| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
[i](Під впливом пісні легендарного Queen - My Melancholy Blues)[/i]
Вечірка скінчилась,
Наповнюю склянку бурбоном.
Вона пішла,
Віддавшись в обійми новому.
Янтарний ковток,
Обпікаючи, вниз по горлу.
Та не зважай
На дно мого хмільного болю.
Моя поведінка
Помножила мінус на плюс.
Я на дні,
Але високо в хмари дивлюсь.
Сенсацію творить
Тихий одноосібний союз...
Чуєш?
Моя меланхолія грає блюз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020
Спазми сковують горло,
Ніби нещадний вірус, -
Коротке багатозначне слово
Тримає в легенях повітря.
Пробач.
Я ненавиджу, ким я стала,
А тримати в собі не сила.
Пробач.
Я знаю, що цього замало,
І від цього не виростуть крила.
Пробач.
Краще б ми були паралелями,
Яким не судилось зіткнутись.
Пробач.
Краще б я була мертвою скелею
Давно вже всіма забутою.
Пробач.
Я не варта твоєї ніжності,
І від цього емоції в мінус.
Пробач.
Я світу не несу великої цінності,
А для тебе тим паче не смію.
Пробач.
Я тону все більше і більше,
А ти - мій ковток кислороду.
Пробач.
Мотузка затягується тугіше.
Вихід є. Та немає входу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2020
Светлые чувства порой токсичны,
И как бы не было больно,
Их раны нас делают сильными,
Их раны залечим солью мы.
Светлые чувства порой бесчувственны
(Странно, но такое бывает),
Это можем принять за искусство мы,
Что противоположное раю.
Светлые чувства порою тёмные,
И никак не включается свет.
Костеломными, смертельными волнами
Истребляется человек.
Светлые чувства порой беспощадны,
Сердце молчит на смелость,
Покрывается инеем зимней прохлады,
Из рёбер делает крепость.
Светлые чувства порою лечат,
Спасают от белой стужи,
Зажигают доверия погасшие свечи,
И это так нужно...
Отчаянно нужно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871414
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.04.2020
Зроби ляльку вуду
Із ганчір'я і бруду,
Встроми голку у груди -
Хай то будуть слова.
В темних сутінках ночі,
І хай того не хоче,
Заший рота та очі -
Німа та сліпа.
Ниточками за руки,
Не зважай лиш на звуки,
В районі ребер - отрути -
Вже майже жива.
Залишається поряд,
Вбік відводячи погляд,
Задихаючись з болю -
Маріонетка твоя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2019
Троянди зав'яли?
Вже вони не цвітуть?
Уже наступили морози?
Троянди зав'яли...
У цьому є суть.
А в мене панує ще осінь...
Вже висохли роси.
Це є можливим?
Лиш в мокрих доріжках щоки...
Вже висохли сльози.
Це є важливим?
Такі непомітні кроки...
Ти вже йдеш?
Так помірно і тихо?
Ніщо залишаєш натомість?
Ти вже йдеш?
І ніскільки не прикро?
Натомість лишаєш самотність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2019
Посмішка створює з поглядом дисонанс.
Очі втуплені в білі двері.
З тієї сторони вже, напевно, нікого нема -
Пустота на рівні артерій.
Не почуття - відчуття, дотиковість,
Тактильність несказаних фраз.
У нірвану відносить себе свідомість,
Потім надходить сказ.
Відчуттєві нічні години, секунди
До шкіри, звуку, до подиху.
Все, що залишилось - буде забуте.
Незнайомці один для одного.
Дорога повітря, дорога землі -
Наближення більшої відстані.
В рюкзаку - білі речі, сірий день надворі -
Мозок рятує від істини.
*
*
*
Посмішка створює з поглядом дисонанс.
Очі втуплені в білі двері.
З тієї сторони вже давно нікого нема...
Пустота на рівні артерій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2019
Ми злими стаємо, бо добрі,
Бо сприймають добро як слабість.
Бо грають в душі низькі ноти
І високими вже не стануть.
На репіті кожна літера слів,
На репіті слова і речення.
Напевно, так і хотів...
І, може, трішки приречливо...
Стати злою, щоб бути сильною
І сприймати життя як тлінність...
Порвалось струною тихою -
То мене залишила ніжність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856136
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2019
Ми відчуємо радість з останнім снігом,
Відновимо розбиті серця Репа́ро.
Можливо, заллємось нестримним сміхом,
Але нам цього буде мало.
Скуйовдить волосся безжальний вітер,
Ми зупинимо його Ава́дою.
Дочекавшись теплого сонця в квітні,
Ми щастя зап'ємо кавою.
Яскраве сонце закрилося хмарами,
Ми ввімкнемо його Лу́мосом,
Зорі запалимо тими ж чарами,
Ніби так і було задумано.
Холод заштриховує день тугою,
Відженемо його Патро́нусом -
Пролетить над землею білою смугою,
Доторкнеться самого космосу.
Ріді́кулюсом намалюємо посмішки,
Підкоримо тепло Імпе́ріо -
Перечекавши холод на теплих подушках,
Переможемо зимову істерію.
[i]Ті загадкові слова - заклинання із всесвіту Гаррі Поттера. Тому розшифровую для кращого розуміння:
[b]Репаро[/b] – закляття, що ремонтує зламані або пошкоджені речі.
[b]Авада Кедавра[/b] – смертельне прокляття – вбиває жертву.
[b]Лумос[/b] - закляття світла.
[b]Патронус[/b] - магічна сутність, яка викликається заклинанням «Експекто патронум». Служить як захист від дементорів (створіння, які витягують хороші спогади із жертви, залишаючи смуток, тугу, зневіру).
[b]Рідікулюс[/b] – заклинання, яке змушує істоту, що втілюється в те, чого людина найбільше боїться, перетворитися на смішну форму того, про що думає чарівник і тим самим відбирає головну її зброю – страх.
[b]Імперіус[/b] — закляття, за допомогою якого підкорюють волю жертви.
По-дитячому? Так. Але чому б і ні?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2019
Новогоднее настроение? Нет.
Скорее настроение пить вино.
А новогоднего настроения
Не было довольно давно.
Дети уж выросли с того времени,
Когда предвкушали праздник.
Теперь эти взрослые дети
В жизни рутине увязли.
В новогоднюю ночь, задержавшись
Минут на пятнадцать-двадцать,
Выпьют бокал шампанского,
И спать на кровать ложатся.
И не волнуют уже их подарки,
И придет ли дедушка в красном –
Всё безразлично как будто,
И не кажется больше прекрасным.
