Аліна Чиж

Сторінки (1/20):  « 1»

Кульбабове варення

[i]Присвячується  плинності  буття...[/i]


Стефан,  здається,  збив  камінь.  Насмерть.  

Судячи  з  того,  як  боліло  коліно,  від  камінця  і  мокрого  місця  не  залишилося,  а  крізь  

штани  точно  стирчала  кістка.  Наскільки  це  було  точно,  Стефан  лише  здогадувався.  

Дивитися  «туди  саме»  він  поки  боявся,  але  зважаючи  на  те,  як  сильно  боліло,  то  там  була  

величезна  діра  і  зіпсований  одяг,  і  йому  за  це  добряче  влетить  удома.  

О,  це  буде  страшнісінько-страшенно.  На  порозі  з’явиться  мама.  Її  очі  стануть  

озерілими  –  розширяться  до  розмірів  блакитних  озер,  щойно  вона  побачить  цю  халепу.  Їі  

брови  злетять  догори  наляканими  чорними  ластівками.  Її  руки  на  якусь  мить  

засумніваються  у  своїх  діто-ніжнятах  і  зависнуть  у  повітрі...  Так  завжди  буває,  коли  мама  

стривожена.  Коли  Стефан,  як  і  всі  8-річні  хлопці,  з  кимось  поб’ється  чи  притягне  додому  

якусь  бридокомаху,  яка  вже  встигла  пошматувати  усю  руку...  Потім  мама  насварить,  а  

трохи  згодом  розтане  у  теплому  повітрі  кухні  і  вже  за  мить  буде  дмухати  Стефану  на  рану,    

оброблену  не  ліпшою  гидотою,  ніж  комашиний  яд.  Та  найкраще  лікують  млинці  з  

кульбабовим  варенням.  Жовтим,  як  сонце  у  свої  щасливі  години,  і  тягучим,  як  карамельні  

дитячі  спогади...  Якби  ця  солодка  штука  не  була  такою  липкою,  Стефан  би  точно  напхав  її  

за  пазуху,  бо  ж  усе  найкраще  має  бути  біля  серця...  

Стефан  підвівся.  Усі  члени  родини  кульбабових,  яка  ще  п’ять  хвилин  тому  здавалася  

найміцнішою  на  світі,  валялися  за  кілька  метрів  один  від  одного.  Хлопчик  обережно  зібрав  

докупи  уцілілі  квітки.  «На  місці  росте  цілий  кущ,  дозбираю  вже  там»,  -  рішення  здавалося  

простим.  Коліно  боліло,  але  кілометр  -  це  вже  й  не  так  багато,  якщо  знаєш  куди  йдеш.  

Півкрок  за  півкроком.  Ще  трохи  –  і  знову  там...  

«А  як  то  отим,  кому  немає  куди  йти?»,  -  майнуло  в  голові.  –  «Ні,  так  не  буває...  чорта  

з  два,  а  не  це...  дуля  вам  з  тисячма  засушеними  кажанами...  дика  свиня  вам  на  голову...  ні,    

ні,  ні!...».  

Сонце  опівдні  було  не  дуже  лагідним.  Розпечені  камінці  під  ногами  нагадували  про  

забуті  десь  черевики...  

Марк  виринув  наче  з  дитячих  спогадів  Стефана:  

-  Підвезти,  хлопче?..  

Автівка,  як  і  усі  ці  сто  років,  пахла  потертим  дермантином.  В  ній  були  затемнені  

вікна,  прохолода  і  відчуття  безпеки.  Було  добре.  Але  не  аж  так,  як  хотілося  б.  Власне,  зовсім  

не  так.  

-  Знову  кульбаба?  -  буденно  запитав  чоловік.  -  Вже  три  роки,  як  Ірми  немає,  а  

ти  все  носиш  їй  цей  бур’ян  на  могилу...  Вона  була  доброю  жінкою...  Та  життя  пахне  не  

лише  комашиним  послідом  на  кульбабі...  І,  врешті,  кожен  Карфаген  колись  має  зникнути...  

Ти  щось  чув  про  Карфаген,  Стефане?  

