Зевс яйця склав туди.
Бог витрусити бруд підводиться на ноги
і б’ються яйця всі на мармурі підлоги…
Не взнати, чи збагнув птах кари суть,
але з тих пір орли собі гнізда́ не в’ють.
Мораль: хоча слабкому важко захиститись,
але й найслабший може вам помститись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2021
В лисиці з барсом стався спір:
хто з них обох гарніший звір?
Він каже їй: – «Лише поглянь ти,
які на хутрі в мене плямки!»
Вона йому: – «Ще покажи,
чи маєш плямки на душі.»
Мораль: є непоборна сила
в красі духовній, а не тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2021
Рибалки з моря сіть важку тягли
і сподівались – риби в ній чимало,
та витягли і бачать: риби мало,
а більше з дна каміння загребли.
Тож засмутилися і з почуттям
про гнів богів гуртом загомоніли,
що чимось Посейдона засмутили
і взагалі – нещасне в них життя.
Був з ними дід, він істину просту
зумів таки до їхніх вух доне́сти,
що вдача і невдача – рідні сестри,
а щастя поряд з горем по життю.
Мораль: життя мінливе – при нагоді
за ясним днем прийде пора негоді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2021
На верф зайшов Езоп і наразився
на кпини корабельних теслярів.
На них усміхнено він подивився
і байку, що склав щойно, розповів.
– «Спочатку світ був хаосом та морем.
Зевс забажав – з’явилася Земля.
Води багато, – Геї він говорить, –
ковтни її, щоб виникли поля.
Ковтнула вперше – гори скрізь постали,
а вдруге – місце для рівнин спливло,
а після третього ковтка вже стане
і непотрібним ваше ремесло».
Мораль: насмішки, мудрому даремні, –
жартівнику ж приносять неприємність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2021
Почула кішка, що хазяйські кури
всі похворіли, одягла халат,
вчепила стетоскоп, в курник зайшла.
– «Як почуваєтесь? Чому похмурі?»
– «Прекрасно, – зграя з сідала квоктала, –
аж поки ти до нас не завітала».
Мораль: ото ж, якби і між людьми,
так шахраїв розпізнавали ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2021
З шулікою лисиця в дружбі.
Шуліка звив гніздо на дубі.
Лисиця вирила нору
в коріннях дуба: в ту пору́
вони ще товаришували
та жити по сусідству стали,
тож треба вам розповісти́,
що з ними сталося в житті.
Минуло часу не багато,
як народились лисенята.
Пташки у яструба тоді
теж вилупилися в гнізді.
Отож – ідилія, та й годі:
лисиця полювати ходить
у ліс, а, часом, і в село,
щоб молоко завжди було.
Шуліка теж полює з неба,
бо пташенят кормити треба,
та якось, мов наврочив хтось,
бо полювання не вдало́сь.
Побачивши – нема лисиці –
схотілося підступній птиці
забрати двоє лисенят
в гніздо на харч для пташенят.
Приходить матір з полювання –
пропали діти, скрізь мовчання
та кров, сліди пташиних ніг –
збагнула, хто зайшов до них.
ххх
І не помстишся: височенний
дуб виріс... Поряд гай священний
ріс біля лю́дського села –
там в жертву хтось приніс козла.
Птах повертався з полювання –
схопив, поніс до гніздування
те, що було на вівтарі.
Жар в нутрощах не догорів –
вітрець подув, вогнем спокути
гніздо вмить спалахнуло всюди
і впало вогнищем згори.
Приходили до дуба люди
події зрозуміти суть.
Мораль: хоч як людина судить,
на світі є ще Божий суд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2021
Знесла курка Ряба
золоте яйце.
Вийшли дід і баба
глянути на це.
Каже дід дружині:
– «Це яйце моє.
В неї в середи́ні
і твоє ще є.»
Квочку придушили,
врізали живіт.
– «Нащо Рябу вбили?», –
плачуть баба й дід.
Є байки і кращі,
та цієї суть:
квочок не чіпай, що
золото несуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2021
Кажан, на землю впавши, втрапив
до горностая в хижі лапи
і дуже вже його просив,
щоб той на волю відпустив.
– «Не відпущу тебе, невдаху,
бо ворог кожному я птаху.»
– «Та придивися ти пильніше,
не птах я, а летюча миша!»
– «А й справді, – каже горностай, –
як миша, то тоді тікай...»
