Alisson

terminal show

золотоокий  звір  усміхнувся,  й  знову  посів  свій  трон.
так,  в  цих  очах  –  всі  гукнули  –  вся  рекурентна  вічність!
шестеро  сотень  гостей,  вершки  відчайдушного  людства,
досі  не  можуть  отямитися:  люди,  а  де  ми  є?
може,  ми  –  там,  куди  ведуть  всі  земні  шляхи?
ті  шляхи  вже  горять;  той  досвід,  що  ми  здобули,
ніколи  не  знадобиться,  можна  його  забути.
що  нам  робити,  коли  повстануть  мертві?
вони  танцюватимуть  на  наших  столах.
чи  вдасться  нам  гримнути  нашу  останню  пісню,
коли  побачимо,  як  нас  обмануто?
 
це  –  якась  страхітлива,  браття,  дуже  нечесна  гра.
які  її  правила?  мабуть,  ніхто  не  знає.
майбутнє  тепер  вбачається  в  дуже  похмурих  барвах:
чи  ув'язнення  в  цьому  тумані,  де  не  існує  правди,
чи  блискавична  смерть  з  чиєїсь  примхливої  примхи?  
тут  ніхто  нічого  не  знає;  тут  кожен,  як  хоче,  грає
самого  себе,  як  він  думає,  в  цій  термінальній  виставі.  

золотоокий  цар  має  свої  таємниці:
темні,  таємні,  жахливі  й  примхливі.
його  воля  –  жорстока,  а  бажання  –  просте:
щоб  нам,  його  любим  гостям,  велося  добре.
так  і  буде,  коли  нам  всім  заманеться
стати  такими,  як  він,  а  може,  й  його  перевершити.
хто  зна,  якими  б  ми  стали,  якби  планували  життя
не  на  день,  а  на  десять.  а  якби  на  тисячоліття?

всі  дороги  ведуть  сюди,  та  здебільшого  їх  закрито
з  огляду  на  те,  куди  вони  ведуть.
чи  абсолютно  ми  впевнені  в  усьому,  що  ми  знаємо?
де  й  коли  ми  схибили,  що  пройшли  лабіринтом  шляхів,
і  опинилися  тут,  в  безвихідному  лабіринті?
золотоокий  звір  заспокоює:  ні,  ви  ніде  не  схибили,
ви  навіть  не  запізнилися  на  термінальний  бенкет.

добре  було  б  з'ясувати,  що  це  за  гра  насправді.
яка  імовірність  побачити  новий  легендарний  світ,
і  яка  –  досхочу  милуватися  згарищами  старого?
ми  навіть  не  знаємо,  чи  слушні  такі  запитання,
ми  надто  замріяні,  отже,  це  –  термінальна  вистава.  

хто  та  чирвова  дама?  навіщо  вона  прокинулася?
вона  мандрувала  снами,  мріючи,  як  одіссей,
добутися  рідного  краю.  тепер  її  дійсність  –  жах,
і  мертві,  що  теж  прокинулися,  розбирають  її  на  частини:
всі  дороги  ведуть  сюди;  виходу  звідси  –  немає,
та  коли  вже  ми  тут,  втішаймося:  ми  –  обрані,  ми  –  вершки
без  вини  винуватого,  без  надій  відчайдушного  людства.

отже,  шляхетні  вершники,  чи  не  пора  встановити,
що  тут  за  гра,  й  які  її  правила:  вивчимо  їх  чи  ні?
доля  старого  світу:  сум,  нудьга  й  безнадія;
доля  нового  –  непевна.  над  нами  кружляють  грифи  –
це  значить,  нам  можна  боротися  за  наше  власне  життя.
всі  ми  достатньо  зневірені,  знебожені  і  знесилені;
нас  обмовлено  і  обумовлено.  це  –  дуже  добрий  початок,
як  на  цю  –  вже  не  маємо  сумніву,  чи  термінальна  –  виставу

terminal  show,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2020

the game

вся  справа  в  грі  та  в  тому,  як  ви  граєте;
вся  справа  в  контролі.  ви  вже  програли:
справа  у  ваших  боргах:  ви  не  можете  їх  сплатити.
хто  кому  зробить  боляче?  –  ось
в  чому  питання,  горбатий  друже.

я  –  гра,  я  граю  за  чесними  правилами.
коли  ви  їх  вивчите,  ваш  неоплатний  борг,
я  думаю,  розчавить  вас,  як  жабу.
тоді  я,  справді,  не  буду  причетним
до  того,  що  з  вами  станеться.

та  позаяк  я  вже  причетний,  поглянь  через  плече:
може,  я  в  тебе  вже  вистрілив?
таки  правда.  лети,  моя  куле!
твоя  горбата  ціль  від  тебе  не  втече:
вчора  вона  була,  сьогодні  про  неї  забули.

га?  що  ви  кажете?  невеличка  поправка:  ця  гра  –
моя  дотепна  допотопна  улюблена  забава.
ходіть  –  я  подумаю.  знаєте,  як  на  мене,  вона  вже  стара,
тож  правила  змінилися  ще  вчора;
а  ви  не  знали?  ось  у  чому  справа!

тепер  ви  можете  померти,  як  святий,
а  можете,  як  дурень.  ви  –  дурень,  бо  так  треба:
в  такому  я  гуморі.  друже,  ви  –  той  знаменитий  плаксій,
що  ніколи  не  вгадує  з  двох,  і  ніколи  не  бачить  неба.

чому?  бо  ви  –  не  людина.  я  записав  вас  свинею  –
доведеться  вам  трохи  пожити,  –  і  померти  за  цю  ідею

the  game,  motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=FM2WB0AyAjA

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020

serial mind

я  –  серійний  вбивця,  я  –  кривава  рука.
я  вечеряю  тільки  з  жінками
суперповажної  поведінки.
я  примушую  їх  танцювати  еротичного  гопака,
і  всебічно  виконувати  генеральне  призначення  жінки.

я  вмиваюся  кров'ю.  я  –  небезпечна  бритва,
я  –  знаряддя  диявола  в  його  невгамовній  грі.
я  –  бугаймен.  мій  регіт  –  це  лагідна  й  тиха  молитва,
що  приємна  й  йому,  сатані,  і  смерті,  його  сестрі.

я  ховаю  під  каптуром  своє  жахливе  обличчя,
–  не  вдивляйтеся  в  нього.  мої  очі  –  безодня  пітьми.
я  прийшов,  аби  підсумувати  це  не  дуже  вдале  сторіччя
головування  зла,  що  його
не  помітили  навіть  ми.

що  ж,  я  можу  це  виправити.  людство,  танцюй  для  мене!
маю  такі  мелодії,  що  відмикають  всі  –
так:  і  серця,  й  двері;  й  такі,  що  ламають  мозок,
і  везуть  його  ген  до  раю  –  він  так  думає  –  на  таксі.

співайте  так:  [i]бугаймене,  аж  вирви  з  мене  серце!
нехай  настане  світле  царство  хробака!
невже  це  все  –  для  мене?[/i]  так,  люба,  та  тепер  це
вже  ледь  не  так,  бо  й  ти  вже  за  хвильку  не  така.

а  тим  часом  навчу  тебе  інфернального  бугі-вугі.  
ти  ще  жива?  тримайся:  я,  твій  чорний  мертвий  кошмар,
принесу  тобі  світло,  щоб  ясно  бачити  перші,  й  другі,
і  навіть  останні,  смертельні,  громи  тріумфальних  фанфар:

погляньте:  ось  ваше  серце  тріпоче  в  руках,  мов  пташка.
куди  ми  йдемо?  побачимо.  наша  дорога  –  вниз.
темно.  десь  виють  собаки.  дивися:  великий  віз
перекинувся;  впала  зірка,  наче  скинута  з  неба  пляшка;

почалися  дива  пообіцяні.  вам  вже  страшно?  буде  й  страшніше,
коли  бог  через  ціле  небо  свій  останній  прокльон  напише
 
serial  killer,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

no remorse

всі  ми  знаємо,  що  нас  чекає
в  кінці  життя:  домовина,  хробак  і  тлінь.
а  може,  небесні  ворота:  новенькі,
перламутрово-срібні,  аж  сліпнуть  очі?
ти  стоїш  перед  ними  три  дні  й  три  ночі
навколішках,  намагаючися  згадати
бодай  якусь  молитву.  не  можеш?  ну,  вірша.
не  можеш  і  вірша?  то  йди  ж  ти,  пранцювате,
до  пекла.  то  вже  грішна  дурна  твоя  душа!
все  втрачено.  стривайте!  ще,  я  чула,
десь  є  чистилище.  ну,  спробуй  ще  й  туди.  
я  напишу  тобі  на  лобі:  "мамула-не-хамула"  –
це  допоможе;  ще  друзів  десяток  знайди,
з  собою  туди  приведи.

увіходиш  до  чистилища,  схрестивши  пальці.
тут,  як  в  великому  місті:  тиснява,
конкуренція  і  штовханина.
тут  тобі  зразу  ж  якась  баба  ніна
бажає  здоров'я  та  успіхів,
і  жіночого  щастя  на  смальці.

ви  роззираєтеся,  як  вам  тут  влаштуватися.
вічність  –  це  дуже,  дуже,  надзвичайно  і  дуже  довго.
люди  з  собачими  головами  кличуть  до  них  приєднатися,
щоб  разом  шукати  якийсь  спасенний  нектар  поезії.

не  провалися,  не  увійди  в  спокусу,
не  страть  своєї  –  вона  лиш  одна  –  надії.
ти  не  стратила?  ти  надзвичайна,  мудра  душа,  молодець.
вічність  готує  тобі  не  1000,  а  безліч  хитрих  випробувань;
одного  разу  ти  схибиш,  щоб  каятися  в  пеклі.

але  можна  й  не  каятися.  думаю,  ти  це  знала.
провина  по-християнському  –  контраверсійна  річ.
єретиків  палили,  й  вони  потрапляли  до  пекла,
а  ти  вже  стоїш  на  колінах,  напевно,  четверту  ніч!
що  ти  ще  можеш  зробити?  можна  жебракувати,
можна  роздати  гідність  вбогим  базарного  дня,  –
можна  навіть  лизати  папські  чи  хамські  п'яти,
все  одно  гарантій  немає,  все  на  світі  –  обман  і  брехня.

світ  встановлено  з  нахилом.  хто  не  вірить  –  котиться  вниз;
але  котиться  й  той,  хто  вірить,  як  публіці  вірить  клоун.
дурню,  покайся  –  бог  почує  твою  колядку,
не  дасть  тобі  впасти  в  калюжу  лицемірних  диявольських  сліз.

людям  дано  інстинкти,  щоб  було  їх  за  що  карати.
сатана  вже  чекає  на  тебе:  бородатий,  з  собачим  хвостом,
він  усміхається  криво:  "хто  вірить  в  такі  казочки,
той  заслужив  на  спалення  і  на  землі,  і  в  пеклі"

no  remorse,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020

emergency

це  ви  про  кого?  вона  –  дитина;  
вона  вміє  так  ласкаво  усміхатися,
що  й  дорослий  чоловік  заплаче  від  щастя.
ви  знаєте,  що  вона  –  природна  жінка:
вона  любить  квіти,  котиків,  і  все  гарне  та  прекрасне.
а  ще  ви  знаєте:  вона  –  тотальна  вбивця.

хочу  її  так  сильно,  що  мене  аж  трусить  пропасниця,
коли  1000  років  її  не  бачу.
я  хочу  знати,  наскільки  вона  стабільна,
хочу  її  смертельно  поранити,  щоб  потім  знов  поставити  на  ноги.
вона  зовсім  не  знає  жалю  –  зовсім.
їй  байдуже,  зцілювати  чи  калічити  людські  беззбройні  душі.

так,  як  вона  усміхається,  можуть
лише,  напевно,  ангели-садисти.
каже,  її  засмучують  такі  важкі  пацієнти  –
засмучують!  я  хочу,  щоб  і  вона  збожеволіла.
ви  знаєте,  всі  визнають,  що  вони  –  дивовижні  й  гарні,
коли  їм  за  це  заплатити  серцем  чи  навіть  життям.
можливо,  є  факти  корупції  навіть  в  твоїй  лікарні,
де  ти,  дбаючи  про  пацієнтів,  дбаєш  про  себе  й  сам.

чи  вона  божевільна?  вона  не  хоче  боротися,
вона  хоче  бути  особистістю,  приємною  для  всіх;
та  найбільше  хоче  подобатися  тим,
що  бронзово  стоять  на  високих  постаментах.

лікарю,  навчіться  ходити  на  ходулях,
і  вона  сумлінно  виконуватиме  всі  ваші  приписи

dr.  love,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

jester

співаючи  в  глухому  підземеллі
так,  ніби  виправдовуюся  в  суді,
сумую:  мій  голос  тремтить  зрадливо;
мої  кості  та  плоть  стали  мені  чужими.
–  яка  то  біда  для  простої,
невибагливо-тихої  Jester!

я  виповнив  вашу  мудрість
справді  плодами  Едему,
я  зберіг  твій  переляк  разом
з  моїм  у  тих  самих  яслах.
моя  приповість  –  повна;  так  само
й  твоя  досконала  правда:
обґрунтована,  аргументована  та  всеосяжна.

сапфіровим  палацом  був  для  мене
твій  розум  нестерпно  дотепний
і  проникливий  аж  до  споду!
скажи,  хоч  мені  й  не  дозволено  нешанобливих  речень:
як  може  серце  Jester  бути  настільки  добрим?

дивуй  мене,  й  ніколи  не  дивуйся  –
гукала  я,  мов  дике  порося,
коли  сам  місяць  вив,  мов  з-під  землі  вовчисько,
а  сонце  казилося  й  палахкотіло:
дай  усмішки,  дай  розуміння
оцій  пурпуровій  заграві!

не  лишилося  вже  почуттів:  нічого
крім  страждання  й  раптового  болю:
нічого  не  встановилося  –  а  ні  лишилося  цілим.
сором  мені  нескінченний  в  тому,  як  це  скінчилося!
–  та  як  може  серце  Jester  відмовитися  від  м'яса?

ми  молилися  ревно  –  та  пили  забагато  вина.
омар,  курвa,  хаям  аплодував  навстоячки.
шлюбні  справи  –  таке  серйозне,  виснажливе  бездоріжжя!
дам  же  я  волю  сльозам:
може,  втішать  мене,  невтішну.

ви  зробите  собі  шипшинового
запашного  англійського  чаю:
примариться  вам  поточитися  –  я  вже  й  впаду  насправді.
в  темному  розпачі  рватимеш  ромашки  –  та  не  для  мене.
–  та  як  може  серце  Jester  розбитися,  га?  от  горе

переклад  з  англійської  с)  юлія  марген

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

down the line

агов,  маленька!  зараз  ти  прокинешся,
й  я  доповім  тобі  про  свою  біду.
це  страшне:  відчуваю,  засидівся  тут  з  тобою.
це  важко  навіть  сказати:  сьогодні  я  звідси  йду.

моє  ремесло:  ловити  велику  хвилю.
розумієш?  заради  цього  я  готовий  на  все.
я  пройшов,  як  то  кажуть,  останню  милю
в  чужих  черевиках  цим  диким  шосе,

що  петляє,  виснажує,  і  не  веде  нікуди.
ти  могла  здогадатися,  чому  я  на  це  пішов:
щоб  і  ти,  й  навіть  ці  всі  тупі  й  безнадійні  люди
бачили  й  знали,  і  чули,  як  промовляє  любов.

ой,  яка  ж  ти  гарненька,  і  мудра,  і  дуже  добра!
й  не  зробила  нічого  поганого.  та  є  ще  такі  місця,
які  я  повинен  відвідати.  не  бійся,  моя  хоробра:
світ  ловитиме  знов,  та  не  зловить  мене,  молодця.

ти  не  повинна  мене  ненавидіти.  будь  ласка:
твоє  милосердне  ставлення  –  це  найкраще
зі  всього,  що  я  коли-небудь  мав.
все  коли-небудь  закінчується.  скінчилася  й  наша  казка.
можливо,  я  винен  лиш  в  тому,  що  романсів  тобі  не  співав.

а  тепер  моя  пісня  така:  йти  своїм  власним  шляхом,
де  лиш  сонце,  і  вітер,  і  дощ,  і  блискавка  ненароком.
вони  мене  люблять,  не  вб'ють.  –
ну,  а  ти,  що  цікавим  оком
постійно,  постійно  цілишся,  мов  якийсь  бойовий  астроном?

ти  цінуєш  мене,  як  золото.  мабуть,  я  божевільний,
що  розумієш  мене  то  правильно,  то  навпаки.
моя  золота,  не  божеволій!  твій  гумор  –  якийсь  могильний,
та  я  радо  прийняв  би  смерть  від  твоєї  руки.

ти  знаєш,  я  дуже  старався.  я  старався  лишитися  тут,
а  тепер  я  повинен  спробувати  рухатися,  йти  далі.
ці  голоси  вже  замучили:  лунають  з  усіх  усюд,
вимогливі,  наполегливі,  налякані  й  недосконалі.

є  речі,  яких  ви  не  можете  бачити,  люба.
щось  там  таки  відбувається,  я  мушу  це  з'ясувати.
потім  я  повернуся,  й  поставлю  питання  руба:
чи  прийнятне  таке  пояснення,  чи,  як  кажете,  дивакувате

down  the  line,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

ace of spades

якби  ви  були  кінозіркою,  кого  б  ви  грали?
якби  вас  судили  за  вбивство,
що  б  ви  сказали  на  виправдання?
якби  ви  чомусь  не  прийшли  сюди  раптом  в  обід,
чи  лишилися  б  ви  голодним?
ми  хочемо  знати  відповіді  на  ці  запитання,
а  також:  перед  ким  ви  сьогодні  гнутимете  реверанси?

не  показуйте  ваших  страхів  чи  уподобань,
зберігайте  свою  душу  поза  цим  сайтом,
носіть  на  чільнім  місці  свою  акредитацію,
і  з  вами  може  бути  все  гаразд.

не  відповідайте  на  наші  запитання,  –
коли  щось  робитимете,  робіть  це  не  тут:
в  цьому  жорстокому  світі  не  терплять
такого  тупого  обличчя,  зліпленого
з  трьох,  чотирьох,  і  більше  вельми  тупих  облич.
бугаймене,  ваше  ім'я:  бугаймен?
чарівно.  вам  призначається
гуляти  кривою  милею.

якби  ви  називалися  ацьким  армагеддоном,
з  якої  країни  почався  б  справжній  армагеддон?
якби  ви  були  останнім  швейцарським  поетом,
чи  переймалися  б  ви  тією  проблемою,
що  він  почнеться  в  швейцарії?
–  вам  би  забракло  повітря.  затамувавши  подих,
наш  великий  народ,  безперечно,  чекає,
що  там  за  козир  у  вас  в  рукаві.

як  не  хочете,  не  пред'являйте,
знайдіть  який-небудь  спосіб  уникнути  відповідальности;
та  якщо  ви  тепер  не  підвищите  ставки,
чи  привітаєте  ви  ваш  завтрашній  день?  –  навряд.

не  сперечайтеся,  накиньте  долар  зверху.
коли  ви  боїтеся,  маєте  жалюгідний  вигляд.
якщо  ми  тут  провалимо  репетицію  вашої  смерти,
то  лиш  тому,  що  нас  втомить  ваша  фальшива  усмішка.
ваше  ім'я  –  бугаймен?  погляньмо,  що  вам  судилося.
ага,  дуже  добре,  м'яко:  померти  в  кривому  розі.

тому,  хто  в  центрі  уваги,  важко  сконцентруватися.
якби  ви  були  солдатом,  чи  хвацько  б  рапортували?
якби  ви  були  дощем,  чи  змок  би  ваш  верхній  одяг?
ми  зголодніли,  й  бажаємо  знати,
чи  настільки  ви  переконливий,  як  миска  вареників  з  сиром.
бо  якщо  це  не  так,  відпустіть  ваших  друзів  додому:
ви  їх  побачите  завтра,  розлука  буде  недовгою.

