Рія

Сторінки (1/31):  « 1»

беремо – всюди

Пропадають  в  мільйонах  завжди
Колись  дорогі  нам  люди.
Якби  ж  можна  було  зв'язок  зберегти,  
І  брати  людей  тих  з  собою  всюди.

Не  тримати  в  серці  лише,  
А  тримати,  часами,  й  за  руки.
Дивитись  на  світ  через  їхнє  плече.
Страшної  не  зазнати  розлуки.  

Не  спіткнутись  об  сльози  і  сум,  
Байдужості,  поразок  не  знати.  
Краще  разом  іти  в  гучний  міський  гул,  
Разом  –  весь  світ  пізнавати.  

І  зірки  нехай  свідками  будуть,  
Як  разом  добре  буває.  
Нехай  хоч  зірки  не  забудуть.  
Чогó  люди  не  пам'ятають.  

Пропадають  в  мільйонах  завжди  
Колись  дорогі  нам  люди.  
Як  шкода,  що  тепер  це  "колись"
Ми  з  собою  беремо  всюди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835972
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.05.2019


Я знаю, ти вмієш кохати

Як  убого  звучить  відлуння.  
Чи  кричу  я,  можливо,  тихо?  
Твоє  жорстоке  мовчання  
Приносить  мені  лише  лихо.  

І  до  мене  доноситься  шум,  
То  зірки  шурхотять,  бо  сяють.  
Потоки  повітряних  дум
В  голові  не  стихають.

І  лихо  хай  ходить  по  п'ятах,  
Нехай  гострим  лезом  лякає.
Я  знаю,  ти  вмієш  кохати.  
Лише  кого  кохати?  Не  знаю.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835673
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2019


Ми стали дорослими

І  нехай  мої  спогади  гріють  душу.  Нехай  назавжди  закарбуються  в  пам'яті,  і  прокручуються  сотні  разів.

Бо  чим  людина  в  житті  багата?

Емоціями  і  моментами,  коли  захоплювало  дух.

Слізьми  і  сміхом.  

Подіями,  які  перевернули  життя  з  ніг  на  голову.  

Людина  тоді  живе,  коли  має  що  згадати,  

але  найбільше  тоді,

коли  поруч  є  ті,  з  котрими  можна  це  зробити  разом,  особливо,  коли  їх  є  19.❤️

P.S.  Цієї  осені  ми  стали  дорослими.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835621
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.05.2019


Викинусь на берег китом

Викинусь  на  берег  китом,  
Птахом  повисну  у  небі.  
Останнім  засохлим  листом
Залишусь  висіти  на  клені.  

Вітром  над  містом  здіймуся.  
Поривчасто  дихати  буду.  
Між  мріями  я  не  здійснюся.
Між  ними  швидше  забудусь.

Оживу  в  раритетному  авті.  
Під  краплею  на  білій  смузі.
Пройду  між  замкáми  по  старому  мості  –
В  невимовній  розлиюся  тузі.

У  словах  протопчу  стежки.  
Віддамся  на  вітрову  хвилю.  
Обірву  всі  можливі  зв'язки.
Піду,  
про  тебе  забувши,  
                                   за  невизначену  милю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835481
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 14.05.2019


Про щось важливе.

Чому  важко  говорити  про  щось  важливе?  

А  чому  не  важко  говорити  образи?  Чому  не  важко  починати  сварки?

Але.  

Чому  важко  сказати  "дякую",  "будь  ласка"  і  "вибач"?

Дійсно,  чому?  
Бо  люди  бояться  перед  кимось  бути  приниженими.  

Якщо  ви  кажете  "дякую",  це  означає,  що  ви  прийняли  щось,  за  що  треба  подякувати.

Вартувало  б.  

Якщо  людина  вважає,  що  так  має  бути,  то  в  такому  разі  не  дякує  зовсім.

Якщо  ви  про  щось  просите,  то  кажете  "будь  ласка".  

Вартувало  б.  

Якщо  ж  людина  вважає,  що  так  має  бути,  вона  наказує.  Точніше,  не  вживає  "будь  ласка".  

Якщо,  ви  кажете  "вибач",  це  означає,  що  ви  визнаєте  те,  що  щось  зробили  неправильно.

Якщо  ж  людина  вважає,  що  так  має  бути  –  вона  не  вибачається.

Чому  важко  говорити  про  те,  що  важливо?

Тому  що,  ми  опустимось  до  тої  межі,  яку  собі  встановили.  Яку,  за  нашими  мірками,  пересікати  не  вартувало  б.  Бо  це  руйнує  зону  комфорту  в  якій  сидимо,  як  в  пансері.  

Важко  говорити  про  щось  важливе,  бо  воно  вже  не  стосується  лише  нас,  але  й  того,  хто  про  це  знає.

Переступити  свою  межу,  пройти  через  самих  себе.  

Або  ж  боїмося  тому,  що  хтось  може  розтоптати  щось,  що  важливе  для  нас.

