| Сторінки (1/38): | « | 1 | » |
серпень пахне жнивами
сухоцвітами з блошиного ринку
спітнілими полями
дощем на автобусних зупинках
у серпня теплі обійми
сухі долоні й високий тембр
подих палкий і димний
в‘язка синців на засмаглих ребрах
серпень не любить тиші
він хрипне від співу й пестощів
спить у вагонах і віршах
рахує сузір‘я, родимки й селища
серпень малює причали
злизує сіль із гірських хребтів
і тоді будує квартали
з непрочитаних книг і листів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2024
Усмішку твою
зберіг засніжений вокзал
у темряві, розкроєній диспетчером
і вібраціями шпал
Кажеш, дерева
не ростуть на дахах, а втім…
віриш? навіть із літер в долоні
можна звести дім
Світло плацкарту
мерехтливо чекає кави
обіцяє не згаснути, поки на коліях
воскресає держава
Знаєш, залізо
як смак на зубах і як зброя..
кінцева. скрегіт коліс і місто
омите імлою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2024
Знайди мене, коли богемні прелюдії зійдуть молоком,
Коли в ідеях загинуть титани,
а сльози смолою припечуть рани.
Мої скелети вистукують сальсу з отруєним кілком,
Але знайди мою руку, коли втікатимеш від самообману.
Не знаю на ім'я жодного з твоїх богів, не тесатиму ідолів,
але ти чуєш кожен із моїх снів,
де саундтреком - наш зболений гнів.
І коли знову заснеш, увіруй в моїх вседержителів,
вони стерегтимуть кожен з твоїх світів.
Коли зірки вибухають, змінюю імена та маски,
вриваюсь у їхні кімнати вихором,
ламаю вуста, розчиняюсь віддихом.
Коли спересердя скидаю шкіру, не рахую поразки,
на світанні плачуть планети, і я обертаюсь триптихом.
Після таких прощань жінкам не дарують квіти,
сковують ноги німими путами,
впорскують яду, не шукають смути.
Якщо доля - забути наші рядки та злетіти з орбіти,
то нехай твої струни востаннє заплачуть спокутою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022
Колись вони зустрінуться в місті,
що пахне медом.
Він шукатиме в натовпі її намисто,
а вона - його кеди.
І тоді вона пригадає смак абрикосу,
а він - її гріхів.
У терпкій долоні зашелестять коси -
ті, із забутих снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
Запитай, чи сміюся вночі,
чи малюю кола на стелі.
Відгадай, і мовчи, мовчи...
в моїх рисах немає оселі.
Поспіши, я живу лиш мить
і, вдихнувши отрути, тану.
Не в тобі моя совість горить,
не тебе поведу в оману.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022
Я тієї весни закохалась
у сплетіння віконних рам.
Він за чорних, - а я трималась,
по цеглині збираючи храм.
З підвіконня злетіла пташкою,
Де піхотні в болоті сліди.
Прощатися з милим так тяжко,
Та вже чутно копита орди.
Я цієї весни не скорилась,
ні чужим, ні своїм хрестам.
Він - де ночі вогнем іскрились,
я - де зорі співали містам.
Храм любові. Сплелися дві долі,
Червоним і чорним вишиті рушники.
Переплелися пальці поволі
не на сьогодні, а навіки-віків.
У співавторстві з
Олександром Подвишенним
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022
Закружляють таночком пальці
на щоках розпечених, пряних...
І гарячі, тремтливі кружальця
він вустами залишить п'яно.
Замурашать ключиці, подих
оспіває на них колискову.
І зі слів терпких, ніжнородих
він збентежить тендітну будову.
А вона, впізнавши у ньому
ті стрункі неприборкані ноти,
закохає впокорену втому
у блаженному вальсі дрімоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2022
Я стану твоєю ватрою,
щоб дощ не завадив варті.
І нам не забракне гарту
кохання черпати квартою.
Постану для тебе мурами,
і душу злікую піснею.
Щоб дим танцював фігурами
під покровом люті навислої.
Я терни руками рватиму
і десь під серпанком місячним
зберу нашу долю з атомів,
і Нас віднайду із тисячі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2022
Постань в мені лементом босої зливи,
збиваючи стопами пил і тривогу.
Облиш мою зморену пересторогу
в катарсисі неба, в натужних поривах.
