Тао Юань Мін

Сторінки (1/65):  « 1»

Наслідую Тао

За  вином  з  нестарих  міхів  легкість  й  радість  іде  завжди.
Якщо  витримати  його,  то  міняється  з  тим  і  смак.
Я,  коли  розквітали  сади,  чи  заснути  спокійно  міг?
А  тепер  коли  сну  нема,  безтурботні  хіба  думки?
І  минають  за  днями  дні,  сонне  літо  сонно  тече,
а  небавом  й  вина  післясмак,  просто  в  осені  пропаде…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2018


Тао Юань Мін. Замість тисяч і тисяч слів.

Тао  Юань  Мін  365  —  427

Походив  зі  шляхетної,  але  збіднілої  родини.  Займав  посаду  службовця.  Часто  їздив  країною.  Деякий  час  мешкав  у  столиці  царства.  У  405  році  йде  у  відставку,  розчарувавшись  у  політиці.  Після  цього  увесь  час  проживав  у  своєму  невеличкому  обійсті.  

Про  Тао  не  треба  казати  багато.  Його  вірші  самі  розказують  все.

[b]Стосовно  перекладу.  Сподіваюсь  в  Україні  настануть  часи,  коли  справжні  майстри  перекладуть  Тао  краще  і  в  повному  обсязі.  Наразі  є  так  як  є.[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2018


Коли у весну серединну дощ нарешті приходить

Коли  у  весну  серединну
дощ  нарешті  приходить.
Грому  перше  гурчання
лунає  зі  сходу  тоді.

Дрібних  тварин  юрмисько
повсюдно  біжить  в  переляці.
І  дерева  і  трави
розкинулися  немов.

Швидко-швидко  кружляють  -
ластівки  прилетіли.
І,  за  парою  пара,
шугають  під  стріху  мою.

Невгамовною  чередою
до  звичного  місця  вертають,
ними  звитії  гнізда
під  крівлею  цілі  ще.

«Все  тут  стало  інакшим
з  пори,  що  ми  розлучились.
І  споруди  і  двір  навколо
у  запустіння  прийшли.

Ну,  а  серце  моє  не  камінь,  
що  легко  торкнув  -  і  зрушиш.
Ваші  чуття  до  мене  -
що  сьогодні  промовлять  вони?»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2018


Я прощаюсь з сім’єю, й запрягаю кобилу зранку

Я  прощаюсь  з  сім’єю,
й  запрягаю  кобилу  зранку  –
має  бути  моя  дорога
до  далекого  краю  Учжун.

-  І  що  ж  бо  тебе,  мій  пане,
так  квапить  в  дорогу?  –  чую.
-  Не  на  торг,  -  відповідаю,  -
не  на  битву  спішу.

Я  дізнався,  на  світі
жив  колись-то  Тянь  Цзи  достославний.
Був  непохитний  і  вірний
він  й  серед  сильних  мужів.

Людина  ця  надзвичайна
хоча  і  давно  померла,
а  у  тім  краї  й  понині
вчаться  жити  як  він.

Іще  за  життя  досягнув  він
найвищої  собі  слави.
Скільки  років  після  смерті,
а  все  пам’ятають  його...

Й  натомість  які  ж  жалюгідні,  
всі  ті  в  суєті  буденній,
ті  на  землі  кого  знають
лише  в  ними  прожитий  вік!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2018


Мудрі Фу-сі і Шень-нун відступили від нас у віки

Мудрі  Фу-сі  і  Шень-нун
відступили  від  нас  у  віки.
На  світі  опісля  них
тільки  зрідка  правда  була.

В  сумлінні  своєму  старий  з  краю  Лу  -
усе  латав  і  зшивав  –  
хоч  так  безталанний  світ
упорядкувати  хотів.

І  хоча  птаха  фен
гарних  не  несла  вістей,
але  і  «Юе»  і  «Лі»
вдалось  оновити  йому.

На  Чжу  і  на  Сі,  книжках,  
звук  промов  сокровенних  замовк,
і  хвилі  звідтоді  текли
до  божевільного,  що  правив  в  Цинь.

І  «Ши»  або  «Шу»,  старі,
у  чому  винні  вони?
Безумець  в  ранок    один
повернув  їх  на  попіл  й  прах.

З  сумлінням  піднялись  тоді,
уцілілі  старці  усі,
щоб  їх  відродити  знов,
не  шкодували  останніх  сил!

Як  ж  вийшло  оце  тепер,
через  сотні  й  сотні  років,
що  шість  оцих  славних  книг
не  шановані  в  нас  ніким?

Усі  з  ранку  і  дотемна
поганяють  лиш  коней  своїх,
не  видно  зовсім  таких,
хто  спитав  би  про  те  де  брід.  

Отож  якщо  знову  мені
не  знайти  усолоду  в  вині,
я  буду  не  зовсім  правий
перед  пов’язкою  на  голові.

От  тільки  прикро  одне  -
а  чи  не  надто  я  наговорив?
Та  слід  вам  пробачити  все  ж
того  хто  вже  хмільний.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2018


Я в юності ранній не часто сходився з світом

Я  в  юності  ранній
не  часто  сходився  з  світом,
знаходив  собі  насолоду
в  шести  досконалих  книжках.

І  ось  досягнув  я  років  
в  які  мудрі  сумніви  тратять.
Так  довго  уже  на  світі,
а  все  ніяких  удач.

Тільки-що  й  зберігаю
я  твердість  свою  у  злиднях,
на  голод  важкий  і  холод
свій  промінявши  гаразд.

В  моєму  житлі  старому  
гуляє  печальний  вітер,
буйні  високі  трави
мій  заступили  двір.

Сермягою  плечі  вкривши,
не  сплю  я  довгії  ночі.
Півень  завзятий  досвітній
усе  ніяк  не  кричить.

Поважного  Мена-гуна
сьогодні  нема  зі  мною,
і  від  усіх  навколо
почуття  я  ховаю  свої...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2018


Колись-то давно Чан-гун чиновником був видатним

Колись-то  давно  Чан-гун
чиновником  був  видатним.
Та  рокам  ік  тридцяти
не  впорався  з  долею  він.

Зачинив  якось  двері  свої
і  перестав  виходити  в  світ,
усе  подальше  життя
задумавши  вести  так.

Або  ж,  наприклад,  Чжун-лі
повернувся  додому  в  Дацзе,
і  піднесений  дух  з  тих  пір,
усталився  в  краї  тім.

А  є  так  -  якщо  вже  пішов,
то  це  безумовно  навік,
бо  не  до  лиця  затим
сумніви  лисячі  берегти.

Біжи  отож  бо,  біжи,
чого  чекаєш  іще?
Суєтний-суєтний  світ
обманом  живе  давно.

Відкинь  порожні  слова,
вони  ні  до  чого  вже,
лиш  довгий  костур  візьми
й  за  мною  слідом  іди!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2018


Ми пам’ятаємо вченого Яня за любов його до людей

Ми  пам’ятаємо  вченого  Яня
за  любов  його  до  людей.
Ми  цінуємо  Жуна
за  пристрасть  до  правди  його.

Янь  був  сірий  нетяга
і  недовго  прожив  на  світі.
Жун  був  вічно  голодним,
до  дуже  глибоких  сивин.

Хоч  лишилися  в  світі
по  смерті  у  добрій  славі,
життя  і  того  і  того
гіркотою  позначене  все  ж.

У  світі  так  є  помираєш,
й  нічого  вже  знати  не  будеш,
й  мабуть-таки  краще  жити,
за  бажаннями  серця  все  ж.

Утім,  бачу  й  тих  хто  плекає,
мов  цінний  скарб  своє  тіло  -
час  перетворення  прийде  
й  зникне  коштовність  ця  в  мить.

Голим  в  землю  вкопають  -
чи  є  у  тім  щось  погане?
Та  слід-таки  кожному  знати
і  те,  що  за  словом  є.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2018


У роки які проминули був я в мандрівці далекій

У  роки  які  проминули
був  я  в  мандрівці  далекій,
так  що  навіть  дістався
Східного  моря  країв.

І  була  та  дорога
дуже  дальня  і  дуже  довга,
і  не  раз,  було,  вітер  і  хвилі,
труднили  шляхи  мені.

Я  у  тую  мандрівку  
ішов  за  чиїм  повелінням?
Мені  іздавалося,  ніби
голод  мене  жене.

І  я  віддав  усі  сили,
щоби  його  втамувати.
Отримав  для  себе  трохи,
й  вже  більше  ніж  треба  мені...

Усе  я  життя  боявся,  
що  то  не  життя  по  правді,
і  ось  зійшов  з  колісниці
і  повернув  у  свій  тихий  кут.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2018


Зеленою диво-сосною пишається східний сад

Зеленою  диво-сосною
пишається  східний  сад.
Навіть  високі  трави,
відтіняють  її  красу.

Холодний  безжальний  іній  
дерева  всі  інші  знітив,
тільки  зовсім  не  менша,
свіжість  соснових  гілок.

Серед  дерев  несамотніх
легко  сосні  загубитись.
Коли  ж  одна-одинока  –
незрівняна  її  краса.

Глечика  я  повісив
на  гілку  сосни,  що  з  низу.
Милуюся…  і  відійшовши  -
милуюся  нею  знов...

Отак-от  і  життя  наше,
неначебто  сон  примарний,
для    чого  ж  себе  в'язати
ланцюгами  суєтних  справ?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2018


Усюди метається-б'ється – втратила зграю птаха

Усюди  метається-б'ється  –
втратила  зграю  птаха.
Насувається  вечір,
все  літає  вона  одна.

