Михайло Сайко

Сторінки (1/1):  « 1»

Лютнева кава. Міст. Відлига

Коли  замерзла  намертво  душа
і  цвіт  омріяних  ілюзій  вже  обпав,
прийшла  одвічна  тиша-пустота...
Лиш  їй  думки  свої  я  дарував.
Коли  вмирав  увесь  обпалий  цвіт,
сірів,  чорнів,  з  землею  нащент  тлів,
конали  з  ним  і  мрії  на  новий  політ.
А  я...  я  споглядав  оголеність  життєвих  віт.

І  раптом  вибух  -  минув  прозовий  будень,
душа  воскресла,  живо  закричала:
Невже  весна  приходить  в  грудень?..
Весна,  листом  яку  ти  закладала.

Теплом  принадним  оповита  кожна  мить
душа  зі  сну  повстала  і  тепер  кричить:
Яке  то  щастя  -  скресла  крига!..
Лютнева  кава.  Міст.  Відлига...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2019