| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Навіть незнаю із чого почати.. Після того першого випадку через 2 роки
ми знайшли нового друга. Його звати Пітер - він колишній наркоман,
зараз він наш друг і вірний помічник. Я більше не буду казати деталі,
почнемо розповідь..
За тиждень перед Хеловвіном ми шукали страшні містя. І знайшли
- було дуже неважко. Це була покинута лікарня, на місті якої колись була
церква, на місті якої колись було кладовище.
В ніч Хелловіну ми, всі троє, прийшли до того місця. Àдам каже:
- Всі готові?
Ми:
-Так.
- Ну тоді. Погнали, як на краденому!!! - від недавна його коронна фраза.
Я відкрив двері, як завжди обдерті стіни, вікон - 0, двері навстіж, зі стелі капає
незрозуміло що. Ми до цього не тещо звикли, ми відносимося до цього із
гумором, як і до страшних речей. Зайшли ми в кімнату, там на стінах
латинськими буквами написані слова(їх переклад ми не знаємо). Я:
-Стільки років ця вся нечисть живе на Землі, і ніодне не нвачилося інших мов?
Пітер:
-Угу. Це вже набридає.
Пішли ми далі, по закинутих коридорах лікарні. Обійшли всі кімнати - нічого.
-Стоп! - сказав я. Здається я бачив там сходи на другий поверх.
- Пішли подивимось. - відповів Адам.
Там дійсно були сходи, але трохи завалені і нам довелося туди вилазити.
- О! Вже краща картина. Бачите там в кутку хтось сидить. Пішли поговоримо.
- сказав Пітер.
Ми підійшли ближче. У кутку сидів чоловік в порваному халаті, із сірою
шкірою(наче він уже місяць мертвий), лисий до черепа(мабуть забув насадку на машинку поставити), і дивився на стіну. Ми підійшли до нього ще ближче. Він обернувся(у нього були очі без зіниць, вічна посмішка(це розріз рота майже до вух, виглядало це як посмішка - хто бачив Джокера у "Бетмені" той зрозуміє), пальці видовжені і з грубими нігтями) і побіг на Пітера - Адам поставив підніжку, той впав на стіл і поламав його. Зате більше не рухався(мабуть через ручку посеред лоба, і відпалу руку). Я взяв його руку і вдарив Адама по спині.
- Ти подивись, що із столом зробив. Йому ж всього кілька років до пенсії
залишилось. - пожартував я.
Адам:
- Ну, він сам винен. Не потрібно було проявляти таку активність.
- А ви помітили, як він впав? - сказав Пітер.
- І справді. - відповів я.
- Неначе він хотів сказати "Хай Гітлер", але в цей час його покликала мама. -
сказав Адам.
Ми посміялися і пішли далі. Побачили сходи на третій поверх і зразу пішли туди.
Перед нами стояла дівчинка. Вся бліда, без зіниць і з довгими косима.
- Як тебе звати? - запитав Пітер у дівчинки.
- Ліза. - відповіла дівчинка дуже дивним голосом.
- Що ти тут робиш?
- Прийшла по душі, якихось трьох дурнів. Не знаєте, де їх знайти? - голос у
неї змінився.
Адам звідкись взяв цеглину і кинув їй по голові - вона ухилилася, але коли
збиралася бігти на нас, стала на калюжу крові, послизнулася і впала
на сходи(масаж спини нікому незавадить). Я:
- Адаме, де ти взяв цеглину, якщо тут усі стіни цілі?
- Мені дала рука із стелі. - відповів Адам.
- Ти про ті, які до нас зараз дотягнуться і заберуть із собою? - сказав Пітер.
- Так. То може підеммо далі?
- Добре. - відповів я.
- О! Дивіться, я пістолет із собою взяв. - сказав Пітер.
- Ти, взяв пістолет для боротьби із нечистю? Те, що ти застрелися, тебе врятує
тільки на цьому світі. - відповів я.
Зайшли ми у кімнату. Через стелю. В кімнаті сидів трьох-головий пес.
