Ярослав Ланьо

Сторінки (2/175):  « 1 2 »

Я ПОРЯД

Назавжди  я  поряд  за  подих  від  тебе,  
За  мить  чи  за  погляд  примружених  вій,  
Я  поруч  кохана,  як  вірний  твій  стебель
Укритий  плодами  і  листям  всіх  мрій.

Куди  б  не  пішла  ти,  я  десь  недалеко,  
Чи  справа  чи  зліва,  за  поступ,  за  крок,  
Мов  небо,  повітря,  як  вітер,  лелеко,  
Я  твій  до  останніх  всіх  м`язів  й  кісток!

Де  ти  б  не  заспала,  я  поруч  дрімаю
Аби  були  кращі  за  дійсність  всі  сни,
У  ніжок  посиджу  на  ліжечку  скраю,
Бо  може  захочеш  ти  чай,  чи  води.

Ми  попліч  у  бідах  -  все  спільно  здолаєм,
Нам  спОлом  з  тобою  і  чорт  не  страшний,
Я  кожну  хмаринку,  що  йде  небокраєм
Зітру,  лиш  би  погляд  не  був  твій  сумний!

Нам  разом  шляхами,  удвох  бездоріжжям
За  руки  тримаючись,  йти  ще  і  йти,
Я  ж  знаю,  кохана,  улюблена  пісня,
Яка  у  душі  твоїй  рідній  звучить!

Я  знаю,  що  любиш,  до  чого  ти  прагнеш,
Бажання,  смаки  і  думок  всіх  потік…
Усе  це  я  знаю,  а  ти  знати  маєш
Лиш  те,  що  я  поряд  з  тобою  навік!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835640
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.05.2019


ПАМ`ЯТАЮ


Розкуйовджене  волосся  і  розхристані  дві  плоті,
Пальці,  дотики,  долоні,  спрага  наче  ватра  в  роті!
Наші  янголи  в  сум`ятті,  до  вікна  сором`язливо
Відвернулись  і  Амур  лиш  споглядав  на  грішне  диво…

Вітер  хмари  розірвавши  вмить  насіяв  нам  любові,
Кров  згустівши  стала  медом,  серце  вирвалось  з  неволі.
Проросла  любов,  аж  груди,  розривало  те  коріння,
Пристрасть,  драма,  погляд,  стогін!  Не  кохання-божевілля!

Море  диких  почуттів  в  нас,  нерозсудливість,  блаженство,
Все  відкрито  і  без  фальші,  без  підробок,  близько,  чесно!
Проростало  пристрасть-сім`я…Листя  в  серце,  лоза  в  душу,
І  цілуючи  знов  губи,  шепотів,  що  ніжно  вкушу…

Вдих  і  видих,  мед  по  венах  і  роса  між  теплих  стегон,
Гріх  затягував  в  безодню,  крила  прагнули  до  неба!
Та  я  зрісся  з  твоїм  тілом…Одне  ціле…Мов  кущ  в  полі,
Корінці  впустив  кохання,  у  твій  сад  -  спасибі  долі!

Мед  потроху  став  вже  кров`ю…Янгол  мій  давно  не  в  шоці,
Пригадалось,  не  забулось  -  я  ж  кохаю  тебе  й  досі!
То  був  день  чи  ніч,  хто  знає?  Не  скриплять  вже  двері  раю,
Божевілля  те  в  думках  лиш,  хоч  все  добре  пам`ятаю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835639
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.05.2019


БЕЗМЕЖНА ЛЮБОВ


Хто  сказав,  що  життя  це  фінансовий  звіт,
Що  в  грошах  справжнє  щастя,  а  радість  в  багатстві?
Я  б  віддав  все,  що  мав…Все,  що  мати  би  міг,
Лиш  за  погляд  очей  твоїх  щирих,  прекрасних!

Я  б  пів  серця  віддав…Кращу  частку  життя,
За  один  імпульс  тіла,  що  рвонув  у  мій  бік,
За  гарячі  вуста  чи  за  мить  почуття,
Такі  ніжні,  як  в  мене…Я  б  віддав,  й  впав  до  ніг.

Лиш  за  дотик  руки  чи  за  слово  «любов»,
Що  сказала  б  мені,  я  готовий  на  жертви!
Вмить  на  небо  злетів  чи  у  пекло  пішов
За  тобою…За  тебе…Не  страшно  померти.

Хто  сказав,  що  життя  особисто  твоє?
Що  не  можна  його  дарувати  коханій?
Що  любов  тимчасово  у  серці  живе
І  межа  в  неї  є…Чи  кордони  та  грані?

Це  не  так…Хто  кохав,  певно  знає  той  вже-
Безкінечна  любов  і  безмежне  кохання!
Сенс  не  в  тому  аби  лиш  підкласти  плече,
А  й  віддати  життя  за  любов  без  вагання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835130
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.05.2019


НІКОЛИ ЗНОВУ


Вже  замість  спогадів  лиш  маки,
Немов  від  кулі  рана  в  серці,
Сумна  трагедія  століття,
А  чорт  новий  спить  в  табакерці…

Святкують  радісно  в  народі,
Тиранів  двох  жертовний  задум,
Було  що  болем,  стало  святом
І  не  знайдЕш  ніде  вже  правду.

Вже  не  жалоба  в  грішних  душах,
Не  сльози  крапають  в  цей  траур,
Старих  світлин  сумні  обличчя,
Під  рев  Кобзона,  й  «сто  на  шару»…

А  йде  війна…Щодень  загиблі,
Лежать  в  землі  знов  чиїсь  діти,
Та  «ваті»  й  нині  винні  німці-
Бажання  пекло  повторити.

Ніколи  знов…Залиште  мертвих
Нарешті  в  спокою  навічно!
Живіть  майбутнім,  досить  крові-
Живим  і  вбитим  разом  тісно!

Не  було  в  Пірра  перемоги,
І  Гітлер  труп,  і  Сталін  вмер  вже,
Просіть  від  Бога  допомоги,
Не  від  тиранів  і  вельмож  лиш!

Ніколи  знов!  Померлим  пам`ять
І  «пухом»  буде  хай  земля  їм,
Даруй  примирення  нам  Боже-
Не  всі,  як  браття  Авель  й  Каїн.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835129
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.05.2019


РАНОК НА КУХНІ


Я  світанок  зустріну,  поки  Ти  ще  у  ліжку…
На  сніданок  зготую,  нам  зі  сонця  омлет,
День  новИй  знов  розкрию,  мов  Ілаєву  книжку,
Ну,  а  вазі  прозорій  дам  ромашок  букет.

Круасанів  не  буде…І  узвар  замість  соку,
Грінки  з  маслом  простенькі,  кава  теж  не  «LUWAK»,
Та  я  впевнений,  разом  ми  подякуєм  Богу,
За  щасливі  хвилини  й  філіжанку  в  руках!

Моє  щастя  не  срібло,  а  мета  не  багатство,
Кожен  день  мій  з  любов`ю,  мов  дарунок  волхвів…
Може  хтось  передбачить  свою  долю  завчасно,
Та  я  хочу  з  Тобою,  бути  в  таїнстві  днів.

Засинати  лиш  поруч…Прокидатися  разом…
Штори  кожного  ранку  відкривати  у  світ,
Аби  кожна  хвилина…Кожна  мить,  пазл  за  пазлом,
У  картину  складалась,  наших  радісних  літ.

На  зефірових  хмарах  у  блакитному  небі,  
Янгол  знову  малює,  нам  шляхи  на  цей  рік,  
Розтираючи  пензлем  фарби  доль  акварельні,  
Вичисляє  обставин  і  миттєвостей  збіг.

Аби  ми  не  блукали,  щоб  трималися  поряд,  
Бо  не  буде  нам  щастя  поодинці  в  житті…
Колись  пилом  осядем  на  розпечених  зорях,  
Але  поки  на  кухні  –  кава,  я,  й  поруч  Ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828992
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.03.2019


ПОМОВЧИ ЗІ МНОЮ


Помовчи  зі  мною  про  кохання,
Не  кажи,  прошу,  нічого  про  любов,
Хай  ця  ніч,  можливо  і  остання,
Стане  тишею  німою,  для  нас  двох.

Заховай  в  шухляду  згаслу  свічку,
Щільно  шторами  прикрий  у  світ  вікно…
Ми  ввійдемо  вдруге  в  життя  річку
І  знов  склеїмо  розбите  щастя-скло.

Помовчи  зі  мною  про  розлуку,
Поки  поряд  ти,  я  серцем  всім  живу
Взявши  за  узду  печаль  і  муку,
Виганяю  за  поріг  гірку  тугу.

Помовчи  зі  мною  про  бажання
І  душею  ти  відчуй,  що  хочу  я…
Кажуть  люди,  золото-мовчання,
А  терпіння  наше,  це  саме  життя.

Помовчи…І  я  не  зроню  й  слова,
Хай  за  нас  шепочуть  римами  серця,
Ми  і  так  все  знаєм  підсвідомо,
Що  я  твій  навік,  а  ти  лишень  моя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828082
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.03.2019


Я ВВІЙДУ В ТВОЮ ДУШУ


УвійдУ  в  твою  душу  я  босим,
За  собою  прикривши  ледь  двері,
Все,  що  в  рими  заховано  й  досі,
Прочитаю  на  м`ятім  папері.
Прочитаю  про  пристрасть  і  долю,  
Про  кохання,  що  сниться  ночами
І  розбиту  на  пазли  неволю,  
Вшиту  в  пам`ять  міцними  ниткАми.
Я  ввійдУ  веснянИми  дощами,
Змию  всі  негаразди  й  проблеми
І  вологими,  в  краплях  вустами
Епілог  прочитаю  поеми.
УвійдУ  в  твою  душу  тихенько,
Без  сорочки,  з  оголеним  тілом…
Дай  ми  Боже  і  ти  сива  ненько,
З  нелегкИм  увинУтись  цим  ділом.
Я  впаду  там  в  душі  на  коліна
Аби  ти  доторкнулась  до  скроні…
Щоб  відчула  яка  мені  рідна-
Розцілую  гарячі  долоні!
Прочитаю  тобі  вірш  останній,
Між  рядків  свій  ховаючи  смуток,
Хай  звучить  у  душевній  вітальні,
Мого  серця  життєвий  набуток.
Я  залИшу  тобі  скромну  збірку,
Вірші  скажуть  гарніше  за  мене…
Дай  увійти  хоча  б  на  хвилинку,
В  її  душу  мені  Божа  нене.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828081
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.03.2019


ЕХ…


Тобі  б  у  янгольських  зігрітися  руках,
Прикрити  голе  тіло  пір`ям  білосніжним
Між  бірюзових  хвиль  блукаючих  в  пісках,
Біля  Мальдівських  островів  чи  може  Фіджі.

Удвох  з  коханим  у  шикарному  «Жюль  Верн»,
Спокійно  снідати  б  на  Ейфелевій  вежі,
Гуляти  мовчки  вдень  бульваром  Сен-Жермен,
І  проводжати  поглядом  старих  Peugeot  кортежі.

Тобі  б  шампанського…  «Chateau  Montus»  вина,
Чи  «Маргариту»  з  лайма  й  срібної  текіли,
Коктейль  «Самбука  бум»  смакований  до  дна
І  білу  яхту  біля  сходів  вверх  до  вілли.

Тобі  би  танці  та  гітари  перелив,
Трьох  мексиканців  смуглих  в  пончо  і  сомбреро,
Аби  твій  день  складався  із  сюрпризів-див,
Й  булО  назавжди  над  тобою  синє  небо!

Щоб  квіти  й  кава  зранку,  вечором  театр,
Аби  Європою  круїз  і  різні  люди…
Та,  ех  на  жаль,  у  тебе  є  газдівство,  сад,
А  у  хліві  тебе  чекають,  свині  й  кури.

Чекає  посуд  в  хаті,  діти,  чоловік,
Козяче  вим`я  жде,  недоєне  з  учора
І  твій  улюбленець,  маленький  бичок  Філ,
Якого  в  світ  цей  принеслА  стара  корова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825769
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.02.2019


ВАЛЕНТИНКА


Я  півжиття  шукав  чарівну  валентинку,
Щоб  вся  любов  моя  розлИлася  на  ній…
Кував  зі  срібла  серце,  змінював  картинку,
Та  не  знаходив  ідеал  юнацьких  мрій.

Знов  глянець  вперто  рвав,  робив  зі  сотень  фото,
Одне  звабливе,  надзвичайне,  неземне!
А  бачив  замкнуте,  магічно-дике  коло,
Що  вкотре  всі  мої  потуги  в  друзки  б`є.

Зі  слів  я  пробував  складати  ту  листівку,
А  зверху  серденько  пришпилити  на  лист,
Благав  Всевишнього,  зробити  весну  взимку
І  в  день  закоханих  примножити  мій  хист!

Аби  з  букетом  ніжним,  впав  вмить  на  коліна
І  прокричав  в  лютневе  небо  -  Я  люблю!
Щоб  Ти  в  морозний  день  відчула  тепло  літа
Та,  аж  до  смерті  гріла  душу  лиш  мою…

Моя  любов  до  Тебе,  це  взірець  кохання,
А  валентинка  мов  ікона  для  життя…
Чому  ж  на  старість  ці  безглузді  сподівання,
Згадала  в  день  святковий  втомлена  душа?

Все  буде  так,  напевно,  як  лиш  має  бути…
Тій  валентинці  не  судилося  звести,
В  обійми  пристрасні,  розчахнуті  вже  руки,
Та  все  ж  кохання  мого  серця  тільки  Ти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825768
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.02.2019


ПЕРШЕ КОХАННЯ


Засолодити  губи  поцілунком  ніжним
І  згадуючи  юність,  провалитись  в  сни.
Між  тимчасовістю  застрягнути  і  вічним,
Вже  вкотре  з  мріями  чекаючи  весни.

Блукати  в  тихих  снах  по  стежках  біля  лісу,
Ногами  босими  торкаючись  трави,
Зі  слів  і  нот  давнішніх  створювати  пісню
Про  перші  дотики  любимої  щоки.

Про  перший  довгий  погляд  пристрасний  ув  очі
І  дотик  пальчиків  тендітних  на  вустах…
Ми  з  нетерпінням  так  чекали  тої  ночі,
Аби  зійти  зі  стежки  на  любовний  шлях.

Аби  прокинутись  на  ранок  не  дітьми  вже,
І  разом  мріяти…Любити…Жити  вдвох…
Так  щиро  ми  тоді  надіялись,  що  завше
Кохання  наше  берегтиме  Господь  Бог…

Засолодити  губи  з  отроцтва  між  снами,
Між  тимчасовістю  і  вічністю  піти
Назустріч  першому  коханню,  щоб  думками,
Знов  доторкнутися  любимої  щоки…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824882
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.02.2019


Я НАМАЛЮЮ ДЛЯ ТЕБЕ ВЕСНУ


Бракує  сонця  в  небі…Ластівок…Тепла,
А  я  без  цього  дива  просто  лиш  існую…
Коли  і  в  мене  вже  художниця-весна,
Сад  пофарбує  сонний  знову  по  фен-шую?

Малюю  золотом  форзиції  кущі,
Рожевий  ніжний  цвіт  мигдалю  степового
І  три  у  вазочці  тюльпани  на  вікні,
В  думках,  для  погляду,  я  намалюю  твого.

Малюю  проліски  блакитні  для  душі,
Для  серця  кольору  додам  від  анемОни
І  трохи  крокусів  й  мускАрі  у  плащі,
Як  символ  березня  й  заквітчаної  моди…

Бракує  поки  сонцю  світла  і  тепла,
Замало  кольору  аби  душа  воскресла…
Я  вже  казав  тобі,  що  ти  моя  весна,
Моє  кохання  вічне,  зіронька  небесна?

Що  може  то  насправді  зовсім  не  зима,
Тому  виною  є,  що  серцю  щось  бракує,
А  те,  що  випита  надія  вже  до  дна
І  навіть  янгол  голос  розуму  не  чує…

Додам  зеленого  до  жовтих  кольорів,
Рожево-білого…Бузкове  і  червоне,
А  в  небі  синьому  провісників-граків,
Я  намалюю  лиш  для  тебе  моя  доле!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824881
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.02.2019


САМОТНЯ ПОЕТЕСА


Душа  розхристана…Самотня  поетеса,
На  Ти  зі  Всесвітом,  на  Ви  чомусь  з  людьми,
Ти  мов  з  французького  роману  баронеса,
В  якої  кращі  друзі,  сумніви  й  думки…

На  дні  життя  з  пером,  ти  мариш  сьомим  небом,
Холодні  руки  тягнеш  до  бездушних  хмар,
П`єш  чай  шипшиновий  з  густим  травневим  медом
І  уявляєш,  в  порцеляні  тій,  нектар.

Розбите  серце  ніжне…Доля  ставить  пробу,
Відбиток  розпачу  на  змореній  душі,
Відсік  Дамоклів  меч  останню  в  житті  спробу,
Знайти  від  хвіртки  щастя  втрачені  ключі.

Холоне  чай  з  шипшини,  липнуть  в  меду  губи,
Бажання  крикнути,  торкнутись  словом  хмар…
Та  десь  у  грудях,  вкотре,  помирають  звуки,
Які  так  прагнули  літати  мов  Ікар.

Пусте  вікно  у  двір…На  вулиці  безлюдно,
В  душі  така  ж  зима  і  серце  наче  лід,
Малюють  хмари  в  небі  образи  так  чудно,
А  ти  вже  третій  день  не  вийшла  за  поріг.

Сидиш…Чаюєш  знову…Думаєш  про  долю,
Римуєш,  в  зошиті  у  кліточку,  слова,
Про  пристрасть  й  щастя  чиєсь  скріплене  любов`ю…
А  замість  крапки,  на  листі  лежить  сльоза.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822872
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.01.2019


КРИЛАТИЙ БЛАЗЕНЬ


Крилатий  блазень  на  плечі,
Шепоче  розповідь  про  пристрасть,
Щоб  маска  розпачу  вночі
Лягала  щільно  на  обличчя.
Щоб  я  сидів  в  напівпітьмі,
З  Морфеєм  граючи  у  нарди,
І  очі  згадував  твої,
Їх  силу  чарівної  зваби…
Аби  не  спав…Торкався  стін,
Де  тінь-примара  прослизнула,
І  після  «Отче  наш»  й  амінь,
Нарешті  пам`ять  щоб  збагнула-
Даремно  все…В  напівпітьмі,
Хай  блазень  гомонить  крилатий,
Згорівших  спогадів  вогні,
Святкові  не  освітять  шати.
Через  кватирку  заповзе,
З  повітрям  промінь  срібнобокий,
В  душі  залишивши  тебе,
Даю  я  серцю  знов  неспокій.
А  все  для  того,  щоб  читав,
Мені  до  кави  янгол  пресу
І  натякав  і  говорив-
Без  тебя  я  помру,  замерзну.
Я  тілом  навіть  без  вогню,
Згоратиму  до  тла  щоночі
І  душу  знов  не  збережу,
Якщо  в  твої  не  гляну  очі…
Щоб  білокрилий  блазень  мав,
Можливість  насміхатись  й  завтра,
Дам  доступ  до  любовних  ран
І  відповім  йому:  «Це  карма...»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822839
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.01.2019


ЗИМНІ КАРПАТИ


Замольфарена  нічка,  затуманені  зорі,
Місяць  сонний  на  плечі  вже  накинув  халат
І  розказує  соснам  про  їх  долі  дівочі,
Посередині  лісу  загадкових  Карпат.

Одягнула  Говерла  з  біло-срібних  волокон,
Перед  зустріччю  з  вітром  снігове  негліже,
А  з  північного  схилу  гори  Гемби  самотньо,
Змерзлий  Шипіт  під  кригу  в  ніч  ховається  вже.

