Анатолій Меланін

Сторінки (1/3):  « 1»

Кого почути, кому повірить

Я  не  пророк.  Хотів  би  бути  пророком,  
Щоб  шлях  у  пітьмі  показувати  нам.  
З  ким  нам  дружить,  кого  минати  боком,  
Яким  вклонятися  панам.  

Вітчизну  славим  на  словах,  
Та  ділом  краще.  
Від  обіцянок  кругом  голова,  
Рай  не  земний  нам  обіцяти  нащо?  

Не  всі  бажають  Україні  слави,  
І  людям  кращого  життя.  
А  ті  хто  вилізли  з-під  «лави»,  
Не  вірять  в  наше  майбуття.  

Відкрився  перед  нами  знову  світ  широкий,  
Який  обрати  в  ньому  шлях.  
Підкажуть  ясновидці,  мудреці  і  пророки,  
Не  скаже  цього  ні  москаль,  ні  лях.  

Якщо  зирнуть  в  історію  глибоко,  
Немало  було  в  нас  своїх  пророків.  
І  Сковорода  й  Тарас  пророчили,  
Їх  чути  не  хотіли  і  не  хочем.  

Нас  довго  називали  малороси,  
Чужа  ростила  нас  сім’я.  
Бо  не  «крутили  діди  вусом»,  
Щоб  мали  власне  ми  ім’я.  

Якби  не  повторяли  помилки,  
Та  пам’ятали  ми  історії  уроки,  
То  не  ходили  б  нині  в  батраки,  
І  не  потрібні  були  б  нам  пророки.  

Щоб  бути  вільними  людьми,  
Й  не  зватись  малоросом.  
До  урни  треба  підходить  грудьми,  
І  добре  «покрутити  вусом».  

Грудьми,  а  не  плечима,  
Й  широкими  дивімося  очима,  
Щоб  вибрати  нам  батька,  не  –  вітчима.  

Якщо  мудріші  нас  повірять  в  ту  програму,  
То  можна  вибрати  і  маму.  

Анатолій  Меланін

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826495
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2019


Монолог пенсіонера

Важко  стало  в  світі  жити,
А  вмерти  ще  важче.
Не  хватає  потом  вмитих,
Грошей  всім  ледащим.

Попродали  все,  що  бачать,
І  не  бачать  тоже.
Що  із  нами  далі  буде?
Поможи  нам  Боже.

Ходим  в  церкву  молитися,
Господь  нас  не  чує.
Мабуть  дуже  нагрішили,
Дома  не  ночуєм.

Не  ночуєм,  бо  кочуєм,
По  чужому  світі.
Принижені,  ображені,
Босі  і  роздіті.

Свої  пани  в  кабінетах,
Совістю  торнують.
І  не  бачать  і  не  чують,
Як  народ  нудьгує.

Поміняли  на  долари,
Неньку  Україну.
Залишивши  онучатам,
Злидні  та  руїни.

Своїм  юнкам  помогли  Ви,
Продать  честь  дівочу.
Заробляють  долярики,
Там  посеред  ночі.

Хто  жив  скромно  і  правдиво,
Поламали  долю.
А  робочий  люд,  молодий,
Загнали  в  неволю.
Вже  давненько  наші  люди,
Пісень  не  співають.
Ходять  душі  озлоблені,
По  квітучім  краї.

Німі  ходять,  розгнівані,
Завість  серце  крає.
Від  виборів  до  виборів,
Правду  виглядають.

Чиста  правда  десь  гуляє,
З  брехнею  зличалась.
Чесним  людям  як  втопитись,
Нічого  не  осталось.

Не  такі  ми  колись  були,
Всміхались  прибулим.
А  що  зараз  з  нами  сталось,
Вітатись  забули.

Може  комусь  і  весело,
Жити  в  нашім  краї.
Та  чи  можна  веселитись,
Як  другі  страждають.

Анатолій  Меланін

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826196
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2019


Дітям війни

Ще  попіл  згариш  роздувало  вітром,
Селом  лунав  собачий  лай.
Ще  запах  пороху  вітав  в  повітрі,
Вже  оживав  страждальний  край.

Тоді  малим  сидів  на  підвіконні,
Й  вдивлявся  в  білу  далечінь.
А  вітер  рвав,  як  на  припоні,
Й  зривався  в  сиву  височінь.

Там  між  снігами  бачив  матір,
Із  в’язочкою  на  плечах.
Б’ючись  із  вітром  йшла  до  хати,
З  журливим  виразом  в  очах.

А  я  сидів  на  підвіконні,
В  холодній  хаті  в  самоті.
А  вітер  гнув  дерева  сонні,
Намети  зводячи  круті.

А  вже  за  мить  він  на  горищі,
Сердито  в  стрісі  гомонить.
То  заспіває,  то  засвище,
То  снігом  вікна  запилить.

Проходять  дні,  минають  роки,
Я  як  колись,  втрачаю  спокій.
Як  чую  пісню  цю  буйну,
Згадаю  матір  я  сумну.

10.02.1995  р.

Анатолій  Меланін

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826195
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.02.2019