ой,  стривайте.  я  прочитав  тепер
щось  вельми  тривожне  й  незрозуміле:
[i]він  народився,  трохи  пожив  –  і  помер,
бо  не  мав  ні  страху,  ні  хоробрости,  ні  краси,  ні  сили[/i].
ви  справді  бугаймен?  дослідіть  всі  безладні  зв'язки
вашої  матері,  й  оселіться  в  кривому  розі;
а  тут  ви  вже  так  почорніли,  як  антрацит  на  морозі

walk  a  crooked  mile,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020

lost johnny

я  їду  вночі  цією  пустельною  трасою,
щоб  змусити  тебе  померти.
моє  серце  чисте,  хочу  тебе  вбити.
я  –  вбивця;
я  усміхався,  коли  мені  снився  твій  страх.
це  правильно:  я  маю  довгі  руки,
від  мене  не  втечеш  і  не  сховаєшся.
це  знають  всі.
всі  люди  тремтять,  їхні  будинки  падають,
їхні  газони,  що  перед  будинками,
не  косяться  вже  давно.
я  –  вбивця.
будь  приємною,  ой  моє  миле  маля!
якщо  я  тебе  не  вб'ю,  
ти  розбереш  мій  розум  на  запчастини;
якщо  ти  мене  не  поцілуєш,
я  тебе  вб'ю.
бачиш?  будинки  палають  і  падають,
люди  безтямно  бігають,
кричать,  викликають  поліцію,
всі  бояться  скаженого  пустельного  пса.

я  не  собака,  не  бреши.  я  –  джоні  пустельний  пес.
люди  бігають,  волають,  тягнуть  руки  до  небес.  –
не  дістануть.  а  я  маю  довгі  руки,
вже  незабаром  буду  з  тобою.
мені  здається,  ми  будемо  гарною  парою  злочинців,
хоч  мені  й  не  потрібні  спільники,
я  звик  працювати  сам.
я  не  маю  нічого,  що  є  моїм,
але  маю  багато,  що  могло  бути  вашим.
так,  я  нічого  не  маю  для  себе
й  нічого  не  мав  би,  щоб  дати  тобі.

часом  мені  здається,  ви  –  це  не  ви,  а  хтось  инша,
і,  хоч  я  маю  все,  що  мені  потрібно,
я  маю  не  все,  що  ви  можете  втратити,
та  все  ж  чимало.
я  бачив  діямантові  зовнішні  світи,
я  бачив  форму  всесвіту  і  формулу  кохання.
я  не  маю  нічого,  крім  світу,
і  не  знаю,  хто  міг  би  його  зробити  ще  кращим.

я  знаю,  що  я  –  красунчик,  хоч  ви  мене  й  не  кохали.
чому  б  вам  не  стулити  ваших  прекрасних  уст,
щоб  вони  не  могли  промовляти  неправду?
бо  я  не  брешу.  гарні  манери  нічого  не  коштують,
але  це  не  те,  що  я  готовий  вам  дарувати.
чому  ви  так  наполягаєте  на  вашому  нібито  праві
ставити  під  сумнів  все,  що  я  кажу?
бо  я  вже  казав,  дитино:  краще  померти  в  полтаві,
ніж  з  вами  обмінюватися  компліментами  через  межу.

так,  ви  вгадали.  злочинці  взагалі  не  люблять  плакати,
тож  якщо  я  роблю  це  для  тебе,  я  знаю,  що  я  роблю.
бо  відповідь  полягає  в  трагічному  позавчорашньому  дні,
коли  погані  хлопці,  наркомани,  розбили  твої  ворота.

тоді  я  вперше  побачив  тебе,  люба,
і  жодне  слово  не  прийшло  б  мені  до  вуст.
розумієш,  я  так  боявся,  що  ти  глузуватимеш  з  мене,
тому  їх  просто  допитав,  і  відпустив  по  домівках.
весь  час  про  тебе  думаю.
дивні,  але  реалістичні,  об’єкти
весь  час  кружляють  десь  над  головою,

вже  зробивши  мене,  гадаю,  своєю  покірною  здобиччю;
демони  сміються  мені  в  обличчя,
пропонуючи  –  й  забороняючи  все  потойбічне  щастя.  

я  мав  обід  з  богами  на  далекому  східному  березі;
куштував  екзотичні  фрукти  солодкості  на  все  життя;
кришталеві  зірки  танцювали  під  музику,
що  від  неї  вмирає  серце;
діти,  що  кожне  –  як  ти  і  я,  ловили  єдинорога.
перед  моїми  очима  розгорнувся  весь  рай  –  і  ось
все  минуло  ще  швидше,  ніж  воно  почалось,
і  тепер  перед  нами  –  пустельно  порожня  сцена,
і  ти  мені  кажеш  тепер  не  тішитися  ілюзіями.

ви  смієте  казати  мені,  що  робити.
ви  маєте  багато-багато  нервів.

моє  життя,  як  чорні  хмари
прекрасний  сонячний  день,
затьмарили  ваші  несправедливі  помилки.
я  сиджу  в  невеселій  тюремній  камері;
замість  проміння,  світла  та  сяйва
з  неба  точиться  ніч  і  кривавий  дощ.

вчора,  прокинувшися,  виявив,  що  я  вже  на  марсі.
тут  абсолютна  свобода,  можна  робити  все.
коли  нема  чого  робити,  вивертаю  свої  кишені
і  складаю,  мов  маніяк-шизофреник,
список  свого  майна.  ну,  оце  тобі  й  на!
безсонні  ночі,  що  тривають  все  життя  –
це,  виявляється,  все,  що  маю.

ми  мріяли  про  мир,  і  звикли  до  війни.
відрубай  мені  голову,  я  стану  твоєю  совістю.
моя  совість  блукає,  вона  шукає.  –
моя  совість  шукає  кінця  темряви.
ти  кажеш,  ця  ніч  –  навіки.  ти  зовсім  не  маєш  серця,
я  тішу  себе  ілюзією,  бачу  себе  на  волі,
де  немає  тебе.  це  дуже  солодка  думка!
я  тебе  вб'ю,  я  вже  тут.  пакуй  валізи  й  тікай,
ти  завжди  любила  цю  сукню,  і  зовсім  не  маєш  часу.

люди  вже  зовсім  подуріли  з  жаху.
якась  розхристана  жінка,  мати,
вчепилася  в  чувака  з  очевидним  наміром
обмежити  його  рухливість  і  волю  до  життя.
[i]ні,  ні!  ти  здурів[/i].
той,  здається,  вагається:  чи  боротися,  чи  померти.
мертві  тіла  розкидані  по  всій  цій  частині  поля.
я  ж  казав  тобі,  що  було  б,  якби  ти  наважилася.
–  [i]боже,  припиніть  ці  вбивства[/i],  –
сказав  перед  смертю  коп,  що  приїхав
за  хвилину  до  мене.  ну,  ось  ми  й  серед  зірок.
запаморочення  від  поспіху  стало  останнім
запамороченням  від  успіху.  всі  зберігають  спокій!
ми  вже  не  можемо  бачити  вашого,  леді,  обличчя.
ми  вже  не  бачимо  навіть  господнього  лиця.
під  тим  кущем,  що  спалахнув  пожадливим  полум'ям,
мабуть,  знайшовся  б  ключ  від  твоєї  хати.
моя  біблія  там  згоріла.  я  озирнувся,  і  впав:
смішно,  як  швидко  минув  цей  день.  –
обмінюйтеся  інформацією

за  творами  uriah  heep  та  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020

be true

люди  мелють  зерно  брехні.
комусь  це  до  вподоби,  тільки  не  мені.
брехня  вам  не  замінить  бажаної  слави.
їхні  слова  нудні,  як  казки  старої  халяви.

їхнє  мовчання  –  як  човгання  дірявих  чобіт  без  рипу.
в  цьому  храмі  поезії  ви  тиняєтеся  з  кутка  в  куток
вибурмочуючи  безперебійно  меланхолійного  типу
між  собою  не  зв'язані  речення,  як  в  комедії  помилок.

з  них  сиплеться  кукіль,  лобода  і  насіння  хаосу.
ви  не  знаєте,  чим  вам  пишатися,  й  стрибаєте  в  ширину.
і  знову  клеплете  брехню  завзято,  як  клепле  косу
хазяїн  такий,  як  я.  що  ви  сієте  –  я  то  пожну.

ви  повинні  соромитися,  й  колупати  підлогу  пальцем.
а  якщо  вам  кортить  скласти  вашу  вину  на  мене,
навчіться  спочатку  ходити,  як  пінгвіни,  смішним  перевальцем,
і  вдавайте,  що  ваше  безумство  –  не  вдаване,  а  натхненне.

ви  не  знаєте,  що  відбувається.  незабаром  –  війна  з  брехунами.
я  повинен  зробити  все  правильно,  коли  вони  нападуть.
тому  не  брешіть  сьогодні  занадто  складними  словами,
щоб  був  зберігав  і  примножував  свою  благородну  лють

для  ворогів.  ви  чуєте?  чутки  та  поголоска
вже  згуртувалися,  й  тихенько  поплямкують  в  пітьмі,
як  плямкає  болото,  коли  спека  в  великій  силі,
а  всі  герої  десь  прохолоджуються:  хто  в  могилі,  а  хто  в  тюрмі.

ви  не  можете  перетворити  на  золото  це  болото.  
люди  по  всьому  світі  базікають  про  брехню,
а  реально  –  ніхто  не  бореться.  та  я  проведу  роботу
серед  інертних  мас,  і  багато  чого  зміню.

ми  їли  факти,  мов  фрукти,  й  випльовували  кісточки  –
де  вони  зараз?  питання.  поверніться  до  правди  обличчям:
ваш  особистий  простір  –  і  ліси,  і  поля,  й  річки  –
тільки  розширився  всупереч  всім  забобонам  та  звичаям.

чи  ви  не  помітили?  бо  всесвіт  розширюється  теж.
а  чоловік  зобов'язаний  дбати  про  все  на  світі.
я  дуже  стурбований.  що  ти  мені  подаєш?
це  не  схоже  на  борщ.  так  варили  –
так  не  варили  ні  в  якому,  щоб  не  брехати,  столітті.

розумієте,  тут  немає  ні  часу,  ні  місця  для  помилок.
ви  вживаєте  заходів  –  це  такі  запобіжні  кроки,
що  їх  називають  демаршем;  і  кожен  наступний  крок
має  бути  все  ширшим,  хоч  болото  вже  й  так  широке.

дипломатична  мова,  як  сказано  –  мова  брехні.
брехня  вже  не  є  собою,  коли  вона  –  очевидна.
наскільки  вона  дієва,  настільки  ж  вона  й  огидна.
володійте  цим  інструментом,  лиш  не  брешіть  мені.

дитина  каже  правду  –  докази  нам  не  потрібні;
ми  керуємо  справами  всесвіту,  наша  гідність  сягає  небес.
слова  її  правди  –  золоті,  а  неправди  –  навіть  не  срібні,
а  такі,  як  слова  цих,  про  кого  веду,  перевиданих  поетес.

людина  складає  казання;  там,  де  чогось  не  знає,
з  необхідности  бреше.  що  робить  людина,  що  знає  все?
вона  вимикає  дурного  телевізора,  палко  мене  обіймає,
каже:  "а  хто  ж  це  у  нас  такий,  що  правду  у  світ  несе?"

так,  я  згоден:  це  –  дуже  небезпечна  космічна  гра.  
досліджено  ще  не  всі  підвалини  світобудови,  
та  ті,  що  вже  знаємо  –  правда:  прадавня,  суперстара,
що  наше  знання  про  неї  –  виключне  і  виняткове

don't  lie  to  me,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2020

dancing in the grave

ви  ще  не  знаєте,  в  яку  страшну  халепу
ви  вскочили.  чи  в  раю,  чи  в  гріху  живете?
обачайтеся,  дитино,  бо  одного  сумного  дня
прийде  сумний  чоловік,  що  змінить  твої  шляхи.

порушену,  зламану  правду  треба  оголосити;
про  порушену,  зламану  правду  можна  поговорити.
чи  повинні  ми  нести  нашу  відповідальність,
коли  вже  прийшов  хтось  сумний,  і  сплатив  за  вашим  рахунком?
він  розбитий  і  зламаний,  ще  куряться  всі  пістолети,
що  в  нього  стріляли.  скажіть  мені  зараз  таке:
чи  не  хочете  й  ви  померти  згідно  з  законом  ома,
якщо  вам  на  всяку  дію  потрібен  якийсь  закон?
сонячне  засліплення,  місячна  глупота,
війна,  погана  карма,  повінь  та  пожежа;
злидні  й  голодна  смерть  стали  твоїми  сусідами.
ти  знаєш,  в  якій  ти  халепі?  гай,  стережися,  дитино,
хтось  сумний  і  засмучений  прийде,  й  постріляє  твоїх  курей.

всі  зламані  та  розбиті  незабутні  слова  брехні
неминуче  буде  промовлено,  й  тоді  ми  самі,  як  слова,
втратимо  статус,  і  блиск,  і  зміст,  розчавлені  прикро.
всі  двері  відтак  зачинятимуться  –  хрясь!  –  перед  нашим  носом,
і  як  нам  тоді  признаватися  в  відповідності  до  закону?
буду  цілком  відвертим:  вам  не  завадило  б  зараз
порвати  з  цим  вашим  життям,  і  втекти  –  ну,  хоча  б  до  канади,
чи  звідки  ви  родом,  і  там  все  життя  стерегтися,
щоб  ваше  злочинне  минуле  ніколи  вас  не  знайшло.    

я  розбився,  як  сказано.  швидкість  була  140  –
цього  не  виправдовує  ні  совість,  ні  закон.
все  розбито.  коли  не  лишилося  взагалі  нічого  святого,
навіть  кохання  нічого  не  виправдовує,  а  навпаки
звинувачує!  зламану  правду  можна  обговорити:
це  буде  дуже  зворушлива,  гарна  вистава  над  гробом.
хай  всі  жінки  й  дівчата  плачуть  з  такого  приводу;
всі  пістолети  ще  куряться;  вам  слід  зберігати  мовчання:
тепер,  коли  я  розбився,  доведеться  вам  бути  обачною

broken,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020

in another time

сивий  порох  на  дзеркалі.  дзеркало  чи  вікно?
оце  –  питання,  та  цікаво  все  одно:
вулицею  човгає  старий  похилий  раб
з  державним  прапором  замість  ковіньки.
його  підтримують  140  бао-баб,
вклоняючися  хмарам,  що  в  нього  в  голові,
піднесено,  навшпиньки.
 
ні,  то  не  ми.  це  було  по  літах
спроб,  помилок,  ганьби  й  поневіряння.
тепер  це  –  ніби  сон,  кошлатий  жах
під  сподом  героїзму  та  кохання.

то  було:  ось  ми  –  чорні  й  безжальні,  а  он  –  золоті,
понад  боги  ласкаві  й  милосердні,
коли  було  все  правильно  і  в  смерті,  і  в  житті,
коли  прохання  –  щирі,  а  відповіді  –  ствердні.

цей  реферат  –  недосконалий!  всі  дзеркала  тріщини  –
ах,  викривлене  відображення!  бачите,  переливаю
з  не  дуже  повного.  все  знівечене  й  знищене
має  бути  забутим.  це  –  розумно,  і  я  забуваю.

кожен  забутий  час  має  свій  особливий  спів.
зараз  подібно  до  цього  співає  порожній  келих:
мовляв,  не  повернути  днів  моїх  дебелих,  –
навіщо  я,  премудрий,  так  швидко  спорожнів?

слова  ведуть  до  смерти.  вони  можуть  бути  й  німими.
чи  перемагаємо,  чи  програємо,
часи  минають,  ми  прощаємося  з  ними;
але  неправильно  й  ганебно,  коли  самі  йдемо.

ось  ми  пішли  раніше,  не  чекаючи  фіналу:
за  п'ять  хвилин  до  смерти,  за  три  дні  до  чуми.
дитино,  якщо  твоє  серце  хоч  коли-небудь  кохало,
ти  зможеш  це  споглядати  так  само  спокійно,  як  ми:

перед  світанком.  холодно,  темно.  ці  голоси,
що  тремтять,  але  намагаються  весело  жартувати,
ще  довго  лунатимуть  в  пам'яті.
чемно  перепроси,
а  краще:  кинь  їм  щось  бадьоре  й  дурнувате.  –
ми  вже  йдемо.  це  час  ганьби,  загибелі  й  презирства,
неконтрольованих  злочинів  і  невеселих  страхіть.
чого  ти  ще  боїшся?  брехні  та  лицемірства?
це  буде  тут;  а  потім  цей  світ,  як  всі,  згорить  

in  another  time,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

out of the sun

1

минула  весна,  непривітна  й  немила,
не  лишила  нічого  святого.
моя  легендарна  любов  почорніла  –
я  презирствую  з  приводу  цього.

твої  мрії  запитують,  де  їм  себе  шукати.  –
хто  зна.  яке  мені  діло?  може,  десь  там  у  зірках.
ти  не  боїшся  навіть  спитати  в  малого  дитяти,
що  воно  є,  і  на  що  воно  схоже:  страх.

ти  кажеш:  [i]я  думаю,  що  вони  повинні
запитувати  инакше:  так,  ніби  відповідь  їм
вже  відома  чи  просто  приснилася[/i].
дітки,  ми  вже  в  україні?
не  вимагайте  казки,  й  я  вам  її  оповім

2

в  моєму  дворі  вітри  скачуть,  як  люті  собаки.
я  не  розумію,  навіщо  вони  мені.
моя  хата  –  триповерхова  аж  до  небес  хуртовина,
що  стоїть  на  залізних  стовпах  в  північному  пеклі  на  дні.

дерево  й  камінь,  крига  та  сніг  –  елементи  мого  існування.
вітер  їх  організовує,  будує  з  них  світ,  –  і  руйнує.
топче  квіти  скляні  та  глиняні  з  розгону  важкою  п'ятою,
я  споглядаю  то  байдуже.  ми  живемо  без  сонця.

все,  що  придбано,  й  надбано,  віддано,  втрачено,  й  продано  –
знов  замішалося.  завтра  все  буде  знов,
зараз  нічого  немає,  тільки  холодний  вітер
носить  туди-сюди  ледь  живі  голоси  минулого.
минуле  скасовано.  знаю:  воно  повернеться  завтра,
як  новий  неповторний  день  –  та  вже,  як  відомо,  без  сонця.

життя  –  це  смерть.  це  істина?  ні,  навіть  це  –  брехня!
мій  череп  мені  усміхається.  він  служить  мені  пророком:
[i]сонячний  місяць,  місячне  сонце  відмежовують  ніч  від  дня,
твій  світ  –  це  тюрма  з  кісток,
якщо  на  нього  поглянути  моїм  неозброєним  оком[/i].
тут  нема  навіть  слів.  я  чую,  коли  співаю,
як  на  землю  падають  –  і  розбиваються  –
якісь  крижані  серця,  лебеді  та  кораблі.
я  думаю,  навіть  казкова  думка
не  може  літати  без  сонця

3

змерзлий,  сліпий  та  голодний,  я  сплів  величезну  вершу:
завтра  вона  вам  зловить  тисячолітнього  сома.
а  зараз  бажаю  спати.  дайте  мені  три  тижні,
потім  я  розповім,  навіщо  це  все  потрібно.
 
