Дружня рука

Сторінки (4/372):  « 1 2 3 4 »

У всьому «надто» видно ти була

Ти  нею  кинула  мов  каменем  в  стіну,
Але  така  об  мур  не  розіб'ється,
Хоч  розірвала  ти  струну,
Душа  без  неї  обійдеться.
Її  ти  залишила  під  дощем,
Саму,  одну,  жбурнувши  у  кущі  плащем,
Її  накрила.  Чим?
Віршем.

На  вулицях  її  ти  обминала,
Немов  би  то  якась  невидима  примара,
Вона  ж  на  тебе  так  чекала,
А  ти  її  образивши,  втікала  …
Хотіла  подругою,  мабуть,  стати,
Та  до  вершин  тих  мабуть  не  зросла,
Надто  смілива  чи  крива,
У  всьому  «надто»  видно  ти  була.
Тому  пішла.
Дивися,  світло  стало.
І  дощ  закінчився  давно.
І  руки  тебе  обіймали,  мов  в  італійському  кіно.
І  завжди  день,  немає  ночі.
І  спати  зовсім  ти  не  хочеш.
Цей  вічний  день.  Збулася  мрія
Лиш  трішки  італійського  похмілля.
Бо  без  дощу,  зірок  на  небі,
І  без  обридливих  пісень,
Чомусь  з’явилась  в  них  потреба,
І  ніч  не  ніч,  і  день  не  день  …
Фантазії.  Усе  чудово.
Крутилось  в  вирі  огрубіле  слово.
Комусь  потрібно  це  усе?
А  комусь  ні.  Пусте  …

.....

Дві  протилежності,
А  ти  свою  вже  знаєш?
Бредеш  бездумно  кудись  до  мети.
І  думаєш,  що  її  обираєш.
Чи  та,  що  сміється  з-за  твоєї  спини  ...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822008
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.01.2019


Ми лиш здаємось звичайними зовсім

Може,  ти  човен  мій,
Може,  загибель,
Хвилі  навколо  мов  велети  –  скелі,
Інші  кричать:  не  чекай,  швидше  стрибни,
З  неба  зловіще  зірки  мов  зі  стелі.
То  вони  близько,  то  зовсім  далеко,
Руку  простягнеш,  дістанеш  з  постелі,
Але  чому  ти  така  тьмяна,  зірко  …
- Човне,  мій  човне,  ти  так  розхитався,
Що  я  стрибати  не  мала  вже  сили,  
Може,  ти  бурі  у  вірності  клявся,
Зовсім  намокли  уже  мої  крила  …
- Я  не  тому  так  на  хвилях  хитався,
Щоб  ти  у  море  кудись  не  поплила,
Я  так  човна  припідняти  старався,
Щоб  ти  із  нього  у  небо  злетіла  …
Хвиля  на  них  із  дощем  налетіла,
Хвиля  їх  зовсім  від  неба  закрила,
Ти  закричала:  я  не  полетіла,
Човне,  тебе  я  такого  любила  …
Що  таке  човен?  Дерева  та  гілки,
Що  з  них  коробку  округлу  зробили,
Та  не  чекав  він  такого  від  жінки,
Виросли  в  нього  із  дерева  крила  …
Ми  всі  здаємось  звичайними  зовсім,
Місця  для  казки  немає  у  світі,
Іноді  казка  сама  нас  попросить,
Будьте  дорослі  хоч  трошки  як  діти  …  
Піднято  парус.
І  човен  між  хвилі
Гордо  пливе,  оминаючи  скелі.
Хтось  скаже  просто  льняна  парусина,
А  хтось  малює  дівча  на  папері  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822003
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2019


Не відпускайте тих, у кого руки дихають теплом

Не  відпускайте  тих,  у  кого  руки  дихають  теплом,
У  кого  погляд  зачаровує  магічно,
Зима  влаштовує  концерти  за  вікном,
Втішається  своїм  холодним  січнем  …
Не  відпускайте  тих,  хто  щирістю  для  вас  писав
Цілі  романи  під  акорди  заметілі,
А  січень  танути  враз  на  очах  почав,
І  його  крила  стали  сірі  -  сірі  …
Не  відпускайте  тих,  хто  так  беріг  слова,
У  кого  ці  слова  такі  правдиві,
Від  сум’яття  крутилась  голова,
В  душевній  бурі  ця  минула  лиш  на  розігріві  …
Бо  як  почалась  буря  справжня  ця,
Сховалися  січневі  заметілі,
І  холодом  наповнились  серця,
Думкам  так  тісно  стало  у  людському  тілі  …
Тож  вирвались  далеко  за  вікно,
У  парку  свої  вальси  завертіли,
Схотіли  повернутись,  а  тут  скло,
Вони  розбити  скло  то  не  посміли  …

І  залишились  там,  
А  з  часом  оніміли.
Не  відпускайте  тих,  хто  дихає  теплом.
І  стали  крила  білі  -  білі  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821957
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019


Я не можу грати твою музику

Я  не  можу  грати  твою  музику,
Бо  ця  музика  не  моя,
Я  не  можу  читати  твої  вірші,
Бо  вони  просто  не  мої.
Ні,  я  не  хочу  сказати,  що  вони  у  чомусь  погані,
Просто  вони  цьому  іншому  я  просто  непарні  …
І  наче  чудово  ти  граєш  і  все  дуже  вірно  у  тебе,
Але  ти  у  цьому  літаєш,  а  я  утікаю  у  цьому  від  себе  …
Бо  чудові  твої  «рими»,
Я  так  мабуть  і  не  напишу,
Вони  бувають  добрими  й  злими,
А  я  люблю  «тишу»  …
Тут  так  шумно,  де  ти  веселишся,
Я  ж  люблю  гармонію  звуків,
І  не  такою  ти  мені  снишся,
І  не  так  обіймають  руки  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821888
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2019


Вона і він*

Вона  десь  в  небесах  його  шукала,
А  він  у  покарання  в  світ  її  пропав,
Людського  болю  серце  ще  не  знало,
І  що  таке  любити  теж  не  знав  …
Такий  собі  помірно  емоційний,
Байдужістю  байдужість  проводжав,
І  раптом  став  незвикло  рідний  …
І  раптом  тим  самим  звичайним  став  …

Звичайність  в  незвичайність  обернулась,
Причина,  як  завжди,  жіночою  була,
Вона  його  замерзлості  торкнулась,
Ви  їй  дали  те,  що  хотіла,  небеса  …
Все,  що  не  зло,  це  він  усім  пробачить,
Навчився  вартісне  підносити  на  трон,
Крізь  неї  все  небачене  побачить,
І  знає,  що  вона  уже  не  сон  …

Вона  стала  звичайним  незвичайним
У  тому  світі,  де  його  тепло,
І  вимушене  те  прощання  
У  них  його  не  відняло́.
Вона  ж  шукає  шлях  кудись  туди  до  нього,
Ховає  посмішку  незгасну  не  свою.
Ви  не  судіть  її  за  одержимість  строго,
She  is  searching  for  you  ….**

*  [i]навздогін  за  однією  з  казок  сучасності[/i]
**  [i]остання  фраза  англійською  як  підказка[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821842
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2019


Найбільша крадіжка

У  злодія  теж  є  у  чомусь  початок,
Якась  філософія,  навіть  мета.
Звичайно,  злодійство  умить  не  пізнати,
І  навіть  з  собою  іде  боротьба  …
Буває,  безкарно  удасться  украсти  
Прикрасу  якусь,  може  навіть  книжки,
При  цьому  це  все  не  назавжди  упасти,
Бувають  назад  з  того  світу  дірки  …
Також  навіть  вкравши  крутезну  машину,
Це  часто  іще  не  останній  рубіж,
Але  коли  грубо  образиш  дитину,
Тобі  не  поможе  ні  камінь,  ні  гріш  …
Якщо  у  людину,  в  добро  вкрадеш  віру,
Розтопчеш  в  болото  збудований  світ,
Обманиш  чиюсь  найщирішу  довіру,
Назад  вже  не  буде  для  тебе  воріт  …
Крадіжку  таку  вже  нічим  не  поправиш,
В  душі  порожнечу  уже  не  згасиш,
Ти  того,  злодюго,  мабуть  і  не  знаєш,
Тому  так  спокійно  ти  поки  що  спиш  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821841
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2019


Упала зірка. Що такого?

Упала  зірка.  Що  такого?
Їх  сотні  падають  з  небес  щодня.
Закінчують  свою  дорогу.
Вона  ж  горіла  як  могла.
Навколо  неї  стільки  світла.
Стільки  душевного  тепла.
Тепер  немає.  Невидимка.
Ось  там  те  місце,  де  була.
Ось  тут  читала  мов  людина
Казкову  прозу,  вчила  ремесла.
Того,  яким  оволоділа,
Усе  до  краплі  віддала.
Тепер  упала.  Як  вона  летіла!
Вночі  світилось  небо  як  удень,
Здавалось  ззаду  мала  крила,
Що  їх  сплела  з  своїх  пісень  …
Казали,  що  такі  не  впадуть.
Насправді,  падають  усі.
Казали,  що  такі  не  гаснуть.
Не  гаснуть.  Але  у  душі.

.........

Те,  що  було  завжди,  і  те,  що  завжди  буде,
З  собою  в  інший  світ  не  забереш,
А  люди  скажуть:  це  найбільше  чудо,
Вона  пішла,  а  та  любов  живе

[i]на  світлу  пам'ять  про  А.  Г.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821741
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.01.2019


Шкільний урок*

У  школі  йде  звичний  урок,
Ще  юна  вчителька  з-за  столу,
Про  світ  далекий  між  зірок,
Почала  радісно  розмову  …
Вдягнулась  просто  як  змогла,
Тому  хотіла  взяти  словом,
Але  місцева  дітвора,
Не  надто  думала  про  мову,
Чи  формул  світ  красивий  по  своєму,
Тож  часто  виглядала  із  вікна,
Бо  там  за  вікнами  крута  братва
Крутилась  біля  ресторанного  двора  …
Учень  Петро  не  надто  переймався,
Що  там  та  вчителька  собі  говорить  чи  кричить,
На  прокурорську  хату  задивлявся,
На  березі  ставка  мов  теремок  стоїть  …
Машини  дві,  бруковане  подвір'я,
Коли  купив,  то  заздрили  усі,
А  та  учителька  нам  про  якесь  сузір'я,
Он  зірочки́  у  прокурора  на  дворі  ….
А  та  учителька  –  та  то  якась  злидота,
Вдягнулась  в  плаття  ще  з  студентських  літ,
А  її  хата  то  якась  гидота,
Перехилився  навіть  старий  пліт  …
Читала  вірші  вчора  наче  гарно,
А  що  з  тих  віршів,  де  від  них  є  зиск,
Ой  трачу  часу  я  намарне  –
Почувся  Петрусевий  писк  …
Урок  скінчився  і  Петро  побіг,
На  перехресті  вчасно  треба  стати,
Там  прокурора  шлях  проліг,
Петро  надумав  шапку  зняти  …
Здійняв,  стоїть,  побачить  той  «святий»,
Що  я  йому  доземно    так  вклонився,
Може,  зупинить,  скаже:  гей  малий,
Спитається,  що  я  уже  навчився?
Там  на  дорозі  тій  велика  калабаня,
Петро  на  неї  зовсім  не  зважав,
Стояв,  мнув  шапку  і  на  «честь»  чекав  …
Той  БМВ  по  ній  просто  промчав.
Петро  увесь  стоїть  в  тому  болоті,
А  може  випадково  це  чи  як?!
Та  регіт  прокурорський  на  найвищій  ноті:
«Прикол,  чувак  …»
А  вчителька,  що  "в  платті  за  сто  гривень",
Зі  Школи  вийшла  і  побачила  усе,
«Ти  ідіот»  –  так  прокурора  охрестила,
«Свиняче  рило  твоє,  не  лице»  …
Я  добре  ще  зі  школи  пам’ятаю,
Як  ти  вимолював  нещасні  трійочки,
І  добре  вивчив,  що  старань  замало,
А  треба  іноземні  копійки  …
Але  таким  як  ти  не  раджу  стати
Оцій  малечі,  що  в  багнюці  он  стоїть,
Свинячі  вуха  теж  можуть  відпасти,
Посада  теж  недовго  напоїть  …
Малий  подумав  добре,  подививсь,
Набрався  злості,  каменя  підняв,
І  вслід  тій  "мрії"  гарно  замахнувсь  ...
Всміхнулась  вчителька.  Не  кинув,  а  поклав  …
Подумав  добре  і  зробив  назустріч  крок,
Я  дякую  за  цей  шкільний  урок  …
Шкодую,  що  раніше  я  не  вчився,
Летітиму  я  з  вами  до  зірок  …

*  або  [i]Історія  з  минулого  життя
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821730
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.01.2019


Текли кудись порожні ріки …

Стояла  кам’яна  могила,
До  неї  нам  немає  діла,
Крізь  неї  уночі  жевріло,
Все  тіло  наче  мерехтіло  …
Але  у  кожного  буденне,
Тут  непотрібне  незбагненне.
Світло  ослабло,  потьмяніло,
І  все  ще  більше    почорніло  …
Аж  тут  хтось  зверху  напоумив,
Доступно  більше  товстосуму,  
Що  особлива  та  могила,
Собою  цінне  щось  закрила  …
Взялися  дружно  тракторами,
Ламали,  нищили  той  камінь,
І  потягнули  ланцюгами
Поза  селянськими  садами  …
Довольні,  взялися  копати,
Ковші  вгризалися  у  землю,
І  де  ж  то  їм  було  то  знати,
Що  та  могила  наче  стеля  …
А  там  внизу  мертва  країна,
Будинки,  вулиці,  палаци,
Раптова  болісна  руїна,
І  як  це  все  могло  тут  статись?!
І  справді  золота  багато,
І  жадібність  мов  озвіріла,
За  нього  стали  воювати,
Могила  ще  більше  зчорніла  …
Знайшли  нову  незнану  зброю,
Що  там  ті  камені  ховали.
Тепер  вже  тою  чорнотою,
Люди  скрізь  написи  писали  …
Писали  різне:
Про  бажання,
Життя  колишнє,  сподівання,
Що  їх  вже  втрачено  навіки.
Текли  кудись  порожні  ріки.
Могила  виросла  остання    …
Скінчилось  все,  лишилось  двоє,
Каміння  втомлено  складають,
І  не  писали  вже  нічого.
Що  їм  писати?!  Не  читають  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821592
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.01.2019


Його обійм ціна … хіба вони за гріш

[i]і  розкіш,  і  підвал  -  то  все  чиясь  уява,
тож  уявіть,  який  переполох,  коли  обман  розкрито,
вважав,  що  блискотить,  а  то  темрява,
І  світло  все  втекло  крізь  часу  сито  ...[/i]

У  того  Майстра  не  житло,  підвал,
В  його  фантазії  згубилася  реальність,
Що  з  тих  окремих  несподіваних  похвал,
Його  не  сприймуть  лесть  і  мстива  стадність.
Його  обійм  ціна?  …  хіба  в[b]о[/b]ни  за  гріш?
Його  слова  як  лезо  найгостріше,
А  може  в  піч  усе  …  достатньо  протиріч,
Навіщо  голосно:  що  сильно,  це  тихіше  …
А  бути  з  ним  ….  тюрма,  без  розкоші  й  вина,
Чи  ресторанного  життя  миліше
Оця  фантазії  й  кохання  простота?
Ти  не  кричи  …  ти  говори  тихіше  …
Що  з  тих  обійм,  що  з  тих  відвертих  мрій,
Він  просить  сам:  іди,  це  не  для  тебе.
А  їй  чомусь  так  хочеться  самій,
Обрала  цей  підвал  сама  для  себе  …
І  раптом  цей  підвал  як  цілий  світ,
Десь  посередині  між  раєм  і  землею,
І  гості  вже  сто[b]я[/b]ть  біля  воріт
З  такою  ж  самою  предивною  душею  …
..........
[i]ось  там  в  кутку  ви  думаєте  книжка,
якісь  листки,  може  цілий  роман,
любов  прокралась  в  світ  химер  і  зиску,
а  там  вже  думали,  що  одягла  саван  ...
навіть  у  світі  темряви  лихої,
навіть  у  світі  тупості  і  зла,
вона  в  підвалі  з  розпачу  людського
все  лишнє  зняла,  зовсім  роздягла  ...
А  всередині  там  була  людина,
якій  вона  себе  подарувала,
якій  вона  себе  мов  подарунок
на  двох  долонях  простягла  ....[/i]

[i]не  знаю  чи  виною  то  чи  ні,  то  кожен  сам  вирішує  в  собі,
буває  хтось  вирішує  любити,  буває  хтось  живе  собі  у  сні  ....[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821497
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2019


О, Боже, я вже трохи злюсь …*

Злодюга  вилізла  на  трон,
Давай  кишені  набивати,
Це  не  Де  Голь  і  не  Макрон,
Слівце  придумали  «віджати».
А  там  товпа,  голодна,  зла,
Кричить,  дістанемо  козла,
Їм  треба  щось  у  лапу  дати,
Щоб  не  прийшли  раптово  в  хату  …
А  радник  книжку  прочитав,  
Що  хтось  ї  Государ  назвав,
Каже:  їх  треба  посварити,
Самі  себе  будуть  ганьбити.
По  мові  то  вже  нецікаво,  
По  церкві  то  вже  перебор,
Ми  скажемо:  що  їли  сало.
Й  задіємо  фейсбучний  хор.
Оті,  що  справа  від  Дніпра,
То  буде  їм  в  рік  кабана
Така  озвучена  вказівка:
Що  та  свиня  від  нині  зірка.
А  тим,  хто  зліва,  навпаки:
Свинину  з’їсти  залюбки.
І  битва  станеться  жорстка
У  западенця  й  східняка.
А  ми  сідаємо  дивитись,
Бо  шоу  мов  шістнадцять  плюс.
Ага,  ще  треба  помолитись.
О,  Боже,  я  вже  трохи  злюсь.

