Кричить луна протяжно між ярами
-Тарасе !Хлопчику ,додому йди.
Далеко чути голос мами
-Скоріш, пора обідати.
-Біжу!- кричить у відповідь синочок
І що є духу не біжить, летить.
Із квітів польових для мами зплів віночок
Прибіг ,подарував, яка щаслива мить,
Коли цілує мати сина.
До серця ніжно пригорта,
Ще трошки й поведе його стежина
Туди ,де юність кличе золота.
А поки час дитинства забарився,
Вона, мов джерело йому дає.
Добра, любові, гідності напився,
Уже не хлопчик, парубком стає.
Так швидко виріс, матері опора
В плечах широкий,у руках міцний
Але війна прийшла ,бо ворог вчора
В ночі напав ,як вовк страшний.
І син пішов ,залишив свою маму,
Один із перших в пекло поспішив.
Тому що треба захистить державу
Дорослий, тому так і вирішив.
Страшні бої, тряслися руки,
Здавалося земля горіла.
Свист від ракет, снарядів звуки
І від морозу ломить тіло.
Багато ворогів побили
Але і наших...полягло.
Яка їх мати породила?
Знов з неба градом понесло.
Залізо з пекла розриває,
Рве на шматки усе кругом.
З землею душі обєднає,
Ніби збиває потягом.
І от юнак лежить в окопі,
Застиглий погляд в неба вись.
Мов заблукав, збився з дороги,
Як у дитячих снах колись.
І тиша все заполонила…
Невже це все? Кінець мені?
Яскраве сяйво засліпило…
А десь почулось в далині:
-Тарасе! Хлопчику! Вернися!
Летіли матері слова.
Серце забилося у грудях,
Прийшла до тями голова.
В думках кричав він-Чую мамо!
Уже біжу ,лечу ,стрічай!
Обіймів хочеться так само
І сльози льються через край.
І мати кожен вечір виглядає
Йде за село, гукає в далечінь.
Молитву кожен день читає
-Спаси і збережи! АМІНЬ!!!
29.06.2022р.
Олександр Степан.