Тут  і  там  все  шукає,
та  пристанища  не  знаходить,
ніч  зміняється  ніччю,
й  все  тривожніше  птахи  крик.

Які  пронизливі  зови,
звернені  до  далечині.
Знов  промайне,  знову  зникне  -
сильна  по  друзях  печаль!

Долетіла  до  місця,
де  сосна  є  самотня.
Ось  і  крила  ісклала,
скінчивши  далекий  свій  шлях.

Вітер  зимний  суворий
не  жаліє  дерев  квітучих.
До  зеленавої  хвої,
хіба  й  не  приходить  смерть.

І  довірилась  птаха
знайденому  тут  супокою,
І  на  тисячоліття
нерозлучна  вона  й  сосна!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2018


Най й кажуть - добрих справ череда, без сліду не пропаде

Най  й  кажуть  -  добрих  справ  череда,
без  сліду  не  пропаде,
але  непохитні  брати  Бо  і  Шу    
залишилися  на  горі!

Якщо  не  покараний  злий,
а  добрий  відплати  не  йме,
чому  лунають  тоді
і  далі  порожні  слова?

«Йому  дев'яносто,  а  він  
підперезаний  мотузком,
голодує  і  мерзне  так,
як  страждав  і  в  юні  роки...»

Якби  не  спирались  отак
на  твердість  у  злиднях  важких,
через  сто  поколінь  тоді
чий  приклад  прийшов  б  до  людей!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2018


Вмирання й цвітіння час не має усталених меж

Вмирання  й  цвітіння  час
не  має  усталених  меж,
в  постійних  змінах,  так  є,
життя  існує  лишень.

Шао  відомий  всім,
який  ростив  гарбузи,
а  чи  таким  він  був  
і  у  дунлінські  часи?

Чи  холод,  чи  спека  а  чи  благодать  –
усьому  своя  череда.
Й  життя  людьскеє  також,
влаштоване  саме  так.

Мудрі-мудрі  серця,  
які  осягнули  суть,
не  можуть  мати  уже
сумнівів  в  цьому  ніяк.

Втім,  сам  на  сам  із  вином,
раптом  лишаєшся  –  й  все  –  
ранок,  день  а  чи  ніч,
сп’яніти  завжди  радий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2018


Я жив на свободі від служби і мало чому радів

Я  жив  на  свободі  від  служби  і  мало  чому  радів,
особливо  у  пору  ту,  коли  довшою  була  ніч.
Та  раптом  знаходилося  вино  і  вечорами  його  я  пив.
Лише  із  тінню,  один,  я  чарку  перехиляв.
Так-от  на  самотині,  я  непомітно  для  себе  хмелів,
а  після  того,  як  напивавсь,  складались  бувало  вірші.
Туш  і  папір,  утім,  я  раз  у  раз  марнував  -
у  розташуванні  рядків  чогось  бракувало  завжди.
Товариша  отоді,  кликав  у  гості  я,
щоб  він  мені  допоміг  усе  як  слід  уладнать.
І  пили  ми  разом  з  ним,  і  весело  було  нам,
і  у  безтурботності  так,  час  проводили  ми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2018


Я у мандрах своїх життєвих не сказати б зайшов далеко

Я  у  мандрах  своїх  життєвих  
не  сказати  б  зайшов  далеко.
Та  назад  озирнуся  -
ой  ж  був  вітер  холодний  і  злий!

Але  ластівочки  у  небі
знов  з’являються  у  свою  пору,
і  летячи  у  висі,
пил  зі  стріх  обмітають  крилом.

В  зажурі  дещо,  натомість,  
гуси  з  застав  далеких
жили  собі  поживали
й  ось  на  північ  вертатися  їм.

Кунь  самотній,  тим  часом,  
серед  чистих  вод  щось  клекоче:
Птаха  там  й  в  саму  спеку,
і  у  осіннього  інею  дні.

Мені  ж  в  глибокій  зажурі,
важко  вимовить  й  слово,
від  домівки  у  саму  далеч
нескінченна  весняна  ніч…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2018


Славлю Цзин Ке

                   

Дань  -  спадкоємець  престолу,
шанував  при  дворі  своїм  гідних.
Тому  що  мріяв  про  помсту  
Іну  немало  злому.

Приходив  до  нього  кращий
з  всякої  сотні  відважних,
й  так  до  вечора  року
і  знайшовся  могутній  Цзин.

Людина  що  благородна,
не  пожаліє  живіт  за  правду.
Взяв  Цзин  свій  меч  безцінний
й  полишив  Янь  собі  з  тим.

Коні  траурно-білі
на  широкій  дорозі  заржали.
Це  у  гордому  хвилюванні
не  його  вони  проводжають?

Встали  волосся  дибки,
високо  підняли  капелюха,
а  чи  з  такою-от  міццю
ворог  якийсь  страшний?

Й  ось  вже  п'ється  прощальна  чаша,
де  Ішуй-ріка  протікає.
І  куди  не  поглянь  усюди  
усюди  герої  одні.

Там  Цзянь-лі  серед  інших
б'є  по  струнах  печальних.
Там  Суп  І,  за  ним  слідом,
дзвінкоголосо  співа.

І  у  тій  пісні  порив  за  поривом
переліта  плаче  вітер.
І  у  тій  пісні  розмах  за  розмахом
котяться  хвилі  важкі.

Шан  -  мелодія  смутку  -
будить  струмками  сльози.
Юй  -  наспів  величавий  -
крає  душі  усі.

Знав  Цзин  Ке  у  своєму  серці  -
піде  й  не  повернеться  знову,
але  що  ж  -  за  тим  неминуче
назавжди  прославить  себе.

Піднявся  він  на  сидінні  –
назад  нізащо  не  гляне.
І  ось  стрімка  колісниця
у  володіннях  Циня  уже.

Влетіла,  крутими  шляхами,
тисячі  стін  оминувши.
Влетіла,  позаду  лишивши
тисячі  й  тисячі  лі…

І  розгорнута  мапа,
і  уже  справа  просить,
і  володар  злодійський
від  Цзина  тікає  уже...

Ах,  печаль  мене  мучить:
не  був  він  майстром  кинджалу,
дивовижну  свою  звитягу
не  зміг  довершити  він....

Але  та  людина  славна
нехай  й  не  живе  вже  на  світі,
буде  тисячоліття
у  думах  нащадків  все!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2018


Який же пронизливий холод, коли наближається вечір року

Який  же  пронизливий  холод,  коли  наближається  вечір  року.
У  вбогій  літній  одежі  погрітись  на  сонці  я  сів.
Город  мій  на  півдні  давно  вже  чекає  зиму.
Оголені  сірі  віти  –  таким  є  північний  сад.
Глечик  я  нахиляю  -  не  залишилось  ні  краплі,
в  холодну  піч  зазираю  -  не  видно  у  ній  й  димка.
Лише  старовинні  книги  громадяться  коло  ліжка,
та  сонце  уже  заходить,  а  все  на  них  часу  нема.
Життя  на  волі  без  служби  не  порівнюю  з  бідою  в  Чені,
але  нарікати  на  долю  в  смиренності  можу  теж.
А  що  ж  мені  помагає  розраду  знайти  в  печалі?
Тільки  пам'ять  про  древніх,  що  жили  в  злиднях  колись!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2018


Читаючи "Шаньхайцзін" – книгу гір і морів.

Літа  тільки  початок.  Ростуть  дерева  і  трави.
Хатину  в  полон  узявши,  сплелися  тінисті  гілки.
Пташки  звідусіль  позлітались  й  від  серця  радіють  затишку.
Цвірінькання  їхнє  чую  і  теж  свою  хатку  люблю.
Поле  своє  зорав  я,  і  все  що  потрібно  посіяв.
І  ось  вже  настала  година,  читати  мудрі  книжки...
Бідний  провулок  також,  далеко  від  колій  глибоких.
Тільки  хіба  заїде,  близького  товариша  віз.
І  в  чарку  мені  приємно  весняне  вино  налити.
Овочі  з  довгих  грядок  радують  око  мені.
Мжичка  дрібна  зі  сходу  сюди  якраз-но  приходить,
а  з  нею  і  вітер  ласкавий  -  в  дорозі  супутник  її.
Я  пробігаю  знову  "Історію  Чжоу-вана"
й  картини  із  "Шаньхайцзіну"  знову  переді  мной.
І  так  я  у  себе  в  хатинці,  усесвіт  весь  осягаю...
якщо  се  не  справжня  відрада,  у  чому  ж  тоді  вона?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795075
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2018


Гуляючи з друзями під кипарисами могил сім'ї Чжоу

До  чого  сьогодні  ясне  небо  й  день  який  світлий.
Сопілки  чистоголосі  й  співучії  звуки  струн.
Звісно,  трохи  печальна  згадка,  про  тих  хто  спить  під  тінями,  
але  ж  хіба  разом  з  ними,  назавжди  весілля  пішло?
І  вільна-свободна  пісня  тут  твориться  з  нового  слова,
а  з  нею  й  вино  п’янкеє,  народжує  чистий  сміх.
Нічого  не  хочу  знати,  що  завтра  на  нас  чекає,
а  просто  бажанням  серця  віддаюся  я  тут  тепер.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2018