Все равно, если проснутся ночью,
Дед Мороз постучит ли в окно.
Из красного имеет значение
Только в бокале вино.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819219
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.12.2018
Коли холод біжить по тілу,
І відчуваєш нестримну муку,
Аби теплом зігріло –
Тримай мою руку.
Коли в голові твоїй хаос,
І клянеш невідому науку,
Аби здихатись пафосу –
Тримай мою руку.
Коли вночі лякає пітьма,
І боїшся кожного звуку,
Аби дочекатися дня –
Тримай мою руку.
Коли до нестями самотньо,
І на крик не чути відгуку,
Аби стати могутнім –
Тримай мою руку.
Коли кінець зовсім близько,
І втрачаєш єдину сполуку,
Аби життя мати блиски –
Тримай мою руку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2018
На улице опять мгла.
И незачем мне врать -
Я совсем не могла
Что-то другое сказать.
Под ногами растут цветы,
Мне не к чему их рвать.
Со мной мир давно не на "ты",
Поэтому ложусь спать.
Смогу ли уснуть? Неважно.
На сны давно безразлично.
Мне уж совсем не страшно,
И, даже, чем-то привычно.
В мире давно всё сложно,
Но просто запомни слова:
Выбирай людей осторожно,
И не ври этим людям в глаза.
Я свыклась бродить одиноко
В недрах своей пустоты.
Знай: как бы не было плохо -
Продолжай лелеять мечты.
Разноречивость во мне с рождения,
Но, сопоставив благое и грехи,
Выводя буквы, слоги и предложения,
Воплощаю мысли в стихи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815569
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.11.2018
[i](5 Seconds of Summer - Youngblood (acoustic))[/i]
Пам'ятаєш, як говорила про кохання до гробу?
Пам'ятаєш, як називала мене милим словом?
А тепер на ім'я.
Перемагаєш мене в моїй грі нечесно, мучачи.
Мене відштовхуєш і відштовхуєш, але знову змусила
Вірити - ти моя.
Наші розмови все більше схожі на останнє прощання,
Але з нас [b]один[/b] напивається і знову все починає,
Ніби у перший раз.
Твоя молода кров дивиться в натовп незнайомців,
Моя мертва душа молиться, щоб на їх місці я був,
Без зайвих фраз.
Чекаю, коли ти захочеш, щоб я повернувсь у твоє життя,
Або, коли скажеш, щоб я забиравсь і це була просто гра -
Повір, я б пішов.
Ти відштовхуєш, я віддаляюсь, але, хто знає
Як, мене знову до тебе назад повертає
Твоя молода кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2018
Наше кохання, неначе повітря,
Його не бачиш, але відчуваєш.
Байдуже те, як нам сяє світло.
Байдуже, бо нас ніщо не тримає.
Кожен день – наша маленька вічність,
Кожна ніч – нескінченне благо.
Як думаєш, доживемо до січня?
Як думаєш, ще станцюємо танго?
Зовсім скоро настане літо,
І єдине, чого я прошу:
Не конче, щоб півстоліття,
Але будь якомога довше.
Затримайся поряд на трішки,
На скільки вистачить сили -
Конче потрібні твої усмішки,
Аби інше мене не гнітило.
І коли б не зчорніла палітра,
Як скажеш – житиму далі,
Бо наше кохання, наче повітря,
Його не бачиш, але відчуваєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2018
- Я не хочу дивитися цей фільм! – відштовхнулась вона від столу, на якому стояв комп’ютер із відкритою сторінкою, де світилися назви фільмів. Через не надто сильний поштовх, крісло, на якому сиділа дівчина, від’їхало на декілька міліметрів назад.
- Ми вже тридцять хвилин вибираємо довбаний фільм, - відповів хлопець, який сидів поряд на бильці м’якого крісла, звідки міг гортати кіносписок вниз. Вирішивши, що так діло не піде, він відкрив домашню сторінку та почав вводити в пошук: «Скачати фільм “Час”».
- Я ж сказала, що не хочу його дивитися! – незадоволено підвищила голос дівчина, побачивши, що робить хлопець. Але той і не думав зупинятися.
Продовжуючи пошук, він, ніби риторично, запитав:
- А що ти пропонуєш?
- Та хоч би що, - відповіла вона, відбираючи у хлопця комп’ютерну мишку та повертаючись назад до списку фільмів, прогортаючи його вниз. – Ось. «Дюнкерк». Я все ще його не подивилась.
- Зате подивився я. І абсолютно точно можу сказати, що він нудний.
- Можна подумати, що «Час» буде цікавим, - фиркнула дівчина, склавши руки на грудях і відкинувшись на спинку крісла.
- Ти навіть не знаєш, про що цей фільм, - намагався доказати своє він. І, користуючись моментом, знову зайняв мишку.
Для доказу того, що фільм, який він наполягає подивитися, вартий уваги, хлопець відкриває його короткий зміст і каже дівчині прочитати. Без особливої зацікавленості вона нагинається ближче до екрана і читає написане. Але дівчина просто удала, що вчитується, читаючи насправді через слово. Бажання не дивитися цей фільм було надто великим, щоб так просто піддатися умовлянням хлопця.
- Дурня якась, - продовжувала своє дівчина, закінчивши читати опис фільму. Те, що вона, не надто вдумуючись, прочитала, дійсно не викликало в ній ні краплини цікавості. – Не хочу його дивитись.
- А я хочу, тому хочеш і ти, - завірив хлопець, який і досі володів комп’ютерною мишкою, а тому продовжив завантажувати фільм, перейшовши на відкриту раніше сторінку із посиланням на збереження.
- Окей, без питань, - насупилася вона, ображено піджавши губи, - тоді ти будеш дивитися, а я буду спати.
Раптовим різким рухом руки, мишка відлетіла в сторону і загубилась десь в темноті за чорним системним блоком, супроводжуючись словами: «Качай, що хочеш». Дівчина здригнулася, не очікуючи такого виплеску емоцій від хлопця, який відійшов і ліг на ліжко, втупивши погляд у білу стелю.
- Псих, - буркнула вона, перевівши погляд на висунуту з-під столу клавіатуру.
На декілька хвилин затягнулась тиша. І кожен думав про своє. Хлопцю уже остогидло гортати, здавалося, безкінечний список різних фільмів. З такими темпами, вони би просто не встигли подивитися те, що виберуть, судячи з усього, зовсім не скоро. Тому він подумав, що завантажити перший ліпший, на його думку, фільм, буде досить розумно, адже дівчина абсолютно ні з чим не погоджувалася.
