Polemokrateia

Сторінки (1/18):  « 1»

Хто винен?

Хто  винен?  
   -  Та  євреї,  хай  їм  грець!
У  них  там  змови  і  масонські  ложі.
Вони  усі  нас,  гоїв,  мають  десь,
І  бідні  ми  тому,  що  в  них  є  гроші.
 -  Ні,  біди  всі  -  від  геїв,  певен  я:
 Вони  родинні  цінності  плюндрують  -  
Вони,  а  не  мужлан  що  п'є,  гуля,
Або  без  роду-племені  приблуди.
 -  Америка  -  ось  зла  де  джерело!
Це  чобіт  їх  Донбас  давно  вже  топче,
Це  НАТО  убивати  нас  прийшло,
І  посварити  нас  з  "братами"  хоче!  
 -  Поляки  надто  горді:  не  мовчать
Про  історичні  непрості  питання,
І  скоса  позирають.  Відчинять
Не  поспішають  двері  перед  нами.
-  Ми,  українці  винні,  хто  ж  іще!  
Були  б  мудріші  -  нас  не  обікрали  б.
Голосували  б  краще  -  "президент"
Не  був  би  зеком,  чи  купцем,  чи  блазнем.
...  сидить  кацап  і  потирає  руки:
Хай  далі  сперечаються  хохли,
І  світ  весь  винуватять  -  лиш  не  тих,
Хто  справді  винен.  Чути  тільки  круків.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021


Закляття світанку.

Сонце  незборене,
     Сонце  нескорене,
           Сонце  непереможне,
Завтра  зійде  -  
     Чи  без  нас,  чи  для  нас,  хто  вгадає?
Колесом  бронзовим,
Соколом,  вороном  -  
Тим,  з  дев'яти  останнім  -  
Крила  розгорнуті,  
     Стрімко  над  світом  злітає.
Обрій  у  полум'ї  -  
Пурпур  та  золото,
Плине  ріка  небесна:
Цей  човен  божественний
     Змії  охороняють  -  
Оком,  короною:
Слався,  володарю,
Слава  чия  безмежна.
Конем  прудконогим
     Летить  стрімголов  крізь  всесвіт,
Спиця  за  спицею  -  
Мчи  колісницею,
Горде  моє  світило:
     Блиск  Совело-руни  у  серце  ночі  прорветься.
Промені  -  лезами:
Що  за  вінець,  скажи
На  чолі  Сонцебога?
Істина,  правий  суд  -  
     Погляд  пронизує  серце.
Робить  з  печери  крок
Чи  Богиня,  чи  Бог  -  
До  життя  повернутись:
Хай  не  заблудить,
     Бо  перед  світанком  -  найважче...
Сонце  незборених,
     Сонце  нескорених,
           Сонце  непереможних.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020


Морріган

Вчора  я  зустрів  Її  -  юне  дівча  з  мечем:
Коси  осінні,  очі  весняні,  медвяний  сміх,
На  шляху,  дивись  -  гірською  рікою  тече
Воля-свавілля  Її,  буревій  лихий.
Найбаскіший  з  коней  Її  не  наздожене,
Найбуйніші  з  голів  прикрашають  Її  сідло,
Клич  бойовий  лунає,  небо  тремтить  хмільне,  
Полум'я  мідне  вінчає  Її  чоло.
Вона  -  перемога,  підставить  сильне  плече;
Хижий  норов,  поразка-зрадниця  -  все  це  Вона,
Ця  сестриця  кого  полюбить  -  зруйнує  вщент,
Але  так,  що  піде  світом  слава-луна.

Грає,  грає  -  не  хміль  в  жилах,
Ні  -  щось  первісне,  чорнокриле;
Незнайома  з  межами  сила  -  
Вийшла  річка  із  берегів.      

Я  зустрів  сьогодні  найвищу  між  королев:
Із  заліза  вінець,  повний  келих  кипить  в  руці,
Володіння  безкраї,  а  що  за  краєм  -  все
Візьме  сама  -  хто  ще  втримає  цілий  світ?
Кличе  Мати-Земля  дітей  своїх  на  війну
Як  відмовити  матері?  Хто  без  роду  -  ганьба.
Я  прокинувся  надто  пізно  від  злого  сну,
Хто,  крім  мене,  здійме  у  височінь  цей  стяг?
Під  колісницею  нині  здригнулась  земля,
Коні  руді  на  зустріч  з  невідворотним  летять:
Доля  безжальна  вже  віжки  в  правицю  взяла,
І  не  відпустить  -  тут  кожен  у  пастці  клятв.

Стогне,  стогне  земля  чорна  -  
Лоно  гордих  героїв  здавна:
Спрагу  цю  тамує  лиш  кров,    
Лиш  п'янкий  напій  із  курганів.

Біля  броду  завтра  зустріне  мене  стара:
Знаю  це  сам  -  сивочола  квилить  моє  ім'я,
Дочекались  бенкету  круки  -  чужа  журба:
Ще  криця  в  руках,  ще  голову  не  відтяв
Вершник,  добре  знайомий  кожному  серед  нас:
Сам  хай  втікає  -  в  обличчя  долі  своїй  поглянь,
Невблаганно  пере  криваву  сорочку  час:
 -  Чи  не  досить  болю,  сину,  не  досить  ран?
Досить,  не  досить  -  хто  впертий,  той  любий  Богам:
Попелом  стане  -  з  стиглого  попелу  повстає.
Люди  -  бур'ян:  скільки  нас  не  коси,  все  дарма...
Та  ворона  зроду  не  відпустить  своє.

Сивим,  сивим  вже  не  стати:  
Як  віддати  свій  борг  Богині,
Коли  весь  належиш  Їй?  Правда
Вже  відміряна  лезом  вірним.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020


Читаючи давніх китайських поетів.

Я  випиваю  з  місяцем  та  тінню,
І  навіть  перепити  часом  ладна;
А  от  стрімкий  відліт  птахів  осінніх
Спинити  -  словом,  силою  -  не  здатна.
Немає  пастки  щоб  спіймати  вітер,
Немає  стріл  для  ворона-світила  -  
Не  долітають.  Тільки  листя  крихкість
Під  пальцями.  Змиває  дощ  чорнило.

Щоночі  сходить  хтось  на  башту,  але  хто?
Кому  потрібні  ці  руїни  на  кордо-  
ні,  відлуння  кроків  оселилось  тут  чиїх?
Ніяк  не  вщухнуть  дзвони  спогадів  чужих.

Я  знаю,  що  шепочуть  юні  сосни
В  імлі  досвітній,  чи  бамбук  під  вечір;
Та  флейту  з  яшми  тисячоголосу  -  
Ні,  не  збагну.  Розправлять  гори  плечі
Під  пісню  Невимовного.  Що  вище  
Мистецтво  -  то  привабливіш  дрімота:
Засніжене  верхів'я  тихо  кличе,
А  лінощі  горлають  безтурботно.

Ми  гаєм  час  -  вже  кінь  буланий  під  сідлом,
І  клекотіння  журавлине  здійнялось:
Пусті  долоні,  голова  пуста  -  шукай!  
Сліпець  -  і  той  побачить  серцем  виднокрай.

Я  вмію  не  сахатись  від  багаття,    
Коли  воно  танок  почне  скажений;
Лиш  гілку  зламану  із  деревом  з'єднати  -  
Таких  заклять  немає,  друже,  в  мене.
Спитай  в  метелика,  як  швидко  все  минає:
Що  для  небес  падіння  наші  й  злети?
Тож,  друже-глечику,  пробач:  лишаю
Тебе,  щоб  наздогнати  тінь  поета.
 