той  сом  –  тисячорукий,  подібний  до  альфа-центавра.
він  живе  дуже  довго  невилазно  там,  в  глибині  століть,
а  спливає  тоді,  коли  чує  моє  безтурботне  хропіння,
й  сподівається  вкрасти  сонце.  –
от  тоді  його,  дітки,  й  ловіть

out  of  the  sun,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2020

over your shoulder

всюди  з  нами  ходить  привид.  він  ходить  з  нами  весь  час,
нагадуючи  про  смерть:  он,  наприклад,  від  дерева,
що  завтра  впаде  на  чиїсь  необачні  плечі.
він  каже,  наш  страх  –  наш  святий  недоторканний  запас;
а  ще  нас  переслідують  набагато  страшніші  речі,
ніж  смерть,
щоб  їх  боятися.  тут  важко  розібратися:
боятися  чи  ні?
а  може,  ви  підкажете  мені,
що  вам  самим  краще:  бути  хоробрими  чи  живими?
не  думайте,  що  це  –  безглузде  запитання,
бо  так  воно  й  є.
ви  вже  мене  замучили  своїми
психологічними,  світоглядними,  економічними
та  иншими  небажаними  кризами.
мабуть,  до  вас  не  долітають
мої  крилаті  фразеологізми,
бо  я  вже  й  сам  повірив,  що  кожному  –  своє.

герцог  нортумберлендський  зійшов  на  високу  могилу,
і  промовив:  наша  хоробрість  славитиметься  й  без  нас.
гей,  застосуймо  ж,  браття,  всю  нашу  збройну  силу,
щоб  нам  не  зазнавати  поразок  та  образ!

хай  наше  боягузтво,  вдавшися  до  брехні,
придушить  себе  остаточно.  як  думаю,  так  і  буде.
а  якщо  я  збрешу,  не  дозволяйте  мені
завоювати  весь  світ,  і  прославитися  повсюди!

і  ось  твій  страх  знецінився.  твої  сили  блукають,  де  схочуть;
твої  ради  минають,  як  оргії;  твій  розум  грає  в  м'яча.
ти  скликаєш  людей  у  похід,  а  вони  глузливо  регочуть:
[i]наш  володар  впав  у  хоробрість,  як  в  калюжу  мале  дівча!

хай  ваша  високість  нам  вибача,
ця  вистава  не  знайде  в  народах  вдячного  глядача[/i].

так  промовляє  страх.  ти  не  знаєш  цієї  мови,
ти  справді  почуваєшся  маленьким  і  дурним;
ти  піддаєшся  гніву,  вбиваєш  всіх  своїх  друзів,
виступаєш  сам  проти  ворога,  і  укладаєш  з  ним,

як  засвідчив  шекспір,  угоду
супроти  власного  народу,
–  ну,  а  куди  веде  цей  шлях,
знаємо:  аж  до  моральної  загибелі  в  бур'янах.

твій  розум  зазнав  аварії,  занепаду  та  ерозії,
віра  давно  хитається,  пам'ять,  мов  свічка,  тече.
ти  не  знаєш,  чи  кидати  виклик  цій  невідомій  загрозі,
ти  навіть  боїшся  озирнутися  через  плече.

що  ж  сталося?  ясно,  що  сталося:
твій  страх  тебе  наздогнав.
він  поклав  тобі  руку  на  ліве  плече,
і,  мов  італійський  тенор,  лагідно  проспівав:

[i]такі  часи,  що  важко  бути  добрим,  –
казав  шекспір,  а  ти  йому  не  вір,
бо  я  не  думаю,  що  це  крилате  слово
змогло  б  долинути  аж  до  високих  зір[/i]  

over  your  shoulder,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020

your time

1

сьогодні,  коли  з  сумом  їв  свою  вівсянку,
подумав:  краще  б  я  робив  це  не  щоранку.

2

не  марнуйте  часу,  не  марнуйте  часу!
не  шукайте  в  мене  замкнених  дверей:
я  зламав  собі  руку,  й  мені  –  нуль  на  масу,
об  чию  лицемірну  пику:  чи  ви  книжник,  чи  фарисей.

все,  що  ви  вмієте  –  це  марнувати  мій  час.
краще  знайдіть  причину,  з  якої  вам  це  потрібно.
якщо  ви  бажаєте  крови,  я  з  сумом  начхаю  на  вас,
бо  це  –  відповідно,  безглуздо,  жорстоко,
обопільно  принизливо  й  дрібно.

тож  коли  вимагаєте  якихось  рішучих  вчинків
чи  епічного  подвигу,  я  готовий  піти  на  цей.
–  ви  зможете  в  ньому  знайти  всі  50  відтінків
чого  ви  самі  забажаєте.  чи  любите  ви  людей?

якщо  ви  –  любитель,  я  вас  підбадьорю:  дарма!
мені  відмикаються  всі,  і  навіть  таємні,  двері.
моя  слава  така,  що  тепер  здобуває  мене  сама:
і  в  сенаті,  і  вдома;  і  в  реальності,  й  на  папері.

3

я  сидів  на  кухні;  мурчик,  це  мій  кіт,  пішов  надвір.
так,  я  сидів  на  кухні;  мурчик,  це  мій  кіт,  пішов  надвір.
ввечері  так  сумно,  кице!  слухай  мою  пісню,  та  не  вір


don't  waste  your  time,  motörhead;
seamus,  pink  floyd
https://www.youtube.com/watch?v=k3u5E8XKPjg

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2020

overkill

1

я  більше  не  можу  грати  в  цю  гру.
прокинься  й  побач,  хто  я  насправді:  вбивця.
я  подарую  вам  букет  з  одного  чорнобривця,
а  за  нього  –  ваше  життя,  тобто  вас,
як  належне  мені,  заберу.  
я  вбив  багатьох,  щоб  сісти  з  тобою  поруч
на  цьому  страшному  бенкеті,  що  не  скінчиться  ніколи.

поглянь  мені  в  вічі:  я  знаю,  що  бачить  мертвий,
коли,  дитино,  така,  як  ти,  тягне  його  до  неба;
ти  поглянь  на  цей  мертвий  народ!
знов  влаштовує  пишні  пожертви  –  й
не  чекає  на  схвальні  оплески,  бо  не  такий  він  дурний.  

чи  на  рівних,  чи  на  колінах  зустрічаєте  ранок,  люди?
я  танцюю  навприсядки:  треба  вам  якось  навчитися
пишатися  вашим  становищем,  щоб  мати  пристойний  вигляд.
а  так  –  забагато  базікаєте,  регочете  надто  голосно,
все  робите  надто  криво,
все  це  гнітить  мені  серце.

слухайте,  я  вам  скажу  щось  таке,  чого  ви  не  знали:
коли  ви  скористалися  вашим  правом  ходити  випростано,
ваші  цінності  враз  обернулися  на  їхню  протилежність
коли  ж  ви  тепер  скористаєтеся  вашим  правом  бути  людьми,
ваші  цінності  знов  обернуться  вже  на  кут  90  градусів.

я  знаю,  що  бачить  сліпий,  коли  він  стоїть  на  колінах.
я  опівнічний  північний  змій,  що  краде  своїх  дівчат.

чула?  я  тебе  вкрав.  тепер  ти  –  моя  невільниця,
можу  робити  з  тобою  все,  що  мені  заманеться.

–  брешу.  ви  вважаєте,  я  –  інтегральна  ганьба,
що  розбиваю  вам  серце,  й  не  купую  вам  автомобіля.
що  від  мене  ніякої  користи.  справді?  скажіть  мені:  а  хіба
сьогодні  не  понеділок?  вчора  була  неділя.  

можливо,  ти  в  неділю  розбила  мені  серце,
що  в  ньому  відбивалася  не  вся  твоя  краса;
а  я  сказав:  використовуй  кривого  щита,  як  люстерце,
й  нехай  тобі  відкриються  ще  кращі  небеса.

я  впевнений,  що  сліз  в  твоїх  очах  немає.
нам  знадобиться  такий  дуже  гарний  творчий  прийом:
нехай  мовчать  америки,  росії  та  китаї,
коли  моя  маленька  ридає  перед  сном.

2

твоя  тінь  ожила;  тепер  незалежно  від  тебе
світом  блукає  не  просто  якесь  трансцендентне  зло,
а  конкретне  стихійне  лихо.  "ця  пташка  не  має  кеби"  
кажуть  про  неї  люди;  а  тебе  тоді  там  не  було.

ти  раптом  розумієш:  якби  тебе  там  не  було,
вона  прийшла  б  увечері  спалити  твоє  село;
а  якби  ти  там  був,  вона  взагалі  не  прийшла  б,
і  стояв  би  там,  як  журавель
на  болоті  в  оточенні  жаб.

ціле  життя  простояти  так  на  одній  нозі,
чи  розгубити  його,  життя,  в  подорожах  світами?
краще  мені  втопитися  в  чистій  дівочій  сльозі,
ніж  в  морі  цієї  крови  –
чи  це  одне  й  те  саме?

з  таким  почуттям,  з  такими  тяжкими  думками
одного  похмурого  ранку  я  марширував  на  війну.
такі  самі,  як  я,  розбишаки  думали  про  те  саме:

хлопці,  ви  йдіть,  а  я  вас  потім  наздожену.

де  ж  ти,  маля?  визволи  з  цієї  тяжкої  ганьби,
стягни  нарешті  з  мене  цю  гамівну  сорочку.
я  зробив  щось  дуже  сумнівне,  а  ти  цього  не  роби,  –
а  як  схочеш,  зроби,  –  а  схочеш,  грайся  в  пісочку.

мені  так  погано,  дитино,  мені  все  одно,
як  ти  мене  називатимеш  після  цього.
скажи,  що  я  впав  і  пробив  глибоке  моральне  дно:
все  одно  мені  гірше  не  стане;
бо  гіршого  за  це  не  буває  нічого.

я  змушую  сліпих  бачити,
вони  бачать  все,  що  називаю  бридким.
я  змушую  калік  ходити,
вони  ходять  там,  де  їм  не  можна.

3

комусь  це  подобається:  втрачати
розум.  слава  в  його  очах
не  більша,  ніж  всесвіт,  що  має  багато  вимірів,  
але  й  не  менша,  ніж  його  кохання.
він  думає,  ви  також  думали  про  те,
про  що  він  думає;
він  дивиться  на  вас,  як  ви  спите.

ви  завжди  з  готовністю  запалювали  сірника,
щоб  дати  йому  прикурити;
ви  завжди  знаходили  іскру,  щоб  запалити  його  вогонь.
не  кажіть,  що  це  погано  для  його  здоров'я:
все,  що  ми  робимо,  заходить  надто  далеко,
та  ми  перетворимо  це  на  реальність;
ти  одна,  що  розбила  мені  серце,
і  тобі  не  соромно.
президенти  ніколи  не  плачуть,  але  це  буде
дня,  коли  помиратиму,  й  кликатиму  твоє  ім'я.

4

бачу,  люди  зледащіли.  навіть  воювати  якісь  неохочі.
а  що  вже  селянській  роботі  підставити  ніжне  плече!  
ви  вже  спите,  невдахи?  відчиняйте  ворота  ночі!
б'ють  барабани;  страшно.  ніч  заливає  місто,  –
ні,  то  військо  злочинців,  мов  чорна  ріка,  тече  
з  полум'ям  на  берегах.  споглядаю  на  це  урочисто,
піднесено.

музика  десь  вдалині,  місто  кричить  у  вогні.
дивіться:  мов  сірники,  будинки  один  за  одним
підхоплюють  наше  полум'я,  мов  несуть  олімпійську  варту.
ти  вже  знаєш,  до  чого  все  йде,  і  до  чого  це  все  приведе;
все  майбутнє  осяяно  ясно;  апокаліпсис  –  як  на  долоні.
он  перший  вершник.  –  це  прибув  караван  з  пекла.
мій  кіт-людожер  усміхається,  мріючи  на  підвіконні.

вогні  під  моїм  вікном,  жертви  лежать  на  підлозі.
щури  у  всіх  кімнатах,  грім  вже  грюкає  в  двері:
відмикайся,  виходь,  пожинай  в  сліпоті  свій  морок!
люди  нічого  не  тямлять,  –  вбивай  і  натягуй  усмішку.

ось  приходить,  кульгаючи,  дитина-пірат,
в  неї  замість  обличчя  –  якийсь  циферблат:
ти  ніколи  мене  не  пошкодиш,  не  скривдиш,  не  підведеш.
ні,  це  не  цирк,  я  впевнений.  клоунам  тут  не  місце!
дитина  дає  мені  впевненість:
ти  мене  любиш  до  смерти,  еге  ж?
–  авжеж.  дуже  гарна  сукня.  не  заважай  працювати.

пішла  десь.  ким  ти  бажаєш  бути?  я  буду  за  тебе  тим,
хто  не  жаліє  нікого.  ці  люди  –  тупі  й  неохочі;
богів,  як  по  правді,  немає;  цей  світ  належить  тупим
та  ворожим;  а  демони  –  тільки  засліплюють  очі.

5

бий  мене,  як  молоток,  дитино,  пали  мене,  як  цигарку.
вбий  мене  зовсім,  хай  я  помру  не  сам.
кинь  мене  десь  до  левів,  нацькуй  на  мене  вівчарку,
оголоси  божевільним,  і  згодуй  мене  цим  щурам.
 
я  блукаю  в  пітьмі.  так,  я  ходжу  у  вогні.
бажаю  тортур,  дитино.  що  ти  ще  зробиш  мені?

вдар  мене,  маленька,  кувалдою  по  лобі;
а  якщо  не  впаду,  вдар  мене  ще  раз.
випусти  з  мене  тельбухи,  обсмали  мене,  мов  кабана,
м'ясо  продай  на  базарі.  я  думаю,  завтра  –  війна.

скуби  мене  жадібно,  як  гуска  зелену  траву.
якщо  я  загину  сьогодні,  завтра  не  оживу.  

тож  кинь  мене  до  левів.  я  надіну  суддівську  мантію
і  читатиму  їм  декларацію  про  свої  та  їхні  права.
ти  занотуєш  собі  на  пам'ять  мою  лебедину  пісню:
ой,  куди  ж  це  вона  покотилася,  безталанна  моя  голова?

я  не  один,  хто  ходить  в  вогні  з  простягнутими  руками,
волаючи  до  милосердя  –  та  ліпше  мені  згоріти  зовсім,
ніж  вони  зроблять  мене  брехуном;
нехай  мене  вб'ють,  бо  то  буде  ліпше,
ніж  я  стану  таким,  як  вони.  може,  я  вже  такий.

я  впав  на  коліна,  я  майже  зламався;
мій  голос  дзвенить,  як  розбите  скло:
ви!  що  ви  знаєте?  хто  забрехався?
вас  там  тоді  не  було.

а  якщо  ви  мені  нагадали  про  те,
чого  ви  не  бачили,  довіртеся  богу:
перехрестіться,  й  ви  помрете,
що  брешете  всю  дорогу.

6

сів  ворон  на  дубі,  дивиться  –  бенкетую.
що  ти,  каже,  святкуєш?  думаєш,  всіх  побив?
а  я  з  цього  приводу  ніколи  не  комплексую:
без  ворогів  –  погано,  як  вовкові  без  зубів;

та  ще  гірше  –  без  серця.  це  ніби  сонце  без  неба
й  небо  без  сонця.  де  ж  твоє  серце?  шукай.
мені  особисто  ніяких  проблем  не  треба,
а  проте  ж  філософська  цікавість  хлюпає  вже  через  край:
 
то  як  же,  людино?  на  що  сподіваються  люди,
здобувши  все  ціною  безсмертної  душі?
ви,  безумці,  себе  гіпнотизуєте:  "все  ще  буде!",
та  не  все  так  співається,  як  написано  у  вірші.

знай,  небораку,  хоч  пиво  й  тече  по  твоїй  бороді,  
мов  потік  благодати  з  небесного,  кажу  як  поет,  порога:
твоє  серце  до  тебе  повернеться,  та  повернеться  аж  тоді,
коли  помиратимеш  в  мирі,  й  кликатимеш  до  бога.

7

–  живи  за  правдою,  шануй  своїх  батьків,
вклоняйся  тіням  предків  і  нащадків,
слухай  свою  совість,  буди  живих  та  мертвих
виграти  чи  програти,  а  двічі  не  помирати,
–  ти  слухав,  слухав,  кивав;  поринув  у  мрії,  заснув

і  раптом  заплакав:  який  благодатний,  щасливий  сон!
–  не  ворушися.
–  хто  там?    
–  дощ.  він  не  минає:  просто  перестає.

вийшов  надвір  –  не  наснилося.  все  так  насправді  й  є:
бенкет  у  народі  воронів.  ворони  –  наші  друзі.
ми  здобудемо  більше,  ніж  втратили,  в  цім  союзі.
зламані  списи  в  морі  грязі;  трупи,  як  купи  каміння.
ти  повинен  вступити  в  права  виключного  володіння,
ти  не  хочеш.  земля  простягає  руки  до  неба,
шарпає,  рве,  обіймає,  пригортає,  гарчить  і  реве:
дурню,  приймай!  це  ж  твоє!  що  тут  не  так,  дурню?

ти  не  знаєш.  твої  очі  надто  багато  бачили;
твої  руки  забрали  забагато  життів.
слухай,  дивися,  обмацуй.  хробак  заліз  тобі  в  вухо:
всі  люди  рівні,  коли  вони  мертві;
всіх  ворогів  і  друзів  поглине  байдуже  пекло

burner,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020

stay clean

суворі,  жорстокі  твої  слова,  маля,
вони  препарують  мене,  як  ніж.
мені  байдуже,  як  ти  мене  називаєш,
коли  гарна  погода,  і  добра  вечеря,
і  ти,  мов  те  яблуко  на  тарілці,  лежиш
на  канапі  з  жіночим  романом.  чула?

я  довго  думав  і  так,  і  сяк  –
досі  не  знаю.  важко  тобі  сказати,
яка  ти  мені  дорога  –  от  і  повзаю,  мов  слимак,
сперечаюся  сам  з  собою,  мов  33  адвокати.

знаю.  слухайте:  ви  були
моєю  вірною  подругою,
але  ця  дружба  закінчується,
мій  сенс  повинен  бути  зрозумілим:
я  вже  веду  відверту  мову
про  спосіб  і  час  розірвання
наших  щасливих  стосунків.

вчора,  як  пам'ятаєте,  ми  довго  про  це  говорили,
тепер  залишається  всі  балачки  скласти  в  єдине  ціле:  

ми  дослідили  нашу  історію  від  гирла  до  самих  витоків.
приступімо  тепер  до  акта  матеріяльних  збитків.
я  покажу  вам,  як  знецінити  беззаперечні  речі,
а  тим  часом,  дозвольте,  накину  вам  шаль  на  плечі.

я  дам  вам  великої  надприродної  сили
промовляти  до  натовпу  необхідні  слова,
щоб  люди,  коли  навіть  їх  не  розуміли,
у  відповідь  ставали,  як  єдине  ціле,
щоб  творити  історію  та  великі  дива.

я  –  політик,  я  визначу  вашу  долю
на  багато-багато  успішних  часів  вперед;
я  прищеплю  вам  таку
дисципліну,  що  навіть  дозволю
кидати  їй  у  вічі  мій  визнаний  авторитет.

я  примушу  світила  мистецтв,  поезії  та  культури
складати  вам  славу  в  шедеврах  надсвітової  ваги;
вам  щодня  насипатимуть  величезні  такі  кучугури
ліричних  поем,  срібла,  золота  й  квітів  –
вам  позаздрять  богині  й  боги.

чи  так  важко  повірити?  спробуй,  і  розімкни  боязкі,
як  пелюстки  едельвейсів,  ці  білосніжні  коліна  –  
не  кажи,  що  для  цього  ми  недостатньо  близькі,
не  кажи,  що  любов  ідеальною  ще  не  є,  але  бути  повинна,
бо  як  же  нам  стати  ближчими?  й  хіба  ідеальна  любов  –
це  не  та,  що  бажає  відбитися  в  дійсності,  як  кохання?
я  люблю  тебе  дуже,  дуже.  заради  тебе  й  прийшов
в  це  місто,  яке  ненавиджу  заради  його  процвітання.

коли  ви  мене  цілуєте,  ми  –  майже  єдине  ціле.
я  вимагаю,  щоб  ви  мене  правильно  полюбили.