Хоча,  знаєте,  з  цього  треба  посміятись.

Чому?  Бо  сміх  продовжує  життя  і  допомагає  забутися  в  турботах.  Робить  важкі  думки  легкими  і,  жартуючи,  можна  сказати  щось  важливе.  

Тоді  воно  не  сприймається  серйозно,  а  доступно.

Взагалі  найкраще  мовчати,  бо  важливе  треба  відчувати,  а  не  говорити  про  нього.

Важливе  цінує  мовчання.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834954
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.05.2019


Ти❤️

Ти❤️    -  моя  невідомість.

притягуєш.

Ніби  сила  тяжіння.

Ти❤️–  життя..

моя  сила.

Життя❤️  -  це  і  є  невідомість.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834733
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.05.2019


Живеш.

Двінок...  Відповідаю.
(хвилююсь,  
бо  цього  дзвінка  чекала  давно)
Я  відтоді  про  тебе  нічого  не  знаю.
І  от,  дочекалась.  Очевидно  -  дано.

–  Привіт,  як  живеться?
Скучаєш?  Як  справи?
А  в  мене  щокою  скотилась  сльоза:
Живий..  
Бо  чекала  дзвінка  від  твоєї  мами.
Про  якесь  нещастя  сказала  б  вона.  

–  Не  хворієш?  Смієшся?  
Це  чудово,  я  рада.  –
Із  радістю  вдавано  я  відповім.  –
Ти  живеш,    нещасть  не  стається.
..  і  славно.  
Не  дзвони,  я  більше  не  відповім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833856
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.04.2019


Ти до мене – із неба

А  що  ж  береже  тебе  і  мене?
Якась  невидима  сила?
Ти  знаєш,  любов,  вона  не  мине,  
Як  би  я  не  просила.

І  хочеш,  не  хочеш,  а  бачити  треба,  
Як  живеться  тобі..  і  мені.  
Ти  знаєш,  я  часто  дивлюся  у  небо,  
І  прошу:
"Не  приходь  до  мене  вві  сні"

І  нехай  ситуація  жваво
По  мені  проїдеться  краном.  
Не  дивися  на  мене  лукаво.  
Я  не  стану  твоїм  тираном.  

Я  піду,  не  хвилюйся,  піду.  
Не  нівеч  ти  питаннями  душу.

Обов'язково  потраплю  в  біду.  
І  тебе  хвилюватися  змушу.  

Побачу,  як  сумно  тобі.  
Бо  я  знаю,  що  ти  мене  любиш.  
Та  ні,  це  не  втіха  мені.  
Просто  впевнитись,  
що  мене  не  забудеш.  

Бо  не  здійснений  вирок  ти  мій.  
Вподобання  тепер  не  змінити.  
Загорну  я  тебе,  як  сувій.  
І  буду  на  тебе  молитись.  

Та  я  розумію:  життя  непросте.  
І  доведеться  жити  без  тебе.  
А  сумління  моє  все  росте:
Що  ти  до  мене  –  із  неба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833581
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.04.2019


Знаєте той момент, коли люди зависають?

Знаєте  той  момент,  коли  люди  зависають?

коли  про  щось  згадали  і  зависли.  поринули  в  той  спогад,  відтворили  ті  емоції.  зависли  між  реальністю  і  невідомим.  знаходяться  у  просторі.  

це  –  хороший  момент.  це  те,  що  дозволяє  нам  пережити  щось  повторно.

щось,  що  не  повернеться.

не  відтвориться  знову.  

думка  плавно  переносить  людину  в  ту  мить,  яка  була  колись  важлива,  наприклад.  що  є  краще,  ніж  пережити  щось  знову,  нехай  не  фізично,  але  все  ж.

не  розумію  тих  інших  людей,  які  руйнують  цей  стан,  коли  помітять,  що  хтось  "завис".  чи  то  проводять  рукою  перед  очима,  чи  то  гукають.  

у  них  немає  права.  вони  не  можуть.  не  можна  звертатись  до  людей,  котрі  зависли.  це  їх  стан  на  даний  момент.

перезапуск.  

це  новий  погляд.  погляд  під  іншим  кутом.  це  вдруге  пережита  мить.  і  байдуже  приємний  цей  спогад  чи  ні.  вирішувати  не  нам.  

не  треба  "завислого"  повертати  до  реальності.  він  сам  повернеться,  коли  прийде  потрібний  час.  

бо  цей  стан  приходить,  коли  хоче,  і  йти  має  теж  тоді,  коли  захоче.  і  ніякі  инші  зовнішні  наслідки  не  мають  до  цього  спонукати.  можливо,  це  той  простір,  де  людина  пізнає  себе.  

це  важливо,  розумієте?

я  часто  перебуваю  в  такому  стані.  там  добре.  там  мої  друзі,  моя  невідомість.