Шукай у закреслених строфах розраду,
а в тлінні серпанку повіяні рими.
І зійде на милість нам доля незрима,
по струнах рядки пронесуться парадом.
Назви мене ритмом у хвилях прибою,
і з берега вийдуть розхристані біси.
Вуста мої тихо зривають завіси -
ти станешся світлом, постанеш собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2022
Хвороблива весна привела до твоїх дверей
і розбудила захмелілі примхи -
зронив з грудей жаринку стиха
вигнанець неба, грішний Прометей.
Ми мабуть знали все, і лиш стискали
стилети мозолистими руками.
Та хтиво-хижі зранені шакали
встромляли жар у тіло рип'яхами.
Дістань мої кинджали, вмий росою
з розтрощених і звіяних натхнень.
Вони вростуть сп'янілою жагою
у первозданний безборóнний день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
З потертої збруї китиці
знімає буремна ніч.
Мокрою сталлю світиться
наша війна протиріч.
Уві сні нас ятрить даремно
Твого лику сивий овал -
ця вота - обітниця темна,
схоронила святий карнавал.
Ми не раби й не герої.
Лиш ґречно куємо залізо:
для милої Неньки старої
палають осквернені ризи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2021
Маленьке пожовкле місто
спалили німі горобці.
Я йшла там, така ж нечиста,
спустошившись на манівці.
Мені не згрубіла шкіра,
не вийшли із кров'ю слова.
Це ж бо доросле діло -
плювати з плеча на дива.
Судомно хапають кисті
останні тремткі олівці -
в маленькім пожовклім місті
співають німі горобці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2021
Голос - рівний, сплітаються руки,
поміж ними немає рим.
Розчепив на хімічні сполуки
нас їдкий органічний дим.
Знав лукавий, які це муки -
мати небо й не мати крил.
Обабіч - красновмовні поруки,
а позаду - пастельний тил.
Є молитва, та віри немає,
і весь шлях - непроглядний рів.
То коли мене вже здолає
цей палкий і пустельний гнів?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021
Боже...
Якби мені забракло покори,
в неораний луг просіяної лукавим,
я б кров'ю написала новітню Тору,
сховавшись від невизнаної слави.
Боже...
Якби настало скніти у вигнанні,
зведеному жрецями без роду й племені,
я б для них заклала мури пізнáння,
щоб вогонь берегли від мінливої темені.
Боже...
Якби роса не скропила земних шрамів,
криючи таїнства в серці океану,
я б провела зболених до хрестів і храмів,
зі свічкою стежку босоніж вела до Йордану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2021
За чужим прокляттям я вгледіла благодать,
торкнулась, згоріла і розвіяла попіл.
А вона докупи зібрала мою стать
у незмінній пропорції любові, жаги й утопій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
Кристалізованим серпанком виринав з-поміж дерев черепашкоподібний купол недобудованої церкви, що постала прямісінько посеред імлистого недоспального району зачудованого міста. Десь угорі над цією золотою чепепашкою сторожував місцевий білолиций вартовий, створюючи для поодинокої планети чи не єдине джерело світла та спокою.
Трохи нижче, майже на рівні купола, цей уявний порядок контролював ще один споглядач. Час від часу він стомлено позіхав, потирав очі, однак вперто відмовлявся коритися сну. Обіпершись руками на запилюжене підвіконня, він розглядав світило у спробі відшукати поодиноке джерело життя за сотні світлових років від бетонних прерій постіндустріального світу.
Ще нижче, там, де фундамент церкви переростав у мури, сидів у безтурботній самоті чепурний літній чоловік. Білолиций омивав золотом благородну старечу сивину, і чоловік висловлював безмовну вдячність за таку турботу. Він мимоволі зиркнув на одне з вікон сусідньої п'ятиповерхівки, немовби побачивши примару.
Примарою виявився той самий світлоокий мрійник із восьмої квартири, який у пам'яті старого ще малечею набирав повні кишені аличі біля дитячого майданчика й, бувало, трусив нещасне дерево так, що переспілі плоди розплющувало на даху червоного «Пежо», за два метри від майданчика. Бабуся хлопчика згодом варила з тієї аличі узвар і спекотними вечорами пригощала невтомних дітлахів, які галасували надворі.