Ось така дилема: вона не хоче дивитися фільми жахів та трилери, а він – мелодрами, під які вона знову буде ридати прямо перед ним, і він нічого не зможе з цим вдіяти. Він не міг стерпіти її сліз, бо просто не знав, як себе в такі моменти поводити. Посміятися – значить образити її; витирати доріжки сліз зі щік – не в його стилі; плакати разом з нею – взагалі маячня якась. Тому головною його тактикою для таких моментів було ігнорування та періодичне питання «Що таке?» після кожного її шморгання носом, на що вона відповідає тихим голосом: «Нічого».
Раптом він відчув, як ліжко трішки прогнулося. Тоді хлопець повернув голову, і помітив поряд дівчину, яка повернулася до нього спиною, підклавши лікоть під голову (він знав, що це її улюблена поза, бо завжди говорила, що так найзручніше). Секундний момент злості пройшов відразу, як він опустив голову на м’яку подушку, тому абсолютно спокійним голосом запитав:
- Чому ти нічого не качаєш?
- Звичайно, - пробурмотіла вона в подушку, але він ясно її чув, зрозумівши з обуреного тону, що вона починає злитися, - відкинув мишку фіг знає куди. Як я буду качати? Клавіатурою? Іди і сам качай, що тільки захочеш. Мені байдуже. Взагалі нічого дивитися не хочу тепер.
А хлопець посміхнувся на її слова, закотивши очі. Чомусь вона здавалася йому такою милою, коли злилася, що він був готовий піти їй назустріч у будь-чому, бо виглядала, як маленьке дитя, яке хотіло морозива, а батьки йому не дозволяли. Але батьки відстоюють свою заборону до кінця, а він здається. Знову. І, насмішкувато посміхаючись, повертається до дівчини, підсунувшись до її спини ближче, до самого останнього міліметру, і кладе свою руку на її таку тонку талію, яку вона завжди називала «незрозумілою геометричною фігурою».
- Та годі тобі, - усміхаючись прошепотів він, але вона почула його, хоча не подавала виду.
Тоді хлопець провів рукою по її животі, повертаючи руку назад на талію та легко стискаючи її. На це дівчина закрила очі і посміхнулася, завжди він знав, як її заспокоїти, завжди йому це вдавалося. Вона і не думала так швидко здаватися, тому не подала ніякого знаку, що вже не гнівається. А хлопець знав, як пробити її впертість остаточно. Носом він доторкнувся до її шиї, ніжно провівши ним вздовж неї, і зарився в її волосся, вдихаючи такий рідний солодкий запах меду. Притиснув її ще ближче до себе, бо йому здавалося, що між ними ще надто велика відстань. Він хотів відчувати її максимально біля себе, відчувати її ближче, наскільки це тільки було можливо, відчувати її глибоко в собі. Ніжний поцілунок в шию, і її тіло покрилось мурашками, від чого вона переплела пальці їх рук, даючи зрозуміти, що все добре, і більше злості немає.
Хитро посміхнувшись сам до себе, хлопець різко починає мучити дівчину лоскотом. Як же вона ненавиділа, коли її лоскочуть! Але настрій від цього не впав, вона засміялася, вивертаючись від його рук, які, здавалося, встигли зачепити кожну частину її тіла в цій атаці.
Зібравши всю волю в єдине, дівчина змогла розвернутися до хлопця, виходячи з такого невигідного для неї положення. Тепер вона могла відповісти на його атаку щипанням, адже добре знала, що це єдиний спосіб зайняти домінантну позицію в цій дитячій «війні». І це їй вдається з легкістю. Тепер він намагається захиститися, навіть підскакує з ліжка, відбігаючи до вікна, а дівчина біжить за ним. Обоє сміються. Обоє щасливі.
Блокуючи її руки, стиснувши дівчину в міцні обійми, з яких вона і не думає вибиратись, дивлячись йому прямо в очі та посміхаючись. Така «бойова», але така по-ніжному ласкава. Не довго думаючи, знищує відстань у декілька сантиметрів, впиваючись дотиком до її губ своїми. Лагідно-пристрасний поцілунок зводить з розуму, змушує забути про такий незначний нюанс як кисень. Вони самі стали киснем один для одного, хімічним елементом, який просто необхідний для життя, без якого існування не можливе взагалі. Вони прагнуть дихати один одним, жити один одним, не звертаючи уваги ні на що інше. Але легені отримують своє, коли вони відриваються, на мізерні міліметри, просто щоб посміхнутися від того, наскільки їм зараз добре, до абсурдності комфортно, до божевілля щасливо.
- То, - тихим хриплим голосом починає хлопець, перериваючи тишу в кімнаті, - що будемо дивитися?
- Хіба це суттєво? – тихо відповіла дівчина, не очікуючи відповіді.
За вікном сутінки змінилися на фіолетово-червоний світанок, поступово освітлюючи закоханих, які поринули до царства Морфея, обіймаючись, міцно притиснувшись один до одного.
Хіба суттєво?
Головне – разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811977
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2018
В самом маленьком горе,
В очень немаленьком счастье -
Всегда пей горячий кофе.
Оно растворяет ненастье,
Оно расслабляет радость
Черным и терпким вкусом -
Кто-то в нем чувствует сладость,
Кто-то - безумную сухость.
Глупая вялость утопится
В кофейном нещадном море.
Во время грусти или веселости -
Всегда пей горячий кофе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810731
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.10.2018
Он надел на неё свою шапку,
Ту, что сам носил не снимая.
За неё же полез он в драку,
Костяшки руки разбивая.
Натянул ей он шапку на голову,
Поправив заботливо волосы -
Он пытался укрыть от холода
Ту, что зовет его нежным голосом.
В её устах для него его имя,
Звучало тепло и уютно.
Его с уютом она обнимет,
А после, уютно целует.
Он знает, что с ней уязвим,
Рядом с нею он безоружен.
Ею он слишком любим,
Ею он слишком простужен.
И пускай на фоне пейзажа
Одиночество медленно травится.
Когда люди любят – им страшно,
Когда людям страшно - влюбляются.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810728
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.10.2018
В непрерывных потоках радости,
В необъятных моментах грусти,
Будем на «ты» со странностью,
И будем на «ты» с трудностью.
Будем пить черный кофе крепкий,
И смотреть черно-белые фильмы,
Скурим по одной-две сигарете -
Наши легкие давно уязвимые.
Поделимся тихим восторгом,
Поделимся громкой печалью,
Послушаем звуки шторма
Под вкус ароматного чая.
Вспомним, что было когда-то,
Придумаем то, что будет,
И, сделав глоток муската,
Впишем это в свои этюды.
