| Сторінки (1/58): | « | 1 | » |
Осіння покора зі смаком зеленого чаю,
витончена, як крапля дощу на вікні.
Тут, у кав'ярні на розі, на тебе чекаю,
де люди, як тіні, мрійливі, але зазвичай мовчазні.
Тут, у кав'ярні, у самому центрі,
сплітаються долі у теплій тональності кави.
Я - білий цукор, я твій епіцентр.
Ти - кардамон, ти - кориця з моєї октави.
Світло приглушене. Музика тихше і тихше.
Стукіт дощу. Пара. Ніжний, тонкий аромат.
Завтра тобі один спогад залишиться лише.
Партія зіграна. Шах. І як наслідок - мат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022
Якщо колись я раптом перестану існувати
на цій планеті, або просто між рядків,
ти не повинен знову все життя мене шукати,
у тебе будуть інші цілі, вирвані із моїх снів.
До тебе пригорнеться інша мрія
або просто - інша..
Тобі віддасть всю ніжність і тепло,
і ти забудь тоді мене, як в цьому вірші,
так ніби тут мене ніколи й не було.
Так ніби я ніколи тебе не торкалась,
не пила зранку каву в кухні,
не влаштовувала драм..
Ніби тут на столі ми не кохались
під час коротких і нудних реклам.
Так ніби тиша в телефоні була вічно,
а квіти дарувались не мені.
Так ніби всі мої думки завжди були логічні.
Так ніби твої очі вже давно були самі.
Я не торкатимусь речей у ванній,
не попереджу друзів чи хоча б батьків.
У домі, де було сьогодні і не було завта
я перестала існувати. Навіть між рядків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2022
Якби на шумному вокзалі курив біля вікна не ти,
Якби не у твоїх очах вона шукала знеціненої простоти,
Тоді могла б когось тепер тримать за руку
І з кимсь розгойдувать мости,
Комусь шептати про любов на вушко,
І спалювать твої листи.
До когось підкралалась б нишком,
Комусь писала би вірші
І з кимось розділяла б своє ліжко,
І зашивала б рани не твоєї, а його душі.
Вона була б така ж як і сьогодні,
Можливо, трішки менше сліз могло б з щоки сповзти.
А може - більше, навіть в сотні!
Причиною на тисячу відсотків був би хтось, але не ти.
Не на твої великі плечі би спадали
Її проблеми, сумніви і інші тягарі,
Не під її будинком ви б чекали,
Коли погасне місто і запалить ліхтарі.
Так третя осінь пролетіла,
І твоє небо сповнене журби.
Та пам‘ятай,
Як будеш знову цілувати її тіло,
Подумай, що було б, якби...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2021
У листопаді відлік починаю
За дев'ять кроків до зими,
Спочаку листя опадає,
І осінь тихо так співає,
Як відлітають журавлі.
Спіши, коханий, вісім вже лишилось!
Морозні ранки і короткі дні.
Поволі річка льодом вкрилась,
На ній узори чарівні.
Юрба весела ось несе ялинку.
Тепер лиш сім, ти чуєш, не барись!
Ми виріжемо на вікно сніжинки,
Ти тільки тепло одягнись!
І шостий крок її невпинний,
У кожне місто і село
Йде заметіль, вона не винна,
Що все навколо замело.
Це просто забаганка неба,
Щоб нам хотілось вдома чаювать.
Тобі вже заварила із солодким медом,
Ну що там, довго ще тебе чекать?
Подивимось старі мультфільми,
Де добрий дід мороз, зайці і сірий вовк.
Ще п‘ять лишилось,
А надворі, зима пряде свій білий шовк.
Тепер чотири, я розвішую гірлянди!
Ми сядемо з тобою разом, вдвох.
На вікнах і піони, і троянди,
Повір, іще не бачив ти стількох...
Одягнемо тепленькі светри!
І гратимемо в сніжки, як колись.
Зима долає метри й кілометри,
Вже третій крок, коханий, не спізнись!
За два її маленькі кроки
Уже запалені усі свічки,
Вечеря стигне, мерзнуть щоки...
Невже тебе чекатиму роки?
І ось останній. Залишилась хвиля.
Усе готово, де ж ти є?
Зима прибрала так красиво
Твоє подвір‘я і моє.
Спіши, спіши, спіши коханий!
Несіть, несіть його вітри!
Тобі до мене 9 кроків...
І 9 кроків до зими!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2020
Особисто від мене, особисто тобі
Від руки напишу на папері сьогодні
Лише кілька рядків, і відправлю тоді,
Коли росами вмиються ранки холодні.
Лише кілька рядків: я не знаю причин,
Чому дивними фарбами вкралася осінь.
Ти мене обігрів, ти мене запалив,
І від твого кохання тремчу я ще й досі.
Твої двері мину, і захочу зайти,
Але в тебе тепер зовсім інші гостини
Не боюся ні вітру я, ні самоти,
Коли є вже на те і у мене причини.
Простягну свій конверт листоноші спочатку
Він наклеїть там марку - білі троянди.
І поставить мелесеньку чорну печатку.
От і все, вийде тихо з моєї веранди.
Занотує адресу на білім папері
І нехай принесе його в шУмній юрбі
Під поріг твій, постукавши в ті ж самі двері.
Особисто від мене, особисто тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2020
Мені тебе бракує, знаєш?
В такі ж як цей, холодні літні вечори,
Коли за горизонтом сонце заховає
Усі тривоги денноï пори.
Мені, буває, хочеться спитати,
Чи за твоïм вікном такий же перелив -
Гарячий син цариці Клеопатри,
Володар колосистих нив?
У очереті заховаються качки,
на землю упеде вечірня пелена,
Дерева вітру знов шептатимуть казки.
Оце і все! День випитий до дна.
Мій тихий вечір перерве цвіркун в траві,
Почне смеркати, ти його почуєш.
Йому - бракує сонця, а мені..
Мені - тебе... тебе бракує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2019
Хто ви мені і хто я вам?
Ми тільки тіні того, що колись було, а може, буде.
Скільки разів торкнутися вашим губам
до мого тіла. Тіло не забуде,
скількох нещасних душ ви погубили -
мені не знати, і не знати вам,
які чоловіки мене до вас любили,
хто лишив слід, а хто лишився сам.
Важка дилема, щоб ви тільки знали -
знайти ту щирість, що не на показ:
які слова ви вже комусь казали,
а що звучить лиш перший раз?
Але ми разом зараз тут сьогодні,
і нелегке питання залишилось нам:
у цьому світі, в цій безодні,
хто ви мені і хто я вам?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832765
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.04.2019
На дні твоєї чашки - завжди гірка гуща.
У кожній правді - краплина брехні.
І кожна страта, повір, неминуща,
А найгарніші вірші про кохання - завжди сумні.
