Надія Медведовська

Сторінки (2/110):  « 1 2 »

"Шопен" Максима Рильского - переклад на німецьку

[b]Maxim  Rylski

Chopin[/b]

Der  Waltzer  von  Chopin  ...  So  viel  gespielt,
So  oft  gehört…  Und  doch,  auf  allen  Lippen
Erscheint  ein  leises  launisches  Lächeln,
In  allen  Augen  blitzt  ein  heller  Funke  -    
Halblieblich  und  halbtraurig  auf  einmal,
Von  jenem  Klang,  kokett  und  eigensinnig,
So  traurig,  wie  der  Abend  goldnen  Tages,
So  leidenschaftlich,  wie  endloser  Kuss.

Der  Walzer  von  Chopin,  geklimpert  ungeschickt  
Auf  dem  Klavier,  -  so  wie  der  Dichter  sagt
„In  einem  Chaos  Ideal  erreichend",
Oh!  Welche  Weite  hat  er  mir  eröffnet
Zu  dieser  Zeit  der  Abendmüdigkeit,
Wo  hungert  sich  das  Herz  nach  weichen  Linien,  
Sucht  man  nach  milden  Farben,  blauen  Schatten.
Und  irgendwo  verbirgt  sich  Durst  und  Leidenschaft,
Und  Kraft,  und  Traum  -  wie  verbirgt  die  Erde
Die  jungen  Kräuterzweige  unbesiegbar…

Ins  Schnee,  in  schneebedeckte  Ungewissheit
Fährt  der  geschnitzte  und  verzierte  Schlitten,
Und  dort  -  wie  Sonne  in  den  Augen  strahlte  -  
Ob  schlau,  oder  traurig  -  wer  ahnt  es?  -
Ob  heiß  ist`s    oder  kalt  -  wer  kann  erraten?  -  
Das  allerletzte  oder  erste  Lächeln.
Das  Glück!  Ich  strecke  meine  Arme  aus,
Der  Schnee  schlägt  unter  den  kalten  Hufen,
Die  schwarzen  Raben  flattern  in  der  Höhe,
Es  breitet  sich  die  weiße  Wüste  aus.

Sattelt  ein  Pferd!  Hey,  schneller  auf  die  Jagd!
Es  ist  doch  Glück!  -  Ich  lehn  mich  an  die  Mähne,
Die  Sporen  drücken  in  die  warmen  Flanken  -
Und  wieder  sehe  ich  jenes  Gesicht,
Das  kaum  sichtbar  ist  im  Pelz...  Was  soll`s?
Sind  es  denn  Tränen  jetzt  in  ihren  Augen?
Ob  es  die  Freudentränen  sind  –  wer  sagt  das?
Ob  sie  so  traurig  ist  –  wer  kann`s    erraten?

Der  Abend  brennt  in  unbekannten  Fenstern,
Die  blaue  Wolke  füllt  sich  mit  der  Glut,
Der  blaue  Wald  durchleuchtet  wird  mit  Feuer,
Der  Wind  neiget  die  Zweige  und  saust  laut
In  meinen  Ohren  ...  Es  ist  Glueck!  Und  Liebe!
Und  Hoffnungslosigkeit…

Herr  Frederic,
Ich  weiß,  dass  keinen  Wind  und  keinen  Schlitten
Noch    Pferd  in  Ihrem  Walzer  wirklich  gibt`s,  
All  das  ist  bloss  nur  meine  Phantasie.  
Und  dennoch...  Ob  es  Polen  oder  George  Sand  -  
Zwei  Herrinnen,  und  gleichermassen  grausam!  -
Sie  haben  inspiriert  zu  jenem  zarten  
Lautenwirbel?  Und  auch  wenn  ist`s  so,
Ich  liebe  heute  meinen  Wintertraum,
Und  liebe  Sie  dafür  -  so,  wie  ich  sehe,  
Den  dünnen  launenhaften  Musikanten…

1934

Максим  Рильський

Шопен

Шопена  вальс...  Ну  хто  не  грав  його
І  хто  не  слухав?  На  чиїх  устах
Не  виникала  усмішка  примхлива,
В  чиїх  очах  не  заблищала  іскра
Напівкохання  чи  напівжурби
Від  звуків  тих  кокетно-своєвільних,
Сумних,  як  вечір  золотого  дня,
Жагучих,  як  нескінчений  цілунок?

Шопена  вальс,  пробреньканий  невміло
На  піаніно,  що,  мовляв  поет,
У  неладі  «достигло  идеала»,
О!  даль  яку  він  срібну  відслонив
Мені  в  цей  час  вечірньої  утоми,
Коли  шукає  злагідніле  серце
Ласкавих  ліній  і  негострих  фарб,
А  десь  ховає  і  жагу,  і  пристрасть,
І  мрію,  й  силу,  як  земля  ховає
Непереборні  парості  трави...

В  сніги,  у  сиву  сніжну  невідомість,
Мережані,  оздобні  линуть  сани,
І  в  них,  як  сонце,  блиснув  із-під  вій
Лукавий  чи  журливий  —  хто  вгадає?  —
Гарячий  чи  холодний—хто,  збагне  ?—
Останній,  може,  може,  перший  усміх.
Це  щастя!  Щастя!  Руки  простягаю
Б'є  сніг  із-під  холодних  копитів,
Метнулось  гайвороння  край  дороги

I  простяглась  пустиня  навкруги.
Сідлать  коня!  Гей,  у  погоню  швидше!
Це  щастя!  Щастя!  —  Я  приліг  до  гриви,
Я  втис  у  теплі  боки  остроги  —
І  знову  бачу  те  лице,  що  ледве
Із  хутра  виглядає...  Що  мені?
Невже  то  сльози  на  її  очах?
То  сльози  радості  —  хто  теє  скаже?
То  сльози  смутку—хто  те  розгада?

А  вечір  палить  вікна  незнайомі,
А  синя  хмара  жаром  пройнялася,
А  синій  ліс  просвічує  огнем,
А  вітер  віти  клонить  і  співає
Мені  в  ушах...  Це  щастя!  Це  любов!
Це  безнадія!  Пане  Фредеріку,

Я  знаю,  що  ні  вітру,  ні  саней,
Ані  коня  немає  в  вашім  вальсі,
Що  все  це  —  тільки  вигадка  моя
Проте...  Нехай  вам  Польща  ,  чи  Жорж  Занд
Коханки  дві,  однаково  жорстокі!  —
Навіяли  той  ніжний  вихор  звуків,—
Ну  й  що  ж  по  тому?  А  сьогодні  я
Люблю  свій  сон  і  вас  люблю  за  нього,
Примхливий  худорлявий  музиканте...

1934  p.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819713
рубрика: Вірші, Поэтические переводы
дата поступления 31.12.2018


С. С. (хрещеному батькові)

Під  сволоком  тісної  хати
Щось  розгулялось  до  небес  -  
Немов  колосся  волохате
Лягає  на  сріблястий  плес.
Немов  прослали  хліб  насущний
Не  рушники  -  потоки  вод,
Хоч  очі  в  небо  дах  заплющив,
Проріс  зі  стін  блакитний  глод.  
Отут  лишитися.  Чекати.
Спивати  час.  Ловити  мить  -  
Коли,  нарешті,  світла  хата
У  світлий  вириій  полетить.  

28.06.1997

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799971
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.07.2018


В. В.

На  берегах  прозорого  світання,
На  тихих  білокорих  берегах  -  
Лишу  тобі  останнє  привітання,
Спишу  сторінку  небом,  як  прощанням,
Прощанням  у  волошкових  лугах.

Прощатися  -  і  знову  повертатись,
Востаннє,  і  з  початку,  і  з  кінця.
І  я  давно  не  знаю,  за  що  взятись,
Щоб  на  поверхні  озера  триматись,
Щоб  вирватись  з  придонного  кільця.

А  озеро  в  розливі  -  не  зміліє.
Ти  простягни  волошкове  стебло.
Перенесу  по  квіточці,  по  мрії,
Свою  крихку,  незроджену  надію.
Волошки  -  все  ж  волошки,  не  весло.  

28.06.1998

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799970
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.07.2018


Гладіолус

Покинувши  мечі  свої  калені,
Несхитні  серед  лементу  юрби,
Стояли  на  скривавленій  арені
Фракійці  Севт  і  Терес,  два  раби.  
Вже  наглядач  підняв  убивчу  зброю,
Із  цирку  вже  знак  смерті  подали.  
І  впали  гладіатори  обоє,
А  рук  своїх  усе  ж  не  розняли.  

І  на  очах  патриціїв  пихатих
Небачені  зросли  червоні  квіти
З  мечів  “ледачих  варварів”  умить.  

Рабів  непослух  легко  покарати,
А  справжню  дружбу  вам  не  загасити,
Коли  вона  ясним  вогнем  горить.
5.06.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797684
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.07.2018


Жоржини

Багрець  розлився  хвилями  велично,
Немов  одіння  тронне  королів.  
Не  кожний  так  невимушено  й  звично
Таку  б  на  себе  мантію  надів.
Не  кожний  зміг  би  витримать  тягар
Такого  самоцвітного  вінця.  
А  вам  не  шкодить  той  нестерпний  жар,
І  шати  королівські  до  лиця.

Як  люди,  мають  квіти  норов  свій  -  
Прмхливий,  скромний,  радісний  чи  гордий.
А  ви  –  з  зернятка  ще  аристократи.  

Жоржини  –  Джордж.  Отой  поет  чудний,
Один  живий  серед  закляклих  лордів  -  
Його  могли  б  ви  гідно  привітати.  
8.06.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797683
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.07.2018


Пісні сходження - 7

Гарно  буть  мені  з  Тобою
На  дорозі  в  буревій  –  
Під  небесною  габою
Відчувати  захист  Твій.

Гарно  буть  мені  з  Тобою
На  неходжених  стежках,
І  за  сильною  Рукою
Торувати  власний  шлях.

Гарно  буть  мені  з  Тобою
Серед  друзів  та  братів,
За  розмовою  палкою
Поринать  в  безгучний  спів.

Гарно  буть  мені  з  Тобою
Тільки  вдвох  на  самоті  –  
Поділитися  журбою,
Розказать  думки  прості.

Гарно  буть  мені  з  Тобою  –  
Говорю  я  чи  мовчу.
Серед  спокою  та  бою,
Серед  сміху  та  плачу.

Не  покинь  душі  моєї,
Боже,  радосте  моя.
До  оселі,  до  твоєї
Врешті  знов  дістанусь  я.

7.11.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796085
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 18.06.2018


Пісні сходження - 6

Чи  знають  Тебе  ці  каштани?
Здіймають  молитви  до  кого
Ті  схрещені  руки  міцні?

Чи  царство  Твоє  настане
Ну  от,  хоч  для  дятла  старого
На  струхлявілому  пні?

Чи  з  квітами  Ти  говориш,
Чи  просто  створив  їх  на  втіху
Свою  і  Своїх  дітей?

Чи  душу  теж  має  море?
Про  що  шепочуться  тихо
Розчахнуті  стулки  дверей?

Голоси  тополині,
Голоси  журавлині.
З  піднебесся  земної  краси
Голоси,  голоси,  голоси.  

7.11.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795918
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.06.2018


Пісні сходження - 5

5.
Для  таїнства  потоки  водні  –  знак,
Що  в  них  вже  ціле  місто  на  плаву.  
Коли  б  знайшовся  батюшка  дивак
Та  й  освятив  цю  хмару  дощову!

Ото  б  уже  хрестилися  усі
В  тій  вітряній  купелі  до  небес!
І  клени  у  величності  й    красі
Заспівують  тропар:  «Христос  воскрес».

Охрещені  дороги  та  шляхи
Свою  басову  партію  ведуть.
Дискантами  вторують  їм  дахи,
На  самий  верх  мелодію  несуть.  

А  вище  –  вже  і  ангельські  хори,
А  десь  внизу  стихійних  духів  спів.
І  все  для  мене    –  Хрещення  дари,
І  мабуть  їх  Франциск  благословив.  

28.10.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795917
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.06.2018


Пісні сходження - 4

«Віра  –  як  сокира  гільйотини,  настільки  ж  тяжка,  як  і  легка»
Ф.  Кафка

Що  значить  –  вірити?  
Заплющив  очі

Та  йдеш  над  прірвою
Через  тонкий  місток?

Що  значить  –  вірити?
Зректись  своєї  волі,
Поринуть  з  головою
В  стрімкість  хвиль,
І  все  життя  плисти  за  течією,
Не  знаючи  початку,  ні  кінця,
Всім  серцем  покладаючись  на  Тебе.

А  течія  гуркоче  ніби  грім.
І  стільки  в  ній  підводних  гострих  рифів,
І  стільки  острівців,  що  кожен  з  них
Гостинності  притулком  видається.
А  тільки  ступиш  ти  на  їхній  грунт  –
Засне  душа  в  оманливих  тенетах.

А  скільки  супротивних  тих  потоків!
Вже  бурі  заливають  з  головою,
І  врешті  вибиваєшся  із  сил,
І  хочеться  піти  на  дно  й  спочити,
А  знаєш,  що  не  можна.
І  гукаєш,  немов  Петро:  
«Тону,  рятуй  мене!»
І  знаєш,  зараз  з'явиться  Рука,
І  поведе  спокійно  через  бурі,
І  виведе  на  берег  довгожданий.
Це  значить:  вірити.  

21.10.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795822
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 16.06.2018


Пісні сходження - 3

Тихим  віянням  вітру
Ти  приходиш  до  нас
В  несподіваний  час  -  
Тихим  віянням  вітру.

Прохолодою  ранку
Нам  даруєш  спокій,
Мир  даруєш  нам  свій
Прохолодою  ранку.