Плачуть  вівці  в  кошарах,  годівниці  не  милі,
Пахне  сіном  неволя,  світ  закритий  для  них,
А  десь  там,  хвилі  з  неба,  по  крутій  полонині,
Кожен  сонячний  ранок  починають  свій  біг.

Піп  Іван  Чорногірський,  одним  боком  за  сході,
Другим  боком  на  південь  ялівцем  вщент  заріс,
Одягнули  ялинки,  шуби  всі  по  погоді,
І  мов  білий  ведмедик  став  карпатський  наш  ліс.

Спить  у  хащах-дібровах  віковічна  самотність,
Юні  паростки  Олень  благородний  жує,
Навкруги  тут  лиш  тиша…Та  це  все  ілюзорність.
Бо  в  цих  горах,  буває,  здобич  смерть  собі  жде.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822097
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.01.2019


ОБІЦЯЙ


Обіцяй  мені  бути  щасливою,
Без  «але»,  без  «мабуть»  і  без  «може»,
Промокати  до  нитки  під  зливою
Ніжних  фраз  на  гріховному  ложі.

Обіцяй  мені  бути  щасливою!
Розчинятися  медом  у  чашці,
Орхідеєю  ніжно-примхливою
Розквітати  щоранку,  як  в  казці!

Обіцяй…Підіграй…Обмани  мене…
Заспокой  мою  душу  словами…
Тобі  теж,  від  неспокою,  часто  зле,
Знаю,  може  здаватись  ночами.

Обіцяй,  не  хворіти,  не  плакати,
Не  страждати…Без  суму  прожити,
Кожен  день,  кожну  ніч…Дати  знаками,
Все  мені  це  відчути,  вловити.

Відішли  білий  аркуш  з  лелеками,
Чи  відправ  мені  звістку  із  вітром,
Щоб  не  жив  я  одними  лиш  спеками,
Щоб  не  висох,  мов  озеро  влітку...

Обіцяй  стати  жінкою  сильною
І  не  впасти  під  примхами  долі!
Обіцяй  залишатись  красивою,
У  життєвій,  душевній  неволі.

Обіцяй…Підіграй…Обмани  мене…
Заспокой  мою  душу  словами…
Тобі  теж,  від  неспокою,  часто  зле,
Знаю,  може  здаватись  ночами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821781
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.01.2019


Я ГОЛОДНИЙ ТОБОЮ


Я  голодний  Тобою,  ненаситний  в  бажаннях,
Знов  торкався  б  руками  теплих  стегон,  грудей,
Цілував,  як  в  останнє,  вдень,  опівночі,  зрання
І  віддав  серце  в  ранах  лиш  Тобі,  мов  трофей!

Я  б  шукав  Тобі  квіти,  розгрібав  сніг  руками,
Хай  би  пальці  холодні  в  таловині  згубив,
Знов  боровся  завзято  із  минулим  й  гріхами
Лиш  знайти  б  Тебе  в  місті,  де  колись  загубив.

Я  голодний  Тобою!  Спраглий  серця  з  душею,
Тої  суміші  райських  і  пекельних  ідей,
Того  жару  від  тіла…Краплі  родимки  скраю,
Що  приковує  погляд  на  обриві  плечей.

Ненаситний  в  бажаннях,  кров  по  венах  пульсує,
Серце  й  розум  постійно  на  війні,  в  боротьбі,
Там  у  нетрях  душі  десь,  дика  пристрасть  бушує,
А  думки  ріжуть  пам`ять  на  шматки  в  голові.

Я  голодний  Тобою…Крутим  вигином  стегон,
Полотном  шовковистим,  трохи  нижче  пупка…
Як  ужився  в  цій  плоті,  янгол  ніжний  і  демон?
Хто  коханням  керує,  Бог  чи  все  ж  Сатана?

Я  голодний  і  спраглий,  ненаситний  і  впертий,
Стелю  ложе  у  мріях,  палю  свічі  в  пітьмі,
І  хай  досі  незнаю,  з  ким  тепер  спиш,  та  де  Ти,
Я  цілую  Твій  носик  і  вуста  в  кожнім  сні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821737
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.01.2019


ЯКИЙ ВЖЕ РІК…


Який  вже  рік  лежить  у  льосі  кам`яному,
«Pinot  Noir»  французьке    й  свічка-оберіг…
А  те,  що  так  любив  набило  вже  оскому,
Думки  ж  бояться  з  хати  вийти  за  поріг.

Не  мрію  з  осені…  Не  марю  знов  тобою,
Минуле-скошена  трава…Гріх  не  болить.
Можливо,  ще  колись  я  з  доленьки  розкрою,
Життя  третину  літ,  як  чистий  білий  лист.

Останній  лист  буття,  без  нашої  любові,
Без  мрій  і  спогадів…Якщо  можливо  так…
Десь  загубились  журавлі  ті  довгодзьобі,
Що  мали  б  щастя  принестИ  на  крилах  нам.

Давно  не  мрію…Справді…Все  в  житті  відносне,
Лякає  тлінна  тимчасовість  почуттів,
Думки,  пусті  надії,    хвилювання  млосне…
І  кількість  справжніх  друзів  в  гущі  ворогів.

Залежне  все…Облудне…Штучне…Ефемерне…
Гріховна  пристрасть  не  реальна  в  плині  літ,
Хтозна  куди  вітрила  зла  любов  повЕрне,
Та  зберігаю  я  вино  і  оберіг.

Мабуть  не  вмерли  сподівання…Хочуть  жити.
У  тимчасовості,  щось  вічне  знов  росте…
Допоки  пам`ять  є,  не  можна  не  любити,
Тебе  пізнавши,  цілувати  не  тебе!

Лишень  твоїм  вустам  властива  насолода,
Чий  смак  забути  неможливо  за  рокИ…
Хто  кине  камінь  у  нащадка  Гесіода,
За  щирість  слів  в  рядках  бездарної  строфи?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821615
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.01.2019


ВНУЧКА СОФІЙКА

У  кожній  усмішці  мить  щастя,
Промінчик  Господа  мені,
Що  яскравіший  за  вогні,
На  шиї,  грудях  і  зап`ястях,
Всіх  греческих  богів  в  броні.

У  кожнім  погляді  Софійки,
Моє  майбутнє  й  радість  днів,
Ранковий  щебіт  солов`їв,
З  плющем,  зарослої  вщерть,  хвіртки
І  цвітом  весняних  садів.

У  кожнім  русі  рук  і  ніжок,
Мій  легкий  бриз  гірських  озер,
Де  всі  легенди  й  до  тепер,
З  потертих,  ветхих,  жовтих  книжок,
Віщають  про  земний  Едем.

У  кожнім  дотику  Софійки,
Вся  ніжність  янгольських  тих  крил,
Які  дають  натхнення  й  сил,
І  мов  найкращі  в  світі  ліки,
Життєвий  згладять  крутосхил.

У  кожнім  тім  «гу-гу»  надія
І  мого  серця  вся  любов!
Душевна  радість  всіх  розмов-
Моя  усміхнена  Софія,
Де  я  б  не  був,  куди  б  не  йшов!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821203
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.01.2019


МЕРТВЕ СЕЛО


Дивлячись  під  ноги  вікнами  сліпими
Розбрелися  тихо  хати  по  селу,
Лист  тремтить  останній,  на  кривій  осиці,
Мов  боїться  впасти  мертвим  у  траву.

Ні  дороги  в  полі…Ні  пісень,  ні  вітру,
Місяць  навіть  в  небі,  тут  вже  не  сріблить,
Ні  круків  зимою,  а  ні  бузьків  влітку…
В  просторі  панує  одна  стала  мить.

Розбрелися  хати,  наче  вдови  чорні,
Згадують  щось  рідне,  кожна  щось  своє,
А  в  яру  за  лісом,  роги  від  корови,
Та  кістки  обгризані  лежать  де  не  де…

Нікому  радіти  ні  дощу,  ні  сонцю,
Сіно  почорніло  із  минулих  літ,
Журавель  з  колодця,  ржавому  відерцю,
Дав  уклін  прощальний  й  втомлено  приліг.

Ні  мишей  церковних,  ні  самої  церкви,
Нема  школи,  клубу,  тиша  навкруги…
Тільки  дід  старенький,  що  не  може  вмерти,
Ходить  немов  привид  вже  які  роки.

Сам  один  на  світі,  між  руїн  та  згарищ,
Розмовляє  тихо  з  вітром  і  дощем…
Хрест,  труна  готові,  та  хто  поховає,
Так  й  живе  з  думками,  дідусь  день  за  днем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821200
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.01.2019


ТАМ НА НЕБІ У РІЗДВЯНУ НІЧ…


На  різдвяну  квітку  впало  свято,
Снігу  навалило  до  колін…
А  на  небі  молодий  мій  тато,
Мамі  колядує,  й  стрийко  з  ним.

Десь  там  поряд  бабця  плете  діду,
З  ниток  шерстяних  зелений  шарф,
Хліб  пече  пшеничний  до  обіду,
Та  із  груш,  смачний  варить  узвар.

Янголи  по  стежці  хмари-поля,
Колядують  в  білих  кожушках,
А  за  ними  дітки  малі  ходять,
З  печивом  й  цукерками  в  руках.

Разом  всі  співають  про  Ісуса,
Про  Марію,  зірку  й  Віфлеєм…
Час  від  часу,  є  таки  спокуса,
Щоб  очам,  відкрився  той  Едем…

Посміхнеться  мати  мені  зверху,
Тато,  сніжку  кине  у  вікно,
Все  на  світі  має  свою  чергу,
Не  спіши…Живи…Твори  добро.

Десь  на  небі  пращури  святкують,
Хай  летять  колядки  знов  до  них,
Я  донині  із  дитинства  чую,
Батьків  спів  і  материнський  сміх.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820839
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.01.2019


ЯНГОЛ СИРОТА


Дав  колись  архангел,  два  крила  дитині,  
Серафими  вчили,  що  таке  політ…  
Немав  щастя  хлопчик,  немав  і  родини,  
Бо  прийшов  невчасно  він  у  грішний  світ.

Молодим  забрали  небеса  хлопчину,  
Хмари  стали  дахом,  горизонтом  дім,  
Рятував  він  душі  у  лиху  годину,  
Та  останню  душу  вже  спасти  не  зміг…

Янгол  однокрилий  пролетівши  степом,  
Впав  з  небес  на  землю  в  поле  за  селом,  
Поглядом  блакитним  попрощався  з  небом,  
На  якому  жив  він,  сто  літ  байстрюком…

У  грозу  серпневу  блискавка  спалила,  
Білі  ніжні  пір`я  лівого  крила,  
Промочила  очі  на  Олімпі  Діва,
Що  не  врятувала  янгола  Вона.

В  ніч  Варфоломія  плакав  хтось  за  вмерлим,
Зоряні  канати  душі  волокли,
А  над  мокрим  степом  бушували  грози
І  дощем  змивали  сльози  сироти.

Знов  один  на  світі…Не  дитя…Не  янгол,
Вкотре  не  потрібний  небу  і  землі,
З  мамою  простився,  не  зустрівся  з  татом
І  крило  згоріло  в  грозовім  вогні…

Не  кидайте  друзі,  янголів  безкрилих,
Не  цурайтесь  сиріт,  дітей-байстрюків,
Не  вина  то  їхня,  будьте  милостиві,
Щоб  людьми  зостатись  посеред  гріхів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820838
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.01.2019


ДОЛЯ МОЯ…


Брила  з  льоду  моя  доля,  
Поміж  айсбергів  так  схожих,  
Гонить  пристрасть  її  в  море  
Під  прості  слова:  Дай  Боже.
Те,  що  зверху  над  водою
Плечі,  голова  і  руки,
Вкрила  хвиля,  що  собою,
То  життєві  всі  сполуки.
Не  суди  мене  по  плоті,
Дар  батьків  це  моє  тіло…
Бог  дав  щастя  і  любові,  
Гаспид  гріх  впихнув  уміло.
Я  ж  тому  такий  мов  крига,
Наче  висічений  з  льоду
І  хтозна  коли  відлига,
Змиє  впертість  з  мого  роду.
В  моїх  буднях  так  багато,
Течій  тих,  що  знов  відносять,
Брилу-долю  в  теплі  води,
Де  верхівку  вітри  зносять.
Де  знов  тануть  мої  ночі,  
А  вік-айсберг  в  штиль  безмежний
Тратить  всі  свої  бажання,  
Й  вигляд,  нібито,  кремезний.
Невблаганно  там  зникає,
Накопичене  багатство
І  єство  за  небокраєм,
Вже  шукає  райське  царство,
Аби  з  громом  мою  душу,  
Вітер  з  хмарами  на  північ,
В  Антарктичну  поніс  стужу,  
Де  бере  початок  Вічність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820693
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.01.2019


ХРИЗАНТЕМИ


Насипало  мрій,  немов  листя  в  саду,
Думки  повсідалися  на  гілля  айви
І  впавша  троянда  грудьми  в  лободу,
Не  змозі  на  ноги  підвестИсь  до  весни.

В  засохлій  траві  під  деревами  сплять
Розпарені  думи,  розсудливі  плани,
Кружляє  над  ними  стурбований  грак,
Та  ціль  для  горіха  шукає  на  мапі.

Дзьобасті  лелеки  в  Єгипті  давно,
На  нільській  акації  молодь  навчають,
Як  жити  в  чужинці,  як  звити  гніздо,
На  мові  бузьковій  урок  викладають…

А  в  нас  знов  мрячить,  дощ  в  сніг  заховався,
Негода  з  айвових  дерев  лізе  в  душу…
У  келих  наллю  вина  я  на  щастя
І  дивлячись  в  сад  свій  знов  випити  мушу.

Впав  грудень  в  молитву…Квіти  мов  свічі,
Згорають  померхлим  вогнем  над  землею…
Я  вийду  до  них,  вклонитись  під  вечір
І  погляд  зронити  на  тлінну  алею.

Шепну  квітам  так,  щоб  зорі  не  чули:
Простіть,  прощавайте  мої  хризантеми,
Все  має  свій  час  в  обіймах  фортуни,
Народження  й  смерть,  справедливість  дилеми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820692
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.01.2019


СУМНІВ


Я  мовчу…Все  в  душі…І  беззвучні  вуста,
Море  слів  розливаю  на  аркуш  прим`ятий,
Мокрий  сніг  вже  панує  у  змерзлих  містах
І  стоїть  пів  хреста  на  розірваній  даті!

Вино  в  плямі  засохлій,  схоже  на  серце,
Мить  здається  одна  і  воно  запульсує,
Страх  нікчемний  приходить  ніби  не  вперше,
І  я  згадую  Господа  нашого  всує…

Вже  гріховні  думки  між  молитвами  сплять,
Сумнів  вічний  ховається  в  темній  кімнаті,
День  за  днем  виривається  в  світ  тихе  «#лять»…
А  так  хочеться  фраз,  щоб  красиві,  крилаті…

Бог  і  демон  в  душі…І  вино  на  столі,
Пляма  схожа,  ще  більше,  на  серце  у  ранах,
Був  колись  я  гравець…Козир  був  в  рукаві,
А  життя  не  здавалося  «фата  моргана».

Вкотре  в  келих  наллю…Та  пити  не  хочу...
Двісті  вІршів  для  неї…Про  негоду  лиш  п`ять,
Три  присвята  із  них,  сонцю,  вітру,  дощу…
А  у  двох  зашифрую,  слово  знакове  «#лять»…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816875
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2018


ЗАГИНУВШИМ В АДу


Бетон  і  сніг  лежать…В  повітрі  запах  крові…
А  десь  під  плитами  розмова  про  сім`ю,
Про  старшу  донечку  у  містечковій  школі
І  про  хрестини,  що  планують  на  весну…

Упавших  кілька  тисяч  зірваних  снарядів,
Страшних,  сумних  двох  сотень,  сорок  двох  ночей,
Було  достатньо,  щоб  під  кляту  канонаду,
Навік  став  мертвий  АД  й  залИшився  нічий.

Захисники  стійкі  розбитої  остроги,
Вітчизни  заповітної  батьки  й  сини,
Звичайні  юні  хлопці  з  двору,  що  навпроти,
На  смерть  боролись  з  супостатом  в  дні  зими.

Знов  орди  зрадників  розлючених  в  атаці,
Скажена  зграя  псів  нацькованих  з  Кремля…
«Пробач  кохана»  і  «  люблю»,  останнє  мамці,
І  мерзне  з  льодом  на  очах  сира  земля.

Ущент  розрізані  надії  й  сподівання,
Вже  вкотре  ворог  цілить  у  замерзлий  стяг…
Лежить  без  ніг  двохсотий  на  морозі  зрання,
І  ніби  жде  своїх  братів  в  скорботний  шлях.

Ридала  тихо  плоть  кривавого  Донбасу,
Залізо  плавилось,  на  пил  зійшов  бетон,
І  навіть  Господу  здавалось  час  від  часу,
Що  це  останній  в  світі  справжній  рубікон…

Нам  не  забути  згиблих  всіх  у  терміналах,
Нам  вік  пробачення  просити  у  живих,
Таких  відважних  синів-Кіборгів  не  знала,
Країна  синьо-жовтих  рідних  кольорів!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816874
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2018


СПОГАДИ


Мовчки  вітер-двірник  в  Латорицю  носить,
Темно-жовті  листя  зморених  алей,
Гріє  руки  у  проміннях  сонця  осінь,
Теплий  залишок  рахуючи  ночей.

Щемно,  дні  погожі,  в  кошики  складає…
Геть  викидує  промоклі  у  вікно,
А  в  святкові  днини,  губи  витирає,
Попиваючи  з  Мукачева  вино.

Кволий  Місяць  в  небі  з  хмарами  воркує,
І  чіпляє  рогом  кожну  за  плече…
По  Чумацькому  шляху  кульга  крокує,
Мудра  Вічність  із  притупленим  мечем.

В  сиру  землю  втупилися  верболози…
А  я  спогадам  віддався  перед  сном,
Як  розплутував  розкішні  русі  коси
І  звисав  вустами  над  твоїм  чолом.

Милував  очей  зелених  довгі  вії,
Дужки  брів  тоненьких  палко  цілував,
І  у  ребусі-очах  ловив  тінь  мрії,
Знов  запитуючи  в  тебе:  Чи  вгадав...

Мрії,  мрії  мої…Спалені  надії,
В  кігтях  соколи  в  Паланок  віднесли,
Кривим  колесом  з  циганської  кочії,
Давні  спогади  кружляють  в  голові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815988
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2018


ВІСК НА ДОЛОНІ


Зерном  вінок  пшеничний  тулився  до  скроні
І  зимній  протяг  свічки  полум`я  гасив,
А  ти  у  теплий  віск  вдивлялась  на  долоні,
Так  ніби  доля  і  любов  ховалась  в  нім.

Шматок  маленький  щастя  вечором  на  свято,
Щоб  серцем  вірним  покохати  на  вікИ…
Хіба  у  Господа  ти  просиш  забагато,
Тепла  очей  коханих  й  дотику  руки?

Хіба  не  варта  ти  любові  до  безтями,
З  думками  грішними  і  потягом  до  змін,
Коли  забудеш  подзвонити  навіть  мамі,  
Бо  поряд  в  ліжку  зачекався  томний  Він?

Підводиш  карі  очі…Манікюр  для  нігтів,
Ховаєш  в  русий  колір  юну  сивину,
Сама  в  свята  собі,  даруєш  квіти  білі,
Вечірню  усмішку  закутавши  в  тугу.

Щаслива  в  гості  йдеш  у  сукні  від  Pollardi,
Неначе  грішний  світ  вже  вчора  впав  до  ніг…
А  вдома,  вкотре,  біля  дзеркала  в  халаті,
Сльозою  теплою  змиваєш  з  душі  біль.

