Алекс Юстасум

Сторінки (1/8):  « 1»

Сирітський

Пролітають  за  вікном  дерева,
І  гіллям  махають:  "Прощавай".
А  листочки  з  них,  мов  грива  лева,
Створюють  вогненний  водограй.

Поїзд  мчиться  далі.  В  листопаді
Тоне  залізнична  колія.  
Люди  всі  в  вагоні  цьому  раді.  
Лиш  один  чомусь  сумую  я.

І  думки  -  то  в  віршах,  то  у  прозі  -
Падають  на  клітчастий  папір,  
Наче  листя.  На  моїй  дорозі
Листя  покриває  сотні  дір.

Ті  дірки  -  то  рани  від  ударів.  
Ними  понівечило  життя
Мою  душу.  Все,  чим  палко  марив,
В  тих  дірках  пірнає  в  небуття.

Я  сиджу,  все  втупившись  в  віконце.  
Тихо  шелестить  в  руках  блокнот.  
Тільки-но  зайшло  за  обрій  сонце  -  
Мій  останній  радісний  оплот.

Сутінки  накрили  все  навколо.  
Люди  всі  поснули  на  місцях.  
Я  не  сплю...  Замкнувши  денне  коло,  
Все  одно  тону  в  сумних  думках.

Поряд  раптом  голос  тихий  чую:  
"Можна,  я  присяду  біля  Вас?
Сподіваюсь,  я  не  потурбую
Вас  у  цей  вечірній  тихий  час?"

"Потурбуєш,  дуже  потурбуєш!",  -  
У  протест  моя  пішла  душа.  
"Я  тут  сам  побути  хочу,  чуєш?".  
Щоб  рішуче  дати  відкоша,
Рвучко  відриваюсь  від  блокнота.  
Враз  сумні  стрічаю  оченята.  
І  зриває  з  вуст  питання:  "Хто  ти?"
Погляд  зовсім  юного  хлоп'яти.

В  тому  погляді  читаю  свої  болі.
Він  дорослий,  та  не  по  роках.  
В  ньому  розчинилось  мимоволі
Все,  що  тільки-но  витало  у  думках.

"Хто  ти?"  -  я  повторюю  питання.
"Де  твої  батьки,  мале  хлоп'я?".
"Їх  нема.  У  віці  раннім-раннім
Залишився  сам  на  світі  я."  –

Відповів.  І  хочеться  ридати.  
Враз  збагнув:  а  я  -  невдячний  син!
Є  у  мене  вдома  батько  й  мати,  
А  ось  він  на  світі  сам-один!

"Ти  тут  скиглиш  щось  про  свої  ями?
Та  твоя  дорога  ще  гладенька!
Яма  -  це  коли  немає  мами,  
І  нема  кому  сказати:  "Ненько"...

Каюсь  перед  Богом  всередині.
Молюсь:  "Ти  прости  за  нарікання",  
І  кажу:  "Сідай,  сідай,  дитино!
Ти,  мабуть,  не  їв  іще  від  рання?"

"Ні,  я  їв,  у  мене  все  в  порядку.  
В  мене  є  турботлива  бабуся.  
Забрала  мене  до  себе  в  хатку,  
Як  померли  тато  і  матуся".

"Чим  приглянувся  тобі  я,  юний  друже?
Чом  саме  до  мене  ти  підсів?".
"Ви  на  мого  тата  схожі  дуже..."  -  
Хлопчик  мені  тихо  відповів.

Знову  ледве  стримую  ридання,  
Всі  слова  втрачають  зміст  в  цю  мить.  
Лиш  зроста  в  душі  палке  бажання
Добре  щось  дитині  цій  зробить.

"А  коли  у  тебе  іменини?
Що  б  на  них  отримати  хотів
Ти  найбільше?"  Майже  без  запину
Каже:  "Я  охочий  до  ножів..."

"Буде  тобі  ніж,  моє  малятко!
Кращий  від  усіх  твоїх  ножів.
Жаль,  що  не  замінить  тобі  татка
Ця  дрібниця,  як  я  б  не  хотів..."

У  розмові  сплила  ще  година.  
Станція.  А  ось  і  мій  перон.  
"Душу  ти  змінив  мою,  хлопчино...
Зустріч  ця  -  немов  від  Бога  сон...

Прощавай.  Свою  я  обіцянку
Не  забуду.  І  на  іменини
Ти  чекай  пакунка  спозаранку.  
А  іще...  Знай,  Бог  тебе  не  кине!

