| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Ниви золотом серпень укрили,
Загронився лози живопліт.
Колоски долу стеблі схилили,
Мовби шепчуть: – Солдате, привіт!
Усміхнувся він – йде вільно далі,
Доки хлине осяяна ніч,
І зірки, мов перлинки печалі,
Засумують мільйонами віч...
Наче привид, іде не озветься,
Бо в селі сторониться людей.
Дітвора з нього гучно сміється –
Безтурботні... Що візьмеш з дітей?..
Надвечір'я вгамовує бризки,
Що здолали криничну глибінь.
Розчиняються сонячні блиски –
В'яло тонуть в озерну гладінь...
Він на березі довго буває,
Осока́ де росою тремтить,
І задумливо вдаль поглядає,
Бо душа неспокійна болить.
Бідолаха, який в те повірив,
Що скінчились жахіття війни
І видіння оскалами звірів,
Не упнуться кошмаром у сни...
Автори: Сичов Ігор, Юрій Шибинський
Ветеран
Налились к золотому августу
Винограда спелые грозди,
А на поле кивают колосья,
Будто шепчут: "Привет, солдат!»
Он в ответ отвечает: «Здравствуйте!»
И гуляет до ночи поздней,
А с небес жемчужинки-звезды
На него печально глядят…
В старом храме он молится истово,
В его сердце надежда сокрыта:
Что печали навек забыты,
Что теперь он обрёл покой…
Что добрался до тихой пристани,
Позади тревоги и битвы,
Что теперь труды и молитвы
Станут мирной его судьбой…
Неприметным бредет он призраком
Деревенской тихой околицей;
Детвора по дворам смеётся
Беззаботно - а что с них взять?
Серебристо-хрустальными брызгами
Холодна вода из колодца,
И неспешно заходит солнце
За озёрную сизую гладь.
Он сидит часами у берега,
Где осока росою смочена,
Смотрит вдаль, удивляясь молча,
Что вернулся домой живым…
Бедолага, который поверил,
Что война для него окончена -
Как кошмар, не нагрянет ночью,
Не вернется виденьем злым.
Автор – Игорь Сычёв.
Художник – Беата Куркуль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870157
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 31.03.2020
Україна завжди́ боягузу: "Ну шо за страна"?
А серця патріотів палають, немов у вогні.
В Україні триває народна визво́льна війна,
Незалежно від того – помітно тобі це чи ні.
Це війна із ордою, що наш перетнула кордон.
Люди гинуть за волю, за гідність козацьку і честь.
Ну а нелюд себе продає за бридкий окупантський бульйон
І ридає про те, що сьогодні нам «нєчєго єсть».
Щож, стогни і надалі, радіє нехай чужина,
Та за біди держави себе одного і кляни.
В Україні ще буде тривати визво́льна народна війна –
Незалежно від того, країну ти зрадив, чи ні.
Автор - Ігор Сичов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870156
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 31.03.2020
Мамо, матінко, нене!
Вітровій колихає знамена:
Синій колір безхмарного неба,
Жовтий хліб на безкраїх ланах…
Знай напевно,
Що загибель моя не даремна.
Смерть за край свій прийняв я стражденно,
Та лишився живим у віках.
Смак війни – смак полинний…
Ця жахлива свідомість – «Повинен!».
Обрій поля ховається димний,
Потім – вибух і морок в очах…
«Мамо, мила!»
Голос хлопців поранених линув
Кожен з нас залишається сином,
Маму згадує завше у снах.
Добрі, лагідні очі –
В них тривоги й недоспані ночі,
Все, що вигадав любий синочок…
А тепер ти лишилась одна.
Степ шепоче,
Та не втішить він горе жіноче.
Як тебе ж обійняти я хочу –
Знай - для мене скінчилась війна…
Автори: Сичов Ігор, Yurii Shybynskyi
Мама, мамочка, мама!
На ветру развевается знамя:
Над пшеничными виден полями
Цвет безоблачных мирных небес…
Верь, родная,
От земного отрекшийся рая,
От несчастья других прикрывая,
Я теперь для бессмертья воскрес.
