Вітер віє, сонце грає
Шелестять діброви
Покохала козаченька
За чарівні брови
Тільки в очі подивилась
І все зрозуміла
Дізналася що для нього
Вона рідна й мила
Її очі покорили
Не змогла здержатись
І почала цілувати
Як дитину мати
Його голос заворожить
Її милу душу
І на віки зрозуміє
Слово сказать мушу
Своїм словом підбиває
Її до тих вчинків
Що давно уже забула
З-за тії хвилинки
І ніхто її не звільнить
Від такої долі
Як козака покохала
Буде серце в полі
Буде жати лише долю
Яку назбирала
Бо козака покохавши
Воля вся пропала
13.04.2003 (Яресько Я.М).
