Шевчук Ігор Степанович

Краса Бога (з книги "12-поемність Майдану")

           Поема

                                           Пресвятій  Тройці  із  Богородицею
                                           Любов’ю  присвячується

Шехіна  біла
потривожить
певну  мить!  —
Любов  безсмертна
над  Горою
майорить!  —
і  дряблі  котяться
з  Фаворської  гори!!

За  мить!
Це  саме  вічність!  —  Мить!

З  мойого  серця!  —  
ясна  річ...
За  піч!
за  піч!  —
сховатись  до  свекрухи  —
щоб  не  було  розруху!
Муху,
муху  —  з  людей  робить...
 
Як  норма,  о,  потрясенна!  
потрясенна!!
од  праведника  в  благодаті!  —
мить!  —  блискавки  у  браті...
і  тільки  Істина  —  і  форма!
тільки  Істина  —
як  благовіст...
і  вільний  міст
й  крізь  просвіт
є  в  них  любов:
форма  п’є  зміст!!

Запліднення!    —
зерно  плідніння!  —
у  вуха  міст  ...
Є  праведники  —
ув...  Успенський  піст!!!

Не  муки  вам!
Не  треба  муки  —
а  трисіянним  світлом  розкрутить!!
Шевченко  вам  казав?  Дух  сколихнуть!  —
як  випивосі  в  діжку  з  мелосом!  —
дихнуть!  —  вдихнуть  —
й  дух    полетить!!

А  в  праведниках  –
світ  осяйний  запустить...
сплакнуло  б  серце
в  крайню  мить:
чого  не
робите  оце?
Горить
з  Слави  й  Любові
дух  розкутий!  —
 цілий!  
зцілений!

Одійдіть  од  духу,
всі  зарази,
«водолази»!
Ви  в  морі  тріщин,
зміщені!

Прищі  
і  —  тік  платіжки...
Як  у  Бермудському  трикутнику  —
що  сидите  
на  базі...

Дак  крила,  гетьмани,  
я  дав  наразі!!!
І  на  частинах  із  голів
й  буття  —
на  Істину  —
ви  —  виливаєте  виття!..
Високонедотумні,  високобумні...
та  Він  не  дивиться,  —  Іов  сказав,  —
високоумних...


І  діла  Божі,
і  бажання  Божі!  —
рішать  вельможними??
Ви  капкани,  ви  й  миші!  —
і  гляне  Бог,
якщо  я  це
от  вам  напи;шу...

Бо  —  самозрікся  діл:
які  не  ті,
 бо  не  від  Бога,
од  природи.
Природно  —  несвяті!
Що  ж,  ви  ловите?

«Чого  це  нас  тягає??»
Га?  я  до  Шиви  вас  тут  —  запускаю???
Там  наїстеся  короваю  —
мій  дух  —
я  вище  поціляю!

Чи,  може,  вже  й  не  дух?
Христе!  літає  
тільки  пух!
видно?  —  літає  —  в  прах  і  пух!!

А  Святий  Дух?
Він  дасть  —  в  чім
Він  присутніший,  Він  –  Дух!..
Що,  Він  мене  це  упрости;ть?  —
що  я  проскурки  споживаю?
із  храмів  воду  
попиваю...
Скаже:  алло...  (та  може  —  й  не  алло)
візьми  —
і  винеси
у  слух!!

Господарський,
як  видно,  Дух.
Й  тому  святі  —  більш  примовкають!..

Так,  діла  Божі,
бажання  Божі  —
й  слово  з  Слова  (Боже!)  —
 прологотипите  через
вельможних??
Ви  й  недотумки!
Кожен!!


—  Но  —  невозможно!!
—  Но...  —  несомненно...


А  пух  літає,
пух  літає...
які  ви  будете  мені  як  судді?
любов  оповиватиме  рассудок.

По  суті  —
ви  утікайте  —
на  цьому  місці
Бог  перемагає!!
випаде  черствість,  мертвість...
підчеревнії...

Та  й  брат  в  Христі  —
від  мене  утікає,
отоді  віра  —
виникає...
О,  ревнії?

(«Виникає!»)
Бо  з  екстремальності,  що  в  мені,  —
зріють,  хто  партачив...
бо  з  екстремальності
справжню  свою  природу  бачать!!


(Кого  –  за  кут  
й  влуплю  догматом  —
 весь  Київ,  інтелігентщина,  —
волає  матом...)


Атоми  ми...
атоми...
душ  атоми...
я  в  серці  Богоматері!  
хай  не  святий,
але  багатий!!

в  смислі  —  догмат    у  атоми!


Істина  в  Небі,  —  а  ми
друзки...
з’єднатися  ізсередини!
зцілитись!
ми  багаті...
субатомні!!!
Я  поливаю
словом  —
і  тікають...
І  прилітають  птахи  з  вирію
приходять  в  віру...

А  ти  на  тезисі  сидиш,  як  наглий,
то  звідки  віра??
чому  допомагаєш  ти?
Основа  і  уток  —  удвох  допомагають?  
В  тканині  —як  це  написав
намалював
то  не  стирається!
Вам  треба  –    
стара  історія  оця?!
Тканину  нащо,  неслухи,  урізнобіч
ще  розтягаєте?
Я  у  твердій  надії,
і  Бога  відчуваю,  та  ви  
про  що  судачите??
Надію  свою  —  бачите?
що  ж  тоді  надіятись  —  як  бачите?..

Й  за  те  у  Бога
і  в  людей  
пробачтеся...

Бо  каже  Дух  Святий:  алло...  
(може  й  не  алло)
куди  ти  дух  це,  їхній,
запускаєш??


З  стрілою  —  як  Любов
пала!  —  пала!!  –
у  серці  —  ви  знайдетесь??
Палай!  палай!  —
у  інших  слова  як  такого  
ще  немає....

Чи  я  –  аби    в  вас  зобразивсь  Христос,
чи  
алла-алла!  —
і  швидко  півмільйона  постріляють
десь  євреїв?

Чи  в  Бога  ще  заслужите
ви  іншу  —  панацею?
ось  вічність  –
булькає  в  
антиномічність!!!


Од  правди  всеї
вам  в  місті  жаб  всиді;ть,  євреї?
 
Думайте  серцем!
Бо  ж  –  Космос!
Всі  покидьки  й  непокидьки,
«усі  розбійники  і  злодії...»    
і  нерозумні  і  розумні  —
були  до  Слова.  Й  до  Слова,  що  в  мені!

П;ють  кров  із  молодого
мене!!!
Китайці  —  ті  прийдуть!
візьмуть,  хай  слово  й  безіменне
хай  –  безіменні!

Та  –  християнськії!!

Поскачете,  всі!  підляки  й  бандити!!
невпевнені  ви  «бізнесмени»!!!  —
В  любов  —  або  у  рік  засохлість!
У  Божу  Матір-Мудрість  —  
                                             або  трохи  в  лохи!
Інакшого  нема!
Нема,  кажу;
немає!


І  «зрегулюють»  в  манівцях...
Любов!  оця  ...
від  Сина  Божого  й  Отця  —
Натхненник  —  кедрами
ливанськими  
хитає!!!

Любов  від  Бога  –  серцем  набухає!!

Падає  краплями  у  ясний  день!
У  рідке  скло  з  пісень!
Пісень!
 
Натхненник-Тройця  мене  —
з  гумором  тримає!!
Кого  наразі  знає-має?!
Єднаймося!!
Єднаймося!!!
тут  й  далі  так...
Любов!  у  мені  серце  продирає!!

26.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021

Що дає Христова Церква поету? (прод. : 3. Розвиток таланту)

3.  Розвиток  таланту

Хто  я?  Бог
її  влаштує
Засипає  золотом
з  натхнення
Бог  —  цілує
(Він  —  цілувальник)
і  я  —  цілую!
голову  уклав
я  —  на  смирення!
Дивна  річ.

Поет,  якщо  він  не  християнин-практик  з  щонедільним  причастям,  не  може  вимучити  за  все  життя  одну  чи  дві  поезії  від  живого  почуття  до  Ісуса  Христа.  

І  з  верху  серця
іскри  далі
й  над  —  
літали
з  надміру  серця
возвеличені
недбалі

І  дивні  горлиці
що  кочували  моря  й  суші
наготували
нам  любов  трави  й  конюшки.

Наготували  —
нам  любові  Сонця
й  зі;рок,  —
ми,  Боже,  віримо  Тобі!
і  в  Тебе  віруємо!!

Навіть  просто  на  «релігійну  тему»...
А  як  є  велике  почуття  до  Ісуса  Христа  —  а  його  неможливо  підробити  —  воно  чутне,  і  слово  чується  дивне,  слово  неждане.  

Бо  тут  полум’янію  —
Приходжу  за  медом.
Ви  вдома  підвіситесь
із  меблями!
й  з  пледом...
Й  на  диво
сусідам
літатимете
літатимете

І  завжди  результат  несподівано  спонтанний,  й  серце  оживає...
Чесно  себе  запитайте:  що  означає  оцей  прорив  —
не  одна-дві  поезії  —  а  розвій  океанський  36  книг?  

Парк  захитає
кармінно  —  
дверима  —
Вогнь
бо  я  серцем  
незриме  
затримав...

Або:

Ти  наширо;тивсь  щоб  і  шосе
шерехтіло  до  мене,  —
по  мені  можна  ходити
і  дорога  і  цикламени  —
одно  в  моменти
Христе!  Слове!
Ти  є  шия  —
на  Тобі  висять  продуценти!

Бо  на  Заході  мріяли.  аби  хоч  в  одній  книжці  гриміло  Ім’я  Ісуса  Христа,  та  на  ділі  зробив  оте  Христовий    служка  покірний:  а  люди  зарилися  лицями  в  земний  пісок,  не  встають  й  води  не  просять:  гримить  Ісус  Христос??!!  

Меди  одні...
Золоті  вікна
світу  любові.

Або:

Мов  струмоприймачі
небесній  правді!
І  струмом  б’є!
І  —  з  міріад!  трясуться  міріади!

Бо  при  СРСР  лише  кілька  поетів  боягузами  не  були,  не  вступили  до  компартії,  забороненими  були,  з  багатьма  книгами  поезії  ненадрукованими  були.

Праведним  хмарам
у  праведнім  небі  біліти
чистії  лікті
дитині  омити
у  світлі

Страшно  впасти  в  руки  Бога  Живого!!  Так,  апосол  Павло  істинно  мовив:  це  єдине,  що  насправді  страшно  вчинити.
Щоб  змінити  в  світі  все  в  духові  і  слові,  треба  мати  природжену  велику  силу  духу.  Патріах  Філарет  казав  про  це.

Ой  ми  у  літі!
Серцем  світленьких  нашию
в  Божому  світлі  —
міт
крил
і  ліктів
гірляндою  —
Богу  на  шию...

А  що  найтрудніше?  Зректися  самого  себе,  взяти  свій  
хрест...
В  самопожертву  Богові  принести  свою  природу...

Величезная  місткість  сприймає
Де  окована  златом  
діжа  є
І  де  серце  що  злата
не  знає
Настає  вмить  краса  —
золотая
Тру;сить  і  потрясає!

Від  гордості  відмовлятися,  бо  сам  Бог  цього  не  забирає...
Бог  подає  самого  Себе,  —  здогадуєтеся  ,  від  чого  слід  відмовлятись??  Ви  –  в  Церкві  ж?

Передаю  Небесний  покров!  —
вимкніте  мобпередачі:
і  все  хліб-кров
хліб-кров
земля  ж  плаче!

Диявол  дав  би  вам  світ  весь  матеріальний  (!),  аби  ви  забули...  про  все  Боже…  і  про  слово,  щ0  через  мене  йде.

Засмійтесь,  братіє,  знов  —
На  землі  дивне  буває.
Нам  —  земним!  —  Бог  помагає:
Саме  і  Тіло  і  Кров!

Відмовлятися  від  слави  людської  все  життя  —  це  важко,  але  ради  любові  Божої  —  хочеться  відмовлятися.

Він  здер  
цю  здобич
із  начал!
і  як  на  те  —
із  піднебесниїх  властей!
І  Він  вказав!  —
що  Логос
і  поет  тут  роблять...

Із  любові  Бог  подає  Себе!!!—  і  яким  стає  тоді  –  це  життя...  і  хоч  відмовляйся  –  від  самого  життя!..

Клірос  зліва  —  клірос  справа,    
антифон  —  і  антифон.
З  нами  тонка  лісу  справа...
він  здіймає  на  озон...

І  скільки  таємниць  відкриває    нам  Бог!!!    І  все  ради  слова,  як  океан  і  гори.

Мох  як  море!
І  парадно
сироїжки  в  нім  горять!
Мов  в  ляльковому  театрі  —
мов  ввімкнуті,  —  й  майорять!
І  все  слова  Бога  ради...

І  щож,  відмовився  поет  якийсь  від  людської  слави??  Майбуть,  ні  (крім  автора  «Слово  о  полку  Ігоревім»).  А  це  —  душевна  хвороба,  та  іще  ін’єкції  потрібні...  Будь  щасливий  здобутком  вічності,  Христом.

Бо  як  ти  будеш  творчим
щиглик  з  червою
і  небесна  олива  —
як  ти  сам  і  протоки
й  проточини  —
до-звук  чути?
то  будь  щасливим

Будь  щасливим!!
Диявол  —  нетворчість.
Сточим
сточимо
його
сточим.
Ти  —  будь  творчим!

Та  й  відкривається  в  деякий  момент,  що  Бог  творить  більше,  аніж  поет.
Ви  розумієте,  що  вся  культура  в  світі  —  підготовча?
 
Бути  з  Христом.
Не  бути  в  хвості.
І,  себто,
бути  де  є...
...Ретроградний  Меркурій
пролітає  —
не  дістає  

Світська  поезія  –  загрунтування!  І  ти,  як  іконописець,  якщо  не  станеш  в  Світло  —  не  відкриєш  замежне,  Поезію  Церкви.  І  справжню  церквокультуру,  отже.

Ніхто  і  не  знає.
Темінь  —
а  правди  сонце  піднімає
щасливих  серцем
жить...

Так  все  ж  в  Церкві?  І  можливе  —  світло  в  Світлі?
Силу  Божу  знаєте  ви  і  Писання??

Крила  білі-білі
З  серця  виростають.
Глибокая  річка  —
Плавно  протікає.

В  Церкві  як?  Благодать  творить.  Благодать  на  всіх.  Від  мого  незадоволення  собою  й  тручання  себе,  і  очищення,  проходження  постів,  любові  сильної  до  Бога,  відмовлян-ня  від  всього,  крім  Бога,  —  а  Він  відновлює  втрачену  красу  й  дає  Свою  Красу,  —  і  відкривається  буття  більше  за  людське.  І  не  проекція  —  живе  древо.

Ким  би  поет  не  був
чи  був,
амінь  —
не  в  нім  вина
а  в  злеті  —
приносити  вино
й  ремінь  —
свята  жила  поета...

Репнете  як  фортеця  —  влине  в  просвіт  Боже:  і  поета,  й  натхнення,  й  підготовку,  слово  й  образи  Бог  творить  більш,  ніж  поет.

*      *      *
Дозвольте
вічності  дзвеніть
святій  живій  —
що  у  мені...
Може  на  руки  —
як  маля.
Може  то  в  серці—
ангеля!

Вам  ясно?  Не  ображайтесь,  виховував  Її,  Богоматір,  а  Вона  любляче  притерла  мій  характер.  Просто  сказано?  Поступово  переродила  з  природнього  в  духовного,  любов  і  перевиховування  постійні,  Богоматір  —  мене,  а  я  —  Її,  я  не  здавався,  бо  я  цільний,  сформований.

             Віра

                                                           Ліні  Костенко,  що  любить  
                                                           серцем  всіх,  присвячується

джерельцями  тихо  б’є
у  середині  серця
Бог  як  є

орлам  і  дітям  і  митцям
й  —  святим
відрада  б’є
джерельцем  золотим

орлам  —  це  Бог  провів  до
дзьоба-носа
орел  як  дивиться  —  то  Сонце
зносить

в  малій  дитині  Бог
от  є
і  о;рлі  і  здивовані
вони  є  —  навзаєм!

Єсть  Бог
що  в  Слові  —  Пелікан  є:
поет  п’є  Кров
коли  смиренно  зволікає  
канти

І  віра
що  у  всіхній  суті
над  віками  є
вона  є  з  нами
у  серцях  присутніх!
Амінь:  краї  стираються
у  сутіні...
24.11.2016

І  здавалось  —  всі  безодні  пекла  і  диявола  появлялися  і  проскакували,  й  також  небесні,  але  любов  Її  перемагала!  І  щедрість  прямо  як  гора  низпадала  на  мене,  мене  це  вбивало!  Збирався  з  силами,  а  любов  Її  сильніша.  Та  це  окрема  книга.

Я  зробив  крок,
коли  краще  не  спати  —
і  міцним  серцем  пащу
леву  зміг  порвати!

Так  ось,  природній  поет  (що  не  в  Церкві  в  повноті)  виписується  в  41-45  років  життя.
«Криза  вікова»  —  кажуть,  насправді  ж  —  початок  кінця  природного:  задля  дальшого  переходу.  Воно  й  скучно  про  це.
 
Коли  прозрінням
без  ліні
голубінню
так  рівноважно  зириш  Ти
на  води,  риби,  й  на  каміння...
А  з  каміння  —
як,  Боже  Слово,
наробить  Тобі
стовпів?
Боже,  та  —  остовпінням!!

В  мені  влади  ніякої  нема,  відрікся  й  не  потрібно,  та  Богоматір  —  така  влада,  що  й  жоден  керівник  світський  чи  з  кліру  нічого  не  пікне  про  мене  (!),  аби  з  ним  не  трапилось  чого.  

Можна  долати  —
дати,
розпущеність,
гріх,
слиз
в  городах,
смог  в  городах  —
холодно!  не  можу  я,  Боже,  й  
дихати!  —
кажи  швидше  —  так??
Да!  да!

Це  так,  про  невипадковість  всього,  що  до  Вас,  глибоко  нещасного,  долетіло...
Отже,  до  когось  дійде:  мав  постійний  вже  досвід  Божественної  реальності,  в  якій  я  жив,  брав  участь  в  житті  й  промислі  Св.  Тройці,  бо  не  сам  писав.  Це  ж  писалося  мною  із  надформного  світу  (надмисленного  і  духовного),  не  з  уяви.  Я  трактат  пишу,  бачите,  ліпше  ж  стояти  в  мов-чанні  ума  —  перед  Богом  ...  Раз  так,  то  чи  не  осунеться  десь  правий  берег  ріки?..

І  як  ти  любиш,  любиш  —
цю  таїну
тебе  й  прониже  на  ту  мить,
у  ту  ж  хвилину!
О  —  це  б  вернутись
до  очей  —  які  в  дитини...
вони  глибинні  теплі  раді
не  під  зтином  —
                           світів  мочальних
                           і  холодних
                           й  безначальничих.

Що  ж?  Бог  —  начальник?
Він  Світло  —
Він  цілується
світлом  цілується
в  серці  цілується
навік  цілується  —
єсть  Бог  —  дитина!

От  не  йдуть  до  церкви  в  45  років  і  не  випрошують  благодаті  —  й  що  далі?
І  чи  не  заглушить  тоді  кропива  ягоди  і  лісу,  і  мого  серця??..  Селяни  з  очима  ось  ніби  якими:  тривожна  кропива  в  очах...

Кому  очей  не  присиплять
і  кому  серце  оголять
долоні  в  тих  болять  —
як  від  чепіг  —  і  то
настільки  випадково
в  мені
в  Тобі
Боже,  в  Тобі…
хто  чує
біль
почує
слово

Ось  вони,  45-річні,  бачите:  п’яниці,  матеріалісти,  статево  стурбовані,  хулять  святих  —  естрадно  возносячись  і  над  святими  і  над  праведниками,  хулять  Бога  (в  дияволові  не  можна  зупинитись...),  отримують  премії  від  керівників  держав...  виходить  –  подібні  до  подібних.
Не  читаючи  слово,  що  через  вибраного  Богом  поета  з  новими  відкриттями,  можна  вважати  себе  порядним,  й,  не  знаючи  того,  бути  повністю  заодно  з  дияволом,  неза-лежно  від  посади...

Ізографив  —  ізбороздив??
вискочив  я  —  як  в  рази!
святе  —  святим!!
стоять  ліси!  —
як  Твої
живі  образи!
Під  небом  оголюючись!  —
щоб  хто  не  сказивсь.

Настільки  «знаючі»  державні  чиновники,  що  за  злочини  не  хочуть  добровільно  піти  в  тюрму,  аби  відпрацюванням  спасти  душу...

Чи  то  світильники
чи  наскрізні  корені
Бог  іншовисокий
я  Ним  створений

Які  серця  —  така  буде  Україна.  «Така  буде  нам  Україна,
Які  у  нас  будуть  серця.»  (Тетяна  Майданович).
Ясно,  що  Бог  пересіє    політиків,  –  а  для  чого  вони  само-вільно  і  по-нерозумному  «позіціонують  себе  вище  поетів»?  Диявол  і  далі  обдурює  і  всі  народи,  і  політиків,  і  академічних  учених,  вони  справедливо  остерігаються  суду  своєї  совісті...  

Як  стане  добре
за  грудьми  вам
в  цементних  трубах
в  цементних  квітах
           в  аніліновім
                         цеху
в  конституціях
в  видатках
мене  ще  треба  оправдати
я  слово  —  ведене
                       світ  споглядати...

А  запитайте:  хіба  грязь  і  оці  остерігання  совісті  є  в  тій  людині,  яку  Бог  очистить,  зцілить  і  в  ній  є  тому  тиша,  спокій,  любов,  мир??  

І  з  верху  серця
іскри  далі
й  над  —  
літали
з  надміру  серця
возвеличені
недбалі

І  дивні  горлиці
що  кочували  моря  й  суші
наготували
нам  любов  трави  й  конюшки.

Наготували  —
нам  любові  Сонця
й  зі;рок,  —
ми,  Боже,  віримо  Тобі!
і  в  Тебе  віруємо!!

Бачите  —  що  дає  Христова  Церква???  
Як  є  благодать,  любов  —  то  які  страхи?  які  складнощі?  звідки  непростота?  
А  ви  —  це  страхи,  складнощі,  непростота.  Значить,  не  в  Церкві  ви,  як  слід  ще  не  покаялися!
Ви  смерті  боїтеся?
Слідкуйте  далі  за  кожним  словом.  

я  слово  ведене  до  Джерела
із  фокусовок
і  ви,  які  високії,
згляньтеся  —  на  чисте  око

Якщо  в  Вас  нема  радості  від  можливого  залишення  тіла  —  в  якому  Ви  стані,  скажіть  чесно??  Боїтесь  місця,  –  до  якого  Ви  потрапите,  –  куди,  отже,  Ви  потрапите??..
Не  гавте  жодного  слова,  бо  не  вловлюватиме  –  що  відбувається...

Вже  самозамкнені  —
і  от
ви  і  лояльні
і  як  індуси  бездіяльні
ви  й  українці  самоприсипляльні
прокиньтеся!!

Навіть  в  яскравій  особистості  людське  відстає  від  художнього  поета,  а  якщо  не  каятися  й  не  вимолювати  благодать  —  то  що  буде?

...з-під  опинала  і  —
до  опинала!!  —
любов  тілесная
що  оживала...
і  до  Небес
і  до  Небес!!  —
Красою  утікала...

так  —  що  було  
на  Сонці  га;ло
кохало
мене  й  дивувало
й  передчуттям  —  у  Небо  закликало
о,  мене  зцілювало
занебеснеє  начало!
понад  загалом

Чому  поет  пробуксовує,  повторюватись  починає?  загинається  на  очу  всіх?
Бо  втрачає  внутрішній  хід.
І  якби  тільки  одні  великі  випробування  –  ви  не  витримали  б,  і  якби  лише  велике  блаженство  –  поет  не  витримає!!

Весь  світ  стає
як  здивування  —  
далі
і  толерантно-бездіяльні  —
намотані  на  колінвалі
мов  стали  кіньми
і  ангельський    здивуваннями
           рій  мій!

Так,  ви  здогадались!  Що  Бог  милосердний  і  своєчасно  забирає  поета,  аби  не  згіршилась  душа.
 
Однаково  без  слів
За  тим,  хто  дитинний  
чи  юний
Заходили  в  море  —
дюни

За  пальці  самі  лоскотали
й  за  п’яти
Всього  мов  хотіли
обняти…

І  з  тим,  що  є  слово
і  слово  те  юне  
Заходять  у  море
дюни

Під  сонцем  ці  білії
білі  підноси  
самітнії  дюни
їх  но;сить

і  свіже  аж  гостре  
повітря
як  білії  коси

Нічого  доброго  нема  в  ранньому  передчасному  відході  Шевченка,  і  всіх  хулителів,  содомітів,  спрямовуючих  себе  в  матеріалізм!  

Серпень  губи  зализькав...
та  дерева  вчинили
серпневую  греблю:
всі  як  небо  тримають
всі  як  небо
та  міцніш  учепились  за
землю

І  здогадайтесь,  чому  працює  тут  багато  страшна  поезія  –  щоб  відповіли  на  страшні  питання  віку...
А  як  лиш  труднощі  –  то  всі  втікають...Бо  в  світі  –  інфантилізм...

Ось  Ліна  Костенко,  милістю  Божою  поет,  і  довголіття  —  і  світло  любові,  і  просвітління  душі!  Не  втікає.  А  ви  смокчете  інфікованих  соціалістів,  збоченців,  дияволів-комуністів...  Служіння  слову  —  це  як  меч:  або  в  пекло  заженеш  свою  душу,  або  очистишся  для  раю.

та  бульварні  ряди  —
як  бульварні  ряди  —
ще  міцніш  учепились  
                   за  землю

А  на  все  відповідь  в  християнинові  —  любов,  благодать.
Якщо  проходиш  пости,  дух  оновлюється  —  слово  оновлюється,  й  нічого  дурного  в  тобі  нема,  Бог  все  підготовлює  й  своєчасно  подає...  
А  несправжнє  все  ж  є,  цвіте  на  людях.

ходять  вражені
годять  —
глибоко  всаджені:
             як  позбутись
         несправжнього?..

І  бачиш  ти,  натякнуто  древнім  про  піднімаюче  крило  Боже,  що  тьма  одесную  тебе  пада,  й  тисячі  світлих  поча-тківців  —  ошуйя  тебе  падає,  як  всі  князі  й  президенти,  не  чують  слова  і  не  мають  його,  зверхні,  бо  ж  серцем  нерозумні  (без  благодаті).

Бо  всіх  подій  єсть  дух  —
цей  геній!
Та  всіх  їдять
залізнії  пельмені!
О  хто  ви?
Чи  ви  —  в  авто;-vip?..
Бо  то  й  мене  прониже  слово
най  крізь  залізо!  і  —  раптово!

Спостерігайте:  що  тут  відбувається,  яка  помічна  поезія!  й  чому  не  розвиваються  в  світі  таланти,  а  тому  таланти  –  розвинулись  в  Церкві!..
І  множина  хоронить  таланти  зараз  по  всьому  світі,  ревуча  й  отемнена!!..
А  любите  Богородицю?
Покинутих  і  забутих  —  витягує  ...
І  спасає  —  фарисеїв,  самозадоволених,  вони  не  пізнали  себе  як  слід...

         Нехристі  світові

Зубрів!  зубрів!  —
сам  Бог:
а  може  хто  бовкне?
Вносяться  окремо
заграва  лісова
слово
й  окремо  зуби...

А  як  воно  бахне!
Може  хто  замовкне!
Арт-
і  ракетна  підготовка!
Зубрів,  зубрів!
А  як  слово  бахне!
як  вчепиться?
бріолети  і  каби  —  врозтіч!
А  біля  камінів  —
камінь  віку
й  післямовка...

Серце  вирву  там  —
гаряче!  —
ковка!
26.09.2014

Можна  палити  цигарки?  Не  благословляє  ...
Можна  горілку  пити??  –  Колупайте  совість!...
Чи  жити  неповінчаними?!  Не  благословляє...
Марія  вас  спасає,  і  еклісіологія,  і  маріологія  ...
Поет  без  законної  дружини  всихає  мов  гілка...
Бо  не  в  Волі  Божій,  чи  не  так?..

                   Чи  випадково  це??

Стемніло  небо  —  чемодан
                   гурка;вищ!
Із  неба  вниз  —  вогонь!
І  реп!  І  тріск!  —
             І  в  рваність  вниз!  —  і  трісь!  
                           вогонь  проллятий!

Прийшла  гроза!  —  достойна  імені  Твого!    
о  рве!  —  і  трісь!  Як  чужій  жінці
білі  груди  взяти...
Оце  гроза!  достойна  імені  свого!  —
так  сила  Імені  вперед  заходить...
І  —  во;ди!!!...
що  я  упав  від  цих  стовпи;щ
на  задок  імені  свого!  

Ого!  —
авто  проштовхували  світляні  колоди...

Я  би  правду  —  обридав:
що  не  дух  —  то  на  зад  і  —  вода.
Ну,  ти!  ну,  небо!!  світляні  дереворити!..
Крізь  запах  між  розбоєм  і  бідою!..  —
Скульптор  провчався  Небом  —  із  Тобою,
що  треба  вийшлу  грудь  закрити,
                         затулити...

Ну,  так!!
Ну,  буде  ж  скора  сірість  і  стакани!
Але  поезії  —  не  стане...
А  без  поезії  —  радість  й  на  небесах
                   прив’яне.

О—о—о!  бум  води!!!
Ти  —  спеціально  мені  глянула!  —
і  я  від  аналоя  —  аж  сюди:
а  тут  —  димиться  море  щастя  п’яного.

Ну,  це  не  дивно,  так  собі  скажу,
що  Ти  як  хочеш  правиш  океанами...
Давай  я  хоч  струну  Твою  
побережу:  не  покажу.
Чого  я  став  гаркавить?
А  —  це:
відбій!  просунувсь  чемодан  гурка;вищ...
07.08.2005

Бо  й  промисел  ще  не  певність,  лиш  вже    в  волі  Божій  —  люди  самопожертвувані,  Бог  же  їх  і  веде,  і  береже…
Поет,  якщо  і  з  природним  генієм,  —  він  всиха,  як  природа;  а  як  є  благодать  —  то  вічна  ріка.
Є  любов  Христа,  та  навіть  святі  не  спасають  —  бо  Спаситель  лише  один  Христос  милосерний...

         В  польоті  ростемо

Блаженний!  кому  в  утисках
живеться.
Над  ким  у  скло
стосонний  світ
сміється!
То  —  як  на  скелях  первоцвіт.

Це  він  сміється  —
ареал  блаженств!..
«Він  розіб’ється!..»
душею  —
вільно  в’ється...
і  злет  —  й  завал...
а  розсміється  —
й  догори  й
вниз!
а  —  то  карниз!

Отоді  світ  й  не
розіб’ється
як  в  його  слово  —
й  сипне  бриз!..