Нет, война – не бравада…
Просто страшная фраза «Так надо!».
А потом разорвалась граната,
Я совсем не хотел умирать.
«Мама, мама!», -
Так стонали, я помню, солдаты
В блиндажах и больничных палатах.
А кого нам ещё вспоминать?
Что бы я ни затеял,
Твой покой был разменной монетой,
Платой был за любую идею,
За любые порывы мои.
Ветер веет…
Кто, голубка, тебя пожалеет?
Не рыдай над могилой моею,
Для меня отгремели бои…
Автор - Игорь Сычёв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870050
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.03.2020
Зорі гаснуть... зникають... в тишу ранню ясну́...
Я про те, рідна, знаю – чом тобі не до сну,
Та в неспокій не здайся – він не ве́рне синів:
Відпочинь і не майся, налаштуйся до снів.
Зараз час повертання застарілих боргів.
Бачив я пробачання ворогів і братів,
Та навічно зоставив за собою вину
І тебе опечалив, бо пішов на війну.
Не суди надто сильно... В тім багато причин:
Що не ніч – невідхильно гул військових машин,
Що не день – то новини нам страхи́ все несли,
Про безчесття людини, за братів, що пішли.
Скрізь гіркий пах полинний, дим укрив виднокіл.
На землі України – сотні свіжих могил.
Тужний дзвін похоронний, буйні сльози в людей,
У святих на іконах – сум в зіницях очей...
Мамо!... Давня ця повість, бо лунала ж не раз...
Не дозволила совість свій зламати наказ.
Не давала постати від біди в стороні...
Чим до смерті страждати, – ліпше смерть на війні.
Цим чи тішуся кроком, та це доля така:
Обернувся хто вовком, вовк того не ляка,
Хто пломінням зметнувся, сміло скорює вись...
Мамо, мила матусю, ти за мене молись...
Зорі гаснуть... зникають... в тишу ранню ясну́...
Я про те, рідна, знаю – чом тобі не до сну,
Та в неспокій не здайся – він не ве́рне синів –
Засинай, мам, не гайся, хоч тобі й не до снів...
Автор Игорь Сычёв
Переклад Yurii Shybynskyi
СОЛДАТСЬКА КОЛИСКОВА ДЛЯ МАМИ
Гаснуть, блимають зорі… Світла вранішня тиш…
Знаю, мамо рідненька, знаю чом ти не спиш…
Лиш тривога та зайва, не вернути синів…
Відпочинь же хоч трохи, постарайся засни…
Час настав повертати застарілі борги.
І прощення приймати друзів і ворогів.
Залишив я навіки за собою вину —
Сльози… мокрі повіки… Я пішов на війну.
Не суди мене строго… Бо багато причин.
Темна ніч… на дорогах — гул військових машин.
Що не день — то злі вісті, з кожним часом страшніш,
Про людей, що без честі, про смерть друзів моїх.
Полином гірко пахне, розганя вітер дим,
А по всій Україні — сотні свіжих могил…
Дзвін… Скорбота… Хоронять… І сльоза на очах…
І святі на іконах плачуть теж при свічах.
Це стара дуже повість, так було вже не раз…
Не дозволила совість свій порушить наказ,
Не дала залишатись від біди осторонь,
Душу щоб не терзати, — краще смерть і вогонь.
Може сказано гучно, та нема інших слів:
Хто став схожим на вовка, — не боїться вовків.
Хто жарким став багаттям, — не боїться вогню…
Помолись, мила мамо, я тебе бороню…
Гаснуть, блимають зорі… Світла вранішня тиш…
Знаю, мамо рідненька, знаю чом ти не спиш…
Лиш тривога та зайва, не вернути синів…
Відпочинь же хоч трохи, постарайся засни…
Автор перекладу: Надежда Крайнюк
Оригинал:
Гаснут звезды, мерцая… Предрассветная тишь…
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть…
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть…
Нынче срок возвращенья застарелых долгов.
