Олег Дорош

Сторінки (1/31):  « 1»

сніг лапатими широкими грудьми

сніг  лапатими  широкими  грудьми
лягав  на  посивілі  опісля  ночі  вікна.
томився  і  не  сила  було  більше  йти.
заводи  видихали  в  небо  купчастий  ніби  хмари  дим
і  в  світі  панувала  дзвінка  тиша,
не  чутно  було  як  дрібно  шурхотить  десь  миша  в  куті  кімнати
гуртожитку
де  є  нічліг.
старий  "донбас"  підперся  до  стіни
всім  тілом  металевим  і  важким,
весь  списаний  невідомими  рівняннями,
і  глузував  чудак  розтріпаний  Ейнштейн  –  показував  язика  зі  стіни.
ти  вже  давно  у  теплій  постелі  в  погоні
за  тими  снами,
що  танули  через  нічні  розмови
в  горнятах  випитої  кави.
а  я  піду  непевно
в  ранкові  сутінки,
й  затисну  міцно  в  кулаку  сніжинку,
що  випадково  знайшла  притулок
у  моїй
долоні.

2013

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2022


НАД ВУЛИЦЕЮ ПРАВДИ

Це  найостанніше  цього  року  листя  акації
поважно  плистиме  горілиць  над  глевкою  землею
знесилене
над  побиті  колін  моїх  тонкі  прямокутники
над  осяяні  очима  хрести  церкви  Катерини
над  вечір  сонний  закутаний  у  теплий  шарф
над  понурі  шиферини  -  сірі  кепки  будинків
над  вулицею  де  я  спіткнувся  був
об  камінь  науки
і  пустив  за  вітром  свої  конспекти  -  паперових  пташок
істинно  вам  кажу
над  цим  усим
плистиме  той  листок  пожухлий
дірявий
як  байдарка  вкрадена  вітром  що  не  має  гребця
як  просмалений  недопалком  сведер
потріпаний
як  державні  стяги,  забуті  на  стовпах  після  Дня  Незалежності
так  повільно  і  мовчазно  над  вулицею  Правди  вмирає  осінь
Над  вулицею  Правди,  де  гучно  брешуть  собаки
Над  вулицею  Правди  де  хропе  хмільне  сонце  щоночі
Над  вулицею  Правди  де  молитви  найперше  потрапляють  в  печінки
щирих  вуличних  філософів
Над  вулицею  Правди
де  у  неозорому,  щільному  дощовику  туману
тужливі  краплини  глоду  у  звивистих  сухоруких  осінніх  гілляках  нависають
над  срібними  головами  рибалок,  що  несуть  вудки  мов  списоносці
переможно  до  Яхт-Клубу
Вулиця  Правди  коротка,  влучна,  нещадна,  мов  арбалетний  болт
впивається  в  груди  синього  на  зупинці  трамваю
де
двійко  божих  контролерів  Павло  та  Іванка
витягують  на  світ  і  дарують
кількоро  абонементів  на  коштовні  двотижневі  курси  Спасіння  душі
теплотрасним  подвижницям  Валентині,  Надії,  Любові  та  Вірі.
Над  вулицю  Правди
Над  рапсодію
листа
Франца
акацієвого

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2022


ЧЕРВОНА ХРУЩОВКА

червона  хрущовка  гостроплеча  
сопе  гучно  у  двір  підперезаний  мереживом  
білизни  -  прання
так,  що  хитається  лавка  крива
мов  дід,  що  спирається  на  костурі
дивимось  своїми  вікнами  -  очиськами
на  жовтий  світ
на  синь  води
як  чайки  тішаться,  бо  ранок  квітня
як  баржі  клюють  зерно  
ми  одні  біля  порту  стоїмо
плечо  до  шибки
стіна  до  спини
губи  чорні  як  гракове  пір’я  
брати  вечірнього  бризу  -  босяки  ялтинські
здійняли  кашкета  червоного  мого
і  жбурнули  в  лиман  гонористий  
незграбним  корабликом  попливе  у  Радісний  Сад
я  розгублений  
один
хрущовка  червона
одна
дихає  вітром  одна
стара  шовковиця

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2021


Ut queant laxis (гімн Івану Хрестителю)

[i] solve  polluti
[/i]
ранок  кволий
равликом  виповзає  з  мушлі  сорочки  –  
ДО  неба
дзиґа  закручується  
РЕставруються  душі  
з  першим  промінням  сонця
з  першими  нотами  цвіркунів
МІста  творяться  з  плоті    
з  попелу
тягнуться  вулицями  пальці
вилиці  випирають  мостами  
ФАсади  будинків  –  обличчя
засклені  очі
Ми  –  нота  СОЛЬ
Ми  –  сльози  землі
земЛЯ  –  
СІра  миша

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2021


П'яне сонце

котиться  Спаським  узвозом
червоне,  розпашіле
од  задухи
світ  перевертається  догори  дриґом:
дерева,  будинки,  люди  зустрічні
жінки  стривожено  ахають
заламують  руки  до  серця
здивовані  чоловіки
не  можуть  втямити
як  це  так  сталось
а  діти  малі
тицяють  пальцями
і  заходяться  сміхом
бо  п’яне  сонце
котиться
котиться
котиться
Спаським  узвозом
а  слідом  за  ним
перекочуюсь  й  я
а  слідом  за  мною
мій  ровер
що  за  мить  до  того
втрапив  у  діру  в  асфальті