Від темно-зеленої хвої своєї, се дерево невід’ємне

Від  темно-зеленої  хвої  своєї,  се  дерево  невід’ємне.
Зимою  і  влітку  –  завжди  воно  одне.
Але  рік  минає  -  на  дереві  сніг  а  чи  іній.
І  хто  заперечить,  що  не  розрізняє  воно  часів?
Й  мені,  отож,  піднабридло  з  дня  в  день  одне  і  те  саме.
Товариша  пошукати  піду  до  столиці  Ліньцзи.
Там,  у  Цзися,  говорять,  
немало  тих  хто  книги  розумні  тлумачить.
Можливо  хтось  з  них  й  допоможе,  вагань  позбутись  мені.
Зібравсь,  отож  бо,  я  в  мандри.  І  навіть  день  від'їзду  призначив.
І  перед  розлукою,  попрощався  уже  з  усіма.
Але,  усе  ж,  маю  сумнів,  не  встигнувши  ще  за  ворота,
у  хату  вернуся  і  сяду  подумаю  ще.
Ні,  зовсім  не  теє  лякає,  що  шлях  буде  довгим.
Лячно  лише  одне  -  одурять  люди  мене.
А  раптом  у  довгих  розмовах  не  зійдуться  наші  думки,
і  посміховиськом,  я,  лишуся  навіки  для  всіх?
Все  що  серце  турбує  важко  одягти  у  слово.
Щоб  поділитись  з  тобою,  написав  я  ції  рядки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2018


Сонце і місяць, хід свій стишити не бажають

Сонце  і  місяць,  хід  свій  стишити  не  бажають,
квапляться,  хтозна  куди,  року  чотири  пори.
Вітер  рваний  осінній  гілки  уже  голі  обвіяв.
Листям  вкриті  давно  довгії-довгі  стежки...
Тіло  юне  колись  від  часу  немічним  стало,
і  темні  пасма,  за  ним,  також  давно  відцвіли.
Знак  оцей  білий  як  тільки  позначив  голову  вашу,
і  битий  шлях  із  тих  пір,  вужчим  і  вужчим  стає.
Житло  моє  теж  двір  тільки  заїжджий,
в  ньому  хіба  відпочив  –  і  відбувати  пора.
Їхати…  їхати...  Але  ж  і  куди  заведе  та  дорога?
Ген  на  Південну  гору  -  в  ній  є  обійстя  старе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2018


Барви цвітіння хіба зберегти надовго

Барви  цвітіння  хіба    зберегти  надовго?
Дні  відцвітання  чи  здатен  спинити  хто?
Те,  що  весною  прекрасним  лотосом  було,
у  сіру  коробку  насіння,  перетвориться  й  все.
Іній  безжальний  укриє  траву  на  полі.
Знітиться,  всохне,  але  не  погине  вона!
Сонце  із  місяцем  знову  пройдуть  своє  звичнеє  коло,
ми  ж  ідемо,  і  немає  повернення  нам  до  живих.
Серце  моє  до  минулих  часів  усе  кличе.
Як  ізгадаю  про  них  –  і  обривається,  ниє  воно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2018


У відповідь на вірші чайсанського Лю

І  бідно  живу,  і  мало  спілкуюся  зі  світом.
Не  пам'ятаю,  буває,  а  чи  змінилася  пора  року.
Пустельний  мій  двір  раптом  повний  опалого  листя.
Я  з  сумом  поглянув,  й  дізнався  -  осінь  настала.
Соняшник  знову  зацвів  у  північних  вікон.
Жито  достигло  уже  на  південному  полі.
І  як  от  мені  не  радіти  на  все  це?  Чи  певен  я,  що  новий  рік  прийде?
Дружину  я  кличу,  дітей  беремо  з  собою
і  в  добрую  днину  до  нас  гуляти  йдемо  далеко.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2018


Теплотою й вологою три весняні місяці славні

Теплотою  й  вологою  три  весняні  місяці  славні.
Прохолодна  і  чиста  та,  що  білою  зветься,  осінь.
Коли  роси  застигнуть  і  хмар  кочових  не  стане,
коли  небо  високо  і  бадьорить  повітря  прозоре,
як  ж  вигадливо-дивно  здіймаються  вгору  вершини,
придивитися  лишень  –  неповторно  як  й  дивовижно!
В  хризантемових  ароматах  проясняється  темінь  лісу.
Хвоя  сосен  зелена,  немов  капелюх,  накриває  гори.
Я  міркую  про  це  все  цнотливе  й  прекрасне,
достеменна  краса  і  під  інеєм  чого  не  в’яне…
і  за  винною  чарою  про  пустельника  давнього  думи:
буде  вже  тисячоліття,  як  твоїх  ми  тримаємося  правил,
але  все  у  моєму  житті  нерозгорнуті  устремління...
Почуття,  почуття  отакі-от  в  "добрий  місяць"  мене  турбують.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2018


Надворі уже вечоріє, ні хмаринки на небі

Надворі  уже  вечоріє,
ні  хмаринки  на  небі.
Теплий  вітер  весняний
обвіває  лагідно  як.

І  прекрасная  діва
розкошує  поряд  із  нами,
до  самого  світанку
п'є  вино  і  співає  нам.

А  як  скінчує  пісню,
то  видихає  глибинно,
й  ті  тяжкі  видихання  
заворожують  більше  ще.

Білим  світиться  світлом
у  прозорих  хмаринках  місяць,
все  навкруг  рум'яніє
від  квіту  над  листям  густим...

Хіба  отак  не  буває,
що  мить  породжує  радість?
Нехай  вона  й  ненадовго:
та  що  поробити  з  цим!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2018


У роки свої молодії був дужий я і безбоязний

У  роки  свої  молодії
був  дужий  я  і  безбоязний
меч  у  руці  стиснувши,
один  я  по  світу  блукав.

І  нехай  хоча  хтось  мені  скаже,  
що  поневірявся  я  близько  -
У  Чжан'і  мій  шлях  розпочався  -
у  Ючжоу  кінець  був  його.

Гамував  я  тоді  свій  голод
Вей  Шоуян  –  гірською  травою,
тамував  я  тоді  свою  спрагу
із  стрімкого  Ішуй-джерела.

Але  так  ніде  й  не  зустрінув,
нікого,  хто  б  зрозумів  моє  серце,
тільки  що  і  побачив  –
кургани  давніх  часів.

І  ті  у  проїжджого  шляху,
два  високих  горби  могильних,
де  покоїться  Чжуан  Чжоу  
і  де  Бо-я  лежать  кістки.

Але  людей  оцих  славних
важко  знову  живими  зустріти.
Тож,  подавшись  у  мандри
чого  я  добутись  хтів?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2018


Досить вина!



Я  живу,  й  мені  досить
селища  де  проживаю.
Не  утиснутий,  безтурботний  –
достатньо  цього  мені.

Я  сиджу,  і  достатньо
мені  під  деревом  тіні.
Я  крокую,  і  досить
двору  мені  свого.

І  із  страв  найсмачніших
соняху  мені  задостатньо.
І  для  повного  щастя
достатньо  синочків  мені.

Але  в  житті  аж  ні  разу
не  сказав  я  -  вина  мені  досить.
А  сказав  би  я  «досить»,
не  поталанило  б  мені.

Якщо  до  ночі  достатньо,
я  тоді  б  не  заснув  спокійно,
якщо  вранці  достатньо,
я  б  піднятись  не  зміг  тоді.

День  за  днем  неупинно
намагався  сказати  «досить».
Та  кров,  що  біжить  у  жилах,
не  мирилася  з  тим  завжди.

Адже  одне  тільки  знав  я:
в  достатку  вмирає  радість
І  не  знав  я  достатку
і  в  цьому  користь  мені.

Але  якщо  я  збагну  раптово  –
до  добра  мені  «досить»  сказати,
то  з  ранку  прямо  сьогодні
й  насправді  «досить»  скажу.

З  тієї  першої  хвильки,
з  якої  скажу  -  мені  досить,
буду  я  у  достатку
на  фусанському  бережку.

І  залишиться  ясним
і  задоволеним  мій  тоді  погляд,
але  задоволеним  вже  навічно,
не  на  тисячі  ближчих  літ.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2018


Уже майже тисячу довгих років, як покинутий правди шлях

Уже  майже  тисячу  довгих  років,
як  покинутий  правди  шлях.
Люди,  люди,  так  є  
надто  люблять  турботи  свої.

Ось,  наприклад,  вино  на  столі  –
їм,  дивись,  не  до  нього  вже.
Марнославність  блискуча  мирська,
приваблює  тільки  їх.

Хто  пояснить  чому  для  нас
наше  тіло  безцінне  таке?
А  чи  не  саме  тому,
що  лише  раз  живемо?

Тільки  людини  життя
скільки  його,  насправді,  там  є?
Пронесеться  у  одну  мить,
немов  блискавиці  стріла...

Нерозважливо  тож  бо  так
керувати  нам  віком  своїм.
Звузивши  почуття,
що  люди  здатні  зробить?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2018


Високо-високо на сотню лі піднімається вежа

Високо-високо
на  сотню  лі  піднімається  вежа,
відкриваючи  перед  нами
чотири  простори  земні.

З  темнотою  до  неї
на  нічліг  повертаються  хмари,
і  до  самого  ранку
притулок  в  ній  для  птахів.

Гір  й  річок  дивовижа
безроздільно  заполоняє  погляд.
Гой  ж,  безкрая  самотня  рівнина
скерована  у  далечінь.

В  минулі  роки  скільки  славних
билися  за  ці  землі!
Але  час  собі  приходив
й  усі  поверталися  в  Ман...

Кипарис  і  сосну  повсюди
знищила  гостра  сокира,
лише  високих  курганів
нерівний  малюється  ряд.

У  могильних  руїн  величних
не  залишилося  більше  газдів.
Безпритульні  їх  душі
пішли  у  яку  сторону?

Процвітання  й  життя  блискуче,
захоплення  варті,  звичайно,  
але  роздуми  більш  глибинні,
сіють  в  нас  жалість  й  печаль!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018


Ой й цвіла ж буйним цвітом під вікном в саду орхідея

Ой  й  цвіла  ж  буйним  цвітом
під  вікном  в  саду  орхідея.
Густо  як  зеленіли
у  дворі  перед  входом  верби.