єдине,  що  мене  дивує,  це  те  що  зовні  дивимось  на  конкретний  об'єкт,  але  насправді  погляд  несфокусований.

куди  насправді  дивимось?

у  минуле,  майбутнє?  у  спогад,  у  самих  себе?
•  
може  це  і  є  безкінечність?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831260
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2019


Подаруй крапельку весни

Подаруй  мені  затишок  і  хорошу  погоду.
Це,  напевно,  єдине,  що  у  тебе  прошу.
Ти  свідомо  відпускаєш  мене  на  свободу.
І  не  знаєш,  що  твоє  серце  завжди  у  своєму  ношу.

Твої  блакитні  зіниці,  ніби  відблиски  на  зірках  .
І  мені  хочеться  в  них  потонути.  
Над  нами  місяць,  промінь  на  твоїх  щоках  .  
Часто  хотілося  так  з  тобою  заснути.  

Ти  чомусь  не  приходиш  у  мої  сни.  
І  місяць  вже  так  яскраво  не  світить.  
Прошу,  подаруй  хоч  крапельку  весни.  
Побудь  зі  мною,  дай  мені  хвилину  порадіти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828440
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 09.03.2019


Невірний

Твоя  зрада  ехом  відбилася.
В  голові  моїй  досі  лунає.
В  моєму  серці  вона  поселилася.  
А  я  думала,  що  так  не  буває.  

Не  знала,  що  так  насправді  стається,  
Та  наперед  дізнатись  не  можна.
В  такі  моменти  людина  здається,
Бо  не  кожна  так  зможе,  не  кожна.  

Ти  для  мене  уже  непридатний.  
Думки  тепер  в  мене  нові.  
Дивно,  що  хтось  на  це  здатний.  
Просто,  вірність  -  вона  в  голові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828071
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2019


• на тебе чекає •

Чотири  хвилини  дається
На  всі  важливі  слова.
Ніхто  в  житті  не  здається,
А  Всесвіт  все  спочива.

Сузір'я  знову  зійдуться,  
І  зірка  твоя  упаде.
Шляхи  у  мить  розійдуться.
В  життя  твоє  успіх  прийде.

Чотири  хвилини  дається
Для  того,  бо  хто  ще  не  знає.
У  пам'яті  все  збережеться,
Бо  Всесвіт  на  тебе  чекає.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827962
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.03.2019


Йдемо?

Агов,
мій  промінчик!
Давай  поїдемо.
Поїдемо  в  даль,  крізь  незнаний  шлях.
Забудемо  про  чужу  релігію,
Відкриємо  мрії  в  серцях.

Сядемо  в  поїзд,  ввімкнемо  комедію.
Побуваємо  в  різних  містах.
Власний  простір  ми  окреслимо  межами
І  загубимось  в  різних  роках.

В  Мадрид,  до  Канади,  
У  всі  відомі  місця.
В  перехожих  дорогу  питати.  
Напишемо  додому  листа.

Подивись  тільки  як  тут  красиво.
Позбираємо  золоті  зорі.
Ми  навчимося  вірити  в  диво.
Зустрінемо  сонце  на  морі.

Попадемо  під  дощ  у  Нью-Йорку,
На  американські  гірки  підемо
Купимо  журнал  у  кіоску,
Агов,  мій  промінчик,
вже  час,
йдемо?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827951
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.03.2019


про • тебе • більше • не думаю

Знаєш,  я  більше  про  тебе  не  думаю.  
Часто  мовчу,  над  чимось  роздумую.
Вже  не  плачу,  але  й  не  всміхаюся.  
З  метою  вранці  не  прокидаюся.  

Знаєш,  ти  мені  більше  не  снишся.
Якось  неважливо  чи  досі  злишся.
Чи  маєш  проблеми,  чи  тебе  щось  турбує.  
Коли  я  підтримую,  ти  все  одно  не  чуєш.  

Знаєш,  я  більше  про  тебе  не  згадую.  
Не  чекаю,  коли  втішиш  порадою.  
Життя  без  тебе  байдýже,  пропаще.  
Дивно,  але  з  тобою  було  б  не  краще.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827443
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 02.03.2019


Мить

Не  такою  тепер  ти  себе  бачиш  у  дзеркалі,  як  раніше.  Не  так  почуваєшся,  як  раніше.  Думаєш  не  так,  як  раніше.  

Бо  одного  разу  те,  що  досі  зігрівало  тебе    -  

спалить.  Миттєво.

 І  ти,  все  одно,  скажеш  "дякую".  Будеш  думати,  що  так  треба,  що  так  годиться.

І  знатимеш,  що  насправді  це  не  є  правильним  вибором.  

Можливо,  вже  з  самого  початку  це  не  був  правильний  вибір.  Ти  вирішила,  що  варто  повірити  долі.  А  про  свій  розсуд  

забути.  Заблудитися.  Піддатися,  бо

так  добре.  

