| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Серед зими прокинулась Весна,
Здивовано очима посвітила,
Ніяк не розуміла, хто стогнав
І плакав тихо, ніби зранив крила.
Прозорі сльози падали на сніг,
Який не був вже чистим і прозорим,
Він тінню на холодну землю ліг,
Забувши вже про небо і про зорі.
Збагнула раптом: плакала — вона,
Коли на мить їй сонце освітило
Уламок дзеркала — то крижана ріка,
Що падала і падала на крила.
Серед зими прокинулась Весна
І зболено очима посвітила:
«Ну хто збудив? Рятунок мій — у снах,
У мене ж ще так мало, мало сили...»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777173
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.02.2018
Я хочу співати. Надто багато накопичилось у мені чорного. Тому я й хочу співати.
В. Шевчук
У темряві народжується пісня,
У темряві народжується мить,
Коли зіркам занадто стає тісно,
Котрась зривається й за мрією летить.
У темряві народжується світло —
У темряві зчорнілої душі,
Якраз тоді, коли всі ранки зникли
І зникли дні, і сни, і міражі.
Лише у темряві... Вона-бо дозволяє
Впізнати кожному свій рятівний вогонь,
Хоча всі спалахи безжально поглинає —
Набридло бути чорною, либонь.
Та проти цього вже вогню — безсила,
Він крила обпікає темноті;
Знесилилась, здалась і освітила
Хоча б на мить, а тисячі світів.
Для кожного у темряви є пісня,
І зорі ніч запалює ритмічно...
Подивишся — і серцю в грудях тісно:
Щемлива пісня, що лунає вічність.
02.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776854
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.02.2018
Чогось від цього неба ще чекаєш —
Воно ж цілком твоє. Чи то не скарб?
Дивитися на нього уникаєш —
Воно лякає чистотою фарб.
Але — чекаєш. Люто і затято.
Зірки хапаєш за жаркі хвости —
Пручаються, їх просто так не взяти,
Для кожної закон: світи й лети.
Нікому небо не впаде в долоні,
І сонце у кишені не стрибне,
Але коли душа чиясь холоне,
Її блакитно гріє щось чудне.
6.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776535
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2018
Скоріше б ранок... Так, скоріше б ранок.
Щоб оновитися, неначе і не жив.
Вже допікають тіні забаганок:
Побачити й створити б сотні див!
Але — безсилий. Так вже повелося:
Замало світла, закороткий день,
І надто швидко вечір й ніч приносять
Зірки у жменях... Як багато жмень!..
Все змінить ранок... Чистий, вічний ранок,
В якому ще ніхто із нас не жив,
Не визнає́ він ті́ней, забаганок,
Бо знає: він — найперше з-поміж див.
9.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776533
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2018
Затято тисне сірохмарне небо —
ввижаються якісь журливі вірші.
Воно ще вранці кликало до себе —
надвечір голос... не чужий, та — інший.
Що за сьогодні втрачено? Здобуто?
Куди так біг, а врешті — не прибіг?
Шукав рятунок, а знайшов отруту
на перехресті зболених доріг.
Так докоряють хмари вечорóві
за промінь сонця у сумних очах.
І тільки зорі слухати готові
тремтливу сповідь, тиху, як свіча.
Так, втрачено, то правда, і здобуто
лиш попіл мрії, кинутий на сніг.
Але допоки ладен ти відчути
багаття мрій, думок — той вогнебіг,
тебе не здушить сірохмарне небо
і не отруїть заздрість шукача,
бо завжди й всюди знайдеш шлях до себе
і до душі, що чиста, як свіча.
7.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775478
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2018
Ніч знов наливає чорнила
в холодні долоні ріки;
ріка ж неквапливо умилась
й вдягнула льодець нетривкий.
Чи довго вона буде спати
під льодовуаллю тепер,
вітрами зими розіп'ята
на березі зимних химер?
Вона відпочине, згадає,
як вільно стає навесні,
і чайок чекатиме зграю,
терпляче вдивляючись в сни.
10.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775477
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.02.2018
* * *
У лісі тихо, сніг. І Самота —
Щаслива, що втекла від себе й далі,
У неї ж бо була така мета:
Сховатись так, щоб люди не чіпали,
Вночі не лізли в зсиротілу душу,
Питаючи, чому гнітюче тьмяна,
Але ж прозора, наче порцеляна...
Тепер — тиняйся і сніжинки струшуй
З блідих і гострих стомлених плечей.
Ніхто тебе не кличе, не тривожить.
Це, може, сниться, може... може... може...
Ця тиша навіть снігові пече.
А в лісі тихо. Сніг і Самота
Взялись за руки, плинуть собі далі.
Примарна і приречена мета:
Сховатися від себе і печалі.
14.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775346
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2018
Хтось бачить небо і бачить море.
А що з них більше і що говорить?
Говорять — люди. Їх безліч всюди.
Інакше ніби не було й не буде.
Звичайне небо, звичайне море...
І є життя. Воно говорить?
Воно кричить — незнана мова,
Її не вивчиш, ну що ви, що ви...