Це  було  на  початку,
коли  ми  з  тобою  прощались.
Ти  тоді  говорив  -
розлучаємося  ненадовго.

Але  вийшовши  за  ворота  -  
гість  за  тисячі  лі  від  хати.
На  середині  шляху  свого
зустрів  ти  доброго  друга.

Не  обмовився  ти  тоді  словом,
а  душа  уже  ісп'яніла.
Не  зачекала  навіть,
щоб  з  вином  зустрілися  чаші.

Орхідея  засохла,
й  листя  втратили  верби;
Ти  ж,  як  час  вже  підтвердив,
не  дотримався  свого  слова...

Забирайтеся  далі,
геть  від  нас,  молодії  люди,
Ті,  якії  у  дружбі
зберегти  не  спроможні  вірність!

Нічого  вам  не  вартує  
пожертвувати  життям  чиїмось.
Тож,  чи  важитиме  щось  відтепер  для  мене
розлука  із  отакими?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018


Колись давно від голоду я страждав

Колись  давно
від  голоду  я  страждав
і  кинувши  рало
на  службу  надумав  піти.

Себе  прогодувати
уже  я  більше  не  міг,
і  холод  і  злидні
сповили  мене  всього.

Якраз  тоді  саме  йшов
у  мене  «Становлення»  рік;
і  рішення  те
лиш  соромом  вкрило  мене.

А  я  ж  бо  то  до  кінця
залишитися  чесним  хотів
і  порох  струсивши  з  одеж,
вернувсь  до  садів  і  ланів...

Та  ведучи  хоровод,
по  небу  зірки  пливуть,
і  знову  і  знову  вже
дванадцятирічне  коло  пройшло.

У  світі,  так  є,  наш  шлях
далекий-далекий  й  пустий.
І  недарма  і  Ян  Чжу
перед  роздоріжжями  ніяковів.

Втім,  най  і  досі  у  мене  нема,
грошей  на  славний  бенкет,
вином  з  нестарих  міхів
допоки  обходжуся  й  так!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2018


Орхідея простенька виросла перед входом у хату

Орхідея  простенька
виросла  перед  входом  у  хату.
Прихований  запах  духмяний
тільки  чистого  вітру  жде.

Варто  легкому  вітру
несподівано  налетіти,
в  мить  вона  впізнається
серед  інших  усіх  рослин.

А  я-от  поневірявся  усюди
і  загубив  врешті-решт  дорогу.
Серцю  одному  довірюсь,
і  може  знову  напрям  знайду.

З  пам’яттю  що  пробудилась,
не  зможу  не  повернутись:
«всі  як  наздогнані  птиці  -
стає  тоді  зайвим  лук».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2018


Я, допоки не був на службі, упокорював буйність думки

Я,  допоки  не  був  на  службі,
упокорював  буйність  думки,
час  минав  стрімголов,
й  я  триматися  більше  не  міг.

Отак  й  полетів  я  в  дорогу,
де  привалів  нема  й  відпочинку.
Спорядився  і  сів
і  погнав  до  східних  вершин.

Хмар  навислих  тумани
наче  мускус  пахучий.
І  холодна  їх  хвиля
в  груди  вдаряє  мені.

Зміна  днів,  місяців  і  років
іде  усе  своїм  ходом,
я  ж,  одного  разу  як  вийшов,
так  й  у  дорозі  все.

І  з  хвилюванням  великим
пригадую  я  родину.
Ті  почуття  приємні,  
яких  позбавлений  я.

За  роками  роки  чередою  -
десять  літ  уже  проминуло,
але  ж  не  навіки  я
згубився  на  чужині.

Двір  закрила  і  хату
тінь  дерев,  ще  не  мертвих,
й  не  помітити,  мабуть,  за  сим  всим,
сонця  зникнення  і  небес!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2018


Далеко від своїх рідних я в мандрах по службі знову

Далеко  від  своїх  рідних
я  в  мандрах  по  службі  знову.
Серце  моє  неспокійне,
в  двох  місцях  тепер  різних  живе.

Сльози  за  рукавом  ховаю  -
на  схід  й  на  схід  усе  човен.
За  течією  печально,
плину  за  часом  услід.

Сонце  за  обрій  впало,
і  Мао  і  Сін,  сузір'я  
теж  заховали  себе
за  вершинами  західних  гір.

Тут  журба  у  усьому,
тут  зливається  небо  з  землею.
Й  я  у  тузі  безкрайній
згадую  рідний  свій  дім.

Рвуся  до  нього  душею,
мрію  вернутись  на  південь,
але  дорога  далека,
й  надія  не  тішить  мене.

Ланцюг  мостів  і  укріплень
усе  одно  не  прибрати!
Навіть  звістка  не  дійде,
і  себе  я  довірю  віршам…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2018


Пам’ятаю себе повним сил в молодії роки

Пам’ятаю  себе
повним  сил  в  молодії  роки.
Хоча  й  не  бувало  легко,
усміхнений  був  завжди.

Нестримною  мрією  вільно
нісся  за  чотири  моря,
і  мов  на  крилах  ширяв  я,
далеко  мчати  хотів.

Чередою,  неспішно
минали  літа  і  зими.
Ті  мрійливі  бажання  
потроху  за  ними  пішли.

Й  ось  уже  майже  нічого
веселощів  не  викликає,
й  ось  уже  неупинно  
печалять  турботи  самі.

Та  і  сама  моя  сила
під  гору  давно  покотилась,
з  кожним  днем  усе  менша,
у  порівнянні,  стає...

І  все-таки  в  тихім  затоні  човен
ніяк  прив’язати  не  можу,
несе  мене  він  все  далі,
зупинитися  не  даючи.

От  тільки  шляхів  попереду  -
чи  так  їх  багато  лишилось?
Я  так  надалі  й  не  знаю,
де  пристань  знайду  собі...

Відаю,  лише  що  древності  люди  
не  розкидались  й    тіні  шматочком.
Від  згадки  про  се  одної
здригається  все  у  мені!

Я  ж,  бувало,  почувши
повчання  старших  роками,
закривав  собі  вуха:
дратували  так  їх  голоси.

І  має  ж  трапитись  тому,  
пробувши  на  світі  піввіку,
раптом  дійшов  до  того,
що  й  сам  повчаю  тепер!

Та  хоч  відшукати  я  й  хочу,
радість  пори  розквіту.
Й  найменшої  порошинки,
не  можу  ніяк  знайти.

І  проминають-минають
все  швидше  життя  години.
І  із  своїм  минулим
хіба  зустрітися  знов?

Щоби  згадати  радість,
віддам  все  що  в  хаті  маю.
Спробую  я  наздогнати
років  й  місяців  біг.

Наслідуючи  давнім  людям,
не  залишу  коштовностей  дітям.
А  як  не  витрачу  зараз,
по  смерті  навіщо  воно?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2018


Все у всесвіті має свою опору

Все  у  всесвіті  має  свою  опору.
Одній  сиротливій  хмаринці,хіба,  притулитися  ніде.
У  порожнечі  небесній  зникає,
не  дочекавшись  закінчення  дня.
Коли  ж  ранкова  заграва,
розкриває  нічні  тумани,
одразу  пташині  зграї,  летять  одна  одній  у  слід.
Пізніше  за  всіх,  повільно,  із  лісу  лунь  вилітає
та  уже  незабаром  вертається  він  назад...
У  міру  сил  і  старання  ішов  і  я  битим  шляхом,
але  хіба  не  тим  самим  на  злидні  себе  прирік?
Утім,  якщо  справжність  серця  тільки  отак  впізнаєш,
що  тоді  з  того  всього,  до  чого  тоді  печаль?  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2018


Далеко на сході живе один мудрий старець

Далеко  на  сході  живе  один  мудрий  старець.
Поглянуть  на  нього  –  завжди  як  убогий  жебрак.
І  з  днів  тридцяти  тільки  дев'ять,  мабуть  що,  він  бачить  їжу,
і  років  із  десять,  не  менше  -  на  голові  незмінний  соломяний  бриль.
Чи  гірші,  хто  скаже,  бувають  багато  ще  злидні?
А  йму  хоч  би  що  –  привітний  й  веселий  на  вид.
І  я,  звичайно,  прагну  побачити  старця,
і  йду  прямо  з  ранку  через  застави  і  через  річки.
Дивлюся  –  а  сосни  високі  тісняться  стискають  дорогу.
Дивлюся  –  а  білії  хмари,  під  стріхою  вбогою  мало  не  сплять.
А  вченому  ясно  одразу,  навіщо  гостини.
І  цинь  він  бере,  і  для  мене  без  умовляння  по  струнах  б’є.
І  першая  ж  пісня  –  Летять  журавлі  –  крає  серце.
А  вже  і  друга,  де  "Сич  самотній",  за  нею...
О,  як  хотів  би  я  залишитися  жити  у  тебе,  мій  пане.
Просто  з  сьогодні  і  до  початку  зими!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2018


Слухняна вітрам сосна над страшним крутояром

Слухняна  вітрам  сосна  над  страшним  крутояром.
Чарівне  і  ніжне,  іще  не  зміцніла  дитя.
Років,  від  сили,  їй  може  три  рази  по  п'ять  минуло,
та  як  же  тягнеться  в  небо,  як  вабить  з  далеку,  вона.
Тільки  чи  можна  до  неї  піти-притулитись?
Виглядом  красна  таїть  небезпеку  вона.
В  ясності  й  свіжості  цій
ми  вбачаємо  душу  і  розум.
Зачарувала  слухняна  вітрам  молода  сосна…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2018


Поминальна пісня


Якщо  в  світі  існує  життя,
неминуче  за  ним  іде  смерть,
й  навіть  дуже  ранній  кінець
не  за  межами  часу  є.

