Хелліс

Сторінки (1/5):  « 1»

Про бісове кохання

Кохання…  Де  воно  береться?  
Чи  то  той  біс  десь  там  сміється?  
Чи  може  з  хмар  дощем  накрило…  
Якогось  чорта  все  згубила!  
Тихенько  прокрадусь  у  душу,  
Але  вернутись  вчасно  мушу,  
Бо  геть  спіткала  всі  поразки  
І  не  знайшла  ключа  від  казки.  
Кохання…  Що  за  дивна  штука?  
Така  їдка  тілесна  мука,  
Що  з  головою  полонила,  
Душі  і  крихти  не  лишила.  
Я  знищу  все!  Спалю  мости!  
Я  точно  знаю  де  був  ти!  
Тебе  із  серця  виганяю,  
Але  спинитись  вчасно  маю.  
Я  можу  душу  отруїти,  
А  можу  й  бісів  приручити…  
Кохання…  Ні!  Це  божевілля!  
Старої  відьми  кляте  зілля!  
Я  хочу  все  перечеркнути,  
Себе  від  долей  всіх  утнути,  
Розкрити  рани  гострим  скельцем,  
Лити  кров  на  світ  відерцем.  
До  коріння  страшна  штука,  
Не  біда  і  не  наука,  
А  підступне  чорта  лихо,  
Що  в  душі  таїться  тихо.  
Кохання…  Де  б  його  спалити,  
Росою  божою  залити?  
Де  б  його  зрівняти  з  адом  
Та  накрити  снігопадом?  
Себе  я  хочу  відрікнути,  
Страшної  муки  в  край  позбутись,  
Але  не  в  силах  устояти  
Перед  тим,  щоб  пам’ятати  
Всі  солодкі  миті  того  
Неминущого,  живого,  
Що  оселене  в  сердечку  
Та  знайшло  собі  містечко.  
Бісів  штука  ця  –  кохання.  
Це  найгірше  покарання  
За  усі  гріхи  на  світі,  
Що  дають  солодкі  миті.  
Що  ж  скажу  я,  пани  браття,  
Запаліть  оце  багаття.  
Як  кохаєте  –  кохайте,  
Але  совість  не  ховайте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2020


Вітрова стеблинка

Нехай  гуде  грайливий  вітер  у  степу,
Колише  сонні  трави  та  зів‘ялі,
І  принесе  мені  стеблиночку  одну,
З  якою  прокладу  я  стежку  далі.  
Туди,  де  ще  не  скошені  стоять  жита,
Де  сонце  прочитає  лист  від  ночі,
Де  не  минають  позабуті  вщент  літа,
Де  фальш  помітять  навіть  сонні  очі.  
І  як  би  косо  не  дивились  мудреці,  
Піду  у  світ,  де  ще  не  було  горя,
Стеблинку  вітрову  тримаючи  в  руці.  
Нехай  нагадує  у  забутті  хто  я.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2020


Ти заплачеш?

Це  буде  зніяковілий  весняний  ранок.  Крізь  заплакану  шибку  ти  бачитимеш  лише  безпорадну  ковдру  неба.  Ховаючи  дихання,  йтимеш  на  кухню  й  звариш  (за  звичкою)  каву  з  вершками.  Без  цукру.  Тобі  вже  давно  не  було  солодко.  Тріпотітиме  душа,  а  ти  шукатимеш  найщасливішу  маску  у  своїй  колекції  мотлоху  й  дрібниць,  бо  ніхто  не  має  бачити  оголену  пісню  серця.  Сонце  заплете  собі  коси  й  погляне  на  тебе  з-за  рум’яної  нічної  подушки,  а  ти  ховатимешся  під  дзеркальним  панциром  від  зайвих  думок.

А  коли  я  помру…  Ти  заплачеш?

Що  вируватиме  в  незгасних  смарагдових  очах?  Чи  захмарить  багряна  осінь  щемну  зелень  віт?

Це  буде  прекрасний  сонячний  день.  Тебе  хтось  ніжно  обійме,  поцілує  в  чоло,  але….  Не  я…  Зроблю  лише  вигляд,  що  не  помітила.  А  може  той,  хто  помер,  зовсім  не  вміє  заздрити?  Ти  ще  не  знатимеш,  що  моє  тіло,  обвите  шипами  зів’ялих  троянд,  томиться  в  кремезній  труні,  у  вогкій  від  плачу  неба  землі.  Навіть  позолочена  блакить  уміє  співчувати…  Мої  думки  злітатимуть  на  гойдалках  долі  аж  до  пухнастих  хмар  і…  Впадуть.  Розіб’ються.  Переплетуться  з  шовковими  квітками  й  корінням  вростуть  у  могилу.  Навік.  Ти  кружлятимеш  у  вирі  буденних,  монотонних  справ,  а  ось  я…  Зітліла…  Мов  той  сірник,  яким  підпалили  лавандові  листки  й  знищили  останню  згадку  про  колискову  душі.