Принимая прощенье от друзей и врагов,
Я навеки оставил за собою вину –
Что тебя опечалил, уходя на войну.
Не суди меня строго… Было много причин.
Что ни ночь – над дорогой гул военных машин,
Что ни день – злые вести, все страшней и страшней,
Про людское бесчестье, про погибших друзей.
Горько пахло полынью, ветер дым разносил,
А по всей Украине – сотни свежих могил…
Скорбный звон похоронный. Набегала слеза...
У святых на иконах погрустнели глаза.
Это – старая повесть, так бывало не раз...
Не позволила совесть свой нарушить приказ,
Не дала оставаться от беды в стороне…
Чем до смерти терзаться – лучше смерть на войне.
Может, сказано громко, но удел мой таков:
Превратившийся в волка не боится волков,
Превратившийся в пламя не боится огня…
Мама, милая мама, помолись за меня…
Гаснут звезды, мерцая. Предрассветная тишь.
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть.
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть.
Украина. Луганская область. Март 2015-го года.
Автор - Игорь Сычёв
https://www.youtube.com/watch?v=LvgDk6XFnRg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870049
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.03.2020
Давно прийшла весна,
Та знов захмарило.
І наяву, і в снах
Війна — примарою.
Ввірвалась у життя
Страшною казкою,
Тривале забуття
Здалося б ласкою.
Не можу ні на мить
“Ввійти в прострацію”.
Війну не обдурить,
Що й намагатися!
Молюся на посту
Під звуки пострілів:
- Від гибелі врятуй
Мій розум, Господи!
Та відповідь Твоя
Не обумовлена...
Дивлюсь на небо я,
Хоч як не втомлений.
Дощ йде, та попри це,
З веселим настроєм,
На північ тягнуться
Шпаки та ластівки.
Несіть від нас привіт
У рідну сторону!
Нам не летіти вслід…
Ми - чорні ворони.
Ми — сірі привиди,
Ми для полів — зерно,
Ми стали приводом,
Щоб випити вино.
Хай розумію все,
На серці боляче...
Коли повернешся,
Яскраве сонечко?
Бо вже прийшла весна,
А знов захмарило...
І на яву, і в снах
Війна — примарою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869903
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.03.2020
Неважливо, грішні ви чи праведні. Як палає бій
Мужньо ви рятуєте поранених попри страх та біль.
Бачив сам – з передової лінії ведете вогонь.
Зрозумів – від докорів сумління не врятує бронь.
Бо страшніш можливості загинути почуття вини
Перед вами – квіти з поля битви, ластівки війни.
Стали ви у час журби й випробувань до солдатських лав,
Довго у окопах я виборював рівність наших прав,
Рівність наших статей та обов’язків в полі й бліндажах.
І нехай під обстрілами боязко, був ще більший страх.
Лютий страх дивитись в ваші очі та лишитись сну
Знаючи – за спинами жіночими пережив війну.
Недостатньо сипати порадами там де бій тривав,
І кричати по тилах: «нас зрадили!» – то пусті слова.
Важко захищати рідну сторону від страшних атак.
Я – служив; тепер мені – не соромно. Тож скажу вам так:
Хай і не розвіялись примарами лихоліття дні,
Хоч біда висить густою хмарою, ви у цій війні
Переможете! Зарано вас хоронять! Тверда ваша стать!
Тільки жаль, що найміцніші «броніки» вас не захистять
Від лихого наклепу та ницості, й заздрісних думок…
Ластівки війни! Святі та грішниці! Бережи вас Бог!
Автор – Ігор Сичов.
Художник - Беата Куркуль. На картині - ветеран АТО Дарина Рудик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869902
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.03.2020
Час відпочивати, моя маленька,
Очі закривай, засинай скоренько.
Ти мені щовечір телефонуєш,
Щоби розповісти, як ти сумуєш,
Просиш, щоби я повертавсь скоріше,
І питаєш, нащо тебе залишив.