(зігріваєшся)  
Думаєш,  що  ніколи  і  ні  з  ким  так  добре  не  буде.  Тепло  з  тобою,  

найкраще.  

Як  шкода,  що  ти  не  знаєш:  зовсім  скоро  перетворишся

 в  попіл.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827251
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.03.2019


Я бачив у тобі себе

Я  бачив  у  тобі  себе
Чи  то,  може,  здалóсь.  
Мабуть,  відзеркалили  очі.
Обійнявши  тебе,  мені  довелось
це  пізніше  робити  щоночі.  

Я  вві  сні  часто  бачив,  
Як  руки  сплітались
І  волосся  з  обличчя  звівало.  
Собі  б  не  пробачив,  якби  лихо  сталось,  
і  її  у  мене  забрали.  

Я  бачив,  як  красиво  і  вільно  
Вона  поруч  мене  крокує.  
Здається,  я  став  божевільним.  
Мені  її  часто  бракує.  

Я  хочу,  щоб  вона  мені  снилась,
І  мрії  свої  дарувала.  
Щоб  зірка,  на  яку  подивилась  –
Миттю  їй  в  руки  упала.  

Все  для  неї  буде  можливо.  
І  дні  наші  будуть  шалені.  
Знаєте,  я  вірив  у  диво,  
Коли  дивився  в  очі  її  зелені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826884
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.02.2019


зустрінемось 31 лютого?

Я  дуже  чекаю  на  тебе,  людино  моя.
Часто  дивлюся  в  небо,  там  світить  зоря.
Всі  в  душі  моїй  хмари  у  світло  твоє  поринуть.
І,  можливо,  зараз  -  марю,  але  впевнена  –  тебе  я  зустріну.  

Невідомого  потайки  кроки  відлунюють.  
Часом  чую,  як  близько  вони  розгулюють.  
Ті  думки,  які  не  здійснилися,
Бо  мріяти  ми  вже  втомилися.  

Між  поривами  часу  бажання  зустрілися,  
Переплелися  в  пошуках  забутого.  
В  той  момент  сни  розлетілися.  
Зустрінемось  тридцять  першого  лютого?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826745
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2019


♥️

♥️💫



І  за  місяць  прийде  весна  –
А  разом  із  нею  –  ти.
Пануватиме  тишина
Над  прірвою  висоти.

У  весні  цій  ти  проростеш
Новим  пагоном  крізь  роки.
На  колінах  моїх  заснеш.  
Я  торкнуся  твоєї  щоки.

Сіруватими  хмарами  небо
Обіцяє  весну  без  дощу.  
Я  залишу  тебе  біля  себе,  
І  нікуди  не  відпущу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823715
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 01.02.2019


Ти - не я

Для  мене  це  важливо.  Розумієш?  Дуже  важливо..Я  хочу  знати  і  відчувати,  що  ти  зі  мною.  Що  ти  поруч  і  підтримуєш  мене  так,  як  я  підтримую  тебе,  коли  ти  цього  потребуєш  або,  коли  Я  бачу,  що  тобі  це  потрібно..Або  коли  ти  дозволяєш  мені  тебе  підтримати.  Я  хочу,  щоб  ти  питав,  як  пройшов  мій  день,  так,  як  мені  буває  цікаво,  як  насправді  пройшов  він  у  тебе.  Я  хочу,  щоб  ти  відповідав  правдиво.  Щоб  тобі  справді  було  цікаво,  як  я  почуваюся,  так,  як  мені  цікаво,  коли  я  питаю  тебе  про  самопочуття,  і  чи  ти  не  захворів  раптово.  У  той  момент  я  б  не  хотіла  боятися  відповісти  тобі,  що  я  почуваюся  погано,  коли  буду  почуватися  не  дуже  добре.  Я  хочу,  щоб  ти  питав,  як  мій  настрій,  так,  як  я  питаю  тебе.  Я  хочу  знати,  що  тобі  приємно  зі  мною  спілкуватися,  так,  як  мені  приємно  спілкуватися  з  тобою.  Я  хочу  знати,  що  ти  ніколи  мене  не  осудиш.  Я  хочу  знати,  що  ти  хвилюєшся  за  мене.  Я  хочу  щоб  ти  вірив  мені.  Я  хочу  знати,  що  я  важлива  для  тебе  настільки,  наскільки  ти  важливий  для  мене,  

може  навіть  більше.  

Я  пишу  тільки  про  те,  що  хочу  я,  але  не  знаю  чого  хочеш  ти.  І  коли  я  питаю  тебе  про  це  -  ти  мовчиш.  Мовчиш,  коли  я  кажу  тобі  про  щось  незрозуміле,  ти  мовчиш,  коли  злишся,  ти  мовчиш,  коли  тобі  сумно.  Мовчиш  тоді,  коли  не  знаєш,  що  сказати,  на  відміну  від  мене.  Просто  тому,  що

ти  -  не  я.

