Йду по стежці, ліс багровий,
Війнув вітер вечоровий,
Підняла …. листок кленовий,
В нім, стіжечки вишиванки
Тож осені забаганки.
Штрихи вродженої долі,
Якийсь час бути на волі,
Бач, на це вже є причини,
Колір втратили клітини.
На жаль коротеньке життя,
Той блиск, похитне покриття,
Прилягає темний колір,
Відчува нестримні болі.
Але ж здатний потерпіти,
Разом з вітром полетіти,
До небес звабливі мрії,
Не покинути надії.
Звичайно щемно… на душі,
Він загубився в метушні,
Байдужість осені вража,
Між смертю й життям йде вражда.
У душі чомусь напруга,
Коло серця в’ється туга,
Ніби я втрачаю друга.
Спинилась на пів дорозі
Завадити… жаль не в змозі.
04.11.2023р
ID:
999074
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.11.2023 08:45:01
© дата внесення змiн: 21.11.2023 09:36:01
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