Ластівко, прошу, не прийми за зраду
Що тебе, матусю та рідну хату
Обміняв на форму й солдатські бєрци…
Знайте, ви завжди у моєму серці!
Що поробиш, донечко, так буває…
Та усе погане колись минає.
Буде мирне небо, весна і квіти.
І мої унуки а твої діти
(Цим лише і можу себе втішати)
За життя ніколи не будуть знати
Що то - “Перша лінія оборони”...
Може, ти і зараз по телефону
Чуєш стрілкотню на переднім краї,
Тільки хай вона тебе не лякає.
Це нормально, донечко, для солдатів
Розмовляти мовою автоматів
З тими, хто прийшов, щоб чинити вбивство,
Щоб забрати в матері — материнство,
У дітей — батьків, а у вірних — храми,
На полях лишити окопні шрами,
І перетворити міста в руїни…
Але ти не думай про це, дитино.
Хай війна та інші мерзотні речі
Тягарем лягають мені на плечі.
Час відпочивати, моя маленька…
Очі закривай… Засинай скоренько…
Автор: Ігор Сичов
Україна, Донецька область, квітень 2016-го року.
Автор малюнка: Беата Куркуль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2020
Таємниця перша: Благовіщеня.
Усі, хто жив у місті Назареті
Не знали, що насправді відбувалось…
А було так: минала влада ночі,
Старе проходило, спасіння наближалось,
Темрява відступала перед Світлом,
Світанок розквітав, співали зорі,
Коли лунало: «Радуйся, Маріє!»
Вона ж відповіла на все почуте
Смиренним «Так!» Покора світ змінила…
Це був початок нової епохи,
Початок чуда… Таємниця перша.
Таємниця друга: Відвідини святої Єлизавети.
Матір Господня, шлях чималий подолавши,
В місто прийшла, де був Її родички дім.
І увійшовши, радо вітала стареньку.
Та ж до Марії мовила дивні слова:
«Благословенна Ти між жінками, Маріє!
Благословенний плід лона святого Твого!
Тільки-но я привітання від Тебе почула,
Радо здригнулось у лоні моєму дитя.
Благословенна є Та, що повірила Богу!
Сповнить Господь те, що колись обіцяв!
Радість наповнила серце Марії і пісня прослави
З уст непорочної Діви, наче струмок, полилась:
«Господа нині душа величає і хвалить!
Дух мій радіє у Бозі, Спасі моїм!
Зглянувся Він на покору слугині своєї,
Буду блаженною я для усіх поколінь!
Чудо велике вчинив Всемогутній мені і народу,
Він милостивий і добрий до тих хто боїться Його!»
Так говорила Марія, возносячи Богу подяку,
Так відбулася зустріч щасливих жінок .
Таємниця третя: Різдво.
Нині радість стала
В небі зірка ясна…
Народилось немовля
І лежить у яслах.
Бог прийшов на Землю,
Сповнив людства мрії
І над ним схилились
Йосип та Марія.
Стане Добрим Пастирем
Для овець заслаблих,
Хлібом для голодних
Джерелом – для спраглих.
Приведе до себе
Хворих та недужих
І запалить віру
У серцях байдужих.
Подарує нам життя
В Новому Завіті…
Таємниця третя…
Нині радість в світі!
Радуйся, Маріє,
Благодаті повна!
Нині Бог всю Землю
Радістю наповнив!
Таємниця четверта: Стрітення
Коли принесли Ісуса батьки у храм за законом,
Зустріли там старця-пророка, звався він Симеоном.
Зрадів старенький сердечно, побачивши Боже Дитятко,
І мовив, з рук материнських приймаючи немовлятко:
«Нині Ти відпускаєш раба свого з миром, Боже!
Нарешті прийшов Спаситель, що в бідах нам допоможе.
Бачили мої очі Ізраїля порятунок,
Для незліченних народів Світла Твого дарунок!».
Благословив він батька, а благословляючи Мати,
Мовив до неї: «Готуйся, бо будеш тяжко страждати.