Світлим  променем  сонця
Сходиш  в  темну  тюрму,
Розриваєш  пітьму
Світлим  променем  сонця.

Дружнім  лагідним  словом
Повертаєш  на  путь    -  
І  мене  не  забудь
Дружнім  лагідним  словом.

21.10.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795820
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 16.06.2018


Пісні сходження - 2

«Ти  б  не  шукав  Мене,  коли  б  уже  не  знайшов.»
Блез  Паскаль

Як  блискавка  –  так  буде  Твій  прихід
В  кінці  земних  часів.
Ніхто  не  зна,  коли  раптово  світ
Здригнеться  до  країв.
Ніхто  не  знає,  звідки  і  коли
Приходить  Судія.
На  поклик  гір  злітаються  орли  -  
Так  і  Твоя  сім'я.
Тебе  вхопить  –  мов  блискавку  спіймать,
Не  втрапиш  Ти  до  рук.
З  Твоєї  волі  тільки  відшукать
Тебе  Твій  може  друг.  
І  все  одно  –  в  пустелі,  чи  в  містах,
В  дорозі,  чи  у  сні.
Чи  в  бурі,  чи  в  захмарених  горах,
Чи  в  серця  глибині.
До  кожного  приходиш  Ти  на  суд,
Як  забажаєш  сам.
Найвища  радість  і  найтяжчий  труд
Даються  небесам.

21.10.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795448
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 13.06.2018


Пісні сходження - 1

Не  маю  іншої  надії
Поза  святим  твоїм  хрестом,
Бо  у  житті  всі  наші  мрії
Стають  засліпленям  і  сном.
Та  і  нащо  мені  багатство,
Коли  Отець  мій  бідним  був?
У  сильних  слави  не  здобув,
Не  з  нього  сила,  слава  й  братство.
На  довге  щастя  в  світі  цім
Нащо  плекатиму  надію?
Його  утримать  не  зумію,
Розтане  в  смерті,  ніби  дим.
Молю:  не  дозволяй  мені
Речам  непевним  довірятись,
Не  дай  від  світу  заховатись
В  порожній  людській  глибині.  
Коли  стомлюсь,  не  схочу  жити
У  затяжній  цій  боротьбі  -  
Дозволь  довіритись  Тобі,
В  твоїй  любові  відпочити.  
Якщо  на  Тебе  покладусь,
То  і  в  братах  знайду  опору.
Усе  –  твоє,  коли  угору
З  відкритим  серцем  я  дивлюсь.
Тоді  до  Тебе  все  веде  –  
І  навіть  те,  чого  зрікаюсь,
Що,  як  Тобі  не  довіряюсь,
На  плечі  згубою  впаде.
Поза  Тобою  –  темнота,
В  Тобі  –  усе  стає  коштовним.
Дай  жити  Словом  невимовним,
Що  у  прийдешності  зроста.  
 
21.09.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795447
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 13.06.2018


За межі - 15

На  відстані  я  говорю  з  тобою.
Ні  голоси,  ні  очі,  ні  слова
Вже  не  стоять  невидимо  стіною,
І  не  спотворить  дійсність  ця  крива
Душ  наших  потаємну  глибину,
Вогонь,  що  вже  не  можна  загасити.  
Відвертість  часто  мають  за  вину,
Тому  на  шлях  так  важко  нам  ступити.  
А  звіддалік  спокійніш  і  видніше,
Так  дійсність  і  уяву  розділю.
І  викресляться  образи  ясніше
Всіх  ближніх,  що  душею  я  люблю.

За  що  люблю?  За  серце  незрадливе.
Будь,  друже  мій,  на  все  життя  щасливий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795244
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.06.2018


За межі - 14

Будь,  друже  мій,  на  все  життя  щасливий.
На  всіх  його  заплутаних  шляхах
Цей  струмінь  світла  чистий  і  правдивий
Нехай  не  гасне  у  твоїх  очах.
Простуй  завжди  дорогою  прямою,
І  хай  тебе  не  спинить  темнота.
Ти  знову  вийдеш  переможцем  з  бою,
Бо  зброя  в  тебе  дійсно  золота.
Весь  вік  живи  на  лагідному  сонці,
Де  бур  і  темних  плям  уже  нема  –  
І  збережуть  небесні  оборонці
Тебе    в  тверезості  і  віри,  і  ума.

До  тебе  вік  лишиться  милостивий,
Будь,  друже  мій,  на  все  життя  щасливий.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795063
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 10.06.2018


За межі - 13

За  що  люблю?  За  серце  незрадливе,
За  старовинне  різьблене  ім'я.
За  доброту  і  слово  невразливе,
Що  знову  звикла  зустрічати  я.
За  що  люблю?  За  музику  душі,
Чого  і  сам  ти  виразить  не  вмієш.
Хоч  не  здолаю  в  бідному  вірші,
Та  ти  мене  на  голос  зрозумієш.  
За  що  люблю?  За  серце  благородне,
За  погляду  і  голосу  тепло.
І  нам  удвох  так  просто  і  природно,
Як  ще  ні  з  ким  ніколи  не  було.  

Не  раз  поверне  колесо  мінливе.
За  що  люблю?  За  серце  незрадливе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795062
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 10.06.2018


За межі - 12

Всіх  ближніх,  що  душею  я  люблю,
У  пам'яті  збираю  воєдино.  
Тоді  очима    їхніми  ловлю
Старе  й  нове,  постійне  й  швидкоплинне.
І  згадую  роки  та  імена,
І  згадую  життя  найвищі  злети.  
Тоді  цвіте  в  душі  моїй  весна,
Тоді  пісні  складаю,  мов  букети.  
Тоді  вплітаю  радість  в  кожний  рух,
І  з  радістю  літаю  наяву.
І  внутрішній  стає  чіткішим  слух,
Тоді  в  ладу  зі  світом  я  живу.

Тоді  пісень  нові  гірлянди  шлю
Всім  ближнім,  що  душею  я  люблю.

5.6.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794939
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.06.2018


За межі - 11

І  викресляться  образи  ясніше,
Як  промені  на  сцену  упадуть.
Заповняться  усі  порожні  ніші,
А  тіні  в  забуття  десь  відійдуть.
І  несміливі  постаті  статистів
Проріжуть  ланцюжком  завісу  вшир,
І  кожний  розшукає  власне  місце,
А  з  ложі  підведеться  враз  Шекспір.
«Весь  світ  театр,  і  ви  усі  актори».
Тож  обираймо  ролі  до  снаги,
Щоб  часом  не  сфальшивити  у  хорі,
Щоб  не  поснули  глядачі  з  нудьги.  

Бо  режисер  нам  похибок  не  спише,
І  викресляться  образи  ясніше.  

4.6.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794938
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.06.2018


За межі - 10

Так  дійсність  і  уяву  розділю,
Обгороджусь  реальності  межею.
Та  викинуть  не  зможу  без  жалю
Усе,  що  залишилося  за  нею.
Та  й  де  він,  той  чіткий  водорозділ
Між  намірами,  вчинками,  думками?
І  як  же  перерізати  навпіл
Сторінку  недописаної  драми?
Зостанеться  не  сутність  у  руках,
Лише  одна  холодна  порожнеча.
А  може,  те,  що  бачимо  у  снах,
І  є  реальність,  а  не  просто  втеча?

Фантазії  я  правдою  наллю,  –
Так  дійсність  і  уяву  розділю.

3.6.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794822
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.06.2018


За межі - 9

А  звіддалік  спокійніш  і  видніше,
І  навіть  смішно  якось  звіддалік.
Десь  шастають  планети,  ніби  миші,
Десь  краплями  спада  за  віком  вік.
Не  видно  дна  у  велетенській  чаші,
Коли  ж  вона  наповниться  ущерть?
А  звіддалік  –  усі  проблеми  наші...
Та  що  там,  звіддалік  не  грізна  смерть.
Виблискують  системи  галактичні  -  
Розкидані  барвисті  камінці,
Спалахують  мов  спалахи  готичні,
І  засинають  в  лагідній  Руці,

Що  всесвіт  весь  акордами  колише.
А  звіддалік  спокійніш  і  видніше.  

2.6.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794821
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.06.2018


За межі - 8

Тому  на  шлях  так  важко  нам  ступити,
Тому  в  лещатах  снулої    тюрми
Покірно  так  даєм  себе  душити,
Бо  первозданність  вже  забули  ми.
Круговороти  та  стереотипи,
Немов  заведені,  із  кола  ні  на  крок.
А  вічне  сяйво  квітнучої  липи  –
Сміється  знов  і  лине  до  зірок.
А  що,  коли  насмілитися  вийти
За  межі  рейок  та  тісних  орбіт?
А  що,  коли  згадаєш  врешті,  чий  ти,
Кому  свого  життя  довіриш  звіт?  

Та  ми  воліли  б  спати,  а  не  жити.
Тому  на  шлях  так  важко  нам  ступити.  

1.6.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794675
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.06.2018


За межі - 7

Відвертість  часто  мають  за  вину.
Такі  тепер  ми  стали  дипломати,
Що  загортаєм  слово  в  пелену,
Ховаєм  сміх  за  непроникні  грати.  
З  оглядкою  і  радість,  і  печаль.
Мов  броненосці,  ходимо  закуті.
Вже  й  подих  обертаємо  на  сталь,
Так  боїмось  самі  собою  бути.
Якби  отак  жахалися  ми  зла,
Як  щирості  й  сердечності  простої,
Давно  б  гріховна  пліснява  зійшла
З  очей,  і  вчинків,  і  душі  людської.

Я  радості  у  горі  не  замкну,
Хоча  відвертість  мають  за  вину.

31.5.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794674
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.06.2018


За межі - 6

Вогонь,  який  не  можна  загасити  -  
Як  він  мене  зненацька  обпалив!
В  кублі  безпечнім  годі  вже  сидіти,
Іду  в  грозу,  в  лихе  шаленство  злив.
Під  постріли,  під  вибухи,  під  хмари,
Напоєні  отруєним  свинцем.
Я  не  тремчу.  В  цей  день  усякі  кари
З  відкритим  зустрічатиму  лицем.
Я  подолаю  сумніви  і  страх,
Бо  вкарбувалась  в  серце  сила  Божа.
Не  дасть  Він  заблукати  у  горах,
І  обминути  прірви  допоможе.

Бо  всі  тепер  ми  маєм  розділити
Вогонь,  який  не  можна  загасити.  

30.5.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794569
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 06.06.2018


За межі - 5

Душ  наших  потаємну  глибину
Побачити  не  можна  темним  оком.
А  на  поверхні  ми  ведем  війну,
І  вже  забули  про  мету  і  строки.
А  на  поверхні  все  переплелось:
Потворне  з  гарним,  вічне  із  минущим.
Вже  стільки  слів  небесних  пролилось
На  недоладний  світ  вогнем  цілющим!
А  на  поверхні  ми  не  бачим  змін.
Все  дивимося  вглиб  або  ж  угору.
Невже  це  тільки  видимість  і  тлін?
Невже  ми  там  усе  забудем  скоро?

Для  чого  ж  Він  збудив  колись  зі  сну
Душ  наших  потаємну  глибину?

30.5.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794568
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 06.06.2018


За межі - 4

І  не  спотворить  дійсність  ця  крива,
Дзеркальне  відображення  розбите  –  
Єдине,  чим  душа  твоя  жива,
Чого  вона  не  може  підкорити.
Якщо  вже  маєш  хоч  одне  зерно,
Хоч  дрібочку  небесної  закваски,
Мечем  ураз  обернеться  воно
І  піде  в  бій  на  страхолюдні  маски.  
Всі  розітне  завіси  й  дзеркала,
Порозмітає  в  друзки  барикади.
І  не  залишить  жодного  вузла,
І  вщент  поб'є  оманливі  принади.  

Спаде  з  очей  полуда  як  трава,
І  не  спотворить  дійсність  ця  крива.

29.5.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794444
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.06.2018


За межі - 3

Вже  не  стоять  невидимо  стіною
Глухі  фортечні  мури  чужини.
 Крізь  темряву  прозорою  рукою
Гілки  каштана  лагідно  торкни.  
Замерехтять  знайомі  силуети,
Розплавиться  повітря  ніби  скло.
Чи  на  Землі,  чи  на  другій  планеті  -  
А  все  це  вже  колись-таки  було.
Старий  Еклезіаст.  Підземні  тіні.
Ці  образи,  одвічні  і  сумні.
Не  в'яжуться  з  весною  сни  осінні,
Не  віриться  в  приреченість  мені.

Бо  ти  –  зі  мною.  Сіті  долі  злої
Вже  не  стоять  невидимо  стіною.

29.5.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794443
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.06.2018


За межі - 2

Ні  голоси,  ні  очі,  ні  слова,
Ні  усмішки,  ні  рук  міцне  стискання  –  
Ніщо  від  суєти  не  відрива
Так,  як  солодка  музика  мовчання.
Прислухайся  до  тиші.  В  ній  бринить
Все  невимовне  чистими  хорами.
Прислухайся  –  і  на  коротку  мить
Відчуєш  зорі  в  себе  під  ногами.  
І  потечуть  спіралями  світи,
І  зникне  раптом  слово  «неможливо»,
І  вже  нікуди  не  потрібно  йти,
Бо  ось  воно,  найбільше  в  світі  диво.

Так  вступить  вічність  у  свої  права.
Ні  голоси,  ні  очі,  ні  слова.

28.05.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794363
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.06.2018


За межі - 1

На  відстані  я  говорю  з  тобою,
На  відстані  нагір'їв  і  долин.
На  відстані  цікавості  людської,
На  відстані  розсіяних  годин.  
Всі  відстані  між  нами  пролягають
Мозаїкою  світла  й  темноти.
Вони  сліпі.  І  нас  вони  не  знають,
І  їхніх  меж  не  знаєм  я  і  ти.
Я  простягну  свій  голос  як  дорогу,
Над  прірвою  тонкий  збудую  міст.
І  піснею  молитимуся  Богу,
Щоб  виріс  з  темноти  сліпучий  зміст.