І  я  знаю  про  це,  тому  не  вимагаю  від  тебе  більше  нічого,  бо  я  знаю,  

що  ти  -  не  я

 і,  не  можеш  думати  так  як  я,  читати  мої  думки  чи  щось  подібне.  Ти  не  можеш  робити  те,  що  я  хочу  тільки  тому,  що  -  я  хочу.  Я  просто  знаю,  що

ти  -  не  хочеш.  

І  я  знаю,  що  не  можу  тебе  змусити.

Ти  не  думаєш  про  це.  У  цьому  вся  суть.  Бо  якщо  ти  щось  хочеш,  то  ти  це  робиш  логічно,  правда?  Дивно,  але  я  не  розумію.  

І  я  тону  у  своєму  безсиллі.  Швидше  за  все,

я  -  сама  

створила  для  себе  випробування  у  якому  програю.  Тону  в  тисячі  своїх  "Я  хочу"  і  не  знаю  як  бути.  

І  мені  сумно  від  цього.

Ти  не  підтримуєш  мене,  більше  того:ти  навіть  не  знаєш,  коли  мені  це  потрібно.  Ти  не  питаєш,  як  пройшов  мій  день,  як  я  почуваюся  чи  який  сьогодні  в  мене  настрій.  Більше  того:

ти  нічого  не  питаєшся.  

Ти  не  знаєш  мене.  Не  знаєш,  які  книги  я  читаю,  що  я  люблю  їсти  чи  люблю  я  взагалі  готувати.  Ти  не  знаєш  що  я  можу.  Хоча,  

я  сама  цього  не  знаю.  

Та  попри  все  ти  дивуєшся,  бо  ти  не  знаєш  і  

не  намагаєшся  дізнатись.  

Та  це  не  заважало  мені  запам'ятовувати  тебе.  Як  ти  реагуєш  в  різних  ситуація,  що  ти  можеш  сказати.  Не  завжди,  щоправда,  але  часто  я  знаю  який  ти.  

Ти  не  знаєш  який  мій  улюблений  колір  чи  те,  що  я  люблю  не  всі  числа  у  яких  є  9.
Чому  ти  цього  не  знаєш?

Я,  також,  не  знаю,  який  твій  улюблений  колір  чи  інші  подібні  дрібниці.  І  я  знаю  чому:

ти  не  дозволяєш  мені  дізнатися.  

Ти  не  даєш  мені  пізнати  себе.  І  не  кажеш  чому.  

Я  не  знаю,  яка  причина,  але  щось  сталося.  Я  не  розумію.  Я  сумую  за  тобою  таким,  який  ти  був  раніше.  Хоча  я  знаю  дещо  інше:  ти  хороший,  я  ще  більше  розумію,  який  ти  насправді  хороший.  Та  не  розумію,  що  не  так?  Що  змінилося?  А  може  

ти  мене  більше  не  любиш?

Я  хочу  бачити,  що  ти  мене  любиш.  Я  хочу  бути  твоєю  частиною.  
Я  просто  хочу  бути

твоєю.

Розумієш?  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821389
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.01.2019


Ти - поруч

Розкажи  мені  щось  сьогодні,
Нехай  знову  почую  твій  голос.
Згадаю,  як  напередодні  
ти  хотів,  щоб  була  поруч.  

Обійми  мене,  візьми  волосся  рукою,  
Нехай  запах  відчую,  
Бо  без  тебе  немає  спокою.  
Та  коли  ти  зі  мною  -  живу  я.  

Нехай  подивлюсь  в  твої  очі,  
І  побачу  окраєць  неба.  
І  слухати,  як  шепочеш:  
"Крім  тебе  нікого  не  треба".  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820433
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.01.2019


Під поїзд не кинусь, і не вип'ю отрути

Під  поїзд  не  кинусь  і  не  вип'ю  отрути,  
таблеток  багато  не  прийму  для  сну.  
Спокусливу  темряву  візьмуся  почути,  
і  щоб  у  сні  тебе  не  побачити    -  у  сон  не  пірну.

Розглядатиму  світло  на  широкій  стелі.
Де  шукати  тебе  не  знатиму.  
Ти  будеш  із  нею  в  дорогому  готелі,  
а  я  подушку  твою  обійматиму.

Її  запах  такий  примарний  для  тебе,  
думаєш,  ніби  торкнувся  неба,  
а  я  уявляю  тебе  біля  себе.  
І  розумію:тобі  мене  вже  не  треба.  

І  ти  в  цей  момент  став  такий  щасливий.  
Ваше  дихання  для  тебе  як  кисень.  Вона  муркоче.
І  відчуття  осінньої  зливи  
ні  вас,  ні  мене  не  бентежить  цієї  ночі.  

Повз  всіх  перехожих  тебе  очима  шукаю.  
Колись  була  я  для  тебе  важлива?  
Знаєш,  життєві  уроки  не  пропускаю.  
Та  чи  це  пригодиться,  коли  відривають  крила?