Перед  очима  хлопця  вмить  запалали  сотні  карфагенів.  Вони  горіли  мільйонами  

жовтих  кульбабових  полів,  і  щороку  в  травні  народжувалися  знову  і  знову.  З  попелу,  з  

Ірминого  погляду,  з  дитячих  снів  чи  з  самої  природи  –  Стефан  точно  не  знав.  Та  й  зрештою  

“точно”  в  його  житті  було  лише  одне,  і  він  волів  би  його  забути...  

-  А  знаєш,  Марку,  що  стається  з  комахами,  які  не  встигають  втекти  з  кульбаби  

до  того,  як  вона  стає  варенням?..  Вони  стають  варенням  також  і  живуть  вічно  на  

кульбабових  пелюстках...  Солодким  кульбабовим  варенням,  Марку...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998236
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023


С. Я. І.

(нетелефонна  посвята)


...в  потоці  яблучного  безмежжя
коли  навколо  суцільне  залізо  аурум
із  вітамінів  змайстрована  вежа
й  несамовито  корисна  аура

...ти  самовизначився,  відбувся  само
й  до  тремтіння  листя  своєї  шкіри
засмагло  рожево-червоного  саду  
розтанув  у  міфах  фруктової  віри

...вона  про  ранок  в  липневому  морі
де  хвилі  п'янкі  соковито  налиті  -
сортами,  сезонами,  винно-аморі
і  півкіло  засонцьованих  митей

...про  яблука,  яблучне,  applово-радісне
що  ти  народився  ВЖЕ  наче  обраним  
і  що  нічого  ні  з  ким  не  станеться
якщо  на  гектар  станеш  ти  коронованим

...та  врешті  в  стихії  прихованих  правд
коли  про  щастя  -  найбільш  уперта
апдейдить  сенси  глобальний  сад
де  бачать  С.ни  Я.блука-І.нтраверти


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021


Гепі бйоздей ту мі

Мовчання  кричало  шаленим  саундом
І  розривало  на  шмаття  простір.
Загля'дала  в  вічі  давнім  маренням
і  відкладала  життя  на  потім.

Стрімили  ранки  чорними  кавами,
Пахнули  здобою,  мліли  покірливо.
Сепія  -  це  щоб  здаватись  цікавою,
І  виглядати  Інста-обнадійливо.

Спамило  небо  жовтими  сонцями  -
Гріло  вчорашній  у  кризі  погляд.
Світе,  в  яку  ти  безодню  котишся?
То  вимикай  вже  й  назовсім  зорі!

Кожна  емоція  -  сотні  пікселів,
Вийми    один  і  не  стане  райдуги.
Фі'льтрами  створюю  нові  іміджі,
Дні  замасковую  діджитал-правдами.

За  горизонтом  -  чужа  феєрія,
Часу  ефірного  мало  й  багато.
Губляться  мрії  в  життєвих  преріях  -
Сорок.  Прибули.  Зупинка.  Екватор.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2019


Знову втрачено голову (реп)

...знову  втрачено  голову  і  надлишок  потенціалу  створено
відключено  голос  розуму
і  об'єктивну  реальність  спотворено

дійти  до  самого  краю  щоб  не  впасти  а  повернутися  -
найбільша  дурниця  і  звичка  якої  ніяк  не  можу  позбутися

заснути  снами  про  заборонені  кимось    вічні  пороки
і  одягати  маску  пристойності  щойно  почуто  знайомі  кроки

не  знати  напевно  що  врешті  точно  і  правильно  -
одвічний  присмак  сірого
та  все  ж  доволі  добре  знаного...

торкнутися  упівголоса  павутини  справжньої  пристрасті
і  вбити  усі  геть  спогади  -  втікати  на  максимальній  швидкості...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2019


Філософія неквітів

Це  повторилося  знову.  Непринесені  квіти.  Нетроянди,  непівонії,  неастрамерії,  навіть  неромашки.  Повний  оберемок  неквітів...

Зраджена  ваза  розгублено  завмерла  пустотою.  Тиша  грала  на  розстроєному  піаніно.  У  голові  роїлися  суцвіття  різнобарвних  думок.  Погляд  пурхав  віями-пелюстками.  Душа  опадала  додолу  сухим  гербарієм.  "Чи  можуть  стосунки  існувати  на  непринесених  квітах"?

Так,  звичайно,  можуть.