зараз  хотів  би  й  сам  вас  правильно  поцілувати.  –
всі  подробиці  та  деталі  повідомлять  мої  адвокати

damage  case,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

shine

прекрасна  дівчина  –  вона  мене  чекає.
я  кораблем  до  неї  за  море  попливу.
тут  є  двозначність?  ні,  адже  її  немає
в  моїй  душі,  прекрасна,  вві  сні  та  наяву!

я  пройшов  кораблем  ціле  море,  ще  й  сушу
–  ніколи  вже,  думаю,  не  повернуся  назад.
дівчино,  я  з  тобою.  врятуй  мою  бідну  душу,
бо  кажуть  про  мене,  що  я  –  розбійник,  брехун  і  вар'ят.

тридцять  три  роки  ми  ходили  цим  морем.
я  думав  про  неї  постійно,  про  солодку  мрію  мою.
присягаюся  вам  життям,  а  також  буттям,  небуттям
і  всім  забуттям,  і  майбуттям  неозорим:
я  впізнаю  тебе,  лиш  побачу,  так,  як  зірку  свою  впізнаю!

–  он  її,  мерехтливу,  знов  вкрила  ревнива  хмара.
небо  на  мене  сердиться  за  якийсь  дуже  сильний  гріх.
вітер  мене  хитає.  я  голодний,  я  став,  як  примара,
за  тобою  шукаючи,  люба,  в  лабіринтах  пустель  земних

motörhead,  louie  louie

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

march and die

в  наших  очах  –  звільнений  звір.
ми  маршируємо,  ринемо,
як  дикі  потоки  з  гір.
настав,  нарешті,  день  армагеддону.
бачу  те,  що  мене  вчили  бачити:
ворога,  що  гавкає  на  британську  корону,
–  ворога  й  його  діряву  оборону,
–  ворога,  що  засів
в  цих  джунглях  зі  скла  та  бетону.
–  ворога,  що  ми  його  схилимо
до  виконання  закону.

так,  недаремно  ж  ми  тремтимо  від  пожадання  слави;
недаремно  ми  тремтимо  від  пожадання  крови.
наші  руки  та  ноги  аж  сіпаються,
коли  надворі  дощ,  і  сидимо  без  війни.
коли  хтось  необачний  розчулиться,
і  припаде  на  коліно  –
то  буде  не  тимчасове,
а  згідно  з  законом  чести
навіки  політ  до  валькірій.  зустрінемось  восени!

наші  князі  мають  справу  з  кров'ю,  лайном  та  брехнею.
сьогодні  загинула  сотня  мільйонів,  бо  такий  був  наказ.
вони  намагаються  нам  нав'язати  якусь  державну  ідею.
ми  повинні  вбивати,  бо  инакше  вбиватимуть  нас.

рушай  і  помри!  –  кричать  нам  якісь  жінки.  
ми  їх  не  знаємо.  небо  віщує  поразку,  –
це  добре,  ми  йому  вдячні  за  цю  своєчасну  підказку.
ви  чули  команду.  готові?  рушаймо,  рушай,  босяки!

барабани  гримлять,  наші  серця  волають,
руки  та  ноги  смикаються.  браття,  куди  йдемо?
вікінги  від  смерти  не  втікають:
вони  навпаки  за  нею  шукають.
сонцю,  згори!  добре  з  гори
наші  вози  покотилися;
ерику,  ти  про  всяк  випадок  не  налягай  на  гальмо.

ми  любимо  вбивати.  прощай,  вітчизно-мати!
ти  гарно  окропила  нам  і  цього  щита,  й  меча.
гей,  нап'ємося  крови  священної  корови!
ми  граємо  зі  смертю  в  піжмурки  і  в  квача.

що  ми  робимо  тут,  що  зробимо,  вдома  того  не  знають.
ми  встановимо  тут  порядок,  і  ще  один  запасний.
і  якщо  наші  діти  кричать,  якщо  наші  вдови  ридають,
значить  систему  освіти  спотворив  критичний  збій.

щоб  приховати  ці  наші  злочини,  збудуємо  більше  міст,
більше  церков,  лікарень,  і  багато  великих  замків.
зараз  –  увага!  –  наш  ворог  поцілує  козу  під  хвіст
і  розсиплеться  штук  на  сорок  незалежних  держав-уламків.

вже  розсипається?  добре.  рухайся  і  помри!
завтра  як-небудь  воскреснемо,  і  почнемо  все  знову,
а  сьогодні  –  війна.  ось  і  ворог.  ламай  підкову!
зброю  до  бою,  небо  за  нас!  обороняй  прапори

march  ör  die,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2020

nice guy

коли  я  був  молодим,  вважав  себе  гарним  хлопом:
найкращим  з  усіх,  кого  знав.  я  вважав  себе  чесно  обраним.
та  час  минав,  і  дав  мені  збагнути
одну  жорстоку  річ,  а  навіть  дві:
мій  блиск  потихеньку  стирається,
моя  зірка  помалу  блякне.
хтось  може  вірити,  що  його  життя  –  бездоганне,
та  години,  як  ця,  коли  правда  гарчить  і  кусається,
мимоволі  замислишся:  де  був  спіткнувся,  де  збочив.

так  і  я  був  колись,  зупинившися  та  озирнувшися,
прочитав  у  одній  авторитетній  газеті:
ти  не  такий  вже  й  крутий;  бачили  й  кращих  за  тебе.

коли  я  був  дитиною,  вважав,
що  цілий  світ  з  задоволенням
обслуговує  мої  забаганки.
це  було  справедливим,  природним  порядком  речей.
час  минав,  і  я  заблукав  у  своїх  досягненнях.
мотивацій  нема,  сподівання  пустилися  берега,
мій  шлях  став  губитися  в  полі  безмежного  смутку.

рано  чи  пізно,  сьогодні  чи  завтра,  чи  вчора
твоя  непідкупна  карма  зловить  тебе  за  вухо:
ти  не  така  вже  й  цяця  –  йди  заробляй  на  хліб!

справді,  мої  маленькі:  життя  нас  провадить  за  руку,
доки  йому  набридне;  далі  –  провадьте  його
мудро,  з  відповідальністю.  викладаю  вам  цю  науку,
а  сам  собі  думаю:  "мудро!  без  сумніву,  я  –  молодець"

I  ain't  no  nice  guy,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020

jack the ripper

погляньте  в  майбутнє,  погляньте  в  минуле,
погляньте  в  своє  вікно.
що  ви  бачите,  міс?  нагадаю,  коли  забули:
америка  в  космос  полетить  все  одно.

мушу  признатися:  бачу  у  себе  в  склянці
високого  чорного  дядька,  він  грюкає  в  ваші  двері.
не  знаю,  чи  ви  його  впустите.  перестав,  невдоволено  слухає,
як  гуркоче  та  виє  електричка  десь  там  далеко;
регоче,  йде  попід  хатою,
і  зазирає  у  вікна.

ось  він,  диви,  за  вікном,  це  ж  він  тебе  шукає?
обличчя,  як  біла  пляма.  не  показуй,  що  ти  злякалася:
не  ховайся,  не  верещи.  прочитай  "отче  наш"  тричі,
напиши  на  віконнім  склі  "я  чекала"  губною  помадою.

ось  він  знову  пішов  до  дверей;
двері  були  незамкнені.
він  зупиняється  в  передпокої,  дивиться  –
нема  йому  де  почепити  сокиру,  плаща  й  капелюха.

ти  не  бачиш  його  обличчя  –  того  дядька,  що  був  у  вікні.
це  вже,  здається,  не  він.  твоє  серце  б'ється  прискорено.
так,  це  він,  це  вона:  твоя  страшна  несподіванка:
гай,  це  ж  той  джек  розпушувач,  доктор  наук  маскування!

перевірте  свій  розум,  подивіться  в  свій  мозок  уважно.
вгадайте  причину,  з  якої  він  знов,  маніяк,  прийшов.
він  міг  би  сказати,  наприклад:  "де  це  я?  в  бібліотеці,
в  психіятричній  клініці,  чи  в  відділку  номер  5?"

ви  промайнули,  мов  вітер,  мов  протяг  безшумний  з  кватирки,
ковзнули  вужем  попри  нього,  і  твердо  замкнули  двері:
сподіваюся,  пане  джеку,  ваш  візит  обумовлено  чесним
і  по-справжньому  дружнім  наміром,  як  водиться  і  в  голівуді,
налякати  мене  аж  до  смерти.  признавайтеся:  я  вгадала?
бо  якщо  я  вгадала,  це  досить  небезпечний,  безглуздий  намір,
якщо  не  відкинути  думки  про  знаряддя  можливого  вбивства,
чим,  як  правило,  нехтують.

він  мовчить,  тільки  свердлить  поглядом
дірку  уявну  в  стелі.  він  полює  на  ваші  сни.
каже:  міс,  я  прийшов  на  поклик,  щоб  почепити  люстру.
можемо  вже  починати;  а  сокира,  кувалда  й  обценьки  –
то  моя  табельна  зброя,  захист  від  хуліганів.

ви  танцюєте,  мов  уві  сні;  ви  вже  знаєте:  це  обличчя  –
останнє  людське  обличчя,  що  бачите  в  цьому  житті.
усмішка  джека  розпушувача  –  як  серп  молодого  місяця.
зорі  в  кімнаті  плавають,  золоті  хаотичні  рибки;
ваша  свідомість  –  ви  знали,  що  ви  програєте  –  згасла.

jack  the  ripper,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020

bomber

досі  не  можу  повірити.  дитино,  скажи  мені:
невже  ж  це  такі  жорстокі  правила  цього  світу?
що  так  нам  було  нашептано,  намішано  чи  налито,
що  ми  не  вилазимо  з  хати  вже  34  дні?

справді,  бог  загадав  нам  надто  важку  задачу,
вже  світ  з  цього  приводу  гнівається,  і  погрозливо  щось  бурчить.
ми  робимо  все  по-дурному,  згоден.  я  й  сам  це  бачу.
–  і  надто  цікаву,  крихітко,  щоб  її  розв'язали  за  мить.

знай:  я  літаю  обачно,  невисоко  і  нешвидко  
–  не  розіб'юся  на  смерть  навіть  коли  впаду.
ось  доведу  до  сказу  цю  неприємну  тітку,
й  знову  криницю  копатиму  у  себе  в  вишневім  саду,

щоб  ти  похвалила.  все  це  роблю  для  тебе;
не  віриш?  я  присягаюся,  а  так  –  не  було  б  потреби

all  for  you,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020

fire, fire, fire

ви  звинувачуєтеся  в  державній  зраді,  виправдань  вам  нема.
ви  кривавий  брехун,  вас  посадять  на  палю  й  спалять,
ви  кажете,  ви  невинні,  але  вас  впіймають  і  стратять,
і  ви  заплатите  за  всю  зажерливість  вашого  злочину.

безсовісними  інтригами,  в  нечесний  спосіб,  брудними  засобами
ви  продали  батьківщину,  дружину,  і  чи  не  всіх  дітей;    
ви  продаєте  найкращих  друзів,  ви  продавали  своїх  співвітчизників,  –
ми  знаємо  ваше  ім’я;  ім'я  вам,  як  зраднику:  зрадник.

тепер  вас  повністю  викрито;  ваша  доля  страшна  й  невідома,
ваше  обличчя  саме  свідчитиме  проти  вас.  
кажете,  з  вами  правда?  впадіть  на  коліна  й  моліться:
милосердя  вас  не  торкнеться,  ми  доправимо  вас  до  пекла,
ми  загартуємо  наші  серця  для  нещадної
і  звірячої,  мабуть,  розправи;
вашу  голову  буде  нахромлено  по  черзі  на  всіх  воротах,
і  ворони,  чорні  як  смерть,  питимуть  ваші  очі.

вас  буде  зв'язано  і  зобов'язано  тішити  слух  народу
закликами  до  повстання;  народ  реготатиме  з  вас;
ваші  друзі  від  вас  відвернуться  на  знак  відповідної  зради;
ваші  сльози  душитимуть  вас;  ваша  кров  проллється  даремно.
ті,  кого  ви  хотіли  продати,  здали  вас  на  ласку  закону;
закон  каже  так:  розпинайте  його  на  колесі,
заганяйте  йому  під  ребра  великі  рибальські  гачки.
він  сміє  ловити  людей,  та  його  самого  спіймали,
огидного  зрадника  нації;  він  помиратиме  довго;

сьогодні  в  нас  купала.  що  ж,  вас  припнуть  до  стовпа;
і  коли  промовлятимете  ваше  полум'яне  останнє  слово,
знайте  та  обачайтеся:  рука  правосуддя  –  сліпа,
і  що  все,  що  ви  зараз  робите,  робиться  невипадково

traitor,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020

steal your face

він  суне  так  повільно,  але  не  відстає.
безпорадна!  нема  де  сховатися,  не  знаєш  що  робити:
ти  в  нього  на  думці,  він  точно  вкраде  твоє
обличчя,  дитино.  чому  воно  ще  відкрите?

ти  втікаєш,  та  швидко  втомишся.  все,  порятунку  нема!
кликатимеш  маму,  аби  тебе  сховала.
а  вона  засміється:  "я  ж  казала,  щоб  не  гуляла  сама.
тепер  він  вкраде  твоє  обличчя,
як  у  фільмі  "стрибок  шакала".

просто  сиди  й  тремти.  так,  ти  зробила  достоту
катастрофічну  помилку.  нічого  не  вдієш  тепер.
доведеться  тобі  покинути  нашу  людську  спільноту:
ти  не  йдеш  йому  з  мислі.  я  думаю,  він  –  доктринер.

скоро,  вже  дуже  скоро  його  холодні  обійми
приймуть  твою  бідну  душу,  й  згасять  в  тобі  життя.
не  знаю,  як  він  зуміє  сумістити  тебе,  дитя,
зі  своїми  численними  божевільно-страшними  мріями

steal  your  face,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020

nothing up

ти  граєшся  в  хитрощі,  дитино.  це  –  факт.
навіщо  виходила  з  мого  магічного  кола?
фбр  зафіксувало  небажаний  контакт,
ініційовано  відповідного  протокола.

бачите,  я  вам  цілковито  відверто  кажу:
ось  ти  є,  ось  ти  є,  а  ось  тут  –  вже  зникла,
щоб,  здогадно,  десь  перетнути  дуже  вузьку  межу
між  собою  і  крутизною,  дитино,  мого  мотоцикла.

обачайся,  пильнуй.  контролюй  свої  дії.
магія  –  річ  непевна.  не  застосовуй  її
без  крайньої  потреби.  розумний  розуміє,
а  дурень  лічить  гроші,  щоправда  не  свої.

здогадаймося:  хто  в  нас  некомпетентний  комп'ютер,
що  збиває  мене  з  пантелику  й  глушить  мої  думки,
а  хто  –  той  широкий,  як  ви  кажете,  мартін  лютер,
що  перетворює  всесвіт,  читаючи  їх  навпаки?

ти  дозволяєш  мені  реготати,  малятку,
коли  я  сідаю,  а  ти  вже
висмикнула  стільця.
це  дуже  дотепно,  але  сконцентруйся  спочатку,
трохи  помовч,  подумай,  і  дослухай  мене  до  кінця.

чи,  проливаючи  свої  магічні  сльози,
ви  переслідуєте  якусь  нездійсненну  мету,
чи  здійсняться  мої  загрозливі  прогнози,
і  я  вас  не  пожалію,  ще  й  віночка  вам  не  сплету?

стежачи,  як  ти  спостерігаєш  за  мною,
я  сподівався,  ти  сьогодні  будеш  там.
стежачи,  як  він  спостерігає  за  тобою,
я  міркував  про  минущість,
властиву  таким  баранам.

я  бачив,  що  він  про  це  нічого  не  знає,
тому  насвистує  пісеньку  й  безтурботно  дивиться  вгору.
не  знаю,  чому  він  весь  час  потрапляє
в  поле  мого  перехресного  зору.

слід  йому  бути  обачним,  берегти  свою  жирну  пику.
думаю,  він  зрадіє,  коли  усвідомить  сам
велич  своєї  долі:  важко  її,  велику,
узгодити  з  цим  жалюгідним  світом,  хвала  небесам.

зараз  самозакохано  плюне  і  засміється:
він  вірить,  що  ти  пам'ятаєш  свої  обіцянки,  маля.
дійсність  не  завжди  така,  якою  вона  здається,
коли  її  споглядати  закохано,  ще  й  здаля

nothing  up  my  sleeve,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020

песьня старых літвінаў

нас  мало,  так  мало,
старих  литвинів.
що  за  лихо  нас,  браття,  в  підпілля  загнало,
який  нас,  господарів,  злидень  посів?

були  бої  і  славні  перемоги,
були  часи  приречених  змагань,  –
було,  ми  всім  чортам  ламали  роги,
і  гнали  копняками  за  тмуторокань!

були  часи  звитяжної  відваги,
не  голіруч  ганяли  ворогів:
ми  високо  тримали  наші  стяги
й  божественну  зброю  напоготів.

забулося.  невже?  не  стало  зброї,
не  стало  й  духу.  бог  прихильний  до  калік.
мов  динозаври,  вимерли  герої;
не  та  тепер  година,  свиня  –  не  чоловік.
 
народові  бажано  жерти
і  спати,  аби  все  одно,  –
та  ще  на  онучі  подерти
святе  бойове  знамено.

ми  стали  чужими  нащадкам  своїм;
нащадки  вклоняються  предкам  чужим.

ми  втратили  віру,  ми  втратили  совість,
нам  затишно  й  тепло  в  підпіллі.
тепер  наша  слава  –  стара  випадковість,
мов  дурна  п'яна  бійка  на  чужому  весіллі.

звеселяймося  ж,  браття:  є  ще  бульба  і  сало,
є  ще  брага  й  відвага.  цей  вогонь  догорів  –
ми  повстанемо  знов,  але  як  же  нас  мало,
виявляється,  справжніх  старих  литвинів!

песьня  старых  літвінаў,  томаш  воўк

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020

stone dead

ти  кидаєш  на  мене  свої  брехливі  погляди,
немовби  хочеш  учинити  розмову  про  релігію.
я  не  знаю  чому  ти  повинна  бути  такою  хитрою.
та  репліка  була,  мов  волання  в  пустелі,
мов  якась  недоспівана  пісня,  така  туманна  й  загадкова.
думаєте,  ви  краще  бачитимете  в  окулярах?
тієї  самої  миті,  коли  ви  мені  призналися,
що  то  були  ви,  хто  вкрав  моє  серце,  
ваше  обличчя  перетворилося  на  камінь.

мій  батько,  він  був  проповідником,
ніколи  не  вчив  мене  нічого,  крім  презирства.
він  казав  мені:  "синку,  люди  на  цій  землі
живуть  хто  один,  хто  сто
безтурботних  прекрасних  років;
а  тоді  знов  бредуть  в  невідомість,
якісь  невдоволені  й  злі.
хто  з  них  дякував  богові,  коли  помирав?  ніхто.

–  ніколи  за  них  не  молися,  мій  сину".
уявляєте?  а  це  ж  дуже  важко,  дитя!
ще  він  казав:  бог  плюнув  на  глину,
і  з'явилися  люди,  щоб  нищити  всяке  життя.