У  мене  тепер  більше  нічого  немає:
усе  моє  із  твоєї  любові  складалося.  
І  вогонь  твій  до  мене  згасає.  
Ти  в  очі  не  дивишся..  Розумію  що  сталося.  

Межа  лягла  між  нами  прозора..  
Існує  кінець,  тепер  розумію.  
Розсипалась  мрія  моя  раптом  вчора.  
Та  я  люблю  тебе  як  умію.  

Даремно  на  щось  сподіватися
якщо  різні  долі  давно  вирішено.  
Не  треба  більше  потайки  зустрічатися,  
не  є  вже  таємним  те,  що  виявлено.  

Слова  твої  пролітали  крізь  мене
і  не  пам'ятаю:  то  був  сум  чи  жаль.  
Ними  можна  було  порізати  вени,  
щоб  розвіялась  щоденна  печаль.  

Ти  пішов,  зачинивши  двері.  
Я  не  знаю,  який  був  твій  шлях.  
Сумні  думки  напишу  на  папері,  
засну  із  твоєю  пóдушкою  в  руках.

Я  відчуваю,  як  руйнується  щось  важливе,  
і  прагну  врятувати,  бо  бачу  сенс  у  цьому.  
Якщо  треба,  зроблю  неможливе:
замкну  я  серце  й  тебе  навіки  в  ньому.  

І  час  цей  не  лікує,  а  чекає,  
затамовує  все,  що  ми  так  берегли,  
убиває  спогади,  сторінку  в  житті  перегортає.  
Знає,  що  ми  ніколи  вже  не  будемо,  як  були.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816966
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2018


Я скучив

Сьогодні  у  нас  третій  рік.  
А  я  ще  ніякий  від  тих  пір..
Думав:  ми  побачимо  світ.  
Та  досі  шукаю  шляхи  наших  зір.

Одного  разу  назавжди  втратив  тебе.  
А  з  тобою  і  всі  думки,  і  майбутні  замисли.
Ти  була  у  мене  поміж  ребер,  біля  серця..
Тепер  там  залишилися  зарослі.  

У  мене  без  тебе  тепер  усе  неможливе:
буденні  дні  і  ніяких  новин.  
Сняться  сни,  коли  ми  були  щасливі,  
твій  сміх  і  запах  найкращих  хвилин.  

Ти  сміялася  із  моїх  недотепних  жартів.  
Я  тримав  у  руках  твої  холодні  долоні.  
Восени  ми  з  тобою  гуляли  по  парку,  
там  ти  збирала  кольорові  листки  кленові.

Ти  любила  удвічі  великі  светри
і  моя  футболка  на  тобі  сиділа  шикарно.  
Ми  пили  чай  у  холодні  зимові  вечори.  
І,  пам'ятаю,  як  книги  читали  до  ранку.  

Я  прагнув  бути  з  тобою,  
невидима  сила  тягнула  мене  до  тебе.  
Ти  назавжди  залишишся  зі  мною.  
Я  скучив.  Як  шкода,  що  ти  на  небі..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814934
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.11.2018


Вона

Ти  залишишся  зі  мною,  
І  залишаться  твої  слова.  
Ніколи  не  обертайся  до  мене  спиною,  
Коли  у  життя  твоє  прийде  -  вона.  
 
«Чистою  сторінкою»  стане  для  тебе,  
Мова  її  буде  дзвінка.  
Часто  пригортатиме  тебе  до  себе.  
Твоєю  частинкою  стане  вона.  
 
У  вас  буде  багато  тем  для  розмови.  
Ти  захочеш  слухати  її  сповна,  
Усе  здаватиметься  кольоровим
Коли  поруч  буде  вона.  
 
Зустрічатимеш  з  нею  світанки,  
Щасливо  будуть  проходити  дні.  
Можливі  для  тебе  будуть  всі  її  забаганки.  
Ти  будеш  дуже  любити  її.  
 
Захочеш  з  нею  сидіти  до  ранку,  
На  кухні,  із  чашкою  кави,  
І  зранку,  коли  чекатимете  сніданку,  
Торкнеться  ніжно  руками.  
 
Це  -  доля,  ти  зрозумієш.  
Називатимеш  її  «зорею».  
Щасливою  зробити  зумієш,  
І  сам  будеш  щасливий  із  нею.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813531
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2018


Люди

Не  хочеться  писати  про  людей.  
Не  хочеться,  бо  не  всі  люди  -  люди.
Не  хочеться  писати  про  дітей.  
Не  буде  так,  як  хочемо.  Не  буде.  

А  буде  так,  як  зробимо,  повірте.  
І  скаржитися  будемо,  а  як?  
Бо  вибираємо  ми  не  ті  ВУЗи.  
Й  живемо  добре,  але  хочеться  інак.  