Мрійник вже спокійнісінько міг купити кілька відер аличі на найближчому ринку та пригостити друзів не узваром, а "Старим Кахеті" в одному з центральних барів. А втім, він, так само спираючись на підвіконня, й гадки не мав, якими спогадами нагородив спостерігача внизу.
Я не знала ні мрійника, ні старого. Єдине, що відчувала - невидимий доісторичний зв'язок між їхніми людськими й водночас космічними душами. Можливо, я відчувала його, бо, опинившись у протилежній від потрібної частині міста посеред ночі, простежувала дуже глибинний та нерозривний діалог одного індивіда з більш ніж двома мільйонами років історії всього людського виду. Від цього виникало бінарне усвідомлення нікчемності мого маленького храму на тлі глобального собору, всупереч невід'ємності мого слова й думки від суцільного потоку. Я не гностик у довершеному вияві гностицизму як такого, але надцять років пізнання розповіли, що людина, - де б вона не зосереджувала свого існування, - скрізь будує храми. Матеріали для будови, безперечно, мають вагу, адже вони зумовлюють те, що прихожанин переживає щоразу, переступаючи поріг храму.
Але завдання будь-якого архітектора будь-якої доби - звести такий храм, у якому людина не відчувала б себе подібною до Бога. Парадокс, чи не так? Хтось зводить величні, майже неземні споруди, поки інший відчуває свою нікчемність перед вищою силою та невід'ємність від всесвітнього потоку, перебуваючи у цих спорудах. Хіба тут не простежується прямий натяк на вищість людини та наближеність її до Бога? Ба більше, хіба це не свідчення вищості людини над людиною: донора над реципієнтом, майстра над учнем, просвітника над просвітленим?
Не заперечую, що саме за такі думки мій Вавилон поволі руйнувався, знесилено витримуючи удари фаталістичного гніву чи то Бога, чи то іншої, невідомої для земного, сили.
Куди я йду?
Свій храм я вибудовувала довго, викладаючи цеглинку за цеглинкою, залишаючи у стінах достатньо площі для віконних рам і дверей.
У намаганні вподібнитися Богу людина здебільшого ламається, бо захлинається від нездоланного та всеосяжного потоку енергії, присутнього у кожному протоні та електроні кожного нерукотворного єства. Захлинається, відуваючи, як притягуються одна до одної позитивно та негативно заряджені частинки, зливаються воєдино, загрожуючи будь-якої миті призвести до чогось потужнішого, грандіознішого, величнішого, ніж просто творення фізичного тіла.
Куди я йду?
До неї. Хвора, зболена душа, не раз ґвалтована маніакальною одержимістю від однісінького слова. Слово забирало її здоровий сон і нівечило клітини астрального тіла. Це слово хотіло її знову і знову, впивалось у тендітні нутрощі з люттю та міццю ненажерливого звіра, входило, стискало, неволило.
Вона не простить мені. А я й не просила.
Руки огортала легка прохолода, білолиций усміхався з височіні на всі тридцять два. Він послав мені повітряний поцілунок. Я вдихнула повітря на повні груди й відчула щось, чого давно не дарували мені інші, такі звичні та буденні поцілунки. Легкість…
Людські поцілунки не такі. Вони можуть окрилити й вивільнити, можуть повісити на шию важкий ланцюг, можуть просвітити, можуть затьмарити, можуть загоїти, а можуть і вбити. Людські поцілунки пахнуть викошеною польовою травою, пахнуть сюрчанням коників і танцем осіннього листу під підошвами масивних черевиків. Людські поцілунки мають присмак гарячого вина, кориці, таємниці та поезії… А цей – присмак гіркої долі та солодкої дикої волі.
Я забула про церкву. Забула про світлоокого парубка у вікні. А може, його очі лише здалися мені світлими, відбиваючи ті поцілунки, які так жадібно вдихала нині. Забула і про сивочолого дідуся… Я усе думала про неї.
Я відновлювала свій Вавилон знову і знову, намагаючись наблизитися до творця. Та щоразу вона не давала мені спокою, бо хотіла ще бодай раз почути Слово.
Слово було в Бога. А в мене були години мовчання, просякнуті вічністю. Я прийшла сюди, до забутого світом куточка, аби поглянути на неї, хоча все тіло нашіптувало – вона не прийде.