Я підійшов до нього, хотів погладити, а він виріс вище за мене і ще й почав
гавкати.
- Мабуть голодний. -сказав Адам.
- Як думаєте? Рибу він їсть? - запитав Пітер.
- Думаю він їсть людей. Але дай йому. Можливо заспокоїться. - відповів я.
Пітер кинув йому рибу, пес її з'їв і перестав гавкати. Я підійшов, почухав його
за вушком. Вийшли із кімнати; побачили сходи на 4-тий поверх. Коли вже
вийшли на поверх:
- А ви знали, що тут тільки два поверхи? - сказав я.
- Так, а що? - відповів Пітер.
- Ми на четвертому. - сказав Адам.
- Джеймсе - там одна кімната. - сказав Пітер.
- Добре зайдемо. - відповів я.
Зайшли, двері закрилися і на стіні з'явився надпис:"А ви не такі вже й погані.
Навіть, мого пса приручили. Більшість і першого поверху не проходили.
Для того, щоб я відповів просто оберніться до іншої стіни.".
Адам:
- Звідки взялося, ще два поверхи?
- Просто два поверхи маловато. - відповів привид
- Зрозуміло. А нічого, що ми розбили стіл на першому поверсі? Тим більше той на нього сам впав. - сказав я.
Привид:
- Та ні. Все нормально. Ти забув, що насмітити або привести в порядок - це для нас, як раз плюнути?
- Я так зрозумів, що ми тепер друзі? - сказав Пітер.
- Можна і так сказати. - відповів привид.
... Так у нас в друзях з'явився привид. Ми того вечора, багато про що розмовляли,
жартували і т.п.
Привид:
- Хочете анекдот?
- Давай - сказав Пітер.
- Одного разу король приймав людей у лицарі. І в той момент коли він тримав меч над плечем його хтось покликав. Він повернувся і відрізав недо-лицярю голову.
Здається все розповів. Можливо розповім іншу історію, але пізніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871376
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.04.2020
Сьогодні я розповім як ми полювали на привидів. Нас двоє. Я - Джеймс і мій напарник Адам.
Так з чого все почалось 40 років назад. Вийшли з технічного університету. Звісно ж у нас не було роботи. Так ось ми її довго не могли знайти, але стався один випадок про який ми прочитали в газеті.Там була стаття про те що в одному будинку оселився Полтергейст. Ми досить обізнані були в містиці бо передивились на той час майже всі страшні фільми =). А значить -ми не ібіческі герої і нічого нас неналякає(ми так думали).Взяли "необхідні речі", а точніше: каністру святої води, 10 срібних хрестів, півтори кілограма часнику, срібне зеркало і ще щось(не пам'ятаю).
Не знаю як ми тоді це все туди донесли, але ми вже там. Заходимо, поговорили з власником будинку(не з Полтергейстом)... Він розказав, що за місяць 10 раз проводку міняли, цілого майжне нічого і незалишилось. Ну а ми йому щоб він пішов прогулявся годинки так 2-3. Господар пшов... а ми залишились. Не пройшло і пів години як все почалось. Відкрились двері кухні(ми вже встигли обвішатись хрестами),впала ваза, вмикалася і вимикалася ел.техніка. Ми такі:
-Та ніфіга ж собі!!!
Кажу:
-Може давай звалимо звідси поки не пізно?
Він:
- Вже пізно. Ти ж чув як кляцнув замок?
-Чув.
-Значить треба якось його знищити...
"Ну ти й впертий, ск..."- подумав я.
Ми почали шукати що найбільш ціле і старовинне, бо там і ховається причина цієї фігні. На першому поверсі ми так нічого і не знайшли. Пішли на другий поверх. Бляааа!!! всі стіни в крові, одні двері горять, люстра іскриться, сліди копит на підлозі.
- Може підемо послідах.- кажу.
-Ну а як-же.
Зайшли в кімнату.Тут- то нам і стало ССТТРРААШШННОО!!!