Це  буде  ненависна  сонна  субота.  Не  любила  цей  день  тижня  від  самого  дитинства.  Цілісінький  день  прогаєш  у  ліжку  й  злітатимеш  у  пошуках  надій  в  потойбіччя,  сподіваючись,  що  завтра  стане  легше.  Дарма…  Тобі  ще  не  відома  буде  млосна  звістка.  Споглядатиму  з-за  зірок  за  тобою.  Зупиниться  серце?  Ледь  стане.  І  знов  застукоче,  бо  тебе  ж  не  вбивали.  Субота  затьмарить  твій  розум:  усе  падатиме  на  кахельну  підлогу,  битиметься  об  бетонні  стіни  бездушного  дому.  Так  станеться,  що  в  голові  остаточно  заплутаються,  зв’яжуться  в  клубок  всі  думки,  а  жодна  справа  не  підніметься  на  наступну  сходинку.  

Скажи  мені,  ти  заплачеш?

Це  буде  моя  мить  тріумфу.  Залишаться  тернові  хвилювання,  абсолютно  всі  безглузді  думки  й  неокрилені  мрії  блукати  лабіринтами  землею.  А  я…  Ховатимусь  на  небі…  Промоклими  заасфальтованими  вулицями  міста  сміливо  й  водночас  боязко  крокуватимуть  до  тебе  чутки.  Звістка  просочиться  в  найпотаємнішу  скриньку  думок.  Сколихнуться  струни  душі?  Порвуться.  Акорди  заблукають  прірвами,  а  ноти  розм’якнуть  під  зливами  серця.  Мапа  світу  у  твоїй  уяві  розірветься  на  міріади  клаптиків  і  змішається  з  погаслими  зірками  між  серпантинів  зруйнованих  доріг,  зітліє,  як  і  я,  у  вогнищі  твоїх  невичерпних  страждань.  Простягнеш  мені  охололу  долоню  й  залишиш  найчистіший  кришталевий  дотик  на  душі.  Упаду  солоним  дощем  тобі  на  груди.  Нещодавно  ж  палали  мої  рум’яні  щоки  ванільним  життям,  а  сьогодні    розсиплю  сльози  –  і  покотяться  бісеринки  туманною  ковдрою  тонкого  потойбіччя.

Це  буде  зовсім  скоро.  Не  зараз…  Поки  що  стрілки  годинника  буття  женуться  одна  за  одною  на  полі  циферблату  й  надокучливо  в  такт  вистукують  ритми  почорнілого  серця.  Але  ти  мене  тримаєш,  оберігаєш…  Не  пускаєш.  Не  пускаєш!  Обламала  б  собі  поранені  крила  й  поклала  б  у  твою  колекцію,  даючи  змогу  злетіти  хоч  раз  до  мене,  але  вони  надійно  пришиті  срібними  нитками.  Перерізала  б  пурпурову  стрічку  життя  й  вплела  б  квітучій  весні  в  коси.  Але  не  в  силах  підійняти  сталеві  ножиці  долі.  Піднялася  б  на  найвищу  гору  й  закричала  б  на  весь  прозорий,  мов  вуаль,  неосяжний  світ:  «Я  вільна!»  Але  блукаю  тернистими  шляхами  буденності.  Дурман  остаточно  оселився  в  думках  й  отруїв  зламану  душу.

Це  буде.  Обов’язково  буде.  Але  лише  тоді,  коли  ти  розв’яжеш  позолочений  вузол,  що  з’єднує  нас  крізь  тонни  невиказаних  слів,  невідчутих  емоцій,  прихованих  почуттів.  Тоді  й  обірветься  найтонша  нитка  життя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865987
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.02.2020