Маленьке подвір'я біля двоповерхового багатоквартирного будиночка сталінської забудови. Миготить світло самого-однісінького ліхтаря. Я подумала про те, якими клітками були такі будинки для їх мешканців ще пів століття тому.
Сліпа віра в святу, єдинораціональну та єдиносповідувану ідею обмежує саму суть свободи. Кожна ідея має свого автора чи авторку принаймні впродовж наступних сімдесяти років життя – так голосять сучасні земні закони. А це, щонайменше, три покоління цілком інтелектуально відмінних один від одного індивідів, критичність яких об'єднана кількомастами взаємовиключними тезами щодо правильності або хибності ідеї.
Як індивідуальна, так і колективна вседозволеність із часом перетворює людину в шаленого звіра, вподібнює гурт до зграї. Голод такої зграї завжди підсилюватиметься відсутністю будь-яких доказів істинності своєї ідеї. Зграя хижаків задовольняє голод, застосовуючи силу, а зграя травоїдних мігрує, або ж групується для створення ілюзії сили.
Досвід 150 свідомих тисяч років, відколи вид людський існує в своїй теперішній подобі, на жаль, є поганим учителем як для перших, так і для других.
Фанатизм закладає фундамент для найвеличніших звершень і наймоторошніших гріхів.
Я сіла на те, що тутешні мешканці називали лавкою, хоча це більше скидалося на саморобний дерев'яний палет. Сидіти було занизько, тож доводилось переносити вагу з одного боку на інший, аби не затерпли ноги. Стару стіну фасаду обплітав від ґрунту до перекриття плющ. Якби я не знала цього місця у світлу пору, то могла б нафантазувати, що рослина вбирає в себе цеглу, ніби удав величезного слона.
Та я не маленький принц, а удави не їдять слонів цілими.
Час спливав, її не було…
- І не буде, - озвався до мене знайомий голос. Його тембр і низький тон вводив мене у транс. Голос був таким чистим, ніби мовило саме Світло.
«Як, ні? Я хотіла хоч на мить…», - не вгавали думки у важкій напівсонливій голові.
- Ти віддала їй Слово. Відпустила. Вивільнила.
«Раптом я її забуду?»
- Тоді вона сама тебе знайде, де б ти не була.
Діалог наштовхнув мене на ще одне запитання, хоча воно видавалося таким простим:
«Яке слово я віддала?»
- Те, яке не можна вимовляти, коли хочеш, аби в нього вірили.
«І що тепер мені робити?»
- Гадаю, спати, - ласкаво відповів голос.
Його гіпнотичне нашіптування поглинуло мене кудись у паралель, я нестямила, як розплющила очі. Я знала, що більше вона про себе не нагадуватиме. Не було «сталінки», не було церкви. Не було мрійника і старого. Білолицого теж не було. Були лише Світло і тиша.
І було Слово.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897721
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
Напитись імбирного чаю,
потонути у ковдрі вовняній.
Я знову тебе зустрічаю -
ми світлі, м'які, не стомлені.
Ти завше кудись поспішаєш,
а в мене щемить і тьохкає.
Так хтиво мені моргаєш
із натовпів вулиці вогкої.
Шпарина, ключі, кімната,
з вікна на мить визираю.
В кип'яток занурюю м'яту -
я досі на тебе чекаю.
Годинник рахує кроки -
в задумі у стіни зітхаю.
Бо ж поки є світ широкий
ти завше кудись поспішаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
Мої підошви цілував хрусткий сніг.
У вії врізався колючий батіг -
бо міг.
Під віями в урвищі волали скіфи.
Не блакитна рань, не карибські рифи -
мої міфи.
У міфах я зализала твої глибокі рани -
над рифами ти необачно зустрів ранок.
Твій ґанок.
Я прокидалась раніше на чверть години.
Підошвами обіймала сіно та глину.
Пів хвилини.
Ще пів хвилини пари в морозне повітря.
Думки обважніли і дуже далеко до титрів.
Хитро.
Я боса - пройди у моїх черевиках.
Не облишай цієї любові на стиках.
Вона - навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020
Розливались білила
за грубим пензлем,
на натягнуті жили
спускали сенси,
відчиняли голі
в душі фіранки
і писали лукаві
рядки про світанки.