Як швидко час в житті минає –
знов миша в лапах горностая
вже іншого. – «Мише́й я їм, –
той каже, – бо я ворог їм.»
– «Не їж мене, – кажан до нього, –
не миша я, а птах, їй-богу.»
– «А й справді, – хижий каже, – ти,
як птах крилатий, тож лети...»
Мораль: подобу бездоганну
приймаємо задля обману.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2021
Дошкульно стало жабам без царя,
отож вони просити Зевса стали,
щоб він призначив їм проводиря,
бо, бач, не знають, як їм жити далі.
Зевс був не в настрої, тож пожбурнув
поліно у затон до них щосили.
Жабки́ на ньому трохи посиділи
і знов Олімп їх квакання почув.
Болото від Олімпу недалеко,
а Зевсу, хоч тікай за небокрай.
Тож надіслав царем до них лелеку,
а то́му жабок – тільки подавай…
Мораль на цей раз всіх нас зацікавить:
правитель кращий той, хто менше править.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2021
Жаба та миша зійшлися в бою,
кожна доводила думку свою.
З неба шуліка на них поглядав, –
в мить налетів та забрав до гнізда.
Байка дрібна, та мораль – від віків:
розбрат між нами – шанс для ворогів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2021
L AMOR DUERME EN EL PECHO DEL POETA
Tu nunca entenderas lo que te quiero
porque duermes en mi y estas dormido.
Yo te oculto llorando, perseguido
por una voz de penetrante acero.
Norma que agita igual carne y lucero
traspasa ya mi pecho dolorido
y las turbias palabras han mordido
las alas de tu espiritu severo.
Grupo de gente salta en los jardines
esperando tu cuerpo y mi agonia
en caballos de luz y verdes crines.
Pero sigue durmiendo, vida mia.
¡Oye mi sangre rota en los violines!
¡Mira que nos acechan todavía!
Ти ще не знаєш, як тебе кохаю –
до мого серця стомлено приклала
щоку і спиш. І відблиски металу
і дзвін клинків тебе вже не лякають.
Гонитва йде і нас наздоганяють:
бажання незворотністю фіналу
і зірка вже за нами посилала
промінчики, що сни з вій проганяють.
Хоча в садах вже голоси лунають
і в них звучить жага до твого тіла,
зелені гриви коні розвівають
і кров гримить копитами по жилах –
замовклим скрипкам ще не час до раю,
ще рано прокидатись, моя мила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2021
Soneto de la Guirnalda de Rosas
Federico García Lorca
¡Esa guirnalda! ¡pronto! ¡que me muero!
¡Teje deprisa! ¡canta! ¡gime! ¡canta!
que la sombra me enturbia la garganta
y otra vez viene y mil la luz de enero.
Entre lo que me quieres y te quiero,
aire de estrellas y temblor de planta,
espesura de anémonas levanta
con oscuro gemir un año entero.
Goza el fresco paisaje de mi herida,
quiebra juncos y arroyos delicados.
Bebe en muslo de miel sangre vertida.
Pero ¡pronto! Que unidos, enlazados,
boca rota de amor y alma mordida,
el tiempo nos encuentre destrozados.
Троянд гірлянду! Швидше, я вмираю!
Сплітаю стебла, стогнучий над нею!
Січнева ніч прослалась над землею
в моєму серці без кінця і краю.
Між тим, як любиш ти, як я кохаю,
повітря зоряне тремтить межею,
як анемони свіжістю своєю
отруєного зваблюють до раю.
І насолодою п’янкої рани
медову кров – краплини оксамитні –
зберу з душі, коли настане ранок,
цілунками. Колючками пробиті,
щоб губи у багряному цвітінні,
крізь вічність проступили, мов крізь тіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
[b]Не зли людей і сам не злися,
бо тлінним на цей світ з’явився.
Щось не по тво́єму – змирися!
Мудрішим будь і посміхнися.
У холоді тримай чоло.
У світі все по волі неба:
зло, що від тебе в світ пішло,
сторицею прийде до тебе.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2021
«Эй, жизнь моя жестянка!!!
А ну ее в болото!»
Пісня
Як з Ту́ру йти на Заболо́ття,
у лісі є трясовина.
Хоч не велике те болотце,
та кажуть люди, що без дна.
Там озерце, що Дружба зветься
від Турського неподалік.