Сквозь ясный поток банальности,
Сквозь привычные тени дурости,
На «ты» со своею реальностью,
На «ты» со своею иллюзией.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810144
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.10.2018
У тихому болоті водяться чорти.
Але, якщо відверто, з ними я на "ти".
У тихому болоті давить злість кістки,
Розриває впевнено мізки на шматки.
В тихому болоті тихо до нестями,
Заповнюю цю тишу дурними цигарками.
Там жар спікає шкіру прямо до кісток,
Та мають вони вигляд червоних пелюсток.
У тихому болоті панує вічний страх,
І будь-яку надію він сковує у прах.
Лише там сум і відчай панує крізь віки,
В вогонь додають жару погані язики.
Із тихого болота виходу нема,
Тихе те болото темне, мов тюрма.
Єдиним співбесідником виступлять чорти,
Але, якщо відверто, з ними я на "ти".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2018
Настроение осени - капли дождя,
Пока ты сидишь в тёплом доме,
Подоконник заняв, и, чуть-чуть погодя,
Мечтаешь о синем море.
Настроение осени - чашечка чая,
Что тепло запускает по телу,
И ты молча сидишь, уныло вздыхая,
Вспоминая недавнее лето.
Настроение осени - тоненький свитер,
Что греет ещё и душу.
Рисуешь неважное чёрным графитом,
За окном игнорируя лужи.
Настроение осени - старые книги
(А может и новые - это неважно),
Читая истории, переживая интриги,
Тогда и зима не выглядит страшно.
Настроение осени - хорошие фильмы,
От которых смеешься и плачешь.
Любой человек отчасти ранимый,
Хотя часто ранимость прячут.
Настроение осени - тепло и уют -
Родной дом так комфортно приятен.
Возможно, печали ещё подождут,
Свое находя в после летней прохладе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805864
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.09.2018
И стало немного грустно...
Наверно, настала осень.
Своею рукой искусной
Обняла меня на утесе.
И мне там не место - знаю,
И стало чуть-чуть прохладно,
Лишь глянь вон туда на стаю,
Что машет крылом злорадно.
Будто кричит в один голос
(И пусть там лишь шум прибоя):
"Эй, сзади таится полоз*,
Посмотри, он готовится к бою.
Нас где-то там встретит лето,
Тебе станет другом холод.
Он, как полоз, воткнет в тело
Клыки, почувствовав голод.
Враз настроенье скатится,
То, что оставило лето.
Заставит тебя раскаяться
Самым ужасным памфлетом".
Полозом есть депрессия,
Осени в кайф издеваться,
В этом она, как бестия,
Но с ней невозможно драться.
Она запрещает радость,
Она забирает веселость.
Синоним к осени - зябкость,
Антоним её - влюбленность.
[i]*Змея из семейства ужей[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805547
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.09.2018
А давай ми знайдемо щастя?
У нас це би вийшло, віриш?
Воно є у наших зап'ястях
При найменшому дотику шкіри.
Воно є у наших діях,
Завжди таких несподіваних.
Є також у спільних мріях,
Таких нереальних, дещо обірваних.
Є щастя у наших очах,
Коли жмуримося від сонця,
І твої долоні на моїх плечах
Не дають їм закритись волоссям.
Знайдемо його у кроках,
Що від сну не дають пробудитись;
У стрімких та ніжних потоках,
У які нам є дозвіл дивитись.
Давай ми знайдемо щастя?
Ми б це змогли, ти чуєш?
Воно є у наших життях.
Воно у тобі, в мені, усюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2018
Иногда мне кажется, что вокруг лишь ложь,
Такая чистая, что правдой не возьмешь.
Ты говоришь, и делаешь, и, вроде, любишь,
Но, иногда, ты просто меня губишь.
Такая ранимая, что хочется своей смерти,
Каждое слово на сердце, как сети.
Говорю, что люблю. Отвечаешь: "Я тоже".
Просто скажи, ну как ты так можешь?
Между "Я тоже люблю тебя" и "Я тоже"
Огромная разница, они непохожи.
От первого хочется жить и смеяться,
Хранить и лелеять, не дать оборваться.
Второй же ответ заставляет очнуться
От теплого чувства, что так грело душу.
И вздрогнув, ты чувствуешь пустоту бытия,
И вроде ты с ним, но на деле одна.
Пожалуйста, ответь мне: "Я люблю тебя тоже".
Прошу, запусти мне мурашки по коже.
Мне нужно знать, что ты рядом со мною,
Не только лишь телом, но и душою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801933
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.08.2018
Пуста квартира, в якій я сам на сам з собою.
Ніби закон, що людям треба люди.
Так вийшло, у більшості пріоритет - свобода,
Навіть в пустій квартирі, і нікуди.
Є своєрідний шарм у повній пляшці вина.
Є шарм у чорній спідній білизні.
Кому це потрібно, коли поруч нікого нема?
Момент ні для кого, звісно.
Так тихо, що чути власного серця стук,
Звук вина із пляшки у склянку.
Моторошно темно і тихо в кімнаті тут,
І сам на сам із собою до ранку.
Кому відкрити свої найтемніші бажання?
Кому розказати світлі етюди?
Яка ж банальна відповідь на питання:
Людям потрібні люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2018
Шаг за шагом идешь вперед коридором,
Пытаясь выйти из лабиринта замка.
Портретные люди жгут своим взором,
Не пропуская ни одного полушага.
Очередной поворот в темноту этой но́чи,
Опять шаг за шагом, всё дальше.
Длина коридора немного короче,
Дверь не закрыта и тихий звук плача.
Хотелось пройти, но звук тот молил
О том, чтоб его понимали,
О том, что нет у него больше сил,
О том, что он весь на грани.
Цве́та платины волосы закрыли весь взгляд,
Излучающий тонны усталости,
Опять всхлип, и он оступился немного назад,
Вызывая всё больше жалости.
Повернулся, увидел, и просто не смог,
Носить на себе эту тяжесть:
«Я не могу, не настолько жесток,
Я чувствую только слабость.
Я хочу доказать, что достоин того,
Чего был достоин раньше,
Защищая семью и себя самого,
Но приказ для меня слишком страшен.
Совсем не похож на своего я отца,
Как раньше мне это казалось.
И кажется только, нет хуже конца,
Где жизнь хрусталем разрушалась.
Мне больно, и горько, и сердце стучит,
Что, кажется, вылетит к черту,
Но мне даже лучше, пускай улетит,
И с собой заберет клятву Темному Лорду.
Но страшно представить, что ждет мою мать,
Когда убегу, где-то скроюсь.
