Наслідок Самотності

Сторінки (1/2):  « 1»

Обличчя

ніч  огортає  шовком  інтонації  твого  голосу
je  lay  emprins,  сумніви  розвіялись  як  тільки  очі  заплющив
я  прокидаюсь  тоді,  коли  місто  вже  в  розпалі  руху  знаходиться  
намагаюсь  закарбувати  в  пам'яті  бодай  епізод,  сцену-мить
вони  доступні  лише  тоді,  коли  я  повністю  в  тобі  погрузну
німий  крик  і  мене  затягує  крізь  всі  кола  пекла  й  пошлості
залишається  навпомацки  повзти  до  твоїх  рук
їх  холод  збуджує  бажання  до  тебе  доторкнутися

серед  потворних  людських  облич  в  забутій  Богом  країні
я  слідую  за  зеленим  вогником  і  ароматом  пристрасної  цнотливості
нас  розділяє  вікно  трамваю  і  невидима  Рука  міста
я  заховався  в  кутку  на  розі  і  плачу,  бо  не  можу  так  більше
почуття  –  не  солодка  вата  з  парку  атракціонів  
з  мого  гарячого  серця  пара  назовні  підіймається
я  хотів  би  віршами  дістатися  дна  твоєї  підсвідомості
розповісти  тобі  про  мою  духовну  кому,  читати  новели  у  ванні
бігти  без  перестанку,  сісти  на  потяг  як  знак  порятунку
але  потяг  до  тебе  нізащо  меншим  не  стане
я  виходжу  в  дощ  на  вулицю  аби  побачити  в  краплях  твоє  відображення
моя  тінь  зникне  з  першим  звуком  світанку
снувати  вулицями  як  привид  в  пошуках  здорового  глузду
терпіти  бажання  себе  підпалити  і  почуття  знищити
мені  набридло  жити  за  нудними  правилами  стосунків
я  хочу  відкрити  тобі  своє  обличчя

і…зупинити  час  назавжди
і…зникнути  подалі  від  людей
де…нам  світитимуть  лиш  зорі
і…божевільна  зелень  твоїх  очей

ні…я  не  прошу  іншого
…нічого  більшого  я  б  не  жадав
…лиш  тільки  бачити  твоє  обличчя
…і  відчувати  твій  аромат

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821038
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2019


Вияв

на  околицях  тихої  вулиці
вечірнього  міста
твоє  п'янке  дихання
відносить  мене  поодаль
сповільнює  мій  ритм
навіть  Елла  Фіцджеральд
не  здатна  розтопити  лід  у  мені
(сонце  сьогодні  постане  на  сході)

бачу  твій  погляд
він  топить  мою  застиглу  гримасу
вивільняє  через  наскрізь  пробите  серце
почуття  вчорашні

бачу  руки  твої
що  нерухомі
торкаюсь  до  їх  плавників  
листям  своїх  долонь
мов  дитина  до  матері

тіні  думок...
самотні  постаті...
мерехтливі  прожектори  пітьми...

ми  ідемо  з  тобою,  моя  Ірен,
через  міст
й  споглядаємо  зірки  котрі
ще  не  з'явилися
я  говорю  тобі  про  очі
у  них  найсутніше
вони  -  вияв  краси

дощ
грає  на  асфальті  доріг  тишею
птаство
обсівши  усі  дерева
шепоче

я  іду
сам
гілки  почуттів  тягнуться  услід  за  мною

3-11-2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820971
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.01.2019