І кожен політ може бути падінням,
А кожна книга - тривожною згадкою.
Не всяка любов буде світлим промінням,
І вірність часом перевіряється зрадою.
Та знай, у найменшому світа вимірі,
у твоїй потаємній маленькій шухлядці,
буде завжди надія, яка ще не вимерла,
і яка чекатиме на світле і добре завтра.
Борись, бо життя кожен день викликає до бою!
Хай у тяжкім труді викарбується сила,
Тверда як камінь, загартована мужнім тобою.
І тоді не зламати вітрам твої білі крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
Ішли дощі, і літо відспівало.
Моя душа була щаслива, ні, не від вина.
Холодні ранки інше зігрівало...
Була весна, я знаю, то була весна.
Летіли журавлі, і листя опадало,
І все, здавалося, у траурі століть.
Під шатою осінньоï вуалі
Мені хотілось землю зупинить.
Не знаю, що за магія повисла
В огромі тіней, спогадів і мрій
Перемішались дати, дні і числа,
А я собі повторювала: "Мій!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
Перехрестись на перехресті і пройди
Переверни усе догори дриґом
Перший мороз з замерзлої води
Переболить дощем і мокрим снігом
Переживеш і передумаєш нераз
Перекладеш чиєсь мовчання на покірність
І перекреслиш шум пустих образ
Щоб перевірити їх на сумісність
Перехрестись на перехресті і пройди
Переривати погляд люблять очі
Перевіряючи усі закони і хрести,
Переписать не можна все що схочеш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2018
Вона була не з тих, хто вміє догоджати.
Ïй не подобалися мертві квіти.
Ніхто не міг ïï на прив'язі держати.
Ніхто не вмів ïï по-справжньому любити.
Палючий погляд не одному дав до зрозуміння,
що краще оминати зустрічі із нею,
А той, хто бачив в ïï голосі колись тремтіння,
Більш не назве ïï своєю.
Можливо, в голосі отоï...
Холодної, що так ïï назвеш,
Не було жодної би риси злоï,
Коли б вона не знала, що підеш...
Якби не ті великі крила,
Які від неï ти забрав,
Вона б відкинувши усі мірила,
Любила!Щоб ти тільки знав:
Вона б тобі одному щиро
Відала би ключі від серця.
А зараз... Диким, хижим звіром
Закриє всі можливі дверці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018
Коли холодна вереснева злива
поселиться в твоїм вікні,
я буду десь, не тут, щаслива,
твої листи вже не дійдуть мені.
Не згадуй, дивлячись на краплі,
як ми удвох прощали літо,
і як колись світанки теплі
нас огортали сонцем, світлом.
Не думай, де і з ким тепер дивлюся
на захід сонця із балкону,
хто не солодить мою каву,
як часто не буваю вдома.
Та злива лиш на хвилю намалює
Червоні маки і ромашки на вікні.
Волошки, ми, безмежне поле...
такі ж як ті, що дарував колись мені.
Ти ж знаєш, все колись стихає,
Злива лишається в малих озЕрцях
Дощ перестане, він уже вщухає
Та є ще той, що розливається у тебе в серці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2018
З маленькими долоньками...
Залишили на вулиці,
пішли під парасольками,
бо щось у них не збулося.
Пішли...не оглянулися,
у різні сонця сторони.
Невже вони забулися,
що скрізь лукаві вОрони?
Маленькими долоньками
тягнулась в їхні сторони.
Невже їм стало байдуже
що скрізь лукаві вОрони?
Маленькі оченята лиш
дивилися з покорою,
як луснув ніжний шов поміж
зараженим і хворою.
Що не знайде - втрачає все.
Між тими парасольками,
свою надію їм несе
маленькими долоньками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804223
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2018
Криво на рівному
чорним на білому
відстань накреслила
дивною вірою
світлу надію
що все іще збудеться
зниклою правдою
сльози забудуться
вітром холодним
осінньою зливою
я іще буду десь
може щасливою
сонцем пробудженим
ранком омріяним
мокрими росами
вимию коси я
грозами теплими
зимами сивими
я іще буду десь
може щасливою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2018
Заплющ очі і дихай.
Місто не врятує від спраги.
Самотність приходить тихо
і голосно б"є рівновагу.
Відкоркуй червоне.
Біле залиш на потім.
Те, що гріло холодні долоні,
зараз - попіл, лиш попіл.
Накрийся ковдрою із запахів
і поволі у них захлинайся.
В місті тисячі інших подихів,
Тільки в той один вслухайся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2018
Сьогодні - "пані", взавтра - "фрау".
Сьогодні - тут, а взавтра - там.
І не звикати їй до стін вокзалу,
І не боятись їй прощальних драм.
І Театральною гуляти лиш на фото,
І чути звук фонтанів уві сні,
А у кишені центи, копійки і злоті,
А в спогадах - під хатою вишні.
Їй бачити валізи і перони,
летіти високо за хмари...
І приміряти славу і корону,
і в шумі міста чути музику гітари.
"І не затопиш ні вином, ні горем...
В тобі озветься голос крові, як в циганці.
Душа твоя всі відстані поборе",-
шептала доля емігрантці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791856
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.05.2018
Гучний кінець невигаданої повісті.
Погасло світло, тиша у кімнаті...
Якби ж лишити хвилю загадковості,
Ніби не всі ще вислови тепер крилаті.
Думалось - старт, а виявилось - фініш.
Дурний азарт
Залишився помІж
сторінок у старих записниках
на пожовтілих вже картках,
Що пахнуть вересом і пізнім літом...
І ніжним дотиком зінниць
Залишся всім... Повітрям, світом...
Консенсусом обох різниць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2018
Шановний Пане!
Сьогодні Ви будете лише свідком.
Про більшу роль,благаю, навіть не просіть!
Тут кастинг не за зростом, не за віком,
і Вас мені сюди не запросить.
Шановний Пане!
Пробачте, що така Вам випала маленька почесть,
що не для Вас лунатимуть овації,
Вас оминула цього разу доленосна участь,
але Ви споглядайте збоку на чотири дійства акції.
Шановний Пане!
Ви нарешті зрозуміли правила,
та Ваша гра закінчилась, прощайте!
Вами жага і дурість одночасно правили,
Ви любите сміятись? Так давайте!
Шановний Пане!
Сьогодні Ви будете лише свідком,
того як гідно я пройду крізь всі ваші ножі
і вийду з полум"я, зламаю клітку,
і затанцюю між землею й небом на межі.
Зроблюся хижаком, щоб більш ніколи
не бути зайченям у Вас в очах.
Нехай у серці ще не раз заколе,
коли відчуєте мій дотик на своїх плечах.
І на останок: досить прикидатися,
я помічаю кожен фальшу жест.
Вам хочеться кимсь іншим видаватися.