Я  буду  молитися  за  тебе,  
Тому,  Хто  є  Батьком  всіх  сиріт.  
Вірю:  приведе  тебе  у  небо
Він  до  райських  золотих  воріт."

Поїзд  швидко  в  темряві  зникає,
На  пероні  я  зоставсь  один.  
"Не  один!"  -  враз  у  душі  лунає.  
Знаю.  То  промовив  Божий  Син.

Не  один!  Я,  як  і  той  хлопчина,  
У  Його  очах  -  не  сирота.  
А  улюблена  і  бажана  дитина
Завдяки  святій  крові  Христа.

Прийде  час  -  і  він  це  зрозуміє.  
І  прийде  до  Вічного  Отця.
Бог  любов  у  першу  чергу  сіє
У  самотні  стомлені  серця.

Друже,  якщо  ти  через  дрібниці
Марно  нарікаєш  на  життя,  
Прошу:  сфокусуй  свої  зіниці
На  людській  біді.  І  каяття,

Те,  яке  прийде  тобі  від  Бога,  
Серцем  ти  прийми,  а  не  вгашай.  
Й  стане  враз  світлішою  дорога,  
Що  веде  тебе  в  небесний  край.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2021


Вчись жити, як говориш

Як  же  багато  між  людей,  що  вірять  в  Бога,
Тих,  хто  швидкий  лиш  тільки  на  слова.
В  таких,  здається,  лиш  "для  виду"  руки  й  ноги  -
За  них  “працює”  балакуча  голова.

Ти  можеш  говорити  гарно  й  мудро,
І  твоя  мова  буде  влучна  і  жива,
Але  слова  без  добрих  справ  -  дешева  пудра,
Що  вбогість  духу  недоладно  прикрива.

Дієва  віра  переверне  гори,
Сміття  порожніх  слів  в  огні  згорить.
Тому  учись  так  жити,  як  говориш.
А  як  не  можеш  -  то  й  не  говори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864673
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2020


Давай виграєм битву

Ми  із  тих,  хто  не  знає,  чи  стріне  прийдешню  весну.
Світ  на  нас  вже  давно  влаштував  надшалену  гонитву.
Та  якщо  нам  з  тобою  судилось  програти  життєву  війну,
То  давай  хоч  одну  -  головну  -  у  ній  виграєм  битву.

Давай  виграєм  битву  за  совісний  стан  наших  душ
І  за  право  собі  проти  дзеркала  сміло  дивитися  в  очі
Цей  тріумф  -  не  із  тих,  за  які  переможцю  лунатиме  туш,
Але  цього  тріумфу  достойні  усі  твої  дні  й  твої  ночі.

Тож  давай  ми  спокійно  і  мужньо  приймемо  цей  бій,
Добро,  віру  і  честь  в  нього  взявши  з  собою,  як  зброю.
Стій  до  смерті.  Щоб  кожен,  кого  надихне  подвиг  совісті  твій,
Міг  пишатися  тим,  що  в  бою  тому  бився  пліч-о-пліч  з  тобою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864672
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2020


Хто ти такий?

Чи  знаєш  ти,  хто  ти  такий?
З  чиєї  легкої  руки  
З'явився  ти  в  земному  тілі?
Задля  якої,  друже,  цілі
Живеш  ти  там,  де  народився,  
Чи,  може,  там,  де  поселився,  
Покинувши  батьківський  дім?
Яку  мету  у  світі  цім
Твоє  життя,  мій  друже,  має?
Про  це  ти  знаєш?  Чи  не  знаєш?
Ти  думаєш,  це  неважливо  -  
Знать,  нащо  ти  живеш?  Можливо.
Та  кожен  в  морі  корабель,  
Не  знаючи,  куди  пливе,  
Землі  ніколи  не  досягне.  
І  як  би  того  він  не  прагнув
До  берега  вже  не  пристане,  
І  на  просторах  океану
Загубиться.  І  тільки  диво,  
Чудесний  випадок  щасливий  
Може  йому  допомогти  
Дорогу  в  морі  віднайти.  
Тому  виходити  без  карти  
В  відкритий  океан  не  варто,  
Інакше  корабель  загине,  
Бо  подорожі  без  причини
І  без  кінцевої  мети
До  смерті  можуть  привести.

