| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Наївні комети
В-очі памфлетам
Написаним про, під-час, і пост-фактум.
Ми - силуети,
Втілені в розкошах,
Експлуатованих Клеопатрою.
Горіли нотр-дами людських архетипів.
А який, ти думаєш, в Зевса?
Ти ніколи не страждав #passionate снами,
Та за ніч з Венерою, вбив би й Ареса.
Буденне в прийдешнє вливається ввечері,
Коли ми виграємо у шахи -
Обоє, одне одного, вмикаємо офф на світ,
Бо дошка, не "їхня", а крадена, наша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869938
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 30.03.2020
Бруд на ногах.
бруд під нігтями.
бруд. -
- В`ївся
в глибину, роз`ятрених до м'яса, ран
кожного нейронного зв'язку,
майже-втраченого.
поки-тліючого.
Існування втрачає момент.
коли вбивчі кроки вивітрюють
географію розбитих колін
біля дитинства, розбитого
вщент.
партією,
що тепер
Ріже канати у венах
[b]сердець,
що закуті в бараки, де діти не бачать сонця..![/b]
Спалює руки, що колись
обіймали його майбутнє
[i]Яке.
ніколи.
не сталось.[/i]
Цілує землю.
останні метри землі.
на яких ще стоїть
поки, він
поки, тримає мур безкінечних забутих у смерті
поки, ще дихаючих
поки.
*буду дуже вдячна за будь-які коментарі :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2020
Далекі планети.
Знайомі маршрути.
Пашілі щоки, розпухлі губи.
Блискавка не знала, куди вона б’ється:
Мов сліпий Купідон, два розряди на серце
Мої груди ловили кожне сказане слово,
Що зірки пропалили полотна небa нічногø.
Стара заправка, просякла смакОм того неба...
Це моє спрагле щастя. Мені більше не треба!
Я нап‘юсь лиш тим часом, закрученим в банки на зиму
Закоркуй їх щосили, тим, що ще дух не покинуло.
Що.
Кричатиме в часі, перекручених дрОтах
Що.
Кидатиме в шок, коли оголиш свій доторк.
Недøпалки кидали в подарункові коробки,
Ніби пам’ять зберігаючи, в гробах дома клодовки.
Діафрагма кричить,
Лікарі в легенях знаходять камінь
Ти розряд 330 сам собі накладаєш
На ‚пусто‘ бо чомусь життя так не працює
Як без доторку, як відколи ‚без‘ місяці-роки все рахуєш
Та коли слово ‚вона‘ розіб’є банки з закрутками,
Ти повіриш у світ як сімнадцятиліток проститутці.
Ти повіриш у світ як жебрак в копійчину.
Як коли, на стінах малюючи, ти рахував веснянки дитині
Що тепер назавжди від «колись» і по-вірному
Заглядає в очі тим, чия філософія тримати її щасливою
Та твоя сповідь - психологу,
Дзен - в гуморі сумного клоуна...
А фарба рук,
Î стін,
Î подих,
Нагадають, коли тебе булø поховано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2020