Ростик Шуд

Сторінки (1/3):  « 1»

Баркас на Марс

У  ритмах  стрекоз  плине  час  за  опівніч
І  тихим  копитом  б‘є  в  двері  до  сну
У  келихах  пусто,  за  вікнами  -  вічність
Спинитись?  Навіщо.  Я  ж  тільки  торкнусь.

Як  цвіт  у  магнолії  -  красивий,  отруйний.
Бринить  на  вітрах  гіпнотичних  подій
Розум  просить  цукерку,  розум  недорозумний
І  лапає  за  яйця  твоїх  псевдонадій.

Так  шо  толку  від  того,  що  ти  встанеш  і  вийдеш?
Ти  ж  вагітний  ідеєю,
що  щойно  почув.
Аборт?  Абордаж?  В  сон,  можливо  поринеш?
І  сто  раз  перевіриш,  чи  усе  достеменно  ти  забути  забув.

Шкребчеш  фарби  містерій,  їх  втираючи  в  ясна.
Лижеш  стіни  в  надії  зростити  кістяк.
На  висках  набухає  жила  словом  «ясно»
Та  побачити  це  ти  не  в  силах  ніяк.

Глянеш  в  воду  і  бачиш  корали  казкові
Кольорові,  фрактальні  -  візуальний  екстаз.
І  мереживо  хвиль  звучить  колисково
Те  мереживо  робить  своїм  гвинтом  баркас.

Він  витягує  Землю  навиворіт  вічно,
Щось  шалене  та  скромне  як  бензин  він  жере.
Робить  рух,  парить  дим,  сіє  страх  лаконічно.
І  ніколи  нічого  не  дає  й  не  бере.

І  квиток  на  баркас  з  перших  вдохом  повітря
Компостує  своїм  хтивим  світлом  нам  Марс
То  скажи  мені  просто,  де  страху  твого  смисл,
якщо  Марс  старший  нас?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020


Тишина

Бо  ми  щодня
Живемо  і  вмираєм
І  кожна  мить  -  стук  в  грудях  і  півсекундна  тишина

Скажи  тоді  мені,  що  важливіше  -  той  стук
Чи  все-таки  вона?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020


***

Витиевато  и  вальяжно,
крутя  и  прядь,  и  пальцем  у  виска,
играешь  смыслами  ты  до  тех  пор
пока  не  станет  страшно
и  не  вспорхнёшь  пока.

Услужливо,  лестно  и  кротко
ты  тянешь  нить,
чтоб  было  чем  убить.
И,  усмиривши  бдительность  немножко,
потребствам  дашь  и  есть  и  пить.

Твои  слова  как  псы,  те,  что  убьют,  играя  -  
Черны,  гладки  и  маслянисты.
Слова  -  змея,  что  будто  тихо  обвивает,
гипнотизируя  хвостом,  кусает.
Все  чисто.

Твой  танец  на  костях  достоен  Чернобога!
Блажен  и  страстен  он  в  его  сердцах.
Закрыв  глаза,  купаясь  в  чудесах,
танцуешь.  Нет  чего-то  слишком  много.
Особо  -  отражений  в  зеркалах.

И,  соскребая  серебро
с  обратной  стороны  стеклянной  глади,
ты  лепишь  кольца,  чтоб  пугать  случайных  дядей,
глядя  при  этом  в  пустоту
всё  тех,  но  ведь  уже  прозрачных  
гладей.

И  пустота,  смотря  в  тебя,  раскосую,
молчит.  
Ей  виден  страх  почувствовать  себя,  нагую  и  босую,
под  ветром  и  грозой,  когда  весь  свет  гремит.
Из-за    того  что  для  тебя  все  это  -  слишком  просто  ведь.

Так  лучше,  верно,  спейся.  Ну,  или  просто  спи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842698
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 22.07.2019