Ведь себе обещал я её защищать,
За неё лишь одну беспокоюсь.
И гордость моя мне совсем не спасенье,
Ни статус, ни титул, ни кровь,
И смелость моя вызывает сомненье,
Я просто тону вновь и вновь».
Опустился на пол за потоками слов,
Ресницами накрыв синяки:
Ночами не спал, и не видел он снов,
А ночи не совсем коротки.
Хоть закрыты глаза, но слезны́е дорожки
Не сушились капля за каплей.
И мне захотелось, хотя бы немножко,
Стереть с его щек терзанья:
«Ты знаешь? Наши ошибки нас учат,
И в будущем будет легче.
Ну и что, что тяжелый случай?
Ты же сильный, расправь свои плечи.
Точно знаю, что ты не один,
Твоя мама — твоя опора.
Она тоже хочет, чтобы ты, её сын,
Был сильнее любого укора.
Ты же сильный, я знаю точно,
Ты готов отдать жизнь за семью.
Ты решил для себя очень прочно:
«За семью я умру и… убью».
Тебе страшно и в том, и в этом,
Но ты знаешь, что всё для семьи.
За них ты душою, и тьмою, и светом,
И смертью своей, и жизнью других.
Ты сделаешь всё, как любой бы другой,
Кто был бы на твоем месте.
За это судить — быть убогим душой,
Не иметь ни ума, ни чести.
Просто знай, что твой выбор любой,
Станет правильным непременно,
И это не будет твоей грубой виной,
Ведь к семье любовь просто бесценна».
[i](И опять черпаю вдохновение с "Гарри Поттера". Стих о противоречивом персонаже Драко Малфое, который был вынужден вступить в ряды убийц и выполнить порученное ему задание, потому что его отец провалился в своем, иначе неповиновение плохо отобразится на его семье)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797895
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.07.2018
В квартирке над магазином совсем стало пусто.
Зеркал не видать, лишь кровать, только люстра.
Комод, стульчик, стол, диван есть и кресло,
Ингредиенты везде, нет свободного места,
Но пусто…
Здесь нет больше смеха, который был раньше.
Здесь нет больше брата, который был старше.
Только первый этаж заполняет всё шумом,
Не даст мне рехнуться, упасть своим духом.
Спускаюсь на первый, услышав звонок,
Сквозь толпы не один, а в душе одинок.
Надеваю улыбку, омрачняя свой разум,
Смеюсь, отвечаю, вспоминаю не сразу,
Что одинок…
Верчу головой, ищу себя взглядом,
Чтобы сказать: «Я рад, что ты рядом».
Нашел, улыбнулся, открывши рот весело.
Вздрогнул, нахмурился, это лишь зеркало.
Прошел один день, три, четыре, два года,
На улице солнце, мне же меркнет погода.
Стараюсь казаться живым и спасенным,
На сердце шипы, и совсем не бутоны,
Два года…
Ты бы понял, ты бы сам всё почувствовал,
Пережил бы со мной, а не просто сочувствовал.
Я забыл громкий смех и забыл, как шутить,
Существовать научился, но не помню, как жить.
Я лежу и смотрю в потолок, но не легче.
Кто мог бы подумать, что смех — он не вечен?
Вечна только память, но я рад бы забыться.
Злой сон наяву, от него мне не скрыться.
Не легче…
За то, что оставил меня, ненавижу,
Мала вероятность, что снова увижу.
Ты оставил ходить по пропасти краю,
Мне трудно, вернись, я слишком скучаю...
[i](Очередной стих по вселенной Гарри Поттера. Стих от лица одного из близнецов, который потерял своего брата на войне)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796568
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.06.2018
Людям потрібне кохання, як у кіно,
Таке ж безмежне, як пишуть в книжках,
Щоб гріло, як сонце у темне вікно,
Щоб нога в ногу по довгих стежках.
Кохання таке, як в "Провині зірок",
Щоб вічність давало за декілька днів.
Щоб так, як в "Титаніку", попри злий рок,
Щоб серце палало мільйоном вогнів.
Як в історіях Марка Леві́, надприродна любов,
Що поєднує ангела й демона.
Як почуття Гетсбі до Дейзі, який знову й знов
Шукав з нею зустрічі, навіть у темряві.
Такого, як в Снейпа любов до Лілі́:
Після довгих рокі́в і назавжди.
Крізь моменти веселі, прості і сумні,
Кохання таке, як в "Щоденнику пам'яті".
Як в "Поспішай кохати", сильного почуття,
Що житиме вічно у серці,
Щоб пережити те ж палке відчуття,
До са́мої смерті не втративши честі.
Люди можуть творити кохання в житті,
Про яке вони читають у книгах,
З головою тонути, не ритись в старому смітті,
Серця зігрівши таку тонку кригу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2018
Я слухом бачу темряву,
Її понуру тьму.
Своєй пітьмою темною
Оглушує мій слух,
Щоб впитись в плечі пальцями,
Ламаючи кістки.
Слова тут будуть зайвими,
Бо каже: "Не втекти".
Вдихаю сонце зором,
Що сліпить мої очі.
Воно, ніби назавжди,
Позбавить зору хоче.
Ховаюсь окулярами
Від запаху проміння,
А відчуття, мов чарами
Хтось віє сновидіння.
Я нюхом чую дощ,
Що краплями своїми
Ламає кожен кущ
І всі мої надії.
І вже ніяк не можу
Вдихнути шелест вітру.
Нікого не тривожу.
Error* в зв'язку зі світом.
[i]*(з англ. - помилка)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2018
Искры. Взрывы. Заклятия. Смерть.
Темное время настало.
Жертв слишком много, просто не счесть,
И сердца осталось так мало…
Оторвал для себя малый кусок
Рыжий мальчик, что любит шутить.
Он теперь на века одинок,
Но его не перестанут любить.
Кусочек второй улетел вслед за Тонкс,
На память, что здесь её любят.
А сердце, как будто окунуто в воск,
Жжет от войны, что всех губит.
Жестокая участь постигла Люпина,
Третий кусочек его согревает.
Милая Тонкс родила ему сына,
Но эта война счастья дни отбирает.
Храбрейший волшебник, пусть был и строг,
В конце для всех стал героем.
Забирает с собой он четвертый кусок,
Пусть знает, что не был изгоем.
Но не только война отбирает людей,
Людей отбирают другие.
Пятый кусочек у всех тех друзей,
Сердцу что так дорогие.
У храброго эльфа, который свободен,
У милого парня с турнира,
И у Бродяги, что так благороден,
И у сильнейшего волшебника мира…
Разбитого сердца кусочки навек
Согреют пусть души погибших.