*  це  про  всіх,  а  не  про  одного

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821398
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2019


Найгірша у світі любов, найкраща у світі печаль

Найгірша  у  світі  любов,  
Найкраща  у  світі  печаль,  
Бо,  маючи  першу,  боюся,  
А,  маючи  другу,  я  злюся,
Боюся  за  когось,  а  злюся  на  себе,
То  може  її  мені  зовсім  не  треба,
То  краще  вже,  щоб  я  заліз  в  своє  небо,
І  там  на  замок  мов  в  темницю  закрився,
Із  болем  змирився,  у  всьому  скорився  ….
Оце  посидів,  кілька  днів  пожурився,
Дощами,  морозом  досхочу  напився,
Печаль  розтопилась,  
Мокрющий  на  вітрі
Стояв  і  дивився  ...  
Що  аж  застудився.
О,  хмура  печале,  мені  ти  збрехала,
З  самого  початку  ти  все  добре  знала,
Що  справжнє  ім’я  твоє  –  то  є  любов,
А  що  без  печалі,  та  скоро  пропала  …
Бо  хто  не  сумує,  не  вміє  радіти,
А  хто  не  втрачає,  то  як  йому  знати,
Як  все  це  багато,  коли  просто  квіти  
Прийти,  посміхнутись,  подарувати  …
І  навіть  у  казці,  коли  усе  в  пісні,
Якщо  хтось  на  день  когось  покидає,
Радіє  найменшій  новині  чи  звістці
Про  те,  що  його  хтось  так  сильно  чекає  ….
Хвилини  прожиті  без  неї  сумує,
І  пише  свої  найбезглуздіші  вірші,
Вона  їх  якось  випадково  почує,
У  днів  перекличці,  у  вечора  тиші  ...

варіант  пісні  ...
............

Найгірша  у  світі  любов,  
Найкраща  у  світі  печаль,  
У  світ  добровільних  оков
Чи  де  нас  оточує  жаль  …
Я  маючи  першу,  боюсь,  
А,  маючи  другу,  я  злюсь,
А  може  махну  на  усе
І  піду  до  смерті  нап’юсь

Боюся  завжди  за  когось,  
А  злюсь  на  того,  хто  є  я,
То  може  вже  краще  упрусь,
Це  мабуть  чужа  колія  …

Ото  посидів  кілька  днів,
Печаль  розтопилась  моя,  
Мокрющого  вітер  збудив,
Доречна  застуда  сія  …
Збрехала  мені  ти  печаль,
Ім’я  я  твоє  відгадав,
Я  думав,  що  це  просто  жаль,
А  я  в  сум  любов  заховав  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821261
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2019


Найкраща в світі з мов …

Що  міг  тобі  я  ще  подарувати,
До  дріб'язку  усе  ще  раз  зібрав:
Мої  сади,  зірки,  сонні  Карпати
В  маленькому  пакунку  надіслав.

У  тих  садах  цвітуть  весною  вишні,
Між  тих  зірок  одна  якась  твоя,
Слова  прості,  а  от  думки  всі  грішні,
Блукає  в  горах  стежка  нічия  …

Що  міг  тобі  я  ще  подарувати,
Далеко  ж  так  розбіглися  серця,
Все,  що  негоже,  в  одну  мить  прогнати,
І  розвернути  в  мить  усе  життя    …

Вже  поміняються  супутники  й  планети,
Може,  забудуть  ті  прийдешні  про  любов,
Крізь  той  хао́с  летітиме  комета,
Що  знатиме  найкращу  в  світі  з  мов  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821236
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.01.2019


Ковток коньяку, поезія в серце …

Я  друзям  своїм  радію  безмірно,  
сумую  за  них,  не  знаю,  що  вірно.
І  впертих,  нудних,  таких  безсоромних
Люблю  я  усіх:  мінорних,  мажорних  …

Ковток  коньяку  і  дві  мандаринки,  
Розмова  уперлась  в  невдалі  сходинки.
Усяке  було,  колись  пригадали,
Як  разом  годинами  так  пропадали  …

О  ні,  це  не  так,  як  думають  інші,
Сюжети  згадавши  з  "Іронії  долі",
Всі  наші  розмови  були  важливіші,
Здебільшого  в  пісні,  а  не  в  алкоголі  …

А  жорна  це  тим,  що  стерті  коліна,
Для  кого  навколо  усе  пластилінно,
Якось  зрозумів:  ось  вона  Україна,
Де  друзів  моїх  потовчена  спина  ...

Де  світ  їх  дітей  і  де  окрики  долі,
Де  ми  щось  робили  із  власної  волі,
Прогнали  ординця,  що  прагнув  до  трону,
Йому  видавалось,  що  взяв  безборонну  …

А  друзів  багато  –  живе  Україна,
Така  нерозумна,  байдужа,  безчинна,
Ковток  коньяку,  поезія  в  серце,
Кивни  на  прощання  подру́зі  жонглерці  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821137
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.01.2019


Душа моєї скрипки як у тебе

Я  б  так  хотів  з  тобою  заблукати
У  інший  світ,  так  щоб  на  все  життя.
І  іменем  той  світ  твоїм  назвати,
Я  б  так  хотів  такого  забуття.

Твого  волосся  не  позичу  вітру,
І  сліз  твоїх  я  не  віддам  дощу,
З  очей  печаль  твоїх  не  кликану  я  витру,
І  десь  за  обрій  за  т[b]о[/b]бою  полечу  …

Я  б  так  хотів  про  тебе  написати
Вірша,  який  в  століттях  не  згорить,
А  Бог  забув  талант  мені  цей  дати,
Я  вітром  запустив  і  хай  летить  …

Душа  моєї  скрипки  як  у  тебе,
Її  від  холоду  й  ворожості  болить,
Її    так  міцно  обіймати  треба,
Коли  вона  самотня  спить  …

А  [b]я[/b]к  заграє,  то  я  замовкаю,
І  слухаю  у  музиці  любов.
Нічого  кращого  на  світі  я  не  знаю  -
Без  удавань,  без  фальші,  без  оков  ….

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820989
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2019


Найбагатший – це той, хто готовий віддати …

Десь  блукає  у  світі  самотня  людина,
Час  від  часу  врізаючи  очі  у  небо,
Їй  туди  так  потрібно  якось  полетіти,
І  така  очевидна  у  неї  потреба.
Інша  десь  у  віках  заблукала  навіки,
Кажуть  їй:  повернись,  тут  життя  твоє  справжнє.
А  вона  десь  у  тому  загиблому  часі
Віддає  найдорожче,  втрачає  останнє  …
А  буває,  що  то  все  навколо  забуто,
І  думки  усі  вперто  долають  буденність,
В  серце  вкинуто  з  неї  озера  отрути,
І  впираєшся  серцем  в  модерну  злиденність  …
Раз  зустрілися  втрьох  на  життя  перехресті,
Кожен  своє  приніс  на  своєму  обличчі,
І  долаючи  нехіть,  і  долаючи  впертість,
Пішли  разом  у  світ  по  окремій  дотичній  …
Щось  здобуто  в  віках,  а  за  щось  вдячні  зірці,
Щось  заховано  цінне  у  власних  думках,
Що  за  сенс  у  цій    дивній  надуманій  трійці:
В  них  відсутній  був  втратити  знайдене  страх    …  
Що  за  сенс  у  багатстві,  якого  боїшся?!  
Що  за  зміст  у  словах,  що  не  варто  казати?!
Ти  багач,  як  віддати  хоч  крихту  –  злодійство?
Найбагатший  –  це  той,  хто  готовий  віддати  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820970
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2019


Чайчине життя

Мені  на  руки  сіла  чайка,
Так  вільно,  без  перестороги,
Може  р[b]о[/b]зкаже  якусь  байку,
Відпочиваючи  з  дороги.
Може  у  небі  очі  хижі
На  неї  злісно  поглядали,
А  може  інші  очі  щирі
Від  неї  милості  чекали.
Мене  ця  пташка  не  боїться,
Їй  добре  на  моїх  долонях,
Щось  мабуть  їй  хороше  сниться,
Лежить,  сміється,  моя  соня.
Якщо  захоче  полетіти,
Буду  за  неї  [b]я[/b]  радіти,
Але  і  буду  сумувати,
І  перше,  й  друге  треба  вміти  …
Лиш  оповіла  про  своє,
Як  стали  з  неба  їй  гукати,
До  серця  їй  тепло  моє,
Та  чайчине  життя  –  літати  …
Дивлюсь  туди  у  височінь,
Як  без  кордонів  і  без  сварки,
Що  на  землі,  то  тільки  тінь,
Там  любляться  у  небі  чайки  …  
І  раптом  хижий  крик  ввірвавсь
У  світ  цей,  де  панують  крила,
На  чайку  раптом  напосівсь
Той  хтось,  кому  любов  не  мила.
Упала  каменем  із  неба,
Не  встигла  крилами  змахнути,
Обняла  землю  і  від  себе
Штовхнула,  щоб  увись  пірнути  …
Не  мали  крила  тої  сили,
І  кігті  втомлено  заклякли,
І  чайка  крикнула  щосили,
Мені.  Ти  ж  дав  мені  радіти  клятву,
А  коли  треба  сумувати,
Як  упаду,  то  щоб  підняти.
І  я  почув,  прийшов  до  моря,
Де  битва  за  життя  велася.
Тепло  своє  віддав  вчергове,
І  чайка  знову  піднялася.
Віддав  усе,  що  залишалось,
Колись  був  берегом  зеленим,
А  зараз  скеля.  Море  злилось,
Не  тішилось  життям  буденним  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820874
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.01.2019


Це так важливо, хто дихає поруч

Це  так  важливо,  хто  дихає  поруч,
Хоч  треба  дуже  прислуха́тись,  щоб  почути,
І  трішки  схилити  голову  праворуч,
Щоб  іншу  гол[b]о[/b]ву  на  дотик  ледь  відчути  …

І  не  потрібно  нічого  казати,
Бо  все  вже  сказано  до  нас,
Навіть  не  потрібно  обіймати,
Просто  зупинити  час  …

Це  так  важливо,  хто  по  імені  покличе,
Причина  не  важлива,  це  життя,
Цей  хтось  промовить  голосно  чи  тихо
Просто  твоє  ім’[b]я[/b]  …

Це  так  важливо,  хто  з  тобою  поруч,
Коли  яскраве  сонце,  коли  вітер,
Щоб  не  роздільно  -  хтось  праворуч,  хтось  ліворуч,
Щоб  на  снігу  ім’я  ніхто  не  витер  …

Це  так  важливо  в  очі  щоб  дивитись,
Що  там  побачиш,  не  кажи  нікому,
Щоб  в  тих  очах  навіки  утопитись,
Не  ставте  крапку,  ставте  завжди  кому  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820745
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.01.2019


Роззброєна, відкрита і буденна

І  думка  моя  іноді  повія,
І  серце  моє  іноді  незряче  …
Буває,  найбезглуздіша  затія
Вдається.  І  щасливий  плаче.
Пройти  пів  світу  і  не  бачити  нічого,
З  найближчих  вибереш  криву  дорогу.
Зробити  крок,  побачити  важливе.
А  правда  виявляється  брехлива  ….
І  не  роки  ознака  твого  віку,
І  не  картинність  свідчення  краси,
Буває  так  закрутять  цю  життєву  стрілку,
Просто  не  думай,  розігнавсь  й  лети  …
І  лиш  заради  жарту  удавай,  що  сцена,
І  що  тобі  кудись  пора  іти,
Роззброєна,  відкрита  і  буденна
Душа  така.  А  рвуть  її  чорти.
Придумують  якісь  перестороги,
Затьмили  правилами  поклики  душі,
Стоїть  якась  істота,  висунула  роги
Посунь  те  чудо  у  кущі  …
А  правда  виявляється  двояка,
Частина  під  водою,  частина  на  виду,
Як  корабель,  коли  кидає  якір,
То  бачу  лиш  частково  правду  ту    …
Коли  ж  пливе,  то  зразу  не  помітиш,
Що  справді  виринає  із  води,
Доводиться  пірнати,  а  там  чим  посвітиш,
На  дотик  пробуєш.  Збудись,  не  спи  …
Набудували  мури  і  паркани,
За  ними  вже  не  видно,  хто  живе,
І  завдають  самі  собі  жорстокі  рани,
Бо  корабель  той  вже  за  обрієм  пливе  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820649
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 09.01.2019


Мій зимовий блюз

Сердита  пані  Завірюха
Хапає  диваків  за  вуха.
Щоб  не  губилася  дорога,
Буває  пані  вельми  строга  …
Зима  та  мов  якийсь  учитель
Перевіряє  почуття,
Як  треба,  злодій,  іноді,  хранитель.
Тоненьке  дуже,  пане,  в  вас  взуття  …
Задумався,  що  не  боюсь  втрачати,
Вже  досить  сум’яття  й  тої  печалі,
Є  речі,  які  прийнято  ховати,
У  обладунок  з  золота  чи  сталі  …
Є  те,  що  втратити  насправді  неможливо,
Роки  минуть,  вона  десь  буде  жити,
Спокійна,  впевнена,  реальна,  не  криклива,
Є  те,  що  неможливо  вбити  …
Що  є  добріше  за  січневі  заметілі?!
Позаганяли  всіх  людей  в  обійми,
Когось  розважили,  когось  зігріли,
Когось  обдарували  крильми  …
Мороз  у  щирості  собі  не  має  рівних,
Бо  підганяє  друзів  запізнілих,
Стає  душа  гаряча,  щоб  зігрілось  тіло,
Це  ж  недаремно,  що  зима  вся  біла  –  біла  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820604
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.01.2019


Дивна казка

Десь  далеко  твоя  дивна  казка,
Зачарована,  мабуть,  зимою,
І  душа  її,  мов  якась  бранка,
Вже  замріялась  свою  весн[b]о[/b]ю  …

Полетіла  своїми  очима
Десь  за  межі  цієї  картини,
І  ніхто  б  її  мабуть  не  стримав,
Якби  бачила  там  сяйво  дивне  …

Так  шукала,  уся  напряглася,
А  навколо  все  сіре  і  зимне.
Раптом  в  серці  іскринка  знайшлася,
Запалилось  то  серце  чарівне  …

І  розлилось  навколо  тим  світлом,
Що  усім  стало  тепло  і  любо,
І  Зима  вся  затихла,  поблідла,
І  віддала  тій  Дівчині  шубу  …

Одягла  і  собі  полетіла,
Промайнула  повз  часу  сторожу,
Як  побачила  Весну,  то  сіла.
Каже:  Весно,  [b]я[/b]  більше  не  здужу.

