А ні розваг, ні компліментів
вже не чекаю більше я...
Не буде вже й аплодисментів,
така моя нині карма...
Вже не ходжу я у крамницю,
до друзів теж я не хожу...
Лиш телевізор, як зірниця,
дивлюся, слухаю, живу...
Хотіла б я підти у поле,
порозглядати все навкруг,
та не пускають мене болі,
які в собі давно терплю... ,
Бачу на вулиці людей я,
що кожен день кудись ідуть...
Та я ходить уже не можу,
мрії й думки у світ ведуть...
Моє життя біжить до краю,
хоч дещо я усе ж роблю.
Працюю в себе на городі,
собаку і кота кормлю...
Мої розваги, мої книги,
і телевізор теж мій друг...
А ще газети, й нові книги,
не замикають ще мій круг...
Стало у мене менше друзів,
у них свої справи й діла,
по телефону я спілкуюсь,
дзвонять і друзі, і рідня...
А ще цікаві є сусіди,
хоч молоді, та добрі всі...
На них надіятися можна,
вони поможуть у біді...
Моє життя біжить до краю,
ну що поробиш так бува...
Діти й онуки всі дорослі,
й у них свої справи й діла...
Вони мене не забувають,
дзвонять постійно всі щодня,
дзвінки я з радістю приймаю,
і відчуваю, що жива!..