Ужасно, что чувствует человек,
Который потерял своих ближних…
[i]*Продолжаю тему "Гарри Поттера" - истории, на которой я выросла[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793441
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.05.2018
Яскраве світло зірок та місяця злегка освітлювало її обличчя. В очах відбивалося небо. Її волосся в милому безладі розкидані на пледі. Ми вперше вирішили провести цілу ніч в полі, спостерігаючи за зірками і зустріти світанок.
Ми ні однієї секунди не були друзями. Ні разу. Я кохав її. І любив абсолютно все. Я любив сяйво в її очах, коли вона бачить щось, що їй подобається. Любив її сонний вигляд вранці. Любив, як вона хмурить брови, коли читає. Любив, як вона радіє кожній дрібниці. Любив, як вона хвилюється перед кожною важливою подією - її щічок торкається легкий червоний відтінок, в очах помітно хвилювання та страх, але вона завжди виглядає впевненою в собі, хоча я і знав, що вона відчуває насправді. Любив, як вона, іноді, щось тихенько бурмоче під ніс, коли спить. Любив її щасливий вигляд, коли вона перемагала в наших маленьких та трішки дитячих змаганнях. Любив її з косметикою. Любив без косметики. Любив її злу, добру, вразливу, смішну, роздратовану, тиху, говірку, сміливу, боязку, веселу, божевільну... Я любив її всю. Але понад усе я любив її слухати.
Для своїх сімнадцяти років вона була надзвичайно розумною і на все мала свою думку. Їй подобалось відповідати на мої питання глибокими роздумами. А мені подобалося задавати їй ці питання та починати розмову.
- Цікаво, на скільки є реальним існування раю та пекла? - задумливо почав я, дивлячись в небо. Чому я запитав саме про це? Це не мало для мене значення. Я просто хотів почути її голос, її роздуми, її думки.
- Рівно на стільки, на скільки є реальним існування Бога, - так само задумливо відповіла вона.
- Ти не віриш в існування Всевишнього? - мені стало цікаво і я повернувся на бік, підперши голову рукою, слідкуючи за дівчиною. Вона продовжувала дивитися в небо. Її погляд пильно вивчав сузір'я, а її губи були розслаблені та напіввідкриті. Я знав, що зараз їй комфортно та затишно. Це саме те, що їй подобається: тиша, спокій, ніч, розмови.
- Я не можу заперечувати Його існування, але і не можу точно сказати, що Він є. Подумай сам, доказів майже немає.
- А Біблія?
- А Біблія - це книга, яку ми вивчаємо на літературі, а не на історії. Люди на стільки не впевнені в Його існуванні, щоб записати це в підручник світової історії. Тим не менше, вони вірять в Нього та в Його сили. Все, що ми маємо, це віру.
- А ти сама віриш?
- Вірю... Але не завжди погоджуюсь з Ним.
- І з чим же ти не погоджуєшся?
- Нехай незгода буде одним із гріхів, але чому маленькі діти помирають від раку? Чому маленькі діти взагалі помирають? Чому декому спадає на думку зробити аборт? Чому, якщо ти багатий, ти отримуєш все, а якщо ні - ти змушений виживати? Чому люди, які кохають один одного, живуть в різних частинах земного шару? Чому, дотримуючись Біблії, діти повинні відповідати за гріхи своїх батьків? Чому хороші люди рано йдуть з життя? Навіщо взагалі існують смертельні хвороби? Хіба не можна було Богу зробити рівні умови для всіх? Тоді життя б стало більш справедливим, - в її раніше спокійних очах тепер читалося співчуття та сум. Настала тиша, кожен думав про своє. Ці її слова змусили мене задуматися.
- Знаєш, - понурим голосом почав я, - ти маєш рацію. Але, як то кажуть, ці моменти життя - це наші випробування, саме життя - це випробування.
- Навіщо вони? У випробуваннях немає сенсу, я думаю.
- Тоді в чому він є?
- В друзях, в сім'ї, у відвертості, в сміливості, в коханні... Мені, взагалі, здається, що жити потрібно заради свого задоволення, заради коханих, рідних людей, заради свободи. А не для того, щоб пройти це чортове випробування несправедливим життям. Воно має приносити задоволення, а не страждання.
І знову тиша. І знову кожен думає про своє. Її задумливі очі все ще дивляться у небо, а я дивлюсь на неї. Її мелодійний голос зруйнував цю тишу, але я не розібрав слів, бувши зачарованим звучанням її голосу.
- Що? - перепитав я.
- Ти́ віриш в Бога? - зробивши наголос на першому слові, запитала вона.
- Вірю. Але після твоїх слів починаю сумніватися в цьому, - посміхнувся я, а вона засміялася. І я дуже любив цей сміх, і завжди намагався розсмішити її, аби тільки почути його.
- Ти такий надзвичайний, - посміхнулась вона і, нарешті, перевела погляд на мене.
- Зовсім ні...
- Так! - перебила вона мене. - Ти завжди поряд, завжди підтримуєш, завжди піднімаєш мені настрій, завжди даєш пораду, завжди вислуховуєш. Заради таких людей, як ти, варто жити.
- Заради кого варто жити, то тільки заради тебе, - дивлячись в її очі і трішки наблизившись до її обличчя, тихо промовив я.
- Поцілуй мене, - донісся до мене тихий шепіт.
Не вірячи в своє щастя, я опустився до її вуст. З одним першим легким дотиком все всередині перевернулося. Її губи такі м'які и такі бажані. Всі емоції в той момент можна порівняти з ковтком холодної води в спекотний день і, одночасно, з теплим полум'ям в холодний листопадовий вечір. Я намагався через цей поцілунок передати всі свої почуття, з надією, що вона зрозуміє. Ми відірвалися один від одного і подивилися один одному в очі.
- Я також тебе кохаю, - тихо усміхнулась вона, а я дивувався, як їй, все таки, вдається зрозуміти мене без слів. Я посміхнувся у відповідь і ліг на спину, підтягнувши дівчину до себе. Вона поклала голову мені на плече і малювала зрозумілі тільки їй малюнки на моєму торсі.
- Я живу заради тебе, - притиснувши її ближче до себе, прошепотів я.
А неба уже доторкнулися ніжні кольори сонця і ми вперше разом зустріли світанок, тільки вже зовсім не як друзі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793439
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2018
У Вечности зеленые глаза.
И волосы такие, как у солнца,
Такие рыжие… И как она добра…
И голос теплый… И всегда смеется…
А сердце разрывалось от тоски
В тот миг, как Вечность выбрала другого.