чому  їх  так  багато?  я  ляжу  відпочину,
щоб  придумати  відповідь.  ходить,  спить,  їсть,  живе,
й  не  помічає,  як  поступово  перетворюється  на  глину;
і  що  ти  скажеш  дзеркалу,  коли  воно  криве?
я  бачу  так:  беру  тебе  за  руку,
дивлюся  в  вічі:  сонечку,  я  так  тебе  люблю!
а  ти  вже  й  перекинулась  на  мертву  каменюку,
хоча  мені  здавалося,  все  правильно  роблю.
нема  надії  в  пеклі.  як  друга  ранку  чи  друга  ночі  –
вітай  мене  як  є  з  обличчям  кам'яним.
ці  романтичні  ночі!  вони,  на  жаль,  коротші,
ніж  коротке  зітхання  смерти.
людина  приходить  ні  з  чим  –

так  і  йде  без  нічого.  кохайте  мене,  як  змія:
я  не  поділяю  вашої  жадоби,
так  і  піду  без  нічого.  кохайте  мене,  як  змія:
я  вас  не  врятую  від  вашої  хвороби.
це  жах.  зміїні  очі  спостерігають  за  тобою,
мов  бажають  розрізати;  мов  якась  електрична  дуга
вже  побігла  хребтом;  він  схопив
тебе  за  горло  мертвою  рукою:
чого  ви  бажаєте,  панночко?  я  –  ваш  покірний  слуга.
страх  поклав  свою  руку  на  твій  білосніжний  живіт,
що  сяє  так  тихо  та  ясно,  мов  місяць  на  небі:
я  знав  одну  дівчину  –  її  звали  дебелою  дебі,
доки  вона  приготує  сніданок,  вже  настає  обід.

ця  вершниця  в  чорному  застрелить  тебе  в  спину.
чому  ви  не  запросите  мене  приєднатися  до  людей?
здобудьте  який-небудь  гріх;  я  через  нього  загину,
і  щосуботи  в  центрі  міста  смішитиму  курей,
моя  лисичко,  запальничко!  люди  –  тупі  та  мстиві.
за  них  не  молися,  а  молися  лише  за  нас.
мені  подобається,  як  ти  плаваєш  в  моєму  пиві.
твоє  майбутнє  –  занадто  світле,  а  нині  –  жахливий  час.
я  напишу  тобі,  люба,  дуже  гарну  прощальну  записку:
зверніться  до  друзів,  вони  вас  втішать.
грайте  з  ними  в  слова,  чи  в  якусь  емоційну  рулетку,
а  мені  зараз  треба  якогось  брудного  кохання.

слова  дешеві,  а  розмова  –  безкоштовна.
я  повернуся,  коли  буде  треба  зарядити  мій  телефон.
казав  мені  батько:  сину,  барана  прихорошує  вовна.
йди,  за  людей  не  молися:  краще  порушуй  закон

stone  dead  forever,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020

leaving here

гей,  чуваки,  ви  чули  новину?
в  цьому  містечку  завелися  дівчата.
я  бачив  це  десь  посередині  мого  пообіднього  сну.
та  вони  покидають  це  місто,  кажуть,  через  одну,
через  одного  безпілотного  солдата.

я  не  боюся  ні  спеки,  ні  холоду,  ні  висоти,
ні  води,  ні  вогню,  ні  болота,  ні  самоти.
що  ж,  доведеться  мені  з  цього  міста  втекти.

а  ви,  хлоп'ята,  краще  змініть  свої  способи,
бо  всі  ці  дівчата  покинуть  це  місто  за  лічені  дні.
а  ще  вони  кажуть,  і  це  звучить  справедливо,
що  ми,  як  один,  ідіоти,  та  й  методи  в  нас  брудні.
щоденно  шукаємо  за  чимось  новим,
а  любов  розглядаємо,  
як  цигарковий  дим.

так,  я  йду,  залишаю  це  місто,
і  нехай  тут  згорить  все  чисто.

закохана  жінка  –  чудова  річ:
не  така,  як  авто,  але  теж  чудова.
ну,  авто  –  ти  ганяєш,  бува,  цілу  ніч,
а  на  ранок  про  те  не  згадаєш  ні  слова.
та  й  ще,  буває,  вріжешся  в  якого-небудь  дуба
чи  заїдеш  в  чужий  новенький  паркан.
з  жінкою  так  не  буває  навіть  коли  вона  груба,
чи  зла  та  жорстока,  як  поранений  дикий  кабан.

тому  я  й  кажу:  змініть  ваше  ставлення,  хлопці.
не  будьте  такими  дурнями,  шануйте  наших  дівчат:
цілуйте  їх  в  руці,  даруйте  цукерки  в  великій  коробці,
а  ще  –  дослухайтеся  чемно  до  їхніх  мудрих  порад.

через  одну,  через  дві,  через  три,  через  чотири.
–  керуйтеся,  друзі,  чуттям  справедливої  міри.
а  якщо  ви  цього  не  зробите,  я  раптом  покину  це  місто,
а  зі  мною  –  й  порядок,  і  бізнес;  ну,  й  дівчата  всі  чисто

leaving  here,  motörhead
https://www.youtube.com/watch?v=nZkNk9buscs

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

funny farm

в  серці  гупає  молот.  мабуть,  воно  розірветься.
в  голові  проростає  весна,  це  –  набагато  гірше.
я  чую,  ти  декламуєш,  але  слова  якісь  дивні.
що  ти  кажеш?  ти  божевільна?  ні,  ти  дурна,  це  точно.  

заспокойтеся,  не  турбуйтеся,  це  просто  веселе  свято.
на  фермі  "зоря  комунізму"  щасливі  всі  комбайнери.

нічого  в  цій  білій  кімнаті  розумного  чи  смішного,
що  пояснило  б,  що  коїться,  чи  погладило  по  голові.
не  розумію:  чому  всі  ховаються?  де  вони?
думають,  я  стрілятиму,  дзуськи,  як  македонець?  
якщо  ви  замкнули  двері,  я  хочу  це  перевірити.  
–  треба  це  перевірити,  більше  не  можу  тут.

не  можу  знайти  вікна,  загубив  свої  окуляри.
сестри,  будь  ласка.  тут  важко,  допоможіть!
маю  таке  відчуття,  ніби  ноги  летять  на  південь.
це  що  за  ін'єкція?  добре.  думаю,  це  –  неправда.
а  так  –  непогана  куртка,  закасайте  мені  рукава

motörhead,  back  at  the  funny  farm
https://www.youtube.com/watch?v=q4wMn21DePs

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020

no class

–  о,  як  це  мило:  бачити  останніх  зубів  вибиття!
дайте  сюди  молотка.  чим  ви  гострили  ікла?
а  ви,  недобитий,  повзайте:  дискредитуйте  життя.
я  вже  не  можу  читати  новини,  –  чи  ще  не  звикла.

–  моя  маленька  богине,  це  –  весна,  коли  ти  смієшся.
проведу  тебе,  мабуть.  цей  демон  –  волохатий  тюхтій  і  лох.
поглянь  на  ці  зорі  вгорі  –  чи  не  гарні?  а  ти  здаєшся
такою  самою  зіркою,  однісінькою  з  багатьох:

провідною,  прихильною,  милою.  ось  твій  вогонь  спалахне
і  зрадіє,  коли  підпалить  мою  знамениту  солому.
я  –  солом'яний  джек.  ти  ж  не  боїшся  мене?
добре.  нам  по  дорозі  –  ходімо  тепер  додому

за  мотивами  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020

sweet revenge

я  майже  можу  скуштувати  це  на  смак,
мені  потрібно  бачити,  як  ти  помираєш,
ви  думали,  тепер  все  добре?  а  це  не  так:
це  не  так  очевидно,  як  ти,  очевидно,  вважаєш!

зараз  побачимо.  ось  вам  останній  солодкий  сюрприз,
якщо  вже  висите  над  великим  каньйоном  догори  ногами:
тепер  задеріть  свою  голову  та  подивіться  вниз:
ви  там  побачите  трупи  і  лисого  дідька,  й  бісової  мами,
і  ще  там  якихось  чортів,  –  залізобетоном  земля.
думаю,  вас  там  чекають,  і  вітатимуть,  як  короля.

то  як  же?  вам  подобається,  мій  шилохвостий  друже?
таке  возз'єднання  з  родиною  буде  для  вас,  як  мед.
тому  я  вас  дуже  прошу  –  а  може,  не  так  вже  й  дуже  –
купіть  собі  велосипеда,  й  рухайтесь  тільки  вперед.

то  –  завтра.  а  зараз  зламайте  ключа  у  дверях,
ми  з  вами  влаштуємо  криваво-вершкову  вечірку.
ви  знаєте,  як  це  робиться  на  романтичних  вечерях,
де  неодмінно  хтось  когось  з'їсть,
наче  місяць  –  полярну  зірку.

уявляєте?  навіть  не  уявляєте  цього  тяжкого  болю:
він  виривається  криком,  як  серце  живе,  з  грудей.
так  реактивний  вогонь  виривається  з  ревом  на  волю,
і  ракета  стартує  на  марс,  –  ось  така  повна  хата  людей!

так  і  кричатимете  аж  до  кінця  своїх  днів,
може,  сьогодні  –  останній,  а  може  –  передостанній.
вже  скучив  за  вашим  сміхом.  для  того  й  ножа  нагострив:
лоскотати  вам  нерви  читанням  своїх  епіфаній.

наприклад:  раптом  мені  ясно  відкрилося,  кице,
ваше  істинне,  щире,  законотворче  нутро.
я  зрозумів  твоє  слабке  рожево-блідолице
благання  напнути  над  світом  моє  небесне  шатро:

я  знаю:  вже  давно  бажала  приховати
свій  чорний  список  злочинів,  заклять  та  молитов
заради  всього  доброго.  ось  імена  і  дати,
та  що  з  них  випливає?  ненависть  чи  любов?

я  не  хочу  вас  постраждати  згідно  з  дикунським  звичаєм.
сьогодні  я,  кажуть,  тут,  а  післязавтра  пішов.
але  можу  сказати  за  вашим  обличчям,
ви  знову  щось  приховуєте.  я  так  і  знав:  любов!

навіть  байдуже,  як  тебе  звати.
чи  байдужі  твої  жорстокі  й  суворі  слова,  маля?
–  вони  препарують  мене,  як  ігрові  автомати.
то  кого  ж  ти  там  любиш,  подумай:
коваля,  скрипаля,  москаля?

я  подарую  гаманця  своїй  коханій,
пошкодую  за  ним,  та  й  покину  саму.
бо,  як  сформулював  розхристаний  павсаній,
цей  світ  –  не  від  бога,  бог  належить  йому.

а  може,  вам  цікаво:  в  усіх  сточотирьох
його  тупих  кутах,  зарослих  павутинням,
стоїть  на  постаментах  той  самий  псевдобог,
читаючи  псальми  своїм  псевдобогиням:

о,  це  так  мило:  бачити,  як  воскресаєте  знов,
поки  я  був  заклопотаний  позовом  проти  чести.
мій  розчленований  друже,  я  так  і  знав:  знов  любов!
мушу  вже  йти  до  дідька  попри  твої  протести.

ваш  похорон  стане  моїм  справжнім  розчаруванням.
якомога  його  відсуваю.  –  а  можливо,  навіть  судом!
о,  це  таке  випробування!  з  кожним  таким  зітханням
я  стаю  все  дурнішим,  мов  до  пекла  бреду  напролом.

хочу  бачити  ваші  очі  у  вашу  останню  мить
–  так  я  уявляю  свою  солодку  помсту.
не  знаю,  навіщо  побачив  тебе,  непритомисту,
в  цім  забійнім  цеху,  де  на  гаку  гуманність  висить.

що  ж,  пора  починати.  погляньмо,  що  нам  сьогодні
знадобиться  для  праці:  пилка,  сокира,  ніж.
вони  аж  дзвенять  нетерпляче  нагострені,  злі  й  голодні.
агов,  що  таке?  ти  вже  мертва  чи  просто  солодко  спиш?

за  мотивами:  sweet  revenge,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020

miss dupree

змучений  і  засмучений,  я  вже  летів  до  франківська.
знайте,  як  не  розумієте:  моє  місце  було  3б,
а  місцем  3а  летіла  –  ви  її  знаєте:  галочка  скуратівська.
о,  мітці  дюпрі,  перепрошую!  насправді  я  мав  на  увазі  тебе.

отож  вона  каже:  привіт,  я  мітці.
куди  ти  летиш,  цікаво?  я  –  королева  пінг-понгу.
я  сказав:  ловити  рибу  в  дев'ятій  п'ятирічці,
переказуй  вітання  святому  кінг-конгу.

а  сам  собі  думаю:  що  я  верзу?
хіба  це  та  дівчина,  що  мріяв  про  неї?
і  часто,  дуже  часто,
тамуючи  сльозу,
думав  так:  чому  не  маю  жодної  творчої  ідеї,
й  як  опинився  в  економічному  соціяльно-тупому  низу?
я  згадував  свої  провальні  епопеї
в  черкасах,  в  києві,  в  херсоні  і  в  дніпрі  –
там  не  було  мені  щастя,  там  немає  мітці  дюпрі.

от  вона  й  каже:  а  чим  заробляєш  на  хліб?
та  я,  кажу,  співаю  у  невеличкій  рок-банді.
і  вже  так  доспівався,  що  зовсім  охрип,
як  вірити  фальшивій  газетній  пропаганді;
а  сюди  прилетів  до  коханої  дівчини,
щоб  трохи  відпочити  у  неї  на  веранді.
вона  каже:  а  я  тут  художниця,  вільна  малярка,
королева  пінг-понгу,  –  й  тих  титулів  маю
штук  ще  50  чи  100.
та  коли  тобі  сумно,  і  життя,  як  остання  цигарка,
хто  ти  насправді  –  того  не  знає  ніхто.

ми  йшли  вечірнім  фраником,  тримаючися  за  руки.
вона  каже:  якщо  тут  завернемо  направо,  опинимося  в  раю.
я  кажу:  там,  напевно,  холодно,  а  в  міськраді  неточні  науки;
вона  каже:  залежно  з  ким,  а  міськраду  кожен  має  собі  свою.

я  поглянув  їй  в  вічі  –  побачив  у  них  все  те,
про  що  я  мріяв:  істину,  ультимативну  свободу,  –
і  навіть  як  над  п'ятирічкою  верба  навесні  цвіте,
схиливши  коси  й  дивлячись  у  воді  на  дівочу  вроду.
слухай  моїх  пісеньок!  слухай  всі  і  нові,  й  старі  –
то  все  про  тебе.  люблю  тебе,  мітці  дюпрі.

що  було  далі?  то  важко  все  пригадати.
знаєте,  в  мене  в  пам'яті  стільки  старих  речей!
треба  їх  всі  переглянути  й  заново  поукладати
заради  твоїх,  кохана  мітці  дюпрі,  очей

на  тему:  mitzi  dupree,  deep  purple

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020

До Зейнаб

так,  реальність  –  як  сонце;  людський  розум  –  як  чорна  хмара.
все,  що  ми  бачимо  –  це  відображений  непізнаваний  абсолют.
там,  якщо  ви  не  знали,  ми  –  нерозлучна  пара.
дитино,  як  же  ми  терпимо  нашу  розлуку  тут?

з  усією  любов'ю,  повагою,  з  безпрецедентною  шаною:  
я  буду  вам  старшим  братом,  сестрою,  коханим,  коханою,

втіхою  і  порадою,  і  другом  на  всякий  час;
я  буду  вам  джином  з  лампи  в  будь-якій  вашій  потребі.
тут  на  землі  ми  –  тіні,  втілені  напоказ,
а  насправді,  моя  маленька,  мешкаємо  на  небі.

думаю,  ви  й  самі  відчуваєте  щось  подібне:
цей  таємничий,  могутній  метафізичний  сум.
наше  земне  існування,  смішно  неповне  й  хибне  –
лиш  на  хвилях  моря  ймовірностей  біло-зелений  шум.

справді:  все,  що  призначено  людям  –  шукати  своє  кохання:
те  єдине,  що  двох  пов'язує  так  само  й  на  небесах.
буду  вам  ким  ви  схочете;  запалю  ваше  ніжне  серце,
як  шиїтську  мечеть  в  маарраті  підпалив  милосердний  аллах

за  мотивами  абу-ль-аля  аль  мааррі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020

Capricorn

кілька  тисяч  ночей  я  сиджу  у  своїй  самоті;
граю  з  собою  в  шахи  –  ще  не  виграв  ніколи  в  житті.
це  мене  мало  хвилює:  я  сам  собі  вірний  друг;
я  випромінюю  морок  на  тисячу  миль  навкруг.
моя  зірка  здається  зайвою  і  ненависною  у  бога.
–  я  все  одно  їй  служу  під  прапором  козерога.

син  зимового  свята  –  свято  зі  мною  завжди.
що  я  робив,  те  й  роблю.  все  просто,  як  склянка  води:
холод  в  моєму  серці  визначає  мою  поведінку;
я  вирвав  з  книги  життя  її  останню  сторінку,
народжений  перемагати,  –  й  кожна  моя  перемога
обертається  на  катастрофу  під  проводом  козерога.

не  дбати  про  завтра  –  це  правда,  здобута  в  великих  боях.
я  не  знаю,  чого  я  прагну,  я  шаную  обраний  шлях.
переконуйте,  якщо  хочете,  що  йду  кудись  не  туди.
вивчайте,  якщо  вам  треба,  й  критикуйте  мої  сліди.
а  до  мене  тепер  завітала,  наче  ластівка,  зла  тривога.  
–  мушу  її  колисати,  бо  вона  –  з  тавром  козерога

на  тему:  capricorn,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2020

I won't pay your price

сонечку,  рухайся.  тепер  саме  час
скерувати  любов  десь  на  иншу  стежину.
не  думай  про  себе,  подумай  тепер  про  нас,
бо  я  тебе,  мабуть,  ненадовго  покину.

а  покину,  бо  в  нас  з  тобою  досить  брудна  робота.
ти  думала,  ти  –  принцеса  –  це  брехня,  а  насправді  ні.
та  й  сам  я,  можна  сказати,  безпритульна  міська  босота,
що  звикла  тинятися  вулицями,  де  питання  –  в  твоїй  ціні.
 
коли  схочеш  мене  зупинити,
застосую  до  тебе  крутий  больовий  прийом.
якщо  вимагатимеш  ставлення,  як  до  богині,
викину  тебе  через  вікно.
ти  зробила  б  мені  дуже  велику  прикрість,
якби  зажадала,  щоб  встановив  тобі  ціну.

я  вже  втомився  слухати  твоє  брехливе  лайно.
відчуваю  палке  бажання  вгородити  ножа  тобі  в  спину.
не  віриш?  я  вже  продав  би  тебе  на  базарі  давно,
коли  б  мав  з  того  зиск,  і  міг  зрозуміти  причину.
а  натомість  ти  хочеш,  щоб  я  за  тебе  платив
щодня  всім  твоїм  продавцям  –
оце  тобі  й  весь  негатив.

якщо  ти  вже  йдеш,  замкни  за  собою  двері.
я  насправді  не  знаю,  чому  ти  ще  й  досі  тут.
потім  тебе  шукатиму  і  на  землі,  й  на  венері,
і  скрізь,  де  пролягає  твій  щоденний  маршрут.

а  зараз  візьму  пістолета,  й  прострелю  тобі  коліна.
збігай-но  до  крамниці,  купи  мені  пляшку  вина.
ні,  краще  дві.  ворушися,  моя  безцінна!
кажуть,  що  ти  безцінна,  а  то  –  зависока  ціна

на  тему:  I  won't  pay  your  price,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

In the name of tragedy

чи  ви  ніколи  не  блукали  й  не  губилися,
чи  не  були  молодими?
чи  не  були  маленькими  братиком  чи  сестрою,
що  за  ними  шукаючи,  старший  брат  чи  сестра
тривожаться,  бігають,  плачуть
і  не  мають  хоробрости  спати  вночі?

чи  ви  –  яких  ще  доказів  чи  прикладів  вам  треба?
чи  ви  набили  ґулю  й  подряпали  коліно,
що  ввечері,  пригадуючи  цей  жах,
боїтеся  заплющити  очі?
моя  маленька,  все  добре,  засинай.
думаєш,  ти  вже  доросла?
ти  мислиш,  як  доросла  мавпа.

не  думай,  що  ми,  як  шкарпетки  в  пральній  машині,
нічого  не  можемо,  нічого  не  вдіємо,
нічого  не  повинні,  і  ні  в  чому  не  винні,
а  лиш  віддаватися  хвилям,  миттєвостям
та  цим  безименним  жирним  тюленям,
що  хто  зна  звідки  вилізши  записуються  в  друзі
і  б'ють  себе,  мов  бургомістри,  ластами  по  пузі.