#doroshpoetry

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2021


ГРА В БАСКЕТБОЛ ПРОБИТИМ МІСЯЦЕМ

Перші  дні  жовтня  -
продовження  мужицького  літа
їдкий  дим  горілої  трави  повзе  понад  антени
сталінок  тутешніх  добропорядних,  огрядних
в  зелених  фартухах
гострий  запах  свіжого  бульону  з  відкритих  вікон
лоскоче  ніздрі
і  кашель  громохкий  коронавірусний  малокровного  мосту  -
гримить  раз  по  раз  в  повітрі
в  долині  Каскадного  скверу
лежить  наш  затишний  майданчик:
там  понурі  кільця  перекособочені
важко  дихають  в  обличчя  прілим  листям
щити  немічні  хиляться  на  захід
мов  колосальні  кульбаби
трощений
асфальт
діри  якого  залатані  наспіх  калюжами
у  них  втрапить  і  скалічиться  ще  не  одна  нога
буремна
ми  граємо  тут  в  баскетбол
розпашілим
місяцем
пробитим
що  свище,
як  легені  астматика
велика  акацієва  голка  стирчить  в  його  боку
і  він  вже  не  стрибає
а  перекочується
тіла  наші
обгорнуті
футболками
напинаються  вітром  з  лиману
промоклі  від  солоного  дощу
штурхаються
азартні
швидкі
блокують  кидки
руки
скарлючені
як  стовбури  гледичії
гасаємо,  як  вітрильники  між  буями
як  сірники  між  пальцями  курця
перестрибуємо  через  тих  хто  збивається  з  ніг
приправляючи  це  все  дійство  обсценною  лексикою
опівночі
зойки  і  крики  наших  повержених
стихнуть
І  ліхтарі  засяють  надновими  сумирно  над  нашим  майданчиком
ми  розлетимося  граками,  кожен  до  своєї  гілки
і  місяць  триочковим  пролетить  повз  кільце  великої  ведмедиці

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2021


абрикоси

щоранку,
коли  солоне  і  довге,  ніби  в’ялені  макаронини,  проміння  паде  на  
лоно  землі,
із  ще  сонних  долин,  де  рясно  плачуть  трави  на  схід  сонця,
розсікаючи  густі  тумани,  пропахлі  гострим  запахом  скошеного  
жита,
від  якого  зводить  язик  та  хочеться  чхати,
виринаємо  ми  —
металеві  й  стрункі  піонери  дикого  степу.
в  самоті,  ніби  останні  пророки,
кричимо  в  порожнечу
з  усієї  сили.
зціпивши  від  болю  й  нудоти  дизель-двигуни,
ми  благаємо  припинити  цей  біг  і  відпустити  до  світлого  раю,
де  так  чарівно  пахне  соляркою  та  смолою,  і  запашною  кіптявою,
яку  хочеться  вдихати  на  повні  металеві  легені.
проте  оскаженілі  машиністи  лише  підганяють  вперед
і  ми  біжимо  до  інфікованих  невимовним  сумом  сірих  брудних  
вокзалів,
де  на  перший  погляд  приємні,  усміхнені  провідниці  запрошують  
нових  подорожніх  —
порожні  бляшанки  людей  зі  шпротами  та  консервами,  
мінеральною  водою,  з  вареними  яйцями
та  смердячими  шкарпетками  і  немитими  головами.
і  їхніх  дітей,  які  обов’язково  обірвуть  фіранки  в  вагонах,  які  будуть  
волати  та  вовтузитися  всю  ніч,
до  самого  ранку.
любий,  милий  Начальнику  Південно-Західної  залізниці,
якщо  ти  чуєш  наші  скромні  молитви,
благаємо!
допоможи  дістатись
хоча  б  рідної  та  такої  жаданої  Долинської,
адже  там  продають  соковиті  та  жовті,  як  Божий  день,
абрикоси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2021


У баркасі

листопад  вітром  розтерзаний,  всохлий,
відламується  з  осені  неквапкий  лет  його  кволий,  вимучений:
лиє  води  іпохондрик  
зранку,  вдень,  ввечері  і  вночі  почерепично  рахуючи  хребці
і  ребра
будинків
по  Вулиці  Терасній
там  до  моїх  мешт  наїджених  багнюкою
цуценя  дурне
тулиться  
носом  вологим
шукає  долоню  втирається  в  рукави  
замерзле
і  мокре
коли  у  вікнах  Сухого  Фонтану
заширмлюють  безмовно
очі,  телевізори,  сни


дрібноту  блохасту  горну  у  куртку
я  -  баркас  у  водах  тих  темних
я  -  баркас  на  який  ти  сподіваєшся  скавуцюро,
за  який  чіпляєшся  пазурями  дрібними
в  якому  тряско  сподіваєшся  збути  зиму
і  ми  як  луска  жовточеревого  полоза
попри  облуплені  скелі  сталінок  і  хрущівок  
попри  хижу  бруківку  Обсерваторної
через  болотисті  газони  і  відчинені  люки  Нікольської
через  колючі  антени  акацій  провулку  Радіо
пливемо
прямісінько
до  водовежі  Шухова
Як  день  пізнає  берег  інший
Ти,  малеча,  пізнаєш  
нутро  багатоквартирної  буди
й  чогось  придумаєм
на  вечерю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2021