Тягучі  і  пекельно  нейтральні  на  смак.  Як  ентеросгель.  Дуже  антитоксичні  та  абсорбуючі.  Вони  вбирають  у  себе  зайві  емоції  та  несанкціоновані  бажання.  Стосунки  із  запахом  старих  фіранок  на  кухні.  І  такого  ж  затхлого  кольору.

Так,  стосунки  можуть  існувати.  Не  жити,  не  пурхати  зграйкою  метеликів,  не  співати  ранковою  іволгою,  не  танцювати  в  ритмі  фантазійного  контемпу.  Не  розмовляти  годинами  ні  про  що,  не  сваритися  і  не  миритися  за  30  секунд,  не  цілуватися  вустами  у  зубнопастовій  піні.

А  ще  типу  поважати  один  одного  і  тому  мовчати  про  "я  завжди  хотіла"  і  зацитькувати  свої  власні  бажання.  Розчинятися  у  приторній  стабільності  і  годувати  свою  внутрішню  бунтарку  (закреслено)  цінительку  квітів  зрадливим  "колись  ".

Неквіти  призводять  до  згасання  почуттів.  Ні,  не  так.  Від  неквітвів  почуття  можуть  згаснути...  Стухнути...  Протухнути?  Як  фіранки...

Нехай  завжди  будуть  квіти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842152
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.07.2019


Липень - то літа новий ступінь

плачуть  кондери  у  спеку
корки  тримають  місто  -  міцно
я  у  пошуках  міражів  марю:
що  у  житті  має  сенс  дійсно?

червень  звітує  градусом,
а  краще  би  трохи  зливою,
тільки  не  надто  сильно:
урбани  дуже  вразливі

офіси  ген  за  хмарами
діджитал  в  пальці  -  стрімом
вийміть  з  екрану  голови  
страуси  ще  не  дозріли?

склери  -  за  окулярами:  шо  там?
горизонт  завалений  тупо
асиметрія  завше  в  моді
липень  -  то  літа  новий  ступінь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2019


Літо йде

Літо  йде  -  і  палають  асфальти  в  агонії.

Тисне  небо  блакиттю  і  пахнуть  півонії:

Так  нестримно  квітковий  горить  оксамит...

Ну  а  ти  обпікаєш  байдужим  коханням,  як  лід.



Літо  йде.  Відчайдушно  ховаю  від  сонця  емоції,  

Що  й  без  того  із  серця  кривавою  лавою  котяться.

Полуниці  смаки  поступаються  присмаку  розпачу.

Літо  йде.  Наїдайся  айскріму  з  полином  донесхочу.



Постривай.  Поговорим  про  червень  із  грозами,  

Ну  а  потім  замовим  в  кав`ярні  із  ягід  морозива...

Не  кохай,  як  не  можеш,  не  бреши,  не  заплутуй  нас...

Час  поїсти  айскріму...  прощатися  час...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2019


Серйозний атом

Серйозний  я  атом  цієї  весни,
Я  можу  взірвати  когось  і  взірватися,
Ввірватись  у  ваші  зеленії  сни
Й  за  власним  сценарієм  там  відірватися.

Не  думайте  марно,  що  я  незначний:
Атом  невидимий  досить  брутальний.
Неприязно  різний,  як  дощ,  і  рясний,
І  можу  погоду  змінити  фатально.

Та  поки  цвітіння  притрушує  гнів
Квітнево-приречено  стишую  кроки.
Ловлю  аромати  проснулих  садів
І  трішки  себе  відчуваю  пророком.





адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834583
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.05.2019


Кактуси не люблять, коли на них сідають

А,  може,  не  треба  ось  так  з  плеча  -  і  пусто?
А,  може,  не  варто  ось  так  відверто  -  і  самотність?
Можливо,  не  завжди  мати  не  думку,  а  "мнєніє"  -  правильно?
Тим  більше  не  пам'ятаю,  аби  вас  просили.

А  ви  уперто  на  кактус  непристойним  місцем.
А  вам  здається  їжаки  -  то  такі  м'які  іграшки.
І  наче  все  й  так  зрозуміло  є  і  було,
Та  грати  на  розстроєному  піаніно  -  ваше  хобі.