–  чи  як  ще  сказати  малій  дитині,
що  вона  –  як  шкарпетка  в  пральній  машині?

усвідомте  цей  факт,  крутіть  його  так  і  сяк,
крутітеся  й  самі,  доки  гепнетеся  на  землю.
побачимо,  як  ми  на  це  подивимося:
може,  зробимо  з  цього  трагедію.

чи  ви  коли-небудь  брехали,
як  співає  співоча  пташка:
безкорисливо,  натхненно,  аж  самозабутньо?
ніхто  вам  не  вірив,  мабуть,
та  всі  плескали,  мов  дурні  чи  зачаровані:
ця  ваша  усмішка  робить  правдиві  дива,
і  ніхто  не  помітив  би  навіть,
коли  б  ви  втекли  з  мішком  за  плечима,
і  з  їхнім  добрим  ставленням,
і  з  їхніми  грошима.

ви  смієтеся:  он  яка  довіра!
моя  крилата  слава  летить,  немов  сокира,
на  поміч  трударям  совкової  епохи.

о,  ви  розумна!  чи  не  могли  б  ви  трохи
порозумнішати?  чи  не  пристойно  було  б
наприклад,  варити  борщ  не  в  голові,  а  в  каструлі?
армагеддон  наближається:  щоб  полити  грядку  цибулі,
викликаєте  дощ,  і  зливу,  і  навіть  всесвітній  потоп.

правда:  ми  живемо,  доки  не  ляжемо  в  землю.
не  вважай  на  ворожість  недосконалого  світу!
а  коли  вже  вважати,  треба  страшенно  страждати,
як  страждали  герої  еллінської  трагедії:

електра,  едіп,  філоктет.  я  вже  маю  таку  ідею:
втілити  вас  у  мармурі,  як  чарівницю  медею.

о,  то  буде  трагедія!  в  фіналі  програють  обоє.
–  кому:  одне  одному?  долі?  волі  прадавніх  богів?
дайте  продумати.  вигукну:
о,  я  нещасний!  якби  ж  то  я  знав  –  не  розбив
тиші  цієї  дзвінкої:  складної,  скляної,  смішної!

а  ви,  як  ця  втілена  розбита  колишня  тиша,
підносите  руки  й  співаєте:  я  не  там,  але  зараз  я  тут.
не  бійтеся:  я  –  найскладніша,  найсильніша  і  найвидатніша
система,  заснована  вчора  для  майнінгу  криптовалют!

на  тему  In  the  name  of  tragedy,  motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

thinking like a killer

прийшов  новий  наказ  про  вбивство,
панове.  ми  вже  там  бували:
вбивали,  різали,  стріляли  й  мордували.
отож,  джентельмени  у  чорному!
нас  кличе  до  роботи  наш  забійний  цех.

не  брати,  браття,  до  полону.
no  quarter  –  що  воно  таке?
ага,  нам  тут  не  спати!  ага,  нема  закону  –
немає  запитань.  а  завдання  –  слизьке!

нікого  не  жаліти,  нікого  не  любити;
не  шанувати  гідности,  а  виявляти  доблесть
нещадністю,  хлопці!  нам  тут  не  жити.
га?  так  написано:  жити,  але  не  тут.

сьогодні  працюємо  вбивцями,  тобто  вогнем  і  мечем.
наказано  карати  смертю  всіх  жалюгідних  нікчем,
що  не  злякаються:  всіх,  хто  чинитиме  опір,
чиї  хребти  не  гнуться  –  написано  –  ламати.
кого?  хребти.  ох,  ох!  а  що?  у  когось  –  ревматизм,
у  когось  –  доктринерство,  іржавий  догматизм,
родина,  втома,  вдома  –  собаки,  генерали,
й  шахісти,  що  нікому  ще  не  програвали.  

ви,  що  провадите  всі  ваші  ночі  та  дні
в  обіймах  віртуальної  могили,  –
вбивці!  достатньо,  щоб  ваші  дурні
голоси  та  обличчя  і  тепер  не  тремтіли.
знайте:  ми  можемо  забрати  ваші  життя,
ми  можемо  взутися  в  ваше  нове  взуття,
можемо  вам  заспівати,  чим  тішиться  боже  дитя;
ми  можемо  вас  залишити  живими,  але  без  сили.

сонце  б'ється,  як  серце,
в  хмарах  сховався  грім.
ми  їдемо  до  перемоги
власним  шляхом  кривим.
ми  –  вершники  армагеддонської  бурі,
ми  сіємо  смерть,  як  пшоно.
ми  отримали  зброю  богів,
ми  хотіли  її  давно.

розумієте,
ми  не  маємо  співчуття,
нашу  лаву  рихтують  удари  небесного  молота.  
наша  пісня  лунає,  як  бойове  пророцтво.
ми  не  шукаємо  вашого  золота:
ми  руйнуємо  ваші  життя,
і  плануємо  всім  видавати  про  це
офіційне,  як  синій  диплом,  свідоцтво.  
 
не  намагайтеся  нас  втихомирити  словом  молитви.
можете  лити  сльози,  але  пролляєте  й  кров.
наш  гнів  –  це  не  гнів  божевільної  несамовитої  битви:
це  щось,  ніби  складність  перекладу:
це  –  молитва  всіх  молитов;

це  –  дика  двоєдушна  диявольська  досада!
так,  сам  диявол  звільнився
з  ув'язнення,  й  перед  веде.
чорт  їде  до  слави,  ми  –  його  сила  та  влада.
хто,  де  й  коли  нас  зупинить?
ніхто,  ніколи,  ніде.

цю  пісню  співатимуть  наші  нащадки,
коли  підуть,  наприклад,  в  туристичний  похід,
і  увечері  біля  багаття,  латаючи  вбогі  манатки,
поминатимуть  нашу  славу,  що  освячує  їхній  рід.

сонце  вже  сіло.  згасають  і  ваші  надії.
милосердя  не  буде,  ваш  бог  не  помилує  вас:
він  приносить  меча,  як  сказано;  він  аж  тоді  зрадіє,
коли  всіх  оспіває,  оплаче,  і  помістить  в  іконостас.

що  ж,  ну,  а  ми  –  душогуби  та  вбивці,
ми  вбиваємо  вас  і  вві  сні,  і  в  бою,
і  нехай  ви  згуртовані,  мовби  нестрижені  вівці,
тим  краще.  я  в  кожному  з  вас  прозерпіну  свою  впізнаю!

легендарні  убивці,  ми  спокійно  вбиваємо  вас,
і,  коли  схочете,  мовчки  сидимо  біля  вашого  ліжка,
поки  ви  помираєте.  бідні,  на  все  –  своє  місце  й  час!
про  вашу  смерть  напише  яка-небудь  книжка.

а  ми  –  більш  ніхто,  просто  кажучи:  вбивці.
ми  тримаємо  високо  наші  брудні  прапори;
наша  смерть,  коли  приходить,  погладить  по  голівці,
та  вигукне:  тут  кров!  негайно  прибери

за  мотивами  творів  Motörhead

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

Київ

моя  дитинко,  слухайте  брехню
про  славу,  честь  та  всяку  евхаризму,  
й  нехай  від  жару  вічного  вогню
розквінуть  пишні  грані  містицизму.

я  –  мудрий  імбецил,  я  їм  бацили,
а  потім  довго  думаю:  "чому?"  –    
ба  більше:  й  адвоката  їм  найму,
аби  вони  нічого  не  зробили!

бо  вас,  кажу,  не  видно,  бусурмани!
й  така  тепер  погода  у  криму,  –    
бува,  таке  пояснення  гуманне
за  першу-ліпшу  версію  прийму.

але  тепер  ми  з  вами  –  спільне  ціле,
тепер  куди?  –  в  лікарню  чи  в  тюрму,  
–  лиш  не  кажіть,  що  й  ви  тоді  хворіли,
що  й  ви  бажали  плюнути  в  пітьму.

а  тут,  коли  від  сонця  сторопіли,
не  довіряйте  красному  письму:
тут  навіть  орфографію  саму
вражають  рими,  як  монгольські  стріли,

і  що  вже  буде  мови  про  незнане?
колись  я  знав  рентгенівську  муму,
тож  думаю:  цей  дощ  не  перестане,
а  я  –  гріха  на  душу  не  візьму:
втоплюся,  може,  в  вічному  диму,
та  й  знов  подамся  в  дикі  партизани.

отак.  в  журналі  "вмерти  за  вітчизну"
я  прочитав,  що  снайпери  –  за  мир.
ще  два  чи  три  нектари  дерболизну,
зламаю  цей  дурний  стереотип

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

you better run

я  роблю,  що  я  схочу,  я  такий  cучий  син,
а  брехати  тобі  не  маю  причин.
народився  –  й  пішов,  і  відтоді  я  сам:
я  даю  вказівки  й  настанови
і  землі,  і  святим  небесам;

а  ти  –  тікай,  дитино,  та  розказуй  про  мене  їм  всім:  
маю  ножа,  що  як  блискавка,  ще  й  пістолета,  як  грім.

я  –  низький  і  високий,  я  –  негідник-герой;
я  –  про  кого  ти  мрієш,  –  так,  я  саме  той.
я  –  з  заліза  і  з  криги,  я  страшний,  як  тюрма.
не  шукай  собі  лиха,  не  гуляй  тут  сама.

краще  тікай,  дитино.  я  тобі  так  відповім:
бачиш?  тікай,  як  блискавка,  що  її  переслідує  грім.

люди  йдуть  і  приходять,  як  от  ночі  та  дні:
всі  по  суті  однакові,  безнадійні  й  дурні.
я  бачив  пришестя  диявола,  я  бачив  страшне  й  смішне.
він  їздить  чорною  "теслою",  –  це  не  тривожить  мене.

а  ти  –  коли  хочеш,  тікай.  чорна  хмара  пораду  дає:
заведи  собі  двох  доберманів;  я  кажу  –  значить  так  воно  й  є

https://www.youtube.com/watch?v=9mz0Nn3kGZg

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020

Це – рух

цей  рух  не  має  вороття:  лише  по  колу
у  порожнечу  випхнуть  з  отвору  куліс
стару,  колись  нову,  поважну  школу
з  дверима  та  шухлядами,  де  все  навперекіс.

мистецтво  –  колізей,  минають  лиш  актори.
хто  грав  богів,  той  грає  копача,
щоб  в  лоно  матері-землі  букетів  гори
згорнув  сам  час  рукою  без  плеча.

а  потім  хор  безсмертних  резонерів
виносить  вердиктант:  хо-хо,  пиши-верши
пустельну  мізанцену,  субретко,  й  не  бреши!
багато  маєш  яблук  для  розбрату  суфлерів!

а  та,  на  покаяння,  вдягає  иншу  маску,
тоді  тремтить,  стає  блідою  на  виду,
і  віддає  сюжет  на  балакучу  ласку
аристократам-гопникам  у  першому  ряду,

щоб,  знітившися,  ті  проголосили
антракт,  і  потягли  усі  гуртом
аж  до  буфету,  де  згуртовуються  сили
й  ухвалюються  рішення  за  покерним  столом.

а  ти  нудьгуєш:  ти  прийняв  цей  послух
заради  балерин  делакруа,
а  тут  підходить  майстер  спіритуальних  послуг
і  тицяє  буклетика  про  зміну  амплуа:

біноклі,  чипси,  виборчі  програми!
демократичні  ціни!  бронзові  слони!
хто  власник  цього  закладу?  з  моїми  копійками
я  стану  тут  директором  до  самої  весни.

а  там  –  подумаю  про  зміну  декорацій
і  тихо  ляжу  не  в  свою  труну:
не  треба  квітів!  ні  пробачень,  ні  овацій!
я  прожену  вас  всіх,  і  оком  не  кивну.

багато  є  на  світі  товстих  адміністрацій,
а  я  люблю  свою  маленьку  обласну!

на  тему:  псевдоням,  "цей  рух"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020

breaking bad

в  америці,  в  штаті  ню  мексико,
було  санта  роза  містечко.
серед  його  бандюків  з'явився  американець.
він  і  здобув  собі  слави,  синтезувавши  наркотики.

кажуть,  це  дуже  гарні  якісні  сині  кристали.
тепер  ціле  місто  кайфує  від  продукту  американця.
ніхто  не  зупинить  його  переможної,  хлопці,  ходи.
лиш  ватажки  злочинности
лютують,  бо  втратили  гроші,
вартісні  орієнтири,  сон  і  довіру  клієнтів.

–  такий  вже  він,  той  гейзенберг,
що  забрав  у  них  ринок  збуту!
але  ніхто  не  вдупляє  хто  він,  і  з  ким  гуляє,
а  картелі  не  пробачають,  хто  стане  їм  на  заваді,
і  тепер  чуваку  гаплик,  хоч  він  цього  ще  не  знає,
а  думає,  що  навпаки  одужує  дивним  чином.

сонце  підбилося  високо,
синій  мед  ламає  кордони,
слава  про  гейзенберга  полетіла  по  всій  країні,
і  повсюди  вони,  наркомани,  марять  про  сині  кристали.
сан-хосе,  що  у  штаті  ню  мексико,  став  тепер  ніби  меккою,
і  всякий  товар  у  світі  знаходить  свого  покупця

http://moviestape.net/katalog_serialiv/dramy/418-pustytysja-berega.html

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2020

make it rain

коли
навіть  найменший  гріх  мого  батька
гнітить  мою  душу,
і  вдавані  страждання  моєї  матері
не  відпускають  її  на  волю,
я  думаю:  з  неба  має  зійти  вогонь,
що  очищує  навіть  безгрішних,
дарма,  що  цей  вогонь  приносить  мені  біль  –
хай  буде;
дарма,  що  він  проникає
аж  до  основ  буття,  о  господе,
через  діряву  стріху,  –
хай  буде  так.

діти  надворі:  "хай  буде  дощ,  хай  буде  дощ!"
–  навіть  так?
–  так,  саме  так,
господе.

без  води  не  зійде  ніяка  насінина.
а  тим  часом  лежить  і  гріється  в  землі,
і  лиш  голод  її  проростає,
укорінений  міцно:  господе!
зглянься  на  твого  негідного  сина:
чи  не  бачиш,  як  плачуть
ці  олігархи,  митрополити  та  королі?
що  ж,  нехай  їхні  сльози  так  і  будуть  даремними.
ти  на  них  не  зважаєш,  а  мені  болить.
ти  знаєш  їхнє  серце,  а  твоє  все  –  таємне,
всі  свої  обіцянки  ти  кидаєш  насамохіть.

моря,  що  наповнені  моїми  сльозами  по  вінця,
вже  не  стануть  повнішими,  берег  глузує  з  них.
а  ці  олігархи,  як  кинеш  їм  чесного,
здобутого  в  муках  червінця,
плачуть  ще  дужче,  а  дякувати  –
таких  вже  нема  дурних.

тільки  діти  надворі:  "дощику,  дощику!"
–  так  вони  просять?
–  так  і  радіють,
господе!

хай  буде,  що  хмари  сплеснуть  в  долоні,
хай  викрешуть  з  неба  воду  й  вогонь:
той  вогонь  потече  річками,
блискавичними  жилами  атмосфери;
та  вода  принесе  нам,  мов  немовля-пророка,
сподівання  на  те,  що  прихилишся
й  до  инших  наших
багатьох-багатьох  прохань

https://www.youtube.com/watch?v=wRnkFeywfBE&list=RD8DRRyAh9OnQ&index=19

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2020

Карантин

Тоскую  по  тем,  без  кого  мне  и  солнце  не  в  радость,
Кому  восхищённо  свои  посвящала  стихи.
И  словно  ребёнок,  которому  грезится  сладость,
Я  жажду  общения  вместо  пустой  чепухи,
Что  плотно  меня  окружила  в  столь  смутное  время,
Да  так,  как  доселе  ничто  не  терзало  мой  дух.
Как  долго  мне  в  сердце  носить  это  тяжкое  бремя
Затворника  без  дорогих  мне  друзей  и  подруг?
Когда  наконец  я  увижу  глаза  моих  милых,
Почувствую  запах  любимых  и  самых  родных,
Я  стану  счастливее  всех  на  Земле  —  буду  в  силах
Нести  это  счастье  и  радовать  им  остальных!
Я  верю,  что  всё  непременно  вернётся  на  место
И  будет  всё  так,  как  подавна  должно  было  быть,
И  время  покажет  нам  всем,  из  какого  мы  теста,
И  крыша  моя  далеко  не  успеет  уплыть...

(21  апреля  '20  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873652
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.04.2020

Вона була…

Вона  була,  вона  була,  була  —
вона  була  всім  тим,  чим  вона  казала,
вона  була  всім  тим,  що  вона  вдавала:
вона  була  принцесою  нашого  села.
здавалося  б,  чого  мені  ще  бажати?
—  щоб  то  не  було  брехнею?
та  я  хочу  від  неї  ще  чогось,  і  ще,  й  ще  трішки  —
та  вона  неприступна,  й  я  схиляюся  перед  нею,
щоб  читати,  немов  поему  зі  своєї  уявної  книжки:
де  ти  була  минулої  ночі?
кохана,  з  ким  ти  була  минулої  ночі?
чи  згадувала  ти  про  мене,
як  в  сльозах  обіймаю  твій  негостинний  поріг?
ти  —  недоторканна;  ти  відводиш,  нудьгуючи,  очі,
щоб  я  лиш  про  тебе  все  думав,
а  більш  ні  про  що  не  міг.
як  завжди,  нам  по  дорозі;  ми  розходимося,  як  завжди;
як  завжди,  ми  розминаємося.
я  кажу:  ще  не  холодно,  я  постою.
а  коли  повертаєшся,
раптом  наважуєшся:  "проведи!"
я  знаю,  що  це  —  неправильно,
та  все  одно  йду  з  тобою.

naquadria

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2020

За тобою

Я  пойду  за  тобою,  куда  б  ты  не  шла
И  оставлю  друзей,  коль  того  пожелаешь.
Я  скиталась  —  и  вот  наконец-то  нашла
Что  искала  в  тебе,  и  об  этом  ты  знаешь.

Оказаться  бы  там,  где  тепло  и  песок,
Где  вдвоём  будем  в  море  нырять  на  рассвете,
Словно  в  сказке.  Природа  и  твой  голосок
Пусть  оставят  в  душе  моей  память  о  лете.

Дух  свободы  вновь  в  воздухе  —  только  дыши!
Пляжный  коврик  для  нас  на  песке  расстилаю,
А  над  нами  лишь  небо,  и  нет  ни  души;
Мне  не  нужен  никто  —  я  тебя  лишь  желаю!

Мило  встретим  рассвет  —  не  в  сырых  номерах  —
На  приветливом  пляже  в  расслабленных  позах.
Ты  наркотик,  который  на  собственный  страх
Я  хочу  принимать  в  неразмеренных  дозах!

(05  марта  '20  г.)

Оригинальное  стихотворение  Евы:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589314

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867548
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.03.2020

Минали роки

Минали  роки  —  вона  з  серця  мого  не  виходила,
Неначе  застрягла  в  загерметизованій  пам'яті.
Крізь  сни  божевільні  мій  розум  до  сказу  доводила  —
Аж  зводило  стегна  мов  чорта  в  Великдень  на  паперті.

Минали  роки,  та  мій  біль  лиш  міцнішав  і  глибився:
Щоранку  все  меншало  сил  і  причин  прокидатися.
Мій  мозок  тоді  остаточно  із  колії  вибився.
Життя  —  не  життя,  коли  хочеться  впасти  і  здатися.

Минали  роки  —  тлів  недопалок  віри  в  душі  моїй  —
В  повернення  радості  днів  і  ночей  із  коханою.
Але  розуміння  того,  що  я  вже  не  потрібна  їй,
Врізалось  в  зневолене  серце  кривавою  раною.