Хто не буде третім

В  п’ятницю  пообідді  біля  фізіономії  Гмирьова

Побилися  два  молодих  поети

Просто  закінчувалося  питво

Коротко  стрижена  трава  соломиться  від  спеки

Секунданти  –  ліниві  ясени  без  кайданок

Сонце  роз’ятрює  кров  

Розум  стискає  у  власних  лабетах

Один  з  них  марив  себе  екверлібристом

Вміло  мандруючи  манівцями  мелодики

Забуваючи  коми

Крокував  мов  бузьок  -  прокладав  містки

 між  ритмом  та  римою

Інший  вдавав  із  себе  раба  демократичних  метрик

Довершено  цілив  сонетами  в  серця  дівочі

Знав  багато  рим  зі  словами  любов-кров  бити-любити

Подейкують  що  зачепились  вони  за  форму

Якоже  у  пошуках  істини  й  правди

Слово  за  слово  і  після  нетривалого  репу

Пішли  в  хід  аргументи  для  поета  звичні:  

“В  руках  их  могучих  блестят  топоры,

В  очах  -  роковое  решенье…”


Виглядало  це  дійство  вельми  епічно

хоча  є  версія  інша,

аво  спитайте  в  Гмирьова  як  все  відбувалось:



“А  набат  мятежным  словом

                                                 Бьет  их  по  сердцам:

Смерть  врагам!  Долой  оковы!

                                                 Жизнь  и  честь  борцам!”




Розбіжності  виникли  щодо  призначення  поезії:

Служити  народу  химерній  правді  нескінченності  просто-ро-часу?

Поетовій  тожсамости  чи  деконструктивного  постмодернізму  візії?

Важко  віднайти  справедливого  коли

Причина  конфлікту  можливо  стосується  справ  інтиму

і  не  проблем  метафізичних

Бо  є  версія  більш  ймовірна



Побилися  вони

Через  дівку  з  гуртожитку  тутешнього  педіну

Дарину  з  села  Дорошівка,що  вчилась  заочно

І  нібито  одного  поета  звали  Дорошем,

Але  це  не  точно

Знову  не  стерпів  Гмирьов

Дядько  суворий  зі  шляхетних  металів

Загартований  полум’ям  не  помаранчевих  революцій

За  що  ці  хлопаки  проливають  кров  на  отсьому  майдані

за  любов?

І  поглядом  зиркає  донизу  гнівно:

«Под  знамя  восстанья,  под  знамя  борьбы.

                                   Во  имя  труда  и  свободы,

                                   Стекаются  грозно  отвсюду  рабы,

                                   Как  шумные,  вешние  воды..

Слухай  ти,  пролетарій,  писка  свого  стули,

Твій  час  вже  скінчився

Раптово  уривається  бійка

Мовчи  й  подивись  на  газони  оці,  на  отсі  ліхтарі
Бо  бачиш  востаннє  їх

І  з  усього  розмаху,  без  образ  од  всієї  дрібнобуржуазної  душі

во  ім”я  отця  і  во  сина  

В  мармизу  Гмирьова  

летять  порожні  пляшки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2021


ВЕЧІРНІЙ ДЗЕН

розлилася  темрява  на  шорсткому  папері,  як  зірки  —  сни,  як  снів  —  зірки.
кипить  самотньо  чайник,  руки  у  кишенях
один  на  кухні  воїн  —  просить  їсти
з  крана  накрапає,
дрібні  краплини  в  надії  дістатися  землі,  все  б’ються  об  сталеву  мийницю
долоні  вогкі,  білі,  місяць,  мовби
спроквола  товчуть  у  мисчині  біле  тісто
біле  світло  у  вікно  ллють  байдужі  ліхтарі,
весь  всесвіт  стискається  у  краплину-крапку
на  кухні  цій,  де  під  люстрою  наввипередки  мліють  комарі,
де  час  немає  ще
початку

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2021


осінні коти

осінні  коти
линуть
до  рук
мов  риби
при  березі
мілкої  річки
шукають
ласки
хвостами  зачіпають
щоки  і  ніс
ти  як  вони  -  безпритульний
і  не  вписаний  жодними  рамками
в  місто
будуєш  для  них
дім  зі  своїх  долонь
а  коти
пухнасті
і  теплі
муркочуть
муркочуть
муркочуть
тобі
на  вухо
цю  розмірену  симфонію
осені
мур-р  -  жовтопад  заливає  обличчя
мур-р-р  -пожухле  сонце  звалилось  на  віття
мур-р-р-р  кричиш  у  водостічні  труби  у  відчаї
мур-р-р-р-р  -  співаєш  під  мелодії  покручених  дерев.
і  коли  ти  ідеш
двійко  котів  біжуть  перед  тебе
плутаються  між  ногами
чорний  і  білий  -
Михаїл
Гавриїл

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2021


Сонце заходить за яхт-клуб

[i]Ганні  Пархоменко
[/i]
***
сонце  заходить  за  яхт-клуб
величне  і  певно  святе
ніби  здоровенна  вінілова  пластинка
з  якої  патлатий  Джиммі  Морісон
запевняє
що  люди  такі  дивні
такі  самотні  та  беззахисні
як  бички  що  попадаються  на  гачок
спритним  рибалкам
і  хапаються  за  останні  хвилини  повітря
безсилими  писками
вогонь  плазує  язиком
з  хвилі  на  хвилю
і  не  згасає
од  нього
отари  хмар  іржавіють
крайнеба
круторогі  вперті
і  їх  намагається  загнати
розгублений  пастух  -
сивий  Семен
розмахуючи  руками
мов  диригент
відлунює  рікою
з  грудей  його
кашель  приглушений
і  топиться  в  небі  жабка-камінь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903044
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021