Зібрати  б  вас,  таких  соціопатичних  зомбі,
Закрити  в  ліфті  зламаному  до  появи  фобії.
Та  навіть  і  тоді  не  маю  певності,
Бо  викиди  у  середовище  -  єдиний  ваш  талант.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834569
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.05.2019


Гра

Давай  пограємо  у  темпераменти:  
Ти  будеш  холериком,  а  я  флегматиком.
Мільйонами  пристрастей  ти  горітимеш,
А  я  пофігізмом  тебе  діставатиму.

Давай  у  світло  і  тінь  пограємо:
Я  буду  суцільним  сліпучим  мороком,
А  ти  навпомацки  шлях  прокладатимеш
Та  будеш  світити  мені  ліхтариком.

А,  хочеш,  давай  -  наче  руки  схрещені:
Я  буду  лівою,  а  ти  завше  правою.
Я  -  на  критику  часто  приречена,
А  ти  усе  робитимеш  правильно.
 
А,  може,  краще  вода  і  полум'я?
Тоді  ти  об  мене  язик  обпікатимеш,
Бо  я  стрімкою  рікою  горами
Течу...  Ти  -    над  берегом  наздоганятимеш.

Давай  у  життя  ми  і  смерть  пограємо:
Врешті,  це  з  кожним  колись  може  статися.
Наче  востаннє,  зі  мною    прощаєшся...
Та  чи  зможу  без  тебе  я  тут  залишатися?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019


З весною наодинці

З  весною  наодинці.  Мовчить  вона  і  я...
Від  березня  до  травня  -  квітуча  самота...
Від  німоти  до  крику  -  один  лиш  помах  вій.
З  тобою  наодинці.  Та  ти,  на  жаль,  не  мій.

Тримай  мене  за  руку,  хоча  б  у  снах  своїх,
Лети  мене  до  мрії,  мандруй  мене  до  втіх.
Малюй  мене  і  втілюй,  світи  і  окриляй,
Цілуй  до  напівсмерті  і  дихати  не  дай.

Не  дай  мені  проснутись,  і  рук  не  відпусти,
Здається,  аж  до  краю  я  можу  так  іти...
З  весною  наодинці.  Про  що  вона  мовчить?
Можливо,  мною  стати  бажає  хоч  на  мить?..














адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2019


Весняний верлібр

Пахне  весною  і  трохи  мріями, 
нестрункими  римами
будую  свій  новий  ефір.
Тримаю  у  долонях  ранок  і  вечір, 
розкладаю  на  партитури
мелодію  вітру  -
у  мене  свої  секрети  з  ним.
 
Як  це  добре:  не  знати,  що  чекає  попереду, 
але  не  впізнати  своє  "завтра"  -  
поганий  сюжет.
Тримай  у  серці  вічний  березень, 
навіть  якщо  надворі  
невпевнений  сонячний  день.







адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2019


Є у зимі щось таке невибачене…

Є  у  зимі  щось  таке  невибачене,
Щось  винувате  і  трохи  вимучене,
Холодно  сказане  й  кригою  глянуте,
Вітром  обпечене  й  сонцем  обмануте.

А  до  весни  іще  зо  три  вічності  -
Голі  дерева  в  німому  відчаї...
Чаєва  чашка  до  дна  наповнена,
Щойно  заварена,  мріє  втомлено.

А  до  весни  іще  серце  кригою
Тричі  укриється,  зійде  відлигою...
Є  у  зимі  щось  таке  приречене...
Чайник  гарячий  рятує  втечею...


















адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2019


Ми всі у білому полоні…

Ми  всі  у  білому  полоні,
Він  мовчазний,  він  крижаний.
Занурюю  у  сніг  долоні,
Ховаю  дотик  свій  німий...

Минай  мене,  допоки  можна,
Бо  далі  -  сонце  у  вогні.
Бо  далі  -  погляди  тривожні,
І  серце  навпіл  у  крові...

Ми  всі  у  білому  полоні  -
Повільні  сни  дарують  час...
Та  чи  приспати  можна  долю?  
Усе  вже  обрано  за  нас?..
















адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2018


Осінь встеляє під ноги щастя багряне…

Осінь  встеляє  під  ноги  щастя  багряне.  
Сипле  спогадом  теплим,  сном  огортає.  
Бабине  літо  тремтить  в  павутинні  мрійливо,
Сонцем  осяяне,  чарами  жовтня  сповите,  дрімає.  