Назбирала  я  стільки  любові,  
Що  вже  серце  вискакує  з  болю,
Я  б  віддала  то  все    та  боюся,
Що  я  нею  комусь  ще  нашкоджу  …

Відповіла  Весна:  ти  не  бійся,
Як  побачиш,  що  хтось  полем  ходить,
Розмовляє  із  Сонцем,  із  Вітром,  
Із  Росою,  з  Дощами  говорить  …

Як  побачиш,  що  дивна  Людина
Всюди  в  світі  щось  добре  знаходить,
То  не  бійся,  ділися  любов’ю,
Бо  такій  вона  зовсім  не  шкодить  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820500
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.01.2019


Такий – сякий, в шеренгу не схотів

Такий  –  сякий,  в  шеренгу  не  схотів,
Став  збоку,  ще  й  знущається  словами,
А  може  навіть  угадав,
Що  там  на  ту  шеренгу  дві  чекає  ями  …  ))))
Були  часи,  коли  і  я  шеренгами  ходив,
І  стукав  гарно  каблуками,
Я  мабуть  теж  когось  не  раз  смішив
Наївними  дитячими  думками  …
Кричить  вожак:  за  мною  всі  ідіть,
Я  проведу  степами  і  ярами,
Хто  не  піде,  то  ви  його  в’яжіть,
І  теж  тягніть  туди  кудись  за  нами  …
Сіяв  вожак  пророчими  речами,
Хоч  вовком  вив,  а  вимовляв  словами,
Поплентались  кудись  інтелігенти,
Стали  рабами  слова  продуценти  …
Їм  б  зупинитись,  озирнутись  в  боки,
Поглянути  на  вже  прожиті  роки,
І  не  боятись  наодинці  опинитись,
Хоч  це  загроза,  тоді  можна  спитись  …
Але  не  буду  я  махати  прапорцем,
Знову  ставати  у  стрункі  колони.
І  скористаюсь  зброєю  –  своїм  слівцем  -  
Не  має  щастя,  де  ростуть  кордони:
Між  тим,  що  думаєш  і  що,  на  жаль,  сказав,
Що  написав  у  стіл  і  що  на  стіл  поклав,
Понурив  голову,  бредеш,  куди  не  хочеш,
Кричи  про  це,  а  ти  чомусь  шепочеш!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820440
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2019


Привілейовані сиділи за столом

Привілейовані  сиділи  за  столом.
Це  був  ще  не  той  час,
Щоб  викладати  у  фейсбуці  фото,
Втішались  звичним  спец  –  пайком
За  втаємничену  якусь  роботу  …
Яка  насправді  просто  як  фантом  -
Дмухнеш  і  вже  його  немає.
А  там  та  більшість  у  болоті  за  бортом,
Що  іноді  із  розпачу  ридає  ...
Що  нам  до  них,  невдахи  та  й  усе,
Не  може  всім  везти,  така  в  цім  світі  карма.
Раз  забрело  до  них  якесь  серце  людське  -
Дівча  голодне,  сонне,  гарне  …
Яким  цій  зграї  годі  скористати,
Хоч  їй  нічого  не  було  б  за  це.
Вона  хотіла  щось  у  тому  світі  вкрасти,
І  зовсім  щось  не  знітилось  лице  …
І  дочекавсь  той  світ  на  ще  більшу  потвору,
Що  взагалі  не  гралась  у  мораль,
Добили  разом  у  кімнаті  зверху  хвору,
Куди  тепер  веде  така  спіраль?
Ви  думаєте:  це  лише  про  них,
Ви  думаєте,  що  усі  ми  збоку?
Ось  так  в  орді  на  новий  рік
Усіх  вітали  з  новим  роком!
***  [i]З  подякою  російському  режисеру  Красовському  за  заборонений  в  росії  фільм  «Праздник»  …  хоча,  якщо  таких  людей  стане  більше,  знову  почну  писати  росія  з  великої  букви  …  а  фільм  доречний  на  Різдво  …  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820435
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2019


Складне усе, а придививсь: просте

Завжди  усе  по-особливому,
У  тобі  все  безмежне  і  близьке,
Ти  любиш  чорне,  але  наче  в  білому,
Складне  усе,  а  придививсь:  пр[b]о[/b]сте.
Лечу  собі  думками  –  крилами,
Для  них  кордонів  не  придумав  ще  ніхто,
І  обрії  стають  щасливими
Від  квітів  ранніх  пелюсток.
Схилилась  на  плече  до  милого,
Волосся  розлетілось  по  лиці,
Такою  доброю,  такою  силою
Сльоза  щаслива  збігла  по  щоці  …
І  як  тепер  тією  хвилею
Усе  життя  заповнило  мені,
Як  важко  бути  іноді  людиною,
[b]Я[/b]к  важко  берегти  своє  в  собі  …  
Вона  буває  дуже  швидкоплинною  -
Та  панна  у  вінку  з  весняних  трав,
Хмільно́ю,  грі́шною  і  навіть  безупинною,
Із  повеней  стрімких,  з  німих  заграв  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820328
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.01.2019


Бо не має спокою в чужому душа

Хіба  можна  бути  духовно  залежним,
Хіба  можна  бути  духовно  рабом?!
Хіба  можна  впускати  чуже,  протилежне?!
Так,  якщо  записатись  духовним  хохлом  …

А  як  ні,  то  чого  тут  боятись.
Я  своє  бережу  як  гранітна  стіна,
І  чужому  я  другом  і  бути,  і  здатись
Можу.  Бо  назавжди  моя  вільна  душа  …

Тільки  другом,  не  пущу  назавжди  до  хати,
Бо  не  має  спокою  в  чужому  душа.
Вона  буде  щоденно  просити,  благати:
Їй  чужого  не  треба  гіркого  гроша  …

Але  то  ще  потрібно  усе  відчувати,
Як  своє  вибудовує  вежу,  стіну,
Про  вікно  не  забути,  щоб  у  гості  пускати.
Вартовий  обіцяє:  я  не  засну  …

Якщо  любиш  своє,  то  не  значить  себе,
Не  звеличуєш  власні  здобуті  вершини,
Це  комар,  що  на  сцені,  вдає,  що  гуде,
А  любити  когось  –  то  є  все  для  людини  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820225
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.01.2019


Коли повз тебе пролітає черговий блазень Новий рік

Коли  повз  тебе  пролітає  
Черговий  блазень  Новий  рік,
Спочатку  в  гру  з  тобою  грає,
А  під  кінець  його  хтось  врік  …  
Дратує  дуже  другорядність,
Бо  це  навколо  все  моє,
І  пропадає  десь  порядність,
І  біганина  вся  всує  …
А  хто  тоді  вліз  на  вершину  
У  тому  світі,  де  живу?
Ось  олігарх  купив  машину  -
Не  бляху,  а  супер  –  нову  …
Ось  іноземець  в  ресторані
Розсівся  наче  падишах.
І  чайові  готує  гарні,
Тож  усміх  грає  на  устах.
Простий  турист  спішить  за  селфі,
Хапається  за  всякі  блуди,
Немов  би  за  законом  Мерфі:
Завжди  хтось  є,  хто  знав,  як  буде  …
Щоб  подолати  другорядність,  
Махнули  разом  за  кордон,
Пробачте  за  глумливу  стадність,
Бо  в  себе  вдома  нам  облом  …
І  навіть  з  купою  доларів,
Що  випинають  з  гаманця
Уже  й  не  видно  з-за  товарів
Простого  щирого  лиця  …  
Чому  у  себе  я  удома,
А  почуваюсь  як  чужий?
Чужинський  хліб,  у  мріях  втома,
І  на  самого  себе  злий  …  
Моє  це  все,  з  мого  дитинства.
Я  вулиць  цих  ще  не  забув.
З  якого  це  такого  свинства
Чужий  хтось  це  моє  здобув?!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820219
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.01.2019


А хто мені сказати має право, який я маю Львів любити?!

А  хто  мені  сказати  має  право,
Який  я  маю  Львів  любити?!
Місто,  що  спить,  чи  просто  засинає,
Місто  –  голодне  на  неспокій  чи  байдужо-сите?!
Чому  мені  це  має  хтось  вказати,
Яким  для  мене  має  бути  Львів?!
Я  народився,  я  навчився  тут  ФАНТАЗУВАТИ,
[b]Я  місто  сам  собі  своє  побачити  посмів  …
[/b]
Не  цей  благенький  ресторанний,
Нічним  життям  бурхливий  і  самотній,
А  Львів  захований  від  справ  банальних,
Що  мерехтить  у  місячній  безодні  …
Дворів  старих  ледь  чутне  давнє  ехо,
Облич  із  каменю,  що  оживають  уночі,
Той  Львів,  який  водночас  близько  і  далеко  …
З  концертів  йдуть  додому  «багачі»  …
У  ньому  музика  звучить  з  усіх  сторін,
І  просиш  в  Лебедів  уваги  на  хвилинку:
Я  вам  вірша  тихенько  розповім,
Ось  тут  на  лавочці,    в  тіні  цього  будинку  …

Не  блиск,  не  гамір  і  не  лесть  криклива,
А  тихий  голос,  силует  століть,
Не  розкіш  крадена,  тому  така  зрадлива.
Ви  в  місто  знову  музику  впустіть  …

На  ярмарку  заморські  сувеніри
Комусь  припали  дуже  до  душі,
Ковбаси,  овочі,  гарніри,
Ви  не  біжіть,  будь-ласка,  не  спішіть  …
Бо  то  не  Львів,
Його  нема  у  цьому,
Він  заховався,  він  образився  й  мовчить,
Від  гамору  він  відчуває  втому,
Мені  здається,  що  він  просто  спить  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820162
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 04.01.2019


Будь тим, ким хочеш, а не тим, ким став …

В  мого  похмілля  лиш  одна  причина,
Того  вина  мені  було  за  край,
Забрів  в  думок  своїх  незвідані  глибини,
А  там  і  гріх,  і  радість,  і  печаль  …
В  моїх  небес  зірок  раптом  не  стало,
Там  тільки  місяць  обрій  весь  закрив,
І  серце  грається  вогнем  й  металом,
І  дощ  пустелю  наче  плащ  накрив  …
У  мого  сонця  жодного  проміння,
Воно  давно  злетіло  вже  з  небес,
І  всередині  від  його  горіння
Я  навпаки  чомусь  ожив  увесь.
Мого  дощу  немов  живі  краплини
Літають,  ледь  хитаючи  крильми,
Як  підлетять  до  рідної  людини,
Стають  або  дощем,  або  слізьми  …
В  мого  вірша  лише  одне  бажання:
Спалити  мури,  що  хтось  збудував,
Таке  просте  і  злюще  порівняння.
Будь  тим,  ким  хочеш,  а  не  тим,  ким  став  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820058
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.01.2019


Звичайний понеділок

Драйвово  стукає  на  Ратуші  годинник.
Цим  безконечним  марафоном  стрілок,
Що  так  і  не  знайшли  с[b]о[/b]бі  замінник,
Містян  вітає  сонний  понеділок  …

Біжу  крізь  хвилі  перехожих,
Що  іноді  немов  цунамі,
Змітають  все,  на  них  це  схоже.
Ожило  небо  в  білих  орігамі  …

Біжу  тобі  одній  назустріч,
Несу  в  долонях  теплу  квітку,
Гублюся  в  лабіринтах  вулиць,
Украв  як  злодій  в  неба  зірку  …

Може,  мені  ти  теж  назустріч
Своєї  ніжності  хвилинку
Десь  на  якусь  у  дні  зупинку
На  мить  одну  якось  відпустиш?

Не  розлетілись,  а  зійшлись,
І  разом  далі  понеслись,
Може,  корабликом  маленьким,
Штовхнули  ми  його  злегенька,
Боялись  сильно,  
Бо  болить,
Незгодами  його  штормить.
Тендітний  наче  юна  жінка,
Але  поплив,  несеться  стрімко  …

Немов  весь  льодом  мощений  каток,
Єдиний  подих,  руки  стиснуті  на  міцно,
І  навіть  видих  долітає  до  зірок,
Так  мало  місц[b]я[/b],  але  це  не  тісно  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820027
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.01.2019


А вітер нам задумав жарт

Тримаючи  тебе  за  руку,
Блукати  містом  без  кінця,
Не  вірячи  в  очей  розлуку,
Не  зв[b]о[/b]дячи  очей  з  лиця  …
І  пригортаючи  до  себе,
Немов  неоціненний  скарб,
Блукають  поруч  сонце  з  небом,
А  вітер  нам  задумав  жарт  …
Поніс  кудись  далеко  ноти,
Що  ми  писали  цілий  день,
Думав,  злякались  ми  роботи,
А  то  життя  було  з  пісень.
Ловили  довгими  роками,
Ці  ноти  стали  нам  птахами,
Останній  бачу  наш  листок,
І,  [b]я[/b]к  колись,  єдиний  крок.
І  пригортаючи  до  себе,  
Не  зводячи  очей  з  лиця,
Крізь  тебе  бачу  своє  небо,
На  світу  цього  манівцях  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819929
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.01.2019


Ходили містом голі королі

Ходили  містом  голі  королі,
Покрикуючи  іноді  на  свиту,
Вділяючи  за  лесть  якісь  паї,
Кидаючи  копійки  ворожбиту.
Вони  ж  усі  кругом  на  голяка:
І  той  товстенький,  і    горластий  скраю,
І  той  маленький,
Навіть  той,  кого  не  знаю,
А  грають  роль  одну  –  
Якогось  павука.
А  мухи,  комарі  і  всяка  інша  живність
Бездумно  ки́даються  в  сітку  на  живця,
Виконують  якусь  дурну  повинність,
Хоч  і  не  бачили  божка  того  з  лиця.

Один  комар  якось  як  розхрабрився,
І  підлетів  з  тьмяної  сторони,
Павук  у  нього  зразу  як  вчепився,
То  став  комарик  тонший  від  струни.
Кричить,  пищить:  я  ж  був  на  всіх  нарадах,
Я  з  вами  селфі  у  фейсбуці  викладав.
- О  ні,  нездаро,  з’їм  такого  гада,
Щоб  потім  ти  мене  в  суді  не  здав.
І  схрумав  без  кісток  громадянина,
Пустив  сльозу  на  згадку  про  портрет,
І  втішився,  що  то  є  не  свинина,
Вождівський  вдяг  на  голову  кашкет  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819909
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 02.01.2019


На порозі твого року …

Я  люблю́  твою  зиму
Сніжну́  і  морозну,
Навіть  ту,  що  на  себе  вже  зовсім  не  схожа,
І  природи  цей  безлад
Такий  грандіозний,
Що  сховалась  сердита  зимова  сторожа.
Так  здається,  що  варт[b]о[/b]
З  собою  узяти  пальто,
Бо  мороз  він  хитрющий
І  зовсім  тебе  заморозить.
Навіть  місто  втомилось
Від  тих  всюдисущих  авто  …
Я  люблю  твою  весну.
Ви  по́други  з  нею.  
І  здається  мені,  що  смієтесь  разом,
Приміряючи  свої  обнови.
І  терплячу  ж  ви  маєте  фею,
Що  сидить  десь  в  кутку  за  столом,
Посміхаєтьс[b]я[/b],  навіть  не  хмурячи  брови.
Я  люблю  твоє  літо.
Розцвітаєш  ти  знову  і  знову,
Одягаючи  плаття  із  квітів  своє,
Переймаючи  міста  квітучого  мову,
Мимохіть  зачіпаючи  серце  моє.
Я  люблю  твою  осінь.
Листя  клена  як  квіти
Обіймаєш  руками  і  кидаєш  високо  у  небо.
Наче  хочеш  за  ними  
І  собі  полетіти.
Я  шепочу:  не  треба,
Залишись.  Ти  потрібна  мені  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819801
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2019


Яка далеко, але наче поряд …

Скільки  чудових  різдвяних  історій,
А  скільки  щастя  і  все  в  одну  ніч?!
На  вибір  різних  категорій
Сплетуть  букет  з  поєднань  протиріч  …
Радієш  спалаху  раптової  любові,
Радієш  струменю  душевного  тепла
У  погляді,  у  дотику,  у  слові  -
Всьому,  що  ти  вберіг  і  що  вона.
У  дотику  бокалів,  рук,  поезії  обіймів
Ховається  такий  звичайний  оптимізм:
Це  наче  виконання  власних  гімнів
Людей  лише,  щоб  все  вдалось  …  без  сліз!
В  блуканні  вулицями  міста,
Читаючи  про  себе  теплих  душ  вірші,
На  лавці  парку  вдвох  на  мить  присісти
На  відстань  дотику  до  найріднішої  душі  …
Яка  далеко,  але  наче  поряд,
Стоїть,  сміється,  час  спинив  свій  біг.
І  вдаючи,  що  вдарили  морози,
Падав  уявний,  а  не  справжній  сніг  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819707
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.12.2018


Зазвичай лають Старий рік

[i]Зазвичай  лають  Старий  рік,
Шкодують  добрих  слів,  до  строку  виганяють  з  хати.[/i]
А  рік  цей  ще  не  раз  до  нас  пошле  послів,
І  їх  нам  вже  не  вийде  витурити  з  хати  …

Одні  прийдуть,  щоб  нам  щось  нагадати,
Буває,  що  не  раз  важливе  відберуть,
А  інші  просто  можуть  обійняти,
І  шкодуватимемо  ми,  що  тільки  промайнуть  …

А  рік  Старий,  вже  сивина  на  скронях,
І  борода  звисає  до  землі,
А  Молодий  несеться  на  крилатих  конях,  
Дивись,  вже  підлітає  до  межі  …

Обнялись  міцно,  тихо  постояли,
Про  щось  шепочуть,  що  не  для  людей,
Коли  прощались,  шапки  свої  зняли,
І  руки  притискали  до  грудей  …

Старий  просив  так  дуже  молодого,
Щоб  доробив  усе,  що  той  почав,
А  молодий  у  відповідь  старому
Тільки  сміявся,  тільки  жартував  …

З  очей  старого  впали  гіркі  сльози:
Не  встиг  завершити  все  те,  що  розпочав  ...  
Серйозним  став  юнак,  п'ять  слів  сухої  прози:
Закінчити  усе  почате  обіцяв!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819579
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2018


Життя - потік емоцій і бажань …

Життя  –  не  маркет,  не  базар,  не  магазин,
Завжди  у  ньому  трошки  дивні  ціни.
Буває,  коштують  без  меж  руїни,
Бо  їм  усе  віддав  всевладний  часоплин.
Буває  так,  що  скло  і  в  золоті  метал,
І  навіть  як  цей  блиск  на  палець  одягнути,
А  придививсь,  це  будматеріал,
І  як  цей  хлам  побачити,  відчути?!
Життя  –  вогонь,  і  іскри  навсібіч.  
Зігріти  може,  може  і  спалити.
Сукупність  правил  чи  сукупність  протиріч?
Ті,  що  ненавидять,  не  навчені  любити  …
Життя  –  потік  емоцій  і  бажань,
І  неможливо  цей  тандем  спинити,
І  не  заплатиш,  кому  треба  дань,
З  собою  забереш  лиш  прагнення  любити  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819562
рубрика: Вірші, Нарис
дата поступления 30.12.2018


Тобою можна заблукати

Тобою  можна  заблукати,
Між  вуличок  і  перехресть,
І  вихід  навіть  не  шукати,
І  щирість  визнати  за  честь  …

Тобою  можна  вибачати
Без  вибачень  навіть  собі,
В  буденність  сонцем  завітати,
Минати  спалахи  чужі.