А  він  —
вже  знов!  —  не  застарілий!
свят  Себастьян!  —
він  ловить  стріли!!
Орел  сміється!
21.02.2015

Співспасительниця  —  Богоматір.
*      *      *
Який  трап?
плечам  –  
пасати:
то  єсть  Твоя  нічна  сторожа
найшлась  на  мене  теж  
премудрість  Божа

Бог  створив  й  сонце  –
Любові  дав  такі  права
щоб  я  не  викинув
більш  цільне  серце  на  слова…

або  слова  скинуть
комусь  трапа  гірчатого
або  Любові  мед
нитку  напне  мовчати…
така
таємна  Ти!
19.01.2004

А  де  всі?  
Під  намулом  земності.  В  поета  душевного,  без  благодаті  тому  натхнення  —  один  раз  в  тиждень.  
Вирваний  з  під  землі  руками  Отця  в  Небі  поет  —  яке  то  страшилище:  натхнення  —  є  щодня  в  глибокому  серці  у  внутрішній  людині!  
*    *    *
Господь  вернув  мене
на  Гору  —
В  Господнє  серце  золоте!
Тепер  я  горам  наговорюю
маловідоме  і  просте.

Відмеженням
не  відмежовуюсь.
В  полудень  —  тінь
без  голови.
Небесні  корови  дожовують
що  Бог  багатий  і  з  трави!  —
Бог  просто  з  серця  уловив.
27.05.2012

В  день  може  написати  з  серця  любов’ю  Божою  багато  поезій,  іноді  з  десяток  поезій,  справжніх!  І  має  тисячі,  тисячі  таїн  життя.
Ось  приклад  з  книги  «П’ятки  любові  над  страшним  судом»:
*    *    *
Скеля  біла?
Бог  з  нею,  з  лоцією...
Бог  
згада  нині  Данта
І  не  «метелика»  —  
білого  банта!  —  Бог  зав’яже  Собі
на  шиї  мою  білу  емоцію!!

Так,  емоцію.

Мабуть,  хтось  в  землемірах  був  —
я  в  земледумах,
бо  я  виліз  із  шкіри
вірите  —  виліз  я  із  інтегралів  назад  —  
до  учнівства  і  сумки
Я  продираюсь  над  скелею!
мене  зчисляють  лоцією!
Хто  закрив  мої  сайти?  якісь  товстом’ясії  —  
їм  зовсім  не  ясно,
Де  дзвінкує  небесна  спадщина!
Поезія  —  від  всього  —  кращає...
Я  вовчище-орлище  —  і  сумніви?!
Богородиця  буде  кращою  знов  —  аніж  думаю...
8.9.2011

     Безсмертя

П’ють  гори
       синь  безсмертя  
       надпивають  —
і  чисте  серце
хто  нестримне  має
Серце  Отця
в  своєму  сині,
що  те  знає:  

що  бачить  квіти  спраглі  нині
жаліє    
з  ними  п’є
відповідає  —  
безсмертю!  
це  в  безсмертній    сині
8.9.2011

*      *      *  
                                 Матері  Божій  присвячується
Кров  твою
чують  черви
чи  ангели?
чи  вони  розп’яли?
Чи  то  мригали  —  бевкали,
чи  зірниці  
                 були?

Чи  сковзались  по  схилах  —
обізлились,  кляли?
Всі  вітри  —  неслись  стрімко?
і  похилі  були?

Череда  зачиналась
навздогад
невпопад?
Дрібка  вуст
окликалась  —
а  зігрівсь  листопад?
           снігопад?

Кров  твоя  возвергалась
а  лавина
несла  все  назад?
Співпадали  розгули
біло  ребра  тиснули
а  коли  знов  заснули
один  спав
білолиць  горілиць...

Опадали  затули
свято  янголи  чули  —
співзвуччя    польоти    і  птиць  
і  моливсь...
8.9.2011

               Феодосія

В  ній  —  ворушились  в  серці
вуста  Христа:
люблю  її
терплю  її  —  досі  та.
Поставте  пам’ятник  Феодосії,
поставте  любові!  її  устам!

Важкий,  тяжкий  —  у  великій  дозі  я:
розпливається  в  горах  блиск  моря
плистку  її  вставлять  в  устав
Зелена  печаль  —  матросія
тружденна  даль  —  торосія
Проб’ємось  —  поставим  скелю-статую
над  Феодосією:  
хай  вознесе  догори    Христа  маєстат!!

Як  в  Ріо:  ставте!  —  й  краса!
8.9.2011

*      *      *
в  далекім  забутім
селищі
благословеннями  
селять  щем...
людям
і  —  літа  трояндам...
тріади
сплески  душі  
плеяди
а  біля  стін  троянди  —
передають  любов...

І  поїзд  столичний  пішов.

Не  знають  в  які  в’їдуть  зради...
Вивіска  «Живі  квіти».  Впаддя.
розчавлена  одна  троянда
тротуару  передає  любов,
небес  любов
8.9.2011

*      *      *
Чи  ви  мене  чуєте?
І  вилізете  з  підрам’я?
Гора  —  камінь  для  храмів,
А  для  гір  —  святий  храм  є.

Хроматизм
на  підгір’ях.
Хмар  зараяннє.
Аж  він  вас  піднімає!  —
...  і  свята  віра.

Серце  —  храм
що  за  маєм.
Гора  є!  гора  душу  тримає!
Гора  душу  взяла!  –
а  тепер  відпускає...
Гора  храм  є.  
8.9.2011


         Есхіл.  Схил
                                                             Неповторній  Ліні  Костенко  любов’ю  присвячую

Жінка  —  раковина!
із  піщиною  —  перлиною.
Хай  би  помолився  Христодул
Хай  і  помолився  б  Хризостом
Перший  —  той  поет
що  засурмив
мов  заструмив  з  піском

Жінка  ніби  мре.
Схил.  Есхіл:
білозуба  усмішка  дерев!..
Велич!
Цей  —  як  продере  —  то  пробере!..
Схил.
Портики  від  мрев!
Уселенна  без  Христа?    —  помре.

Жінка!  —
раковина...
і  перлина  від  піщинки.  То  з  Христом.
і  —  поет
він  засурмив  краєм  душі  їй  —  із  піском.
Білозуба  посмішка  дерев  —
Есхіл  прийшов!  Хто  мре?
8.9.2011  

Отакий  я  «сам  собі  монастир,  сам  преподібний...».
Це  і  не  дивно,  я  учень  легкого  крилатого    святого  Миколая,  який  всіх  випереджує!

       Норма
                       Св.  Миколаю,  другові  Норми,  
                                 приглядачеві  канону
                                 присвячується

Слово  з  образу  Божого
рождене  із  Неба  з  таємної
точки
світло  пульсуюче  і  
впізнаване
приймається  в  серце  —
й  не  зна  повідочків...

Ба,  в  нім  все  збувається
в  нім  все  забувається
а  що  Миколай  є  поетом  —
запам’ятається
точно

Норма!  
як  з  кілочка-гвіздочка
17.9.2011

Приносимете  з  роботи  енергетичні  «наліпки»,  ви  краще  знаєте  —  які...  ну  то  жах  буде!  Сім’ї  жах  буде...
Благодать  же  знає,  умудряє  і  веде,  все  наперед  підготовлює,  для  раю,  і  все  на  благо  ...

Вже  в  тихім  німотінні
норд  і  зюйд  блаженно
мовкнули,
а  крило  сходу
вивищувалось  в  дух  –
й  ним  сходив  жар  
благоговінь,
отінюючи  крила  другого  схолоду  –
й  тим  схід  у  трепеті
прощав  доріжку  –  звідки  дар
зійшов,  по  ній  тепер  богопослушливо  
відходив,
по-царськи  серцем  розіллявши
насолоду…

тіло  трояндове  ж…
душа  з  небес  теж  благословена  –
сходом  ум’якшена  краса  
м’який  сам  запах  литії,
є  в  небесах:
краса  –  у  взорі  Божім  єсть  вона;
найбільш  –  Бог-Взір:

поле  благоволінь  цілунків  тіл
тим,  хто  у  Взорі    в  крилах  писав…
мовчки,  бо  є  надія:  Богоблагодатна.  
04.07.2004

Прибуток  маєте?  —  та  Ви  в  Євангелії  і  в  любові??  Любов  —  все  природне  роздає...  
Дайте  Її  поезії  вас  спасати.

         Богоматір

І  як  
облобизати
океани?
а  голос  океану!  —  
він  коханий!..
із  серця  прозирає  атом
й  атом
а  як  
те  слову  розказати?

і  от...
Ти  мене  чуєш?
я  ж  в  розлуці!!!
а  з  Океану
світлом
ру;ці...
руці...
руці...
руці...
руці...
30.07.2015  

Особистості  своєї  не  розвинули  в  Церкві,  Ви  ж  не  продає-те  фабрик  і  заводів,  й  сиротам  і  вдовам  фронтовиків  не  подаєте  –  мізеру…
Хто  Вас  міг  би  покалічити  більше,  аніж  Ви  самі  себе??

         Видовбування  таланту
         з-під  асфальту

                                     «Ти  добрий,  Давиде?
                                       Як  добрий  —
                                           паси  блискавки!»

Бог  вдарив  блискавкою!  —
бив  прямовисно
як  той  визнаний
я  Ним  пізнаний
був  біля  блискавки!
Вийде  —  то  винесуть
з  благословіння  Неба!!

Громоподібне  —  теж  через  тебе!
Кесарю  —  кесареве!
Богові  —  Боже.
Що  ж!  вийде  —  враз  винесуть
з  благословіння
Неба!..

Тим,  хто  знає  ієрархію  сходження,  –  що  Ви  кажете?  Є  більший  тюремник  Вам,  ніж  Ви  самі  собі??
В  Богові  Ви  певність  маєте  –  чи  впевненість  в  собі?  Вірите  в  самого  себе?
І  лицедії  театральні  стараються  не  приносити  енергетично  з  роботи  до  дому  свого  нічого...  бо  жах  забезпечено  стався  б  ...

       Ясна  любов  прокинулась

Хтось  в  гавані!  –
у  глибині.
Такий  –  
і  впав  би  навіть  косо  –
то  ангел  Божий  розчесав  би  
йому  коси,  –
молився  б  в  серці.  

А  що  бігають  матроси
недальніх,  не  в  великій  воді  плавань??

Цей  –  в  Небі    в  глибині,
у  гавані.

«Цей,  –  скаже  Дух,  –
вник  надто  в  біль,  то  полюбіть».

І  щоб  не  глипав
і  не  ікав  з  вселюблення
то    усадіть  у  липах
хай  п’є  любов  ясну
він  в  серце  увійшов,
заживо  з  часу  випав…
03.09.2004

Як  Ви  психічно  здорові  —  де  мудрість,  хіба  Ви  ворог  собі??..

золоте  є  Начало
не  починати  іноді
думати
позбутись  земної
біди

і  досить  —
єсть  Начало
за  ним  сліди!
животворчі  сліди
золоті  великі  метелики

Ви  ж  прирекли  без  благодаті  усю  молодь  всього  світу  —  не  вияснивши  їй  натхнення,  справжніх  чуттів,  творчості,  ієрахії  цінностей,  краси  почуттів  (що  виліковує  гени!!),  оригінального  мислення,  служіння,  нових  смислів  (гідності  і  щастя),  що  мною  і  іншими  Бог  зводить  докупи  —  в  зціленість...  нової  церквокультури.

а  любов  тут  ходить  
просить
ніби  перли  їм  кидати:
«Не  женися  на  багатій,  
бо  вижене  з  хати!»
Доста!
Боже,  кажу  —  доста!
я  —  
більш  не  писатиму!!
запах  Бога
тут  і  зараз
доки  не  переважатиме!!

Замість  цього  життя  і  смислу  ви  дали  камінь  наукового  богослів’я  (невихованість  плачевна  й  волаюча!  невихо-ваність  православ’я  світова  ...  по  суті  загибель),  замість  життя  ви  дали  крайнощі,  що  суто  нежиттєздатні:  або  олживе  смирення  (сірість!  ніби  то  духовне!),  або  робочу  твар  (чистоганом  гроші  плюс  секс  згідно  Фрейду-маразматику  і  плюс  аналітичне  мислення,  земне,  що  не  піднімає  на  крилах  —  як  то  вільний  синтез  в  творчості...).

І  пам’ятаєш,  тебе,  чистим
у  чистім,  мати  нарядила
і  вивела
і  спорядила  —
в  місті  зуроченім  та  урочистім
тебе  залишила??
і  пташкою  легко  ходила
у  дружбі  найсердечнішій
тут  ходила
світла  зоре!
моя  ти  мила!!..

і  правда  хороша
допоки  без  грошей  

Що  означає  прорив  цей?  —  випірнем  з  чавильні  молоді  без  смислу,  з  пресуючої  хвороби-страху:  як  би  встигнути  «добра»  цього  набратися.

вище...  вище!
чавіть  в  серці  м’які  вишні
бо  не  замерзає
всесвіт  тихий  —
всесвіт  вільний!!
крила!  Божі  білі  —
з  темряви  зростають!!
крила  тиші  —
тож  моліться!  —
земля  з  серця  виростає
в  серце  Боже...

Поетові  хіба  добре  буде  ще  й  працювати  на  літпосаді?  —  і  що  буде  з  словом,  і  серцем.  й  домом?  
*  *  *
Опустивсь  Дух  ногами  по  вантах  –
корабель  літа  дольного  стрімко
і  рушив;
піднялись  паруси  похідні  великі,    і
і  носові  піднялись  паруси,
щось  шваргочуть  дерева-матроси
й  оп’яніли  в  собак  від  розширення
душі
і  біжать  в  кораблі
а  матроси  опинають  і  гладять
ледь  ясні  тканини,  
незримої-гладять-краси,
й  напинають  і  плещуться  вітром  канати
ще  не  напнуті

А  скажіть  –  чим  поводяться  ці,  що
найнижчі  у  кораблі
під  гукаючими  –
ну  от  –  що  найнижчії,  квіти?!
соромливі  і  тихі,  рожеві,  подібні
і  на  паруси  і  чимось
м’яким  на  жінок
І  у  сонці  в  зеніт  піють  щогли  
і  серцем  усім  кораблю
не  маліти!
Навіть  якщо  в  селіннях  і  днив
й  ночував  і  ходив  одинок.
10.06.2004

Ліпше  це  є  від  змішувань  театральних?..
З  Ким  лукавите?

Ось  те:
дивитися
любити  і  —
просити...
Це  Сина  Божого  просить!
й  мене  простить...
й  людей  простити...

І  людина  внутрішня  буде  тоді  більша  за  зовнішній  світ?..
Як  поету  з  Ісусовою  молитвою?  

По  голові
в  стрибках:
«Ох  ка...»
«Ой  ка...»
«Ех  ка...»  —
кашкети  гудзикам!
і  серце  при  дорозі:
а  над  усим
лиш  Бог!!  —
і  Баха  музика...

Наскільки,  все-таки,  високий  «процент  поезії»  в  крові  світовій?!..  
Переміщений  акцент  на  Бога  і  Матір  Божу,  нема  акцентування  на  мені.  Маєте  вмерти  і  народитись  щодня,  як  апостол  Павло.  Чи  ви  не  в  духовному  процесі?  –  не  до-зріває  ваша  кров?  

*  *  *
Як  пух
як  дух
як  сонце  з  черемух:
і  як  то  цілим  серцем  
не  любити?
і  як  не  віддавати  тобі
квіти,
що  ангели  несуть  в  росах  
на  слух?

То  справді  Бог
чи  отроча
чи  дитинча
чи  пропалилось  людське  серце
у  зеніті?
чи  оперезуєш  людину  –
жінку  в  літі
і  посилаєш  квіт  –  хто  вже  почав:

як  цілувати  рай  жіночого  плеча
то  задзвенять  у  грудях  
тихі  струни
хто  бути  в  правді  з  Богом  розпочав
той  оживе  і  буде  вічно    ю  н  и  й

…Вклонюся  в  серці  юнім  цим  полям,
Впаду  і  з’їм  трави  як  в  першій  рані:
Все  ж  не  такі  ми  в  гречкосіях  
забуянні
І  ось  у  серці  плаче  немовля…

Як  пух
як  дух
як  сонце  з  черемух:
і  як  те  добрим  Богом  не  любити?
і  як  не  віддавати  тобі  квіти?  –
їх  ангели  несуть  в  тобі  на  слух.
30.01.2004

Цьому  ж  поетові  Бог  з  дитинства  і  досить  чистої  юності  (дружину  пізнав  в  29  років)  ввів  Небо  —  пронизав  кров  і  жили...  аж  до  розрізняння  душі  і  духа.  Кров  приносить  інформацію:  більш  небесну  чи  земну...  Боретеся  вже  Ви  за  кров  як  носія??
Інтуїтивно  люди  хочуть  зберегти  хоча  б  дрібку  крові  трансцендентного  (ніби  консистенцію  внутрішнього  зв’язку...).

         Всемогутній!  
1  
Обійдеться  Хафіз  без  віз:  
Він  розвалив  школу  і  шаха  —  
І  всіх  сучасників  —  із  шиї  махом!  
І  Бог  —  його  трояндою  поніс...
 
Що  ж,  обійдеться  й  без  коліс  
цей  знов  
Кого  Бог  цьомнув  із-за  хмар  —  
любов’ю  
А  що  підуть  у  Всемогутню  руку  —  
Зніме  Бог  з  пліч  ліхтарозвучність  
муки...  
І  зразу  —  т  е  
—  розкрилення  росте!  

2  
І  кілька  друзів  —  
лиш  на  Бога  уповаху...  
А  головне  є  —  пристрасть  шахову  післати!  —  
в  палац...  
щоб  мешкала  вона  в  палатах...  

Й  візир  —  
поменшає  в  рази.  

(Хафіз  
стоїть  один  між  звізд):  
«Дав  —  так  як  в  юності  —  писати!!!»  
Як  в  юності  писати!  —  
І  юність!  —  серце  і  любов...  
і  Мудрість-мати.  
те  о  те  о  
те  о!  5  
те!  
раїв  —  розкрилення  росте!!
 
3  
О  який  я  розквітлий!  
Як  сонях,  що  в  світлі...  
І  Хафіз  —  руки  й  голову  
вклада  на  віз:  
«Це  ти  з  Богом,  Хафізе»  

Бо  хто  з  Божих  побачень  —  
до  землі  
огненосних  не  зніс  
Божих  сяйв?  
оних  крил!  
різнозначно  
те  судачим  
у  промінь  
й  пробачили...  
«Бо  ти  з  Богом!  Гафізе»
 
4  
А  багатства!  —  як  юність.  
Її  хочеш,  
й  все  —  хочеш,  
та  Бог  не  дає  
І  сокочеш  —  й  сокочеш  
Бог  молодшає,  —  
небо  молодше...  
виймись  з  чобота  —  все  те  і  є.  
А  Хафіз  —  
руки,  голову  кладе  на  гарбу  —  
що  десь  лине  до  звізд...  
2012

Говорив  я,  не  вірите,  —  казав  Ісус  Христос;  раз  один  говорив  вже:  яка  страшна  Ліна  Костенко!  Внутрішньою  свободою!!  Таких  лише  одиниці.  Не  знають  її.  Серце  лиш,  яке  Божим  є,  знає.

         Наближення

Живу  любов
квітучу  віком
і  в  неї  хата  вільна
повна  —  вікон

Живу  любов
і  нас  ніхто  не  бачить
ніхто-ніхто
зате  ми  бачим
не  ледаче

Нам  кажуть  друзі:
я  —
у  всьому  світі  вдома!
а  ніжу  я  любов
що  —  невідома

Живу  любов’ю
ми  світучі  віком
а  в  Бога  хата  вічна
світло  —  з  вікон...
18.10.2014,  «Аерос»

«Приступить  людина,  і  –  серце  глибоке…».  Не  ваше  воно  –  Боже…

           Священнодійство  слів

Літу  слід  би  послати  зірких
ще  й  стійких  послів,
І  сердечно  схилити  до  обширів
Матір  Божу,
Хіба  можуть  міста  знести  в  серце
більш    Божих  слів?
Ось  чому  я  відходжу.
Відходжу.

Виінакшується  на  підходах  їх  душ
сам  словник:
Я  знедавна  був  більш  ніж  міцний
на  памірській  погоді:
Але  в  луках  я  можу  найти  серце
мого  народу,
Мій  прихід  словниковий  в  містах
з  «ненародом»  зник.

Але  тут  є  язик  нічиєї  простої  троянди!
І  жасмин  теж  нічий  десь  на  розі  –
він  має  в  нас  хід:
І  у  травах  душею  –  й  горять,
плачуть  і  віють  пахнючі  плеяди.

Серцем  в  небі  –  й  зірками  стоїть  
мій  вінчальний  прихід…

Але  літу  слід  слати  зірких
ще  й  стійких  послів!!
Світлих  духом;
без  Матері  вам  –  боронь  Боже!
Хіба  навіть  зірки  можуть  знести
більш  Божих  слів?
Боже,  Слово!
я  за  серцем  Її  відходжу,
відходжу  в  глибини,  відходжу.

Слово  –  й  Діва:
в  стеблинці,
і  в  хмарах,  і  всякій  погоді…
Взявши  духом  –  і  блискавка  в  слово  –
бігом!
Я  веду  і  пронизую  Духом  Христа  –
силу  силенну  природи!
Ради  Слави  Твоєї  і  Ймення  святого  
Твого!

Боже-Слово!!
Ану  вертикаль  возсіяє!!  –
Сильна  блискавка  ся  до  землі  сеї
з  неба  гряде!
Висота  тільки  Духу  Христовому  вся
улягає!
Більш  народному  серцю  і  перепаде.
28.06.2004

Хто  не  має  «точки  перетину»  з  Богом  в  творчості,  аби,  як  він  каже,  не  втратити  регіональної  автентичності,  він  розповідає  про  свою  творчість  доконечно  ...
А  хто  має  розумову  силу  близьку  до  апостола  Павла,  той  не  в  літературі  світовій  чи  національній,  той  в  Божій  нескінченності...  Трансцендентне  —  це  в  Стусі,  Ліні  Костенко,  Воробйові,  Герасим’юкові,  в  інших.

       Передгроззя

Бджоли  гудуть,  чують,
де  квіти  найкращі...
Печі  день  печують
де  грім  любить  хащі!!..


Слава  не  з  жінками...
Щасливе  –  що  вдома!
Лежить  за  лотками
дригоніжка-втома.
10.04.2009

В  мене  є  в  книзі  «Собор»(вибрані  поезїї  про  святих)  цілі  окремі  розділи:  св.  Миколая,  апостола  Павла,  Великого  Іоана  Предтечі.  Іманетний  хід  назустріч  в  єдності  з  трансцендентним  Божим  святі  звершили  ,  нині  наповнені  Богом  є,  і  не  міг  я  написати  жодного  слова  художнього,  допоки  Бог  в  них  і  їхні  особистості  не  зволили…  
Трансцендентне  є  настільки  іншим  —  ви  ходили  б  і  били-ся  головами  об  дуби  (вибачаюсь,  бо  в  Божій  тканині  відповідність  страшна,  вбивча,  кажу  —  неминуча).  Св.  Силуан  кулаком  бив  себе  в  лоб    —  вас  би  вже  не  було,  коли  б  дав  один  лиш  раз  кулака  такого  –  до  лоба  вашого!!  

*  *  *
Вже  в  тихім  німотінні
норд  і  зюйд  блаженно
мовкнули,
а  крило  сходу
вивищувалось  в  дух  –
й  ним  сходив  жар  
благоговінь,
отінюючи  крила  другого  схолоду  –
й  тим  схід  у  трепеті
прощав  доріжку  –  звідки  дар
зійшов,  по  ній  тепер  богопослушливо  
відходив,
по-царськи  серцем  розіллявши
насолоду…

тіло  трояндове  ж…
душа  з  небес  теж  благословена  –
сходом  ум’якшена  краса  
м’який  сам  запах  литії,
є  в  небесах:
краса  –  у  взорі  Божім  єсть  вона;
найбільш  –  Бог-Взір:
поле  благоволінь  цілунків  тіл
тим,  хто  у  Взорі    в  крилах  писав…
мовчки,  бо  є  надія:  Богоблагодатна.  
04.07.2004

Щодо  святих:  трансцендентне  слово  є  наскрізним  в  усіх  значеннях  і  творимих  Духом  смислах,  Дух  єднає  подібне  до  подібного...  —  в  слові,  значеннях  і  ,  головне,  способі  життя...  Таїнники  Тройці,  ми  так,  чи  не  найбільш  щораз  відмінно  й  жахливо(!),  в  міру  свою  уподібнюємось  Богу!  Боже!  я  сорок  років  прошу:  наблизь  до  мене  в  плоті,  щоб  був  як  апостол  Павло!  Сцик….и  —  утікають!  Перевірки  бояться?
А  святих,  і  Матір  Божу,  й  Себе  Ти  —  мені.  

*  *  *
                                                             Людмилі,  дружині

Хто  це,  крім  Слова,  мій  Душе,  напише?  –  
де  любов  попереду  події  ішла,
де  рука  твоя  чашку  з  водою  несла
зупинився  мій  видих,
щоб  видіти  раптово  тишу…
26.03.2004

Їм  нема  слів  навіть  і  визначень  земних:  і  поезію  великої  християнської  подвижниці,  поетеси-теолога  Ольги  Седакової  росіяни  нарекли  трансцендентною  поезією...
А  Пресвята  Богородиця  сказала:  не  Вона,  а  Любов  Божа  —  в  авторстві  уподібнених  Богу.  Скромно.  Просто  я  в  свій  час  любов’ю  і  новим  словом  більше  з  Богородицею  змагався...  Бог-Слово  мене  виручав,  до  речі.
А  Божа  Матір  —  океан,  і  більше...  Хто  що  після  Неї  сказати  може?!  Кинувся  б  хто  в  цей  Океан  —  мав  би  свій  портрет  лиш  ...  своє  обмеження!  

*    *    *
Я  так  люблю  Тебе!!  —
якби  любов  була  пружиною
то  витягла  б  куски  пред  лице  Сина!  —
а  що  то  в  ямі  людській  я  пророчу?  —
чи  треба?  —  мабуть,  ні,  —
сказали  б  Слова  царські  очі...
я  так  люблю  —  як  серп  спішить  в  обжинки!
А  в  ямі!!
А  в  надриві  у  земного!  —
Що  й  Дух  Святий  з  Небес
знайшов  такого  —
І  пальцями  своє  заволікає  знов:
О,  кісточка,  це  селезінка,  а  —  де  кров?!
і  пальцями  та  й  ну  перебирає,
і  в  анатомію  —  любові  дошиває,
не  тіло  смерті  —  стану  я  —  одна  любов:
Я  так  люблю  —  як  серп,  що  дожинає!  —

Усе  земне  стає  поперек  серця!
Я  так  люблю  Тебе  —  що  нависаючі
горби  й  пригорки,
мов  кістка  огнем  в  горлі!

А  хто  як  плакав??
А  хто  б  не  вибравсь,
якби  плакав  —  яко
чернець:
«Боже,  де;  я?»
і  паки  з  ями:  «Боже,  де;  я?»
і  —  «Непорочная!»
І  —  в  серце  кидає  незримо
й  приносить  явно:
і  гладіолуси,  і  орхідеї,  і  камелії...

Я  так  люблю  —  що  дивно  й  сокровенно
в  серці  пишеш:  «Я  тебе  не  залишу...»

Нема,  воістину  нема
нікого  кращого  Марії...
І  що  тут  гори  знов...  та  ще  златії!
Все  протилежне  Духу  і  Марії.
Я  так  люблю  Тебе!  Й  любитиму  іще!
Й  ще!  Що  над  землею  нетутешній  щем!..
Піду  —  нагадуватиме
про  Весну  вічну  кожна  гірка!
І  —«Боже,  де  я?»
«Боже,  де  я?»
А  хтось  запізниться  заплакать
                                                   й  стане  —  згірклим...

Та  обіч  нього  проростатимуть  камелії...

Сину,  роби  щось  —  і  зі  мною
й,  може,  з  Нею.
09.07.2005

Бог  не  робить  випадкове  або  що  непотрібне.  Новизна  вся  ця  —  смирення  Бога-Слова  і,  майбуть,    смирення  наше  перед  Ним:  художні  відкриття,  ікономія.  
Чи  нагадувати?  —  Він  неспівмірно  більший...
Гряде  велика  подійність.
Потрібні  серця  чисті.

Щоб  вам  пришвидшитись  —  бачте:  якщо  поет  вроджені  таланти,  дари  і  велику  силу  духу  зберігатиме,  розвива-тиме,  художні  образи  отримуватиме  не  з  уяви,  а  з  глибо-кого  серця,  всі  в  зрілості  його  і  своїй  матимуть  іще  різкішу  відмінність  в  усім.  
Ви  матимете  досвід,  з  ним  пов’язаний,  вчені  проекстра-полюють.  
Слова  його  незвичні,  духом  розкішні  й  ріжучі  безумовністю  й  гостротою,  властивою  для  святих...  Ви  попередже-ні:  справа  вся  не  в  авторові  в  плоті...  «страшний  і  для  народів,  страшний  і  для  царів».  Вистачить  вам  цілих  Небес.

       День  увінчаний
                                                           Пренепорочній
                                                           з  любов’ю  присвячується

Ти  красива  —
як  стрижі  —  у
віражі!  —
Щоби  очі  не  змигнули
краще  не  кажіть

Так  і  кинулась
з  порога  —
свіжість  
вмита  —
і  поля
і  грунтові  дороги
й  радість  літа
20.06.2016

Бо  Ісус  Христос,  втілившись  в  Вифлеємі  не  тільки  в  плоть,  а  й  в  земний  час  —  будучи  Вічністю  —  зробив  великий  Вибух.  Ним  Він  переобразив  світ  весь.  Бог  підняв  Ним  світ,  наблизив  до  Небес.
Нічого  іншого  не  творить  поет.  Він  художніми  образами,  втілюючи  вічне  в  часове  (!),  вибухово  підриває  все  і,  зі  старих  світських  культур  звільнюючи  серця,  переображує  художніми  творами  весь  світ  —  ставлячи  усе  і  всіх  перед  Богом,  Ісусом  Христом!  На  задники  падають  всі  зі  всім,  —  а  хіба  можна  так  творити  вибухом?  
Не  хвилюйтесь,  ви  живете  у  Вибухові,  і  буде  так,  як  хоче  Бог.
Ліпше,  отже,  поету  зачатися  у  чистому  місці,  бо  початок  важливий  в  чистоті,  і  народитися  в  місці  досить  чистім,  народитись  поетом.
 
*      *      *
1
Але  от  жив  він  
на  Горі
І  зорі  —  зорі
                     в  ятері…

І  час  горів.
І  він  горів.
І  час  згорів…

І  то  нічний  
його  налов
Струшував  зоряний
пилок

А  із  глибин
сердечний  лов
Більше  такого  
не  було

І  похитнулись
якорі
І  осяялось
                 угорі

2
І  простягнулась
у  віках
Благословляюча
рука
11.09.2013

І  не-мати-не-знати  нічого  земного,  яке  протилежне  небесному,  навпаки,  мати  вже  силу  духу.  Буде  стремління  в  Небо,  і  слова  будуть  огненні,  як  в  стихійного  вогню.
І  розвиватися  спокійно  і  поступово  належним  чином.
Як  Ісус  Христос  в  дитинстві  розвивався.
Шиллер,  а  в  Україні  Всеволод  Нестайко  (ось  же  —  Всеволод!),  світліючи,  світлом  підготовлять  ранню  закоханість  світлу-світлу,  дитинну.  Є  Боже  явлення  (теофанія!)  в  поетові,  в  люблячім  серці!
З  дитинства  —  недоторканність  земним!
Спочатку  при  написанні  поезій  натхнення  є  опосередковане,  у  м’якості  муз  природних...
Із  затиханням  кохання  народжуються  пісні  і  поезії  вже  з  душі,  знає  Бог  чому,  в  родових  муках.
На  початку  пишуть  недосконало,  але  дуже  багато.  Душа  ж  горить!
Писання  корисне  для  душі  молодого  поета!  Не  гасіть  ні  себе,  ані  поетів  інших.
Далі  пишуть  сильніше,  проте  мало.  Мужніння.  Світла  печаль  за  теофанією.
І  тільки  значно  пізніше,  дозрівши  духом  і  цілісністю,  пишуть  сильно  і  багато  поезії...

