Пірнула ніч в моє вікно відкрите
І сич на дубі щемно прокричав:
Тобі пора, прокинься Маргарито!
Бо спалить небо місячна свіча.
Таке вже вийшло, горе та і годі!
У небі серп, а в хаті помело.
Чому б тоді сокирі і колоді
Не звабити когось там за селом?
Коли є пристрасть - полум'я знайдеться,
Лише потрібно краще пошукать,
Та прийде кат, народжений без серця,
В якого доля, мов полин гірка!
Таких вже не зупинять хрест і грати,
Але благословить сама земля,
Коли вони безжалісно карати
Почнуть за Україну москаля!
Звичайний ранок. Сонце гріє річку,
Блукає вітер між зелених трав.
І голос мами: досить вже, Марічко.
Прокинься, доню, в ясла йти пора.
КРАСИВО!