Селяни втратили вже лік
худобині, що як пасеться,
заходить у трясовину.
Зате вже там красноголовців
базарну торбу не одну
і не один грибник наповнив.
Бувало, хтось там і блукав,
бо біс водив, як той казав.
Ось про один такий випадок,
як хочете, вам розповім.
У теплий вересневий ранок
я по гриби покинув дім.
Осика там де трясовиця,
і підосичнику у ній
як шапкою не червоній,
а не уникнути мисливця,
хоч тихого, але з ножем.
Іду збираю по порядку –
цей зрізав, далі під кущем
наступного ясніє шляпка…
Ще крок і лісу, де не глянь,
немає, а навколо твань.
Лише в зарослому затоні
серед болота – острівець,
над очеретом місяць вповні
і купина йде навпростець
до острівця. В нього на спи́ні
між стовбурів, як дивний птах,
вмостилась хижа на гілках,
до неї сходи по драбині.
Із невеличкого вікна
проміння падає на ряску,
в промінні золотом вона
виблискує, неначе в казку
потрапив і, як бісів жарт,
побачив під водою скарб.
Як вийшов, зараз не згадаю,
та шлях додому все ж знайшов.
По стежці, по самому краю
Трясовину я обійшов.
Та часто згадую з роками,
неначе бачу наяву –
в затоні з ряскою пливу,
неначе місяць між зірками.
І та хатина на гілках –
чи ще чекають в ній на мене?
Як знову вийшов сам на шлях,
здолавши марево зелене?
До нині хочеться мені
пройти туди по купині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2021
Малюк поїсти за для втіхи
поліз у глечик по горіхи.
Просунув руку, жменю взяв,
але рукою там застряв.
Назад рука не вилізає,
бо жменю він не розтискає.
Рукою він і так і сяк –
не витягти її ніяк…
Хтось поряд каже бідоласі:
– «Малюче, надто ти вже ласий,
горіхів трохи відпусти,
тоді дістанеш руку ти.»
І ще промовив перехожий:
– «Не мрій про те, чого не можеш.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021
Явір — символ безсмертя.
Вікіпедія
Ти, яворе, мене переживеш.
Я вже підтоптаний, твоя ж гіллячка
дрібненька всохла. Кистями цвітеш –
і тінь така густа, мені аж лячно.
Люблю виходити я на балкон
і з острахом дивитися на тебе,
на крону найгустішу серед крон,
що закриває половину неба.
Ти – цілий світ. У бе́змірі тіні́
сховав скарби незвіданих історій.
І кожна з них з’являється мені,
звучить в мені крізь римові повтори.
Байками та сонетами летять
сюжети, миготять рядками фрази.
Відлунюють жагою почуття,
яким в житті не збутися ні разу.
Якби зумів, як тільки би я зміг
їх передати світу на папері…
Та все виходять читачу на смі́х
незрозумілі начерки містерій.
Чи то на щастя, чи то на біду,
у тінь твою я, яворе, ввійду?
12.09.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2021
В одне віконце вдвох дивились.
Однин побачив дощ та сирість,
а другий, як повз листя свіжість
весна блакиттю просочилась.
В одне віконце вдвох дивились.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2021
Дружину втративши, в журбі
він двох рабинь купив собі:
одну розумну, другу милу –
його обидві полюбили.
Не довго нам на цьому світі,
тож він поволі став сивіти.
Злякалась кожна з двох рабинь,
що з часом їх покине він.
Рабиня молода, як спали,
волосся біле виривала,
як при розумній засинав,
то чорні волоски втрачав.
Тож згодом йому довелося
залишитися без волосся.
Мораль: щоб не прийшла гризота,
працюй, та не на двох роботах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
Схопивши в зуби костомаху
пес мостом йшов через ріку;
побачив унизу собаку,
що також кістку ніс таку,
яка у нього, навіть більшу,
та ще й помиту та чистішу.
– «Цю кістку в нього відберу!» –
подумав і стрибнув у річку,
бо мав таку собачу звичку.
Дякуючи характеру,
ледь не втопився, кістку втратив.
Мораль: людей таких багато,
що хочуть вірити в мару.
25.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2021
Кабан клики точив об стовбур.
Лисиця пробігала повз:
– «Ти точиш зуби, чи ж не бовдур,
мисливець в ліс ще не прийшов?»
– «Коли прийде́, – кабан їй грізно –
точити зброю буде пізно.