Дяка  Ісусу  Христу,  я  жив  дитинством,  але  в  церкві  теж  був...  Як  багато  значить  світла  ласка  й  любов.  І  сонячна  ласка,  і  лагідна  південна  природа,  вчасне  відведення  на  Божу  службу  до  розташованої  поблизу  церкви,  дитинство  щасливе  й  освітлене...  і  зерна  посіяні  в  чисту  душу  дитини  —  це  найвагомішим  є  для  життя!
Мабуть,  так  ще  з  композиторами  є.
Чисте  і  лагідне  дитинство,  враження  дитинства  —  найвагоміші.
Як  дрова  сухі  ліпше  горять,  так  виявлена  схильність  душі  і  різні  таланти  горять  ліпше  у  відповідній  атмосфері,  творчій,  добрій  і  пронизаній  променями  світла  Божого...
Потрібна  рівновага  розуму  і  серця.  І  педагогічно  правильно  не  засушувати  серце  розвитком  знань  освітянських,  навпаки,  розвивати  спочатку  серце  з  раннього  дитинства!..
Чуйність,  виховання  співстраждання  в  бідах  й  до  матеріально  бідних,  любов  і  розкриття  краси  у  любові,  шляхетність  і  чесність,  підтримування  незіпсованих  боків  харак-теру,  подання  світлих  перспектив  для  людей  з  добрим,  вихованим  серцем,  радість  як  результат  освітління  серця,  радість  нізвідки  —  від  чистоти...  радість  буття.  
Божий  дар  —  буття,  життя  з  чистим  серцем  —  радість  постійна...  присутність  Духу  Святого...
Коли  розум  в  серці,  то  і  думайте  в  глибині  серця.  «Думайте  серцем»  —  кажуть  в  народі,  бо  й  живуть  цим,  народним  серцем,  надійним.  Серце  без  розуму  сліпе,  а  розум  без  серця  немічний.

З  дитинства  мав  однаково  сильно  діючі  ліву  і  праву  півкулі.  Це  виняток,  має  бути  сильнішою  одна...  Усяка  пере-вага  з  винятковістю  подає  великі  можливості.  Мабуть,  рука  Божа:  в  школі  учитель  фізики  Петяншин  Дмитро  Петрович  факультативно  давав  концентрованість  інтуї-тивного  розуму  в  фізичих  задачах  значно  більшу,  ніж  ми,  вибрані  учні,  могли  вмістити;  навіть  спочатку  й  не  припускали,  що  таке  може  бути...  Ми  тижнями  сконцентро-вувались,  щоб  розв’язок  знайти,  –  вчитель  не  знав  розв’язку!  
Зате  в  студенські  літа  я  сягав  неземної  сконцентрованості  цільного  розуму:  доїв  поеми  з  Неба,  як  з  корови:  одна  поема  небесна  —  за  один  рік!  Корова  –  ще  та:  інколи  найкращі  образи  художні  відбирали  при  спусканні  вниз,  мов  би  —  те  передчасне,  чи  не  годний  отаке  мати...  тобто,  будь  собі!  Не  міг  згадати  —  що  ніс  до  землі.
Згадав,  що  всі  мене  з  неба  стягували,і  все  життя  так,  –  ясно,  що  і  всі  в  Божій  руці...

Кажуть:  збудувати  внутрішню  людину,  нею  й  вирішити  творчі  свої  вибраності,  та  й  відбутись  в  соціумі,  завдання  повирішувати  на  землі.  Кажуть  те  правильно.
Ще  в  яслах    було  не  по  собі    мені  в  дитячих  колективах,  міг  сидіти  на  штакетнику  –  дивитись  на  дорогу!  Сконцентровуватись.  
Дух  сильний  мав,  свободи  тільки  хотілося!  Можливо,  якісь  питання  на  небі  і  на  землі  вирішувались  за  мої  данності  від  Бога...  Ісус  Христос  спочатку  був  спеленутий  і  в  ясла  покладений.  Сконцентрованість  розуму  —  єдине,  що  прагнуть  монахи...

Дух  єднав  в  мені  фізика  і  лірика.  Це  потрібне  тепер?  
Тоді  –  так  само.

Головне  —  не  гасити  таланти,  а  всі  сили,  дари  і  таланти  спрямовувати  до  однієї  справи  служіння  Богу.  Бо  й  зараз  можуть,  щоб  «на  всю  ввімкненість  всіх  сил».
Довіряю  Богу:  посилав  мені  кохання,  так  щоразу  оживає  поет,  «хто  не  любить,  той  і  не  живе!»
Ум  був  на  висоті,  земних  помислів  не  утворював  і  ніщо  земне  мене  не  вампірізувало,  бо  не  сягало!  Цілий  день  в  поезії  міг  знаходитися,  їсти  не  хотів,  —  з  ким  тут  порадишся?  Духом  висот  я  жив.  Дяка  Божій  Матері.  З  молодших  класів  школи  —  курірувала  мене.  Сам  св.  Миколай  –  натякнув!

В  1990  році  —  така  любов  до  Любові  Калєнської!!  Слово  перетрушувало  світобудови.  Після  цього  подав  мені  Бог  небесного  генія.  Дяка  Матері  Божій!
Так,  я  любив  сильно  і  недосконало  св.  вмц  Варвару,  написав  Акафіст  Медовий,  і  не  тільки.  Вона  втримала  від  загибелі  мене  і  напоумила!!

Але  і  це  не  завершення.  Я  любив  Матір  Божу,  любов  Її  така  повна,  що  навіть  святі  не  відають,  і  не  скажуть...

«Чим  більша  любов,  тим  більше  страждань  душі;
чим  повніша  любов,  тим  повніше  пізнання;
чим  гарячіша  любов,  тим  полум’яніша  молитва;
чим  досконаліша  любов,  тим  святіше  життя.»  
(св..  Силуан  Афонський)

                               Смута
(з  правди  святителя  Афанасія  
Великого  —  бійця  Христового)

А  жовчність  була  жовта!!  Дика.
За  ним  і  цар  ганявся,  і  владики,  —
Всіх  ж  аріани!  А  він  їх  вражає!
Святого  Афанасія-єпископа  
світ  знає:
і  він  —  втікає…

це:  вже  й  від  друзів  утікає…
…Куди  ж  це  —  я  —  втечу??
Де  із  землі  не  виклубляться  змії  —
вчепити  й  здати  палачу?

От  я  —  орел  —я    вже  —
лечу…
Аж  —  золото!!!  —
Але  це  дивне  золото  —  з  плачу…

В  Нім  серцем  стану  —  
що  там  аріани…
Сльози  самі  з  очей  
течуть…

Бо  —  серце  Царське…  стріло…

Судіть:  
В  пустелі  якби  стрів  хто  
адаманта  в  паранджі,
В  оазі,
де  в  ній,  в  Любові,  —
все  є  —  як  згущене,  усі  Божі  дари,
й  усі  таланти,  і  все  зразу,
земне  ж  —  позаду,  каліч,
холодні  скалки,  міражі…

 (Вас  доганяли  —  як  виявилось!  —
міражі!..)

Судіть:
якби  з  вами  те  трапилось  —
то  що  б  оце  казали?
Таж  кажіть!!

…Шість  років  йому  ноги  мила  —
александрієчка!  красива!  молода!..
Ховала.  У  такої  —  не  шукали…
Бог  подав.
Йому  так  —  Бог  все  підказав…
Бач,  браття…  а  це  де  ваша  сльоза?..
Стій,  братіє!  а  де  ваша  сльоза!
…Мене  ж  ввібрало  й  приховало
Маріїне  і  Бога  серце!
28.07.2006  

Я,  як  поет,  десь  скорочував:  чим  вогненніша  любов,  тим  більше  блаженство!  Просіть  про  дар  розпізнавання  духів,  не  тільки  тому,  що  є  вогненні  лукаві  духи,  але  тому,  що  нема  культури  без  розпізнавання…  і  відбору  ліпшого,  що  від  Бога…

Блаженство  —  це  Богородиця,  я  знаю,  і  коли  б  подавала  більше,  я  б  згорів  би,  або  не  витримав  би.  
Я  міг  бути  тоді  в  Її  любові,  тільки  плакати  і  плакати,  та  нічого  вже  й  не  хотілось  писати...чи  не  моглось...  чи  те  і  друге.  
Єднання  з  Богом  в  молитві  дає  лад,  Бог  спасає  завжди.
І  любов  до  Ісуса  Христа,  дозрівши,  вийшла  вперед.

           Сонячний  вітер

Церква  не  встигне  і  ахнути!
Розчахнуте!
Моє  сердечко  розчахнуте!
Вітер  любові!  —
великая  сила
за  те,  що  Ти  вітер
вільно  любила...

Люби!  —
полюби
вільний  вітер  у  полі
бо  вільне  кохання  —
щасливая  доля!

Та  й  слід  хоч  
за  вітром  полюбиш
то  все  збережеш
і  ні  що  не  загубиш

Бо  щічок  Твоїх
вільний  вітер
торкався
любив  і  любив  
і  до  мене
дістався!

Не  губить,
не  згубить  любов
сильне  сонце  недільне!
Усе  збереже  —
вільне!
світові  —  
як  божевільне!..

Розчахнутим  —  вітер  такий
поводир
в  полі  чистім
Лиш  вітер,  що  сяє  —  відкритий,
святий,  —  урочистий!!

І  сльози  як  зорі  —
він  сяючи  витер
І  сльози  і  зорі  і  сяючий
                               вітер!!!
11.05.2016

Спитають:  є  такий  занебесний  розвиток?
Все  є  в  книгах,  я  кажу,  що  вони  найбільш  Богородичні,  Богоматір  сказала,  не  повторює:  їх  автором  є  Божа  Любов.  
Є  помилка  в  людях:  вони  вважають  —  для  того  вони  тут,  щоб  жити.

А  насправді  —  лиш  для  Богоспілкування,  тут  брати  участь  в  житті  Святої  Тройці.
Є  буття  в  книгах  більше  за  людське  і  Великий  досвід  .
Хто  вмістить  це?
Христова  Церква!!

(продов-я    див.  далі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021

Що дає Христова Церква поету?

Що  дає  Христова  Церква  поету?
Поезія  в  трактаті

Найважче  першопрохідцеві.  Бог  повертається  несподіваним  боком,  щоразу  творить  відмінне.
Рівень  твору  все  вирішує,  та  ще  —  масштаб,  і  світ  –  втікає.

*      *      *
Отак  воно  з  першопрохідцями
буває
скакне    у  с  е    —
здивується
і  відповзає
та  й  дивиться...  —  
й  аж  рот  не  закриває...
щелепу  ба  рукою  піднімає
не  закривається  ж!

І  от  до  вечора  так  ходить.
Але  про  щось  доходить  
на  другий
день...
Щож?  —  дай  пісень!  —
жадно  очима  з  Небесами
хороводи  водить

але  є  я
перст  Божий
раніш  рубали  голови
всім  першим  до  колоди!..

1.  Рішучість  чи  сміливість  духу
Головне  для  поета  в  художній  образотворчості  —  сміливість  духу.  

           Народження  Твоє

В  небо  вилом  —  
оце  Твої  двері!
Зорі  —  й  вила,
солома  і  —  ери!
перші  вірні,  перша  вечеря,
вічна  зірка  
всім  —
у  вічну  любов!

Вийшов  в  дім  —
і  вийняв  до  світу,
у  Любов  —
в  кому  неба  є  світло...
Бог-тектон
поверта  
нас  в  любов.

Вільне  небо!  —
оце  Твої  двері!
Се  є  Ти:
Ти  —  і  вірні,  й  вечеря,
Ти  любов  там,  
де  бідні  в  печері...
Ти  нас  виніс
в  небеснії  сфери,
бо  Твоя  
ми  любов!!!

І  хто  скаже  хоча  б  щось  про  36  поетичних  книг  Ігоря  Степановича  Шевчука  —  із  сучасників?  
Чому  не  кажуть  (крім  поета  Івана  Лужина  і  духовного  отця)?  Дух  несмілий  не  летить,  на  місці  тупцюється,  і  нічого  нема.  І  не  приносить  відкриттів  художніх  в  Ісусі  Христі.  

Лелі  любові  —  крилам!
струменіти!
З  небесної  землі,  що  тут  є  —
легіт  —
Тіла  не  чуть  яко  небесні  діти!
Духом  щипати  струни  паралелям!..
Що  чомусь  легкі.

Благодать  же,  якщо  слабшає  намір  і  знижується  градус  любові,  перестає  працювати...

Така  любов
До  сфер  зростає.
Ніхто  її
Ще  не  чекає!
Звід  неба
і  Гора.
Така  є.

Аж  та  любов,
що  ув  Горі,
Ревнує  світ,
що  угорі!
Язик,  де  —  слово  —  просихає!

І  якщо  не  підтримана  вона  кілька  разів  —  Вогненність  Духа  залишає  і  не  повертається...
Яка  ваша  відповідальність?  Які  змісти  і  форми  можуть  вам  зустрітися?  А  Ігор  Шевчук  –

Архітектор  високих  форм
Небо  
плаче
і  води
скачуть

Бо  що  не  ввійде  в  форми  –  чи  спасеться?  Що  не  сприйняте  –  не  зможе  обожитися.  Як  все  хоче  спастись!  І    допомагаєте?  Любов  маєте?  Входите  в  усе?

декор
але  плаче  Піноккіо...
Допоможе  —
і  зникне.
І  —  велике  здивоване  око!!

Головне  для  християнина  —  рішучість,  так  вважає  великий  святий  Серафим  Саровський.

І  хто  дуже
любить  Бога,
те  йому  згадає:
у  щілину  —  що  безкрайність  —
златого  вкидає.

Слід  миттєво  звільнити  волю  —  рішучістю  привести  в  дію  сміливість  духу  свого.  Якщо  за  кілька  секунд  не  по-долати  своєю  звільненою  волею  в  бік  Бога  ситуацію  при  утримуванні  вас  диявольською  волею,  Дух  Святий  вас  залишить,  бо  Він  не  насилує...

Як  хто  любить  Бога,  
То  той  Йому
милий!
Ради  того  здійме  хвилю,
Парус  держить  силу!

2.  Здивування  появляється

Бог  подає  Духом  Святим  благодать  в  Церкві  —  смиренним...

Тільки  лиш  —
не  було!
Й  звідки  знаю?
Серця  Божі  роси
прилітають!..

Любляче,  мирне,  неагресивне  —  це  є  справжнє  християнство..

Чуєш  Божі  співи  птиці
чуєш
так,  як  ясновидець:
тільки  де  любов,
любов!

Отці  Церкви  ствердили,  що  християнство  в  самій  суті  є  наслідуванням  життя  Святої  Тройці.

Як  волошки  у  житі
очі  так  щоб  любити
в  синь  летіти!
Перші  птиці  і  діти
Райські  квіти!  тендітнії!
ясніти!  тремтіти!
Перші  птиці  і  діти
В  звук  вогніти!

В  основі  творчості  стоїть  здивування.

Ми  витікаєм,  а  —
не  промовляєм:
Дві  шаблі-блискавки,  і  —
простір  виправляють!

Ви  здивуєтесь!

Широко
і  широко
і  —  широ;ко  —
і  розлив  Бог  —
буття  золоте  Око
Прийшли  дощі  і  йдуть
і  пріч  відходять
от  дивляться  у  Око  —
Богу  годять
Списали  ниви  —
написали  звіт.

Милосердний  Ісус  Христос  подає  Своїм  вірним  —  особливо  початківцям  в  Церкві!

Не  помилка
дальніх  видців  —
ловиш  світло
в  кожній  шибці
Тільки  за  любов  —
любов!

Настільки  великі,  що  аж  дивовижні  ласки,    буде  від  чого  вам  здивуватись!

І  дощаник,  і  лелека
із  дощами  —
блиск  за  блиском
Мир  всім,  що  були  далекі
Мир  всім,  що  постали  —
близькі...

Бог  відкривається  несподівано  і  –  здивовує!

Любов!
Аж  в  серці  голос
роздавався  б!
Дай  руку!  —
і  схиливсь  Господь:
Люблю,
чого  засумнівався?

(прод-я  див.  далі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021

Зустріч з Христом продовжується

1

Який  в  нас  Бог?
Що  люблячіший  і  вірніший  за  основи
і  застанови  —
                                     і  на  віки!..
І  до  небес  впаяв  зірки
проте  на  заході  —
хмара  великая
біліє...
це  живе  Стрітення
в  красі  ніяк  не  обміліє!..
Від  Люблячого  та  і  йде  —
яку  ще  не
чекаєш
над  Києвом  —  яку  Красу  
тримає!
Воістину  Новий  Єрусалим!!
Й  пливуть  до  нього  в  щасті
                                       невеличкі  острови.


2

З  правди  життя  свого  сказав
Священичий  той  чоловік:
Якщо  Христа  ти  сильно
пострічав  —
То  буде  із  тобою  цілий  рік...

15.02.2021,  Стрітення,  
пізній  вечір

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2021

Стрітення

Чи  вам  душа  за  зиму  
                               спохмурніла?
Чи  за  десятки  зим
схмурніла?
Скрізь  натовп  зим  і  рам!
Може  занадто  вже  довільний  трам?
Й  чи  не  занадто
тарарам  де
ми  проносимося  тілом...


Виносим  щастя.  Та  це  є  щастя!
посеред  лютого  —  причастя!
Ах,  скільки  духу
по  дорозі  нам!


Молитва  не  стріляє  сонце  з  рам?
То  по  дорозі  —
зо  всім  довго  —
тілом...
А  сонце  б’є  в  бубон  відвалів  білих!!
Ворони  п’ють  лютневий  тарарам!
Усе  відвалено!
під  благодаттю  Стрітення
й  згідно  закону


Далі  —  то  буде  танення!
казкових  схронів!..  Боже  червоне.

15.02.2021,  Стрітення,
з  причастям

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021

Кохання — і робота Поема

Зоре  над  моїм  краєм,
я  Тебе  вічно  люблю
                             Вічно  люблю  —
                             вічність
                             люблю
я  тільки  в  часі  кохаю!
Зоре  над  моїм  краєм,
це  —  солоди  серцем  перебираю
хто  таке  скаже
як  не  вип’є
він  —  меду
це  —  ще  з  небес  самограю?!



природу  писати
погоду  писати
все  писати
прямо  як  діти
я  йду  до  внутрішньої  кімнати!!
Чи  хай  мені  зорі  посвітять
                               чи  ми  так
й  зустрічатимемось  —
раз  у  століття!


зорі  аж  впали  на  задник
Космос  відповз
повз  —
повз  —
повз...
зараз  почнеться!  —  Зорі  своїй
буде  співати!
незламниїм  серцем
ось  так  було  б  —  в  часі  кохати!..


Із  лісу  —
й  до  лісу.
Душевні  —  гульвіси.
І  що  як  Отець  цього  —
зробить  інакшим
той  ліс  і  оцей  —
увійдуть  за  завісу!!
І  це  непростительно
добре  аби  ще  сам
а  то  ж  з  лісом...
се  —  аз  не  продакшен...
Та  мабуть  за  ліс
поб’ють  ці  сліпці  —
люди  і  біси,  —
Зоре  Живая
над  моїм  краєм!!
я  Тебе
вічно  люблю


Вічно  люблю
вічність
люблю
то  так  воно  є!  —
якщо  у  часі  кохаєш...
В  часі  тих  гасять!


—  Ми  тут  всі  мучимось  —
а  ти  ліс  возиш  в  часі...
І  я  про  якісь  роботи!
Небо  сія  —  лісу  навпроти!
хоча  би  ріску  в  серце
чи  я  обдиратимуся  —  об  марноти??
хоча  би  іскру
під  чорного  Космосу
                               рота!!
Шалена  —
робота

13.02.2021,
свято  цілителів-безсрібників  Кира
і  Іоана

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021

Не направляй своїх думок в часів лещата…

*  *  *

Не  направляй  своїх  думок  в  часів  лещата...
Вони  живі,  будуть  тріщати  і  пищати,
І  буде  чути  голова,  як  чує  мати.
Застряг  у  часі!  Пізно  повставати.

Нащо  тобі  поезія  і  шати  —
Якщо  цього  не  будеш  знати?

Чим  більш  це  значить,
Тим  більше  час  йде  розвінчати!

Ти  —  вмієш  розігнати
Гної  тисячоліть?
Болить  душа  —  та  як  болять  думки...
Як  духа  думою  йду  космос  лікувати.

1995

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021

В Стрітення

                                         Господу  Слову
                                         і  праведному  Симеону
                                         з  любов’ю  і  великою  радістю
                                         присвячується



Це  —  двоє  першими  і  стріли
                               та  й  просповідали:
Дитя  —  Христос...
Це  —  тільки  в  сорок  днів!!
О,  де  ви,
ковшики,
що  життя  брали  брали
брали
і  Життя  зачерпнули  —
і  в  вічність  вбрались
сповіданням  —
і  з  словом
зір  ваш
вище  тих  дахів
яснів??
Як  любов  —  вічність
що  вам  
дірки  днів!..


Заступлять  зір  вам
яко  безгласні  і  
без’яблучні  —  тоді??



Яко  любов  всезряча  вічність
що  вам  —  на  дні
дні  самоосліпляючі  
тоді??
І  —  плавно  де...
в  ногах  у  свого  сьогодення
колишні  є  не  більше  п’яні
колишні  є  —  не  більше  християни
ніж  давні
й  нинішні
чи  я  не  в  більшім  потрясенії
я
землетрус
і  з  Духом
я  в  безпристрасності
відображусь  в  ході
тоді
і  у  воді



А  де  ж  ви  всі
вгорі  чи
всередині
чи  на  дні?
І  як  же  ця  любов?
що  любить  й  бачить
й  для  стріч  прямує  в  дні
Дитя  —  Христос!!!
я  відкрив  блискавку  щоб  їла  смердні
пні!..
є  тіснота  —  та  не  
                                   в  мені
та  збився  морок  —
й  вільно  —  у  мені!!

13.02.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904610
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2021

Впасти заважає чиєсь серце. І піднятись…

             Трьом  стовпам  і  учителям


                                               Святителям  Василію  Великому,
                                               Григорію  Богослову
                                               і  Іоану  Златоустому
                                               з  любов’ю  присвячується



Впасти  заважає
чиєсь  серце.
І  піднятись  допоможе
чиєсь  серце!
Плачте  від  небожиїх  находів,
Плачтеся,  далекі  зорі  і  народи...

Плачтесь  на  тяжкі  народні  
                                                                 води
Плачте!  —  і  розплатитесь
                                       із  тим,  що  ходить
з  грішми  як  з  дияволом,
там  всі  безсердечнії
                                                       вельможі.
Серцем  плачте!
Дух  поможе,  
й  тьма  відходить.
Та  й  находять  —  Божії  находи
як  на  світлі  зорі
                   й  тихі  води...

12.02.2021,
свято  трьох  святителів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021

Один Бетховен Поема

           Один  Бетховен
               Поема

                               «Бог  є  Любов.»  (ап.  Іоан)

                               Богові  любимому  Христу  Ісусу,
                               Спасителеві  всіх  і  цього  світу,  присвячується

Міські  —
як  катакомбні  сховини
а  я  любов’ю  переповнений…
Хто  Богородицею  повен?
один  Бетховен
один  Шевчук
в  безмірнім  —  люблячому  слові

Народ  з  народом  демонічні!

Вічним  —  печу!
Правді  —  влечу…
Війна  є  —  у  народі?

Поет  на  правду
єсть  голодний!!
Страшний  він  для  царів  —
страшний  і  для  народів…
Мов  сонце  вийде  —
в  правді
верхи  мислі
погорять:
страшна  така  —  могильникам
страшна  така  й  царям…


Вона  не  до  московних  саркастична,
і  не  до  Риму  архаїчна.
А  гірше  —
вона  гіркіша  —
Вічна!


Страшна  відкопана
як  корінь  вічний,
То  найгіркіша  —
поцейбічним…
Та  й  найсвітліше  —  потойбічним!


І  хто  тоді  за  неї  дбає?!
Так  як  Христа
хто  в  тілі  має  —
мов  дріт  зі  струмом!
той  тримає!!


«Голий!!»
«галай!»  —  аж  всі  тікають…


Я  ж  з  Богородицею!
В  мені  рай!

«галай
галай!»  —

«а  ми  не  ангели!
це  ми  не  в  рай»

«галай
галай!»  —

«тримайте!»
«голий!»

«зголив  правду!»
«о!  огалай!»

Я  переповнений!

«Він  огалай!  —
тримайте!»


один  —  Шевчук
один  —  Бетховен
бо  —  один  Бог
і  одна  —
Божа  Мати
ви  ж  —  голі
(є  підколоднії
й  вже  можна  закопати)
оголені!  від  слів  і  музики
з  любові  Богоматері!!

Бо  Вона  більш,  ніж  вічність!!!
І  з  потойбічних
і  з  поцейбічних  —
Вершина  Тройці!
Любов  Бога
із  геройцями!


Любов  —  вічна:
І  тріщати  вічності  —
де  взяти  їжі  ротикам
й  навіть  земній  еротиці??
Чистої!!


Я  врятований  за  віру  —
але  скільки?..
Говорити?
Говорити??—
аж?  настільки??!
Як  же  мені  —
зцілитись?

Боже!  плаваю  в  любові…
Тут  злетіть  —
а  Ти  стільчики!
…потерпи  —  для  них:
столи  і  стільчики
столи  і  стільчики!
Їдять…
й  столи  і  стільчики!
і  —
столи  і  стільчики,  всі  кусні,
Цільність  мою  їдять!!


То  перестанете  ви
один  одного  вбивать??


Один  словесник
і  один  Бетховен
є  —  один  Бог
є  —  одна
Божа  Мати!
А  ви  самі  оголені
од  Його  правди!
і  від  Її  любові!!  —
                               може  …


Ви  безпорадні
бо  ви  не  карані
святі  і  карнії
в  периметрі  мойого  перикарда…
ви  стали  піснею!!
Церкви  змовкають.
Бо  не  мають  слова?
Бог  —
дає  слово!!
Хто  не  роз’єднаний.
А  єдність  є  в  мені.
Бо  ж  вам
не  тісно?


Один  є  речник
і  один  Бетховен
один  є  Бог
одна  всім  —  Божа  Мати
ви  стали  —  піснею!!

І  з  чистим  серцем
як  співати
окликнеться  любов’ю
Божа  Мати!
Вона  не  може  —  щоб
не  окликатись…
Любов  же  чиста,
Мати  Божа  —  Чиста!!


Страждала.  За  любов  –  страждати…
Бо  —  один  Бог.
І  одна  —  Божа  Мати…

П’ятниця…21.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2021

Фівейський Павло

           Поема  духовна

Ну  що  ж,  пустиня...
Ходьби  чотири  дні  —
і  після  третього  —
куди  —  те  Бог
лиш  знає


ходи  чи  не  ходи
води
немає...


і  —  Той,
і  в  Нього  є  чиїсь  —  сліди...
бо  так  було
перед  одним  Павлом  —
Він  гору  розсуває
а  вже  печера  є
а  в  ній  вода
є...


!  як  сталось??
смерть  же  життя  —  та  блискавично
                                                                                 виявляє!..
й  хто  воду  Божую
сховає?..


«Заходь,  Антонію...
Як  добре  —
ти  прийшов...
Скидай  сандалі».  А  видно  —
й  так  все
знає...


«А  Той  для  праведника  —
й  Сонце  утискає».  —  
мо’  скажуть  ті,
хто  в  Бозі  знає.


«Ти  сам  —  чи  в  тайні...
Від  слави  людської  —
чи  сам  втікаю?»


«І  лев  —  пустиню
й  Бога  краще  знає».


«Підеш  і  принесеш  —
щоб  мене  в  плащаницю  
загорнути».


...Заледве  встиг  Антоній
повернутись  —
прийшли  два  леви
й  вирили  яму!..


Що  в  тайні  —
в  тайну  може  загорнутись.


І  може  з  тайни
хтось  більше  виповзе
до  тями...

30.01.2021,
пам’ять  начальника  всіх  монахів  Антонія  Великого
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021

«Була зима. І ми були….

*      *      *


«Була  зима.  І  ми  були.
Зима  минула.  Ми  пройшли.»
весело  в  прозі
з  теплом  мов  підіймаються
морози.
М’яке  є  серце
що  й  лід  зігріє
аби  —  в  Бозі!

10.02.2021

*      *      *

це  —
горобці  в  кущах  жасмину
цвірінькодзвонять!
парять  зимі  спину


от  теплолюби!
в  ознаці  вишній
як  упарить
то  —
ойкає
душа  людини!

10.02.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021

Хто в тактовність?

                                       Мамі  рідній  Галині  Панфілівні
                                       з  любов’ю  присвячую



І  так  —  вже  не  чекали  першизни
а  все
засвічує  від  снігу  білизни
лиш  відчини  балкон
аж  все  засвітиться
із  ним



Як  перед  Богом
здивованість
це  оніміння
осіло  б  небо
роди  хоч  слово
так
нетактовне  перед  небом  говоріння



дитинність  —  плід
тільки  дорослого  життя
і  ніби  Хто  як  в  вишину
                                                 протяг
в  той  край
де  вічне  промовля  Буття!

09,10.02.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021

Якщо не запропонувати кайрос

                               Слову-Спасителю
                               з  любов’ю  присвячується



Ах  те?  Ах!  —
те
чого
в  мені  —  ніби  неправильно
росте


А  крила,
Миколай  і  гумор!
Не  помирали
з  гумору?
І  засікайте  —
і  прийде  відсічка
і  —  тут  для  часу
помрете!
Коли  душа  і  Бог
то  проступається
все  й  рівно  й  одне  —
                               т  е.


Весь  інститут  у  грипові
я  —  ні!
А  я  й  не  покладавсь
на  інституції
у  їх  колишненькій  борні!
І  —  видно  ви  в  мені
чи  я  у  вас
чи  знов
ви  у  мені?


Весь  інститут  у  хмелеві
і  жовті  виразки  —  на
них
на  мені  —  ні!
І  Ігор  ще,  борець  вільного  стилю,
на  ньому  —  ні!
Христос  казав:  «Я  притягну...»
а  я  наслідник
чи  наслідувач
я  теж  —  ану!
І  потягнув!
А  що  тобі?
На  те  тобі!  —
може  є  справа
в  вільній  боротьбі


А  я  живу  —
як  Бог  зуміє.
А  вони  знов  знаходять
алергію!