Минали  роки.  Я  ставала  дедалі  сильнішою,
Принаймні,  у  стриманні  проявів  пристрасті  хворої.
І  та,  що  так  довго  для  мене  була  найріднішою,
Лишилася  лиш  героїнею  казки  суворої...

(28  лютого  '20  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2020

Закат

Я  ретиво  пыталась  забыть
Под  надрывные  песни  цикад
Её  пламенный  образ  и  прыть,
Провожая  глазами  закат...

(10  февраля  '20  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864382
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.02.2020

Дюралюміній

як  це  тупо:  когось  шукати
в  лабіринтах  старих  околиць,
щоб  тинятись  від  хати  до  хати,
наче  зомбі  або  комсомолець.

зазирати,  немов  до  криниць,
до  погаслих  очей-самокруток,
де  вляглася  пітьма  горілиць
в  безнадію,  занепад  і  смуток.

–  тут  не  можна  тебе  зустріти:
тут  твій  втомлений  розум  спить,
і  лиш  плачуть  невмивані  діти
на  могилках  нічних  страхіть:

на  кота,  що  сидів  на  ґанку,
впав  туман  і  ранковий  іній.
він  сидів  і  чекав  доостанку  –  
він  твердий,  як  дюралюміній.

__________
Тема:  Alisson
Редакція:  naquadria

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864301
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2020

Вишневий сад

В  моїй  душі  розцвів  вишневий  сад,
Хоча  надворі  січень  і  гидота;
І  серце  відбиває  дивний  лад,
І  білі  пелюстки  летять  до  рота...

Метелики  обсіли  квіточки,
Зі  мною  настання  весни  вітають,
А  в  небі  кольорові  зірочки
Любов  до  мого  серця  повертають...

(04  лютого  '20  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2020

Любовь

Есть  что-то  сильнее,  чем  мы  —
За  гранью  всех  грёз  и  желаний  —
Суровее  лютой  зимы,
Душевнее  сотни  признаний.

От  этого  стынула  кровь,
А  звери  людьми  становились.
Её  называли  "любовь";
Той  силой  и  мы  вдохновились...

(28  января  '20  г.)

Оригинальное  стихотворение  Дианы  М.:
https://www.instagram.com/stories/highlights/17897691718326563

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862835
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.01.2020

Бывает

С  каждым  вдохом  теряю  надежду
на  счатливую  старость  с  тобою.
Ты  и  он...  Я  опять  где-то  между  —
вами,  счастьем  и  жалкой  судьбою,
потерявшая  прежнюю  прыть,
обречённая  лишнею  быть...

С  каждым  днём  становлюсь  всё  слабее,
всё  ничтожнее  —  с  каждой  минутой.
Я  как  будто  по  зимней  аллее
в  минус  двадцать  иду  необутой,
изнутри  словно  рана  болю
и  снежинки  губами  ловлю...

Коченеют  и  ноги,  и  руки,
сердце  лёд  изнутри  покрывает
в  миг  когда  от  любимой  подруги
слышу  "Ладно,  не  парься,  бывает".
Я  готова  поклясться  Луной  —
так  случается  только  со  мной...

Может,  я  неправа?!  В  самом  деле  —
и  зачем  я  к  ней  так  привязалась?!
Только  боль,  что  покоилась  в  теле,
прямо  в  душу  клыками  вгрызалась,
донося  до  меня  статус-кво:
"Ты  добиться  должна  своего!".

(22  января  '20  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862263
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2020

І крізь неї летить білий сніг…

У  вогнях  метушливого  міста
Загубилась  самотня  душа
Мов  дитина  наївна  і  чиста,
Красивіша  за  риму  вірша.

Цілу  вічність  блукає  дворами:
Щось  шукає  чи,  може,  когось,
Споглядає  міські  панорами
Й  дім,  з  якого  усе  почалось:

Дев'ятиповерхову  споруду  —
Безсловесний  холодний  бетон,
Сіре  місиво  снігу  і  бруду,
Існування  зі  смертю  кордон.

Але  досі  не  може  збагнути,
Чом  слідів  не  лишає  від  ніг,
Чому  вітер  не  тисне  на  груди
І  крізь  неї  летить  білий  сніг...

(22  січня  '20  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2020

Маска

Нет  ни  прыти,  ни  огня:
Вместо  глаз  —  две  точки.
Что  осталось  от  меня
Кроме  оболочки?

Боль  за  маской  не  видна;
Самость  отвергая,
В  универе  я  одна  —
А  с  семьёй  другая.

Серость  режет  словно  нож
Индивидуальность.
Сказка  —  ложь,  кручина  сплошь:
Такова  реальность.

Детство  пройдено  уже  —
Взрослость  подступила,
В  аномальном  мираже
Дух  мой  утопила.

Ангел  мой  в  иных  мирах
Борется  с  судьбою,
А  со  мной  остался  страх  —
Страх  перед  собою.

Я  боюсь  того,  во  что
Верно  превращаюсь!
Словно  к  цирку-шапито
Присоединяюсь:

Перед  зрителем  дрожу
Зверем  в  страшном  шуме
И  под  куполом  хожу
В  клоунском  костюме.

Представление  идёт  —
Пот  рекою  хлещет  —
Упадёт?!  —  Не  упадёт?!  —
Зритель  рукоплещет!

Я  —  не  я  и  всё  не  так,
Как  недавно  было!
Враг  сорвал  с  меня  чердак,
Подобравшись  с  тыла.

Я  в  чужой  вступила  бой,
Облачилась  в  форму.
Став  покорной  —  не-собой,  —
Приняла  за  норму

Страх,  безволие  и  боль,
Слабость  и  ничтожность,
Потеряв  навек  контроль  —
В  противоположность

Той,  какою  рождена.
В  безызвестность  кану,
И  ни  кем,  кем  быть  должна
Никогда  не  стану...

Свет  мой,  зеркальце,  скажи,
Кто  это  такая  —
Без  эмоций,  без  души,
Бледная,  нагая?..

Так  похожа  на  меня,
Но  со  взглядом  трупа,
Что  без  жизни  и  огня
Созерцает  грубо...

Ей  бы  чувства  испытать
Те,  что  только  снятся,
Наяву  собою  стать,
А  не  притворяться...

Но  вокруг  —  одно  враньё,
Вместо  глаз  —  две  точки.
Что  осталось  от  неё
Кроме  оболочки?..

(22  января  '20  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862196
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.01.2020

Сонечко

сонечко  встало  рано,  чухає  лисий  череп:
що  б  то  його  зробити  краще,  не  так,  як  вчора?
вчора  воно  постриглось,  придбало  2  пляшки  пива
і  додало  2  барви  до  світової  палітри.

також  —  сказало  вселені:  знай,  я  тебе  кохаю.
вселеня  —  то  ніби  всесвіт,  тільки  жіночого  роду.
вона  запишалася,  чхнула,  дістала  свого  айфона,
та  й  підмальовує  губи,  дивлячися  ревниво:

знай:  я  така  вселена,  що  маю  зелені  очі,
також  —  веселу  вдачу  й  брови,  як  2  шнурочки;
маю  зірки  й  квазари,  туманності  й  метеорити,
і  навіть  десь  там  у  центрі  первісну  чорну  дірку.

та  ж  моя  чорна  дірка  має  таку  властивість,
що  не  виходять  з  неї  навіть  такі  ідеї,
що  спричинили  б  спалах  у  науковім  світі,
а  в  голові  у  тебе  —  інформаційний  вибух!

знай  же  й  таке:  даремно  сиплеш  своє  проміння
в  простір,  мов  курці  просо.  чухай  свій  лисий  череп
та  не  плекай  ілюзій.  то  —  не  великий  клопіт,
а  видатне  безглуздя  вранішнього  світила:

вас  тут  таких  багато.  малюйте  картину  світу,
поглянь,  як  блищить  та  сяє  мій  манік'юр,  одначе!

ах  ти  ж  брехлива  ***  —  сонце  аж  спалахнуло  —
кажеш,  таких  багато?  кажеш,  блищить  та  сяє?
вмію  ж  і  я  брехати:  чухай  свою  мандюрку,
вибухни  інформаційно,  та  не  плекай  ілюзій!

(10  січня  '20  р.)

__________
Цього  вірша  написала  не  я;  його  автор  —  людина  відома  у  поетичних  колах  —  цього  разу  забажав  лишитися  інкогніто.  Цікаво,  чи  вгадаєте,  кому  належить  цей  вірш?  :-)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2020

Тень

Извечный  мрак  —  твой  брат  и  прародитель,
Соткавший  душу,  тёмную  как  ночь.
Мой  сон  —  твоя  укромная  обитель,
И  я  тебя  не  в  силах  превозмочь.

Ты  всюду  и  всегда  со  мною  рядом,
Следишь  за  мной  и  ходишь  по  пятам,
Мои  мечты  подкармливая  ядом,
Как  будто  тень  —  то  тут,  то  снова  там...

Прошу,  ответь,  с  чего  ты  привязался?
Нашёл  ли  что-то  ценное  во  мне?
Ты  ангелом-хранителем  казался  —
На  самом  деле  служишь  Сатане?!

"Я  никому  служить  не  собираюсь!
"Я  часть  тебя  —  признай  же  и  смирись!
"От  боли  оградить  тебя  стараюсь;
"Ты  не  со  мной  —  со  злом  внутри  борись!"

"Я  образ,  скрытый  в  толще  суеверий,
"Я  горький  вкус  несбывшихся  надежд,
"Гниение  суждений  и  материй,
"Я  —  ты  без  украшений  и  одежд!"

"Прими  себя  такой,  какой  узрела
"И  помни:  от  себя  не  убежать,
"Ты  —  больше,  чем  физическое  тело!
"И  не  мешай  мне  хрень  твою  решать!"

(10  января  '20  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861213
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.01.2020

Метеор

Мне  одной,  без  тебя,  очень  плохо,
Словно  ты  забрала  мою  душу.
И  теперь  после  каждого  вдоха
Слёзы  с  болью  выходят  наружу.

Мне  одной,  без  тебя,  так  печально,
Будто  ты  —  это  всё,  что  я  знаю
И  мы  были  вдвоём  изначально.

Слишком  долго  шагаю  по  краю.
Молча  глядя  на  звёзды  прощально,

Метеором  в  полёте  сгораю...

(02  декабря  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856746
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.12.2019

Бути з тобою…

Мені  б  зараз  бути  з  тобою  —
І  більше  нікого...  І  більше  нікуди...
Кохатися  в  шумі  прибою,
Розкішні  цілуючи  груди...

Лежати  з  тобою  до  ранку
В  маленькій  хатині  на  березі  моря
І  мріяти  безперестанку
Про  наше  майбутнє  без  горя...

(02  грудня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2019

Город

Темнота,  туман  и  сырость,
Страх  подкашивает  ноги.
Направляет  одержимость
По  изношенной  дороге.

Ветер  ветви  не  качает,
Ни  души  вокруг  не  слышно.
Городок  меня  встречает
Ржавой  вывескою  пышной.

Утоли  свой  вечный  голод  —
Съешь  мою  пустую  душу,
Одинокий  злобный  город  —
Или  я  тебя  разрушу!

Завлекающий  обманом
Через  броскую  приманку,
Что  ты  прячешь  за  туманом?
Покажи  свою  изнанку!

Пусть  сработает  сирена,
Краски  дня  зашелушатся
И  заполнится  арена
Тем  чего  должна  бояться!

Что  такое,  город,  струсил?
Растерял  своих  чудовищ?
Или  мозг  свернулся  в  узел  —
Что-то  хитрое  готовишь?

Покажи  на  что  способен  —
Шевелись,  я  ждать  устала  —
Чтобы,  чем  ты  есть  особен,
Я  твой  ужас  испытала!

Заработала  сирена:
Приус  вынырнул,  госномер...
"Три  утра!  Какого  хрена?"  —
Неприветлив  был  Житомир...

(29  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856348
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 29.11.2019

Внутри меня

Внутри  меня  давно  никто  не  борется  —
возможно,  больше  не  с  кем,
а  может  быть,  ни  с  кем  не  хочет  ссориться
и  показаться  резким...

Внутри  меня  спокойствие  и  сдержанность  —
сплошная  скукотища!
И  лишь  мой  нрав,  сама  самоотверженность,
впивал  в  меня  когтища...

(29  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856327
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.11.2019

Втікач

Ти  тікаєш  від  зла,  несвободи  і  меж,
Та  від  себе,  мій  друже,  повір,  не  втечеш:
Ризикуєш  програти  в  своїй  боротьбі  —
Бо  усе,  що  ненавидиш,  є  у  тобі!

Те  що  стримує  тебе  й  навіює  страх,
Наклеп,  злість  і  брехня  у  звичайних  словах,
Та  невпевненість,  через  яку  ти  знімів  —
Ти  тікав  сам  від  себе  та  не  розумів.

Твоє  серце  вискакує,  тіло  тремтить.
Припини  лютий  чвал,  зупинися  на  мить
І  подумай  як  слід  про  усе,  що  почув
Доки  зовсім  у  цій  метушні  не  втонув!

Ти  повинен  побачити  істинну  яв:
Над  тобою  ніколи  ніхто  не  стояв.
Все  від  чого  ти  біг  сотні  тисяч  годин
Власноруч  у  собі  збудував  ти  один!

(27  листопада  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019

Дневник

Ничего  от  меня  не  останется:
Ни  стихов,  ни  открытий,  ни  книг.
Образ  мой  в  головах  затуманится,
Затеряется  в  хламе  дневник...

От  чего  доводилось  мне  мучиться
И  напротив  —  летать  в  облаках  —
Словно  капля  воды  улетучится,
Без  следа  растворившись  в  веках.

Переписки,  контакты,  истории,
Продержавшись  десятка  два  лет,
Канут  в  Лету  без  аудитории,
Унося  за  собой  мой  секрет.

Как  жила,  что  любила,  чем  грезила  —
Потеряет  значение  вмиг...
Смерть  табличку  на  входе  повесила:
"Do  not  disturb".  Прощай,  мой  дневник!

(26  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856000
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.11.2019

Слова

Тишина  снова  скалится  злобно,
вянут  в  вазе  цветы.
Я  в  усердии  безрезультатном
вспоминаю  слова:
"Одиночество  смерти  подобно"  —
говорила  мне  ты.
Не  дано  убедиться  в  обратном:
так  и  есть,  ты  права...

(25  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855867
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.11.2019

Снег

Снова  люди  одеты  нелепо,
День  как  звук  на  ТВ  приглушён,
Снег  срывается  с  серого  неба
И  ложится  на  мой  капюшон.

Выцветают  идеи  и  мысли
Даже  в  самых  блестящих  умах  —
Их  владельцы  как  будто  зависли
В  тёмно-серых  казармах-домах.

Буйный  ветер  неистово  воет,
Злые  тучи  напрасно  гоня.
Белым  маревом  город  укроет,
А  под  вечер  накроет  меня...

Утоли  мой  психический  голод
И  навек  от  страданий  избавь,
В  ком  покоится  сырость  и  холод  —
Беспросветная  Серая  Явь!


(25  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855866
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.11.2019

Гали

(по  мотивам  манги  "GUNNM")

Мне  снилось,  что  я  не  оружие,
А  девочка  Гали,
И  тем,  что  кого-нибудь  хуже  я,
Меня  не  пугали;

Что  раса  людей  совершенная,
Нам  предана  вечность,
А  в  обществе  самое  ценное  —
Сама  человечность.

Я  злилась,  влюблялась  и  верила,
Ждала  и  мечтала,
Красивые  платьица  мерила,
Смеялась  немало;

Носила  штаны  неуклюжие,
Кормила  галчонка  —
Мне  снилось,  что  я  не  оружие,
А  просто  девчонка...

(22  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855558
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.11.2019

Сато

(по  мотивам  тайтла  "Happy  Sugar  Life")

Ожидаю  её  словно  лета
Каждый  вечер,  одна,  дотемна,
Потому  что  источником  света
В  тёмном  космосе  стала  она  —
Для  меня  и  для  целого  мира,
Из  которого  я  состою.
С  ней  огромная  наша  квартира
Превращается  в  крепость  мою.

Вечереет,  вступает  истома:
Лифт  несётся  сквозь  вал  этажей;
Стук  двери  —  с  коридора  "Я  дома"
До  моих  донесётся  ушей
И  войдёт  во  дворец  моя  Сато  —
Блеск  моих  зачарованных  глаз  —
Украшение  райского  сада  —
И  никто  не  достанет  здесь  нас!

Наша  крепость  всегда  под  защитой
Самой  лучшей  из  всех  королев,
Под  её  справедливой  эгидой
Все  нападки  врагов  одолев.
Сато  будет  вовеки  со  мною  —
Я  живу,  её  в  сердце  храня  —
Словно  ангел,  стоит  за  спиною,
От  всего  защищая  меня.

(21  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855442
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.11.2019

Мания

Мне  остались  былые  мечты
И  приятные  воспоминания  —
Они  травят  меня  словно  мания,
Ведь  их  главный  герой  это  ты...

(19  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855193
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.11.2019

Сади

Мені  не  боляче,  хоч  ти  й  у  серце  б'єш
З  невинним  виразом  обличчя,  мов  дитина,
І  відбиватися  від  себе  не  даєш:
Твої  обійми  —  то  смертельна  павутина.

Не  їж  мене,  бо  я  давно  вже  несмачна:
Сади  в  душі  моїй  зав'ялі  і  зогнилі,
У  тілі  слабкість,  в  серці  темрява  нічна  —
Твоя  любов  й  таке  життя  мені  немилі!

(19  листопада  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2019

Счастливый день

Я  закрою  глаза  и  представлю,
Что  мы  снова  гуляем  вдвоём,
Что  я  тешу  тебя  и  забавлю,
Что  ты  в  платье  любимом  моём...

И,  как  прежде,  ты  держишь  за  руку
Озорную,  шальную  меня,
И  мы  гоним  осеннюю  скуку
За  пределы  счастливого  дня...

(08  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854022
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.11.2019

Коли холод скінчиться

Знов  і  знов  потрапляю  в  прострацію,
Щойно  тебе  згадаю...
Мої  друзі  завжди  мали  рацію:
Я  без  тебе  страждаю...

І  немов  під  холодною  зливою
Просуваюся  плазом...
Я  ніколи  не  буду  щасливою,
Бо  ми  більше  не  разом...

Не  з'являються  сонячні  промені
У  моєму  віконці...
Всі  думки  мої  відчаєм  сповнені  —
Ми  тепер  незнайомці...

Вже  ніколи  близькими  не  станемо,
Решта  —  просто  дурниця...
І  сніжинками  тихо  розтанемо,
Коли  холод  скінчиться...

(07  листопада  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2019

Всевышний

Я  —  Тьма  и  Денница,  Всевышний  Творец  и  Губитель  миров.
Я  тот,  кто  рождён  был  из  пепла  и  зарева  Первой  Звезды  —
Создатель  времён,  измерений,  полярностей,  ритмов  и  строф,
Планет,  элементов,  людей  и  цветов  неземной  красоты...

Я  властен  над  всеми  и  всем,  Я  всесилен  и  полон  любви
К  тому,  что  когда-либо  создал,  разрушил  и  восстановил.
Но  часто  Я  слышу  притворное  "Господи,  благослови"
От  лучших  творений,  которым  Я  высшую  мудрость  явил.

Я  дал  им  всё  лучшее,  что  Творец  Вечности  дать  только  мог:
Свободу  и  волю  жить  так,  как  им  хочется  —  вот  Мой  Закон.
Но  дар  Мой  великий  забрал  у  них  ими  придуманный  бог,
Бесстрастно  следящий  за  адом  Земным  с  многоликих  икон...

Сжигая,  браня,  запрещая  всё  то,  что  доверил  им  Я,
Живут  в  несвободе  и  боли,  ко  лжи  приучая  детей,
В  мучениях,  бедности,  войнах,  убийствах  виня  не  себя,
Страдают,  молясь  на  святыни  из  праха  прогнивших  костей.

