Промов слова, слова, що скороспішно
Злітають з вуст, як гайвороння в ніч.
Вдивляючись у скло свого вікна
Крізь тінь свою, крізь погляд свій, що вічність
Продовжує розливши чуйний сон
В саду безсоння: ті, слова про світ
В якому ти розгублено гортаєш
У лихоманці білі сторінки
Шукаючи пейзаж де зупинитись.
А зупинитись є тобі над чим:
Торкнутись долі з пелюшок, колиски
Невинності, що кладкою біжить,
Пера, що на письмі жадання пише,
Торкнутись губ і яблуневих щік
У їх рожевім веснянім цвітінні,
Торкнутись стегон, кинути до ніг
Застиглі зорі — білостиглі айстри,
Скульптурою піднявши в алебастрі
Свою любов в прекрасній формі – їй.
А потім про народження писати
І говорити тихо про любов,
Про Воскресіння, ноги цілувати
Христа твого загорнені в покров
Життя. Промов, промов, промов
Слова, що з книг, мов ріки розлилися,
Судинами землі і проросли
В тобі могуттю, величчю Русі
Скріпивши дух, що серцем вкорінився
І в пазуху вдягається весни.
24.04.2022
як на мене вдало описана Україна втілена в образі жінки з могутніми метафорами які описують красу її єства в просторі та часі починаючи з охрещення в стародавньому часі
респект