Човни,  що  озером  снували  -  нині  де?
Гірська  стежина  -  чи  ж  кудись  веде?
Цей  сон  про  темряву  та  світло  -  скажеш,  чий?    
Та  місяць  повний  п'є  вино  й  мовчить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020


Гвін ап Ніт

Де    завірюха  голосить  -      
Крізь  хащі  рвуться  білі  пси    
З  рудими  вухами.
І  як  не  бийся  -  не  втечеш:  
Їх  слід  -  стрілою  навпростець,        
А  твій  заплутався.      
І  сяють  очі  крижані        
Мисливця  з  пагорбів.  Не  сніг,    
А  зорі  падають  
З    небес  на  землю,  як  мана,  
А    Він  сурму  Свою  здійняв  
З  голосом  зламаним.      
Він  знає  все,  але  мовчить...
Полює  світлий  Гвін  ап  Ніт    
З    лихою  зграєю.      
 Сам  має  ікла  й  хижий  ніс  -  
 Ти  пахнеш  здобиччю:  дивись,    
 Він  посміхається.  

   Хей,  з  потойбіччя  вітри  зриваються,    
 Вістря  за  вістрям  -  cтрашною  казкою,  
 Близько,  так  близько  -  за  осінню  слід  у  слід  -    
 Істина  ловами  в  небі  високо  мчить.      
 
 Плащ  сірий  на  ім'я  зима,    
 Шолом  розколотий,  гримлять        
 В  руці  вітри  як  спис.  
 Є  в  нього  вогнище  й  слова
 Для  тих,  хто  вже  відвоював,
 Але  віки  не  спить.    
 Лягає  під  копита  світ  -        
 Ось  срібний  кінь  крізь  хмари  мчить      
 Під  сивим  вершником.    
 За  ним  -  все  люте  і  чуже,    
 Їх  стяги  здійняті  уже:        
 З  голодним  клекотом        
 Вир  вовкулаків  і  сипух    
 Що  з  перших  днів  ніяк  не  вщух-    
 не  -  досі  казиться.      
 Пан  чи  пропав  -  і  тільки  так,          
 Бо  з  поля  бою  без  щита      
 Не  повертаються.    
 
 Де  переможець,  де  переможений?  
 Важать  однаково  подвиг  і  злочин,  
 Ніяк  не  відпустить  у  забуття  сурма  -      
 Армій  надія,  коли  надії  нема.  
 
 За  крок  від  дива  й  від  біди  -  
 Вперед,  крізь  сутінки:  світи    
 Перетинаються.    
 Все  холодніше  на  межі,      
 Пір'їни  з  неба  -  як  ножі
 Чого  чекаєш  ти?      
 Не  заблукай,  не  обернись:      
 В  легенду  з  крил  совиних  міст    
 Будує  темрява.    
 Хто  сильний  -  втратить  часу  лік,    
 І  перетвориться  навік    
 На  пса  скаженого.      
 Перната  північ  здійнялась:    
 Обличчя  в  сажі  -  скаче  князь      
 Усіх  неправедних:    
 Кого  зустріне  чорний  Гвін      
 Серед  блукаючих  вогнів  -  
 Живі,  оплачте  їх.  
 
 Сяйво  опівночі,  сонця  затемнення  -    
 Гвін-воєвода  веде  приречених;    
 Плем'я  твоє  та  рід  за  спиною  -  дим,          
 Пізно  ховати  ікла,  ходімо  з  Ним!


[i]Гвін  ап  Ніт  -  валлійський  Бог-психопомп  (провідник  душ)  та  господар  потойбіччя,  а  також  ватажок  Дикого  Полювання.  Особливо  пов'язаний  з  війною  та  тими,  хто  на  війні  загинув.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020


Толкін та Мартін, або про двох R. R.

Чекай  скільки  влізе  на  березі  свій  корабель  валінорський  -  
Для  тих,  хто  живий,  друже  мій,  Вестерос  лиш  досяжний.
Він  теж  не  без  фішок:  там  ящірки  в  небі  крилаті,
Там  вдосталь  і  чар,  і  мечів;  а  що  лицарі  надто  підступні  -  
Не  диво.  Де  плоть  є  і  кров  -  з  Арагорнами  скрутно,
Зате  Феанор  не  один  -  їх  тут  безліч,  шалених,
Яким  не  до  Еру  -  самі  креативлять  на  славу,
Що  світ  весь  -  на  вухах.  Одним  словом-  пасіонарій.
Який  у  сезоні  коктейль  наймодніший?  Та  Молотов,  звісно:
Вогонь,  дисонанс  Морінготто  та  кіптява  чорна,
І  жодних  казок  про  царів  доброчесних,  про  пастирів  мудрих.
Це  вівці  хай  слухають.  Наша  ж  -  свобода  Застіння,
Світ  Здичавілих.  Чи  Браавос  з  брудом  канальним.
Вовки-феодали...  подалі  тримайся,  бо  честі
У  них  лиш  на  зграю  свою  вистачає,  не  більше.
Хто  вижив  -  той  пише  історію.  Орка  не  миттю  впізнаєш:
Обличчя-  людські.  А  в  людини  чи  в  ельфа  -  ікласті:
Правда  -  гірка-бо,  від  правди  й  святого  ковбасить.  
Маєш  два  паростки:  два  білокорих,  тендітних
Дива.  Одне  ти,  я  знаю,  Лауреліном  назвеш.
Інше  -  Телперіоном.  Глянь,  в  деревця  очі  червоні,
Паща  хижацька,  кривава:  майбутнє  плекати  -  
Це  не  для  чистих  рук  справа.  Для  злих,  заплямованих,  сильних...
Люба  дитино,  якої  зима  не  торкалася,  лицарю  літа  -  
Може,  знайдеш  Валінор  свій  прозорий,  світ  мрій  кришталевих,
Але  веде  твоя  стежка  крізь  темряву  Довгої  Ночі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2020


Питання віри


До  бога  єдиного  ти  молитви  посилаєш  -  за  словом
Слово,  і  мрія  до  мрії  складається  -  цегла  в  фундамент.
Я  заплітаю  плющем  диким  стіни,  і  храм  мій  сосновий
Славить  стихій  вир  шалений,  і  юність  прадавню
Владних  Богів.  Їх  багато  -  Нетджеру*  та  Камі*,
Деви*,  Туата  де  Данаан*,  Аси*,  Дінгірене*,  Вани*...
Плоть  та  душа  цього  світу  -  не  дух  безтілесний.
Годі,  Платоне,  ти  друг,  але  істина  -  ближче:
Та,  що  в  вершинах  гірських  та  примхливих  потоках,
В  танці  вітрів  чи  багатті  у  ніч  рівнодення,
Зоряним  небом,  землі  життєдайною  міццю,
Майстра  рукою  і  гамором  людним  майдану  -  
Так  промовляють  до  нас  Вони.  Локі  сміється
Поряд  -  не  на  сторінках  манускриптів,  ти  знаєш?
Одін  дарує  поезії  мед  -  кому  чистий,
Їншим  -  не  дуже:  Квасірова*  кров  -  не  водиця,
А  найчастіше  -  куштуємо  суміш  п'янкого  й  бридкого.
Тор  хоч  старої*  ніяк  не  здолав  -  а  не  став  менш  могутнім;
Що  перед  дотиком  їхнім  абстракцій  безмовних
Башта  із  кістки  слонової  в  вічному  царстві
Що  не  від  світу  цього?  Хай  утопія  гріє,  як  вміє.
Лиш  залиши  мені  пінну  тетріппу*,  в  якій  Посейдаон
Мчить  -  сиві  гриви,  солоні  копита
Мис  Суніон*  зустрічає.  Десь  Луг*  грає  в  фідхел*
зі  Срібноруким*.  Відчинені  навстіж  кургани
Сонцестояння  осяює,  літо  у  славі,
Лад  і  безладдя  -  спіраль  мегалітів  зміїна.
Фідія  статуї,  Сапфо  пісні,  що  Кіпріду
Кличе  в  союзниці,  знаючи:  та  засміється,  
Але  прихильною  буде.  Голосом  Енхедуанни*
Рветься  з  горлянки:  "Нехай  знає  світ  Твою  велич,
Владна  Інанно*,  що  тисячу  МЕ*  підкорила!"
Егіля-скальда*  гіркий  чи  то  сміх,  чи  то  сльози:
Дав  Вовчий  Ворог*  йому  силу  слова  як  викуп  за  сина
В  морі  загиблого.  Благо,  біда  -  все  єднає
Чи  боротьба,  чи  обійми,  чи  просто  інакше  не  вміє
Світ  існувати:  епохи  -  на  колесі  спиці.
Шива  танцює.  Гримить  барабан-нескінченність.
Час  каламутити  знову  космічну  безодню:
Там,  в  океані  молочному,  жах  дивовижний,
Диво  жахливе  -  не  вір,  якщо  хочеш.  Я    -вірю.  