З  тобою  можна  помилятись,
І  недосяжне  обійняти,
І  свого  скарбу  дочекатись,
І  рай  свій  хоч  на  мить  знайти  …

А  можна  іноді  прощати,
І,  не  прощаючись,  іти,
І  серце  словом  залатати,
І  навіть  згарище  спасти  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819431
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.12.2018


Загублені слова

Чому  з  тобою  все  так  просто,
І  зовсім  мало  запитань,
І  день  життя  зробили  тостом,
Без  переплетень  і  вагань  …
Чому  у  тобі  так  багато,
Що  так  потрібно  у  житті,
Щоб  по  частинці  повкладати,
Що  заховалось  в  почутті  …
Чому  мені  до  тебе  близько?
Ти  ж  не  на  відстані  руки.
Навіть  коли  якийсь  вітрисько
Рве  час  на  клапті  і  куски  …
Так  просто,  так  багато,  гірко  -
прості  загублені  слова.
Так  складно,  надто  мало,  надто  стрімко  -
Злітають  з  губ  і  хмуриться  брова  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819344
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.12.2018


Скажи …

Скажи,  чому  дощем  зимові  вулиці  умито?
Чому  зима  давно  забула  про  своє?  
Чому,  чому  я  згадую  так  част[b]о[/b]  літо?
Про  те,  [b]я[/b]к  тіло  пахне  квітами  твоє  …

Скажи,  чому  нагадує  постійно  вітер,
Що  в  нього  є  таке  холодне  ремесло?
І  де  мені  тепер  усю  цю  музику  подіти?
Що  аж  за  край  тепер  мені  наче  назло  …

Скажи,    чому  у  сонця  знову  справи?
Воно  десь  світить  зовсім  іншій  із  вершин.
А  нашій  знову  залишило  сірі  хмари.
Усім  потрібно  сонце.  Це  найперша  із  причин  …  

Скажи  мені,  чому  лякаєш  глибиною
Своїх  очей,  думок,  своїх  пісень?
Хто  видумав,  створив  тебе  такою,
Що  ніч  твоя,  і  твій  зимовий  день?  

[i]варіант  пісні[/i]

[i]Скажи,  чому  дощами  вулиці  умито?
Скажи,  чому  зима  забула  про  своє?  
Чому  я  згадую  так  часто  літо?
Як  тіло  пахне  квітами  твоє  …

Чому  нагадує  постійно  вітер
Своє  таке  холодне  ремесло?
І  де  мені    цю  музику  подіти,
Що  аж  за  край  тепер  мені  назло  …

Чому  у  сонця  знову  свої  справи?
Воно  десь  світить  іншій  із  вершин.
А  нашій  залишило  сірі  хмари.
Це  мабуть  перша  із  усіх  причин  …  

Чому  мене  лякаєш  глибиною
Своїх  очей,  думок,  своїх  пісень?
Хто  видумав,  створив  тебе  такою,
Що  ніч  твоя,  і  цей  зимовий  день?  
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819202
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2018


Зимове новорічне

Десь  там  далеко-далеко
Ти  дивишся  у  вікно,
Не  бреше  твоє  люстерко,
Життя  насправді  кіно  …
Тут  зовсім  близько-близько
І  не  здається  це  сном
Сердиться  морозисько,
Стою  під  твоїм  вікном  …
І  зовсім  тихо-тихо
Читаю  тобі  вірші
Замерзли  щоки.  Лихо!
Ще  й  сваряться  дядьки  -  кущі  …
А  потім  в  кафе  за  рогом
Попрошусь  якось  за  рояль.
Хай  ноти  летять  на  підлогу,
Ще  й  внадився  друг  –  скрипаль  )
Ви  не  судіть  нас  строго
За  цей  зимовий  концерт.
Ми  б  з  ним  пішли  на  дорогу,
Але  не  той  реманент  …

І  не  Гуцулка  Ксеня,
І  навіть  не  Вона,
Що  любить  собі  сидіти  
По  вечорах  одна  …
А  просто  щось  щиро  львівське,
Наповнене  запахом  кави,
А  може  левандівське
Для  щирої  забави  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819073
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.12.2018


А ви хотіли б бачити музику?

А  ви  хотіли  б  бачити  музику?
Та  ні,  я  розумію,  скаже  хтось:
Дай  Бог,  щоб  чути  …
А  ви  хотіли  б  бачити  музику
Так,  щоб  її  ніколи  не  забути  …
Музику  цих  будинків  і  доріг,
Що  вже  віками  служать  подорожнім,
І  навіть  ця  стрімка  хода  й  невпинний  біг  -
Це  ж  ноти  …  зовсім  не  порожні  …
Музику  тих,  хто  серед  всіх  доріг
Обрав  дорогу  гідності  і  волі,
А  може  тих,  хто  біг,  упав,  не  зміг,
Але  не  зрадив  до  кінця  своєї  долі  …
Музику  ніжності,  музику  тепла,
Коли  від  погляду  стають  вони  щасливі,
Розлуки  музику,  коли  вона  пішла,
Але  звучать,  болять  вам  спогади  не  галасливі  …
І  навіть  в  хаосі,  що  звідусіль
Вривається  у  дні  твої  і  ночі,
Завжди  у  нотах  кілька  образів  і  слів
Сказати  твоє  серце  тихо  хоче  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818909
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.12.2018


А ти смієшся: що тобі ця сцена

Ще  всього  не  розтрачено  тепла,
Ще  ніжності  не  на  одну  фінальну  сцену,
Закрито  доступ  для  притворства  й  зла,
Обходжу  боком  я  нещирості  арену  …
Сьогодні  першу  скрипку  граєш  ти,
Твої  слова  мені  найголовніші,
Руйнуєш  старі  звички  і  мости,
Усе,  що  удаванню  наймиліше  …
Вони  кричать,  до  них  уже  дійшло,
Що  твоя  гра  –  це  знята  маска  ночі.
Їм  страшно,  бо  раптове  це  тепло
Топити  стало  з  льоду  душі  -  очі  …
Тремтять,  кричать:  спиніть  її  негайно,
Вона  зруйнує  словом  цілий  світ,
А  я  тебе  таку  всю  незвичайну
Вдягну  у  осені  останніх  слів  політ  …
Кроти  втекли,  не  знають  епілогу,
Порожній  зал,  один  в  ньому  глядач,
Він  втупився  очима  у  підлогу,
Не  вирішено  жодної  з  задач.
А  ти  смієшся:  що  тобі  ця  сцена,
Бо  першу  фразу  всяк  запам’ятав:
«Якщо  життя  для  вас  тільки  арена,
Що  справжнім  є  між  тисяч  ваших  справ  …  «
Коли  дивлюсь  на  спорожнілу  сцену,
Я  згадую  завжди  одну  тебе,
Ти  там,  на  сцені,  а  здається,  коло  мене,
Я  спогадом  цим  зраджую  себе  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818904
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.12.2018


Корупція

Ну  хто  ж  тебе  таку  красиву  
Продав  в  пів  миті  з  молотка.
І  лагідну,  не  норовливу
Виводять  довго  з  –  за  кутка  …
І  хто  тебе  таку  хитрющу
Собі  до  хати  прихопив,
І  хто  тебе  таку  презлющу
Собі  на  плечі  примостив  …
Здалека  ніби  дуже  гарна,
Сидить,  махає  прапорцем.
То  уніформа  лиш  парадна,
Заглянь,  що  там  під  тим  лицем  ….
І  злазити  на  низ  не  хоче,
Внизу  болото  засосе,
На  вушко  весело  воркоче,
Тим  часом  болісно  скубе  …
Ти  їй  і  сцену,  і  за  сцену,
Вона  й  у  Альпах  вже  була,
Іспанську  бачила  арену,
Трималась  свого  ремесла.
Колись  у  школі  так  між  іншим
Учнівський  зрадила  секрет,
І  з  кожним  роком  все  чіткішим
Ставав  її  брехло  –  лорнет.
Навчилась  гарно  шепотіти,
Хапає  в  руки  мегафон,
Дрібненько  вміє  хихотіти,
Кричить  в  екстазі  в  телефон  …
Якось  залізла  у  болото,
Так  сталось,  алкоголь  -  біда,
З  красуні  злізла  позолота,
Лишилась  тільки  чорнота́  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818815
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.12.2018


Про ворота

Я  містом  розкидав  маленькі  подарунки
Що  з  того,  що  проспав
Легкі  твої  цілунки  …
Легкі  твої  слова,  важкі  мої  турботи,
Собі  я  пригадав
І  все  поклав  на  ноти  …
І  розганяюсь  я
Проскочити  б  крізь  хмари.
Такого  крутія
Не  візьмуть  ваші  чари  …
Не  думалось  мені,
Що  місячна  пригода
Змінила  все  у  мить,
Назад  немає  ходу  …  
Такі  прості  слова,
Така  звичайна  справа,
А  музика  чужа,  
В  душі  якась  заграва  …
Про  тебе  гомонять  
Дві  вулиці  навколо,
І  ліхтарі,  що  сплять,
Здобули  раптом  мову  …
І  ковзає  взуття  -
Зимові  перегони,
І  знову  відчуття,
Що  люди  –  Робінзони  …
Їм  б  вибратись  у  світ,
Покинути  крижину,
Самі  біля  воріт
Поставили  пружину.
Як  тільки  підійдуть,
Одразу  повертають,
Не  знають,  що  знайдуть,  
Самі  себе  лякають  …
І  на  уяву  та  пружина  більше  схожа,
І  десь  сидить,  кричить  не  справжня  зла  сторожа.
Втомились  геть  уже  зимові  Робінзони,
Несуть  з  кутка  в  куток  страхи  і  забобони  …
Їм  би  ворота  ті  узяти  й  завалити,
А  вони  думають,  як  їх  би  прикрасити  …
А  як  їх  хтось  пройшов,  кричать:  диви,  примара,
Той  хтось  собі  пішов.  Пробігла  небом  хмара  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818635
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.12.2018


Він так насипав, мов обняти захотів

Я  забираю  сніг  з  очей  твоїх  і  брів,
Він  так  насипав,  мов  обняти  захотів,
А  я  ревную,  проганяю  хитруна,
І  щось  тихенько  нам  підігрує  струна  …

Я  топчу  сніг:  ну  що  ти  знову  наробив,
Я  тут  писав,  а  ти  байдуже  насніжив,
Тепер  не  знайду  вже  старі  свої  слова,
Але  любов  в  мені  раптово  ожила́.

Мій  друже,  скільки  хочеш  тут  тепер  сніжи,
Ти  хоч  і  сніг,  але  тепло  нам  бережи.
І  обіймала,  і  морозила  зима,
Але  я  знаю:  десь  живе  вона  …




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818534
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2018


Я з твого полум’я зробив собі гітару

Я  з  твого  полум’я  зробив  собі  гітару,
А  твоїм  жаром  розтопив  свій  лід,
Я  сам  собі  давно  вже  передбачив  кару
За  надто  довгий  і  стрімкий  політ  …
А  струни  вже  давно  переплелися.
І  вузол  той  мені  не  до  снаги,
І  музикант  у  бурі  поселився,
І  ноти  бурі  ті  віддав  мені.
Я  ноти  ці  складаю  наче  пазли,
Як  не  складу,  а  все  одно  звучить,
Зірвались  в  прірву  звуки  –  негаразди,
А  тиша  заспокоїлась  і  спить  …
Безумством  твоїм  обійняв  гітару,
З  безумства  свого  написав  пісні,
Стоптав  у  порох  заблукалу  хмару,
Руками  в’яжу  з  холоду  вогні  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818347
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2018


Та, що сплела букет з самих пісень

Чи  щастя  у  коханій  жінці?
Щасливий  той,  хто  може  так  сказати.
Навіщо,  як,  кому  відповідати?!
Читайте  зміст  на  титульній  сторінці.

Чи  може  до  вподоби  заблукати
І  бігти  без  зупинок  все  життя?!
А  потім  раптом  біг  цей  обірвати
І  слухати  скупе  серцебиття  …

Як  обійняти  -  просто  і  красиво,
І  бути  поруч  -  щастя,  справжнє  диво,
І  дивувати  хочеться  щодня,
І  не  біжиш  нікуди  навмання,

То  не  несеться  поїзд  в  сніговицю,
І  довгий  наче  рік  буває  день.
Йому  одному,  лиш  йому  озвися
Та  що  сплела  букет  з  самих  пісень  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818325
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2018


Де те, що місто взяло у людини?

Ви  думаєте,  місто  тихо  спить?
Нічого  навкруги  не  помічає?
Ні,  помиляєтесь,  воно  тому  мовчить,
Що  все  про  нас  давно  вже  знає.

Багато  довгих  сотень  літ
Воно  лише  спостерігає,
Йому  болить  від  наших  бід.
Це  все  минеться.  Воно  знає.

Але  якось,  коли  упав
Будинок,  що  йому  за  три  вже  сотні  років,
Який  би  міг  і  ще  б  стояв,
І  дух  беріг,  і  слухав  наші  кроки,
Хтось  наче  голосно  сказав:
Дрібні  ви,  та  ростуть  ваші  пороки.
В  будинку  цьому  геній  музику  писав,
В  таких  будинках  час  народжує  пророків.
Тепер  навколо  тільки  камінь,  скло,  метал.
Дрібні  якісь  ці  ваші  велетні  високі.
І  не  виносять  мури  свого  болю  на  загал,
Лиш  потім  чують  всі,  коли  плачуть  руїни.
Комусь  ввижається  кудись  в  світи  портал,
Слова  у  камені  завмерлої  людини.
Коли  тут  хтось  комусь  вірші  писав,
Коли  сидів  самотній  за  роялем,
Навіть  коли  по  вулицях  мовчав,
Щоб  потім  видихнути  раєм  …
Раєм  думок  і  мрій,  солодких  і  п’янких,
Повитих  нотами  печалі  і  розлуки,
А  може  радісних,  для  ворогів  терпких,
Ловив,  єднав  коханих  руки  …

Вбивця  будинку  враз  відчув:  його  провина,
Нарешті  зрозумів,  комусь  болить.
Він  гладить  цеглу,  щойно  вставлену  у  стіни,
Хоч  все  блищить,  але  мовчить  ...  мовчить  …
Прийшов  до  тих,  кому  за  сотню  літ,
Каже:  простіть,  нема  вже  сил  терпіти,
Від  болю  вашого  душа  щемить,
У  ній  почало  щось  ламатись  і  скрипіти  …  

А  що  ти  скажеш  їм,  в  кого  забрав
Цієї  музики  вершини,
І  цих  віршів,  що  замість  них  метал
Ти  вставив  в  стіни  …

Пробачити  не  можуть,  кам'яні,
Єдине  можуть,  що  забути,
Але  ж  ми,  бачиш,  зовсім  не  самі,
Коли  говоримо,  любий  може  почути  …

Колись  жага  людська  до  них  прийде  
Щоб  не  мовчали  більше  стіни  як  руїни.
Що  скажеш  ти  на  їхнє  «де?»
Все  Те,  що  місто  взяло  у  Людини?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818216
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.12.2018


Лахміття це зніміть, у неї гарне тіло

Така  уся  тендітна  і  красива,
Волосся  вітер  обійма  мрійливо,
Глибокі  очі  глибші  від  небес,
Неначе  зір  дарунок  чи  одна  з  принцес  …

О,  ні.  Це  зовсім-зовсім  не  про  неї,
Страждання  у  очах,  зневіра  і  похмурість,
У  клітці  плаче  птах,
Кругом  танцює  дурість  …

І  кожен  норовить,  щоб  їй  завдати  болю,
Вона  живе  як  спить,  їй  мріється  про  волю  …
Лахміття  це  зніміть,  у  неї  гарне  тіло,
І  чорне  обітріть,  щоб  стало  воно  білим.