Я  під  вечір  учора  ще  був,
із  людьми,  разом,  усіма,
а  під  ранок  недобрий  сей,
в  списку  душ  уже  неживих.

І  розсіявся  дух  і  куди  ж,  
і  куди  ж,  і  куди  ж  пішов?
Дали  місце  в  колоді  пустій,
оболонці  моїй,  от  і  все...

І  сини-соколи  мої,
від  туги  за  батьком  кричать.
Друзі  вірні  тримають  труну,
й  гіркі  сльози  за  мною  ллють.

Ні  удачі,  ніяких  втрат
не  пізнати  мені  відтепер.
І  де  правда,  а  де  брехня,
не  збагнути  уже  мені...

Через  тисячу  довгих  літ...
Через  десять  тисяч  років,
чия  пам'ять  тоді  збереже
нашу  славу  і  нашу  ганьбу?

Але  прикро  мені  ще  і  те,
що,  допоки  на  світі  я  жив,
досхочу  напитись  вином,
так  ні  разу  я  не  зумів.

Чи  бувало  хоча  б  колись,
щоби  я  напитися  міг?
А  сьогодні  п’янке  вино
недоторкане  тут  стоїть.

Й  лише  пінні  мурахи  одні,
ходять  вільно  по  тому  вину.
Я  ж  коли,  я  ж  коли  відтепер
знову  спробую  смак  його?

І  в  тарелях  наїдки  є  -
преді  мною  повно  стоять.
Й  рідних  й  друзів  усіх  своїх
наді  мною  чую  я  плач.

Я  хочу  промовляти  до  них,
та  у  роті  немає  слів.
Я  хочу  роздивитись  навкруг,
та  в  очах  моїх  світла  нема.  

І  якщо  дотепер  було
я  в  просторій  світлиці  лежав,
то  сьогодні  засну  хіба
я  в  зарослім  травою  кутку...

Так  я  в  ранок  один  з  багатьох
хату  кинув,  в  якій  пожив,
й  повернутись  уже  в  яку
не  настане  ніколи  час!

*

Все  навколо,  усе  кругом
заросло  бур’яном  густим.
І  тополі  у  височині
срібнолисті,  шумлять,  шумлять...

Коли  іній  випав  густий
і  дев'ятий  місяць  прийшов,
проводжають  в  сей  час  мене,
на  далекий  глухий  пустир.

Там  з  усякої  сторони
до  людських  далеко  осель,
І  лише  могила  одна,
піднімається  мов  гора.

Коні,  в  тяжкій  журбі  по  мені,
прямо  в  небо  кричать-іржуть.
Вітер,  просто  за  ними  в  глибокій  журі,
листям  стомлено  шелестить...

Тихий  темний  притулок  в  горі
варто  раз  лиш  закрити  і  все,
і  на  тисячі  вже  років
попрощаєшся  ти  із  зорей.

І  на  тисячі  вже  років
попрощаєшся  ти  із  зорей.
І  найбільший  уже  мудрець
не  спроможеться  допомогти...

Було  повно  навкруг  людей,
що  мене  проводили  сюди,
та  повернуться  в  хати  свої,
незабаром,  так  є,  вони.

Тільки  рідні  мої,хіба,
збережуть  ненадовго  печаль,
решта  ж  просто  собі  розійшлись
і  співають  уже  пісні...

Як  я  смерть  собі  поясню?
Особливих  не  треба  слів:
Просто  тіло  своє  віддам,
щоб  з  землею  змішалось  воно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2018


У хаті убогій старанних рук не стачає

У  хаті  убогій  старанних  рук  не  стачає,
і  дикий  чагарник  мою  захопив  царину.
У  небі  ширяють,  розбірливо  видко,  птиці.
Безлюдно  і  тихо  -  не  чути  кроків  людських.
Безмежний-безмежний  наш  світ  у  просторі  й  часі,
людськеє  ж  життя  добре  як  досягає  ста.
А  роки  і  місяці  все  у  шаленій  гонитві.
На  скронях…  на  скронях,  давно  уже  сивина...
Для  чого  усе?...  Не  збагнути…
А  ще  як  відкинути  зовсім  буденні  турботи  -
яким  ж  жалюгідним,  все  інше  є  у  житті!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2018


Бувають же люди, у хаті одній живуть

Бувають  же  люди,  у  хаті  одній  живуть,  
а  взяти-відкинути  що  –  ні  в  чому  згоди  в  них.
А  чи  скажімо,  мудрець  вічно  п'яний  на  самоті,
або  мудрагель  по-сусідству  який  зроду-віку  не  пив.
Ці  п'яний  й  тверезий  один  для  іншого  сміх.
Ні  слова  поміж  не  вміють  вони  з’єднать.
У  вузькій  тверезості  буйно  цвіте  безнадійна  дурня,
а  у  натхненні  свобідному  інколи  плинеш  за  небокрай.
І  слово  своє  я  звертаю  до  того,  хто  вже  хмільний:
Лиш  сонце  зайде  най  негайно  свічку  бере!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2018


Переселяюся

 Й  раніше  хотів  я  жити  у  цьому  селі  на  півдні,
 і  не  тому,  що  ворожіння  випав  такий  раптом  знак:
 Тут,  чував  я,  багато  людей  з  простими  серцями.
 У  їхньому  товаристві  радість  ділити  дні.
 У  мріях  сільських  прочекав  я  все-таки  роки,
 поки,  нарешті,  не  оселився  тут.
 А  бідній  хатині  до  чого  великі  простори?
 Досить,  якщо  прикриє  звичайне  ліжко  вона.
 Найважливіше,  щоб  добрі  сусіди  частіше  до  мене  ходили
 і  ми  в  розмовах  своїх  судили  б  про  старовину.
 Або  про  якусь  чудасію  з  захопленням  говорили,
 неясні  свої  думки  вдягаючи  в  слово  просте.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2018


Службою замість оранки годувати себе я не думав

Службою  замість  оранки  
годувати  себе  я  не  думав,
я  відчув  що  мій  поклик
се  тути  і  колоски.

Я  своїми  руками,
працював  не  знаючи  ліні.
Знав  і  холод  і  голод,
і  висівки  також  їв.

І  не  чекав  я  розкошів,
що  більші  за  міру  шлунка.
Мені  багато  не  треба,
наїстися  б  просто  крупи.

Для  захисту  від  холоднечі
підійде  і  грубий  наліжник.
А  в  полотні  простецьким
ходжу  під  сонцем  я.

Хоча,  навіть  дріб’язку  цього,
не  звик  я  мати  в  достатку.
Ось  що  болить  і  ниє,
ось  що  пече  мені!

Всім  відомо,  що  вправні
отримують  те,  що  їм  треба,
я  ж  в  житті  недоладнім  
від  користі  зовсім  пішов.

Та  може,  так  і  повинно  бути,
нічого  з  сим  не  поробиш,
і  зостається  відрада
від  повної  чарки  хіба…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2018


Старовинним друзям моїм приємний мій погляд на світ.

Старовинним  друзям  моїм
приємний  мій  погляд  на  світ.
Глечик  дістали  вони,
і  юрбою  до  мене  прийшли.

Неначе  у  древності  ми,
розсілися  у  тіні.
Налили  не  один  раз  -
і  ось  уже  всі  хмільні.

Селяни  мудрі-батьки
без  угаву  гомонять,
і  чарку  ми  ще  п'ємо,
зневаживши  всякий  уклад.

Забули  немовби  про  все,
й  не  знаємо  себе  самих,
І  зрозуміти  хіба  тепер
нам  цінність  речей  яких?

А  десь-то  у  далині
загублений  шляху  кінець...
У  глечику  із  вином
глибокий  таїться  смак!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2018


Прошу подаяння

Прийшов  недорід.
Голод  з  дому  мене  жене.
Я  просто  не  знаю,
куди  від  нього  втекти.

Волочився  я,  волочився,
і  у  провулок  один  зайшов,
і  в  двері  постукав,
й  насилу  вимовив  щось.

Але  господар
біду  мою  зрозумів  без  слів.
І,  дарунок  мені  даючи,
до  себе  у  гості  зве.

І  ось  говоримо  з  ним,  сміємось,  
і  так,  допоки  і  ніч  не  прийшла.
А  нам  усе  повні  чаші  несуть,
і  ми  усе...  усе  випиваємо  їх.

І  радість  на  серці  моїм  –
приємно  в  душі  мені.
І    слово  за  словом,
складаються  ці  вірші...

«Ти  знову,  мій  пане,  згадав-відродив  
нені-пралі  старої  добро,
та  сором  натомість  мене  гризе,
що  я  не  талановитий  Хань.

Що  у  подяку  
віддарувати  не  можу  ніяк,
що  за  деревищем  хіба
моя  відплата  тобі!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2018


У вчинках людських, в незліченних тисячах тисяч

У  вчинках  людських,
в  незліченних  тисячах  тисяч,
спробуй  ти  розберися,
де  правда  де  кривда  є.

На  правду  і  на  брехню,
коли  їх  поставити  поруч,
одразу  ж  хор  відгукнеться
готових  про  зраду  волати  
і  славу  ревно  співать.

В  кінці  Трьох  Часів
таке  часто  траплялось,
і  тільки  хіба  наймудріший
немов  й  не  зайнятий  тим  всим,
немовби  дивиться  крізь.