Ну що ж...Прощайте!
Ваша Ксеня Шелест
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786499
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.04.2018
Залишилось залишити печалі,
повірити у теплоту весни,
замкнути в шафі тяжкі шапки й шалі,
і не забуть до рідних подзвонить.
Відкинути б усі думки гнітючі,
і вимкнути зв"язок на два три-дні,
з минулого забрать усе, що мучить,
і посміхнутись в дзеркалі собі.
Легкою, ніжною ходою
переступити труднощі буття,
і бути в згоді із самим собою,
щоб оцінити радощі життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784914
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2018
Зима записала новий хіт:
постав на PLAY, якщо зараз сам.
Та у твоїй оселі сьогодні зеніт,
слухай, як хочеш, в компанії дам.
Рукавиці - на батарею, душу - на вітер.
Замело стежку під твої двері.
Куди мені себе подіти -
стара мелодія у плеєрі.
Лови цю пісню із перших акордів,
Перепиши ноти на слова,
звучать нехай в серцях мільярдів
Або лиш у твоєму, сам диктуй права.
Снігові замети змиє водою,
та не вимити з серця калюж і болота...
Я ще може б лишилась з тобою,
та бути наступним треком неохота...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
Думаєш, вона на мене схожа?
"Хмм... Колір волосся і, може, сантиметри зросту",-
так тобі скаже отой перехожий,
поспішає, то й не бачить добре просто.
Думаєш, вона, як я, не запитає про погоду,
про справи вдома і про маминих сусідів?
Вона чекатиме ще біля входу!
Їй не все рівно, кого вчора ти відвідав.
Гадаєш, вона, так як я, покаже свій характер,
так просто, абсолютно без причини?
Та що ти, любий, то лиш я реактор,
що вибухав на гідну критику мужчини.
А придивись уважно, я на неї геть не схожа!
Я знаю, важко визнати, збагнути.
Біля мого будинку зовсім інша огорожа
тому ніколи мною їй не бути!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018
Я не спіткнусь ні разу об каміння часу.
Я не віддамся пустоті.
Мене ховали люди і гримаси.
Мене любили кращі та не ті.
Запам’ятаєш всі мої прикмети,
а я твоїх не запишу.
Розділять нас країни і комети.
Лиш спогад теплий залишу
Я вип’ю гіркий чай і не посиплю цукру,
ти вип’єш залишки вина.
Іди шукай зорю наступну,
хоч в серці лишиться одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018
Одного ранку я помітила, якою холодною може бути кава, приготована дві хвилини тому. Ми просто сиділи і говорили, як завжди, так як це буває кожного недільного ранку, коли я прокидаюсь пізніше, ніж твій будильник. Я насипала дві з горбочком, не посолодила, а потім влила трохи молока, яке тільки на вигляд здається молоком. Звісно, тобі воно смакує, бо ти не знаєш, яким добрим буває молоко у бабусі в селі, ще тепленьке і з пінкою. Ти щось говорив про німецький сленг, я, якщо чесно, не слухала. Все ще думала про те, як можна усе дитинство пити таке несмачне молоко з картонної коробки. Цікаво, як взагалі ти провів своє дитинство? Чи були у тебе такі ж синці на колінах, як у мене? До котрої тобі дозволяли гуляти? Який у тебе був велосипед? А тепер ти помітив, що я не слухаю і почав мовчанку. Я засміялась. Просто уявила тебе на велику із побитими колінами. "What?"- і раптом твоє лице набрало серйозного вигляду, навіть трохи ображеного. "Нічого"- відповіла усміхаючись. І от воно - найбільша загадка людства "чому, коли посміхаєшся до когось, він одразу тебе копіює". Ти гарно посміхаєшся. Але тільки доти, доки не зловиш себе на думці, що посміхаєшся. Потім різко робиш серйозне лице і продовжуєш свою не менш серйозну тему. Твій погляд гуляє по кухні, коли ти із захопленням розповідаєш про щось, але за хвилину я ловлю його і тримаю на собі. Ти робиш паузу. Забуваєш, про що говорив, і мовчиш знову. Так навіть краще. Мовчиш ти значно краще. Не те щоб я не люблю твого голосу чи мені не подобається англійська, просто коли ти мовчиш, я слухаю тебе значно уважніше.
У вікні було сонячно, у душі - теж. Я сьорбнула свою каву - взагалі, я ніколи не сьорбаю, просто боялась обпектися - а вона виявилась холодною. Ну як так?! Я ж залила тільки дві хвилини тому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773730
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2018
Холодна...Промокла до нитки.
Промок піджак, промокли крила,
і перехожі - випадкові свідки
того, як я пішла і не простила.
Ступала на мокрий асфальт і знала,
що це останній трамвай від тебе.
Ще мить і сховаюся під покривало.
Холодно...і ти теж не знімай його з себе.
Видали мене тепер з телефону,
стри з підвіконня, на якому сиділа,
виріж із квітів у мене вдома,
змий водою зі свого тіла
Залиш у спокої і більше ніколи,
чуєш, ніколи не лізь у душу.
Так почувається немічний хворий,
коли не хочеш іди, а мусиш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2018
У хаті було темно: всі поснули,
І тільки місяць освітив їй шлях.
Вона ступала на росисту землю,
Зриваючи квітки в полях.
Він ще не знає, ще мала надія
Горить у серці юнака:
Вона і він разом – то мрія,
Яка за мить втікає, як гірська ріка.
Стояла і дивилася у вічі
Благала поглядом: «Ти тільки жди!»
Стискалось серце чоловіче:
«Завжди, чекатиму завжди!»
Пообіцяли один одному, щоб разом бути,
І місяць їх таємно обвінчав.
Вона ніколи не могла б його забути,
Ніхто так не кохав,як він кохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770838
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.01.2018
Один спогад часом, буває,
зігріє мільйони клітинок тіла,
коли ще досі воно пам"ятає,
як завмерала, як ніжно тремтіла.
Світло від лампи пробуджує тінь...
Так в тишині я сиділа й писала:
тут серед злетів і різких падінь
кожен рядок, кожне слово збирала.
Хтось не повірить, та вогник душі
може палати і в люті морози,
навіть коли будуть зливи й дощі,
навіть коли на щоках будуть сльози.
Тисячі стежок, мільйони доріг -
нас не розділять ні люди, ні час.
спогади теплі мій вогник зберіг,
він ще живий, він іще не погас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2017
Літній теплий дощик на вулиці,
Кава і капці, що гріють ноги,
А хтось своє щастя знаходить у музиці,
Когось манять дальні дороги.
А я люблю коли радіо голосно,
Люблю танцювати на кухні,
Коли щасливий так, що аж болісно
Сміятись , бо щоки луснуть.
І все одно , що там скаже хтось збоку,
Начхати на те , що я божевільна.