І  якщо  кайрос  нелінійний
не  хаває
лінійний  світський  час
то  саме  час
схаває  й  вас


А  потім  час
на  своє  диво  напоровся
і  я  віддався  Диву
                               що  Правдиве  —
й  далі  Христос
за  мене  поборовся!..


Отче  наш,
не  лиши  мене  найвищої  із  мрій,
Твоєї  мрії!!
а  час  ховає  жовтизну
а  час  й  трима  за  жовтизну
                               в  надії...

09.02.2021,
свято  одного  з  найбільших  стовпів  і  учителів  Церкви—
великого  святителя  Іоана  Златоустого  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2021

Стріла в серці — це меч у вустах

Отче  Феодоре,  ти  вчився
глибоко  й  широко!  —
не  знавши  мене,  а  —  допомагаєш...
Хто  чує  —  той  чує,
хто  бачить  —  у  відблисках
                                                   Око,
хто  знає  —
той  знає!


І  нишкнуть  як  пуп’янки  
                           в  землях  —
і  блискавки  з  громом
           Отой  і  метає  —
Бувало!  —  хтось  дбав
                                 у  кубельці
і  виткнувсь  —
з  стрілою  у  серці
а  люд  ще  і  того  не  знає...
бо  Вогнь  сухий  
у  одземковий
пломінь  —
ледь  що  —  і  вдаряє!..
А  пломінь  —  письменний
а  ум  у  нім  —  не  загусав
Вогонь  каже  —  з  Мене
він  мусив  би  витекти  
у  срібно-ясний  устав!
А  потім  лопочуть
в  віках  —  це
студитський  устав...


Бо  той  голку  встромив
а  той  нитку  водив  —
Серцевідець
лиш  шив
шив
шив!
і  не  перестав...
Він  чує  не  тільки  наш  запах  —
ми  любим
не  знаємо  як
Огонь  Серця  —  й  —
                         духмяні  уста...

08.02.2021,
свято  прп  Феодора  Студита

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2021

Вічна молодість

     

         Поема


                               Cлову-Богу
                               і  Вічній  Діві
                               присвячується  з  любов’ю


Молодість  неусипна!
Ніби  їй  вітер
небес  калію  всипав  —
небесні  лампади  горять...
Молодість  неусипна
вона  —
не  хоче  спать!


В  когось  хліба  просити?
Ні,
Бог  знає  —  досить
вашого  —
ситі


небеса  весь  час  —
селітру
в  сіялки  сіяли
край  —  украй  всі  втомлені
вона  —
іде  танцювать!!


в  ній  небесні  припаси  —  горять
крила-ноги  не  спнуті
все  —  перемахнути!!


хто
своєю  молодістю  почутий
ніч
і  небесні  лампади  горять...


молодість  не  розіпнути
то  є  вічне  —
слово  із  Слова
воно  сіється
слово  не  може  себе  проспать


та  все  —  перемахнути!
та  які  там  мікроби!
які  там  отрути!

і  все  —  зробити!
голос  вічного  чути
молодість  є  щоб  бути
тільки  молодість  може
це  повторять


світу  не  чути
всі  сплять
небесно
в  лампадах  горять...


вона  —  не  хоче
вона  не  може  спать!!


Не  горять?
в  серцях  —  горять
в  зорі  дивляться
                         зорі  кличуть
в  лампади  дивляться
смисл  впустити  в  своє  обличчя

07.02.2021,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021

В завихреннях лютого

                                   Незаперечній  молодості
                                   Вічної  Діви
                                   присвячується


Пісня-молитва  зігріває  й  світ  чуття  —
Чуттям!
У  лютому!
Лютий  спитає  чи
ти  взутий.
Страшні  й  великі  
в  лютому  летять...
Ми  більші  від  пташок
і  тому  дихаємо
в  це  —  лице
життя!
Ми  любимо
і  ця  любов  —  завжди
літать!
Крізь  час  —  крізь  пульс
політ  —  крізь  молоді  літа!
Навіть  як  час  —  як  дід  загус
в  гарячім  диханні  —
                 молодих  уст


Хай  нас
наші  роки  
простять
у  поштовхах
нестримної
             сміливості
в  життя!..

07.02.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021

Псалом 71. Щасливі

                               Синові  Божому
                               і  Матері  Божій
                               з  любов’ю  присвячую


В  кому  Христос
як  Сонце  словом  сходить
тому  серця
радіють  запахом  свободи...
і  любов  птиць  —
схиля  небесні  зводи!
прийдуть  пізніш
кращі  серця  народу
пізніше  кращий  світ  —
стає  щасливцем  ходу


Троянди,  невідомо  як,
як  бачимо:
             любов  знаходять...
             і  бджоли  —  живі  квіти!
Але  ж  ще  тільки
дерзновенний  аромат  свободи
в  усій  красі  незримій  —  переходить
усій  красі  цій  зримій  —  болеводить


зійти  й  померти
за  Христа
і  тут  стають
чи  не  порожні  сходи


Щоб  мав  свободу
іти
і  йшов  й  не  перестав
а  очі  були  —  тільки  до  Христа...

03.02.2021,
свято  Максима  Сповідника,  одного  Православного  проти  всіх

Якщо  не  маєш  ще  й  настільки  Христа,  й  своєї  оригінальної  думки  в  серці,
то  чи  богослов  ти,  як  ти  лікуватимеш??

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2021

Псалом 70. Світ цей

                                                         Слову-Христу  і  Богоматері
                                                         присвячую  з  любов’ю



Нема  трагедії  —  в  серцях  духовних:
страхів  нема  —  в  любов’ю  переповнених.
Ти  дав  мені
звідти  убивчії  слова
поезія  страх  смерті  убива
здохне  як  тінь  —  ця
сьогосвітня  мудрості  сова
Твоя  любов  —  страх  смерті
убива!
Дичитись  всім,  дичитись  —
                                                   і  дичитись!
а  хто  Тебе  —  торкнеться  —
враз  перемінитись!
Менше  йти  в
їдлові  кімнати
не  хочеться  і  зовсім  спати  —
як  є  любов  —  вона  
                                 не  хоче  їсти-спати!!
Ти  дав  мені  з  неї  —  убивчії  слова!!
Твоя  любов  —  страх  смерті  —
убива!
Слова  младії  Ти  мені  —
так  дав!  
світ  не  повірив  весь!  світ
цей  затрепетав...


Якщо  це  правда
то  навік  й  сьогодні
Ти  є  Поет
що  більший  за  народи!


Сповідь  прийняв?
і  взяв  мене  на  плечі?
це  є  любов!  —
і  світ  цей
вострепече...

04.02.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021

Слову — жити

 
   Поема


                               Отцю  і  Сину
                               і  Святому  Духу
                               із  трепетанням  присвячується


Зірка  Твоя  зійшла
освітлюючи  той  же
й  од  зерен  трохи  більший  шлак  —
що  Вавилон
бо  Ти  нас  вивів  із  полону...
Дивись!  що  в  ньому  і  народ  наш
                               охолонув
і  зразу  зорі  охололи,
а  не  як  я!
Зір  сім’я
заквокала
що  як  це
я  так  плавивсь  —
й  світ  цей  плавив
і  як  це  у  мені  Зоря  Твоя  палала!
як  те  Начало,
й  в  ньому  Слово  —  безначальне!


         Відчалило  повітря.
         Палаюче  —
         це  в  світ  нова  відчайність
це  в  світ  вплила  відчайність  —
і  відчай
й  живого  Слова  безпечальність!


Мій  Боже,  я  живу  серед  незрячих,
це  Ти  живеш  в  мені
бо  я  —  гарячий!
Ти  видобув  із
мене  зрячість,
і  був  полон  —
я  й  там  казав  гарячість!
не  охолов
от  я  живий!  —  серед  незрячих...
вони  хатища  збудували...


Якби  ж  я  був  з  таким
                               началом...
Якби  не  Храм...
           то  яка  б  доля  далі
                               натікала?
Якби  не  Ти  —
то  слово  —
пря  зображувальних  засобів
всіх  зажувала  б!!
Й  випльовувала  б  —
       де  Ти,
                               де  все?!


Та  Слова  Храм  —  хто  вознесе?
Трясе  —
чи  потрясе,
чи  вийме  Серце  Боже  над  усе  —
делікатесне  м’ясиво  оплавить!!
Розправить  Крила  Слави!  —
В  Книзі  Життя  —
                               відкриє  Божі  глави!


Й  на  дно
                             аж  допустить  небесне  молоко
якого  поки  ще  не  славили!
Агави!  І  алкоголіки  в  неславі!


Чи  —  з  Оком?  чи  —
                           під  землю  хочете  глибоко?!
Це  якби  Бога
могли  знати  ви  —
ніби  в  часи  Захарії,
                               в  часи  Аггея!
Знайти  і  зміст,
і  Книгу,  й  зміст  глави
із  огляду  затемнень
Вавилонії  —  всієї!
Може  б  в  безсмертне  Слово
захотіли  ви?

29.12.2020,
свято  пророка  Аггея,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903543
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2021

Які страхи зимовим надвечір’ям?

А  що  в  глибінь  сприймається?
І  віддих  —  й  тиск  морозу  —
Й  вже  сонце  зодягається
В  зимові  абрикоси!


Не  вмієте  із  Богом  жить?
Ні  дихать  —  ні  писати?
В  свій  Дім  як  грім  любов  вбіжить
І  хто  б  тут  міг  —  сказати?
Вже  ж  так  складається  —  що
                                                 тільки  Бога
                                                     обіймати!..

02.02.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021

Молодий Моцарт

Все  розступається  перед  небом
ти  артист  —  ти  нечист
хапай  духа,  бегеба
мабуть  це  фал  парашута  торкає  —
і  тебе  піднімає!
перед  небом  —
усе  відступає!..
все  ошелешується  перед  небом  —
й  все  озеленюється
під  небом

Все  розлітається  —  як  перед  небом:
як  у  людині  є  Небо!
вітер  туман  розвіває
вся  затула  із  хмар  розвівається  —
сонце  святе  просяває!
небесне  —  Псалми
он  читає  —
вчинок  і  треба


Як  людина,  яка  перед  Богом,—
урочисто  Вам  заявляю:
Ваш  син  —  композитор  геніальний
у  нім  промацуються  й  геніталії
але  огнем  він
великі  думки  до  серця  вкладає:
закінчену  думку  серцям  осяває...
а  в  інших  —  маленькі  шматки,  тож  і  —
вниз  —
у  чуття  опадають...
Небо  з  ним  —  і
майбуття  проробляє!  —
пройде  він  далі!!


Так  Моцарт  пройшов
зрілим  Небом!  Небо  —
в  зрілого  Моцарта!

Як  Дух  Небес  —  у  пасхалії...

12.02.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2021

Життя Макарія Єгипетського

                                               Макарію  Великому  
                                               з  любов’ю  присвячується...


Слово  художнє  ще  й  Христове  —
слово  з  любові  —
слово  добре!!
най  проростає  думка  вглиб!!
та  й  трохи  ви  углиб
ішли  б
якби  за  словом
думати  могли,
й  за  гранню  слова  —  тайни,
вічні  —  нОві!!


То  так  вже  у  мені
буває
якби  зіпнулась  в  моїм  зорі  —
свята  Макарія
покора
то  когось  —  піднімає  вгору,
а  може  Бог  —  когось  скидає!


Кого  ти,  душе,  ще  чекаєш?
Яхонтова  душа  —  Божа  душа,
дванадцять  років  молиться,
щоб  просто  враз  —  обходитись  з  людьми,
а  Бог  є  в  людях  —  отже,  й  з  Богом!
Зате  смиренний  —  із  крильми!..


й  поганого  нічого  з  того.
Зате  іди  зціляти  й  умовляти,
себе  самого  правдою  карати
і  так  за  гранню  слова  думку
                                                                                 нарождати
Дивись,  Макаріє  Великий,  —
як  смиреннеє  телятко:
хто  буде  думати?
чи  й  світ  почне  страждати?


Як  йти  нешвидко
і  невпинно
догори...
Бог  обійняв  тебе
й  поставив  аж  на  край  ріки,
Макаріє,
і  правда  —  ти  видихнувсь,
і  небагато  говорив

01.02.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2021

Вурдалакам

       Поема


                             Слову-Спасителю
                             з  любов’ю  присвячується


Що  слава  ця  передається
з  хати  в  хату
що  я  Тебе  люблю
що  благодаті  Ти  —
подав  багато
і  в  віддання  Різдва—
до  Тебе  припадати
і  Небеса  палкі
і  Світло  з  висоти
Ти  —  через  всіх!
Ти  на  землі  й  на  Небі
й  всюди  —  Ти!
«Слава  Сину,  що  за  нас  тіло  прийняв!»
«Слава  Сину,  що  усіх
прийшов  спасти!»
Що  слава  ця  передається  з  хати  в  хату
Що  радість  збільшується  —
як  її  роздати
як  радість  ця  прийшла
із  Немовлятком:
мова  любові  —  ще  без  слів!..


І  з  словом  у  любові  з  серця  —
також
й  роджений  зорями  —  не  плакав  би
бо  ось  Явивсь  Хто
                   зорі  народив
щоб  вічно  хтось  не  сумував
і  вічно  хтось  —  не  плакав


бо  я  трясу  з  Небес  насіння
то  зерна  ці!  —
і  сподівання  й  потрясіння
бо  це  теплом  —  із  хати  в  хату
бо  це  Тепло,  що  не  прийшло  ховатись!!!
то  зерна  ці!
це  слово  —  для  спасінь!
бо  віра  —  в  праведність,
а  слово  —  для  спасіння!
це  у  Ісусі  говоріння!
бо  у  мені  перекидається  атака  —
як  хто  десь  плакав  —
щоб  не  плакав!!!
розумні  і  безумні  —
                               у  Ітаку
                               Слави
                               повертаються
безумні,  з  інших  вір  що,  повириваються  —
так  каже  слово!
Ісус  —  в  неправді  не  балакав!!  —
і  в  Храмі  Слова  проповзіте,  вурдалаки!..


Що  слава  ця
передається  —
з  хати  в  хату  —  ви  не  відаєте...
проповзаєте  зі  смаком!!

13.01.2021,
свято  віддання  Різдва,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021

Слово Ігоря

           
               Дев’ята  поема

                               Засмітять  —  і  на  мить  перестає
                               Божественною  буть  душа  поета-І.Ш.

         Пісня  перша


1

Говорю  я:  єсть  Бог;  єсть  геній  мій
І  воля  вищої  гармонії  в  самій
Природі.
                               Зореносців  їсть  земля,
І  відреклись:  «Не  маєм  генія».


Являю  я:  безсмертний  геній  —  от.
Смітять  нечисті  —  і  сміття  несуть  в  народ.
Уявлень  єсть  олжа  у  середини,  —
Все  лжа.  Не  лжа  єсть  генії
Й  народ.
Сміття  між  ними.


2

Чи  вам  потрібно  змінювать  народ?
Змініть  себе  до  генія  висот.
Де  геній  починає  серцем  лунким,
Все  єсть  торкання  —
                               все  єсть  поцілунки.
І  сполох  волі  в  ніч  і  в  день.
                               Благословен
Хто  вам  приніс  повітря  висоти,
Що  розбудило  вас  любить  і  йти.
І  пом’якшило  ниву  серця  вам.
Так  йде  народ,  валить,  він  чує  —
                               там,
Там  геній.


3

Пройдіте  клімати,  і  біля  неба  древа
відчуйте  легкість,
як  усунення  біди  і  заблукання.
І  готові  ревно
вже  попрощатись
назавжди,
Так  швидко  вас  потягне
                               світле  й  вище.
Коли  загоритеся  огневищем  —
не  бійтеся:  все,  що  було,  єсть  сон.
Ви  Божества  торкнетесь  в  унісон
із  прохолодою.
                               Чи  буде  світ  щасливим?
Вологу  тягнуть  хмари,  як  на  сон,
і  світлий  дух  шукає  світлі  ниви.
Зметнеться  дух  —  прощай!
                               Не  впізнають  чужого:
Хоч  тіло  те  ж,
Та  все  нове  у  нього.
Хто  землю  раз  побачив  оком  орлим,
той  зміниться:
очистить  орле  горло
і  засумує.  Все  за  тим,  чого  нема,
чи  мало  є.
                               Природо,  ти  сама
сумуєш  так.  О  вічна  чистота!
О  радосте  єдина  для  земного!
О  вічна  чистота  гармоній  того,
чого  і  не  торкнутись  людям  так!
О  вічная  любов  і  чистота!
О  спраго  сліз!  Любов  і  чистота!


4

Я  так  сказав,  що  мул  тримає  лоно.
І  Бога  гідний  той,  що  вирвався  з  полону,
І  подвигу  торкатися  почав,
І  йшов  на  смерть  —  і  не  загинув.
                               А  вхолонув,
Де  яснобачення  взялось  в  його  очах.
То  Дух  ввійшов  —  і  він  побачив
                               все  життя,
І  він  сміявсь,  як  забуття!


Щасливий  той,  кого  сам  Бог  відкриє:
Над  ним  останнії  породи  порозмиє
І  вигляне,  як  сонце  духу,  вмить  —
І  тим  розтне.  Зігріє,  чи  спалить.


5

                               Немає  зла
в  людях,  а  —  поневолення.  Була
пора  обіймів  у  високого  й  низького.  Була
і  є  природа,  і  ні  злого,
ні  доброго,  —  вона  природа  ,  —
                               в  ній  нема.
Таїни  є  в  її  природній  силі.
Всіх  має  дух:  то  нижчий  дух  —
                               тюрма
то  вищий  довго  не  під  силу.
Терзання  духу  на  все  вищій  хвилі  —
до  вічності.


                               Хто  вистраждав  любов,
йшов  не  ламаючи  —  квітуючи  життя,  —
ясний!  як  сила  Божого  буття,  —
той  вийшов  в  інший  світ,
світ  заграничних  знань.
Куди  підуть  брати  і  сестри,
та  всі  для  різних  починань.


Говорить  хто:  нема  богів:
не  засудіть,  він  ще  не  дотягнувся.
Говорить  хто:  душі  нема:
не  засудіть,  можливо,  ще  не  має.
Говорить  хто:  нема  любові:
не  засудіть,  не  затопчіте  серця  сад,
схиліте  генія  —  нема  шляху  назад
від  генія.


                               Ні  словом,
ні  тими  пухирями,  що  думки,
ні  тілом,  що  не  бачать,
                               ні  що  плоть,
не  доторкайтеся;
хай  буде  чисто  Бог
                               і  геній  мій;
де  суміш,  там  і  пекло;
я  вам  ще  хлопчиком  сказав  —
і  заховався.


Торкніться  генія  в  сердечній  чистоті.
                               Той  світ  одна  Любов.
Мій  дух  в  любов  носив  людей,
і  повертав,  немов  дітей,
і  відпускав  як  риб  у  мул,
де  будуть  рухатись  вони
многії  літа
з  плачем  від  пам’яті  душі  —
й  терзати  інших,  як  вони,  у  сні,
що  не  готові  до  життя  богів.
В    Розруху  йдете.
Дух  мій  —  хліб  для  вас,
                               і  порятуйтесь,
й  ви  —  хліб  для  ниви,  що  є  Любов.
Та  єсть  і  дух  —  що  не  підходьте
                               і  в  серцях,  заради  душ.  —
Це  те,  що  рухатиме
руки,  й  ноги,  й  крила  і  світ  розтне.
                               Коли  я  бог.


         Пісня  друга


1

Я  бачу;
Погляд  цей  не  полиша
Покручені  життєвістію  віти
Із  жалістю  і  ніжністю  до  світу:
Так  в  листопад  очиститься
                               душа  —
І  дух  крізь  ребра  випнуті  засвітить.


2

Так  мудреці  ввіходили  в  мій  сад.


3

Не  плачте,  не  карайтеся  з  імли,
Ви  геніям  і  не  допомогли  б.
Не  та  вже  ласка  і  не  той  вже  догляд,
Де  бачить  їх  верховний  погляд.
Ви  щастя  доторкалися  немало,
Коли  не  швидко  геніїв  вбивали  —
І  завмирали.  Я  наслав  їх  радо,
Щоб  говорили  про  духовну  правду.


4

Від  місць  кінчини
труби  духу  в  небо
Холодні  й  постоять.
Се  ті  —  сурмлять.
Се  ті  вам  засурмлять:
Се  ті  стоять  під  силою  краси.
Співає  й  степ.  —
Приймеш  кого  єси.


5

В  пророків  легкі  душі.  —
Правда  вся  із  легкою  душею.
Нижче  сяй  —  то  й  тяжче  на  душі.


                               В  низький  політ
Хто  геніїв  зашморгує  моїх  —
Той  і  тому  не  хоче  знати  їх.
Ви  діти  всі  у  них  —  у  кому  Дух.


А  свіжі  діти  мають  Бога  слух,  —
І  знатимуть,  що  можна  стати  з  Богом;
Кажу:  ви  їм  не  зробите  нічого.
Бог  так  зробив
й  я  так  зробив.


           Пісня  третя


1

Глупота  —  чий  випар  в  повітрі?
                               Підспідність  природи
Безстидна,  і  в  дурощах  кривди  і  правди  нема.

Воістину:  дух  мій  легкий  проникає  в  породи:
це  сталось.
Для  радощів  —  сонце  й  зима.
Возрадуйтесь,  гори,
                               у  Всесвіт  кидаючи  жилки
Нутра.  Возрадуйтесь,  доли,  в  безсмерті.
                               Возрадуйся,  ранку.
Ніщо  не  родилось  ні  пізно  й  ні  рано;
Прихована  радість  —  як  мудрість,
                               щоб  чути  і  жити.


Лиш  дух  мій  вника,
                           що  й  маленьку  частинку  не  ранить.
Божить.  О  не  беріть  все  ламати,  ви  грубі.
Я  сам  направляю  потік  мій  у  труби  —
У  вічність.
Ніщо  не  спізниться,  не  пізно  й  не  рано.


Возрадуйтесь,  ріки,
Живі  й  неживі  мої  води.
Воістину:  світло  швидке  проникає  пороги:
і  води  людей;  і  коли  принесете  ще  Бога
На  гребені  хвиль,  о  мої  океани  й  небеснії  зводи,


Хай  луска  повітря.  Возрадуйтесь,  пружнії  гади,
З  води,  з-під  землі,  і  з  вогню,
                               і  з  повітря,  —  де  всі  ви.
Один  —  вам  в  усьому  посібник,  де  зрушую  надра;
Ввергаючи  в  піну  і  гніт  океанських  засівів.
Тож  зсуви  заждуть  до  удару  свободи  Знавця:
Чистим  генієм  я  не  нарадувався.
В  нерозумних  земель,  що  стрибають,  —
                               стрибковий  хід  у  негоди.
Чистий  геній  —  як  сонце  на  яснії  води;
Сокіл  в  небо;  з  душею  душа  на  свободу.


Ось  земля!
Запах  генія  пальців  залишиш  нестертим  —
Стане  й  прагне  любити  все,  як  перед  смертю;
                               так  і  кличуть  порога.
Поезія  —  мова  богів.  Небесна  со-вість.
О  мій  клич,  дух  безсмертного  бога;
Щоб  молились  на  шиях  в  найближчих  стихів;
О!  сліпим,  неготовим  —  стихія  стихій.


Радійте,  що  ніяк  мені,  ви  хвилі,
                               назвались  —  народи.
Воістину:  світло  швидке    проникає  пороги:
І  води  людей;  і  коли  принесете  ще  Бога
на  гребені  хвиль,  о  мої  океани  й  небеснії  зводи;


Всесвіт  з  мене  росте.  Променистий
                               з  первісної  точки,
Розходячись  —  плавить  і  ниті,  і  зв’язки,
                               і  межі  людей,
Звірів,  хмар  і  дерев,  птиць  —
                               і  тіні  легкі  боготочних
Зірнять:  вічність  гряде;


Світ  із  мене  легкий.  Найчистішу  красу  надпиває
Чистий  дух;  крайній  вибух  і  вдар  в  Божестві;
І  летить,  швидкі  блискавки  з  себе  скидає
Неназванний  і  радісний  у  торжестві.


Пийте  з  сліду  і  смійтесь  над  всим;
Вдарять  блискавки:  буде  —  як  я  народив:
                               інший  світ.


2

А  що  люди?
І  не  чують  (а  хто  там  творив?),
І  не  бачать:  є  обличчя  —  не  зрощено  рук,
Або  ніг;
А  є  ноги  —  немає  душі;
Є  душа,  а  немає  чуття.
І  проходиш,  на  щоки  стрибає  життя.
І  пов’язані  в  сон.


3

Сію  генії  я.  Сяяв  дощ
                               золотий
                               із  очей  носія.
Синім  жартом  обхід  над  землею  почав
Білий  стрижень  смерча.


Хто  дрижить,
Коли  так  і  не  йме,  куди  сходить  мій  дух,
Кого  в  темінь  безодень  кладу.
Розмиваючи  ниті,
розмивами  йдучи,  знайдуть:
Нить  ясну.
Златі  генії,  діти  веселі  в  чаду!


Сію  генії  я.  Сяє  світло  швидке
                               голови  носія.
Простелись,  моє  поле,  пробігаючи,  в  камінь
                               і  в  обрій  вдаряючи  чийсь,
Плодовитими  райдугами  беручись,
Розливаючись  в  зарослях  стебел
                               й  верхів  кунтушів.
Б’є  зелений  вогонь
                               з-під  рожевих  туманів  душі.
П’ють  зеленую  кров,  хто  несвітло  напитись  спішить;
Так  спорідненість  ниже.  Намистинками  на  ниття,
Що  вас  тягне  із  варива,  із  шкаралупів  буття  —
Що  кипить?  Яка  нить?  який  шлях?
Зорі  юності  вколюють;
Безмір  черпали  ви  срібним  ковшиком  серця.


Возрадуйтесь,  ріки,
Живі  й  неживі  мої  води.
Воістину:  світло  швидке  проникає  пороги:
І  води  людей;  і  коли  принесете  ще  Бога
На  гребені  хвиль,  о  мої  океани  й  небеснії  зводи;
Світ  із  мене  росте.

1985.  Київ

(  з  першою  книги  «Деміург»,  1992  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2021

чи не пора вам заслідити вічну землю…

*      *      *

                             Ігореві  Олендію,  письменнику  і  другові,
                             правдистові  в  Ісусі  Христі,
                             з  любовю  присвячується


чи  не  пора  вам  заслідити
вічну  землю
серцем  любові  миро  істочити
куди  вам  розумом  ходити
Прокинувшись  —  дивлячись  в  стелю



Він  милосердний  —  то  й  носив
вас  коло  хати
заніс  вас  в  вашу  мов  Свою
                                                               оселю
і  зірка  світла  зирить
на  постелю
і  біля  хати
пахне  м’ята

21.01.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021

В світозданні правда така є…

*      *      *


В  світозданні
правда  така  є
і  її  вже  не  повторити
бо  в  тій  правді  Бог  протікає
не  закрити  зір
не  закрити!


А  тоді  і  зорі
                                       змовкають  —
як  серцям  у  двох  говорити
світ  чекає
весь  чекає
           і  чекають  —
чи  любов  йде
зміряти
й  змирити


В  правді  давньо
Бог  протікає
чи  відкритий  зір
чи  закритий
хто  ж  це  тобі
наніч  ноги
вмиває...
хто  ж  це  тебе  зміг
так  любити?

20.01.2021,
вінчання  роковини

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021

Хрещення Христа — внесення світла і оновлення

               


                               Ісусу  Христу,  що  задля  нас
                               охрестився  в  Йордані,
                               з  любов’ю  присвячується


 
І  що  в  серці  є  вухо
й  Отець,  Син  і  Дух
ви  скажіть  слабкодухим  —
мужнійте!  єсть  Бог!
і  є  всякі  антени
якщо  слово
діткнеться
до  вас  і  до  мене  —
воно  вириє  новий  свій  слух...


І  пускати  до  вух
й  не  пускати
до  вух  —
хай  світліється  слово
на  світліючий  дух!!


Так  як  в  ранок  —
ця  світлая  радість  біжить!
Сонце  Правди  спожить  —
це  нам  сонце  спожить
це  нам  води  спожить
а  Отець,  Син  і  Дух  —
й  життя  світу  ясніє  —  щоб  жить!

19.01.2021,
з  причастям,
свято  Богоявлення  і  Хрещення

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021

ті козлів палили та ці…

*      *      *


ті  козлів  палили
та  ці  палять  планету
тільки  б  мені  піднятися  
                                                             до  Поета
тільки    поету


просто  —  чи  хочуть  цілих?
скільки  внизу  Твоїх  довжників!
скинеш  мені  ціле?
я  те  —  далі  —  
художньо


як  в  мене  любов  цілиш!
молода  —  найсолодша
я  ж  тут  тонко  обілений  —
як  тут  не  помолодшаєш?!


в  серці  хіба  лиш  вухо?
ви  скажіть  слабкодухим  —
мужнійте!  не  бійтесь!
Сий  —  Великий  Ізраїлів!!
Його  слухайте.

19.01.2021,
з  причастям,
свято  Богоявлення  і  Хрещення

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021

Слово

                               Єдиному  найбільшому  серед  людей
                               Великому  Іоану
                               з  надією  і  любов’ю  присвячується


Комусь
легше  сказати
а  тобі
треба  впізнати
надійшле  Слово  з  височин...
ти  знаєш  —  хто  ти
та  і  зайнятись  —
чим  —
і  чекати



всі  мимрнуть-вимруть
бо  час  вбиває  Вічність
йде  з  неї
Вимір...



слово  до  тебе  з  Неба  —
був  голос
а  тіло  тре
верблюжий
волос
і  зорі  —  тихі...



були  чотиривимірні
і  в  тьмі  розшились
всі  вимруть
бо  час  заступить  Вічність
йде  з  неї
Вимір!
на  що  небо  й  земля  —  рішились



Він  може  і  тебе
діткнутися  —
й  прошити!

18.01.2021,
передсвято  Богоявлення  і  Хрещення

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021

Нове життя Гори

Христу  любий  шалений  порив!
Занадто  я  фундаментальний
багато  прагну  знати
цим  хочу  інших  розіп’яти    –  
належить  їм  чи  не  належить
це  так!    –  
а  потрібне  протилежне…


Христу  любий  шалений  порив
це  все  одно  що  злетіть  
на  якійсь  “трахомі”
чи  на  апараті  –  та  не  знати
                     як  розкривать  парашута
душа  от    –    на  розрив
                                 між  тілом  й  духом
що  не  застрашені  і  не  в  путах


Небесних  питаю    –  
казать  що  й  так  без  парашута?
святі    –    про  місцеву  льотну  анафему
Боже!
я  давно  не  в  метафорах
ця  проблема    місцева  ще  та  …
на  мене  ж    до  цих  пір  не  зійшов  ще  
шалений  порив  до  Христа!    –  
щоб    злетіть  без  нічого!  –  
одним  Духом  Бога


але  Батькові  славу  вознести,  
                                                       і  Гору,
й  що  на  ній;
та  про  що  і  навіщо  говорю?!  –  
потрібен  шалений  порив!!!

2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021

Гора Іоана Предтечі (г. Узун Сирт) в його день

Долі  хилився;  та  хочеться  встати,  —
Вся!—  благодать  вся  на  Гору  пішла...
Сяє  Гора  —  у  святій  благодаті!!!
Більша  й  хвала  наша,  аніж  була!