Купували політ
і йшли на посадку -
хто ж знав, що краса
покладе на лопатки,
що вчорашній день
відійде у вічність,
що зачепить долоню
коліна ніжність.
Ще не довго краяли
зболену долю:
вже рядки не лукаві
й душа не гола,
і з розмитих сенсів
виринають істини -
в колесі Сансари
ми помремо чистими.
І пройдуть пілігрими
слідами нашими,
про любов і смерть
ми їм не розкажемо, -
не матимуть плоду
стебла без кореня,
поки силу шукають
у мечах без воїнів.
Десь моргає смуга,
і гуде диспетчер,
відбуває туга
у дурманний вечір.
Десь жевріє воля,
десь палають істини -
просто наша доля
померти чистими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020
Я ділю свого Бога надвоє
і кладу тобі у кишеню.
Не мене - хоч його з собою
забирай у мандрівку шалену.
Я допалюю третю цигарку,
випускаючи клуби туману:
а могла би з тобою до ранку
ятрити загоєні рани.
Я дивлюся на зморені хмари -
поміж ними себе шукаю.
Чи химера ти, чи примара?
Чорт бери, ніяк не вгадаю.
Я ділю свого Бога й сміюся:
так вже сталось, що дим за вітром
не загоїть від слів укусів
і мені не всміхнеться хитро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886110
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2020
Коли слова вгризаються в тіло -
промовчи.
Коли планети вбираються в біле -
шепочи.
Коли рядки розпирають вітрила -
закричи.
Коли злітати стає понад силу -
просто мчи.
В какофонії бджіл і клаксонів
заспівай.
Зі сплетіння камер і дронів
виринай.
Від журливого танцю патронів
не тікай.
Та хоч зрідка в п'янкому полоні
сновигай.
А якщо твій рейс відкладають -
може знак,
що вантаж вчергове складають
не аби і не як?
За бортом сльозу залишають -
позаяк,
сміливці не часто сідають
у свій літак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020
Часом так хочеться стати мрією -
шаленою, світлою і примхливою.
Бути, як папороть чи Атлантида,
міфом жаданим, раєм невидимим.
Бути фортецею Альпухари,
диким мустангом чи скарбом Опару,
піснею, казкою, пеніциліном,
сонцем, розрадою, амфетаміном.
Бути хмелем, ячменем, солодом,
вітром східним, північним холодом,
Юноною, Ладою чи Клеопатрою,
світанком, кометою, нічною ватрою.
Часом так хочеться певною мірою
не просто мріяти - бути мрією.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877217
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020
Художник іноді буває
пір'їнкою в тюбику.
Темпера часом вкриває
потерту оливкову люльку.
Мости леліють ковдрою
самітницький мольберт
і збоку по-самітницьки
загублений кашкет.
А з Часом він шепочеться -
прудкий і мудрий друг.
О, так вже часом хочеться
сповільнити цей рух.
Підморгує натурниця -
дурманне щось в очах.
З обрамлення милується
Мадонна у шовках.
Розкреслить піруетами
уява на жаринах
причинному естетові
недолю на колінах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020
Хай ким би ти був для світу,
для мене ти світом будеш.
Хочеш, вплітатиму квіти
у небо, яке голубиш.
А хочеш, садитиму зерна,
що з думки шовком спадають.
Голіруч зриватиму терни,
що зорі ласкаві ховають.
Я буду корити й коритись,
стану муром чи в морі штормом.
Зрікатись я буду й молитись,
буду звуком і буду формою.
Навчитись би просто жити,
поки ще не зійшли з орбіт.
Просто "хтось" ми для цього світу,
а для когось ми - цілий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020
Над містом гудуть ключі,
під містом - каналізація.
Сірим людям з бетону кричить
і хапає за коси акація.
Визирає з-за рогу старий,
йому в грудях лоскоче марево.
Дзвін солодкий такий, п'янкий
крізь туманні летить заграви.
Звідки знати, чи день, чи ніч?
Хтось цокоче над містом сплячим,
між понурих сліпих облич
він єдиний, здається, зрячий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020
Сенси втікають у списані аркуші,
кориця втікає в глінтвейн.
Тільки ти не втікай, може партію ще?
Не замкну я сьогодні дверей.
