| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
КАЗКА ПРО ВІЙНУ
Я з п’ятирічним сином розмовляла
про Україну: в нас вона ж одна.
Та враз мене дитиночка спитала:
– Скажи, матусю, що таке війна?
Неначебто холодною водою,
своїм питанням зопалу облив,
такою льодяною-льодяною,
що довго не могла знайти я слів –
дать відповідь, щоб якось пояснити,
як боляче, як гірко, як шкода,
щоб словом душу-крихітку не вбити.
І я сказала сину: – Це – біда!
Маленький! Просто це, коли дружили,
мирилися (це все було колись!),
а потім щось ураз не поділили
і за рушниці й «Гради» узялись.
– Мамуню, нащо діток убивають?
Я бачив, як ридали матері.
Я бачив, як солдатиків ховають.
Як можуть люди буть наскільки злі?
Що я могла на те йому сказати?
– Хороший! Жити важко між людьми.
Щоб ти, синочку, міг спокійно спати,
солдатик мав закрити нас грудьми.
Для кожного, їй-Богу, незбагненне,
чому, за що Вкраїнонька горить?
Який ти вже дорослий, бач, у мене,
що зміг з «Новин» багато зрозуміть.
– Матусю! А солдати оживають?
Бо дітки ж будуть плакати й батьки.
– Так! Так! Дитя! Герої не вмирають.
Вони тепер Небесні вояки.
Та в сотні раз мені зробилось гірше,
як фразу він промовив ще одну:
– Матусенько! Давай не будем більше
дивитися ту казку про війну.
До серця пригорнула дитинчатко,
розчулена словами геть украй.
– Синочку мій! Розумненьке хлоп’ятко!
Ріднесенький, найкращий мій! Давай!
Ми виключимо зовсім телевізор
і радіо. Лиш будем тільки ми,
щоб, маючи і «Смерч», і тепловізор,
не прославляли нелюди війни.
Аби не бачив ти смертей та крові
і голос твій від страху не тремтів,
а просто жив і в мирі, і в любові
і казочці про зайчика радів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019
ВОВЧИЦЯ
Я вовчиця, голодна і зморена,
не слабка і не сильна, мабуть,
світом, хижим, лихим, натренована.
Як не ти, так тебе загризуть.
Я не хочу, аби вовченя моє
теж побачило горя оскал
і забуло добро, що і в мамі є,
виставляючи злість на загал.
Я не хочу, щоб рідна кровиночка
теж вовчицею стала колись,
щоб озлилась до болю дитиночка,
бо і їй ікла в душу вп’ялись.
Я вовчиця – своє захищатиму,
хоч знекровлюсь в бою, хоч помру.
Не за себе – за тебе стоятиму:
«Не підходь, враже злий! Розірву!»
Про пощаду наш недруг благатиме
і не знайде для захисту слів.
Хто тебе – не мене ображатиме,
той не зна до кінця матерів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019
ЖДУ ТЕБЕ
– Звечора, любчику, жду тебе, миленький!
Зіроньки будем до ранку збирать
і цілуватися кожну хвилиноньку,
щоб не боятись нарешті кохать.
Щоб, зацілована, скупана в ніжності,
я відірвалась на мить від землі,
в теплих обіймах, немов у колисочці,
стало спокійно і добре мені.
Втонемо в ласці, до ранку забудемо,
що нас чекає позавтра уже.
Втіху і радість у серці пробудемо.
Все, що недобре, до світу – чуже.
Пісеньку любощів далеч співатиме.
Я не злякаюсь – коханою буть,
хай на світанок півсвіту вже знатиме,
що ми схотіли пташками майнуть.
Линемо, любчику, линемо, миленький!
Ближче і ближче уже до зорі.
Може, кохання до щастя домівоньки
нас віднесе на своєму крилі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019
ОМРІЯНИЙ ПРИЧАЛ
Від’їжджають поїзди з вокзалу,
відпливають в море кораблі.
Всі шукають власного причалу –
спокою і щастя на землі.
Мій вітрильник підганяють хвилі,
дивляться у душу небеса,
і біжать життя бурхливі милі.
За бортом – загрозлива краса.
Допливу чи кану в невідомість?
Грізне море лиже береги.
На вустах моїх – його солоність.
Скільки сліз пролитих навкруги.
Допливу! Я зможу, я зумію!
Хай негода, хай дев’ятий вал –
я здійсню свою найбільшу мрію
і знайду омріяний причал.
Бо для чого я жила на світі,
бо для чого наша суєта?
Щоб за себе й інших порадіти,
глянувши на бризки із моста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2019
ТВОРІННЯ БОЖЕ
– Мій Ангеле, скажи мені, благаю,
чому я часто ближніх ображаю,
засуджую, відштовхую завзято?
Чом у мені добра не так багато?