Тож ти посмійся досхочу,
а я ще трохи поточу.»
Мораль: з сусідом сенс завжди
підготуватись до біди;
нам ще від пращурів дало́ся,
що ми його не боємо́ся!
21.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2021
Малюк заплив на глибину
та з переляку став кричати.
Старий дід з берега йому
почав нотації читати:
– «Навіщо в річку сам поліз,
на середині опинився?
А зараз – вже не треба сліз,
коли, вважай, що вже втопився.»
Малюк відчув, що на воді
триматися вже зміг навчитись:
– «Врятуй, а вже повчай тоді,
а так – не заважай топитись!»
Мораль: потрапив хтось в біду –
язи́кові накинь вузду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2021
Сусід не замовкає й досі
про те, як він жив на Родо́сі,
як участь у змаганнях брав
і у стрибках перемагав.
– «Здолаєте в Родос дорогу –
там пам’ятають перемогу!»
У відповідь йому сусід:
– «Хоч ти увесь об’їхав світ,
до Ро́доса пливти далеко.
А нас переконати легко:
уявимо Родоський край,
ти ж розбіжися і стрибай!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2021
Поча́ли за́йці скаржитись на долю:
– І птах і звір і люди нас цькують,
тікаємо у лісі і по полю –
у спо́кої нам жити не дають.
Пішли, брати, топитися в болоті:
від них усіх сховатись ніде нам,
настав наш час покінчити з життям!
А з берега у воду, біля сотні,
пірнули перелякані жаби́.
– Одумайтесь, – сказав старий вже заєць, –
дивіться, як нас жа́би налякались –
завжди комусь ще гірше, ніж тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2021
Я ображався на Творця,
коли не мав чобіт,
Поки не здибав молодця,
що зовсім був без ніг.
Омар Хайям
[b]Про життя та смерть[/b]
Безмежний світ, ти перед ним – ніщо:
твої страждання – тільки дим, ніщо.
Безодні з двох сторін тебе чекають.
Між ними ти, подібно їм – ніщо.
***
Як подих вітерця минув у справах день.
Із нашого життя пішов – нема ніде́.
Та тільки турбуватися не стану
про день, що відійшов, про день, що ще прийдé...
***
З нізвідки в нікудѝ йдемо шляхóм прямим.
Навіщо ми йдемо́, не вíдомо самим.
Ще стільки світлих душ під куполом небесним
згорять на попіл, прах і де шукати дим?
[b]Про вино[/b]
Колись, ще малюком, я в цирку бачив раз,
як слон вина хильнув, і хоботом затряс.
Говорять, «мінздоров попереджає»?
Брехня! Вино це дух, що оживляє нас!
***
Якби дружина сумно не зітхала,
я б сам себе заклав за пів бокала.
Як завтра житиму? Здам кофту в «секонд хенд»,
Бо не свята Марія це в’язала?..
***
Хоч, життя невеселе, за веселість я вип`ю таки.
У містах, як і в селах в кожній хаті – тривожні думки:
про країну та мову і про владу, таку безтолкову.
Що ж наллю собі знову й вип`ю, щоб стало все навпаки.
[b]Про релігію та політику[/b]
Пе́кло й рай в небесах – це брехня без прикрас.
Рай та пекло знаходяться з нами весь час –
не у сферах ефіру, не в надрах землі,
рай та пекло заховані в душах у нас.
***
Де ці люди тепер, намудріші на нашій землі?
Нить основи всього́, що створив Бог, вони не знайшли.
Суєсловили мудро з екранів про долю країни.
Сперечалися довго й поділись – безслідно пішли.
*- Омар Хайям 18 травня 1048, Нішапур — 4 грудня 1131, там само,
перський філософ, математик, астроном, поет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2021
Дам тюрчанці із Шираза Самарканд, а якщо треба –
Бухару! Взамін захочу родимку, як зірку з неба.
Дай вина! Налий, підчаший, Мусали та Рокнабада
я в раю вже не зустріну, якщо виникне потреба.
З серця понеслось терпіння – так з тріумфом скачуть тюрки –
рій красунь котрі у танці, в талії тонкі, як стебла.
Красоті твоїй даремні мушки, тіні та помада,
жалюгідні всі зітхання, що видавлюємо з себе.
Красота Юсуфа, бачу, Зулейхи́ горить бажанням,
спала скромності завіса, їх благословила Геба.