А я люблю свято не раз на півроку,
Сама собі сценарист , я вільна!
І ти не слухай , ти чуєш, не слухай!
Усе відпусти , бо воно не варте ,
А те , що втрачаєш , піде нехай!
Услід посміхнись, то лиш долі жарти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
Коли залишилось всього нічого,
ніби немає більш чого зламати,
я загубилась: хто тут і до кого
повинен бігти вибачатись.
Помилка, я ж не звикла помилятись...
Історія широкого масштабу...
Зима, а значить, тепло одягатись,
варити каву і ліпити бабу.
Горнути сніг під вікнами, чекати в гості,
дивитись фільми про любов...
Давай на землю виллємо цей келих злості!
давай залишимося разом знов!
Дістанемо стару ялинку із підвалу
і зробимо сніжинки із паперу.
Мені тебе було замало,
ти залиши мені листа під двері.
Бурульки заблищать зі стріх,
і буде сніг нам падати із вати.
Подалі від усіх-усіх
залишимося зимувати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Колише трави тихий вітру шепіт...
І тіні заблукали у пітьмі...
Легенький цокіт...пробіжить по тілу трепіт.
Дванадцять. Хтось повісив зорі у вікні.
Він ще блукає, ще йому не спиться,
без шапки в -20! Ну й дивак !
І не боїться дурень застудиться!
куди ж іде отой юнак?
Ліхтар з дороги заглядає в шибку ,
а біля нього спить бродячий кіт.
Йому кидають хліба скибку ,
отак живе вже кілька з гаком літ.
І от вже тиша досягає апогею:
уже сусіди всі побили тарілки.
Кімната - схожа до музею ,
і капці зараз - два великих їжаки.
Усе вночі інакше, все простіше ,
усе дозволено, і навіть не збагнеш ,
що серце у цю пору розуму мудріше,
і мрії з голови ніяк не проженеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763847
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.12.2017
Є причина чому ти посміхаєшся
зараз і ще будеш
так тобі здається
Є людина яка може все
все зробити для тебе
так тобі здається
Є провина яка не забудеться
навіть якщо вже не болить
так тобі здається
Є весна зима осінь і літо
і все вже колись було
так тобі здається
Є година коли ти перестанеш
думати відчувати дихати
так повинно бути
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763636
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 02.12.2017
Я прийду! Я постукаю у твої двері
В сніговім заметі однієї ночі.
І не треба мені ні вогню, ні вечері.
Хочу так, як раніше... Напівшепотом... Очі в очі.
Не впізнаєш вже ту, що раніше
від найменшого вітру, як листя тремтіла.
Моя музика стала тепер голосніша.
Так багато каміння відчуло тіло...
Я прийду! Бо дорогу до тебе не витерти часом,
Не залити водою зі снігу весною.
Завари мені чаю, і сядемо разом.
Як же довго не бачились очі з тобою.
Після довгих шляхів я на рідний поріг
в темноті, в заметілі поставлю свій крок.
Серед тисячі інших стежок і доріг
мені світиться дім наш вогнями зірок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762825
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.11.2017
Найбільша омана це та, яка всередині нас. Та, яка змушує дивитись на цей світ, як у криве дзеркало: такі часто ставлять у тренажерних залах. Дивишся, і здається, що ідеальніше були вже не може: ноги стрункіші, талія, хоч поповнюй ряди моделей. Любите такі дзеркала? Я теж. Якби усі дзеркала були такими, може, ми були б щасливішими.
Але довго дивитись у криве дзеркало я не в змозі. Обгортка приваблива лише спочатку, а потім хочеться пізнати середину. І от момент істини. Коли зникає ефект кривого дзеркала, зникає цілий світ, який, як виявилося, був лише оманою.
Так от часто буває з нами. Дивимося на інших, ніби крізь криве дзеркало. Деяким цього абсолютно вистачає. Але є такі, котрим зображення з часом видається фальшивим. Зароджуються сумніви. Як це, бочка меду без ложки дьогтю? Але як тільки хочеш пізнати людину по той бік дзеркала, боляче вдаряєшся об нього лобом. І все б нічого, якщо вдаряєшся один раз, набиваєш синця на півобличчя і відходиш подалі. Навіть не знаю таких героїв, яким так вдалося. Гірше, коли вдаряєшся уже десятий раз, а все ще свято віриш у те, що дзеркало зовсім не криве, а звичайне собі дзеркало. А хіба звичайне дзеркало може приховати таємницю? Ні. Воно показує тобі красу, а часом і недоліки, щоправда кожен бачить в ньому себе самого. Скупий бачить по той бік скупого, щедрий - щедрого. І тільки криве дзеркало здатне викривити картинку, перевернути з ніг на голову. І от після одинадцятого удару у скляну стіну, коли здається, уже немає вільного місця для чергового синця, дзеркало не витримує. Розбивається... Хто тепер стоїть перед тобою? Так-так! Саме вона! Правда.
Шкода тільки, що так багато часу і сил уже втрачено. І навряд ти ще раз захочеш побачити таке відображення. Неодин уламок скла проб’є дірочки у твоєму серці і залишиться там назавжди, щоби бути тим неоціненним досвідом у твоєму житті, твоїм найбільшим смутком і найціннішою нагородою. Тому часом добре втікати у найтемніший сховок, де не буде жодного промінчика світла, жодних вікон, жодних дзеркал...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762132
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
Десь у тумані, на моїй землі
Приносить морем кораблі.
Мене у снах туди приносять
лелеки, там лишитись просять.
Мені там світло не горить,
мої вогні давно вже погасили.
Одна лиш думка в голові бринить:
там величіють пращурів моїх могили.
Мені не бути там Олімпом
і не рости, як липа, на отій землі,
мені лишилось згадувать дитинство,
ті неосяжні часу ліхтарі.
Скажу у тишині відверто:
лишу цей вірш дочці чи сину,
Я там лишила своє серце,
де червоніють кетяги калини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761600
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2017
Коли залишилось всього нічого,
ніби немає більш чого зламати,
я загубилась хто тут і до кого
повинен бігти вибачатись.
Помилка, я ж не звикла помилятись...
історія широкого масштабу...
Зима, а значить, тепло одягатись,
варити каву і ліпити бабу.
Горнути сніг під вікнами, чекати в гості,
дивитись фільми про любов...
давай на землю виллємо цей келих злості!
давай залишимося разом знов!
Дістанемо стару ялинку із підвалу
І зробимо сніжинки із паперу.
Мені тебе було замало,
ти залиши мені листа під двері.
Бурульки заблищать зі стріх,
І буде сніг нам падати із вати.