мій дідо має широкі як небо долоні

[quote]пам'яті  мого  діда  -  Товарницького  Степана  Андрійовича  
[/quote]


мій  дідо  має  широкі  як  небо  долоні
він  здатен  затулити  ними  мене
від  сильного  вітру  чи  злих  людей.
теплі  й  м"які
як  свіжоспечений  хліб
вони  лягають  мені  на  скроню
і  пахнуть  так  млосно.
і  коли  хмари  насунуть  з  трибуховецького  лісу
і  вниз  паде  холодний,  невгамовний  дощ
я  залишаюсь  на  лавці
і  співаю  тихесенько  пісню
Адже  я  не  боюся.
дідо  пригорне
мою  кудлату  голову.
а  я  чутиму  як  гупає  його  серце
глухо
як  краплі  великі  по  збитій  чобітьми  землі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021


як підуть перші затяжні, прохолодні дощі

+++
як  підуть  перші  затяжні,  прохолодні  дощі
раптово
як  ноги  промокнуть    наскрізь
від  того,  що  форсуватимуть  калюжі

мовчазні    повернуться  лелеками    
кожен  в  свій  дім
зів’ють  гнізда  в  спальних  районах  
будуть  звикати  до  тиші  
вчитися  жити  без  броніка  важчого  за  смерть
а  дощ  буде  їх  омивати  
вимиваючи  зі  шкіри  та  одягу  гіркі  степові  трави

ми  зрозуміємо,  що  війна  скінчилася
як  перші  краплі  затарабанять  по  прямовисних  піддашшях
кепок
цих  мовчазних  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021


вулиці плавляться

+++
вулиці  плавляться
вужчають  у  провулках
тонкі  ніби  вушко  голки
в  яке  не  пролазить  лапка
кота
від  спеки  надто  ліниво
піднебіння  обпечене  бо  погана  задумка
сонце
ковтати
заки  ще  не  остигле
я  спросоння  надягну  футболку  навиворіт
і  втиснуся
в  магазин  в  одному  з  провулків
насіння  купити

я  спросоння  натягну  футболку  навиворіт
і  втиснуся
в  магазин  в  одному  з  провулків
насіння  купити
і  коли  їстиму  його
сонях  виросте  в  мені
як  сонце  сором’язливий
суне  пелюстки  в  рукави
неквапом
а  в  ногах  коріння
крізь  дірки  в  підошві  кросівок
шукає  землю  вогку  –  рідну
я  опудало  неба
з  соняхом  замість  голови
я  розганяю  граків  у  своєму  місті

я  опудало  неба
з  соняхом  замість  голови
я  розганяю  граків  у  своєму  місті
дзілінь-дзілінь  –
це  дзвіночок  на  моєму  зап’ястку
на  ниточці  червоній
вплутаний  в  мереживо  павутини
дивіться  як  гарно
цегла  будинків
кришиться
розходиться  шрамами

дивіться  як  гарно
цегла  будинків
кришиться
розходиться  шрамами
в  них  втиснутись  можна,  сховатися
мов  у  печері
від  людей  усюдисущих
що  несуть
хліб  крізь  дев’ятий  вал
у  долонях
на  світло  маяків
у  вікнах  домівок  власних

що  несуть
хліб  крізь  дев’ятий  вал
у  долонях
на  світло  маяків
у  вікнах  домівок  власних
жовтий  день  застрягає
в  кватирці  тісній
жовтий  день
календулу  хилить  до  горизонту
жовтий  день
голову-сонях  гріє

жовтий  день  колише  траву  волосся
жовтий  день  плавить  вулиці
звужує  їх  у  провулках
піднебіння  обпечене,  бо  сонце  гаряче
погана  задумка  –  ковтати  його  без  цукру

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020


сонце на рейді

сонце  на  рейді  
між  ребра  місту  якір  закинуло
 вулиці  пальцями  жовтими  мацає
спинюсь  перепочити  на  п’яти  кутах  
губи  пошерхлі,  потріскались  
білі  
мов  долоні  сонця  сухі,  шорсткі
іти  немає  куди
іти  не  треба
у  травах  волосся  на  моїй  голові
пташки  ховаються  
жилка  на  лобі  –    
синій  Інгул  
напинається  стрілою  
крізь  кульбабовий  день  
тече  
повз  дерева  абрикос
асфальтом  чорним,  розм’яклім
 сп’янів  від  вина
терпкого  мов  сонця  кров  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020


викашлюю чорних граків

викашлюю  чорних  граків
в  густу  брудно-білу  бавовну    неба
що  скальпелем  крають    на  клапті  
в  парку  лише  поодинокі  дерева
і  я  –  
дерево
гілля-руки    крисаті
корінням  провалююсь  в  мишачі  нори  
прожилки  долонь  ламкі
напнуті  вітром  
крізь    щільний    морок  
стримлять
на  нитки  нанизані    
краплі  
дощу
глухо
бомбардують  
чоло  
і  
тікають  
артеріями
руслами
лініями  життя
в
мовчазну
мізансцену
вечора
малинового  
я  
росту    тут  –  
на  розі  дверей    прочинених  
ловлю  носом  
лиману
повітря
вологе  
і  сонце  сирник  сірий    
 проштовхую  
пальцями  в  горло  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020