Поблажливо  усміхнувшись
над  несусвітньою  дурістю  світу,
він  сам  собі  обирає
дорогу  Хуана  і  Ци.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2018


Спрямований за чотири моря думкою муж благородний

«Спрямований  за  чотири  моря  
думкою  муж  благородний»,
в  мене  ж  бажання  єдине  –
старості  б  зовсім  не  знать.

Щоби  усі  мої  рідні
збиралися  під  одну  стріху,
кожен  син  і  онук  мій,
в  злагоді  щоби  жили.

Щоби  глечик  і  струни
цілий  день  були  поряд,
і  щоб  у  чарці  великій
завжди  хватало  вина.

Щоби,  послабивши  пояс,
знав  радості  я  насолоду,
і  щоби  вставав  пізніше,
й  раніше  відходив  до  сну.

І  хіба  чогось  варті,
думки  якихсь  марнославів,
крига  й  палаючий  жар
чиї  заповняють  серця?

Століття  своє  відбудуть
й  дістануться  до  могили,
І  туди  ж  разом  з  ними
слава  пуста  їх  піде!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2018


Вчений Чжун-вей любив вбогу хату свою

Вчений  Чжун-вей  любив  вбогу  хату  свою.
Навколо  її  низьких  стін  розрісся  густий  бур'ян.
І  він  сховавшись  у  ній  від  людських  очей,
з  мистецтвом  рідкісним  вірші  творити  вмів.
І  в  світі,  отож  бо,  не  знав  про  нього  ніхто,
хіба  що,    Лю  Гун  відвідував,  було,  його.
Така-от  людина  і  раптом  зовсім  на  самоті?
Так,  але  лише  тому,  що  мало  таких  як  він.
Жив  сам  по  собі,  спокійно,  без  перемін  
і  радість  шукав  не  у  марнославстві  й  не  в  злиднях  він!
У  справах  буденних  безхитрісний  був  простак,
не  проти  і  я  наслідувати  завжди  йому!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2018


Птаха, що прилетіла назад




Птаха  після  небесних  мандрів
вертає  завжди  назад.
Ще  тільки  зоря  вставала
лишила  вона  свої  ліс.

В  далеких  далях  бувала  -
через  вісім  просторів  шлях.
Ще  ближче  відпочивала  -
у  хмарах,  що  на  горі.

Славним  вітром  в  дорозі
не  зніжена  була  птаха,
все  махає  крилами,
все  домівка  на  пам’яті  їй.

Бачить  –  летить  друг  назустріч  -
перегукнулись  радо.
І  від  сонця  сховались
обидва  у  чисту  тінь.

Птаха  після  небесних  мандрів
вертає  завжди  назад...
То  ширяє  у  небі,
а  то  над  землею  летить.

І  хоча  немає  у  неї  цілі
на  привіллі  радіти,
але  гай  під  крилами  веселий  -
і  легко  на  серці  їй.

Хмари  шлях  загатили  -
то  крізь  них  летить  то  над  ними;
І  покликала  друга  -
і  назад  із  ним  у  свій  ліс.

Шлях  далекий  ізнову,
і  далекий  і  дуже  довгий.
Але  як  щось  бажає  серце,
то  повіки  не  кинути  те.

Птаха  після  небесних  мандрів
вертає  завжди  назад...
І  у  кожнім  підліску  назустріч,
все  вбачається  їй  свій  дім.

Ні,  не  мрія  тепер  у  неї
про  небесну  дальню  дорогу:
Щастя  її  в  ці  миті,
дістатися  до  гнізда.

І  нехай  загубився  позаду
її  друг  по  небесних  мандрах,
гомін  рідної  зграї  
птасі  радує  здалеку  слух.

Ясним  днем  або  ніччю  -
дивно  чисте  й  прозоре  повітря.
Такі  ж  чисті  і  думи  птахи,
спрямовані  вдалину.

Птаха  після  небесних  мандрів
вертає  завжди  назад...
І  ось  заспокоїлись  крила
уже  на  холодних  гілках.

День  уже  закінчився,
й  сьогодні  цей  ліс  не  покине.
Вночі,  на  розлогому  древі,
на  вершині  вона  засне.

Свіжий  ранковий  вітер
світло  радістю  віє,
Хори  струнких  наспівів,
не  замовкають,  дзвенять...

І  ані  сітки,  ні  стріли
їй  тепер  не  загроза:
стомлену  сіру  птаху
в  політ  не  заманиш  ізнов.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2018


Сонце вечірнє бліде у вершинах західних тоне

Сонце  вечірнє  бліде  у  вершинах  західних  тоне.
Місяць  повний  за  ним,  встає  над  бескидом  на  схід.
Далеко-далеко  на  все  видноколо  розходиться  сяйво.
Широко-широко  цвітіння  небесних  пустот.
З'являється  вітер,  влітає  в  мою  хатину,
й  подушку  з  циновкою  він  охолоджує  серед  ночі.
У  тому,  що  вітер  інакший,  уловлюю  зміну  року.
А  від  безсоння,  про  нескінченність  дізнався  ночі.
Я  хочу  розмови  –  немає  навкруги  нікого.
Підняв  лише  келих  й  покликав  холодну  тінь.
Отак-от  і  дні,  й  місяці  чередою  минають.
Отак-от  й  свої  устремління  я  втілить  в  життя  не  зміг.
І  з  думкою  сею  у  серце  мені  занило.
І  вже  до  світанку  не  повернути  спокій  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2018


Анітелень. Й я у світлій печалі

Анітелень.  Й  я  у  світлій  печалі  
вертаюся  стежкою,  що  заплутала  у  хащах,  домів.
А  у  ущелині,  біля  прозорої  річки,  перепочити  приємно.
Зовсім  не  кваплячись  бруд,  змити  із  втомлених  ніг...
Тут  якраз  і  вино  молодеє  достигло  –  його  я  процідив  уважно,
є  також  й  курка  у  хаті  –  і  в  гості  сусіда  надвечір  я  зву.
Сутінки.  Сонце  сідає.  Та  що  нам  до  того?
Хмиз  в  печі  запалав  –  й  яка  ще  потрібна  свіча?
Радість  нехитра  отак-от  й  приходить  й  стає  навіть  сумно,
що  не  продовжити  ніч  ні  на  мить.
Розквітає  на  небі  зоря.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2018


Чи ось посадив я боби на південному схилі

Чи  ось  посадив  я  боби  на  південному  схилі.
Буйно  трави  зійшли,  ледве  тягнуться  сходи  бобів.
Вранці  я  піднімаюсь  і  бур'ян  із  землі  вириваю.
Вигулькне  місяць    -  і  я  збираюсь  домів.
Вузька  дорога,  високі  й  густії  обабіч  трави,
мало  не  кожного  разу  -  весь  я  в  вечірній  росі.
Втім,  що  намокла  одежа  –  хіба  се  вартує  смутку,
прагну  одного  лише  -  від  справжніх  бажань  не  втекти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2018


Тут, в сільській глушині, справ великих мирських небагато

Тут,  в  сільській  глушині,  справ  великих  мирських  небагато,
провулок  убогий  хіба  турбують  підвода  і  кінь.
А  білий  день  настає  й  зачиняю  тернові  я  двері,
щоб  у  оселю  порожню  не  завітала  думка  жива.
Буває,  щоправда,  по  звивистих  вуличках  вузьким,
траву  відхиляючи  буйну,  ми  з  хати  до  хати  йдемо.
Зустрівши  ж  сусіда,  ми  не  даремно  язиками  плещем  –
мова  про  тути  у  нас,  ділимось  як  що  росте.
Коноплі  у  мене  щодень  набираються  сили;
розпушена  мною  земля  теж  роздалася  вшир.
Я  весь  у  боязні  -  а  раптом  іній  чи  сніг  на  посіви,
й  кінець  тоді  сходам  моїм,  закриє  все  дикий  бур'ян!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018


Із самої юності не по мені галасливі співзвуччя світу

Із  самої  юності  не  по  мені  галасливі  співзвуччя  світу.
Зате  від  народження  серце  приймає  і  гір  і  степів  простоту.
Потрапив  я  помилково  у  пилом  життя  покриті  мережі,
у  суєту  їх  мирську  -  мені  було  тридцять  тоді.
І  птах  у  неволі  затужить  по  старому  лісу.
І  риба  у  греблі  усе  пам’ятає  свій  рідний  струмок.
І  грунт  розорав  я  далеких  південних  околиць.
Немудрому  прагненню  вірний  своєму,  
вернувсь  до  полів  і  садів.
Садиба  моя  десять  му  або  може  більше  трохи.
Хата,  вкрита  соломою,  вісім-девять  покоїв  вмістить.
Верба  у  сусідстві  із  в’язом  на  дах  тінь  свою  відкидають.
Персик  з  сливою  поруч  вхід  закривають  мені.
А  десь-то  у  далях  туманних  втопають  поселення  мирні.
М'якою  тьмяною  завісою  в  них  розстеляється  дим.
Голосно  бреше  собака  в  глибинах  провулка  глухого.
Півень  виспівує  лунко  посеред  туту  гілок.
А  у  дворі,  як  і  в  хаті,  ані  пилинки  від  світу  що  зовні.
Світлиць  порожнеча  оберігає  мій  тихий  спокій.
Як  довго,  проте,  прожив  в'язнем  я  в  замкненій  клітці
і  лише  тепер,  назад,  до  свободи  прийшов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2018


Весною і восени днів багато погожих

 Весною  і  восени  днів  багато  погожих.
 На  гору  тоді  ми  йдемо  і  творимо  там  вірші.
 Минаємо  хату  -  господар  до  себе  кличе.
 Вино  достигає  -  і  тут  же  п'ється  воно.
 У  полі  труди  скінчивши,  розходимося  по  домівках.
 Додому  вернувшись,  ми  думаємо  про  товаришів.
 А  друга  згадавши  халат  накидаємо  спішно
і  у  бесідах  ненудних,  не  помічаємо  довгих  годин.
 Життя  в  отаких-от  турботах,  а  чи  не  краще  за  інше?
 Чи  спалахне  бажання,  покинувши  його,  піти?
 Одяг  та  їжа,  до  того  ж,  завжди  трудів  вимагають.
 На  оранці  праця  важка  в  оману  не  заведе!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018


Відповідаю Цаньцзюню Пану


Коли  Пан  служив  цаньцзюнем  у  Вейських  цзюня  і  був  посланий  з  Цзянліна  в  столицю,  він,  проїжджаючи  через  Сюньян,  подарував  мені  вірші.