Зброя гострого болю душу твою прошиє…».
І повернув обережно Ісуса до рук Марії…
Таємниця п’ята: Віднайдення Ісуса у Храмі.
Він знайшовся у Храмі, де розмову зі старцями вів,
«Сину, що ти зробив?» - запитала стурбована Мати –
«Ми так довго шукали …» А Хлопчик на це відповів:
«Я – при справах Отця. І навіщо було вам шукати"?
Так сказав і замовк, бо не міг розповісти всього,
Мав смиренно ховати Божественне Світло в темряві.
Щоб зростати в покорі, чекаючи часу Свого,
І готуючись жити, померти й воскреснути в славі…
А Марія згадала про дивні події Різдва:
Зірку, пастирів, ясла… Спів ангелів, з неба почутий…
Й зберігала у серці промовлені Сином слова,
Таємницю правдиву, яка ще відкриється людям.
Автор - Ігор Сичов
Вітражі з нашої семінарійної каплички.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2020
Зорі небесні, попри прокльони,
Попри війну, печаль та зневіру
Ви передайте мої поклони
Тій, що кохаю душею щирою.
На чергуванні, наприкінці ночі,
Доповідаю по рації пошепки,
Й згадую знову засмучені очі
І таємничу лагідну посмішку.
Зіроньки, прошу, шлях їй освітлюйте
І нагадайте про зустрічі наші.
Серце її наповніть надією,
Як би їй зараз не було важко.
Зорі небесні, скажіть їй, що війни
Мають початок і мають закінчення.
Після випробувань будуть обійми -
Люди у цьому віками досвідченні.
Брама до неба — голкові вуха,
Шлях до зірок — завжди через терня...
Тільки б вона ніколи не слухала
Тих, хто не вірить у моє повернення...
Зорі небесні, порою ранньою
Попри лихої війни забаганки
Ви передайте моєму коханню:
Хай не сумує - близько світанок.
Автор - Ігор Сичов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2020
Ця війна не скі́нчиться ніколи,
Бо живе під боком хижа зграя.
Що ламає наші частоколи,
Повна злості, збуджена до краю.
Лють орди, то лють пітьми до світла,
Та сьогодні я сказати мушу:
Не лише в ООС триває битва,
Йде війна у нас в серцях і душах…
Українцю! Ти не гнися долу
Не зови в родинний дім ординця!
Не запрошуй ворога до столу,
Не віддай країну злим чужинцям!
Хоч війна й не скі́нчиться жахлива,
Бо живе під боком хижа зграя,
Бог допомагатиме – сміливим.
А раби – не вві́йдуть в лоно Раю.
Автор – Ігор Сичов
Художня редакція – Yurii Shybynsky
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2020
Не гадали, коли ми ішли у солдати,
Що позначаться кров'ю гарячою долі,
І, мов загнаним, нам доведеться блукати
Мовчазними примарами в Дикому Полі.
Хоч відомо, що сильним жалітись не личить,
Хто свідомо й упевнено кинувся в битву,
Та, мов жар у воді, згасли наші обличчя,
У тенетах воєнних гібридного світу.
По безмір'ю степів червоніються маки,
Наче рани бійців, на палючому сонці,
Де хистили свій край козаки й гайдамаки,
А тепер заступають герої-АТОвці!
Всі часи там добичу кістлява шукала:
Кращих тяла під корінь, як ви́стигле жито,
І примарами потім у млі розчиняла,
Над полями, де всіх їх безжально убито.
Від навал Україна віками стогнала,
Знов її боронити нам випала доля,
Ми для пращурів ратними друзями стали,
Для потомків – примарами з Дикого Поля.
Автори - Yurii Shybynskyi, Ігор Сичов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2020
Сміливцем себе уявити
Так легко, та важко їм стати.
Війна, мов недуга, йде вбити,–
Тож ми і пішли у солдати.
Гриміло. І гинули люди
В недобру й непри́язну пору,
Та треба було нам тягнути
Війну, наче хрест долі вгору.