Щоб  сповнив  простір  радістю  новою.
На  відстані  я  говорю  з  тобою.

26.5.1995

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794362
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.06.2018


Фіалки Гете

Як  в  Бухенвальді  запалили
Вогні  ненависних  печей,
На  сполох  вогниками  били
Фіалки  в  темені  ночей.
Фіалки  Веймара.  Колись
Ти  насадив  їх  сам,  поете,
На  радість  людям.  Подивись:
От  доля  тих  фіалок  Гете!

В  печах  концтабірних  горіти,
Коли  й  життя  –  немов  трава,
І  біль,  і  страх,  і  смерть  повсюди.  

Фіалки  –  очі  Маргарити,
Фіалки  –  вічності  слова,
Слова,  яких  не  знайдуть  люди.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793902
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 31.05.2018


Каштани

З  веселого  і  дивного  польоту
Зелена  закрутилась  карусель.
Здається,  це  весна  взяла  з  нальоту
Холодну  неприступну  цитадель. 
І  запалила  зелень  віт  свічками,
Мов  перемогу  в  довгому  бою.
Стоять  вони  навитяжку  рядами,
Вітаючи  володарку  свою. 

Стоять  каштани  Києва  квітучі,
І  кожний  з  них  -  немов  барочний  храм.
Летять  угору  повнозвучні  дзвони.

А  світло  стрімко  затопило  кручі,
По  самі  вінця  піднебесних  брам
Дзвенять  кларнети,  сонячні  корони.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793901
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 31.05.2018


Юність

Де  вдача  радісна  й  легка?
Де  музика  весняних  злив?
Тепер  я  стала  як  ріка,
Ріка,  що  вийшла  з  берегів.

Не  впізнаю  свого  лиця,
Не  впізнає  мене  той  світ.
Лишились  ще  сухі  місця,
Та  де  знайду  надійний  пліт?

Не  вибираюся  з  води,
На  волю  вітру  віддаюсь.
Пливу  –  до  моря,  чи  куди?
Не  знаю  ще,  тому  й  боюсь.

Тому  й  боюсь,  хоча  сміюсь,
Радію  сонцю  і  весні.
Бува,  тихенько  помолюсь:
Не  зрадь,  душе  моя,  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793715
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2018


Пісня для лютні

Колись  в  старі  часи
Ще  молодий  був  світ  –  
І  де  тепер  ростуть  ліси,
Здіймався  з  льоду  щит.
У  вічній  мерзлоті
Лежала  вся  земля,
Ні  звуку  в  синій  висоті,
І  не  цвіли  поля.

Було  так  тихо-тихо  навкруги,
Що  в  небесах  занудились  боги,
І  вітри  роботу  занедбали,
І  світила  у  тумані  спали.
Та  ось  одного  разу  уночі
Скотились  з  неба  блискавки-ключі
І  найвищу  відімкнули  гору  –  
Аж  здригнулись  скуті  ріки  й  море!

З  розчахнутих  глибин
Піднявсь  могутній  Звір,
І  гук  палкий  його  один
Злетів  до  сонних  зір.  
І  розбудив  він  там
Мільйонні  табуни
Бізонів,  і  сріблястих  лам,
І  коней  вороних.

Мов  дощ,  летіли,  сяючи,  згори  –  
Проснулось  сонце,  хмари  і  вітри,
І  міцні  льоди  ураз  розтали,
І  ліси  з-під  панцирю  повстали.
Буя  життя  усюди  молоде,
І  вік  за  віком  радісно  іде
На  прекрасній  мирній  тій  планеті,
Що  тепер  лиш  згадують  поети.

Куди  ж  подівся  рай?
Його  нам  не  знайти.
Хто  міг  би  через  небокрай
Дорогу  провести?
Покинули  давно
Нас  зоряні  гінці,
І  зачинилося  вікно  –
В  чиїй  лихій  руці?

У  відповідь  –  байдужість  і  зима,
Для  нас  уже  сама  земля  німа
Не  розкриє  таємниць.  А  люди
Розійшлися  потім  звідусюди.
І  вічно  в  недосяжну  висоту  –  
Мов  крики,  що  застигли  на  льоту,
Будуть  вгору  руки  простягати,
Та  зірок  уже  їм  не  спіймати.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793714
рубрика: Вірші, Балада
дата поступления 30.05.2018


Вуличний вітер

Вуличний  вітер  –  не  те,  що  нагірний.
Грізний  деревам,  та  стінам  покірний.
Дрібно,  піщано,  дощано,  сітями,
Зелено,  зелено  –  яж  до  нестями.  
Зелено  –  вже  до  нестерпного  глуму,
Так  наковтатись  зеленого  шуму!

Дрібно,  піщано  збиваються  коси.
Де  тебе,  телепню,  вдень  тільки  носить?
Вітер  дурний,  що  приходить  надвечір,
Вітер  страшний  комашиній  малечі.
Вітер  –  співець,  та  ріденьке  сопрано,
Вітер-ловець,  ти  явився  зарано.
Що  ти  поробиш  байдужому  роду?
Вуличний  вітер  звіває  свободу.  

Вітер  дурний,  що  надвечір  приходить,
Вітер  буйний  дрібно  сіті  городить.  
Вітер-ловець,  що  прийшов  з  океану,
Вітер-мудрець,  що  прийшов  не  зарано.  
Вуличний  вітер  –  не  те,  що  нагірний.
Одіж  зриває,  та  стінам  покірний.  

21.05.1996

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793589
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 29.05.2018


Міра за міру

Очі  мої  бачили  не  раз
Відблиски  нетлінної  краси.
І  бувало,  довгий-довгий  час
Я  жила,  неначе  вільний  птах,
На  прості  пісні  в  моїх  устах
Озивались  дивні  голоси.

І  ловило  серце  кожний  звук,
Рожевіла  юністю  земля.
І  в  кільці  Твоїх  батьківських  рук
Я  росла,  не  знаючи  біди,
І  не  знала  ще  тоді  –  куди
Ти  штурвал  скеруєш  корабля.  

Миготіли  різні  береги,
Я  здаля  дивилася  на  них,
І  не  знала  ще,  що  вороги
Вже  мене  підступно  стерегли,
І  не  знала  міри  світла  й  мли,
І  не  знала  ще  шляхів  Твоїх.  

Знала  я  тоді  одну  любов,
Що  вона  безпечною  була,
Нічиїх  не  слухала  намов,
Дарувала  посмішки  усім.
Звіддаля  гримнув  неждано  грім  -  
І  вона  лишилась  без  весла.  

7.01.1996  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793475
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.05.2018


Валентинів день

Метро  –  як  зал  чекання,
Хто  дочекавсь  побачення.
Співає  пташка  рання,
А  що  я  тут  не  бачила?

Оснащені  –  і  в  бій!
Он  здобич  вже  в  полоні.
Дивіться  всі,  цей  мій,
Не  вирветься  з  долоні.

На  біржі  знов  торги.
І  кажуть,  навіть  банди
Із  сиром  пироги
Міняють  на  троянди.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793474
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.05.2018


Одвічна Батьківщина


1
Мовчання  ночі.  Світоч  таємничий
Замиготить  в  глибоких  небесах.
Огорнутий  туманами  Візничий
Скерує  раптом  вділ  Чумацький  Шлях.
І  на  землі  розгорнуті  долоні
Дорога  перлоткана  вже  ляга  –  
Дорога  мрій.  Хай  тілом  я  в  полоні,
Моя  душа  від  пут  не  знемага.
Вона  шука  Одвічну  Батьківщину,
Свій  острів  серед  зоряних  земель.
Вона  шукає  там  свою  родину  –
Маленький  невгамовний  корабель,
Я  вірю,  знайде  врешті  мир  і  спокій,
І  невимовних  радощів  злиття.
І  я  вернусь  –  через  мільярди  років  –  
Туди,  де  починалося  життя.

2
Земля  нудьгує  в  самоті
Без  сонця  усмішки  ясної  –  
Їй  навіть  зорі  золоті
Не  принесуть  вночі  спокою.
Туман  –  бажання,  чи  порив,
Чи  Матері  сумної  сльози,
Від  неї  небо  все  закрив,
Приборкав  і  вітри,  і  грози.  
Так  затишно  у  пелені
Сріблястій  тихо  спочивати,
Так  любо  у  солодкім  сні
Усі  турботи  забувати!
Та,  земле,  все  ж    нудьгуєш  ти  –  
І  в  снах  своїх,  напевне,  бачиш,
Як  стрімко  рине  з  висоти
Промінчик  сонячний  гарячий.

3
Твій  голос,  друже,  ніби  шум  морський,
Що  тихо  пробігає  в  соснах  темних,
Бринить  в  мені  –  і  чистий,  і  м’який,
Від  нього  серцю  радісно  і  щемно.
Не  знаю  –  звідки,  хто  ти.  Імена
Забула  я.  А  плин  часів  суворий
Мене  мовчазно  зараз  обмина,
І  тільки  вічність  в  темряві  говорить.
В  житті  тебе  не  зустрічала  я,
Тебе  нема,  ніколи  і  не  буде.
Чому  ж  так  любить  те  душа  моя,
Чого  не  можуть  зрозуміти  люди?
Чому  у  пам’яті  зринають  дивні  дні?
В  яку  безодню  очі  зазирнули?
Ти  не  міраж.  Я  вірю,  ти  в  мені  –  
Мов  спогад  про  життя    давно  минуле.

4
Мій  вечір  сходить  між  чужих  дахів
І  розливається  мовчанням  урочистим.
Це  ж  музика,  якої  ти  хотів,
Мій  місяцю,  і  це  похмуре  місто!
І  ось  ми  троє  слухаєм  хорал.  
Органні  хвилі  котяться  валами,
Вже  затопили  велетенський  зал,
Освітлений  зірками  й  ліхтарями.
Немов  на  острівці,  самотні  ми
Серед  стихій,  гармонії  покірних.
А  там,  внизу,  між  гомоном  юрми
Хтось  теж  тепер  на  верховинах  гірних.
І  хтось  чогось  чекає…  Це  ж  мій  друг!
Дивись,  тобі  я  руку  простягаю  –  
Розірвем  разом  той  чарівний  круг!
А  я  тоді  сама  тебе  впізнаю?  

Відірваність.  Чи  не  найбільше  зло,
Що  нас  на  край  безодні  привело?

5
Что  в  имени  тебе  моём?
А.  Пушкин
Що  в  імені  тобі  моїм?
Хіба  ж  у  ньому  –  суть  найвища?  
Хіба  його  не  може  знищить
Час,  владний  над  усім  земним?
З  чим  порівняю  імена?
Зі  світлом,  що  на  хвилях  грає
Єдину  мить  –  і  враз  зникає,
Печаль  лишається  одна.
А  що  в  печалі?  Згадка  днів
Минулих,  чи  видіння  смерті?
У  тій  шаленій  круговерті
Помалу  загубився  тихий  спів.
Та  хай  лишиться  образ  цей
Мов  чиста  музика,  з  тобою  –  
Тоді  не  будеш  сиротою
Серед  байдужості  людей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793226
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2018


Незабута весна

І  старовинна  пісня  незабута,
І  дощ,  що  у  вікно  співа  вночі,
У  невловимих  рук  тонка  отрута  –  
Цих  рук,  в  найтоншому  скрипковому  ключі.
І  блискавичні  поглядів  прелюдії,
І  безнадійних  мрій  морський  простір,
І  те,  що  грішні  і  прекрасні  люди  –
О,  як  мене  затягує  в  цей  вир!
І  музика  летить  по  всьому  світу,
І  неспокій,  і  вітер,  і  весна…
Я  можу  тільки  про  одне  просити:
Нехай  ніколи  не  згаса  вона!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793225
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 26.05.2018


Останній день зими

Останній  день  зими.
У  високостi  -  високосний  рік
Пливе  пухким  димком  над  містом.
Та  вранішні  дими  вже  стомлено  обвисли.
Риплять  автобуси  захриплим  тенорком.
А  місяць  не  зайшов  над  містом
В  останній  день  зими…

1996

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793120
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.05.2018


Найбільша радість

 Францисканська  балада


Був  шлях  неблизький  і  холодна  пора.  
Франциск  з  братом  Левом  з  Перуджі  ішли  -  
Два  бідні  маленькі  ченці.  
Уже  ж  і  стомились,  та  ось  ще  гора,
Уже  ж  і  замерзли,  але  не  знайшли
Притулку,  де  б  можна  спочить.  

Побачив  Франциск,  що  супутник  його
Вже  хилиться  сумно,  от-то  упаде  –  
І  раптом  бадьоро  гукнув:
“Ти,  брате,  дістань-но  паперу  свого.
Я  буду  казать,  що  на  думку  спаде,
А  ти  запиши,  що  почув.”

“Дай  Боже,  овечко,  щоб  менші  брати
У  всякій  країні  давали  взірець
Похвальних  учинків  святих.
Але  не  найбільша,  затям  собі  ти,
В  тім  радість.  Затямив?”
–  “Затямив,  отець!”
“То  можемо  далі  ми  йти.”

І  знову  озвався  до  Лева  Франциск:
“Хоч  міг  би  хвороби  усі  лікувать,
Давати  зцілення  німим,
І  навіть  померлим  життя  повертать,
Не  в  цім,  запиши,  міноритові  зиск,
І  втіху  тут  маєм  не  ми.”