Я завжди вважала мовчання золотом,
дай хоч тридцять, відтак, срібняків.
Стерплю і пробачу, закутана холодом,
відродившись із попелу хибних днів.
Не можу спитати, знаєш - не знаєш,
як тоне душа і не йме ночей?
Ти мабуть ніколи вже не згадаєш
як пахне море моїх очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2020
шини плетуть на дорозі
коди від домофонів
глашатай на порозі
мала на морозі
за пір'ям не чути дзвонів
з гілля стікає крига
хтось із неї не зводить очей
спалена книга
побитий барига
маєш інший рецепт ночей?
млієш від запаху долі
упиваєшся щемом грудей
видаляй паролі
продавай нудні ролі
не корися світу речей
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873558
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2020
у мене під шкірою ківі
між скронями прихистились
думки безсоромні й хтиві
праведникам у немилість
від тахікардії струму
холодильник старий тече
очі палко налиті ромом
він у грудях сонцем пече
пісок лоскоче п'яти
волосся каштаном дощить
дозволь мені це пам'ятати
ще одну-однісіньку мить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2020
Світання стежину зі злота мостило,
першої чаші серце торкнулось.
Ступила Кліодна, і хвилі здригнулись.
Зранене гоїлось, злюблене - мліло.
У цвіті бузковім ніжилось птаство,
з другої чаші вуста причастились.
Стрілки старі на спочинок спинились,
поряд снували чесноти юнацтва.
Збилась зі стежки, арфу згубила.
У третій чаші душа розчинилась,
долі поважній палко скорилась,
і від шляху цього навіки сп'яніла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2020
Матерія потребує такту:
пальців на зебрі клавесину,
сердець через шорстку тканину,
імпульсів розмовного акту.
Енергія потребує дії -
щоб іскрились щити за стіною,
обплітала їх кров осокою,
і метал пульсував у вирій.
Життя нестабільних частинок
пропорційне константі розпаду.
Хто шукав би в хаосі спочинок,
якби Бог існував за розкладом?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.04.2020
Я дівчинка на випадок.
На випадок депресії,
для сесії, агресії
та низхідної прогресії.
Продай мене хасиду
за надлишкового стиду,
флюїду, пестициду
та курвогеноциду.
Злиденна королева -
собака в шкурі лева,
я бестія вогнева,
стіна твоя сталева.
І шкода, що для тебе
не янгол я із неба.
Слізлива і безлика,
лиш дівчинка на випадок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2020
Нашому смутку потрібен скрегіт стертих шин,
коли замовкає пісня запилюжених черевиків.
Нас менше у всесвіті, ніж уламків машин,
та не менше, ніж слів, жорстоких і диких.
У моєму наплічнику - лев, синій віл і орел,
з тобою мандрують кити і летючі єноти.
Нас зачекались різні highways to hell,
аби через вічність я знову спиталась:"Шо ти?"
Заряджай, застібай і щодуху злітай до зірок,
щоб торкнулися вилиць вітру тремткі повіки.
Від зими до обрію - навмання нерішучий крок,
щоб здіймали до Бога дороги піщані туніки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2020
Я сновида в Аїді загублених душ, -
з твоєї кишені тут випала усмішка.
На бал пекельний ти скачеш чимдуж
зі зневіри в оману, як звір, відчайдушно.
Хвилини емпатії лезом глухим
рахують удари між ребрами.
Під дикі фанфари цілунком сухим
мене несеш у безóглядну темряву.
Я клятву без штампу свободі дала,
й, увічнивши пристрасну фікцію,
корону пропащу свою зберегла,
і мрію, плекану сміливцями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2020
На перехрестях тішиться марево біле,
шукає заквітчані голі міста.
Про щось мандрівні силуети сурмили,
та хто їх почує, п'ятьох з-поміж ста...
Затихли перèспіви, горем повінчані,
фрейліни гутірки жваво ведуть.
Мости розрослися і, в камінь увічнені,
сиві піїти оди шкребуть.
Місто прощалось з імлистим обрієм,
площі сховалися в темних шинках.
Знову десь сурми гукали стурбовано,
й знову не чув їх поснулий страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868732
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.03.2020
Стіни крихкі - світанкові цяцянки,
в руках останні жарини осені.
