Останній місяць літа протікає…Як же сумно!
Я тільки стала відчувати, що воно прийшло.
Серпне֜ві дні летять так швидко, безупинно.
Вже осінь, майже на порозі, стукає в вікно.
Ні, я не хочу відпускати літні дні, не хочу,
Бо не встигаю обігрітись, хочу ще тепла.
Омити мріється водою теплою лице та очі
Із джерельця֜ цілющого, десь у гора֜х, тече вона…
Я відпускаю свої думи у казкові таємничі хащі.
Блукають там герої із казок, яких любила я малою.
Варвара з довгою косою у підводнім царстві
Зустріла красеня Івана, зачарувався він її красою.
Запам’ятався мені той сюжет у казці про Варвару,
Коли вона випробувала претендентів на її любов.
Голубкою перетворилася, розмножилася зразу,
А він повинен був знайти її між них за кілька спроб.
Але Івану не потрібні були спроби, він її лиш бачив.
Не мало значення для нього, скільки навкруги голубок,
Бо в серці зажила красуня, що душею усіх краще.
Справжнє кохання не дозволить зародити смуток…
Краса не лише тіла, а й душі, були героями казок.
Яскравими героями, що за֜вжди здобували щастя.
Зло у казках було потворне, не подобалось воно.
Краса душі завжди перемагала, йду֜чи крізь ненастя…
Як би ж всі люди, виростаючи, не забували ті казки֜.
Свої емоції яскраві від перегляду їх, прочитання.
Адже раділи, коли зло згасало від ударів доброти.
Мабуть і війни злі, ніколи б не розпочинали...
Останній місяць літа протікає, сумно неймовірно.
Війна іде вже шостий місяць, море горя навкруги.
Зло виросло серед людей занадто вже надмірно,
Але Добро не має інших шансів, лише його перемогти.