Я  не  повірю  -  і  спокій  шукатиму  в  пледі  із  вовни.
Чай  обліпиховий  гріє  майбутнім  коханням.
Стишуйся,  серцю,  кроки  почуй  випадкові...
Осінь  встеляє  під  ноги  щастя  багряне.  


P.S.  Фото-селфі  автора.  Кіт  випадково  зустрітий  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810159
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.10.2018


Две жизни

Две  жизни  во  мне  одной,
Это  лучше,  чем  вовсе  -  без.
Я  натягиваюсь  тетивой
Между  двух  о  себе  надежд.

В  жизни  первой  -  любовь  людей,
И  смирение  кем-то  стать.
Одиночество  -  во  второй,  
Чтоб  самой  в  облаках  летать.

Мне  понятность  чужа,  как  враг,  -
Я  традициям  не  родня.
Снова  крылья  -  и  томный  страх,
Кем  воскресну,  коснувшись  дна?

Я  должна,  я  хочу,  могу?
Социальность  -  моя  темница.
Как  две  жизни  влюбить  в  одну?
Или  с  первой  навек  смириться?

Расскажи  мне,  мой  друг  Судьба,
Счастье  -  миф  или  выбор  вольный?
И  куда  б  долетела  я,
Начав  путь  в  два  часа,  во  вторник?

Две  жизни  во  мне  одной,
Это  лучше,  чем  вовсе  -  без.
Я  натягиваюсь  тетивой
Между  двух  о  себе  надежд.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806923
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 17.09.2018


Перед белым листом

Перед  белым  листом  все  равны:
В  полушаге  от  истины  мысли,
Полупесней  коснется  струны
Полустих  без  особого  смысла.

Мы  уверены,  делая  шаг,
Начертая  сценария  буквы,
Что  наполнен  водою  овраг,  
Что  корабль  бросит  якорь  у  бухты.

Только  музыка  ветра  поет
По  внезапной  своей  партитуре.
И  в  пути  мы  теряем  порой
Паруса,  повстречавшие  бурю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806579
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 14.09.2018


А завтра осінь настала…

А  завтра  осінь  настала,
І  я  зраділа  натхненно…
І  гайда  листя  жбурляти,
Хоч  листя  нерясно  ще  впало.  
 
А  він  назустріч  –  повільно:
Боїться  втратити  настрій,
Бо  вересень  грає  у  жмурки,  
То  в  літо,  то  в  зиму  тікає.  

А  завтра  осінь  настала,
І  я  до  тебе  –  питально:
Чому,  чому  твої  очі
Вологі,  немов  у  прощанні?..

А  ти,  як  завжди,  -  з  любов’ю,
З  несказаним  серцем  і  словом…
А  з  неба  непевно  –  краплі,
Бо  завтра  осінь  настала...  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2018


Спогад про літо

Літо  –  свіжий  круасан,  розігрітий  до  сніданку,
Місто  ще  мрійливо  спить  у  ранковому  серпанку.
Липня  й  кави  аромат  злегка  пестить  сонні  вії,
Він  торкається  її  і  зітхає  у  надії…

Будуть  ранки  і  роки,  будуть  вечори  і  зорі,
Та  чи  будеш  поруч  ти  у  ранковому  просторі?
Не  шукай  для  мене  рай,  я  в  раю  у  цій  кімнаті…
Ось  і  все,  що  в  цей  момент  тобі  слід  про  мене  знати.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2018


Наше примирення схоже на тиху війну…

Наше  примирення  схоже  на  тиху  війну,
Наша  любов  –  це  приреченість  бути  удвох,
Хто  ти?  Той  самий,  що  поруч  з  народження  був?
Батьком,  братом,  коханцем  –  насправді  ти  хто?

Забери  мене  звідси,  любов’ю  мене  лікуй.
Я  забула,  як  бути  слабкою  з  тобою…
Я  не  скажу  ні  слова,  та  ти  їх  почуй  -  
Вони  стрімко  стікають  сльозами-рікою…

Намалюй  мене  іншу,  створи  ідеал,
Але  звикни,  що  буду  земною  я  завше…
Не  цілуй  мої  пальці,  на  ніжність  всю  ніч  зостав,
Поспішай:  часу  малу  –  до  півночі  стану  інакша.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2018