Наснилось жахіття у мареві ночі:
Горить у вогні моя рідна земля!
Боюсь я відкрити заплакані очі,
Бо знаю крізь сон - почалася війна.
Прийшли на Вкраїну кати-вороженьки,
Не знати, що хочуть, в чім наша вина?
Вони не шкодують ні брата, ні неньки,
Бо правда у них, як і завжди, одна.
Зруйновані села, міста і дороги…
Зруйновані мрії… розбиті життя…
А ворог радіє і жде перемоги,
Не має ні сорому, ні каяття.
В підвалах доводиться тижнями спати,
І цьому не має і краю й кінця…
Сиренами виє згвалтована мати,
Бо більш не заплаче її немовля…
І кров‘ю залита, і вмита сльозами
Тремтить від снарядів країна моя.
За волю сповна заплатили життями,
Коли вже скінчиться ця клята війна?
Наснилось жахіття у мареві ночі…
Мов душу примари взяли у полон.
Так хочу відкрити заплакані очі
І зрозуміти, що це був лиш сон!