Була  б  ти  мамою  найкращою  на  світі,
І  берегинею  домашнього  вогню…
Тобі  й  не  треба  у  житті  ті  квіти  білі,
Аби  колись  вже  прошептав  Він:  Я  люблю…

А  поки  випічка,  для  себе  лиш,  на  кухні,
З  десертним  келихом  в  Різдво  на  самоті…
Й  жіноча  віра  в  те,  що  дотики  розкуті,
Тобі  не  тільки  будуть  снитися  вночі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815987
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2018


МІЙ ОБЕРІГ

Моя  любов  -  мій  оберіг,  мій  амулетик,
Вона  захована  у  сріблі  ланцюжка,
І  кожен  раз  коли  цілую  на  ніч  хрестик,
Богам  всміхається  розхристана  душа…

Даремні  мрії  на  майбутнє…Марні  плани,
Знов  в`яжу  грішну  пристрасть  у  морські  вузли,
І  хоч  кохання,  як  і  спокій,  вже  не  з  нами,
Його  я  згадую,  до  нині,  залюбки.

Літають  янголи,  мов  нероби  повсюди,
З  них  пір`я  падають  на  втомлених  людей,
Круги  ж  намотують  по  колу  мої  думи,
Згадавши  пристрасть  й  гріх  вже  приспаних  ночей.

На  небі  мокрим  пальцем  намалюю  сонце,
На  хмарі  янгола…Тебе  біля  ставка…
Під  ритми  музики  смуглявої  Beyonce,
Воскресне  зморена  від  розпачу  душа!

І  хай  струна  кохання  ніжно  обірветься,
А  звук  мелодії  всередині  помре,
Смішний    Амур-бешкетник  вірю  доторкнеться,
До  серця  вістрям  стріл  рятуючи  мене.

Птахи  на  кронах  вишні  замилують  джазом,
Піднімуть  голови  кульбаби  у  садку,
Хай  не  судилось  прокидатися  нам  разом,
Любов  твою,  як  талісман  я  бережу…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815535
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2018


СИЛУЕТ У ВІКНІ


За  сірим  деревом,  під  ковдрою  зі  снігу,
Стоїть  душа  моя  закутана  в  тугу
І  жде  щасливої  миттєвості  чи  збігу,
Хоч  тінь  побачити  за  шторами  твою.

Січневий  вечір  кутав  темрявою  місто,
Померхле  світло  ледь  жевріло  в  ліхтарях,
Немов  із  опери  льодової  іскристо,
Лежало  небо  на  заковзаних  стежках.

Вікно  насичене  гірляндовим  бурштином,
Стікало  килимом  на  синюватий  лід…
І,  там  за  склом  із  візерунків  дивним  чином,
Вловив  я  тихий  твій,  веселий,  щирий  сміх.

Примружу  очі  в  щасті…Вії  сніг  притрусить,
В  уяві,  ти  в  святковій  сукні  за  столом,
Десь  під  ялинкою  лускунчик  горіх  лущить…
А  я  кидаю  позір  спраглий  на  вікно.

Стою  мов  вкопаний,  рубає  мороз  пальці,
Застиг,  як  сяйво  на  Алясці,  погляд  мій,
Ти  знов  кружляєш  за  фіранкою  у  вальсі,
У  товаристві  свіжих  новорічних  мрій.

Вже  злився  з  містом  сонним…Зрісся  з  ліхтарем  я,
Здається  з  вітром  розчинився  вже  в  імлі,
А  ти  любов  моя,  ще  й  досі  мить  таємна,
Лиш  силует  різдвяний  в  жовтому  вікні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815532
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2018


ЗАМОРЕНІ ГОЛОДОМ

Приніс  північний  вітер  на  поріг  стеблину,
Зронив  дозрілий  колос  три  зерна  до  ніг…
З  виттям  вгризався  цвях  іржавий  в  домовину,
За  крок  до  осені  спинивши  життя  біг.

Стара  верба  в  селі  пожовкла  передчасно,
Мабуть  від  тіл  дитячих  схованих  в  землі
І  лиш  барвінок  на  весні  тут  квітне  рясно,
Так  ніби  сльози  з  неба  впали  голубі…

Ніхто  в  селі  не  вижив…Ні  одна  дитина,
Вже  посиніли  пальці  в  кулачках  навік,
І  плаче  поряд  із  вербою  горобина,
Коли  на  хрестики  маленькі  сипле  сніг.

Давно  зрівнялися  могилки  з  диким  полем,
Давно  їх  душі  поміж  янголів  живуть…
Ось  тільки  дзвони  віддають  до  нині  болем,
Коли  в  осіннім  небі  над  церквами  б`ють!

Німіють  янголи  на  хмарах,  Діва  шепче,
Молитву  щиру,  вириваючи  з  грудей,
Лиш  сам  себе  Господь,  дивуючись,  не  вперше
Питає,  нащо  я  створив  таких  людей?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815061
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2018


ЦВЯХИ В ЗАП`ЯСТЯХ


Нехай  стирчать  цвяхи  в  зап`ястях,
Струмком  засохне  кров  між  пальців
І  на  порозі  смерті  вранці,
Колись  ковтну  я  знов  причастя.

Святе,  останнє  вже  причастя,
Оцтом  просочене  вщент  слово…
Як  це  душі  моїй  знайомо,
Сміх  саркастичний  замість  щастя.

Нехай  стирчать  цвяхи…На  згадку,
Про  дружбу  вмертвлену  у  зрадах,
Про  мрії  та  любов  в  принадах
І  фальш  весневого  світанку.

Про  недовіру  і  байдужість,
Того,  кому  відкрив  вмить  душу…
Я  залишити  цвяхи  мушу,
Аби  собі  привити  мужність.

Нехай  стирчать  цвяхи…На  пам`ять,
Як  натяк  на  байдужість  ближніх,
Забутих  ворогів  колишніх,
Що  серце  вже  моє  не  ранять.

Нехай  стирчать…І  не  виймайте,
Із  болем  також  можна  жити,
З  ним  краще  інколи  й  творити…
Я  майже  звик  до  нього…Майже.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815060
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2018


ЧЕКАВ

Чогось  чекав  від  когось  довгими  роками,
Не  йшов,  не  падав,  не  вставав  і  не  боровся,
Лиш  цілував  в  молитвах  грішними  вустами
Лице  іконочки,  потріскане  від  сонця.

Сидів  в  іржавій  клітці  і  чекав  на  спокій,
Любов  чекав  безмежну,  пристрасть,  щастя,  долю
І  чай  заварював  гіркий,  душі  самотній,
Не  випускаючи  її  в  політ  на  волю.

Він  так  безмежно  все  надіявся  та  вірив,
Що  сонця  промінь  ніжний  душу  відігріє,
Бо  раз  Господь  Всевишній  Сам  шляхи  відміряв,
Ніхто  вже  долю  ту  обрізати  не  сміє!

Він  бідних  янголів  обтяжував  гріхами…
Топив  нещадно  у  вині  думки  та  мрії
І  на  світанку  грішний    босими  ногами,
Навколо  церкви  хороводив  щонеділі…

В  хандрі,  із  білих  крил,  нервово  пір`я  смикав,
Та  фарбував,  безглуздо,  в  чорно-сірий  колір…
Було  в  душі  погано  -  Бога  завжди  кликав,
А  попускало  трохи…Гріх  життя  з  історій.

Чекав  кого?  Чому  не  жив?  До  чого  прагнув?
Несе,  кленовий  лист  життя,  безжальний  вітер,
Тримає  келихи  Діоніс,  хмільний  Бахус,
Де  в  клітці  втратив  він  піввіку  не  помітив…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814069
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2018


ПОГЛЯД З ФОТО

Крупинка  пам`яті  від  сподівань  предвічних,
Щодня  паде  під  вечір  із  старих  цеглин,
На  жовтий  відблиск  свічки  справа  на  обличчі,
Світлини  глянцевої  під  рядком  картин.

Кладу  лицем  до  низу  чорно-біле  фото,
Аби  під  поглядом  не  бути  кожну  мить…
Та  знов  підходжу  я  до  нього  аби  згодом,
Торкнутись  пальцями  до  надпису  на  нім.

«Коханому.»  І  все…  Одне-єдине  слово,
Ні  слів  любові  й  рим  у  тлінності  життя…
Все  просто,  щиро,  мило,  трохи  загадково,
Одне  лиш  слово,  крапка…  І  жива  душа.

Знов  свічки  блідий  відблиск  на  твоїм  обличчі
І  погляд  сверлить  душу,  ріже  та  пече,
Я  відвернувшись  до  вікна  у  темінь  ночі,
Немов  відчув,  що  хтось  торкнувся  за  плече.

Це  погляд  твій  ковзнув  в  кімнаті  прохолодній,
Зелено-сіра  смужка  вільного  таксі…
Я  знов  не  спатиму  спокійно  від  сьогодні
І  не  тому,  що  мокра  осінь  на  дворі.

Вже  вдруге  свічка  гасне  на  плиті  каміну,
Крупинки  долі  сиплють  з  цегли  тлінних  тіл.
Я  обійму  тебе…Колись…Я  в  це  ще  вірю…
І  ти,  любов  моя  із  фото,  в  це  повір.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813563
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2018


А МАТИ ЧЕКАЛА

Прийду  на  день  в  село,  пройдусь  навколо  хати,
Стоїть  черешня  ще,  ровесниця  моя,
Впізнав  старий  собака…Не  зустріла  мати,
Бо  я  вже  третю  осінь  круглий  сирота…

Колись  зі  школи  йшов,  а  матінка  чекала…
Так  не  любив,  з  шкварками,  з  тіста  галушки,
Але  з`їдав  в  обід,  бо  мати  обіцяла,
Десерт,  із  лекварем  сливовим  пиріжки.

Коли  вночі  приходив,  юнаком  безвусим,
Вона  сиділа  в  кухні,  справа  від  вікна…
Хіба  ж  я  знав  тоді,  що  сам  її  примусив,
Недосипати  ніч,  чекаючи  дитя.

Чекала  з  війська  сина,  з  танців  чи  з  роботи,
Куди  б  не  йшов  у  світ,  в  яких  краях  б  не  жив,
Чекала  все  життя,  у  дні  негоди,  поки…
Хрест  чорний  літом  не  встромили  між  могил.

Чекала  завжди…Вірно…До  хвилин  останніх,
Лицем  до  вулиці,  тримаючи  в  руці,
Потертий  збіглим  віком  молитовник  давній,
Що  дарували  їй,  ще  в  юності  ченці…

Сиджу  на  сходинці,  собака  треться  в  руку,
Впізнав  і  скиглить  знов,  радіє  мов  дитя,
А  я  лиш  згадую,  про  мамину  науку,
Та  про  терпіння  материнське  все  життя…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813228
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2018


ПІДСЛУХАНА РОЗМОВА

Привіт…Привіт  тобі…Ти  модний    знов  по  світу?  
До  Відня,  Праги,  Риму…Потім  у  Мілан?
А  я  ось  з  дому  вже,  та  вкотре  в  АТО  їду,
Був  під  Дебальцеве  і  захищав  курган…

Така  чудова  борода  і  стильний  одяг,
У  кожнім  русі  видно  впевненість  в  собі…
Що  там?  Війна  ще  йде…  Шкарпетки  мокрі,  протяг,
Та  раз  на  тиждень  гірко  плаче  дощ  вночі.

Гарненька  зачіска…А  в  мене  друг  з  Волині,
Він,  під  один  стриже  усіх  нас  гребінець,
Два  роки  майже,  із  перервою,  донині…
Чому  з  перервою?  Та  вхопив  був  свинець.

Круті  тату  на  шиї…Окуляри  «PRADA»?
А  в  мене  з  всіх  тату  один  лиш  є  тризуб,
Він  там  де  серце  в  грудях,  вибитий  на  пам`ять…
Хто  набивав?  Нема  вже…Вбитий  літом,  друг.

Чи  є  медалі  в  мене?  Мої  нагороди,
Осколки  два  маленькі,  в  руку  та  плече…
Болить  питаєш?  Тільки  в  дні  негоди,
Тоді  і  ниє  часто,  крутить  та  пече.

З  прикрас  у  мене  тільки,  жовто-синя  стрічка,
Мені  колись  її  кохана  в  бій  дала…
Як  звати  дівчину?  Марія…Ох,  Марічка,
Вона  в  санчасті  в  нас  і  досі  медсестра.

Шикарні  туфлі  легкі...Шкіра  італійська…
А  я  в  цих  берцах  взимку,  влітку  і  в  дощі
І  сплю  в  брезентових  хоромах  коли  нічка,
Спокійна  видасться  без  криків  й  метушні.

Тобі  пасує  борода…А  я  той  тиждень,
Не  міг  голитися,  не  було  в  нас  води…
Буває  тАк  із  того  боку,  ворог  тисне,
Що  лиш  рятує  Бог…Та  зрідка  молитвИ.

Ну  все…Бувай-давай,  підходить  он  мій  поїзд,
Тобі  на  захід,  у  Європу…Я  на  схід.
Життя  мов  казка  дивна…Нереальна  повість…
Нехай  щастить  нам  всім…Європі  там  привіт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812965
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2018


ПРИДУМАНА ЛЮБОВ

Любов  придумали,  приклеїли  до  рами,
Хотіли  пристрасті  та  драми  з  почуттів…  
Та  ось  довіри  ваза,  зліплена  роками,  
Лежить  уламками  від  кришталевих  днів.

Нема  кохання  в  нас,  у  часі  розчинилось,
Вже  навіть  спогади  вкрив  морок  і  туман,  
Свята  вода…Мольфарка  чи  біблейське  диво,
З  душі  не  вирвуть  із  корінням  біль-дурман.

Троянда  розпачу  у  кольорі  пурпуру,  
Покрита  інеєм  печалі  та  туги
І  шлях  відносин  грішних,  наш  театр  абсурду,  
Вже  сухолистом  вкрили  з  півночі  вітри…

Все  через  силу  й  досі…Втратили  кохання.
Спитати  в  серця  би,  чи  справді  хоч  було?
З  небес  нам  янгол  кинув  вирок  на  страждання,  
Влетіла  каменем  розлука  крізь  вікно!

Уламки  скла  лежать,  між  ними  наші  душі,
Немов  дві  горлиці,  останній  помах  крил…
Любов  в  агонії  і  сльози  неминучі,
Готовий  реквієм  і  хрест  важкий  із  брил.

В  брехні  змагалися…А  правда  розсудила,
Тепер  мов  кров  з  обличчя,  витираєм  біль.
Казав  тобі  кохана,  незрівняна,  мила…
А  сипав  жменями  на  свіжі  рани  сіль.

І  ти  у  яму  боргову  також  не  сіла,
Казала  любиш,  віриш,  знаєш,  бережеш…
Поглянь  на  вазу  із  уламків,  ось  довіра,
Хіба  цього  в  житті  ми  прагнули?  Невже?

Від  нині  горла  рвем,  на  різних  барикадах
І  кожен  з  кров`ю  захищатиме  своє…
Застрягши  раз  в  житті,  у  цих  болотах-зрадах,  
Втопили  в  них,  на  жаль,  ми  повністю  себе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812726
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2018


DOLCE VITA


Цей  теплий  рік  повис  у  бабиному  літі,
І  павутинням  доторкнувся  до  щоки,  
Дістали  янголів  й  собі  осінні  квіти,
Лиш  брови  хмуряться  у  ранньої  зими.

Ці  айстри  жовто-білі,  чимось  зачепили,
Від  них  відвести  нам  так  важко  погляд  свій…  
Бджола  остання  намагається  щосили,  
Забрати  залишки  нектару  в  сонний  рій.

Яскраві  квіти  в  клумбі  серцю  нагадали,  
Що  тимчасове  все  у  нашому  житті,
Не  так  булО  у  нас...Не  так...Коли  кохали-
Були  нам  пори  року  завжди  милі  всі!

Дощі  за  комір  куртки…Спека  серед  літа…  
Було  нам  байдуже,  а  що  там  за  вікном!
У  нас  в  серцях    бурлило  справжнє  dolce  vita,  
Метою  й  діями  так  схоже  з  грішним  сном.

Так  схоже  з  айстрами,  що  тішать  мої  очі,  
У  літо  бабине  осінньої  пори…
Можливо  ти  сьогодні  десь  посеред  ночі,  
Почуєш  в  голосі  знайомому:  Прости.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812725
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2018


ДВОЄ НА ДОРОЗІ

В  рукав  заховані  армади  сніжних  хмар,  
Кожух  природи  сперечається  з  морозом
І  сірим  інеєм  звисає  теплий  пар,  
Під  ніздрям  сивого  коня,  пропахлих  просом.

Давно  запряжені  в  один  скрипучий  віз,
Дві  долі  скріплені,  споріднені  та  схожі,
Стоїть  закутий  в  тишу  голодранець  ліс,
Ідуть  два  виснажених  серця  на  морозі.

Рипить,  хрипить  під  ходаками  білий  сніг,
Аби  дійти  до  хати…Буде  відпочинок...  
Мотуззям  скручений  на  возі,  в`язень-хмиз
Комусь  жаліється  на  долю,  дивним  чином.

Мабуть  приречений  померти  у  ярмі,
Старенький  дідів  кінь,  єдиний  годувальник,
Бреде,  з  прокльонами  бурчливими  зимі,
Та  чує  вітер  тільки  монолог  страждальний.  

Гуде,  пече  у  грудях,  боляче  давить,  
Немов  сухі  легені  дим  там  вижимає
І  рве  суглоби  стерті,  чортів  той  артрит,  
Ще  вовком  в  полі,  дикий  сівер  завиває…

Знов  хриплий  кашель  грішну  душу  розірвав,
Сирі  недопалки  згасають  на  узбіччах…
Аби  дійти  нарешті…Лиш  би  кінь  не  впав…
Аби  дійти  і  повечеряти  при  свічах…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812323
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2018


ПРИСТРАСНИЙ РАНОК

Моя  ти  Фрейя  неземна  розплющ  вже  очі,
Холоне  кава  в  чашці  без  твоїх  обіймів…
Вже  й  моє  серце  остиває  після  ночі,
Мов  надивилося  сюжетів  грішних  фільмів.

Бог  дав  красу  земну  і  чарами  припудрив,
Амур  впустив  у  серце  стріли-орхідеї,
Аби  під  ніжним  шовком  соковиті  груди,
В  мені  розбурхували  пристрасні  ідеї.

Мов  янгол  крилами,  буджу  тебе  цілунком,
Грудей  гарячих  доторкаючись  вустами
І  зачаровано  милуюся  малюнком-
Мостом  прозорим  між  реальністю  і  снами.

Цвітучі  клівії  впадають  в  ейфорію,
Встидлива  папороть  фарбує  жовті  коси,
І  зайчик  сонячний  розтрушуючи  мрію,
З  плечей  стрибаючи  зникає  у  волоссі  .

Яскравий  промінь  в  улоговинці  лопаток,
Свої  ідеї  вимальовує  сакральні,
А  на  потертому  паркеті  бог-світанок,  
Танцює  вальс  весни  під  музику  Вівальді…

Прим`яте,  голим  тілом,  гладиш  простирадло,
Рукою  теплою  торкаєшся  перини,
І  ніби  кішка  абіссинська  елегантно,
Мені  показуєш  на  тілі  м`які  вгини…

До  біса  чорну  каву…Клівії  та  промінь,
Ще  не  вставай  із  ліжка,  світ  нас  зачекає,
У  мене  серце  не  остигле…Інше  в  камінь,
Тепер  хай  Ерос  безсоромний  про  нас  дбає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812322
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2018


НА ВЕРШИНІ СВІТУ


На  вершині  дивосвіту  наче  янгол,  
З  перебитим  безрозсудністю  крилом,  
На  колінах  я  стою  і  вкотре  з  Богом
Тиху  бесіду  веду  про  зло  й  добро...

На  вершині  світу-скелі,  наче  камінь,  
Що  ось  скотиться  недбало  кудись  вниз,  
Я  тримаюся  тремтячими  руками,
За  дощами  віку,  сточений  карниз…

А  десь  в  хаті  там,  за  сірим  горизонтом,  
До  якої  вірно  прагне  погляд  мій,  
Жде  кохана  мої  очі,  безумовно,
І  святковий  накриває  для  нас  стіл!