вогонь святого Ельма

тут  все  застигло,  як  і  було  раніше
час  перестав  бавитись  в  ролі
старенький  двір,  дві  голоребрі  лави  в  кутку
І  столик  фанерний,  хиткий,  ніби  життя  між  ними.
зелена,  місцями  облізла  фарба  на  ньому
досі  нагадує  безтурботну  весну,
ліхтар  над  жовтою  газовою  трубою  в  під'ізді,
який  блякне  щовечора,
ніби  вогонь  святого  Ельма,  пробиває  світло  десь  туди,  на  схід,
де  замість  хмар  -  сірий  дим  і  сонце  криваве  поки  ще  сходить
десь  там  і  ви  -  пацани,
буремні  діти  сліпої  фортуни  та  провулків  вузьких.
а  ще  не  так  давно  ходили  пліч-о-пліч
битись  на  інший  район,
на  абіссінських,  підіймали,  якщо  хтось  з  нас  падав,
вправляли  роз'юшені  носи,
грали  в  сєку  до  ранку,  ставлячи  на  кiн  останні  гривні
і  пили  міцний  "арсенал"
тоді  ваша  двадцята  весна  наливалась  по  вінця
запахами  акацій,  дешевим  вином  у  паках,
самокрутками  зі  смердячого  тютюну
і  суперечками  до  ранку,
такими  ж  беззмістовними  та  абстрактними,  як  і  світ  навкруги
як  і  ця  війна:  чорна  почвара,  що  лягає  тінню  смолястою
на  ваші  хмільні,  зірвиголові  душі.
яка  забирає  вашу  кров:  вимолену,  гарячу,  густу
І  банально  просту  -  по  "понятіях",
не  змінилось  нічого  лише  у  нашому  дворі
ввечорі  він  наповнюється  гамором  малих,  но  ганяють  м'яча,
пронизливим  сюрчанням  цвіркунів  і  теплим  вітром,
що  пестить  волосся,
тітка  Ганя  забирає  прання,  Женька  та  Оля
любляться  біля  старенької  абрикоси,
Барбос  вже  підріс,  став  справжнім  охоронцем
ганяє  голубів  і  чужаків  поблизу  смітника,
лише  ліхтар  у  під'їзді  ледь  жевріє,
І  сьогодні  мені  наснилось,
що  він
загас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2020


барбариски

зелені,  мов  очі  собак  уночі,  ліхтарі
висвічують  розчеnірені  пальці  дерев,
що  тягнуться  до  облізлих  рудих  вагонів,
напханих  цукерками  до  самого  верху,
і  повітря,  м'ятне  й  липке,
як  годиться  у  липні,
липне  до  щік  і  до  носа  -
так  приємно,
що  не  буду  витирати  його  рукавом
"з  третьої  колії  відправляється  потяг",  -
лагідний  жіночий  голос  відкілясь  з  неба
до  мене  говорить
ія  звертаю  на  стежину  тоненьку,
що
звивається
уздовж  Абіссініі
повз
бородатих  залізничників,
спокійних,  як  вечір  при  заході  сонця,
що  шукають  метали,
і  один
попросить  в  мене
кілька  гривень
на  дюшески,
на  барбариски

•  Абіссінія  -  самоназа  мікрорайону  в  Миколаєві

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869320
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.03.2020


Тернопіль стрічає мене співом ластівок

Юрку  Матевощуку
+++
Тернопіль  стрічає  мене  співом  ластівок,
холодом  привокзального  неба,
натягнутим  над  головами  волоцюг  ранкових,
то  вимагають  гроші  в  перехожих,  мов  голуби  хліба,
молитвами  до  Святої  Марії
двох  монашок,
яким  допомагаю
затягнути  здоровенні  валізи
у  без  того  заморений  потяг.
я  занурююсь  в  рожеві,  тонкі  артерії  вулиць,
лину  спрoквола  слимаком  площею,
жадібно  ковтаю  повітря  -
тонке,  неозоре,
поки  не  потривожене  гуркотом  машин  і  присутністю  люду,
висіяне  в  геометрію  червоних  будинків,
пузатої  бруківки  та  газонів  кошлатих
росою  дрібною,
росою  зимною,
росою  гіркою.
спинюсь  біля  собору
і  чекатиму  першого  двірника  -  передвісника  сонця,
п'янчужок,  що  вертаються  до  домівок  із  ночі,  співаючи  «червону  руту»,
і  розвихреного  Матевощука,
що  той  певно  проспав  годину,  на  котру  ми  мали  здибатись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869059
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 23.03.2020


Маяк

І
ніч  кошлатиться
понад  лиманом
де  стирчать
із  води  химерні  буйки  -
магічні  ковпаки
чарівників
що  зачаїлись  на  глибині
яхти  викинулись  на  пісок
немов  кити  без'язикі
жадібно  вдихають  вологість  ночі
я  тут  однісінький-один
на  березі
тіло  моє  -  маяк
Господи  подай
хліба  й  рибини
саме  те,  що  зараз  потрібно  до  пива!
і  коли  мене  раптом  полишать  сили
темінь  води
вороже  наступатиме  на  ноги
хтось  ледь  вловимо  прошепоче  на  вухо:
«світи!»

