| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Сгорают паруса во тьме огней погасших,
И кажется, что нет пути назад.
А дальше, что же будет дальше?
Не важно, правда?
Этому я рад.
Болело сердце, сколько было боли,
Ах, паруса, сгоревшие до тла,
Вы были волей, моей волей,
Свободой что мне так нужна.
Любил ли я?
Любил, без спору
А жил ли я?
Не дам сейчас ответ,
По ветру уносящим в дали,
Ту радугу , расцветку парусов,
О тайнах мира, мы о них не знали,
Ты знаешь, не узнаем и потом.
Не важно, скажешь?
Нет, не важно,
Я не с тобой, и вовсе не с собой.
Мои огни души давно пропали,
Прости меня , прости, моя любовь!
В бескрайнем море свет огней погасших,
Сгорают паруса во тьме,
Судьба моя, я не пропавший!
Сегодня жив , хоть и на дне,
По ветру уносящим тучи,
Летят остатки корабля.
Пускай я не был в мире лучшим,
Но лучше всех любил тебя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2019
Ми ходимо по метро, такі неідеальні..
Пізно ввечері загоряється світло у наших спальнях,
Щоб через пару годин знову зникнути.
Наші втомлені очі не дивляться під ноги,
Замість думок в голові грає музика.
Наступна зупинка, що не має краю,
Була взята нами у позику.
Люди хвилями реагують на звук потяга:
Крок вперед, хочуть бути ближчими,
Вже давно не відчувають протягу,
Ці підземки нас просто знищили.
Різні погляди не зливаються радістю,
Віддзеркалення втоми-
вічністю,
Просмерділи далекою старістю
Коридори , з яких ще не вийшли ми.
На цих стінах немає історії,
Вона зникла на іншій станції.
Не згадаємо вже, що накоїли,
Бо є страх не прокинутись вранці.
Це без сумніву може трапитись,
Залиши моє фото як пам'ятку
На дверях розсувних між вагонами
Для людей, яких ми не знаємо,
Для людей, що не мріють просторами,
Намагаємося завжди кудись встигнути,
Дике прагення, може не вийде в нас
Стати навіть не ідеальними,
У метро, що ховає за стінами
Наші мрії - словами печальними.
Окуляри згубив в безкінечності,
Не хапайся за руку, не зможу я,
Нарікали нас схожими з нечистю
І зробили такими вразливими.
Сонце в лампі немає можливості
Хоч на мить зігрівати й втримати,
Як у темряві ми народилися,
Так у ній доведеться й загинути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2019
Не плач із дощем моя мила,
Він скоро закінчиться,
А сльози будуть лити по руках...
Ти впізнаєш мене по фотографіях,
Ти згадаєш мене по снах!
Ти звичайно, можеш порушити правила,
Можеш , зникнути під цим дощем,
А я бачу тебе як мариво,
Не зупиняючись, хочу бачити ще...
Нехай години йдуть швидким темпом,
Я нікуди не поспішаю.
Живу, як і жив раніше,
Лише моментами
Без надії, колись потрапити до раю.
Скоріше до краю...
Але це вже інше
Подивись на небо!
Невже ти не бачиш?
Може, це я хочу бачити більше,
Поки ти, самотня під дощем плачеш!
То вода з неба, чи з твоїх очей?
Певно, саме тому не купуєш косметику?
Не треба більше...
Не треба більше цих ночей!
Я в них загубився,
Я не маю продиху!
Не маю продиху від тої води,
Це все твої сльози!
Вони стікають по руках,
Дощ вже давно пройшов, моя мила.
Ти впізнаєш мене по фотографіях,
Ти згадаєш мене у снах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841429
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.07.2019