І  втретє  записує  юний  чернець
Франциска  слова:  “І  пророчі  дари,
Наук  всіх  довершений  круг,
І  сам  проповідника  віри  вінець  –  
Не  радість  найбільша,  що  дана  згори
Для  Господа  відданих  слуг”.

Уже  до  кінця  наближається  путь,
В  великому  подиві  юний  чернець,
Що  навіть  про  холод  забув:
“Коли  це  не  радість?  То  що  ж  може  буть?
Скажи  мені  іменем  Божим,  отець!
Про  втіхи  я  інші  не  чув.”

“Цю  радість,  овечко,  тобі  покажу.
Он  бачиш:  в  долині  привітні  вогні,
То  ж  наша  обитель  свята.  
Я  тричі  застукаю  в  браму  й  скажу:
Стороже,  відкрий  брату  Леву  й  мені  –
Ми  саме  прийшли  на  свята.  

А  сторож  сердито  кричить  у  вікно:
Ото  волоцюги!  Ідіть  собі  геть,
І  знати  не  хочу  я  вас!
А  ми  вже  стомились  і  змерзли  давно,
Від  голоду  ноги  тримають  нас  ледь,
І  пізній  надворі  вже  час.

Але  якщо  все  ми  знесем  без  образ,
Смиренно  подумаєм  в  серці  своїм,
Що  сторож  сповняє  свій  труд,
–  Хай  навіть  поб'є  він  і  вижене  нас,
Хай  в  рідний  потрапить  не  зможемо  дім,    –  
Нам  радість  найбільша  вже  тут!”

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793119
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2018


Псалом 118

А
Алилуя,  алилуя,  алилуя,
Слава  Тобі,  Боже!
Тобі  поклоняємось,
Тебе  прославляємо,
Почуй  моління  наше  щире!
Господи,  спаси  нас  і  помилуй!

Б
Блаженні  перед  Богом  люди  ті,
Що  не  зіб’ються  з  правої  путі.
Що  одкровення  в  серці  бережуть,
Шляхами  беззаконними  не  йдуть.
Якби  ж  я  ні  на  крок  не  відступив
Від  тих  велінь,  що  нам  Ти  заповів!
То  очі  б  не  соромились  мої
Поглянути  на  святощі  Твої,
І  славити  тебе  я  мав  би  право,
Якби  чинив  в  житті  все  не  лукаво.
Навчатимусь  я  жити  в  правоті,
Ти  не  покинеш  душу  в  темноті.

В
Всім  серцем  лину  я  до  Тебе,
Тебе  шукаю  день  і  ніч.
Як  юному  уникнуть  злого?
Лише  по  слову  Твоєму!
Сховав  я  слово  те  у  серці,
Щоб  не  вхилятись  від  добра,
Устами  нині  промовляв  я
Всі  заповіді  уст  Твоїх.
Радіє  серце  з  одкровення,
Немов  з  нелічених  скарбів.
Твоїм  законом  я  втішаюсь,
Не  забуваю  слів  Твоїх.
 
Г
Господи,  милості  в  Тебе  прошу.
Слово  Твоє  я  у  серці  ношу,
Хай  же  відкриються  очі  мої,
Щоб  я  побачив  дива  всі  Твої.
Тут  на  землі  я  лише  мандрівець,
Не  приховай  Свою  волю,  Отець!
Спрагла  душа  моя  прагне  на  суд.
Знаю,  впокорюєш  гордий  Ти  люд.
Глум  і  насмішки  Ти  з  мене  зніми,
Я  ж  не  шукаю  утіх  між  людьми.
Раджусь  з  Твоїми  статутами  я,
А  одкровення  –  вся  втіха  моя.

Д
Душа  моя  скотилася  у  прах.
Оживлення  її  –  в  Твоїх  устах.
Мій  голос  Ти  почув  у  висоті,
Навчи  мене  Твої  пізнать  путі.
Душа  моя  в  скорботі  –  та  скажи
Свої  слова  –  й  позбудуся  олжі.
Бо  вибираю  істини  я  шлях,
Якої  сила  й  міць  –  в  Твоїх  руках.
До  правди  приліпилася  душа,
Надія  вже  її  не  полиша.

Є
Єдиного  благаю  про  одне  –  
Скажи  мені,  де  істина  Твоя,
Єдиному  тому  навчи  мене,
Чим  буду  жити  й  порятуюсь  я.
На  всіх  шляхах  мене  животвори,
Щоб  очі  уникали  суєти.
Ти  душу  вічно  спраглу  сотворив,
Аби  жадав  до  Тебе  я  прийти.
Благоговіння  принесу  Тобі,
І  не  боюся  праведних  судів.
Не  дай  же  серцю  скніти  у  журбі,
Ти  правдою  його  розвеселив.

Ж
Життя  Ти  дав  мені  на  те,
Щоб  пізнавать  Твої  веління.
І  знаю,  милість  та  прийде,
В  якій  слова  мого  спасіння.
На  віки  вічні  збережу
Словам  тим  вірність  і  покору.
В  Твоїм  законі  я  ходжу,
Тож  не  боюся  поговору.
Не  посоромлюсь  і  царів,
Їм  треба  істину  почути  –  
Що  жити  в  правді  Ти  звелів
І  зберігать  Твої  статути.
З
Згадай  Твоє  слово  рабу  Твоєму,
Це  втіха  єдина  в  печалі  йому.
Хай  лаяли  горді  і  гнали  мене,
Згадай  Твоє  слово  –  і  мука  мине.
Душа  від  нечестя  вжахнулась  моя,
Та  як  Твій  закон  міг  покинути  я?
Статути  Твої  переклав  я  в  пісні,
Що  в  мандрах  опорою  стали  мені.
Згадаю  ім’я  Твоє,  Боже,  вночі  –  
І  стихнуть  у  серці  скорботні  плачі.
Згадаю  веління  –  і  твердо  скажу:
Мій  жереб  –  служіння,  його  збережу.

І
Ім’я  Твоє  не  раз  я  прикликав,
І  серцем  я  молився  нелукаво,
І  звик  роздумувать  на  самоті
Про  всі  Твої  шляхи  і  одкровення.
І  я  завжди  в  дорогу  поспішав,
І  не  барився  –  за  Твоїм  велінням
Опівночі  вставав,  щоб  розлилася
Хвала  судам  Твоїм  із  уст  моїх.
І  сіті  нечестивих  обплели
Мене,  та  я  не  забував  закону.
І  тим  я  другом  став,  хто  друг  Тобі,
Хто  бережеться  зради  і  нечестя.

К
Коли  Ти  благо  сотворив
Рабові  твоєму,
Його  Ти  мудрості  навчив,
Дав  заповідь  йому.
Коли  в  стражданнях  я  блукав,
Бо  зла  не  міг  збороть,
Враз  слово  я  Твоє  узнав,
Узнав,  що  Ти  –  Господь.
Втішаю  душу  тільки  цим
Серед  гонінь  людських,
І  не  вклонюсь  ніколи  злим,
Сліпій  гордині  їх.  

Л
Люблю  закон  Твій  над  усе
І  ненавиджу  суєвір’я.
Покров  і  щит,  що  Ти  несеш  –  
Вони  зміцнять  моє  довір’я.
А  беззаконних  не  стерплю,
Не  допущу  їх  до  порога,
Бо  справедливість  я  люблю,
І  знаю,  що  вона  –  від  Бога.
Якщо  підтримаєш  мене,
То  порятую  тіло  й  душу.
Олжа  й  нечестя  –  все  мине,
А  я  тебе  прославить  мушу.

М
Моя  душа  палає  у  вогні,
А  втішитись  немає  чим  мені.
Мов  міх  в  диму  –  такий  тепер  я  став.
Коли  ж,  коли  мої  скінчаться  дні?
Твоїх  я,  Боже,  слів  не  забував.
Коли  ж  настане  суд  для  тих,  хто  гнав
Раба  твого  і  яму  рив  йому.
Хто  істину  й  статути  зневажав?
Я  ледве  не  загинув  на  землі,
Та  не  могли  мене  примусить  злі,
Щоб  відцурався  я  велінь  Твоїх  –  
По  милості  Твоїй  я  оживав.

Н
Навіки,  Господи,  на  небесах
Затверджене  слово  Твоє.
Вказав  землі  Ти  істини  шлях,
Творець  усього,  що  є.
Навіки  все  у  владі  Отця,
Відколи  стоїть  цей  світ  –  
Якби  не  втішала  думка  ця,
То  я  б  не  витримав  бід.
Навіки  веління  дав  Ти  з  висот,
Що  нам  спасіння  несе.
Багато  я  бачив  різних  чеснот,
Та  заповідь  –  понад  усе.

О
О,  як  закон  Твій  я  люблю!
Заради  нього  все  стерплю.
Я  став  мудріше  ворогів
І  розумніше  вчителів,
Бо  заповідь  Твою  ношу
І  одкровення  бережу.
О,  не  вхилюся  від  судів,
Бо  словом  Ти  мене  навчив,
Що  краще  меду  на  устах:
Солодке  слово  –  чесний  шлях.
Скорився  серцем  я  йому,
І  ненавиджу  зло  тому.

П
По  слову  Твоєму  ходжу  я,  Господи,
Поклявся  зберігать  Твої  суди.
Тепер  душа  моя  в  печалі,  Господи,
Молюсь  до  Тебе:  з  правдою  прийди.
Прийми  офіру  добровільну,  Господи,
По  слову  оживи  уста  мої.
В  руці  Твоїй  тримаєш  душу,  Господи,
Тепер  ти  можеш  оживить  її.
Ходжу  серед  сітей  нечестя,  Господи,
Та  не  покинув  спадщини  Отця.
Схилив  Твій  раб  до  неї  серце,  Господи,
І  так  триматись  буде  до  кінця.

Р
Рука  Твоя  мені  життя  дала
І  розум,  щоб  вхилятися  від  зла.
Та  знаю,  що  не  раз  я  відступав,
І  справедливо  Ти  мене  карав.
Нехай  же  милість  грішника  втіша,
Щоб  звеселилась  знов  моя  душа,
Щоб  милосердя  раб  Твій  прославляв,
Хоча  б  і  знову  без  вини  страждав.
Хай  звернуться  до  мене  люди  ті,
Що  зберігають  серце  в  чистоті,
Бо  й  сам  я  прагну  жити  тільки  так  –  
Яви  ж  єдиний  милосердя  знак!

С  
Суд  і  правда  належать  Тобі  –  
Захисти  ж  від  гоніння  юрби,
Від  гордині  і  наклепів  їх.
Я  тримавсь  Твого  слова,  як  міг.
Я  –  слуга  Твій,  і  серце  моє
Бачить  око  премудре  Твоє.
Бачиш,  Господи,  як  я  чекав,
Як  спасіння  від  Тебе  жадав.
Час  прийшов  мені  вийти  на  труд,
Бо  вони  зневажають  Твій  суд.
Та  ніхто  ще  затьмарить  не  вмів
Твого  щирого  золота  слів.

Т
Твої  одкровення  –  предвічні  дива,
Душа  зберіга  моя  їх.
Кого  не  повернуть  на  шлях  ті  слова,
Що  з  уст  пролилися  Твоїх?
Зітхаю  від  спраги  цілющих  тих  слів  –  
Згадай  і  помилуй  мене.
Належить  це  всім,  хто  Тебе  полюбив,
Й  нечестя  від  себе  жене.
Я  плакав  від  того,  що  гріх  не  дає
Побачити  дивні  краї.
Молюсь,  щоб  осяяло  світло  Твоє
І  розум,  і  серце  мої.

У
У  Тебе,  Господи,    –  одне  лише  добро,
І  праведність,  і  справедливість  –  все  
Тобі  належить  тільки  одному,
Довершений  у  світі  Ти  один.
У  мене  –  тільки  те,  що  я  почув,
Що  я  злюбив  за  чистоту  й  красу.
Нехай  Твій  раб  сам  по  собі  малий,
Та  він  Твоїх  велінь  не  забува.
В  душі  моїй  –  скорбота  і  печаль.
Та  пам’ятаю  й  те,  що  вічність  є,
Що  істинний  довіку  Твій  закон  –  
Тому  лишуся  жити  з  ним  і  я.

Х
Хай  знову  й  знову  лине  голос  мій  –  
Благає  так  спасіння  вірний  Твій.
Благаю  я  вночі  і  до  зорі,
Щоб  на  моління,  Боже,  ти  призрів.
Благаю  на  світанку  знов  без  сну,
Щоб  Ти  мій  голос,  Боже,  спом’янув.
Біда  не  спить  і  не  прийде  одна  –  
Не  випив  ще  я  лиха  аж  до  дна.
Мені  далеко  до  спокою  меж.
Та  близько  –  Ти,  і  відповідь  даєш.
І  оживають  знов  чуття  й  думки
Від  доторку  могутньої  руки.

Ч  
Час  нещастя  мого  –  він  прийшов,
Чим  розрадити  душу  тепер?
Втіхи  я  у  людей  не  знайшов,
То  до  кого  звернутись  тепер?
Знаю,  в  Тебе  –  без  ліку  щедрот,
Змилосердишся,  Господи,  ти.
Знаю,  що  до  найвищих  висот
Цей  мій  поклик  палкий  долетить.
Бачу  тих,  хто  в  нечесті  живе  –  
І  караюсь  за  Тебе  й  за  них.
Але  вірю,  що  слово  живе
Подолає  відступництва  гріх.

Щ
Щастя  –  на  Тебе  надіятись,  Господи,
Щастя  –  Тебе  прославляти  без  ліку.
Хай  проти  мене  всі  грішники,  Господи,
Буду  з  Тобою  радіти  довіку.
Слово  Твоє  –  це  прибуток  мій,  Господи,
Звик  зневажати  я  всяку  неправду.
Світ  Твій  –  широкий  для  люблячих,  Господи,
В  ньому  неважко  і  жити  по  правді.
Звик  одкровення  любити  я,  Господи  –  
Те,  що  Ти  вклав  в  мою  душу  одвіку.
Бачиш  думки  і  шляхи  мої,  Господи,
Щастя  ж  моє  –  Тебе  славить  без  ліку.