В глубине души

Ветер  путается  в  звёздах,
Слезы  сердце  обжигают.  
Полуцелые  объятья
Чашу  жизнью  наполняют.  
От  себя  не  скрою  правды  -
Остается  бить  зеркала
И  осколком  лечить  чувства
Чтоб  жизнь  хоть  через  раз  дышала.  
Слово  жаром  вновь  пылает  
И  стремится  вверх  взорваться,
Но  надежно  сидит  в  клетке.  
Может  стоит  волноваться?
С  секундой  все  стает  короче,
Но  и  вдаль  уходит  счастье.  
Излечится  могу  только  
Утонув.  Порвав  на  части
Цепи  со  стереотипов.  
Кто  любви  шаблоны  ставит?
Нормально  или  нет  решает?
Пределы  воли  точно  знает?
Хочу  сказать,  но  не  могу.  
Не  в  силах  разорвать  решетку.  
Даже  думать  не  могу  о  том,
Что  будет.  Ну  а  толку?
Что  изменит  сила  слова?
Я  уже  не  верю  в  чудо.  
Не  могу  себя  заставить
Быть  простой.  Открыться  люду.  
Ледяная  кровь  по  венам
Не  течет  -  заснула  с  зельем,
А  в  отравленную  душу  
Черви  с  гнилью  смело  лезут:
Разъедают  плоть  и  кости.  
В  голове  роятся  пчелы,
Память  острием  калечат
И  сквозь  жало  яд  заносят.  
Где  наполнить  чашу  жизни?
Я  сама  уже  не  знаю...
Остается  лишь  секундам
В  полутьме  шагать  по  краю.  
Слово  мечется  меж  прутьев,
Но  взлететь  уже  не  в  силах.  
Чары  клетки  ободрали
Весь  тот  пух,  что  был  на  крыльях.  
Похоронена  бедняжка  -
Птица  с  огненной  макушкой,
Что  на  волю  вырывалась,
Но  осталась  бедной  мушкой.  
Небо  чистое  пропало
И  в  глазах  не  видно  блеска...
Тучи  тьмою  затянули
Все  стекло,  что  бьется  с  треском.  
Гляну  в  зеркала  осколок  -
Не  видать  меня  счастливой.  
Я  не  в  силах  то  сдержать,
Что  для  всех  чуждо,  противно...
В  горле  ком  застыл  из  мыслей,
Им  там  места  не  хватает.  
Но  замок  на  рту  повисший
Не  дает  открыться  тайне
Так  вот:  я  не  излечима.  
Да  и  что  гадать  тут  стоит?
Умереть  осталось  птичке,
Что  меж  жизнью  робко  ходит.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865926
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 24.02.2020


Якби ти не стався…

Я  говорю  собі:  «До  біса  цю  любов.  Усі  троянди,  теплі  обійми,  гарячі  поцілунки…»    Але  мовчки  дивлюся  на  тебе  й  думаю:  «Ну,  підійди  вже  до  мене,  прибери  руде  волосся  з  обличчя,  торкнися  плечей  і  міцно-міцно,  мов  востаннє,  обійми».  

Якби  ти  не  стався  в  моєму  житті,  то  не  було  б  тих  безсонних  ночей.  Я  лягаю  й  прокидаюся  з  думками,  присвяченими  тобі.  І  так  24/7,  повір.  

Якби  ти  не  стався  в  моєму  житті,  то  не  було  б  тих  тисяч  зізнань  у  коханні,  і  кожен  раз,  як  уперше.  

Для  тебе  я,  можливо,  лиш  пилинка  на  поличці,  і  не  можу  цього  навіть  змінити,  якщо  й  забажаю…

Для  тебе  не  перша  в  житті  й,  безперечно,  далеко  не  остання.  Але  ж  недарма  говорять,  що  людей  не  можна  змінити,  а  лиш  залишити  відбиток  свій  на  їхнім  інтерфейсі…  Так  от  я  й  залишила.  

Чорт,  забула  про  обіцянку  прожити  день  без  тебе.  Повноцінно  прожити  день.  Але  ти  знову  й  знову  трапляєшся  мені  на  очі,  спливаєш  у  пам’яті.  Знову  й  знову.  

Заплющую  очі.  Відчуваю  ніжні  дотики  до  спини,  ключиць,  ніжні  руки  обвивають  шию.  Марна  насолода.  Точно  знаю:  якщо  розплющу  очі,  то  позаду  тебе  не  буде,  а  точніше  –  нікого  не  побачу  зовсім.  Фантомні  відчуття.  

Сиджу  в  темряві  й  дивлюся  в  дзеркало.  Бачу  усмішку,  хоча  очі  заволокло  слізьми.  Чую  сміх  у  голові,  за  спиною,  між  стін  –  скрізь.  Натискаю  на  уявний  курок.  Постріл…

Я  це  зробила…  від  неможливості.  Неможливості  бути  з  тобою…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865925
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.02.2020