Ліжко в крові на стелі прибите фалангами людських(а яких же і ще) пальців, могила посеред кімнати, стінив крові, тепер сліди не копит,а курячих лап і не на підлозі,а на стелі. Оскільки мені вже не було що втрачати(бо думав що помру) і я любив жартувати:
- А х ти ж *** Хіба тебе мама не вчила прибирати за собою. І вбивати обережніше, ти подивись що із стінами наробив. А ліжко чого не заправив? І іграшки позбирай. Можна ж цією куркою по болоті не ходити. Щас тебе в правий верхній куток поставлю. Будеш на роздроблених кістках стояти. Щоб коли я повернувся порядок був!
-Хахахахах... Ну ти й красава.Як тобі таке в голову прийшло?
-Виходимо.
Вийшли... постояли хвилин 5, зайшли. Чистота, кімната як новенька. Але тільки ми зайшли далі, двері закрилися. На них було написано "Хахаха - дуже смішно"(по латині).Я:
- Ти чого по дверях малюєш? Для цього є папірус.
Напис зник. Я обернувся і побачив ту саму річ. Ваза, якій поків 200-300. По правилах її потрібно було спалити. Тільки ми про це подумали - почала рухатись дверна ручка.Я знову:
- Ти дивись який! З ручкою не грайся - поломається.
Все затихло. І так - по правилах її потрібно спалити.Було все для цього. Але полазивши по карманах я не знайшов ні запальнички ні сірників.
-А в тебе щось є?-запитав я Адама.
-Блін і в мене немає.
- І що тепер робити?
-Виломуємо двері.
-Ок.
Разом:
- Раз, два, три.
Внеслись з розгону в двері. Ті тільки заскрипіли.
-А що в спальні робить молоток?-сказав Адам.
- Ти геній!!!- крикнув я.
Я взяв молоток і почав бити ним по замку. Замок розлетівся після ударів так 10-20. Але двері не відкривались.
-Давай вип'ємо святої води для хоробрості.
- Давай.- сказав Адам.
Випили.Оп'ять з рогону в двері. Двері злетіли з петель.
- Щось ці двері занадто бумажні. Це якось дивно. Як думаєш? - сказав я.
- Даа. Щось тут не чисто.
- Весь будинок не чистий. Ця малеча його кров'ю і болотом забруднила.
- Хахаха.- сказав Адам, якось саркастично.
Виявилось двері були підперті дверима.
- Схоже наш Полтер креативний.Навідмінну від інших. - сказав Адам.
- Угу.
Ми вибігли з вазою на двір.
- А вогонь?
-Блін.-відповів я.
-Вертаємось.
-Вазу тримай біля себе.
- Добре.
Зайшли ми назад в будинок.Забігли в кухню. А кухня - не кухня, а купа.Холодильник на підлозі,газ відкритий, Полтергейст кляцає вимикачем,стіл і стільці причеплені до стелі на місці люстри.
- Ах ти ж засранець! Я тобі щас дам. Забрав копито із вимикача!- все на подив затихло-Так де ж сірники?
- Ось. Пішли швидко!
Ми вибігли оп'ять.Кинули вазу у вогнище - вона згоріла.Як-раз прийшов господар.Ми:
-Думаємо вигнали його,але там такий бардак після нього...
-Я вже звик.-відповів господар.
Ми зайшли. Чистота,будинок як новенький.Госодар заплатив нам. І ми пішли.
Так почалась наша улюблена справа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870427
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.04.2020
Тиша заворожує
І в той час лякає
Хто в ній ховається
Ніхто не знає
Хтось лякається
А хтось спостерігає
Так не так , а станеться
Вона когось зламає
Тиша не завжди добрий знак
Ви все бачили у страшних фільмах
Затишшя перед бурею непросто так
А далі шторм залишить після себе жах
Затишшя перед бурею.
У лоб із тиші кулею.
Ти думаєш усе в твоїх руках
Тиша лишає після себе страх.
Чекаєш із дзвінком
Аби злякати страх.
А тут не забагато ком?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2020