[i]*Нетджеру  -  Боги  Давнього  Єгипту  (Кемі)
*Камі  -  Японські  Боги  та  духи.  
*Деви  -  Індійські  Боги.
*  Туата  де  Данаан  -  Плем'я  Дану,  це  вже  Ірландія.
*  Аси  -  скандинавські  Боги,  як  і  Вани.
*  Дінгірене  -  Шумерські  Боги.  
*  Квасір  -  мудра  істота,  створена  під  час  укладення  миру  між  Асами  та  Ванами,  з  чиєї  крові  потім  було  зроблено  Мед  Поезії,  без  якого  хороших  віршів  не  буває.
*  Стара,  якої  не  зміг  подолати  могутній  Тор  -  це  нянька  велетня-чаклуна  Утгарда-Локі,  котра  насправді  була  втіленням  старості.
*  Тетріппа  -  колісниця,  розрахована  не  на  одну  пару  коней,  а  на  дві.
*  Суніон  -  мис,  відомий  надзвичайно  гарним  храмом  Посейдона.
*  Луг  -  кельтський  Бог,  майстер  багатьох  мистецтв,  великий  воїн  та  правитель.
*  фідхелл  -  гра,  схожа  на  шахи.
*  Срібнорукий  -  Нуада,  перший  король  Племені  Дану.        
*  Енхедуанна  -  жриця,  донька  Саргона  Аккадського,  перший  поет  чиє  ім'я  відоме  історії.  
*  МЕ  -  сутність  речей  та  понять.  Фактично,  ключі  до  складових  елементів  реальності.  Існують,  схоже,  і  фізично,  а  не  лише  як  ідеї,  адже  Інанна  викрала  їх  в  Енкі  та  привезла  до  свого  міста  Урук.
*  Егіль  Скаллагрімссон  -  великий  скальд,  воїн-найманець,  ворог  оного  з  найвпливовіших  конунгів  тогочасної  Скандинавії,  герой  персональної  саги,  невтомний  шукач  пригод  на  свою...  потилицю,  жадібний  стариган  та  не  зовсім  психічно  врівноважений  геній.
*  Вовчий  Ворог  -  кеннінг    (епітет)  Одіна[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2020


Імператор Юліан

Сторіччя  четверте,  і  сонце  заснуло,  
До  нитки  Атропос*  ще  не  доторкнулась,  
І  античності  палає  зоря.  
Не  встиг  зіштовхнутися  з  часом  невпинним,  
I  дивoм  в  pyцi  –  cмoлocкип  Елевсiну*,  
І  слова  ясніше  міді  дзвенять:  
Війна  не  закінчена,  маєш  ще  силу,  
Та  як  тут  зупиниш  падіння  світила?  
Збережи  хоч  сутінковий  вогонь;  
Бo  пoлyм`я  нeбa  і  шлях  пpoвидiння  
Oмaнливий  cпoкiй  тoбi  нe  зaмiнить  -  
Bipний  Moйpi,  пepeтни  Pyбiкoн.  
Хоч  правда  сліпуча  –  очей  не  відвести;  
Не  хрест  на  житті,  а  лише  перехрестя,  
Можеш  вірити  хоча  б  сам  собі.  
Богів  імена,  їхній  дотик  ще  досі  
Земля  пам’ятає,  й  Уран*  стоголосий...  
А  що  осінь  -  це  відомо  без  слів.
Не  темні  віки  -  лиш  сторіччя  четверте,
Та  цього  орла  світ  збиває  на  злеті:  
Ну  кому  герої  треба,  скажи?  
І  час  примиpитиcь,  тa  як  ceбe  зpaдиш,  
Koли  cпpaглиx  вycт  вжe  тopкнyлacя  пpaвдa,  
Флeйтa  Пaнa  cepeд  дзвoнiв  чyжиx?  

Хто  знає  –  чи  зрадника  спис,  чи  персидський*,  
Вже  близько,  вже  близько  злощасне  те  вістря.
І  тільки  Хіосець*  шепоче:  не  бійся!
І  падає  листя,  і  падає  листя.

І  Боги  з  тобою,  і  сонце  з  тобою,  
І  стилос,  і  спис  ти  готуєш  до  бою;  
Вістря  істини  в  правиці  іскрить.  
Хай  Дельфи  мовчать,  хай  історія  проти,  
Хай  кислим  вином  невдоволення  бродить,  
Лиш  у  хроніках  лишається  слід.  
Ця  мить  -  лиш  твоя:  на  щиті  бойовому  
Знайшов  тебе  пурпур,  оспівує  зброя  
Громовицею  -  щоб  чули  віки;  
І  хай  там  що  буде  -  вже  кинуто  жереб:  
Щасливий,  хто  зіркою  падає  з  неба  -    
А  ти  знаєш  сам,  що  саме  з  таких.
Що  можуть  Афіни,  чий  час  закінчився,
Як  мудрість  зупинить  брехливих  та  ницих?  
Закипає  світ  на  зламі  епох.  
Та  що  він  там  зробить,  правитель-філософ,  
Що  вірить  в  минуле  Гомерове  досі?  
І  Лібаній-ритор*  краще  б  замовк...  
Ну,  хто  сперечається  із  течією?  
Поглинув  Елладу  єлей  галилейський:
Ні,  не  вийшов  з  тебе  Девкаліон*.
Мов  листя  в  дубраві  –  людські  покоління*,
Лиш  дивиться  сивий  Олімп  непохитно,
Посміхається  Ісіда*  з  ікон.  

Ніч  світ  огорнула  –  та  ніч  ця  безсонна,
І  Ніке*  ще  крила  орлині  розгорне,
І  бруд  не  торкнеться  колон  Партенону  -  
Хтось  гімни  прадавні  повторює  знову.