(06  ноября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853863
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 06.11.2019

Роман

Мрак  и  холод,  тоска  и  туман;
Что  внутри  —  точно  то  же  снаружи.
Год  назад  начинался  роман,
Но  не  выдержал  натиска  стужи.

Грязный,  встрёпанный,  тёрся  у  ног,
Не  прося  ни  еды,  ни  ночлега,
И  погиб  как  бездомный  щенок
Под  покровом  январского  снега.

(28  октября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853768
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.11.2019

У старому осінньому парку

У  старому  осінньому  парку
Ти  палила  останню  цигарку.
Під  дощем  та  чомусь  не  змокала.
Ти  чекала...  На  нього  чекала.

Вечоріло  й  ставало  темніше.
Ти  стискала  цигарку  міцніше.
Докучав  тобі  в'їдливий  голод
Й  прохолода,  що  вилилась  в  холод.

Телефон  твій  давно  розрядився.
Та  з'явитись  він  не  потрудився.
Ти  слухняно  стояла  на  подив.
Час  ішов,  але  він  не  приходив.

Так  хотілося  їсти  і  пити,
Що  ти  ладна  була  відступити,
Як  побачила  —  йде  —  і  за  ручку
За  собою  нову  веде  сучку...

(05  листопада  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2019

Вдвох

Залишся  зі  мною,
Нікуди  не  йди,  —
З  такою  сумною
Як  був  колись  ти!

Сьогодні  у  школі
Нема  нас  обох.
Дарунок  від  долі:
До  вечора  вдвох...

(05  вересня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2019

Киця

В  душі  наче  киця  шкребе,
У  вухах  —  чиїсь  серенади.
Мій  погляд  шукає  тебе,
А  серце  бажає  розради...

(08  вересня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2019

Моя кохана зірко

Спекотним  променем  осяй  моє  віконце,
Моя  кохана  зірко,  й  світ  мій  освіти!
Зігрій  теплом  своїм,  неначе  справжнє  сонце,
Моє  холодне  серце  з  неба  висоти!

Цілуй  в  обличчя,  шию,  груди,  руки,  ніжки  —
В  усі  ділянки,  що  тобі  відкрила  я,
Засмаглу  дівчину  зробивши  з  білосніжки,
Яка  відзараз  і  назавжди  лиш  твоя!

(27  серпня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2019

Давно не сплю

Давно  не  сплю  —  прокинутись  не  можу:
Пора  до  санаторію.
Реальність  обернулась  на  ворожу
Надіям  територію.
Мій  розум  переповнився  мов  скриня
І  вже  не  зачиняється.
Моїх  віршів  трагічна  героїня
На  щастя  сподівається.

(04  вересня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2019

Ты забудешь

Ты  забудешь  обо  мне  спустя  недели,
В  лучшем  случае  –  полгода,  но  не  факт;
Ту  поляну,  на  которой  мы  сидели,
Стуки  дятла,  что  сердцам  звучали  в  такт...

Ты  забудешь,  как  красив  был  этот  вечер,
Как  ты  вёл  меня  за  руку  по  тропе,
Как  лесок  закатным  солнцем  был  подсвечен
И  как  лист  с  куста  прилип  к  моей  стопе...

Ты  забудешь  обо  всём,  что  говорилось,
Пелось,  думалось  под  шелест  облаков;
Тишину,  в  которой  вечность  растворилась,
Запах  трав,  полёт  вечерних  мотыльков...

Ты  забудешь,  чем  мы  жаждали  восполнить
Те  минуты,  как  пытались  танцевать,
И  не  вспомнишь  обещание  всё  помнить,
Как  и  клятву  –  никогда  не  забывать...

(30  августа  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847099
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.09.2019

Осень

Я  начну  сезон  торжественным  признанием,
Что  заменит  миллионы  прочих  фраз:
Эта  осень  станет  новым  начинанием
Для  меня  с  тобой,  тебя  со  мною  —  нас!

(02  сентября  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847098
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.09.2019

Міжсезоння

Недільний  дощ.  Гриміло  підвіконня.
Темнішало.  Холонув  м'ятний  чай.
В  знаки  ізнов  давалось  міжсезоння.
Побуду  краще  вдома,  вибачай.

А  завтра  в  теплу  сонячну  погоду
Ми  підемо  з  тобою  хоч  куди:
До  лісу  чи  до  річки  —  на  свободу,
Де  вітер  замітатиме  сліди!

(26  травня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2019

Свобода

Зарастали  лозой  минареты,
Улыбался  блуждающий  Один:
Этот  мир  перерос  все  запреты
И  теперь  абсолютно  свободен!

(14  мая  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836142
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.05.2019

Сонечко

Ти  мов  сонечко  у  травні
Душу  зігріваєш
І  мої  проблеми  давні
Дощиком  змиваєш.

Ніжним  бризом  біль  нестерпний
Вгамуватись  просиш,
А  мій  смуток  невичерпний
Річкою  відносиш.

(20  травня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2019

Квіткарка

Ти  променем  сонця  для  неї  була
І  подихом  вітру  свободи.
З  тобою  вона  ще  з  зерня  розцвіла
Урозріз  законам  природи.

Поїхати  ладна  була  хоч  куди
За  покликом  "квітки"  своєї  —
Носилась  неначе  з  малечею  ти
Й  жила  винятково  для  неї.

Ти  вчила  її  не  боятися  зла,
На  захисті  правди  стояти.
Тож  "квітка"  твоя  у  любові  росла,
А  ти  їй  була  наче  мати.

Плекала,  любила  мов  рідне  дитя  —
Найбільше  за  все,  що  існує,
І  навіть  віддала  б  за  неї  життя,
Бо  серце  над  всім  хазяйнує.

Струмочками  часу  спливали  роки  —
Кохання  твоє  не  минало.
Про  "квітку"  єдину  і  сни,  і  думки...
Щасливе  життя  вирувало.

Усе  б  так  було  і  надалі,  але
Вона  підросла  та  зміцніла;
Всередині  досі  наївне  й  мале,
Та  зовні  красою  рясніла.

"Я  виросла"  —  каже,  —  "І  хочу  іти
"Надалі  стезею  своєю.
"Нарізно  відзараз  підем  я  і  ти.
"Я  нас  не  вважаю  сім'єю".

"Я  вдячна  за  все,  що  дала  ти  мені,
"Та  більше  потреби  немає.
"Чи  досі  мене  ти  кохаєш,  чи  ні  —
"Нас  разом  ніщо  не  тримає".

Твій  всесвіт  мов  горщик  розбився  ущент:
Зруйновано  мрії  і  плани.
Скінчилася  п'єса.  Завіса.  The  End.
І  сцену  знесли  урагани!

Діру,  що  у  серці,  латав  алкоголь
Щоразу  у  збільшених  дозах
І  кидав  тебе,  відібравши  контроль,
В  нескромних  для  дівчини  позах.

А  ти  прокидалась  і  знову  пила,
Щоб  якось  той  біль  приглушити.
Бо  досі  ти  тільки  для  "квітки"  жила  —
Для  кого  тепер  тобі  жити?

Кому  дарувати  любов  і  тепло?
Кого  цілий  день  доглядати?
Чиї  золоті  пелюстки  і  стебло
Плекати  тобі  й  цілувати?..

У  пам'яті  сотні  яскравих  картин
З  минулого,  що  не  забути.
Лишитися  з  ними  один  на  один  —
Це  кара,  її  не  минути.

Минуле  завжди  переслідує  нас,
Та  я  йому  все  пробачаю.
Знай,  горе  лікує  не  склянка,  а  час,
А  в  склянку  налий  собі  чаю!

І  досить  жалітися,  мила  моя  —
Попереду  часу  багато.
Твоєю  зроблюсь  підопічною  я  —
Скоріше  забудеш  про  втрату.

Доглянеш  мене  наче  справнжій  квіткар:
Обпшикаєш  всю  із  балона...
А  я  буду  пити  солодкий  нектар
З  вікна  біля  твого  балкона.

(05  квітня  '19  р.)

[i]Присвячую  найкращій  подрузі.
З  найчистішими  намірами  і  надією  у  серці...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2019

Полушёпотом…

Ночь.  Постель.  Говорю  полушёпотом
Подуставшим  от  ласк  языком.
Спишь...  Боясь  разбудить  тебя  топотом,
Я  крадусь  в  коридор  босиком.

Полумрак  поглощает  смущение,
В  зеркалах  —  только  тень  наготы.
Необычны  мои  ощущения:
Наконец  мы  вдвоём  —  я  и  ты.

Тишина...  и  ничто  не  шевелится,
Не  скрипит,  не  шуршит,  не  течёт.
Только  запах  по  комнате  стелится
Той,  кто  спящею  даже  влечёт.

Так  бывает?  Скорее,  случается
При  стечении  множества  "и".
Жаль,  что  счастье  мгновенно  кончается,
Длясь  едва  ли  часы,  но  не  дни.

До  рассвета  остались  мгновения,
До  тебя  —  два  десятка  шагов...
Помню  каждое  прикосновение,
Разорвавшее  комплекс  оков;

Слёзы  счастья;  моменты  пылания,
Заставлявшие  душу  гореть.
Эта  ночь  исполняла  желания.
Эти  чувства  ничем  не  стереть.

Просыпаешься:  сонная,  милая...
Но  усталость  с  лица  не  сошла.
Извини,  что  тебя  утомила  я
И  спасибо,  что  ты  не  ушла.

Не  сломать  нас  проблемам  и  хлопотам!
Я  печаль  твою  всю  разделю!
Утро.  Душ.  Говорю  полушёпотом,
Что  тебя  больше  жизни  люблю...

(31  марта  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831235
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.03.2019

Сонце у твоїх очах

Ми  з  тобою  удвох  в  серці  осені...
Я  в  очах  твоїх  сонце  побачила;
Відбивався  в  тобі  наче  в  озері
Світ,  якому  не  все  я  пробачила.

Ти  сплітала  волосся,  а  промені
Із  очима  блискуче  зливалися;
Ніби  вогник  давала  тепло  мені  —
Я  байками  твоїми  впивалася...

(11  березня  '19  р.)

[i]Оригінальний  вірш  Влади  К.:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564663[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828695
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2019

Надвечір'я

Надвечір'я.  На  балконі  ми  з  тобою  стоїмо,
п'ємо  пиво  і  солоні  чіпси  з  пристрастю  їмо.
Ой  не  гріє  светр  вишневий  —  ти  спустила  рукави;
обвіває  березневий  вітер  з  ніг  до  голови.
Підійти  б  до  тебе  ззаду,  притулитись  до  спини...
Почуттям  лиш  дати  раду.  Кицю,  тільки  не  жени!
Підійшла  і  обійняла.  Ти  у  відповідь  мені
тепло  "дякую"  сказала.  І  в  очах  моїх  вогні
заблищали  зорепадом,  знов  наситилась  душа
мов  солодким  шоколадом,  наче  римою  вірша.
Ще  ковток...  Скінчилось  пиво.  Небо  сутінки  вдягли.
А  між  нами  сталось  диво  щойно  в  ліжко  вдвох  лягли...

(9  березня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2019

Забери мене подалі

Забери  мене  подалі
Від  цієї  метушні
І  чимдуш  крути  педалі  —
Відірвись  від  комашні.

Відвези  мене  за  місто
До  ставочка  і  качок,
Я  зроблю  тобі  намисто
З  кольорових  квіточок.

(9  березня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2019

Шпаринка

Іще  не  хочу  спати,  але  пірну  до  ліжка  —
Якнайскоріш  заснути  і  увійти  до  сну,
Де  знову  зможу  мати  я  хвостика  мов  кішка
Й  легенько  зазирнути  в  шпаринку  затісну...

(17  лютого  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019

Памірае люты

Памірае  люты
Ў  покрыве  са  бруду  —
Ў  кірзачы  абуты,
Чакаючы  цуду.

Як  яму  тужліва:
Больш  зімы  ня  будзе!
І  цяпер  зажыва
Згіне  ён  у  брудзе.

(27  лютага  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827053
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.02.2019

Сон

Мені  наснилося,  що  ми  з  тобою  разом
У  тому  парку,  де  зустрілися  колись,
Гуляли,  мовчки  насолоджуючись  джазом,
І  у  коханні  одне  одному  клялись

Самими  поглядами  —  завше,  щохвилини  —
У  почуттях  медово-пряних  з  молоком;
І  літній  дощик  керував  на  нас  краплини,
Які  ти,  граючись,  ловила  язиком...

Нас  зігрівало  ніжне  сонечко  липневе,
Що  визирало  з-під  понівечених  хмар,
Й  переливалося  з  пляшок  вино  дешеве
На  потонулий  у  калюжах  тротуар.

Ми  обнімалися  в  очікуванні  ночі,
Пісні  улюблені  співали  в  унісон,
А  я  дивилась  у  твої  блакитні  очі
І  розуміла,  що  усе  це  просто  сон...

(17  лютого  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2019

Похід

Звеселися,  друже  мій,
Усміхнися,  золотко!
Час  журитися  минув  —
Нумо  у  похід!
І  вагатися  не  смій,
На  свободі  солодко...
Бо  напевно  вже  й  забув
Як  дурманить  світ.

Я  триматиму  тебе
За  обидві  рученьки
І  вестиму  крізь  пітьму
Все  своє  життя.
В  небо  зоряне  рябе
Височенні  крученьки
Легко  думкою  здійму
Й  кину  в  небуття.

Не  зупинять  нас  дощі,
Спека  із  негодою,
Гори,  скелі  чи  ліси,
Холод,  мокрий  сніг...
Ми  одягнемо  плащі,
Вишиті  свободою,
І  поллється  крізь  часи
Наш  дитячий  сміх.

(17  лютого  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2019

Білі крила / Літай

Чом  так  сумно  тобі,  моя  кице?
Ти  ж  веселе  мале  кошеня  —
Струнконоге,  худе,  білолице  —
А  в  думках  оселилась  дурня...

Чом  так  тяжко,  моє  цуценятко,
На  душі  твоїй  світлій  мов  день?
Ти  невинне  мале  янголятко,
Та  у  серці  не  жевріє  вгень*.

Чом  лякаєшся,  мила  лисичко?
Ти  ж  сміливою  досі  була!
Покажи-но  мені  своє  личко
І  нічого  не  бійся,  мала!

Я  з  тобою  —  завжди  і  усюди  —
Моя  пташко,  про  це  пам'ятай!
Як  до  тебе  б  не  ставились  люди,
Не  спускайся  додолу  —  літай!

(12  січня  -  17  лютого  '19  р.)

__________
*  вогонь  (русинською)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2019

На самоті

На  самоті...  Скули́  зап'ястя  пурпурові  —
Не  золоті  —  браслети  з  висохлої  крові.
Жива,  мабуть,  якщо  впиваюсь  болем  досі
І  ледве  йдуть  колись  слухняні  ноги  босі...

(08  лютого  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2019

Хочу

Хочу  обнимашек
и  сладких  конфет
со  свежезаваренным  чаем,
душистых  ромашек,
душевных  бесед
и  вечер  чтоб  был  нескончаем...

(03  февраля  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823900
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.02.2019

Залежність

Римую  думки  і  народжую  дещо  потворне  —
Неначе  в  душі  моїй  демон  якийсь  оселився,
І  щось  дуже  сильне,  мов  сталь  і  бетон  непоборне
З'їдає  мій  мозок,  який  у  штани  провалився.

Пишу  на  папері  слова,  що  нічого  не  значать,
Та  замість  чорнила  з  пера  проступає  лиш  морок.
Мою  писанину  знайомі  поети  тлумачать,
А  демон  всередині  мене  витягує  корок...

(12  січня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2019

Річка

Одне  від  одного  нічого  не  чекаємо:
Надії  промінь  вже  у  душах  наших  згас.
На  нас  звалились  небеса;  в  дощі  зникаємо,
Який  розніс  ущент  весь  простір,  час  і  нас.

Наш  заповітний  псевдо-рай  сніги  засипали,
Садок  вишневий  бур'яном  увесь  заріс,
Кохання  залишки  з  моста  до  річки  випали
І  понеслися  у  потоці  наших  сліз.

(07  січня  '19  р.)

Україномовна  адаптація  вірша  "Река"  Євочки  Романенко.
Оригінал:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802478

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2019

(З) речення

Я,  богиня  на  низьких  налаштуваннях,
світлий  янгол  з  демонічною  душею,
потопаю  у  приземлених  бажаннях
та  щоразу  опиняюсь  за  межею
       власних  принципів,  страхів  і  забобонів,
       що  народжені  недоліками  тіла,
       що  не  мають  ні  обмежень,  ні  кордонів  —
       адже  я  сама  того  не  захотіла,
бо  інакше  я  би  вибралася  з  пекла,
із  яким  тепер  не  хочу  розлучатись.
Боротьба  була  тривала  та  запекла,
біль  погрожував  ніколи  не  кінчатись,
       викликаючи  щораз  нові  страждання
       і  породжуючи  надстійку  залежність,
       що  випалювала  мрії  й  сподівання
       та  виточувала  з  мене  протилежність
діві-янголу,  яку  усі  любили
лиш  за  те,  що  та  існує  у  природі;
потім  знищили:  принизили,  зганьбили
і  втоптали  у  смердючий  бруд.  Відтоді
       я  забула  про  чесноти  та  моралі,
       усвідомила,  що  врешті  я  не  фея,
       зрікшись  образу  незайманої  кралі  —
       припинивши  бути  тою,  ким  не  є  я.
Не  здалася,  не  спіткнулася,  не  впала,
обернула  всі  недоліки  на  силу;
змила  сльози  і  волосся  розтріпала,
одягнула  чорну  блузку,  серцю  милу,
       ототожнивши  себе  із  чорнотою,
       що  до  творчості  свідомість  надихає
       та,  оновлюючи,  робить  мене  тою,
       хто  танцює,  мріє,  створює  й  кохає!
 
(06  січня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2019

Перадсвітальная

Толькі  цемра,  сумненні  і  сьлёзы;
Боль  ды  смутак  глыбока  ўнутры.
За  вакном  паміраюць  бярозы  —
Мае  верныя  браты-сябры.

Цяжкі  сьнег  нахіліў  верхавіны,
Моцным  ветрам  гайдаецца  сад.
Да  сьвітанку  засталісь  хвіліны  —
І  дэпрэсія  пойдзе  на  спад...

(02  студзеня  '19  г.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819884
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.01.2019

Вечер пятницы

Вечер  пятницы.  Ты  обнажённая,
Открывая  мне  дверь,  улыбаешься...
Я  уставшая  и  раздражённая;
Что  ты  делать  со  мной  собираешься?

Ты  с  порога  пошла  на  сближение,
Не  оставив  и  места  сомнениям.
Испарялось  моё  раздражение
С  каждым  сладостным  прикосновением...

(01  січня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819880
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.01.2019

Спустошена

Зачиняю  себе  у  віршах
разом  з  болем,  що  душу  гнітить  —
кожне  слово  —  мій  втілений  жах;
кожна  літера  дрожем  тремтить.

Не  судилося  стати  митцем  —
творчий  хист  майже  зовсім  зотлів;
сірим,  гострим  мов  ніж  олівцем
я  будую  в'язницю  зі  слів...

(01  січня  '19  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2019

Кольори

Щиро  мріяли,  марили  казкою
Про  щасливе  солодке  життя.
Кожну  дію  ми  повнили  ласкою.
Самота  відійшла  в  небуття.

Розвивалися,  стали  сміливими:
Почуття  підняли  нас  обох.
Почувались  мов  діти  щасливими
Вдень,  вночі  —  наодинці,  удвох.

Ми  були  молодими  і  гарними,
Радість  повнила  мрії  і  сни;
І  удвох  милувались  шикарними
Кольорами  рясної  весни.

Перед  нами  зірки  постелилися,
Кличучи  у  далекий  політ,
А  в  сердечках  вогні  оселилися,
Освітивши  цілісінький  світ.

(10  грудня  '18  р.)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2019