І  знищити  і  вбити.  Без  проблем  
Тварину  в  лісі,  для  забави.  
Навіщо  нам  оцих  дилем?  
Ми  знаємо,  що  робимо.  Ми  праві!  

Ліси  зрубаємо  ми  дружно  
І  знищимо  УСЕ  живе.  
Позабудовуєм  округу.  
Нам  байдуже,  бо  ми  ж  є  люди
Які  святині,  де  святе?  

Ідемо  там,  де  заборона,  
Все  можна,  бо  усі  –  мовчать
Не  буду  ж  біла  я  ворона,
Щоб  виділятися  ось  так?  
Всі  роблять  зле  і  про  це  знають
Не  зроблю,  скажуть,  що  слабак.  

На  людські  душі  не  зважаєм
Бо  знаємо:  ми  всі  –чужі.  
У  різні  ігри  ми  зіграєм
Без  краплі  совісті  в  собі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812611
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.11.2018


залишатись людьми

І  пролетить  як  сон,  ця  подорож  помітна.  
Провчить  нас  совість  за  всі  помилки.    
Найбільше,  що  в  житті  ми  можемо  зробити  –
залишатись  в  цьому  світі  людьми.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809909
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.10.2018


Те, про що ти ніби знаєш

Здається,  що  прожив  ти  життя
і  все  ти  про  нього  знаєш.  
Та  будучи  в  битві  один  на  один,  
із  знаннями  своїми  -  програєш.

Потім  скажеш:"–Та  воно  складне,
без  сенсу,  якесь  жорстоке".  
А  відповідь  на  питання  просте:
потрібно  ширше  розкрити  очі.

Ось  ти  кажеш,  що  знаєш  життя,  
бо  прожив  вже  багато  років.  
А  я  скажу,  що  ти  ще  дитя.  
Всіх  не  знаєш  життєвих  уроків.

Дивних  істин,  до  яких  не  дійшов,  
що  відкрити  в  собі  їх  важко,  
бо  той  шлях,  який  ти  пройшов  -  
це  всього  лиш  маленька  шпашка.  

Ніщо  не  вічне,  про  це  ти  знаєш?
Завжди  у  всьому  знайдеться  кінець.  
Казати  треба,  що  відчуваєш.  
Не  випробовувати  чийсь  терпець.  

І  повернеться  на  своє  місце
усе,  що  сказане  і,  що  було.  
Для  себе  стати  оптимістом.  
Нехай  на  серці  і  замело.  

І  ніби  виходу  немає  
із  місцевих  твоїх  проблем,  але
є  люди,  яким  гірше  буває.  
Куди  важче  від  твої  дилем.  

Май  добре  серце,  це  важливіше
аніж  гроші,  чи  добрий  спів.  
І  люди  стають  тоді  мудріші,  
Коли  розуміють  сенс  своїх  слів.  

Нікому  про  це  не  кажучи́  
Земля  обертається  так  просто.  
Постій  хвилину  і  помовчи,  
відчуй  мотиви  цього  простору.  

Не  завжди  мрії  стануть  реальністю.  
Ти  будь  готовий  до  цих  подій.  
Полинуть  вони  назавжди  з  вічністю
через  нестачу  часу  і  твоїх  дій.  

І  ти  подумай  чи  кажеш  правильно,  
що  знаєш  усе  ти  про  це  життя,
бо  не  усе  так  як  ми  гадаємо.  
Не  таким  є  наше  буття.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809908
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.10.2018


Те, що вбиває

Я  житиму  в  книзі
Із  піснями  вітру.  
Я  буду  не  в  змозі
Зірвати  квітку.
Мою,  що  квітне,
І  щоб  не  казала,  
Не  дуже  привітна
З  людьми  я  бувала.
Я  вредна,  я  знаю.  
Ще  досить  уперта,  
Словами  кидаюсь,
але  я  відверта.  
Думок  -  вирій  в  мене,  
Можливо,  хтось  знає.  
Куди  вони  линуть?  
В  зірки!  Й  вибухають.  
Й  бажаннями  котяться
Вони  додолу.  До  свого  схову.  
Я  знаю:  я  дивна
часами  буваю.  
Я  ще  дитина:  
плачу,  всміхаюсь.  
Та  хто  в  цій  планеті  
по-своєму  не  дивний?  
Здається,  ніхто.  
І  світ  цей  масивний.  
Для  мене.  А  я  емоційна.  
Можливо,  це  маска  чи  шлем.  
Захист  від  маси  проблем.
Буває,  що  тебе  
заштовхнуть  в  павутину.  
І  в  денному  світлі
привчать  до  рутини  –
щоденного  пекла.  
Й  воно  тебе  вб'є.  
Навіть  якщо  ти  уперта.  
Та  вб'є  не  фізично.  
Морально.  Навмисно.  
А  що  для  людини  у  світі  найгірше?  
Не  стусани  й  не  синці,  
І  смерть  не  лякає.  
Найгірше  не  смерть,  а  життя,  
У  якому  життя  немає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809496
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.10.2018


В житті довжиною півподиху

В  житті  довжиною  півподиху
нічого  не  плануй,  крім  любові.
Тіло  бережемо  ми  в  одязі,
а  почуття  притаїлися  в  слові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784927
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018


Холодно не зовні

І  скільки  не  кажи,  я  не  повірю,
бо  холодно  не  зовні,  а  в  середині.
Сьогодні  докажи,  що  я  любити  не  вмію,
Та  я  скажу  тобі,  що  долею  ми  зведені.