Я
Я  заблукав,  загубився  у  світі  –  
Знову  до  Тебе  молюсь.
Хто  ж  мені  ближче  й  дорожче  у  світі?
Я  вже  його  не  боюсь!
Можеш  мене  врятувати  Ти  словом,
Можеш  навчити  добра.
Я  вже  давно  одвернувся  від  злого,
Скарб  свій  у  Тебе  збирав.
Буде  рука  Твоя  в  поміч  та  милість,
Вибрав  за  нею  я  шлях.  
Буде  утіхою  заповідь  миру,
Заповідь  в  серці  й  устах.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792016
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018


Уламки видіння смерті

Марно  била  шабля  темну  кригу,
Не  розмила  берега  вода,
Хоч  тримали    юні  руки  книгу,
Не  пройшлися  по  лунких  ладах.
Ледь  піднявшись,  тихо  впали  руки  –  
Впали  на  холодну  темну  твердь.
По  пустотах  гострі  закаблуки,  
Прогриміла  невидимка-смерть.

Смерть,  де  жало  твоє?
Де  твоя  перемога?
Хто  напуття  дає?
Неминуча  дорога?
Хто  дає  тобі  жах?
Хто  дає  тобі  милість?
У  єдиних  очах
Всі  на  друзки  розбились.

Чорний  ворон.  Чорний  дуб.
Пливе  човен  –  та  й  минає,
Хвиля  човен  підганяє,
Править  чорний  лісоруб.
Чорна  річка.  Чорний  ліс.
А  сокира  все  рубає,
Чорний  вітер  колихає
Чорні  хмари  сліз.
Чорний  камінь.  Чорний  дим.
Чорний  спить  у  човні  грім.

Біла  хата.  Білий  сад.
Білий  кінь  по  саду  ходить,
Білий  сон  туман  городить
В  безкінечний  ряд.
Біле  ліжко.  Біла  ніч.
Білі  коси  розплелися,
Білі  змії  повилися
До  застиглих  пліч.
Білі  руки.  Білий  жах
В  міцно  стулених  устах.

Всі  Твої  води  й  безодні  пройшли  наді  мною  –  
Де  ж  він,  той  шлях,  що  виводить  із  надр  пустоти?
Я  не  боюся  спіткнутись  об  камінь  ногою,
Знаю,  що  Ти  збудував  незворушні  мости.  
Тільки  ж  мости  ті  тоненькими  нитками  сяють
В  морі  байдужих  світів,  серед  сліз  і  жалю.
Що,  як  сама  я  шляхів  Твоїх  не  відшукаю?
Що,  як  покинуть  і  ті,  кого  серцем  люблю?

Голос,  у  пустелі  волаючий,
Шепіт,  серед  моря  вмираючий,
Пісня  б’ється  крильми  в  ніщо.
Горицвіт,  у  пустці  палаючий,
Опустився  меч  враз  караючий,
І  ніхто  не  скаже  –  за  що?
І  стоять  безодні  колонами,
І  зірки  зриваються  гронами,
І  ніхто  не  скаже  –  куди?
Між  часів  пливкими  кордонами,
У  потоці  з  тими  мільйонами
В  невідомість  вічну  іди.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791586
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018


Що в імені тобі моїм?

Что  в  имени  тебе  моём?
А.  Пушкин

Що  в  імені  тобі  моїм?
Ти  бачиш  в  ньому  суть  найвищу?  
Коли  я,  врешті,  справді  знищу
Час,  владний  над  усім  земним?

З  чим  порівняю  імена?
Зі  світлом,  що  на  хвилях  грає
Єдину  мить  –  і  враз  зникає,
Печаль  лишається  одна.

А  що  в  печалі?  Згадка  днів
Минулих,  чи  видіння  смерті?
У  тій  шаленій  круговерті
Чи  ти  почуєш  тихий  спів?

Та  хай  лишиться  образ  цей
Мов  чиста  музика,  з  тобою  –  
Тоді  не  будеш  сиротою
Серед  байдужості  людей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791585
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018


Трембіти

Затрембітаю  в  трембіту
На  смерек  потоки.
Чорним  полум’ям  горіти
Їм  ще  роки  й  роки.
А  горіти  –  не  чадіти
Тим  гіркущим  гаром,
А  горіти  –  пломеніти,
Розростатись  жаром.
Розростатись  живним  жаром,
На  горах  палати,
Проростати  в  чорні  хмари
Квітом  непожатим.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791328
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2018


Троянди на руїнах Трої

У  поржавілих  купах  зброї
Бутонів  розсипи  рясні.
Троянди  –  на  руїнах  –  Трої,
Чи  це  ввижається  мені?
Червоні  –  із  вінка  Кассандри,
Пророцтва  осені  і  сліз.
Блакитні  –  їх  з  далеких  мандрів
Напевне,  Одіссей  привіз.  

Серед  руїн  хлюпоче  море,
Таке  барвисте  й  запашне,
А  час  летить  –  все  без  упинку.  

І  от  небес  лице  прозоре
Та  квітів  свято  цих  бучне
Спинили  поїзд  на  хвилинку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791327
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2018


Конвалія

Дзвінким  сріблястим  сміхом
На  ніжному  стеблі
Даруєш  світлу  втіху
Цій  лісовій  імлі.
Струнка  аристократка
Шопенівських  балад  - 
Яку  неясну  згадку
Несеш  у  тихий  сад?

Яка  ж  ти  гордовита  - 
І  вже  не  зрадить  нас  
Оправа  кришталева.

Піснями  оповита,
Чудова  й  без  прикрас
Цнотлива  королева.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791045
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2018


Тюльпани

Червоні  келихи  в  травневому  саду,
Весни  і  сонця  радісний  дарунок.
Хіба  не  найсолодший  в  світі  трунок
На  денці  пелюсток  цих  я  знайду?
Червоні  келихи  -  не  пий  ти  їх  до  дна,
Бо  гіркоти  раптової  скуштуєш,
І  потім  вже  куди  не  помандруєш,
Цей  смак  червоно-чорного  вина

Залишиться  з  тобою,  мов  докір
За  все,  чого  не  зможеш  ти  забути,
Що  не  здолають  час  і  каяття.

Червоні  келихи  -  цій  радості  не  вір!
Вони  ще  вимагатимуть  покути,
Червоні  келихи  -  за  все  твоє  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791044
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2018


Троянда Андерсена

Вже  тиждень  в  Копенгагені  дощі.
Стихія  розходилася  свавільно.  
А  перехожий  в  чорному  плащі  -  
Ну  от  скажіть,  хіба  не  божевільний?
У  нього  непокрита  голова,
Вода,  здається,  залила  і  очі.
А  в  капелюсі  квітку  він  хова
І  тихо  посміхаючись,  шепоче:

“Я  збережу  тебе,  трояндо,  назавжди
У  спогадах  і  світлих.  і  печальних.
Нехай  не  подала  мені  руки,

І  я  не  повернусь  уже  туди.
Але  дарунок  цей  її  прощальний
Залишиться  зі  мною  на  роки.”

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790790
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018


Гвоздика

У  полум'ї  над  дулами  гармат,
Ця  гострота  –  обрамлення  війни.
Це  вибухів  застиглий  звукоряд,
Це  зойки  неповинної  вини.
Це  музика  –  сувора,  мов  граніт.
Це  грізний  клич  бетховенських  сонат.  
Це  вимір  долі    -  той  розбитий  світ,
Звідкіль  не  повертаютья  назад.  

Не  личить  зброю  класти  у  букет.
А  ти  їх  любиш,  квіти  бунтівні  -  
І  навіть  якось  в  дар  приніс  мені.

А  я  тобі  дарую  цей  сонет.
Лиш  прикладу  з  безумців  не  бери,
Скромніша  роль  фатальнішої  гри.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790789
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018


Асфоделії

В  прозорих  чарах,  під  серпанком  сну
По  царству  Гіпноса  душа  моя  блукала,
І  асфоделій  квітку  не  одну
В  похмурих  тих  краях  вона  зірвала.
Ніколи  ти  не  бачив  квітів  тих?
Ніколи  не  спускався  до  Аїду?
Так  запряжи    з  десяток  грецьких  книг  -  
Кіньми  такими  запросто  доїду!

Смієшся  ти,  немов  старий  Гомер?
А  подивись  на  них  –  і  справді  гарно,  
Повір  як  не  мені,  то  хоч  поету.

Я  б  захопила  їх  зі  сну  тепер,
Набрала  повний  кошик  –  тільки  марно,
Дорогою  десь  канув  він  у  Лету.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790650
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.05.2018


Ірис

Уламки  райдуги  над  Арно
Дощем  розпались  на  очах.
Та  їх  шукати  будеш  марно
В  лунких  соборних  вітражах.
Веселі  різнобарвні  бризки
Над  берегами  проросли,
І  квітів  акварельні  низки
Вінцем  все  місто  обплели.  

І    камені,  і  на  гербі
Цвітуть  Флоренції  іриси.
Віддавна  славна  ти  красою,

Тосканська  квітко.  І  в  тобі
Джоконди  неповторні  риси
Зблиснуть  туманом  і  росою.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790649
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.05.2018


Класична пластика

Твоїх  цілунків  смак  –  аттічний  мед.
Чи  так  Сократ  останню  випив  чашу?
Є  щось  класичне,  еллінське,  скульптурне
В  сплетінні  рук,  у  схилі  голови.
Не  смійся,  я  не  статуя,  звичайно  –  
Та  відчуваю  мармур  і  граніт,
Живе  тепло  в  похмурій  оболонці.
Буває,  кам’яніє  тіло  й  думка.
Цикути  бризки  –  у  повітрі  скрізь,
Нам  отруїтись  легше,  ніж  Сократу.
І  смерті  не  боятись  звикла  я,
Та  жаль  завдать  жалю  комусь  у  світі,
І  я  лишаюсь  тут.  Прошу  тебе:
Побудь  зі  мною  ще.  Дарунок  долі  –  
Вогонь,  що  плавить  мармур  і  граніт.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790506
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2018


Метро

Що  я  для  тебе?  Що  ти  –  мені  
Не  скажуть  очі.  Мовчиш.  Мовчу.
Сміюсь.  Смієшся.  Не  смієш,  ні?
І  я  не  буду.  Отак  -  злечу.
Що  ти  для  мене?  Що  я  –  тобі  
Не  скаже  серце.  Дивись.  Дивлюсь.
Не  бачиш?  Знову  -  у  цій  юрбі,
Що  ми  для  неї?  Вже  йду.  Гублюсь.
А  ти  не  прийдеш.  А  час  іде.
Що  ми  для  нього?  Нехай  -  на  дно.
Усі  там  будем.  От-от  впаде.
Що  ти  для  мене?  Не  все  одно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790505
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.05.2018


Бузок

Вечірнім  гостем  дощ  прийшов  на  ганок,
Потупцював,  непроханий,  вночі.
А  двері  так  і  не  відкрились.  Ранок.
І  дощ  заснув  в  бузковому  плачі.
Ох,  не  його  учора  я  чекала,
Щомиті  віглядаючи  в  вікно,
Бузку  з  дощем  пахучим  наламала  – 
Тобі.  Але  тепер  вже  все  одно.

Ти  не  прийшов.  Забув,  а  чи  не  знав,
А  чи  себе  винити    –  боязку,
Слова,  що  їх  сказати  не  посміла. 

Немов  дитя,  в  колисці  синіх  трав
Вдихаю  рясність  свіжого  бузку.
В  очах  роса,  та  плакати  –  несила. 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790461
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.05.2018


Ромашка

В  краю  мого  дитинства  ти  росла
На  кожнім  кроці,  просто  під  ногами.
Тоді,  здавалось,  вулиці  села
Вкривалися  живими  килимами.

І  всі  тебе  безжалісно  топтали,
І  всі  гусей  та  кіз  в  тобі  пасли,
А  що  вже  квітів  кожен  рік  збирали!
В  аптеку  оберемками  несли.

І  знов  ти  розпускала  візерунки,
І  знову  усміхалась  серед  трав,  
І  не  чекала  на  винагороду.