[i]*  Флавій  Клавдій  Юліан  -  римський  імператор,  філософ  та  полководець,  останній  цезар-язичник.
*  Атропос  -  Мойра,  котра  завершує  людське  життя.
*  Елевсін  -  місце,  відоме  містеріями  Деметри  та  Кори-Персефони.
*  Уран  -  Небо.
*  Про  спис:  Юліан  загинув  у  воюючи  проти  персів,  але  про  його  смерть  відразу  почало  ходити  багато  чуток.  
*  Хіосець  -  Гомер.
*  Лібаній  -  відомий  ритор,  товариш  та  соратник  Юліана.
*  Девкаліон  -  чоловік,  який  за  легендою  разом  з  дружиною  врятувався  від  всесвітньої  повені.  
*  про  листя  в  дубраві:  цитата  з  шостої  пісні  Іліади.
*  Ісіда  -  так,  так,  я  все  розумію,  шановний  читачу,  дочого  тут  Єгипет?  Але  не  в  одному  місті  імперії  були  храми  Ісіди,  і  Її  культ  був  дуже  поширеним.
*  Ніке  -  Перемога  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834158
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.05.2019


Тескатліпока

Кличу  голосом  зі  стріл  очеретяних:  
Вітре,  відгукнись!  
Та  лиш  тиша  –  замість  пісень  Твоїх  
Попелом  мовчить.  
В  пустку  приведуть  добрі  наміри,  
Та  пустіше  –  я;  
Зорі  у  руці  Твоїй  правдою  
Де  тепер  горять?
Де  Твої  закляття  записані,  
І  яким  письмом?  
Плями  ягуара  сузір’ями  
Вкрили  горизонт.  
Обертає  світ  вітер  з  півночі  –  
Гру  собі  знайшов,
Сміх  знайомий  громом  вдалечині  
Знову  будить  кров.  
Той,  Чий  слід  на  небі  і  в  серці  гір  
Тече  лавою,  
Відчаю  та  непримиренності      
Через  край  налив.  
Злий  обсидіан  розітнув  життя  -  
Прірву  зшити  як?  
Не  перелетіти,  не  догукатися  
Крізь    небуття.  

Владика  чи  раб  –  всі  в  Його  руках,
Забудь,  яка  доля  людська  крихка.
Хай  знає  страх:  не  на  того  напав;
Куди  б  не  вивела  стежка  крива  –  
Це  все  Його  ігри.  Розваж  Богів:
Вистоїть,  хто  голови  не  схилив,
Хто  до  кінця  в  трагедії  роль  зіграв
Під  поглядом  лукавим.

Де  знайти  Тебе,  двуликий  наш  Вороже,  
А,  знайшовши,  як  
Врятуватись  від  сонця  чорного,  
Хижаків-заклять?
І  дарма  молить  –  Вітре,  відпусти,  
Не  тримай  мене;  
І  шукать  навіщо?  Усюди  Ти  -  
Димом  і  вогнем.  
Долею,  недолею  –  порівну,  
Відгомоном  скель,  
Дзеркалом  із  каменю  чорного,  
Смерчем  з  гострих  лез.
В  те,  що  світ  не  Твій  -  як  повірити?
В  коло  звився  час.
Хто  початок  з  кінцем  відмірює  -  
Лиш  кепкує  з  нас.
Боги  ближче  ніж  нам  здавалося,
Знаєш,  світ  –  живий.
Пульс  –  скаженим  ритмом  під  пальцями,
Посмішки-ножі;
Ріж  на  безліч  шматків  ілюзії  –  
Шати,  шкіру,  плоть:
Ах,  страшніше  з  чим  зіштовхнутися
Ніж  з  собою?

Немир’я  і  розбрат  з  обох  боків,
Недобрі  світила  Яотль*  звільнив;  
Жарти  Бога  у  смертній  метушні  -    
Солодше  флейти  стріла  дзвенить,  
У  ребрах  гнів-барабан  гримить:  
Якщо  готовий  -  вітри  впусти…  
Він  кинувся  –  й  серце  моє  проковтнув  -  
Чому  ж  я  досі  живу?

 [i]*  Тескатліпока  -  Димне  Дзеркало,  мезоамериканський  Бог-ягуар,  Нічний  Вітер.  Покровитель    аристократів,  воїнів,  чарівників  -  і  захисник  рабів  та  асоціальних  елементів.  В  Його  владі  -  скинути  з  вершини  та  підняти  з  бруду.  Характер..  ну,  самі  здогадуєтесь.  
 
*  Яотль,  Яотсин  -  Ворог.  Частіше  використовується  як  епітет  войовничого  Сонцебога  Уітсилопочтлі,  але  у  формі  "Некок  Яотль"  -  "Ворог  з  обох  боків"  -  характеризує  Тескатліпоку.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834018
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 30.04.2019


Вибір

"Мир"  -  перекладаю:  "Любий  запорєбрік!  Вибач  малоросам,  що  хотіли  жить,
Та  не  завжди  вчасно  дупу  підставляли,  щоб  було  зручніше  брацям  нас...  любить.
Що  нещасна  мова  жевріє  ще  трішки:  ви  не  ображайтесь,  мало  вже  бандер;
В  моді  толерантність,  шоколад  та  коси,  ще  й  без  клепки  блазні  -  банда  ненажер.
Почекайте,  рідні,  хто  не  за  "єднання"  -  витравимо  мирно,  стане  як  було:
Тихо,  товарисько...  ну,  які  там  війни?  Сльози,  катування,  ще  й  Голодомор...
Не  було  такого!  Це  усе  "піндоси".  Ну,  або  євреї  -  хто  їх  розбере.
Головне  -  це  сало.  І  аполітичність.  Чмокі-чмокі,  кумцю,  дорога  ЕреФ."
Все  до  біса  просто:  хочеш  жити  -  повзай.  А  якщо  не  вмієш  -  миттю  зацькують:
Патріотам  -  тюрми,  зрадникам  -  повага,  всі  права  на  світі  й  кишеньковий  суд.
Скільки  жертв  та  скільки  молитов  безсилих  -  ще?  Не  "Пливе  кача"  треба  тут  -  а  крик.
"Апалчєнци"  -  всюди,  бо  вони  лиш  -  люди,  а  народ  давно  вже  плазувати  звик.
Ну,  а  хто  не  згоден  -  звісно,  провокатор,  радикал  нечемний:  до  Європи  зась
В  нестерильних  берцях.  Всі  давно  забули,  як  у  тій  Європі  кров  царків  лилась...
Ні,  не  здобувають  волю  транспаранти,  ліхтарі  і  танці:  це  -  не  дар  небес:
Де  безкарність  квітне  -  тільки  зло  в  пошані,  і  дорожче  правди  білий  комірець.
Правда  має  кігті,  не  боїться  бруду,  і  колюча,  kurva  -  та  вона  жива.
Хай  худоба  терпить.  А  як  ти  людина  -  не  звикай  до  стійла  й  теплого  хліва.
Ніде  правди  діти:  соромно  та  гидко  бути  чи  у  рабстві  чи  волом  плестись.
Годі!  хто  ми  нині:  може,  українці?  Чи  з  німецьких  фільмів  нація  актрис?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833352
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.04.2019


Крішна

Kрішна  Джанардана*  світом  крокує  -  хмара  кольору  змін:
Здійнявся  вихор  -  друже,  ти  чуєш?  -  блукають  вітри  за  ним.
Під  пісню  флейти  бансурі*  в  лісі  забудеш,  хто  ти  такий;
Bсі  поруч  -  люди  і  звірі  дикі,  правителі  й  пастушки́,
Жона  чи  муж,  божество  чи  демон  -  в  обіймах  майї*  усі,
Гра  Бхагавана*,  омана-дзеркало,  медом  солодким  -  сміх.  
Bесь  світ  -  перо  павича  у  волоссі  лукавого  юнака,
Браслет  на  нозі,  вібхітака*-кості,  мушля  його  дзвінка.
Чаклує  місяць,  тече  Ямуна*,  мелодії  плин  стрімкий  -  
Cплітає  всі  шляхи  в  візерунок  невпинна  хода  віків.
Час  Калі*  випав:  гравець  небесний  -  він  любить  сутінки,  знай:
Hа  захід  -  сонце,  гримлять  колеса,  у  полум'ї  небокрай.  
A  там,  де  Врінда-ван*  вкрив  мовчанням  найбільшу  із  таємниць,
Kpyжляють  гопі*  навколо  Шьяма*  мов  рій  бджолиний  -  дивись:
Барвиста  мандала  розквітає  де  він  залишає  слід  -  
Крадій  сердець,  сорому  і  сарі  тут  над  царями  стоїть.
Ріка  бурхлива  стопи  торкнеться  як  вірний  і  вічний  змій,
Безмежні  води  шукають  берег,  де  бог  дім  знайшов  земний.
Наш  Канха*  знову  сидить  на  гілці,  як  ніби  часу  нема:
В  усіх  негодах  вісь  світу  вистоїть  -  ти  тільки  її  тримай.