Не  штурхайте  її,  все  тіло  вже  в  ударах,
Ще  сонячно  і  день,  а  очі  вічно  в  хмарах  …
Була  іще  малям,  як  Правдою  назвали,
Від  бід  і  ворогів  в  гущавини  ховали,
А  потім  ті  ж  самі,  що  їй  наче  служили,
Втомившись,  всю  її  болотом  обліпили  …

Бреде  вона  сама,  а  їй  услід  каміння,
Вона  ж  наче  свята,  а  їй  самі  гоніння,
Вона  ж  іще  дівча,  струнке  чудове  тіло,
Зігнулась  від  нещасть,  на  землю  ледь  присіла  …

А  їй  уже  кричать:  ану  геть  забирайся,
І  біля  наших  вілл  й  маєтків  не  вештайся  …
Брела  вона,  брела  й  зайшла  аж  на  край  світу,
І  друга  тут  знайшла.  Тим  другом  став  їй  Вітер.

Схопив  її  усю  й  підняв  високо  в  небо.
У  чистому  дощі  в  лахміттях  без  потреби.
Кружляють  там  удвох,  замріяні  й  щасливі.
І  мабуть  дав  їй  Бог  за  це  пташині  крила  …
Тепер  вона  летить,  донизу  не  злітає,
Із  вітром  шелестить,  щось  ним  повідомляє,
Красунею  тепер  ледь  вигляне  з-за  хмари
І  кривдникам  своїм  дарує  щедро  чари  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817961
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2018


Кай і Герда (відгомін)

Чому  від  вас  таких  чудових
Мов  від  вогню  втіка  любов?
В  ваших  очах  згоряє  знову,
Самотність  не  зніма  оков  …
Ви  зачаровані  «весною»,
А  ваша  пісня  мов  душа.
Любові  вашої  красою
Цвіте  усе  і  не  стиха.

Кудись  щезати  чи  летіти,
Неспокій  свій  у  світ  нести  ...
Знову  зривається  душа
У  платті  з  ніжного  вірша  …

Така  красива,  неймовірно  тиха,
Такі  уголос  не  говорять  про  любов,
А  в  очах  сила  -  геть  розтала  крига,
Тут  щось  в  очах  із  тих  основ  з  основ  …

Від  сірості  удень  немов  уно́чі,
Чи  то  здається  так,  чи  захворів,
Шукаю  поглядом  її  чудові  очі,
Весь  день  блукав  …  і  знову  не  зустрів.

Шукають  сніжну  королеву
З  її  навіженим  авто,
Приносячи  комусь  у  жертву,  
Що  на  балконі  розцвіло  …  
А  тут  якісь  звичайні  квіти,  
А  тут  якесь  просте  тепло,
І  щиро  прийнято  радіти,
Ховатись  під  чиєсь  крило  …

Хтось  цілував  холодні  губи,
Байдужість  обіймав  немов  живе,
Не  ліс  уже,  а  тільки  зруби,
Не  почуття,  а  щось  німе  …

Чому  від  вас  таких  чудових
Для  цього  світу  стільки  справ,  
А  хочуть  льодяну  корону.
Бог,  мабуть,  щось  комусь  забрав  …  

Але  знайшла,  що  полюбила,
Всміхнулась  втомлено  душа,
Теплом  мов  муром  оточила
У  платті  з  ніжного  вірша.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817830
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018


Три слова

Слово  …  сказане  і  заховане,
З  собою  надто  довгі  перемовини,
Я  бережу  його  і  я  його  боюсь,
Щось  ним  уб’ю,  а  може  ним  уп’юсь.
Слово  …  жорстоке  і  не  розраховане
На  тих,  хто  прагне  тільки  добра,
Коли  у  слові  вже  щось  поховано,
Коли  подумати  як  явище  скасовано  …
І  слово  …  комусь  щедро  подароване,
Що  зблискує  мов  небо  у  зірках,
Це  тільки  слово,  а  за  ним  все  зачароване,
Що  оживає,  а  брехливе  десь  ховає  страх  …
"Люблю",  "ображаю",  "захоплююсь",
Упасти  в  прірву  не  боюсь,
Хоч  іноді  страшенно  втомлююсь,
І  сам  над  собою  сміюсь  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817773
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 16.12.2018


Пророцтво

На  площі  серед  міста  спалять  "відьму"  -
Захоплення  в  очах  майбутніх  глядачів.
Коли  вогонь  її  усю  обійме,
Може,  хтозна,  побачимо  й  чортів  …
Холодна,  боса,  з  голими  очима,
На  площі  тут  нема  людських  сердець,
Вона  й  не  знає,  що  всьому  причина,
Її  краса,  а  не  злих  чарів  герць  …    
Жила  по  справжньому  і  вірила  в  людину,
В  її  політ,  в  її  душевну  міць,
А  хтось  її  купив,  немов  тварину
І  думав,  що  здобуде  силоміць  …
Але  втекла,  сховалась  за  край  світу,
Знання  свої  роздала  бідакам,
Її  знайшли,  тепер  говорить  вітер
Що  скоро  вже  кінець  твоїм  стежкам  …
Не  слухала  уже,  дивилась  в  небо.
І  дощ  просила,  в  небі  виріс  храм,
І  вдарив  грім,  то  військо  йде  за  тебе
Помститися  нікчемним  торгашам  …
Товпа  кричить:  ще  встигнемо  спалити,
Поки  не  здався  наш  фортечний  мур,
Вона  ж  сміється:  як  вам  тепер  жити,
Як  жити  вам  без  злоби  і  тортур  …
Це  місто  щезло,  а  її  забрали
До  себе  українські  козаки,
І  в  честь  її  свій  край  увесь  назвали
На  берегах  великої  ріки  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817547
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2018


Зимова фантазія

Постійно  в  сварках,  а  життя  таке  коротке,
А  поруч  щастя  –  жарти  і  тепло,
Торкнуться  руки,  зовсім  не  солодкі,
Це  так  сніжинки  вітром  в  даль  несло  …  
Ну  скільки  їм  ще  до  землі  летіти,
Хвилини  чи  секунди?  Вітром  понесло.
І  їм  вдалось  години  дві  прожити.
Вітрам,  морозам,  сонцю  …  всім  назло.
Вони  ж  холодні,  а  туди  ж  –  любити,
Красою  втішили  своєю  цілий  світ,
Комусь  схотілося  їх  раптом  розтопити,
Комусь  не  до  душі  короткий  їх  політ.
Ну  що  з  того,  що  станемо  водою?  -
Сніжинки  озирнулися  услід,
- Ми  ж  попливемо  морем  чи  рікою,
Скріпивши  руки,  не  зупинимо  політ.
Ну  що  з  того,  як  знову  вверх  на  хмару,
Ми  знову  разом.  Нас  не  розіллєш.
Ми  не  сніжинки  вже,  ми  просто  пара.
Але  таку  любов  хіба  уб’єш  …  

Дивлюсь  на  сніг,  а  там  таких  багато,
Біда,  як  хтось  униз  не  долетить,
Зачепить  парасолю,  чиюсь  хату,  
А  в  хаті  тій  теж  може  любов  спить  …
Вони  такі  за  розміром  великі,
Що  їм  малеча  ця  і  цей  політ,
І  велетні  вдягають  черевики,
А  там  маленький  неймовірний  світ  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817444
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2018


Музикант у парку

У  парку  хтось  заграв  раптово  
Чарівну  музику  зими,
Зігріли  музика  і  слово,  
Промчали  білими  кіньми  …
Хтось  побажав,  щоб  все  збулося
Хтось  побажав,  а  хтось  забув.
Вітер  хапа  твоє  волосся,
Він  мабуть  в  труби  ті  подув  …
Щоб  музика  не  затихала,
Щоб  музикант  до  ранку  грав.
Йому  ж  самотньо  із  металом,
Треба,  щоб  поруч  хтось  стояв  …
Як  вже  немає  більше  в  парку,
Хто  мрії  ввечері  шука,
То  хай  хоч  вітер  в  свою  шпарку
Нехай  нескладно,  все  ж  співа  …  
Я  повернувся  з  –  пів  дороги
У  кепку  гріш  йому  поклав,
Йому,  мабуть,  байдуже  з  того.
Він  у  зірок  безвіз  дістав  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817308
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.12.2018


Казка

Якось  як  надокучило  блукати,
Надумав  казку  вам  я  написати.
І  не  просту,  а  новорічну,
Трішки  наївну,  трішки  магічну.

У  місті  такому  великому  треба
Хоч  іноді  глянути,  що  там  на  небі.
А  там  пролітають  чарівні  істоти,
Людям  заповнюють  їхні  пустоти  …

Так  двійко  ельфів  собі  пролітали  
І  на  балкон  неумисно  упали.
А  у  квартирі  там  крутиться  жінка,
Наше  дитяча  на  ключик  машинка.

По  телефону  усе  розповіла,
Всім  відписала  і  всюди  забігла.
По  тому  всьому  у  крісло  присіла,
А  поруч  пусто.  Лиш  думка  летіла.

Цю  чарівницю  нам  би  врятувати.
І  її  щастя  десь  тут  відшукати.
Так  ті  два  ельфи  собі  порішили
І  по  тім  місті  умить  полетіли.

Ну  і  кого  нам  для  неї  шукати?
Може  в  самої  про  це  запитати?
Але  вона  нам  не  скаже  нічого.
Горді,  вони  у  питаннях  тих  строгі.

Поруч  будинок.  І  вікна  мов  поруч.
Там  чоловік  на  роялі  щось  грає.
Нотами  цього  чудового  твору
Сам  собі  казку  для  себе  складає.

Потім  блукає  по  вулицях  міста.
Десь  в  унісон  чиїсь  б’ються  сердечка.
І  роздає,  наче  граф  Монте-Крісто
Спечені  вдома  солодкі  тістечка  …

Потім  на  небі  шукає  пригоди,
В  нього  професія  –  супер  –  нагода,
Щоб  цілий  день  у  зірках  тих  блукати,
Що  там  внизу  просто  не  помічати.

Перевернули  трубу  телескопа
Ельфи,  щоб  прямо  в  вікно  її  глянув.
Мов  з  –  під  землі  вийняли́  рудокопа,
Він  як  поглянув,  одразу  розтанув  …

Став  коло  неї  якось  в  надвечір'ї
І  запросив  подивитись  на  зорі.
Ні  не  в  квартирі,  не  в  цьому  будинку,
А  там  де  очі  лиш  ваші  і  мої  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817193
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2018


Нічні роздуми (вірш-емоція)

Стояв  собі  посеред  міста
Може  суб'єкт,  може  об'єкт,
А  може  так,  просто  людина
Не  міряний  звичайний  інтелект  ….  
Не  кланявся,  кому  негідно,
І  не  паплюжив  диваків,  
Стояв  не  на  колінах,  рівно,
Вітав  лиш  гарних  співаків  …  

І  заслужив  собі  на  диво  
У  цьому  світі  небагато.
Дітей  своїх  навчив  красиво
І  жити,  і  фантазувати.
Хоч  і  тепло  було  родинне  
У  серці  і  у  рідній  хаті,
Від  друзів  іноді  не  було  
На  тому  килимку  де  й  стати,
А  от  з  майном  якось  не  вийшло.
Це  годі  бідністю  назвати,
Та  дивлячись  якось  на  інших,
Не  почувається  завзято  …  

Можливо,  це  й  не  вартувало,
За  що  ми  так  горою  стали?
Кричали,  вимагали  правди,
І  лесть  прилюдно  зневажали  …

Чи  краще  було  б  щось  забрати
В  отого  люду,  що  там  біля  хати
Щасливий  ходить.  Бо  в  Канаді    діти,
І  закордонній  пенсії  вже  час  радіти  …  
І  депутатства  спадок  чималенький:
Кому  підвали,  магазинчик,  ница  жменька  -
Трохи  долярів  заховалось  на  долоньку,
Ще  й  видає  за  олігарха  власну  доньку  …

А  може  в  того,  хто  на  все  готовий
За  гріш  маленький.  Бо  як  "все  чудово"
Йому  з  екрану  хтось  ласкаво  скаже,
Одразу  корчить  з  себе  супер-стража  ...

Але  чомусь  йому  запахло  пустотою.
Душа  сказала:  це  ж  мені  тоді  німою
Довелося  б  ціле  життя  прожити,  
І  ту  мізерність  в  камінь  оточити  …  

Тож  вирішив  дивак,  що  все  по  ділу,
І  досить  вже  стогнати  тому  тілу.
Пора  до  праці  братися,  темніє.
З'явились  зорі.  Легко  вітер  віє  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816826
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2018


Переддень у сонному царстві

-  Де  ти  бродиш,  що  шукаєш  -
Удаєш,  що  буцім  знаєш.
І  вдаванням  гоноровий
Виголошуєш  промови  …
Вітре,  трохи  зупинися,
Та  на  Зиму  подивися:
І  весела,  і  красуня,
А  собі  обрала  дурня  …
-  Це  кого  ти  так  неславиш?  -
Аж  покинув  Вітер  справи.
Чи  з  Морозом  посварився,
Чи  на  Дощ  щось  образився?
-  Ні,  то  все  поважне  панство,
Я  на  Сон  так  дуже  злюся.
Зло,  облуда,  навіть  чванство,
Куди  лиш  я  не  дивлюся.
І    обман  уже  з  дипломом,
Тішиться  брехливим  словом.
Вітре,  мусиш  так  дмухнути,
Щоб  нам  про  ті  сни  забути  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816688
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.12.2018


Що є …?

Це  коли  виростають  крила,
Це  коли  ти  крилатим  зробила,
Як  потрібно,  то  поруч  летіла,
Як  упав,  не  минула,  підбігла  …
Це  коли  крізь  пахуче  волосся,
По  очах  видно,  щось  відбулося,
Це  коли  ти  без  жодного  страху
Стала  поруч.  І  я  не  дав  маху  …
Це  коли  захотіла  й  обняла,
Так  стояла  і  не  відпускала,
Це  коли  я  усі  скарби  світу
Покладу,  а  як  треба,  то  піду  …
Розгадайте,  у  чому  питання?
Хто  зустрів,  то  вона  безупинна.
У  полоні  людського  бажання,
І  таємна,  і  над  очевидна  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816575
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2018


Тепло людське – зимове золото …

Не  відпускай  мене  туди,
Де  тільки  ночі.  Ніколи  ранки.
Не  відпускай  моєї  руки,
Де  не  мої,  чужі  світанки.
І  не  топчи  мої  слова,
Вони  здаються  лише  чужими.
На  плече  хилиться  голова,
Буває  так  поміж  своїми.
Не  випускай  мої  пісні,
Бо  їм  достатньо  твого  імені,
І  я  не  дякую  весні,
Пісні  мої  такі  засніжені  …
Черговий  прийде  снігопад.
У  нього  ходимо  за  мріями.
Коли  закінчить  свій  парад,
Ми  свій  закінчимо  обіймами  …
Не  відпускай  мене  туди,
Де  наче  сонце,  але  холодно,
Де  є  усі,  але  не  ти,
Тепло  людське  –  зимове  золото  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816459
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2018


Колотнеча у склянці з любов'ю

Так  багато  твого  всесвіту.
І  очей  нерозтрачена  ніжність.
У  сутінках  душевного  трепету
Це  все  найцінніша  цінність.
Вимовляючи  незнайомі  звуки,
Відчуваючи  щось  зовсім  незнайоме,
Поглядом  обіймаючи  руки,  
Єднаючи  відоме  й  невідоме.
Розглядаючи  твою  ідеальність,
Створену  без  розрахунків  і  формул,
Проганяючи  останню  хмарність,
Проганяючи  зневіру  і  втому  …
І  так  надмірно  оберігаючи,
І  цим  жахливо  лякаючи,
Обіймаю,  навіть  не  торкаючись,
І  цілую,  просто  посміхаючись  …
Помістив  любов  в  якусь  склянку,
П'ю,  та  не  напиваюся.
Завів  собі  диво  -  коліжанку.
Отак  з  неї  насміхаюся  ...

...  [i]далі  жарт[/i]  ....

Як  дізналась  коліжанка,
Як  я  нею  граюся,
Трісла  раптом  моя  банка,
І  тепер  я  каюся.

Прошу  дуже  коліжанку:
Повернись  назад  у  банку.
А  вона  всміхається,
Сніжками  кидається.

Не  кладіть  любов  у  банку.
Бо  це  зле  кінчається.
Не  робіть  із  неї  бранку,
Як  нема,  появиться  ...