Та все ж стається: хтось зірку ловить,
Незнаним словом зсуває гори...
Хтось бачить небо, а чує вірші.
Чи може, хтось таки бачить більше?..
І те, що більше, ніяк не впхнути
У слово «небо», у слово «бути».
19.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774899
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.02.2018
Я не люблю зими — вона така убога...
В. Симоненко
...цілком самотня, люта й задубіла,
І випростати їй уже незмога
Своє скляне блідо-блакитне тіло.
Ні! Не убога — а дзеркально-хижа:
Ти сам на сам з ікластим хижаком,
А твої мрії, сни — остання їжа
Для змерзлих птáшок за німим вікном.
Вона убога й хижа. Ревно стереже
Єдине, що лишилося у неї:
Зірки, що впали, — їм усе чуже —
Вони тремтять на сніговій киреї.
12.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774574
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2018
Супроти всього — треба просто жити.
Так твердо кажуть небо, сни, зірки
І навіть смуток, що сльозами вмитий
І зазвичай такий неговіркий.
І як не дивно, саме голос смутку
Вколисує зневіру й темноту,
Що не кричать вже — засинають хутко,
Почути встигни зірку — саме ту...
Прозорий смуток. Він сльозами вмитий,
Як небо чистий і неговіркий.
Ця чистота лиш в тиші здатна жити —
Це там, де можна слухати зірки.
31.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774573
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2018
Як спокусливо — впасти у білий,
Ще нічим не сполоханий, сніг,
Уявити на мить, як летіли
Білі янголи й місяць десь біг...
І відчути: тебе зігріває
Їхніх крил біло-синє тепло,
І серця в них, і крила — безкраї,
Як би холодно де не було.
І здається: ти сам — білокрилий,
Чи принаймні колись таки був.
Ніч і цю таємницю відкрила...
«Грішний янгол я», — щойно збагнув.
22.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774158
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2018
Бувають миті: особливо гостро
Летять безжально кинуті слова.
Куди втекти від цих залізних монстрів,
Хоч ворухнутись, впевнитись — жива?!
Всього лиш слово... Кинуте, мов лезо
Відточеного гордістю ножа.
Тікає мрія... Боже, який безум —
Як ти далеко, мріє, мов чужа!
І будуть далі квітами залізними
Слова бездумно кинуті рости,
Якщо стежками зовсім, зовсім різними
Тікає мрія і тікаєш ти.
29.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774157
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2018
Неначе вперше бачиться — світ білий...
І як стає деревам змерзлим сили
Таку красу тримати на собі?!..
Як тут не виростати крилам
На спині діловитої юрби?
Зима вже й небо чистотою вмила...
Якби ж злетіти... ох вже ці «якби»!..
Та йдеш німий. Стежини-лабіринти
Вже знають все без кави й ворожби́,
Запрошують на танець, бо один ти —
Якраз немає пари у верби.
21.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773480
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2018
Зима не терпить жару й позолоти,
Їй небо власне срібло віддає —
Закохане. Хоча б єдиний дотик —
Усе віддасть: блакить... усе, усе!..
Але вона погордлива й холодна,
Блищить те срібло всюди — не на ній,
Бо як же це, на це вона не згодна —
Чуже носити. Сором! Кам'яній!..
І небо кам'яніє. Вже не плаче
(Вона його спогорда попросила),
А все чекає і срібли́ть терпляче:
«Яка вона незміряно красива!..»
24.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773470
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2018
* * *
Незмога спати. Сон вороже пнеться
На віях ночі, танучи, мов дим,
У небо хтось жбурляє зорі-скельця,
А місяць хоче бути молодим.
Все хоче бути вічно молодим,
А темряві так заздрісно на це,
Вона ж бо — сон, імла і чорний дим...
Чи може, справжнє вічності лице?
Ворожий сон, але ласкава вічність —
Величний світ у темряві й щемкий!..
І не питають простори космічні,
Міцна то кава чи міцні думки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773276
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.01.2018
Цю жінку я люблю. Така моя печаль...
Микола Вінграновський
—Ні, не печаль. А просто — божевілля!
Відтяти б якось. Та нема меча.
Нема й чим рану вмити — тільки сіллю.
Вона мені ввижається в хвилинах,
годинах, днях і гуркоті думок,
і світ увесь, немов стара ряднина,
розлазиться: від зливи вщент промок.
Це ж бо вночі так. Спрагле надвечір'я
кошлатить день й злотаві пасма хмар,
закреслюючи темінню вугілля
ескізи сонця, кладучи тягар —
ні, не на плечі. Їх уже немає.
Немає тіла, і немає рук.
Лиш крила — слабнуть; падає вся зграя
на зльодянілий, здичавілий брук.
Це — той тягар. Оце така крилатість.
Як у сльози, що тягне вії вниз.
Мутніє небо. Місяць ніби стративсь.
Зірки ввібрали кращі з її рис.
Але на ранок... дихається вільно.
Я вилізаю із сирих проваль.
Чи ж є на світі більше божевілля,
аніж любити й берегти печаль?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018