Бог  чорний,  юний,  бог  танцю  й  посмішок,
Бог  щему  в  серці  і  мрій  нічних:
Він  завжди  в  мандрах,  він  завжди  поруч  -  
Тільки  не  прожени.
Грай  -  душам  нагим,
Грай  -  сором  дрімає:
Чари  прадавні  -  
Ніжність  пітьми.

В  воді  замуленій  квітне  лотос  -  чи  ж  мало  на  світі  див?
В  росі  пелюстки  -  мов  Ушас*  дотик,  цей  світ  до  сліз  молодий.  
Молоком-маслом  той  наспів  ллється  -  кому  потрібні  слова!
З  усіх  інструментів  найкращий  -  серце,  тільки  не  забувай
Цей  танець  пальців  -  клапан  за  клапаном,  вуст  натягнутий  лук  -    
Закляте  коло  -  до  ноти  нота,  лиш  голос  бринить  навкруг.
Туласі*  листя  -  гірлянда  чиста;  намиста  живе  тепло
В  долоні  пустить  коріння  -  лісом  густим  бетон  розколов
Цей  ритм,  зухвалий  та  безтурботний  -  сандалу  і  куркуми
Сліпучі  пахощі,  колір  пекучий  в  сіре  життя  прийми.
Сурмить  у  мушлю  над  полем  бою  той,  хто  війни  не  хотів;
Ввір  колісницю  рукам  надійним  -  і  шляхом  широким  світ
Під  ноги  кинеться  -  цей  візниця  все  знає  краще  за  нас.
О,  Чакрадхаро*,  о,  Сатьяврато*  -  де  радість  твоя,  як  згас
Твій  погляд,  повний  сузіp'їв  іскрами  -  де  та  флейта  тепер?
Все  шкереберть,  тільки  десь  далеко  у  срібнім  сяйві  завмер
Святий  потік,  пастуха  заслухавшись  -  лиш  не  питайте,  де:  
Там  силует  -  ескіз  безіменного  -  нас  до  себе  веде.
Там  божество  відкидає  маски  -  та  не  злякайся,  дивись:
Слід  Радхи*.  Знову  дзвенять  прикраси.  Ми  носимо  Врадж*  в  собі.

Бог  преми*  чистої  й  ками-пристрасті  -  
Весна,  ти  знаєш,  зрівняє  все.
Бог-баламут  в  океан  застиглий
Злато-зерно  несе.
Грай  -  сонце  вночі,
Грай  -  місяць  опівдні;
Тінь-пересмішник  -  
Брама  й  ключі.


[i]Джанардана[/i]  -  Баламут,  один  з  епітетів  Крішни
[i]Бансурі[/i]  -  вид  бамбукової  флейти
[i]Майя[/i]  -  ілюзія,  чари,  цей  світ.
[i]Бхагаван[/i]  -  господь.
[i]Вібхітака[/i]  -  горіхи  цього  дерева  в  давні  часи  використовувалися  як  гральні  кості.
[i]Ямуна[/i]  -  священна  ріка
[i]час  Калі[/i]  -  калі-юга,  епоха,  що  почалася  після  завершення  подій  Махабхарати.  Калі,  який  тут  мається  на  увазі  -  демон,  а  не  Богиня.  
[i]Врінда-ван[/i]  -  ліс  Врінди,  де  Крішна  любить  проводити  час.
[i]Гопі[/i]  -  пасту́шки.
[i]Шьям[/i]  -  Темний  (кольору  темної  хмари),  Крішна.
[i]Канха[/i]  -  Прекрасний,  знову  ж  Крішна.
[i]Чакрадхара[/i]  -  Той,  що  тримає  диск,  Крішна
[i]Сатьяврата[/i]  -  Той,  чиї  клятви  істинні,  знову  ж  Крішна
[i]Ушас[/i]  -  Богиня-світанок.
[i]Туласі[/i]  -  вид  базиліку,  священна  рослина  Вішну.  
[i]Радха[/i]  -  кохана  Крішни,  за  деякими  авторами  -  друга  половина  Божества.
[i]Врадж[/i]  -  регіон,  де  народився  й  виріс  Крішна.
[i]Према[/i]  -  самовіддана,  піднесена  любов,  те  ж,  що  й  агапе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819839
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 01.01.2019


Юкі-онна (спроба квайдану)

Вона  прийшла  із  хейянських*  віршів  -    
В  столиці  вітер  лихий  блукав,  
І  повний  місяць  сховав  обличчя,  
І  не  змочила  роса  рукав.  
Стріли  гостріше  поранить  погляд,  
Чорнило  ночі  мов  кров  тече,  
І  хіганбана**  цвіте  червона  
На  шовку  сніжному,  ніби  честь.
Крилом  метелика  в  павутинні  
Між  пальців  віяло  тріпотить,  
Не  гріє  дотик  прозоро-зимний,  
Як  з  порцеляни  крихкої  кіт.  
На  скронях,  шиї  і  на  зап’ястках  
Судини  –  сіткою  синіх  слів;  
Замерзла  стежка  від  кроків,  згасли  
Всі  ліхтарі,  облітає  слив  
Завчасний  цвіт,  і  гілки  сивіють  
Скляною  памороззю  –  мовчи!  
Я  знаю,  знаю  страшне  це  диво:  
Її  зустрінеш  –  і  дні  лічи.  
Не  тане  крига  у  срібній  річці,  
Не  гріє  сонце,  вогонь  заснув,  
У  стріл  моїх  –  паперові  вістря,
А  крик  німий,  бо  не  маю  вуст.  

Чекай  від  нечистої  сили  -  недоброго,
Чекай  від  зимового  дотику  -  холоду,
Чекай  від  меча,  що  візьме  твою  голову  -  
Не  помилишся.
Проси  у  вогню  не  палити,  а  лащитись,
Проси  павука,  що  чекає  у  засідці,
Плести  не  пастки  -  хитромудрі  загадки  -  
Де  опинишся?

Давно  мій  сад  оминають  чаплі:  
Панує  тут  та,  що  нищить  сни,  
І  де  молитвам  тепер  звучати,
Якщо  у  серці  –  сліди  брудні?  
Земля  безплідна,  і  кров,  і  ряска,  
І  пастка  хижих  кігтів  біди;  
Гачок  отруйний  –  я  сам  піддався,  
Лишилось  витягнути  з  води.  
Рука  рибалки  хіба  здригнеться,  
Хоч  як  на  суші  не  б’ється  карп?  
Вона  сплела  із  волосся  невід  -
Дивись  на  очі  їй  не  потрап.  
Мов  помах  пензлика  в  завірюху  –  
Чорнильна  тінь  її  довгих  вій.
Мене  оточать  сніжинки-сутри:  
Хто  ж  розгадає  такий  сувій?  
Обличчя  –  давня  розбита  маска;  
Читаю  в  тріщинах  вирок  свій,  
І  погляд  примари  -  безхмарно-ясний,  
І  цю  хижачку  не  спинить  дзвін.
Чаклун,  дізнавшись,  все  супить  брови:  
Прогнати  б  привида,  це  ж  не  жарт!  
А  я  давно  не  шукаю  броду,  
І  там  лишусь,  де  сніги  лежать.  