Втішений твоїм я словом, хай творець тебе пробачить –
на губах солодких в мові солодко звучить що-небудь.
О, життя моє, послухай мудру юнакам пораду
про дорогу що веде нас і порадою не гребуй.
Про вино співай, про танець – позабудь пісні про вічність: мудрецям не піддається вічне таємниці кредо.
Нанижи газелі перла, прочитай і запалають
в дар тобі, Гафізе, зорі, що почули пта́шки щебет.
02.08.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2021
[b]Якóсь в набридлому ток-шоу,
по телевізору почув:
один знав українську мову,
російськомовним інший був.
Мені водночас смішно стало
і стало сумно: вже така
землі цієї доля склалась
у непростих її віках.
Тож тему змушений підняти
про мову: у житті, хоч раз,
через одного, обирати
звук думки наступає час.
Згадалася пора ранкова
і дві красиві вчителькѝ:
російська й українська мови
стоять рукою до руки.
Шкільна лінійка, клас четвертий
повчальні слухає слова...
Одній, вже сталося померти,
а українська – ще жива…
Старенька зараз, наша «кера»,
тоді – наш класний керівник,
змогла – і в час СРСР-а
в нас України дух проник.
Вже потім нас навчали «чтокать»
газети, армія, наук
підручники: їх суть «глибока»
була російською на звук.
Російська мова – пречудова,
але бійцеві на війні
з дитинства знана колискова
пасе мурахи на спині.
Мов код ідентифікаційний,
звук думки кожного із нас:
когось він кличе до Росії,
а нам – за Україну час![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021
Мила, відчуй, як пам'ять
гостра о цій порі.
Зігнані ми вітрами.
Ватра іскрить вгорі.
Смарт хтось до вух чіпляє,
хтось в небеса забрів:
ніби не помічає
крони струнких борів.
Вклала на землю втома
десь за межею сну.
Тепло, неначе вдома,
вітер торкнув струну –
в серці, чи то в ефірі
чисту, як перший сніг;
це у міській квартирі –
твій неповторний сміх.
В тихий січневий вечір –
тіней голубизна.
Мила моя, сердечна,
в небо поглянь з вікна;
ватри знайди очима
іскру в зірках ясну;
змерзло здвигни плечима –
подумки їх торкну…
23.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021
Ген навздогін полями навпростець
між зграєю та ним триває герць.
Бувало так траплялося колись,
спасався від хортів не вперше лис.
В болотну твань забіг по купині,
ну а хорти спинились на стерні.
Від гавкоту аж казиться в них лють,
і скавучать і голос подають.
Поглянув лис на цей хортів концерт,
подався до нори крізь очерет.
Він знав давно вже кожного з хортів,
їх запах, голос, вдачу й поготів.
На цей раз курка є для лисенят.
Хорти тако́ж ростять своїх щенят…
Це полювання, що тут вдієш ти?
Він – за курми, а вже за ним – хорти.
Таке, без Духу злетів та звитяг,
на цій планеті виникло життя.
21.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
«Бог створив всіх людей козаками,
але деякі про це забули»
Українське прислів’я
[b]– «Куди летить, козаче,
твій кінь в далеку путь?
Твоя матуся плаче
і сестри сльози ллють…»
– «Та що за біда?
Та що за біда?
Та що за біда, їй-богу?
Здолаю цю дорогу,
а там – куди-небу́дь...»
– «Куди ти, поспішаєш,
мов шляхом крутить біс?
Твій кінь давно кульгає,
навколо – темний ліс .»
– «Та що за біда?
Та що за біда?
Та що за біда, їй-богу?
Приладимо підкову,
у коваля колись...»
– «У небі ворон краче,
кровить вже голова.
З надією на краще
ледь кулю не піймав?»
– «Та що за біда?
Та що за біда?
Та що за біда, їй-богу?
Хоча, скоріше всьо́го,
на цей раз, ти права...»
– «Своє життя прожити –
не поле перейти.
На цьому й тому світі
без мене – ні́куди...»
– «Хоч кров не вода,
та що за біда?
Та що за біда, їй-богу?
За військом з-за Порогу,
на схід на допомогу
нам, козакам, іти…
Поглянь лише навколо –
підводяться з землі
усі, хто в ній, відколи
у битвах полягли.
Бійців поза плечима
стоїть безмертна рать.
