Ірина Свірзінська

Сторінки (1/6):  « 1»

Впала сльоза

Просто  з  неба  впала  сльоза,  
Впала  прямо  мені  на  щоки...
В  серце  туго  вплелася  лоза,
Перед  очима  постали  блоки.

Знову  тремтіли  розв'язані  руки
І  хвилювання  сягало  меж,
Душа  відчувала  знайомі  їй  муки  
Серед  руїн  побудованих  веж.

Ріки  течуть  і  змінюють  русла,
Змінюють  форму,  початок,  кінець.
Серце  гримить,  ніби  кров  в  нім  загусла.
На  голові  знов  блищить  мій  вінець.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833405
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.04.2019


I. (1) Мотузка

Мотузка  стягає  шию,
Врізається  в  шкіру  вузлами.
Я  мозок  від  бруду  мию,  
Але  не  своїми  руками.

Мотузка  стягає  сильніше  
І  вже  набувають  вени.
Сьогодні  тобі  видніше,
Мене  обпікають  тени.

Мотузка  мене  обіймає,
Тримає  обидві  долоні,
Слова  мої  ж  не  пускає
І  цілиться  прямо  в  скроні.

Мотузку  зірвати  не  в  силах  
І  вже  я  лечу  в  невагомість,
До  мене  спускаєш  на  крилах,
Загублену  часом  свідомість.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833404
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 20.04.2019


Запах осіннього листя

Пам'ятаєш  запах  осіннього  листя?  
Воно  п'янило  нам  розум,  наче  вино.  
Ми  падали  в  прірву  з  рівного  місця.
Ми  падали  з  легкістю  на  самісіньке  дно.  

Вечірнього  ранку  світанки  блакитні  
Шукали  нас  пізньої  ночі.
Садами  блукали  душі  тендітні
І  в  темряві  сяяли  очі.  

Коли  ж  пожовтіло  осіннє  листя,  
Тримав  в  руці  руку,  але  не  мою.  
Покинуті  села,  міста,  передмістя
І  вже  біля  прірви  сама  я  стою...
                                         
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832785
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 15.04.2019