От!  —  щоб  душа...
та  й  настільки  розквітла!
І  —  розплескалася  б  Духу  хвала...
Храм  —  лиш  фундамент,  а  —
стільки  Світла!!
Але  і  більша  душевна  хвала!


Як  траві  стиглій  правду  подати??  —
Сонце?  спікало  траву?  аж  дотла!
І...  Сонце  отінилось  від  благодаті...
Більша  хвала  Небесам,  ніж  була!!

07.07.2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021

З білою бородою Старець Поема духовна

   

                               Особливо  улюбленому  Серафиму  Саровському
                               навіки  присвячується


А  я  пишу  так  молодо
                               і  дзвінко!  —
Мов  витанцьовую  лезгінку!
І  ви  мені,  похмурії,  пробачте
Це  я  вам  не  за  себе  —
за  Саровського  віддячую!
І  ви  погналися  би  по-гусиному
                               у  жито?
Ви  пробували  —  із  великим  жити??
Ви  спробували  —
із  Великим  Серафимом  жити!!
І  ви  ішли,  ще  невідомо  де,  в  фарватері,  —
Саровського  нема?  нема
Божої  Матері!


А  де  звертати?
а  де  не  звертати?
А  ви  питали  б  може
в  Богоматері?
А  я  вернувсь  до  молодості
дзвінко
а  я  орел
а  я  —  грузин
і  витанцьовую  лезгінку!
Чу,
що  де  звертати
на  що  не  звертати  —
це  ви  питали  б  може
у  Божої  Матері!


70  років  та  й  не
                               прославляли  —
це  мимо  й  мимо  —
не  з  Божою  Матір’ю
а  мені  легко  вас  переломити?
ви  колоною  —  у  жито
а  так  —  ви  спробували  із  Великим
                               жити!
а  так  дорогою  я
гінко
гінко
гінко
я  з  Богоматір’ю


і  я  торкав  музику  чув
а  було  чути  —  молода!!


і  теж!  да  —
я  витанцьовую  лезгінку!!
хто  з  вас  Її  продав
а  —  така  усміхнена!  сліпуча!
й  молода!!


й  чи  не  Її  я
мов  би  —  викрадав!
я  Її  бачив...
для  —  вас
а  ви  бурда


ну  чи  ще
з’явиться
та  біла
борода  —
                               як  під  смерть  Пушкіну
й  Івану-праведнику
на  його
ходах?


він  на  Росію  хіба  більше
                               западав?
а  то  —  всесвітній!!


Бог  чи  не  першим
його
мені  к  серцю
дав!
а  ви  дивуєтесь  що  суть  Давида  —
танець  перед  Богом  —
мені  передав!


і  ви  мене  під  плитку
і  пийте  оковиту
оковитую!
і  випивши,  мерці  зі  свитою
собачники
зі  свитою
а  вас  —  досягне  біла
Борода?
Христа  я  голос  —
                               з  Бородою  Голос!!


світатиме
а  ви  —  ментал-вода!..
це  я  і  —  Борода

15.01.2021,  свято  Серафима  —  Великого...
16.01.2021,  ранок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021

Вогонь Христовий

       Поема  духовна


                               Пресвятій  Трійці  —
                               з  трепетом  і  любов’ю
                               присвячується


Настільки  духу!
наскільки  сили!
настільки  пропекло!
нас  тільки?
так  щоби  поряд  і  очищувалось
                               скло!
так  ніби  пальцем
                               підтикало  плоть!  —
тягло  очі  квадратнії  —  на  лоба
                               потім  зворотньо  утягло
хто  ми?


це  зек  у  кандалах  Павло!!
отець  —
мене  хапнуть    шмагати
                               словом
мені  в
розширеннях  й  проталинах
родити  слово
                       і  вже  навколо  —
                       кров’ю  запеклось!!



А  що  ви  бачите?
а  чим  найбарзі  бачите?
що  ще  —  вогнем  текло?
аж  ще  шудрячитесь
а  чиїм  горлом  вже  —  тепло??


А  оце  —  бачите?!
що  у  вогні  —  Огнем  текло?


це  перероджуюче  —  для  сердець
                               Тепло!!


Й  нище  —  втекло?
а  що  ви  микаєтесь  —  те
над
добром  і  злом!!
зійдете  в  горло??
де  протинається  у  світі  барахло??
І  з  філософій?

шмагається  все  з  філософій
і  не  вело  нікуди
                               й  не  звело!
Павло  в  кайданах
отець  у  слово  даний
і  я  —
скрутив  в  багатті
             ремесло
побив  у  перехожих  чересло
бо  духом  намагалося  й  було
настільки  духом!
настільки  в  силі!!
настільки  розбирало  і  збирало
                               й  запекло!  —
якою  лядою  це  звізданулось  —
щоб  збулось!!
з  якою  лядою  загримите  —
у  льох!!  —  чи  вдаль?
коли  не  збачите
нас  троє  —  в  вертикалі!!



Настільки  духу!
настільки  сили!
слово  такого  загоряння?  і  чи  було?..
Настільки  буде

як  є  де
людьми  люди...

14.01.2021,
з  причастям,
свято  Василія  Великого
і  Петра  Могили,  святителя  київського  і  Руси,  Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021

Вурдалакам Поема

                                     Слову-Спасителю
                                     з  любов’ю  присвячується


Що  слава  ця  передається
з  хати  в  хату
що  я  Тебе  люблю
що  благодаті  Ти  —
подав  багато
і  в  віддання  Різдва—
до  Тебе  припадати
і  Небеса  палкі
і  Світло  з  висоти
Ти  —  через  всіх!
Ти  на  землі  й  на  Небі
й  всюди  —  Ти!
«Слава  Сину,  що  за  нас  тіло  прийняв!»
«Слава  Сину,  що  усіх
прийшов  спасти!»
Що  слава  ця  передається  з  хати  в  хату
Що  радість  збільшується  —
як  її  роздати
як  радість  ця  прийшла
із  Немовлятком:
мова  любові  —  ще  без  слів!..


І  з  словом  у  любові  з  серця  —
також
й  роджений  зорями  —  не  плакав  би
бо  ось  Явивсь  Хто  
зорі  народив
щоб  вічно  хтось  не  сумував
і  вічно  хтось  —  не  плакав


бо  я  трясу  з  Небес  насіння
то  зерна  ці!  —
і  сподівання  й  потрясіння
бо  це  теплом  —  із  хати  в  хату
бо  це  Тепло,  що  не  прийшло  ховатись!!!
то  зерна  ці!
це  слово  —  для  спасінь!
бо  віра  —  в  праведність,
а  слово  —  для  спасіння!
це  у  Ісусі  говоріння!
бо  у  мені  перекидається  атака  —
як  хто  десь  плакав  —
щоб  не  плакав!!!
розумні  і  безумні  —  у  Ітаку
                                                               Слави
                                                               повертаються
безумні,  з  інших  вір  що,  повириваються  —
так  каже  слово!
Ісус  —  в  неправді  не  балакав!!  —
і  в  Храмі  Слова  проповзіте,  вурдалаки!..


Що  слава  ця
передається  —
з  хати  в  хату  —  ви  не  відаєте...
проповзаєте  зі  смаком!!

13.01.2021,
свято  віддання  Різдва,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021

Псалом 69. Різдво Христове

Пече,  Дитятко,  в  гарячому  серці  —
                               в  мені?
Добрі  —  до  неба
ці  сходи?
Добрі  —  ці  сходи
в  свободі!  —
Хочеш  Ти  жити
в  Огні  усі  дні?
Дай  тихі  води
                           і  зорі  ясні,
Зійдеш  в  блаженстві  високий
в  мені  —
Дай  зорі  ясні
               і  тихії  води!..
Дай  в  Тобі  дуже  любитись
                               мені  —
Тільки  вже  дай
догодити!
Серце  відкрити?  Хай  буде
відкрите!
Скільки  в  нім  розсипів  —
                             щоб  любити
                               і  жити!
Небо  б  огненне!  —
словом  спожити!


День  —  пересадковий!
Тиха  ніч  вроди!
Народи!
Народи!  —
з  погоди  —  з  погоди!
Тільки  краса  покоряю  серця
                               і  народи!
Брав  я  міста,
Брав  міста  я!  —
думав  —  думав:  де
                               це  Ти
                               ходиш?!!


Ти  —  впливав...
слово  брало  огненні  находи
                   й  в  поході  —
                               й  в  походи!!
Так  Ти,  Слово,  нежданно  —
                               приходиш...
так  таки  епікурейців
знаходиш?..
Господи!  так  вмикни  —
                             і  Твоєї  ж  свободи!!
Дальнє  світло!  —
З  дальніх  зір.
Темнота  —  і  народи.
Добрі  до  Неба
ці  сходи?


Добра  Зірка
що  сходить!!

06.01.2021,  Вілія,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2021

Вітайте Поема

     Вітайте  
     Поема


В  тайні  я  поставив  любов  й  солод
на  пряму  з  Небес
дорогу
мовлять  от    —  люблю,  люблю,  люблю...
та
це  якось  і  не  слава  Богу
і  немає  слави  —  Богу
і  ще  патока  і  цукор,  цукор!  патока!
та  —  несолодко
вкинуть  в  серце  —  і  пелена  така
                                                         і  пелена  така
                                                               дурня  така


ну  земне!  —
і  не  здобудеш  —
аби  —  славу  Богу!  і  всю  славу  —
Богу!..
А  всю  славу  Божій  Матері?


а  я  так  зроблю
і  що  зробиш  —  бо  я  так  люблю
що  під  небом
погублю  земні  суматори!!
чи  не  з  облак  інформації  спадатимуть
якщо  Бог  дасть  інформаціям  —
                                                                                           спадати


або  є  вже  Захід-Схід
але  будуть  Схід-і-Захід
різатимуть  й  дорізатимуть
полюси  магнітні  поміняти?
масштаб  Божої  Матері??
патока  і  цукор,  патока  і  цукор
та  —  несолодко!
Масштаб  —  Богоматері!!


ним  
товкти
дробити  ерудитів
а  що  робити?
бо  я  так  люблю  —
робити
з  серцем!
й  доробити!
мій  масштаб!
чи  ще  пожити
бо  я  вже  сказав  —
чи  вам  роти  закрити  
чи  —  ще  пожити
та  почати  —  вже  казати...


і  що  є  час?!  —
бо  там
синедріон
і  тут  синедріон
а  є  —  любов  і  Божа  Мати!
щось  ви  такі  нездалі
що  без  любові  —  зачинає  загасати...


Пасаж!
Скураж!
Авраж!
так  і  —
попідкочуються
до  масштабу  Богоматері!
а  ви  белькочете:  то  —
краса  серця
а  мій  друг*,  що  є  зі  мною,  й  з  кожним,
                                                                           так  
                                                                           й  пройде
             як  це  неложно,  
непомічений?  —
люблячи  Слово
й  —  Божу  Матір!!
являючи
усе  це!..


Ну  —  масштаб
серця...

06.01.2021,  
Київ
*  -  вітайте  режисера  Ковалевича  С.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021

На мелодію Баха — Гуно «Аве Марія»

           На  мелодію  Баха  —  Гуно  
         «Аве  Марія»

                                                                   Богородиці  присвячується

1

День,  час  —
які
слова...

В  вік  —  тихо  Вічність  йшла...
ось  —  є  віра
в  ній  нова...
в  вік  —  і  прийшла  Істина
жива!..


2  (тут  можливо  вступати  хору)

Ось  спить  —  це  Дитинча
єсть  це  Дитинча
ось!  —  це  Дитинча!  —
це  ціла  
Вічність
візьме  й  нас...


3

О  Боже,
Святий!
Маріє!
радій!!

Маріє!!  —  
ось  ти  й  родила  Істину!..
бо  в  Дитятці  Істина,
ось  в  Дитятці  —  Бог,
 
в  маленькім  Він,  —
великі  радощі
і  світлі  радощі  для  всіх!!
Так  Радість  Світла  просвітила,
освітила,
нежданно  умістила  всіх!

05.01.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021

Поцілунки музики світання!!. .

*      *      *


Поцілунки  музики  світання!!
Хоч  скачи!  —
у  незатупаності  сприйняття...
От  дитя!  —
                       Матінка  —  вранці  так  дитя...
Рай  хай  імпонує!  —
                   темперує!  —
правда  проникання!  —
                                                             що  невидима  і  не  остання...


Ранок!  —  і  любов  у  серці
                                                           аж  загенерує!..
Серце  Боже,
світ  єдиний  —  й  поціловане  почує...


Дух  високий!  —
         він  вже  в  світі
                   майже  не  ночує


Пташка  —  вгору!  заспіває  —
                                                         це  її  цілує...
Так  веселість
у  мені  —  й  на  радощах
первує!!


Он  вікує
в  мені  радість
радість  —  первачок!
Он  йди  в  школу  —
       так
       як  першачок...

02.01.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021

В більшості православних Різдво

                               «Відступись,  сатано,    від  Мене,
                               бо  думаєш  ти  не  про  Боже,
                               а  про  людське!»
                               Мк,  8:33


1

Може  —  Хто  просить?
Із  серця  доброго
                               добрі  скарби  виносить...
помастить  серце  й  губи
цього  віку
кожним  Своїм
натхненним  чоловіком  —
Вогнем  у  слові
аж
звеселить  кості!..


Про  що  ж  Вогнем
в  веселість  просить?  —
Із  серця  чистого
скарби  вікам  виносить!!


2

Чого  ж  світ  невеселий,  ад  трясеться?
ще  сперечаються
насправді  —
про  одне:
Чи  Боже  —
чи  людське
є  скарбом  серця...

й  даремно!  —
в  одних  є  —  Боже  скарбом  серця
в  других  —  все  ж  людське
(а  душу  не  обманеш...  трясеться!)

24.12.2020,
25.12.2020,  в  католиків
і  в  більшості  православних  Різдво

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020

Псалом 68

                                                             Cвятій  Трійці
                                                             і  Святій  Богородиці
                                                             з  любов’ю  і  великою  вдячністю
                                                             присвячується


Господи  звільнення!
від  сил  
сонців!
Господи!  й  все  —  на  Твоїм
Лиці!
Господи,
й  що  ніч  цього  життя  —
і  що  в  кінці?
Господи!  світ  на  Твоїм
Лиці!
Альфа  й  Омега  —
Ти!  —  начал  Начало
і  Кінець  кінців:
й  світло  душі
й  світ  на  Твоїм  Лиці!


Куди  душі  не  народитись  —
чи  в  цей  бік
темноти
чи  в  той  зблиск  висоти  —
повсюди  Світло  —
це  Єдин  є  Ти...
Господи,  шерхоте
від  клубів  дня,
чи  мені  словом  у  Тобі
благовонять?


Я  хочу  до  Лиця
Твоєї  яснодоброти!!
щоб  світ  вчинить  —
й  щоб  Ти
мене  —  простив!!

22.12.2020,
свято  зачаття  св.  Анною  Богородиці

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020

Поезія — це літургія роду свого…

*      *      *


                                         Пресвятій  Діві
                                         з  любов’ю  присвячується


Поезія  —  це  літургія  роду  свого
лиш  отака
що  тайнам  вправить  язика
щоб  ним  задиристий  світ  знести
щоб  Царство  тайне
                                                       неприкрито  пестить
тож  Дух  царить:
ніхто  не  зробить
і  як  це  пронести??
в  який  бік  абразиви  —  жестом
і  крамарство  подригалось  —
і  витекло  би  в  слизняка!
о  —  це  піднесеність!  
понад  земним
й  настала!  і  —  палка!


Поезія  —  у  музиці  ріка
і  пойнялась  й  —  нічого
і  пойнялась  —  й  нізвідки  й  сама  йде
щоб  нести  золотий  пилок  в  щілинках  світлості
від  Бога  до  людей
й  цілком  от  від  людей  
до  Бога!
А  Бог  це  пестить:
як  це  пронести?
ніхто,  крім  неї,  це  не  зробить...
у  віках...
і  Слово  бере  у  свободу  —  у  Його  утробі
і  во  язицех  направляє  язика!!

19.12.2020,  з  причастям,
легкого  і  всепомічного  Миколая  свято!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020

Миколаєве чудо літа-2001

                               Св.  Миколаю,  наставникові  легкому
                               і  все  наперед  відаючому  –
                               з  любов’ю  присвячується

Як  все  моя  любов-і-ласка
                               покриває!..
(Невиявлена  посмішка?)
Я  знаю.


Ох,  небо!
       ох,  і  море!
             ох,  і  земля!  –
ах,  Миколаєва
Богопотрібна  колія...
чого  лише  всім  біля  моря
                               не  буває!!
допоки  не  вмикнуся  я  –
і  не  заскочить  із  небес
                               мова  моя!!
Отож,  і  кожне  рідне  різне  має...


Сергій  із  Білорусії
гріш  на  каплицю  Миколаю  дав  –
й  ще  котлован  сам  подовбав  –
а  вітер
вітер?  –  та  він  впав
щокою  нижче  схилу  спав  –
                               на  півдні...
суть  в  тому  –  що  вже  і  темніло
а  Миколай!  –  як  встав  на  діло!!!  –


Сергій  хвилин  ще  40  політав*
а  поряд  з  ним  орава
                 з  крапками  малих  орав...


А  ви  пошліть  поклони  Миколаю
бо  щось  там  море  –
                       як  безмовнеє  зітхає...
Це  ж  Миколай!!
це  ж  Божа  мова!!
і  більш  на  нас  –  так  не  літають...

Без  нас
так
не  літають!..

09.07.2019
*  на  дельтаплані

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020

Музика святих Ксенії і Миколая

Про  що  поезія
вся  тільки-тілько…
Про  що  мій  творчий  ураган?..
Та  важкий  зал  –
важко  всміхається  й  орган!!
А  Ксенія  і  святий  Миколай
м’які
і  легкі  –  як  цівниця
                               і  сопілка
але  в  устах  Його
але  –  настільки??


Настільки!!


І  світлі  в  Сонці
їхні  ступні


і  тим,  що  ходять,  творять
                               вільне!


І  ми  словами  –  й  ходимо  дієвіш…
Христос  –  сказав  –  і  є!!!
і  серце  п’є  –  це
                               п’є!..
й  завісу  світу  тоншає!

Що  ж  нам  просити???

04.07.2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020

Дикий праліс

                                     «Я  вчора  причастивсь  Христу,
                                       і  так  вже  й  чую  близькість  
                                       в  серці,  тут»


Покличмо  в  свідки  Миколая!
Хто  заклика́  святого  Миколая  —
Знає:  кого  він  кличе  й  що  буває.
З  вас,  хто  взнаватиме  цю  правду,  взнай:
Чого  високо  вгору  мав  здійнятись  
Миколай…


«І  на  силу  Її  Океану
Ми  коклюш  річечок  своїх
дістанем!»  —  
скажуть  потім.
Бог  дасть,  я  дам
бриніть  у  моїм  серці  голосам,
і  голосам,  і  голосам:
древляно-суздальським  лісам;
я  з  лісу  сам…


Я  дам  і  жалобитися  і  плакать  тим  лісам,
як  тільки  ліс,  наперсток  Отчий,  вміє,
як  сам  ясніє,  так  і  вміє:  як
                                                                             батько  менший:
і  не  забуде,  і  жаліє,
й  дасть  подарунки,  і  душу  зігріє,
і  в  небо  все  прямостоянію  навчить,
служи́ть  —  і  жить,  співать  —  ще  й  жить…
і  час,  що  мимоволі  все  біжить,  —
ніякові́є…
бо  в  батькових  долонях  добре  
жить…  всяк  мліє…
сльоза  батьківська,  що  скупа,  збіжить:
чом  оце  чують,  творять  —  як  не-Боже…
й  не  до  Отця  усіх:  Отець  всіх  в  Небі!
Лиш  батько  менший  все  те  бачить—знає!
Таж  став  і  Миколай  —
як  батько  менший!..


Хто  ж  цього  не  знає?  —  і  обдарує,  
й  попере́дить,
й  привітає.
І  в  нього  чесно  вчуся:  бо  із  лісу,  —
бриніть,  бриніть,  всі  неможливії
                                                                 ліщин  підвіски
                                                                 вільхи  підвіски
діти  мої  святі
намитії  й  умитії  підліски!
я  всіх  оплачу,  Бог  вас,  діти,  бачить!
і  крізь  часи,  і  через  хмар  завіси  —
все  Отець
чесний  бачить.


У  світі  хай  усі  витії,
останній  я  язик  стихії,
як  дзвін:  здорової,  незламної  іще
стихії.


Серце  моє  Його  лиш  вибирає:
в  серці  Її  і  просить,  і  благає:
Його-Її  любов  освітлює  мої  ліси!
Облагороджує!  —
благословляє:
і  Бог,  і  Діва,  
усіх  святих  святая…


Щоб  не  промовили:  його  там  вже  немає,
Один  лиш  Океан  Його-Її  гуляє…
Густий,  дикий  праліс,  не  зігнутий  —
                                                                                             нині  жебрацьким  днем:
Любов’ю  Діва  просява  мене:
і  осява  мене.
Бог  й  Миколай  —  все  знають.


Бриніть,  бриніть  в  мені,
далекії  ліси,
гуляй  ти,  Море!  —  все  ж  стихія  чималая!!
Бо  це  ж  і  море  я:  свято  подвійне  в  Миколая!


…Серце  чиєсь!  хоч  краплю  собі  з  свята  принеси…
Гудіть,  дзвеніть,  древляно-суздальські  
ліси!..

11.12.2006,  надвечір’я

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020

Жива нива

Покладіть  руки  долі  новій  на  коліна!  —
Тій,  що  Батько  із  неба  подав.
І  чи  вірна  душа,  і  чи  неповинна  —
Це  докаже  могутня  красива  гряда!!


Скільки  крил,  розчумний,
в  загорожі  розквасив!
Лай,  і  край,  і,  нарешті,  збирай!
На  гряді,
                         де  скінчаться  вже  мислимі
                               в  світі  прикраси  —
Чую,  точно,  приціливсь  святий  Миколай!..


О!  пішло!
ех,  ривком  бере  хвиля  безгрішних!
тобто  —  я  без  грошей  многий  день,  і  не-хай…
легших  викине
вгору  удача  потішна,  —
точно  зважить  усіх  Миколай…


Слів  із  неба  й  з  Гори
весь  набрався:
що  слова  для  самого  ривка!!
ваш  любий  президент  тут  би  вс…я  —
якби  раптом  вхопила  вогненна  така…


Покладіть  руки  долі  моїй  на  коліна!!  —
Тій,  що  Батько  від  Неба  подав.
І  ідіте,  щоб  світ  більш  не  бачив
підмінених!  —
Миколай  ще  не  всім  показав,
і  не  все  показав…

2001

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020

Свята великомучениця Варвара

1

Акафіст  (медовий)
св.  великомучениці  Варварі

                                                             В  ім’я  Отця  і  Сина
                                                             і  Святого  Духа

1

Свята  Варваро,
це  я  у  глибині  святій  питаю
із  мого  дару  —  у  любові  дару:
чи  будуть  бігати
занауковані  собаки
й  кусатимуть  усмерть  ослів;
я  серцем  край  святих  благословляю
і  серцем  ввік  святих  благословляю
все  я  радів  тобі  без  слів  —  
але  сьогодні
я  заплакав.

Свята  Варваро!
Радій,  у  Троїці  рішучість  первородна
Радій,  висока  і  тверда,
                                                                       проста  —  й  велика!
Радій,  невістко  перед  Божим  ликом
Радій,  красуне,  діамантно  благородна!..
Радій,  правице  Богородиці-Цариці
Радій,  вся  кріпка,  владно  повносила
Радій:  над  Києвом  —  ти
управительниця  справ
Радій:  як  ходять  на  цей  день  Небес
Владики!  хто  їх  зібрав?  —  
Твоя  у  Троїці  міцнюща    ясноликість!
Твоя  повновагома  правота
Твоя  обіцяна  всепереможність  щастя:
кого  обрала,  той  молитиметься  часто
якщо  взяла  —  той  не  зійде  тут  без  причастя!
кого  ведеш,  той  не  загине  від  нещастя
Радій,  Таїно  Троїці  Свята!
Свята  Варваро!

2

Свята  Варваро…
Допущеному  якось  до  порога  
як  ти  мені  відкрилася  —  така!  —  
то  яка  ж  ти  повноодкрита  перед
Богом!!!
й  перед  святими  святотроїцькими…
їх  (кількох)  я  ледве  витримав
в  представленні  Царицею…

Радій,  якщо  приймаєш  голос  серця  
мій  —  
убого  тихий
але  у  мене  —  це  Христос
Радій:  у  Нього  голос  є  великий!
все  я  радів,  а  від  жалю  за  усіма  
зітхав  й  прохатиму…

Радій:  життя  було  в  притворі
серця  —  
то  хто  б  мій  храм  велично  освятив
якби  не  день  твій  і  не  ти?!
скільки  на  нивах  духа  в  нас  пасеться
під  жезлом  нержавійно  золотим!

Радій,  в  Ісусі  безконечність  серця
медового!  (двічі)
Радій,  як  я,  бджола,  радію  в  нетрях  ос
Радій  —  радіє  в  нас
Христос  Єдин,  Безсмертний!!!  (двічі)
Радій,  любові  адаманте,
свята  Варваро!!
Слава  Тобі,  Боже.
17.12.1999

Прославити  вмц  Варвару  —  прославлю,  неодмінно!  любов  не  має  умовностей!!  які  там  генії  у  порівнянні  з  самою  вмц  Варварою?
Вона  —  праворуч  Богородиці!
Вона  є  на  одній  іконі  разом  із  всесвітньовідомим  Ве-ликим  Миколаєм  і  вмч  Пантелеймоном  —  в  храмі  на  ву-лиці  Ільїнській...  Така  сила  Христа!
Вона  спасала  мене  найперша,  ризикована...
Після  моїх  сповідей  ніби  шуби  з  мене  зшарпувались,  і  священники  блідли,  і  йшли  до  вівтаря  —  спасались!
Вона  перша  прийняла  удари  диких  стихійних  моїх  надмірностей!!

Вона  незрівнянна!!

Вона  любила,  взивала  як  до  недосконалого,  але  я  не  підвів  наданого  мені  Тройцею!!  —  я  теж  її  любив,  хіба  для  любові  недосконалість  має  значення??  Хіба  тоді,  як  сильно  любиш,  іще    можна  думати  про  якісь  малості???...
Але  значно  пізніше  таки  визнав  перед  нами:  моя  любов  —  недосконала...
...Про  що  ви?
Дякую.

2

Святу  вмц  Варвару  я  найменш  оспівав,  видно  —  я  теж  тоді  був  душевною  людиною:  хто  над  тобою  зігнувся  й  собою  пожертвував,  того  ти  і  не  пам’ятаєш...  А  як  став  духовною  людиною,  то  ліпше  запитувати  про  мене  і  по-етичні  плоди  в  Бога:  я  такий  співтворець  ,  що  весь  час  безвихідно  й  цілокупно  в  творчості,  і  що,  і  кого  Бог  внут-рішньо  і  зовнішньо  подає  і  надихає,  те  і  ті  народжуються  словом!
Почну  з  протверезіння  мого  2001  року,  визначального  для  життя  і  творчості,  дарованого  Ісусом  Христом,  як  те  видно  буде  із  залишених  записів  того  року,  наївних  в  самозасліпленості  моєї  інтелектуальної  «духовності»,  егоїзму,  гордості.
Ось  вони  (недоладності  всі  зберіг,  як  те  є):

                         Пишу  правду  Христу

Христос  закликав,  оживив  тишею
й  надихнув  те  написати:
як  я  з  Тобою  стрічу  пережив
в  Домі  Варвари,  Божа  Мати...

Я  —  і  печалюсь,  що  не  збувсь  якимсь  новим,
і  радий,  що  лишивсь  живим,
і  до  цих  пір  —  чи  в  шоку,  чи  в  жалю:
я    т  а  м      зігнувсь  —  і  духу  погляду  не  міг  підняти
на  Ту,  яку  неізреченно  так  люблю!

Сліпучість  тисяч  сонць
сидить  весела  і  жива
а  я  моральності  не  маю,
лежу:  трава...
чому  ж  не  зміг  я  й  погляду  підняти?
сили  моральної  нема!

Тут  милостива  Мати
удар  сліпучості  там  
якось  стала  забирати
як  ніби  трохи  духа  піднімати
й  мов  через  стримуючу  світло  шибку  —  
враз
вказала  на  таку  Красу!!!..
що  краще  буду
далі  лиш  мовчати.

А  то  від  згадки  можна  ще  «запасти»  —
що  й  з  розуму  зійти.
Слава  Богу,  не  встиг  —  
що  і  до  чого  розібратись...

То  вже  вдивляюсь  в  себе  так:
а  що  я  за  черв’як???
Сам  же  просив:  
щоб  Дім  Варварин  показали.
Христе,  я  написав  всю  правду,  
як  сказав  Ти.

06.04.2001  р.  Після  вечірньої  служби  Благовіщення  і  сповіді

Р.  S.
Пишу,  дописую  іще  вранці.
Ввечері  Дух  відкрив  у  серці,  що  після  сліпучої  Бого-родиці  (насправді,  як  виявляється,  Вона  пішла  кудись  —  І.  Ш.)  мною  займалась  св.  Варвара.»
Прекрасний  діамант  Церкви  —  свята  вмц  Варвара,  невіста  Христова  прекрасна!
Особливість  її  служіння:
позбавляє  від  раптової  втрати  життя,
позбавляє  від  раптової  втрати  здоров’я,
позбавляє  від  згіршення  свідомості,
підвищує  ясність  і  чистоту  ума  в  серці,
лікує  голову  (!!  —  рідкісне,  це  ще  в  вмч  Пантелеймо-нові  є),
дає  любов  Христову,
подає  швидко  доступ  до  Богородиці,
навертає  до  сяючої  єдності  зцілень  —  св.  Миколая,  
св.  вмч  Пантелеймона  і  св.  вмц  Варвари  (неізреченна  дружба!).
Отже,  вона  бере  відповідально  —  творить  перелічене,  я  пережив  все  з  великими  скрипами,  гордість  зашкалює  бувало,  але  її  твердість  просто  неміряна!
Чесно  сказати,  так,  небесна  її  любов,  але  іноді  я  скрипів:  це  вже  жорстоко!...

Так,  любов!  любов!  (бо  хто  б  витримав?)  та  іноді  так  винахідливо!!  —  діставали  вдвох  з  Богородицею!  —  я  просив  вже  Христа  заступитися...  Христос  і  солідаризував,  ясно,  що  тоді    збільшувалась  любов  до  Нього.
Чим  більша  любов  —  тим  більші  страждання

(іноді  на  виступах  в  залах  —  не  міг  зразу  заспокоїти  плачучих-ридаючих  жінок:  так  сколупувалася  до  ран  в  їхніх  серцях  правда  любові...).  

Свідомості  повнота  —  від  життя  в  Ісусі  Христі.

3

Церква  вчить:  
великі  випробування  —  тож  і  великі  обдарування  Христові,
середні  випробування  —  середні  обдарування,
малі  випробування  —  малі  обдарування.
Великим  ближче  —  велике,
звичайним  —  звичайне,
малим  —  мале.
Спастися  —  найголовніше,  причім  тією  мірою,  яку  дає  Христос.
Без  знання  своєї  міри  —  трудно  спастися.