Так,  друже,  і  з  твоїм  життям.
Якщо  не  знаєш  до  пуття,  
Хто  ти  такий,  куди  ти  йдеш,  
Чим  ти  закінчиш,  де  будеш,  
Коли  свій  вичерпаєш  час,  
Як  на  порозі  в  тебе  враз
Смерть  виросте  із  темноти,
Що  зможеш  їй  відповісти?
Якщо  не  знаєш  ти,  хто  ти,  
Цих  відповідей  не  знайти.  
І  в  темний  моторошний  світ
Тебе  чекає  переліт.  
А  там  -  лиш  море  вічних  мук.
Диявол  прибере  до  рук
Твою  пропащу  й  мертву  душу,  
Й  цього  порядку  не  порушить
Ніхто.  Це  -  справедливий  суд
За  те,  що  на  Землі,  ось  тут
І  зараз  ти  не  захотів
Справжню  мету  знайти  в  житті.  
А  ця  мета  -  одна-єдина:
Повинна  кожная  людина
Звернутись  до  живого  Бога
Й  пробачення  просити  в  Нього.  
"За  що?",  -  спитаєш  ти.  За  те,  
Що  Боже  правило  просте
Вона  завжди  ігнорувала,  
Його  ім'я  не  шанувала,  
Не  проявляючи  повагу
До  Нього,  і  свою  увагу
На  те  звертала,  що  є  гріх,  
В  буденних  справах  всіх  своїх
Вганяла  совість  в  сон  глибокий,  
Й  не  думала  про  те,  що  збоку
Всю  її  душу  добре  видно,  
І  кожен  вчинок,  де  негідно
Себе  поводила  вона
Бог  бачить.  І  її  вина  
В  Його  очах  лише  зростала.  
Хоча  для  суду  треба  мало...
Один-єдиний,  друже,  гріх
В  Божественних  очах  святих
Достойний  смерті.  І  тому  
Ти  добре  завинив  Йому,  
Якщо  не  каявся  ти  щиро
І  не  просив,  щоб  тобі  віру
Подарував  Він.  Отже,  друже,  
Тобі  потрібно,  дуже-дуже,  
Покаятися  перед  Богом,  
Щоб  в  небо  Він  тобі  дорогу
Відкрив  і  в  рай  тебе  впустив,  
Інакше  в  пекло  підеш  ти.  
Коли  ж  до  Нього  ти  прийдеш,  
З  Ним  в  серці  по  життю  підеш,  
Тоді  воно  змістовним  стане,  
І  коли  тіло  вже  зів'яне,  
І  на  порозі  смертна  тінь
Постане,  ти  у  височінь
Піднімеш  погляд  посвітлілий,  
І  скажеш:  "Смерть,  де  твоя  сила?
Бери  це  тіло.  Забирай!
Бо  я  вже  йду  до  Батька,  в  рай.  
Душі  моїй  ти  не  зашкодиш,  
Бо  дав  мені  Ісус  свободу.  
Я  вічність  проведу  із  Ним,  
Безмірну  кількість  літ  і  зим.  
Тобі  це,  смерть,  не  зрозуміти,  
Але  я  вічно  буду  жити,  
Бо  так  Господь  пообіцяв,  
І  Божа  обітниця  ця
Мене  тримала  все  життя,  
І  до  святих  вела  звитяг.  
І  ось  фінал.  Я  на  порозі.  
Господь  вже  поряд.  "Ні!"  тривозі.
І,  смерть,  перед  тобою  страху
Не  маю  я,  бо  одним  махом
Мій  Бог  тебе  вже  переміг,  
Й  від  загребущих  рук  твоїх
Давно-давно  я  вже  спасенний,  
І  з  того  часу  я  щоденно  
Чекаю  зустрічі  з  Ісусом.  
Тому  тебе  я  не  боюся".  
Якщо  ти  з  Богом  проживеш
Життя,  то  в  вічність  відійдеш
Із  повним  спокоєм  і  з  миром.  
І  Божий  справедливий  вирок
До  тебе,  друже,  не  торкнеться.  
Тож  не  живи  так,  як  живеться,  
А  Бога  серцем  віднайди,  
Поки  не  сталося  біди.  
Отож  від  серця  я  бажаю,  
Щоби  ти  отримав  ключ  до  раю,  
Щоби  урешті-решт  і  ти  
Міг  щастя  у  Христі  знайти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829991
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 22.03.2019


Смерть

Коли  тобі  здається:  ти  на  піку.
Можливості,  марнотна  круговерть...
Враз  посеред  найпродуктивнішого  віку
В  твоє  життя  нахабно  входить  смерть.

І  не  спетляєш  манівцями  ти  від  долі.
І  не  втечеш  від  присуду  згори.
Коли  ж  життя  прожив  не  в  своїй  ролі,
То  й  смертний  хрест  без  нарікань  бери.