Утоплена правда


За  далекими  давніми  горами  
Між  дубами  старими  прадавніми  
Висоту  там  вимірюють  зорями  
Глибину  величинами  справжніми.  
Там  цвіте  все  рожевими  квітами  
Не  було  і  руки  посторонньої,
І  життя  не  наділене  бідами,
І  очима  лихими  сторонніми.  
Там  живуть  за  своїми  законами  
І  ніхто  не  керується  гордістю,
Там  солдати  не  ходять  колонами,
Бо  навчились  миритися  з  совістю.
І  лунає  по  волі  дитячий  там  сміх,
Він  лунає  із  закликом  щирим,
Він  все  ж  кращий  ніж  братом  скоєний  гріх,
Він  навчає  всіх  жити  із  миром.
Між  багряно-зелених  заплутаних  віт  
Ніжної  Мавки  ступав  зрання  слід:
Один  її  помах  з'являється  цвіт,
Один  її  подих  і  тане  скрізь  лід.
І  серед  тих  спокійних  гам  
Ніхто  не  чув  про  лихо.
Ніхто  не  бачив  сам-на-сам
Воно  блукали  тихо.  
Так  в  серці  лісу  стояв  дім,
А  в  ньому  міф  живе  роками.
Так  і  проблема  була  в  тім  -
Гуляє  привид  там  ночами.
Одні  казали:  "То  дівча!"-
Воно  втопилось  в  морі,
Інші  казали  від  меча
Убили  її  горе.
Тепер  там  ходить  як  мара  
В  руках  тримає  диво  
Хоч  з  виду  вона  не  стара,
Та  ходить  хворобливо.
Душею  добра  мирна,
Та  таємницю  знає.
Із  долею  була  покірна,
Від  злого  ока  правду  приховає.
Отож  бо  ще  коли  була  
Людиною  серед  людей  
Багато  оповідки  чула  
Заходила  до  всіх  дверей.
Її  цікавість  світлі  очі  
Приваблювали  душі  милі.
Їй  в  темноті  всміхались  ночі,
Їй  в  хмурі  дні  співали  хвилі.
Вона  й  тепер  привітна,
Коли  немає  долі,
Коли  не  всім  помітна  
Така  вже  мимоволі.
Та  пам'ятає  вона  й  досі  
Події  сірих  смутних  днів,
Свої  пориви  безголосі  
Сліди  погашених  вогнів.
Як  ранком  сонних  ще  садів
Блукала  Правда  несмілива  
Сам  Бог  приборкати  зумів  
Її  поволі  норовливу.
Вона  -  довірливе  дитя  
Всміхалась  всім  ходила  всюди  
І  трепетне  серцебиття
Ледь-ледь  тривожить  вільні  груди.
Приходивши  в  чиюсь  домівку,  
Несла  з  собою  біль  і  крах  
І  так  дамаючи  верхівку
Шукав  її  давненько  страх.
Дволикий  ворог  радості  й  печалі  
Він  стежив  він  її  шукав,
Ховаючи  людей  подалі,
Лісами  поряд  десь  блукав.
Тоді  ж  бо  очі  привида-дівчини  
Все  бачили  і  страшний  гріх  
Не  скоєних  проти  тварини  
У  пам'яті  навік  зберіг.
Зберігся  морок  темної  пітьми,
Та  втрачене  було  життя.
Просила  правда:"Волю  не  бери"-
У  відповідь  лунали  страхове  виття.
А  поховали  Правду  темні  хвилі  рік,
Забравши  вглиб  вже  бездоганне  тіло,
Їй  страх  людський  укоротив  лиш  вік,
Пішов  собі  гуляти  світом  сміло.
Тепер  лісами  привид-дівчина  блукає  
І  не  дає  вона  для  страху  влади
Вже  стільки  років  правди  все  шукає,
Не  може  дати  спогадам  всім  ради.
І  ми  не  знаємо  ще  ще  ховає  від  нас  ліс:
Якісь  історії,  легенди,  може,  пісні,
Може,  й  не  варті  вони  наших  гірких  сліз,
Може,  не  всі  вони  лихі  й  такі  зловісні...
Блукаючи  лісом  щодня,  щогодини  
Стрічаєм  небачених  лих,
А  їх  би  не  бачити  й  кожної  днини  
Й  людських  отих  помислів  злих.  

                                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832784
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.04.2019


Повстанемо - досягнемо!

Нема  на  світі  мук  сильніше  тортур  слова:
Незграбний  серця  стук,  страждає  рідна  мова.
Друкуємо  думки,  вмирає  снів  надія.
Навіщо  сина  віддала  на  хрест  Діва  Марія?

А  ті  -  без  віри!  Хай  живуть  не  знаючи  спокою.
Ті  -  безсердечні,  їх  біда  обходить  стороною.
Тих  лихо  знайде  в  добру  пору  і  легку  годину,  
А  тим  не  жаль  ні  матір,  ні  обідрану  дитину.

І  ці,  і  ті  однаково  бажають  меду-долі,
І  наш  страждаючий  народ  боровсь  колись  за  волю.
Невже  історія  та  сама?  Знову  страх,  війна?..
Чию  грішную  душу  спокусив  Змій  Сатана?  

І  ми  повстанемо  народом  волі  проти  лиха,
І  мати  Правда  заколише  брехні  вночі  стиха,
І  ми  повстанемо  народом  за  честь  нашу  й  гідність,
І  ми  досягнемо  вершини  перемігши  бідність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832703
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2019


Чи заплачеш по мені, моя осінь?


Сльозами  гіркими  засій  мою  війну
Я  із  собою,  як  з  тобою  помираю  
Чому  не  хочеш  бачити  мою  вину  ?
Чи  може  думаєш  цього  я  не  бажаю?

А  чи  прилинуть  знову  думи  восени?  
А  чи  самотність  буде  знов  з'їдати?
Рядки  графітом  -  то  мої  сини  
Не  мали  часу  мені  жити  нагадати.  

Гроза  просила  впасти  з  неба  вниз  
Я  вийшла  знов  тепер  її  стрічати  
Мене  любив,  обнявши,  морський  бриз
Лиш  він  все  знав:  не  вмію  я  кохати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832701
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 14.04.2019