Можна  замовкнути  —  і  спасатись  як  подає  Христос.  Нічого  зайвого!  і  нічого  від  самовілля  —  інакше  Ісусова  молитва  приведе  не  до  корисного  у  спасінні.  Так  вчать  святі  отці,  і  практика  така.

«Чем  больше  любовь,  тем  больше  страданий  
душе;
чем  полнее  любовь,  тем  полнее  познание;
чем  горячее  любовь,  тем  пламеннее  молитва;
чем  совершеннее  любовь,  тем  святее  жизнь.»
(«Прп.  Силуан  Афонский»,  стр.350)

Можна  про  це  написати  дуже  багато  богослівських  книг,  чи  ліпше  —всевміщуючу  любов  Богоматері  —  рядками  поезії,  що  пасує  Її  рівню  любові...

Про  величезну  мученицю  Варвару  —  ліпше,  і  це  ясно,  великою  поезією:

                           Свята  великомучениця

                                                                                           Святій  вмц  Варварі,  
                                                                                           дуже  надійній  в  житті  і  спасінні,  
                                                                                           присвячується

1

Огонь  цілується  в  серцях
Моя  далека  повнокревність
Огонь  знайде  пащеку  лева
І  не  повіситься  на  цвях
Вогнями  губи  запеклися
Язик  засох  і  онімів
Я  в  серці  Богу  помолився
І  вже  на  Сонце  захотів!

В  світильнику  всі  числа  праздні
День  від  порога  заяснів...
Найвища  честь  —  найбільша  радість
Як  поклонятися  в  Огні
І  день  підріс  і  заяснів
І  з  серця  сиплються  пісні!
15.11.2000

2

Тобою  весь  освячений  у  простір
Тому  слова
говорю  легко
й  просто
Яка  в  тобі  велика  благодать!!..
І  сторінки  
до  вічності  біжать!
Мов  кров  і  та  любов
що  в  ній  пролита!
І  вже  привик  у  білім-білім
ЖИТИ

29.12.2000,  15.02.2014,  Стрітення

4

Cвято  вмц  Варвари:
Церква,  небесна  і  земна,  вся  —  спрямувала  погляди  на  св.  вмц  Варвару,  їй  Бог  дав  благодать,  бо  її  свято  нині  і  всі  дивляться  на  неї!!

Хочете  премудрості  небесної  і  розуму  —  просіть!  вона  допомагає,  утверджує!
В  її  свято,  день  і  час,  мить  і  вічність  —  укріплювати  ясність  розуму.

17.12.2015,  свято  вмц  Варвари,  невісти  Христової  прекрасної!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2020

Праведник воздвигнутий св. Миколаєм

                               «Любов  долає  чин  природи!..»І.Ш.


Святий  Миколай  підкаже
як  глибоко  щось
в’яже
і  як  глибоко  розв’яже
коли  серце  –  каже!


Жив  за  лісом  от
                               дід  Плахтій*
мав  на  серці  усмішку
                               в  розраду
ходить  ліс  по  стежині
тій
ходить  ліс  по  хатині
тій
приглядається  до
невидимої
принади


мабуть  був
дід  праведний


серце  й  усмішка
в  небі
коли  світ  над  впаддю  –
серце  й  усмішка
тут

як  багато
по  усмішці  радять!..

21.06.2019

*  -    з  с.  Партенці,  мама  звідтіль

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020

Свідок недвоєдушності

   


Потрібне  лиш  світло  звідти…
А  життя  побивають
Б’ють  себе  й  розсипають
В  цьому  світі  пропажа  свідків
Тут  скучають  страшно
Люди  скучають!!


Боже,  для  чого  стола
Мені  накриваєш?
Взнати  —  смерть  і
Життя  в  недаремність  —
Хто  художній?  Чому
розсипає?
Бо  й  тверезість  мов  куля
недремна…


В  смерть  лицятись  й  без
Світла  звідти?
М’яко  стелять  і  вже  повкладають…
Я  прийшов:  з  ХХІ-го  віку  —  усе  закрити,
й  односутність  —  правду  Христа  одкрити!..
Розпочиналось  —  щоб  вслід.
Я  —  вслід  Миколаю!

19.12.2008,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020

Влаштування розуму в Христі

         

                               «Ще  до  Свого  народження  Діва  володіла
                               прославленою  і  здатною  розсуджувати  волею,
                               котру  нині  явила  всім,  як  найнепорушнішу.»
                               (Св.  Григорій  Палама,  бесіда  «На  Введення
                               в  Святая  святих  Приснодіви  Марії»)


Величезна  культура!
Сміливе  виховання  серця!  —
вони  ж  не  пускають
впадати  в
крайні  нещастя...
чи  розум  —  «невипийбільше»  —  ходить
                               надвір  не  часто?..
Седакову  найбільш  пришвидшує
її  розум
прислухується  —...
чи  нема  морозу
чи  гість  через  поріг
не  впав  до  прози
слідкуй  —  може  йде  в  енциклопедію  —
                             п’яниця  чи  п’янище!
любов’ю  й  простором  вицілуй  розум!
вицілуй  поезію  —
                               відклич  прозу
Раю  Христів,
обійми  мене
дай  мені  ложку
і  —  це  не  іронія,  а  вогневище
нащо  ж  цілуватись  —  не  збий  з  ніг  мене  —
                               з  нижчим?
хто  собі  такі  довгі  ложки  готує?
бо    т  а  м    —  себе  не  годують...


Поступись  —  це  я  йду  з  ложкою
це  я  —  з  християн:  я  ніби
                               між  тим  і  тим
це  або  така  любляча  культура  —
або  ні  з  того  ні  з  сього  стань  святим!
А  розум  вслухається:  чи  він  мені  дає
                               вгору  дихати?
ніби  знімає  амальгами  між  дорогим  й  золотим!..


а  приймати  по  духу
перлини  вічності
Христовою  волею
в  дорогущім  мовчанні  помислів...


бо  мільярди
про  мільярди
або  одну  копійку  —
і  все  потопиться
в  вимислах-домислах

13.12.2020,  свято  апостола  Андрія  Першозванного,
14.12.2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020

Третина Гори (верхня)

           

           Поема

                               Отцю  і  Сину
                               і  Святому  Духу
                               з  трепетом  присвячується


                               «...маєш  ти
                               зійти  від  смерті
                               не  втрачати  теплоти??»


на  горах  все  сяяння
відчуваєш  і  серцем
                               й  руками  й  лицем
і  не  скажеш,  що  цар
повміщає  все  це
і  достоту  Поет
навживає
ось    ц  е

й  сице  лик  сяє
в  серці  —
й  промінить  лицем!..

Й  сяють  гірні  лілеї
ніби  тайним
їх  світлом  полив
між  тією  й  тією
й  над  всією  землею  —
Сам  нагнувся  —  і  Небо
                               схилив...

і  одна  одну  люблять  —
саме  в  Небі
і  запах  —  в  Лице
й  світ  з  Отцем
                               трави  люлять  —
зараз
Він  із  Небесним  Отцем  —
Він    в  е  л  и  к  и  й-  в  е  л  и  к  и  й
й  світ  тріпоче
між  Ликом  й  Лицем!..

Трави  люблять
і  любов  —  в  усі  уди
Дух  —  не  вмре
будуть  люди
й  хай  немічна  плоть
втомиться...
всюди
всюди  і  всюди
ми  Тебе  ловим
і  зробим
насильно!  —
помічним  нам
царем!!


Космос!!
тайна
і  вечір...
як  сонце  зайшло
те  настало
й  прийшло
і  слідом  в  темноті
натекло,  натекло  —
натекло
є  подекуди  місто
а  то  решта  —  село!..


Живий  Бог  мій!
із  ротами  —  з  любов’ю  по  вінця
і  Ти  Бог
і  в  селі  —  Ти
й  провінція...


...а  на  ранок
як  дуже  ще  темно  було
Він  устав
і  піднявсь  —  по  Горі
розсуваючи  зорі
розтираючи  руки
                           а  Гора  —  як  печера  в  Тепло...
Гарно  —  дуже!
і  роти  пам’ятаю  —  любов  вже  по  вінця

і  третина  найвища  Гори  —
Космос!    більш  не  провінція...

Камінь  верхній  —  вже  церква
й  він  камінний...  йому  —
не  байдуже  —
так  в  усякій
є  церкві  —
Хто  прийде
і  —  Хто
служить!..

Навіть  каменю,  Христе!  —
стаю  —
небайдужий...

14.12.2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020

Першозванний . Поема

               Першозванний

               Поема

                               Пресвятій  Трійці  
                               і  апостолу  Андрію  Першозванному  —
                               з  любов’ю  присвячується


Кому  зготовить  слово
                       щоб  пробити
так  щоби  краплі  зміг  побачити
                               і  рахувати
краплі  часу
і  краплі  крові
і  витікаючу  ума  палату  —
любов  щоб  міг  в  царські
                               палати  прикликати
пониджену  —  як
уніфікати
погиджену    —
як  не  хотіли  брати
кажу  в  царські  палати  прикликати
із  оком  ясним  —  як  син  матір
кажу  —  тоді  з  очей  хоче  втікати
усе
що  мало  хоч  коліна
приповзати...
і  кров
і  час
й  ума  палата
ідіть  всі  геть!
бо  я  з  Христом
і  глуповате
                       все  в  світі
любов  —  Христа  лиш  хоче  бачить
і  тоді  слово  може  пробивати!
Не  хочу  я!
близько  любов  —
Христа  любов!!
словом  до  неї
я  хотів  би  притікати...
Не  хочу!!  —  я  нікого
                               пробивати
хай  би  жили
любимі  золото
і  нафта
й  земля  щаслива  —  де
                       нещасні  Емірати
є!
є!
є  —  за  що  їм  помирати
за  нафту  й  землю
і  за  прейскуранти
не  за  любов!!
не  з  Хреста  Слово  Боже
                               оддирати  —
хоч  духом  з  Духом,
хоч  вірою!
бо  є  і  в  ній—  краплі  з  Любові!
Христос  прибив  Себе:
Всечесним  Словом  як  всіх  вершиною
в  с  е      збудувати.
Дивіться  в  очі!
я  Бога  теж  боров
та  не  в  кущах
яко  батько  Іаков
поки  кожен  із  вас  фігню
                               поров
я  в  Нього  теж  повитягав  —
якісь  слова  —
то  може  Він  любив,  кріпивсь
                               і  плакав
і  мабуть  ви  любили  —
і  кріпились
й  плакали
що  сили  —  океан!!  та  молодії  —
й  серце  й  голова!
А  Він  стискав  мене  і  ахкав!
що  витечуть
із  мене
ще  й  слова
премудрості
про
що  б  я  в  світі  Його
тільки  б  не  балакав!!
І  я  кульгаю.
Через  Вічність
тихо  і  кульгав  Іаков.
Він  з  Бога  теж
повитягав  —  мабуть  слова...
Хоч  Той  —  мовчав.
Але  ж  як  борешся!  То  в  Бозі  —
бренькає  бува...
Мовчать!  —
                             Мовчать!  —
страшні  і  Слово  ,  і  слова...
бреньчать  віки  іще  в  недолюбові...
та  й  сам  —  може  уже  в  любові...
але  між  нелюбов’ю  і  любов’ю  —
                               потрібне  слово...
або  ж  ви  цього  і  не  знаєте
й  живете  випадково  —
потрібне  слово
Слова!..
Андрій
сіяв
словами  —
три  дні  з  хреста...
Христос  і  світ  лахмітний    прочесав...
Та  які  з  мене  чудеса?..
Христос  сіяв  слова!!
...Коли  такий
вогонь
під  таким  дубом!!  —
о  протяг  вас    —  на  небо
виставляє  —
ви  горите  —
я  менш
кульгаю.

13.12.2020,
свято  апостола  Слова  —  Андрія  Першозванного

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020

Щоби донести як його люблю…

*      *      *


Щоби  донести  як  його  люблю
І  як  ти  за  журавлем  
                                         тим  
                                     не  полюй...
Ще  й  як  він  до  знання  
                                               такий  привітний
Що  в  Бозі  ми  всяк  час
                                                     а  не  секунду  —
як  я  секунду  не  в  любові  світу?  —
а  я  Сина-Навчителя  люблю...
о  підніме  Він  палець  —  
                             намалюй
Заснову  світу  й  вдячність  журавлю...

12.12.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020

коли серце…

*      *      *


                     Ісусу  Бог-Слову  присвячується


коли  серце  уста  мої  ссуть  —
                                                                       це...
вигне  дуже  крило  дискусія
близько  від  мене  слово  —  є
моя  суть  це
Ісус  мій  скарб
як  нижче  спущуся?
люди  під  зорями  —
затрясуться
нижче  спущуся
й  дерева  грудневі
                                                     стрясуться
еволюція?
й  еволюція
те  і  те
і  сплетуться
мить  антенна
і
Ім’я  Ісусове
і  Ісусове!  —  і  люблю  це!
моє  серце  сховниця
йду  —  і  люди  трясуться
або  —  дерева
                     трясуться

можна  мовчати
оскільки
глибока  суть  ця!

10.12.2020

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020

Я молюся — і в дива я скраю і напала на мене яскравість!. .

*      *      *


Я  молюся    —    і  в  дива  я  скраю
і  напала  на  мене  яскравість!
я  в  Ісуса  —
і  світ  що  в  мені  не  вмирає  —
і  розчісує  промінь  із  раю
Й  що  держави?
я  вже  скандінавин:  із  правил,
                               й  любові  до  слова,  і  право
я  вже  скандінавин  —  із  любові
                               до  слова  і  краю  —
й  нападає  на  мене  яскравість!
Ковідвоші  —  яскраві?
вони  сліплять  лиш  тих
вони  сильно  тримають  —
щоб  мене
і  мій  світ
відпустили  до  Раю!
Лиш  Ісус  таке  Сонце!..
лиш  в  Ісусі  —
Христова  —  яскравість!!!

11.12.2020,
Київ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020

я пам’ятаю тебе ту —… гори червоні …

*      *      *


                                             Великій  мучениці  Катерині  
                                             присвячується  з  любов’ю


я  пам’ятаю  тебе  ту  —...
гори  червоні  
і  в  захід  й  схід  —  червоні
і  ти  спочила  над  законом
гори  обпалені
ти  хлюпаєш  мені  духовну
                                                         теплоту
гори  оплавлені
гори  солоні
це  чисте  дихання  —  ти
особисто  тут
ти  тут:
дах  світу  тут!

07.12.2020,
свято  вмц  Катерини,
невісти  Христової  премудрої!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020

УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Драматична поема любові (закінчення)

Він:
(читає  вірш)

«То  дитинство  землі  —  життя  лісового  потічка;
Все  стоїть,
а  кришталь  витіка,  витіка...
А  як  круто  зверта  —
протіка  поміж  пальцями  крон  —
вже  як  юна  ріка
А  до  сарн  промовля  і  до  неба  —  то  чаша,  ріка

А  десь  витік  невидимий  ніби  сльоза  уві  сні  »

Вона:

На  горі  щастя  я,  
наше  кохання  не  вмира.
Душа  наша  крилата  —
аж  до  раю.

(плаче  світло)

Він:

Не  виказуй  світові
свого  щастя...

З  боків  до  переднього  плану  стягуються  Ведена  і  П’яниця,  
віддалік  —  Хтось  в  темному

Ведена:
Ізийдіть,  духи  злі!

Свят,  свят,  свят
наш  Господь  Бог!!
(хрестить  три  рази)
В  ім’я  Отця  і  Сина  і  Святого  Духа!
Амінь!

Хтось  в  темному  падає:  «Ох!..»  —  і  вискакує,  втікає  кішка.

П’яниця:

Стій,  Стій!  Постій!  Віддай  моє,
те,  що  в  руці,
що  ти  взяла  у  мене!  Ти  забрала!
(викручує  руку  Веденій,  рве  в  несамовитості)

Ведена:

Допоможіте!  
Чого  це  він  спінивсь,  за  що?

І  всі,  крім  Духовного  вождя,  прокидаються  й  розтягують  їх
за  руки.

П’яниця:
(зупиняється  здивовано)
А  що  це  на  мене  напало?  Чого  це
сказився  я?
Що  це  було,  хто  б  мене  спитав?
Що  мене  скручує?
Пропащий  чоловік  я...  Чому?

Духовний  вождь:
(вві  сні)

Хто  я  —  зоря  чи  миттєвий  болід?
За  мною  знов  змикається  темнища.
І  зуби  неудачі  рвуть  полишених.  
Запалюйтесь  серцями  вслід.
Паліть,  паліть  —  дивіться  в  Небо  вишнє:
Що  принесе  політ?
(пробуджується)

(До  нього  приносить  Повію.)

Повія:

Підем  до  низу.

Духовний  вождь:

Вірю  тобі,  душе,  котитись  легше.
Слабких  підчепиш.

(Повія  здивовано  відходить.)

Духовний  вождь:
(вслід  говорить)

Поезія  починається  із  здивування...
Це  перемога  із  всіх  вищих  —над  всіма  нижчими.

(вже  філософськи)
Хто  не  дивується  нічому  —
для  того  схема  є:
закриття  душі  —  міщанство  —  і  духовна  смерть...
Я  сам  собі  дивуюся  завжди!

Вона:

Дивись  вгору!  що  це?

(всі  дивляться    догори)

П’яниці,  що  впав,    з  трави  впадає  до  руки  загублений  ніж.

П’яниця:
(від  жаху)
А-а-а!

Голос  з  вищого:

Пильнуй  Її!!

Він:
(відхиляє  рух  ножа!)
(Ніж  пронизує  ліву  руку  Її.)

(до  П’яниці)
Отямся!  Це  руку  підняло  на  бога!  —  дитину!

(П’яниця  дивиться  на  свою  руку  і  падає  на  коліна  —
враз  протверезівши...)

Вона
(до  ножа)

Ой,  ти,  голубе...
(як  жінка,  притискає  до  грудей  ножа,  що  її  вразив)
Скільки  раз  ти...  мене  вбивав...

(до  Нього)
Рука...  візьми  мене  на  руки...  мій  коханий...

Він:
(взяв  на  руки,  прозрів)

Спаси  Біг.

Вона:

Яке  щастя...

Він:

Не  виказуй  світові  свого  щастя...
навіть  цим  не  нав’язуй  йому...

Вбігає  Підпільний  всевидець-поет  з  гуком:  «Гора  іде!»,  посковзується  на  крові,  падає,
дивиться
(в  шокові)
Чи  добре  жінці  на  землі?
...Чом  кличуть  після  смерті  вдів?

Крики  збоку.  Чоловік  з  сокирою  в  несамовитості  доганяє  свою  дружину.

Чоловік  з  сокирою:
 
Зарубаю!  Книги!  Я  тобі  дам  вищі  взаємини!
я  тобі  намучусь!
Я  тобі  дам  операцію  на  голові!  Зарубаю!

Наздоганяє,  вдаряє  обухом,  падають,  десь  плаче  дівчинка,  кличе  матір

Чоловік  з  сокирою:
(атавістично)
Н  е    м  о  ж  у      нічого  думати...

Філософ:
(оглядається,  переходить  в  поезію)

Попалися!  
На  кому  крутилося,
а  на  нас  окошиться:
вже  сокира  літає...
(тицяє  пальцем  в  тьму)
Нехай  іде,  в  кого  серце  чисте!..

(сам  до  себе)
Що  є  життя??
(пригинається,  накриваючи  зверху  голову  руками)

Продвигнений  до  вищого:
(з  різкістю  професіонала)

Насадили  на  душі  презервативи  думочок
І  ждуть  опліднення  думкою!
З  вищого  світу!
І  нічого  не  бачать  —  тому  пітніють!
І  позасувало  таких  «вільних»  —
Кого  в  парламент,  кого  ще  в  якусь  діру!
Ви  ж  —  тюремники  самим  собі!!
Вогонь  Космічний!  Створи  його  —
хай  ти  тут  і  за  колючим  
дротом.
Не  засинайте  ж  накінець!  —  Землі  кінець!
Бажання  жити  —  це    о-го-го-го!!

Вона:

Що  ж  це  таке?  —
в  мене  зовсім  порожня  голова...

Він:

Оце  й  я  пережив  раніше...
Я  вже  нічого  не  боюся.
В  мене  крізь  серце  ввійшов  швидкий  вогонь
Буття  і  тиша.
Тож  чую    в  с  е    і  можу  управлять  страховиськом  любов’ю  духу.

Підпільний  всевидець-поет:

Ти  народився  вдруге,  —  спалахнув  у  духові!..

(до  всіх)
Ідемо,  браття  і  сестри.
Є  шлях  —  у  вищий  світ.
Ідемо  всі,  обнімімся!

В  с  е    мовчить.  Пропали  викривлення  психік.  Всі  повертаються  до  себе,  
стають  самими  собою.
Він  із  Нею  на  руках  —  виходить  із  важкого  місця  
попереду  всіх,
поступово  в  одному,  другому  й  третьому  напрямках  
коти  перебігають  їм  дорогу,  —
йдуть  у  напрямку  до  глядачів,  і  між  люди!..

Підпільний  всевидець-поет:
............
..............................(дочитаєте  у  першій  книзі  —  «Деміург»).

1990  р.,  березень—  червень  (п’ятого  числа).
Київ  —  Вінницька  область  —  м.  Вінниця  —  Київ.
Забезпечували    цілковито:  Мати  Божа  —і  Поділля!!
(  по  мені  видно).

Радуйся,  бо  Тобою  оновлюється  творіння!
Радуйся,  бо  через  Тебе  поклоняємося  Творцеві!
Радуйся,  Невісто  Неневісная!!

Радуйся,  Богом  вибрана  Отроковице,  що  входом  своїм  у  храм
райські  двері  відкриваєш  нам!
(Зайшло  на  свято  Введення  в  храм  ).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2020

УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 5)

.........................................................................................
.........................................................................................

.........................................................................................

(спохоплюється)

Чого  це  я  говорю  так?

Він:

Великий  Боже,  ми  згоряєм...
І  як  утримати  усе:  земне  й  небесне!..
Який  незмірний  тиск  у  голові!
Яким  напором  підіймає  душу!
Як  тремтить  серце!!
За  це  блаженство  райське,  не  пекельне,—
любить  коханих  —  та  невже  потрібно  вмерти?
Як  підніма  над  головою  білі  кратери!
І  відчиняє,  відченя  високу  ляду!
Дунає,
Дніпре,
Доне,
Дністре,
Дано,
поля  мої,  
зеленії  ліси!
Земле  моя!
Невже  ти  не  даси
Ще  сили  вкласти  в  душу  їй,  коханій?
Земле,  ти  проштовхни  нас!
Дитяче  лепетання  скрізь,  —  від  мене  все  
залежить:
і  слово  кину,    і  світ  перекинеться.

Вона:
(стає  на  коліна)

Святая  милість  Божа  і  таїна!..
Якщо  цей  легіт  —  губи,  губи,  губи,  губи,  
губи,  —
І  обіймань,  і  поцілунків  гук,  не  спиняться,
й  нарешті  світ  намацає  себе  й  полюбить  —
окриль  його  і  підійми
з  Твоїх  незримих  рук  —
шугаючих  в  проталину  із  тьми,
поки,  згоряючи
її  тримаєм  ми!

Він:

Поки,  згоряючи,  її  тримаєм  ми...

Вона:

Окриль,  і  обцілуй,  і  обійми  —
Усіх,  як  нас  обняв,  вже  звільна  божевільних,
і  запали  на  протягові  доль
вогонь  всевідання  жертовний,
Святий  вогонь!
Господи!  як  нас  отямив  Ти,
хай  світ  отямиться  біля  вогню  
Любові!
І  так,  як  вибухи  ідуть  від  вибухів  —
із  духу  дух,  й  на  душі  опадає  мудрість
і  тихе  милосердя...

Хор  ночі:

«А  в  небі  древо  шкворнем  полум’я
трясе
передчуттям  свого  ім’я.
Хтось  тріпає  підпаленим  гильцем,
аж  чути  запах,
як  здійма  повільно  жертву,
веде  на  кін,  щоб  до  лиця  лицем,
Гуде  любов  —  потяг  любовних  сцен!
Хто  ж
піснею  притягне
й  виллє  мир??
Шкварчить  любов
на  грані  світла  й  тьми!»

Вона:

Світе,
ти  чуєш  мене,  Звіре?

Хор  ночі:

«Несе,  несе,  несе  ріка  вінок,
На  зорях  і  кущах  —  мохнаті  очі,
Хай  Річка  прополоще  рибу  ночі!
Несись  на  крові  у  небес  танок.»

Він:

Як  довго  я  тебе  шукав  —  аби  знайти!
Мов  з  коридору  в  коридор  —  в  гіпноз  без  ходу.
Бог  проривається  —  на  переходах
між  коридорами:
старий  пропав,
новий  ще  не  настав,  —  отам  жар-птиця.
Бог  —  милосердний,
Він  тримав  на  чатах:
Щоб  нові  стрілись  ми  —  велів  нам  розлучатись
з  старим,  й  одному  з  одним  —  щоб  не  спати.

Вона:

Ти  мовиш  так,  ніби  усі  тисячоліття  —  
враз  вустами  стали!  —  щоб  любов  віддати!..

(Кружляють  в  танкові,  цілуються...)

Вона:
(тихо)

Скільки  нас  справжніх,  бездомних...  —
для  світу  невідомих  —
горять  в  серцях...  рятуючи  цей  світ...
(цілуються  бездомно,  дико,  спрагло...
в  сльозах)

Вона:

Як  просто  й  складно  —  коли  любиш...
І  чого  сперечатися  —  хто  з  людей  
найрозумніший?
Любов!  Це  —  Космос...
А  нелюбов  —  то  щохвилинне  риття  
могил  собі  на  всіх  світах...

(  Продовження  цієї  поеми  90-го  року  —  буде  далі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020

УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 4)

Всі,  і  театр,  виходять.  Пробігають  двоє:  Чоловік  з  сокирою  ганяє  колами  свою  дружину.

Чоловік  з  сокирою:

Зарубаю!  Я  тобі  навидумую!..
Сиди  вдома  і  ні  кроку!..
Я  тобі  дам  видумку!  Вільний  день!..
(вибігають)

Продвигнений  до  вищого:
(вві  сні)

Хто  я  —  зоря  чи  миттєвий  болід?
За  мною  знов  змикається  темниця
І  зуби  неудачі  рвуть  полишених.
Запалюйте  вогнище  вслід.
Паліть,  паліть  —  й  дивіться  в  небо  вишнє:
Що  принесе  становлення-політ?
Лінії  світу  переморщились  в  імлі.
Події  відійшли  за  горизонти.

Голос  з  вищого:

Назвись  тепер:  вже  хто  ти?

Продвигнений  до  вищого:

Хто      я      є!?

Голос  з  вищого:

Назвись  вже,  хто  ти?

Продвигнений  до  вищого:

Хто    я    є?

Він    і    Вона  (  перемовляються)

Вона:

То  що  добрим  людям  робити  з  ними?

Він:
(з  ясновидінням  любові)

З  тими,  котрі  політики?
Політики  —  то  одрубанці  психічні:  розпад  істинного  «я».
Про  них  будуть  соромитися  говорити,  як  про  це...  Нудні,
як  п’єса  ув  одному  тоні.    І  заразні.
Вони  змалку  були  в  зовнішніх  справах  й  не  мали  часу
розвинутися  всередину  себе  —  просвітитися  всесвітньо.
Вони,  і  з  ними  людство  все,  ідуть  все  далі  від  природи
власної:  увага  вся  спрямована  на  зовнішнєєєє  свідомість  —  вся  назовні,  
і  —  все  далі  від  природи  внутрішньої.  Та  тільки  вона  одна  вогненна  і  єсть.
Переливається  Божественна  форма.
А  ці  хворі,  дурні  один  наперед  другого  підтримують  шалений  безум,  а  з  ними  журналісти,  науковці,  вся  братія  вузьколобих  депутатів  і  президентів,
й  коментаторів  —  всі  ці,  що  назовні  всю  увагу:  бо  дурні  все  шукають  кругом  себе,  а  мудрий  все  знайде  в  собі:  і  струну  Божу!  —  «Царство  Боже  всередині  вас».
Самостійно  знайдене  —  єдина  добродійність  і  благо.
Оригінальність!  —  ось  чому  сприяти.
Оригінальність!  —  бо  безлике  не  полюбиш.
Хто  заговорить  про  політику  —  лайдак.

Вона:
(спотикнувшись)

Ой,  закаблук  зломався.  Що  ж  робити?
(зметиковує  зразу  ж)
В  тебе  є  пластмасова  гребінка?

Він:

Будь  ласка.

Вона:
(підпаливши,  заливає  пластмасу  і  закручує  стержень  каблука)

Ось  зачекаєм...  і  все.
Розповідай  про  те,  що  мій  каблук  так  перебило...
тільки  не  треба  різких  переходів,  добре?

Він:

Та  ще  біда,  що  всі  ці  приморожені  люди  надумали  свято  любові
справляти  по  радіо,  по  телебаченню,  по  книгах.
Давай,  наприклад,  я  з  тобою  стрінуся  по  радіо,  і  обніму,  і  поцілую  по  радіо.  То  як?
Так  і  чиновник,  що  для  себе  все  керує:  і  скаже  серцем,  і  обніме,  і  пригорнеться,  
й  поцілує  —  себе  самого.  То  як?
От  він  доживсь  :  мені  іти  його  жаліти  треба,  бо  як  себе  ще  й  пожаліє,  то  в  духові  
зруйнує!

Нема  любові  в  них:  ні  Ока  Божого,
ні  слуху.
Подумаймо:  які  тісні  обміни  духу.
Або  у  театральній  залі:  давай  зустрінемось  холодні,
як  в  taxi,  і  обнімемось,  й  розцілуємося  всі  —
й  об’явимо,  що  ми  з  природою  в  красі;
з  тією,  вбитою...

А  як  обіймеш  серце  ти  моє  —
Нема  нікого!  —  й  цілий  світ  огненний  б’є
З  джерела  серця!  Бережім  таїну  Бога,
Оцей  прорив  до  раю.
Єдиний  знак,  що  все  йде  так,  як  треба  —
Коли  поезію  дає  нам  Небо,  —
вогонь  любові...
Це  любить  світ,  невидимий  і  видимий.
Закоханії  —  елегантні  як  хмеліючі  роялі,
і  чуткі  на  виходи  —  як  поети  і  кішки.

Вона:

Я  ніби  тричі  народилась  за  оце,  що  мовив  ти...
Як  гарно  ти  летиш  до  висоти!
Як  чуєш  слово!
І  нітрохи  не  втомилась...
Ще  більш  здійма  мене
один  ли  голос  твій!!

Він:

Так,  про  людей  багато  говорить  —  
недобре.
Льоди  притягуються  від  них...  вмерзаєш,
як  корабель  
у  смерть.
(змовкають)

Вона:

Про  що  ти  думаєш?

Він:

Про  те,  що  ось  ти  і  небо  —
і  більше  нічого  бажати...
А  ти?

Вона:

Я  мріяла  б  за  щастя  на  польотах
Тебе  з  своїх  долонь  нагодувати...
прямо  з  горняти...
І  від  нещастя  пооберігати...