Тримаю  ліхтар  -  світло  там  ледве  жевріє,
І  тіні  кружляють  у  танці  скаженому.
Що  пані  моя  нині  бачить  у  дзеркалі?
Візерунки  слів.
Сміявся  з  казок  -  а  тепер  пізно  вірити:
Вже  сто  оповідок  нам  долю  відміряли,
Вже  біла  красуня  сміється  за  ширмою  -  
Що  ж,  поклич  її.


*  Хейян  -  період  японської  історії,  відомий  витонченою  літературою,  палацовими  інтригами  та  оповіданнями  про  духів,  чаклунів,  etc.  
**  Хіганбана  -  це  Lycoris  radiata,  або  ж  spider  lily,  квітка  потойбіччя.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807862
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 26.09.2018


Аргос

В  Аргосі,  давньому  місті,  всього  вистачає:
Жита,  коней,  винограду,  розлогих  олив;
Мир  нині  в  Аргосі:  листя  осіннєє  палять,
Кіз  випасають,  і  в  Зевса  вимолюють  злив.
Ось,  є  для  спраглих  святе  джерело  Амімони*:
Дар  Посейдона,  що  срібла  дорожче  стократ.  
Звідки  ж  тут  смуток?  Та  вітер  зірветься  солоний  -  
Пустка,  не  місто.  Лиш  чайки  далеко  кричать.
Тут,  серед  зрадників,  дихати  важче  щомиті:
Ні,  не  повітря  -  а  зашморг  горлянку  скрутив...
Де,  милий  Аргосе,  твій  басилевс**  войовничий?
Бронзова  зброя,  та  голосу  бронза  -  мовчить.
Справді,  навіщо  комусь  тут  і  честь,  і  відвага?
Стане  оралом  махайра***  -  ми  ж  хлопи  прості.
Там-бо,  на  півночі  -  люди,  такі  ж  як  і  ми  бідолахи.
Можна  домовитись.  Хто  хоче  миру  -  плати:
Гідністю,  волею  -  тільки  б  війна  оминула!
Буде  сумирно  худоба  приймати  батіг.
Хліб  та  вино,  від  негоди  лихої  притулок  -  
Більше  й  не  треба.  А  надто  вже  -  сурм  бойових.
Ось  -  відвернулась  від  міста  Атена  Сальпінга****,
Крила  совині  не  вкриють  тепер  цитадель:
Нині  Вона  -  з  тим,  хто  гнути  для  сильного  спину
Так  і  не  вивчився.  Все  в  нього  не  як  в  людей;

В  Діомеда  погляд  -  як  гостра  піка:
[i]Хто  все  бачить  наскрізь  -  сміється  рідко.[/i]
Та  Доба  Героїв  ще  не  скінчилась,
Не  залишить  землю  наш  вождь-чужинець  -  
    [i]Не  шукай  його  серед  брехні,
    А  лише  там,  де  бронза  дзвенить.[/i]

В  нього  -  дракони,  ворожі  вожді  і  міста  за  морями,
Правда  -  не  мед,  а  пекучий  амбросії  жар,
Слава  й  безсмертя,  i  зоряне  небо  безкрає,
Лаври  і  рани,  та  чад  перемог  на  стежках
Надто  прямих  -  ніби  з  ясена  спис  у  правиці,
Ніби  політ  колісниці  крізь  шквал  хижих  стріл.
Знай:  блискавиця  б'є  в  дуб.  Тих,  хто  любить  стелитись
Низько  лозою  -  їх  Боги  не  бачать  згори.
Той,  хто  Олімпу  володарям  гляне  у  вічі  -  
Вічність  зустріне,  і  чистий  небесний  вогонь:    
Сіріус  впертий  крізь  кров,  бруд  та  попіл  покличе
Вище,  все  вище  -  вигнанець  впіймає  його.
Що  він  залишить  безсилим  на  березі  цьому,
Світові,  надто  тісному  для  злету?  Лиш  слід.
Відгомін  пісні  старої  -  у  сутінках  пломінь...
[i]Щит  із  Палладиним  образом  в  храмі  висить.[/i]
Два  у  Війни  є  обличчя:  червоне  та  сіре:
Дихає  гнівом  одне,  інше  -  Правда  й  Закон;
Так  і  в  Ейрени,  володарки  щедрого  миру
Часом  ховає  тавро  рабське  пишний  хітон.
Чуєш,  Богине:  Якщо  ще  не  пізно,  навчи  нас
Не  довіряти  отруті  в  солодких  словах;
Най  не  іржавіє  зброя,  міцні  будуть  стіни,
Вірним  товариш  -  хай  сурми  Твої  зазвучать.  

Де  твій  щит,  де  меч,  непотрібний  нині?
Хто  боротись  здатен  -  у  нас  злочинець;  
А  дорійцям*****  -  вірять,  дорієць  -  рідний...
За  тобою,  Аргосе,  чайки  квилять:  
[i]Хижа  північ  кайдани  кує  -  
З  Лети  випило  місто  моє.[/i]


[i]*  Амімона  -  одна  з  Данаїд,  заради...  прихильності  котрої  Чорногривий  Посейдаон  подарував  Арголіді  Лернейське  джерело.
**  Басилевс  -  вождь  
***  Махайра  -  тип  меча
****  Сальпінга  -  один  з  епітетів  Атени,  "сурма"
*****  за  легендою,  саме  дорійці  під  проводом  Гераклідів  поклали  кінець  Мікенській  палацовій  цивілізації  і  спричинили  Темну  Добу.  Археологія  ж  показує,  що  зміни  були  набагато  поступовішими  і  складнішими.[i][/i][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807140
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.09.2018


Лінгвістичне, або знову античність.