И пульсом отбивается в виски
Ее отказа жалостное слово…
Сквозь вечность Вечность я пронес.
С другими не был даже в мыслях.
Покорно нес судьбы поднос
Сквозь жизнь, утрату и сквозь риски.
Но несмотря на сложность жизни,
Не сомневался никогда.
И с удивлением меня спросили:
«После стольких лет?»
— Всегда…
[i]*Я - истинный любитель фильмов и сериалов, поэтому стихи для меня своеобразный катарсис после просмотра очередной истории, которая перевернула мне душу. Этот стих был написан под впечатлением истории любви Северуса Снейпа к Лили из серии фильмов о Гарри Поттере.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790881
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.05.2018
[i] Задумайтеся, як багато в нашому житті знайомих незнайомців? І чомусь, в нашій пам'яті залишаються знайомства саме з тими людьми, які відразу покидають наше життя назавжди. Варто тільки замислитися, і ти розумієш, що майже не пам'ятаєш, як познайомився з тими, хто зараз посідає важливе місце в твоєму житті.
Якою була ваша перша зустріч? Де вона була? Яка тоді була погода? Яка пора року? Нічого. Мені навіть здається, що якщо ти пам'ятаєш, як відбулося знайомство з тією чи іншою людиною, яка зараз присутня в твоєму житті, згодом вона покине тебе і через певний час ви й не згадаєте один про одного.
Особисто я не можу згадати, як познайомилася з дорогими зараз мені людьми. Вони ніби були зі мною все життя. Ніби все життя ми знали один одного.
Але знайомі незнайомці... Чому я пам'ятаю їх?[/i]
***
2017 рік. На вулиці весна. Погода така сонячна, що мені, в моїй сукні з довгими рукавами, досить спекотно. Після останньої пари, я відправилась в центр міста. Воно жило своїм стрімким життям: одні кудись поспішають, інші просто вийшли на прогулянку, а хтось, як і я, чекає на зустріч з дорогою людиною. До призначеного часу у мене було ще 40 хвилин, а в сумці лежала напів прочитана книга. Присівши на вільну лавку, я дістала "Дім дивних дітей" і відкрила сторінки, між якими лежала закладка.
Слово за словом. Речення за реченням. Саме той стан, коли ти забуваєш, що в людному місці і ніби втрачаєш слух. Тому я і не помітила, як праворуч від мене присіла людина:
- Доброго дня, - почула я десь поруч і, відірвавшись від читання, перевела погляд, повний розгубленості, на незнайомця.
- Доброго дня, - зніяковіло привіталась. Це був чоловік 35-ти років. Я не пам'ятаю його обличчя, але пам'ятаю, що на голові не було волосся.
- Що ви читаєте? - з цікавістю кивнув головою у напрямку книги. У відповідь я просто показала йому обкладинку, тримаючи руку між сторінками, де зупинилася читати. - "Дім дивних дітей", - розтягуючи слова, прочитав він, - про що вона?
- Роман, фентезі про дітей, у яких були різні здібності, - сором'язливо відповіла я.
- Екранізовано... - продовжив він із захватом.
- Так, в минулому році вийшов фільм.
- Як вас звати? - перевівши погляд з книги на мене, запитав незнайомець.
- Даша.
- Даша... Дарина... Мене звати Олександр, приємно познайомитись.
- Мені теж.
- Можна? - відкриваючи в моїх руках книгу на першій сторінці, де був надрукований вірш, поставив риторичне питання, я лише кивнула у відповідь.
І Олександр почав голос читати той вірш. Закінчивши, він захитав головою, ніби рядки його сильно вразили.
- Цікаво, - нарешті сказав він і підвівся, - ви чудова людина, - посміхнувся він мені, відходячи, а я, зніяковівши, опустила погляд на книгу.
- Даша, - почула я знову його голос, який викрикнув моє ім'я, - ви чудова людина!
Я щиро і все ще зніяковіло посміхалась, дивлячись вслід фігурі, яка віддалялася з кожним кроком, а згодом зникла в потоці квапливих людей.
***
[i] Місце нового знайомства може бути будь-яке, але ти все одно його запам'ятаєш, будь то кафе, парк, центр міста або ж громадський транспорт. Досить часто, ми пам'ятаємо всі нюанси знайомства, але не ім'я людини. Хоча це вже і не так важливо, адже на повторну зустріч можна і не надіятися, навіть якщо цього б хотілося потім. І досить часто, таке знайомство може підняти настрій на весь подальший день.[/i]
***
Це був другий тиждень літа. Вже почались літні канікули і мені дозволялося спати хоч до обіду. Але в той день мене розбудили набагато раніше. У моєї маленької сестри піднялася температура і тільки я мала змогу поїхати до аптеки. Після двох тижнів довгого сну, перспектива раннього підйому мене не втішала, але так було потрібно.
Швидко зібравшись, я відправилась до найближчої аптеки, а оскільки я мешкаю не в самому місті, а в 20-ти хвилинах від нього, мені потрібно було сісти на громадський транспорт.
Придбавши потрібні ліки, я пішла на зупинку. Через декілька хвилин очікування під'їхав автобус і я, заплативши водію і не розглядаючи присутніх там людей, зайняла перше вільне місце біля вікна. На вулиці світило сонце і віяв освіжаючий вітерець, а в салоні автобуса було трішки спекотно, хоча відкритий люк вщент знищував цю спеку. Я дивилася на пролітаюче за вікном життя і боролася з сонливістю.
Раптом я відчула, як в моє передпліччя щось треться. Швидко повернувши голову, я подивилася вниз. Там сидів і просив ласки лабрадор. Я посміхнулася і боязко погладила собаку. Вона радісно заплющила очі, приймаючи мій жест, і повернулась назад до свого хазяїна. Я прослідкувала за нею і зіштовхнулася поглядом з хлопцем. Посміхнувшись йому і подивившись на пса, я знову повернулася до вікна.
Через декілька хвилин я знову відчула присутність лабрадора біля себе і знову погладила його. Хазяїн пса, зрозумівши, що його улюбленець не збирається відходити від мене, пересів на сусіднє вільне місце, яке було навпроти мене зліва.
- Привіт, - привітався зі мною незнайомець. На вигляд він мав не більше 25-ти років.
- Привіт, - відповіла я, припинивши пестити пса, який радісно повернувся до свого хазяїна.
- Ви не знаєте, куди іде цей автобус? Мені потрібно вийти на кінцевій зупинці.
- Знаю, мені їхати майже в кінець, я вам покажу, де потрібно буде вийти.