Війна – це із брудом калюжі,
Утома, сльота́, сильний сморід...
Я вдячний тобі, вірний друже,
Зі мною що був за́вжди поряд.
Окрім ворогів нас бісили
Лукавого духа прислуги:
Тупі командири безсилі,
Щури тилові і ворюги.
Думки лізли майже щоденно,
Хай тричі безглузді та хибні,
Що жертви всі наші даремні
І ближнім навряд чи потрібні.
Чи досить відважно ми бились,
Пісні щоб за те заспівали:
Як міни ворожі гатились,
Як відповідь ми надавали!
Приємно в піснях воювати,
Але на війні – не концерти,
Тож мусили ми подавати,
"Набої – за лентою ленти"
Плювалась вогнями зеу́шка,
Снаряди в окопи летіли,
А смерть шепотіла на вушко
Що ляжемо всі ми в могили.
І чаша була аж по брильця,–
Чи справді ж на те воля Божа?
Втопитись хотілось в горілці,
Та знали, що це не поможе.
З тобою ми жорстко не бились
В жахітті реального бою.
І з армії разом звільнились –
Не кіборги і не герої.
Але ж - не зрадлива сволота,
Тож хай так і буде, мій брате.
Такі вже, як є патріоти,
Прості українські солдати.
А нині армійська світлина
Нагадує друзів і битви...
У тебе – прекрасна дружина,
А в мене – книжки та молитви.
Автор – Ігор Сичов
Співавтор - Yurii Shybynskyi
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2020
Це нічого, що сніг… Сніг, це краще, ніж попіл зі стратами.
Сніг маскує старанно всіх нас і ховає сліди.
Це нічого, братане! Для то́го й ставали солдатами:
Щоб робити потрібне, а потім назавше піти…
Непомітність, не тільки ознака шляхетної мужності
Це вимога цивільних: «Мовчи, бо інакше – ніяк!».
Перевірка то їхня – терпіння твого та потужності
І презирство, за котрим лиш сором і злий переляк.
Ти і сам відчуваєш, що треба мовчати й не дихати –
Непомітна жертовність – то є благородність сердець…
І кому пояснити, що путь між підводними рифами,
Наближає для су́дна страшний та жорстокий кінець.
Не зламайся, братане! Тебе ж не схилили баталії!
І не марним було шанування високих ідей.
Недаремні були ті сурові військові реалії,
Хоч і стали ми сірими звірами світу людей.
Зграя йде у минуле. Лютує і виє метелиця,
Знову очі червоні, бо довго не бачили сну.
Біла ковдра холодна невпинно, мов са́ваном, стелиться,
Зграя йде, щоб цивільним забути вдалося війну.
Це нічого, що сніг… Сніг, це краще, ніж попіл зі стратами.
Сніг старанно маскує всіх нас і ховає сліди.
Це нічого, братане! Для то́го ставали солдатами,
Щоби врешті – піти…
Автор - Ігор Сичов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2020
Шлях долаючи свій у пустелі під небом безхмарним,
Переконані ми, хоч і сушить серця суховій:
Не даремні зусилля, мета – не примарна й не марна –
Подолати пекельну місцину варанів та змій.
Мертва, дика земля! Тільки дюни, бархани і скелі.
Хоч раптова оаза дає відпочинок ногам,
Пам’ятаємо добре: не рідна оселя – пустеля,
Ненадійний притулок під листям похилених пальм.
Ні, ми йтимемо далі, бо прагнемо ліпшої долі,
Ми продовжимо путь, хай пісок під ногами пече,
В Дивокрай, де чекають озера прозорі, а зорі,
Наче краплі росинні та усмішка ясних очей.
Наша ціль – не міраж, не фантазії хворої витвір;
Ми усі відчуваєм красу Віковічних Земель;
Бо вона закарбована в серці без літер, а вітер
Добру Звістку з дощами несе до спекотних пустель...
Автор – Ігор Сичов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2020