З нас кожен побратима
приіхав обирать.
Сама ти знаєш, Смерте,
що ті, хто ліг в бою,
усі підуть в безсмертя,
як зараз я стою.»
Мов провела в дорогу.
заклякла Смерть, мовчить,
а з далини звучить:
– «Що за біда, їй-богу?»…
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021
“Не існує єдиної істини.
Все існуюче істинно.”
Ернест Гемінґвей
Кожна читаюча людина,
прагне відповідей на питання.
Вона порівнює текст
зі своїм життям та поглядами,
і якщо знаходить відповіді –
надовго запам’ятовує,
схвалює і надихається,
бо стверджується у своїй правоті.
А якщо не знаходить,
у кращому разі,
швидко забуває прочитане…
Люди судять про написане,
а ти, наче підозрюваний,
слухаєш їхні вироки
і від критики шаленієш.
Люди різні, –
в них різний життєвий досвід,
і за цю неоднаковість
ти завжди дякуй долі.
Писати
не заради успіху, а на поміч,
знаходити
спільне в різноманітному
і сподіватися –
ось
наше
Покликання!
19.05.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021
Che debbo io far? Che mi consigli, Amore?
Tempo è ben di morire;
Ed ho tardato più ch’io non vorrei.
Madonna è morta, ed ha seco il mio core.
E volendol seguire,
Interromper conven quest’anni rei:
Perché mai veder lei
Di qua non spero; e l’aspettar m’è noia.
Poscia ch’ogni mia gioia,
Per lo suo dispartire, in pianto è volta;
Ogni dolcezza di mia vita è tolta.
Petrarca, Canzone I in morte di Laura
1
Великий дзвін тебе на прощу кликав
у благості своїй…
І затремтіла раптом з нетерпіння,
і вирвались душа у світ великий
(на спокій, чи на бій)
від лагідних кайданів поклоніння…
На ниві поколінням
Церерою оберігаєш далі:
у вірі та печалі
ти кличеш дощ та сонце на поля,
де ще посів приховує земля.
2
Вже рік пройшов, коли спинили пісню,
та перервався вірш
розлукою посмертною навіки.
Ти народилася, а я у темінь пізню
початком надрів гір
померлий кинутий у землю; тільки
душі вологу ріки
з собою понесли, лишивши тіло,
душа вже відлетіла.
Слізьми поллєш, покинута вдова,
озимину, що пагорб покрива.
3
Ми йшли удвох, жнива осиротіли,
а фатум вже стеріг…
І ти сказала: «Хмари потемніли,
і піде сніг,
і покривалом білим
застелить даль доріг,
і спізнених на шлях зима проводить.
Непрохане приходить!
Благословен день, що минає!
Благословен, хто не чекає!
Благословенні сонце й срібний серп,
і пізній лист, що золотом завмер!»
4
І землю саваном накрили білим
сніги, від хмар – пітьма:
а ти палала вогнищем страждальним;
і ми з оплаканим згорілим тілом
пішли, куди вела зима.
Та голос твій у співі поховальнім
лунав псалмом вінчальним:
тому, що сплетені два тіла
причастя захотіли
Хреста й Троянди – двох, легких як пух,
вінчали три: Вода, Вогонь і Дух.
5
Наш перший хміль, злочинний хміль свободи
і Колізей могильний
благословив: там в хижий та безмежний
потік змішалися скаженні води
жаги щосили.
Та в ревнощах звитязі ніжній,
у хвилі агнця сніжній
ми молоду лозу від винограда,
де ти була менада,
заплівши, одягли вінці,
як вогненосці Духа та жреці.
6
І полум’ям був дух, і дух палав вогненно;
червоне вогнище заграв
звелося нам наметом шлюбним,
де Грізний Жнець звитяг знамено
над нами розпростав –
і вогняним міцним залогом
ми заручились з богом,
в Житті хто – Смерть, і в Смерті – Воскресіння.
У сяєві спасіння;
і милий рот промовив: «В сяйві гроз
прийшов до нас Христос.»
7
Чому душа сумний згадала спадок:
всевладний і святий
Великий Дзвін нову скликає прощу,
готує в Дусі нам новий початок
і дні нових надій.
І вимагає жертву найдорожчу:
і Божих далей площу
ти прагнула пройти по краю
дитиною до раю,
і мандрувала темними лісами
у тузі за ясними небесами.
