| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
чи пам'ятаєте – чи пам'ятаєте ви досі
моє ім'я?
ви, заклопотані, смішні й простоволосі,
чи знаєте, чи бачили, як, натомившись, я
сиджу, буває, тут на камені та озираю море:
воно – спокійне та бурхливе; вічне й крижане,
зітхає: "бідне, бідне дитя! ти зовсім хворе";
ви все ті самі. озирніться – й побачите мене,
як намагаюся, змагаюся визволити ваше минуле.
а може, так чекаю. коли б ви всі поснули,
я показав би вам суттєве в ваших снах:
ваші власні відлуння та вицвілі тіні,
що падають, кажу вам. а там, на небесах,
там вже не ви – дерева, що тримаються на вашому корінні,
безтінні ангели. схилившися, вони
спостерігають, хто куди впав. розумієте?
правда страшна: всюди війна,
всі ви – жертви тієї війни.
та не бійтесь, коли почуєте
ці слова: то я завжди,
завжди, як завжди, щось промовляю на вітер
не до вас, а до моря.
море мене розуміє, як шепіт в бібліотеці,
і в нас пооднаково невимовних таємних літер
і в книжках, і в словах, і в абетці.
море спокійне та лагідне: сумує, але не плаче.
каже: [i]повинні лишатися довіку такими чужими.
кажеш мені, що байдуже, непорозуміле й ледаче –
ну, а ці люди? не знаю, що нам робити з ними.[/i]
я залишаюся тут. цей берег –
не берег, а глибоченний колодязь моєї скорботи.
– з нього видно багато: аж навіть і зорі вдень.
тепер я не знаю, що мені тут молоти.
хай не слухають люди ні твоїх, ні моїх пісень.
по небесному лику пробігла стривожена смуга –
я не знаю чого то стосується. до мене прийшли голоси
з багатьох, багатьох століть. ваші сльози – то слово друга.
вітре, візьми їх всі обережно та віднеси
далеко. життя нам цінніше від правди –
ми триваємо бути чужими,
цілковито чужими, гаразд
за твором: perfect strangers, deep purple
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2017