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816058
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2018


Розмова з планетою

Ти  проходиш  повз,
Не  помічаючи
мого  полум’я
І  мого  попелу  …
Навіть  всупереч,
Зустрічаючи,
Навіть  слова́
Оминаючи,
Сказані  зопалу  …
Все  навколо  перевертаючи,  я  просила
Бути  соколом.
А  ти  вороном.
Мене  караючи
Байдужістю  і  попелом  …
Завдяки
Випадковій  недбалості
Вочевидь,  надмірній  скнарості
Розпоряднику  часу  так  склалося,
Що  ненадовго  вдалося.

І  мені  уже  не  ввижалося.
Все  навколо  помінялося.
І  у  часу  з’явилося.
Хтось  втрутився.
Кілька  додаткових  хвилин  …
На  тебе  щоб  озирнутися  ...

Що  там  для  тих  найдрібніших  частин?
Щось  залишалося?
Важливіше  розкоші  
Чи  власної  значущості?
Йому  вертатися,
А  їй  залишатися.
І  тільки  двоє  очей,  важливіших  всесвіту.
Пізно  тепер  лякатися  …

Просять  назватися.
А  у  нього  немає  імені.
Ім'я  було  лише  у  неї.
І  планети  наче  лампочки  світяться.  
Кличуть  мов  рідного.  А  йому  б  своєї.
Тої  покинутої.
І  недоглянутої.
І  тепер  далекої.
І  тепер  нічиєї.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815938
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2018


Смак свободи …

З  паперу  склав  собі  якийсь  кораблик.
Бо  так  сподобалось.  І  в  воду  запустив.
І  раптом  зусібіч  почулось  «зрадник».
Бо  він  чомусь  не  вверх,  а  вниз  поплив  …  

Я  їм  говорю,  -  це  лише  кораблик,
Він  не  летить,  де  хоче,  він  не  має  крил.
Додав  буденності  покірний  карлик:
Та  ні.  Ти  передбачив.  Ти  його  ось  так  зробив.

Щоб  плив,  куди  собі  він  сам  захоче.
Куди  його  думки  і  мрії  понесуть,
Вони  так  хочуть,  щоб  я  сіре  напророчив?!
Та  ж  у  плавучих  зовсім  інша  суть  …  

То  може  краще  не  плисти́  чи  не  ходити?
Бо  що  за  сенс,  якщо  закритий  порт.
То  може  краще  навіть  не  любити?!
Щоб  не  гамселили  стурбовані  об  борт  …  

На  ложку  кожному  по  крихітці  свободи,
Ось,  спробуйте.  Гірка?  То,  може,  геть  її?
Ввижались  урвища  і  небезпечні  переходи?
І  мрій  злякалися.  Хоч  не  чужі.    Свої  ...  

Хтось  розплювався.  Так  йому  немило.
Вже  захотілось  в  галіфе  і  на  парад.
Ще  щастя,  що  у  когось  залишились  крила.
А  тим  крилатим  добре  й  без  порад  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815631
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2018


Слова на снігу

Тут  на  снігу  хтось  гарно  написав,
І  не  ховав  у  собі  невимовну  ніжність.
Мороз  той  напис  у  рядочки  склав.
Зима  пробачила  втручання  в  білосніжність  …

Не  розповість,  хто  щось  собі  писав,
Бо  мовчазний  і  береже  чужі  секрети,
Мороз  слова  ці  у  конверт  поклав,
І  розіслав  в  чиїсь  складні  сюжети  …

Колись  те  ж  саме  написав  хтось  на  вікні,
І  так  просив  про  це  мовчати  вікна,
А  тут  вони  вже  опинились  на  землі,
Для  слів  таких  земля  дуже  магнітна  …

І  не  боялися  самотності  вони,
Лежали  тут  відверті  й  безборонні,
Вривалися  у  мрії,  зліталися  у  сни,
У  білі  ночі,  і  ранково-сонні  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814978
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2018


Сьогодні на майдані рвали струни (переспів) *

Сьогодні  на  майдані  рвали  струни,
Бо  не  навчились  на  тих  струнах  грати,
Бо  нам  від  струн  лишились  тільки  луни.
Як  важко  луни  ці  всі  позбирати!
Одна  луна  лежить  за  Бобринцем,
Інша  луна  десь  до  Дніпра  лицем,
Аж  кілька  лун  живуть  на  Личакові,
Сховались  луни  у  самому  Львові  …
Чи  вдасться  ще  ці  луни  позбирати,
Щоб  поруч  з  ними  ненадовго  стати,
Відчути  дух,  що  робить  нас  народом,
Відчути,  що  ми  цінимо  свободу  …
Тим  часом  на  майдані  рвали  струни,  
Забули,  що  колись  він  був  Майданом,
Гадають,  що  собі  забрали  луни.
А  то  не  луни.  Не  злякати  луни  матом.

*  сьогоднішні  відчуття  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814781
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2018


На площі рвали струни

На  площі  не  пройти  серед  містян,
Організовують  публічну  страту.
Тут  струни  рватимуть  під  сльози  освітян.
Така  прийшла  вказівка  з  магістрату  ….

Щось  надто  розігралися  вони,
І  вибухають  часто  Паганіні,
Годинники  їм  в  такт  кричать  настінні.
Міському  кату  наказали:  вгомони!

Одразу  кинулись  найтоншу  ноту  рвати.
Вона  пручається.  Бо  їй  це  теж  болить.
Товпа  вищить,  у  захваті  від  страти.
Сильніше  потягніть,  -  товпа  кричить  ….

Та  раптом  скрипка  взяла  і  заграла,
Їй,  виявляється,  не  треба  скрипаля,
Вона  людського  болю  стільки  взнала,
Що  їй  скрипаль  потрібен  лиш  здаля  …

І  мерські  вікна  більше  не  лякали,
І  все  чиновництво  без  користі  пусте,
І  журавлі  над  містом  пролітали,
Шопен  маленький  теж  уже  росте    …

І  візьмуть  в  руки  скрипку  дітлахи,
Захочуть  стати  гідних  справ  майстрами,
Не  буде  в  місті  хтивої  руки,
Що  тішиться  під  вечір  хабарами  …

Завжди  в  повазі  сивий  музикант,
На  вулиці  віршем  за  звичай  відповісти,
Писали  в  школі  малюки  диктант:
Міцні  зробили  струни  оптимісти  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814771
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2018


Десь брела любов у найбіднішій одежині …

Кидали  її  в  темряву  й  вогонь,
І  одягали  в  найбіднішу  одежину,
Від  пустоти  у  серці  і  пекучих  скронь
Боліло  все.  А  їй  хоча  б  хвилину  ...  
Десь  постояти  під  мелодію  гітар,
Десь  проспівати  ще  один  рядочок.
А  їй  в  обличчя:  досить  твоїх  чар!
І  порожнеча  порожнечу  строчить  …

А  хто  її  вберіг?  Це  діти  й  вчителі.
Які  вдаванням  не  могли  сховати  щирість.
Над  школою  летіли  журавлі.
І  діти  в  темряві  любити  вчились  …
Взяли  її  й  поставили  на  сцену.
І  просять  хоч  рядочок,  хоч  вірша.
А  вона  каже:  сцена  не  для  мене.
Для  мене  там  де  тепло,  де  душа.

І  де  тільки  взялись  у  неї  крила.
[b]Змахнула[/b],  
[b]посміхнулась[/b],  
[b]полетіла[/b].

І  так  летіла,  що  не  досить  вже  ночей,
Щоб  зрозуміти  все  з  глибин  її  очей.
Не  досить  слів  і  дотику  руки.
Прости  ...  Понеслось  у  віки  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814370
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2018


Вдягнулась Правда в вишукану сукню

Кидають  каменем  у  ту,  що  не  така,
І  ненавидять  ту,  що  надто  горда?!
Лякає  незалежність  і  свобода,
Сльоза  її  улесливим  гірка.
Такі  як  ти  не  стануть  на  коліна.
Навіщо  славити  одну  з  руїн.
Хіба  вартує  пам’яті  руїна.
На  звалища  не  вистачить  колін.
Своєю  справжністю  несправжнє  дратувала,
Знанням  вбивала  хтивий  забобон,
Натовп  жадав,  щоб  ти  нарешті  впала,
Ти  ж  вірила,  що  це  недовгий  сон.
Сон  закінчився.  Ти  ж  не  помічала.
Здавалось,  що  навколо  все  чуже.
Ти  тільки  небо  своє  міцно  обіймала,
Бо  вже  роздала  десь  тепло  своє.
Вдягнулась  Правда  в  вишукану  сукню,
Пронеслись  сходами  нестримно  каблуки,
І  ти  її  таку  яскраву,  незабутню
Візьми  і  більше  не  пускай  руки  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814187
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018


Балада про справжнє*

Твоя  ніжність  дуже  –  дуже  тиха,
Твоя  щедрість  схована  в  очах,
І  душа  мовчить,  майже  не  диха,
Їй  назустріч  погляд  -  дикий  птах  …  
Що  розправив  величезні  крила
І  тебе  у  світ  глибин  забрав,
Ти  у  світ  той  двері  привідкрила,
А  назад  я  вже  ключа  не  мав  …
Я  не  вмів  ще  так  як  ти  літати,
Взагалі  не  вверх,  а  вниз  лечу,
Лиш  тобі  мене  хотілось  упіймати.
Упіймай,  -  я  іноді  кричу  …
Той  беззвучний  крик.  Ніхто  його  не  чує.
Він  і  так  нестримний  цей  політ.
Я  упав,  а  сокіл  відзвітує,
Що  не  було  звідти  вже  воріт  …  
Світ  заповнити  ущент  тобою,
Проганяти  з  пам'яті  дощі,
Закривати  все  своє  собою,
Краще  лайки  пісня  і  вірші  …
Підставлятись  під  удари  долі,  
Іноді  не  свої,  а  чужі,
Забагато  не  буває  волі,
Ті,  що  повзають,  то  не  лише  вужі.
І  коли  відкрив  уже  забрало,
Не  ховаєш  в  собі,  не  мовчиш,
Скільки  вже  таких  тут  поруч  впало,
Мабуть,  що  і  ти  вже  тут  лежиш  …
Але  ні,  бо  вже  таких  немало,
Думаєш,  це  люди?  Ні.  Вогні.
Не  здолати  справжнього  металом,
Бо  слова  як  блискавки  –  мечі  …  

*  на  пам'ять  про  Василя  Симоненка

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813958
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2018


Засторога

Нам  сьогодні  сказали,  як  краще.
Завтра  скажуть,  хто  друг,  а  хто  ворог.
Нікудишнє  створіння,  ледаще
Розсипає  життя  в  сірий  порох.
Може  знову  в  куфайки  і  робу,
Транспарантами  всіємо  площу?
Продаємо  солодку  свободу,
Роздаємо  облуду  і  порчу.
Вже  навчились  без  сенсу  хвалити.
Вже  синочки  в  директорських  кріслах.
Навіть  в  церкві  за  гроші  чудити  …
До  екрану  брехливця  хтось  всівся  …
Хтось  на  кіпрський  рахунок  молився.
Ой  молився,  ой  як  нахилився.
Надпис  про  громадянство  вже  стерся
І  зеленою  цвіллю  покрився  …
Вже  збираю  останнє  в  дорогу,
Закордон  так  хилився  до  мене,
Не  послухав  батьків  засторогу  -
Все  чудове,  а  в  думці  мізерне  …
Аж  скрутилась  отам  батьківщина,
Так  болить  їй  забутою  жити,
Де  блистить,  там  під  блиском  руїна,
Що  ж  між  тими  цяцьками  блудити  …  
Наплодила  земля  ляльководів,
І  по  землях  колишніх  заводів,
І  по  душах  людських,  і  по  мріях
Ходять  клоуни  в  пудрі  і  в  пір’ях  …

Як  у  цьому  навчитись  любити,
Розрізняти  відтінки  і  барви,
Якось  правильно  всіх  розізлити?
Це  ж  вірші́.  Не  напої,  не  страви  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813355
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2018


Мені до неї не одне життя летіти

Твоя  малесенька  планета.
Мені  до  неї  не  одне  життя.
І  світ  такий  багатий  на  прикмети.
І  все  вперед.  Назад  без  вороття.
А  я  зібрався  все  ж  туди  летіти.
У  музику  твою  пірнув  мов  в  вир.
Там  в  вирі  тому  зможу  я  зустріти
Того,  хто  подорожнім  поводир  …
Лечу  і  роззираюся  у  різні  боки.
Тут  друзі  мої  теж,  трапляється,  летять.
Проскакують  «ворони  і  сороки».
Ті  теж  до  виру  хочуть  аж  пищать  …
Здається,  долетів.
Це  чистий  простір,  де  всіх  питають,  де  твоя  мета.
Чи  ти  назавжди.  Чи  ти  просто  в  гості?
Може  мета  твоя  всього  лиш  суєта?!
Та  ні,  мета  –  це  руки  стиснуті  до  болю.
Це  все  в  очах,  нічого  у  пітьмі.
Коли  люблю  і  я  про  це  говорю.
А  не  тримаю  цілий  світ  в  собі.
Мета  –  коли  все  світить  чистотою.
Яку  не  обікрасти  із  нудьги.
А  ще  коли  лишатися  собою.
А  ще  коли  зі  мною  поруч  ти  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813259
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2018


Пекучість

Так  сталося,  що  поділили  серце  на  дві  маленькі  половинки.
А  виявилось,  що  одна  як  сонце,  а  друга  -  лиш  маленька  скринька.
А  як  на  двох  одне,  то  засвітилось,  неначе  променем  навколо  закрутилось.  
Біда  лише  у  тім,  що  розпалилось,  і  так  вогнем  оцим  пече  ...  

Ну  як  вогонь  оцей  тримати  у  руках.
І  сподіватися,  що  десь  в  дощах,  вітрах
розгубить  він  свою  пекучість  незбориму?!
Пусти  його,  нехай  летить  мов  птах.  
Бо  так  не  матимеш  вогню,  а  тільки  вуглик  серед  диму  ...

Впустив  ...  і  вже  усе  навкруг  горить.
Вогонь  несправжній  цей,  не  налякайтесь.
Збудив  усе,  уже  ніщо  не  спить.
Любіть,  боріться  і  прошу́:  не  кайтесь  ...    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813142
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2018


Просто про важливе

А  я  забрав  собі  кусочок  твого  серця.
І  у  скарбниці  десь  свої  поклав.
Нехай  життя  стокрилими  несеться.
А  я  щасливий,  що  той  скарб  украв.
Так  наче  не  домалював  картину.
Чи  ноти  до  кінця  не  дописав.
Так  наче  вигадав  сюжет,  кінець,  причину.
Чи  просто  …  не  поцілував.
Так  наче  осінь,  що  піти  не  в  змозі,
І  листям  не  сумує,  а  цвіте,
Так  наче  вітер  –  подорожній  у  дорозі,
Так  наче  слово  не  просте,  а  золоте.
Без  тебе  мабуть  якось  все  не  так.
Усе  сховалось  за  звичайними  словами.
І  тільки  скарб  мій  на  вірші  мастак.
Розговорився  щось  осінніми  дощами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812860
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2018


Під оманливим блиском

Бреде  собі  такий  скляний  ніщо,  
Котрому  все  на  світі  в  чомусь  винне,
І  відбирає  в  світу  безупинно,
А  непотрібне  пропускає  наче  скло  …
О  як  йому  на  цьому  світі  повезло,
Яка  ж  це  просто  неймовірна  доля,
Захоплення  між  люду  поповзло,
Не  бачать  люди  під  тим  блиском  троля  …
А  тут  по  вулиці  хтось  втомлено  іде,
І  озирається  навколо  щохвилини,
З  цим  переможе,  разом  з  тим  впаде,
Вже  тінь  сама,  лиш  силует  людини  …
Ну  що  такому  заздрити,  дурня,
Йому  б  не  впасти,  краще  просто  сісти,
Холодний  спокій  або  зразу  метушня,
Таких  не  люблять  над-лояльні  активісти  …
Спасибі  сонце,  що  ти  грієш  всіх  теплом,
І  лавочкам  у  парку:  як  втомився,  можеш  сісти,
І  людям,  що  озброєні  добром,
І  тому,  хто  навчив,  як  відповісти  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812579
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2018


І ніч – її влада, і день – її день

Лиш  погляд,  що  вартий  мільйонів  віршів.
У  серці  затори  від  тисяч  пісень.
Вона  героїня  романів  і  снів.
І  ніч  –  її  влада,  і  день  –  її  день  …

[i]Я  майже  утопився  в  одній  з  твоїх  пісень,
Яскраво  засвітився  похмурий  сірий  день,
Я  тепло  одягнувся  в  тепло  твоїх  очей,
Не  знаю  що  робити  із  холодом  пустель  ...[/i]

Буває,  вона  повертається  знову,
З  черговим  знайомцем  цілується  словом.
Обійме  думками,  і  поглядом  тішить.
І  вже  чоловік  чи  злетить,  чи  насмішить.