Та  знехтувано  всі  твої  дарунки,
Твоїх  чеснот  ніхто  не  помічав,
А  брали  всі  –  немов  з  криниці  воду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790460
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 05.05.2018


Сопілкар

Розтали  білі  хмари  в  висоті.
Надходив  вечір  –  тьмяний,  непрозорий.
Широка  площа.  І  людський  натовп.
Здавалось,  злились  усі  обличчя
В  одне  –  похмуре  й  стомлене,  а  очі
Дивилися  з  образою  та  злістю.
Гуділи  у  повітрі  голоси.
Затиснуті  між  каменем  холодним,  
Вони  здавались  однотонним  шумом.
Та  часом  пробивалися  крізь  шум
Поодинокі  фанатичні  крики.
Ось  двоє  вже  зчепились  між  собою
У  лютій  бійці.  Розняли  їх  люди.
Ніхто  не  йшов  із  площі,  всі  стояли,
Чогось  чекаючи.  І  тріпотіли
Плакати  на  зеленому  паркані…
…І  раптом  –  мов  промінчиком  із  сонця  –  
Злетів  високий  пустотливий  звук,
За  першим  –  другий,  третій.  І  забилась
Весела  пісенька  у  сірій  сітці
Каміння  й  роздратованих  облич.
Я  мимоволі  глянула  угору  –  
Невже  то  жайворонок  польовий
Якимось  дивом  залетів  сюди?
Та  небо  все  таке  ж  –  низьке  й  холодне,
Звідкіль  же  несподіване  тепло?
Мотив  змінився.  Голос  одинокий
Бринів  таким  лагідним,  тихим  смутком,
Що  люди  одвертались  від  плакатів,
Виходили  з  розбурханого  моря,
Що  плюскотіло  гнівом  навсібіч.
Вони  ішли,  мов  за  якимсь  закляттям,
Ставали  колом  щільно.  Ніби  острів
Піднявся  раптом  із  морських  глибин.  
І  диво:  вщухла  буря.  Не  вляглись
Навколо  острівця  безумні  крики,
Та  варто  лиш  переступити  риску  –  
І  от  спокій,  і  світло,  і  весна,
І  добрі  люди,  і  дитячі  очі
Захоплені,  і  усмішки  привітні.
І  всі  ті  чари  йшли  від  центру  кола,
А  там  стояв  звичайний  чоловік,
І  грав  на  звичайнісінькій  сопілці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790067
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 03.05.2018


На льоду

Крижана  хатинка  на  крижині,
А  крижина  –  в  Льодовитім  океані.
Квіти  сині,  тонко-лебедині
Маряться  на  стрісі  у  тумані.
У  хатинці  все  дзеркально  чисто,
Дивні  тут  висять  прозорі  шати.
Я  б  взяла  собі  оце  намисто,
Та  не  знаю,  як  його  дістати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790066
рубрика: Вірші, Езотерична лірика
дата поступления 03.05.2018


Травень

Доцвітає  бузок  по  садках,
Посхилялись  тюльпани  на  стеблах.
У  зів’ялих  червоних  квітках
Оддзеркалились  роси  від  неба.
Тріпотять  під  дощем  горобці,
Зграйка  сіра  шугнула  на  гілку.
Ходить  травень  із  вітром  в  руці,
Грає  травень  в  зелену  сопілку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789973
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 02.05.2018


Вечірній сонет

Пливуть  бузкові  тіні  кораблями,
Гойдаються  над  темною  водою.
Прокотяться  безгучною  луною  –  
І  щезнуть  десь  за  тихими  полями.
У  сутіні  виписуються  клени
М’якими  акварельними  мазками,
І  ніби  вишиті  коштовними  шовками,
Стоять  високі  тополині  гобелени.
Ось  раптом  загойдались  плавно  віти,
Мов  струни  під  мистецькою  рукою,
А  навкруги  ж  усе  у  сні  й  спокої,
Невже  то  грає  на  тополях  літо?

Чи  ж  не  його  там  на  воді  обличчя?
Вслухаюся  у  звуки  таємничі…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789972
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 02.05.2018


Вишневі варіації

1
Легкі  й  тендітні  вишень  квіти
Весні  встилають  білий  шлях,
Пливуть  у  сонячнім  повітрі,
Гойдаються  на  всіх  вітрах.
Лунає  квітів  хор  ночами,
Сам  місяць  –  диригент  у  них.
Нудьгу,  турботи  і  печалі  –  
Усе  здолає  їхній  сніг.  
2
Засніжені  засніжені
Всі  вулиці  й  сади
Завишнені  завишнені
Хоч  пелюстками  йди
Завішені  завішені
Усі  гадки  сумні
Залишені  залишені
Вони  на  сніжнім  дні
Захмарені  захмарені
Сердечні  далини
Затьмарені  затьмарені
Крихкі  вишневі  сни.
3
Сонце  зійшло  –  і  легеньким  рум’янцем
Перли  прозорі  на  вітах  торкнуло.
Роси  палали  в  мінливому  танці,
Поки  їх  вранішнім  вітром  не  здуло.  
«Ох,  без  коштовних  прикрас  ми  лишились!»  –
Затурбувались  стривожені  квіти.
Сонце  їм  лагідно  прошепотіло:
«Ви  і  без  них  –  найпрекрасніші  в  світі.»  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789771
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 01.05.2018


Рубаї

Чернетки  студента
1
По  крихітці  пісок  перетіка,
А  кожна  мить  протяжна,  мов  ріка.
Коли  б,  розбивши  цей  крихкий  годинник,
Спинити  час  могла  моя  рука!

2
Коли  б  не  бігли  струмені  хвилин,
Коли  б  років  тяжкий  спинився  плин,
Коли  б  учора  й  завтра  всі  настали
Сьогодні  –  чи  не  зник  би  смерті  тлін?

3
Кладу  тобі  долоні  на  чоло  –  
В  їх  прохолоду  потекло  тепло.  їхню
Я  чую  пульс  думок  твоїх  шалений,
Але  спокійний  погляд  через  скло.  

4
Минуле  і  майбутнє  –  все  збери
В  одну  споруду,  мов  деталі  гри.
Живи  в  цій  миті,  ні  про  що  не  думай.
Послухай  тишу,  сам  не  говори.  

5
Живуть  дерева  ці  своїм  життям,
І  їх  закони  невідомі  нам.
До  метушні  безладної  байдужі,
Поважні,  мов  споріднені  вікам.

6
Ти  не  йдеш  –  а  час  іде,
Митями  життя  пряде.
Поки  в  прядиві  чекань
Він,  заплутавшись,  впаде.  

7  
Нехай  створю  я  світ  новий  собі  –  
Знов  образ  цей  приходить  у  журбі.
І  в  дзеркалі  лице  я  пізнаю
Своє,  що  не  стрічалося  тобі.

8
На  кожний  спогад  час  намив  пласти.
І  де  ж  кордон  тут  можна  провести
Між  тим,  що  мало  буть  –  і  відбулося?
Як  тяжко  серцю  правду  всю  знести!

9  
Хай  творчості  без  праці  не  бува,
Хай  навіть  легкість  сила  здобува,
Але  краса,  що  Ти  даруєш  щедро  –  
Що  проти  неї  всі  мої  слова?

10
Щодня  ролей  з  десяток  різних  граю,
А  скільки  ще  в  запасі  я  їх  маю?
Це  правда,  світ  –  суцільне  лицедійство.
Під  масками  як  душу  відшукаю?

11
Чи  всяка  маска  –  для  очей  облуда?
Гудити  гру  я  все  ж  таки  не  буду.
Що  краще:  чи  зіграть  в  житті  людину,
Чи  жить  собі  свинею  серед  бруду?

12
Для  щирих  це  не  просто  гра  майстерна.
Усяка  роль  –  немов  душі  майстерня.
Хто  Гамлетом  побув  бодай  годину,
Того  в  житті  на  підлість  вже  не  зверне.
 
13
Погана  звичка  –  мірить  все  і  важить,
Мов  гирями,  вона  тебе  обтяжить.
Коли  ж  захочеш  скинуть  їх  додолу,
То  раптом  руки  метр  сталевий  зв’яже.

14
Чи  справді  сила  розуму  велична?
На  це  питання  відповідь  є  звична.
Та  не  лише  краса  в  ній,  а  й  руїна  –  
Тим  ще  страшніш,  що  точна  і  логічна.

15
Здоровий  глузд  повинен  знати  міру.
Обмежить  краще  все  ж  його,  не  віру.
Міняються  уявлення  з  роками,
Та  все    така  ж  луна  молитва  щира.

16
Не  прихили  до  букви  слух.  
Частина  –  розум,  ціле  –  дух.
Частина  може  зрушить  ціле,
Та  може  й  гальмувати  рух.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789769
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2018


Наспів 22

Іноді  враз  помітиш,
Як  швидко  зникає  роса  -
Ніби  робити  їй  нічого
В  цьому  нечистому  світі.
Іноді  враз  помітиш,
Як  затемняє  пилюка
Дзеркала  чистоту.
Сумний  він,  цей  світ!
Навіть  коли  розцвітають  вишні.
Навіть  тоді…  А  все  ж
Очі  твої
Несли  в  собі  відблиски  ранку,
Несплямленої  чистоти.
Та  я  пройшов  мимо  неї,
Вже  щастя  ніде  не  знайду.
А  все  ж  
Сльозами  своїми  омию
Дзеркало  темне  життя  -
Хай  там,  де  впадуть  мої  сльози,
Відкриється  світлу  воно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786489
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018


Наспів 21

По  ріці  Блакитний  Водоспад
Пробігають  хвилі  і  човни,
По  ріці  Блакитний  Водоспад
Пропливає  лодія  весни.
Та  весни  уже  не  повернуть,
Що  для  нас  найпершою  була,
Та  весни  уже  не  повернуть,
Що  на  гілці  вишні  розцвіла.
Біла  гілка  вишні  у  руці
Раптом  знов  про  юність  нагада  -
Біла  гілка  вишні  у  руці,
І  весняна  радісна  вода.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786435
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018


Наспів 20

Прокинувсь  раптом  на  зорі
Від  променів  з  вікна:
Сяйнула  вишня  угорі,
Немов  сама  весна.
Я  біг  в  небесну  далину,
Хотів  спіймать  мою  весну,
Та  так  і  не  здогнав.
В  оману,  мріє,  ти  ввела,
Не  вишня  -  хмара  то  була,
Що  й  слід  її  розтав.

Колись  в  далекому  краю
Крізь  вишень  ніжний  цвіт
Я  бачив  усмішку  твою.
І  хай  немало  літ
Спливло,  мов  листя  по  воді,
Я  знову  лину  -  як  тоді-
До  уст  твоїх  весни…
А  ти  смієшся  далі  все,
А  вітер  голос  твій  несе
В  мої  самотні  сни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786325
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018


Наспів 19

З  двох  сторін  крізь  молоду  листву
Зависає  водоспадів  вир,
З  двох  сторін  крізь  молоду  листву
Пломеніють  грізні  очі  гір.
Я  до  тебе  цілий  день  пливу
Через  сонця  золотаву  шир,
Я  до  тебе  цілу  ніч  пливу
Через  тіні  мерехтливих  зір.
Не  змовкає  лютня  у  руках,
Попливли  мелодіями  дні.
Не  змовкає  лютня  у  руках,
Не  згасає  серце  у  вогні.
Чи  знайду  в  твою  країну  шлях?
Видно,  він  заказаний  мені.
Загублю  в  твою  країну  шлях,
Та  лишаться  там  мої  пісні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786257
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018


Наспів 18

Покинутий  притулок  у  горах
Навідав  знову  лютої  зими  -
Покинутий  притулок  у  горах
Заслали  хуги  білі  килими.
Стоїть  маленька  хижка,  вся  в  льоду…
Та  я  вогонь  під  снігом  розкладу.

А  полум’я  -  мов  маки  навесні  -
Ті,  що  цвіли  серед  пахучих  трав.
А  полум’я  -  мов  маки  навесні,
Що  я  в  полях  колись  для  тебе  рвав,-
Мов  той  червоний  маковий  вінок,
Що  надівала  ти  його  в  танок.

А  полум’я  -  немов  підступний  звір,
Над  беззахисним  серцем  нависа.
А  полум’я  -  немов  підступний  звір,
Оманлива  мені  його  краса!
Вона  збудила  спомини  про  ту,
Що  не  прийде  в  цю  білу  німоту.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786177
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018


Наспів 17

Не  плач,  цикадо,  у  росі,
І  для  небесних  зір  нема
Любові  без  розлуки.

Не  плач,  цикадо,  у  росі,
Он  бачиш  -  вже  іде  зима
На  ці  просторі  луки.

І  ти  заснеш  солодким  сном,
В  заметах  снігових  пісень
Своє  забудеш  горе.

Так!  ти  заснеш  солодким  сном,
Коли  зіллються  ніч  і  день
В  одне  ласкаве  море.

А  я  на  холоді  лишусь  -
І  буду  бачить,  як  навкруг
Все  облітає,  в’яне…

Так!  я  на  холоді  лишусь,
Немов  якийсь  злочинний  дух,
На  безвість  вітром  гнаний…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786124
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018


Наспів 16

На  схилах  гір  слідів  ти  не  лишаєш,
Мов  сон,  пройшла  по  них.
Осінніми  стежинами  блукаєш
Між  кленів  молодих.
Ступаєш  легко,  ніби  дика  сарна.
Як  бранець,  я  бреду.
На  обрії  загусло  небо  хмарне…
Коли  ж  тебе  знайду?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786047
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018


Наспів 15

Вечірні  дзвони  пропливли.
Я  знаю  -  це  вже  по  мені
Вечірні  дзвони  пропливли
В  країну  золотої  мли.
І  дивно:  ніби  й  не  журюсь,
І  навіть  думи  не  сумні,
І  дивно  так,  що  не  журюсь,
Хоч  вже  скінчилися  пісні.

А  вже  ж  і  я  сама  пливу
На  тім  вечірньому  плоту,
А  вже  ж  і  я  сама  пливу  
В  країну  золотої  мли,
І  дивно:  ніби  й  не  боюсь,
Хоч  бачу  знизу  висоту,
І  дивно  так,  що  не  боюсь,
Хоч  вже  і  дзвони  відгули.

Не  знаю,  чи  навік  засну,
Та  застилає  очі  мла.
Не  знаю,  чи  навік  засну,
Чи  може,  встану  ще  зі  сну…
Та  пісню  цю  лишу  тобі  -
Не  забувай,  що  я  була,
І  серце  я  лишу  тобі,
Що  мла  приспати  не  могла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786001
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018


Наспів 14

Не  дміть,  гірські  вітри,  цієї  ночі,
Під  ковдрою  холодного  туману
Нехай  у  сні  забудусь  хоч  на  мить.
Не  дміть,  гірські  вітри,  цієї  ночі,-
Нехай  уранці  знов  спокійно  встану,
І  довгий  шлях  в  очах  замиготить.

А  вітер  з  гір  прийшов  перед  світанком,
І  розтривожив  пам’яті  затоку  -
Чи  то  твоя  рука  торкнулась  серця?
А  вітер  з  гір  прийшов  перед  світанком,
І  розливав  на  небосхил  широкий
Сумних  очей  озерця.