Я  не  про  те,  щоб,  влігшись  в  домовину,
Смиренно  й  тихо  ждать  з  небес  Христа.
Та  я  про  те,  щоб  пам'ятав  ти  без  упину,  
Що  справжня  ціль  життя  -  не  суєта,

Не  успіх,  не  кар'  єра  і  не  слава,
Не  гроші,  не  комфорт,  не  визнання.
А  справжня  ціль  -  щоб  у  буденних  справах
Шукав  і  бачив  Бога  ти  щодня.

І  так,  і  тільки  так  від  страху  смерті
Можна  отримати  омріяну  свободу.  
Отож  живи,  довірившись  Христовій  жертві,  
Яка  дає  тобі  нову  природу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804801
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 29.08.2018


Сирітський (історія з мого життя)

Пролітають  за  вікном  дерева,
І  гіллям  махають:  "Прощавай".
А  листочки  з  них,  мов  грива  лева,
Створюють  вогненний  водограй.

Поїзд  мчиться  далі.  В  листопаді
Тоне  залізнична  колія.  
Люди  всі  в  вагоні  цьому  раді.  
Лиш  один  чомусь  сумую  я.

І  думки  -  то  в  віршах,  то  у  прозі  -
Падають  на  клітчастий  папір,  
Наче  листя.  На  моїй  дорозі
Листя  покриває  сотні  дір.

Ті  дірки  -  то  рани  від  ударів.  
Ними  понівечило  життя
Мою  душу.  Все,  чим  палко  марив,
В  тих  дірках  пірнає  в  небуття.

Я  сиджу,  все  втупившись  в  віконце.  
Тихо  шелестить  в  руках  блокнот.  
Тільки-но  зайшло  за  обрій  сонце  -  
Мій  останній  радісний  оплот.

Сутінки  накрили  все  навколо.  
Люди  всі  поснули  на  місцях.  
Я  не  сплю...  Замкнувши  денне  коло,  
Все  одно  тону  в  сумних  думках.

Поряд  раптом  голос  тихий  чую:  
"Можна,  я  присяду  біля  Вас?
Сподіваюсь,  я  не  потурбую
Вас  у  цей  вечірній  тихий  час?"

"Потурбуєш,  дуже  потурбуєш!",  -  
У  протест  моя  пішла  душа.  
"Я  тут  сам  побути  хочу,  чуєш?".  
Щоб  рішуче  дати  відкоша,

Рвучко  відриваюсь  від  блокнота.  
Враз  сумні  стрічаю  оченята.  
І  зриває  з  вуст  питання:  "Хто  ти?"
Погляд  зовсім  юного  хлоп'яти.

В  тому  погляді  читаю  свої  болі.
Він  дорослий,  та  не  по  роках.  
І  у  ньому  розчинилось  мимоволі
Все,  що  тільки-но  витало  у  думках.

"Хто  ти?"  -  я  повторюю  питання.
"Де  твої  батьки,  мале  хлоп'я?".
"Їх  нема.  У  віці  раннім-раннім
Залишився  сам  на  світі  я."  -

Відповів.  І  хочеться  ридати.  
Враз  збагнув:  а  я  -  невдячний  син!
Є  у  мене  вдома  батько  й  мати,  
А  ось  він  на  світі  сам-один!

"Ти  тут  скиглиш  щось  про  свої  ями?
Та  твоя  дорога  ще  гладенька!
Яма  -  це  коли  немає  мами,  
І  нема  кому  сказати:  "Ненько"...

Каюсь  перед  Богом  всередині.
Молюсь:  "Ти  прости  за  нарікання",  
І  кажу:  "Сідай,  сідай,  дитино!
Ти,  мабуть,  не  їв  іще  від  рання?"

"Ні,  я  їв,  у  мене  все  в  порядку.  
В  мене  є  турботлива  бабуся.  
Забрала  мене  до  себе  в  хатку,  
Як  померли  тато  і  матуся".

"Чим  приглянувся  тобі  я,  юний  друже?
Чом  саме  до  мене  ти  підсів?".
"Ви  на  мого  тата  схожі  дуже..."  -  
Хлопчик  мені  тихо  відповів.

Знову  ледве  стримую  ридання,  
Всі  слова  втрачають  зміст  в  цю  мить.  
Лиш  зроста  в  душі  палке  бажання
Добре  щось  дитині  цій  зробить.

"А  коли  у  тебе  іменини?
Що  б  на  них  отримати  хотів
Ти  найбільше?"  Майже  без  запину
Каже:  "Я  охочий  до  ножів..."