1

За  стулчастими  дверима  із  кострубатих  дощок
і  цинь  у  мене,  і  для  читання  книги.
Пісні  я  співаю,  і  граю  також  на  цині  -
така  головна  у  мене  тепер  утіха.
Та  чи  позбавлений  я  насолод  іще  інших?
Ще  радість  моя  в  усамітненні  справжня.
Я  прокидаюсь  і  із  зорею  город  поливаю.
А  сонце  сідає  і  я  лягаю  під  стріху  з  соломи.

2

Що  іншому  мариться  скарбом  безцінним,
для  нас,  часом,  зовсім  і  не  коштовність.
І  як  ми  із  кимось  не  рівних  прагнень,
а  чи  іздатні  із  ним  ми  бути  серцями  близькі?  
А  я  у  житті  шукав  задушевного  друга.
І  правда  зустрів-таки  того,  хто  мені  не  байдужий.
І  серце  привітно  з  тих  пір  зливається  з  серцем,
і  вже  і  хати,  також,  сусідять  наші...

3

Тепер  я  скажу  про  тебе,  мій  друже.
Хто  любить  добро  і  завжди  старанності  повний.
Вино  у  мене  чудове  бувало  та  тільки  з  тобою  
у  ньому  я  справжню  відраду,  не  каламутну,  знаходив.
За  ним  вели  ми  з  тобою  приємні  розмови,
за  ним  складалися  мною  й  рядки  новії.
Бувало,  лише  тільки  день  тебе  не  побачу,  -
як  міг  в  оцей  день  я  тебе  не  згадати!

4

Але  хоча  справжній  друг  й  не  набридне  ніколи,
та  все  ж  настав  і  нам  час  проститись.
І  ось  провів  я  тебе  від  воріт  на  дорогу,
і  чарку  хильнув  без  задоволення  зовсім.
О,  наша  розлучнице  служба  в  Цзянліне!
О,  сховані  даллю  на  заході  сивії  хмари!
І  ось  людина  їде  далеко  ...
Розумну  мову  від  кого  тепер  я  почую?

5

Минулого  разу,  коли  я  прощався  з  тобою,
весняні  птахи  свій  спів  лише  зачинали.
Сьогодні  ж,  коли  зустрічаємось  знову,
великі  лапаті  сніжинки  падають  з  неба.
Всесильний  Дафан  дав  тобі  повеління
на  нову  посаду  сановну  прибути  в  столицю.
А  чи  забув  безтурботність  ти  тиші?
Та  ні,  це  служба  не  знає  спокою!

6

Який  же  сумний  і  холодний  ранок.
Шумить  і  шумить  нескінченний  вітер.
Вперед  понісся  держави  човен,
і  десь  вже  гойдає  його  біля  прірви.
Най  буде  удача  у  справах  твоїх,  подорожній!
І  на  початку  шляху  про  кінець  потурбуйся.  
І  усіма  скористайся  зручними  днями
і  побережи  себе  у  дорозі  далекій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018


Посадив я одного разу у Янцзи на березі тути…

 Посадив  я  одного  разу  у  Янцзи  на  березі  тути.
 Думав  -  мине  три  роки,  й  дочекаюсь  врожаю  листя.
 Та  коли  ті  дерева  почали  уже  розростатись,
 раптом  горе-біда  їх  спіткала  -  переміни  в  горах  і  ріках.
 Вітром  збило  з  них  листя,  зламало  голії  віти,
 а  коріння  і  цівки  -  все  унесло  у  сиве  море.
 Шовкопрядів  весняних  нагодувати  вже  більше  нічим,
 і  у  зимової  сукні  не  лишилось  тепер  надії  *.
 Але  я  саджаючи  тути,  сам  не  вибрав  вищого  місця.
 Що  ж  за  користь  сьогодні  від  жалю  мого  гіркого?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018


Наслідую віршам Чжубу Го


Густо-густо  розрісся  ліс  просто  перед  моїми  дверми.
І  у  найспекотніші  літа  дні,  зберігає  він  чисту  тінь.
З  півдня  радісний  вітер  у  цей  час  якраз  налітає,
і  шугає  усюди,  і  відкриває  мій  воріт.
Я  ніде  не  буваю,  -  вийду  так,  полежати  без  діла.
Або  сяду  спокійно  і  за  цинь  візьмуся  а  чи  за  книгу.
Овочів  у  городі  удосталь  у  мене  всяких,
та  і  старого  хліба  залишаються  ще  запаси.
Всі  турботи  про  себе  обмежені  адже  межею,
ну  а  більше  ніж  треба  я  в  житті  й  не  бажав  ніколи.
Винний  рис  я  без  поспіху  чищу  
і  вино  на  славу  готую.
А  достигне  -  відразу  собі  його  наливаю.
Син  мій,  він  ще  маленький,  отут-таки  поруч  зі  мною,  грає.
Він  мені  щось  белькоче,  а  сказати  іще  не  вміє.
І  у  цьому  усьому,  по  правді,  така  відрада,
що  уже  мимоволі  забулася  розкіш  шпильки...
І  у  далі  далекі  проводжаючи  білі  хмари,
я  у  роздумах  про  минуле…  о,  роздуми  сі  глибокі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018


Повернувся до ланів і садів


Із  самої  юності  не  по  мені  галасливі  співзвуччя  світу.
Зате  від  народження  серце  приймає  і  гір  і  степів  простоту.
Потрапив  я  помилково  у  пилом  життя  покриті  мережі,
у  суєту  їх  мирську,  -  мені  було  тридцять  тоді.
І  птах  у  неволі  затужить  по  старому  лісу.
І  риба  у  греблі  усе  пам’ятає  свій  рідний  струмок.
І  грунт  розорав  я  далеких  південних  околиць.
Немудрому  прагненню  вірний  своєму,  
вернувсь  до  полів  і  садів.
Садиба  моя  десять  му  або  може  більше  трохи.
Хата,  крита  соломою,  вісім-девять  покоїв  вмістить.
Верба  у  сусідстві  із  в’язом  на  дах  тінь  свою  відкидають.
Персик  з  сливою  поруч  вхід  закривають  мені.
А  десь-то  у  далях  туманних  втопають  поселення  мирні.
М'якою  тьмяною  завісою  в  них  розстеляється  дим.
Голосно  бреше  собака  в  глибинах  провулка  глухого.
Півень  виспівує  лунко  посеред  туту  гілок.
А  у  дворі,  як  і  в  хаті,  ані  пилинки  від  світу  що  зовні.
Світлиць  порожнеча  оберігає  мій  тихий  спокій.
Як  довго,  проте,  прожив  в'язнем  я  в  замкненій  клітці
і  лише  тепер,  назад,  до  свободи  прийшов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2018


Вчений Цзи-юнь пристрасть мав до вина

Вчений  Цзи-юнь
пристрасть  мав  до  вина,
але  в  бідній  родині
звідки  візьмеш  його!

Одна  надія  була
на  тих,  хто  правду  шукав,
й  приходив  до  нього  з  вином
розсудити  вагання  свої.

І  чарку  він  брав,
і  все  випивав  до  дна,
й  на  кожне  питання
добру  пораду  мав...

А  був  ще  один,  
який  мовчати  хотів.
Щоб  слово  його  ніяк  
війні  не  допомогло...

У  кого  любов  до  людей,
той  все  від  себе  їм  дасть,
все  те,  що  потрібніше  -
слово  а  чи  мовчання  просте!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2018


Я поставив хату свою в самій гущі людських осель…

Я  поставив  хату  свою  в  самій  гущі  людських  осель,
та,  так  є,  не  тривожить  її,  стук  копит  і  рипіння  возів.
Може  хтось  запитає  –  і  як  ж  воно  вийшло  так?
Вдалину  як  летить  душа,  то  й  земля  відходить  сама.
Хризантему  надвечір  зірвав,  попід  тином  на  схід,
і  мій  погляд  у  височині,  вже  уперся  у  схили  гори.
Обрис  кручі  чарує  зір  у  прекрасну  годину  ту,
коли  зграї…  зграї  птахів  в  вишині  відлітають  у  вир!
Й  простота  і    безцінна  розрада  у  цьому  усьому  є.
Й  хочу  наче  сказати  іще,  та  уже  загубив  слова...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018


Із давніх-давен так бувало…

     
 Із  давніх-давен  так  бувало  –  іду  до  річок  я  і  в  гори,
посеред  вільної-волі  справжня  відрада  мені.
 Беру  я  з  собою  синів  і  племінників  малих;
і  просто  крізь  терну  кущі,  ми  по  диких  місцях  ідемо.
 Й  туди  і  назад  ми  проходимо  поміж  узгір'ям  і  полем,
і  споглядаємо  з  жалем  на  житла-руїни  старі.
 Вогнищ  й  колодязів  слід  там  в  дворах  залишився.
Тутів  й  бамбуку  стирчать  там  гнилі  стовбури.
 -  А  чи  не  знаєш,  бува,  -  спитав,  якось,  я  дроворуба,  -
 селищ,  в  які  звідси  ці  люди  пішли?  -
 А  дроворуб  розігнувсь,  подивився  на  мене  і  каже:
 -  Люди  повимерли  ці.  В  живих  їх  нікого  нема...
 Нове  покоління  –  новії  палаци  і  площа.
 Значить,  слів  оцих  мудрих  і  досі  ще  правда  жива.
 Значить,  людини  життя  просто  гра  перетворень,
 а  під  кінець  тої  гри,  вертається  він  в  небуття…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2018