На  вершині  кам`янистій  мов  струмочок,  
Не  глибокий  духом,  тілом  я  слабкий...
Чи  можливо  все  життя-один  клубочок,
Із  тендітними  роками,  як  нитки.

А  якщо  скочУся  вниз,  де  все  спокійно,  
Бога  відповідь  не  вчувши  із  небес,  
Чи  розтягнуться  роки-нитки  повільно,  
Чи  заплутані  повиють  життя  хрест?

На  вершині  цього  світу  я  даремно...
Та  й  вершина  це,  чи  пагорб  на  шляху?  
Марно  відповідь  шукаю  в  бутті  вперто,
Час  втрачаючи  безглуздо  на  віку...

А  десь  вдома  сад,  за  сірим  горизонтом,  
Й  хати  рідної  очікує  поріг,
Плаче  вже  моя  кохана,  там  самотньо,
І  долонею  знов  гладить  білий  стіл.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812182
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2018


МИ ДО ВЕСНИ ДОЖИВЕМО


Віддав  на  страту  би  я  душу  за  країну,
Стояв  за  свій  народ,  неначе  за  сім`ю,  
Бо  мрію  завжди  про  Державу  цю  єдину,  
Та  плачу  серцем  проклинаючи  стрільбу.

Криваве  море  сліз  на  нашому  Майдані,
Там  діти-беркути  дубасять  знов  батьків,
Вже  всоте  просить  в  Бога,  сива,  змерзла  пані,  
Прощення  щирого  за  вбитих  дітлахів.

В  сльозах,  душевно  просить,  долі  для  народу,
За  внуків  й  діток  молить  Господа  стократ…
І  носить  чай  гарячий,  поки  десь  зі  сходу,
Холодне  сонце  не  торкнеться  барикад…

Чи  будуть  зміни  тут?  Я  вам  клянусь,  не  знаю.
Чи  мрії  здійсняться  на  краще,  десь-колись...
Бо  я  давно  до  влади  віри  вже  не  маю,  
А  за  народ,  душа  нестерпно  ще  болить.

Віддав  би  душу  ту...Та,  як  без  неї  жити?  
Молитись  потім  за  стражденних,  як  всіх  тих,
Чию  надію,  не  змогли  століттям  вбити,
Ні  турки  з  ляхами,  ні  шведи  й  москалі.

Морили  голодом,  зганяли  до  Сибіру,  
Саджали  в  тюрми  на  загублені  роки,  
Та  не  зламали  дух,  не  задушили  віру,  
Покласти  гордість  на  коліна  не  змогли!

Ми  до  весни  доживемо...І  не  одної,  
І  віра  наша  та  надії  теж  дійдуть...
Можливо,  Бог  колись  і  дасть  нам  тої  долі,  
Яку  політики  так  вперто  не  дають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812181
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2018


ЗНОВ ВБИТИЙ КОХАННЯМ


Мокрого  листя  в  багаття  підкину,  
Нехай  воно  пломінь  хоч  трішки  вгамує.
Знищить  та  вб`є  ту  єдину  причину,  
Яка  моє  серце  і  душу  руйнує...

Дим  сірий,  крізь  листя  і  хмиз,  до  небес
Мої  почуття  і  думки  вже  відносить...
Навіщо  мій  янгол  кохання  воскрес,  
Хто  знову  страждати  його  нині  просить?

Навіщо  на  шлях  вже  забутий  ступив,
Хай  жив,  уві  сні  я...Там  теж  можна  жити.
Любов  розірвавши,  думки  стерти  в  пил…
Зі  серцем  розбитим,  скажи,  що  робити?  

Летить  наді  мною  розвіяний  прах,
То  він  колись  був  від  розлуки  бронею,
Тепер  над  руїнами  щастя  лиш  стяг,
Що  янгол  поразки,  приніс  із  собою.

Знаєш  мій  Боже,  чим  козирі  бити,  
Тремтіння  у  грі,  аби  рук  вгамувати?  
Я,  наче  школяр,  в  коханні  безсилий,  
Не  можу  крізь  пристрасть  і  слово  сказати...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812006
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2018


ТИ ДЛЯ МЕНЕ ТАКА, ЯК БУЛА


Запах  твого  тіла  трішки  незбагненний,
Голі  плечі-мармур,  шия,  ніжність  рук,
Як  шкодА,  що  вік  людини  такий  тлінний…
Та  життя-роман,  ще  встигне  в  свіжий  друк.

Легким  подихом  до  скроні  доторкнуся,
Хай  палкі  вуста  відчують  аромат,
Потяг  серця,  пристрасть,  ласка…І  спокуса,
Це  любові  й  віри  справжній  результат.

Як  шкодА  душі,  що  вік  не  милостивий,
І  стрімкі  роки,  на  жаль,  беруть  своє…
Лід  розлук,  мороз  кохання…І  відлиги,
Все  булО  у  нас,  все  бУде  і  все  є.

Та  для  мене  нині  ти  така  ж  тендітна,
Як  в  той  світлий  день  коли  вдягла  фату!
Не  змогла  часу  безжальних  ночей  злива,
Жінки  вроду  змити  з  личка  і  красу!

Ну  й  нехай  буде,  що  діти  вже  дорослі,
В  цьому  щастя  й  радість  кожної  сім`ї…
Пам`ятаєш,  як  з  дівчатками  йшли  в  гості,
А  тепер  чекаєм  вдома  їх  самі.

Ти  для  мене  люба,  молода  назАвжди!  
Сітка  зморшок  є?  Та,  стільки  би  біди…  
В  почуттях  кохання  головне,  то  справжність,
Скільки  ж  солі  з`їли  разом  за  рокИ!

Головне  для  нас,  кохання  не  втопилось,  
Не  пішло  під  кригу  в  озері  життя…
Нам  колись  з  тобою  в  юності  й  не  снилось,  
Що  наш  крок  за  кроком  разом,  в  майбуття!

Бо  для  мене  квітко,  ти  така  ж  тендітна,
Як  в  щасливий  день  коли  вдягла  фату!
Не  змогла  часу  безжальних  ночей  злива,
Жінки  вроду  змити  з  личка  і  красу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812005
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2018


СЕРЦЕ ЗІ СНІГУ


Ти  поверни  мені  зі  снігу  змерзле  серце,
Нехай  чужа  його  розтопить  знов  любов.
Таку  холодну  пані,  покохав  я  вперше,
Мов  іній  погляд  твій  на  куполах  церков.

Сльози  краплиночка  замерзла  на  обличчі-
Не  дев`ять  раз  живу  на  світі,  наче  кіт,
Твої  бажання  мила,  дивні  та  незвичні,
Несуть  в  життя  моє  один  суцільний  гріх.

В  холодній  пристрасті  чекаючи  відлигу,
Пульсує  серце  нервно  стиснуте  в  руках,
ЗабрАла  ти  його  погратися  на  втіху,
Мені  ж  залИшила  кохання  альманах.

Чи  вбережеш  його?  Подбаєш,  чи  я  згину,
Струмочком  теплої  води  у  рукаві?
Я  знов  надією  живу,  як  тижні  сплинуть,
Нове  ти  серце  зв`яжеш  в  березні  мені.

З  бавовни…З  льону  зв`яжеш,  ніжне  і  тендітне…
Червоним  в  центрі,  щоб  горіло,  як  рубін!
Та  збалансуєш  в  ньому  з  темного  на  світле,
З  глибоким  натяком  до  гарних  в  житті  змін.

Яскраву  голку  срібну,  в  серце  бавовняне…  
Прошепотівши  заклинання  на  любов,
Дихнеш  душею  на  творіння  це  багряне,
Нехай  у  грудях  приживається  воно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811881
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2018


НЕ МОВЧИ


Не  мовчи…Відгукнись…Прошепчи,  як  нам  бути?
Я  ж  Тобі  на  майбутнє,  видав  щастя-ключі.
Все  прийму  без  образ…Без  прокльонів...Ми  ж  люди…
Будь  хоч  раз  вже  відверта,  щось  скажи…Не  мовчи!

Без  питань  й  таємниць…Все  відкрито  від  нині,  
Навіть  нерви  оголені  наче  дерева,
Ми  звалились  з  небес,  на  покоси,  безсилі…
Сліпу  віру  в  стосунках  тримати  не  треба.

Я  зачеплюсь  думками  за  спогади  давні,
Із  минулого  встану,  як  з  колін,  в  повний  зріст,  
Хай  прочинені  гупають  серденька  ставні,
Я  у  тексті  кохання,  зредагую  весь  зміст…

Все  в  стосунках  нове…Крім  кохання  напевно…
Про  тривоги  душевні  я  давно  розказав,
Так  реве  по  ночам  грішна  пристрасть  сердечна,
Що  з  цим  буде  з  коханням,  я  невідаю  сам.

Сон  не  мій  уночі…Почуття,  як  не  справжні…  
Ще  й  ця  спрага  душевна,  знов  молюся  богам!
Закриваю  душі,  в  щастя  двері  та  ставні,
Знов  читаючи  вірші,  нічним,  сонним  садам.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811880
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2018


ПОВЕРТАЙСЯ ТАТКУ

Мені  чомусь  не  спиться,  таточку,  ночами…
Ти  лишень  мамі  не  кажи,  вона  ж  заплаче,
Вона  і  так  по  вечорах  мене  сльозами,
Тремтіти  змушує…А  я  затим  руками,
Лиш  тисну  хрестик  до  грудей,  де  серце  скаче.

Мені  вночі  без  тебе,  таточку,  не  спиться,
Холодні  ніженьки  під  ковдрою,  в  шкарпетках
І  казка  мамина,  сумна,  як  вовк  й  лисиця
Ловили  рибу…Не  така…Твого  обличчя,
Мені  потрібно  до  казок…Бо  ти  смієшся…

Я  тільки  нашому  ведмедику,  татусю,
Про  те  розказую,  як  хочу  на  коліна,
До  тебе  всістися…Я  кожен  день  молюся,
Як  ти  навчив  мене  і  зовсім  не  боюся,
Нічних  бабайчиків,  бо  вже  доросла  й  сміла!

Максим  приносить  мені  з  школи  всі  цукерки,
У  мене  їх  вже  ціла,  таточку,  шкатулка…
Ми  не  купуємо  на  свято  феєрверки,
А  я  навчилася  робити  із  серветки,
Троянду,  таточку…Аби  лиш  повернувся.

Мені  без  тебе,  татку,  сумно  засинати,
Як  і  тобі,  мабуть…  Ти  теж  не  спиш  ночами?
Мені  так  хочеться  за  шию  обійняти,
Коли  прийдеш  до  ліжка  казку  розказати…
А  потім  сльози  витреш,  на  очах  у  мами!

Лиш  повертайся  ти  до  нас,  татусю  рідний,
Казали  брат  мені  і  мама,  що  з  тобою,
Побачусь  скоро,  на  весні,  можливо  в  квітні,
Коли  черешні  зацвітуть  на  сході  й  півдні
І  вже  ніхто  не  буде  марити  війною…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811692
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2018


ОБРУЧ КОХАННЯ

Не  знав…Не  вмів,  на  жаль,  з  тобою  бути  поруч…
Й  без  тебе  жити  не  навчився  до  сих  пір!
Життя  дубова  діжка,  а  кохання-обруч,
Який  утримував  нас  разом  стільки  днів.

Тримав  піщинку  щастя  у  руці  холодній,
Тримав,  й  не  думав,  що  дарунок  це  з  небес,
Були  в  сумліннях  кволих  почуття  голодні,
І  гріх,  рубець  залишив,  мов  Дамоклів  меч.

Я  так  й  не  звик  ще  прокидатися  без  тебе,
Самотня  кава  зранку  втратила  свій  смак…
Каштан,  на  вулицях,  ніхто  вже  не  закине  
Туди  на  верх,  до  сонця,  звідки  він  упав.

Ніхто  магнолію  не  змусить  розквітати,
Коли  панує  осінь  в  мокрому  саду…
Я  так  хотів  любов  в  обіймах  потримати,
А  міцно  взяв  під  руки  втомлену  хандру.

Не  зміг  з  голубкою  в  гнізді  побути  поруч,
Безкрилим  став  відтоді,  як  від  долі  втік…
Я  задихаюся  без  тебе…Клятий  обруч,
Спинив  від  серця  в  ранах  кров`яний  потік.

Не  вмів…Не  знав…Не  міг…Тепер  ось  і  страждаю.
Питав  у  янголів,  як  далі  жити  нам?
Знов  безнадійно  обруч  кожну  ніч  зриваю,
А  біль  не  йде  з  душі…Бо  вжився  уже  там.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811048
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2018


ХРЕСТ

Омитий  дощами  і  вітром  обдутий,
Стоїть  при  дорозі  потрісканий  хрест,
Висить  в  ранах  тіло,  цвяхи  вбиті  в  руки,
Донині  розп`ятий…Хоч  й  кажуть  воскрес.

Донині  страждає…Крізь  очі  прикриті,
Без  сліз,  що  могли  би  текти  кожен  день,
Він  дивиться  мовчки,  що  коїться  в  світі,
Як  люди  собі,  роблять  з  брата  мішень…

Висить  тіло  Сина  в  кривавих  патьоках
І  мертві  вуста  наче  просять  води…
А  в  світлих  хоромах,  в  інтригах  і  склоках,
Воюють  за  владу,  над  нами,  попи.

Все  золото  світу  їм  треба  вже  нині,
Забули,  як  босий  Христос  йшов  до  них?
Зникає  із  храму  вже  образ  твердині
І  шепіт  стає  більше  схожим  на  крик…

Воюють  попи…Рабства  Божого  хочуть,
З  північних  земель  нам  анафеми  шлють,
Святять  вбивчу  зброю,  стріляють,  регочать,
А  в  нас,  за  загиблими,  дзвони  знов  б`ють.

Жиріють  в  палатах,  в  машинах,  на  яхтах…
А  голий  Ісус  на  хресті  все  висить,  
Один  Син  у  Бога…Нема  в  Нього  брата,
І  тільки  одне,  за  нас,  серце  болить.

Обпечений  сонцем  чи  снігом  покритий,
Стоїть  при  дорозі  потрісканий  хрест…
Прости  нас  Всевишній  і  Ти  Сину  вбитий,
За  все,  що  Ви  бачите  з  чистих  небес.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810523
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2018


ТА, ДЕ Я БЕЗ ТЕБЕ


Там,  де  я  без  тебе,  янголам  не  місце,
Не  кружляють  білокрилі  в  тих  краях,
Хліб  черствіє  вмить  і  павутина  висне,
У  печі,  в  якій  його  ти  нам  пекла.

Там  акорди  брати  важко  в  ранах  пальцям,
Рвуться  струни  скрипки  й  хрипне  саксофон,
Не  звучить  фламенко  і  не  та  там  сальса,
Наче  душу  вийняв  Бог  з  музичних  нот…

Там…Гірке  життя  без  тебе,  нема  дива,
Не  цвіте  в  саду  калина  і  бузок,
Доля  нам  там,  двері  в  щастя,  всі  закрила
І  повісила  крицевий  свій  замок!

Там,  де  я  без  тебе,  під  вікном  веранди,
Не  насадить  нам  ніхто  вже  матіол,
Там  нема  в  словах  кохання,  й  долі  правди,
І  обріс  плющем  зруйнований  престол.

Блідий  віск  свічок  покрапав  грішну  землю,
Темний  Місяць,  рогом  ,  Сонце  затулив
І  вода  страждань  зірвала  бажань  греблю,
Ту,  яку  я  збудував  коли  любив...

Там…Гірке  життя  без  тебе,  нема  дива,
Не  цвіте  в  саду  калина  і  бузок,
Доля  нам  там,  двері  в  щастя,  всі  закрила
І  повісила  крицевий  свій  замок!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809002
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2018


КОРАБЛИК МРІЙ


А  пам`ятаєш,  нами  зроблені  вітрила,
Із  шовку  сукні  мами,  кольору  набес,
Тоненькі,  з  гілки  верби,  крашені  перила,
Штурвал  із  іграшки  і  балки  хрест-навхрест?

Як  ми  любили  ревно  наш  фрегат  надії…
Я  пам`ятаю  досі  надпис  олівцем,
Бо  Ти  кораблик  той  назвала  -  «Наші  мрії»
І  побажала  плисти  завжди  з  вітерцем!

А  пам`ятаєш,  мила…Перший  поцілунок?
І  мокрі  пальці  від  холодної  води,
Незграбний,  скромний  мій  дитячий  подарунок-
Віночок  сплетений  з  осінньої  лози?

Я  ще  сказав  тоді,  що  Ти  моя  Гвінера,
А  я  –  король  Артур  …Герой  твій  на  роки,
Ти  простягнула  ніжні  рученьки  до  неба,
Та  дзвінко  вигукнула  ангелам:  Люби!!!

Де  Ти  тепер  Гвінеро?  Всі  моря  обміряв,
Ходив,  шукав,  у  віскі  сльози  добавляв…
Я  стільки  вдома  чорнобривців  вже  насіяв,
Бо  кожен  день  твоє  повернення  чекав!

Та  ти  не  йшла  до  мене…Й  не  давала  звістки,
І  кожен  зірваний  букет  мій  засихав,
А  моя  мати,  не  дочекавшись  невістки
Сказала  тихо  мені:  Бог  любов  забрав…

Десь  там  за  обрієм,  у  вулканічні  скелі,
Розбився  парусник  закоханих  надій
І  у  брудних  тавернах  п`яні  менестрелі,
Пісні  співали  про  фрегат  розбитих  мрій.

Можливо  й  вийдеш  з  моря…Я  ще  пам`ятаю,
Сліди  тендітних  босих  ніжок  на  піску,
Вітрила  з  шовку  сукні,  чайок  білу  зграю…
І  зчервоніле  перше  тихе:  Я  люблю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809001
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2018


ОСІНЬ В ОКОПАХ

Дощ  на  Сході,  дощ  на  серці,
Сирість  в  кожній  клітці  тіла,
На  промоклі  старі  берци,
Муха  втомлена  присіла…

Мов  снаряд  упала  осінь,
Неочікувано,  стрімко
І  останню  в  небі  просинь,
Хмарами  з  Донецька  вкрило.

Сирість  сука…На  півроку,
Тіло  з  бруду  в  сніг  холодний,
І  не  ступиш  в  бік  ні  кроку,
Ще  й  сидиш  вночі  голодний…

П`ятий  рік  свистять  тут  кулі,
Вибух,  рана,  кров,  судома…
А  коли  не  бачать  друзі,
Сльози  душать:  Як  там  вдома?

Як  там  діти,  мама,  тато?
Чи  зібрали  все  до  школи?
Знову  снайпер  з  того  боку,
Біля  вуха  звук  знайомий.

Куля  вгризлася  в  колоду,
Вкотре  смерть  тут  пролетіла…
Боже…Тягне  так  додому,
Як  війна  ця  надоїла!

Сирість,  сльота,  кров,  багнюка
І  прокльони  на  всю  глотку…
Вчора  в  тил  відправив  друга,
Ледь  живого  -  втратив  ногу…

Знов  думки,  що  робить  мила?
Як  тримається  сердешна?
Тільки  б  часто  не  хворіла,
Лиш  би  все  гаразд…Не  перша  ж.

Так,  не  перша  й  не  остання,
Хто  чекає  з  поля  бою…
Може  сонце  вийде  зрання,
Попрощатися  зі  мною.

На  душі,  ледь  посвітліло,
Дощ  ще  встигне  набридати…
Дивно…Тихо,  звечоріло,
Перестали  щось  стріляти.

Знов  думками  до  родини…
Муха  з  берців  відлетіла…
Сука,  лиш  би  ці  краплини
Не  торкались  мого  тіла!