"Буде  тобі  ніж,  моє  малятко!
Кращий  від  усіх  твоїх  ножів.
Жаль,  що  не  замінить  тобі  татка
Ця  дрібниця,  як  я  б  не  хотів..."

У  розмові  сплила  ще  година.  
Станція.  А  ось  і  мій  перон.  
"Душу  ти  змінив  мою,  хлопчино...
Зустріч  ця  -  немов  від  Бога  сон...

Прощавай.  Свою  я  обіцянку
Не  забуду.  І  на  іменини
Ти  чекай  пакунка  спозаранку.  
А  іще...  Знай,  Бог  тебе  не  кине!

Я  буду  молитися  за  тебе,  
Тому,  Хто  є  Батьком  всіх  сиріт.  
Вірю:  приведе  тебе  у  небо
Він  до  райських  золотих  воріт."

Поїзд  швидко  в  темряві  зникає,
На  пероні  я  зоставсь  один.  
"Не  один!"  -  враз  у  душі  лунає.  
Знаю.  То  промовив  Божий  Син.

Не  один!  Я,  як  і  той  хлопчина,  
У  Його  очах  -  не  сирота.  
А  улюблена  і  бажана  дитина
Завдяки  святій  крові  Христа.

Прийде  час  -  і  він  це  зрозуміє.  
І  прийде  до  Вічного  Отця.
Бог  любов  у  першу  чергу  сіє
У  самотні  стомлені  серця.

Друже,  якщо  ти  через  дрібниці
Марно  нарікаєш  на  життя,  
Прошу:  сфокусуй  свої  зіниці
На  людській  біді.  І  каяття,

Те,  яке  прийде  тобі  від  Бога,  
Серцем  ти  прийми,  а  не  вгашай.  
Й  стане  враз  світлішою  дорога,  
Що  веде  тебе  в  небесний  край.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796511
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 21.06.2018


Покаянний

Ти  бачиш,  як  важко  мені  зізнаватись  у  власних  гріхах.  
Ніхто  ж  бо  не  прагне  відчути  себе  достеменно  винним.  
Це  -  гордість,  мій  Боже,  а  ще  це  -  тваринний  страх,  
Що  Ти  не  простиш  й  перестанеш  мене  називати  сином.  

Ти  бачиш,  як  важко  мені  зізнаватись  у  власних  гріхах.  
Бо  тоді  негаразди  в  житті  я  сприймаю  лиш  як  покарання,  
Й  моя  впевненість  в  Твоїй  любові  терпить  жорстокий  крах,  
Бо  не  вмію  удари  Твої  я  сприймать  як  батьківське  повчання.

Ти  бачиш,  як  важко  дається  мені  покаяння  у  власних  гріхах.
Ти  бачиш,  як  я  повсякчас  намагаюсь  від  Тебе  втекти,  
Як  стає  моя  спалена  совість  до  Тебе  сліпа  і  глуха,  
Хоч,  здається,  так  легко  сказати  в  молитві  коротке  “прости”.

Подаруй  мені  силу  зізнань  й  покаяння  у  власних  гріхах.
Оживи  й  онови  Ти  мій  дух.  Беззаконня  мої  всі  забудь.  
Знов  навчи  відкриватися  перед  Тобою.  Нехай
Моє  серце  пізнає  Твою  добру  й  люблячу  суть.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793863
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 31.05.2018


Підбадьорення поету

Підбираючи  слово  за  словом  для  нових  творінь,  
До  віршів  прикладаючи  серце,  і  розум,  і  руку,
Думай  добре  над  тим,  який  меседж  для  всіх  поколінь
Ти  несеш.  І  хай  буде  тобі  за  науку

Приклад  гарних  людей,  що  до  тебе  проходили  шлях,  
Той,  що  ти  так  завзято  й  настирно  сьогодні  торуєш.
Хай  твій  приклад  життя,  як  і  їхній,  в  віках  і  віках
Стане  дороговказом  для  тих,  хто  про  тебе  почує.

Хай  правдивою,  чистою  й  світлою  совість  твоя
Перед  Господом  Богом,  собою  й  людьми  завжди  буде.
Щоб  під  кожним  із  творів  ти  міг  підписатись:  "Це  я
Написав  на  добро,  і  за  це  мене  совість  не  судить".

Тож  пиши  і  пиши.  Нехай  чиста  й  свята  простота
Виділяє  всі  твори  твої,  як  світила  серед  темноти.  
І  у  всьому,  що  робиш,  хай  люди  ввижають  Христа.  
І  захочуть  у  Ньому,  як  ти,  життя  вічне  знайти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793749
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 30.05.2018