А  я  не  міг  наважитись  рушати,
Та  все  ж  піднявся  і  пішов  поволі,
Мов  хмара,  що  чужій  покірна  силі.
А  я  не  міг  наважитись  рушати,
Та  все  ж  скоривсь  -  чиїй,  не  знаю,  волі  -
А  може,  просто  -  власному  безвіллю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785902
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018


Наспів 13

Шати  гір  моїх  зелених,
Вкрийте  голову  мою!
Все  одно  ти  йдеш  від  мене,
І  печалі  не  втаю.
Ні  один  гірський  струмочок
Не  стікає  до  ріки.
А  мені  -  лишивсь  листочок
Із  недбалої  руки.
Все  одно  тобі  -  що  стріха,
Що  небес  прозорий  дах,
А  мені  -  остання  втіха  -
Чорні  клени  у  горах.
Навесні  одягнуть  клени
Знов  убрання  молоде…
Все  одно  ти  йдеш  від  мене  -
Це  життя  від  мене  йде.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785800
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2018


Наспів 12

Що  після  себе  
Світові  я  залишу?
Вишні  -  весні,
Літу  -  голос  зозулі,
Осені  -  клени  червоні.

Що  після  себе  
Світові  я  залишу?
Зорям  -  холодні  струмки,
Сонцю  -  широкі  ріки,
Місяцю  -  тихі  озера.

Що  ж  після  себе  
Тобі  я  лишити  зможу?
Тільки  хатинку  в  горах,
І  човен,  засипаний  листям,
І  згасле  багаття.

Що  ж  після  себе  
Тобі  я  лишити  зможу?
Тільки  старезний  цей  камінь,
І  лютню  нову,
І  несповнену  ніжність…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785707
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018


Наспів 11

Опівночі  міняють  течію
Протоки  хмар  в  небесному  краю.
На  захід  верхні  повертають  путь,
Що  срібний  місяць  в  пелені  несуть.
А  нижні  хмари  линуть  всі  на  схід,
Несуть  від  брата  сонцеві  привіт.
Мов  два  світила,  у  розлуці  ми,
Розділені  дорогами  й  людьми.
Я  шлю  до  тебе  за  гінцем  гінця,
Та  ти  не  впізнаєш  мого  лиця.
На  вітер  кинув  ти  свої  пісні,
Лишився  тільки  відгомін  мені.
Ми  стоїмо  на  зведенім  мосту,
А  руки  зустрічають  пустоту.
Мов  кораблі,  ми  пройдем  пліч-о-пліч,
Аж  поки  в  темну  скотимося  ніч.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785647
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2018


Наспів 10

Цілу  ніч  холодні  дмуть  вітри.
Я  мовчу.  І  ти  не  говори.
Не  дивись  на  полум’я  в  печі,
Бо  розбудиш  темних  вод  ключі,
Що  нуртують  десь  у  глибині.
А  нестримність  ця  страшна  мені.
Бо  боюсь  лишитись  я  одна,
Як  впаде  між  нами  ця  стіна,
Бо  боюсь  -  не  втримаю  тебе,
Не  розлуки  -  я  боюсь  себе!
Краще  хай  стоїть  мовчання  мур,
Краще  не  збудить  підземних  бур,
Краще  жить  спокійно  -  як  колись…
Тільки  ж  хвилі  ті  вже  піднялись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785559
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018


Наспів 9

Мабуть,  твої  широкі  рукави
Змішалися  зі  стеблами  трави  -
І  змахують  весь  час  услід  мені.

Атласними  стрічками  кімоно
Ти  заквітчала  річки  полотно,
Щоб  я  не  збивсь  з  дороги  на  коні.

Тримаєш  зір  ліхтарики  в  руках
І  вказуєш  мені  додому  шлях  -
Між  вітряних  долин

Привітно  сяє  стежка…  Повернуть?
Та  я  ступив  уже  на  іншу  путь.
Вже  пізно  -  я  один.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785494
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018


Наспів 8

Почекай  же  ще,  зостанься  -
Хоч  на  мить  ту  коротеньку,
Поки  полум’я  не  згасне,
І  вогонь  не  догорить.

Почекай  же  ще,  зостанься,
Дай,  на  тебе  надивлюся  -
Поки  вітер  не  розкриє
З  диким  посвистом  дверей.

Почекай  же  ще,  зостанься,
Озирнись  на  мене,  любий,  -
І  впаде  мій  тихий  усміх
Квіткою  тобі  до  ніг.

Почекай  же  ще,  зостанься,
Ти  зібрав  сакви  в  дорогу,
Та  забув  мій  поцілунок,
Забери  його  -  і  йди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785379
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2018


Наспів 7


Попрощаюся  з  тобою  -  
Не  в  останній  раз…
Скільки  хмар  над  головою
Пропливає  в  нас!
І  нащо  їм  вітер  крила
В  довгий  шлях  дає?
І  нащо  ті  хмари  вкрили  
Серденько  моє?
І  нащо  ніяк  не  можу
Обігнати  їх?
І  нащо  не  потривожу  
Мир  очей  твоїх?
І  нащо  так  поспішає
Осінь  на  вітрах?
І  нащо  тебе  кохаю
Тільки  у  піснях?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785324
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2018


Наспів 6

Чогось  так  радісно  мені,
Знайомі  все  місця.
Вернувся  в  гори  навесні  -
І  знов  дівчина  ця.
Поки  ми  бесіду  вели
Під  пісню  негучну,
В  Долині  Кленів  розцвіли
Всі  вишні  в  ніч  одну.
І  засміялася  вона,
І  гілочку  дала:
“Оце  уже  сама  весна
В  гостях  у  нас  була!”
А  я  сказав,  що  в  інший  раз
І  осінь  приведу.
Чого  ж  так  посмутніла  враз?
“Не  приведи  біду.”

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785230
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018


Наспів 5

Мій  пане,  ти  того  й  не  знав,
А  я  одним  живу.
До  Острова  Духмяних  Трав
На  човні  допливу.
Там  променяться  солов’їв
Високі  голоси,
Джмелів  здіймаються  рої
Від  помаху  коси.
М’якими  травами  встелю
Свій  човен  із  сосни,
Глибокі  глечики  наллю
Я  медом  запашним.
Вернуся  ще  до  темноти,
У  дім  пустий  зайду…
Хоч  знов  мене  покинув  ти,
Та  я  тебе  знайду.
Вінками  свіжої  трави
Я  вистелю  поріг,
Складу  їх  вище  голови  -
Щоб  ти  піти  не  зміг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785158
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018


Наспів 4

Чи  забуть  колись  я  зможу,
Як  збирала  мальви  квіти
І  поклала  в  узголів’я  
Цей  рожевий  зорепад?

Чи  забуть  колись  я  зможу
Холод  росяний  світанку,
Що  зігнав  з  небес  всі  зорі,
Ніби  сон  з  твоїх  повік?

Чи  забуть  колись  я  зможу,
Як  пішов  ти  -  і  ні  разу
Не  оглянувся  на  білу
Хижку  між  зелених  гір?

Чи  забуть  колись  я  зможу,
Як  стояла  і  дивилась,
А  слова  усі  замерзли,
Мов  побив  їх  раптом  град?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785040
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018


Наспів 3

Я  бачу,  ти  до  гір  не  звик
І  мабуть,  заблукав.
Спинись,  самотній  мандрівник,
Це  ж  вечір  вже  настав.
Куди  ти  підеш  сам  вночі,
Забув  про  урвищ  дим?
Не  хочеш  говорить  -  мовчи,
Та  гостем  будь  моїм.
Чим  на  холодній  спать  землі
У  заростях  хвощу,
Переночуєш  у  теплі,
І  чаєм  пригощу.
І  звідки  взявся  ти  такий,
Напевне,  звіддалік?
Якийсь  похмурий  і  шорсткий,
Чудний  ти  чоловік!
У  нас  такий  прегарний  край,
А  ти  спішиш  -  куди?
А  втім,  заходь,  не  забувай,
Радітиму  завжди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784968
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018


Наспів 2

Через  тихий  струмок
Гарно  влітку  брести
І  з  суріпки  вінок
По  дорозі  сплести.
Дві  маленькі  хатинки
На  кручі  висять,
Золоті  порошинки
В  повітрі  тремтять.
Цілий  вік  у  дорозі  -  
Мов  хвиля  морська!
Не  спинюсь  на  порозі,
Бо  доля  втіка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784915
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018


Наспів 1

З  саквами  й  настроєм  легким
Переступив  поріг,
Без  жалю  свій  покинув  дім
Для  тисячі  доріг.
Так  поривався  я  знайти
Щось  в  світі  чарівне,
Що  навіть  сестри  і  брати
Не  втримали  мене.
“Бувайте!”  -  весело  гукнув,
Брилем  востаннє  їм  змахнув
Через  полів  межу…
Коли  вернусь  -  не  знаю  я,
Не  жди  мене,  сім’я  моя,
“Щасливо!”  -  всім  скажу.

А  щастя  в  кожного  своє  -
В  спокої  чи  в  труді,
Тим  радість  затишок  дає,
Тим  -  роки  молоді,
Тому  -  малих  онуків  круг,
А  іншому  -  жона,
Тому  -  книжки,  чи  вірний  друг,
Чи  музика  бучна.

А  я  ще  змалечку  такий,
Відлюдник  і  неговіркий,
Чому  -  не  знаю  сам.
Не  знаю  ще,  куди  піду,
Та  щастя  все  ж  своє  знайду
Десь  у  блакиті  там.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784873
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018


Айстра

1.Ніч
Мелодія  незвичною  була.
Хіба  що  сон  так  високо  звучить.
Навкруг  мене  мереживо  сплела,
І  раптом  я  прокинулась  вночі.
Яка  тонка  і  невловима  сіть!
Який  прозорий,  недосяжний  лет!
Хоч  кров  усю  по  крапельці  сточить,
А  не  порвеш  зусиллям  цих  тенет.  

Чи  біль,  немов  хмаринка,  наплива?
Чи  борсається  спомин  в  темноті?
Чи  мрія  захлинається  на  дні?

Звелась  легка  й  гаряча  голова.
Крізь  скло  дивились  зорі  золоті,
І  малювалась  айстра  на  вікні.

2.  Ранок
Ти  не  бачиш  своїх  сестер,
Здивувалась,  що  день  настав.
Не  журись!  Він  лише  гример,
І  туманом  красу  сховав.
Не  журись,  твій  короткий  вік,
Та  не  заздри  моїм  рокам.
Ось  зірки  вже  згубили    лік,
Вже  згубили  назви  вікам.

Перед  цим  -  чи  не  рівня  ми?
Нам  кімната  вмістила  весь  світ,
Наша  мить  обіймає  весь  час.

І  холодний  подих  зими
Хай  зірки  замурує  в  лід,
Ця  печаль  не  торкнеться  нас.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784758
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.03.2018


Червень

Червоні  серпанки,  червоні
Пущу  ранком  через  долоні,
Огорну  городи  і  ганки,
Обів’ю  червоним  серпанком.
На  світанку  птиці  і  коні
Заблукали  в  теплім  полоні  -
Дзвінкокрилі  птиці  сріблясті
І  коні,  як  сонце  гривасті.
Доганяйте  сонце  веселе,
Поки  вітер  ранку  не  змеле.
Погубились  коні  і  птиці,
Розбрелись  по  теплій  криниці.
А  води  ж  немає,  немає,
Тільки  хмара  пір’ям  літає.
Ні  відра,  ні  дзбана,  ні  чари…
Випий  сонця  просто  із  хмари!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784514
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 26.03.2018


Сонет 14

Як  в  музиці  сплелися  два  лади,
Так  міцно  світло  з  тінями  злилося,
І  спробуй,  перехід  тонкий  знайди
Між  тим,  що  мало  буть  –    і  відбулося.
І  спробуй,  не  згуби  себе  в  тіні,  
Коли  до  світла  тягнеться  обличчя.
Заснули  десь  твої  труди  і  дні
Далеко,  на  забутому  узбіччі.
А  ти  уже  стомився  їх  будить.
Покинуть  все  …спочить  на  дні…  забутись  …
А  тінь  твоя  і  в  темряві  не  спить,
Та  й  сам  не  хочеш  ти  її  позбутись.

Бо  це  вона  у  щасті  ожива  –  
Без  неї  світло  світлим  не  бува.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784260
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 25.03.2018


Сонет 13

Так,  радість  без  печалі  –    нікуди,
Мажор  не  відділити  від  мінору.
Та  все  ж  до  них  сміливо  підійди,
Щоб  роздивитись  близько  грань  прозору.
За  нею  –    відображення  твоє
Живим  переливається  потоком,  
Немов  посеред  гір  луна  зіллє
Те,  що  вловить  не  можна  тільки  оком.
Дивись  і  слухай.  Зайве  все  відкинь.
Ти  перейшов  уже  останні  межі.
Серед  усіх  тонів  –  знайома  тінь
Твоє  обличчя  мудрістю  змережить.

Без  неї  світло  світлим  не  бува,
Бо  це  вона  у  щасті  ожива.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784259
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 25.03.2018


Сонет 12

Таємний  жаль  у  серці  зостається,
Коли  відходять  інші  всі  жалі  –
Що  доти  ця  завіса  не  порветься,
Аж  поки  сам  не  підеш  ти  з  землі,
Що  сам  себе  ти  так  і  не  узнаєш,
А  що  казать  про  інших  вже  тоді!
З  німих  облич  хіба  що  прочитаєш
Їх  свідчення  в  останьому  суді.
Твій  свідок,  другий  ти  –  він  не  єдиний,
Мабуть,  нам  безкінечність  всім  ім’я  –
Хоча  не  перейде  за  часу  стіни
Бентежна  таємниця  ця  твоя.