Дощ  на  Сході,  сирість  в  серці,
На  бліндаж  упала  осінь,
Чи  прослужать  зиму  берци…
Чи  весну  побачать  очі?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808493
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2018


НА МОГИЛІ

Два  світи  паралельні,  однієї  країни...
І  розрізані  навпіл,  мрії,  землі,  життя,  
Кров  і  сльози  засохли,  на  лиці  України
І  в  тумані,  допоки,  ще  її  майбуття.

Зацвіте  десь  у  квітні,  вишня  ніжна  в  садочку,  
Десь  під  листям  померлим,  стебло  ніжне  зросте,  
Зірве  мати  шість  квіток,  молодому  синочку
І  на  свіжу  могилу,  їх  вона  віднесе.

Повз  високі  вітрини,  що  рясніють  над  нами,  
Її  чорна  хустина  у  скорботі  пройде,  
Повз  шикарні  машини,  дорогі  лімузини,  
З  білим  скромним  букетом,  мати  сива  іде.

Десь  лунають  пісні  знов,  хтось  кричить  на  футболі,  
Мчить  кортеж  по  проспекту  десь  весілля  гуде...
Лише  чорна  хустина,  крок  за  кроком,  поволі,  
Невагомий  букетик,  через  місто  несе...

Навкруги  тиша  мертва,  на  могилі  є  квіти,
Хтось  приходив  до  сина  і  зронив  тут  сльозу...
Поряд  свіжі  могили,  поруч  теж  чиїсь  діти,  
Вони  теж  не  побачать,  в  новім  році  весну.

Впаде  матір  старенька,  до  хреста,  на  коліна,  
Поцілує  світлину  і  поправить  вінок...
Не  жевріє  надія,  вічним  сном  спить  дитина,
А  душа  долетіла,  мабуть  вже,  до  зірок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808492
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2018


ПРОБАЧ


Ми  зустрінемось  з  Тобою  в  небесах,
Щоб  пробачення  там  вимолив  я  в  Тебе…  
Від  сьогодні,  сподіваючись,  і  в  снах,
Щиро  прощення  проситиму  для  себе.

За  незірвані  букети  всіх  троянд,
Що  не  встиг  до  Твоїх  ніженьок  встелити,
За  невирощений  для  кохання  сад,
На  руках,  Тебе,  в  якому  мав  носити!

За  всі  мрії  світлі,  що  я  не  здійснив,
За  нещирі  мої,  грішні  поцілунки…
І  за  те,  що  в  зимній  вечір  не  хотів,
Ніжно  дмухати  теплом  на  змерзлі  руки.

Що  без  усмішки  сиділа  у  журбі,
За  всі  сльози  чисті...За  сльозинку  кожну,  
Ранком  зронену  на  килим  в  самоті,
За  сумну  годину,  за  хвилинку  Божу!

Що  від  сонця,  в  спеку,  тіло  не  вкривав
Попрошу  знов,  слізно  вибачення  в  долі…  
Ти  пробач  мені,  кохана,  я  не  знав,  
Що  тримав  слова  любові  у  неволі.

Якщо  зможеш…Схочеш…  Вибачай  за  все.
Ти  пробач  мені,  криваві  рани  в  серці…
Бог  простить  гріхи,  вік  спокій  принесе,
Смерть  відкриє  в  інший  світ  закриті  дверці…

Ми  зустрінемось,  колись,  на  небесах,
Щоб  пробачення  там  вимолив  я  в  Тебе,
У  молитві…Чи  в  римованих  словах,  
На  колінах…Чи  притиснувши  до  себе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807841
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2018


Я ПОБУДУЮ


Я  побудую,  острів  -  радість  для  душі
І  розфарбую  його  усмішками  долі,
А  недалеко  десь,  на  трав`яній  межі,
Зелені  висаджу,  стрункі  у  ряд  тополі.

Я  побудую,  в  морі,  щастя  для  нас  двох,
З  міцних  цеглин  любові  випечених  серцем,
Змайструю  дах  надійний  із  гнучких  гілок,
І  журавель-колодязь,  з  радужним  відерцем.

Я  побудую,  замок  -  затишок  тобі,
Вітраж  на  вікнах  з  малахіту  і  рубінів,
Щоб  сонця  промінь  ніжний,  ранком  навесні,
Лягав  веселкою  на  чистій  скатертині.

Я  побудую,  для  нас  серденько,  Едем,
Щоб  кожен  вечір  матіолою  розквітнув,
Аби  там  з  кожним  Божим  прожитим  вже  днем,
Вогонь  бажань  любові  й  пристрасті  лиш  кріпнув.

Я  побудую  Тобі  Рай  на  цій  землі,
Якою  грішною  б  вона  нам  не  здавалась,
Й  допоки  в  Всесвіті  не  згаснуть  всі  вогні,
Я  будуватиму…  Аби  лиш  Ти  всміхалась!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807839
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2018


ДУШІ ЕМОЦІЇ


Душі  емоції  вже  вирвались  на  волю,
І  осідлали  пам`ять  нібито  коня,
Щоб  обігнати  в  полі,  грішну  мою  долю,  
Порад  не  слухаючи  розуму  й  Творця!

Плету  вінок  зі  слів…Шукаю  в  душі  тези,  
Аби  придумати  вагомий  аргумент,  
Який  би  спогади  примусив  навік  щезнуть,
Кохання  залишки  розвіявши  вже  вщент!

Щоб  там  в  майбутніх  днях,  я  став  самим  собою!
На  дві  частини,  вкотре,  серце  не  ділив
З  щитом  і  усмішкою,  вийшов  із  двобою…
Нехай  поранений  та  вибившись  зі  сил.

Щоб  там  в  безмежності,  коли  остине  в  жилах
І  стане  тіло  сильне,  кормом  для  землі,
Вона  в  раю  мені  чи  пеклі,  не  наснилась,
Щоб  не  гуляла  десь  там  поряд  навесні!

З  кремневих  нервів  й  вен,  я  виплету  свій  захист,
Бар`єр  із  роздумів  та  сітку  з  почуттів
І  кров`ю  темною  на  блідім  тілі  «Досить»,
Пером  кривавим  напишу  я…А  затим.

Я  знов  шукатиму  у  пам`яті  кохання,
Яке  Амур  сердечний  дарував  мені
І  вириватиму  із  вуст  просте  зізнання,
Що  жаром  магми  у  вулкані,  спить  в  душі…

Душі  емоції  -  отрути  крапля  в  крові,  
Безжальний  морфій  той,  що  тіло  пеленав
Я  вже  підозрюю  думки  і  серце  в  змові,  
Бо  я  раніше  цих  страждань  не  відчував.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807662
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2018


САМА


Ти,  вкотре,  ждеш  своє  кохання  серед  ночі,  
Та  граєш  в  білий  день  в  сувору  неприступність
І  тільки  дзеркала,  сумна  свята  бездушність,  
В  твої,  від  сліз  промоклі,  зазирає  очі…

Холоне  в  чашці  жовтій  одинока  кава,  
Струною  скрипки  б`є  знов  музика  по  нервах,
Невтішний  пат  в  стосунках…Ця  болюча  тема,
Життя  без  пристрасті  -  одна  суцільна  драма.

Гаряче  серце  б`ється  в  збуджених  вмить  грудях,
Але  закуте  воно  наче  у  кайдани,
Дорослий  шлях  жіночий,  поки  ще  не  взнаний,  
Немов  в  пустелі  ліг  і  сповнений  безлюддям…

Сумуєш,  маєшся  у  цій  примарній  волі,  
Без  тих  безмежних  почуттів,  що  є  в  кохання…
Ти  ніжним  пальчиком  роздмухуєш  бажання,
Коли  над  ліжком  в  спальні  завмирають  зорі.

Безжальний  грізний  час  покваплюючи  сонце,
Звабливий  вечір  всім  народжує  для  втіхи,
А  в  місті  сонному,  бурхливі  людські  ріки
Проходять,  вкотре,  повз  твого  життя  віконце.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807661
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2018


ВІДМУЧИЛАСЬ


Сидів  між  стін,  дверей  і  вікон,
Дев`ятий  день  в  полоні  тиші,
Думками  скутий,  вбитий  віком
Убогий  дід  в  старенькій  хижі…

Дивився  в  стелю,  плакав  рідко,
Хотів  весілля  пригадати,
Як  гості  їм  співали  «Гірко»,
Коли  кохану  вів  до  хати.

Як  помагав  фату  знімати,
З  голівки  у  русявих  пасмах…
Та,  як  казала  рідна  мати:
Вона  від  нині  твоє  щастя!

Пройшло  життя,  в  даль  відлетіло,
Неначе  стрічка  фільму-драми…
Цвіло,  плодило,  посивіло-
Нема  вже  жінки,  бабці,  мами.

Відмучилась…Та  й  слава  Богу…
Його  залишила,  ще  жити,
Згадав  вінок  біля  порогу,
В  труні  попарно  жовті  квіти.

Вже  тиждень  сам  з  думками  в  муках,  
Навіщо  він  ще  бачить  сонце?
Одна  лиш  радість  є  в  онуках,  
Що  гомонять,  десь  за  віконцем.

Відмучилась…На  тому  світі,  
Чекає  в  райських  краєвидах,  
Щоб  разом  вечором  сидіти,  
На  ганку  там,  в  духм`яних  квітах…

Дев`ятий  день  в  полоні  тиші,
А  наче  сам-один  вже  вічність,
Знов  бешкетують  в  сінях  миші,
А  сивий  кіт  сидить  на  місці.










адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806821
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2018


БАГАТИЙ

Багатий  в  любові,  до  світу,  до  ближніх,
На  сотню  і  більше  хай  вистачить  років,
На  кожен  з  великих  й  невпевнених  кроків,
Якими  торкаюсь  доріг  я  розбіжних.

Багатий  в  мовчанні…В  нім  золота  стільки,
На  вік  мій  достатньо,  до  самої  смерті!
Хотів  би  волати,  за  долею  бігти,
Та  губи  зціпились  і  ноги  вщент  стерті.

В  коханні  багатий,  лиш  надто  багато,
Глибоких  подряпин  на  грішному  серці,
Немов  на  старому  із  дубу  відерці,
З  якого  вино  нам  черпали  на  свято.

Багатий  на  друзів…У  вірі  багатий,
Що  в  цьому  житті,  ще  не  всі  продаються,
Що  щиро  в  біді,  без  вагань,  обізвуться
І  знов  допоможуть  упевненим  стати!

Багатий  на  щастя,  хоч  все  тимчасове,
Раз  усмішка  часто  цілує  обличчя,
Багатий  на  неї…Хоч  є  й  протиріччя,
Чи  варто  сміятись,  коли  не  все  добре?

Багатий  на  долю…Могла  бути  й  гірша,
Стількох  вже  знайомих  немає  на  світі,
А  мого  життя,  пломінь  свічки  ще  світить
І  капає  воском  на  рими  із  вІрша.

Я  дійсно  багатий,  допоки  живий  ще,
І  хай  тих  грошей,  як  і  всім,  так  замало,
Я  радий  що  пекло  мене  не  забрало…
Чи  просто  не  щезнув,  в  що  вірив  був  Ніцше.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806820
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2018


В КОНВАЛІЯХ ЛЮБОВІ


Колись  літав  і  я  над  тихими  садами,
Збирав  з  нічних  небес,  для  рими  зорепил,
Ділився  з  вітром  дружньо,  грішними  думками,
Про  те,  як  милу  свою,  віддано  любив.

Як  цілував  блаженно  голі  її  плечі
І  поцілунками,  вуста  палкі  вкривав,
Під  мерехтіння  догораючої  свічі,
В  трюмо-екрані  затуманених  дзеркал.

В  дурмані  ночі,  дирижабль  мого  кохання,
Прикутий  якорем  до  місячних  болард,
Парив  розхитуючись  до  самого  рання,
Щоб  встиг  зібрати  я  з  душі  її  нектар.

Травнева  тінь  тюльпанів  обіймала  землю,
Бузкові  пахощі  п`янили  мов  «Мерло»
І  хриплі  стогони  чіплялися  за  стелю,
Щоб  протяг  вранішній  не  виніс  у  вікно…

Та  той  нектар,  мабуть,  для  мене  був  отруйним,
Він  мов  конвалій  запах  пристрасно  душив,
Приємний  смак  любові,  сповнений  облуди,
Обвуглив  душу  зранку,  кинувши  без  сил.

Так  і  живу  весь  час,  обпечений  коханням,
Солодкі  спогади…Конвалій  білий  сон,
Кружляв  колись  над  містом  виснажений  янгол,
А  нині  темно  й  тихо  за  моїм  вікном.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806282
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2018


ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!


Не  вірю  в  те,  що  Україна  моя  згине,  
Даремно  плачучи  в  безжальному  вогні...
Що  понад  степом  жовтим,  небо  наше  синє
Ми    будем  бачити  лиш  в  кольоровім  сні.

Що  попіл  згарища  застелить  вічне  сонце,  
І  громовиця  наганятиме  вже  страх,
Що  відвернемось  і  підем  від  тих,  хто  стогне,
Й  здригатись  будемо  ми  навіть  в  нічних  снах.

Не  хочу  вірити,  що  димом  вкриє  поле
Що  мідна  куля  –  дура  спинить  життя  біг...
І  знов  поранений  хтось  поруч  нас  застогне,  
Удар  приймаючи,  мов  кару,  за  наш  гріх.

Не  вірю  в  темряву…Що  чорне  і  червоне
Затьмарять  барви,  милі  оку,  на  землі...
І  що  помре  без  допомоги,  той  хто  стогне,  
А  інший  вмре  собі,  радіючи  у  сні.

Не  може  бути  так...Не  вірю,  що  загине
Все  рідне  те,  що  ми  любили  й  берегли!
Що  лава  вогняна  війни  в  безодню  змиє
Будинки  батьківські…  І  церкви  і  сади!

Що  лиш  чорнітимуть,  обвуглені  та  криві,  
Без  дат  народження  і  без  імен  хрести,  
А  вбиті  ворогом  тіла,  без  домовини,  
В  дворах,  гризтимуть  хворі,  здичавілі  пси.

Не  вірю,  в  це  я...Бо  так  не  хочу  вірити,  
Не  хочу  жити  знов  в  жалобі  та  біді...
Я  знаю,  сонце  буде  жовтим,  небо  синім,
Ця  віра  з  Богом  вже  прижилася  в  мені!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806281
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2018


СПОКІЙ


Ні,  не  плачу...І  не  бідкаюсь  на  долю,  
Не  жаліюсь  друзі,  вам  на  це  життя…
Я  подекуди  лиш  спокою  бажаю,  
Аби  врешті  втихомирилась  душа.

Не  страждаю  від  самотності  та  спраги,  
Лиш  дивуюся,  коли  всі  навкруги
Оголяють  проти  мене  гострі  шпаги,
Чи  плюють  байдужі  в  душу,  залюбки...

Не  засуджую...Нікого  не  картаю-
Бог  дав  кожному  своє  земне  життя,
Я  смиренно  в  Господа  лишень  питаю,  
Чи  туди  веде  мене  Твоя  рука?

В  чистоті  молитви,  зовсім  не  ручаюсь,
Грішний,  впертий  часто…Часом  не  правий,
Та  життя,  допоки,  й  світ  не  проклинаю,
Ти  тримай  тремтячу  руку  і  веди.

Відведи  мене  туди  де  пахне  лісом,  
Де  весняний  ранок  сил  для  нас  бере…
Може  спокій  мій  ховається  за  містом,
І  тому  до  мене  вперто  вже  не  йде.

Мила  мамо  моя!  Де  та  безтурботність?  
Де  той  затишок,  з  яким  я  жив  і  ріс?
Все  в  роках  згоріло…На  руках  лиш  гордість-
Вічна  ноша  грішна,  що  в  безсмертя  ніс.

Тільки  віра  залишИлась,  в  тісних  грудях
І  надія,  що  під  ребрами  тремтить,  
Там  де  інколи  бушує  в  серці  буря,
Де  зароджується  радісь  й  щастя  мить...

Ладу  й  затишку  давно  нема  на  серці,  
Може  бути,  то  від  віку…Може  ні,  
Та  мені,  чомусь,  невтішному  здається,  
Що  повернеться  мій  спокій  тільки  в  сні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806063
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018


БУРХЛИВА НІЧ


Чи  спали  янголи  на  хмарах,  чи  дивились,
Як  на  світанку  я  торкався  твоїх  губ,
До  щік  розпечених,  грудей,  очей  і  вилиць,
Як  цілував  веснянки  на  зап`ястях  рук?

Ніч  обнімала  світ  вологими  руками,
З  небес,  на  груди,  Місяць  ліхтарем  світив,
Ти  намагалася  додому  йти,  до  мами…
Та  знову  падала  у  омут  моїх  слів.

Читав  я  вірші  тихо,  гладив  ніжно  плечі,
На  хвилі  пристрасті,  душа  мов  той  фрегат,
Шукала  нібито  попутних,  теплих  течій,
А  тіло  прагнуло  цілунків  і  розваг.

Зіпріло  свіже  листя  від  твоїх  обіймів,  
Блукали  равлики    босоніж  по  росі,
Один  за  одним  хриплі,  голосисті  півні,  
Горлянки  дерли  на  сусідському  дворі.

Гілки  духм`яні  з  м`яти,  заплелися  в  коси,
Корівка  Божа  на  оголеній  руці,
Шовкових  стегон  дотик,  незабутній  й  досі,
Та  щира  усмішка  блаженства  на  лиці…

Чи  в  небі  тішились  боги,  чи  лиш  сміялись,
Що  наділили  нас,  гріховним  цим  добром…
Та  нам  булО  вже  не  до  них,  бо  ми  кохались,
В  садочку  літньому,  за  фермерським  ставком.

Під  ранок,  травами,  я  ніс  тебе  додому,  
В  росі  ромашки  дикі  липли  знов  до  ніг,  
Мені  ж  здавалося  тоді,  що  попри  втому,  
Я  все  життя  тебе  носити  так  би  міг…

Колись    проситиму  я  в  Місяця  і  Долі
Іще  б  одну  для  нас,  таку  бурхливу  ніч...
Всі  інші  грішні  ночі  ,  на  димок  лиш  схожі,  
А  ця,  вогнем  бажань  була,  ось  в  чому  річ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806062
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018


НЕ ВАЖЛИВО


Хіба  важливо  друзям,  скільки  довгих  років,  
Як  я  не  бачив  Всесвіт  у  твоїх  очах?
Кому  цікаво  те,  що  вдаваний  мій  спокій,  
Стає  нестримними  бажаннями  у  снах?

Всміхаюсь  сонцю  вдень...А  що  мені  робити?  
Моє  лице  в  сльозах  –  то  була  би  ганьба.
Для  чого  знати  всім,  що  можна  тАк  любити,  
Щоб  аж  від  тіла  відривалася  душа?

А  потім  голубом  летіла  в  темінь  ночі,
Туди,  де  втомлена  на  ліжку  ти  лежиш,
І  мокрим,  тулилась  крилом  в  нічне  віконце,  
Крізь  скло  затемнене,  гадаючи  чи  спиш…

Хіба,  для  янголів,  важливо,  що  не  любиш?
Що  не  цілуєш  мене,  навіть  у  думках…
Ти  й  досі  пасмо  русе  пальчиками  крутиш,
В  простих  і  вирваних  з  душі,  моїх  віршах!

Ти  й  досі  щиро  усміхаєшся  мені  лиш,
Шепочеш  пристрасно  знайоме  «esdekА»,
Та  це  у  пам`яті,  на  жаль,  і  що  тут  вчиниш,
Така  романтиків  вже  доля,  рокова.

Важливо  те  лишень,  що  знаєш  -  Я  кохаю!  
І  хай  в  чужих  обіймах  стогнеш  ти  давно,  
Моя  свята  любов,  як  пташка  з  небокраю,  
Колись  влетить  вночі  в  прочинене  вікно.