ІІ
добрі  люди
пілігрими
всі  інші  нужденні
ідіть  на  світло  моє
У  мене  є  пиво,  любі
У  мене  є  пиво
темне  й  густе
як  ранкові  тумани
чисте  й  солоне
як  сльоза  Господня
і  прохолодне
як  небо  що
над  вашими  головами
тож  впивайтесь
до  схочу
і  лягайте  в  траву
спочивати
сон  у  жменю
між  пальці
мов  крізь  сіті
пролазить  підступний
і  ножем  застрягає  у  горлі
що  неможливо  кричати
молити
молитви
мовчки
рахувати  овечок
чи  кількість
прожитих  днів
і  хвилин
і  секунд
засинати
а  як  на  ранок
голова  піде  обертом
мов  чортове  колесо
шалене
Я  вам  іще
по  келиху
наллю
Ви  пийте
за  мене
за  себе
за  долю  зрадливу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2020


схоже вічність прихована в ночі

схоже  вічність  прихована  в  ночі
в  повітрі  тут  на  старій  як  світ
Шухівській  вежі
як  древні  кити  у  Південному  Бузі
що  тримають  на  спинах
страхи  і  мрії  людей
баба  Надія
працівниця  водоканалу
зганяє  нас  звідси  ізнизу
сакральною  лайкою
під  мелодію  цвіркунів
і  це  мереживо  матюків
октав
і  синкопів
здіймається  в  небо
зачинається  дощ
і  ми  танцюємо  танці  шалені
до  ранку  далеко
і  краплі  великі  січуть
сонцем  обпечені  плечі
кричу
цодуху
ніби  сам  Бог  мене  має  почути
мій  час  ще  не  скоро!
благословенний  цей  вечір
і  зорі
і  обличчя  друзів  моїх
і  подібний  до  причастя
кислий  портвейн
що  застрягає  у  горлі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868947
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.03.2020


подорожній

́́ «Сьогодні  в  путь  виходжу  я
і  сила  Христа  зі  мною»
Щит  Св.  Патрика

«удачі  тебе,  брат»,  -
прошепоче  апостол,
у  білому  кашкеті  на  милицях,
якого  випадково  зустрінеш  тут,  на  вокзалі
і  пригостиш  гіркою  святою  водою.
Яскраві  вогні,  небезпечні  залізничні  переїзди,  світлофори  —
металеві  яблука,  придорожні  дерева  -
все  це  манить  тебе  блаженного,
потребує
твоєї  присутності.
ти  йдеш  до  них  невідворотно.
ти  смієшся,  коли  розбиваєш  ноги  у  кров,
коли  заганяєш  скалки.
цей  потрісканий  перон,  порожні  однакові  люди,
вічно  голодні  голуби,  годинник,  який  перестав  йти  ще  в  90-х,
запах  кислих  пиріжків  з  капустою,
ба  навіть  мєнти,  що  сновигають  без  діла,  як  привиди.
все  це  для  тебе.
твій  одвічний  супокій.
твоя  безкінечна  реальність,
нірвана,  якщо  хочеш.
дістань  свою  губну  гармонь
І  заграй  на  ній  пронизливий  блюз,
танцюючи  на  коліях  дивний  танець  відчаю
та  свободи,
здіймай  руки  угору,  ніби  це  язики  пломеню,
перескакуй  з  рейки  на  рейку,  ніби  еквілібрист,
балансуй  на  одній  нозі,
рухай  плечима  в  такт  поїздам.
І  не  звертай  ні  на  кого  уваги.
удачі  тебе,  брат.

+++
це  місце,
де  ти  спинився  на  спочин,
надто  хистке:
тут  смердить  підлою  смертю.
повний  місяць  наливається  жовтою  кров'ю,
затікає  за  ширми  стривожених  хмар
химерних  душ  подорожніх  померлих.
клени  при  дорозі  спокійні,  в  задумі
мовчать,
хоча,  певно,  все  знають,
лише  позирають  таємничо  з-під  могутнього  лоба.
волосся  розпустивши  до  самої  твердi  земної,
і  прикусивши  довгі,  як  лози,  язики.
в  траві  шипить  слизька  змія  -
спокушається  жалити  п'яти,
підступно,
як  повелося  з  давніх  віків.
але  ти  того  не  відаєш.
ти  стоїш  поміж
кривих,  заляпaних  мазутом  рейок,  які  віддають  тепло  минулого
дня,
і  намагаєшся  його  забрати  у  свої  долоні  без  рештки.
хукаєш  на  неслухняні  пальці
і  пара  з  рота  твого:  молочно-зелений  туман,
виходить  і  полонить  долини,
і  дорогу,
якою  іще  йти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868946
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.03.2020


місяць жовтогрудий застряг в димарі

місяць  жовтогрудий  застряг  в  димарі
старого  будинку  на  Сухому  фонтані
і  сяйво  од  нього  розване  на  сутулих  акаціях
мов  свіжовипрана  білизна
я  продираюсь  до  нього
крізь  хащі  що  дряпають  щоки
лишаючи  позаду  вогні  понад  лиманом  -  недопалки  дзигарок
що  тліють  з  тамтого  берега
у  моїх  вухах  і  крові
саксофонне  соло  Джона  Лурі
що  розтоплює  ніч  найскорше  у  серці
що  запалює  очі  мов  ті  лампадки
і  я  уперто  повторюю  зціпивши  зуби
попри  вітер
який  раз  через  раз  забира  навушника  з  вуха
що  світло  у  темряві  світить
і  темрява  не  обгорнула  його