Подалі від усіх-усіх
Залишимося зимувати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017
Коли я стану твоєю тінню,
і залишиться від мене тільки фото,
слід помади й дощі осінні,
вічний холод і під ногами болото,
коли вже сказані всі слова,
і образи сягнули піку,
коли переболить голова
від вина і від мого крику...
Божевільний немов, ти напишеш
і одразу спалиш листи.
Навігатор стер координати,
їх на мапі тепер не знайти.
Опустіє твій дім і серце.
зрозумієш: самотність - це жах.
Як ходити - то босо по скельцях,
як кохати - то на ножах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
Найбільший жах - це втратити себе,
Забути, як дитину на вокзалі.
Воно мале чекає лиш тебе
а в тебе знов гастролі, фестивалі...
Ця крихітка і плаче, і кричить:
За що? Чому? Яка причина?
Як же маленькій пояснить?
Вона лиш проводжає потяги очима.
Хто їй поможе? Та кому вона потрібна?
Занадто совісна і правильна - тепер одна.
Ти віддала малу за кусень хліба!
Тепер без неї але з ним - така ціна?
Не полишай її, не полишай!
тобі без неї не прожити.
Хто любить, той не може - пам"ятай,
тебе отак осиротити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2017
Медовий запах і на дотик небо...
Словами так ніхто ще не торкався.
А як тепер? Тепер уже не треба!
Уже усім чим можна ти поклявся.
Яка омана, Боже, звідки в слові стільки сили?
Терпкий осадок і солодкий біль...
Які майстри тебе цьому навчили,
У квіти й трави маскувати серця цвіль?
Не знаю я, не хочу знати,
як це, продати тіло без душі?
За безцінь, голосні цитати,
за мертвий спів незримої глуші.
Чи можна серцем прагнути і просто так забути,
Відкинути сумління й повз пройти?
Мене не зрозумієш, мною важко бути.
Але я дякую, що не така як ти.
Де зараз чоловіче слово, де поділось?
Відверті, щирі обіцянки в темноті...
Забулось? Зниклось? Загубилось?
А публіка най аплодує, там ж самі святі!
Я піднесу тобі букетик квітів
Під сцену... і під оплески піду
Більше не буде завчених напам"ять текстів
Так і лишивсь артист сам в першому ряду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2017
Мене тривожить втрата хаосу, метушні. Це, мабуть, найгірше - постійно прагнути спокою і раптом його знайти. Це як осісти на дні кави, коли погано помішаєш ложечкою, і вона смакує якось не так. Часто ми прагнемо тиші. Особливо коли у сусідів вже четвертий ремонт за останні півроку, коли діти перекрикують радіо, телевізор і пралку, коли розмови по телефону переростають у стиль життя.
Тоді хочеться замкнути себе у глухому і темному підвалі, де буде чути лише тихе стікання крапель води з ринви, одна за одною, "крап...крап...крап". Осінній вітер буде насвистувати східні мелодії, а повітря переповниться запахом спокою. Тоді цей підвал буде найзатишнішим куточком у світі, найідеальнішим місцем, де можна побути з собою і побути собою. Ніхто тут мене не знайде, ніхто не наступить на ногу у натовпі, ніхто не увімкне гучно музику, ніхто не нагадає в сотий раз, що у мене відірвався ґудзик на сорочці. Тут немає голосистих інспекторів на лавочках під будинком, не чути лайливих криків молоді, а телефон не "нервується" від чергових повідомлень на Messenger, зрештою телефона тут немає теж.
А головне - ніхто тут не зможе торкнутись мого серця і душі, а значить - жодних розчарувань, а сльози висохнуть на вітрі. Не буде брехні, солодкої, зі смаком кориці, як ти любиш. Не буде заздощів збоку, цих лихих язиків, які б заливали тобі болото за спину. Шоу в масках теж перестане тут існувати. І жодних надій... Усе згубилось у густому тумані тверезості. Лише я тет-а-тет із собою. Сяду на холодну землю і буду думати про якусь дурницю, яка не побудить в мені жодного хвилювання. Спогади будуть намагатись влізти в мою голову, але я відштовхну їх. Відштовхну усе...І запахне свободою. Не на довго. Я вже чую його кроки сходами вниз. Зараз...ще хвилина...хтось постукає в мої двері, і я, як наївне дитя, побіжу відчиняти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754790
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2017
Досить дивна це річ - пам’ять... Вона ж як флешка - у кожного своя. А у деяких - навіть по три : для роботи, для особистих фото, для фільмів, музики і чого тільки.
А в когось - лише одна і лише на два гігабайти. І що ж йому робити? Не можна ж усього вмістити в тих нещасних двох гігабайтах!
Доводиться час від часу видаляти старі фото, відео, музику... Спогади одним словом...Уявляєте, який нелегкий то крок, видалити старі файли? А , власне, для чого їх видаляти? Може, нехай собі там живуть, щоб кожен раз можна було до них повернутись. А як же тоді з новими? Адже з часом змінюються музичні смаки, старе добре кіно не хочеться дивитись сотий раз, і не тому , що знаєш напам’ять кожну цитату, а тому, що фінал завжди один і той же.
Але якби ж тільки це! Найбільша вада старих файлів - ностальгія. Дивний такий душевний стан, коли фото змушує згадати, пісня говорить ехом минулого...Заново змушує тебе пережити все за 3 хвилини. І відтворює, ні, не найяскравіші уривки, а найдрібніші деталі... Ось що найстрашніше: кожна деталь лежить у твоєму сховищі, яке відкривається ключиком з минулого. Хочеться іноді згубити той ключик. Вкинути в річку, подарувати подрузі, залишити на зупинці або просто відкласти подалі.
А що робити, коли не можеш стерти спогади, або ніби стираєш, а вони якимось чудом вертаються? Допоможе тоді лише вірус, дуже потужний вірус, який з’їсть усе до решти , не тільки звільнить флешку, але і перезапустить цілу оперативну систему.
Стирайте старі файли, частіше чистіть пам’ять!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753628
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2017
Вона раптом зреклася того, що любила.
Не тому, що тепер така мода зрікатись,
Вона просто взяла і забула, згубила,
чого серце любило торкатись.
Заржавілі замки на мостах ще висіли,
ще гуляло у парку бабине літо,
А вона вже зреклась і не хтіла
З тягарем мандрувати по світу.
Її розпач в очах відблищав -
Більш не буде.
Її серце надіялось -
Знає, що марно.
А тепер вона з гордістю все це забуде
І не піде з сльзами , попрощається гарно.
Їй співатимуть ніжно і квіти, і люди,
Від чужих берегів коли буде вертатись.
Одного лише в серці вона не забуде:
Як того, що любила, училась зрікатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2017
Мережею тонких електроліній
передай мені тепло від серця
і теплом зігрій своїм осіннім,
подихом відбий мільйони тисяч герців.
Все, що треба ввечері - це світло,
щоби бачити надію на спасіння.