Він:
(бере  за  руки  її)

Ой,  як  палають  твої  очі!
(мовчить)

З  тобою  любо  так  мовчати...
Це  не  сказати...
Он  дивись!  хто  не  кохав  —
тому  ніщо  не  скаже.

(Неподалік  пара  закохана  —  танцює  молитву  безстрашшя  і  захвату.)

____________________________________________________  ТЯГА
МИНУЛОГО

Військовий,  Вона,  Пілот  і  Подруга

Військовий:

Встати!  Товаришу  майоре,
встаньте  з  жінки,  одягніться!
Та  що  це  робиться  з  пілотами?
(до  Неї)
Хто  ця?

Вона:

Подруга,  на  цей  раз.
Я  вже  не  можу  нічого  зарадити  своєму  чоловікові...

(до  Подруги)
Ти  б  закрилася  отам...

(Подруга  вдягається.)

Військовий:  (перевертає  п’яного  Пілота)
Завтра  зранку  зайти  до  мене  в  кабінет.  Ясно?

(до  Неї)
Його,  спецпілота,  може  втримати  в  руках
тільки  командуючий  округом.
Треба  втримати,  бо  згине.

(прощаючись)
Дуже  прошу,  тримайтеся.  До  побачення.
(виходить  і  виводить  Подругу)

Вона:

Що  це  так...  пахне?

Пілот:

Я  ...випив  духи  «Христина»...

Вона:

Ти  випив  мої  улюблені  духи?..  випив  духи  своєї  жінки?
Ти  душу  п’єш...

Пілот:

Хай  в  пеклі  пахне  раєм...
Я  бачу  —  за  тобою  всі.  Це  ви,
співвітчизники,  жирні
смердючі  свині,  ви  нас  виштовхнули  туди...
Ми  викидалися  на  війну  —  немов  кити  на  берег...
а  ви  забирали  в  нас  квартири  —  всеодно  не  вернуться...
і  як  щурі  відгризали  серця  сім’ям,  без  ножа  різали
білі  груди...
і  —  били  вікна  новосельцям-чорнобильцям...

Вона:

Прошу  тебе,  отямся,  кому  ти  доводиш?

Пілот:

Ти  думаєш:  це  я  з  жінками  живу  в  постелі?
Це  «чорні  тюльпани»  прихиляються,  мене  втягує  туди...
в  проміжність  і  у  прірву...  накрило    поцькою.
Це  їхні  душі  —  через  мене...
Вони  мене  —  одного  живого!!  —  обсідали  роєм,  коли  я  назад...
аж  черевом  черк-черк  —  внизу  гори,  а  на  шию  —  горе...  літак  повзе...
Чорне  горе!
А  тут  на  чорних  автомашинах...  розумники...
...Вони  ту,  у  повітрі.  Тоді  не  нажились...
Кричать...  «Мені  двадцять  років!»  «  давай!»  «за  мене!..»
...Що  ви  бачили?  Що  ви  знаєте?
Ви  не  хочете  знати...

Входять  два  сини  його:  Старший  син  (15  років)  і  Молодший  син  (12  років)

Старший  син:

Тату,  ти  казав,  що  пілоти  —  сини  майбутнього,
і  солодко,  і  трудно  ними  бути?

Пілот:

Сину,  не  всім  сидіти  по  затхлих  квартирах...
Комусь  треба  в  свій  час  робити  і  небо,  й  свій  дух...
Особисту!  сміливість  —  ніхто  не  відмінить  і  ніколи...  Дух  не  питає,
коли  кудись  клепає..
Що  авіація  і  космонавтика?  Як  кажуть:  «  Хай  льотчик  клепле  крила,  а  ми  —
його  дружину...»  От  це  страшне  —  люди!
Ти  бачиш,  я  спиваюсь...  кругом  усі  такі...  Зломила  ноша  якусь  пружину...
І  хто  кому  потрібен?

Старший  син:

Тату,  а  чи  точно,  що  пілоти  —
сини  майбутнього?..
Тату,  яж  так  мріяв...
за  ким  же  майбутнє?

Пілот:

Зараз  не  знаю.
Ледь  загавронишся  —  життя
мовчазно  обганяє...  Відбирає  жінку,  потім  —
пояснює...
Думайте  ви,  мої  орли...

Молодший  син:

Мамо,  якщо  ви  розійдетесь,  я  буду  з  тобою,  бо
батько  —  ненадійний.
Це  кошмарний  сон.  Я  боюсь.

_____________

Він  і  Вона

Вона:

В  мені  клітинка  кожна  закричала!
Мені  тебе  усе  життя  не  вистачало!
Я  не  жила!  —  на  свято  серця  тебе  ждала,
я  ніби  знала!
І  все  люблю  —  в  тобі!  мені  вже  світу  мало!..

Він:
(по-батьківськи)
Ти  знаєш,  оті  відморожені,  чиновники,  побільшують
порожнечу...
З  тих  пір,  як  я  тебе  кохаю,  в  яке  управління  зайду  —
того  чиновника  аж  ніби  струмом  б’є.  
А  що  його  почне  водити  —  він  і  не  знає,  мов  амеба,
котра  під  поглядом  відтанула,  робить  все,  як  треба.
Таким  я  став  магнітом  від  любові,
що  аж  на  інших  хлюпає  мій  дух  —  і  спада  облуда  з  їхніх  очей...

Вона:

Не  треба  про  життя  —  то  холод...
то  стремління  загасити  незрозуміле.
А  може  час  вийти  коханню  з  потаємного?..
В  тебе  сім’я,  двоє  дочечок,  в  мене  сім’я,  двоє  синів  —
А  я  не  можу  жить  без  тебе!!

Він:

І  я  не  можу  жить  без  тебе...
Але  природа  нас  живих  з’єднала
в  вулкан  —  для  чогось...    страшно  далекобійного  
і  найбільшого.

Вона:
(по-материнськи,  торкаючи  його)

Коханий  мій...  коли  ми  всі  були  дітьми,
наші  душі  кричали  від  жаху,  що  нас  ось-ось  змішають
з  брудним  життям  старших,  де  ніби  щось  трапилось  
з  ними,  —  щось  загубили  і  —  задерев’яніли.  Й  ніби
не  відчувають,  як  не  по-вравжньому  ходять,  й  однаково  
мовлять,  і  роблять  одне  й  те  ж  ,  не  до  місця  й  часу  —  
як  вже  все  інше  —  а  вони,  мов  заводні,  не  бачать  весь  цей  світ...
котрий  зараз  всередині  нас  і  кругом  нас.  Бр-р-р...
І  ось  тепер,  коли  ми  знайшли  себе...  коли  ми  знову  стали  
беззахисними,  мов  діти  —  цей  світ  хоче  повторно
убити  нас!  
Що  ж  зостанеться  в  пустелі  життя?..

Він:

Кохана  моя!..  Та  чи  було  десь  покоління  молоді,
котре  в  душі  не  кричало  б  від  жаху,
що  його  ось-ось
змішають  з  брудним  старим  життям...    з  цими
дядьками-невігласами  і  обдуреними  тітками?
А  це  —  цнота  всіх  молодих,  —  жах  від  першого  бруду,
з  котрим  до  них  лізуть  пошкоджені
і  ломають  з  лютою  земною  піною  на  губах,
з  черв’яками  хаосу,  що  ворушаться  в  
їх  аурах!

Вона:

Коханий  мій...  не  будемо  чіпати  світ...  бо  це  уб’є
наше  кохання...  І  що  ми  без  кохання?
Як  тоді  жити,  Боже?

Він:

Як  будемо  в  серцях  єдині  —  все  буде  гаразд.
Не  можна  світ  грубо  ламати.  Якщо  нам  доля  суджена  
надалі  жити  разом  —  все  так  і  складеться,  —
лагідна  мудрість  виведе.
Всі  дивляться  на  нас.  Супроти  долі  не  підеш.
Бог  йде  повільно,  та  неодворотно...

Вона:

Світе!  Звіре!
Коли  ти  вже  відчуєш,  що  робиться
в  моїм  жіночім  серці?!
Я  чую    в  с  е,    це  —  світу  рана!!  Коли  ти
вже  залижеш?
...Хочеш  я  скажу,  що  вдома  у
всіх  нових  людей?  —  Те  ж  саме!..

Він:

Так.  І  в  момент  тнлепатеми  —  емоція  відгойдне  струми
по  високій  частоті  у  синій  бік  й  вони  по  хвилеводах  —
тіла  і  душі  —  підуть  так
сильно  —  аж  до  Бога!  —  що  той,
у  кого  Бог  цей  є  —
відчує  хвилю  жару
і  мороз  по  спині!
і  от  людина  ця  —  ще  не  пропаща...

Вона:

Каже  моє  серце:  нема  пропащих.
Ти  казав:  очі  у  художників  живуть  самі  собою?..  отак  і  серце.
У  кожного  під  попелом  є  іскра
від  всіх  захована.
А  з  неї  роздмухати  мужчину  й  порятувати  його  —
може  тільки  жінка...
тільки  почуття.

Він:

Я  знаю,  одна  жінка  порятувала  двох:  так  і  живуть
утрьох,  одна  душа  як  відривається  —  дві  слабнуть.

Вона:

Значить,  Бог  —  в  усіх  і  у  всьому.
Чим  вище  живуть  серцями  в  любові  —  всі!  —  тим
ближче  Бог.  Виходить,  наймудріша  сила  любить  всіх...
звідки  й  береться  сила!!!
Тоді  Бог-слово  —  це  слово  Космосу  і  всіх,  що  люблять
і  не  люблять...

Він:

Жіноча  мудрість  із  нізвідки  —  кров  із  носа.  Так  б’є
у  голову  вогнем  єднання!
За  це  потрібно  жить  в  її  тенетах...
...смертельно  мудрий  —  хто  дивився  в  очі
смерті,  в  струну,  що  обірвалася...
Не  буде  смерті!  я  тебе  люблю!  Вогонь  все
переплавить.


Вона:

Я  вберегла  тебе  не  раз  і  вбережу  усіх,  як  будем  вкупі,
це  я  знаю.

__________________________________________ТЯГА
МИНУЛОГО

Він  і  Дружина

Дружина:(гнівно)

Я  вб’ю  її!!  Плесну  на  очі  кислотою!
Я...  розірву  її  на  частки.

Кошмар...  Забрати  мого  чоловіка...  Батька  двох  дочок!..
На  виду  у  всього  світу!
Що  люди  скажуть?
Діток  жалко...
Будуть  сиротами  —  заплаканими...
(змовкає)

За  що?
Оце-то  зразкова  сім’я!
Ні,  не  бути  цьому!  Курва!
Заріжу!..  Ножем  розпанахаю.

Він:

Ми  любимось!  Мов  блискавкою  вдарені...
Це  вище  нас  самих,  так  Бог  схотів...  Суд  земний  —
запізнюється  за  небесним...  Та  й  як  любов  судити?
Це  всеодно,  що  гейзер  вогню,
котрий  не  може  не  тягнутись  до  Небес...
В  тобі  зараз  не  стачить  сили  духу,  щоб...
осягнути...
що  буде  добре  всім,  якщо  любов  —  не  вбити...

Дружина:

Ні,  всі  ви  такі...
Позарився,  мабуть,  на  сало,  на  невироблену...
жирну...
Не  бліда,  майбуть,  і  не  замучена,  не  така  худа,  як  я...
бо  м’ясо  не  повинно  пропадати  в  світі...
а  мої  кості...  дико  —
все...

Він:

Ні,  це  не  так...  На  гнівові  не  проживеш...
Прийде  час  —  ми  всі  подамо  на  розводи...
Любов  буде  перекидатися  вогнем  все  більшим.
Бо  є  —  любов,
а  все  добре  —  це  її  змінний  одяг...
до  вічності...
Вийти  з  тіла  людиною,  а  зійти  —  богом...  Боже
мій  великий...

Вона:

Спустись  на  землю!  Один  раз  живемо.  Всі  рвуть
і  рвуть!

Він:

Ми  живемо  скрізь.
Мало  хто  знає  —  що  його  завтра  впіймає.
Потрібна  лагідність...  симпатія...  раніш  це  знали.
Атмосфера  оточення  виплавляє  душу!  Стихія  вогню!
...Одне  нестерпно:  як  статеве  стадо  захолодило  жінок!..

(Входять  Дочки,  7  років  і  5  років.)

Дочка  7  років:

Тату,  чого  ти  не  ночуєш  з  нами  вдома?
А  де  ти  спиш?

Він:

Я  сам  живу  в  іншому  будинку.  Так  зараз  треба.
Але  я  щодня  проводжу  цілі  години  з  вами,  доні,  правда?
Тато  хороший?

Дочка  5  років:  

Правда,  ти  хороший.  А  ти  знаєш,
що  наша  мама  часто  плаче?

Він:

Так,  знаю,  але  все  стане  гаразд.  Ви  сьогодні  ще  не  малювали?
Нумо  малювати  і  говорити.
(подає  олівці,  папір)

Візьмем  чистий  папір...так...
Нумо,  що  вас  поведе  намалювати?  З  вами,  дітьми,
світ  говорить  як  з  богами...  І  я  також...
(розкладає)

Людина  має  бути  неупередженою,  як  чистий  листок...
або  чисте  дзеркало...  Що  Бог
намалює  й  поведе  —  те  живе,  бо  чує...

Дочка  7  років:

Тату,  а  що  таке  розвід?

Він:

Невидимий  для  ока  вогонь  ввійшов  у  мене...  і  зробив
мені  розвід  —  різницю  з  усім,  що  холодніше.  Думаю,
що  людям  стане  ліпше,  бо  я  вмію  розавати  вогонь.
А  потім  люди  цей  розвід  зображують  на  папері.

Дочка  7  років:

Давай  ми  намалюємо  розвід  тобі  і  іншим,  щоб  він
для  всіх  не  був  невидимим...страшним.
Добре?
(малює)

Ось  —  більший  тато  наш...  а  від  нього
дугами  перевисає  вогонь  до  інших...
...пече  —  і  вони  ворушаться,  кричать  ...  і  плачуть...

Дочка  5  років:

Ось  тато  —  виріс...  Роздає  вогонь  смачний...  щоб
росли  й  не  плакали...  Тату,  тепер  мама  не  буде  плакати?

Він:

Я  буду  добрим  вогнем  для  усіх  —  і  ніхто  плакати  не  буде.
Коли  люди  не  приймають  цього  вогню,
то  не  ймуть  віри  до  любові,  і  не  надіються
ні  на  що,  і  гинуть.
Струміння  вогню  —  це  любов.

__________________________________________ТЯГА
МИНУЛОГО

Начальник  і  Вона

Начальник:

Що  ти  за  жінка?
Не  така,  як  всі,  —  є  хвойди,
є  холодно  неприступні,  і  є  божественні  ,  і  є  земні,
й  небесні,  а  ти  —  людська!  надто  земна  і  вже  націлена  на  Небо!
Що  в  тобі  таке  зійшлось,  що  інші  десь  прогавили?
Що  за  магніт,  що  ось  в  тобі  він  є  —  і  збурення  емоцій  в  душі!  —
а  в  інших  нема.  І  як  ти  чуєш  таке  саме  в  чоловіків?
Ну,  як  мені  достукатись  до  серця?
Я  ж  генерал!  Я  ж  тут  командую  людьми,  де  ти  працюєш.
Хай  ця  бацила  начальницька  й  мене  давно  вразила,  і  я  вже  
не  зовсім  людський.  Глянь  —  навкруги  —  куди  з  душею  я  піду:  
в  профком,
в  обком,  
в  ці  хворі  машинні  перероби?!  Та  я  ж  людина  й  люблю  все
людське.  Я  на  тебе  гляну  —  і  бачу  в  іншому  світлі  себе  і  всіх...
В  мені  під  цим  мундиром  серце  кричить!  І  я  щодня  отут  це  
серце  гроблю:  все  те,  що  люблю  —  тим,  що  роблю!  Жах!
І  ти  —  як  з  лабіринту  —  нить  порятунку!  —  не  відштовхни
й  не  обірви,  ні  поглядом,  ні  словом,  прости  живи...  я,  може,
ще  одужаю  й  врятуюсь.
Ти  думаєш  —  тут  хто?  О,  тут  звіриний  нюх,
фізіологічний,  на  те  —  хто  єсть,  куди.  Ми  все  обмацали
життя,  знайшли  наземні  нагороди  —  і  бачимо,  що  Бог
не  те  щось  родить,  не  там,  куди  йдемо  ми!
Зарплата  в  твого  чоловіка  велика?  —  Ми  вийшли  з  тьми  —
і  знов  ідем  до  тьми.  Ми  плебс!
Ми  пропітніли,  як  зуміли...  Навчались  по  війні...  Яка  там
в  нас  освіта!  Не  всесвітня.  Тай  що  казати:  ми  ненавидим  ту  
староінтелігентність,  що  попереду  вперто  маячить...
Кого  обдуриш?  Народ?  —  це  здуру  можна  на  годину...  Але  себе?
Чому  ми  заздримо?  В  вас  же  природна  є  інтелігентність,  природжена.
А  тут  п’ятдесят  років  живуть  в  містах,  та  тхне  дух  той,  всеодно  остолопи...
«Влада»...  «ми  всіх  зваяєм...»  Ага,  зваяєш,  як  сам  смердиш  ще  тим...
той  дух  не  виженеш...  А  народ  мовчить,  інтелігенція  мовчить.  А  де
мовчать  —  там  правота...  Її  чути...  вся  сила  в  того,  хто  не  нав’язується,
любить  і  дурних,  —  тут,  ніби,  і  злості  кінець...Здається  так...  А  тим  часом
темна  сила...  Але:  ти  думаєш  ці  2000  генералів  застреляться?  Ага,  
якби  не  так.
Це  я  щодня  дивлюсь  на  пістолет...
Чому  до  тебе  ходять  всі  на  сповідь?  Значить,  хоч  трішки,  а  душею  бачать.  
Ти  бачиш:  на  тобі  усі  сліди,  все  пекло,  мітять  всі  на  серце:  на  серці  стати  —  
значить  врятуватись.
То  ж  люди  не  зовсім  дурні:  коли  найголовніше  —  метикують!  в  момент!
Отак  ти  всіх  звела:  із  розуму  у  серце,  у  вогонь.
Я  навіть  думаю  (ну  потерпіть:  мислитель..-І.Ш.),  що  є  якийсь  невидимий  
вогонь,  куди  повзуть  інтуїтивно,  палаючі  в  безумі  душі,  а  багатьох  —  веде,  
а  це,  що  бачимо  ми  тут,  —  шлях  вигоряння.  О,  ми  це  добре  чуєм:  дім  горить!!
І  на  формальному  верху  не  відають,  як  вести.  Тут  вже  не  гратися  пора,  
пора  спасатися!  
А  отакі,  як  ти  —    огненні  —  всі  в  підпіллі,  також  не  дурні,  і  це  правильно,
бо  знають  більше.
І  думаю,  хто  вони,  видющі  серцем,  що  знають  і  вміють  ліпшити  те,
що  буде?  Вони  ж  не  вийдуть  просто  так  з  підпілля,  щоб  дурні  зжерли  їх.
А,  може,  кожна  добра  людина  —  вже  сенситив,  півбог?
Це  ж  їх  пора  настала,  невикривлених,  незасмічених  потоком,  пора
нової  раси??
В  мені  вже  голос  був:  жінка  рятує  серцем.
Значить,  розум  без  серця  єсть  ніщо.  Це  переверне  світ.
Людськеє  серце...
Ти  думаєш,  це  я  говорю?  Це  сорок  з  лишнім  років  мої  рятуються:  
затиснені...мій  дух...
Може,  це  світ  старий  люди  закривають  зараз
і  відкривають  новий  —  серцями?
І  говорить  безпощалний  дух...інтуїція...  хто  палає  попереду...
Трагічні  і  веселі  люди,  котрі  літають  в  небі.  Та  головні  —    котрі
тривають  у  висхідних  потоках  духу...
(мовчить    мовчання)

В  моєму  серці  ворушиться  квіт...
Це  беззахисне,  і  прошу...  Я  люблю  страшно  отаких  жінок,  цільних.
Ось  гляну  в  очі  —  все  сказано...  Що  в  мені  горить,  чи  вигоряє?
Нікому  знати,  то  й  не  треба...  При  тобі  —  палаю!  Який  прекрасний  
світ  можливостями!..  Боже,  Боже...  Чи  я  іще  до  чогось  не  дозрів?  чи  що?
Я  палаю!..  Ох,  машина  війни...
Хай  хто  зайде,  а  генерал  чита  вірші...
Ну  що  ж  робити,  коли  я,  як  підіймаюсь  весь,  стаю  любов’ю  між  якихось
там  рядів,  і  ритму,  і  космічних  одкровень?  Значить,  так  Бог  говорить?
Здрасці.  Добрий  день.  Приїхали.  До  збожеволілих...
від  ніжності...  Врятуй  мене!
(в  розпачі  і  в  сльозах  —  на  коліна  впав)

Вона:
Прошу  Вас  дуже,  встаньте,  підніміться...

Начальник:

Чи  щось  в  мені  повинно  прогоріти,  чи  щось...  Це
понад  моїх  сил!
(на  колінах)
Нема  нічого  випадкового,  як  Бог  веде!  Це  Він  мене  поставив  на  коліна.
Дурість  вигоряє...  Дайте  мовити,  прошу,  бо  все  стиснулось,  що  й  
розірветься...від  оцього  вогню  серце.  Боже,  не  треба  ні  слави,  ні  неслави.
Боже  правий...
Хто  полетів,  той  полетів  навіки...
Смерть  чи  життя  —  яка  це  малість...
Як  ми  могли  занапастить  жінок?..
Я  Вас  люблю!
(рвучко  встає)
Я  знаю,  що  Ви  в  почутті  сердечному  до  іншого,  а  чоловік...
Я  Вас  прошу,  дивіться  мені  в  очі...  і  Ви  це  бачите:  я  чесний...
Невже  я  той  нещасний,  що  навік  щезне
з  світу  вищих  взаємин??
Невже  я  той  нещасний  чоловік,
Що  згине  на  краю  сього  порога?
Невже,  негнівний,  і  не  уздрю  Бога—
Дива  навік?
Невже  піти  на  смерть  повік  готовий,
Осяяний  правдивим  чистим  Словом,
Все  серце  віддаючий  на  вівтар
Любові  —  не  розквітне  Божий  дар?
Невже  таки  загине  Божа  слава?  —
Невже  в  краю  пречистої  покути,
Не  стрівши  ні  любові,  ні  отрути,
Не  спалахне  —  звільнившись  —  дух  
розкутий?
Невже  закриті  в  Книзі  нові  глави?
Невже,  як  ти  ведеш  мене,  кохана,
Відрине  Бог  прозрілого  —  до  хлані?
Не  хочу  бути  рабом  у  царівни,
А  хочу  бути  вільним  —
серед  рівних!..
Невже  од  Серця  Божого  з  долонь
Ти  не  хлюпнеш  вогонь?  Святий  вогонь...

Вона:

Та  Ви  чудесний  чоловік!..
І  світять  Ваше  серце  й  слово...
А  все  складеться  так,  як  хоче  Бог...  Ви  ж  знаєте...
Спасибі  Вам...

_____________

Він  і  Підпільний  всевидець-поет
(повільна,  особлива  розмова  —  чоловіків...)

Він:
(тихо)

Ти  п’єсу  написав?
Де  там  жало  —  заходить  в  жар?
Що  ти  вчинив...  з  коханою?..

Підпільний  всевидець-поет:
(тихо)

Вона  —  загине  від  ножа.

(і  —  набирається  духу)

Точніш,  від  всіх.
Все:  зчеплюється  злочин!
Начальник...  коти...  ножі...
Я  плакав!

Він:
(дивиться  в  очі)

Ох,  щоб  ти  не  наврочив...

Коти,  начальники,  ножі  —  було  вже  у  яві...
А  ти  побачив  —  наперед...  у  Києві.

Голос  з  вищого:

Вийди    т  у  д  и    і  зчеплення  спали.  Сурмить  любов  —
з  боголюдей  спадає  пиха...

Він:

Хто  в  пеклі  побував  —
будить  не  стане  лиха...
Їй-богу.
Я  хату  й  все  віддав  —  крім  книг!
З  усіма  лад.

Підпільний  всевидець-поет:

Сонячні  аури  нехай  дозріють  тихо.

Він:

...Не  знав,  що  жінка  і  любов  —  понад  усе.
Що  ради  жінки  залишив  би  я  роботу...
О,  як  в  любові  відпадає
злість
і  пиха!..
Любов  —  це  більше,  ніж  боги!..

Підпільний  всевидець-поет:

Сонячні  аури  нехай  дозріють  —  тихо...
Тоді  все  зміниться.
Тільки  тоді  вашу  любов  врятують  —  все  і  всі  —
ніяка  інформафція  більш  не  щезає...літає...
жде  підсилення...  щоб  дати  тягу...
То  ж  можуть  і  убити.
(мовчить)

Перший  порив  до  чистоти  —
Як  перша  ластіка  —  весни  не  робить.
Плодам  є  час  дозріти.
Вас  можуть  врятувати  тільки  всі,
І  ви  —  усіх,  любов’ю  і  спокоєм.
Сонячним  аурам  потрібен  спокій,
Потрібна  тиша  чистоти  Буття.
...Ну,  я  —  у  п’єсу:  пішов  потік,
Вже  борються  телепатеми,  —  Бог  наближається...

(виходячи)

А  ти  —  іди  в  життя.  Вкорочуй  злості  вік.
Так  більше  ми  пронижемо  любов’ю.
(зникає)

(  Продовження  цієї  поеми  90-го  року  —  буде  далі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2020

УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 3)

Другий  актор:

Не  доведи,  Господи.

Третій  актор:
(підходить)

Куди  ви  дзвоните?  Тут  лінії  погані,  відійдімо.
Хто  тягне  —  того  поганяють.

Режисер:

Ми  були  близькі  до  любові.
Давайте  більше  серця!
(співає)

«Візьми  жінку-ангелочка,
Будеш  тільки  в  раю».

(до  Четвертого  актора)
Давай  торкнемося  твоєї  сцени.

Четвертий  актор:

«Як  легко  дихати!  Як  віє  хтось...»
(Режисер  зупиняє  задумано)
(  співає  —  також)

«Оженись  на  цілім  світі,
Нехай  підганяють».

Лице  теоретичне  надто,  не  припадає  до  душі  народу...
В  людей  обличчя  —  ніби  цибулини:  зриваєш  фальш,  не  те,
не  те,  це  брехня,  це  маска,  котра  вже  й  приросла  і  
буде  скривлювати,  не  те,  не  те.
Нею  живи.  В  Неї,  закоханої,  ті  ж  думки  від  співпадання  почуттів  —
всесамоспалення  із  цілим  Всесвітом  у  лад.
От  чуй,  як  дихає  Вона  —  це  ж  і  ти:

«Як  легко  дихати!  Як  віє  хтось,
Якийсь  могутній  друг...»

От  попадеш  у  струну  серця  —  враз  спалахне    у  с  е,
освітиться  жива  душа  природи...  густий  веселий  тихий  жах.
І  ось  коли  ти  все  полюбиш...  покотяться  світлії
сльози...  Запам’ятай  цей  стан:  проймися  тим,
чого  Вона  встає  о  п’ятій  ранку...

Це  клич  оновлення.  Вона  —  нова.
Серед  старих  серцями
Вона  у  чотирнадцять  літ
Відчула    щ  о  с  ь,  зачала  серця  квіт
Любовних  знань  —  прямого  духа  одкровень  —
Дива  в  очах  —  екстазу...
(А  для  старих  —  це  як  до  сказу!)
А  це  Її  знання,  в  таїні  світу  —  це  Її  таїна,
Прозріння  серця  в  пісні  солов’їній,
Бо  серце  тьохкає  і  Неї  й  завмира
Як  світло  світу,  і  далеко  підбива
Святі  надії  й  сподівання.
Й  за  серце  чисте,  що  не  знало  бурі,
Її,  за  тисячу  і  цілу  вічність  літ,
Не  знаючи  про  Неї,  любить  світ  ...

(Пошепки,  закрившись,  як  при  велінні  вищому)

І  Вона  любить  всіх,  душа  ще  світлим-світла  ...
І  не  соромся  сліз,  такими  всі  були  колись
І  всі  любили.
Таїна  кожного  —  у  глибині  самітніх  сліз,
Згадайте  милих  ...

(мовчить)

В  ім’я  всіх  тих,  святих,  що  ми  були  колись  —
Зірви  дрянь  з  себе!  серцем  запались!!!

(пошепки)

Плач,  серце!  плач!!
(хапається  за  груди,  опадає)

(мовчки  повертають  до  свідомості)

Очищення  сердець
потрібне  людям!..
Вся  суть  в  серцях,  в  Божій  вібрації  —
вся  суть...
Захистіть  дівчинку  від  бруду,  що  є  в  вас,
В  житті,  і  полюбіть  в  собі  оцей  порив,
І  це  врятує  вас!  Бо  догори
Шарпнеться  все,  що  у  вас  чисте,
Й  вас  переверне!  всередині!  ви,  артисти!
Не  дайте  дівчинку
убить,  і  цю,  і  в  
кожній  жінці...

(мовчить)

Ну,  добре.  Звідки  ми  пішли?  Чи  де  ми  стали?
Ви  не  хвилюйтеся,  це  я,  майбуть,  щоб  ви  не  спали...

(мовчить)

Це  порятує  вас.  Як  вас  раніш  не  рятували...
Далі  ви  знаєте:  вас  розпочне  вбивати...
А  доки  буде  Бог  чи  щось  тривати  —
Ви  будете  людьми,
Потім  підуть  усі  придуркуваті...

Чи,  може,  мати,  як  народжувала,  знала,
Що  закопають  як  погань  лиху?
Чи,  може,  вас  знайшли  на  смітнику?!!
Чи,  може,  всіх  паскуднеє  життя
Віддячить  можна  грішми  —
не  життям
Інших  людей!?
Скільки  грошей  за  вашу  душу?!
(хапається  за  серце,  опадає)
(мовчки  повертають  до  свідомості)

Можуть  подумати,  що  планетний  якийсь...
Художник  думає  одне,  а  Бог  ним  інше  пише...
Що  зробиш,  так  земля  тут  дише...
(мовчить)

Перестало  заводитисяв  хаті  сміття  —  і  лихо  не  йде...

Четвертий  актор:
Так  що  ми  маємо?  Точніше  —  що  нас  має?

Третій  актор:

Любов.  Вона  в  захмар’ї.
Від  тяжкого  походу  людство  її  сховало.
І  проводи  її  —  серця...  тут,  на  землі...
Чим  більш  вогню...
Всі  долі  —  хвилями:  не  раз  потрібно
Напитися  із  чистіїх  джерел...

А  те,  що  називається  сексуальною  революцією...
(співає)

«А  попадеш  в  живу  струну  —  запалахкоче
світ...»
(співає)

«Як  легко  дихати!  Як  віє  хтось,
Якийсь  могутній  друг...»
(співає)

«Боже  ти  мій,  з  ума  зійти  б  !
Як  хочеться  кохати!
Весна!  Весна!  Усі  світи
Ідуть  у  серці  стати...»

Всі  —  поривом  —  в  коло,  обнявшись  за  плечі,  вільно-божевільно
співають,  потім  грузинську  пісню,  потім  українську.