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019


Так буває тихої літньої ночі

так  буває

тихої  літньої  ночі
один  по  одному
мовби  тоненькі  свічечки
загоряються  вогники  приземкуватих
хат  у  селі
і  звідти  безмовно  ідуть
до  заспокійливої  води
рибалки  в  клобуках  глухих
вигрібати  сни
стривожених  риб.
так  буває,
тихої  літньої  ночі
вітер  на  березі  моря
шепоче  молитви  у  вуха
вустами  солоними.
а  місячне  сяйво  облизує
тонкострунне  волосся
тоді  набирається  смуток  терпкий
у  мої  пальці  по  вінця
і  лине  у  скроню  шалено  вируючи
я  затамовую  подих
і  відчуваю  як  в  груди  раз  по  раз  гупає  серце
в  такт  ледь  чутним  словам:
«Богородице  Діво,  радуйся,  благодатна  Маріє,
Господь  з  тобою.  Благословенна  ти  між  жінками,
і  благословенний  плід  лона  твого...»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019


З непокритою головою

крізь  важкі  долоні  ночі  цієї
кидає  місяць  сніжками  в  мене
і  ховається  тишком  одразу
за  товщу  хмар,  позираючи  краєм  ока
чия  не  відвернувся,
і  сніжки  дрібні  мов  пудра  цукрова
всипають  голову  мою,
що  просить  волосся.
від  того  і  холодно  їй,
бо  замість  лісу  густого  -
пошерхла  земля,  затерта  платівка,
а  сніжки  кружляють  і  падають  в  очі.
хрумтять  на  зубах,  тануть  на  язиці,
вимальовують  химерні  фігури  на  тілі  ночі.
дзвіночки  дзвенять  -
прийшла  Коляда.
Христос  народився  -  славімо  його.
у  тіні  дерев  знайду  я  притулок,
а  даліяк  буде.
маю  для  Малого  м'ятну  жуйку  в  подарунок  .
сірники,  кілька  гривень,  піду  ще  й  на  них  куплю  пиріжка,
а  ще  маю  любов,
а  це  єдине,  що  мені  треба  насправді,
як  і  тому  Малому,
як  і  місяцю,  що  досі  ховається,
і  деревам,  і  ліхтарям,
що  як  можуть  затримують  сніг,
аби  не  мерзла  моя  голова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019


«незбулися»


твоє  старе  й  подерте  пальто
схудло  майже  до  клітчастої  підкладки.
воно  змерзло,  мабуть,  більше  за  тебе,
тому  й  тулиться  щільніше  до  тіла.
поки  ти,  зібгавши  ноги  в  голодних  чоботях,
відпочиваєш  на  бордюрі  і  крутиш  головою  на  всі  боки,
ніби  намагаєшся  увібрати  крізь  очі
кожну  найтоншу  пульсацію  світу.
електричними  дротами  дощ  запізнілий
морзянкою  відстукує  останні  новини
в  облуплені  будинки  з  чудернацькими
гостроверхими  дахами,
що  ховають  за  рештками  штукатурки
шрами  мрій  під  назвою  «незбулися»
або  збулися  невчасно.
а  в  цьому  дворі  як-не-як,
осінь,  хоч  із  запізненням,  —  прийшла.
пацають  калабанями,  мов  пацєта,
дітлахи  в  незграбних  комбінезонах,
розфасовують  краплі  по  кишенях,
мов  цукерки,
лапають  дощ  язиками
під  небом,  що  скидається
на  підсмажене  вершкове  масло
і  розтікається  видноколом.
там  сонце-акробат  зависло
на  самому  краю  піддашшя.
скоро  й  ти  збиратимешся  туди  на  гору
по  драбині  залізній.
підбиватимеш  ложе  з  соломи.
а  вже  вночі,  у  компанії  голубів
питимеш,  обпікаючи  піднебіння,
міцну  настояну  ніч  із  пакетика  за  гривню  п’ятдесят,
дивитимешся  в  отвори  у  шифері,
як  маякують  з  далеких  галактик  зірки.
і  слухатимеш,  як  важко  дихає  крізь  міцний  сон
двір,
що  приліг  біля  річки,
вкрившись  підстилкою  з  листя,
на  Сухому  Фонтані.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800877
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 26.07.2018


небо порту нічного

[i]«І  сказав  їм  Ісус:  «Чого  боїтеся,  маловіри?
Тоді  встав,  погрозив  вітрам  і  морю,
і  настала  велика  тиша»
Матея  8,  5-26
[/i]

небо
порту  нічного
простромлене  кранами,
мов  списом
тіло  Христове,
і  точиться  з  нього
кров  і  вода
і  докери,  щойно  зі  зміни,
вмиваються
ними
і  плентаються  на  прохідну,
де  добра,  повнотіла
вахтерка  Маня
благословить  на  сто  грам  та
дорогу  додому
і  сотні  помаранчевих  касок  та  майок
зелених
у  тіні  каштанів,  акацій  й  платанів
затоплюють
вулички
припортові
вузенькі,
мов  пілігрими
79
у  черзі
за  пивом,  тунцем  і  горілкою
в  місцевій  обителі
«Боцман».
лише  Іван  зі  Слободки,
той,  що  слабий  на  голову,
нікуди  не  йде,
сидить  біля  річки  на  причалі,
черпає  каскою  воду,
розглядаючи  в  ній
відблиск
зелено-жовтих  зірок
та  примовляє  собі  тихенько:
«прийди,  Духу  Святий,
наповни  серця  Твоїх  вірних
та  запали  в  них  вогонь
Твоєї  любові»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798846
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.07.2018