- Дякую, - посміхнувся хлопець, і назвав своє ім'я та ім'я свого волохатого друга, і я представилася у відповідь. З того часу пройшло майже чотири роки і я вже не згадаю його ім'я, але пам'ятаю, що кличка пса починалась на літеру "Б".
- У вас гарний пес.
- Він хороший. Ми з ним подорожуємо автостопом. Так, друзяко? - пестячи пса за вухом, говорив незнайомець. І тільки після цих слів я помітила туристичний рюкзак біля сидіння хлопця.
- А куди ви прямуєте? - зацікавлено запитала я. Подорожі завжди були моєю маленькою мрією.
- Цього року хочемо відвідати Карпати.
- Як цікаво! Хотілося б і мені так.
- Головне - бажання, у чому проблема? - натхненно запитав він.
- У змозі. Мене просто так не відпустять.
- А скільки тобі?
- 16, тільки закінчила 10-й клас.
- Ще все попереду, - по тому, як незнайомець говорив, було зрозуміло, що це людина-позитив, яка нічого не боїться, через що має багато можливостей, - що думаєш робити після школи?
- Піду здобувати вищу освіту, - зітхнула я.
- У якій сфері?
- Думаю, у сфері журналістики.
- Досить непогано, - так ми розмовляли всю дорогу, і скоро мала бути моя зупинка.
- Вам потрібно буде вийти трішки далі, - я показала рукою через лобове скло напрямок, - там, де починаються дерева автобус розвернеться, і ви зможете вийти, - я піднялася з місця і востаннє протягнула руку, щоб попрощатися з псом. - Бувай, друже. Вже моя зупинка.
- Приємно було познайомитися, - посміхнувся хлопець.
- Мені теж, - посміхнулась у відповідь і зробила крок до виходу. - Щасти вам, - кинула наостанок і вийшла з автобуса, залишаючи в минулому одне із найкращих знайомств у своєму житті.
[i]***
Подібних знайомств було так багато, але вони не такі особливі, як ці. Одна людина, хоч і на мить, але змусила мене повірити в свою особливість, а інша показала, що для щастя потрібно не так багато: вірний друг та сміливість у досяганні своєї мети. Ці люди, навіть не підозрюючи того, ввірвалися в мої думки на довгі роки, впливаючи на моє життя. Дякую вам.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783718
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2018
Темні пасма волосся спадають на очі,
Їм не комфортно під шапкою виду корони.
За вікном сутінки - провідники ночі,
Вони, як і шапка, ніби знак оборони.
Думки через очі дивляться на екран,
Тонкі пальці застигли над клавою,
Момент натхнення, ніби левіафан,
Поїдає його, запиваючи кавою.
І ось звуки клавіш перетворились в слова,
Потоки думок переходять у речення,
Від іншого ніби захищена голова,
Це ніби зайвих думок самозречення.
Згодом, у момент відчуття вразливості,
Він знімає короноподібну шапку,
Перебуваючи у стані можливості,
Він ставить останню крапку.
І, може, в житті він одягнутий в маску,
У своїх написаннях одкровенно відвертий,
В словах не боїться любові чи ласки,
Він, як письменник, відверто упертий.
Не місце в словах неправді й брехні,
Що написані на папері чи на екрані.
І хоч люди бачать, що лежить на поверхні,
Частину душі тримають слів грані.
Її прочитати зможе не кожен,
Хоча письменнику це і не треба,
Він просто так, як він може,
Відкриває душу словам та небу.
[i]*Це може здатися по-дитячому, але вірш написаний під враженням від персонажа молодіжного серіалу, який був письменником і який був не таким, як всі[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2018
І тихо в кімнаті,
І томні зітхання
Від стін відлітали,
Прикрасивши ніч.
І пальці по шкірі,
І ніжні обійми,
І ніби навіки,
Вони віч-на-віч.
І зорі, і місяць,
Прокравшись крізь вічність,
Освітлюють місце,
Де він та вона.
І тихо, й чарівно,
Кохання невпинно
Поєднує їхні
Життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782182
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.03.2018
Для когось життя - це кекс
Із родзинками або з шоколадом.
Для когось життя - це сенс,
Аби пізнати поняття "кохання".
Для когось життя - це цукерка
Зі смачною начинкою та в кокосі.
Для когось життя - це люстерко,
В якому видно заплутане волосся.
Для когось життя - це сон:
Різнобарвний, насичений, екзотичний.
Для когось життя - це полон:
Тяжкий, тривалий, готичний.
Але для когось життя - це хвороба,
Яку прогнозують купа симптомів,
І її лікування тисячна спроба
Лише викликає ще більше фантомів.
Ти борешся з нею, прагнучи злому,
Висновок інший - ламаєшся ти.
Ця боротьба викликає лиш втому,
Підсумок я́сний - тобі не втекти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782181
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.03.2018
Вітер впадає волоссям в очі,
Змушує відчути аромат моря душею.
Але душа її чорніша від ночі ,
Ніби похована під землею.
Її життя - лише існування
Без радощів, без надії, без друзів, без снів.
Лиш віри маленький шматочок бажання
Почути, хоч раз, ті декілька слів.
Дим з сигарети рідниться в легенях.
Тиша заповнює самотню кімнату.
Ще декілька вбивць у його кишенях,
Спробують вбити спогад про зраду.
Його думки десь далеко за хмарами,
Він знає, з нього вже досить страждання,
І ці думки малими примарами,
Прагнуть почути правду в словах про кохання.
Дві душі, що відчули зраду.
Дві людини, які все ще хочуть кохати.
Один в одно́му знайдуть лиш розраду,
Їм разом буде комфортно мовчати.
Їм дає ще один шанс життя,
Ним потрібно лише скористатись,
Йому - лиш покинути своє укриття,
А їй - лише привітатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2018
На небі ідеальне коло місяця,
Він направив промінь світла в темне вікно.
На стелі помітно трішечки плісняви,
А на столі - відкрите вино.
Кімнату заповнює звук телевізора,
Постіль на ліжку у стилі хаосу,
На екрані дівчина, як якась мандрагора,
Кричить слова під мелодію Штрауса.
На ліжку у хаосі лежать двоє,
Вони на все навколо не звертають уваги,
Її рука у його долоні,
А на губах обох смак недавно допитої кави.
Вони дивляться один одному в очі,
Де бачать відображення темного неба,
Свої таємниці дарують ночі:
Лише один в одному їхня потреба.
Вони зачаровані один одним.
Це, напевно, і зветься коханням...
І це точно не є старомодним:
В обіймах зустріти світання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2018