8
Одним вогнем ми дихали, згасали,
спалахували знов ;
і разом всесвітом одним ми стали,
воскресли вдвох ми, як удвох вмирали,
назвавши це: любов.
Її нетління на землі відчути…
Навіщо вигляд смути
обділеним, щоб по землі сумній
іти на поклик мрій?
Мій дух міцний, і на порі – весна,
та келих мій гіркий не знає дна.
9
А твердь все глибшає, опівніч сяє;
проміниться тісніш
від зорь нових мільярди ниточок
спішать і аромат квіт долітає
і все прудкіш
до Таємниці кожен крок,
і в Бога сокровенне більш відкрите.
Єдиносуще злите –
душа твоя і всесвіт нездоланний,
чому такий жада́ний
таїться миті блиск у ніч під темним небом, –
і вдень вмираю, бо один, без тебе.
*
Дорогою повітря,
коли твій час настане
полинь і сльози витри,
мій спів, моїй коханій!
Неси їй відчайдушний,
мій потяг відчайдушний,
моїй коханій в пісні мою ніжність,
обітницю мою про вірність.
І ми побачимо, як в гори б’є прозоре
криштальне перед Ликом Агнця Море.
11.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021
Soneto de la Guirnalda de Rosas
Federico García Lorca
¡Esa guirnalda! ¡pronto! ¡que me muero!
¡Teje deprisa! ¡canta! ¡gime! ¡canta!
que la sombra me enturbia la garganta
y otra vez viene y mil la luz de enero.
Entre lo que me quieres y te quiero,
aire de estrellas y temblor de planta,
espesura de anémonas levanta
con oscuro gemir un año entero.
Goza el fresco paisaje de mi herida,
quiebra juncos y arroyos delicados.
Bebe en muslo de miel sangre vertida.
Pero ¡pronto! Que unidos, enlazados,
boca rota de amor y alma mordida,
el tiempo nos encuentre destrozados.
Троянд гірлянду! Швидше, я вмираю!
Сплітаю стебла, стогнучий над нею!
Січнева ніч прослалась над землею,
в моєму серці без кінця і краю.
Між тим, як любиш ти, як я кохаю,
повітря зоряне тремтить межею,
як анемони свіжістю своєю
отруєного зваблюють до раю.
І насолодою п’янкої рани
медову кров – краплини оксамитні –
зберу з душі, коли настане ранок,
цілунками. Колючками пробиті,
щоб губи у багряному цвітінні,
крізь вічність проступили, мов крізь тіні.
02.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
Tu voz regó la duna de mi pecho
en la dulce cabina de madera.
Por el sur de mis pies fue primavera
y al norte de mi frente flor de helecho.
Pino de luz por el espacio estrecho
cantó sin alborada y sementera
y mi llanto prendió por vez primera
coronas de esperanza por el techo.
Dulce y lejana voz por mí vertida.
Dulce y lejana voz por mí gustada.
Lejana y dulce voz amortecida.
Lejana como oscura corza herida.
Dulce como un sollozo en la nevada.
¡Lejana y dulce en tuétano metida!
EL POETA HABLA POR TELEFONO CON EL AMOR
Sonetos Del Amor Oscu
Твій голос, наче дощ на дюну, в груди
мої жагою спалені, пролився.
Весняний дух в хатині оселився,
у скроні – квітне папороті чудо.
Сосна народжені для тебе будить
пісні – вони в надії понеслися
у даль крізь стелю, мов крізь лісу листя,
як темна тінь, летить оле́нь в нікуди.
Почався плач в самотності тенетах –
у голосі приглушеність та ніжність,
солодкий біль в пустелі білосніжній.
Відлунює на снігових заметах
пораненого о́леня ридання.
Пульсує мозком у кістках кохання.
28.04.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2021
Щастя не знаходять, його створюють.
Ельчін Сафарлi
Тетяна! Ти гарнішаєш усе.
Твою щасливу долю час пасе:
поставу, наче грецької богині,
і розум, і красу таку, як нині.
Хоч не завжди ти компліментам рада
і їм не віриш, але справді є
все при тобі, а головна принада,
що щастя й радість близьким Бог дає.
А справжнє щастя, це рідня та діти
і поряд друзі, щоб цьому радіти.
Тож тостом, ніби сказано усе…
За це хай кожен келих піднесе!
01.07.2021р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021