Важливо  те,  для  нас,  що  світ  любов  тримає,
А  почуття  не  вітер  і  не  біг  води,
Від  завтра  янгол  мій,  хай  лиш  про  тебе  дбає…
Я  розповім  йому  в  цю  ніч,  твої  смаки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804723
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2018


ПРОСТИ НАС БОЖЕ


Закрив  би  очі,  щоб  не  бачити  країну
Залиту  кров`ю  із  прострілених  грудей...
Вуста  стулив  би,  щоб  не  крикнути  від  болю,  
Почувши,  вкотре,  плач  наляканих  дітей.

Сховав  ті  квіти,  що  просочені  сльозами,  
Засипав  яму,  що  очікує  труну...
Сказав  би  тихо-тихо:  Ой,  не  плачте  мами,  
Ми  разом  з  вами,  всі  розділимо  біду.

Зціпив  би  зуби  сильно,  щоб  не  проклинати,  
Людей,  що  зброю  підняли  на  наш  народ.
Нестерпно  жити  нині…Та  не  час  вмирати,  
Допоки  вберігає  Україну  Бог!

Створи  Пресвята  Діво  най  чудесне  диво...
Зміни  на  милість,  Боже,  піднебесний  гнів.
Хай  сум  розвіється,  щоб  серце  вже  не  нило,
Не  біля  трун  нехай  лунає  людський  спів.

Нехай  загояться  всі  рани  України  
І  кара  Божа  оминає  всіх  і  вся...
Забравши  батька,  а  чи  матір,  у  дитини  -
На  жаль,  все  рівно  не  скінчиться  ця  війна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804722
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2018


В ЦЕЙ ВЕЧІР


В  цей  вечір  плаче  каяття…
Беру  натхнення  за  основу,
Одним  лиш  розчерком  пера,
Знов  відродити  почуття,
Останню  давши  серцю  спробу…

Я  квітів  сонячних  тобі,
Верейку  повну  подарую,
Щоб  жовто-білі  пелюстки,
Немов  дукати  золоті,
Осяяли  оселю  скромну!

Жіноче  щастя  і  любов,
В  букет  підв`яжу  серпантином,
І  підкладу  десь  під  вікном,
Аби  в  халаті,  перед  сном
Зненацька  ти  знайшла  це  диво!

Я  радість  та  тепло  душі,
Сховаю  в  глечик  з  візерунком
І  поряд  з  кексом,  на  столі,
Який  сам  випечу  в  печі,
Залишу,  вийшовши  нечутно.

Всю  пристрасть,  ніжність  покладу,
В  стареньку  з  ясеня  шкатулку,
Щоб  наче  стрічку  після  сну
Ти  ранком  їх  вплела  в  косу,
Чи  кинула  недбало  в  сумку.

В  цей  вечір  плаче  каяття…
Та  хто  ж  почує  тихий  стогін?
Лиш  серця  лінія  крива,
Розкаже  всім  про  почуття,
Що  в`їлися  в  душевний  спомин.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804512
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2018


ПРИМАРА


Сухі  рядки...Буденність  фраз
І  всі  питання  в  порожнечу...
Один  лиш  видих-  «Без  образ»,  
Навпіл  розрізав  щастя-час
І  підштовхнув  любов  на  втечу…

Із  темряви  минулих  літ,  
Немов  зі  снів,  де  все  в  спокусах,  
Де  все  несправжнє:  гріх  не  гріх,  
Де  плач  без  сліз  й  беззвучний  сміх,
Мов  Нікс  з`явилась  діва  руса.

Чи  справді  ти  мене  знайшла,
Богиня  ночі  гонорлива?
Якими  стежками  життя,
Тебе  до  мене  привела,
Безкрила  доленька  примхлива?

Стоїш  одна  біля  вікна…
Та  справжня  ти,  а  чи  примара?
Холодна  усмішка  сумна,
В  очах  висвітлює  душа…
А  на  душі  ятрить  ще  рана.

Тебе  не  було  стільки  літ,
Чому  тепер  переді  мною?
Мов  не  відмолений  мій  гріх,
Що  з  пам`яті  у  безвість  втік,
Залишивши  лиш  жменю  болю…

Між  сутінків  пророчих  снів,  
Без  слів,  без  дотиків,  як  кара
З`явилась  ти  лишень  на  мить,  
Щоб  взнати  серце  чи  болить...
І  знову  зникла,  мов  примара.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801458
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2018


ВОНА ДЕСЬ ТАМ…


Сумну  знов  розповідь  вплітаю  у  рядки,
В  словах  римованих,  вдаю  веселі  речі,
Кохання  струни  рву,  паплюжу  всі  думки,
Щоб  серце  в  грудях  біг  прискорило  вмить  втричі.  

Вже  в  сотий  раз  відклав,  намріяний  дзвінок
І  намагаюсь  щиро,  вирватись  із  карми...
Вона  десь  там  живе,  під  небом  для  зірок,  
Де  розливає  квітень  із  відерця  барви.

Два  білі  янголи  на  кожному  плечі,
За  обрій  дивляться,  рахуючи  хмаринки,
Вона  десь  там  сидить,  де  молоді  граки
Шукають  в  небі  синім,  серцю  половинки.

Нема  в  її  душі  для  мене  і  кутка…
Вона  десь  там  одна  з  благими  почуттями,
Знов  до  останнього  холодного  ковтка,
Смакує  каву  чорну  ніжними  вустами.

Я  вкотре  тій,  яку  кохаю,  не  дзвонив,
Й  вона  також  мені  під  вечір  не  напише:
Чи  я  сьогодні  зранку  каву,  в  саду,  пив,
Під  цвітом  падаючих  вниз  рожевих  вишень?

Та  ковдра  складена  на  кріслі  вже  лежить,
Вона  десь  там  сама…Допила  мабуть  каву,
А  я  чекаю  з  нетерпінням  щастя-мить,
Коли  розкрию  серце  і  скажУ  їй  правду.

Завмер  в  зелено-сірим  погляді  весь  світ…
Я  так  люблю  її,  що  серце  в  моїх  грудях,
Душі  летючої  збиває  життя  ритм,
Але  закоханих  й  богИ,  мабуть  не  судять.

Палкі  згадаю  тіла  дотики  і  душ…
Я  так  люблю  її,  що  навіть  в  сновидіннях,
ПишУ  про  пристрасть  грішну  і  страждання  Муз,
І  розум  свій  доводжу  знов  до  божевілля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801457
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2018


"КРЕЧЕТ"


Схилились  соняшники  втомлено  під  вечір,
І  грізний  гул  від  залпів  душу  розривав…
Лежав  поранений  боєць,  на  ім`я  «Кречет»,
Мов  сокіл  збитий,  що  на  поле  з  неба  впав.

Лежав  з  відкритими  очима  і  дивився,
Як  вітер,  хмари  гнав  у  ті  краї  де  він,
Не  так  давно,  здавалось  б,  тільки  народився
І  карим  поглядом  вдивлявся  в  білий  світ.

Текла  струмком  гарячим,  з  рани,  кров  по  грудях,
Життя  краплинами  стікало  по  руці…
Ніколи  хлопець  не  заплакав  би  при  людях,
Та  нині  сльози  гіркі  були  на  лиці.

І  не  від  болю  плакав  тихо,  юний  «Кречет»,
Це  відчай  й  жаль  давили  серце  у  тисках-
Самотнім  в  світі,  відчував  себе  він  вперше,
Від  дому  рідного,  в  далеких  цих  краях.

Від  хати  отчої,  де  менша  сестра  й  мати,
Де  сивий  батько  піпу  на  ганку  курив,
І  кожна  пташка  про  любов  могла  співати,
Де  кожен  Божий  день,  життю  він  так  радів…

Там  у  селі  карпатськім  й  дівчина  чекала,
Сердешно  молячись,  щоночі  до  ікон
І  щемно  згадувала  те,  як  цілувала,
Коли  на  захист  України,  милий  йшов.

Все  там  залишилось  давно…А  він  у  полі
І  смерть  у  соняшниках  бачать  лиш  круки…
Де  та  циганка,  що  гадала  по  долоні,
Колись,  на  довгі,  в  щасті  й  радості,  роки?

Вже  кров  на  рані  ніби  трохи  запеклася,
Згасали  в  обрію  задимлені  вогні…
І  тут  журавликом,  над  хлопцем  пронеслося:
Знайшли!  Тримайся  друже…Все  гаразд…Свої!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799684
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2018


ЇЇ ЛЮБОВ…


Для  мене  янгол  ніжний...Іншим  лиш  людина,
Яка  постійно  у  роботі,  в  метушні,  
А  я  все  мрію,  що  нескошена  стежина,  
Колись,  простелиться  й  до  мене  на  весні…

Я  вже  заплутався  в  реальності  й  уяві,  
Мов  божевільний  в  морі  древній  Одіссей,
Шукав  даремно  в  світі  філософський  камінь,
П`ять  тисяч  втративши  недоспаних  ночей.

Для  мене  янгол  чистий…Іншим?  Неважливо!
Хай  грішні  люди  носять  камінь  у  руці
Та  намагаються  жбурнути  ним  у  диво,
Яке  я  сам  собі  створив,  в  моїй  душі!

Воно  не  трісне  не  розсиплеться,  як  шибка-
Загартував  його  в  стражданнях  й  боротьбі…
Нехай  кохання  це,  фатальна  є  помИлка,
Але  належить,  разом  з  янголом,  мені!

Моя  душа  наївна…Щира,  архаїчна,
Не  зрозуміла  навіть,  серце  чом  болить,
Її  любов,  на  жаль,  була  недовговічна,
Я  так  й  не  встиг  в  житті,  впіймати  щедру  мить…

Я  не  зумів  у  щасті,  просто  розпізнати,
Парад  планет,  з  бажань  і  чистих  почуттів,
Мені  тоді  хотілось  світ  весь  обійняти…
А  нині  я  б  одній  –  однісінькій  зрадів.

Бо  лиш  вона  для  мене  янгол  білокрилий,
Я  сам  сховав  її  гріхи  від  всіх  очей…
Для  мене  янгол  й  Муза…Та,  на  жаль,  безсилий,
Повторно,  ключ  я  підібрати  до  дверей.

Аби  війти  в  той  хол,  де  янгол  мій  чекає,
П`ять  тисяч  снів  у  сіро-чорних  кольорах
І  кожен  день,  Шопена  пристрасно  так  грає,
Що  аж  відлунює  ця  музика  у  снах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799683
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2018


ДЕЖАВЮ


Придивись  до  мене  -  я  ж  не  янгол,  
В  мене,  щонайменше,  сім  гріхів...    
Завжди  й  вічно  в  роздумах  мов  Гамлет,
В  мене  сто  питань  із  тисяч  слів!

Чи  блукаю  вулицями  міста,  
Зустрічаюсь  з  друзями  і  п`ю.
Чи  прикутий  мріями  до  крісла,  
Та  зі  мною  поряд  дежавю...  

Страшно  так,  що  холод  на  долонях
І  волосся  мов  в  росі  трава,  
Кров  бунтує  знову  десь  на  скронях-
Мить  життя  знайома,  хоч  й  нова.

Хоч  зажмурю  очі,  хоч  розплющу-
Знаю  наперед,  що  буде  й  як...
Господи,  я  грішний,  але  мушу,  
Запитати  в  Тебе,  чом  це  так?

Чом  нестримне  дежавю  приходить,  
Не  тоді,  коли  кажу  :  Хай  йде.
А  коли  невидимий  хтось  зводить,  
Спомин  і  реальність  в  щось  одне...

Гірко  не  від  того,  що  не  вмію
Розібратись  в  дійсності  та  снах,  
Страшно  лиш  від  того,  що  не  смію
Вірити,  що  було  уже  так.

Придивись  до  мене…  І  я  стану,
Твоїм  дежавю…Коханим  в  снах,
Щоб  разом  із  пам`яті  в  нірвану,
Крок  зробити  і  зостатись  там…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799539
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2018


МРІЙ!


Не  відмовляйся  від  своєї  мрії,  
Бо  лиш  тобі  її,  Господь  подарував.
Думки  збирай,  бажання  і  надії
І  не  лови,  як  старі  люди  кажуть,  гав.

Злетіти  в  небо  хочеш?  Шукай  крила,  
Хапай  скоріш  попутний  вітер  і  вперед…
А  прагнеш  в  море  -  розпускай  вітрила,  
Шукай  скарби  піратські,  схованих  монет!

Якщо  ти  мрієш  в  гори,  на  вершини,
Чи  підкорити  сніжний,  дикий  Еверест  -
Іди,  крокуй,  повзи  туди,  щосили
Лише  не  став,  прошу,  на  мрії  своїй  хрест…

Якщо  ж  кохати  схочеш  до  безтями,
Шукай  у  Всесвіті,  єдину  й  неземну!  
Таку,  щоб  мала  душу,  як  у  мами-
Не  штучну  пристрасть,  не  мальовану  красу.

Щоб  її  серце  билось  в  ритм  твоєму,  
Аби  без  тебе  і  заснути  не  могла
І  кожен  раз  підхоплювала  тему,  
Яку  народжували  думка  і  душа!

Не  відмовляйся  і  не  зраджуй  мрії…
Цей  світ  ще  здатен  на  сюрпризи  і  дива,
Бо  кожна  мрія,  є  початком  дії,
А  результат  цих  дій  і  є  мета  життя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799538
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2018


У НОВОРІЧНУ НІЧ


Що  в  Новорічну  ніч  мені  просити  в  Бога
Для  серця  змерзлого  і  грішної  душі?  
На  долю  бідкатись,  що  суєта  та  втома,
Псують,  святковий  настрій  з  келихом,  вночі?

Словами  випросити...Грішними  думками,  
Збирати  мрії  на  листі  майбутніх  літ?
Благати  тихо  у  молитві  зі  сльозами,
Невдачі  списуючи  лиш  на  сум  і  біль?

Змінити  келих  із  шампанським  на  горілку
І  на  фортуну  не  надіятись  в  цей  рік?  
Жалітись  й  каятись  з  опівночі  довіку,
Чи  все  ж  спалити  у  каміні  річний  звіт?

Як  бульбашки  у  келиху,  тривоги  зникнуть,
Злетять  яскравими  салютами  вночі,
І  очі  зжурені,  до  вогників  цих  звикнуть...
Та  все  налагодиться  в  змореній  душі.

Під  бій  старих  курантів,  в  такт  моєму  серцю,  
Здоров`я  й  щастя,  знову  в  Бога  я  прошУ
Родині  всій  великій...Й,  як  годиться,  решту,  
Якщо  здоровим  буду,  сам  для  них  зроблю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798526
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2018


СПОВІДЬ


Душа  оголена,  як  грішне  в  ліжку  тіло,  
А  ти  вдягнулася  «на  суд  життя»  в  фату,
Та  серце  ранене,  чомусь,  вже  не  раділо
І  все  навколо  знов  оглухле  й  оніміло,
Лиш  споглядаючи  востаннє  на  красу.

Тепер  повінчана  під  хмарами  з  дощами,
В  дорозі  довгій  загубивши  почуття,
Ти  лиш  торкнулася  холодними  руками
До  серця  янгола,  як  до  святої  брами,
А  вже  вплела  у  сповідь,  сльози  й  каяття.

З  гріхів  вінок  собі  на  голову  терновий,
Бо  кожен  день  себе  любила  понад  все…
А  в  небі  місяці,  мов  листя  ті  кленові,
Застигши  в  хмарах  між  світами,  невагомі,
Чекали  вирок  від  небес,  на  життя  це.

Життя-миттєвість  була,  спроба  насолоди,
А  Вічність  вкотре  посміхалася  в  анфас,
Не  було  віри  до  прикрашеної  вроди,
До  твоїх  запахів,  під  крик  останній  моди,  
Її  цікавив  лиш,  прожитий  в  житті  час.

І  кожен  гріх  черговий,  цвях  був  в  домовину,
А  кожне  слово  грішне  –  лезом  слід  в  душі…
І  вже  сам  янгол  смерті  малював  картину,
Де  твою  шкіру  ніжну,  молоду  й  красиву,
Рвуть  темні  демони  непризнаних  світів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798525
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2018


ЧЕКАННЯ


Він  не  подзвонить  нині…Не  напише  меседж…
Він  не  помітить  смайлик…В  нього  щось  не  так!
Не  пам`ятає?  Не  кохає?  Це  ж  не  вперше…
Аби  лиш  сльози  не  іскрилися  в  очах…

Ти  лиш  йому,  чомусь,  відкрила  своє  серце,
Останній  меседж  був  із  тишею  в  зв`язках…
Нарешті  зважилася  й  літерами  вперше,
Себе  розкрила  втаємничену  в  думках.

Тремтячим  шрифтом,  ніжно:  «  Я  тебе  кохаю»
І  все,  що  нудилось  останній  день  в  душі,
Зірвалось  з  раненого  серця  до  безкраю,
Й  сягнуло  блискавкою,  громом  у  ночі!

Сама  ж  тремтіла  гола,  збуджена  на  ліжку
Та  карим  поглядом  благала  телефон,
Кусала  пальчики,  хапалася  за  книжку,
Надію  втиснувши  в  улюблений  рінгтон.

Один  лиш  Місяць  ясний  бачив  намагання,
Ще  й  бог  Морфей  вночі,  навмисне  заблукав,
А  груди  ніжні  твої  зранені  благанням
Стискав  байдужий  невідомості  удав.

Солоні  вії  приховали  в  сльозах  очі…
Нехай  мовчить  він  убиваючи  любов  -  
Мудріший  ранок  буде,  ніж  думки  щоночі,
І  ти  крізь  біль  душі,  сильніша  станеш  знов…

Та  все  ж  зірвала  ніч  мелодія  надії
Страждання  зникло  вмить…Коханий  подзвонив!
З  любові  кокону,  за  пристрастю,  до  мрії
Метелик  щастя  долетів  куди  хотів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794906
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2018


І ТРЬОХ СЕРДЕЦЬ…


Така  Ти  є…Вродлива  і  примхлива!
В  короні  срібній  із  гордині  та  пихи-  
Твоя  любима  сукня  то  харизма…
Кулон,  сережки  і  каблучка-то  гріхи.

І  трьох  сердець,  на  Тебе  би  забракло,  
Аби  кохати,  як  ніхто  ще  не  кохав,
І  трьох  життів,  для  мене  було  б  мало,  
Щоб  без  вагань  всі  три,  до  ніг  Твоїх  поклав.

Нема  у  світі  прірви,  ні  безодні,  
В  яку  без  роздумів,  з  Тобою  я  б  не  впав!  
Немає  вчора…Завтра  і  сьогодні,  
Хвилини  Божої  нема,  щоб  не  кохав!  

Віддав  би  ложе…Сам  присів  би  поряд.
Не  спав  би  в  темну  ніч  і  ковдру  поправляв,
Ловив  би  зранку,  сонний  милий  погляд
І  шосту  каву  пив  аби  лиш  не  дрімав!

Ганяв  по  стелі  зайчика,  на  втіху.
Гуляв  у  парку  поряд,  з  листя  плів  вінок,  
А  взимку,  діві  зліпленій  зі  снігу,  
Твоє  би  ім`я  дав  і  сукню  від  зірок.

Словами  з  мушлі,  на  пісках  Єгипту-
Палке  освідчення,  я  склав  би  у  віршах...
І  хай  не  довгий  вік  у  «манускрипту,»  
Його,  закохані,  згадали  б  у  віках!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794905
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2018


ЩЕ РАЗ…


І  гріх  не  каятись…Та  й  гріх  не  полюбити,
Кервавий  пластир  вже,  на  рані  у  душі…
Ох,  не  забути  би  Ісусу  помолитись,
Аби  наснилася  вона,  ще  раз  мені…

Стара  весна  рожева,  з  літом  стала  схожа,  
Спекотно  в  серці  навіть,  хоч  проси  дощів,
А  десь  в  тіні  бажань,  народжується  проза,  
Й  шукає  риму  для  неписаних  листів.