Режисер:

Горіть  очима!  Очі  —  щоб  горіли!  І  переможете
себе  старих!  І  всіх  —  любов’ю!
І  вас  полюбить  Космос!  Горіть  очима!
І  покличе  враз  нове  майбутнє!  Горіть  душею!
Випалюйте  налипле!
Очищуйтеся  для  любові!

Всі  в  колі,  вийшовши  з  себе  —  українську  пісню,  литовську,
грузинську,  українську.

Чути  голоси.  Дівчата  у  віночках,  співаючи,  виносять  гильце-купайло
вербове,  заквітчане  липневими  квітами  і  вишнями.

«Ой  у  лісі  на  горісі,  на  клену,
Там  висіла  колисонька  на  ньому.
А  хто  в  тії  колисоньці  колихався?
Молодесенький  Іванко  в  ній  гойдався.
«Ой  ,  гойдайте  мене,  гілля,  високо,
Ой,  щоб  було  виднесенько  далеко:
А  де  ж  моя  та  й  дівчина  проходжає,
Вишитими  рукавами  має?
Вишитими  рукавами  має,  
Ой,  чом  її  на  гулоньці  не  має?»
«Я  з  вечора  русу  косу  чесала,  
А  з  півночі  черевички  взувала.
А  з  півночі  черевички  взувала,
На  світанку  біле  личко  вмивала.
На  світанку  біле  личко  вмивала,
На  гулоньку  часеньку  не  мала.»

«Ой,  мала  нічка-петрівочка,
Не  виспалась  Любонька-дівчина.
Череду  гнала  і  дрімала,
На  камінь  пальці  позбивала.
Ой,  мала  нічка,  мала-мала,
Де  ж  ти,  дівчино,  ночувала?
Ой,  ночувала  під  липкою,
Аж  там  в  Івана  під  свиткою.
Ой,  ночувала  під  явором,
Аж  там  з  Іваном-дияволом.
Ой,  темна  нічка-петрівочка,
Викупалась  ластівочка,
На  бережку  сушилася,
Дівчина  Люба  журилася.
А  ще  рушничків  не  напрала,
А  вже  Іванка  сподобала.
А  ще  рушнички  на  верстаті,
А  вже  Іванко  сидить  в  хаті».

За  ними  гурт  хлопців,  жартівливо  переспівуючи  по-своєму.
Дівчата  задиристо  співають  по  дорозі  до  ріки.

«Ой,  на  городі  під  кущиком
Накрились  хлопці  гладущиком!
Біжать  дівчата  дивитися,
Як  будуть  хлопці  душитися».

Хлопці  переспівують.  Дівчата  купають  гильце  в  річці,  співаючи
купайлівку.  Вкупі  всі  ломають  купайло.  Дівчата  співають.

«Покладемо  віти  на  грядки,  на  грядки,
Щоб  були  в  городі  щасливі  порядки».

Всі  кладуть  віти  на  грядки.  Хлопці  запалюють  вогнище-чистилище.
Стрибають  через  нього,  «дивляться  відьму»,  —  граються  з  дівчатами  і  паруються.  Приєднується  театр.  Дівчата  пускають  віночки  з  голів  в  ріці  за  водою,  гадають.
 Дівчата  співають.

«Прокладу  я  кладку  вербову,  вербову,
Ой,  час  нам,  дівоньки,  додому,  додому.
А  ти,  Ганнусю,  зостанься,  зостанься,
Прийде  Іванко  —  звінчайся,  звінчайся.
Принесе  віночка,  кадило,  кадило,
Щоб  ти,  Ганнусю,  здорова  сходила.
Хай  твоє  серце  палає,  палає,
Кращого  за  Йванка  для  тебе  немає».

Починають  розходитись  групами  і  парами  окремо.

Один  парубок:

Вона  пашить,  як  світ!  —  щось  не  пускає
підійти...

Другий  парубок:

Видно  —  для  неї  суджений  не  ти.
(виходять)

Натхненний  вбігає  Іванко.  Мовчки  стуляються  долонями,  обнімаються.

Іванко:

Давай  втечемо  від  усіх  і  від  усього.
Не  та  розмова  серцем  ні  у  кого!
(виходять,  горнучись)

(  Продовження  цієї  поеми  90-го  року  —  буде  далі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020

УСМІШКА ОСЯЯНОГО СТРАХОВИСЬКА. Дрампоема любові (продов-я, 2)

Підпільний  всевидець-поет:

Літературу  —  викинути  всю  на  смітник:
що  народ  кинеться  порятувати  —  в  тому  є  природа  цілого:
тут  всім  треба  взяти  те,
без  чого  втратиться  життя.
Я  випробовую  народи:  сміливість  —  
щонайвища  якість,
музика  безстрашності  і  оригінальності!  Ось  що!
(починають  ходити)

Режисер:

Вібрації  носять  людей!  Музика  огню  все  несе  —  і
в  найвищій  ноті,  
що  дивиться  в  смерть  і  відхід,
нам  кохати  і  думати...

Підпільний  всевидець-поет:

Так.  Не  махати  руками,  ногами  і  словами,
як  це  зараз  роблять  актори  життя,
точніше  —  ними  робить  час,
а  чути  серцем  і  душею,  
думкою  намагнічувати  себе  і  світ
до  вищого.

Режисер:
(зупиняється)

Тут  дзеркало.

Підпільний  всевидець-поет:

Вступимо  до  задзеркалля.
(бере  дзеркало  в  руки)
Хвороби  психік  —  це  викривлення  образів
дзеркальних  відображень.
Це  ось  що:  хворий  дивиться
в  дзеркало
(дивиться  в  дзеркало)
і  бачить  зсунутими  аурою  й  мізками  криво:
ми  бачимо  його  одним,  а  він  там  —
(киває  в  дзеркало)
себе  іншим,  не  справжнім.  Так  і  світ  бачить  себе
викривлено,  через  ті  скельця,
що  їх  навернув  минулий  час
і  навчив  мозок.
У  кожного  століття  —  свій  зір,
а  всевидців  на  всі  часи  —  тільки  одиниці.
Тож  у  кожної  людини  —  своє  збірне  дзеркало
і  дух.
Коригувати  вірно  образи  дзеркальних  відображень:
вищим  духом  —  душу,
аби  вищими  вібраціями  відкрились  очі
у  вічне  і  єдине  ціле.
Далі  ясно!  —  Куди  людина  піде  охочіше:  в  лікарні  чи  в  театри?
Чи  в  партії?  де  дурні  затишно  оточили  себе  такими  ж,  як  самі,
що  навіть  не  знають,  як  виткнутись
на  вітер  відкритих  вібрацій.
Тому  пісяються  один  в  другого
затхлими  знаннями  й  підганяють    в  с  е    наперед
під  «вигідні»  їм  розв’язки,
не  знаючи,  що  це  підганяння  не  потрібне  і  їм  самим.
Отже,  —  в  театр,  і  світ-театр.  Ти  хочеш  вилікувати  нервовохворого?  —  Душу  людини  неможливо  зцілювати  зверхньо:  іди  нарівні  з  нею,  ввійди  в  її  становище
й  візьми  її  зсунуту  ауру  на  своє  енергополе.
Якщо  ти  скульптор  —  ліпи  її  образ  й  показуй  їй,
виправляй,  доки  в  ній  не  стане  викривлень
дзеркального  образу  й  вона  себе  впізнає!
Художник  ти  чи  актор  —  на  дві  неділі  збожеволій,
але  ввійди  в  хворобу  всіх,  знайди,
візьми  і  понеси  на  собі  з  безобразності
в  образ  вічності.
Не  відриваючись,  щоб  хтось  і  змінювася,  і  впізнавав,  й  
побачивши,  що  двига  ним  (які  вібрації)  —  впізнав!  упізнав  істинний
для  нього  грунт!  Як  упізнає  —  втратять  чари  криві  дзеркала
й  не  стане  хіті  від  їжі,  вина,  статі,  влади,  грошей,
тобто  ниток  вібрації  від  мерців  ходячих.
Ось  зараз  в  цьому  місці  є  вогонь.

(Актори  вносять  щось,  входять  глядачі,  всі  розташовуються,
готуються.)

Режисер:

Всі  тут?
(розпочинається  дощ)

Перший  актор:(сміється)

Тепер  усі.

Другий  актор:

Спиніте  дощ.

Третій  актор:

Де  дід  той?
(вибігає  вбік)

Актори  готуються  до  стану  внутрішнього  звільнення.
Глядачі  і  Тато  з  Синком.

Один:

Знов  вихватки  стихії  і  Поета.
Це  так,  як  теоретик-математик:
Ніщо  не  створить,  як  його  не  потрясе,  —
І  час  від  часу,  як  німий,  шука.
Щоб  потрясло  —  і  он  туди
(показує)
катапультувався.
Від  цього  й  шкода  є.
Не  менша,  аніж  від  ракет.

Другий:

Якщо  поет  —  здавалося  б,
дивись  у  чисті  дзеркала  озер,
Немов  гора,  —  ні,  всю  повноту  життя  давай:
Удари  Бога,  руйнування,  знов  нове
співзвуччя  —
І  знов  гармонію  нову.  Небесний  син...

Один:

Ну,  дзен-буддисти,  аби  осяяло,
Б’ють  дошкою  по  голові  —  по  чолопку,
Аби  прорвало  цим  духом  білим,
Що  ним  засвічує  Поет.

Другий:

Здавалося  б,  яка  різниця:  дошкою  чи  піснею?  —
Усе  вібраціями  один  одного  притягне.  —
Дух  найсильніше  висікає  дух
Й  тривання  в  висхіднім  потоці:
Це  тільки  й  просуває  в  вищий  світ.

Третій:

От  ви  когось  назвете  ворогами.
А  чи  знаєте,  що  ви  були  надія  їх  остання?  —
Хоч  несвідомо  заглянути  у  вашу  душу
Й,  вчепившись,  вирватися  з  пекла?
Хто  відштовхнув  людину  й  ворогом  нарік  —
Убивця  брата.  Чи  сестри.

(дощ  різко  вщухає...)

Один:

Ех,  знання  духу  —  срібні  ниті  —
Любов’ю  дзвонять  з  серця  в  серце...
Без  цього  —  смерть  від  голови...
Убити  світ  телепатично  —  раз  плюнути.

Синок:

Тату,  що  таке  дощ?

Тато:

Небесні  срібні  ниті...  що  одмивають  очі  духом,  —
Це  сліди  дум  в  живій  душі-грозі!

Синок:

Чому  трава  зелена?

Тато:

Бо  в  неї  дух  такий,  такого  кольору.
Бо  знає,  хто  чим  дихає,  —
дає  знання  допомагаючі,
Ненав’язливі,  інтелігентні.

Синок:

Чому  голубе  небо?

Тато:

Воно  —  це  душі  чисті  всі,  для  всіх;
Небо  творить,  тому  і  голубе.

Синок:

Чому  гаряче  сонце?

Тато:

Всю  душу  віддає  усім
й  живе  завдяки  всім.

Синок:

Що  є  Земля?

Мати  усіх,  колиска  і  душа,
жива  істота.

Синок:

А  що  є  світ?

Тато:

Велика  одна-єдиная  душа  жива:
Це  небо  і  земля,  сонце  і  вітер,
жінки  і  чоловіки,  —  в  с  е.
Хто  бомбу  кинув,  чи  злу  думку  —  кинув  у  себе.

Синок:

Ти  кажеш  просто.

Тато:

Справжнє  все  —  просте.
То  люди  в  забобонах
складних.  Найтяжче  їм  —  це  зрозуміть  просте.
Головне  —  потайна  внутрішня  свобода,
воля  серця,
Як  у  дітей  —  джерело  Бога.
В  кого  в  душі  немає  волі,
той  іншим  може  звести  тільки  тюрми...
Покривив  душею  —  тюрма  дитині!

Режисер:

Переднє  слово  до  театру.
Увага!
У  нас  буде  репетиція  і  вистава,  все  водночас,
І  кожен  може  брати  в  цьому  участь.
Чого  йдуть  в  гори,  в  ліс?
Ми  йдемо  в  ліс  театром,  —  ви  сказали  б,
Що  біопольовим,  —  аби  поближче  буть  до  Бога.
Ми  маєм  втрапити  духовним  оком
В  незриму  сув’язь  із  ниток  космічних.
Серцями  —  у  вузли  сердечних  струн
Усього  сущого
в  первісному  невикривленім  стані.
А  це  невикривлене  дзеркало  —  в  природи.
Намацавши  в  ній  висхідний  потік,
Ми  бачимо,  як  вигоряє  з  аур
Земна  мара.
Чи  ми  вбираєм  квіт  всього  буття?
Ні,  воно  більше  за  людське.
Все  летить  духовно
(любовно,  ненасильно,  резонансно),  —
Все  є  становлення-політ  художніх  душ.
Майбуть,  художність  —  слід  Святого  Духа?
Ви  хочете  дивитись  разом  з  нами
Коріння  українське,  що  бунтує,
Рвучись  до  співжиття
в  людині  з  Космосом?
Залежить  все  від  кожного:
Обдуриш  серце  ти  своє,  чи  ні  —
Загинем  всі,  чи  виживем:
Правда  ж,  що  кожен  хоче  мати  своє  місце  духом
У  цілому,  не  більше,  і  не  менше,
Тоді  це  справедливість?
Місце  —  як  воно  відчуте  серцем  в  Богові,
А  не  притягнене  з  чиєїсь  голови.
Бо  як  надумане  —
немає  входжень
У  всевидіння,  нема  огню  святого.
(Я,  бачу,  договорюся  до  того,
Що  Ватикан  візьме  і  нагородить  театр
Орденом  Святого  Духа...
Хай  нагородять  Сонце,  землетруси.)
Інтереси  справжні  —  ввійти  у  висхідний  потік
Духовності,  у  еволюцію.
Художність  тут  —  священнодійство!!
Бо  коли  діє  хтось,  та  не  на  лад,
Або  говорить,  та  не  те,  й  не  так,
Або  не  так  співає  —
Вмить  інші  хворіють.
А  вищі  —
Вмить  закриваються!!  І  як  підеш  до  Бога,
Як  він  закривсь?
А  ми  ж  —  це  клавіші  й  тони
Єдиного  шляху-лету  музики,  любові...
Де  синтез  —  мудрість  душ.
Простіть  за  ці  слова  рухомого  театру
Мистецтва  жити  серцем,
Бо  вони  нехудожні,
Не  накликають  Бога-деміурга.
А  зцілення  —  у  Його  правді.
Отже,  увага  й  чисте  юне  серце!

(Під  час  священнодійства—  не  виходити  і  не  заходити  нікому
(як  в  літургії  і  містерії).  
Матері  Божій  слава!
Молимось  до  Неї.
(Актори  відкривають  картину  духовного  живопису  (див.  малюнок
в  книзі  «Деміург»:  світло-золота  лінія,  огинаюча  зображення  
Божої  Матері,  дана  автору).
Здійснюють  пластичну  сцену  безгучного  кличу,
від’єднання  від  зовнішнього,  зосередження  і  часткового
звільнення  всередину;  поступово  і  розмірено  (див.  малюнок  в  книзі).

Після  звільнення  і  концентрації  духовним  живописом
Режисер  відчуває  ріжучий  промінь  —  дисонансно  спрямованої  на  це  місце
свідомості.

Режисер:

Даруйте.  Найтрудніше  —  почати  йти  до  Бога.
Кого  чорти  принесли?

(Входить  помічник.)

Помічник:

Дві  телепатеми,  прості.
Руські  підлітки  викололи  очі  Героєві  соцпраці,
доярці  на  пенсії,  —  не  було  куди
спрямувати  голу  енергію.  
(прислухається)
Увага,  йде  пониження  захисту,  не  впускайте  цієї  інформації  вище  гортані.  Підсильте  сонячні  аури,  в  кого  є.
Друга.  Руські  в  місті  N  понапивалися  партійними  словами  і  повбивали  
один  одного:  копил  старої  карми.
Вищий  світ  знав  й  не  зміг  пробитись  крізь  сміття.

Режисер:

Блуд  совісті  на  Заході  —  немов  той  жарт,
А  в  нас  —  пожар,
Знімання  шкіри.
(бере  дзеркало  в  руки)
Що  скажеш,  дзеркало?
(мовчить)
Мовчиш.
Що  кажете,  люде,  серцями?
(мовчить)
Побачиш,  думко,  як  тебе  уб’ють...
(сильно  по-україному  співає)
«Серце  в  диму  оре,
Думка  засіває,
Козак  веселіє  —
Що  думати  знає.»

Помічник:

І  наслідки  цього:
Від  некробіограми  стадо  китів  викинулось  на  берег.
Від  цього  всього  люди  з  чакрами  поетів  будуть
викидатися  на  небо:  ще  не  стійкі  сонячні  аури,
мала  безпристрасність  боголюдини.
Будуть  перевороти  військових.
Від  цього  народжуються  діти
з  поганими  шлунками:
тяжке  поле,
як  при  відспівуванні  погано  вмерлих.

Режисер:

Будь  ласка,  це  все?

Помічник:

Народ  хвилюється  —  немов  під  вітром  жито:
або  заплідниться,  або  поляже.  Вогонь  чудовий  вигина
хребти.  З  народами  нема  взаєморозуміння,  тобто  резонансу
мислі.  У  нас  з  ними  різні  хвилі.
Знання  духу  вони  називають  фантасмогорією,  а  реальний
блуд  життя  —  знаннями...  для  них  простими  і  зрозумілими.
Вони  в  кігтях  ревербераторів
низькочастотних  енергоінформацій.  Не  вмикають
діапазонів  творчості,
що  згодом  вело  б  до  осяянь  і  любові.
Не  обійтись  без  одкровення  Бога.

Режисер:

Ми,  іже  со  други,  найперше  —  люди.
В  таке,  старе  —
(нахил  боком  в  бік  Помічника)
вертаються  на  хвилин  десять  і  не  більше,
а  далі  знову  50  хвилин,    не  менше  —  в  творче,
щоб  підсилювати  новий  центр  аури.
В  такій  послідовності  стирають  всі  діляночки  надзбуджень:  неврози...
Нехай  там  НЛО  вкрадуть  мільйон  землян  —  вони  їх  не  переродять,  —  Бог  —
в  нас  самих,  свобода.
Багатство  —  це  багатство  наших  душ!  Продеремось  оком  крізь  одяг  ветхий
свій!  —  До  братства  Душ.  Братство!  —  велике  діло.

(Режисер  і  Актори  натягують  широкий  і  довгий  шмат  білої  матерії.)

Актор  перший:
(готуючись  ввійти  в  потрібний  стан)

Як  вивільнятися  від  кілець  змія  часу,
Що  перетравлює  слабких?  На  чому  одяг  —  ти?
В  що  ти  одягнений?  Як  правильно  почати
Роздягатись?  —  Змієві  —  змієве  оддати  й  не  вражати?
Полюбити  всю  потвору?

Режисер  і  Підпільний  всевидець-поет:
(обнялись,  по-українському  співають)

«Серце  в  диму  оре,
Думка  засіває,
Козак  веселіє  —
Що  думати  знає.»

Режисер:
(до  глядачів)

Що  ти  несеш?  Тебе  розносить  що?
Які  учора  влізли  в  руку  речі?
Голос  речей!  Немов  скликає  змій,  тече,
Звиває.  Шипіння  невпокорених  речей,
І    в  с  е    сповзається,
немов  повітря  душне,  спечне.

Другий  актор:

Недавно  тут,  як  хтось  то  мав  прийти,
Я  загубив  ножа.  Сковзь  —  як  під  землю
провалився.
Я  спотикнувсь,  щось  мало  з  ніг  не  збило...

Режисер:

З  металу  ніж,  як  й  дух  любовного  тяжа,
Нічого  не  пита,  коли  вража.
Це  зустріч  радості:  вас  зупинить  хотів  вожак,  —
Ніхто  не  знає,  хто  штовхнув  ножа
На  нитях,  що  незримі.

Голос  закоханого,  Його:
(близько  на  вході)

Мені  троянди  на  столі  в  твоєму  домі
Перекидали  серця  срібну  нить
По  чистім-чистім  тілі  ранку!
Я  серцем  чув  —  у  сяйво  почуття
прийдеш  мене  вбирати...

(Входять  Він  і  Вона  і  тихо  сідають  серед  глядачів.
Актори  виходять  і  вносять  квіти.)

Режисер:

Події  —  одяг  потайної  суті.
Де  суть?..Як  розум  осягнути?
(мовчить)
Як  хмару  розігнати  —  тут  як  тут  ми.
А  розігнати  те,  що    м  а  є      б  у  т  и?  
(мовчить)
Без  знань  ведіння  суди  і  уряди  морочать:
Приймають  рішення  без  справжніх  знань,  —  це  злочин.

Третій  актор:

Життя  таке:  куди  ти  не  підеш  —
Повсюди  труться  слизькі.  І  впадеш
В  прихованій  тій  суті.

Режисер:

Ось  принесіть  мені  від  того  річ,
Про  кого  хочете  наперед  знати.
(зав’язує  хустиною  очі  собі)

(Поет  передає  хустинку  свою.)

Режисер:
(бере  в  руки)

Здоров’я  молоде.  В  хаті  своїй  не  житиме.  Батько  помер.
Дружину  лишить.  З  батьківщини  виженуть  —  з’єдна  світи.
Збираючи  з  речей,  з  полів  їх  інформацію  —  він  буде
дивний  своїм  родичам  і  нації.
(розв’язує  хустинку)
Ясно.
(віддає  хустину  Поетові)
Знайдемо  ж  своє  рідне  коріння,  свої  поля.
Навіть  не  говорячи  нічого,  можна  елементами  структури
передати  атмосферу:  це  —  Туреччина,  це  —  Італія.
Прошу,  ось  так:  український  тип  на  природі.

Перший  актор:

Як?  —  Зразу  ж?

Режисер:

Станьте  під  екран.
Подайте  Україну!  Що  ви  відчуваєте?

Другий  актор:
(чухає  потилицю)

Треба  подумати...

Третій  актор:

Думки  —  як  вихор.

Перший  актор:

Думки  зірвались  табуном.

Четвертий  актор:

Треба  вчепитися  в  думки,  як  у  казці  Іванко-дурник  в  гриву  дикого  коня,  
й  нехай  несуть,  і  налягати  всім  своїм  «Я»  —  тоді  крилатий  кінь  притишиться  і  
принесе  в  безгучність,  в  те,  що  тобі  відповідає...  жар-птиця  думки  захлюпне
палким,  гарячим,  рідним,  передаючи  істини  чуття.

Режисер:

Ти  ловиш  на  льоту.
Відключитися  від  зовнішнього  —  й  тим  звільнити  силу-свідомість
для  палахтіння  власної  душі-антени.
Щасливим  будеш  лиш  тоді,  як  вдариться  жар-птиця  і  вхопиш  за  крило:  
точно  відчуєш  —  що  необхідно  для  народу.
Україна  —  це  думка,  шкворінь  вогню  Деміурга.
Найвищий  листок  вогню  —  завдяки  іншим!  —  розвивається  
останнім!  Ждіте!
Доки  весь  народ  не  матиме  душевного  задоволення  —
добра  не  буде.
Далі  він  сам  вас  видумає  й  виучить,  як
почати  думати  по-новому...  Як  виплавлятись  в  променистість...

Перший  актор:(до  Другого  актора)

Ти  думаєш  —  дійде?

Другий  актор:

Всяк  бачитиме  в  свою  міру  зіпсованості,
А  може  й  сонценосності.

Перший  актор:

Люди  б’ють  стрілами  психік  сильніше,  ніж  дошками.
Кам’яний  вік!
Не  думайте  погано,  поки  я  літатиму..
Добре  все:  кому  пам’ятник,  кому  —  сісти  
під  ним.  (виймає  свої  записки,  відходить  за  кущ,  спускає  штани,
оправляється,  заглиблюється,  думає).

Режисер:

Ось  смішок  серед  вас.  Чому?  Від  зіткнення
звичного  стадного  реагування  і  незвичного:  як
на  це  інші  подивляться.  Міщанство  —  ось  розпуста.
Смердить  —  комфорт.  Вбиває  —  звуженість.
Десятки  тисяч  воїнів  тікали,  коли  на  голови  їм
падало  лайно,  а  перед  цим  же  йшли  і  через  смерть!

Перший  актор:
(заправляється,  складає  папери)

Чому  немає  совісті  в  людей?
Та  вони  забиті  в  своїх  викривлених  образах
мізків,  навіть  обличчя  перекошені  від  хворіння
однобокістю  своїх  уявлень  —  і  вони  просто  не  розуміють  
один  одного  і  світ.
То  яка  вже  тут  со-вість?  Це  людство  екскрементів.
І  вже  один  одного  не  переносить,  бо  отой  —  не  те  думає,
лайно  летить  не  так  високо!  А  де  отой,  що  з’єднає  в  собі
хоча  б  народну  культуру  і  інтелігентну?
І  не  так,  що  одна  частка  —  шизофренія  народна,
а  друга  —  інтелігентська.
А  щоб  все  життя  ввібрав  і  ще  й  мистецтва  з’єднав  в  собі
одному  і  за  них  сам  відовідав,  випукло,  —  то  де  він?
А  щоб  осягнув  усі  світи  й  до  цього  ж  збіглось  ще  володіння
художнім  словом,—  то  де  такий?  Що,  Будда  плавив  художньо?
Так  от:  народне  слово.
Політикуси-гидомири,  царі  і  писарі!
Не  пшикайте,  дайте  отямитись  народу.
Всі  кличуть  до  єднання!  —  І  несповна  розуму  —
Виховані  на  однобоких  Шевченках  і  Пушкіних.
І  ми  так  скажемо:  переходимо  із  гиді  до  любові.
Та  тільки  це  показуємо...
Інтелігенція  роздвоюється  —  і  в  народ,
І  хтось  там  вічно  відривається  від  народу.
Ледь  що  —  закриваються  і  кажуть,  що  так  виховані,
і  з  ними  Бог:  вже  на  народ  —  треба  дивитись  косо.
Що  всі  їх  назви  єсть  життя  гівна  —  не  зрять!
І  ображаються,  коли  візьмеш  й  тикнеш  їх  носом,
Як-то  кота  шкідливого.
Й  не  знають  люди  —  що  їх  тисне,
Мов  тісний  одяг.
Отож,  розпочнемо.
Ви  знаєте  —  на  Сході  є  конфуціанство.
Це  —  коли  всіх  і  вся  манделять  під  державу:
В  чиновний  люд,  у  затиск,  мимо  життя  натури  кожної.
Отак
(показує)
На  Заході  —  вічногнилий  куток,  де  людям  є  що  втратити:
Ворота,  шмаття,  дах  і  стіни  гавані,  де  ці  міщани
Надумали  сховатись  від  стихій.
Який  народ  —  така  й  культура;
В  нас  це  не  зрозуміють,  бо  всі  сидять  на  чемоданах
Тисячоліттями,  усі  кочівники.  Значить,  отак  у  них
(показує)
На  Півночі  —  самоув’язнений  народ,  що  вічно  змінюється
Місцем  з  урядовим...  чи  там  —  партійним.
(переводить  дух)
На  Півдні  —  протилежність  їхня,  дао.
Це  —  коли  роблять,  як  говорить  їм  душа,
Не  визнаючи  аніякі  загорожі  для  внутрішнього  «я».
Ну,  так  у  нас  —  це  кожен  третій  даосист,
Бо  як  одні  сидять  на  чемоданах,  чи  просто  так...
То  другі  ждуть,  чим  все  закінчиться,
Хвилюється  душа,  як  кіт  нестрепаний,
Від  чого  кожну  душу  б’ють  горілкою
Усі  ці  морди,  —  словом,  усі  в  підпіллях,
ніякого  життя,
І  щоб  зійти  в  своїй  святій  зорі,
То  треба  пережити  шість  царів!!
От,  в  Центрі  —  ми.
Все  вибито  з  народу,  чисто  душа  лишилася,
Це  —  ліпший  матер’ял  для  Бога.
Він  Русь  доп’яв  на  двох  на  схрещених  дорогах,
Й  ніхто  не  знає:  ті  ми  чи  не  ті,
Що  йдуть  в  майбутнє,  бо  найлегша  в  нас  поклажа.
Де  всякії  єднання  —  вічно  ми,
Бо  —  в  Центрі.
А  скрізь  такі  культурні,  що  до  впаду,
Такі  культурні,  що  самі  собі  не  раді.  —
Дайте  сказати!  Я  все  життя  мовчав.  —
...Аж  задихаються,  щоб  як  його  діждати,
Коли  Бог  синтезу  з  Русі  прийде  повитягати
І  їх.  Не  станем  часу  марнувати!!
Бо  як  з  болота  у  кохання  йти  —  дрантя  одне,
То  як  поетам  і  жінкам
все  це  вміщати?
Підемо  з  рідного  болота:
чим  більше  кинеш  ниток  і  подригаєшся  —
Тим  більш  затягне,  і  вже  де  той  Бог?
А,  раз  ти  з  нами  —  значить,  теж  болото.
А!  ти  нас  хочеш  рятувати?  —  Не  хочеш!
Ми  тобі  зараз  нарятуєм...
...Є  в  нас  «духу  царі».  Царі!..  із  москалів.  Не  цар,  я  вчуся
В  природи,  з  вічності  крізь  час  дивлюся
З  усмішкою  зворушеного  зору
Жахної,  але  справедливої  потвори.
Якби  ж  дракони  з  вас!  Та  в  екскрементах  малі  яйця,  —
Проклюнути?
Ви  знаєте,  що  в  світі  білому  метляється?
А  у  незримому?
А  у  майбутньому?
А  у  єдиному?
Тьфу,  все  брехло!  Кожна  б...дь  —  несправжня!
Лиш  душу  позамацують,  паскудні.
Ех,  дай-но  пісню-волю,  очиститись  душі
і  політати
(співає)

«Поет  жениться  на  відьмах  —
увесь  світ  пізнає.
Візьми  жінку-ангелочка  —
Будеш  тільки  в  раю.
Оженишся  на  Богове...
(мовчки  думає)
Оженись  на  цілім  світі  —
Нехай  доганяють».

Бояться  пісні.  Пісня  зразу  попадає
В  струни  сердець,  від  землі  до  неба  як  та  мантра.
Хто  любиться  —  ті  не  живуть  з  болотом.
То  й  кажуть:  йому  з  болота  до  любові  —  як  від  землі  до  неба  рачки.
Знають,  що  напрямок  —  до  неба,
а  бояться.  Бояться  неба,  Любові,  смерті,  поезії  життя,  пісні.  Всього
 бояться.  Тьфу,  ти!
Раби!!  Бояться  жити!  Бог  вигубить  таких.

Третій  актор:

Люди  стадні,  бо  не  вміють  виходити
з-під  впливу  вібрацій  низького  гіпнозу,
що  йде  від  різних  ідіотів  і  речей.
Вийди  —  і  воля!

Четвертий  актор:  (до  Другого  актора)

Те  недобре,  що  загубивсь  твій  ніж.
Навіть  невчасну  думку  слід  спалити,
Якщо  то  сірих  звуків  квіт.  Скоріш
Чорніє  думка  ще  й  вражає,  якщо  злитись.

(  Продовження  цієї  поеми  90-го  року  —  буде  далі)