Терпкі слова - вже чужі забаганки,
про які так безтямно просимо.
Десь поза обрієм пил астероїдний
креслить примарні візії.
Плинуть додолу секундами гордими
вітрильники чесної місії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2020
Люмінофорові світи та безіменні стіни -
а в тебе зорі на зап'ястях.
Солодкі метелики зіткали павутину,
яка не дає тобі впасти.
Мов телепорт крізь втрачені мрії -
твої етюди.
Шкода, що люди минають, старіють
без слів і труду.
Та зорі не згаснуть, така вже сила
дурманного пилу.
Ти знову стискаєш колюче мірило -
цвях у могилу.
Хтось любить халву лиш на стадії меду,
й багато не треба,
А хтось життя лиш на стежці до неба -
гедонічна потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2020
Бетоном гарячим пашіє пролетарський дух,
І шириться небом чутка весела -
Завітає у місто всенародний друг
І з визвольним маршем знесе хутори та села.
І поле пшеничне скропить тужливий дзвін,
у тиші суворій ікони замруть над складами.
і чорний конвеєр шляхетно розносить "амінь" -
молитву із кузні металургійного храму.
Марш сурмить про гарячий серповий похід,
і лицарі з нетрів риють широкі траншеї:
"А ну ж, хлопаки, тут і хліб наш гарячий, і піт
навік затаврують просту робітничу ідею".
Безмовні паломники, де ваші мудрі боги,
які вас ліпили в солодкі та тихі години?
Траншеї мовчали, й самотні лапаті сніги
ховали піски скам'янілої сірої глини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2020
У пахощах хмелю, у святощах неба скляного,
У гордій, поважній, суворій морській самоті,
В сльозинах роси на суцвіттях нарцису стрункого
Лунка його пісня хрестила хребти золоті.
Він травам гірським розчісував гриви хвилясті,
Від хижого лісу ховав рудоносих зайчат,
Він затінком пестив грифонів у мурах скелястих,
Вітри цілував крізь щілини зоряних врат.
Де полум'ям вершниць небесних його колісниця зоріла,
Сріблястий пастух зорегривих коней випасав.
Їх крила багрянцем ранкового сонця горіли,
А подих ночами пустельних вовків напував.
Коли Аштарет сивочола вбиралась у шати тремтливі
І танцем прудким будила струмки від снігів
Баский ватажок гутірку провадив грайливу - Борей-жеребець ґрунти розпашілі святив.
Кохалась душа його в чистих, прозорих джерелах,
Плелося мереживом золото кленів старих
І в пестощах спокою, в тихій, медовій оселі
Він мудрості вчив дітлахів вередливих своїх.
Там храм був і мир, де стріла його в землю впивалась,
Де злодія лисом вуста його чесні рекли,
І з трепетом серце юнацьке в обіймах ласкавих стискалось,
І ніби щитом нездоланним кохані слова берегли.
Не знала земля його крові гарячого смаку,
І брязкіт мечів не будив лісових королів,
Аж поки в іскристім, гарячім, немовби вогненім серпанку
Непроханий Гість до кордонів святих не забрів.
Зустрів той Чаклунку столітню, що мешкала в дубі сухому,
Вклонився низенько, поклав срібняка їй до ніг,
Улесливо мовив: "На долю мені молодому
повідайте, тітонько, де живе маг-лісовик?
Я десять світів обійшов, чесноти усі відспівавши,
Обличчя у камені чорнім за чвари земні ув'язнив.
Плебеєм і паном був, спокою в серці шукавши,
І йду я туди, де ще рід мій не весь ізогнив.
Хто князь цього світу, хто душу пропащу злікує?
І з рук моїх змиє гарячий багрянець вини.
Коли цю билину про долю гірку він почує,
Чи зможе прощéння і прихисток дати мені?
"На стежці чужій домівку кохану не стрінеш,
І сповідь твоя не зітре нечестивих думок.
Ти годен убити? Ти списа вогненого кинеш?
Та пам'ять про тебе згодиться лише як урок.
Чужинцем ти став не для долі своєї скрутної.
Не вбивством, грабунком чи зрадницьким срібним пером.
Отець твій і сповідь, і суд справедливий - це Совість.
І втративши честь, перед Нею ти вдариш чолом."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868607
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 19.03.2020