Писала мати заповіт ,майно щоб розділити.
Бо двох синів Бог дарував.Вони обоє діти.
Все , що надбала за життя,Що від батьків дісталось.
Тепер потрібно відписать.Все в голові змішалось.
Є два сини, як поділить? Щоб потім не жаліти.
Ніби однаково росли ,були й по дупі биті.
Тепер , коли пройшли роки, повиростали діти.
Уже не хлопці-мужики, лишилось лиш радіти.
Але таке життя у нас, що спокій тільки сниться.
Один -журАвель в небесах , другий -в руках синиця.
Один для себе лише жив, все інше- то дрібниця.
Жінки , машини і вино , в бокалі , що іскриться.
Чекала мати співчуття, бажала трішки щастя.
Надію мала , що дитя неможе таке вдасться.
А інщий , зовсім не такий, бо ним гордилась мати.
Він тонкосльозий і м"який, з ним добре розмовляти.
В тяжку годину він вже тут, він біга без упину.
-Тебе до серця прикладу, мій любий , старший сину!
Казала мати у думках, ночами сльози лила.
А у своїх ранкових снах, все порівну ділила.
Не хоче , щоб той заповіт зробив їх ворогами.
І літери розмазались, під гіркими сльозами.
На все свій час, ще прийде мить всі помилки признати.
Як швидко час нині летить і все чекає мати...
Чекає того журавля , що високо літає.
А мати тихо у низу...Як та іскра ...згасає.
30.11.2021р.