Крізь  біль  рядків  сумних  і  вічні  недомовки,
Я  нерозбірливо  шепочу  про  любов,
Про  почуттів  моїх  скривавлені  уламки,
І  попелища  недомріяних  думок.

І  як  наважився  я  вкотре  закохатись?  
Хіба  ж  не  визначено  в  світі  на  те  час?
Чи  серцю  знову  закортіло  в  любов  гратись,
Табу  поставлене  обходячи  ще  раз?

Навіщо  річища  цих  пристрастей  у  грудях,
Я  знов  наважився  у  полудень  змінить,
Та  щастя-  усмішку  приміряти  на  людях,
Якщо  казав  собі  вже  більше  -  не  люби?

Згасає  свічка  денна  в  бронзовій  лампадці,
В  молитві  Отче  Наш  лиш  хліб  собі  прошУ,
За  гріх  кохання,  щиро  небу  каюсь  вранці…
Вночі,  в  любовних  думах,  перед  сном  грішу.

Дрімають  спогади  і  тіло  розімліло,
Одне  лиш  серце  невгамовне,  ще  не  спить,
Я  покохав,  мов  вперше  в  юності,  несміло,        
Аби  пізнати  ще  раз,  цю  шалену  мить..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794531
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2018


ЗАВТРА


Життєва  азбука  -  кохання  то  неволя,  
А  плащаниця  в  плямах  ніби  почуття...
Так  часто  випадок  приймається,  як  доля,  
Що  існування  є  синонімом  життя.

Щоденні  сумніви  приймаємо  за  впертість,  
Хоч  наша  впевненість  це  лише  незнаннЯ
І  не  шануємо  ні  правду,  ні  відвертість,  
Та  вірим  часто,  не  в  реальність  -  в  майбуття.

Живемо  діями,  яких  і  сенс  не  знаєм,  
І  Бога  тішимо  плануючи  життя,  
Ми  вже  синицю  не  цінуючи  тримаєм,  
Бо  раді  бачити  десь  в  хмарах  журавля...

У  нас  лиш  завтра  дійсно,  може  все  відбутись,  
Сьогодні  й  вчора  в  нашій  пам`яті  нема,  
Тому  не  встигнувши  проблеми  ми  позбутись,  
Чомусь  дивуємось,  що  жде  нас  знов  біда.

На  день  наступний,  вкотре,  ділимо  пів  щастя,
А  радість  нинішню,  на  потім  бережем.
Як  діти  мріємо,  що  завтра  все  нам  вдасться...
І  так  до  смерті  аж,  допоки  не  помрем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794529
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2018


ОДИНОКА

Закрила  двері  в  кухні,  жалюзі  спустила
І  вкотре,  в  душу  не  впустивши  почуття,
Дійшла,  у  темряві,  до  ліжечка  безсила,
Й  згасила  світло  тьмяне,  в  спальні,  навмання...

Ти  намагалася  не  плакати  ночами,  
Тримати  пристрасть  грішну  вершником  в  сідлі,
Та  загравалася  романами  й  віршами,
Тихенько  вголос  їх  читаючи  собі.

Бродила  вулицями  грішного  Парижу,
Ходила  сходинкам  з  дамами  Версалю,
Й  чекала  вечора,  щоб  грати  анрепризу,
Прикривши  усмішку  чорною  вуаллю.

Кружляла  вальси  Брамса,  в  залах  світлих  Відня,
Шукала  поглядом  Венеції  мости,
І  пошту  з  голубом,  чекала  з  прерій  Півдня…
Та  навіть  в  тих  думках,  бажала  самоти.

Сама  у  ліжечку  спиш  гола  й  одинока,
Нездатна  серцем  всім  повірити  в  добро,
Живеш  сама  по  собі,  як  в  саду  сорока,
Із  чорно-білим  рабським  на  крилі  тавром…

Зажмуриш  очі  сонні,  дочитавши  книжку
І  в  снах  продовжиш  свою  подорож  у  світ,
А  завтра  зранку  встанеш,  й  вкотре,  тишком-нишком,
Згадаєш  втрачений  безглуздо  юний  вік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794406
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018


БУКЕТ НА ПОРОЗІ

На  порозі  веранди,  букет  квітів  залишу…
Не  троянди  червоні,  не  тюльпани  з  теплиць,
А  прості  незабудки,  що  обожнюють  тишу,
Ті,  що  Бог  Сам  насіяв  поміж  жовтих  копиць.

Я  залишу  букет  там,  й  серця  соту  частину,
Аби  міг  днів  зі  сто  ще,  так  робити  сюрприз,
Щоб  свій  погляд  зелений,  ти  хоча  б  на  хвилинку,
Опустила  додолу,  до  букетика  вниз.

На  порозі  веранди,  з  почуттів  світлих  килим,
Босі  ніжки  по  ньому,  ранком  й  вечором  йдуть…
Де  ж  душа  моя  грішна,  знов  черпає  ті  сили,
Як  метелики  в  серці,  до  сих  пір  ще  живуть?

Стільки  років  без  тебе…Не  вгасаю,  не  всохну
І  сміюся  в  обличчя,  долі  й  всім  ворогам!
Мабуть  планку  поклав  я,  непомірно  високу,
Та  здатися  без  бою,  бороню  і  думкам.

Хай  втікають  роки  знов,  життя-річка  невпинна,
Я  на  березі  віку,  вдвох  з  коханням  сиджу…
Вкотре  квіти  збираю,  трохи  втомлена  спина.
Та  букет  польовий  свій,  на  поріг  принесу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794403
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018


ЗМІНИСЬ


Одягнувши  душу  в  колір  білий,
Ти  не  вимолиш  спасіння  в  небесах,
Й  шепіт  губ,  тремтячий  та  не  смілий,
Павутиною  зависне  на  хрестах…

Сій  добро  –  добром  все  воздається,
Підійми  когось  з  колін  -  не  впадеш  сам!
А  поділиш  з  ближнім  радість  й  щастя,
Знову  день  добавиш  до  свого  життя.

Дотягнись  рукою  до  страждальних,
Розімкни  на  мить  кулак,  віддай  їм  гріш,
Не  буденним  лиш  –  живи  сакральним,
Кожен  грішний  день  тримаючи  Свій  піст!

Не  цурайся  бідності  та  скрути,
Не  в  грошах  твоє  багатство,  а  в  душі,
Намагайся  заздрість  й  гнів  забути,
Аби  полум`я  ще  гріло  у  житті!

Вір  всім  тим,  хто  поряд…Наче  віриш
Сам  собі  в  біді,  у  найскрутніший  час!
Виплекай  у  серці  свому  щирість,
Завжди  всім  кажи,  «не  в  мене»  –  тільки  «в  нас».

Поділися  тим,  чого  бажаєш,
Лиш  собі  в  житті  та  краще  стань  на  мить…
І  у  старості,  можливо,  взнаєш,
Як  за  грішних  нас,  у  Господа  болить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794272
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2018


ТОРКНУСЬ ВУСТАМИ


Ранкових  свіжих  хмар  у  жменях  на  сніданок
До  Твого  ліжка  на  світанку  принесу,
Хай  звично  кілька  нот  сфальшивлю  із  веснянок,
Та  все  ж  на  вушко  проспіваю,  як  люблю.

Торкнусь,  мов  крилами  бджолиними  до  квітки,
Губами  грішними  до  ніжних  твоїх  вуст,
Щоб  посміхаючись,  цілуючи  радіти
І  шепотіти  щемно:  Ти  найкраща  з  Муз!

Моя  не  співана,  не  вивчена  ще  пісне,
В  душі  з  метеликами,  в  серці,  в  животі,
Моє  блукаюче  коханнячко,  осіннє,
Зіграй  мелодію  вже  пристрасті  мені.

Дай  побажання  прочитати  в  чистих  нотах,  
Щоб  разом  нам  заграти  в  такт  романс  –  любов…
Втопитись  в  музиці  кохання  мов  у  водах,
Чи  заблукати  у  симфоніях  дібров!

Ключем  скрипковим  я  відкрию  твої  двері
І  зроблю  все,  щоб  навіть  Місяць  застогнав…
Щоб  там  на  сьомому,  де  ангел  всівся,  небі
Амур  під  пристрасть  нашу  тихо  засинав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794271
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2018


А В НАС ДОЩИТЬ…


Дощить  в  Мукачеві…Б`ють  краплі  прямо  в  серце.
Промоклу  душу  мою  висушить  лиш  час,
Коли  розхристаною  зійде  на  Парнас
І  там  навіки-вічні  впаде  й  замовчить,
У  очі  Бога  подивившись,  як  в  люстерце.

Я  дав  би  серце  утопити  в  Чорнім  морі,
Серед  коралів  дивних,  крабом  щоб  повзло,
В  пустелю  кинув  би,  всій  пристрасті  на  зло,
Аби  зсушило  його  сонце  -хай  димить…
А  сам  просив  би  в  Бога,  іншої  любові.

У  нас  дощить,  весь  день…І  смуток  в  душу  лізе,
Малим  забрудненим,  замореним  щеням.
Я  дав  би  серце  Їй…Чи  кинув  тим  вогням,
Де  заіскривши  в  тихім  полум`ї,  на  мить,
Воно,  як  деревище  у  багатті  трісне!

Я  дав  би  серце  Їй,  хай  робить  з  ним  що  хоче…
Душі  у  розпачі,  все  рівно  сніг  чи  дощ,
Мене  ж  врятує  вкотре,  мій  шотландський  скотч,
Та  сивий  Азнавур,  чий  голос  так  тремтить
І  по  французьки  про  любов  мені  муркоче.

У  нас  дощить,  всю  ніч…Я  ж  не  люблЮ  негоду…
Я  мов  той  пролісок,  що  прагне  знов  весни,
Аби  крізь  кригу  з  льоду,  цвітом  прорости
І  поки  мила  моя,  в  ліжечку  ще  спить,
Лягти  букетиком  небесним  Їй  на  ковдру!

Нехай  дощить,  нехай…Ще  сонце  обігріє,
Повітря,  землю  грішну,  хащі  і  поля,
Іще  зігріється  від  погляду  душа
І  в  серці  раненому,  вірю,  защемить…
Бо  янгол  мій,  про  неї,  до  сих  пір  ще  мріє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792510
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018


НЕ ЗАЧАРОВУЙТЕСЬ


Не  зачаровуйтесь!  Ніколи  і  ніким,
Щоб  не  відчути  у  житті  розчарування…
І  не  закохуйтесь,  ні  в  прозу,  ні  в  вірші
Не  загубитися  аби  в  чужих  коханнях…
Не  зачаровуйтесь…Ніколи  і  ніким…
Собі  належати  нікому  не  вдається,
Стає  німим  у  чарах  серце  і  глухим,
Коли  в  полон  комусь,  сама  душа  здається!
Не  зачаровуйтесь!  Навіщо  вам  кумир?
Хіба  вам  з  ним  на  світі  легше  стане  жити?
Скажіть  сто  раз  ви  слово  мед,  чи  слово  сир-
Не  стануть  ситими,  голодні  чужі  діти.
Не  треба  ідолів  ліпити  вам  з  людей,
Не  зачаровуйтесь…Я  бачив  вже  корони,
Що  грішні  голови  давили  до  плечей…
Багато  з  тих  «святих»,  так  скоро  вийшли  з  моди!
Ви  бережіть  отих,  хто  поряд  з  вами  в  час,
Коли  вам  зле  в  житті,  страждаєти  ви…Знайте!
Лиш  та  людина  вас  вшанує  без  прикрас…
То  ж  просто  й  ви  її,  з  гріхами,  покохайте.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792509
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2018


ХОЛОД І ЖАР


Ти,  навіть  холодом  своїм  мене  зігрієш,  
Твоя  бездушність  щира,  та  ж  сама  любов…
Та  десь  там  глибоко  в  душі  ти  мабуть  мрієш,  
Щоб  закипіла  вже  нарешті  твоя  кров.

Щоб  серця  лід  крихкий,  уламками  по  венам,  
До  найтаємнішої  клітки  долетів
І  не  завдавши  шкоди,  плоті  твоїй  й  нервам,  
Розтанув  весь  в  крові  і  вмить  тебе  зігрів!

Щоб  ти  могла,  колись,  зі  мною  поділитись,  
Не  звичним  холодом  бездушним,  а  теплом.
Щоб  ти  мені  зуміла  в  очі  подивитись,  
Закарбувавшись  міцно  в  них  лише  добром...

Я  видаю  думки  примарні  за  реальність
І  вкотре,  холод  твій,  за  жар  приймаю  я  -
Скоріше  стріну  неочікувану  старість,  
Ніж  літом  зміниться  засніжена  зима!

Ти  вперто  холодом  своїм  мене  лиш  грієш  -
І  я  змирився  з  цим…Хоч  сумнів  і  гризе,  
Чи  ти  насправді  свято  й  щиро  у  те  віриш,  
Що  наші  холод  і  тепло,  це  щось  одне?

Що  холод  твій,  мені  горіти  допоможе,  
А  я  кохати  буду  більше,  якщо  ти
Остудиш  серце,  заморозиш  наше  ложе
І  примхи  сплетуть  почуття  немов  вітри!

Твій  холод  дикий,  неможливо  утопити
Ні  в  морі  Чорному,  ні  в  келиху  вина...
І  залишається  мовчати  та  любити,  
Лишень  гадаючи,  то  щастя  чи  біда?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792257
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018


ПАТРІОТ


Гинуть  діти…Гинуть  старші,  кров  неначе  та  вода
У  ворожій  кипить  пащі,  жре  життя  людей,  війна.
Затоптали...Катували…І  розрізали  навпіл  
Його  серденько  безстрашне  і  його  духовний  світ.
Обірвали  шлях  тернистий  ще  й  засипали  піском
Кров  засохлу  на  узбіччі,  та  прикрили  все  вінком…
А  він  міг  кохати  щиро,  міг  би  в  радості  пожить
І  немало  ще  зробити,  добрих  справ  для  нас  усіх:  
Щось  таке,  розумне,  чисте,  щоб  міщанське  наше  Я
Помінялось  з  певним  часом,  як  міняється  вода.
Та  що  з  вирви,  чи  багнюки,  чи  бурхливої  ріки
Переходить  в  пар  щоб  знову,  впасти  в  образі  роси...
В  чому  ж  Боже  Твоя  сила?  Правда  в  чому  у  житті      
Раз  порядних  жде  могила,  а  сволоту  ждуть  "верхи"?
Чом  дітей  своїх,  що  чесні  від  чуми  не  бережеш,  
А  отих  що  йдуть  по  трупах,  з  почестями  в  "рай"  ведеш?  
В  рай,  що  створений  руками,  на  страждальній  цій  землі,  
Рай,  що  квітне  вже  роками,  коли  гинуть  на  війні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792256
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018


ДРУЖБА


Життя  підрізало  безгрішні  мої  крила
І  вістрям  вдарило  з  іржавої  коси
Туди,  де  май  боліло,  де  гніздиться  сила,
Де  спали  янгольські,  розхристані  птахи.

Штовхали  й  били  в  спину  скаженілі  люди
І  вкотре  зраджували  ті  кого  любив…
Та  завжди,  де  б  не  був,  в  яких  краях,  я  всюди
Не  грав  ніколи  в  дружбу,  правду  говорив.

Не  грав  й  не  буду  грати,  дружба  то  безцінне,
Назвався  другом  щирим  –  хліб  мій  розділи,
Я  не  святий  пророк  і  тіло  моє  грішне,
Але  образивши,  скажу  тобі  –  «Прости.»

Скажу  просте  «  Повір»,  то  вір  мені  безмежно,
А  щось  попрОшу  в  тебе  -  зможеш  то  віддай,
Я  повернУ  тобі  сторицею  все  чесно,
Лише  терпіння  май  чи  трішки  зачекай.

Любов  зі  серця  мого  приймеш  у  відсотках,
Вино  із  келиха  віддячить  за  добро,
Ми  разом  шлях  пройдем,  співаючи  по  нотах,
Аби  в  душі  твоїй  зросло  моє  зерно…

Я  не  жалітимусь  тобі  на  грішну  долю,
Про  шрами  тіла,  серця  рани,  не  скажу,
Бо  світ  терпимий  став  до  плачу  і  до  болю
І  бачить  часто  сльози  в  клятві  –  «Я  люблю.»

Я  не  жалітимусь  тобі,  ти  так  все  взнаєш
Бо  в  дружбі  щирій,  справжній  схована  й  любов…
Та  може  десь  колись  в  біді  все  ж  запитаєш,
Чи  я  віддав  би  тобі  з  вени  свою  кров?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792088
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018


ЗАГУБЛЕНІ


Повільно  з  хмизом  догорає  час  в  каміні,
Засохла  бура  пляма,  в  келиху,  вина…
Ми  вдвох  загублені  у  тліючому  світлі,
Де  серце  збуджує  мелодія  сумна.

Нічні  метелики  безглуздо  помирають,
Вогню,  прозорим  доторкнувшись  лиш  крилом,
І  тіні  наші,  в  поцілунку  завмирають,  
Перед  зачиненим,  для  інших  всіх,  вікном…

Два  крісла-гойдалки  і  ковдра  в  колір  кави,
Три  сходи  стругані,  що  стогнуть  кожну  ніч.
Казан  із  міді  у  кутку,  весь  майже  в  сажі,
Та  домурована,  з  старої  цегли,  піч.

Старий  свічник  затертий  з  бронзовим  відливом,  
Крива,  напівзгоріла  свічка  набакир
І  скатертина,  що  вціліла  дивним  чином,  
Протерта  віком  посередині  до  дір.

Легенький  протяг  в  дверях,  свіжість  несе  з  лісу,  
Букова  хаща  темна,  млосно  шелестить,
А  ми,  за  руки  взявшись,  слухаємо  пісню,  
Як  в  римах  Джо  Дассена,  серденько  щемить…

Ти  збудувала  на  руїнах  мого  серця,
В  старій  буковій  хащі  грішної  душі,
Будинок  щастя  та  очистила  озерця-
Надію  й  Віру,  що  замУлились  в  житті.

Сьогодні  ніч  буде  такою,  як  ніколи!
Одні,  загублені  в  обіймах  темноти…
Під  ретро  звуки  зі  старої  магнітоли,
Ми  шепотітимемо  в  темряві:  Люби!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792087
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2018


ВОНА ЛЮБИТЬ ВЕСНУ

Вона  любить  весну  цю...Вона  в  ній  народилась!  
Її  серце  з  трояндою  схожі,  мов  сестри!
Там  на  небі,  ще  зранку,  Діва  щиро  молилась,  
Щоб  такій,  як  вона  було  легше  хрест  нести…

Ніби  янгол  небесний,  по  хмаринах  –  каміннях,
Посміхаючись  сонцю,  вона  містом  іде...
Ой,  які  ж  треба  мати,  силу  волі  й  терпіння,  
Щоб  не  втратити  в  світі,  черство-грішнім,  себе!

Вона  любить  весну  цю...Це  її  пора  року,
Хоч  засніжені  в  грудях,  її  серце  й  душа…
Вкотре,  щирі  молитви,  шлю  я  Господу  Богу
І  прошу,  аби  вічно  була  з  нею  весна!

Я  благаю  в  молитвах,  щоб  ніколи  -  ніколи
Ніжних  щік  не  торкнулась  навіть  чиста  сльоза.
Аби  вдвох  цілували,  я  і  промінь  ранковий,
Її  стиглі  червоні,  полуниці-вуста.

Вона  любить  весну  тАк…Що  бажала  б  змінити,  
Дев`ять  місяців  року  лиш  на  квітень  один!
Я  ж  для  неї  готовий,  з  літом  вмить  розлучитись,  
Новий  рік  позабути,  не  стрічатися  з  ним!