Взимку чи ні

взимку  чи  ні,
це  місто
схоже  на  сухореброго  сірого  собаку,
в  якого  навіть  немає  сил  скавучати.
врешті,
воно  з  часом  би  віддало
Богові  душу,
якби  не  зграя  суден,
що  приходить  до  порту,
якби  не  веселі,  засмаглі  пуерторіканці,  греки,  панамці,
які  так  щиро  посміхаються,
махаючи  тобі  привітно  середніми  пальцями,
поки  брудні,  втомлені  докери-негри  розвантажують
кольорові  метали.
і  ти  мовчки  проводжаєш  кожного,
хто  заходить  в  акваторію  твоєї  річки.
ввечері  ти  набираєшся  по  вінця
портовою  пальонкою
і  блюєш  десь  у  темних  закутках,
вивертаючи  назовні  рештки  надії  зі  свого  життя.
і,  можливо,  одного  такого  вечора,
ти  впадеш  навзнак  у  промерзлу  багнюку,
і  вимагатимеш  смерті.
чайки  будуть  жалібно  квилити  за  тобом,
а  в  очі  падатиме  бридкий,  дрібний  сніг.
коли  ж  ти  все-таки  помреш,
перед  яскравими  ворітьми  раю,  замість  Петра,
тебе  стріне  невисокий,  засмаглий  чоловік,
який  тицьне  тобі  в  око  середнім  пальцем,
вишкірить  зуби,
і  попросить  закурити  ламаною  англійською:
do  you  get  it,  bro?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798133
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.07.2018


ти і це місто — один організм

ти  і  це  місто  —  один  організм
в  крові  лине  нескінченний  потік  людей  і  машин,
совєцькі  будинки  зі  шкіри  проростають,
ніби  після  дощу  печериці,  з  асфальту,
платани  заплутують  в  масному  волоссі  свої  бігуді.
помалу  згасає  тепло  і  день.
діти,  знічев’я,  жбурляють  каштани  у  тебе.
їм  мами  у  різнокольорових  плащах
обіцяють  зловити  й  надавати  по  сраці.
заклопотані  двірники  спалюють  листя  каштанів
і  густий  дим,  ніби  туман,
застилає  сквер  на  Радянській.
химерні  фігурки  людей  тонуть  у  ньому:
прикривають  хустками  обличчя,  замотуються  в  шарфи.
діди,  що  ріжуться  в  доміно,  згадують  «незлим  тихим»  департамент  ЖКГ,
облізлі  собаки  шукають,  чим  поживитись.
і  очі  у  них  сумні.
ти  лежиш  навзнак  з  порожньою  пляшкою  «десни».
її  води  розливаються  у  шлунку,  шукають,  як  пуститися  берега.
аркасівські  леви  оберігають  твій  спокій  і  сни,
в  яких  ти  невагомий:
летиш  крізь  вітрини  магазинів,
заповзаєш  у  лоно  ліхтарів,
забираєшся  на  верхівки  будинків,
а  звідти,  розкинувши  руки  у  сторони,
падаєш,
падаєш,
падаєш.
аж  доки  з  білого,  щільного  диму
не  з’являються  янголи  у  синіх  кашкетах.
вони  підхоплюють  тебе,
обережно  беруть  попід  лікті,
і  несуть  до  Раю  —
на  Декабристів,  8*


*  Декабристів,  8  —  Центральний  відділ  поліції  в  Миколаєві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798131
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.07.2018


У святого Миколая - весна

У  святого  Миколая  -  весна,

Так  млосно  дихають  наречені-акації  у  безкінечні  вечори.

А  на  зелених  острівцях  цнотливої  трави  пісень  виграють  цвіркуни

Й  ліхтарі  не  так  сумно  схиляють  рудоволосі  голови  до  землі.

У  місті  занедбаних  мрій,  привидів  кораблів  і  спекотної  тиші

З-за  рогу  пацани  виходять  в  ряд.  В  адідасах  всі  як  один.

І  тополиний  пух,  ніби  сніг,  безмовно  вкриває  їхні  згорблені  плечі.

Повз  химерну  візію  Адміралтейства  на  недалекі  Слободки  пливуть

Старих  корабелів  хмільні,  міцні  силуети.

А  в  одинокому  дворі,  що  той  загубився  посеред  дерев,

Молодий  ще  поет  читає  трьом  кривоногим  дівчиськам

Свої  банальні  і  до  нудоти  наївні  любовні  сонети.

Невпинно-п"янкий  запах  бузку  і  дощу

Через  край  наливає  мої  натомлені  груди.

Мовчить  дітвора.  Ці  солов"ї  бетонних  лісів  ідуть  досипати

І  спить  сивий  дід  під  деревом,  а  поряд  куняють  його  янголи  -

                                                                                                                                                           бездомні    собаки-приблуди.

Крізь  мої  долоні  б"є  у  голову  теплий  вітер  із  краю  бездумних  ідей,

Поступово  сіріють,  наче  з  ранку  туман,  мої  старі  кеди,

Що  досхочу  вже  наїлись  пилу  міських  вибоїн.

Я  люблю  ці  маленькі  будинки,  ці  вулиці-близнючки,

                                                                                                                                                           цей  дивний  непотріб  -  людей...

І  мовчки  прошу,  щоби  Господь

За  все  пробачив  усіх  нас  і  зберіг.


Словом,  молюсь  якось  так.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795994
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.06.2018