Дім - це там, куди нас задуває вітром,
коли обпікають рани першого падіння.
Час мене навчить, можливо, цінувати
і розставить крапки, а для когось коми.
Чи можливо наодинці існувати?
Добре, коли хтось-таки чекає вдома.
Я не стану міряти всі правди і неправди,
кожен зробить так, щоб добре жити.
а коли біда постука в двері,
треба не мовчати - говорити.
Вдень наперекір усім незгодам
буду танцювати вальс і голосно сміятись.
Ввечері, як згасне світло мого дому,
Поможи мені не впасти, не зламатись.
P.S. Вірш присвячую тату. Ти завжди був лідером, і я хотіла бути як ти. Такою ж сильною. Ти навчив мене битись, не здаватись, не падати. Дякую! Обіцяю у найтяжчі хвилини згадувати твої уроки. А ти обіцяй, як тренер, завжди стояти за канатом мого рингу, щоб радіти кожній моїй перемозі і допомагати встати і битись далі, якщо я впаду від удару противника. Люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751159
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2017
Прокидаюсь... Я і вона... Я ще сплю, а Вона , та інша Я, уже заварює каву. Вона - тіло, Я - її дух. Взагалі ми нероздільні , але зранку, коли Вона така бадьора і щаслива біжить на кухню відхиляти занавіски , Я ще сплю. Мене огортає солодкий сон. І хоча Я добре знаю, що Вона не дозволить мені спати довше, ніж ще 5 хвилин , все одно тішу себе останніми секундами мирного і спокійного життя. Цього разу Вона не стала мене будити. Просто не встигла. Це зробив тонкий і чуттєвий аромат кави і легеньке побрязкування ложечкою об чашку. Вона добре знає, що Я п'ю без цукру , і все одно кладе мені одну другу ложечки. Можна подумати , та одна друга зменшить шкоду кави на моє здоров'я. Чую, як Вона її помішує, а потім відкладає ложечку на маленьке блюдце. Вона завжди так робить , а Я завжди кладу ложечку назад у чашку, все життя піддаюсь ризику "виколоти собі око". Снідаємо разом. Я не люблю готувати сніданки. Обіди і вечері теж. Просто не люблю готувати. І це одна з тих небагатьох речей, у якій ми з Нею єдині.
Одягаємось. Я не поспішаю, бо ще 2 хвилини до виходу. 2 хвилини - це багато. За 2 хвилини можна прийти у цей світ, можна із нього піти, можна посміхнутись, закохатись, розлюбити, зненавидіти, зрозуміти, пробачити, та й життя ціле може пробігти перед очима за 2 хвилини. Для Неї не існує двох хвилин. Для неї існує п"ять чи десять. 2 хвилини Вона, чомусь, не бере у розрахунок, бо дуже дріб"язковий то час. Коли залишається у мене ще цілих 2 хвилини, Вона вже нервово очікує перед порогом.
Ідемо вулицею. Вона розглядає місто, як ніби вперше його бачить. Я ще не готова дивитись на нього крізь два ока, бо по черзі вони закриваються і просять про сон. Вулиці у нас прекрасні, широкі, справжні європейські стандарти. Маленькі кав"ярні, великі маркети і ще більші готелі. До центру добираємось трамваєм. У польських трамваях їдемо з комфортом: Я дивлюсь телевізор, Вона - у широчезне вікно. Багате місто...Калоритне! Скрізь метушня, усі живуть за правилами великого міста. Ми теж.
Наша 4 зупинка. Сходимо. Як багато сонця! Ніжні його дотики. Блакитне і чисте небо, а ще фонтани і багато дерев. Тут затишно. Тут нас обох тримає відчуття свободи і молодості. Бруківка нагадує Львів. Потік людей мчить на нас, чи то ми на нього. Рідко тут можна зустрітись випадково із кимсь знайомим. Та все ж нам вдається. Вона і Я бачимо одне знайоме обличчя...ЇЇ серце починає битись так само шалено, як і моє. Ми перестаємо дихати, і вже зникає різниця між Мною і Нею. Тільки тепер я відчуваю: почався новий день. Останній день до літа...
А потім нас з Нею чекатиме останній день до осені, уже в іншому місті, десь за тисячі кілометрів звідси... А може, хтось затримає час прямо тут і зараз, за один день до літа?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749955
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2017
Хочеш, я стану краплиною твого моря
і буду розчинятись у ньому щомиті?
Хочеш, я стану в нім грудкою солі,
яка блищатиме піною в оксамиті?
А знаєш, я можу бути твоїм голосом,
твоїм кожним словом і кожним мовчанням,
гучних пісень і криків хаосом,
тихим і напівхриплим вночі читанням.
Давай я буду твоїм дощем,
таким як любиш, теплолітнім.
Сховаєшся від мене під плащем,
і зникнеш в полі колосисто-житнім.
А хочеш, я стану для тебе квіткою
і буду цвісти на твоїм підвіконні.
Для тебе бути хоча би цяткою,
щоб вічно жити на твоїй долоні.
А можна, я буду твоєю зіркою?
Такою далекою і неосяжною.
Не зміряєш мене жодною міркою.
Я буду тут і там, смішною і поважною.
Не хочеш? То дозволь лиш просто бути,
десь поряд, десь на відстані руки.
Я звикла, я навчилась поряд жити.
На мить, на вічність , на роки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2017
А є все ж таки якась сила :
може, гравітації ,а може, інша,
яка ховає мене від тебе,
і я дурію, не можу так більше.
А є все ж таки якась міра:
можливо, терпіння, а може, ліпша,
яка, як резинку, натягує серце.
І в мене "не мій" , і у тебе "та інша".
А є все ж таки якийсь гонор:
може, солодкий, а може , то відчай.
Безвигідна слабкісь - постійний донор.
Мій цензор не пише критики більше.
А є все ж таки маленька надія:
може , лиш крапля чи трішки більше ,
що ти лиш фантом , намальована мрія ,
картина у рамці, присвячена іншій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2017
Не смій торкатись моїх крил!
Можеш удавати, що їх ти не бачиш.
Але ж вони - то доказ вищих сил.
Хоч через них так часто плачу.
Знайди в собі сміливості і йди
повз мене так, ніби не помічаєш.
"Така ж як всі, ведуть її сліди
туди, де кожен часто, як і ти, буваєш".
Пройди, не зупинись, не оглядайся!
Роби своє, тобі мною не стати.
Лиш крил моїх ніколи не торкайся!
Без тебе їм іще літати і літати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747911
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.08.2017
Чекаємо осені...