Зажеврів світанок…

Зажеврів  світанок,  чую  -  у  мої  двері  стук.
 Так-сяк  одягнувся  і  сам  відчиняти  йду.
 "Хто  там?"  –  я  гукаю.  Хто  міг  в  оцю  рань  прийти?
 Старий  селянин,  ісповнений  почуттів,  
прийшов  іздалеку  вином  пригостити  мене.
 Його  турбує  мій  з  нинішнім  часом  розлад:
 "Ти  вдягнений  у  лахміття,  попід  дірявою  стріхою  спиш,
 але  чи  в  цьому  людини  ісправжній  шлях?
 Усюди  у  світі  підтакуючи  у  честі.
 Хочу,  пане  мій,  щоби  з  брудом  мирським  і  ти  плив!  "
 Я  дуже  зворушений,  батько,  сим  словом  твоїм,
 але  згоди  з  світом  ніколи  я  й  не  шукав.
 Закрайком  об'їхати  може  і  не  дивина,
 зрадивши  правду  свою,  я,  що  ж,  не  зіб'юся  з  шляху?
 Так  сядемо  поки  і  борг  віддамо  вину.
 Мою  колісницю  не  завернути  назад!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2018


Докоряю синам


                                                                   

 Уже  сивиною  укрилися  в  мене  скроні
 і  м'язи  і  шкіра  свою  загубили  свіжість,
 й  хоча  в  моїй  хаті  і  п'ять  синів  виростає,
 але  не  має  у  них  устремління  до  пензлю  й  паперу.
 Шу  -  старшому,  виповнилося  двічі  вісім,
 по  байдикуванню  навряд  чи  суперник  йому  знайдеться.
 В  п'ятнадцять  Сюаня  Кун  усім  серцем  "прагнув  до  книги",
 Сюань  ж,  навпаки,  не  терпить  мистецтва  слова.
 Дуаню  і  Юну  -  вони  близнюки  -  тринадцять,
 недовго  обом  шістку  сплутати  й  сімку.
 Ну  а  молодший  мій,  Тун-цзи,  якому  вже  скоро  дев'ять,
 той  тільки  і  знає,  що  груші  рве  та  каштани.
 Як  Небо  такий-от  зробило  мені  подарунок,
 лишилось  хіба  що  шукати  утіху  у  тому,  що  містить  чарка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018


Персикове джерело



У  місті  Тайюань  правління  династії  Цзінь
чоловік  з  Уліна  риболовлею  здобував  собі  на  прожиток.
Він  плив  по  річці  в  човні
і  не  думав  про  те  наскільки  віддалився  від  свого  селища.
І  раптом  виник  перед  ним  ліс
квітучих  персикових  дерев,
що  обступили  берега  на  кількасот  кроків.
Й  інших  дерев  не  було  там,  -
тільки  запашні  трави,  свіжі  й  прекрасні,
та  опалі  пелюстки,  розсипані  по  ним.
Рибалка  був  дуже  вражений  тим  що  побачив
і  пустив  свій  човен  далі,
вирішивши  дістатися  до  галявини  цього  дивного  саду.
Сад  закінчився  біля  джерельця  що  впадало  у  річку,
а  відразу  за  ним  височіла  гора.
В  горі  ж  тій  був  маленький  вхід  до  печери,
з  якого  неначебто  вибивалися  промені  світла.
І  рибалка  залишив  човен  і  проник  в  цю  печеру
спочатку  таку  вузьку,
що  ледь  пройти  людині.
Але  ось  він  зробив  кілька  десятків  кроків,
і  погляду  його  відкрилися  яскраві  простори  -
земля  рівнини,  широко  розкинулася,
і  хати  високі,  поставлені  в  порядку.
Там  були  чудові  поля  і  красиві  озера,  і  тути,  і  бамбук,  
і  багато  ще  чого,
Межи  і  стежки  перетинали  одна  іншу,
півні  і  собаки  перегукувалися  між  собою.
Чоловіки  і  жінки,  що  проходили  повз  і  працювали  в  полі,
були  так  одягнені,  що  здалися  рибалці  чужинцями.
І  люди  похилого  віку  з  їх  пожовклою  від  часу  сивиною,
і  діти  з  зав'язаними  пучками  волосся  були  спокійні,  
й  сповнені  якоїсь  природність  веселості.
Побачивши  рибалку,  ці  люди  дуже  йому  здивувалися
і  запитали  звідки  і  як  він  з'явився.
Він  на  все  це  їм  відповів.
І  тоді  вони  запросили  його  до  хати,
принесли  вина,  зарізали  курку,  приготували  частування.
Коли  ж  по  селу  пройшов  слух  про  цю  людину,
народ  став  приходити,  щоб  поговорити  з  ним.
Вони  говорили:  «Діди  наші  в  старовину  бігли  
від  жорстокостей  циньскої  пори,
з  дружинами  і  дітьми,  з  земляками  своїми  прийшли  
в  цей  відрізаний  від  світу  край
і  більше  вже  звідси  не  виходили.
Так  і  розлучилися  з  усіма  тими,  хто  живе  поза  цих  місць  ».
Вони  запитали,  що  за  час  на  світі  тепер.
Не  знали  вони  зовсім  нічого  ні  про  Хань
і,  вже  звичайно,  ні  про  Бей  і  ні  про  Цзін'у.
Й  рибалка  одне  зa  одним,  розповів  їм  все  те,  що  знав  сам,
і  вони  зітхали  і  засмучувалися.
І  всі  вони  без  винятку,  радо  запрошували  його  в  гості  до  себе  в  хати  
і  підносили  йому  вино  і  їжу.
Пробувши  там  кілька  днів  він  став  прощатися.
Мешканці  цього  села  сказали  йому:
«Тільки  не  варто  говорити  про  нас  нікому».
Він  пішов  від  них  і  знову  поплив  в  човні,
тримаючись  дороги,  якою  прибув,
і  всюди-всюди  робив  позначки.
А  повернувшись  назад  в  Улін,
він  прийшов  до  голови  повіту  і  розповів  про  все,  як  було.
Голова  тут-таки  відрядив  людей,  щоб  поїхали  разом  з  рибалкою
і  пошукали  б  зроблені  ним  позначки,
але  рибалка  заблукав  і  дорогу  ту  більше  знайти  не  зміг.
Відомий  Лю  Цзи-цзи,  що  жив  тоді  в  Нан'яні
і  прославився  як  вчений  високих  правил,
дізнавшись  про  все  зрадів,  й  став  навіть  готуватися  в  дорогу,
але  так  і  не  встиг  –
незабаром  захворів  і  помер.
А  потім  і  зовсім  не  було  таких,  хто  «питав  би  про  брід»!
*
Ось  що  було  при  Іні:
він  порушив  порядок  неба,
І  тоді  люди  чудові,
покидали  світ  неспокійний.
Ци  з    сивими  товаришами,
на  Шаншані  в  горі  сховались
Люди  цієї  повідки
теж  з  насиджених  місць  пішли.
І  сліди  їх  колишні
не  знайшлися,  як  канули  в  воду,
І  стежки  їх  мандрівок
назавжди  заросли  бур’яном...
Кожен  ближнього  кличе,
щоб  у  поле  з  ранку  робити,
а  схиляється  сонце,
й  те  для  них  відпочинку  познак.
Там  бамбуки  і  тути
їх  рясною  тінню  дарують,
там  гороху  і  просу
дозрівати  призначений  строк.
Шовкопряди  весною
їм  приносять  нитки  предовгі,
а  з  врожаєм  осіннім
не  збирає  податків  ніхто.
На  затихлі  дорогах
не  побачити  подорожніх  з  далеку.
Собак  гавкіт  лунає  -
півні  співом  відказують  їм.
Форму  жертовної  чаші
зберігають  вони  старовинну,
і  на  людях  одежі
далекі  від  кроїв  нових.
Їх  веселії  діти
виспівують  пісні  вільно,
та  і  старці  сивочолі
безтурботно  гуляють  скрізь.
Зацвітають  рослини  -
люди  знають  -  з  теплом  весняним.
Облітають  дерева  -
з  осіннім  вітром  –  відомо  всім.
Хоч  вони  й  не  вивчають
тих  наук,  що  рахують  години,
все  ж  в  порядку  минають  
всі  чотири  року  пори.
Якщо  лад  і  єднання,
як  нехитра  в  житті  є  радість,
то  для  чого  тоді  потрібна
вчена  мудрість  якась  іще?
Диво  рідкісне  теє
п'ять  століть  як  сховане  було,
але  в  ранок  один  прекрасний
для  очей  він  відкрився  знов.
Чистоту  або  погань
не  однакові  живлять  ріки,
світ  відкрився,  та  знову
повертається  він  в  недосяжність...
Я  спитати  б  хотів  отож  бо
перебендь  що  блукають  світом  -
Що  вони  розуміють
за  межею  суєт  і  порохні?
Я  хотів  би  негайно  ж
полинуть  за  легким  вітром,  -
з  ним  піднятися  б  над  хмари,
з  ним  шукав  би  близьких  мені!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2018