Розмовляй  зі  світом  -  він  відгукнеться
Шумерською  мовою,  фініковим  вином,
Молодістю  людства,  вічністю  мурів  Урука,
Руками  будівничих,  що  копають  канали,
Знаками  клинописними  -  нам-дуб-cар,
Жаром  сонця,  глиною  в  Енкі  в  руках.  
Аккадськими  левами,  золотом,  лазуритом,    
Палацами,  процесіями  вояків,
Крилатих  биків-ламаccу  ходою  в  Ашшурі.
Зіккуратами,  хитрощами  Еа-Насіра.
Іштар-Богині  брамою  у  Баб-Ілу.
Плином  Хапі-ріки  у  Кемійських  землях,
Шляхом  човна  Манджет  у  височині,
Війнами  Тутмоса,  словами  писарів  та  арфістів,
Звістками  з  потойбічччя,  Сповіддю  Заперечень,
Вченістю  землемірів,  натхненними  гімнами,
До  Ун-Нефера,  Ра-Амона,  Хет-Херу,
Терезами,  що  зважують  серце  й  пір'їну  у  Залі  Двох  Істин,
"Я  чистий"  -  хто  скаже  в  обличчя  суддям?
У  груди  вкладено  скарабея  -  не  зрадь,  не  зрадь!  
Хатті-царством,  де  сила  -  в  холодній  криці,
Колісницями  Муватталі,  битвою  під  Кадешем,  
Повчаннями  Теліпіну,  мудрими  та  наївними,
Тінню  та  світлом  Лабарни-Сонця,  залізним  троном,
Громівника  кроками,  трактатом  Кіккулі-кіннотника,
Високими  стінами  незбореної  Хаттуси,
Мурсілі  молитвами,  що  не  зупинили  пошесть,
Джерел  чистотою,  листами  до  Аххіяви.
Течія  санскриту  -  в  руках  Сарасваті  віна:
Дзвінко  під  пальцями  струни  сміються-плачуть,
Вач  промовляє  гімни  вустами  ріші;
Вічність  -  це  океан  молока,  чи  безодня  зоряна  Варуни,
Дхарма  -  своя  для  кожного,  Рта  -  єдина  на  всіх.
Сміхом  юного  Крішни,  флейтою,  павичевим  пером,
Голосом  Панчаджаньї  над  Курукшетрою...
Але  замовкають  вони  усі
Та  піском  вкриваються,
Коли  хексаметр  бронзовий  грім  здіймає,
Коли  розгортає  Ахайя  вітрила  над  винно-чорним
Морем,  і  промовляє  старий  Гомер.
Смертний  що  може?  Лише  творити  пісні.
П'є  ісмарійське  вино  Архілох,  на  свій  спис  спираючись,
Співає  для  переможців  Піндар  про  давню  славу,
Слабкість  Айсхіл  перековує  в  силу  залізну,  
Пристрасть  стилосом  Евріпіда  водить,
Свобода  -  стилосом  Арістофана.  
Ти  знаєш,  χάρις  -  не  перекладається;
Так  само  -  νόμος.  Локсію,  кажуть,  що  Ти  замовк,
Не  пророкуєш  більше.  Тоді  чому
У  мертвій  мові  так  багато  життя?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780327
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 04.03.2018


Кетлін

У  Кетлін  старої  печаль  на  чолі,  
Солоне,  надломлене  плетиво  слів;  
Коли  дикі  гуси  за  море  летять,  
Вона  кличе  кожного  з  них  на  ім'я.  
В  кістках  її  січень  оселю  знайшов,  
Кружляють  птахи  понад  скелями  знов  -  
І  чорні,  і  білі,  і  вітер  гуде,  
Все  кличе,  все  кличе  -  лиш  Кетлін  не  йде.  
Не  ті  вже  роки  -  танцювати  самій,  
В  негоду  таку  за  поріг  -  і  не  мрій.  
Ще  жевріє  вогнище  в  домі  -  підкинь  
Поліно,  хай  часу  минає  нас  плин;  
Ще  тепле  у  глеку  стоїть  молоко,  
І  кішка  муркоче,  а  світ  за  вікном,
Мов  дзига,  згорнувся  в  потрійну  спіраль;  
Не  плач,і  не  бійся  -  гостей  зустрічай,  
Бо  сива  твоя  господиня  пісні  
Колись  вкрала  в  жайворонка  навесні,      
І  нині,  коли  посміхнеться  вона  
Покотиться  з  пагорбів  в  море  луна  
Мисливського  рогу,  іржання  коней,  
І  псів  голоси  -  хто  там,  Фінн  або  Мейв?  
Пронизує  серце  легенда  жива  -  
Як  близько  все  те,  що  ти  казкою  звав!  

 Ворони,  лебеді,  срібло  і  золото,  
Берег,  від  іншого  світу  відколотий,  
Хвиля  дев'ята  -  міф,  остання  межа.  
Не  для  людей  відчиняються  пагорби:  
Мілеві  діти  лишилися  зайдами,  
Трави  й  дольмени  лише  для  чужих  мовчать.  

Хто  слухає  Кетлін  -    знайде,  що  шукав:  
Відчинену  браму  й  потрібні  слова.  
Як  західний  вітер  вітрила  напне  -  
За  обрієм  молодість  наздоженеш.  
Розплескались  барви  з  неблизьких  світів  -  
Рубін  горобини  й  чужинці  руді,  
І  кров  в  чистих  ріках  та  чорній  землі,
Що  кожен,  хто  жив  тут,  без  ліку  пролив.  
Зелені  плащі,  та  зелена  трава,  
У  лісі  смарагдовім  стежка  крива.  
Мчить  олень  прудкий  -  не  згуби  його  слід,  
Знайдеш  серце  лісу,  де  мудрість  дзвенить:  
Тече  джерелом  серед  буйних  ліщин,  
І  рибина  скарбом  у  водах  блищить;  
Лиш  спробуй  спіймати  -  залишишся  тут,  
Де  Добрі  Сусіди  танок  свій  ведуть,  
Строкатий  плетуть  візерунок  зі  снів.  
Ти  встиг  їх  послухати  -  але  вцілів;  
Лиш  сам  став  частиною  світу  цього,  
Де  вир  кольорів,  і  де  слово  -  вогонь,  
Де  грають  всерйоз,  а  жартують  з  життям,  
Де  в  юної  Кетлін  коса  золота,  
Ховається  сміх,  а  не  втома,  в  очах,  
І  струни  травневим  промінням  звучать.  

Глід  розквітає  від  арфи  голосу,  
Стрічка  зелена  на  гілці  молиться:  
Данаан-плем'я,  не  залишайте  нас!  
Глянь  -  а  минуле  з  майбутнім  сплетено:  
Як  гордий  Улад  забуде  Сетанту?  
...  Кетлін  пряде  не  багато,  не  мало  -  час.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774050
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 29.01.2018


Індра-громівник

Хей,  колісниця  срібна,  полум'я  й  блискавиця:  
Віжки  землі  та  неба  Шакра  тримає  міцно.  
Смійся,  безмежна  прірво,  шляхом  стелись  широким  -
Жар  з-під  коліс  та  іскри  -  висічуть  коні  Бога.
Слід  розпечено-білий:  нині  ж  усюди  чути
Грізне  та  буйне  військо  -  вірних  вітрів-Марутів.  
Гримнуть,  оскаженілі,  в  сурми  -  вождеві  славу;  
Хто  ще  так  дзвінко  вміє  гімни  співати  давні?  
Хижу  твою  дружину  хто  б  нині  міг  спинити?
Шлях  Девраджу  розчистіть  -  ну  ж  бо,  Рудрині  діти!  
Вище  світлої  Меру  мчить  -  Стосилий,  шалений:
Що  перед  Ним  всі  стіни,  що  Йому  цитаделі!  

Міць  на  міць  
Рушає  війною;  
Волі,  долі  -  
Один  
В  один.  
Не  відвернись!  
Не  схилитись  гордим  
Дай  у  мить  негоди.  

Бик  між  мужів  могутній,  Той,  Кого  величають  
Ар'ї,  престол  здіймає  скелею  над  світами;  
Щедрість  Його  -  безмежна,  а  на  вустах  -  лиш  правда.  
Золото  не  тьмяніє  -  нащо  той  блиск  ховати?  
Скільки  співці  небесні  слів  не  плетуть  -  все  мало,  
Міць  його  знає  тільки  ваджра,  що  скелі  плавить.  
Скільки  апсар  у  Сварзі!  -  ночі  не  для  спочинку;      
Пахнуть  сандалом  коси,  пальці  на  струнах  спритні.  
Скільки  п'янкого  соми  чистого  випив  воїн  -
Знають  про  те  лиш  хмари,  зливою  влітку  повні.  
Тінь  дерев  чудодійних,  роси  на  спраглих  травах...  
В  силі  Тисячоокий  -  в  силі  Його  держава.  

Сто  вогнів  
Захмарних,  сліпучих  
Зіштовхнуться:  
Сто  сил,  
Сто  слів,  
Півсотні  вітрів  -  
Молодих,  свавільних  -  
У  сто  сторін  віють.  