Хай  весна  буде  вічно,  а  її  ніжні  квіти,
Погляд  сіро-зелений,  пестять  навіть  у  сні…
Я  готовий  страждати,  чи  безмежно  радіти,  
Лиш  би  посмішка  була  на  коханім  лиці!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791979
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018


ДОЩ ЗА ВІКНОМ


Зчорніли  за  зиму,  як  вдови  військові,  
І  плачуть  в  садах  тихо,  зірвані  листя.  
Вже  й  буси  калини,  колись  невагомі,  
Потупились  в  землю,  мов  траурні  лиця…

Хандрі  стелять  ліжко,  на  серці  потрохи,
Сліпі  покоївки  вечірнього  миті…
Я  рву,  лиш  для  тебе  написані  строфи,
І  думаю,  як  ти  там,  в  грішному  світі?

Що  робиш  кохана?  Сидиш  і  чаюєш?  
У  Вербну  неділю  граєш  в  пристрасну  гру?
Ти  теж  серед  ночі,  бува,  голос  чуєш,  
Що  серцю  шепоче  вічно-ніжне  люблю?

Чи  то  лиш  мені  нині,  краплі-отрута,  
З  нестерпним  дощем  просочились  під  шкіру?  
А  наша  любов,  навіть  Богом  забута,
Тремтяча  й  оголена  бродить  по  світу.

Шукає  дорогу,  туди  де  їй  раді,  
Де  полум`я  з  пристрастю  обійме  дрова,
Де  фото  твоє,  в  прохолодній  веранді,  
Стоїть  на  комоді,  біля  мого  вікна.

Вщухає  на  хвильку  набридливий  дощик…
Та  рани  в  душі,  як  від  кігтів  примари,
Я  знов  уві  сні  відчуваю  твій  дотик,  
Немов  би  до  губ,  доторкнувся  вустами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791977
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018


КОВТОК ГЛІНТВЕЙНУ


Вже  цедра  в  кружці  втоплена  мов  почуття,
Смачний  ковток  глінтвейну  з  окрайком  кориці,
Чом  не  солодке,  наче  мед,  людське  життя,
Чому  кохають  все  життя  лиш  одиниці?

То  завмирає  серце,  щоб  набрати  біг,  
То,  як  не  дивно,  знов  соромиться,  що  судять.
За  те,  що  я  по-справжньому  любити  міг
І  зберігати  вірну  пристрасть  в  грішних  грудях.

За  сім  морів,  в  лісах  за  тридев`ять  земель
Ховала  вперта  вічність,  в  спробі  розлучити,
Мою  весну-любов,  щоб  маявся  я  вдень,
Не  спав  ночами  часто  й  вчився  знов  любити.

На  смак  безглуздість  всю  відчув  я  самоти,
Аби  пізнав  пекельний  біль  від  мук  розлуки,
І  йшов  розхристаним,  в  похміллі,  до  мети
У  драмі  -  пристрасті  заламуючи  руки.

Я  вчу  уроки,  попиваючи  глінтвейн,
В  плеяді  зморених  коханням  до  безтями,
І  сподіваюсь,  в  день  щасливий  до  дверей,
Ти  прилетИш  колись  з  весняними  вітрами.

Вино  з  гвоздикою…І  роздуми  про  нас,
Глінтвейн  смачніший  часом  чистої  водиці,
Знов  сперечається  з  реальністю  лиш  час
Й  засохли  краплі  темні  з  припахом  кориці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791706
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018


ПРИЗУПИНИТИ ЧАС


В  твоїх  руках,  сьогодні,  зупинити  час,
І  уповільнити  хвилини  до  розлуки,
З  десятків  тисяч  друзів,  янгол  вибрав  нас…  
А  ми  наважилися  розімкнути  руки.

Завмер  годинник…У  скроні  біль  пульсує,
Вже  крапля  крові  стала,  мов  змії  отрута,
В  полоні  ти  страждань  і  я  галерний  раб-  
Твоя  душа  з  моєю  ланцюгами  скута!

Ми  будемо  ще  каятись  на  самоті…
Любовно-терпке,  сумно  згадувати,  «рабство»,
Та  проклинати  знов  байдужості  вітри,
Які  розвіяли,  піщане  пристрасть-царство!

Неначе  блискавкою  вбило  почуття,
Накрило  бурею,  дощами  все  залило…
Сердець  недавно  ще  торкалася  весна-
Чому  ж  забули  ми,  як  нас  життя  любило?

Не  бійся  стрілкою  поранити  себе,
Візьми,  притисни  ніжно  до  грудей  годинник,
Хай  янгол  крилами  кохання  обійме,
Бо  лиш  довіра  є  стовідсотковий  чинник!

Нам  врятувати  би  з  капканів  нас  самих…
Любов  лиш  здатна  розірвати  ці  кайдани,
Щоб  не  казати  вже  ніколи:  Як  болить-
Нам  поцілунком  лікувати  треба  рани!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791703
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018


СДК


Сумую...Думаю...Напевно,  ще  кохаю…
Мабуть  у  снах  останнім  часом  я  живу.
Думки  по  колу,  мов  коней  ганяю,  
Як  ржавий  цвях  зі  серця,  з  кров`ю  вириваю
Мою  любов  безмежну...Вічну...Неземну.

Я  не  повинен  був  у  щастя  заграватись
І  розум  чистий  свій  втрачати  в  почутті…
Я  мав  би  знати...Боже,  мав  би  знати,  
Що  не  можливо  буде  знову  збудувати
Нових  стосунків  щирих  на  словах  брехні!

Що  правда-мати  й  крізь  зашторені  ті  очі,
Рване  на  волю,  з  часом,  в  цей  невдячний  світ,
Щоб  не  римовано,  а  в  щирій  прозі
Сказав  тобі  я  прямо,  що  уже  не  в  змозі,  
Терпіти  далі  наш  любовний,  дикий  гріх...

Спиняю  мрії-пристрасть…Каюсь,  плачу,  маюсь
Бажання  наче  гріх,  в  середини  гризуть!
В  рулетку  з  демонами  вночі  граю,  
А  грішні  спогади  безглуздо  так  стараюсь
Втопити  в  келиху,  щоб  знов  вловити  суть.

Аби  збагнути  дещо,  в  раненому  стані
І  хоч  би  відповідь  утомлену  якусь,
Знайти  на  дотик  в  п`яному  дурмані,
У  божевільному,  пекельному  коханні,
Що  щедрий  янгол  дарував  мені,  чомусь!

Так  важко  серцю  в  ранах,  я  весь  час  ридаю,  
Ой,  як  болить,  ятрить  розхристана  душа!  
Моє  терпіння  вже  дійшло  до  краю
І  я  над  прірвою  розлуки  все  гадаю…
А  чи  страждаєш  ти  так  само,  як  і  я  ?

Пробач  мені  любов...Я  справді,  мабуть,  винен,  
Я  своє  серце  на  шматки  зі  злістю  рву.
Хоча  кохання  може  й  не  загине,
В  сльозах,  крізь  біль  душевний,  все  таки  повинен,  
Тобі  сказати  на  прощання  лиш:    Я  йду…

Сумую...Думаю...І  як  колись,  кохаю!  
Нехай  й  надалі  буду  жити  в  цьому  сні,
Та  все  ж  клянусь,  я  більше  не  шукаю
Кохання  нового,  бо  я  вже  точно  знаю-
Бог  не  дарує  рівноцінного  мені!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791485
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2018


НАВЧИ МЕНЕ


Навчи  мене  кохати  до  безтями,  
Навчи  прощати  іншим,  як  собі...
Любити  так,  як  любить  рідна  мати,  
Що  бачить  лиш  дитятко  у  житті.

Навчи  мене  помилки  не  збирати,  
Життя  перетворивши  на  урок,  
Де  іспити  до  старості  не  здати-
Приймаючи  удар,  за  хибний  крок.

За  кожен  рух,  що  мав  би  іншим  бути,
За  кожен  крок,  що  не  туди  зробив…
Навчи  того,  що  знали  мудрі  люди,
Довчи  того,  що  батько  не  довчив.

Навчи  мене,  як  жити  та  й  без  зради,  
Щоб  без  омани  між  людей  ходить.
Як  без  сарказму,  віру  мать  до  влади-
Чия  підгнивша  совість  вічно  спить!

Навчи  мене  без  компасу  ходити,  
По  стежкам  невідомого  життя.  
Багно,  трясину  й  вирву  обходити,  
Та  пастками  насиченні  місця.

Навчи  мене...Мій  янгол  не  привітний,  
Як  без  гріхів,  серед  спокус  прожить,  
Навчи,  як  бути  гордим  та  не  бідним…
Бо  хто  ж  мене  невігласа  навчить?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791301
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018


РАНКОВІ СПОГАДИ

Згасали  в  Всесвіті  блакитно-срібні  зорі,
Ховаючись  одна  за  одну  в  небесах
І  позіхаючи,  гнав  вітер  хмари  кволі,  
По  хвилям  ковзаючи  на  мілких  ставках.

Тряслося  гілля  темне,  ніч  шукала  ранок
Поміж  розхристаних  від  сновидінь  дерев,
А  я  чекав  зорю  усівшись  знов  на  ганок
Під  довгі  коси  ніжні  бірюзових  верб.

Сидів  завмерлий  місяць  над  сусідським  дахом,
Тулився  срібним  рогом  у  твоє  вікно
Й  прозорим  променем  чіпляв  неначе  гаком
За  продірявлене  під  ставнями  відро.

В  росяних  травах  цвіркуни  співали  пісні,
Й  нічний  пугач  на  димарі  весь  час  дрімав…  
І  ніжні  спогади  раптові,  ненавмисні
Сам  бог  Морфей,  здається,  з  пам`яті  виймав.

Виймав  й  розкладував  мені  перед  очима,  
Ще  й  коментар  безглуздий  часто  додавав,  
Про  те,  що  кращої  нема  ніж  моя  мила,  
Що  він  би  й  сам  таку  вродливу  покохав.

Так,  наче  б  я  не  знав  про  ту  її  чарівність,  
Неначе  я  забув,  яка  ж  вона  була  -
Мене  ж  втішала  його  щира  божа  милість,
Бо  медом  були  для  душі  всі  ті  слова.

Тому  опівночи  я,  з  ним  не  сперечався
Лиш  вкотре  мріяв  задумливо  про  неї
Щоб  прокидаючись,  знов  зранку  посміхався
Й  відкривав  в  щасливий  день  закриті  двері.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791299
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2018


МАТРИЦЯ


Літали  ластівки  червоні  в  небі  жовтім,
Над  ними  сокіл  бірюзовий  десь  парив,
А  дивне  сонце,  було  чорним  в  позолоті
Ще  й  сивий  Бог,  на  хмарах,  піпу  закурив.

Ходили  люди  по  смарагдовим  долинам,
До  низ  голівоньками  лише  на  руках
Й  свій  вік  відмотували  тільки  по  годинам,
Не  так,  як  ми  життя  рахуємо  в  роках…

Ми  всі  сприймаємо  цей  світ  таким,  як  бачим
Бо  кольорА  нам  хтось  з  дитинства  підказав,
Тут  все  для  чогось  в  нас…Усе  тут  щось  та  значить-
Це  для  кохання,  це  для  праці,  для  забав.

Усе  розписано,  розкладено  по  шафам,
Життя  мов  посуд  на  полицях  й  день  за  днем
Ми  довіряєм,  кимось  зробленим  вже,  мапам
І  світ  у  матриці,  мов  пекло  і  едем.

І  так  до  скону  ми,  до  тліну  й  домовини
Все  будем  бачить  навкруги,  як  нам  дано…
А  десь  можливо  є  круки  у  тон  малини
І  чорні  леви,  п`ють  із  миски  молоко.

А  десь  можливо  є  такі,  як  ми  створіння,
Для  кого  світ  придуманий  є  теж  смішним,
Кому  віками  з  покоління  в  покоління,
Тлумачить  хтось,  як  стати  у  житті  ніким.

Для  кого  в  рамки  світу  заганяють  мрії
І  пишуть  правила  й  закони  для  життя.
Та  виривають,  у  дитинстві  ще,  надії
Що  може  бути  не  такою  ця  Земля…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791189
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2018


ВРЯТУЙ


Впусти  мене  колись,  в  свої  сади  зелені,  
Туди…Де  ще  ніхто  ніколи  не  бував.
Де  справжня  Ти!  Де  щирі  почуття  й  відверті
І  плоть  оголена  така,  як  Бог  нам  дав!

Хвилину  зачекай,  чи  в  грудях  щось  здригнеться,
Вдихни  з  цілунком  в  мене,  пристрасне  життя,
Хай  моє  серденько  з  Твоїм  у  такт  лиш  б`ється,
А  Ти  в  обіймах  засинала  мов  дитя.  

Схопи  мене  навіки…В  душу  щоб  вчепився!  
Став  Твоїм  сенсом…Нервом…Кров`ю  в  жилах  став!  
Був  завжди  поряд,  навіть  в  снах  не  загубився…
Й  за  ніч  розбещену,  себе  на  страту  дав!

Вдихни  з  цілунком  в  мене,  щастя  хоч  на  мить  лиш,  
Аби  коханню  нині  заздрили  й  боги…
І  присягни  мені,  що  більше  не  залишиш,  
Що  будеш  поряд  всі  відведені  роки!

Я  задихаючись  у  Тобі,  посміхнуся,  
І  хай  від  радості  і  щастя  хоч  помру,  
Я  гордим  Феніксом  у  небо  все  ж  зірвуся
І  прокричу  над  білим  світом:  Я  люблю!

Блаженно  й  гаряче  мені  в  Твоїх  долонях...
Ти  врятувати  мене  все  ж  таки  змогла  
І  я,  волосся  знов  цілуючи  на  скронях,  
Шепочу  й  дякую  за  те,  що  вберегла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791187
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2018


ЗГОРІЛО…


Останні  дотики  палали  агресивно,
А  пристрасть  полум`ям  торкалася  душі,
Чомусь  на  серці  стало  холодно  та  зимно
І  народилось  відчуття,  що  ми  в  біді…

Стіскає  пальцями  вже  віск  свічок  гарячих
І  пульс  під  лавою  призупиняє  ритм,
Ми  знов  в  очікуванні  вечорів  найкращих,
Назавжди  втратили  кохання  алгоритм.

Мов  третій  поруч  хтось,  з  нечистими  думками,
Свічки  тремтячого  кохання  погасив,
Щоб  в  павутині  білій,  сплетеній  ночами,
Тебе  ніколи  я  вже  більше  не  любив.

Свічки  життя,  на  диво,  швидко  так  згоріли
Кохання  дим  благословенний,  протяг  вкрав  -
Ти  не  бажала  вберегти,  що  ми  створили,
Не  вборонив  і  я  любов,  що  Бог  нам  дав.

В  золі  відносини  і  віск  натомість  крові,
В  судомах  стогнуть  наші  душі  й  почуття…
Разом  спілкуючись  в  житті  на  одній  мові,
Ми  довели  свою  любов  до  забуття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790854
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018


СОН


Я  всім  розказував  про  відчуття  на  морі,
Про  страх  незвіданий,  що  я  відчув  у  шторм,
І  до  пригод  любов  та  прагнення  до  волі…
А  ще  розказував,  про  дивний  нічний  сон.

У  ньому,  серця,  ти  торкалася    рукою,  
А  я  не  здатен  був  прокинутись  зі  сну,
Мов  зачарований  шаманською  мольбою,  
Дивився  мовчки  на  обраницю  свою.

Ти  цілувала  тім`я…Дмухала  на  скроню,  
Вустами  теплими  торкалася  чола
І  щось  тихесенько  промовивши  про  долю,
Кудись  зі  снів  моїх,  назавжди,  знов  пішла.

А  я  шукав  тебе  в  сльозах,  у  сновидіннях,  
Питав  у  всіх  отих,  хто  знати  б  тебе  мав…
І  навіть  у  ворожки  випросив  зле  -  зілля,
Аби  помститися  тому,  хто  тебе  вкрав.

І  я  не  плакав,  чесно,  п`ять  останніх  років…
А  тут  ридав  ридма…Шукав,  благав  й  не  знав,
Куди  у  пошуках  зробити  перші  кроки,
Аби  на  слід  знайомий  на  шляху  напав.

Тебе  не  було…На  яву  ніде  не  було,  
А  я  на  сивих  скронях,  все  ще  відчував,
Твої  розпечені  вуста,  які  безглуздо
На  віки  –  вічні  втратив,  так  й  не  до  кохав…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790853
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2018


У МЕРЕХТІННІ СВІЧ


Затертий  образ  твій,  на  змученому  серці,
Замироточив  нещодавно  уночі…
У  нетрях  пам`яті,  поховані  вже  речі,  
Сплили  скорботним  скарбом  тихо  уві  сні.

Залізним  обручом  здавило  міцно  груди,
Зітхання  стогоном  ввірвалося  у  ніч
І  все  життя  моє,  частиною  облуди,  
Здалось  у  мареві  від  мерехтіння  свіч!

Хватав  повітря  жадно,  наче  у  печері,  
Де  кожен  свіжий  подих  у  ціну  життя,
Та  впився  зором  карим  на  відкриті  двері,  
Аж  раптом  з  світлом  ти  зайдеш  сюди  й  сама!

Змішалось  все  вночі…Реальність  і  уява…
Холодний  піт  з  чола,  знесилив  кожен  рух
І  пам`ять-мана,  наче  із  багнюки  яма,  
Уже  засмоктувала  в  себе  думки  й  дух!

І  Боже  борони  було,  щоб  ворухнутись…
Здавалось,  в  прірву-пастку,  з  криком  упаду
Ставало  боязно  душі  в  сліпу  забутись,  
Та  страшной  лячно,  що  від  спогадів  помру…

Буденний  ранок  звичний  ,  став  моїм  спасінням
Й  веселий  промінь  сонця  знищив  всі  страхи…
Раптово  зникло  кудись  дивне  мерехтіння  -
Покинув  розум  мій,  розхристані  ті  сни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788861
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2018


НЕ ТАКА ЯК ІНШІ


А  все  тому  лишень,  що  не  така,  як  інші...
Хоча  соромлячись  і  кажеш:  Я,  як  всі.  
Та  люди  всі  для  мене,  в  чомусь  таки  грішні,  
А  ти  мов  янгол  чистий  в  звичному  вбранні…

Напевно  все  тому…Що  раз  вже  закохавшись,  
Постійно  мрію  я,  спалити  самоту,  
Вночі  не  встигнувши  з  думками  розібратись,  
Знов  кожен  раз  шепочу  Господу:  Люблю.

Перед  молитвою  шепочу  й  після  неї…
Спросоння,  з  вуст  моїх  злітають  знов  слова
І  рвуться  в  небо  синє,  через  вікна  й  двері,  
Одні  і  тіж  самі…Що  ти  тепер  моя!

Такого  погляду  нема  на  цій  планеті,  
А  може  й  в  світі  вже  такого  не  знайти!
Ці  ніжні  дотики,  чутливі,  невідверті,  
Давно  розставили  крапки  над  нашим  Ї.
 
А  все  тому,  що  мабуть  встояти  безсилий,  
Хоча  й  боротися  я  може  не  хотів,  
Бо  погляд  той  зелений  із  відтінком  сірим,  
Всі  мої  жили  в  струни  арфи,  переплів.

В  твоїм  волоссі  довгім,  чари  затаїлись
І  янгол,  крила  тобі  часто  надає,  
Аби  злетівши  ранком  в  небо  світло-синє,  
Любов`ю  серце,  заряджала  ти  своє…

А  все  тому,  я  знаю…  Не  така,  як  інші!
Одна  на  цій  землі,  у  Всесвіті,  мабуть…
В  моїх  рядках  простих,  зримованих  у  вірші,  
Cлова  лиш  три  для  тебе:  «  Поряд  завжди  будь».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788860
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2018