| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Сижу. Дивлюсь на вогнище
Воно прекрасне...ясне, чисте
Немов повітря...на безлюднім пляжі
Де не чути людські, голоси оті́ прості́
Що волали десь на площі, великій...
Та їх слова, немов на скелі старовинній
Немають сенсу у наші нові старі дні
Що згоріли як й інші всі, в вічному вогні
Та ні, вони прекрасні, повні сенсу та буття
В них сила честі, слави, людського каяття
Так кричать ті самі хитрі, підлі, лихі люде
Які твердять, що знають, що завтра буде
Цікаво так виходить, в нашому суспільстві
Людину, краще посадити, обвинувати у вбивстві
Закрити за трьома стінами у сирій тюрмі
А всі будуть мовчати: "Бо ще достанеться мені!"
Так було віки, тисячоліття і так буде далі
Всі будуть вступати на ті самі гострі гралі
А тим хто скажуть, нагадають, людям п'яним
Затуманять, задурманять голову димом кальяним...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2018