 Хто  переможе  Змія,  води  з  полону  звільнить?  
Хто,  як  не  цей  Адітья,  з  білим  вогнем  у  жилах!  
Ворог  хіба  зустріне  милість  від  Врітрахана?  
З  чистого  неба  спалах  -  шана  йому  остання.    
Врітра  змикає  кільця,  кожне  -  на  шиї  зашморг;  
Все  закує,  все  стягне  в  вузол  -  а  хто  розв'яже?  
Світ  упав  на  коліна  -  тільки  стоїть  Парджанья;  
В  небі  Його  звитяга,  і  між  людей  лунає.    
Голос  розтрощить  камінь  -  гідні  співці  осанни!  -  
Стрімко  дощі  з  печери  вирвались,  і  негайно  
Землю  взялись  поїти,  ніби  телят  -  корови;  
Волю  степів  безмежних,  рік  течію  немовчну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774047
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 29.01.2018


Гомерівське

Глянь  -  босоніж  Музи  ходять,  
Де  течуть  Скамандрy  води;  
Поряд  хвилі  Хеллеспонту  
Стрімко  котяться  на  берег.  
І  ведуть  собі  розмову  
З  місяцем  ясним  уповні:  
Срібні  промені  -  струною,  
І  формінга  кличе  мертвих.  
Іліонські  мури  знову  -  
За  рядком  рядок  -  готові;  
Побудована  зі  слова  
Скейська  брама  здійнялася.  
Стан  ахейський  не  стихає:  
Чуєш,  як  під  гамір  чайок  
Корабель  Протесілая  
Спить  -  і  бачить  сни  філакські?  
Кінь  ірже  громокопитний,  
І  з  глибин  озветься  дзвінко
Інший  -  той,  що  гриву  пінну  
Має  -  в  стайні  Посейдона.  
Ще  в  безсмертних  на  колінах,  
Хто  тут  вб`є,  а  хто  загине:  
Шальки  терезів  невпинно  
Наближають  вибір  чорний.
Всі  приречені  боротись;  
І  летить  орел  праворуч,  
І  для  когось  смокви  родять  
Просто  тут,  біля  стіни.  
А  комусь  це  тільки  сниться:
Знову  -  військо  проти  війська...
Та  чому  ж  ви  всі  так  близько?  
Смійся,  вітре  навісний.

Шепоче  море  -  сліпий  аед,  спів  Калліопи,  п`янкий,  мов  мед,  
І  знову  спокій  втікає  геть  -  ох,  минуле,  зглянься!
Крилаті  щогли,  порив  вітрил  -  кінець  епохи,  піт,  кров,  і  пил,  
Не  виїсть  очі  пекуча  сіль  -  це  лише  Таласса.

Хто  вас  викував  із  бронзи  -  
Мідно-вбраних  списоборців,  
Як  Земля  вас  досі  носить,  
Не  розколеться  від  кроків?  
Ось  іде  Атрід-державець,  
Ось  -  Пріама  тужна  старість...  
Пізно,  як  би  ти  не  рвався  
Обійняти  тінь  Патрокла.  
Що  не  зірка  -  то  багаття:  
Понте  винно-чорний,  згадуй  
Діомедову  відвагу,  
Mіць  великого  Еанта,  
Ектора  співай  шляхетність,  
Мудрість  кінного  геренця;  
Небо  зоряне  озветься,  
І  гучніше  казки  -  правда.  
Що  замислив  цар  Ітаки,  
На  премудрощі  багатий  -    
Відгадай,  або  впізнати  
Менелая  голос  спробуй.  
Буде  Андромаха  ткати  
Непотрібні  більше  шати,  
Ахіллес  гірку  розплату  
Матиме  -  собі  на  горе!  
Кличе  Розбрат  -  за  сурмою  
Йди,  стославною  та  злою;  
І  Боги  на  полі  бою  
Грізним  вихором  зійшлись.  
Хочеш,  ні  -  але  дивися:  
Став  Тідід  на  колісницю,  
І  Палладина  правиця  
Відведе  Ареїв  спис.

Рідніше  рідного  -  ця  війна:  в  обличчя  кожного  впізнавай;  
Гримить  хексаметр,  щити  дзвенять,  і  шоломи  сяють.  
Вкриває  хмара  ідейський  пік;  не  вірте  тим,  хто  кінець  прорік  -  
Ви  вже  трьохтисячний  б`єтесь  рік...  хто  сказав  "десятий"?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750809
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.09.2017


Гільгамеш

Він  -  не  з  золота,  він  -  не  з  бронзи,  
В  Гільгамеша  червона  кров;
Та  шляхи  –  ті,  що  він  пройшов  –  
Більше  смертних  людей  не  носять.  
На  чолі  не  вінець  високий  -      
Сяйво  Уту,  судді  небес;
Хай  законом  живе  мудрець  -  
Мусить  хтось  стати  сам  законом.
Ось  -  лугаль,  ось  -  герой,  ось  -  воїн:
Йде  людина,  йде  бог,  йде  лев
Крізь  віки.  Де  мій  цар  живе?
Не  в  кістках,  не  в  землі  -  у  слові.
Чутно  крок  на  шляхах  самотніх,
Вірять  брами  твоїм  ключам,
Кожна  вежа  і  кожен  храм,
Трон  і  човен  твій  знають  дотик.
Пам`ятають  сокиру  кедри,
Зверхній  Кіш,  та  небесний  бик.
Нині  й  прісно  царюй:  не  зник
На  землі  рід  героїв  впертих,
Що  не  знає,  коли  спинятись,
Чи  вклонятись  -  як  ти  не  знав:
Нам-Ур-Саг  -  твій  незламний  знак,
Знає  силу  -  жалю  не  знає.
   
Як  йти  за  тобою,  для  кого  історія  –  глина  в  руці?
Відкритою  раною,  жаром-тавром  –  кожен  крок.
Як  йти  за  тобою,  xто  кинув  в  обличчя  невідворотності  -  сміх?
Чотири  тисячі  літ  –  а  голос  ще  не  замовк.

Довго  ти  ходив  –  не  спинився
Там,  де  межам  усім  кінець:
Тут  –  край  світу.  Доведеться
Не  в  безсмертя  піти,  а  вище.
І  пісні  про  тебе  гучніші,
Ніж  загублений  барабан;
Стежка  довга,  брудна,  крива,
І  кривава.  Лиш  слава  –  чиста.
Тінь  твоя  –  крізь  тисячоліття
Простягнулась,  у  вічність  –  слід:
Ми  читаємо  –    нам  болить
Клинописний  печатки  відтиск.
Хто,  крім  тебе,  створити  велич
Міг  у  полумї  з  глини?  Гімн  -  
Ні,  не  дружбі  навіть.  Один  
Кожен  як  почав,  так  завершить.
Відгукнулись  у  нас,  прийдешніх,
Сурми  давніх  руїн  на  мить;
Кожен,  хто  тепер  не  мовчить,
Смолоскип  твій  живий  розгледів.
Там,  де  мури  Урук-кошара
До  небес  нахабно  здійняв,
Де  життя,  де  мир,  де  війна  -  
Там  і  серце  твоє,  мій  царю.

Ур-Шанабі,  знай,  що  безсила  епох  течія  перед  тим,
Хто  пив  до  краплі  життя,  хто  смерть  як  рівний  зустрів.
Скажи,  Зіусудро,  чи  доля  твоя  -  над  жертовником  дим  -  
Лунких  солодше  діянь,  земних  вина  і  хлібів?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750807
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.09.2017