Її не чекають так, як чекають весну - новий свіжий ковток життя, жіноче свято , купа тюльпанів і навіть чоловіки можуть поступитися місцем у набитій битком маршрутці . Її не чекають так, як чекають літа ( особливо школярі) - це ж море, сонце, пляж і засмаглі нерухомі тіла , як запечені кури-гриль, морозиво і гуляння до ночі. Її не чекають так, як чекають зиму - Новий рік, сотні контрабандних ялинок, шампанське і " Іронія долі", яку вже навряд побачимо по телевізору. Її чекають лише ті, кому набридла метушня, свята і хороводи, ті , для кого літо залишило лише спогади і ніяких надій, ті, хто хоче самотності і водночас тікає від неї... Я лише одна із тих, хто безмежно в неї закоханий.
Вона подібна на пусту квартиру, де ще кілька днів тому стояли меблі, висіли гардини , сміялись діти і чути було радіо... Літо виїхало, і вона лишилась пуста, як обгортка від подарунка. Тепер - голі стіни і не завішені нічим вікна. Тепер - тут, на підвіконні, сидить хтось один, він чи вона - неважливо. Цей хтось зливається із сірою стіною, він вдивляється у вікно і слухає дощ, потім обертається до дверей в надії , що зараз хтось зайде, але це був лише стукіт дощу у шибку. Покривало чи коцик повільно падає з його плечей. Він встав з підвіконня і повільно вийшов... Про нього нагадує чашка із холодним чаєм, залишена на підвіконні...
Чекаємо осені...Ні, її не чекають взагалі, вона сама вривається в наші квартири і наші душі і робить їх пустими, змушує обернутись назад і пізнати правду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747796
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2017
Твої вуста мовчали, серце говорило.
І очі відвернулись. Заховали біль.
Що з нами сталось? Осінь поділила
усе на пів. Забувся літа хміль.
Коли чекати в гості? Запиши годину.
Згуби годинник, і я теж згублюсь
у тій безодні, де була єдина,
куди навряд колись ще повернусь.
Світіться зорі! Ще комусь світіться!
Співайте птахи! Не рахуйте дні!
Якимсь щасливим від думок не спиться.
Думками завжди разом...на яву - одні.
Кидались в жар. Любили як могли.
Втрачали час, недолетіли.
І все було б нічого, якби так...
Але твої вуста мовчали, серце говорило.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2017
Як звично жити надіями,
чекати когось і щось,
в душі горіти мріями,
а зовні холодний дощ.
І бути чужими так легко,
забути твоє ім*я .
Світити тобі буде зірка,
не знаю, чи моя.
-Ти як?
-Ніяк.
-Ти хто?
-Ніхто.
- Куди ідеш?
-Сама не знаю.
- Ти зупинилась?
- Я втікаю.
- Від кого?
- Від чужого я.
Нас вже нема, є ти і я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2017
Мам...
Ти вибач , що так рідко я тобі пишу вірші.
Ти вибач, що не одягала теплий светер взимку.
І рідко я казала , як люблю так від душі.
І не завжди в кутку збирала павутинку .
Чуєш, мамо, тільки ти стерпіла мій характер.
Тільки ти прощала після всіх моїх афер.
Тільки ти втирала сльози, як боліло.
Лиш тобі вдалося подолати мій бар’єр.
Пам’ятаєш, як в дитинстві ти мені казала:
" Доню , що б не сталось - я з тобою" .
Лиш тепер я зрозуміла, що то значить ,
дати крила материнською любов’ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743943
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.07.2017
Поклади мені у серце трохи цукру,
помішай, щоб краще розтопився.
Запали у ньому найніжнішу іскру,
щоб вогонь дощенту все спалив і розчинився.
Напусти туману в мої очі,
загорни в солодкий запах квітів,
щоб не спалось потім опівночі,
щоб тремтіли руки від твоїх листів.
Затули брехнею мої вуха
і шепчи їм красномовно,
поки я не втрачу зовсім слуху,
поки віритиму безвідмовно.
Пробуди в мені малу дитину,
щоб я слухалась і йшла з тобою в прірву.
Кинь тоді ножа мені у спину
і чекай аж звідти його вирву.
Вирву...а тоді відкрию очі,
оглянусь навколо і почую
правду, що ховали темні ночі
Чи ж поможе час? Чи залікує?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017
Сіра маленька мишка...
Вона не знає моє ім'я,
Вона спить у мене під ліжком
І чекає , як прокинусь я.
Вона розкаже про захід сонця і про те, як світає в норі.
В неї є маленьке віконце,
Хоче знати , що там , угорі.
А у вечері , коли темно- темно,
І коли не спиться мені ,
Мишка пісню заводить так ревно,
Хоч наспівує ноти сумні.
Може , була і у неї родина ,
Десь далеко, а може і ні ,
Але плаче вона за кимось ,
Хоч нічого не каже мені.
Коли важко так щось збагнути,
То здається.. Здається мені: як же добре мишкою бути ,
Жити в когось під ліжком в норі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740825
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2017
Пишу тобі і знаю, що ніколи цього не прочитаєш. А значить, можу бути щира, так як ти й хотів. Попереду ще дев"ять годин... Дев"ять клятих годин... Дев"ять останніх годин...І все...Нова сторінка. Навіть не рядок чи абзац, а ціла сторінка нового розділу. Але поки ще є цілих дев"ять годин, я хочу сказати тобі найважливіше. Найважливіше, як правило, ми ніколи не говоримо, ми його мовчимо. Але я не можу мовчати, бо мовчання з"їдає зсередини і залишає нуль, пустку. А я волію залишити після тебе щось, бодай дрібницю, хоча б цей лист, який ти ніколи не прочитаєш.
Я не вірила у жарти долі, поки не зустріла тебе. То був справжній сарказм, бурлеск, іронія. Не вірила, поки твій по-дитячому наївний і пильний погляд не впав на мій - колючий і холодний. Абсолютно різні світи. Ти навчив мене сміятись. Завжди!На вулиці, вдома, у машині, веслуючи на байдарці або в обсерваторії. Просто тішитись тим, що живеш. Намагався підкорити мій норовливий характер. І настільки сподобався тобі процес, що так і не підкорив остаточно. Дозволяв собі постійно зі мною сперечатись, через кожну дрібницю. Не поступався. "Ненормальний", - так я тобі казала часто. Хоча, не знаю, хто з нас був більш ненормальний.
Літнє сонечко і холодний осінній дощ, чай з джемом і кава без цукру, кроси і елегантні чорні туфлі... Я і досі не можу збагнути, як таке можливо?
Дякую! Не знаю, чи казала. Мабуть, ні. Найважливіше ми ніколи не говоримо.
Вже за дев"ять клятих годин нас розділять сотні кілометрів, міста і вокзали, люди і звички. Ми знову повернемось кожен у свій світ. Але нас буде гріти спогад весни. Нашої весни!