Він  то  якісь  крила  на  себе  начепить,  
То  в  небо  злетить  і  планетою  вертить.
Малює,  майструє,  складає  машини.
Машина  все  ближче.  В  сутінках  людина?!

[i]А  що  як  машину  навчать  сумувати,
А  що  як  з  людини  зробити  машину,
Вона  вже,  буває,  на  неї  так  схожа,
Хоч  не  підпускає  сердечна  сторожа  ...  [/i]

Не  світлом,  буває,  а  ніжністю  світить,
Теплом  обігріє,  але  не  засліпить.
Палає,  згорає,  страшенно  сумує,
Шепочеш,  змовкаєш?  Вона  все  почує.

Вона  просто  зірка.  З  людськими  очима.
З  людськими  руками,  губами,  плечима.
Так  склалось.  Можливо,  втомилися  крила.  
І  ось  привітатись  в  вікно  залетіла.  

[i]Чи  може  машина  писати  вірші,
Пробратись,  продертись  в  куточки  душі,
Для  цього  людині  б  довелось  віддати,
Все  те,  що  їй  вічність  ще  цілу  шукати[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811709
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2018


На сторожі

Цей  вірш  –  тільки  ніжність,
Не  спогад,  не  мрія,
Вразливий,  осінній,
Щось  вітер  навіяв  …
Штовхає  у  вікна  вже  втомлене  листя
Той  жовтень,  що  вкотре  дощами  умився  …
Осіння  чарівносте,
Де  ж  ти  несешся,
Чи  то  лиш  дитинність,
Чи  щось  йде  від  серця  …
Природи  невинність,  що  так  розізлились,
Вітри  швидкокрилі  у  клена  вчепились  …
Говорять  -  гомонять,    не  мають  упину,
А  клен  вниз  поглянув  на  свою  дитину  …
Таку  ще  маленьку  тоненьку  стеблину
Закидав  всю  листям,  сховав  свого  сина  …
Отак  і  в  людини,
Вітрам  на  догоду,
Хтось  тільки  і  молить,  
І  славить  природу.
А  хтось  розкидає  останні  листочки,
Бо  тут  десь  внизу  два  сина  і  дочки  …
А  хтось  передумав  вже  більше  просити,
Та  й  ну  ті  вітри  по  парку  ганити,
Прогнав,  посміхнувся,  
Навпіл  розламався,
Але  дуже  гордий,  що  зміг  і  не  здався  …  
Стоять  на  сторожі  тополі  і  клени,
І  ззовні  пригожі,  і  листям  зелені,
Тому  що  колись  хтось  тут  хоч  і  зламався,
Тим  часом  внизу  хтось  в  гілках  заховався  !!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811556
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2018


Розмовляти можна очима

Писати  можна  рукою,  очима.
Давати  відповідь  значиму.
Словами  такими  нічиїми,
Думками  такими  не  своїми  …

Вона  так  хотіла  чаю,  виходячи  з  кімнати,
А  повернулась  з  бокалом  вина.
Вона  так  хотіла  цілу  ніч  протанцювати,
А  блукала  дощами  і  містом  одна.
Вона  так  хотіла  в  свої  долоні  все  щастя  своє  зібрати,
А  полетіла  кудись  сама  …

Вона  так  хотіла  до  моря,  але  виграли  битву  гори.
Вона  так  хотіла  струн.  Опинилась  серед  гірських  лун.
І  тепер  все  в  одне  зібрати,  і  тепер  себе  саму  впіймати.
Чи  не  треба  уже  ловити?  Так  хотілось  таку  упізнати..

Розмовляти  можна  руками,  очима.
Дуже  рідко  потрібно  словами.
І  ніколи  не  треба  плечима.
Плечі  ходять  навколо  кругами  …
Озираються  перехожі    -  
Такі  близькі,  такі  несхожі.
Здається,  іноді  так  близько,
Почав  іти  і  раптом  слизько.
Здається,  іноді  далеко,
Тоді  летиш,  немов  лелека.
За  мить  вже  поряд,  бачиш  сни.
Куди  це  ми?  Куди  вони?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811422
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2018


Перебираючи струни гітари

Перебираючи  струни  гітари,
Розганяю  свій  сум  я  і  хмари,
Обертаю  піснями  планету,
Це  ж  гітара.  А  не  сигарета  …

Вона  теж  проявляє  характер,
Музикант  ти  чи  просто  бухгалтер?!
Що  даремно  натягуєш  струни?
Це  ж  пісні.  Не  проводки,  а  шхуни  …

Відставляючи  гордо  гітару,
Що  не  хоче  з  тобою  у  пару,
Ти  одразу  про  це  пожалкуєш,
«Спробуй  ще  раз»    –  від  неї  почуєш  …

Мабуть  нас  з  нею  просто  замало,
Щоб  слова  раптом  піснею  стали,
Поки  ти  десь  світами  блукала,
Ця  гітара  мене  розважала  …

Поки  виконав  всі  обіцянки,
Просидівши  до  самого  ранку,
Вже  немає  коли  взяти  в  руки
Цю  шалену  і  щиру  панянку  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811329
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2018


Про щиру душевну еротику

На  відстані  дотику,  на  відстані  погляду
Уже  необхідні  космічні  човни.
І  де  назбиралося  осіннього  холоду,
Що  вже  його  досить  навіть  на  сни  …
І  порвані  струни  зв’язати  руками
Ми  навіть  зуміли.  Цей  раунд  за  нами.
І  порвані  душі  обняти  думками,
І  мчати,  ламаючи  догми,  містами  …
Немає,  не  зроблено  відстані,
Щоб  їй  не  минути  подоланій,
Та  ми  ще  й  ламаємо  пристані
Чи  ходимо  коло  них    колами  …
Ми  ще  не  придумали  кращого
Від  ніжності,  посмішки,  дотику.
Але  усе  рідше  просимо
Щиру  душевну  еротику.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810961
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.10.2018


Чужа нота

Як  одягнули  скарб  людський  в  дешеву  бутафорію,
Прикрили  нею  все,  що  ніжність  і  тепло,
І  випадковий  гість  від  того  божеволіє,
Що  хтось  навіть  люблю  комусь  сказав  назло  …

Як  підмінили  музику  на  строгу  математику,
В  обійми  на  щодень  аксіоматику,
Динаміку  на  ненависну  статику,
Замість  «слова́  душі»  суху  граматику  …

Любов  і  ту  закрили  у  підвалі.
А  наверху  хтось  навіть  на  роялі
Ще  намагався  передати  осінь  і  весну.
Між  клавіш  ноту  лиш  знайшов  чужу.

А  хтось  вікно  розбив  з  розбігу  каменем,
Можливо  й  не  хотів,  можливо  занесло?!
Повітря  й  сонце  в  добровільну  камеру,
І  на  човні  коли  пливеш  хоча  б  одне  весло  …

А  тут  аж  два,  і  буревій  в  емоції,
Щоб  справжньою  та  розповідь  була.
А  під  рукою  вже  не  було  опції
«Емоції  прибрати  зі  стола»  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810845
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.10.2018


Танцює пара серед парку в тронній залі

Не  люблю  днів,  в  яких  тебе  немає,
Порожні  сторінки́  я  начебто  гортаю,
З  собою  тихо  розмовляючи,  чекаю,
Жену  думками  хмар  останню  стаю  …
Не  люблю  днів,  в  яких  тебе  не  знаю,
Не  впізнаю  тебе  незримо  іншу,
У  дні  такі  я  наче  засинаю,
Зриваю  з  стін  життя  розклеєні  афіші  …
Не  люблю  днів,  коли  не  помічаю,
Твоєї  ніжності  осінньої  прикмети,
Так  наче  з  мого,  не  чийогось  раю,
Вже  викрали  бальзаківські  сюжети  …
Люблю  я  дні  у  радості  й  печалі,
Відкрито  навстіж  вікна  всі  і  двері,
Танцює  пара  серед  парку  в  тронній  залі,
І  світять  люстри  на  небесній  стелі  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810742
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2018


У ваших рук немає двох світів

-  Ви  хто?
-  Я  той,  на  кого  ви  чекали.
-  Це  мабуть  жарт?
Мене  раніше  ви  звичайно  знали,
Що  принесли  в  руках  найкращі  мої  квіти,
І  що  слова  безглузді  ці  сказали.
-  Я  вас  не  знав,
Я  просто  весь  у  справах,
Тут  пробігав,  тут  недалечко  справа,
Побачив  вас,  про  все  забув,  придбав  ці  квіти,
Тепер  не  знаю,  де  себе  тут  біля  вас  подіти  …
Що  вам  сказати,
Сумувати  чи  радіти?!
Щоб  з  вами  поруч  ще  хоч  трошки  посидіти.
Раніше  ви  були  байдужа  й  інша,
Раніше  ви  повз  всіх  тут  пробігали,
І  лампа  на  стовпі  була  темніша,
Ви  були  тільки  погляд,  а  тут  вас  так  багато  стало  …
-  Ви  знаєте,  раніше  я  це  все  не  помічала,
Тіні  будинків,  і  дерева,  що  тут  спали,
Я  справді  мабуть  трішечки  літала,
І  так  якось  собі  чужою  стала  …
Тут  раптом  ви  -  не  той,  далекий  чоловік,
Я  вас  таким  запам'ятала,
Хтось  каже:  зупини  свій  лік,
І  я  уже  не  поспішала.
....
У  ваших  рук  немає  двох  світів,  
Ваших  очей  дивуйте  глибиною,
І  не  шкодуйте  для  коханих  слів,
Щоб  стати  тим,  щоб  залишитися  такою  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810511
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2018


Оживає душа, обійнята простими словами

Ми  з  тобою  писали  разом  картину,
Щоб  було  в  ній  і  море,  і  втішена  сонцем  блакить,
Ми  з  тобою  найбільша  з  відомих  болючих  причина,
Що  ця  музика  далі  із  клавіш  у  ду́ші  звучить  …

Ти  блукала  між  стін  старовинного  замку,
Ти  ходила  майбутнім,  що  з  нас  ще  не  бачив  ніхто,
Ти  складала  очима  своїми  чи  пісню,  чи  казку,
Десь  у  парку  забувши  на  лавці  осінній  пальто  …

Ми  з  тобою  літали  у  небі,  взявшись  за  руки,
І  політ  цей  пронизував  вітром  ображені  хмари,
Проганяв  відчуття  недовіри  чи  навіть  розлуки,
Ти  не  знала,  що  тут  оживуть  твої  мрії  і  чари  …

[b]Ми  з  тобою  -  два  слова  і  наче  душа  всередині.[/b]
Наше  рук  переплетення  не  розірвати  нікому.
Так  багато  всього  там  внизу  у  кожній  маленькій  людині,
Летимо  до  зірок,  проганяючи  страх,  забуваючи  втому  …

Ти  з’являлась  і  знову  щезала  надовго,
Хтось  постукав  у  двері.  Мабу́ть,  подорожній.
І  поява  і    втеча  твоя  не  образить  нікого,
Ти  була.  Ти  пішла.  Парк  порожній  …

Ми  з  тобою  немов  диваки  між  зірками,
Всі  тримають,  гортають  бухгалтерські  книги,
Наша  повість  сплелась,  затремтіла  думками,
Нам  чомусь  захотілося  сонця,  не  криги  …

Все  заради  руки,  що  простягнута  вже  сотні  років,
Залишилось  її  тільки  міцно  стиснути  своїми  руками,
Нам  бува  недостатньо  одного  –  єдиного  кроку.
Оживає  душа,  обійнята  простими  словами  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810139
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2018


Я склав із осені маленьку казку

Я  склав  із  осені  маленьку  казку,
Колись  підслухав  у  дощів  підказку.
Зима  –  це  форте  і  піано,  музика  і  сцена,
А  в  мене  тільки  жовте  листя,  небо  й  клени.

А  в  мене  тільки  на  долонях  сонце,
Як  дотик  друга,  що  про  щось  шепоче,
Вітер  штовхає  листя  нам  під  ноги,
А  листя  вверх  летіти  назад  хоче  …

Неначе  каже:  все  під  силу  перейти,
Іноді  бігти,  а  буває,  що  повзти,
І  дотягнутись  вже,  коли  не  віриш,
І  долюбити  встигти  …  або  відійти.

Широкі  кроки,  і  думки  далекі,
І  руки  в  боки,  мрії  мов  в  лелеки,
Ти  подивися,  де  ти  наступаєш,
Може  комусь  все  просто  поламаєш  …

А  може  з  осінню  тут  разом  посидіти,
Вона  так  любить  просто,  щиро  гомоніти,
Стільки  історій  може  різних  розповісти,
Лиш  на  одне  питання  маєш  відповісти  …

Чи  за  зимою  ти  хоч  трішки  скучив?
Чи  може  вже  осінній  вітер  надокучив?
О,  ні,  красуне,  ти  б  побільше  тут  літала,
А  та  зима  нехай  би  ще  хоч  місяць  спала  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810009
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2018


Якби настало завтра зовсім інше сьогодні

Якби  настало  завтра  зовсім  інше  сьогодні,
Якби  ми  крізь  століття  вирвались  з  тої  безодні,
Де  правлять  хтивість  і  скнарість,  улесливість  ходить  в  парах,
А  думка  і  непокірність  зосталися  десь  у  примарах  …  
Якби  настало  завтра,  де  не  купляють  за  гроші
Те,  що  не  продається,  там  де  люди  хороші  …
Якби  настало  завтра,  де  замість  кричати  браво,
Усі  б  почали  старанно  робити  власну  справу  …  
Якби  настало  завтра,  де  не  шепочуть  за  очі,
Не  йдеш  шукати  світло  удень,  як  серед  ночі  …
Якби  такого  завтра  і  вже  нікуди  й  ніколи
Не  повертатись  з  мрії  в  сміттям  закидане  поле  …
І  ось  у  такому  завтра  ніхто  не  ховає  очі,
Я  тільки  такого  завтра  для  нас  усіх  справді  хочу  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810003
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2018


Бо не можна ні про що питати

Не  питай  у  неї  про  цю  осінь,
Бо  не  можна  ні  про  що  питати.
Вітер  грається  її  волоссям.
Вже  її  кудись  час  відпускати  ...

Може  осені  усе  ще  мало?
Що  на  думці  у  таких  жінок  ...
Може,  інші  пори  року  обікрала,
Заблукала  між  людських  думок  ...

Щирих  слів?  Їх  сказано  багато.
Ніжних  квітів?  Нащо  їх  зривати.
Може  погляду  і  дотиків  руки?
Захопився  вітер  ніжністю  щоки  …  

Може  здивувала  їх  усіх  -
Ці  дуби,  і  клени,  і  бузок?
Може  так  чарує  її  сміх,
Що  забули  про  осінній  строк?

Від  обіймів  ледь  крутилась  голова.
На  додачу  ще  й  слова,  слова,  слова.
На  прощання  подих  -  поцілунок.
Може,  втрата  це,  а  може  подарунок  ...    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809882
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2018


З такою осінню душа в поезію летить …

Перевертаються  слова,  немов  на  ковзанці  маленькі  діти,
Емоцій  так  багато  і  тепла,  але  нема  куди  його  подіти,
Від  струн  гітарних  залишилось  кілька  променів  чи  звуків,
Від  поїздів  далеких  тільки  спогад  перестуків  ….

Осіннє  листя  наче  хвилі  підбирається  все  ближче  до  думок,
Забуто  таке  звичне  вже  «це  був  лише  урок»,
Бредеш  собі,  не  мріється,  карбуєш  просто  крок,
Впускаючи  у  себе  все  крізь  тисячі  дірок  …

А  там  у  осені  в  очах  іскринка  ще  жива,
Думок  не  сповідь,  не  прощай,  а  мрій  твоїх  жнива,
Тут  на  алеї  в  парку  біля  лавочок  стоїть,
З  такою  осінню  душа  в  поезію  летить  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809662
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.10.2018


Моя осінь

Хіба  можна  обійняти  осінь?!
Барви  листя?  Музику  дощу?
Коли  вона,  розпустивши  коси,
Каже:  танцем  вас  пригощу  …
І  від  тої  жіночої  вроди
Розливаються  ріки,  ховаються  стіни,
І  від  тої  юної  свободи
Плаче  серце  такої  України  …
Що  неначе  дитина  дивилась,
Як  та  осінь  навколо  крутилась,
Тут  пробачила,  там  розізлилась,
Тут  з  вітрами  шалено  любилась  …
Так  багато  всього  у  цій  жінці,
Що  багатством  своїм  поділилась.
На  старенькій  забутій  платівці
Серед  звуків  і  листя  крутилась  …  
Зупинилась  раптово,  чарівна,
І  розкрила  до  тебе  обійми,
Полонила  віршами  своїми,
Не  бувають  вірші  нічиїми  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809169
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2018


Вона ходила по хмарах босими ногами

Вона  ходила  по  хмарах  босими  ногами,
Перекидаючи  сонце  з  долоні  в  долоню,
А  ночами,  коли  місяць  пробігав  стежками,
Цілувала  крізь  простір  його  губи  і  скроні  …

Вона  літала  крізь  хмари,  взявши  у  птаха  крила,
І  покривалом  -  небом  світи  нижні  вкрила.
Серед  сотень  нещадних  нещирих  планет
Лиш  у  неї  написаний  сонцем  сюжет  …

І  коли  раптом  в  далеч  нестримно  летіла,
Засипала  все  снігом  і  льодом  обтяжені  крила,
Не  сховатись  у  просторі  цьому  порожніх  небес,
Пропадало  усе  -  зліт  поетів  і  ніжність  світів  поетес  ...  