Величний Ангел склав біленькі крила,
зітер невинні слізки, що зронила,
пронизуючи душеньку очима, сказав:
– Бо ти не Ангел, а людина.
– Зізнайсь, прошу, мій Ангеле! А діти?
Чому ж тоді я здатна їх любити?
Чому ж на жертви згодна і кохання,
за ближніх би і вмерла без вагання?
Мій Ангел нахилився наді мною, шепнув:
– Не я створив тебе такою.
Я сам дивуюсь. Мабуть, в тім причина,
що ти не Ангел, а проста людина.
– Дозволь тебе, мій Ангеле, спитати,
чи зможу я колись такою стати,
щоб відірватись від злоби і болю,
на волю, врешті вирватись на волю?
Піднявсь мій Ангел і розправив крила, гукнув:
– Яку б ти відповідь хотіла?
Ніхто не знає, тільки ти єдина,
бо ти – творіння Боже, ти – людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2019
МОЯ УКРАЇНА
Мережені хмарами далі,
Дніпро, і пісні солов'я,
і хвилі полів золотаві.
Це все – Україна моя.
Рушник, і червона калина,
і хліб запашний на столі.
Це – наша квітуча країна,
найкраща на цілій землі.
Ромашки, барвінок, дзвіночки…
Смереки, ялиці, дуби…
Це – наші Вітчизни куточки,
шо милі мені і тобі.
Церквиця, що кличе до Бога,
і батьківська хата в саду.
Ніколи…ніде… і нічого
ріднішого вже не знайду.
Матусина світла усмішка,
і татове слово просте,
і всипана рястом доріжка,
що знову додому веде.
А цвіту, а цвіту… О диво!
Вернулась лелеча сім'я.
У звичних речах особливо
красива держава моя.
Гопак і гуцульські трембіти,
Карпати й роса на лужку.
Як можна, скажіть, не любити
мою Україну таку?
Тут люди співучі й трудящі.
Тут все, що є любого нам.
Ніколи на світі й нізащо
нікому цього не віддам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019
РІДНА МОВА
Рідна мова – калинова,
волошкова, барвінкова,
солов’їна, тополина,
на землі така – єдина.
Неосяжна, неозора,
пісня вітру й осокора,
і смереки, і дубка…
Серед мов одна така.
Щира, лагідна, багата…
Мова матінки і тата.
Різнобарвна, легкокрила,
аж до щему серцю мила.
В ній міцне коріння роду
і єство мого народу.
Доброта у кожнім слові,
сплав духовності й любові,
сльози щастя і жалю…
Не забудь її, молю!
Не ганьби її презирством,
не вбивай неправди вістрям,
не гаси у серці світла,
бо вона – душі молитва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2019
ВИРІС
Тупотіли ніжки по землі,
і сіяла усмішка дитяти,
і тягнулись рученьки малі,
щоб скоріше маму обійняти.
Виріс і зробився, мов чужий:
не така і усмішка привітна,
та і шлях додому заважкий,
та і мама – не така потрібна.
Дибає матусенька сама,
на синочка завше виглядає,
а його – он як! – нема й нема.
Гріх тому, хто матір забуває.
Тупотіли ніжки по землі,
бо несли кульбабки – мамі квіти –
найрідніші рученьки, малі,
щоб її ж… любов’ю не зігріти.
Щоб колись, як ляже сивина
на її вже вицвіле волосся,
залишилась матінка одна,
бо для неї часу не знайшлося.
– Не лишайте, дітки, матерів:
їм же скоро вдалину летіти,
бо не буде, як би не молив,
вибачення в кого попросити.
Тупотіли ніжки по землі,
і сіяла усмішка дитяти,
і тягнулись рученьки малі,
щоб скоріше маму обійняти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2019
МИНУЛОСЯ
Заплакала, сльозинками умилась,
спинилась, призадумалась на мить –
і знов життя по рейках покотилось,
і часу знов нема перепочить.
Мої роки – вистукують вагони! –
несуться вдаль. Лише душа скрип-скрип.
Мелькають і вокзали, і перони,
і я кудись лечу – в захмарний глиб.
В один кінець… хоч був ти й знаменитим.
Міняються попутники й міста.
Я так і не навчилась мудро жити.
Душа скрипить, оплакує літа.
Квиток в один кінець – відома доля.
Шукає світлих нот моя душа.
Спинитися б на мить посеред поля.
Вокзал… тунель… за ним життя межа.
Побути б знов мені на тім пероні,
де мама у вінок впліта квітки,
і в тата ще не посивіли скроні,
і пахнуть чорнобривцями грядки.
Так весело, так сонячно довкола.
Що далі буде, ще ніхто не зна.
Ось я в садку, і стежечка, і школа,
і мамина усмішка чарівна.
Минулося, минулося, минає…
Прощайте мамо й тато молоді,
бо час лише на хвильку повертає
у спогади – у роки золоті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2019