A teraz żegnaj! Nie byłeś dla mnie wszystkim, ale po tym, jak włamałeś się w moje życie "z buta", dużo w nim się zmieniło. Może los zażartuje z nami jeszcze raz. Kiedyś... A teraz żegnaj!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740154
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017
О любий!
Як же швидко плине час,
Як непомітно утікають місяці й години...
Скільки людей уже й не пам'ятають нас.
Скількох іще забути ми повинні?!
Я не виню тебе, хоч знаю , сам так вирішив.
О, скільки ж слів моїх-твоїх були пустими,
І скільки непрочитаних моїх віршів...
Вони, як я, для тебе залишилися чужими.
Сьогодні, взавтра, позавчора...
Удень, вночі, коли-небудь
Моїх окраїн тихі зорі
згадати , прошу, не забудь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017
Знаєш те відчуття , коли заплітаєш косички? Не собі... але такій схожій на тебе.. А вона - вона крутить головою , як дзиґа , і як не старайся , а вийде завжди криво. У неї такі ж зелені очі, хитрі , але посмішка щира , і у тебе щира , коли ти з нею . Це не та награна посмішка до якої ти звикла , ця - справжня , така , як у неї. А ще в неї збиті коліна, вона теж падала через поріг , як і ти колись , теж билась із сусідським хлопчиком за лопатку , теж їла пісок , поки ніхто не бачить. Вона любить плаття, часто дістає із шафи твої , взуває твої туфлі.. Ти свариш її за це, але не можеш довго сердитись , бо заливаєшся сміхом. Вона сміється так само , як ти , тільки голосніше. Вона - твоя маленька дівчинка , твоя принцеска , твоя гордість. Ти відчуваєш себе мудрішою за неї, але вона багато чому тебе вчить. Ти купуєш їй ляльки , а вона хоче машинки. І ти дивуєшся , але серед своїх старих іграшок знаходиш такі ж. Вона хоче бути схожою на тебе , а ти така схожа на неї.
А знаєш те відчуття , коли прямо перед твоїм носом пролітає маленька кулька від дитячого пістолетика? Насвариш? Але ж ти сама навчила його стріляти ! Він дуже мужній. Це він прийде нишком у твою кімнату , коли ти будеш плакати, і скаже :" Не плач! Я його сам наб'ю ! Не плач!" І ти вже не плачеш , не можеш , бо не можна йому знати , як виглядає слабкість. Він справжній чоловік, тільки ще маленький. Він той найідеальніший чоловік у світі, єдиний чоловік , якому ти зав'яжеш шнурки і погодуєш із ложечки , той , заради якого ти віддала би життя.
А знаєш те відчуття , коли вони тримають тебе за руку. Вони - твоя маленька банда. Ти хочеш захистити їх від усього , готова всіх пошматувати , якщо з ними щось станеться. Ти не купуєш собі нові туфлі , бо вже пообіцяла іграшкового Лунтика від діда мороза. Знаєш , яке це щастя , бути сестрою?! Може , не такою ідеальною , але готовою на все , заради їх посмішки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739986
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Я буду слухать тихі кроки вітру,
коли замружить очі сонце за лісами,
коли впаде на землю тяжке лоно світу,
я пригорнусь до тебе тілом і думками.
Як заспіває місяць колискову,
і стихне шум натомленого міста,
я повернусь до тебе знову,
і зійде буря ще на років триста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2017
Ти полетиш...
Можливо, не сьогодні.
Можливо, взавтра , потім , згодом...
Гартуй свої великі крила уві сні,
А на яву нічого не кажи мені.
Згорай до тла, а попіл свій лиши.
Пиши листи , прошу , пиши листи...
Звільни свій дім, зроби його пустим
І завжди будь таким же милим і простим.
Забудь усе!
Візьми до рук свою велику мрію
І станеш тим , ким хочеш стать ,
І десь далеко в повній безнадії
Пиши листи , я буду їх читать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2017
Іноді майбутнього не хочеться знати ,
я буду , мабуть, як і всі : типова жінка,
але якщо навіть іншою мовою доведеться писати ,
я напишу курсивом "Я- українка!"
Навіть якщо за вікном моїм не буде видно Карпат чи Дніпра,
навіть якщо не ті зорі світитимуть в небі,
Я - Українка! Я знаю своє знамено!
Часом цього , і нічого більше не треба.
Навіть якщо перевернеться простір і світ,
Зміниться час і внесе свої корективи,
Я - Українка! Мій корінь, мій рід
Врісся у давні вкраїнські мотиви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739815
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2017
Моє дитинство живе там, де ще з порога пахне теплою випічкою, ні , не тою, яку можна купити в Fornetti чи якійсь кав'ярні , і далеко не тою , яку продають нещасні бабусі на вокзалах. Там пахне пиріжками із сиром , щойно спеченими не в духовці , а у печі , справжній величезній печі , яка явно живе довше , ніж портрети Леніна на горищі , які давно вже треба спалити , але завжди до них не доходять руки. А посередині столу стоїть велика миска , накрита рушничком , щоб мухи не сідали. А у ній вони - рум'яні і добре припечені. У кутку стоїть віник. Віник це взагалі окрема історія. Віник він головний . Можна не замкнути двері ключем , але якщо не підперти віником - оце справжня недбалість і необережність. На підвіконні стареньке польське радіо , воно вже давно не працює , але викидати шкода. Це ж спогад, оте незвідане ехо з минулого. Так і хочеться , щоб одного дня віднайшлись чарівні батарейки , які змусять говорити те радіо, хочеться торкнутись до тих " старих добрих часів", про які згадує дідусь.
Дитинство пахне молоком...Теплим і з бабкою. Завжди вона діставалась тому, хто приносить молоко до хати або привозить велосипедом. Велосипед - це не горний велетень із кількома передачами. Нема у цілому світі крутішого , ніж дідовий ровер " Україна" - це ж і перші синці , і застереження : " Дивись , став так , щоб не вкрали". Зараз смішно...Бо кому треба така розвалюха, а тоді це був цілий скарб. Це зараз усі бояться , щоб айфон не впав, моїм найбільшим страхом було не розбити яйце, яке несеш із курника, ще тепленьке. Тоді можна було б добре отримати. Трохи солі і чорний хліб... Там , де живе моє дитинство, великою розвагою було збирати королацьких жуків у пляшку і слухати бабині версії про те, хто нам, українцям, їх підкинув. Найважчим вибором було, що з ними робити потім : топити, топтати чи закрити кришечкою.
Дитинство - це коли із всієї вулиці збігається дітвора і окуповує двір. Особливо щастить маленькій гойдалці , жаль, що не пишуть, а навіть якби і писали, що місця лише для двох, нікого б це не налякало.
І хто б там що не казав, а дитинство було у нас щасливе. Воно живе у серці і у тому домі, де нас чекають і досі, чекатимуть завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739320
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2017