І  чому  такі  жовто-багряні  і  іноді  сірі  твої  небеса?
Розчинитись  в  них  можна,  тільки  злетівши  у  небо.
Так,  це  мрія,  не  докір,  в  неспокої  цьому  краса.
Він  вдихав  її  в  себе  …  Здавалось:  так  треба  …

І  врізався  у  неї,  ламаючи  тіло,
А  бувало,  ставав  весь  блискучим  і  білим,
Потім  знову    зринав  у  її  небеса,
І  тепер  найрідніша,  а  була  чужа  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809092
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2018


Маленька сота цінністю у все

І  не  зважаючи  на  поголос  людський,
Минути  келих  лиха  іноді  упереміж  із  медом.
І  шлях  подекуди  звиви́стий  і  слизький.
І  так  багато  треба  відірвати  геть  від  себе  ...

І  ти  чужий,  вона  бува  чужа,
Буває  надпотужним  це  безмежжя,
Хіба  у  щирості  і  ніжності  межа?!
Хіба  у  них  немає  свого  побережжя?!  

Віддати  можна  все  і  все  це  як  нічого,
Не  слухати  обман  -  чиюсь  пересторогу,
В  уяві  малювати  тисячі  картин  -
Вона  і  Він.  Скільки  хвилин?  Ніколи  не  один  ...  

Але  віддавши  ніжності  своєї  
Останню  квітку  і  останню  ноту,
Ти  розумієш,  що  в  твоєї  одіссеї
Немає,  хто  узяв  усе,  і  хто  узяв  лиш  соту  ...  

Маленька  сота  вища  за  розлуку
Тебе  у  цій  пітьмі  візьме  за  руку.
По  вулиці  біжать  усі  в  роботі
Важливі  тисячні  і  ...  надважливі  соті  ...  





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808722
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2018


Немає більшої відзнаки у житті

Немає  більшої  відзнаки  у  житті,  як  знак  того,  що  ти  ще  раз  піднявся.
Стоїш  мов  скеля.  У  душі  і  в  одязі  дірки.  Але  ніколи  не  кажи,  що  здався.

Тріпає  вітер  дні  твої  -  думки.  Давно  поламані  покинуті  обнови.
Від  серця  не  відходять  більше  промені  -  нитки.  Від  болю  вже  не  слухаєш  його  промови.

Штовхаєш  скелі,  хоч  уява  все.  І  випливаєш  із  глибин  назовні.
Здається,  не  своє  уже  лице.  Біліє.  А  ти  думав,  що  вже  чорне.

В  полоні  сорому  не  розкидай  грішми.  Чужі  дарунки  не  вартують  твої  втоми.
Скидаєш  в  прірву  відблиски  пітьми.  І  замість  крапки  ставиш  тільки  коми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808518
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.10.2018


Теплі люди

Буває  пройде  незнайомка,
Чи  просто  щось  скаже  очима,
І  вже  розпочалася  зйомка
Не  хроніки,  справжнього  дива  …
Бруківкою  стрімко  минає
Чаруючи  сонячні  справи,
На  згадку  тобі  залишає
Осіннє  тепло,  запах  кави  …
Буває,  пройде  незнайомець,
Та  що  ви,  такі  тут  не  ходять.
Він  часу  свого  зброєносець.
Ніколи  нічого  не  просить  …
Сьогодні  нічого  не  скаже,  
Бо  слів  недоречно  й  задуже,
Очима  тобі  шлях  покаже,
Де  рівно  ходять,  друже  ….
І  я  почав  відчувати,
Які  ви  потрібні  дуже,
Оці  що  бруківкою,  стрімко,
Зима,  а  ви  теплі  …  дуже.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808427
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.10.2018


Я вже давно забув, що Бог мене якось не так почув …

Колись  давно  вона  жила́  з  одного  боку  цього  світу.
А  я  жив  десь  по  інший  бік.
Радів  дружнім  обіймам  як  якомусь  первоцвіту.
І  дружбу  ту  її  мов  обеліск  беріг  …
Колись  давно  машинні  кілометри
І  переплетень  тисячі  доріг,
Переростали  у  безмежність  сантиметри,
Тепер  ти  дуже  любиш  просто  біг  …  
Колись  давно  перевертав  весь  світ  із  голови  на  ноги,
І  не  боявся  голосів  перестороги,
І  мабуть  я  б  цей  світ  перевернув,
Та  Бог  мого  кохання  не  почув  …  
Поклав  усе,  що  ледь  хиталося  на  землю,
На  щастя  руку  залишив  в  руці,
Поставив  поруч  дві  стіни,  вікно  і  стелю.
Тоді  у  друга  сльози  бігли  по  щоці  …  
Я  зрозумів,  що  мені  тут  побути  треба,
Нащо  мені  дорогу  ту  чужу,
Тепер  не  відберу  кохання  в  себе,
Може  й  дарма,  та  я  його  у  собі  бережу  …  
Ну  що  мені  з  того́,  що  все  не  так,  як  в  сні,
Щоб  маки  по  полях  цвіли  рясні.
Все  розумію  і  давно  забув,
Що  Бог  мене  якось  не  так  почув  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808062
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2018


Вибач, не там літаю

[i]Замість  нещирої  вірності,
Замість  обридлої  покірності,
Раптом  світ  ніжності  і  чарівності,
Хоча  б  ненадовго.  Лише  на  мить  …[/i]

Кайдани  чиєїсь  перезрілості,
Наслідки  чиєїсь  невмілості,
В  очі  твоєї  сміливості
Думка  нестримно  летить  …
Вибач,
Інакше  так  серце  щемить  …  

Немає  вже  тої  натхненності,
Коли  в  небо  погляд  мчить.
Обридли  пута  буденності,
Бо  в  ній  душа  просто  спить  …
Тримаючи  за  руку  твою  ніжність,
Торкаючись  серцем  твого  серця,
Відроджую  свою  непокірність,
Байдужості  зриваючи  скельця  ….

Вибач,  
Що  цим  лякаю,
Вибач,  не  там  літаю,
І  надто  малі  мої  крила,
Щоб  ти  ними  світ  свій  накрила  …
І  надто  громіздке  серце,
Куди  б  ти  таке  примостила  …
Воно  ж  постійно  десь  рветься  …
Хіба  таке  б  ти  зцілила?  

А  ти  здивувала  і  серце  украла.
Я  думав  то  руки,  а  то  в  тебе  крила.
Я  думав  там  спогад,  а  там  в  тебе  серце.
Болюче,  чутливе,  а  не  просто  скельце  …  

Вибач,  не  там  літаю.
Але  тебе  упізнаю.
[i]Свої  поламаю  крила.  Твої  поламаю  крила.
Ролей  чужих  не  граю  ...  
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807568
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2018


А може тільки спиш …

Хіба  пройдеш  крізь  цю  міцну  стіну,
Що  тільки  називається  стіною?
Насправді  створена  людською  головою.
Тут  освятили  небезпечну  простоту  ….
На  тих  частотах  більше  не  літають.

І  тут  не  мріється  про  осінь  чи  весну.
Монети  об  монети  тут  вдаряють,
Наповнює  нещирість  мережу  …
А  хтось  проб’є  і  звідти  зазирає,
Сумніви  в  нього,  чи  доречний  інший  бік?!
Там  незнайоме  щось  вмирає  й  оживає,
А  тут  все  просто.  Жодних  протиріч.  

Буває  вилізе,  походить,  позітхає.
Як  тут  все  добре  повість  розповість.
А  потім  шусть  і  вже  назад  бігом  вертає,
Бо  долар  там  по  сто,  а  тут  по  шість.

Як  залетить  якась  сліпа  комаха
Крізь  той  прорубаний  й  забутий  лаз.
То  мучиться  роками  бідолаха
У  світі  без  надуманих  прикрас  …  

А  хтось  заліз  наверх  на  ту  стіну,
Спостерігає,  сміючись  в  обидва  боки.
Навіщо  додаткової  мороки,
Спускатись  і  вступати  у  «чужу»  війну  …

Все  менше  місця  наверху.  На  тій  стіні.  Не  всидиш.
Штовхаються  малеча  і  пані́.  Звучить  англійська,  українська,  навіть  ідиш.
Скидають  раптом  вниз  і  ти  летиш.  У  який  бік?  Не  бачиш.
В  потрібний  скинули  чи  ні?    Дурний,  буває,  плачеш.

Від  того,  що  ніяк  не  долетиш.  
Сидів  би  на  стіні.  Але  ж  уже  незрячий.
Тому  і  скинули  униз.  Щось  там  побачиш.
Коли  донизу  вже  тверезий  долетиш  …  

Чи  засмієшся7  Чи  гірко  заплачеш?
А  може  тільки  спиш  …  

Байдуже  все  і  в  цьому  вся  стіна.
Байдужість  не  співає  й  не  літає.  
Такій  вже  не  потрібні  небеса.
Десь  на  стіні  живе.  І  під  стіною  десь  вмирає  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807435
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 22.09.2018


Можна обійняти віршем

Можна  обійняти  руками,
Можна  обійняти  віршем,
Раптом  захопившись  словами,
Чужим  стати  плечем  …

Можна  чужими  вустами
Чужими  стати  словами,
Серця  відчувши  щем,
Піти  журавлиним  ключем  …

Можна  від  серця  до  серця
Шукати  тоненькі  стежки,
А  потім  очі  -  озерця
Писатимуть  свої  книжки  …  

Невпинно  щось  говорити
Будуть  ласкаво  вони,
Будуть  про  щось  питати,
Блукати  прийдуть  у  сни  …

Не  можна  чужих  впускати
В  життя  і  навіть  у  сни,
Можуть  вірші  поламати.
Краще  їх  відпусти  …  

Слова  залишаться  словами,
Дощ  пробіжить  одним  віршем.
Я  буду  поруч,  разом  з  Вами,
Не  полечу  в  світи  ключем  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807318
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2018


В очікуванні осені

Здається,  сонце  вже  не  так  весь  день  світило,
Неначе  знітився,  змарнів  осінній  парк,
Дитячі  ігри  хоч  і  весело,  і  мило.
І  пам'ятник  стоїть  немов  жебрак  ….

Ожив.  Стріпнувся,  озирнувся  навкруги,
Чи  друзі  тут,  чи  знову  вороги?
І  не  помітив  квітів  унизу.
Гранітом  наступив  на  ту  красу  …

Але  чомусь  ….  Але  чомусь  це  все  не  так,  не  то  …
Чуже  занадто  звичне  «добрий  день»
Не  та,  не  той,  чужий  якийсь  ніхто  …
Не  розкидають  мрій  з  чужих  кишень.

А  так  хотілось,  щоб  була  у  цьому  ти,
І  не  потрібно  розкривати  навстіж  вікна.
Буденність  і  байдужість  –  сила  ця  магнітна.
І  непривітна.  І  чужа.  І  безлімітна  …

Ти  не  пішла.  Ти  тут  на  лавочці  сидиш.
Шепочеш  подумки,  долоні  грієш  об  гарячу  каву.
Осене,  й  ти,  не  баламутиш,  не  багриш.
Для  нас  готуєш  музику  -    свою  чарівну  страву  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807300
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2018


Космічне побережжя

Тобою  вечір  тихо  говорив,
З  тобою  він  так  радо  розмовляє,
Він  лиш  тебе  у  вечір  цей  чекає,
Лиш  твоє  серце  серцем  зачепив  …

Тобою  вечір  бачить  цілий  світ,
Вітрами  понад  містом  пролітає,
Нічний  між  зорями  закінчиться  політ,
А  він  тебе,  лише  тебе  чекає  …

Заповнилась  тобою  ціла  ніч,
Така  коротка  і  така  надмірно  довга,
Мої  думки  печаллю  не  каліч
Буденності  безглузда  перемога  …

Бо  в  цього  вечора  не  буде  вже  кінця,
Його  охопить  ніжності  безмежжя,
Зірок  тепло  проникне  у  серця,
І  буде  в  нас  космічне  побережжя  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806954
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2018


Порада далекому другу

Тут  так  багато  справжнього,  
Тут  тисячі  світів,
А  ти  на  це  все  плюнувши,
В  болото  захотів  …  
І  від  людської  щирості,
Від  променів  очей,
В  обійми  до  нікчемності
Спустошення  ночей  …
Побіг.  Щось  там  вигукуєш,
Удаваність  сліпа,
По  дереву  постукуєш
Ганебного  стовпа  …
Лишилась  десь  розкритою  
Картиною  душа,
Могилою  розритою
Уже  не  спокуша  …
Блискуче  щось  на  обрії,  
До  того  так  біжиш,
Закоханий  в  ілюзії,
І  навіть  цим  блюзниш    …  
Прибіг.  Увесь  захекався.
Від  сорому  мовчиш.
Ганьби  такої  спекався?
В  болоті  тому  сниш  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806857
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 16.09.2018


Мелодія дощу

Небо  вимальовує  свої  узори,
Пише  дощ  свої  стрімкі  романи,
Краплі  падають,  нема  для  них  опори,
Б’ють  самотністю  картини,  що  без  рами  …

Раптом  дощ  немов  розговорився,
Стільки  в  ньому  щирості  і  драми,
А  я  люблю  читати  безконечні
В  очах  твоїх  короткі  епіграми  …

І  ловлю  хвилини,  наче  роки,
Розлітаються  хвилини  в  різні  боки,
Ти  говориш  щиро  і  серйозно.
Посміхнутись  ...  доторкнутись  ...  можна.

Виростають  в  сонце  міліграми,
Доторкаються  солодкими  вустами,
Розмовляю  і  сміюсь  з  Тобою,
А  любуюсь,  то  звичайно  ж  Вами  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806687
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018


Скажи, що думаєш …

Скажи,  що  думаєш  …
Невже  так  шкода  слів  …
А  може  розгубив  їх  десь  в  дорозі.
А  може,  надто  довго  вже  терпів
І  говорити  правду  вже  не  в  змозі  ?!
Комусь  потрібно  те,  про  що  мовчиш?
Так  сумно  розмовляти  з  пустотою?  
Та  ні,  потрібно.  Просто  ти  ще  спиш.
Сховався  за  товстезною  стіною  …  
Збудивсь.  Сказав.  Багато  хто  почув.  
Багато  хто  сховав  собі  на  потім.  
Багато  хто    ….  Багато  хто  забув.  
Багато  хто  твоїм  свої  закрив  пустоти  …
Це  виявляється  чи  не  найбільший  дар  -
З  відвертості  і  щирості  букети.
Це  наче  в  космос  запустив  ракети.
Чи  загасив  комусь  пекельний  жар  …
Блукають  світом  вже  не  люди,  голограми.
Вплітають  в  коси  завчені  слова.
Ще  загориться  все  думками  -  ліхтарями.
Спить  на  плечі  кохана  голова  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805943
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.09.2018


У полоні у щодення

Я  забув  написати  вірша.
Це  моя  не  найбільша  втрата.
Спохмурніла  на  мить  душа.
І  стала  зі  мною  на  чати  ….  
Розучився  дарувати  квіти,
Та  й  зірвати  їх  мабуть  б  не  зміг,
Бо  ці  квіти  –  вони  ж  як  діти,
Хтось  їх  теж  для  когось  беріг  …  
Я  забув  посміхнутись  сонцю,
Заблукала  в  той  час  десь  душа,
І  закрились  на  мить  віконця,
Пише  лівою  той  що  правша  …  
Я  забув  під  дощем  постояти,
Просто  так,  щоб  відчути  весь  світ,
Десь  у  ньому  в  думках  політати,
Оминаючи  сотні  воріт  …
Я  згадав,  що  десь  були  очі,
Що  дивились  мені  щедро  вслід,
Я  до  них  повернутись  хочу,  
Що  ж  ти,  чорний,  муркочеш,  кіт?!
Зустрічаєш  мене  щоранку,
Не  втікаєш,  вдаєш,  що  спиш.
Сів  би  краще  собі  за  фіранку,
А  ти  тут  між  каміння  лежиш  …  
Розспівався  враз,  наче  людина.
Де  ж  таланти  взялись  в  співака?!
Я  на  цілий  концерт  вже  не  встигну,
А  погладити  встигла  рука  ….
Біжимо,  де  ж  взялося  натхнення
Здоганяти  усе  навкруги.
У  полоні  усі  у  щодення,
То  й  мотаємо  знову  круги  ))))

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805738
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.09.2018