Вона  –    не  мрія,  і  не  може  збутись,
Та  й  сам  не  хочеш  ти  її  позбутись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784176
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.03.2018


Сонет 11

Коли  ж  побачиш,  що  біда  мина,
Не  озирнешся  на  бої  запеклі.
І  справді,  видно,  не  твоя  вина  –
Що  ти  не  хочеш  раю,  ані  пекла.
Це  твій  двійник,  душі  твоєї  тінь
Отак  жартує  з  різними  речами,
Та  невловима,  ніби  хвиля,  рінь
Стояла  завжди  муром  поміж  вами.
Подумать:  ти  -  це  він,  чи  навпаки?
Майнути  -  хай  на  мить  –  у  круговерті,
Торкнутися  холодної  руки  –
Зловісний  знак  імли,  прикмета  смерті!

В  очах  завіса  ночі  ще  тремтить,
А  тінь  твоя  і  в  темряві  не  спить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784098
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.03.2018


Сонет 10

Скрізь  чуєш  лихо  –    а  душа  сміється,
Їй  з  чорних  хмар  цих  тільки  б  пити  й  пить.
І  розум  від  нещастя    не  вжахнеться,
А  силою  новою  закипить.
В  цей  день  –  усяку,  найстрашнішу  кару  –  
З  відкритим  зустрічатимеш  лицем,
Сам  кинешся  під  вибухи,  під  хмари,
Напоєні  отруєним  свинцем.
Вогонь  палає  –    нічим  загасити,
Скінчилась  гра  –    та  нікуди  піти,
І  тільки  залишається  просити
Останнього  притулку  в  самоти,  –    

Куди  вже  зарікався  повернутись.
Покинуть  все…спочить  на  дні…забутись…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783992
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 23.03.2018


Сонет 9

Хіба  не  дивна  річ?  Якась  мана:
Ось  маєш  спокій,  маєш  дні  веселі.
Чому  ж  примхлива  Муза    омина
Твою  умиротворену  оселю?
Чого  їй  треба  –  блискавки,  вогнів?
Ну  добре,  прогуляємось  “по  муках”.
Та  видобуть  нічого  не  зумів-
Ні  кольору,  ні  образу,  ні  звуку.
То  й  що?  Хіба  життя  не  благодать?
Смакуй  по  краплі  тиху  насолоду.
За  віщо,  справді,  ладен  ти  віддать
Так  тяжко  завойовану  свободу?

За  те,  щоб  давні  бурі  оживить?
А  ти  уже  стомився  їх  будить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783913
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 23.03.2018


Сонет 8

До  коренів  прихованого  болю,
До  витоків  тривоги  й  самоти  –  
Від  радості,  від  легкості,  від  волі  
Не  так  уже  й  далеко  треба  йти.
Прямісінька  дорога,  не  забудьмо,
Хоч  стежка  непримітна  і  вузька.
А  щоб  її  знайти,  то  поміж  людьми
Здобудь  собі  наймення  дивака.
Тоді  ходити  нею  поведешся,
Аж  поки  слух  твій  не  сягне  взірця.
І  може,  як  між  люди  повернешся,
Дадуть  тобі  наймення  мудреця.
 
Аж  поки  догорять  спокійні  свічі  
Далеко,  на  забутому  узбіччі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783727
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 22.03.2018


Сонет 7

І  внутрішній  стає  чіткішим  слух,  
І  чітко  розставляє  пам’ять  віхи  –  
Коли  приходить  невідомий  друг  
Зі  словом  незбагненної  потіхи.
Ти,  може,  голос  цей  колись  і    чув,
Та  так  давно…  І  де,  в  якій  країні?
Ти,  може,  цих  очей  ще  не  забув,
Та  чи  вони  належали  людині?
Ти  ж  не  боїшся  стріти  двійника,
Пізнать  себе  у  образі  чужому?
Ти  чуєш  –  хтось  давно  тебе  гука:
Ну,  годі  спать,  ходімо  вже  додому!

Ти  тут    один.  А  там,  у  далині  –  
Заснули  десь  твої  труди  і  дні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783568
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 21.03.2018


Сонет 6

А  це  не  важко  для  твоєї  волі  –  
Ось  тільки    реквізит  собі  збери.
Весь  час  в  якійсь  знаходимось  ми  ролі,
І  звикли  грать  за  правилами  гри.
Насильством  волі  долі  не  зломити,
Зате  акторством  можна  обійти.
Ти  справді  хочеш  щось  в  житті  змінити?
Зумій  одвічний  страх  перемогти.
А  що,  коли  й  собі  примірить  маску?
І    чим  вона  темніша  звіддаля,
Тим  цікавіша  стане  потім  казка  –
Наприклад,  про  сумного  короля.

Ось  тільки  маска  творчості  не  личить,
Коли  до  світла  тягнеться  обличчя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783503
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 21.03.2018


Сонет 5

На  кожне  слово,  подих,  думку,  рух  
Завжди  знайдеш  у  себе  ж  протилежність.
Якщо  звільнити  невгамовний  дух,  
Потрапиш  дуже  швидко  у  залежність.
Ніколи  знать  не  будеш  -  чим  твою  
Наповнить  душу  кожна  мить  наступна,
Немає  переможців  у  бою  
За  те,  що  невловиме  й  неприступне.
Немов  раптовий  спалах  на  екрані,
Твоя  душа  крізь  дзеркало  живе  
Проступить  силуетом  філігранним  –  
І  знову  в  підземелля  запливе,

Де  стіни  снів  невидимі  й  міцні,
І  спробуй,  не  згуби  себе  в  тіні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783345
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 20.03.2018


Сонет 4

Якщо  покласти  радості  печатку  –  
Міцну,  щоб  не  прорвалась  темнота,
Замкнуть  поганий  настрій  у  шухлядку,
І  усмішку  надіти  на  уста,  –  
То  все  одно,  підступно  зрадять  очі
Те,  що  ховає  від  усіх  твій  грим,
Що  ти  й  від  себе  заховати  хочеш  –  
Та  як  замкнути  в  підземеллі  грім?
Колись  назовні  все  одно  проб’ється
І  розтрощить  дощенту  всякий  жаль  –  
Так,  мабуть,  серце  з  відчаю  сміється,
Це  дивний  сміх,  гіркіший,  ніж  печаль.

Немає  згоди  –  так  вже  повелося  –  
Між  тим,  що  мало  буть  –    і  відбулося.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783299
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 20.03.2018


Сонет 3

І  будні  не  залишаться  без  змін,
Коли,  вже  повернувшися  з  мандрівки,
Твій  погляд  на  екрані  сірих  стін  
Прокрутить  вперше  кольорову  плівку.
Тут  все  не  так.  Поблякли  кольори.
Та  й  мало  їх  лишилося  у  тебе.
А  там  тобі  казали:  все  бери!
Та  як  розлити  по  кишенях  небо?
Здається,  там  напився  досхочу  –
Тож  звідки  темна  спрага  тут  взялася?
От–от,  здається,  знову  полечу-
Якби  ж  хоч  крапля…звідти  пролилася…
   
Отак  ходи  між  стінами  води-  
І  спробуй,  перехід  тонкий  знайди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783107
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.03.2018


Сонет 2

Та  варто  лиш  почати  все  з  початку  –  
І  знову  хутко  забуваєш  все.
Ну  що  там  ті  похмурі  сни  і  згадки,
Коли  нестримна  радість  понесе
Тебе  в  краї  омріяні  надхмарні,
Де  й  натяку  на  темряву  нема?
Де  певність,  що  співаєш  не  намарне,
Бо  твій  слухач  –  гармонія  сама.
Поглянуть  в  очі  їй…на  мить  єдину!
І  враз  щось  помінялося  в  тобі.
Чого,  здається,  треба  ще  людині?
Чи  ти  шукаєш  сутінків  собі,

Де  голос  розтає  на  безголоссі  –  
Так  міцно  світло  з  тінями  злилося.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783087
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.03.2018


Сонет 1

Радіти  ніби  і  нема  причин,
Та  варто  лиш  почати  все  з  початку  –  
І  будні  не  залишаться  без  змін,
Якщо  покласти  радості  печатку
На  кожне  слово,  думку,  подих,  рух  –  
А  це  не  важко  для  твоєї  волі,
І  внутрішній  стає  чіткішим  слух
До  коренів  прихованого  болю.
Хіба  не  дивна  річ?  Якась  мана:
Скрізь  чуєш  лихо,  а  душа  сміється.
Коли  ж  побачиш,  що  біда  мина,
Таємний  жаль  у  серці  зостається.

Так,  радість  без  печалі  нікуди  –  
Як  в  музиці  сплелися  два  лади.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782947
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.03.2018


Колодязь

Схиляється,  схиляється
Все  нижче  голова  -
В  задумі  довгій,  непоборній.
А  тут  така  м’яка  трава,  полудня  тиша.
Вночі  проваллям  чорним
Обернеться  блакитний  круг,
І  зорі  заколише
Повільна  глибина.
Не  пий  проміння  з  рук  -
Цим  серця  не  натішиш,
Дивись  -    іде  Вона.
Розпечені  потоком  мідні  руди,
Схилилось  сонце
На  пізній  водопій  до  темних  зіль.
Розправ  з  утоми  груди
І  камінь  відвали.
Іде  твоя  сестра,  Рахіль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782931
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 18.03.2018


Сни

посвята  Мамі

На  золотом  чеканеній  оправі
Палахкотить  рубінова  заграва  –
Всередину  заглянуть  не  посмію,
Стою,  піднявши  руки  догори.

Білий  кінь  пливе  по  хмарній  трасі,
Чорний  кінь  летить  крізь  гострі  хвилі.

Дві  гори  стояли  на  сторожі,
Дві  гори  замкнули  дно  небес,
Дві  гори  –  на  грізних  суддів  схожі.

Воротар  із  древніми  очима
Тихо  походжав  собі  між  ними.

Мій  князю,  ти  стомився  у  дорозі,  -
Зійди  з  коня,  повісь  свій  меч  на  віти,
Спочинь  під  музику  невидимих  птахів.
Я  буду  кращий  мед  тобі  носити.

Острівець  золотавого  спокою.
Серед  квітів  приляжеш  на  мить  –  
На  землі  цілий  вік  пролетить.

Океани  вогню  навкруги.
Хто  пізнає,  яка  глибина  –  
Хто  дістане  до  самого  дна  ?

Не  пірнай  у  безодню  туди,
Я  молю:  не  ходи,  не  ходи,  
Не  буди  ти  своєї  біди!

Нехай  розбуджу  легіони  я  бід,
Нехай  потривожу  незвіданий  світ,
Нехай  там  залишу  і  тіло,  і  душу,  -
Нехай!  Все  одно,  я  пізнать  його  мушу.

Найвищу  склавши  світові  ціну,
Не  викупиш  життям  свою  вину.
Не  викупиш  –  і  все  ж,  тобі  пробачу.

Дарую  всі  борги  і  всі  сніги,
На  вічну  мить  дарую  вічність  миті.
Все,  що  хотів  здобути  ти,  -  бери.
Сам  володій  і  ближнім  дай  дари.

Складу  життя  я  до  Твого  підніжжя.
Хай  вдячність  у  віках  моя  горить.

Серед  чорної  безгучної  зими
Ледь  помітні  срібні  килими.
Тануть  ноги  в  гущині  м’якій.
Тихо!  Тут  заснув  самотній  змій.

Обережно  я  торкну  рукою
Крила  з  невловимою  лускою.

Скільки  ж  маєш  мертвих  ти  голів?

Над  печерою  схилилися  ялини.
Полірує  місяць  білі  стіни.
На  вузькій  доріжці  променистій
Черевики  я  свої  лишила,
Серед  мідного  нев’янучого  листя
Я  знайшла  бурштинове  намисто,  -
Та  його  утримать  не  зуміла.

Тане,  тане  камінь  непрозорий,
Плачуть  гори,  споконвічні  гори.  

Білий  кінь  в  горах  зустрівся  з  чорним  –  
Під  копита  гостра  впала  прірва.

Підвішені,  розгойдуються  хмари.
Дощу  нема  і  блискавка  німа.

Атланти  падають,  не  витримавши  кари,-
Твоя  рука  їх  тихо  підійма.

В  багрянці  лат  і  золоті  волосся
Проходиш    міжнебесними  садами,
Спадають  на  могутні  плечі  роси.

Над  грізним  грім  прогуркотів  лицем,
Сплелися  кучері  захмареним  вінцем.

Летів  орел  над  скелями  стрункими,
Летіли  рясно  списи  з  крил  його.

Пробіг  пустелею  невтомноокий  лев,
В  його  слідах  задзюркотіли  води.

Все,  що  було  з  тобою  і  зі  мною  –
Колись  повернеться  луною  негучною.
Все,  що  летить  морями  і  полями  –  
Торкнеться  тихим  подихом  чола.

То  музика  забута  пропливла,
Майнули  ноти  віялом  над  нами.

Чорний  кінь  мигтить  зірками  в  гриві,
Білий  –  сонце  на  чолі  несе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782825
рубрика: Вірші, Поема
дата поступления 17.03.2018


Свіча

Промінь  полум’я
Навкруги  гнота
Темне  золото
Нитку  огорта
Перерізана
Наскрізь  темнота
В  очі  тінями
Сивими  вроста
Промінь  полум’я
Б’ється  в  пустоту
Стріли  золота
В’ються  по  щиту
Стріли  золота
Падають  в  бою
Тіні  голову
Обвели  твою
Промінь  полум’я
Тонко  в’ється  гніт
Гостре  золото
Б’ється  в  темний  щит.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782765
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.03.2018