Настане  час,  і  все  розкриється.
Пройдуть  роки  й  нещастя  омине,
Бо  хто  не  любить,  той  уже  не  зміниться.
Той  в  грудях  має  серце  крижане.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784593
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2018


Те, що йде не повертаючись

Те,  що  йде  не  повертаючись  
Очікування..  Як  багато  ми  чекаємо  у  своєму  житті:  каву,  коли  її  готує  автомат,  маршрутку,  канікул.  Очікуємо  неймовірну  мить,  чи  рахуємо  дні  до  найкращої  поїздки,  хвилини  до  яскравої  зустрічі,  яку  запам'ятаємо  назавжди.  Ви  замислювались  про  те,  чи  важливі  речі,  які  чекаємо,  для  нас?  Чи  варті  вони  того,  щоб  ми  витрачали  на  них  свій  дорогоцінний  час?
 
Людина,  буває,  керує  долею,  але  не  може  регулювати  те,  що  їй  не  піддається.  Хвилини  йдуть,  а  ми  залишаємось  такими  як  були.  Єдине,  що  підвладне  людству,  —  це  витрачати,  найдорожче  що  у  неї  є,  з  користю.  Ніколи  не  шкодувати  про  те,  що  зроблено.  Вимагати  від  Всесвіту  своєї  позиції  у  цьому  світі.  

Відновити  зв'язок  із  старими  друзями.  Дружба,  вона  як  вино:  міцнішає  з  роками.  Набуває  нового  рівня  і  стає  вічною.  Такі  друзі  вже  не  просто  близькі  люди,  вони  частина  тебе,  яку  ти  відкриваєш  у  собі  поруч  із  ними.  

Не  витрачай  час  на  минуле.  Вірю,  колись  воно  вартувало  твоєї  уваги,  але  зараз  ти  інший,  і  таким  як  був  ніколи  не  станеш.  Люди,  які  були  рідними,  стали  миттєво  чужими  —  це  аксіома.  У  цьому  немає  чиєїсь  провини.  Найголовніше  —  це  зрозуміти  суть  ситуації  із  твоїх  спогадів,  взяти  те,  що  тобі  пригодиться,  і  забути.  Так  годиться.  Хоча  вирішувати  не  нам.  

Впевнитись  у  свої  цілях.  Мені  здається,  що  без  бажання,  віри  в  себе,  людина  не  може  нічого,  навіть  якщо  є  можливості.  Який  сенс  прагнути  чогось,  якщо  тобі  цього  не  хочеться?  

Оптимізм  незамінний  у  житті.  Мені  казали  дивитись  на  життя  «реальними  очима».  Та  моя  думка  дещо  інша.  Так,  від  реальної  ситуації  подітись  нікуди,  але  частинка  оптимізму  ніколи  не  завадить.  Краще  з  вірою  у  світле  майбутнє,  ніж  в  суворій  реальності  із  зав'язаними  руками.  

Для  того,  щоб  не  витрачати  час  марно,  у  мене  ще  одна  порада.  Будь  неправильним.  Правильність  ніколи  не  була  в  моді.  Частково  ми  піддавалися  принципам,  але  світ  надто  правильний  для  нас.  Так,  я  за  божевільні  вчинки,  за  шалені  ночі  і  емоції.  Саме  емоції  і  спогади  завжди  залишаються  нам  на  останок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782431
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018


Дивлячись у небо

Якби  в  часи  моєї  туги  й  жалю,
Дали  мені  три  аркуші  й  перо
Я  б  написала  все,  що  пам'ятаю
Про  те,  яка  у  нас  була  любов.

Веселий  посміх,  щирий-щирий  сміх,
Сяйливі  очі,  голубі  як  море.
Букет  квіток  даруєш  ти  мені.
А  потім  ми  чекаємо  на  зорі.

Спадає  ніч  і  морок  переймає.
Вже  холодно  стає,  та  ми  удвох.
Мене  так  ніжно-ніжно  обіймаєш.
Своїм  теплом  зігрієш  ти  обох.

Багато  віри,  стриманість  й  любов
Тобі  настільки  притаманні.
Мене  так  гріє  знов  і  знов
Твоє  кохання  в  кожному  зітханні.

Зірками  падали  із  неба
Наші  бажання  стриманих  епох.
Та  зараз,  дивлячись  у  небо,
Ми  розділяємо  його  на  двох.́́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782429
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2018